SOS!!!!

[Tavrija77]

Только что позвонила в Касацию ВСУ чтобы получть информацию о движении Скарги. 28.08.2012 года отправила курерской доставкой пакет, в которм было две Скарги. По кредитному и на исполнителя. Разделила их отдельным листом. Есть накладная об отправке. В ней указаны номера решений по которым отправлены Скарги. Пакет им доставили 29.08.2012 г. По Скарге на исполнителя подучила и решение об открытии впровадження и недавно само решение. А по кредитному тишина. Ничего нет. Дважды просила дать инфо в электронном виде. Не дали. Сегодня позвонила, говорят что не зарегистрирована такая Скарга ( по кредитному). Что делать? Посоветуйте!

[AntiBank]

официальный запрос с указанием обстоятельств.

Если перечня вложения не было, то доказать невозможно.

[Tavrija77]

официальный запрос с указанием обстоятельств.

Если перечня вложения не было, то доказать невозможно.

Курьерская служба выписывает накладную в двух еземплярах. Один идет с пакетом, в котором при доставке расписывается работник суда о получении. Второй у меня. В накладной написано: Касационные скарги по решению суда номер дела такой-то и такой-то. В понедельник пойду в курьерскую службу, чтобы откопали накладную с распиской работника суда о получении. Еще раз отправила по электронке в суд, чтобы дали письменный ответ в электронном виде о движении Скарги. Если в понедельник не получу, буду писать Скаргу на голову суду.

[Tavrija77]

Пошла "жара". Только что получила по электронке письмо с ВССУ на имя районного суда и мое, в котором они требуют от районного суда срочно вернуть материалы дела по исполнителю с целью проверки моего запроса. Видимо подозревают, что скаргу по кредиту подкололи в скаргу по исполнителю. А учитывая что материалы никто не читает,а тупо отказывают, то и не увидели что там две скарги по разным делам.

[chepil16]

Пошла "жара". Только что получила по электронке письмо с ВССУ на имя районного суда и мое, в котором они требуют от районного суда срочно вернуть материалы дела по исполнителю с целью проверки моего запроса. Видимо подозревают, что скаргу по кредиту подкололи в скаргу по исполнителю. А учитывая что материалы никто не читает,а тупо отказывают, то и не увидели что там две скарги по разным делам.

У меня тоже потеряли! Но в итоге в результате их безолаберности пришлось расмотреть, результат положительный. Так-что будем надеяться!

[Tavrija77]

У меня тоже потеряли! Но в итоге в результате их безолаберности пришлось расмотреть, результат положительный. Так-что будем надеяться!

Напишите пожалуйста последовательность ваших действий, которіе привели к рассмотрению

[у.zaporozhskiy]

Напишите пожалуйста последовательность ваших действий, которіе привели к рассмотрению

Кто Вам мешает, поступить, так как советует Антибанк?

Пишите заявление, что Вами было отослано две кассационные жалобы, что подтверждается такими накладными, прилагаете копию.

скорее всего после этого, Вас попросят выслать копию кассационной, все остальное будут делать сами.

Не зря судьям головы отрезают,защищают тех кто приперся на Украину со своими иностранными капиталами и поимели простой украинский народ, везде одни бандиты, а мы безправные, у меня уже все силы иссякли в этой борьбе.Никому не верю.

Так а зачем кому-то верить?

нужно лишь бороться, а делать это в правильном направлении, узнать которое можно исходя из советов на форуме и знаний юриспруденции.

[chepil16]

Раз потеряли, то это повод к принятию и расмотрению! Как говорил Ленин - ПИСАТЬ, ПИСАТЬ И ЕЩЕ РАЗ ПИСАТЬ! Добивать их надо.

[Tavrija77]

Отправила 13.02.2013 г. ЗАЯВУ на голову ВССУ. Описала ситуацию. ПРиложила неопровержимые доказательства получения ими Скарги- оригинал накладной с описью вложеныых скарг, на которой стоит печать суда и подпись работника о принятии. Потребовала дать письменный ответ с обозначением результатов исследования фактов и принятых мер к нарушителям. А также о восстановлении моих прав на рассмотрении Касации. Жду пока реакции.

[Tavrija77]

Ну вот опять горькое разочарование. Отправила второй раз касацию. ВССУ получил ее 04.03.2013 г. Только что в реестре нахожу отказ в открытии производства. Причем Ухвала принята 05.03.2013 года. Появилась в реестре только сегодня. Хотя я их бомбила все это время, но ответа мне давали. Думаю сегодня за 5 минут бортонули.

ВОТ ТЕКСТ КАСАЦИИ

КАСАЦІЙНА СКАРГА

на Рішення…… від 05 липня 2012 року

по справі та Ухвалу Апеляційного суду від …. 2012 року по справі

Суть спору:

10 жовтня 2008 року між мною (далі Позивач) та ВАТ «» (далі Відповідач 1) було підписано першу частину Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією №, згідно якого банк зобов’язується надати Позивачу кредит в сумі 525,0 тис.грн. на строк до 09 жовтня 2013 року, з встановленням плати річної відсоткової ставки 20% річних.

п.1.2 Кредитного договору встановлено, що кредит видається на споживчі потреби та Сукупна вартість кредиту, Графік платежів, Вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обґрунтування визначенні в додатку №1-3 цього договору, що є невід’ємною його частиною.

п.8.1 визначено що договір набуває чинності з моменту його підписання, та п.8.5 визначено , що невід’ємною частиною цього договору є Додатки №1,№2,№3.

п.1.6 Кредитного договору визначено, що погашення кредиту здійснюється позичальником до 10 числа кожного місяця ануітетними платежами в розмірі 13 910,0 грн. починаючи з 10 листопада 2009 року., та у відповідності до п. 3.3.1 встановлено зобов’язання позичальника за рахунок платежів згідно п.1.6. повернути кредит у сумі 525,0 тис.грн. у термін до 09 жовтня 2013 року.

13 жовтня 2008 року між Позивачем та Відповідачем 1 було підписано в забезпечення виконання зобов’язання Іпотечний договір , який був посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського

нотаріального округу……. (далі Відповідач 2).

02.02.2009 року між Позивачем та Відповідачем 1 було підписано Додаткову угоду №1 про зміну умов п.1.3 Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № , згідно якого змінено ліміт кредиту , та встановлено його на рівні 235,0 тис.грн., всі інші умови кредитного договору залишенні без змін.

Позивач звернувся до суду про захист прав споживачів, про визнання Додаткової угоди №1 від 02.02.2009 року до Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № 0 та Іпотечного договору від 13 жовтня 2008 року недійсними, тому як вони не направленні на реальне настання правових наслідків, т.я підписанні на зміну і забезпечення юридично неоформленого, а тому неукладеного Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № .

В обґрунтування факту неукладенності Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № від 10 жовтня 2008 року Позивач зазначив, що були порушенні його споживчі права через реалізацію неякісної послуги споживчого кредитування через невідповідність її нормативно-правовим актам, що привело до встановлення цивільних відносин по отриманню сторонами одна від одної грошових коштів на підставі юридично неоформленого кредитного договору: на не визначених у відповідності до закону особливих істотних умов договору споживчого кредитування , кредитного договору, який не набрав сторонами домовленої письмової форми, а саме, що:

1. Сторони не узгоджували особливі істотні кредитні умови та умови Кредитного договору до його підписання по причинні не надання Відповідачем 1 Позивачу повної і достовірної інформації про кредитні послуги Відповідача 1, та майбутніх умов Кредитного договору, а саме: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

2.Сторони не узгодили особливі істотні умови Кредитного договору, як договору споживчого кредитування, у момент його підписання по причинні відсутності їх у змісті Кредитного договору, а саме: дату видачі кредиту; дату та суми видачі кожного траншу (п.1.2. кредит надається окремими частинами ( траншами); сукупну вартість кредиту у грошовому виразі як абсолютного подорожчання кредиту, та у процентному виразі у вигляді реальної процентної ставки; детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача; графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом ; вид і предмету кожної супутньої послуги з їх нормативним обґрунтуванням та визначенням розмірів платежів ; номера банківських рахунків на ім’я позичальника, з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком, суми погашення кредиту та відсотків, умови відкриття, ведення та закриття таких рахунків.

Позивач стверджував, що відсутність фактичних дій сторін по узгодженню особливих істотних умов договору споживчого кредитування до його підписання, не включення до змісту Кредитного договору вищезазначених особливих істотних умов договору споживчого кредитування є недотримання Відповідачем 1 прямих вимог п.2 р.11, закону України «Про захист прав споживачів», ст.2.1, 2.2.,2.4 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», ч.4 ст.11 ЗУ « Про захист прав споживачів» , п.3.1, 3.2,3.3.,3.4 «Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою НБУ №168 від 10 травня 2007 року», що як слідство відповідно до ст.638 ЦК України є підставами вважати Кредитний договір неукладеним.

3. Сторони не узгодили істотну умову порядок погашення кредиту з листопада 2009 року та строк виконання зобов’язання, який визначений п.1.6 та 3.3.1 Кредитного договору, тому як волевиявлення сторін щодо цих умов було різним:

Волі Позивача відповідало сплачуючи платежі з листопада 2009 року у розмірі 13 910,0 грн. повернути основне зобов’язання в сумі 525,0 тис.грн. у строк 09 жовтня 2013 року згідно умов п.1.6 та п.3.3.1 Кредитного договору, що він посвідчив підписавши першу частину Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № .

Проте, умови погашення тіла кредиту, які реально встановлені Відповідачем 1, не відповідають зазначеним умовам Кредитного договору.

Волі Відповідача 1 відповідало отримуючи платежі з листопада 2009 року у розмірі 13 910,0 грн. отримати сплату основного зобов’язання в сумі 457 077,04 до 09 жовтня 2013 року ( Докази: Позивача-розрахунок №1,2; Відповідача1- «Таблиця сукупної вартості кредиту).

Тобто реальні умови п.1.6 Кредитного договору встановленні таким чином, що на час повернення кредиту 09 жовтня 2013 року сума недоплати по тілу кредита становила б 67 922, 65 грн., тоді як умовами Кредитного договору п.3.3.1 зобов’язано Позивача повернути 525,0 тис.грн. у строк 09.жовтня 2013 року. На питання які реальні вимоги Відповідача 1 щодо виконання умови договору по сплаті повної суми кредиту у розмірі 525,0 тис. грн., якими платежами та у які строки Кредитний договір відповіді не дає, що у відповідності до ст. 638 ЦК України дало підстави Позивачу стверджувати, що сторони не досягли істотних домовленостей щодо порядку сплати платежів по кредиту з листопада 2009 року, строку виконання основного зобов’язання та реальних вимог Відповідача 1., тому як Відповідач 1 заклав суперечливі умови.

4. Сторони не завершили 10 жовтня 2008 року підписання усіх частин Кредитного договору, та не досягли домовленої сторонами форми Кредитного договору, а саме: у відповідності до п.1.2, 8.5 Кредитного договору невід’ємними його частинами є Додаток №1- «Сукупна вартість кредиту», Додаток №2- «Графік платежів», Додаток №3 –« Вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обґрунтування».

Тобто відповідно до п. 1.2, 8.5 Кредитного договору форма Кредитного договору як «єдиного документу» мала б складатися з чотирьох частин. Тоді як сторони 10 жовтня 2008 року, у день встановлення цивільних відносин не підписали невід’ємні частини Кредитного договору Додаток №1- «Сукупна вартість кредиту», Додаток №2- «Графік платежів» тобто не закінчили юридичне оформлення Кредитного договору.

Позивач стверджував, що не підписання сторонами Кредитного договору як «єдиного документу» , який складається з чотирьох невід’ємних частин у відповідності до п.1.2 та 8.5 основного змісту Кредитного договору є фактом не досягнення сторонами домовленої письмової форми договору, що у відповідності до ст.639 ЦК України дає підстави стверджувати, що Договір є неукладеним (Докази Відповідача 1- Додаток №1«Таблиця сукупної вартості кредиту» не підписана сторонами, Додаток №2- «Нормативне обгрунутвання супутніх послуг»; Додаток №3 «Витяг з тарифів» ).

5. Відповідач 2 прийняв для нотаріального посвідчення зобов’язання юридично неоформлений Кредитний договір, тобто Кредитний договір який не набрав чинності. Тоді як посвідченню забезпечення може лише дійсне зобов’язання на підставі документів , які відповідають закону. Відповідач 2 не звернув уваги на те, що п.1.2 та 8.5 Кредитного договору встановлена його письмова форма, яка визначена сторонами з чотирьох невід’ємних частин: основний зміст Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № 08Р-170 від 10 жовтня 2008 року та його невід’ємні частини: Додаток №1- «Сукупна вартість кредиту», Додаток №2- «Графік платежів», Додаток №3 –« Вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обґрунтування». Не звернув уваги на п.8.1 основного зобов’язання , згідно якого Кредитний договір набуває чинності з моменту його підписання. Тоб-то для приватного нотаріуса чинним , а значить дійсним зобов’язанням яке відповідає закону мав би бути підписаний сторонами «єдиний документ», який складається з чотирьох частин: основний зміст Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № та його невід’ємні частини Додаток №1- «Сукупна вартість кредиту», Додаток №2- «Графік платежів», Додаток №3 –« Вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обґрунтування». Враховуючи що сторони не підписали невід’ємні частини Кредитного договору Додаток №1- «Сукупна вартість кредиту», Додаток №2- «Графік платежів», то нотаріус не мав при здійсненні нотаріальних дій чинного Кредитного договору. Позивач стверджував що приватним нотаріусом були порушенні ст.35, 93 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», ст.3 ЗУ « Про іпотеку»; ст.ст.5,7, 47, 49 ЗУ «Про нотаріат», що давало підстави Позивачу стверджувати про незаконність дій приватного нотаріуса по посвідченню забезпечення зобов’язання.

05 липня 2012 року ……. ( справа № ) ухвалене рішення за позовом ххххх до ПАТ «……..» в особі філії ПАТ «», Приватного нотаріуса …….. про захист прав споживачів, визнання Додаткової угоди №1 до Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № року та Договору іпотеки від 13 жовтня 2008 року недійсними, дій приватного нотаріуса незаконними яким у позові відмовлено повністю.

На рішення суду Позивачем була подана Апеляційна Скарга.

08 серпня 2012 року Ухвалою Апеляційного суду ……. (справа …..) рішення …… районного суду м. Херсона по справі № ….. залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції , з чим погодився і Апеляційний суд виходив з того, що Позивачем не доведено підстав за наявності яких оспорюванні правочини є недійсними, що договори укладенні на підставі вільного волевиявлення сторін, що узгодженні всі істотні умови Кредитного договору, а його зміст не суперечить Цивільному кодексу та іншим актам законодавства, моральним засадам суспільства.

До таких висновків суд першої інстанції, з чим погодився і Апеляційний суд прийшли на підставі того, що: сторони підписали Кредитний договір, а тому були ознайомленні з його умовами, частково виконували, та що існує рішення ……. районного суду від 20 серпня 2011 року , яке набрало законної сили про відмову у задоволення позову про визнання недійсними Кредитного та Іпотечного договору. При цьому Апеляційний суд зазначив, що Апеляційна Скарга Позивача ґрунтується лише на оціночних судженнях апелянтом норм матеріального права.

Про те з такими висновками Позивач погодитися не може, тому як вони прийняті з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Порушення норм процесуального і матеріального права:

1. Приймаючи рішення про узгодженість сторонами істотних умов Кредитного договору суд першої інстанції виходив з того, що сторони на підставі вільного волевиявлення підписали умови Кредитного договору та частково його виконували, що і свідчить про те, що сторони досягли домовленості щодо істотних його умов та вони відповідають внутрішній волі сторін. З зазначеним погодився і апеляційний суд.

Однак зазначений висновок судів обох інстанцій не відповідає вимогам ст.638 ЦК України, згідно якої «Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди». Отже факт підписання кредитного договору є лише однією з умов для висновку щодо його укладеності, іншими умовами має бути узгодження у змісті договору його істотних умов та дотримання письмової форми кредитного договору. А тому висновок суду щодо узгодження істотних умов кредитного договору зроблений лише на підставі факту його підписання не відповідає вимогам ст. 638 ЦК України.

Посилання судів обох інстанцій в обґрунтування укладенності Кредитного договору на ст. 1046 ч.2 ЦК України згідно якої «Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками » не є достатнім для висновку щодо укладеності кредитного договору. Том як у відповідності до ст. 638, 639, 1055 ЦК України Кредитний договір є укладеним, якщо його складено у письмовій формі і підписано сторонами, сторони досягли згоди щодо істотних умов, щодо форми договору, тоді як договір позики вважається укладеним вже з моменту передачи грошей.

Отже для дослідження доводів Позивача щодо неукладенності Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № у відповідності до ст. 638, 639, 1055 ЦК України суди обох інстанцій мали б у змісті рішення суду викласти свої мотивовані і обгрунтованні висновки щодо доводів Позивача та заперечень Відповідачів 1,2 щодо змісту Кредитного договору на предмет наявності в ньому особливих істотних умов договору споживчого кредитування та досягнення домовленої письмової форми Кредитного договору.

Але ні зміст рішення суду першої інстанції, ані апеляційної інстанції не містить мотивованих і обґрунтованих висновків щодо аналізу змісту Кредитного договору у обсязі позовних вимог ПОЗИВАЧА, а висновок суду зроблено на підставі лише однієї обставини - факту підписання кредитного договору, що не є достатнім і не відповідає вимогам норм цивільного права (ст. 638, 639, 1055 ЦК України)

При цьому ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню. А Апеляційний суд, застосовані Позивачем норми матеріального права визнав оціночними, що не відповідає нормам матеріального права .

Суди обох інстанцій не врахували, що цивільні відносини між Позивачем та Відповідачем 1, які виникли на підставі підписаного сторонами основної частини Договору про іпотечний кредит за не відновлюваною кредитною лінією № від є відносинами між споживачем кредитної послуги та банком, як надавачем кредитної послуги, т.я у п.1.2 цього договору зазначено, що кредит видається на споживчі потреби.

Отже при виборі правових норм для розгляду спірних відносин між споживачем і банком суд мав би у відповідності до ст.8 ЦПК України застосувати норми Конституції України, законів України та міжнародні договори, інші нормативно правові акти, які регулюють цивільні стосунки між споживачем кредитної послуги та банком.

Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю Постановою №5 від 30 березня 2012 року з метою однакового застосування судами законодавства, що регулює кредитні правовідносини роз’яснив у п.1

«Розгляд справ за позовами, що виникають при укладенні, забезпеченні, виконанні та припиненні кредитних договорів, а також при визнанні їх недійсними, повинен здійснюватись у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки.

При вирішенні таких спорів суди мають виходити з положень статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано, зокрема, главами 52, 53, 71 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), законами України: від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність»; від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу»; від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку»; від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»; від 18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; від 19 червня 2003 року № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»; від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет про валютне регулювання) та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України».

Отже з позиції п.1 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року та суті спірних правовідносин між споживачем та надавачем послуг споживчого кредитування суди мали б розглянути справу, з застосуванням законодавства , визначеного у цьому пункті .

При цьому суди обох інстанцій мали б врахувати правову позицію роз’яснення п.14 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30 березня 2012 року, згідно якого: «При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (ст.215, 1048-1052, 1054-1055), ст. 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрем , кредитний договір обов’язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК), недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих що пов’язанні з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз’яснення, наведенні у постанові Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року №9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними».Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою ст. 215 ЦК , та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови, або зміст яких не можливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (ст.536,638,1056-1 ЦК)», та.

правову позицію роз’яснення у п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» згідно якого: « У зв’язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину ( статті 205-210, 640 ЦК тощо).Зокрема, не є укладеним право чин ( договори), у яких відсутні встановленні законодавством умови, необхідні для їх укладання ( відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту, не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача, тощо».

Судами обох інстанцій мала бути врахована правова позиція Конституційного суду України у рішенні по Справі N 1-26/2011 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011, який розтлумачив, що «…. держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору».

Однак судами обох інстанцій у порушення правової позиції Конституційного суду України у рішенні по Справі N 1-26/2011 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011, п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними», п.1 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30 березня 2012 року, п.14 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30 березня 2012 року, ст. 638 ЦК України не враховано, що особливий порядок укладання цивільних договорів споживчого кредиту ( у відповідності до ст.638 ЦК України), визначений державою (в реалізацію ст.42 Конституції України) ЗУ «Про захист прав споживачів» та «Правилами про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою НБУ №168 від 10 травня 2007 року».

А тому висновок апеляційного суду про оціночне застосування Позивачем прямих норм матеріального права зазначених правових актів для обґрунтування своїх позовних вимог зроблено всупереч ст.42 Конституції України, Рішення Конституційного суду та є фактом невиконання Рішення Конституційного суду та Конституції України .

Як наслідок судами обох інстанцій безпідставно не застосовано для законного вирішення справи по суті прямі норми матеріального права, які встановлюють особливі істотні умови договорів споживчого кредитування:

- ст.2.1, 2.2.,2.4 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та р.11, п.2.закону України «Про захист прав споживачів» для дослідження доводів Позивача щодо відсутності юридичного факту узгодження сторонами кредитних умов та істотних умов майбутнього договору споживчого кредитування до його підписання. Зміст рішення суду

- ч.4 ст.11 ЗУ « Про захист прав споживачів» , п.3.1, 3.2,3.3.,3.4 «Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою НБУ №168 від 10 травня 2007 року» для дослідження доводів Позивача щодо відсутності юридичного факту узгодження сторонами особливих істотних умов договору споживчого кредитування в момент його підписання.

- не правильно витлумачена пряма норма цивільного права ст. 638 ЦК України, для визначення моменту укладання Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № , а саме не врахованні «умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду» а саме: ЗУ «Про захист прав споживачів» та «Правилами про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою НБУ №168 від 10 травня 2007 року».

Зазначенні дії судів обох інстанцій не відповідають правовій позиції п. 16 Пленуму ВССУ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», яким встановлено що суди повинні з’ясовувати виконання банками положень ст.11,18,21 ЗУ «Про захист прав споживачів», норм «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою НБУ №168., висновки викладенні у рішенні Конституційного суду України від 10 листопада 2011 р. № 15-рп/2011 (справа про захист справ споживачів). Рішення суду не містить результатів з’ясування виконання банком вимог зазначених актів, тоді як це є прямою вимогою ВССУ « суди повинні».

Суди обох інстанцій зробили висновок про узгодженість істотних умов Кредитного договору та факту його укладання з порушенням ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та не виконанням п.11 абзац 1, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009 року №14 « Про судове рішення у цивільній справі», згідно якого визначено, що у мотивувальній частинні рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову. Зазначене порушення полягає в тому, що зміст рішення суду не містить мотивованого обґрунтування суду щодо доводів Позивача та заперечень Відповідачів щодо кожної обставини позову, в тому числі:

Судами обох інстанцій у змісті рішення не надано мотивованої і обгрунтованної оцінки доводів Позивача та заперечень Відповідача 1 що:

Сторони не узгоджували особливі істотні кредитні умови та умови Кредитного договору до його підписання по причинні не надання Відповідачем 1 Позивачу повної і достовірної інформації про кредитні послуги Відповідача 1, та майбутніх умов Кредитного договору, а саме: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Висновки суду з розгляду цього доводу ПОЗИВАЧА має істотне значення для прийняття законного рішення, т.я попереднє узгодження умов майбутніх кредитних стосунків між споживачем і банком є вимогою закону і не виконання цієї вимоги є його порушенням і трактується як нечесна підприємницька практика, яка веде до недійсності правочину.

Сторони не узгодили особливі істотні умови Кредитного договору, як договору споживчого кредитування, у момент його підписання по причинні відсутності їх у змісті Кредитного договору, а саме: дату видачі кредиту; дату та суми видачі кожного траншу (п.1.2. кредит надається окремими частинами ( траншами); сукупну вартість кредиту у грошовому виразі як абсолютного подорожчання кредиту, та у процентному виразі у вигляді реальної процентної ставки; детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача; графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом ; вид і предмету кожної супутньої послуги з їх нормативним обґрунтуванням та визначенням розмірів платежів ; номера банківських рахунків на ім’я позичальника, з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком, суми погашення кредиту та відсотків, умови відкриття, ведення та закриття таких рахунків. Висновки суду з розгляду цього доводу ПОЗИВАЧА має істотне значення для прийняття законного рішення, т.я наявність зазначених особливих істотних умов у змісті договору споживчого кредитування визначена законом, і іх відсутність дає підстави для визнання факту неукладеності такого кредитного договору.

У змісті рішення не надано мотивованої і обгрунтованної оцінки доводів Позивача та заперечень Відповідача 1 щодо неузгодженості сторонами порядку та строку погашення тіла кредиту визначених у п.1.6 та 3.3.1 Кредитного договору. Зазначена обставина має істотне значення для законного вирішення справи по суті, т.я п.1.6 передбачена істотна умова Кредитного договору щодо розміру сплати зобов’язання з листопада 2009 року, а п.3.3.1 передбачено строк виконання зобов’язання і недосягнення сторонами домовленостей щодо цих істотних умов у відповідності до ст.638 ЦК України є підставами до визнання факту Кредитного договору неукладеним, та недійсності Додаткової угоди №1 від 02.02.2009 року та Іпотечного договору від 13 жовтня 2008 року .

У змісті рішення не надано мотивованої і обгрунтованної оцінки доводів Позивача та заперечень Відповідачів 1 і 2 щодо недосягнення сторонами домовленої письмової форми Кредитного договору. Зазначена обставина має істотне значення для законного вирішення справи по суті, т.я не підписання сторонами у день встановлення цивільних відносин усіх частин Кредитного договору як єдиного юридичного документу- основний зміст Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № від 10 жовтня 2008, невід’ємні частини Додаток №1 «Сукупна вартість кредиту», Додаток №2 «Графік платежів» дає підстави визнання факту не досягнення сторонами домовленної письмової форми Кредитного договору, що як наслідок веде до визнання факту (у відповідності до ст.639 ЦК України) неукладеності такого договору та недійсності Додаткової угоди №1 від 02.02.2009 року ( у відповідності до п.3,5ст.203 ЦК України) та Іпотечного договору від 13 жовтня 2008 року недійсними ( у відповідності до ч.2 п.1 ст.11, ст.548 ЦК України)

У змісті рішення не надано мотивованої і обгрунтованної оцінки доводів Позивача та заперечень Відповідача 2 щодо незаконних дій приватного нотаріуса по нотаріальному посвідченню зобов’язання на підставі юридично неоформленого Кредитного договору. Зазначена обставина має істотне значення для законного вирішення справи по суті, т.я посвідчення приватним нотаріусом зобов’язання по юридично неоформленому Кредитному договору дає підстави до визнання дій приватного нотаріуса незаконними, а Іпотечного договору недійсним у ( у відповідності до ч.2 п.1 ст.11, ст.548 ЦК України).

У порушення п.4 ст.212 ЦПК України, згідно якої «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті» , п.11 абзац 1 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009 року №14 « Про судове рішення у цивільній справі» зміст рішення судів обох інстанцій не містить результати оцінки доказів по справі:

Докази Позивача: письмовий зміст Договору про іпотечний кредит за не відновлюваною кредитною лінією №, Розрахунок сукупної вартості кредиту №1 , №2 ( зроблений Позивачем) ;

Докази Відповідача 1: «Розрахунок сукупної вартості кредиту» (зроблений Відповідачем 1 та не підписаний сторонами), «Витяг з тарифів», «Нормативне обґрунтування супутніх послуг»;

Докази Відповідача 2 із матеріалів нотаріальної справи: Договір про іпотечний кредит за не відновлюваною кредитною лінією № від 10 жовтня 2008 року, «Розрахунок сукупної вартості кредиту» (зроблений Відповідачем 1 та не підписаний сторонами), «Витяг з тарифів», «Нормативне обґрунтування супутніх послуг»

Висновки суду щодо дослідження оцінки зазначених доказів має істотне значення для законного вирішення справи по суті, т.я : саме зміст основної частини Кредитного договору дає відповіді на законність доводів Позивача та заперечень Відповідачів 1,2 щодо відсутності у ньому особливих істотних умов договору споживчого кредитування; саме Розрахунки Позивача №1, 2 «Розрахунок сукупної вартості кредиту» та доказ Відповідача «Таблиця сукупної вартості кредиту» дають відповідь щодо законності доводів Позивача і заперечнь Відповідача 1 щодо неузгодженості умов п.1.6 та 3.3.1 основної частини Кредитного договору; саме докази Відповідача 1 і 2 «Таблиця сукупної вартості кредиту», «Витяг з тарифів», « Нормативне обґрунтування супутніх послуг» у їх сукупності дають відповідь чи були сторонами підписанні у день встановлення цивільних відносин невід’ємні частини Кредитного договору «Сукупна вартість кредиту» та «Графік платежів», та чи були дії приватного нотаріуса законними по засвідченню забезпечення на підставі кредитного договору без його невід’ємних частин «Сукупна вартість кредиту» та «Графік платежів».

Результати дослідження судом цих доказів судом мали б наслідком висновків суду щодо відповідності Кредитного договору нормам закону ст. ч.2 п.1 ст.11, п.3,5 ст.203, 207,215, 548, 628 , 631, 638, 639 ЦК України, ст.2.1, 2.2.,2.4, п.3.1, 3.2,3.3.,3.4 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та р.11, п.2, ч.4 .Закону України «Про захист прав споживачів» та чинності оспорюваних правочинів: Додаткової угоди №1 від ….. року та Іпотечного договору від 13 жовтня 2008 року.

Проте рішення судів обох інстанцій не містить мотивованого і обгрунтованного висновку щодо дослідження цих доказів, прийняття чи неприйняття їх до уваги судом.

Посилання суддів обох інстанцій на факт часткового виконання умов Кредитного договору ( отримання грошових коштів та часткове виконання по сплаті платежів), як на підтвердження свого рішення щодо дійсності та укладенності оспорюваних правочинів зроблено без врахування правової позиції роз’яснення у п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» згідно якого: « Судам необхідно врахувати, що виконання чи не виконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочинну, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визначення правочинну недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків ( частина перша ст. 216 ЦК)».

Відповідно правової позиції Верховного суду недійсність правочинну встановлюється саме на момент його вчинення, а не за наслідками його виконання, а тому суди обох інстанцій безпідставно врахували факт отримання сторонами одна від одної грошових коштів як свідчення дійсності та укладенності право чинів.

Окрім того, судами обох інстанцій не врахована правова позиція Верховного суду України, прийнята за результатами перегляду судових рішень господарських судів по справі № 7/221-09 Постанова від 25.06.2011 року згідно якої « визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладання договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами».

Виходячи з правової позиції Верховного суду факт укладенності чи неукладенності встановлюється судом на момент укладання договору, а не за наслідками його виконання.

Враховуючи правові позиції судів вищих інстанцій, висновки судів першої інстанції та апеляційної інстанції щодо узгодженості істотних умов, дійсності право чинів та їх укладенності на підставі наявного факту отримання сторонами одна від одної грошових коштів не відповідає нормам матеріального права.

Посилання суду на преюдиційність рішення ……. районного суду від 20 вересня 2011 року також є помилковим, тому як судами обох інстанцій не було досліджено суб’єктивні і об’єктивні межі цього рішення.

При цьому суди обох інстанцій не врахували, що згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, тоді як Відповідач 2 участі у зазначеній справі не брав.

Апеляційним судом не застосовано п.7 абз.2 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» , згідно якої « Оскільки обставини, встановленні судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники , то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах»

Окрім того судом апеляційної інстанції не врахована правова позиція Верховного суду. У відповідності до правової позиції Верховного суду викладеної у його рішенні (http://reyestr.court.gov.ua/Review/11970846 13 жовтня 2010 року м. Київ згідно якої«Виходячи з аналізу процесуальних норм права, преюдиційність фактів, які відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню, ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб’єктивними (ті самі особи (особа) або правонаступники) і об’єктивними (предмет спору, предмет доказування) межами, за якими сторони чи інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники, не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом в рішенні у такій справі факти і правовідносини» і не дослідження судом суб’єктивних і об’єктивних меж рішення Дніпровського суду від 20 вересня 2011 року є порушенням закону.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що об’єктивні межі судового рішення …… районного суду від 20 вересня 2011 року є відмінними від предмету доказування у даній справі, т.я недійсність кредитного договору та його неукладенність мають різну правову природу цивільних стосунків, та регулюються різними нормами права. При цьому апеляційний суд не звернув уваги, що Дніпровський районний суд у своєму рішенні від 20 вересня 2011 року зазначив, що він наперед виключив застосування норм матеріального права ЗУ «Про захист прав споживачів» у момент його укладання, зазначивши, що норми цього закону застосовуються лише до укладання кредитного договору, тим самим доводи ПОЗИВАЧА з позиції його статуса як „споживача” судом не розглядались . Зазначена судова практика визнана Конституційним судом такою що не відповідає нормам матеріального права.

Застосування судами обох інстанцій преюцидіальності рішення ….. районного суду від 20 вересня 2011 року без дослідження суб’єктивних і об’єктивних його меж фактично є перешкоджанням доступу до правосуддя зі сторони суду, тому як його рішення не містить встановлених фактів і обставин щодо узгодження особливих істотних умов договору споживчого кредитування до його укладання і в момент укладання у відповідності до вимог ЗУ «про захист прав споживачів» та «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»; щодо узгодженості умов п.1.6, 3.3.1 Кредитного договору; щодо домовленої письмової форми Кредитного договору; щодо правомірності дій нотаріуса по посвідченню забезпечення зобов’язання. А тому права ПОЗИВАЧА на звернення до суду за захистом порушених прав у цьому обсязі були фактично відчуженні судом, що є порушенням гарантій Конституції України.

Враховуючи вищевикладене, та те, що судом першої інстанції допущенно порушення норм процесуального і матеріального права, які не були виправленні апеляційним судом у порядку перевірки , що на думку Позивача призвело до прийняття незаконного судового рішення, керуючись ст.324, 325,326, 336 ЦПК України

ПРОШУ:

1.Прийняти Касаційну Скаргу до провадження;

2.Скасувати Рішення ….. районного суду м. від 05 липня 2012 року по справі № та Ухвалу Апеляційного суду ….э від 08 серпня 2012 року по справі №;

3. Передати справу на новий розгляд до …… районного суду м. ….

Додаток:

1. Копія Касаційної Скарги з додатками для сторін 2 екз.- (____________арк. )

ЧТО ДЕЛАТЬ ГОСОДА? ЕСЛИ У КОГО ЕСТЬ РЕШЕНИЯ ВССУ И ВЕРХОВНОГО СУДА ПО КОТОРЫМ МОЖНО ПОДАТЬ НА ПЕРЕСМОТР В ВЕРХОВНЫЙ СУД ПОДЕЛИТЕСЬ.

[Tavrija77]

Ну вот опять горькое разочарование. Отправила второй раз касацию. ВССУ получил ее 04.03.2013 г. Только что в реестре нахожу отказ в открытии производства. Причем Ухвала принята 05.03.2013 года. Появилась в реестре только сегодня. Хотя я их бомбила все это время, но ответа мне давали. Думаю сегодня за 5 минут бортонули.

ВОТ ТЕКСТ КАСАЦИИ

КАСАЦІЙНА СКАРГА

на Рішення…… від 05 липня 2012 року

по справі та Ухвалу Апеляційного суду від …. 2012 року по справі

Суть спору:

10 жовтня 2008 року між мною (далі Позивач) та ВАТ «» (далі Відповідач 1) було підписано першу частину Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією №, згідно якого банк зобов’язується надати Позивачу кредит в сумі 525,0 тис.грн. на строк до 09 жовтня 2013 року, з встановленням плати річної відсоткової ставки 20% річних.

п.1.2 Кредитного договору встановлено, що кредит видається на споживчі потреби та Сукупна вартість кредиту, Графік платежів, Вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обґрунтування визначенні в додатку №1-3 цього договору, що є невід’ємною його частиною.

п.8.1 визначено що договір набуває чинності з моменту його підписання, та п.8.5 визначено , що невід’ємною частиною цього договору є Додатки №1,№2,№3.

п.1.6 Кредитного договору визначено, що погашення кредиту здійснюється позичальником до 10 числа кожного місяця ануітетними платежами в розмірі 13 910,0 грн. починаючи з 10 листопада 2009 року., та у відповідності до п. 3.3.1 встановлено зобов’язання позичальника за рахунок платежів згідно п.1.6. повернути кредит у сумі 525,0 тис.грн. у термін до 09 жовтня 2013 року.

13 жовтня 2008 року між Позивачем та Відповідачем 1 було підписано в забезпечення виконання зобов’язання Іпотечний договір , який був посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського

нотаріального округу……. (далі Відповідач 2).

02.02.2009 року між Позивачем та Відповідачем 1 було підписано Додаткову угоду №1 про зміну умов п.1.3 Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № , згідно якого змінено ліміт кредиту , та встановлено його на рівні 235,0 тис.грн., всі інші умови кредитного договору залишенні без змін.

Позивач звернувся до суду про захист прав споживачів, про визнання Додаткової угоди №1 від 02.02.2009 року до Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № 0 та Іпотечного договору від 13 жовтня 2008 року недійсними, тому як вони не направленні на реальне настання правових наслідків, т.я підписанні на зміну і забезпечення юридично неоформленого, а тому неукладеного Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № .

В обґрунтування факту неукладенності Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № від 10 жовтня 2008 року Позивач зазначив, що були порушенні його споживчі права через реалізацію неякісної послуги споживчого кредитування через невідповідність її нормативно-правовим актам, що привело до встановлення цивільних відносин по отриманню сторонами одна від одної грошових коштів на підставі юридично неоформленого кредитного договору: на не визначених у відповідності до закону особливих істотних умов договору споживчого кредитування , кредитного договору, який не набрав сторонами домовленої письмової форми, а саме, що:

1. Сторони не узгоджували особливі істотні кредитні умови та умови Кредитного договору до його підписання по причинні не надання Відповідачем 1 Позивачу повної і достовірної інформації про кредитні послуги Відповідача 1, та майбутніх умов Кредитного договору, а саме: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

2.Сторони не узгодили особливі істотні умови Кредитного договору, як договору споживчого кредитування, у момент його підписання по причинні відсутності їх у змісті Кредитного договору, а саме: дату видачі кредиту; дату та суми видачі кожного траншу (п.1.2. кредит надається окремими частинами ( траншами); сукупну вартість кредиту у грошовому виразі як абсолютного подорожчання кредиту, та у процентному виразі у вигляді реальної процентної ставки; детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача; графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом ; вид і предмету кожної супутньої послуги з їх нормативним обґрунтуванням та визначенням розмірів платежів ; номера банківських рахунків на ім’я позичальника, з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком, суми погашення кредиту та відсотків, умови відкриття, ведення та закриття таких рахунків.

Позивач стверджував, що відсутність фактичних дій сторін по узгодженню особливих істотних умов договору споживчого кредитування до його підписання, не включення до змісту Кредитного договору вищезазначених особливих істотних умов договору споживчого кредитування є недотримання Відповідачем 1 прямих вимог п.2 р.11, закону України «Про захист прав споживачів», ст.2.1, 2.2.,2.4 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», ч.4 ст.11 ЗУ « Про захист прав споживачів» , п.3.1, 3.2,3.3.,3.4 «Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою НБУ №168 від 10 травня 2007 року», що як слідство відповідно до ст.638 ЦК України є підставами вважати Кредитний договір неукладеним.

3. Сторони не узгодили істотну умову порядок погашення кредиту з листопада 2009 року та строк виконання зобов’язання, який визначений п.1.6 та 3.3.1 Кредитного договору, тому як волевиявлення сторін щодо цих умов було різним:

Волі Позивача відповідало сплачуючи платежі з листопада 2009 року у розмірі 13 910,0 грн. повернути основне зобов’язання в сумі 525,0 тис.грн. у строк 09 жовтня 2013 року згідно умов п.1.6 та п.3.3.1 Кредитного договору, що він посвідчив підписавши першу частину Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № .

Проте, умови погашення тіла кредиту, які реально встановлені Відповідачем 1, не відповідають зазначеним умовам Кредитного договору.

Волі Відповідача 1 відповідало отримуючи платежі з листопада 2009 року у розмірі 13 910,0 грн. отримати сплату основного зобов’язання в сумі 457 077,04 до 09 жовтня 2013 року ( Докази: Позивача-розрахунок №1,2; Відповідача1- «Таблиця сукупної вартості кредиту).

Тобто реальні умови п.1.6 Кредитного договору встановленні таким чином, що на час повернення кредиту 09 жовтня 2013 року сума недоплати по тілу кредита становила б 67 922, 65 грн., тоді як умовами Кредитного договору п.3.3.1 зобов’язано Позивача повернути 525,0 тис.грн. у строк 09.жовтня 2013 року. На питання які реальні вимоги Відповідача 1 щодо виконання умови договору по сплаті повної суми кредиту у розмірі 525,0 тис. грн., якими платежами та у які строки Кредитний договір відповіді не дає, що у відповідності до ст. 638 ЦК України дало підстави Позивачу стверджувати, що сторони не досягли істотних домовленостей щодо порядку сплати платежів по кредиту з листопада 2009 року, строку виконання основного зобов’язання та реальних вимог Відповідача 1., тому як Відповідач 1 заклав суперечливі умови.

4. Сторони не завершили 10 жовтня 2008 року підписання усіх частин Кредитного договору, та не досягли домовленої сторонами форми Кредитного договору, а саме: у відповідності до п.1.2, 8.5 Кредитного договору невід’ємними його частинами є Додаток №1- «Сукупна вартість кредиту», Додаток №2- «Графік платежів», Додаток №3 –« Вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обґрунтування».

Тобто відповідно до п. 1.2, 8.5 Кредитного договору форма Кредитного договору як «єдиного документу» мала б складатися з чотирьох частин. Тоді як сторони 10 жовтня 2008 року, у день встановлення цивільних відносин не підписали невід’ємні частини Кредитного договору Додаток №1- «Сукупна вартість кредиту», Додаток №2- «Графік платежів» тобто не закінчили юридичне оформлення Кредитного договору.

Позивач стверджував, що не підписання сторонами Кредитного договору як «єдиного документу» , який складається з чотирьох невід’ємних частин у відповідності до п.1.2 та 8.5 основного змісту Кредитного договору є фактом не досягнення сторонами домовленої письмової форми договору, що у відповідності до ст.639 ЦК України дає підстави стверджувати, що Договір є неукладеним (Докази Відповідача 1- Додаток №1«Таблиця сукупної вартості кредиту» не підписана сторонами, Додаток №2- «Нормативне обгрунутвання супутніх послуг»; Додаток №3 «Витяг з тарифів» ).

5. Відповідач 2 прийняв для нотаріального посвідчення зобов’язання юридично неоформлений Кредитний договір, тобто Кредитний договір який не набрав чинності. Тоді як посвідченню забезпечення може лише дійсне зобов’язання на підставі документів , які відповідають закону. Відповідач 2 не звернув уваги на те, що п.1.2 та 8.5 Кредитного договору встановлена його письмова форма, яка визначена сторонами з чотирьох невід’ємних частин: основний зміст Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № 08Р-170 від 10 жовтня 2008 року та його невід’ємні частини: Додаток №1- «Сукупна вартість кредиту», Додаток №2- «Графік платежів», Додаток №3 –« Вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обґрунтування». Не звернув уваги на п.8.1 основного зобов’язання , згідно якого Кредитний договір набуває чинності з моменту його підписання. Тоб-то для приватного нотаріуса чинним , а значить дійсним зобов’язанням яке відповідає закону мав би бути підписаний сторонами «єдиний документ», який складається з чотирьох частин: основний зміст Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № та його невід’ємні частини Додаток №1- «Сукупна вартість кредиту», Додаток №2- «Графік платежів», Додаток №3 –« Вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обґрунтування». Враховуючи що сторони не підписали невід’ємні частини Кредитного договору Додаток №1- «Сукупна вартість кредиту», Додаток №2- «Графік платежів», то нотаріус не мав при здійсненні нотаріальних дій чинного Кредитного договору. Позивач стверджував що приватним нотаріусом були порушенні ст.35, 93 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», ст.3 ЗУ « Про іпотеку»; ст.ст.5,7, 47, 49 ЗУ «Про нотаріат», що давало підстави Позивачу стверджувати про незаконність дій приватного нотаріуса по посвідченню забезпечення зобов’язання.

05 липня 2012 року ……. ( справа № ) ухвалене рішення за позовом ххххх до ПАТ «……..» в особі філії ПАТ «», Приватного нотаріуса …….. про захист прав споживачів, визнання Додаткової угоди №1 до Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № року та Договору іпотеки від 13 жовтня 2008 року недійсними, дій приватного нотаріуса незаконними яким у позові відмовлено повністю.

На рішення суду Позивачем була подана Апеляційна Скарга.

08 серпня 2012 року Ухвалою Апеляційного суду ……. (справа …..) рішення …… районного суду м. Херсона по справі № ….. залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції , з чим погодився і Апеляційний суд виходив з того, що Позивачем не доведено підстав за наявності яких оспорюванні правочини є недійсними, що договори укладенні на підставі вільного волевиявлення сторін, що узгодженні всі істотні умови Кредитного договору, а його зміст не суперечить Цивільному кодексу та іншим актам законодавства, моральним засадам суспільства.

До таких висновків суд першої інстанції, з чим погодився і Апеляційний суд прийшли на підставі того, що: сторони підписали Кредитний договір, а тому були ознайомленні з його умовами, частково виконували, та що існує рішення ……. районного суду від 20 серпня 2011 року , яке набрало законної сили про відмову у задоволення позову про визнання недійсними Кредитного та Іпотечного договору. При цьому Апеляційний суд зазначив, що Апеляційна Скарга Позивача ґрунтується лише на оціночних судженнях апелянтом норм матеріального права.

Про те з такими висновками Позивач погодитися не може, тому як вони прийняті з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Порушення норм процесуального і матеріального права:

1. Приймаючи рішення про узгодженість сторонами істотних умов Кредитного договору суд першої інстанції виходив з того, що сторони на підставі вільного волевиявлення підписали умови Кредитного договору та частково його виконували, що і свідчить про те, що сторони досягли домовленості щодо істотних його умов та вони відповідають внутрішній волі сторін. З зазначеним погодився і апеляційний суд.

Однак зазначений висновок судів обох інстанцій не відповідає вимогам ст.638 ЦК України, згідно якої «Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди». Отже факт підписання кредитного договору є лише однією з умов для висновку щодо його укладеності, іншими умовами має бути узгодження у змісті договору його істотних умов та дотримання письмової форми кредитного договору. А тому висновок суду щодо узгодження істотних умов кредитного договору зроблений лише на підставі факту його підписання не відповідає вимогам ст. 638 ЦК України.

Посилання судів обох інстанцій в обґрунтування укладенності Кредитного договору на ст. 1046 ч.2 ЦК України згідно якої «Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками » не є достатнім для висновку щодо укладеності кредитного договору. Том як у відповідності до ст. 638, 639, 1055 ЦК України Кредитний договір є укладеним, якщо його складено у письмовій формі і підписано сторонами, сторони досягли згоди щодо істотних умов, щодо форми договору, тоді як договір позики вважається укладеним вже з моменту передачи грошей.

Отже для дослідження доводів Позивача щодо неукладенності Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № у відповідності до ст. 638, 639, 1055 ЦК України суди обох інстанцій мали б у змісті рішення суду викласти свої мотивовані і обгрунтованні висновки щодо доводів Позивача та заперечень Відповідачів 1,2 щодо змісту Кредитного договору на предмет наявності в ньому особливих істотних умов договору споживчого кредитування та досягнення домовленої письмової форми Кредитного договору.

Але ні зміст рішення суду першої інстанції, ані апеляційної інстанції не містить мотивованих і обґрунтованих висновків щодо аналізу змісту Кредитного договору у обсязі позовних вимог ПОЗИВАЧА, а висновок суду зроблено на підставі лише однієї обставини - факту підписання кредитного договору, що не є достатнім і не відповідає вимогам норм цивільного права (ст. 638, 639, 1055 ЦК України)

При цьому ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню. А Апеляційний суд, застосовані Позивачем норми матеріального права визнав оціночними, що не відповідає нормам матеріального права .

Суди обох інстанцій не врахували, що цивільні відносини між Позивачем та Відповідачем 1, які виникли на підставі підписаного сторонами основної частини Договору про іпотечний кредит за не відновлюваною кредитною лінією № від є відносинами між споживачем кредитної послуги та банком, як надавачем кредитної послуги, т.я у п.1.2 цього договору зазначено, що кредит видається на споживчі потреби.

Отже при виборі правових норм для розгляду спірних відносин між споживачем і банком суд мав би у відповідності до ст.8 ЦПК України застосувати норми Конституції України, законів України та міжнародні договори, інші нормативно правові акти, які регулюють цивільні стосунки між споживачем кредитної послуги та банком.

Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю Постановою №5 від 30 березня 2012 року з метою однакового застосування судами законодавства, що регулює кредитні правовідносини роз’яснив у п.1

«Розгляд справ за позовами, що виникають при укладенні, забезпеченні, виконанні та припиненні кредитних договорів, а також при визнанні їх недійсними, повинен здійснюватись у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки.

При вирішенні таких спорів суди мають виходити з положень статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано, зокрема, главами 52, 53, 71 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), законами України: від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність»; від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу»; від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку»; від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»; від 18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; від 19 червня 2003 року № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»; від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет про валютне регулювання) та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України».

Отже з позиції п.1 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року та суті спірних правовідносин між споживачем та надавачем послуг споживчого кредитування суди мали б розглянути справу, з застосуванням законодавства , визначеного у цьому пункті .

При цьому суди обох інстанцій мали б врахувати правову позицію роз’яснення п.14 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30 березня 2012 року, згідно якого: «При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (ст.215, 1048-1052, 1054-1055), ст. 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрем , кредитний договір обов’язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК), недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих що пов’язанні з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз’яснення, наведенні у постанові Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року №9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними».Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою ст. 215 ЦК , та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови, або зміст яких не можливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (ст.536,638,1056-1 ЦК)», та.

правову позицію роз’яснення у п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» згідно якого: « У зв’язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину ( статті 205-210, 640 ЦК тощо).Зокрема, не є укладеним право чин ( договори), у яких відсутні встановленні законодавством умови, необхідні для їх укладання ( відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту, не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача, тощо».

Судами обох інстанцій мала бути врахована правова позиція Конституційного суду України у рішенні по Справі N 1-26/2011 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011, який розтлумачив, що «…. держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору».

Однак судами обох інстанцій у порушення правової позиції Конституційного суду України у рішенні по Справі N 1-26/2011 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011, п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними», п.1 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30 березня 2012 року, п.14 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30 березня 2012 року, ст. 638 ЦК України не враховано, що особливий порядок укладання цивільних договорів споживчого кредиту ( у відповідності до ст.638 ЦК України), визначений державою (в реалізацію ст.42 Конституції України) ЗУ «Про захист прав споживачів» та «Правилами про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою НБУ №168 від 10 травня 2007 року».

А тому висновок апеляційного суду про оціночне застосування Позивачем прямих норм матеріального права зазначених правових актів для обґрунтування своїх позовних вимог зроблено всупереч ст.42 Конституції України, Рішення Конституційного суду та є фактом невиконання Рішення Конституційного суду та Конституції України .

Як наслідок судами обох інстанцій безпідставно не застосовано для законного вирішення справи по суті прямі норми матеріального права, які встановлюють особливі істотні умови договорів споживчого кредитування:

- ст.2.1, 2.2.,2.4 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та р.11, п.2.закону України «Про захист прав споживачів» для дослідження доводів Позивача щодо відсутності юридичного факту узгодження сторонами кредитних умов та істотних умов майбутнього договору споживчого кредитування до його підписання. Зміст рішення суду

- ч.4 ст.11 ЗУ « Про захист прав споживачів» , п.3.1, 3.2,3.3.,3.4 «Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою НБУ №168 від 10 травня 2007 року» для дослідження доводів Позивача щодо відсутності юридичного факту узгодження сторонами особливих істотних умов договору споживчого кредитування в момент його підписання.

- не правильно витлумачена пряма норма цивільного права ст. 638 ЦК України, для визначення моменту укладання Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № , а саме не врахованні «умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду» а саме: ЗУ «Про захист прав споживачів» та «Правилами про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою НБУ №168 від 10 травня 2007 року».

Зазначенні дії судів обох інстанцій не відповідають правовій позиції п. 16 Пленуму ВССУ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», яким встановлено що суди повинні з’ясовувати виконання банками положень ст.11,18,21 ЗУ «Про захист прав споживачів», норм «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою НБУ №168., висновки викладенні у рішенні Конституційного суду України від 10 листопада 2011 р. № 15-рп/2011 (справа про захист справ споживачів). Рішення суду не містить результатів з’ясування виконання банком вимог зазначених актів, тоді як це є прямою вимогою ВССУ « суди повинні».

Суди обох інстанцій зробили висновок про узгодженість істотних умов Кредитного договору та факту його укладання з порушенням ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та не виконанням п.11 абзац 1, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009 року №14 « Про судове рішення у цивільній справі», згідно якого визначено, що у мотивувальній частинні рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову. Зазначене порушення полягає в тому, що зміст рішення суду не містить мотивованого обґрунтування суду щодо доводів Позивача та заперечень Відповідачів щодо кожної обставини позову, в тому числі:

Судами обох інстанцій у змісті рішення не надано мотивованої і обгрунтованної оцінки доводів Позивача та заперечень Відповідача 1 що:

Сторони не узгоджували особливі істотні кредитні умови та умови Кредитного договору до його підписання по причинні не надання Відповідачем 1 Позивачу повної і достовірної інформації про кредитні послуги Відповідача 1, та майбутніх умов Кредитного договору, а саме: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Висновки суду з розгляду цього доводу ПОЗИВАЧА має істотне значення для прийняття законного рішення, т.я попереднє узгодження умов майбутніх кредитних стосунків між споживачем і банком є вимогою закону і не виконання цієї вимоги є його порушенням і трактується як нечесна підприємницька практика, яка веде до недійсності правочину.

Сторони не узгодили особливі істотні умови Кредитного договору, як договору споживчого кредитування, у момент його підписання по причинні відсутності їх у змісті Кредитного договору, а саме: дату видачі кредиту; дату та суми видачі кожного траншу (п.1.2. кредит надається окремими частинами ( траншами); сукупну вартість кредиту у грошовому виразі як абсолютного подорожчання кредиту, та у процентному виразі у вигляді реальної процентної ставки; детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача; графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом ; вид і предмету кожної супутньої послуги з їх нормативним обґрунтуванням та визначенням розмірів платежів ; номера банківських рахунків на ім’я позичальника, з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком, суми погашення кредиту та відсотків, умови відкриття, ведення та закриття таких рахунків. Висновки суду з розгляду цього доводу ПОЗИВАЧА має істотне значення для прийняття законного рішення, т.я наявність зазначених особливих істотних умов у змісті договору споживчого кредитування визначена законом, і іх відсутність дає підстави для визнання факту неукладеності такого кредитного договору.

У змісті рішення не надано мотивованої і обгрунтованної оцінки доводів Позивача та заперечень Відповідача 1 щодо неузгодженості сторонами порядку та строку погашення тіла кредиту визначених у п.1.6 та 3.3.1 Кредитного договору. Зазначена обставина має істотне значення для законного вирішення справи по суті, т.я п.1.6 передбачена істотна умова Кредитного договору щодо розміру сплати зобов’язання з листопада 2009 року, а п.3.3.1 передбачено строк виконання зобов’язання і недосягнення сторонами домовленостей щодо цих істотних умов у відповідності до ст.638 ЦК України є підставами до визнання факту Кредитного договору неукладеним, та недійсності Додаткової угоди №1 від 02.02.2009 року та Іпотечного договору від 13 жовтня 2008 року .

У змісті рішення не надано мотивованої і обгрунтованної оцінки доводів Позивача та заперечень Відповідачів 1 і 2 щодо недосягнення сторонами домовленої письмової форми Кредитного договору. Зазначена обставина має істотне значення для законного вирішення справи по суті, т.я не підписання сторонами у день встановлення цивільних відносин усіх частин Кредитного договору як єдиного юридичного документу- основний зміст Кредитного договору про іпотечний кредит за невідновлюванною кредитною лінією № від 10 жовтня 2008, невід’ємні частини Додаток №1 «Сукупна вартість кредиту», Додаток №2 «Графік платежів» дає підстави визнання факту не досягнення сторонами домовленної письмової форми Кредитного договору, що як наслідок веде до визнання факту (у відповідності до ст.639 ЦК України) неукладеності такого договору та недійсності Додаткової угоди №1 від 02.02.2009 року ( у відповідності до п.3,5ст.203 ЦК України) та Іпотечного договору від 13 жовтня 2008 року недійсними ( у відповідності до ч.2 п.1 ст.11, ст.548 ЦК України)

У змісті рішення не надано мотивованої і обгрунтованної оцінки доводів Позивача та заперечень Відповідача 2 щодо незаконних дій приватного нотаріуса по нотаріальному посвідченню зобов’язання на підставі юридично неоформленого Кредитного договору. Зазначена обставина має істотне значення для законного вирішення справи по суті, т.я посвідчення приватним нотаріусом зобов’язання по юридично неоформленому Кредитному договору дає підстави до визнання дій приватного нотаріуса незаконними, а Іпотечного договору недійсним у ( у відповідності до ч.2 п.1 ст.11, ст.548 ЦК України).

У порушення п.4 ст.212 ЦПК України, згідно якої «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті» , п.11 абзац 1 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009 року №14 « Про судове рішення у цивільній справі» зміст рішення судів обох інстанцій не містить результати оцінки доказів по справі:

Докази Позивача: письмовий зміст Договору про іпотечний кредит за не відновлюваною кредитною лінією №, Розрахунок сукупної вартості кредиту №1 , №2 ( зроблений Позивачем) ;

Докази Відповідача 1: «Розрахунок сукупної вартості кредиту» (зроблений Відповідачем 1 та не підписаний сторонами), «Витяг з тарифів», «Нормативне обґрунтування супутніх послуг»;

Докази Відповідача 2 із матеріалів нотаріальної справи: Договір про іпотечний кредит за не відновлюваною кредитною лінією № від 10 жовтня 2008 року, «Розрахунок сукупної вартості кредиту» (зроблений Відповідачем 1 та не підписаний сторонами), «Витяг з тарифів», «Нормативне обґрунтування супутніх послуг»

Висновки суду щодо дослідження оцінки зазначених доказів має істотне значення для законного вирішення справи по суті, т.я : саме зміст основної частини Кредитного договору дає відповіді на законність доводів Позивача та заперечень Відповідачів 1,2 щодо відсутності у ньому особливих істотних умов договору споживчого кредитування; саме Розрахунки Позивача №1, 2 «Розрахунок сукупної вартості кредиту» та доказ Відповідача «Таблиця сукупної вартості кредиту» дають відповідь щодо законності доводів Позивача і заперечнь Відповідача 1 щодо неузгодженості умов п.1.6 та 3.3.1 основної частини Кредитного договору; саме докази Відповідача 1 і 2 «Таблиця сукупної вартості кредиту», «Витяг з тарифів», « Нормативне обґрунтування супутніх послуг» у їх сукупності дають відповідь чи були сторонами підписанні у день встановлення цивільних відносин невід’ємні частини Кредитного договору «Сукупна вартість кредиту» та «Графік платежів», та чи були дії приватного нотаріуса законними по засвідченню забезпечення на підставі кредитного договору без його невід’ємних частин «Сукупна вартість кредиту» та «Графік платежів».

Результати дослідження судом цих доказів судом мали б наслідком висновків суду щодо відповідності Кредитного договору нормам закону ст. ч.2 п.1 ст.11, п.3,5 ст.203, 207,215, 548, 628 , 631, 638, 639 ЦК України, ст.2.1, 2.2.,2.4, п.3.1, 3.2,3.3.,3.4 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та р.11, п.2, ч.4 .Закону України «Про захист прав споживачів» та чинності оспорюваних правочинів: Додаткової угоди №1 від ….. року та Іпотечного договору від 13 жовтня 2008 року.

Проте рішення судів обох інстанцій не містить мотивованого і обгрунтованного висновку щодо дослідження цих доказів, прийняття чи неприйняття їх до уваги судом.

Посилання суддів обох інстанцій на факт часткового виконання умов Кредитного договору ( отримання грошових коштів та часткове виконання по сплаті платежів), як на підтвердження свого рішення щодо дійсності та укладенності оспорюваних правочинів зроблено без врахування правової позиції роз’яснення у п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» згідно якого: « Судам необхідно врахувати, що виконання чи не виконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочинну, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визначення правочинну недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків ( частина перша ст. 216 ЦК)».

Відповідно правової позиції Верховного суду недійсність правочинну встановлюється саме на момент його вчинення, а не за наслідками його виконання, а тому суди обох інстанцій безпідставно врахували факт отримання сторонами одна від одної грошових коштів як свідчення дійсності та укладенності право чинів.

Окрім того, судами обох інстанцій не врахована правова позиція Верховного суду України, прийнята за результатами перегляду судових рішень господарських судів по справі № 7/221-09 Постанова від 25.06.2011 року згідно якої « визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладання договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами».

Виходячи з правової позиції Верховного суду факт укладенності чи неукладенності встановлюється судом на момент укладання договору, а не за наслідками його виконання.

Враховуючи правові позиції судів вищих інстанцій, висновки судів першої інстанції та апеляційної інстанції щодо узгодженості істотних умов, дійсності право чинів та їх укладенності на підставі наявного факту отримання сторонами одна від одної грошових коштів не відповідає нормам матеріального права.

Посилання суду на преюдиційність рішення ……. районного суду від 20 вересня 2011 року також є помилковим, тому як судами обох інстанцій не було досліджено суб’єктивні і об’єктивні межі цього рішення.

При цьому суди обох інстанцій не врахували, що згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, тоді як Відповідач 2 участі у зазначеній справі не брав.

Апеляційним судом не застосовано п.7 абз.2 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» , згідно якої « Оскільки обставини, встановленні судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники , то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах»

Окрім того судом апеляційної інстанції не врахована правова позиція Верховного суду. У відповідності до правової позиції Верховного суду викладеної у його рішенні (http://reyestr.court.gov.ua/Review/11970846 13 жовтня 2010 року м. Київ згідно якої«Виходячи з аналізу процесуальних норм права, преюдиційність фактів, які відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню, ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб’єктивними (ті самі особи (особа) або правонаступники) і об’єктивними (предмет спору, предмет доказування) межами, за якими сторони чи інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники, не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом в рішенні у такій справі факти і правовідносини» і не дослідження судом суб’єктивних і об’єктивних меж рішення Дніпровського суду від 20 вересня 2011 року є порушенням закону.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що об’єктивні межі судового рішення …… районного суду від 20 вересня 2011 року є відмінними від предмету доказування у даній справі, т.я недійсність кредитного договору та його неукладенність мають різну правову природу цивільних стосунків, та регулюються різними нормами права. При цьому апеляційний суд не звернув уваги, що Дніпровський районний суд у своєму рішенні від 20 вересня 2011 року зазначив, що він наперед виключив застосування норм матеріального права ЗУ «Про захист прав споживачів» у момент його укладання, зазначивши, що норми цього закону застосовуються лише до укладання кредитного договору, тим самим доводи ПОЗИВАЧА з позиції його статуса як „споживача” судом не розглядались . Зазначена судова практика визнана Конституційним судом такою що не відповідає нормам матеріального права.

Застосування судами обох інстанцій преюцидіальності рішення ….. районного суду від 20 вересня 2011 року без дослідження суб’єктивних і об’єктивних його меж фактично є перешкоджанням доступу до правосуддя зі сторони суду, тому як його рішення не містить встановлених фактів і обставин щодо узгодження особливих істотних умов договору споживчого кредитування до його укладання і в момент укладання у відповідності до вимог ЗУ «про захист прав споживачів» та «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»; щодо узгодженості умов п.1.6, 3.3.1 Кредитного договору; щодо домовленої письмової форми Кредитного договору; щодо правомірності дій нотаріуса по посвідченню забезпечення зобов’язання. А тому права ПОЗИВАЧА на звернення до суду за захистом порушених прав у цьому обсязі були фактично відчуженні судом, що є порушенням гарантій Конституції України.

Враховуючи вищевикладене, та те, що судом першої інстанції допущенно порушення норм процесуального і матеріального права, які не були виправленні апеляційним судом у порядку перевірки , що на думку Позивача призвело до прийняття незаконного судового рішення, керуючись ст.324, 325,326, 336 ЦПК України

ПРОШУ:

1.Прийняти Касаційну Скаргу до провадження;

2.Скасувати Рішення ….. районного суду м. від 05 липня 2012 року по справі № та Ухвалу Апеляційного суду ….э від 08 серпня 2012 року по справі №;

3. Передати справу на новий розгляд до …… районного суду м. ….

Додаток:

1. Копія Касаційної Скарги з додатками для сторін 2 екз.- (____________арк. )

ЧТО ДЕЛАТЬ ГОСОДА? ЕСЛИ У КОГО ЕСТЬ РЕШЕНИЯ ВССУ И ВЕРХОВНОГО СУДА ПО КОТОРЫМ МОЖНО ПОДАТЬ НА ПЕРЕСМОТР В ВЕРХОВНЫЙ СУД ПОДЕЛИТЕСЬ.