Определение ВССУ устанавливающее правомерность договора с Приватбанком и подтверждение внесение вклада квитанцией без печати банка

[ANTIRAID]

Державний герб України

Ухвала
іменем україни

30 березня 2016 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В., Маляренка А.В.,
ПаріновоїІ.К., Ступак О.В., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про розірвання договорів банківського вкладу, стягнення заборгованості за договорами банківського вкладу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 14 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнив, та остаточно просив розірвати договори банківського вкладу від 16 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070035899200 «Стандарт» та від 14 лютого 2014 року № SAMD8000740642972; стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за вказаними договорами у загальній сумі 14 518,3 доларів США, а також на відшкодування моральної шкоди - 5 тис. грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 14 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог та дійшов висновку, що надані ОСОБА_4 договори банківського вкладу не містять мокрого відтиску печатки відповідача, а квитанція до договору від 16 грудня 2013 року не містить необхідних реквізитів, передбачених Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженим постановою правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення) та Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція) (відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ).

Зокрема, суд дійшов висновку, що зазначені кошти у гривневому еквіваленті на рахунку відповідача не обліковані, квитанція про внесення позивачем 5 297,81 доларів США не завірена печаткою ПАТ КБ «ПриватБанк» та не містить обов'язкових реквізитів, визначених у п. 2.9 Інструкції, а на підтвердження внесення суми 2 668,5 доларів США взагалі відсутня квитанція чи будь-який фінансовий документ, що суперечить вимогам ст. 1059 ЦК України, Положенню, пунктам 1.8, 1.10 Інструкції, пункту 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337.

Крім того, суд у рішенні зазначив, що позивачем не надано доказів про знаходження коштів на рахунках відповідача, відкритих у відокремленому підрозділі ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя. 

При цьому суд взяв до уваги заперечення відповідача про те, що після окупації Автономної Республіки Крим у банку відсутня можливість здійснювати відокремленим підрозділом банківську діяльність, а позивачем не надано належних доказів про його звернення у належній формі до відповідача з вимогою про дострокове розірвання депозитного вкладу та відомостей про те, що Автономною некомерційною організацією «Фонд захисту вкладників» відмовлено позивачу у придбанні вимог за вкладами, які вимагає повернути позивач.

Таким чином, зі змісту судових рішень вбачається, що суди фактично дійшли висновку про недоведеність позивачем факту укладення із відповідачем вищевказаних договорів банківського вкладу (депозиту) та внесення позивачем на банківські рахунки зазначених вище грошових коштів, хоча у судових рішеннях міститься теза, що судом у справі установлено, що між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договори банківського вкладу «Стандарт», відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав банківській установі 5 297,81 доларів США та 2 668,5 доларів США строком на шість місяців, із 9 % ставкою річних за користування вкладом; договори укладалися у відділеннях ПАТ КБ «ПриватБанк» № № 9902, 99011 у м. Севастополі АР Крим.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Проте судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій не відповідають наведеним нормам процесуального права.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (ст. 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення ст. 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Згідно з пунктом 1.4 Положення залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції).

Пункт 10.1 Інструкції передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Згідно з п. 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції № 337, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши правову позицію у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою, зокрема для всіх судів України.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Визначаючись з правовідносинами, які виникли між сторонами та їх змістом на підставі наданих сторонами доказів, суд має відповідно до ст. 212 ЦПК України оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку поданим сторонами доказам, суди мають оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів і їх співвідношенню. При цьому суд має з'ясовувати належність та допустимість доказів як за формою та їх відношенням до правовідносин між сторонами, так і за їх змістом.

Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Проте, розглядаючи даний спір, суд на порушення вимог ст. 212 ЦПК України належним чином не перевірив належність і допустимість всіх поданих сторонами доказів та не надав їм правової оцінки, зокрема, що стосується наданих позивачем копій договорів банківського вкладу від 16 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070035899200 «Стандарт» та від 14 лютого 2014 року № SAMD8000740642972, а також копії квитанції на суму 5 297,81 доларів США (а. с. 10, 11).

Крім того, суд не зазначив обставин і фактів на спростування доводів позивача про те, що відповідно до п. 20 договору від 16 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070035899200 та п. 21 договору від 14 лютого 2014 року № SAMD8000740642972 сторони передбачили, що при укладенні договору банком використовується факсимільне відтворення підпису голови правління банку, а також відтворення відбитків печатки банку технічними друкованими пристроями, про що сторони не заперечували при укладенні договорів, а тому договори не повинні містити мокрого відтиску печатки банку; договори є оригіналами, містять підписи працівників банку, а також факсимільне відтворення підпису голови правління банку та відтворення відбитків печатки, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ст. 204 ЦК України закріплюєпрезумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Надавши оцінку поданим позивачем доказам, суд усупереч вищевказаним положенням норм процесуального права не зазначив, якими доказами обґрунтовував свої заперечення відповідач та чи взагалі він подавав будь-які докази на обґрунтування своїх доводів.

Разом із тим необхідно зазначити, що на а. с. 16, 17 містяться листи - відповіді ПАТ КБ «ПриватБанк» на звернення ОСОБА_4, зі змісту яких не вбачається, що банк заперечує проти факту укладення із останнім зазначених договорів та внесення ним на рахунок банку грошових коштів, натомість зазначає про необхідність зачекати для врегулювання спірного питання.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій усупереч вимогам ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України порушили норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, у достатньому обсязі не визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 14 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: М.В. Дем'яносов
А.В.Маляренко
І.К.Парінова
О.В.Ступак
 
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56911221

[ANTIRAID]

Очередное определение ВССУ пресекающее неправомерные попытки Приватбанка не вернуть вкладчику депозит. Суд указал на правомерность договора с факсимильной подписью и печатью, и достаточности подтверждения вклада квитанцией из банкомата без печати.