Постановление ВСУ по пересмотру о признании исполнительной надписи на движимое имущество в пользу ВТБ банка не подлежащей исполнению

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 жовтня 2012 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів Жайворонок Т.Є., Патрюка М.В., Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., -

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» та відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції Полтавської області про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним і таким, що не підлягає виконанню, та закриття виконавчого провадження,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі – ВАТ «ВТБ Банк») в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» та відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції Полтавської області про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним і таким, що не підлягає виконанню, та закриття виконавчого провадження.

Зазначав, що 7 лютого 2007 року між ним та акціонерним комерційним банком «Мрія» (далі – АКБ «Мрія»), правонаступником якого є ВАТ «ВТБ Банк», був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав йому кредит у розмірі 125 тис. грн на строк до 7 лютого 2013 року зі сплатою 17 % річних, а він зобов’язався повернути кредит і сплатити проценти на умовах, установлених указаним договором.

З метою забезпечення виконання вимог за зазначеним кредитним договором 7 лютого 2007 року між ним та АКБ «Мрія» укладено договір застави, за яким він передав у заставу банку транспортний засіб – автомобіль марки КІА, модель Маgentis, 2007 року випуску, який належить йому на праві власності.

9 вересня 2009 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис щодо звернення стягнення на автомобіль марки КІА, модель Маgentis, 2007 року випуску у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 обов’язків за кредитним договором від 7 лютого 2007 року.

Посилаючись на те, що зазначений виконавчий напис вчинено нотаріусом із порушенням вимог Закону України «Про нотаріат», постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», оскільки ОСОБА_1 не була отримана письмова вимога кредитора про усунення порушень основного зобов’язання та не доведено безспірність заборгованості за кредитним договором, а також порушенням вимог Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», за яким звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду або в позасудовому порядку, при цьому звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса цим Законом не передбачено, позивач просив визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2 9 вересня 2009 року, недійсним та таким, що не підлягає виконанню, і закрити виконавче провадження з виконання цього виконавчого напису.

Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2011 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року ОСОБА_1 ставить питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року та постанову Верховного Суду України від 15 листопада 2010 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2012 року поновлено ОСОБА_1 строк для подання заяви про перегляд судового рішення; цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ВАТ «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» та відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції Полтавської області про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним і таким, що не підлягає виконанню, та закриття виконавчого провадження допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами встановлено, що 7 лютого 2007 року між АКБ «Мрія» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 125 тис. грн на строк до 7 лютого 2013 року зі сплатою 17 % річних, а позичальник зобов’язався повернути кредит і сплатити проценти на умовах, установлених указаним договором.

З метою забезпечення виконання вимог за зазначеним кредитним договором 7 лютого 2007 року між АКБ «Мрія» та ОСОБА_1 укладено договір застави, за яким ОСОБА_1 передав у заставу банку транспортний засіб – автомобіль марки КІА, модель Маgentis, 2007 року випуску, який належить йому на праві власності.

9 вересня 2009 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис щодо звернення стягнення на автомобіль марки КІА, модель Маgentis, 2007 року випуску у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 обов’язків за кредитним договором від 7 лютого 2007 року.

Згідно з постановою відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції Полтавської області від 30 вересня 2009 року відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого напису.

Залишаючи в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції погодився з їхніми висновками про те, що звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса не суперечить вимогам чинного законодавства, у тому числі Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки Закон України «Про заставу», яким передбачено можливість здійснення звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса, є спеціальним актом, спрямованим на врегулювання правовідносин, що виникли у сфері забезпечення виконання кредитних зобов’язань, зокрема, звернення стягнення на предмет застави.

У рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року у справі, що виникла з подібних правовідносин – звернення стягнення на заставлене майно, міститься висновок про те, що Закон України «Про заставу» застосовується до спірних правовідносин лише в частині, що не суперечить Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», нормами якого не передбачено здійснення звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду на підставі напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, наведено вичерпний перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а саме:

передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим Законом;

продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не передбачено.

Згідно із ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, норми Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальними відносно Закону України «Про заставу».

Отже, положення Закону України «Про заставу» у частині здійснення звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що суперечать нормам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, щодо позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року, яке надане ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не врахував, що звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не відповідає вимогам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин (9 вересня 2009 року), і безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми зазначеного Закону, що призвело до неправильного вирішення справи.

Постанова Верховного Суду України від 15 листопада 2010 року, що додана ОСОБА_1 до заяви, не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки вказану постанову ухвалено в порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України після їх перегляду в касаційному порядку з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Згідно із ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді:

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Т.Є. Жайворонок

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» № 1255-ІV є спеціальним Законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, у зв’язку з чим Закон України «Про заставу» та ст. 590 ЦК України підлягає застосуванню лише в частині, що йому не суперечить.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (у редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг») звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому Законом, або в позасудовому порядку.

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса Законом у зазначеній редакції не передбачалось.

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...5e?OpenDocument

[у.zaporozhskiy]

уже третье такое постановление ВСУ, а в судах все равно беспредел.

Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Я так понял, что обязательно нужно дойти до ВСУ, что бы приняли решение о признании написи не подлежащей исполнению.

И зачем ст. 360-7 ЦПК, если ее никто не соблюдает?

[sofi]

уже третье такое постановление ВСУ, а в судах все равно беспредел.

Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Я так понял, что обязательно нужно дойти до ВСУ, что бы приняли решение о признании написи не подлежащей исполнению.

И зачем ст. 360-7 ЦПК, если ее никто не соблюдает?

чем больше знакомишься с судебной практикой, тем больше убеждаешься в том, что никакие законы судам не писаны. Пелевать им на закон. у судей отсутствуют процессуальные обязанности, а есть только права, а материальные нормы они придумывают по ходу пьесы.Потеряли страх иперед законом, и перед богом и перед людьми, так как осознали свою безнаказанность, наслаждаютья той властью, которой облачены и буквально издеваются над теми кто в суд обращается.

я выиграла подобное дело в вссу, но для этого сама участвовала в заседании, не факт что при моем отсутствии результат был бы таким же.

в кассационной жалобе красной нитью шла ст.360-7, Постанова ВСУ от 15.11.2010 прилагалась. Но суд в своем решении, переписав доводы изложенные в Постановлении ВСУ ни буквой ни словом не обмолвился об этой статье. рука руку моет.