Определение Апелляционного суда Киева об отказе Януковичу в иске о защите чести и деловой репутации относительно майдана

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

 

Справа № 22ц/796/13327/2015

 

Головуючий у 1-й інстанції - Батрин О.В. 

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 

04 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :

 

головуючого - Шахової О.В.

суддів: Невідомої Т.О., Поливач Л.Д. 

при секретарі - Бугай О.О.

 

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про захист честі, гідності, ділової репутації та спростовання недостовірної інформації за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою його представником ОСОБА_3, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 вересня 2015 року,

 

В С Т А Н О В И Л А :

 

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, у якому просив визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, поширену Міністерством внутрішніх справ України через радника Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_2 18 листопада 2014 року під час прес-конференції, організованої Міністерством внутрішніх справ України, на тему: «Рік після Майдану. Підсумки розслідування масових вбивств і резонансних злочинів» інформацію такого змісту: «На сегодняшний момент практически вся картина ясна. Мы понимаем четко, что за организацией массовых убийств стоит Президент ОСОБА_1, его сын - ОСОБА_5. Без их команды невозможно было бы применение огнестрельного оружия сотрудниками милиции»; зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України повідомити на офіційному Інтернет-сайті Міністерства внутрішніх справ України про ухвалене рішення суду у справі та опублікувати текст цього судового рішення на офіційному Інтернет-сайті Міністерства внутрішніх справ України протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили.

 

Свої вимоги обґрунтував тим, що поширена у такий спосіб третьою особою інформація не відповідає дійсності, порушує особисті немайнові права позивача, оскільки створює враження причетності позивача до протиправної діяльності, створює уявлення про позивача, як злочинця, порушує принцип презумпції невинуватості.

 

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

 

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки кожному спірному слову, змісту, який вкладався у нього, не врахував загальний контекст поширеної інформації, безпідставно відокремив слова, які не свідчать про вираження автором припущення або думки, внаслідок чого дійшов до безпідставного та необґрунтованого висновку про те, що поширена ОСОБА_2 інформація є оціночним судженням. Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки змісту листів Генеральної прокуратури, а також поширеній ОСОБА_2 інформації про позивача, внаслідок чого дійшов до необґрунтованого висновку про те, що судження ОСОБА_2 є такими, що підтверджені даними досудового слідства.

 

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

 

Представник відповідача - ОСОБА_6 та представник третьої особи - ОСОБА_7 заперечували проти задоволення апеляційної скарги просили її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

 

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

 

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що поширена інформація третьою особою про позивача містить оціночні судження відповідно до ст. 277 ЦК України, зокрема автором використано висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, оскільки за своїм змістом є припущенням, а відтак - такі оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню на їх правдивість. Позивачем не доведено, що розповсюджена інформація призвела до негативних наслідків, що дискредитує його.

 

З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах та відповідають вимогам чинного законодавства.

 

Судом встановлено, що 8 листопада 2014 року під час прес-конференції, організованої Міністерством внутрішніх справ України, на тему: «Рік після Майдану. Підсумки розслідування масових вбивств і резонансних злочинів» радником Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_2 було поширено інформацію такого змісту: «На сегодняшний момент практически вся картина ясна. Мы понимаем четко, что за организацией массовых убийств стоит Президент ОСОБА_1, его сын - ОСОБА_5. Без их команды невозможно было бы применение огнестрельного оружия сотрудниками милиции».

 

Поширення вказаної інформації стверджується записом прес-конференції.

 

Управлінням спеціальних розслідувань Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000369 про організацію ОСОБА_1, вчинення службовими особами підконтрольного йому підприємства ПАТ «Артемівськ Вайнері» замаху на заволодіння державними коштами на суму 20 млн. грн. та ухилення від сплати податків вказаним підприємством на суму 20 млн. грн., в якому 22.12.2014 року повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК України.

 

У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 повідомлено про підозру та 22 грудня 2014 року оголошено про зміну повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК України.

 

Крім того, управлінням спеціальних розслідувань Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000600000228 від 22 січня 2014 року про перевищення влади та службових повноважень високопосадовцями держави та працівниками правоохоронних органів України, що призвело до масових жертв серед протестувальників, тобто до настання тяжких наслідків, про організацію їх умисних вбивств, вчинених способом, небезпечним для життя багатьох осіб, за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 365, ч. 3 ст. 27, пп. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а також за іншими фактами вчинення незаконної протидії протестним акціям, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 194, ст. 340, ч. 4 ст. 294, ч. 3 ст. 365 КК України, у котрому перевіряється причетність ОСОБА_1 до організації вчинення вказаних злочинів.

 

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст. ст. 3, 28).

 

Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

 

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

 

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

 

За правилами ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.

 

Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

 

Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

 

Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

 

Пунктом 19 вказаної Постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

 

Відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

 

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

 

За змістом цієї норми свобода слова, преси як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

 

Утрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених ч.2 ст.10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

 

Таким чином, наведене свідчить, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

 

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст..10 Конвенції.

 

Встановивши, що висловлене ОСОБА_2 під час прес-конференції судження базується на даних досудового слідства, в межах якого перевіряється причетність ОСОБА_1 як публічної особи до організації масових вбивств та застосуванню вогнепальної збори, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до ст. 277 ЦК України, зокрема автором використано висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, оскільки за своїм змістом є припущенням, а відтак - такі оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню на їх правдивість, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції.

 

Крім того зі змісту ст.ст. З, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи вбачається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

 

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року).

 

Оскільки, ОСОБА_1 є публічною особою, у зв'язку з чим підлягав ретельному громадському контролю і потенційно міг зазнати гострої та сильної громадської критики з приводу того, як він виконував свої функції.

 

Доводи апеляційної скарги з приводу помилковості висновків суду щодо того, що поширена відповідачем інформація не підлягає визнанню її недостовірною не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи.

 

Оцінюючи та аналізуючи наведені у скарзі доводи, які обґрунтовують правову позицію позивача з приводу заявлених ним позовних вимог з посиланням на необґрунтованість висновків суду є безпідставними, оскільки останні належним чином мотивовані та, з урахуванням статусу сторін у справі, повністю відповідають її фактичним обставинам.

 

Необґрунтованими є також посилання скарги з приводу того, що судом першої інстанції безпідставно не встановлено порушення немайнових прав позивача, які підлягають судовому захисту.

 

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків, щодо визнання поширеної інформації про позивача, оціночними судженнями, колегія не приймає, оскільки з огляду на використані мовні засоби ОСОБА_2 висновок суду про поширення оціночних суджень є вірним.

 

Доводи апеляційної скарги про те, що виступ ОСОБА_2 містить відомості, які звинувачують позивача у вчиненні злочинів, не відповідають дійсності, тому, що виступ містить пряму вказівку на те, що жодних звинувачень автор виступу не висуває, а лише висловлює судження, яке є предметом перевірки компетентних органів.

 

З урахуванням встановленого, інші доводи апеляційної скарги, які зводяться фактично до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.

 

За таких обставин, суд правильно врахував вимоги закону та роз`яснення викладені в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року , та дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів наявність в діях відповідачів складу правопорушення, яке може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності. Суд правильно встановив, що виступ ОСОБА_2 на прес- конференції є оціночним судженням виступаючого, які не містять негативної інформації, щодо позивача та не зачіпають його честь та гідність.

 

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для даної справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

 

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

 

Керуючись ст.ст. 303,304, 307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів

 

УХВАЛИЛА:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_3, відхилити.

 

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 вересня 2015 року залишити без змін.

 

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до вказаного суду.

 

Головуючий

Судді

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/53194139

[AntiBank]

Цугцванг - деятельность это плохо, а бездеятельность еще хуже.

[logoped]

Он а Европейский суд выходит. Не удивлюсь, если там удовлетворят

[Лев]

Он а Европейский суд выходит. Не удивлюсь, если там удовлетворят

Вряд ли. ЕСПЧ наштамповал кучу решений, где все сводится к тому, что за распространение оценочных суждений нет ответственности. Сейчас выиграть спор о защите чести и достоинства весьма проблематично, особенно представителям власти.