Определение ВССУГУД о невозможности солидарного взыскания с поручителей в пользу Метабанка

[ANTIRAID]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 жовтня 2011 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л.,

Кадєтової О.В.,

Мостової Г.І.,

Наумчука М.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 січня 2011 року, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20 січня 2011 року, позов ПАТ «МетаБанк» задоволено, стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ «МетаБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 324887 грн. 13 коп., судові витрати в сумі 1730 грн.

Визнано за ПАТ «МетаБанк» право власності на нерухоме майно квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 278 685 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 порушують питання про скасування оскаржуваних судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що станом на 21 липня 2010 року заборгованість відповідачки ОСОБА_4 перед банком по кредитному договору складає 342887 грн. 13 коп., у тому числі заборгованість за кредитом 248309 грн. 87 коп.; заборгованість за відсотками 63731 грн. 53 коп.; пеня за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків 29 746 грн. 62 коп.; штраф за несвоєчасні виплати 1099 грн. 11 коп.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, як поручителі, суму боргу не погасили.

Відповідно до п.1.1. іпотечного договору іпотекою забезпечено виконання ОСОБА_4 всіх зобовязань по вказаному кредитному договору, включаючи зобовязання повернути суму виданого кредиту, сплатити суми відсотків за кредитним договором, комісій, неустойки, будь-яких інших платежів, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати у повному обсязі збитки, заподіянні невиконанням або неналежним виконанням умов кредитного договору.

Згідно п.1.3. іпотечного договору, сторони на підставі взаємної згоди визначили вартість предмета іпотеки у розмірі 278685 грн.

Відповідно до п. 2.2. іпотечного договору банк має право стягнути борг за рахунок предмета іпотеки, у випадках, якщо сума виданого кредиту, відсотки та комісії не будуть сплачені у строки та у розмірах, визначених кредитним договором.

Свої зобовязання за кредитним договором ОСОБА_4 не виконувала, погашення кредиту і сплату відсотків за користування кредитними коштами та передбаченої комісії не здійснювала, внаслідок чого у неї виникла заборгованість в розмірі 342887 грн. 13 коп.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким і погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що позивач вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Як вбачається з розрахунку позовних вимог, що був поданий позивачем до зміненої позовної вимоги, заявлена до стягнення сума 30845 грн. 73 коп. є неустойкою, що нарахована відповідно до п. 6.4 кредитного договору в різних розмірах за кожний випадок порушення зобовязання.

Зазначена сума обрахована позивачем з врахуванням суми пені за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків у розмірі 29746 грн. 62 коп. та суми штрафу за несвоєчасні виплати у розмірі 1099 грн. 11 коп.

Отже, за порушення позичальником строків виконання зобовязання за кредитним договором банком одночасно нараховано пеню та штраф.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Тобто, пеня і штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.

Заявлені позивачем вимоги про одночасне стягнення з відповідачів 1099 грн. 11 коп. штрафу та 29746 грн. 62 коп. пені за прострочення сплати суми кредиту та відсотків переконливо свідчать про безпідставне намагання кредитора застосувати до боржника (відповідача) подвійну цивільно-правову відповідальність одного і того ж виду за одне й те ж порушення договірного зобовязання (прострочення виконання грошового зобовязання), що суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності і справедливості.

У порушення вимог Цивільно-процесуального кодексу України, суд першої інстанції не звернув уваги на положення ст. 549 ЦК України, визнавши обґрунтованими вимоги про стягнення одночасно неустойки у вигляді штрафу та пені, а апеляційний суд вказане порушення не встановив та при здійсненні апеляційного перегляду не усунув.

Крім цього, ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Пунктом 3.1. кредитного договору передбачено, що у випадку настання події затримання сплати частини кредиту та відсотків щонайменше на один календарний місяць, несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує пять відсотків суми кредиту, іншого істотного порушення умов договору, банк складає акт, на підставі якого приймає рішення про дострокове погашення позичальником кредиту, відсотків за ним та інших платежів. Про прийняте рішення банк повідомляє позичальника у письмовій формі із зазначенням причин та строків погашення позичальником кредиту відсотків за ним та інших платежів. Банк має право достроково стягнути суму виданого кредиту по закінченню 10-денного строку з моменту відправлення такого повідомлення.

Відповідно до п. 4.2. іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки за цим договором шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки, зазначений у п. 1.2. цього договору. Про прийняте іпотекодержателем рішення щодо реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки, іпотекодавцям надсилається письмове повідомлення протягом 3-х робочих днів після прийняття рішення. Рішення іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки є достатньою підставою для витребування предмета іпотеки від іпотекодавців чи третіх осіб. Перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя є підставою для припинення зобовязань іпотекодавця 1 за кредитним договором в залежності від вартості предмета іпотеки, право власності на який перейшло до іпотекодержателя.

Відповідно до положень ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобовязання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобовязань, вимога про виконання порушеного зобовязання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Суд першої інстанції не зясував, чи направлялась банком така вимога боржнику, тоді як зясування зазначеної обставини має суттєве значення для правильного вирішення справи.

8 серпня 2008 року між АБ «МетаБанк» та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 9252011005002, між АБ «МетаБанк» та ОСОБА_6, було укладено договір поруки № 9252011005003, між АБ «МетаБанк» та ОСОБА_7, було укладено договір поруки № 9252011005004, відповідно до яких поручителі поручилися перед кредитором за виконання боржником зобовязань за кредитним договором № 625201100508А від 8 серпня 2008 року, за яким ОСОБА_4 зобовязана повернути кредит у розмірі 300 922 грн. ( а.с. 15, 16, 18).

Так, із рішення суду вбачається, що суд стягнув солідарно із відповідачів суму боргу в розмірі 342887 грн. 13 коп. за договором кредиту від 8 серпня 2008 року.

Правові наслідки порушення зобовязання, забезпеченого порукою, передбачені ст. 554 ЦК України.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що зміст вказаної норми вбачає можливість встановлення поруки щодо виконання одного й того ж зобовязання одночасно з боку декількох осіб. Однак, така порука виникає лише на підставі її спільного надання у формі укладення одного договору декількома поручителями (ч. 3 ст. 554 ЦК України) та лише у випадку укладення одного договору декількома поручителями (спільна порука) поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою.

Суд першої інстанції помилково не взяв до уваги того, що законом не заборонено укладення й кількох договорів поруки на виконання того самого зобовязання, проте в цьому випадку ч.3 ст.554 ЦК України не застосовується, оскільки поручителі не несуть у такому разі солідарної відповідальності між собою, оскільки не можна вважати поруку їхньою спільною. За таких обставин кредитор має право предявити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору, але поручитель, що виконав зобовязання, не може висунути вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.

Отже, стягуючи з боржника і трьох поручителів в солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в даному випадку ч. 3 ст. 554 ЦК України застосована бути не може і поручителі не несуть солідарної відповідальності, так як відсутня їх спільна порука, оскільки укладено три окремі договори поруки. Відповідно до норм законодавства у такому випадку кредитор має право предявити вимогу до кожного з поручителів на підставі окремого договору, а кожен з поручителів відповідає перед кредитором разом з боржником як солідарні боржники.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що відповідно до виконавчого напису від 7 вересня 2009 року № 1332 вчиненого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 22 вересня 2009 року Комунарівським відділом державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «МегаБанк» суми боргу 264 551 грн. шляхом звернення стягнення на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 212, 213 ЦПК України без зясування обставин щодо виконання чи не виконання зобовязань за кредитним договором на підставі виконавчого напису лише констатував факт наявності розміру всієї суми непогашеного кредиту та у звязку з цим, не встановив в якій частині банк має право вимагати сплати заборгованості за кредитним договором від позичальника та поручителів як солідарних боржників.

Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не виконавши всі вимоги цивільного судочинства, належно не обґрунтував рішення, та ухвалив його на основі не повно та не всебічно зясованих обставинах, не визначився із характером спірних правовідносин, та помилково прийшов до передчасного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру за позивачем та стягнення суми заборгованості.

У той же час суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не зясував чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Натомість твердження суду апеляційної інстанції базувалися виключно на власних міркуваннях, без всебічного, повного і обєктивного врахування обставин справи.

При цьому, апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін..

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 січня 2011 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: В.О. Кузнєцов

Судді: Т.Л. Ізмайлова

О.В. Кадєтова

Г.І. Мостова

М.І. Наумчук

http://reyestr.court.gov.ua/Review/18732039

[Helenka]

CПасибо