Постановление ВСУ по пересмотру о прекращении поручительства с банком Финансы и кредит

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 грудня 2012 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Онопенка В.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., –

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 7 листопада 2007 року між нею як поручителем, ОСОБОЮ_2 як позичальником та відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі – банк), в особі філії «Полтавське регіональне управління» було укладено договір поруки НОМЕР_1, за умовами якого ОСОБА_1 зобов’язалася відповідати за виконання ОСОБОЮ_2 зобов’язань за кредитним договором НОМЕР_1 від 7 листопада 2007 року, згідно з яким банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 202 000,00 грн під 16,5 % річних строком до 6 листопада 2022 року.

14 травня 2008 року між банком та позичальником, без згоди поручителя, було укладено додаткову угоду № 1 про зміну п. 4.1 кредитного договору НОМЕР_1 від 7 листопада 2007 року, згідно з якою збільшилася відсоткова ставка за користування кредитом з 16,5 % до 23,0 % річних. Позивачка вважала, що внаслідок зміни відсоткової ставки значно збільшиться обсяг її відповідальності як поручителя, а тому просила на підставі ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визнати договір поруки припиненим з 14 травня 2008 року, оскільки на зміну забезпеченого порукою зобов’язання, яким збільшено обсяг відповідальності боржника, а отже і відповідальності поручителя, вона згоди не давала.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 19 серпня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано укладений сторонами договір поруки НОМЕР_1 від 7 листопада 2007 року припиненим з 14 травня 2008 року. Стягнуто з відповідачів судовий збір у сумі 8,50 грн та витрати, пов’язані з розглядом справи в сумі 37,00 грн.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 3 листопада 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБИ_1 відмовлено.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2011 року судові рішення першої і апеляційної інстанцій скасовано, у задоволенні позову ОСОБИ_1 відмовлено.

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2011 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Позивачка просить скасувати рішення суду касаційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 додала копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року у справі № 6-32462св11, посилаючись на те, що судом касаційної інстанції по-іншому застосовано норму матеріального права, а саме: ст. ст. 16, 559 ЦК України стосовно припинення поруки у випадку зміни зобов’язання, що спричиняє збільшення відповідальності поручителя, без згоди останнього.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи й викладені в заяві ОСОБОЮ_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 7 листопада 2007 року між банком та ОСОБОЮ_2 укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого банк надав ОСОБІ_2 грошові кошти в сумі 202 000,00 грн під 16,5 % річних строком до 6 листопада 2022 року. На забезпечення виконання зобов’язань позичальника за вказаним кредитним договором цього ж дня між банком, ОСОБОЮ_2 та ОСОБОЮ_1 укладено договір поруки, за умовами якого остання поручилася перед банком за виконання позичальником обов’язку повернути позику.

Відповідно до п. 4.4 зазначеного договору поруки внесення змін і доповнень у кредитний договір, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без узгодження з поручителем.

Додатковою угодою № 1 від 14 травня 2008 року внесено зміни до кредитного договору НОМЕР_1 від 7 листопада 2007 року, згідно з якими п. 4.1 цього кредитного договору викладено в такій редакції: «позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами за новою відсотковою ставкою – 23,0 % річних».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що банк і позичальник не повідомили поручителя про збільшення відсоткової ставки за кредитним договором НОМЕР_1, внаслідок чого відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи в задоволенні позову ОСОБІ_1, апеляційний суд вказував на те, що внесення змін до договору поруки в частині зміни відсоткової ставки за користування кредитними коштами не змінює основного зобов’язання, оскільки конкретний розмір процентної ставки за користування кредитними коштами в договорі поруки не обумовлено.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановляючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБІ_1 до банку, ОСОБИ_2 про визнання договору поруки припиненим, суд касаційної інстанції виходив з того, що законодавством України не передбачено такого способу захисту, як визнання в судовому порядку договору поруки припиненим у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя.

Проте з таким висновком суду касаційної інстанції Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України погодитися не може, оскільки згідно з ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання, оспорювання суб’єктивного права є підставою для звернення кожної особи до суду за захистом свого особистого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

З урахуванням наведеного та з огляду на положення ч. 1 ст. 559, ч. 1 ст. 598 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом.

Таким чином, звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Разом з тим, у судовому рішенні, наданому як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, судом установлено, що внесення змін до кредитного договору, внаслідок яких збільшено обсяг відповідальності поручителя, без згоди останнього є підставою для припинення поруки відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12–15, 20 ЦК України, ст. ст. 3–5, 11, 15, 31 ЦПК України) підлягають захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Тому відмову суду касаційної інстанції у задоволенні позову ОСОБІ_1 з підстави обрання нею способу захисту, не передбаченого законом, не можна визнати обґрунтованою. Крім цього, судом касаційної інстанції не були враховані вимоги ст. ст. 55, 124 Конституції України. Обмежене тлумачення касаційним судом ст. 16 ЦК України суперечить положенням ст. ст. 8, 9 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, що призвело до неправомірної відмови ОСОБИ_1 в реалізації її права на судовий захист.

За таких обставин заява ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2011 року підлягає частковому задоволенню за наявності підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2011 року задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2011 року скасувати, а справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Л.І. Григор’єва

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.В. Онопенко

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

Правова позиція

Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у справі № 6-147цс12

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

З огляду на положення ч. 1 ст. 559, ч. 1 ст. 598 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України) підлягають захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...f7?OpenDocument

[tata1971]

как это можно применить к имущественному поручителю, которого банк "кинул" вместе с заемщиком?

[ANTIRAID]

как это можно применить к имущественному поручителю, которого банк "кинул" вместе с заемщиком?

Пока никак. В данном случае нужно доказывать обман.

[у.zaporozhskiy]

как это можно применить к имущественному поручителю, которого банк "кинул" вместе с заемщиком?

Не совсем понятно, кто кого кинул?

если было повышение процентной ставки, то можно подавать иск о прекращении договора ипотеки и быть готовыми сражаться до ВСУ.

Можно добиваться двух видов решений по моему усмотрению.

Либо, что бы в резолютивной части решения было указано, что договор ипотеки прекращен и на этом основании в том числе было указано о снятии обременений.

Либо, что бы в мотивировочной части суд сослался на прекращение договора ипотеки.

а в резолютивной в удовлетворении исковых требований отказал, но снял обременения.