Решение Голосеевского райсуда об отказе Эрсте банку во взыскании задолженности

[ANTIRAID]

Справа №2-239/12

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11.01.2012 року

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Плющ Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», 3-тя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання угод недійсними та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,-

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Кредитного договору № 014\0398\81\03906 від 10.08.2007 р., який укладений між ВАТ «Ерсте Банк»та ОСОБА_1, визнання недійсним Договору іпотеки від 10.08.2007 р., що був укладений в забезпечення виконання умов Кредитного договору № 014\0398\81\03906 від 10.08.2007 р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 10.08.2007 р. між ним та ВАТ «Ерсте Банк»був укладений Кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит в розмірі 100 000 доларів США, зі сплатою процентів в розмірі 12,5 % річних.

Крім того, в забезпечення виконання умов Кредитного договору між сторонами був укладений Договір іпотеки, пердметом якого є нерухоме майно: земельена ділянка в АДРЕСА_2.

13.07.2010 р. між сторонами було підписано Додаткову угоду № 2 до кредитного договору, згідно якої фактична заборгованість за кредитом збільшилась на суму прострочених платежів за відсотками, а саме на 8828,50 доларів США та становить 88125,24 доларів США.

Позивач зазначає, що надання та отримання кредиту у доларах США, а також здійснення платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США порушують норми Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня, норми Цивільного кодексу України, які визначають, що зобов»язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України гривні, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України, де передбачено, що гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні, Декрету КМ України «Про системи валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.

Оскільки Банк не отримував індивідуальну ліцензію для надання і одержання кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, зазначені умови договору суперечать чинному законодавству.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що при укладенні Кредитного договору Банком були не дотримані вимоги ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору, на думку позивача, є несправедливим, так як всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду інтересам позичальника як споживача кредитних послуг. Несправедливими є умови кредитного договору щодо надання кредиту в іноземній валюті, оскільки всі ризики знецінення валюти відповідач переклав на позичальника, що значно погіршує його становище як споживача і відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»договір може бути визнаний недійсним в цілому, несправедливими є умови щодо можливості Банку в односторонньому порядку змінювати умови Кредитного договору в частині зміни процентної ставки, п.3.5 Кредитного договору також встановлює дисбаланс між правами і обов»язками сторін, оскільки з підписанням Договору Позичальник доручає Кредитору самостійно визначати порядок погашення заборгованості за цим Договором. Як зазначає позивач, обмеження і порушення прав Позичальника стосуються умов договору, які передбачають право Банку в односторонньому порядку вимагати дострокового повернення кредиту та дострокового розірвання договору. Обмежена, також, відповідальність Банку за порушення умов Договору.

Зазначений Кредитний договір, на думку позивача, порушує рівність сторін договору, учасником якого є споживач, а отже порушені вимоги ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», в зв»язку з чим даний Кридитний договір повинен бути визнаний недійсним.

Оскільки Договір іпотеки, що був укладений з метою забезпечення виконання зобов»язань за Кредитним договором, є похідним від Кредитного договору, то у разі визнання недійсним Кредитного договору припиняє чинність і договір, укладений на забезпечення зобов»язань.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі і просила суд позов задовольнити, з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, зазначивши, що при укладенні між сторонами кредитного договору Банком були дотримані вимоги чинного законодавства, яке регулює питання щодо здійснення операцій з валютними цінностями. При підписанні Договору кредиту Позичальник був належним чином ознайомлений з умовами кредитування та умовами Договору.

Крім того, відповідач у справі звернувся до суду з зустрічним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 114858 доларів США 02 центи, посилаючись на те, що відповідно до п.5.6 Кредитного договору ОСОБА_1 зобов»язався достроково здійснити повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що визначені Кредитним договором, у разі невиконання або неналежного виконання Відповідачем умов Кредитного договору. Згідно з п.6.5 Кредитного договору Банк має право достроково вимагати від Позичальника погашення заборгованості за користування кредитом або стягнути таку заборгованість у випадку порушення наступної умови, яка визнана сторонами Кредитного договору, як істотна, а саме подання до суду позову про визнання недійсним в цілому чи в частині та\або неукладеним Кредитного договору та\або будь-якого договору забезпечення виконання своїх зобов»язань. Таке стягнення здійснюється Банком за умови попереднього (за 30 днів) надіслання відповідної вимоги Позичальнику рекомендованим листом.

Оскільки ОСОБА_1 має прострочену заборгованість за Кредитним договором, а також звернувся до суду з позовом про визнання умов Кредитного договору та Договору іпотеки недійсним, що свідчить про його односторонню відмову від виконання зобов»язань, Банк просить стягнути достроково заборгованість за кредитним договором.

Представник відповідача за зустрічним позовом заперечувала проти задоволення даного позову, звернувши увагу суду, що Банком не був дотриманий досудовий порядок врегулювання спору у разі пред»явлення вимоги про дострокове стягнення коштів за Кредитним договором.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали цивільної справи, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 10.08.2007 р. між ОСОБА_1 та ВАТ «Ерсте Банк»(правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк») був укладений Кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит в розмірі 100 000 доларів США, зі сплатою процентів в розмірі 12,5 % річних.

Крім того, в забезпечення виконання умов Кредитного договору між сторонами був укладений Договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно: земельна ділянка в АДРЕСА_2.

13.07.2010 р. між сторонами було підписано Додаткову угоду № 2 до Кредитного договору, згідно якої фактична заборгованість за кредитом збільшилась на суму прострочених платежів за відсотками, а саме на 8828,50 доларів США та становить 88125,24 доларів США.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Судом встановлено, та це не заперечується сторонами у справі, що згідно умов договору кредиту, Банк надав, а ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 100000 доларів США.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши спірний договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Відповідно до умов Кредитного договору, кредит позивачу надавався у іноземній валюті.

Але в обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначає, що відповідно до ст. 524 ЦК України, грошові зобовязання мають бути виражені у грошовій одиниці України гривні.

Суд не погоджується з таким твердженням з наступних підстав.

Так, дійсно, положеннями статті 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Але вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю (стаття 1), надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.

Спеціальне банківське законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Крім того, ч. 2 ст. 192, ч. 2 ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, допускається використання іноземної валюти при виконанні зобовязань.

Отже, чинне законодавство передбачає можливість вираження та виконання зобовязань у іноземній валюті, у випадках встановлених законом.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність»зазначено, що кредитними операціями є операції, вказані зокрема в п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону, а саме операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 47 Закону передбачено, що операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик банки мають право здійснювати на підставі ліцензії.

Згідно абзацу 8 ч. 1 ст. 2 Закону, банківською ліцензією є документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону «Про банки і банківську діяльність», операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті (серед яких операції з розміщення залучених коштів в національній та іноземній валюті) належать виключно до банківських операцій, здійснювати, які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі Декрет) індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Пунктом «в»ст. 5 Декрету встановлено вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак, на момент укладення Кредитного договору, законодавством не було встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті, як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Пунктом 1.5 Положення НБУ № 843 від 14.10.2004 року визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 рок № 15-93 визначено, що генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Таким чином, спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Чинне законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі банківської ліцензії надавати кредити та бути субєктом кредитних зобовязань.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

При цьому, згідно статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

До того ж, відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається в письмовій формі.

В той же час, згідно ст. 1056 Цивільного кодексу України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначає п.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У даному випадку, наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і, що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

Зокрема, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обставин, визначених частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено, а отже і відсутні підстави для визнання угоди недійсною з цих підстав.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

В обгрунтування свого позову позивач посилається на те, що несправедливими є умови щодо можливості Банку в односторонньому порядку змінювати умови Кредитного договору в частині зміни процентної ставки, п.3.5 Кредитного договору також встановлює дисбаланс між правами і обов»язками сторін, оскільки з підписанням Договору Позичальник доручає Кредитору самостійно визначати порядок погашення заборгованості за цим Договором. Як зазначає позивач, обмеження і порушення прав Позичальника стосуються умов договору, які передбачають право Банку в односторонньому порядку вимагати дострокового повернення кредиту та дострокового розірвання договору.

Пунктом 6.1 Кредитного договору, укладеного між сторонами передбачено, що у разі зміни кредитної політики внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, Національного банку України та Кредитора, а також в разі настання іншої події, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів Кредитора та яка не залежить від волі Сторін, Банк має право змінити (збільшити або зменшити) відсоткову ставку за користування кредитом. Про зміну відсоткової ставки за користування кредитом Кредитор поисмьово повинен повідомити Позичальника.

На час укладання даного Кредитного договору діяли норми законодавства, які дозволяли Банку в односторонньому порядку змінювати умови договору щодо зміни розміру відсоткової ставки.

12.12.2008 р. був прийняти Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав чинності з 10.01.2009 р., яким заборонено банкам в односторонньому порядку зільшувати розмір процентів за договором.

Крім того, даним Законом встановлено, що умови договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, а отже визнання даного пункту Кредитного договору, укладеного сторонами, недійсним не потребується.

Відповідно до ст.217 ЦК України, недійсніть окремої частини правоину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Суд не погоджується з посиланнями позивача на те, що умови договору, які передбачають право Банку в односторонньому порядку вимагати дострокового повернення кредиту та дострокового розірвання договору порушують права Позичальника, оскільки він не наділений правом на дострокове розірвання договору.

Відповідно до п.7.7 Кредитного договору Позичальник має право здійснювати дострокове погашення кредиту і сплату відсотків за кредитом, що в свою чергу призведе до припинення зобов»язань за Кредитним договором.

Крім того, право Банку достроково стягувати заборгованість за Кредитним договором кореспондується з обов»язком Позичальника належним чином виконувати умови договору щодо повернення коштів та сплати відсотків за Кредитним договором і неналежним виконанням даних обов»язків.

З підписанням договору, позичальник свідчить, що він повністю розуміє та вважає справедливими щодо себе всі умови Договору, свої права та обов»язки за Договором і погоджується з ними.

Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті та, беручи до уваги на себе певні обовязки щодо погашення кредиту саме в іноземній валюті, сторони за договором усвідомлювали, що курс національної валюти України гривні до долара не є незмінним та те, що зміна курсу можливо настане, а тому позивач повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

На момент укладення договору позивач не був позбавлений права отримати кредит в національній валюті України гривні, але розпорядившись своїм правом на власний розсуд взяла кредит в іноземній валюті доларах США.

Оскільки, згідно ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Не підлягають задоволенню вимогиа ПАТ «Ерсте Банк»до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором з наступних підстав.

Відповідно до п.6.5 Кредитного договору Банк має право достроково вимагати погашення заборгованості Позичальника за кредитом або стягнути таку заборгованість, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом, комісії та штрафні санкції у випадках порушення наступних умов, які визнаються Сторонами як істотні, а саме: порушення Позичальником п.п. 5.1, 5.2, 5.4, 5.5, 5.6, 5.7, 5.9 цього Договору, порушення Позичальником та\або третіми особами умов укладених договорів забезпечення, наявності фактів невиконання Позичальником будь-яких інших своїх зобов»язань, у випадку вимоги Позичальника або майнового поручителя повернути оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, переданих Кредитору на зберігання, значного погіршення фінансового стану Позичальника, подання до суду позову про визнання недійсними в цілому чи в частині нукладеним цього Догоуору та\або будь-якого договору забезпечення виконання Позичальником своїх зобов»язань.

Таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав Позичальника, включаючи забезпечення за цим Договором, за умови попередньої (за 30) днів надіслання відповідної вимоги Позичальнику рекомендованим листом.

Відповідно до п.11.5 Кредитного договору, всі повідомлення за цим Договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені уписьмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур»єром, телеграфом, телеграмою абог врученим особисто за зазначеними в ст.12 цього Договору адресами Сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого ручення або дата поштового штемпеля відділення зв»язку одержувача.

Реквізитами Позичальника за даним Кредитним договором є: АДРЕСА_3.

Як вбачається з матеріалів справи, письмова вимога Банку про дострокове повернення заборгованості за Кредитним договором була надіслана за адресою: АДРЕСА_1.

Будь-якого підтвердження щодо вручення даної вимоги Позичальнику, або ж повернення даної вимоги до Кредитора без вручення суду з боку ПАТ «Ерсте Банку»не надано.

Крім того сторонами не заперечувалось, що будь-які зміни до Кредитного договору в частині зміни реквізитів сторін (п.12 Договору) сторонами не вносилось.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимога Банку щодо дострокового стягнення заборгованості за Кредитним договором є передчасними, оскільки не дотримані вимоги Договору щодо належного повідомлення Позичальника, а отже даний позов не підлягає задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат суд вважає за необхідне вирішити відповідно до ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57, 60, 74, 88, 209, 213 215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», 3-тя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання угод недійсними відмовити.

У задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана сторонами протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

http://reyestr.court.gov.ua/Review/21168398

[stairtov]

это не случайность а статистика ... через все инстанции проходит на ура

[alexburko]

Адекватно практике...

Но в моем случае взыскали, несмотря на нарушение порядка взыскания и практику ВССУ...

[у.zaporozhskiy]

Адекватно практике...

Но в моем случае взыскали, несмотря на нарушение порядка взыскания и практику ВССУ...

+ Постановление Пленума подтвердило правильность такой позиции.

Но наша страна такая разная...

[batyshka]

+ Постановление Пленума подтвердило правильность такой позиции.

Но наша страна такая разная...

подтвердило правильность взыскания или отказа во взыскании?

[у.zaporozhskiy]

подтвердило правильность взыскания или отказа во взыскании?

Отказа во взыскании.

Сначала досудебное требование.

Проходит срок, предусмотренный ЗУ о зпп или договором и только потом иск в суд.

В пленуме об этом вскольз сказано

Вимога про дострокове виконання кредитного договору навіть у разі належного його виконання, а якщо вимогу не буде задоволено, – право звернення стягнення на предмет застави/іпотеки може бути заявлено заставодержателем лише в чітко визначених законом або договором випадках, наприклад, при передачі заставодавцем/іпотекодавцем предмета застави/іпотеки іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним (частина друга статті 586, пункт 2 частини другої статті 592 ЦК); порушення обов’язків, установлених іпотечним договором (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»); порушення споживачем умов договору про надання споживчого кредиту (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Тоесть сначала заявляет требование потом появляется право на обращение взыскания.