Решение Апелляционного суда Киева о взыскании с Приватбанка депозита не смотря на отсутствие печати на квитанции

[ANTIRAID]

Справа № 757/10600/15

Апеляційне провадження № 22-ц-796/5335/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Остапчук Т.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.

Державний герб України

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Левенця Б.Б., Мазурик О.Ф.
при секретарі: Синявському Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою через представника ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а :

у березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», у якому з урахуванням зміни позовних вимог, просив стягнути з останнього грошові кошти за договором депозиту № SAMDN80000736485520 від 15.07.2013 року в розмірі 1 144, 68 євро, що еквівалентно 36 367, 11 грн.; за договором депозиту № SAMDN01000738977541 від 04.11.2013 року в розмірі 272 046, 41 грн.; за договором депозиту № SAMDNWFD007008878200 від 07.03.2014 року в розмірі 7 500 доларів США, що еквівалентно 210 345, 24 грн.; за договорами банківського рахунку в розмірі 275, 30 доларів США, що єквівалентно 7 721, 07 грн. та за договорами банківського рахунку в розмірі 2 386, 63 грн. посилаючись на те, що банк не виконує зобов`язання по поверненню коштів.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26.01.2016 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не взяв до уваги, що саме банк має надавати відомості по вкладу, проте відповідач від надання таких доказів ухиляється. Кримський філіал банку, який прийняв грошові кошти, діяв не у власних інтересах, а в інтересах ПАТ КБ «Приватбанк». Суд встановив, що договори були укладені і не розірвані, разом з тим суд безпідставно послався на укладення договору про переуступку права вимоги, оскільки позову на суму 20 525,20 доларів США він не заявляв. Крім того, вважає безпідставним посилання суду на нормативні акти держави окупанта, оскільки такі акти є недійсними та не породжують будь - яких наслідків.

У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник відповідача Кахраманов Р.Н. просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.07.2013 року, 04.11.2013 року,07.03.2014 року між сторонами були укладені договори банківського вкладу «стандарт» відповідно до умов яких позивач вніс кошти у розмірі 1 100 євро, 125 006,84 грн., 7 500 грн.

Постановою Національного банку України № 260 від 06.05.2014 року діяльність Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» була припинена.

02.04.2014 року з метою забезпечення захисту інтересів фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, зареєстрованих та (чи) діючих на території Республіки Крим та на території міста федерального значення Севастополя станом на 16.03.2014 року прийнято Федеральний Закон № 39-Ф3 «Про захист інтересів фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, зареєстрованих та (чи) діючих на території Республіки Крим та на території міста федерального значення Севастополя».

21.04.2014 року банком Росії було прийнято рішення № РН-ЗЗ/І про припинення з 21.04.2014 року діяльність відокремлених структурних підрозділів на території Республіки Крим і на території міста федерального значення Севастополя ПАТ КБ «Приватбанк».

20.06.2014 року між позивачем та Автономною некомерційною організацією «Фонд захисту вкладників» було укладено договір уступки прав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відокремлений підрозділ ПАТ КБ «Приватбанк» на території АРК та міста Севастополя не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність після окупації АРК та міста Севастополя.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають нормам матеріального права.

Суд не встановив та не зазначив, що позивач отримав спірні грошові кошти від установи іншої держави, а лише послався на те, що оскільки за законодавством Російської Федерації та відповідно до рішення ЦБ РФ від 21.04.2014 року та рішень судів Російської Федерації відповідальність за повернення грошових коштів по вкладам покладено на АНО «ФЗВ», то вимоги не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції фактично не перевіряв наявності грошових коштів на рахунках позивача, нарахування відсотків, строки договорів, наявність договорів банківського вкладу тощо.

Спірні правовідносини врегульовані законодавством України. Суд першої інстанції не вказав причини не застосування до спірних правовідносин норм чинного цивільного законодавства та не встановлюючи фактичні обставини справи виніс рішення, яке не відповідає вимогам ст.ст. 213 - 215 ЦПК України.

Відтак рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

При вирішення справи колегія суддів виходить з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 15.07.2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір депозитного вкладу «стандарт» № SAMDN80000736485520 на суму 1 100 євро, строком до 15.10.2013 року під 6,5 % річних та за умовами цього договору банк відкриває позивачу рахунок НОМЕР_1. Згідно з квитанцією № 9 від 15.07.2013 року ОСОБА_1 вніс на зазначений рахунок 1 100 євро.

04.11.2013 року між сторонами укладено договір депозитного вкладу «стандарт» у формі заяви на оформлення вкладу № SAMDN01000738977541 на суму 125 006,84 грн. строком до 04.02.2014 року під 16 % річних з відкриттям рахунку № 26302613127189. Згідно з квитанціями ОСОБА_1 вніс на зазначений рахунок 09.01.2014 року 46 000 грн., 17.01.2014 року - 12 000 грн., 04.03.2014 року - 80 006,57 грн. Таким чином розмір вкладу склав 263 013,41 грн. (125 006,84 грн. + 46 000 грн.+ 12 000 грн. + 80 006,57 грн.).

Відповідно до пояснень позивача сама ж сума депозитного вкладу була перерахована з іншого депозитного вкладу «стандарт» від 01.08.2013 року № SAMDN01000736895213, який було укладено строком до 01.11.2013 року. Такі пояснення позивача підтверджуються договором (а.с.3 - 4 т. 2). Внесення коштів у розмірі 125 000 грн. за цим договором підтверджується квитанцією від 01.08.2013 року. Будь - яких доказів на спростування зазначених обставин, як то отримання коштів позивачем після закінчення строку договору тощо, відповідач не надав.

07.03.2014 між сторонами укладено договір депозитного вкладу «стандарт» № SAMDNWFD007008878200 під 5 % річних строком до 07.03.2015 року, з відкриттям рахунку № НОМЕР_2. У примірнику договору, який надано позивачем, не читаються дані по сумі вкладу. Проте, згідно з квитанцією від 24.05.2013 року позивачем внесено на депозитний рахунок 7 500 доларів США. Між сторонами 24.05.2013 року було укладено договір «стандарт» № SAMDN80000735423795 на суму 7 500 доларів США строком до 24.08.2013 року. Відповідно до пояснень позивача саме ці 7 500 доларів США були зараховані на вклад за договором № SAMDNWFD007008878200 від 07.03.2014 року. Відповідач за цим вкладом також не надав будь - яких доказів та не спростував доводи позивача про те, що після закінчення строку договору від 24.05.2013 року він грошові кошти не отримував, а вони були зараховані на інший рахунок, відкритий за договором від 07.03.2014 року.

24.04.2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив повідомити причини заблокування його карток та просив повідомити де і коли він може отримати свої належні йому кошти, розміщені на вкладах.

19.05.2014 року відповідач повідомив позивача листом про те, що вони звернулися до Національного банку України з метою отримання роз`яснень щодо функціонування банківської системи на території півострова Крим та після отримання чітких інструкцій кошти, які знаходяться на рахунках позивача йому буде виплачено у в обов`язковому порядку.

25.09.2014 року позивач подав відповідачу заяви про відмову від подальшої пролонгації депозитних договорів від 15.07.2013 року, від 04.11.2013 року та від 07.03.2014 року, а 03.10.2014 року подав заяву з вимогою розблокувати його картки та виплатити грошові кошти.

09 та 24 жовтня 2014 року відповідач направив позивачу листи, у яких повідомив, що у зв`язку з невизначеністю статусу території Кримського півострова та її правового режиму банком призупинено обслуговування клієнтів та роботу відділень Кримського ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк».

У жодній із цих відповідей не вказувалося на те, що грошові кошти на рахунках позивача не знаходяться чи про те, що банк відмовляється виконати зобов`язання по їх поверненню та сплаті відсотків.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 ЦК України). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Заперечуючи проти доводів позивача, відповідач надати будь - які докази на спростування обставин, викладених позивачем, відмовився.

Натомість на підтвердження своїх вимог позивачем надано оригінали договорів та заяви, оригінали квитанцій про внесення коштів, які оглядалися колегією суддів та представником відповідача.

Колегією суддів відповідно до ст. 10 ЦПК України роз`яснено представнику відповідача його право підтвердити свої доводи про те, що заява на оформлення вкладу від 04.11.2013 року не є договором банківського вкладу, спростувати надані позивачем квитанції про внесення коштів на рахунки відповідача чи надати докази повернення суми вкладів та сплати процентів, проте, представник відповідача надавати будь - які документи відмовився.

Відповідно до п. 5 постанови Правління НБУ від 06.05.2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» заборонено банкам України відкривати відокремлені підрозділи на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Банкам, у перелік яких входить і ПАТ «Приватбанк», зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території АРК і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Припинення діяльності відокремлених підрозділів не є підставою для не виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань. До того ж стороною договору є не відокремлений структурний підрозділ, а ПАТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила і діють на підставі затвердженого нею положення.

Згідно ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном.

Кримське відділення лише прийняло грошові кошти, проте діяло не у власних інтересах, а в інтересах ПАТ «КБ «Приватбанк», яке і має нести відповідальність за своєчасне виконання зобов`язань перед позивачем.

Позивачем укладено договори до припинення діяльності філії «Кримське регіональне управління» ПАТ «Приватбанк», проте відповідач не надав будь - яких пояснень щодо неможливості надання доказів щодо внесення чи невнесення коштів позивачем на рахунки банку на період, який зазначений у квитанціях про внесення коштів.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Укладення договорів банківського вкладу та внесення коштів на рахунки банку за цими договорами підтверджується договорами від 24.05.2013 року, від 01.08.2013 року, від 15.07.2013 року, від 07.03.2014 року та заявою на оформлення вкладу «стандарт» від 04.11.2013 року. Незважаючи на те, що заява від 04.11.2013 року не містить печатки банку, у ній внесено всі істотні умови договору, а саме сума вкладу, можливість його поповнення, відсоткова ставка, строк договору, номер рахунку, відкритого по вкладу та номер карткового рахунку, відкритого для перерахування процентів. З квитанцій вбачається, що поповнення рахунку відбувалося саме на номер рахунку, який вказаний у заяві.

Відповідач не надав будь - яких доказів про те, що грошові кошти, які вказані у квитанціях необліковувалися на рахунках банку. Так само не надано доказів, що зазначені документи є сфальшованими та вимог про визнання договорів банківського вкладу недійсними не заявляв.

Відповідно ж до 204 ЦК України дійсність правочину презюмується.

Оскільки відповідачем не спростовано докази позивача про укладення ним з відповідачем договорів банківського вкладу, внесення коштів на рахунки по вкладам, та не виконання відповідачем зобов`язань за цими договорами, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення вкладу у розмірі 1 100 євро та 44,68 євро процентів по цьому вкладу за договором від 15.07.2013 року № SAMDN80000736485520; 263 013,41 грн. вкладу та 3 872 грн. процентів по цьому вкладу ( в межах позовних вимог) за договором від 04.11.2013 року, оформленого у формі заяви на оформлення вкладу № SAMDN01000738977541; 7 500 доларів США вкладу від 07.03.2014 року № SAMDNWFD007008878200 є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, (далі - Інструкція) передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Колегія суддів звертає увагу на те, що частина квитанцій про внесення позивачем коштів на рахунки оформлена банком з порушенням вимог цієї Інструкції, проте це вказує лише на невиконання банком своїх обов`язків та з урахуванням того, що відповідач фактично відмовився від надання будь - яких доказів на спростування доводів позивача, який є споживачем банківських послуг та обмежений у можливості отримання від банку інших документів, неналежне оформлення банком платіжних документів не може бути підставою для відмови в позові.

Відповіднодо ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Доводи відповідача, викладені у письмових запереченнях на позовну заяву про те, що повернення вкладів має відбуватися за рахунок майна філій, що знаходяться на території АРК та таке відшкодування покладається на Російську Федерацію колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спірні правовідносини є договірними, а не деліктними.

Разом з тим, заявляючи вимоги про стягнення 275,30 доларів США та 2 386,63 грн. за договорами банківського рахунку позивач не вказав, коли було укладено такі договори, не надав будь - яких доказів укладення з відповідачем договорів банківського рахунку та знаходження на них вказаної суми коштів, не зазначив номерів цих рахунків. Відтак зазначені вимоги задоволенню не підлягають, як такі що не підтверджені належними та допустимими доказами.

Доводи представника позивача про те, що наявність цих коштів на рахунках позивача підтверджується довідкою, виданою Кримським регіональним управлінням ПАТ «Приватбанк» 16.05.2014 року колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вимагаючи повернення коштів, які перебувають на його рахунку на підставі договору про відкриття банківського рахунку, позивач повинен довести наявність такого договору. Крім того, на час видачі довідки Кримським регіональним управлінням ПАТ «Приватбанк» 16.05.2014 року відповідач не мав можливості контролювати діяльність філії внаслідок окупації АРК.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави відповідно до задоволеної частини позовних вимог. Розмір такого збору складається із судового збору, який підлягає сплаті у суді першої інстанції - 3 654 грн. та у суді апеляційної інстанції - 4 019,40 грн., що разом складає 7 673,40 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

 в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 1 100 євро вкладу та 44,68 євро процентів за вкладом за договором від 15.07.2013 року № SAMDN80000736485520; 263 013,41 грн. вкладу та 3 872 грн. процентів по вкладу за договором від 04.11.2013 року № SAMDN01000738977541, оформленого у формі заяви; 7 500 доларів США вкладу за договором від 07.03.2014 року № SAMDNWFD007008878200.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 7 673,40 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий 

Судді 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57432890

[ANTIRAID]

Прекрасное решение демонстрирующее как Приватбанк пытается обокрасть своих вкладчиков придумывая всевозможные варианты для невозврата вкладов и их присвоения.