Определение ВССУ об отсутствии вины вкладчика при неправильном заполнении квитанций Приватбанком при приеме депозита и неправомерности в отказе возврата

[ANTIRAID]

Державний герб України

УХВАЛА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2015 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П., суддів: Гончара В.П., Остапчука Д.О.,Дербенцевої Т.П., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача, розірвання договору, стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом та, уточнивши його, просив розірвати договір депозитного вкладу від 12 квітня 2005 року, стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на його користь 64 854,32 євро суми вкладу за заподіяння шкоди діями працівника банку, 46 405,00 євро процентів та 200 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої йому неповерненням вкладу.

На обґрунтування позовних вимог посилався на ті обставини, що 12 квітня 2005 року між ним та відповідачем, від імені якого діяв ОСОБА_8, укладено договір депозитного вкладу строком на три місяці, за яким він передав банку 64 264, 32 євро, а банк зобов'язався сплатити 11,00 % річних за вкладом.

На підтвердження внесення коштів банком видані меморіальні ордери від 12 та 18 квітня 2005 року про внесення додатково 590 євро.

У червні 2005 року позивач звернувся з вимогою повернути вклад та листом від 12 серпня 2005 року отримав відповідь про те, що депозитний рахунок не відкривався, а грошові кошти в касу банку ним не вносилися.

У цій справі неодноразово ухвалювались рішення судів, які пізніше ухвалами суду касаційної інстанції від 11 квітня 2012 року, 27 листопада 2013 року та 04 червня 2014 року скасовувались, а справа направлялась на новий розгляд.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що договір депозитного вкладу з банком не укладався, оскільки був підписаний від імені банку неуповноваженою особою, тому підстав для стягнення коштів за договором немає.

Крім того, позивач не надав доказів завдання йому шкоди посадовою особою банку при виконанні службових обов'язків, що є підставою для відмови у задоволенні позову. 

Проте погодитися з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не можна на таких підставах.

Відповідно до ст. 213, ч. 4 ст. 338 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим з виконанням усіх вимог цивільного судочинства, згідно із законом, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають з таких підстав. 

Судами встановлено, що 12 квітня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено договір депозитного вкладу № Оn48631287, за яким він передав банку грошові кошти у сумі 64 264,32 євро строком на 3 місяці, до 12 липня 2005 року, а банк зобов'язався сплачувати проценти на вклад за ставкою у розмірі 11,00 % річних.

 12 квітня 2005 року за меморіальним ордером № 01 ОСОБА_6 вніс в касу банку 64 264,32 євро, а 18 квітня 2005 року за меморіальним ордером ще 590,00 євро.

 По закінченню строку дії договору ОСОБА_6 звернувся до банку про повернення вкладу, а 12 серпня 2005 року листом йому повідомили про відмову в поверненні коштів, оскільки договір банківського вкладу не укладався.

 За заявою банку 24 травня 2005 року за фактом заволодіння чужими грошовими коштами при укладенні цього договору постановою слідчого відділу УСБ в Дніпропетровській області порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 КК України.

 Відповідно до висновку експерта від 14 червня 2006 року договір банківського вкладу від 12 квітня 2005 року та меморіальні ордери про перерахунок коштів від 12 та 18 квітня 2005 року підписані ОСОБА_8, який займав посаду заступника директора по індивідуальному бізнесу Правобережного відділення Дніпропетровського регіонального управління ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк».

 Згідно з висновком експерта від 02 лютого 2007 року відтиски круглої печатки на зазначеному договорі та меморіальних ордерах здійснені круглою печаткою КБ «ПриватБанк».

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не виконав вимог процесуального права щодо повноти та всебічності розгляду справи, не врахував, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення судом касаційної інстанції, є для нього обов'язковими, а отже, не уточнив позовних вимог та підстав заявленого позову, не встановив у повному обсязі обставин справи та не надав їм належної оцінки, не визначився із підставами заявленого позову, характером спірних відносин та нормами матеріального права, які їх регулюють.

Не врахував наявність договору банківського вкладу, на підтвердження укладення якого позивач надав підписаний та скріплений печаткою банку договір та меморіальні ордери, та презумпцію його правомірності (ст. 204 ЦК України), не перевірив, за яких умов вважається додержаною письмова форма договору банківського вкладу та відповідність своїх висновків правовим висновкам, викладеним Верховним Судом України у постановах від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14 та від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13.

При цьому, пославшись на те, що меморіальні ордери не оформлюються при укладенні договору банківського вкладу та не можуть підтверджувати внесення коштів на депозитний рахунок, крім того, у них відсутні усі відповідні реквізити, не перевірив, до чиєї компетенції відноситься правильність їх оформлення та видачі, а також проведення таких операцій - вкладника чи банку.

Отже, не дослідив договір банківського вкладу та меморіальні ордери про перерахунок коштів, не перевірив правильність розрахунку та наявності підстав для повернення вкладу та процентів за користування ним, їх розмір, а вказавши про те, що договір неукладений і договірні відносини між сторонами відсутні, ухвалив помилкове рішення про відмову в задоволенні позову.

Разом із тим не перевірив доводів позивача про те, що ці кошти були перераховані з його попереднього рахунку, який був відкритий на його ім'я за договором банківського вкладу від 11 січня 2005 року, не перевірив цих обставин, а вказавши, що докази внесення позивачем коштів відсутні, не встановив, який документ видається вкладнику при безготівковому поповненні нового вкладу у зв'язку із розірванням чи закінченням строку дії попереднього договору та чи видається взагалі, зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні позову.

Крім того, не врахував, що частково задовольняючи касаційну скаргу та скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій і направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції мотивував це тим, що суди не врахували тих обставин, що між сторонами виникли договірні зобов'язання за договором банківського вкладу, які регулюються ст. ст. 625, 631, 1058, 1060, 1061 ЦК України, не перевірив цих обставин та не надав їм відповідної оцінки, а повторно переглядаючи справу, не виконав вказівки суду касаційної інстанції, зробив передчасний висновок про відсутність доказів виникнення договірних відносин, ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права.

Апеляційний суд цих недоліків не усунув та не врахував мотивів суду касаційної інстанції, яким неодноразово були скасовані судові рішення, а справа направлялася на новий розгляд, на порушення ст. 303 ЦПК України не перевірив законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, постановив передчасну ухвалу та залишив рішення суду без змін.

Невиконання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливлює встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, як передбачено ст. 338 ЦПК України.

За таких обставин касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів 

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.П. Касьян Судді: В.П. Гончар Т.П. Дербенцева Д.О. Остапчук В.О. Савченко 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/51551080

[ANTIRAID]

Вот как успешно Приватбанк с 2005 года не возвращает депозит украденный его сотрудником. Однако суд обратил внимание, что вкладчик не несет ответственности за неправильно заполненные банком документы.