Скасують чи не скасують??????

[lex]

Хочу предоставить вниманию форумчан касационную жалобу, может у кого есть похожая ситуация, а может кому просто поможет в написании. И услышать ваше мнение : скасує чи не скасує???

Не погоджуючись з вказаним рішенням Рівненського районного суду, Відповідач-1 , звернулась до Апеляційного суду Рівненської області з апеляційною скаргою.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області від 28.11.2012року Апеляційну скаргу на рішення Рівненського районного суду від 09 серпня 2012року частково задоволено, а саме, доповнено резолютивну частину рішення новим абзацом такого змісту : „ Визначити початкову вартість предмета іпотеки – житлового будинку і земельної ділянки 1 692 000грн.” В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Зазначаю, що Відповідач-1 не просив в апеляційній скарзі встановлювати ціну заставного майна Відповідача-2, а просив скасувати рішення з інших підстав та врахувати ,що суду першої інстанції було відомо про: а)наявність незакінченої процедури банкрутсва Відповідача-1, б) визнання Позивачем факту кредитування приватного підприємця Выдповідача-1 в).включення до ліквідаційної маси та реалізація майна , яке було предметом застави саме за кредитним договором № ВL381 від 19.11.2007року( клопотання ліквідатора та ухвала суду першої інстанції про зняття заходів забезпечення позову наявні в матеріалах справи),г) вирахувати фактично отриману суму коштів Позивачем з реалізації майна Відповідача-1 ,д) врахувати продовження терміну процедури банкрутсва та приділити належне значення тому, яке майно підлягає до реалізації в рахунок погашення кредиторської заборгованості перед Позивачем, було надано підрахунок суми коштів, які незаконно можуть бути стягнуті з Відповідача-1 в процесі виконання рішення суду та обгрунтовано причинно-наслідковий зв”язок, який буде мати місце при виконанні рішення в порушення ст.61Конституції України. Проте, дані твердження не знайшли свого відображення в рішенні Апеляційного суду.

Відповідач-1, не погоджується з рішенням Рівненського районного суду від 09.09.2012року та рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 28.11.2012року, вважаючи їх необгрунтованими та прийнятими з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Порушення норм права:

Стаття 309 ЦПК України дає вичерпний перелік підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухваленню нового рішення в разі порушення норм матеріального та процесуального прав.

При частковому задоволені апеляційної скарги, Апеляційний суд Рівненської області встановив, що Рівненським районним судом при винесенні рішення порушені норми матеріального права, а саме ст.213 ЦПК України- рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Також апеляційний суд з”ясував, що задовольняючи позовні вимоги Позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції не врахував в повній мірі положення ч.1ст.39 ЗУ „ Про іпотеку” та умови договору іпотеки( п.1.2) щодо визначення вартості предмета іпотеки та не зазначив в резолютивній частині рішення початкову ціну для подальшої реалізації.

Встановлення Апеляційним судом факту порушення судом першої інстанції ст.213ЦПК України, та недотримання вимог ч.1ст.39 ЗУ „ Про іпотеку”, давали йому всі підстави для скасування рішення першої інстанції ( або ж у відповідності до діючого законодавства України та Постанови № 5 ВССУ від 30.03.2012року, з”ясувати належним чином обставини справи та застосувати необхідні положення законодавства , які слід застосовувати при розгляді справ „ Про звернення стягнення на предмет іпотеки” та стягненні кредиторської заборгованості при наявності процедури банкрутсва боржника та дії мораторію на задоволення вимог кредиторів) та розглянути справу у відповідності до п.1ст.304ЦПК України-справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з огляду на наступне :

1. Відсутність ціни заставного майна в позовній заяві та рішенні суду першої інстанції свідчить про те, що судом при вирішенні спору не надано та не досліджено співмірності суми заборгованості за кредитом у порівнянні з ціною заставного майна.

Не надана правова оцінка того, які збитки завдані Позивачу, та яким чином змінюється обсяг його прав на заставне майно.

Не встановлено факту вступу Позивача в процедуру банкрутсва Відповідача-1 , реалізацію заставного майна та отримання коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, який є предметом спору.

Не надав цьому значення і Апеляційний суд. Вважаю, що судами порушено загальні засади цивільного законодавства – справедливість, добросовісність та розумність- п.6ст.3ЦК України, порушено п.1ст.8 ЦПК України- всупереч Постанові №5 ВССУ від 30.03.2012року-судами обох інстанцій не надано значення ст.6 Міжнародної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.11, 35,38,39 ЗУ „ Про іпотеку”.

2. Повною мірою судами обох інстанцій порушено ст.10 ЦПК України-змагальність сторін.

ст.131-135ЦПК України- докази, з огляду на наступне : суду першої інстанції було відомо про процедуру банкрутсва( докази є в матеріалах справи), а апеляційному суду було надано ухвалу Господарського суду Рівненської області та оригінал квитанції про сплату коштів на рахунок Позивача, проте дані докази на думку Апеляційного суду не є переконливими( абз.8,9,10 стор.4-рішення апеляційного суду),натомість, на думку апеляційного суду, є переконливим усне заперечення представника Позивача . Апеляційний суд навіть не перевірив номер рахунка, який вказаний в Ухвалі Господарського суду Рівненської області та на який переводились кошти та який повною мірою ідентичний з рахунком вказаним в рішенні Рівненського районного суду . Не вважав за потрібне суд апеляційної інстанції і витребувати у Позивача письмові докази того, куди саме було направлено кошти в сумі 2440575грн77коп. В п.6 резулятивної частини ухвали Господарського суду Рівненської області від 09.09.2012року по справі № 5019/930/11, чітко зазначено : „ Перерахувати кредитору ПАТ „ Універсал Банк” для погашення кредиторської заборгованості грошові кошти в розмірі 2 440 575,77грн на рахунок №29098000202458 у ПАТ „ Універсал Банк” МФО 322001, ЄДРПОУ 21133352, призначення платежу : перерахування грошових коштів на погашення кредиторської заборгованості Відповідача-1 за генеральним договором про надання кредитних послуг № BL381 від 19.11.2007року перед ПАТ „ Універсал Банк” в процесі виконання процедури банкрутсва ” Не вважав за потрібне Апеляційний суд Рівненської області з”ясувати у Позивача - куди саме пішли кошти з реалізації заставного майна Відповідача-1, хоча вносилось відповідне клопотання, яке майно Відповідача-1 перебуває на стадії реалізації в рахунок погашення заборгованості перед Позивачем, чому Позивач без повідомлення Відповідача-2 надав свою згоду на реалізацію майна Відповідача-1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та інше. Вважаю, що суд мав застосувати ст.137 ЦПК України. З”ясування дан их фактів є обов”язковим – так, як прямою мірою впливає на ціну позову, встановлює момент виконання зобов”язання з боку Відповідача-1, встановлює для майнового поручителя право або ж порушення його права з боку Позивача та Відповідача-1 згідно ст.11ЗУ „ Про іпотеку” та ст.589 ЦК України.

3. Не знайшли свого відображення в рішенні апеляційної інстанції і порушення норм ст.ст.109,110,114,119ЦПК України з боку суду першої інстанції( в суді першої інстанції наголошувалось на порушенні даних статей). Відповідно до п.1ст109ЦПК- позови до фізичної особи пред”являються в суд за зареєстрованим у встановленим законом порядку місцем її проживання або перебування( Відповідач-1 зареєстрований та перебуває у м.Рівне). Відповідно до п.7 ст.110 ЦПК-позови, що виникають з діяльності філії або ж представництва юридичної особи, можуть пред”являтись за їх місцезнаходженням( юридична адреса Позивача- м.Київ, адреса філії- м.Рівне, а не Рівненський район). Положення ст.114ЦПК – мало бути застосоване лише до Відповідача-2.

Відповідно до п.4ст.119 ЦПК : позовна заява має містити ціну позову щодо вимог майнового характеру - ціна заставного майна повністю відсутня( доведено апеляційним судом), а відтак судом першої інстанції порушено і п.1ст.121ЦПК України.

4.Грубо порушено п.6ст130 ЦПК України – попереднє судове засідання, з огляду на те, що суду було відомо про : процедуру банкрутсва Відповідача-1 та визнання Позивачем в Господарському суді того, що він є кредитором Відповідача-1 за кредитним договором № ВL381 від 19.11.2007року , про реалізацію майна Відповідача-1 ( даний факт підтверджується клопотанням Позивача в суді першої інстанції „ про зняття заходів забезпечення позову” та його задоволення),про наявність заперечень з боку обох Відповідачів, які повною мірою підтверджувались та не заперечувались представником Позивача. Наслідком порушення норм ст.130ЦПК України, стало подальше порушення ст.ст.156,158,176,177,178,179,192,193ЦПК України. Дані порушення, на мою особисту думку, вбачаються і в діях Апеляційного суду.

5. Вважаю, що судами також грубо порушено умови п.4.ст.201ЦПК України- обов”язок суду зупинити провадження. Суду було відомо про наявність процедури банкрутства Відповідача-1 та заявлення вимог Позивача, як кредитора Відповідача-1 по додатковій угоді № ВL381-К/1 від 19.11.2007року до генерального кредитного договору про надання кредитних послуг № ВL381 від 19.11.2007року в Господарському суді Рівненської області, сам Позивач- підтверджував даний факт, а на клопотання мого представника про застосування п.4ст.201ЦПК-відповідав: „ на розсуд суду”. Чому суд не зупинив провадження по справі та не зазначив в мотивувальній частині рішення визнаного обома сторонами факту в залі суду, залишається під питанням.

6. При встановленні Апеляційним судом порушення норм ст.213 ЦПК України з боку Рівненського районного суду не знайшли свого відображення в рішенні Апеляційного суду порушені норми ст.ст.212- оцінка доказів,214- питання, які вирішує суд при ухваленні рішення та 215- зміст рішення ЦПК України. Зокрема, хотілось би привернути увагу суду, щодо відповідності рішень першої та апеляційної інстанцій до вимог ст.215 ЦПК України так, як оскаржувані рішення жодним чином не містять належної інформації . А висновки суду повинні були логічними та переконливими, а процес їх формування слід відображати у тексті рішення. Висновки суду є нелогічними, якщо вони суперечать фактичним обставинам справи або є недоведеними, тобто не мають достатніх підстав; В мотивувальній частині рішення суду першої інстанції , присутність представників Відповідача-1 та Відповідача-2, зазначена двома реченнями : „ Позов не визнали. Подали письмові заперечення та усні пояснення”( абз.3стор.1 рішення першої інстанції)-не має жодного посилання на підставі чого позов не визнано, які докази надано, що встановлено судом, в задоволенні яких клопотань відмовлено тощо.

Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів в системі законодавства України за критерієм юридичної сили, найвищим актом є Конституція України . Відповідно до її ст. 8, Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Зазначене положення означає те, що будь-який інший нормативно-правовий акт має не лише відповідати нормам Конституції, але і не суперечити їй. У Постанові Пленуму ВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 № 9 зазначається, що «оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії» (п. 2).

Зокрема, ст. 61 Конституції передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення .

Вважаю, що задоволення вимог Позивача про стягнення суми заборгованості за кредитним договором № ВL381 від 19.11.2007року Ріненським районним та Апеляційним судом Рівненської та отримання суми коштів в процесі банкрутсва мають ознаки подвійного стягнення, а стягнення майна поручителя та виконання виконавчого документа будуть мати наслідки потрійного стягнення.

7. Повною мірою розуміючи, які наслідки для мене, може мати реалізація майна Відповідача-2, хочу зазначити наступне: відносно звернення стягнення на майно Відповідача-2:

Своєю Постановою №5 Пленум ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин”, постановив судам дати наступні роз”яснення :

П.30. Вимога про дострокове виконання кредитного договору навіть у разі належного його виконання, а якщо вимогу не буде задоволено - право звернення стягнення на предмет застави/іпотеки може бути заявлено заставодержателем лише в чітко визначених законом або договором випадках, наприклад при передачі заставодавцем/іпотекодавцем предмета застави/іпотеки іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним (частина друга статті 586, пункт 2 частини другої статті 592 ЦК); порушення обов'язків, установлених іпотечним договором (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку"); порушення споживачем умов договору про надання споживчого кредиту (частина десята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів").

В позовній заяві та в оскаржуваному рішенні ( яке повною мірою передруковано з тексту позовної заяви- даний факт підтверджується зокрема написанням слова Позивач,замість слова Іпотекодержатель) йдеться про єдине посилання на п.4.1.Іпотечного договору від 19.11.2007року в якому сказано: що іпотекодержатель має право звернутись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення основного зобов”язання,що забезпечене іпотекою за договором Іпотеки або у разі порушення зобов”язань Іпотекодавця. В тексті позовної заяви та в мотивувальній частині оскаржуваного рішення жодним чином не йдеться про будь-які порушення з боку Іпотекодавця за договором Іпотеки. А є обгрунтована вимога про порушення основного боржника за основним кредитним договором. Під час слухання справи було доведено, що жодного повідомлення про невиконання умов договору Відповідачем-2, отримано не було, хоча в п.6.9 іпотечного договору прописано умови повідомлення майнового поручителя. Проте суд не надав значення тому, що встановлений факт та подальші дії позивача порушули умови договору іпотеки та п.1ст.35ЗУ „ Про іпотеку”, чим позбавили Відповідача-2 можливості усунути допущені порушення.

П.41. При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

П.42. Резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України "Про іпотеку" (або статті 589 ЦК щодо заставодавця). Такої ж позиції дотримується і ВСУ в своїй узагальненій практиці з розгляду справ, що виникають з кредитних правовідносин за 2009-2010рр.

Ст.11 ЗУ „ Про іпотеку” говорить : Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета

іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним

зобов'язанням.

Ст.589 ЦК України визначає правові наслідки невиконання зобов”язаня, забезпеченого заставою.Зокрема в п.2 сказано, що за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів,неустойки та всіх інших витрат.

8. Не надали суди обох інстанцій уваги щодо п.1.4. договору іпотеки від 19.11.2007року між Відповідачем-2 та Позивачем, а саме тому, що Предмет іпотеки вже було передано в іпотеку АППБ „ Аваль”, як наслідок було порушено умови ст.588ЦК України, а якщо встановити зв”язок та провести аналогію права , то в результаті порушення цієї статті,безумовно порушено ЗУ „ Про іпотеку”, ЗУ „ Про заставу” та основні засади цивільного судочинства. Це ще один доказ того, що при розгляді данної справи судами обох інстанцій не вивчено матеріалів справи, не досліджено та не проаналізовано умови договорів, не надано значення доказам та запереченням Відповідачів, а як результат- порушення норм права при винесенні незаконних рішень.

Як вбачається, ні районний,а ні апеляційний суд Рівненської області не надали значення вищенаведеній постанові. Хоча ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ надає значну увагу при розгляді справ про звернення стягнення на предмет іпотеки ,зокрема справа №6-36510св11 під головуванням судді Гвоздика П.О.( №21115981 в реєстрі) та справа №6-24776св11 , головуючий суддя Луспеник Д.Д.( №18986391 в реєстрі судових рішень) є зразковим прикладом застосування дійсних норм законодавства України при розгляді справи і винесенні рішення та позбавляє банки застосовувати альтернативні види стягнень, застосовуючи подвійне стягнення.

Відповідно до вимог п.1ст.335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.п.2.Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.п.3.Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов”язковою підставою для скасування рішення.

Встановлення порушення норм ст.213ЦПК України та ст.39 ЗУ „ Про іпотеку”апеляційним судом Рівненської області та подальше ігнорування законодавства України при розгляді даної справи, дають всі підстави стверджувати, що судом першої та апеляційної інстанцій не було дотримано норм законодавства при вирішенні таких категорій справ, а саме: ст.ст.3,14,15,52,572,573,582,588,589,590,591,617 ЦК України,ст.ст.1,8,10,27,57,61,74,76,80,119,п.1ст.159,168,177,179,201, 212-215ЦПК України, ст.4 ГПК України,ст.1,11,35,39 ЗУ „ Про іпотеку”, ст.6 Міжнародної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.61 Конституції України, що дає всі підстави стверджувати, що рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 09.09.2012р. по справі №1380/11 та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області від 28.11.2012року номер провадження № 22-ц1790/1815/2012 є незаконними та необгрунтованими.

Вважаю, що наведені вище порушення норм процесуального та матеріального прав з боку судів першої та апеляційної інстанцій, дають всі підстави для скасування даних рішень та передачі справи на новий розгляд у відповідності до ст.338 ЦПК України.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись ст.ст.1,2,13,323,324,325,326,327,336,338 Цивільного процесуального кодексу України,-

Прошу:

1. Скасувати.....

[Серый]

можно просто обрисовать ситуацию которая у Вас сложилась?

[lex]

можно просто обрисовать ситуацию которая у Вас сложилась?

Просто невозможно. Суть :есть Заемщик-1( он же спд) и Поручитель- сугубо имущественный. Шло одновременно 2-а процесса : 1. банкротство и ликвидация заемщика 1 в хоз.суде и по иску банка в райн.суде о взыскании с заемщика-1 суммы кредита, а с имущественного поручителя заставленного имущества. Банк в хоз. суде заявил требования к заемщику 1 и вступил в процедуру реализации его имущества( которое включили в ликвид. массу) и получил 2,5млн.

Решение 1-ой инстанции оспорил, апел.суд признал нарушение ст.213ЦПК, но всего навсего добавил решение первой инстанции установив цену ипотеки.

В касации наведены безспорные нарушения норм права первых двух инстанций и два решения ВССУ по похожим делам( ипотека), что дает мне право при их отказе подавать в ВСУ.

[Серый]

может возможно найти еще один выход из данной ситуации и заниматься им параллельно с подачей кассации, чтоб дополнительно себя подстраховать.я так понимаю полученные банком 2,5 млн. в процессе банкротства полностью не покрыли существующий долг? или это полная сумма признанная ликвидатором в процессе?

[lex]

может возможно найти еще один выход из данной ситуации и заниматься им параллельно с подачей кассации, чтоб дополнительно себя подстраховать.я так понимаю полученные банком 2,5 млн. в процессе банкротства полностью не покрыли существующий долг? или это полная сумма признанная ликвидатором в процессе?

Конечно неполная.Заявили 11млн. Но суть не в этом, а в том, что банк вступив в хозяйственный процесс и сняв запрет на продажу имущества Должника- банкрота и получив часть денег, нарушил условия договора ипотеки и прав имущественного поручителя. Я настаивал и настаиваю на том, что до окончания банкротства суд не имел никакого права удовлетворять требования банка.

[lex]

Юристы и не совсем, чего молчите ?

[Серый]

личное мнение: суд должен и обязан при обращении кредитора рассмотреть дело и вынести решение о взыскании задолженности с имущественного поручителя до момента окончания процедуры банкротства, в противном случае после окончания процедуры банкротства у суда не будет оснований для взыскания задолженности с имущественного поручителя, т.к. обязательства по залоговому договору будут прекращены.

[lex]

личное мнение: суд должен и обязан при обращении кредитора рассмотреть дело и вынести решение о взыскании задолженности с имущественного поручителя до момента окончания процедуры банкротства, в противном случае после окончания процедуры банкротства у суда не будет оснований для взыскания задолженности с имущественного поручителя, т.к. обязательства по залоговому договору будут прекращены.

Возможно, Вы и правы, но как быть со ст.589ЦК Украины п.2. и ст.11 ЗУ " Про ипотеку"Если банк получил имущество поручителя, то последний становится кредитором, а он не знал о банкротстве и о реализации имущества.Также банк не уведомил поручителя о продаже залогового имущества основного должника по цене,которая в 4раза ниже указанной в договоре ипотеке.

" Серый"- банкротство-это была класика ухода от обязательств основного должника, с целью получить что-нибудь.А банк лоханулся, когда откликнулся на объявление в газете и заявил свои требования к основному должнику-как к предпринимателю, а второй раз лоханулся, когда не уведомил имущественного поручителя о продаже имущества.

Мне интересно мнение : по тексту касации и аргументации кто как думает? да или нет

[Серый]

Личное мнение относительно кассации: трудно усваивается, а это значит что суду легче не открывать производство чем вникать в суть.

Из всего прочитанного жемчужиной среди груды ракушек есть тот факт что истец не просил в иске указать начальную цену для реализации предмета ипотеки и наверняка в иске не указан способ реализации ипотеки.

Согласно содержанию ч.4 ст.119 ГПКУ исковое заявление должно соответствовать другим требованиям установленным законом.

Для обращения взыскания на предмет ипотеки другие требования указаны в ст.39 ЗУ "Об ипотеке"которые суд обязан отобразить в своем решении.

В соответствии с ст.11 ГПКУ суд рассматривает дела в пределах заявленных исковых требованиях. Статья 19 Конституции гласит о том, что должностные лица должны действовать в порядке и способом предусмотренным законом.

Таким образом установление судом в своем решении способа реализации ипотеки и начальной цены ипотеки при отсутствии соответствующего прошения в исковом заявлении является выходом за пределы заявленных исковых требований, что является недопустимым. (кроме того, законом предусмотрено два варианта способа реализации предмета ипотеки по решению суда: публичные торги и процедура продажи предусмотренная ст.38 ЗУ "Об ипотеке", суд без прошения истца самостоятельно выбрал для него механизм восстановления своего нарушенного права). Считаю суд должен был оставить исковое заявление без рассмотрения на основании п.8 ч.1 ст.207 ГПКУ.

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

18.12.2009 N 14

Про судове рішення у цивільній справі

...

3. Відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК ( 1618-15 ) суд

розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та

зазначених і доведених ним обставин.

Відповідно до статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ),

статті 1 ЦПК ( 1618-15 ) та з урахуванням положення частини

четвертої статті 10 ЦПК ( 1618-15 ) вийти за межі заявлених вимог

(вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у

більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у

випадках, прямо передбачених законом. Наприклад, суд має право

вийти за межі заявлених вимог і з власної ініціативи вирішити

питання про стягнення аліментів на дитину одночасно з позбавленням

батьківських прав (частина друга статті 166 Сімейного кодексу

України) ( 2947-14 ); застосувати наслідки недійсності нікчемного

правочину (частина п'ята статті 216 Цивільного кодексу України

( 435-15 ); далі - ЦК).

...

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

12.06.2009 N 2

Про застосування норм

цивільного процесуального законодавства

при розгляді справ у суді першої інстанції

...

7. ... Якщо порушення правил статей 119, 120 ЦПК ( 1618-15 )

виявлені при розгляді справи, вони усуваються в ході судового

розгляду або настають наслідки, передбачені пунктом 8 частини

першої статті 207 ЦПК( 1618-15 )...

[у.zaporozhskiy]

Хочу предоставить вниманию форумчан касационную жалобу, может у кого есть похожая ситуация, а может кому просто поможет в написании. И услышать ваше мнение : скасує чи не скасує???

норми матеріального права, а саме ст.213 ЦПК України- рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим

ст. 213 ЦПК, это не нормы материального права.

Плохо звучит.

В иске банком была указана цена предмета ипотеки?

делалась ли оценка?

Каким документом подтверждена Выдача средств?

п.4 непонятно в чем было нарушение?

п. 5 если решение о банкротстве вступило в силу, можете подать в суд о пересмотре решения в связи с новоявленными обстоятельствами.

Зокрема, ст. 61 Конституції передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення .

Вважаю, що задоволення вимог Позивача про стягнення суми заборгованості за кредитним договором № ВL381 від 19.11.2007року Ріненським районним та Апеляційним судом Рівненської та отримання суми коштів в процесі банкрутсва мають ознаки подвійного стягнення, а стягнення майна поручителя та виконання виконавчого документа будуть мати наслідки потрійного стягнення.

Мне кажется на это лучше не ссылаться.

Лучше сослаться на то, что право кредитора защищено в хозяйственным судом

Проте суд не надав значення тому, що встановлений факт та подальші дії позивача порушули умови договору іпотеки та п.1ст.35ЗУ „ Про іпотеку”, чим позбавили Відповідача-2 можливості усунути допущені порушення.

Первую часть п. 7 уберите, а это хорошо распишите.

Есть практика, выложенная здесь на сайте.

Где это было основанием для отказа в обращении взыскания на предмет ипотеки.

Если ВССУГУД, откажет Вам, сможете подать в ВСУ.

Гвоздика П.О.( №21115981 в реєстрі) та справа №6-24776св11 , головуючий суддя Луспеник Д.Д.( №18986391 в реєстрі судових рішень)

Почему не делаете ссылки на реестр?

Я всегда прикладываю копии таких решений.

судьи не будут искать его в реестре.

Поэтому приложите копию и основные моменты выделите жирным.

[lex]

норми матеріального права, а саме ст.213 ЦПК України- рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим

ст. 213 ЦПК, это не нормы материального права.

Плохо звучит.

Согласен, но я специально так написал - это цитата из решения апеляции.

Спасибо вам за толковые советы,но увы- уже отправил.

[lex]

п.4 непонятно в чем было нарушение?

Моя позиция заключается в том, что ст.130 ЦПК - грубо нарушена( подавалось множество заявлений, изымались письменные доказательства и т.п), а последствия ее нарушения- это слушание дела по сути по ст.156.

Касация пройдет и я выложу все решения по этому делу, там есть,что почитать

[у.zaporozhskiy]

п.4 непонятно в чем было нарушение?

Моя позиция заключается в том, что ст.130 ЦПК - грубо нарушена( подавалось множество заявлений, изымались письменные доказательства и т.п), а последствия ее нарушения- это слушание дела по сути по ст.156.

Касация пройдет и я выложу все решения по этому делу, там есть,что почитать

Вы пишите нарушено, но что???

Я как человек, имеющий два высших юридических образования и стою на защите прав потребителей, не могу понять, а суд тем более.

Нужна конкретика.

Краткая и четкая.