Постановление ВСУ по пересмотру об отказе в признании недействительным договора подряда обработки земли

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2017 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є., 
суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., –
 
за участю представника:
фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 – ОСОБА_2 
 
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву фізичної особи – підприємця (далі – ФОП) ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 20 грудня 2016 року у справі № 923/167/16 за позовом Каховського державного агротехнічного коледжу (далі – Коледж) до ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсним і припинення на майбутнє договору підряду,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року Коледж звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсним і припинення на майбутнє договору підряду на вирощування сільськогосподарської продукції із матеріалів замовника від 29 листопада 2012 року № 41/11/12 (далі – договір підряду), укладеного між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за оспорюваним договором Коледж фактично передав відповідачеві у платне користування земельну ділянку державної власності, розпорядження якою належить до компетенції органів виконавчої влади, без укладення договору оренди землі відповідно до статей 4, 15 Закону України «Про оренду землі», отже цей договір не відповідає вимогам закону і підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 12 квітня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним договір підряду, укладений між Коледжем і ФОП ОСОБА_1, припинено зобов’язання за цим договором на майбутнє. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь Коледжу 1 378,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Коледжу на користь ФОП ОСОБА_1 1 515,80 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 грудня 2016 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2016 року скасовано, а рішення Господарського суду Херсонської області від 12 квітня 2016 року залишено в силі.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 20 грудня 2016 року у справі № 923/167/16 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ФОП ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 203, 215, 837 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), Закону України «Про оренду землі», просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 20 грудня 2016 року, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2016 року залишити в силі.

В обґрунтування заяви надано копію постанови Вищого господарського суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 906/223/16.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ФОП ОСОБА_1, перевіривши наведені ФОП ОСОБА_1 обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 29 листопада 2012 року між ФОП ОСОБА_1 (замовник) і Коледжем (підрядник) укладено договір підряду, за умовами якого підрядник зобов’язався на власний ризик виконати роботи з вирощування сільськогосподарської продукції задля отримання врожаю, обумовлені пунктом 3.1 цього договору (вирощування врожаю, підготовка посівних площ – земельних ділянок сільськогосподарського призначення, здійснення поливу земельних ділянок за допомогою зрошувального обладнання і меліоративних систем підрядника), на виробничих площах – земельній ділянці сільськогосподарського призначення загальною площею 103,02 га, яка належить підряднику на праві користування, розташована в адміністративних межах Коробківської сільської ради Каховського району Херсонської області, а замовник зобов’язався прийняти ці роботи та оплатити відповідно до умов договору (пункти 2.1, 3.1, 3.2).

За змістом пунктів 5.1, 5.2 договору підряду роботи з вирощування врожаю сільськогосподарської продукції здійснюються підрядником із використанням матеріалів, наданих замовником, із застосуванням сільськогосподарської техніки підрядника, а пунктом 6.3 договору передбачено, що роботи, пов’язані з поливом сільськогосподарської продукції, здійснюються за допомогою зрошувального обладнання і меліоративних систем, що належать підряднику.

У пункті 6.6 договору визначено, що підрядник має право проводити на земельних ділянках сільськогосподарського призначення науково-практичні семінари та конференції з впровадження прогресивних технологій вирощування високих врожаїв. 

Роботи за договором вважаються виконаними, а продукція – переданою підрядником і прийнятою замовником після її передачі у незібраному виді, готовою до збору, та підписання акта передачі-приймання виконаних робіт і продукції, що підтверджує виконання робіт і свідчить про відсутність претензій з боку замовника щодо якості та кількості прийнятої продукції і виконаних робіт (пункти 6.12, 7.1, 7.2 договору підряду).

Розмір винагороди підрядника за цим договором становить 82 416,00 грн на рік і сплачується замовником на умовах часткової попередньої оплати, в порядку, наведеному у пункті 8.3 договору, форма розрахунку – безготівкова; окрім винагороди замовник зобов’язаний відшкодувати підряднику витрати на водопостачання та електропостачання, понесені підрядником при здійсненні підрядних робіт (пункти 8.1, 8.2, 8.4 договору підряду).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 29 листопада 2022 року (пункти 11.1, 11.2 договору підряду).

Додатковими угодами від 08 квітня 2013 року № 2/04/13, від 26 березня 2014 року № 11/03/14 до договору підряду було внесено зміни щодо розміру винагороди, оплати та строку оплати робіт та виробничих площ.

Як установлено судом апеляційної інстанції, згідно з актами виконаних робіт Коледж на виконання умов договору підряду надав відповідачеві послуги зі зрошування, транспортування води та використання електроенергії. За виконані роботи з вирощування сільськогосподарської продукції підрядник виставляв рахунки.

Відповідно до актів від 30 червня 2013 року № 65, від 31 липня 2013 року № 116, № 117, № 122, від 30 серпня 2013 року № 140, № 146, № 147, від 31 жовтня 2013 року № 178, від 30 квітня 2014 року № 44, № 45, № 49, від 27 травня 2014 року № 67, від 31 травня 2014 року № 72, № 73, № 77, від 21 липня 2014 року № 108, від 31 липня 2014 року № 128, від 07 серпня 2014 року № 136, від 30 серпня 2014 року № 146, від 16 вересня 2014 року № 154, від 30 вересня 2014 року № 174, від 07 жовтня 2014 року № 180, від 24 листопада 2014 року № 207 сторони засвідчували виконання Коледжем робіт і їх вартість за договором.

01 грудня 2014 року сторони підписали акт приймання-передачі продукції, відповідно до якого на умовах договору підряду за завданням замовника підрядником було виконано всі необхідні роботи з вирощування сільськогосподарської продукції в повному обсязі. Цим актом підтверджено передачу підрядником замовленого асортименту продукції замовнику та відсутність будь-яких претензій замовника до підрядника. Акт підписано ФОП ОСОБА_1 (замовник) і Коледжем в особі директора ОСОБА_3 (підрядник) і скріплено печатками.

У листі–вимозі від 04 вересня 2015 року № 1/235 Коледж повідомив ФОП ОСОБА_1 про те, що у зв’язку з передачею об’єктів права державної та комунальної власності зі сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України до сфери управління Міністерства освіти і науки України на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2015 року № 87-р новим органом управління станом на 2015 рік розглядається питання про зміну умов використання земель Коледжу. Беручи до уваги процедуру погодження оренди землі, розгляд питання про доцільність укладення договору на умовах оренди з контрагентом, Коледж попередив відповідача про заборону здійснення підготовчих робіт до наступного сільськогосподарського року та про необхідність припинення таких робіт у разі самостійного їх здійснення. 

У листі від 18 січня 2016 року № 1/18 Коледж повідомив ФОП ОСОБА_1 про те, що у січні 2015 року Каховською об’єднаною державною фінансовою інспекцією Державної фінансової інспекції в Херсонській області проведено ревізію діяльності Коледжу за 2013–2014 роки, за результатами якої якою виявлено факти відсутності документального підтвердження проходження практики студентами Коледжу, а також відсутності матеріальних витрат Коледжу на підготовку полів, обробку посівів і здійснення сільськогосподарських робіт; отримана Коледжем винагорода фактично є платою за користування замовником земельними ділянки Коледжу, що є платним користуванням земельними ділянками. Оскільки надання земельних ділянок державної власності у користування належить до компетенції органів виконавчої влади, а договір підряду укладено керівництвом Коледжу з перевищенням повноважень, позивач повідомив відповідача про недійсність цього договору та запропонував підписати додаткову угоду про розірвання договору підряду, підписаний примірник якої було направлено на адресу відповідача.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що за оспорюваним договором позивач фактично передав відповідачеві у платне користування земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур і збирання врожаю, що є прихованою угодою оренди землі. Оскільки орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування на підставі рішення, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (далі – ЗК), або за результатами аукціону, то оспорюваний договір не відповідає вимогам статей 4, 16 Закону України «Про оренду землі», а отже є недійсним із підстав, передбачених частиною першою статті 215 ЦК.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції послався на положення статей 11, 627, 837, 843, 853 ЦК, статті 170 Господарського кодексу України (далі – ГК) і зазначив, що оспорюваний договір містить усі обов’язкові умови договору підряду та виконувався сторонами саме як договір підряду. 

Також суд зазначив, що за наслідками розгляду адміністративної справи № 821/1241/15-а за позовом Коледжу до Державної фінансової інспекції в Херсонській області, постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року, скасовано пункт четвертий резолютивної частини вимоги відповідача від 03 квітня 2015 року № 21-07-14-14/1672 щодо перерахування до загального фонду Державного бюджету України коштів у сумі 1 388 100,00 грн, які за 2013-2014 роки отримано Коледжем як плату за користування земельними ділянками за укладеними з перевищенням повноважень договорами підряду на вирощування сільськогосподарської продукції. Суди у цій справі послалися на те, що під час розгляду справи не знайшли підтвердження висновки інспекції про порушення Коледжем положень законодавства щодо укладення договорів підряду з перевищенням повноважень, визначених ЗК, оскільки умови договору не суперечать законодавству, яке регулює ці правовідносини.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача на відсутність документального підтвердження проходження студентами Коледжу практики, оскільки зазначене спростовано наказами позивача щодо проходження студентами технологічної практики. Будь-яких доказів порушення відповідачем прав Коледжу щодо надання можливості проведення навчань на землях сільськогосподарського призначення позивачем не надано. 

Крім того, апеляційний суд зазначив, що невиконання або часткове невиконання підрядником своїх обов’язків за договором не є підставою вважати договір удаваним і визнавати його недійсним, тим більше, що вирощування сільськогосподарської продукції є неперервним технологічним процесом, і в разі, якщо одна сторона не виконує своїх обов’язків, інша сторона за договором змушена вживати заходів, у тому числі й виконувати частину робіт для запобігання знищенню врожаю. Вирішальним для визначення договорів на вирощування сільськогосподарської продукції (надання сільськогосподарських послуг тощо) як договорів підряду є те, що підрядником (виконавцем робіт) виступає користувач (власник) землі, який отримує від замовника кошти за виконані на своїй земельній ділянці за договором роботи (послуги), а для визначення договорів такого роду, як договорів оренди землі головним є те, що користувач (власник) землі за плату надає іншому суб’єкту підприємницької діяльності (підряднику) земельну ділянку, яку той обробляє за умовами договору для отримання врожаю.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, виходив із того, що правочин, який вчинено сторонами при укладенні договору підряду, спрямовано на приховання іншого правочину – договору оренди земельної ділянки, який сторони насправді вчинили, а тому спірний договір є удаваним правочином згідно з частиною першою статті 235 ЦК і до нього слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди землі.

Правовідносини, що виникли між сторонами на підставі оспорюваного договору, є відносинами з користування землею, оскільки позивачем фактично здійснено передачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення відповідачеві за плату. Проте встановленого нормами земельного законодавства порядку передачі в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення сторонами дотримано не було. Зважаючи на те, що зміст оспорюваного правочину не відповідає вимогам статей 4, 16 Закону України «Про оренду землі», суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання договору недійсним та припинення зобов’язань за ним на майбутнє.

Разом із тим у справі, копію постанови в якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 203, 215, 235 ЦК, статей 13, 15 Закону України «Про оренду землі», залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним на майбутнє договору про виробництво сільськогосподарської продукції і зазначив, що за умовами оспорюваного договору сторони погодили раціональне поєднання організації навчання, практичних занять студентів землекористувача, науково-дослідної діяльності із господарською, узгодили використання засобів виробництва, залучення кваліфікованих спеціалістів товариства. Дійсне волевиявлення сторін на реальне виконання умов цього договору підтверджено організаційно-правовими документами коледжу та його контрагентів щодо проходження навчально-виробничої практики студентами коледжу з використанням сільськогосподарської техніки. Оспорюваний правочин є змішаним договором, однак це не суперечить принципу свободи договору та загальним положенням цивільного законодавства. За цим договором не відбулося переходу права користування земельними ділянками, а також фактично самі земельні ділянки не вибували із володіння землекористувача, що свідчить про недоведеність удаваного характеру оспорюваного правочину, а відтак і про відсутність правових підстав для визнання його недійсним. 

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. 

Загальні засади цивільного законодавства встановлено статтею 3 ЦК. До цього переліку, зокрема, належить свобода договору. 

За змістом положень статей 626, 627 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК). 

Згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК і статті 193 ГК договір є обов’язковим для виконання сторонами, а зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 ГК, згідно з якою господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

У справі, яка розглядається, Коледж звернувся до суду з позовом про визнання недійсним і припинення на майбутнє договору підряду, обґрунтовуючи вимоги тим, що за оспорюваним договором фактично передав відповідачу земельну ділянку у платне користування, що суперечить положенням ЗК і статей 4, 15 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. 

Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін. 

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що відповідно до пункту 2 статуту Коледжу основними напрямами діяльності Коледжу є, зокрема, підготовка згідно з державним замовленням і договірними зобов’язаннями фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодший спеціаліст для потреб аграрного сектора економіки України; освітня, методична, видавнича, фінансово-господарська, виробничо-комерційна робота; організація і проведення раціоналізаторської та дослідницької роботи, надання освітніх та інших послуг, не заборонених законодавством України.

Згідно з пунктом 7.7 статуту Коледж здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до головних завдань своєї діяльності та законодавства України. Земельні ділянки передаються навчальному закладу у постійне користування відповідно до ЗК. За змістом пункту 4.3 статуту директор Коледжу в межах наданих йому повноважень, зокрема вирішує питання діяльності Коледжу, укладає угоди.

Як передбачено пунктом 1.1 договору підряду, метою підписання цього договору для Коледжу як підрядника є використання полів і посівів сільськогосподарських культур для учбових цілей, а також проходження учбової практики студентами Коледжу згідно з науковою програмою з підготовки висококваліфікованих спеціалістів, а для замовника – здійснення господарської діяльності для отримання прибутку.

За умовами цього договору підрядник (Коледж) зобов’язався на власний ризик виконати роботи з вирощування сільськогосподарської продукції задля отримання врожаю (вирощування врожаю, підготовка посівних площ – земельних ділянок сільськогосподарського призначення, здійснення поливу земельних ділянок за допомогою зрошувального обладнання і меліоративних систем підрядника) на виробничих площах – земельних ділянках сільськогосподарського призначення, які належать підряднику на праві користування, а замовник зобов’язався прийняти ці роботи та оплатити відповідно до умов договору.

Відповідно до загальних положень про підряд, закріплених у главі 61 ЦК, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (стаття 837 ЦК). Роботи за договором підряду можуть виконуватися як з матеріалу підрядника та його засобами, так і з матеріалу замовника (статті 839, 840 ЦК).

За змістом положень статей 843, 846 ЦК у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення, яка включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. Також у договорі підряду встановлюються строки виконання роботи або її окремих етапів. 

Разом із тим передача в оренду землі, яка є державною власністю, а також набуття права оренди такої земельної ділянки, відносини між орендодавцями та орендарями, порядок укладення відповідного договору та його істотні умови регулюються Законом України «Про оренду землі», ЗК. Особливість таких відносин полягає в тому, що за договором оренди передбачено перехід об’єкта оренди на певний строк у користування орендаря, в якого виникає зустрічне зобов’язання сплачувати орендну плату за користування землею.

Аналіз наведених норм матеріального права та умов договору, укладеного між сторонами у справі, яка розглядається, дає підстави для висновку, що відносини, які виникли між сторонами не мають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди землі, оскільки оспорюваний договір не містить умов щодо передачі відповідачеві земельної ділянки за плату, не наділяє його правом користувача, а також не передбачає обов’язків останнього з її використання. 

Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, оспорюваний договір містить усі обов’язкові умови договору підряду, до цього договору сторонами неодноразово вносилися зміни стосовно розміру винагороди, оплати та строків оплати робіт, виробничих площ, на яких виконуються відповідні роботи. Упродовж тривалого часу цей договір виконувався сторонами саме як договір підряду, що підтверджується відповідними актами виконаних робіт, приймання-передачі продукції. Разом із тим дійсне волевиявлення сторін на реальне виконання умов оспорюваного договору і досягнення мети, задля якої він укладався (раціональне поєднання організації навчання, практичних занять студентів Коледжу, науково-дослідної діяльності із господарською), підтверджено організаційно-правовими документами позивача щодо проходження навчально-виробничої практики студентами Коледжу.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що за цим договором не відбулося переходу права користування земельними ділянками, вони не вибули із володіння землекористувача (Коледжу), що свідчить про недоведеність удаваного характеру оспорюваного правочину, а відтак і про відсутність правових підстав для визнання його недійсним як такого, що вчинений з порушенням закону. 

Інших обставин, які б стали підставою для визнання оспорюваного договору недійсним, а також порушення будь-яких прав Коледжу внаслідок укладення цього правочину, судом встановлено не було.

Натомість суд касаційної інстанції зазначених положень чинного законодавства не врахував і дійшов помилкового висновку про удаваний характер оспорюваного правочину та необхідність застосування до спірних правовідносин норм земельного законодавства, які регулюють орендні правовідносини. 

Крім того, суд касаційної інстанції, як і суд першої інстанції, не встановив і у судовому рішенні не зазначив, чи було порушено цивільне право Коледжу, за захистом якого останній звернувся до суду, яке саме право позивача порушено та в чому полягає його порушення, тому висновок суду про наявність правових підстав для задоволення позову не можна визнати обґрунтованим. 

У зв’язку з наведеним постанова суду касаційної інстанції підлягає скасуванню.

Ураховуючи викладене, при вирішенні цієї справи суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цього суду про відсутність підстав для задоволення позову є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Згідно з підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 11125 ГПК Верховний Суд України за наявності підстав, передбачених пунктами 1–3 частини першої статті 11116 цього Кодексу, має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 20 грудня 2016 року у справі № 923/167/16 підлягає скасуванню, а постанова Одеського апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2016 року – залишенню в силі.

Разом із тим відповідно до частини шостої статті 49 ГПК у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд або ухвалення нового рішення Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат, тому обов’язок зі сплати судового збору покладається на позивача.

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 49, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 20 грудня 2016 року у справі № 923/167/16 скасувати, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2016 року – залишити в силі.

Стягнути з Каховського державного агротехнічного коледжу (код 05453568) на користь фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) 2 080,00 грн (дві тисячі вісімдесят гривень 00 копійок) витрат зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 923/167/16.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Херсонської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. 

Головуючий Т.Є. Жайворонок 
Судді:
І.С. Берднік
А.А. Ємець

Постанова від 14 червня 2017 року № 3-385гс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/478BA4F5E11F2805C225814C003CC2EA

[ANTIRAID]

Соглашаясь с выводами суда апелляционной инстанции отказавшим в иске ВСУ укзал, что особенность арендных отношений заключается в том, что по договору аренды предусмотрен переход объекта аренды на определенный срок в пользование арендатора, у которого возникает встречное обязательство платить арендную плату за пользование землей.

Анализ приведенных норм материального права и условий договора, заключенного между сторонами по делу, которое рассматривается, дает основания для вывода, что отношения, которые возникли между сторонами не имеют признаков, присущих отношениям в сфере аренды земли, поскольку оспариваемый договор не содержит условий о передаче ответчику земельного участка за плату, не наделяет его правом пользователя, а также не предусматривает обязанности последнего по ее использованию.