Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності

[izmailka]

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 18.08.2004 р. N 18-111/3249-8378

Юридичний департамент 

Територіальним управлінням, департаментам та самостійним управлінням центрального апарату Національного банку України, банкам України та їх філіям, Асоціації українських банків 

Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності

З огляду на численні звернення банків України щодо застосування окремих положень Цивільного кодексу України в сфері банківської діяльності, з метою їх однакового застосування у діяльності та запобігання конфліктам між банками та клієнтами Національний банк України доводить до відома банків, територіальних управлінь та інших підрозділів Національного банку України таку правову позицію.

1. Щодо публічності договору банківського рахунка

Публічність договору банківського рахунка прямо не визначена в Цивільному кодексі України. Проте відсутність прямого зазначення у положеннях Цивільного кодексу України щодо публічного характеру договору банківського рахунка не можна розглядати в якості самостійної підстави для висновку про те, що зазначений договір не є публічним. Для віднесення його до категорії публічних договорів необхідно довести наявність в ньому усіх ознак публічного договору, що закріплені у ст. 633 Цивільного кодексу України.

Аналіз положень Цивільного кодексу України, що регулюють договір банківського рахунка, дає підстави зробити висновок, що банк є суб'єктом господарювання та при отриманні ліцензії приймає на себе обов'язок надавати послуги кожному, хто до нього звернеться. Всі ці риси співпадають з обов'язковими ознаками публічного договору.

В той же час однією з необхідних ознак публічного договору є наявність обов'язку підприємця встановлювати умови такого договору однаковими для всіх споживачів. Проте у ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України закріплено, що договір банківського рахунка укладається на умовах, погоджених сторонами. На відміну від ознак публічного договору, ця норма виключає обов'язок банка встановлювати однакові умови для всіх клієнтів. Інші положення Цивільного кодексу України про банківський рахунок додатково вказують на можливість узгодження сторонами умов договору (ч. 1, 2, 4 ст. 1068, ч. 1 ст. 1069 Цивільного кодексу України).

Певні обмеження щодо укладення договору банківського рахунка будуть діяти незалежно від того, чи є договір банківського рахунка публічним. Відповідно до ч. 2 ст. 1067 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. У абз. 2 ч. 2 ст. 1067 Цивільного кодексу України встановлено, що банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом чи банківськими правилами. Одночасно конкретні умови договору банківського рахунка мають бути погоджені сторонами (ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України).

Отже, враховуючи визначене вважаємо, що договір банківського рахунка не відноситься до публічних договорів, оскільки не містить усіх необхідних ознак такого договору.

2. Щодо розуміння поняття "банківські правила" згідно положень Цивільного кодексу України

У контексті Цивільного кодексу України під поняттям "банківські правила" слід розуміти нормативно-правові акти Національного банку України. Підтвердженням цьому є норми ч. 1 ст. 1059 Цивільного кодексу України. Техніко-юридична конструкція вказаної статті, де за словосполученням "нормативно-правові акти у сфері банківської діяльності" слідом в дужках викладено словосполучення "(банківські правила)", дають підстави стверджувати, що зазначені поняття ототожнюються, тобто мають однаковий зміст. У відповідності до ст. ст. 2, 7, 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, який здійснює банківське регулювання. Таке регулювання здійснюється також і у формі видання Національним банком України нормативно-правових актів у межах його повноважень на виконання законів України (у тому числі - Цивільного кодексу України) та є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

3. Щодо обов'язковості для банку нарахування процентів за користування коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, або права сторін встановити нульовий розмір процентів за договором банківського вкладу

Умови договору про те, що проценти за залишок грошових коштів на рахунку банком не сплачуються, а також передбачення нарахування нульової процентної ставки на залишок по рахунку відповідає положенням ч. 1 ст. 1070 Цивільного кодексу України. Згідно із зазначеною нормою за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Таким чином, договором банківського рахунка може бути передбачено, що проценти за користування грошовими коштами можуть не нараховуватися і не сплачуватися (таке ж стосується і встановлення нульового проценту).

Стосовно положення ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України щодо виплати процентів у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, то його застосування можливе у тому випадку, коли в договорі банківського рахунка між сторонами не погоджено умову про виплату процентів. Якщо в договорі банківського рахунка буде встановлено, що за користування грошовими коштами на рахунку проценти не сплачуються, а також встановлено нульову процентну ставку, то положення ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України не застосовуються.

4. Щодо нарахування процентів при здійсненні операцій "овернайт" та вимог ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України

Норми ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України застосовуються у випадках, коли сторони не передбачили в умовах договору іншого правила. Одночасно слід враховувати, що у положеннях ст. ст. 3, 6, 627 Цивільного кодексу України проголошено принцип свободи договору. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У випадку з нормою ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України не встановлено заборони відступати від цих положень. Обов'язковість застосування норми ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України не випливає з положень актів цивільного законодавства та суті відносин між сторонами.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, встановлення умови про нарахування процентів в день надходження вкладу у банк при здійсненні операцій "овернайт" на міжбанківському ринку не суперечить положенням та загальним принципам Цивільного кодексу України.

5. Щодо спадкування права на вклад у банку

Порядок спадкування права на вклад у банках регулюється норма ми ст. 1228 Цивільного кодексу України та п. 10.14 Інструкції про порядок використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України 12.11.2003 N 492 (далі - Інструкція N 492).

Згідно ч. 1 статті 1228 Цивільного кодексу України вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Порядок складення заповітів регулюється нормами ст. ст. 1233 - 1257 Цивільного кодексу України. Згідно ч. 3 ст. 1247 Цивільного кодексу України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251 - 1252 Цивільного кодексу України. Перелік зазначених осіб не містить в собі посадових та службових осіб банків. Отже, останні не мають права посвідчувати заповіти щодо прав на вклади у банках.

Водночас, це не виключає можливості вчинення вкладником розпорядження банку щодо права на вклад на випадок смерті (заповідальне розпорядження). Порядок вчинення заповідального розпорядження може регламентуватися внутрішніми положеннями відповідного банку із урахуванням норм Інструкції N 492. Зокрема, якщо заповідальне розпорядження клієнта складається у формі окремого документа, то на ньому має бути зазначена дата його складання. Цей документ засвідчується підписом уповноваженого працівника банку і зберігається в справі з юридичного оформлення рахунка (п. 10.14 Інструкції N 492).

У випадку відсутності заповіту або заповідального розпорядження щодо права на вклад у банках на випадок смерті вкладника, відбувається спадкування за законом.

Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження.

Відповідно до п. 220 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 N 20/5, свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку, після смерті вкладника видається нотаріусом спадкоємцям на загальних підставах.

Водночас, ч. 3 ст. 1298 Цивільного кодексу України передбачено, що до закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку, якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення.

Отже, оскільки вклад входить до складу спадщини, а свідоцтво про право на спадкування вкладу у банку, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку або склав з приводу його заповіт, видається нотаріусом на загальних підставах, то видача вкладу спадкоємцям має здійснюватися на підставі свідоцтва про право на спадщину на вклад у банку, дозволу нотаріуса за обставин, що мають істотне значення або за рішенням суду.

6. Щодо розуміння норми ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України про виплату доходу в іншій формі

Згідно ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) банк, що прийняв від вкладника або для нього грошову суму (вклад), зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Тобто вклад здійснюється у грошовій формі, на нього нараховуються проценти, але виплата на певний термін часу частини чи всієї вартості вкладу здійснюється не у грошовій формі, а в іншій формі, що передбачена договором. У такому випадку слід враховувати, що, крім грошей, ст. 177 Цивільного кодексу України називає об'єктами цивільних прав цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Таким чином, у разі відкриття банківського вкладу (депозиту), за погодженням сторін у договорі може зазначатися, що грошовий вклад та проценти виплачуватимуться у будь-якій прийнятній сторонам формі, визначеній ст. 177 Цивільного кодексу України, зокрема і банківськими металами, цінними паперами тощо.

7. Щодо письмової форми договору банківського вкладу згідно ч. 1 ст. 1059 Цивільного кодексу України

Відповідно до ст. 1059 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу має бути укладений в письмовій формі. Цивільним кодексом України також уточнено, що слід розуміти під письмовою формою договору банківського вкладу. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, коли вона підтверджена одним із таких документів: договір банківського вкладу; ощадна книжка; ощадний сертифікат; інший документ, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Ощадна книжка може застосовуватися для посвідчення письмової форми укладення договору банківського вкладу з фізичною особою та обов'язково має містити вимоги, визначені ч. 1 ст. 1064 Цивільного кодексу України.

У п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 N 516 (далі - Положення), не вказується форма договору банківського вкладу. У зазначеному пункті Положення йдеться про те, якими документами підтверджується залучення банком вкладів (депозитів).

Тому банки у своїй діяльності при укладенні договорів банківського вкладу мають керуватися нормами Цивільного кодексу України та Положення виходячи з того, що перелік документів, якими підтверджується письмова форма банківського вкладу, не є вичерпним. Тому банки можуть випускати ощадні книжки при здійсненні вкладних (депозитних) операцій із фізичними особами або випускати інші документи, визначені Цивільним кодексом України, Положенням та звичаями ділового обороту. Такими документами, що підтверджують письмову форму договору, зокрема можуть бути виписки по рахунках, прибуткові та видаткові ордери тощо. Проте при застосуванні документів, які визнані звичаями ділового обороту, слід враховувати вимогу ст. 7 Цивільного кодексу України стосовно того, що звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

8. Щодо можливості фізичних осіб у віці до 14 років (малолітні особи) самостійно укладати з банком договори банківського вкладу, рахунка тощо

Цивільний кодекс України прямо не врегульовує питання щодо можливості особам віком до 14 років укладати договори банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися внесеними ними вкладами, тобто на рівні Закону для таких випадків не визначено обсяги дієздатності малолітніх осіб щодо права на вчинення такого правочину. Зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 31 Цивільного кодексу України лише зазначає, що фізичні особи, які не досягла чотирнадцяти років (малолітні особи), мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

Наступна ст. 32 Цивільного кодексу України визначає, що неповнолітні особи (14 - 18 років), крім правочинів, що передбачені ч. 1 ст. 31 Цивільного кодексу України, можуть укладати договори банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Таким чином, Цивільний кодекс України дозволяє малолітнім особам вчиняти дрібні побутові правочини без зазначення видів та розмірів останніх.

Тому для практичного вирішення питання щодо можливості малолітніми особами (до 14 років) укладати договори банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися внесеними ними вкладами видається цілком обґрунтованим враховувати правові наслідки недотримання положень ст. 31 Цивільного кодексу України. Зокрема, у ч. 1 ст. 221 Цивільного кодексу України закріплено правило про те, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. З огляду на викладене правило, можна дійти висновку, що у разі коли банк отримує вклад, відкриває рахунок і малолітня особа вчиняє правочин щодо розпорядження своїм вкладом та протягом одного місяця відсутні претензії від батьків (усиновлювачів) або піклувальників до банку, то такий правочин банк зі спливом зазначеного строку надалі буде визнаватися дійсним.

У іншому випадку, якщо протягом одного місяця заявлені претензії до другої сторони, тобто банку, то договір банківського вкладу (рахунка) має визнаватися нікчемним правочином (ч. 2 ст. 221 Цивільного кодексу України). До того ж, на вимогу заінтересованої особи (якою може бути банк) суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.

9. Щодо визначення та застосування у банківській діяльності поняття "дрібний побутовий правочин"

Ст. 31 Цивільного кодексу України визначає правочин дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Оскільки визначення "дрібний побутовий правочин" має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі вартості, то банкам при укладанні договорів на банківське обслуговування деяких категорій фізичних осіб (малолітні, одружені тощо) для практичного застосування норми ст. 31 Цивільного кодексу України слід звертати увагу на майновий стан майбутніх клієнтів. Зокрема, це може включати ідентифікацію майнового стану самими клієнтами, визначення характеру їх потреб із відображенням такої інформації у відповідних договорах. У разі судових спорів за позовами батьків, усиновлювачів, опікунів відповідно до Цивільного кодексу України або іншого з подружжя згідно ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України про визнання певного договору банківського рахунка недійсним як такого, що вчинений без згоди (схвалення), вищезазначені положення договору свідчитимуть про побутовий характер такого договору та його невисоку вартість для даного клієнта виходячи з його майнового стану або доходу. Відповідно такий договір можна визнати дрібним побутовим.

10. Щодо визначення істотних умов кредитного договору відповідно до глави 71 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України

У другому реченні ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України зазначається, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Така норма викликала на практиці двозначне тлумачення. Іноді вважають, що в даному випадку йдеться про істотні умови кредитного договору. Інші вважають, що в даному випадку не йдеться про істотні умови кредитного договору.

Одночасно, відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.

У інших випадках, зокрема щодо умов, що наведені в ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту), то відсутні підстави вважати їх істотними умовами кредитного договору виходячи із наступного.

Структурно-системний аналіз положень Господарського кодексу України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого господарського договору, наприклад, ч. 3 ст. 272, ч. 1 ст. 284, ч. 2, 3 ст. 297, ч. 5 ст. 318 Господарського кодексу України. Аналогічний підхід застосовується і в положеннях Цивільного кодексу України, зокрема, перелік істотних умов договорів прямо визначається, наприклад, у ст. ст. 695, 982, 1035 Цивільного кодексу України.

Також слід мати на увазі, що законодавець іноді спеціально вказує на істотні умови того чи іншого договору наступними застереженнями у текстах норм: "істотними умовами договору є", "у договорі повинні передбачатися", "договір повинен передбачати".

Враховуючи вищевикладене, можна вважати, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому Національний банк України зазначає, що вищевикладені правові позиції не є офіційним тлумаченням законодавства, яке відповідно до Конституції України належить до виключних повноважень Конституційного Суду України.

 

Заступник Голови 

В. Л. Кротюк 

 

ПРЕДЛАГАЮ открыть отдельный подраздел для опубликования интересныхбанковских писем, нормативов , актов и прочего банковского нормативного докуметту