Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании ущерба с банка в связи с кражей депозита и его несвоевременным возвращением

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,
Суддів: Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Сімоненко В.М., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення майнової шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду Херсонської області від 06 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року,

в с т а н о в и л а :

23 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про стягнення майнової шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 30 вересня 2013 року, позовні вимоги задоволено та стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на її користь 20 000 грн. на відшкодування майнової шкоди. Вказане рішення відповідач виконав у грудні 2013 року. 

ОСОБА_1 зазначила, що за період, який минув з моменту викрадення грошових коштів працівниками банку і до моменту їх повернення ці кошти значно знецінилися внаслідок інфляції, а тому з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачка остаточно просила стягнути з відповідача на свою користь 16 470 грн. на відшкодування майнової шкоди. 

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 30 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 13 січня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 16 470 грн. на відшкодування майнової шкоди.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 13 січня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 06 липня 2016 року рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 30 листопада 2015 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Херсонської області від 06 липня 2016 року залишено без змін. 

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 22, 1192 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суд з’ясував, що вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року встановлено, що 22 лютого 2007 року працівник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_2 прийняла від ОСОБА_1 20 000 грн. для зарахування на її рахунок, про що зробила відмітки в ощадній книжці, але ввірене їй чуже майно – грошові кошти, на рахунок не внесла та умисно розтратила, передавши їх ОСОБА_3. З метою приховання вчиненого розкрадання грошових коштів ОСОБА_2 підробила ощадну книжку шляхом внесення неправдивих відомостей, спричинивши у такий спосіб ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 20 000 грн. 

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 стягнуто 20 000 грн. на відшкодування майнової шкоди на підставі частини першої статті 1172 ЦК України. 

10 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» із заявою про добровільне виконання зазначеного рішення суду. Згідно з платіжним дорученням від 13 грудня 2013 року НОМЕР 1 банк перерахував позивачці грошові кошти в сумі 20 000 грн. 

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що наявні правові підстави, передбачені статтями 16, 22, 1172, 1192 ЦК України, для його задоволення. Крім того, суд зауважив, що відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов’язанням, за порушення якого боржник, який його прострочив, зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в порядку статті 309 ЦПК України, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що за наявності у справі судового рішення, яким уже було встановлено розмір завданої шкоди та стягнуто її, такий розмір шкоди відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України має преюдиційне значення при вирішенні справи, і суд не має права змінювати його, в тому числі шляхом застосування положень статті 625 ЦК України. У межах заявленого та його підстав відповідно до вимог статті 1192 ЦК України не передбачено стягнення інфляційних збитків, тому суд першої інстанції помилкового застосував до спірних правовідносин зазначену норму права та залишив поза увагою, що розмір майнової шкоди вже визначався рішенням суду і змінюватися не може; позивачка вже отримала суму відшкодування, тому повторне стягнення є незаконним згідно з положенням статті 61 Конституції України. 

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що у зв’язку з тривалим неповерненням банком грошових коштів позивачці завдано збитків, а тому суди правильно стягнули їх з банку, застосувавши норми статей 22, 1192 ЦК України, а не статті 625 цього Кодексу. Крім того, суди правильно визначили період розрахунку суми збитків у вигляді інфляційних втрат від часу їх заподіяння, урахувавши, що факт заподіяння шкоди працівником банку 23 березня 2005 року встановлений вироком суду, який набрав чинності 22 липня 2014 року.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За частиною першою статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. 

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків унаслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року встановлено, що 22 лютого 2007 року працівник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_2 прийняла від ОСОБА_1 20 000 грн. для зарахування на її рахунок, про що зробила відмітки в ощадній книжці, але ввірене їй чуже майно – грошові кошти на рахунок не внесла та умисно розтратила, передавши їх ОСОБА_3. З метою приховання вчиненого розкрадання грошових коштів ОСОБА_2 підробила ощадну книжку шляхом внесення неправдивих відомостей, спричинивши у такий спосіб ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 20 000 грн. 

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 стягнуто 20 000 грн. на відшкодування майнової шкоди на підставі частини першої статті 1172 ЦК України. Зазначене рішення банк виконав у добровільному порядку 13 грудня 2013 року. 

Подаючи позовну заяву 23 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 просила стягнути матеріальну шкоду на підставі статті 1192 ЦК України, оскільки реальна вартість втрачених грошових коштів з лютого 2007 року до моменту виконання рішення суду, а саме 13 грудня 2013 року, значно збільшилася (а.с.1, т.1).

У справі, рішення в якій переглядається, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в позові, керувався тим, що вищезазначеним рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року вже було встановлено розмір завданої шкоди та стягнуто її, що має преюдиційне значення при вирішення даної справи, і суд не має права змінювати його.

Разом з тим суд апеляційної інстанції не взяв до уваги таке.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі.

Положеннями статей 22, 1192 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), а розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. 

З огляду на зазначене, для правильного вирішення справи суду необхідно було з’ясувати, чи при постановленні рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року суд стягнув з банку 20 000 грн. лише як втрачений ОСОБА_1 внесок, без урахування інших матеріальних збитків, передбачених статтею 22 ЦК України, чи позивачка у своїх вимогах у сумі 20 000 грн. визначила розмір шкоди в повному обсязі як фактичний розмір втраченого внеску, так і розмір понесених нею збитків.

Без установлення зазначених фактичних обставин суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшов передчасного висновку про відмову в позові, а оскільки до повноважень Верховного Суду України не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Судову палату у цивільних справах Верховного Суду України процесуальної можливості ухвалити нове рішення у справі, то ухвалені в справі судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд. 

Керуючись пунктами 1, 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 06 липня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк
Судді
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко
 
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-1032цс17 

За частиною першою статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. 

Положеннями статей 22, 1192 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), а розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. 

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

Постанова від 5 липня 2017 року № 6-1032цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/963E30807F6CEE13C225815B0030D0B2

[ANTIRAID]

ВСУ указал на возможность взыскания ущерба связанного с несвоевременным возвратом депозита украденного сотрудником банка. При этом, согласно положения статей 22, 1192 ГК Украины, убытками являются потери, которые лицо понесло в связи с уничтожением или повреждением вещи, а также расходы, которые лицо произвело или должно будет произвести для восстановления своего нарушенного права (реальный ущерб), и доходы, которые лицо могло бы реально получить при обычных обстоятельствах, если бы его право не было нарушено (упущенная выгода), а размер убытков, подлежащих возмещению потерпевшему, определяется в соответствии с реальной стоимостью утраченного имущества на момент рассмотрения дела.