Определение ВССУГУД об отказе ВТБбанку во взыскании задолженности по кредиту

[ANTIRAID]

Ухвала

іменем україни

17 жовтня 2012 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гончара В.П.,

суддів: Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О.,

Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», третя особа: ОСОБА_4, про визнання окремої частини кредитного договору та додаткової угоди недійсними

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 20 жовтня 2011 року, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2011 року публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» далі - ПАТ «ВТБ Банк» ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 25 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 450 000 грн. строком до 24 квітня 2015 року зі сплатою 17 % річних. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 24 квітня 2008 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за яким останній поручився перед банком за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісії, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін, умови повернення та сплати яких встановлюються кредитними договором та будь-якими додатковими угодами до нього.

Посилаючись на те, що внаслідок неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість у розмірі 386 224, 63 грн., ПАТ «ВТБ Банк» після уточнення позовних вимог просило суд стягнути на його користь у солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 як з боржника та поручителя зазначену суму боргу і судові витрати.

ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ВТБ Банк», у якому просив визнати недійсним п. 7.4 кредитного договору та додаткову угоду до нього, якою збільшено процентну ставку за користування кредитом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що п. 7.4 укладеного між сторонами кредитного договору, яким визначено процедуру підвищення процентної ставки, порушує його права як споживача банківських послуг, оскільки у разі заперечення ним щодо нового розміру плати за користування кредитом банк набуває права вимагати дострокового погашення кредиту та всіх нарахувань за ним, тому він змушений був 6 листопада 2008 року підписати додаткову угоду № 1 до кредитного договору, якою збільшено розмір процентної ставки з 17 % до 23, 5 % річних.

Заперечуючи проти первісного позову, ОСОБА_5 також вказував, що новий графік погашення кредиту та відсотків за користування ним сторонами підписано не було.

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 4 липня 2011 року у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» задоволено. Визнано недійсним п. 7.4 кредитного договору від 25 квітня 2008 року, укладеного між публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_3. Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 6 листопада 2008 року до кредитного договору від 25 квітня 2008 року, укладеного між публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_3. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 20 жовтня 2011 року рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 4 липня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено. Стягнено з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 386 224, 63 грн. У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання окремої частини кредитного договору та додаткової угоди недійсними відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Донецької області від 20 жовтня 2011 року та залишення в силі рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 4 липня 2011 року, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 25 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 450 000 грн. строком до 24 квітня 2015 року зі сплатою 17 % річних. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 24 квітня 2008 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Додатковою угодою до кредитного договору, укладеною між сторонами 6 листопада 2008 року, збільшено розмір процентної ставки з 17 % до 23, 5 % річних.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 до ПАТ «ВТБ Банк» про визнання окремої частини кредитного договору та додаткової угоди недійсними, суд першої інстанції виходив із того, що банком було збільшено розмір процентної ставки у односторонньому порядку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд дослідив усі наявні у справі докази та дійшов вірного висновку про те, що сторонами у п. 7.4 кредитного договору погоджено процедуру підвищення процентної ставки, а підписавши додаткову угоду, боржник підтвердив надання згоди на її підвищення.

Апеляційний суд дійшов вірного висновку і про те, що не припинився договір поруки, оскільки відповідно до п. 1 договору поруки від 25 квітня 2008 року поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісії, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін, умови повернення та сплати яких встановлюються кредитними договором та будь-якими додатковими угодами до нього ( у тому числі тими, що збільшують основне зобов'язання).

Таким чином, рішення апеляційного суду у частині відмови у задоволенні зустрічного позову є законним та обгрунтованим, доводи касаційної скарги висновки суду у цій частині не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції посилався на відсутність заборгованості позичальника перед банком, оскільки новий графік повернення кредиту між сторонами підписано не було, а тому ОСОБА_3 здійснював платежі за попереднім графіком від 25 квітня 2008 року.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За вимогами п.3 ч. 1 ст. 316 ЦПК України у мотивувальній частині рішення апеляційного суду необхідно зазначати: мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назву статті, її частину, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуальний закон, яким суд керувався.

Скасовуючи рішення першої інстанції у частині задоволення первісного позову та задовольняючи позовні вимоги ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, апеляційний суд у порушення вищезазначених норм не навів достатніх мотивів, за якими він вважав невірними висновки суду першої інстанції, не зазначив у мотивувальній частині рішення у чому полягає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Крім того, апеляційний суд не перевірив доводи відповідача ОСОБА_3 щодо внесення ним платежів у більшому розмірі, ніж передбачено графіком повернення кредитних коштів від 25 квітня 2008 року.

Задовольняючи основний позов, суд апеляційної інстанції посилався на те, що з моменту укладення додаткової угоди до кредитного договору 6 листопада 2008 року ОСОБА_3 мав здійснювати платежі за користування кредитом з урахуванням підвищеної процентної ставки.

Разом з тим, апеляційний суд не звернув уваги на те, що новий графік повернення кредитних коштів з урахуванням підвищеної процентної ставки у матеріалах справи відсутній.

Також, апеляційний суд не дав оцінки змісту додаткової угоди від 6 листопада 2008 року, якою п. 1.1 кредитного договору викладено у новій редакції та зазначено, що предметом кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів на таких умовах: сума кредиту 450 000 грн., строк користування до 24 квітня 2015 року, плата за користування кредитом 23,5 % річних.

Відповідно до п. п. 2, 3 додаткової угоди нарахування процентів за новою відсотковою ставкою починається з 6 листопада 2008 року. Всі інші умови кредитного договору від 25 квітня 2008 року залишаються без змін.

Як вбачається із тексту додаткової угоди, у ній відсутні положення щодо порядку погашення кредиту і сплати процентів за користування ним, а також відсутні пункти щодо нового графіку погашення кредиту з урахуванням підвищеної процентної ставки.

Таким чином, апеляційний суд у порушення ст. 214 ЦПК України доводи сторін щодо графіку погашення кредиту після укладення додаткової угоди не перевірив, не з'ясував чи укладався новий графік погашення кредиту, не встановив розмір платежів, які позичальник мав сплачувати з урахуванням підвищеної процентної ставки та не перевірив чи мав ОСОБА_3 заборгованість перед банком щодо погашення кредиту.

Оскільки апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення суду не відповідає вимогам ст.ст. 213, 214 ЦК України щодо законності та обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 20 жовтня 2011 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.П. Гончар Судді: Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко В.А. Нагорняк Т.О. Писана

http://reyestr.court.gov.ua/Review/27193139