відкриття персональних даних колекторам

[lex]

Уважаемые форумчане! Может быть кто-то пытался наказать банк за разглашение персональных данных и открытие банковской тайны колекторам.

Я составляю иск против " Пристава" и " Укрсоцбанка". Суть : Укрсоц- выписал доверенность " Приставу", чтобы последний грузил и получал с человека деньги. Кредитный договор и договор ипотеки в банке отсутствует.Сума которую хочет колектор не совпадает с сумой,которую хочет банк. Шлют письма и одни и другие....

[doroshal]

Пожалуйста ,вот вам позов :

ДО ОБОЛОНСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ М.КИЄВА

04212 ,м. Київ ,вул.. Тимошенка ,2-Є

ПОЗИВАЧ: Крупская Надежда Константиновна

м.Київ ,вул. Банкова ,1

ВІДПОВІДАЧ : Публічне акціонерне товариство «Сведбанк»

04655,м. Київ ,Оболонський р-н,

Вул.. Новоконстянтинівська ,б 18 –В

МФО 300164 ,код. ЄДРПОУ 19356840,

к/р 32002170101

Конт. тел.(044) 5177200

Третя особа-1 : Товариство з обмеженою відповідальністю

«Факторингова компанія «Вектор плюс»

Код ЄДРПОУ 38004195

Юр. адреса:

01133, м. Київ ,вул. Щорса,31

Місцезнаходження:

04655,м. Київ, вул. .В/Хвойки 18/14 офіс 217

Немайновий позов

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про визнання частково недійсним договору факторингу ,

припинення дії ,яка порушує право

Я ,Крупская Н.К.надалі по тексту-Позивач, змушена звернутись з цим позовом до ПАТ «Сведбанк» , надалі по тексту- Відповідача ,про визнання частково недійсним стосовно відступлення прав вимоги відповідно до мене за договором факторингу , та визнання незаконними дій Відповідача в частині розголошення моїх персональних даних,банківської таємниці та передання третім особам інформації ,що стосується мене , оскільки такими незаконними діями з боку Відповідача порушено мої права з наступних підстав:

1

На сьогоднішній день (на момент подання цієї заяви) в провадженні Святошинського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа за позовом ПАТ «Сведбанк» до мене про стягнення заборгованості за кредитним договором № 01від 1917 року на загальну суму 108 079 ,12 дол. США.

На черговому засіданні суду я дізналася ,що в матеріалах справи є заява ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» про заміну Позивача ПАТ «Сведбанк на ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» на підставі того ,що нібито між сторонами (Відповідачем та третьою особою) було укладено договір факторингу №15 від 28.11. 2012року ,згідно якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах ,укладених з боржниками ,зазначених у реєстрі заборгованості боржників ,право на вимогу якої належить банку на підставі документації. Цією заявою ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» заявила ,що нібито набула всіх прав вимоги щодо моєї заборгованості за кредитним договором ,проте Відповідач абсолютно ніяк не повідомив мене про здійснення таких дій і що право вимоги перейшло іншій третій особі.

Як вбачається з так званого договору факторингу , укладеного між Банком та Фактором, предметом даного договору було відступлення Відповідачем (клієнтом) Фактору права вимоги Банку за Кредитним договором у зв’язку з наданням фактором клієнту (банку) грошових коштів .За змістом цього ж договору , Фактор стає кредитором за Кредитним договором.

Таким чином, до Фактора(третьої особи) переходять всі права і обов’язки Банку за Кредитним договором.

Як вбачається з п. 1.1 Кредитного договору, даний договір укладений в іноземній валюті, - в доларах США.

Кредитним договором передбачено обов’язок Позичальника (Позивача) по поверненню отриманих кредитних коштів у безпосередньо у валюті договору, тобто, - у доларах США.

За змістом Договору факторингу виходить ,що Банк (Відповідач) як клієнт відступив Фактору право вимоги за Кредитним договором ,що був укладений із зазначенням платежів саме в іноземній валюті - дол. США.

Причому боржника а ні фактором а ні клієнтом про таке відступлення не було повідомлено.

Крім того , в кредитному договорі ,що був укладений між Позивачем та Відповідачем абсолютно ніде не зазначено ,що Позичальник (Позивач ) надає згоду банку на передання інформації ,персональних даних .право відступу третім особам.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно, ставши кредитором у зобов’язанні, Фактор отримав право на отримання від Позичальника платежів саме, і виключно, у іноземній валюті, оскільки валютою договору є долар США.

Тобто, сам Кредитний договір передбачає розрахунки між сторонами договору у іноземній валюті , жодних змін до Кредитного договору між Первісним Кредитором (Банком) і Позичальником (Позивачем) як сторонами договору, щодо валюти договору та валюти виконання договору, до моменту відступлення права вимоги Фактору, - не вносилося.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відтак, отримавши саме право вимоги за Договором факторингу ,що оскаржується Фактор був обмежений у можливості реалізації цього права, оскільки не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності юридичної особи, а саме, - не мав ні генеральної, ні індивідуальної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій, як це передбачено валютним законодавством України, відтак не мав права приймати від боржника передбачених Кредитним договором коштів у іноземній валюті ,а відповідно і укладати відносно мене договору факторингу .

Це обґрунтовується наступним:

Для виконання умов кредитного договору, валютою якого є іноземна валюта, - долар США , обіг якої на території України є обмеженим, сторони договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а саме, - генеральну (або індивідуальну, за відсутності генеральної) ліцензію НБУ на здійснення операцій з іноземною валютою, в тому числі з валютними цінностями.

Згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ч. 3 ст. 91 ЦК України, юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Згідно ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно абзацу 1 ч. 2 ст. 1 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютний контроль» від 19 лютого 1993 року, валютні операції, - це операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.

Отримання Фактором на власний рахунок грошових коштів (заборгованості Позичальника) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій та пені) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Згідно ч. 2 ст. 2 Декрету, резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Частиною 1 ст. 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно частини 2 ст. 5 вказаного Декрету, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (пункт 2 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 21.02.2006 р. N 3453-IV).

Відповідно до пункту «г» частини 4, статті 5 Декрету, розрахунки на території України в іноземній валюті підлягають ліцензуванню Національним банком України (надалі – «НБУ»).

Враховуючи валюту Кредитного договору, вказаний Договір відступлення права вимоги передбачає розрахунки між Фактором і Позичальником у іноземній валюті .

Для проведення операцій за Договором про відступлення права вимоги Відповідачу необхідно було отримати Генеральну ліцензію НБУ, - згідно п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007р. і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 р. за № 656/13923:

8.12. Фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.

Іншими словами, для можливості стягнення іноземної валюти з боржників за кредитами, вираженими в іноземній валюті, Фактору необхідно було отримати Генеральну ліцензію НБУ.

Розділ III. УМОВИ СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначає:

Стаття 7. Умови початку діяльності

1. Особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.

2. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

3. Фінансова установа може розпочати надання фінансових послуг, лише якщо:

1) облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами;

2) внутрішні правила фінансової установи, узгоджені з вимогами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг;

3) професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають встановленим законом вимогам.

Проте, в момент ініціювання на укладення договору факторингу одна з сторін ,а саме Фактор не володів достатнім обсягом цивільної дієздатності для вчинення даного правочину, - не мав Генеральної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій.

За умови відсутності у фактора Генеральної ліцензії НБУ, для здійснення прийому платежів у іноземній валюті від боржників, Фактору та/чи боржнику, як учасникам валютної операції, необхідно було отримати індивідуальну ліцензію НБУ.

Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Проте, ні Фактор, ні Боржник за Кредитним договором (Позивач). не мали та не мають індивідуальної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій в момент укладення Договору факторингу між Банком та Фактором. Не було такої ліцензії і пізніше.

Причому ,згідно ч. 1 ст. 16 Декрету, незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), якщо відповідно до цього Декрету та інших актів валютного законодавства наявність такого дозволу (ліцензії) є обов'язковою, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Згідно ст. 162 КпАП України, незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей, як засобу платежу або як застави встановлено адміністративну відповідальність, котра передбачає попередження або накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією валютних цінностей.

( Стаття 162 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4134-11 від 12.06.87; Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 3890-12 від 28.01.94, N 55/97-ВР від 07.02.97, в редакції Закону N 1744-III ( 1744-14 ) від 18.05.2000 ).

Тобто, незважаючи на правомірність самого відступлення права вимоги за кредитним договором за договором факторингу, ТОВ «Факторингова компанія «вектор плюс» не мала права отримувати іноземну валюту за кредитним договором, оскільки не мала ліцензій НБУ на право здійснення валютних операцій. Відтак, не володіла правоздатністю (не мала можливості) реалізації отриманого права вимоги.

Дана правова позиція поділяється законодавцем і у Науково-практичному коментарі до Цивільного кодексу України:

…Певні обмеження універсальної правоздатності юридичної особи встановлюються також системою ліцензування окремих видів підприємництва (ч. 3 ст. 91 ЦК України). Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності тільки після отримання нею спеціального дозволу (ліцензії). Перелік видів такої діяльності встановлюється тільки законом (декретом). Відповідно до ст. 227 ЦК України, вчинений юридичною особою правочин без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела іншу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов’язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. (Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар. - В 2-х томах. Т.2. - Київ, видавництво "Істина",2004, 73,179-180,212).

Згідно п. 11 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30 березня 2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028).

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Таким чином, за відсутності генеральної чи індивідуальної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» не мало права отримувати від Боржника іноземну валюту в якості оплати за кредитним договором, відтак не має право ініціювати звернення стягнення на іпотечне майно з підстав нездійснення Боржником валютних операцій, права на здійснення котрих він не мав, оскільки таке ініціювання не ґрунтується на законі, більш того, здійснення таких валютних операцій є правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 16 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютний контроль» та ст. 162 КпАП України.

2

Статтею 1 Закону України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено : 1) фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до

закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг;

Відповідно до ст..4 цього Закону

1.Фінансовими вважаються такі послуги :

11)факторинг

Згідно ст..5 п5 Закону :Фінансові установи мають право надавати послуги з

факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення

обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

В свою чергу Конвенцією УНІДРУА про міжнародний факторинг (Оттава ,28 травня 1988 року) до якої Україна приєдналась 11.01.2006 р(набрала чинності для України 01.07.2007року) визначено:

ДЕРЖАВИ-УЧАСНИЦІ ЦІЄЇ КОНВЕНЦІЇ,

УСВІДОМЛЮЮЧИ той факт, що міжнародний факторинг відіграє

значну роль у розвитку міжнародної торгівлі,

І ТОМУ ВИЗНАЮЧИ важливість прийняття єдиних правил для

створення правової бази, яка сприятиме міжнародному факторингу,

підтримуючи справедливу рівновагу інтересів між різними сторонами,

які беруть участь у факторингових операціях,

ДОМОВИЛИСЬ про таке:

Розділ I. Сфера застосування та загальні положення

Стаття 1

1. Ця Конвенція регулює договори факторингу і відступлення

права грошової вимоги, зазначені в цьому розділі.

2. Для цілей цієї Конвенції "договір факторингу" означає

договір, укладений між однією стороною (постачальником) та іншою

стороною (фактором), відповідно до якого:

(a) постачальник відступає або може відступати фактору право

грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів,

укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім

договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для

їхнього особистого, сімейного або домашнього використання;

( фактор має виконувати принаймні дві з таких функцій:

- фінансування постачальника, включаючи надання позики та

здійснення авансових платежів;

- ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо

дебіторської заборгованості;

- пред'явлення до сплати грошових вимог;

- захист від несплат боржників;

(с) боржники повинні бути повідомлені про відступлення права

грошової вимоги.

3. У цій Конвенції посилання на "товари" та "продаж товарів"

включають також послуги та надання послуг.

4. Для цілей цієї Конвенції:

(a) письмове повідомлення може бути не підписане, але в ньому

обов'язково повинна зазначатись особа, яка його зробила або від

імені якої воно зроблене;

( "письмове повідомлення" включає телеграми, телекси і

будь-які інші види телекомунікаційних повідомлень, які можна

відтворити у формі документа, але не обмежується ними;

(с) письмове повідомлення вважається наданим, коли воно

отримане адресатом.

Стаття 2

1. Ця Конвенція застосовується щоразу, коли грошові вимоги,

відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договору

купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які

здійснюють господарську діяльність на території різних держав і:

(a) такі держави і держава, де фактор здійснює господарську

діяльність, є Договірними державами; або

( як договір купівлі-продажу товарів, так і договір

факторингу регулюються законодавством Договірної держави.

2. Посилання в цій Конвенції на місце здійснення

господарської діяльності сторони, якщо вона здійснює свою

діяльність більш, ніж в одному місці, означатиме, що йдеться про

те місце діяльності, яке має найтісніший зв'язок з відповідним

договором і його виконанням, беручи до уваги обставини, відомі або

передбачені сторонами у будь-який час перед укладенням або при

укладенні такого договору.

От же ,виходячи з преамбули Конвенції УНІДРУА можна побачити ,що постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів,

укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання;

Договір ,що був укладений між Позивачем та Відповідачем був –споживчим кредитом . От же такий договір Відповідач та третя особа стосовно мене не мали право укладати.

Далі Конвенція зазначає і це узгоджується з вимогами ЦК України :

боржники повинні бути повідомлені про відступлення права

грошової вимоги.

Але мене,як вже зазначалось вище , ніхто не повідомляв про відступлення права грошової вимоги.

Та більше того , Конвенція визначає ,що боржники –це особи ,які здійснюють підприємницьку дільність.

Тут ,осорюваний договір факторингу аж ніяк не узгоджується з Конвенцією ,оскільки Позивач не є суб,єктом підприємницької діяльності .

От же ,договір факторингу ,що оспорються , суперечить Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг.

Протягом тривалого часу операцію з відступлення вимоги боргу іншій особі визнавали продажем товару і ототожнювали із договором факторингу, однак, як правило, для правової характеристики цих правовідносин акцент було зміщено у бік вирішення питань оподаткування цих операцій, а не визначення цивільно-правових аспектів. Перше офіційне визначення поняття "факторинг" дає Закон України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого під ним розуміють операцію щодо уступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредитору з попередньою чи наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Однак, як свідчить аналіз положень цивільного законодавства договір факторингу слід визнавати самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Подібними до цього договірного зобов'язання є правовідносини, які складаються з приводу відступлення права вимоги, а також відносини, основані на кредитному договорі.

Договір факторингу небезпідставно можна назвати модифікованим варіантом уступки вимоги. Однак, якщо порівнювати із загальними правилами про цесію, договір факторингу має низку істотних відмінностей. Договір факторингу характеризується: диспозитивним характером виникнення правовідносин, спеціальними вимогами щодо сторін договору (фактору), предметом зобов'язання (суто грошові вимоги). Причому договір факторингу може мати місце і за наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права вимоги або його обмеження, але при цьому клієнт не звільняється від обов'язку перед боржником щодо виконання тієї заборони (ст. 1080 ЦК).

Враховуючи, що сферою застосування факторингу є, зазвичай, коло підприємницьких відносин, а також спрямованість на усунення недостатності оборотних коштів, договір факторингу також має і окремі риси кредитного договору. Однак цю схожість зумовлено лише метою виникнення та наслідками реалізації договірного зобов'язання.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.

Сторонами договору є фактор і клієнт (ст. 1079 ЦК). Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа-підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Види договорів факторингу:

• договір купівлі грошової вимоги;

• договір із метою забезпечення виконання зобов'язання.

Предметом договору є право грошової вимоги, причому як зрілої, тобто такої, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також майбутньої вимоги, тобто вимоги, яка виникне в майбутньому (ст. 1078 ЦК).

Важливим є положення про те, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги перед кредитором і не відповідає, за загальним правилом, за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яку пред'явлено до виконання фактором (ст. 1081 ЦК).

Фактично ж предметом та суттю цього договору є надання послуги з надання грошових коштів клієнтові, а саме грошова оцінка його вимоги до боржника для поповнення його обігових коштів чи в силу інших чинників (невиконання боржником свого зобов'язання, наявність інших відносин клієнта із банком чи банку із боржником).

Зміст договору полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж. В іншому випадку боржник може виконати зобов'язання клієнту і зобов'язання вважатиметься таким, що виконано належним чином.

Якщо відповідно до договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі в нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані суми є меншими за суму, сплачену фактором клієнтові.

Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язується надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечено відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором. Якщо ж сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою ніж сума боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу (ст. 1084 ЦК).

Боржник має право пред'явити факторові до заліку свої вимоги до клієнта, які виникли в боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові (ст. 1085 ЦК).

У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним із боржником, боржник не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта.

Боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми, сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, має право вимагати повернення цих сум фактором, якщо фактор не виконав свого зобов'язання передати клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги, або передав клієнтові грошові кошти, знаючи про порушення клієнтом зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги.

Але в любому випадку ,як видно з вищенаведеного ,боржник повинен бути повідомленим про здійснення переуступки ,і це його право. Але такого не було здійснено Відповідачем .

3.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення прав вимог).

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов’язанні здійснюються без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто законодавець встановлює два випадки за яким відбувається заміна кредитора в зобов’язанні, це: 1) заміна кредитора в зобов’язанні без згоди боржника шляхом письмового повідомлення останнього про даний факт; 2) заміна кредитора в зобов’язанні за згодою боржника у випадку, якщо це передбачено самим договором між первинним кредитором та боржником.

В нашому випадку сторони кредитного договору не визначались з правом банку (Відповідача ) на передання права вимоги третім особам. Але відповідно до ЦК України однозначним є те ,що зміни у договірних правовідносинах повинні здійснюватись за взаємною згодою сторін.

В той же час заміна сторони в кредитному договорі призводить до заміни сторін в зобов’язанні, а отже, в силу положень договору та законодавства потребує укладання додаткової угоди між первинними кредитором та позичальником.

На це також наголошує положення статті 513 Цивільного кодексу України, згідно якої, правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Враховуючи, що первинний кредитор і позичальник в тексті кредитного договору вже визначилися, що будь-яка зміни сторони кредитного договору має відбуватися за письмовою згодою іншої сторони і відбуватися шляхом підписання додаткової угоди, і положення ст. 513 ЦК України чітко кореспондуються зі вже досягнутою домовленістю між сторони щодо порядку заміни кредитора, а тому дії відповідача і третьої особи по укладанню договору факторингу в частині передачі прав вимог за кредитним договорами суперечать положенням . кредитного договору та статтям 513, 516 ЦК України.

Відповідно до даного договору факторингу, публічне акціонерне товариство «Сведбанк» та товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», оскільки клієнт (в даному випадку Банк) є власником прав вимог на підставі первинних договорів, оскільки клієнт бажає отримати фінансування від фактора під відступлення прав вимог, а фактор бажає придбати у клієнта права вимоги на умовах, викладених у цьому договорі та оскільки фактор та клієнт дійшли згоди та бажають викласти у цьому договорі умови фінансування та відступлення прав вимог, сторони домовилися про таке.

Пунктом 1.1. договору факторингу, за цим договором клієнт зобов’язується передати у власність фактору, а фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2. договору факторингу, обсяг прав вимоги станом на дату укладання цього договору визначений у додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 1.4. договору факторингу, одночасно з відступленням прав вимоги до фактора переходять усі права клієнта за усіма договорами забезпечення.

Відповідно до п. 1.5. договору факторингу, передача прав клієнта за договорами забезпечення , що були посвідчені нотаріально, відбуваються на підставі окремого договору, що укладається сторонами одночасно з укладанням цього договору і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до пункту 3.1. договору факторингу, права вимоги переходять від клієнта до фактора у дату відступлення, після чого фактор одержує право вимагати від боржника і гарантів виконання усіх зобов’язань за первинними договорами і договорами забезпечення.

Відповідно до п. 3.2. договору факторингу, відступлення прав вимог засвідчується складанням акту приймання – передачі прав вимоги за формою згідно з додатком 2 до цього договору. Акт приймання – передачі прав вимоги складається сторонами виключно після одержання клієнтом суми фінансування.

Відповідно до п. 3.3. договору факторингу, після складання зазначеного вище акта приймання – передачі прав вимоги клієнта втрачає право на будь-які платежі боржників і гарантів.

Тобто умовами даного договору факторингу визначено, що сторони договору відповідач та третя особа уклали договір факторингу про відступлення прав вимог за договорами, які визначені в додатку № 1, факт передачі прав кредитора до боржників відбувається з моменту підписання акту приймання – передачі, і з цього моменту відповідно до умов цього договору до Фактора переходять всі права за кредитними договорами визначеним в додатку № 1.

Відповідно до акту приймання – передачі прав , клієнт цим передає (відступає) права вимоги факторові, а фактор цим приймає права вимоги. Клієнт і фактор визнають, що відступлення прав вимоги набуває чинності безпосередньо з моменту підписання ними цього акту .

Таким чином, відповідач мало того в порушення умов кредитного договору . замінив сторону договору, передав текст договору, конфіденційну інформацію, матеріали, що стосуються договору без попередньої згоди, шляхом укладання додаткової угоди, ще і не обумовив про необхідність письмової згоди позивача про це в самому договорі факторингу, чим порушив взяті на себе зобов’язання визначені в кредитному договорі .

Таким чином, враховуючи положення ст. 513 ЦК України, заміна кредитора за кредитним договором мала відбутися шляхом отриманням письмової згоди про це позичальника і подальшим підписанням додаткової угоди про це як з первинним кредитором так і з новим кредитором про заміну сторони в зобов’язанні.

Крім того, враховуючи укладанням між позивачем та відповідачем договорів іпотеки, то відповідно до 1. 2 ст. 513 Цивільного кодексу України, всі зміни до договору іпотеки мали б відбутися в нотаріальній формі, тобто заміна сторони в зобов’язанні за договорами іпотеки мали статися шляхом підписання додаткової угоди, яка нотаріально засвідчується.

На це також наголошує і ст. 19 Закону України «Про іпотеку», де заначено, що зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Після видачі заставної зміни і доповнення до іпотечного договору і договору, яким обумовлене основне зобов'язання, можуть вноситися лише після анулювання заставної і видачі нової заставної в порядку, встановленому частиною четвертою статті 20 цього Закону.

Тобто законодавець чітко закріпив обов’язок внесення змін до умов іпотечного договору (в нашому випадку це заміна кредитора) шляхом підписання нотаріально посвідченої угоди, а обтяження якої державній реєстрації.

На це також було наголошено і в самому договорі факторингу, де зазначено, що передання прав клієнта за договорами забезпечення, що були посвідчені нотаріально, відбувається на підставі окремого договору, що укладається сторонами одночасно з укладанням цього договору і підлягає нотаріальному посвідченню.

Крім того, відповідно до ст. 4 Закону України «Про іпотеку», обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога

іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Таким чином, відповідач в порушення взятих на себе зобов’язань за кредитним договорами, а також в порушенні норм законодавства України, уклав договір факторингу .

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, укладений між відповідачем та третьою особою договір факторингу від 28.11.2012року в частині передачі прав вимоги за кредитним договорами суперечать положення ст. 203, 215 ЦК України та положенням кредитних договорів, а тому підлягають визнанню частково недійсними в частині передачі прав вимоги до Єременко Т.В. (Позивача).

4

Крім того,згідно ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється у результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -правонаступникам або у результаті ліквідації.

Однак ,В свою чергу , передання ПАТ «Сведбанк» своїх прав іншій особі за договором Факторингу права вимоги не є правонаступництвом,як таковим ,оскільки ПАТ «Сведбанк» не передала ліквідаційного балансу , не є ліквідованим та продовжує свою діяльність на фінансовому ринку України.

Індентичний випадок –Ухвала Вінницького Апеляційного суду,що була залишена в силі ВССУ від 12.06.2012р. (копія Ухвали додається)

Господарським законодавством України передбачено набуття правонаступництва у результаті ліквідації юридичної особи та отримання правонаступником акту розподільного балансу.

В нашому випадку ТОВ «Вектор плюс» набуло право вимоги ,але як таковим правонаступником воно не є,оскільки ПАТ «Сведбанк» не ліквідовано (не існує процедури ліквідації )

5 Згідно Закону України «Про захист персональних даних»

1. Суб'єктами відносин, пов'язаних із персональними даними, є:

суб'єкт персональних даних;

володілець персональних даних;

розпорядник персональних даних;

третя особа;

уповноважений державний орган з питань захисту персональних даних.

Статтею 8 цього Закону визначено :

Стаття 8. Права суб'єкта персональних даних

1. Особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід'ємними і непорушними.

2. Суб'єкт персональних даних має право:

1) знати про місцезнаходження персональних даних, яка містить його персональні дані, її призначення та найменування, місцезнаходження та/або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом;

2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані;…

В моєму випадку Банк (Відповідач) порушив мої права та передав без моєї згоди 28.11.2012 року базу моїх персональних даних третій особі ,яка ,в свою чергу, продовжує розголошувати мої персональні дані

Крім того ,ст..60 Закону України»Про банки і банківську діяльність» визначено :

Стаття 60. Банківська таємниця

Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка

стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та

взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є

банківською таємницею.

Банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі

кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням

клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної

особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи

комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків

продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком

тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час

проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.

В свою чергу ст.61 Цього Закону визначено :

Банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці

шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка

становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що

містять банківську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання

несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв

інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської

таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і

угодах між банком і клієнтом.

Але , ПАТ «Сведбанк» передав інформацію ,що становить банківську таємницю ,третій особі абсолютно без моєї згоди.

Вважаю такі дії є незаконними з боку Відповідача . Третя особа , наскільки мені відомо ,за цим позовом намагається перепродати (переуступити) право вимоги стосовно мене ще одній колекторській фірмі . вважаю ,що суд може зупинити такі дії та заборонити третій особі вчиняти дії ,щодо передачі моїх персональних даних іншій особі.

Відповідно до п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до пункту 10 частини першої статті 80 ЦПК ( 1618-15 ) за загальною сумою всіх вимог.

За таких обстави обчислення ціни позову в силу ст. 80 ЦПК України та п. 31 постанови пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р. не є необхідним.

На сьогоднішній день я не маю копії договору факторингу ,а тільки фото договору факторингу з цивільної справи ,що знаходиться на розгляді в Святошинському суді .

Відповідач та третя особа мають договір факторингу ,який суд може витребувати.

З огляду на вище вказане, -

ПРОШУ СУД:

1) прийняти та розглянути цю заяву ,відкрити провадження

2) витребувати у Відповідача /третьої особи копію договору факторингу №15 від 28.11.2012року. з додатками.

3) Визнати частково недійсним договір факторингу № 15 від 28.11.2012року укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», додаток № 1 до договору факторингу від 28.11.2012року в частині передачі (відступлення) прав вимоги за кредитним договором № 01 від 1917року, від первинного кредитора публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до нового кредитора товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» стосовно вимог до Крупської Н.К.

4) Визнати незаконними дії ПАТ «Сведбанк» стосовно передання та розголошення персональних даних Крупської Н.К.третій особі- ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» та визнати незаконними дії ПАТ «Сведбанк» стосовно розголошення банківської таємниці третім особам.

5) Заборонити ТОВ «Факторингова компанія « Вектор плюс» вчиняти подальші дії стосовно передання персональних даних Крупської Н.К. іншим третім особам та розголошувати отриману ними інформацію від ПАТ «Сведбанка» стосовно рахунківКрупської Н.К.,платежів ,сум заборгованості , банківських операцій по кредитному договору №01 від 1917року

6) Судові витрати покласти на Відповідача.

Додаток:

1) копія кредитного договору

2) копія договору іпотеки

3) копії фото договору факторинга з матеріалів цивільної справи в кількості ____листів

4) копія Ухвали Апеляційного суду Вінницької обл.. від.12.06.2012р.

5) квитанції про сплату судового збору

складено в 4-х екземп.

1-до суду

2-Відповідачу

3-третій особі

4-Позивачу.

«____» травня 2013 року ___________________Крупська Н.К.

складено Леніним В.І. за допомогою Олександрів Бурко та Дорошенко .Хай живе революція! Смерть колехторам! Борги банкам ,гроші боржникам!

БАЖАЮ ВАМ УСПІХУ! А вот ще.

права № 203/2198/2012

Провадження № 22-ц/0290/1725/2012

Головуючий в суді першої інстанції: Ваильєва Т.Ю.

Категорія: 53 Доповідач: Вавшко В. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2012

м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого Вавшка В.С.,

суддів: Іващука В.А., Марчук В.С.,

при секретарі:Пишному О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 -ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 3 травня 2012 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ) «ОТП Факторинг Україна» про заміну стягувача виконавчого провадження,

у с т а н о в и л а :

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 3 травня 2012 року заяву задоволено.

Замінено у виконавчому провадженні № 29867963 по примусовому виконанню виконавчого напису нотаріуса від 08 грудня 2009 року № 3744 про звернення стягнення на нерухоме майно, розташоване у АДРЕСА_1, належне ОСОБА_7, а саме: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»його правонаступником ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 -ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви про заміну стягувача у виконавчому провадженні по примусовому виконанні виконавчого напису нотаріуса, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відділом Державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса від 08 грудня 2009 року № 3744 про звернення стягнення на нерухоме майно, розташоване у АДРЕСА_1, належне ОСОБА_7, на виконання зобов'язань ОСОБА_5 на користь ПАТ «ОТП Банк»за договором іпотеки № PCNL -800/011/2006/.

Згідно наданої суду копії договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26 листопада 2010 року з витягом договорів, включених до кредитного портфелю, а також копії договору про відступлення права вимоги від 26 листопада 2010 року з витягом з додатку № 1 до нього, ПАТ «ОТП Банк» передав ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги, у тому числі за кредитним договором із ОСОБА_5 та договором іпотеки з майновим поручителем ОСОБА_7 за договором іпотеки № PCNL -800/011/2006/, включаючи право звернення на заставне майно.

За таких обставин, суд першої інстанції задовольнив заяву ТОВ «ОТП Факторинг Україна»про заміну стягувача у виконавчому провадженні по примусовому виконанні виконавчого напису нотаріуса на підставі ст. 37 ЦПК України та ст. ст. 202, 512-514 ЦК України.

Однак з таким висновком суду неможливо погодитися з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 ЦПК України та ч. 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про зміну сторони її правонаступником.

Підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва (так само як і внаслідок виконання зобов'язання за боржника поручителем, майновим поручителем, або іншою третьою особою) буде пряма вказівка акта цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України), а також настання певних обставин, які мають юридичне значення.

Колегією суддів встановлено, що 26 листопада 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» був укладений договір про відступлення права вимоги (договір цесії), відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» (далі-клієнт) передає та відступає ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (далі-фактор) сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставлене майно. Однак передання ПАТ «ОТП Банк» своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договір цесії) не є правонаступництвом.

Доводи апеляційної скарги проте, що суд першої інстанції не мав права призначати правонаступника ПАТ «ОТП Банк» є обґрунтованими, оскільки згідно ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється у результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -правонаступникам або у результаті ліквідації.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно провів заміну сторони у виконавчому провадженні на підставі договору відступлення права вимоги (цесії), оскільки право вимоги вже було реалізоване і виконавче провадження вже було відкрито, а тому суд не мав права проводити заміну сторони у виконавчому провадженні на підставі договору цесії.

Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала постановлена із порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню із постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 -ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 3 травня 2012 року скасувати та ухвалити нову.

У задоволенні заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про заміну сторони виконавчого провадження по примусовому виконанні виконавчого напису, вчиненого 08 грудня 2009 року за реєстровим № 3744 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: житловий будинок розташований у АДРЕСА_1, належний ОСОБА_7, в рахунок погашення зобов'язань ОСОБА_5, на користь ПАТ «ОТП Банк»за договором іпотеки № PCNL -800/011/2006/ від 24 березня 2006 року -відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя :

Судді:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24599874

[Helenka]

А этот позов приняли к рассмотрению. Если да, когда заседание?

[doroshal]

А этот позов приняли к рассмотрению. Если да, когда заседание?

Нет ,я собираюсь его подать ,но на рассмотрении Подольського суда у меня есть похожий позов. Справа рассматривается уже с осени прошлого года.

[lex]

Спасибо. Свой иск доработаю и віложу на форуме.

[Helenka]

Нет ,я собираюсь его подать ,но на рассмотрении Подольського суда у меня есть похожий позов. Справа рассматривается уже с осени прошлого года.

А какие результаты в Подольском? Хоть какая-то надежда есть? На форуме писали, что сегодня будет заседание по похожему иску в Оболонском.

[doroshal]

А какие результаты в Подольском? Хоть какая-то надежда есть? На форуме писали, что сегодня будет заседание по похожему иску в Оболонском.

Думаю да ! Иначе нельзя ,нам надо бороться!