Определение ВССУ об отказе Райффайзен Банк Аваль в солидарном взыскании и обращении взыскания на ипотеку

[ANTIRAID]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2011 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Лесько А.О., Олійник А.С.,

Наумчука М.І., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») в особі Тернопільської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2010 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 25 листопада 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2010 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 22 лютого 2008 року між банком, від імені якого діє Тернопільська обласна дирекція, та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір на суму кредиту 140 тис. доларів США зі сплатою 14 відсотків річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22 лютого 2018 року. У забезпечення виконання вказаних зобовязань того ж дня між позивачем та ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було укладено договори поруки, згідно яких вказані поручителі зобовязались відповідати перед кредитором за невиконання боржником зобовязання за кредитним договором. Крім того, 27 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_7 було укладено іпотечний договір, предметом якого був житловий будинок АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_7 на праві власності. У березні 2009 року з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника між позивачем та ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду до кредитного договору про встановлення кредитних канікул. Сума заборгованості за кредитним договором з моменту підписання додаткової угоди становила 151400 доларів США 74 центів. Ураховуючи, що ОСОБА_5 не виконала взятих на себе за кредитним договором зобовязань, у звязку з чим утворилась кредитна заборгованість, позивач просив суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів 238157 доларів США 28 центів, що еквівалентно до гривні становить 1879060 грн. 95 коп. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а також стягнути з відповідачів судові витрати у справі.

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Тернопільської обласної дирекції 238157 доларів США 28 центів, що еквівалентно до гривні становить 1879060 грн. 95 коп. заборгованості за кредитним договором, 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_7 на праві власності.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 25 листопада 2010 року рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2010 року змінено шляхом зменшення загальної суми пені з 78046 доларів США 80 центів до 12 тис. доларів США, що еквівалентно становить 95264 грн. 40 коп. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування ухвалених рішень судів першої й апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Тернопільської обласної дирекції та стягуючи в солідарному порядку із ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 суму заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя.

Проте з таким висновком судів погодитися не можна з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Із матеріалів справи вбачається, що 22 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір на суму кредиту 140 тис. доларів США зі сплатою 14 відсотків річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22 лютого 2018 року (а.с.6-8).

У забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_5 за кредитним договором 22 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, згідно якого останній поручився перед банком відповідати за борговими зобовязаннями ОСОБА_5, які виникають з кредитного договору а саме: повернути кредит в сумі 140 тис. доларів США, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи) в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі (а.с.14).

22 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 було укладено договір поруки, згідно якого ОСОБА_7 так само як і ОСОБА_6 поручився перед банком відповідати за борговими зобовязаннями ОСОБА_5, які виникають з кредитного договору (а.с.16).

Крім того, 27 лютого 2011 року між банком та ОСОБА_7 було укладено іпотечний договір, предметом якого виступив житловий будинок АДРЕСА_1, що належить останньому на праві власності (а.с.18-19).

З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника 25 березня 2009 року між банком та ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору про встановлення кредитних канікул та надання ОСОБА_5 додаткового траншу, у звязку з чим сума кредиту в момент підписання додаткової угоди становила 151400 доларів США 74 центів. У звязку зі збільшенням суми кредиту за взаємною згодою сторін внесено зміни до іпотечного договору, а також укладено додаткові угоди до договорів поруки з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с.10, 15, 17).

У звязку з неналежним виконанням взятих на себе за кредитним договором зобовязань у ОСОБА_5 перед ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» утворилась заборгованість, у звязку з чим у червні та липні 2010 року банком було направлено боржнику повідомлення про необхідність погашення такої заборгованості (а.с.21-22).

Правові наслідки порушення зобовязання, забезпеченого порукою, передбачені ст. 554 ЦК України.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Тобто зі змісту вказаної норми вбачається можливим встановлення поруки щодо виконання одного й того ж зобовязання одночасно з боку декількох осіб. Однак така порука виникає лише на підставі її спільного надання у формі укладення одного договору декількома поручителями (ч. 3 ст. 554 ЦК України). Лише у випадку укладення одного договору декількома поручителями (спільна порука) поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою.

Законом не заборонено укладення й кількох договорів поруки на виконання того самого зобовязання, але в цьому випадку ч. 3 ст. 554 ЦК України застосована бути не може. Поручителі не несуть у такому разі солідарної відповідальності між собою, оскільки не можна вважати поруку їхньою спільною. За таких обставин кредитор має право предявити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору, але поручитель, що виконав зобовязання, не може висунути вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.

Отже, стягуючи з боржника і двох поручителів в солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, висновок якого підтримав апеляційний суд, не звернув уваги на те, що в даному випадку ч. 3 ст. 554 ЦК України застосована бути не може і поручителі не несуть солідарної відповідальності, так як відсутня їх спільна порука, оскільки укладено два окремі договори поруки. Відповідно до норм законодавства у такому випадку кредитор має право предявити вимогу до кожного з поручителів на підставі окремого договору, а кожен з поручителів відповідає перед кредитором разом з боржником як солідарні боржники.

Крім того, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення пені та зменшуючи суму стягнення з 78046 доларів США 80 центів до 12 тис. доларів США, що еквівалентно становить 95264 грн. 40 коп., суд апеляційної інстанції вірно застосував положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та вказав на наявність підстав для зменшення розміру пені. Разом з тим, судом апеляційної інстанції залишена поза увагою валюта, у якій нарахована пеня і постановлено нове рішення, яким стягнута пеня у доларах США з визначенням суми еквівалентній у гривні. Виходячи з того, що виконання договірних зобовязань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то наряду зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією. Отже положення ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення пені.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимогу позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, не дотримався вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з боржника та поручителів суми заборгованості за кредитним договором та в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги, які зводяться до оспорювання кредитного договору, укладеного у валюті, не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на законі.

У ч. 3 ст. 335 ЦПК України встановлено, що суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 3 ст. 338 ЦПК України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлені у справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2010 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 25 листопада 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О. Кузнєцов

Судді: А.О. Лесько М.І. Наумчук А.С. Олійник О.В. Ступак

http://reyestr.court.gov.ua/Review/16520075