Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании с Родовид банка процентов по вкладу до момента возврата вклада

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

28 січня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого Яреми А.Г.

Суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

Гуменюка В.І., Романюка Я.М.,

Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про стягнення коштів за заявою публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 серпня 2014 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі – ПАТ «Родовід Банк») про стягнення коштів. Позивач зазначав, що 18 грудня 2009 року між ним та ПАТ «Родовід Банк» було укладено два договори про строковий банківський вклад в сумі 184 000 доларів США на строк 12 місяців і 2 дні з виплатою 13,5 % річних та суми вкладу в кінці дії договору, тобто 20 грудня 2010 року, та в сумі 859 000 грн. на строк 12 місяців і 2 дні з виплатою 24 % річних та суми вкладу в кінці дії договору, тобто 20 грудня 2010 року. По закінченню строку дії договорів позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення коштів та сплату процентів, однак сум вкладів та відсотків не отримав. Зазначав, що на порушення умов договорів йому були повернуті суми вкладів та нараховані відсотки лише 8 червня 2011 року, у зв’язку з чим ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача 3 % річних, інфляційні втрати та нараховані відсотки за кожен день прострочення виплати вкладу за період з 20 грудня 2010 року по 8 червня 2011 року в розмірі 13 538,07 доларів США за договором НОМЕР_1 та 130 546 грн. 52 коп. за договором НОМЕР_2.

 

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 7 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 2 липня 2014 року позов задоволено.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 серпня 2014 року рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін. 

 

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ПАТ «Родовід Банк» просить скасувати судове рішення касаційного суду й ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 253, 530, 533, 610, 625, 1060, 1061 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ПАТ «Родовід Банк» ОСОБА_2 на підтримання заяви та ОСОБА_1 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

 

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. 

 

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що ПАТ «Родовід Банк» порушив свої грошові зобов’язання щодо повернення депозитних коштів із процентами на вимогу вкладника, тому повинен виплатити проценти по банківських вкладах до дня фактичного повернення вкладнику, 3% річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання.

 

Разом з тим, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2011 року, від 25 січня 2012 року, від 15 лютого 2012 року, від 15 серпня 2012 року, від 13 лютого 2014 року та рішенні цього ж суду від 22 лютого 2012 року, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 253, 530, 533, 610, 625, 1060, 1061 ЦК України посилається у своїй заяві заявник, суд касаційної інстанції виходив із того, що після закінчення строку дії договору у відповідача припинився обов’язок по нарахуванню та виплаті позивачу процентів по строковому вкладу незалежно від виконання банком зобов’язання в частині повернення самого вкладу.

 

Отже, судом касаційної інстанції допущено неоднакове застосування статті 1061 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

Усуваючи розбіжності у застосуванні зазначеної норми матеріального права Верховний Суд України виходить з такого.

 

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. 

 

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

 

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

 

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. 

 

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

 

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). 

 

Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

 

Таким чином проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк по день фактичного їх повернення вкладникові.

 

За умовами пунктів 1.1 укладених між сторонами договорів банківського вкладу строк дії вкладів складав 12 місяців і 2 дні від дати внесення вкладів на відповідний рахунок, тобто до 20 грудня 2010 року.

 

Судами встановлено, що по закінченню строку дії договорів, позивач звернувся до банку із заявою про повернення банківських вкладів та сплати процентів, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів.

 

У зв’язку з цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів - 20 грудня 2010 року. Проте ПАТ «Родовід Банк» повернув кошти позивачу лише 8 червня 2011 року, чим порушив свої грошові зобов’язання.

 

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що з банку на користь позивача необхідно стягнути проценти по банківських вкладах за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладнику, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини п’ятої статті 1061, частини другої статті 625 ЦК України.

 

Таким чином у справі, рішення в якій переглядається, касаційним судом правильно застосовано статті 625, 1061 ЦК України, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови у задоволенні заяви. 

 

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» відмовити.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

Правова позиція 6-247цс14 

 

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

 

Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

 

Таким чином проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк по день фактичного їх повернення вкладникові, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/25D1ADCA47A2F294C2257DDD00492F55