Постановление ВСУ по пересмотру о возможности обращения взыскания на ипотеку после отмены решения недействительности и обязательности оценки

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 жовтня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., 
Романюка Я.М., 
Сімоненко В.М., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про визнання правовідносин припиненими за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі – ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. 

Позивач зазначав, що 26 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» (далі – ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 млн 644 тис. доларів США строком до 25 грудня 2012 року зі сплатою 12,5 % річних у порядку та в розмірах, установлених цим договором.

З метою забезпечення виконання зобов’язань позичальником за кредитним договором 9 червня 2008 року між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, відповідно до пункту 2.1.1 якого предметом іпотеки є жилий будинок АДРЕСА_1 зі 123 квартирами. З дозволу банку квартири НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16-18, НОМЕР_19, НОМЕР_20, НОМЕР_21, НОМЕР_22-24, НОМЕР_25, НОМЕР_26 було виведено з іпотеки та відчужено власником. Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек. На відчуження предмета іпотеки накладено заборону.

Московський районний суд м. Харкова заочним рішенням від 11 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ВАТ АБ «Укргазбанк» визнав недійсним зазначений договір іпотеки, запис про іпотеку виключив з Державного реєстру іпотек.

Рішенням від 13 травня 2010 року Московський районний суд м. Харкова позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задовольнив частково: стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь банку 1 млн 664 тис. 543 грн 2 коп. та 2 млн 630 тис. 252 долари США 33 центи заборгованості за вказаним кредитним договором. Рішення суду виконано не було.

Апеляційний суд Харківської області рішенням від 4 квітня 2012 року скасував заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним відмовив. 14 травня 2012 року запис про заборону відчуження об’єкта нерухомого майна поновлено. 

Як стало відомо, у період між ухваленням зазначених судових рішень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснили відчуження квартири НОМЕР_27 у будинку АДРЕСА_1, власником якої стало товариство з обмеженою відповідальністю «АЛІМА-Т» (далі – ТОВ «АЛІМА-Т»), яке за договором купівлі-продажу від 11 листопада 2011 року продало вказану квартиру ОСОБА_1. 

Посилаючись на те, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця й має всі його права та несе всі його обов’язки за іпотечним договором, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило на підставі статті 23 Закону України «Про іпотеку» та статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) звернути стягнення на предмет іпотеки – зазначену квартиру з початковою ціною предмета іпотеки 90 % від його вартості, визначеної суб’єктом оціночної діяльності, у рахунок погашення заборгованості позичальника (у розмірі 23 млн 800 тис. 945 грн 13 коп. пені та 3 млн 664 тис. 801 долар США 99 центів) за вказаним кредитним договором шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. 

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов до суду до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання правовідносин припиненими, у якому просила визнати припиненими іпотечні правовідносини щодо іпотеки квартири НОМЕР_27 у будинку АДРЕСА_1, які виникли внаслідок укладення договору іпотеки від 9 червня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» і ОСОБА_2 та ОСОБА_3; внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису від 14 травня 2012 року в частині спірної квартири, а також зняти заборону на відчуження квартири. 

Московський районний суд м. Харкова рішенням від 19 травня 2014 року в задоволенні позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» відмовив; зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: визнав правовідносини на підставі договору іпотеки від 9 червня 2008 року, укладеного між ВАТ АБ «Укргазбанк» (іпотекодержатель), і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (іпотекодавці), щодо іпотеки вказаної квартири припиненими з внесенням до Державного реєстру іпотек відомостей про виключення запису від 14 травня 2012 року в частині цієї квартири зі зняттям заборони на її відчуження, накладеної ПАТ АБ «Укргазбанк» на підставі договору іпотеки від 9 червня 2008 року.

Апеляційний суд Харківської області рішенням від 22 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 25 лютого 2015 року, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задовольнив: у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 26 грудня 2007 року в розмірі 3 млн 664 тис. 801 долар США 99 центів, яка складається з 2 млн 382 тис. 796 доларів США 72 центи непогашеного кредиту, 282 тис. 5 доларів США 27 центів простроченої заборгованості за процентами та 23 млн 800 тис. 945 грн 13 коп. пені, з якої 16 млн 956 тис. 872 грн 78 коп. – за прострочення погашення кредиту і 6 млн 844 тис. 72 грн 35 коп. – за прострочення погашення процентів, звернув стягнення на предмет іпотеки – квартиру НОМЕР_27 у будинку АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 листопада 2011 року, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною продажу в розмірі 90 % від вартості предмета іпотеки, визначеної суб’єктом оціночної діяльності; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовив.
 
Верховний Суд України постановою від 2 вересня 2015 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасував, справу у цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; у задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині перегляду рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року про визнання іпотеки припиненою відмовив.

Апеляційний суд Харківської області рішенням від 18 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року, рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 травня 2014 року скасував, позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задовольнив: у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 26 грудня 2007 року в розмірі 3 млн 664 тис. 801 долар США 99 центів, яка складається з: 2 млн 382 тис. 796 доларів США 72 центи непогашеного кредиту, 282 тис. 5 доларів США 27 центів простроченої заборгованості за процентами, 23 млн 800 тис. 945 грн 13 коп. пені, з якої 16 млн 956 тис. 872 грн 78 коп. – за прострочення погашення кредиту та 6 млн 844 тис. 72 грн 35 коп. – за прострочення погашення процентів, звернув стягнення на предмет іпотеки – спірну квартиру шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною продажу предмета іпотеки в розмірі 90 % від його вартості, визначеної суб'єктом оціночної діяльності, але не нижчої за звичайну вартість цього виду майна; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд відмовив. 

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати ці судові рішення та направити справу на новий розгляд з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності зазначеної ухвали суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 5, 23, 38, 39 Закону України «Про іпотеку». 
 
На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала копію постанови Верховного Суду України від 13 травня 2015 року.
 
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
 
За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
 
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 грудня 2007 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 млн 644 тис. доларів США строком до 25 грудня 2012 року зі сплатою 12,5 % річних у порядку та в розмірах, установлених кредитним договором. 

Пунктом 3.2.8 цього кредитного договору передбачено, що в разі невиконання позичальником зобов’язань, передбачених цим договором, відшкодування заборгованості здійснюється банком шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки.

З метою забезпечення виконання зобов’язань позичальником за кредитним договором 9 червня 2008 року між банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (іпотекодавці) було укладено договір іпотеки, відповідно до пункту 2.1.1 якого предметом іпотеки є житловий будинок АДРЕСА_1 (усього 123 квартири). Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, накладено заборону на відчуження нерухомого майна. 

За змістом пунктів 3.1.5, 3.1.6 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі одноразового чи неодноразового прострочення іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, одержати задоволення своїх вимог на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами.

Позичальник узятих на себе грошових зобов’язань належним чином не виконав.

Московський районний суд м. Харкова заочним рішенням від 11 вересня 2009 року зазначений договір іпотеки від 9 червня 2008 року визнав недійсним, запис про іпотеку виключив з Державного реєстру іпотек. 

Господарський суд Харківської області рішенням від 26 квітня 2011 року визнав право власності ТОВ «АЛІМА-Т» на спірну квартиру.

У період чинності заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року між ТОВ «АЛІМА-Т» та ОСОБА_1 11 листопада 2011 року укладено договір купівлі-продажу, за яким остання придбала у товариства спірну квартиру.

Однак Апеляційний суд Харківської області 4 квітня 2012 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним відмовив. 14 травня 2012 року запис про заборону відчуження об’єкта нерухомого майна поновлено. 

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк», апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, застосувавши положення частини сьомої статті 3, статті 23 Закону України «Про іпотеку», вважав, що у зв’язку з переходом права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до ОСОБА_1 остання набула статус іпотекодавця, отже, має всі його права та несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право на задоволення забезпечених іпотекою вимог у рахунок погашення заборгованості боржника за кредитним договором за рахунок предмета іпотеки, тому суд звернув стягнення на предмет іпотеки – спірну квартиру шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною продажу предмета іпотеки в розмірі 90 % від його вартості, визначеної суб'єктом оціночної діяльності, але не нижчої за звичайну вартість цього виду майна.

При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що в розумінні статті 5 Закону України «Про іпотеку» на момент укладення іпотеки спірна квартира була складовою частиною предмета іпотеки, а після виділу в натурі стала самостійним предметом іпотеки, що підтверджується технічним паспортом на жилий будинок та договором купівлі-продажу квартири. Зазначене свідчить про тотожність складової частини жилого будинку, що існувала до виділу квартири в натурі, та спірної квартири НОМЕР_27 як окремого об’єкта цивільних прав, оскільки збігаються адреси нерухомого майна, площа квартири, зазначена в технічному плані та в договорі купівлі-продажу, кількість квартир, що значаться в технічному паспорті та в договорі іпотеки. Крім того, після скасування судового рішення про визнання недійсним договору іпотеки до Державного реєстру іпотек було внесено запис про іпотеку та відповідне обтяження не на весь будинок у цілому, а на його складові частини, що вказує на те, що спірна квартира дійсно є предметом іпотеки. За витягами з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 14 травня 2012 року об’єктом обтяження є квартири, розташовані в жилому будинку АДРЕСА_1, у тому числі спірна квартира НОМЕР_27. Таким чином, спірна квартира є складовою частиною предмета іпотеки, визначеного умовами договору іпотеки. 

Разом з тим у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року (справа № 6-63цс15), яка прийнята за результатами перегляду справи за аналогічним позовом, міститься висновок про те, що, дійшовши правильного висновку про поширення норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» на спірні правовідносини, суд не в повній мірі правильно застосував цю норму, оскільки не врахував положень частин третьої та четвертої статті 5 цього Закону та не звернув уваги на інші факти, які мають суттєве значення для правильного застосування норми статті 23 цього Закону, зокрема щодо визначення предмета іпотеки та його вартості. Так, у справі, яка переглядається, суд звернув стягнення на окрему квартиру як на предмет іпотеки, тоді як предметом іпотеки за договором іпотеки від 9 червня 2008 року визначено не окремі квартири, а будинок у цілому (який складається зі 123 квартир) загальною оціночною вартістю 17 млн 70 тис. грн. Крім того, за погодженням сторін договору іпотеки з-під іпотеки виключено 26 квартир будинку без зміни попередньої вартості предмета іпотеки. Таким чином, звернувши стягнення на квартиру як на частину об’єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), суд не обґрунтував такого рішення та не встановив, яким чином співвідноситься предмет іпотеки з його частиною та вартість предмета іпотеки (будинку) з вартістю набутої відповідачем квартири. Крім того, на порушення вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й касаційний суд, не зазначив у рішенні необхідних складових, передбачених цією нормою, зокрема загального розміру вимог та всіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; пріоритету та розміру вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону.
 
Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 5, 23, 38, 39 Закону України «Про іпотеку». 
 
Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
 
Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на цю квартиру, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку» та поширення її дії на відповідачку.

Однак, дійшовши такого висновку, суд не врахував положень частин третьої та четвертої статті 5 Закону України «Про іпотеку» та не звернув уваги на інші факти, які мають суттєве значення для правильного застосування норми статті 23 цього Закону, зокрема щодо визначення предмета іпотеки та його вартості. Так, у справі, яка переглядається, суд звернув стягнення на окрему квартиру як на предмет іпотеки, тоді як предметом іпотеки за договором іпотеки від 9 червня 2008 року визначено не окремі квартири, а будинок у цілому (який складається зі 123 квартир) загальною оціночною вартістю 17 млн 70 тис. грн. Крім того, за погодженням сторін договору іпотеки з-під іпотеки виключено 26 квартир будинку без зміни попередньої вартості предмета іпотеки.

Таким чином, звернувши стягнення на квартиру як на частину об’єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), суд не обґрунтував такого рішення і не встановив, яким чином співвідноситься предмет іпотеки (будинок) з його частиною (квартирою) та вартість предмета іпотеки з вартістю набутої ОСОБА_1 квартири.
 
За вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» під час розгляду справи та викладення змісту судового рішення суд повинен вирішити такі питання:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; 

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; 

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; 

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; 

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

Згідно з положеннями частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку». 

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд України вже сформулював у постанові від 13 травня 2015 року (справа № 6-63цс15), наданій заявницею для порівняння, та у постановах від 13 травня 2015 року (№ 6-53цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-495цс15 та 6-1193цс15), 27 травня 2015 року (№ 6-332цс15), 10 червня 2015 року (№ 6-449цс15), 3 лютого 2016 року (№ 6-2026цс15), 21 жовтня 2015 року (№ 6-1561цс15), 8 червня 2016 року (№ 6-1239цс16), 7 жовтня 2015 року (№ 6-1935цс15), 4 листопада 2015 року (№ 6-340цс15).

У справі, яка переглядається, ухваливши рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною суб’єктом оціночної діяльності, на порушення вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, не зазначив у рішенні необхідних складових, передбачених цією нормою, зокрема пріоритету та розміру вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону. 

Посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.
 
З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.
 
Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми статей 5, 38, 39 Закону України «Про іпотеку», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі, в частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Судові рішення у справі, що переглядається, не містять висновків щодо співвідношення предмета іпотеки (будинку) з його частиною (квартирою) і вартості предмета іпотеки з вартістю спірної квартири, а також висновків щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, яка визначається відповідно до вимог статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку». 

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу в частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
 
постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2015 року скасувати в частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук
Судді
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-1582цс16
 
Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до відповідачки права власності на спірну квартиру під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на цю квартиру, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку» та поширення її дії на відповідачку.

Однак, дійшовши такого висновку, суд не врахував положень частин третьої та четвертої статті 5 Закону України «Про іпотеку» та не звернув уваги на інші факти, які мають суттєве значення для правильного застосування норми статті 23 цього Закону, зокрема щодо визначення предмета іпотеки та його вартості. Так, у справі, яка переглядається, суд звернув стягнення на окрему квартиру як на предмет іпотеки, тоді як предметом іпотеки за договором іпотеки визначено не окремі квартири, а будинок у цілому (який складається зі 123 квартир) загальною оціночною вартістю 17 млн 70 тис. грн. Крім того, за погодженням сторін договору іпотеки з-під іпотеки виключено 26 квартир будинку без зміни попередньої вартості предмета іпотеки.

Таким чином, звернувши стягнення на квартиру як на частину об’єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), суд не обґрунтував такого рішення і не встановив, яким чином співвідноситься предмет іпотеки (будинок) з його частиною (квартирою) та вартість предмета іпотеки з вартістю набутої відповідачкою квартири.

За вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» під час розгляду справи та викладення змісту судового рішення суд повинен вирішити такі питання:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; 

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; 

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; 

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; 

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

Згідно з положеннями частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова продажна ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку». 

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд України вже сформулював у постановах від 13 травня 2015 року (справа № 6-63цс15), наданій заявницею для порівняння, та у постановах від 13 травня 2015 року (№ 6-53цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-495цс15 та 6-1193цс15), 27 травня 2015 року (№ 6-332цс15), 10 червня 2015 року (№ 6-449цс15), 3 лютого 2016 року (№ 6-2026цс15), 21 жовтня 2015 року (№ 6-1561цс15), 8 червня 2016 року (№ 6-1239цс16), 7 жовтня 2015 року (№ 6-1935цс15), 4 листопада 2015 року (№ 6-340цс15).

У справі, яка переглядається, ухваливши рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною суб’єктом оціночної діяльності, на порушення вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, не зазначив у рішенні необхідних складових, передбачених цією нормою, зокрема пріоритету та розміру вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону. 

Посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.
 
Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 5 жовтня 2016 року №6-1582цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A6BF0EB60FB1CF10C225804F0041659E

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз указал на восстановление ипотеки по ст. 23 Закона Украины "Об ипотеке" в случае отмены решения о недействительности в период действия которого предмет ипотеки был продан. Также ВСУ в очередной раз указал на необходимость проведения оценки для определение денежного эквивалента при обращении взыскания на предмет ипотеки.