Bolt

Главное проходить мимо и не подтверждать своё согласие на всё на свете входом в отделение, а то фото вход зафиксируют, и потом тяжело будет в суде отвертеться, что не соглашался... Это такая сейчас реальность, для этого они фото и приносят в суд...))

Чего ж заплатить...?)) А ну если мыльно разве что... Вот такая опера без конца и без края... И не надоедает же...))

Из практики...

Если проходили мимо отделения Привата, то значит ознакомлены с Условиями, а если вошли в отделение, то значит согласны с ними... Я считаю юристам Привата надо именно так аргументировать в исках свою позицию... Заява я считаю здесь вообще лишняя, это анахронизм от которого надо Привату избавляться, а то в судах, только мешает иногда... Сейчас ведь их уже и нет, просто пальцем по планшету водят и говорят подпись поставили...

Из наблюдений я понял, что для людей телефон стал всерьёз святым... И поэтому всё сказанное по телефону приравнивается к договору и согласию подписанному кровью...))

Всё верно, в той заявке даже нет основных условий, там обо всём... И о депозитах и о копилке, но почему то именно она является в судах доказательством получения кредита...)) Хотя в ней написано, что без памятки она не относится к получению кредита...

Да там часто даже намерения не прописаны...

Абсолютно верно... Если он вообще будет...

Ну а заодно и признать правоотношения...

Так у них всегда, сколько кому в голову приходит, столько и говорит...

Не понимаю в чём суть Вашего вопроса... Штрафы вечные и считать они их будут вечно и это независимо от того будет суд или нет, будете Вы платить или нет... Даже если будет 10 судов... Даже если Вы всё выплатите... Приват это навеки... и штрафы и всё остальное они будут считать вечно Вам... независимо ни от чего... Но Вам то от этого какая разница...

Изначально плохие мысли... Уменьшить сумму сложнее, чем полностью от неё избавиться... У Вас изначально в мыслях заложено признание иска, а это плохо...

Ну что делать... Раз уже подали в суд, то судиться надо...

Если Вы получили сегодня, а суд завтра, то переносите суд... Где суд...? Как это спустя год, то есть Вы в прошлом году взяли...?

Это не о том и старое... Тогда Яценюк ещё в ВУЗе учился...и даже не думал об этом...

ВП ВС: Використання учасниками процесу нецензурної лексики, образливих і лайливих слів або символів є зловживанням процесуальними правами (ВП ВС,справа № 199/6713/14-ц, 13.03.19) Фабула судового акта: Використання одними учасниками судового процесу та їхніми представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності цих осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1 та 2 вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, заходи, передбачені ч. 3 ст. 44 ЦПК України. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі за скаргою на бездіяльність головного державного виконавця, яку залишила без розгляду. Підставою для прийняття такого рішення Суду стало використання у скарзі нецензурної лексики, лайливої характеристики державного виконавця, бездіяльність якого оскаржувалось, та твердження, що звернення до суду за захистом своїх прав обумолене саме тим, що державний виконавець має такі характеристики. Судове рішення мотивоване тим, що зазначені дії скаржника є виявом неповаги до суду й інших учасників процесу. Окрім того, ВП ВС констатувала, що подання такої скарги є зловживанням скаржником його процесуальними правами і невиконанням обов’язку керуватися завданнями цивільного судочинства. При цьому ВП ВС керувалася, зокрема, пунктами 2 та 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, відповідно до яких повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, а ч. 1 ст. 44 цього Кодексу покладає на учасників судового процесу та їхніх представників обов’язок добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. При цьомуперелік дій, які суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним. Аналізуйте судовий акт: При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, що порушують права інших осіб. У разі недодержання цього правила суд може зобов'язати припинити зловживання своїми правами (ВССУ, справа № 360/108/15-ц, ухвала від 26.10.16 р.) ВС/КГС: Виходячи зі змісту ст. 43 ГПК України, подання апеляційних скарг на ухвали, які не підлягають окремому оскарженню від рішення суду першої інстанції, є зловживанням процесуальними правами (ВС/КГС,справа № 918/361/18, 12.03.19) Недобросовісність поведінки позивача (вихід за межі здійснення цивільних прав) призводить до відмови у захисті його прав (ВС/КЦС № у справі № 202/12824/14-ц від 23.05.2018р.) Повторне подання апеляційної скарги, яка є тотожною скарзі поданої раніше та вже вирішеної судом є зловживанням процесуальним правом та підставою для застосування заходів процесуального примусу (АС Одеської області № 495/7494/17 від 16.08.2018) Постанова Іменем України 13 березня 2019 року м. Київ Справа № 199/6713/14-ц Провадження № 14-92 цс 19 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - ГудимиД.А., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула справу за скаргою ОСОБА_3 (далі також - скаржник) на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби (далі також - ДВС) Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича (далі також - державний виконавець) щодо виконання ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року (далі також - виконавчий документ) у справі за позовом ОСОБА_3, в інтересах якого діє Громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» (далі - ГО «ДНПГО») в особі ТретякЮ.Г., до Міністерства внутрішніх справ (далі також - МВС) України, Державної казначейської служби (далі також - ДКС) України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - Дніпропетровське міське управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадової особи органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2018 року, постановлену суддею Скрипник О. Г., та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі МаксютиЖ.І., ДемченкоЕ.Л. і КуценкоТ.Р. Учасники справи : позивач (скаржник): ОСОБА_3, в інтересах якого діє ГО «ДНПГО» в особі ТретякЮ.Г.; посадова особа, бездіяльність якої оскаржується: головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України НещадимІ.С.; відповідачі: МВС України, ДКС України; третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Дніпропетровське міське управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст вимог 1. 1 березня 2018 року скаржник звернувся до суду зі скаргою (далі - скарга), в якій просив : 1.1. Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця, на виконання якого надійшов виконавчий документ щодо порушення строку вчинення процесуальної дії, який встановлений частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»; 1.2. Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця, на виконання якого надійшов виконавчий документ, в частині недотримання строку направлення на адресу скаржника повідомлення від 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання; 1.3. Визнати неправомірним рішення державного виконавця, на виконання якого надійшов виконавчий документ, щодо повідомлення 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання; 1.4. Зобов'язати державного виконавця негайно прийняти до виконання виконавчий документ та у триденний строк з моменту отримання цього документа направити стягнуті кошти у готівковій формі через відділення «Укрпошти» № 82 за місцем проживання скаржника: АДРЕСА_1; 1.5. Витрати з перерахування коштів на користь скаржника у готівковій формі покласти на боржника - ДКС України; 1.6. Зобов'язати державного виконавця упродовж п'яти днів з дня отримання ухвали повідомити суд і скаржника про її виконання рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення; 1.7. Стягнути з відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України судовий збір за розгляд справи; 1.8. Стягнути з відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на користь позивача відповідно до статті 138 ЦПК України судові витрати, пов'язані з явкою до суду, у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590, як компенсацію за відрив від звичайних занять у зв'язку з явкою до суду. 2. Мотивував скаргу такими обставинами : 2.1. 24 січня 2018 року скаржник надіслав поштою виконавчий документ для виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України; 2.2. Державний виконавець, порушуючи вимоги частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», більш ніж через три робочі дні повернув стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання; 2.3. Порушуючи частину першу статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», повідомлення 13 лютого 2018 року № 55792986/20.1/10 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання було надіслане лише 21 лютого 2018 року; 2.4. Рішення державного виконавця щодо повідомлення 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання є протиправним, оскільки відповідно до абзацу другого частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи. Позов у справі № 199/6713/14-ц стосується відшкодування шкоди, а тому скаржник має бути звільнений від сплати авансового внеску; 2.5. Необґрунтованість рішення державного виконавця щодо повідомлення 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання підтверджується відповідністю виконавчого документа вимогам частини другої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»: зазначений один стягувач, на користь якого стягнуто з одного відповідача три різні суми; 2.6. Безпідставним у рішенні державного виконавця щодо повідомлення 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання є аргумент про те, що відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ мають виконувати органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 21 червня 2017 року є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню. Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень покладається на органи державної виконавчої служби; 2.7. Рішення, дії та бездіяльність державного виконавця щодо виконання виконавчого документа є протиправними. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 2 квітня 2018 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська постановив ухвалу, в якій скаргу задовольнив частково: 3.1. Визнав неправомірним рішення державного виконавця з виконання ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 199/6713/14-ц (4с/199/42/17) щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання; 3.2. Зобов'язав державного виконавця вчинити дії з виконання ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 199/6713/14-ц (4с/199/42/17); 3.3. Стягнув з Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на користь скаржника компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 44,80 грн. 4. Суд вважав, що повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, наведених у відповідному повідомленні від 13 лютого 2018 року, порушує право скаржника як стягувача на задоволення його вимог, пов'язаних з виконанням виконавчого документа. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. 21 серпня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області прийняв постанову, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін. 6. Мотивував постанову так : 6.1. Державний виконавець безпідставно зазначив про невідповідність виконавчого документа вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки мав можливість звернутися до суду із заявою про встановлення порядку його виконання чи роз'яснення; 6.2. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа. Такого попередження у матеріалах справи немає, а мотиви необхідності сплати позивачем авансового внеску державний виконавець не вказав; 6.3. Згідно з частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Доказів добровільного виконання виконавчого документа центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, немає. Скаржник в установленому законом порядку звернувся до виконавчої служби із заявою про примусове виконання виконавчого документа, а твердження державного виконавця про те, що органи державної виконавчої служби не вчиняють виконавчих дій щодо такого боржника, не ґрунтуються на законі. Тому рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання є помилковим. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. У вересні 2018 року Міністерство юстиції України подало касаційну скаргу, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. 8. У касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2018 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 9. 13 лютого 2019 рокуВерховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 10. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що Міністерство юстиції України оскаржує ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 11. Міністерство юстиції України мотивує касаційну скаргу так : 11.1. Суд першої інстанції всупереч Положенню про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 5 серпня 2016 року № 2432/5, встановив, що державний виконавець отримав виконавчий документ 26 січня 2018 року. 11.2. Виконавчий документ мають виконувати органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а не органи державної виконавчої служби (висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 2 липня 2018 року у справі № 233/1979/17); 11.3. Спір щодо виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», має розглядатись адміністративним судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 червня 2018 року); 11.4. Повідомлення від 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання зроблене у межах повноважень, у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження», і ніяк не порушує прав скаржника на виконання судового рішення; 11.5. Суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив пункт 4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» в частині обов'язкового надіслання державним виконавцем попередження про здійснення авансування витрат виконавчого провадження перед прийняттям ним рішення про повернення виконавчого документа. Вказане попередження має надсилатись лише у випадку додаткового авансування витрат виконавчого провадження відповідно до вимог статі 43 Закону України «Про виконавче провадження»; 11.6. Суд не оцінив усі аргументи учасників справи, зокрема, не всі зауваження сторін «заслухані» та належним чином досліджені, як вимагає Європейський суд з прав людини (§ 33 рішення у справі «Дюлоранс проти Франції» (Dulaurans c. France) від 21 березня 2000 року, заява № 34553/97; § 32 і 35 рішення у справі «Донадзе проти Грузії» (Donadze v. Georgia) від 7 березня 2006 року, заява № 74644/01). Так, суд не зазначив про те, чи прийняв або відхилив довід апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права незастосуванням пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845. (2) Доводи ГО «ДНПГО» 12. 11 грудня 2018 року до Верховного Суду в електронній формі від ГО «ДНПГО» в інтересах скаржника як члена цієї організації надійшов відзив на касаційну скаргу. Відзив мотивований тим, що саме державна виконавча служба, а не органи казначейства має виконувати виконавчий документ. Звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини щодо тривалого невиконання рішення суду (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04). ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1.1) Щодо зловживання скаржником правом на подання скарги 13. 1 березня 2018 року скаржник звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця в порядку розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України. 14. Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим приписами ЦПК України (статті 175, 177), з урахуванням особливостей, визначених у частині четвертій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». Якщо скарга за формою та змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються приписи статті 185 ЦПК України. У разі відсутності спеціальних приписів щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, для розгляду таких скарг мають застосовуватися приписи ЦПК України, якими врегульовані аналогічні питання, зокрема, щодо учасників цивільного процесу, їхніх прав і обов'язків (статті 42-47, 55-64), судових викликів і повідомлень (статті 128-131), заходів процесуального примусу глава 9 розділу ІІІ), відкриття провадження у справі (глава 2 розділу ІІІ), розгляду справи по суті (глава 6 розділу ІІІ), апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (глави 1, 2 розділу V). 15. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). 16. Відповідно до частини другої цієї ж статті суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 17. Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України). 18. Учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України). 19. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). 20. За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним. 21. У скарзі ОСОБА_3 неодноразово використовує нецензурну лексику, лайливо характеризує державного виконавця та його роботу (Т. 1, а. с. 6) і стверджує, що звернувся до суду за захистом своїх прав саме тому, що державний виконавець має такі характеристики. 22. Нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників. 23. ВеликаПалата Верховного Суду переконана, що використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України. 24. Аналогічно Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див., ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Rehak v. the Czech Republic, заява № 67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00 і № 18589/02)). 25. У справі № 199/6713/14-ц суди першої й апеляційної інстанцій розглянули скаргу незважаючи на те, що скаржник неодноразово у скарзі нецензурно, використовуючи лайливі слова, характеризував державного виконавця та його роботу. 26. ВеликаПалата Верховного Суду вважає такі дії скаржника виявом неповаги до суду й інших учасників процесу та констатує, що подання такої скарги є зловживанням скаржником його процесуальним правом, невиконанням обов'язку керуватися завданням цивільного судочинства. (1.2) Щодо відзиву на касаційну скаргу 27. Право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу мають учасники справи (частина перша статті 395 ЦПК України). 28. Відповідно до частини другої статті 178 ЦПК України відзив підписує відповідач або його представник. 29. Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України). 30. ГО «ДНПГО» у цій справі діє в інтересах скаржника. Стосовно самопредставництва, то ГО «ДНПГО» не є особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (стаття 56 ЦПК України), як і не є стороною у цивільному процесі (стаття 48 ЦПК України). Щодо можливості сторони брати участь у судовому процесі через представника, то виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (частини четверта та п'ята статті 1312 Конституції України). 31. Згідно з частинами першою та другою статті 60 ЦПК України можливість бути представником у суді мають адвокат або законний представник (стаття 59 ЦПК України); під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього кодексу. 32. Отже, з метою забезпечення інтересів правосуддя, виконання завдання цивільного судочинства ЦПК України не передбачає права громадської організації без статусу юридичної особи бути представником у суді, оскільки таке право належить лише адвокатові, законному представникові, а у спорах, що виникають з трудових відносин, та у малозначних спорах - фізичній особі, яка досягла вісімнадцяти років і має цивільну процесуальну дієздатність. Ці вимоги законодавства щодо представництва у цивільному процесі є чіткими та передбачуваними для скаржника і ГО «ДНПГО». 33. Оскільки ГО «ДНПГО» не може бути представником скаржника у цивільному процесі, а отже, і не мала права подати відзив на касаційну скаргу у цій справі, Велика Палата Верховного Суду викладені у цьому відзиві доводи не оцінює. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 34. Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього кодексу. 35. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини перша та третя статті 400 ЦПК України). 36. Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити цю скаргу без розгляду. 37. З огляду на наведені вище висновки Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою. Тому ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2018 року скасовує, а скаргу ОСОБА_3 залишає без розгляду. 38. Вказане не позбавляє скаржника за наявності підстав права подати скаргу на бездіяльність державного виконавця (частина друга статті 257 ЦПК України), добросовісно користуючись цим правом, тобто, керуючись завданням цивільного судочинства, не використовуючи нецензурну лексику, виявляючи повагу до суду, учасників судового процесу та виконуючи інші вимоги чинного законодавства. (2.2) Щодо судових витрат 39. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев'ята статті 141 ЦПК України). 40. З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо зловживання скаржником процесуальним правом судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги Міністерством юстиції України, слід стягнути на користь останнього зі скаржника. (3) Висновки щодо застосування норм права 41. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи. 42. Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим приписами ЦПК України (статті 175, 177), з урахуванням особливостей, визначених у частині четвертій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». 43. У разі відсутності спеціальних приписів щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, для розгляду таких скарг мають застосовуватися приписи ЦПК України, якими врегульовані аналогічні питання, зокрема, щодо учасників цивільного процесу, їхніх прав і обов'язків (статті 42-47, 55-64), судових викликів і повідомлень (статті 128-131), заходів процесуального примусу глава 9 розділу ІІІ), відкриття провадження у справі (глава 2 розділу ІІІ), розгляду справи по суті (глава 6 розділу ІІІ), апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (глави 1, 2 розділу V). 44. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). 45. Відповідно до частини другої цієї ж статті суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 46. Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України). 47. Учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України). 48. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). 49. За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним. 50. Нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників. 51. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України). 52. Використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності цих осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України. Керуючись статтями 2, 44, 400, 402, 409, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково. 2. Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2018 року скасувати. 3. Скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича щодо виконання ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року залишити без розгляду. 4. Стягнути зі ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код: 00015622) 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) гривні судового збору. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає. Підписи: ссылка

ВС/ККС: Крадіжку платіжних карток слід кваліфікувати за частиною 1 статті 357 КК України (ВС/ККС № 454/420/17 від 14.02.2019) Фабула судового акту: Диспозиція частини третьої статті 357 Кримінального кодексу Українивизначає як злочин незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом. Водночас чинне кримінальне законодавство переліку інших важливих особистих документів не містить. У зв’язку із такою правовою невизначеністю трапляються випадки невірної кваліфікації дій осіб, які вчинили злочини передбачені ст. 357 КК України. У даній постанові Касаційний кримінальний суд висловив своє бачення даного питання та визначив свою позицію щодо віднесення платіжних банківських карток до особливо важливих особистих документів. У цій справі особу засуджено за злочини передбачені ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України. Відповідно до вироку суду винна особа викрав таємно заволодів пенсійною банківською карткою потерпілого та в цей же день дізнавшись пін-код до раніше викраденої ним картки, з банкомату таємно заволодів належними потерпілому грошовими коштами. З правовою кваліфікацією злочинних дій засудженого апеляційний суд погодився. На зазначені рішення прокурором подано касаційну скаргу щодо перекваліфікації дій засудженого з частини 3 на частину 1 статті 357 КК України яку вмотивовано тим, що засуджений незаконно заволодів платіжною карткою, яка не є особливо вважливим особистим документом. Касаційний кримінальний суд з позицією прокурора погодився та обґрунтовуючи своє рішення зазначив, що Предметом злочину, передбаченого ст. 357 КК України є: зокрема, офіційні документи, у тому числі електронні, штампи, печатки; приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності (частини 1 і 2 ст. 357 КК України); паспорт або інший важливий особистий документ (ч. 3 ст. 357 КК України). Згідно примітки до ст. 358 КК України під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити. До інших «важливих особистих документів» слід відносити посвідчення, військовий квиток, трудову книжку, диплом про закінчення вищого закладу освіти, свідоцтво про народження, проїзний документ дитини, картка фізичної особи - платника податків, інші офіційні або приватні документи, які засвідчують важливі факти і події в житті людини і втрата яких істотно ускладнює реалізацію її прав, свобод і законних інтересів. Предметом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, є також паспорт громадянина (підданого) іншої держави, а також інші важливі особисті документи іноземців. Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що питання чи є той або інший документ для даної особи важливим, має вирішуватись судом у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, важливості фактів, які засвідчуються документом, можливості його відновлення, розміру збитків від втрати документа. Також, віднесення платіжної банківської картки до важливих особистих документів має бути обґрунтованим з наведенням доводів на підтвердження, що ці документи були особистими та важливими для потерпілої особи. Водночас сукупність норм до ст. 1 Закону України «Про інформацію», п.п.1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» вказує, що документом визнається будь-який матеріальний носій, що містить інформацію, функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а засобами доступу до банківських рахунків (платіжним інструментом) є засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунку. Одним з видів доступу до банківських рахунків є спеціальні платіжні засоби (платіжні картки тощо). Отже ККС зробив висновок про те, що платіжна банківська картка не відповідає ознакам важливого особистого документу, тобто предмету злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 Кримінального кодексу України, а є офіційним документом, і відповідно предметом злочину передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України. Аналізуйте судовий акт: Документи, що містять інформацію, яка посвідчує факти, здатні спричинити наслідки правового характеру, наприклад, реалізацію особою її прав, є офіційними документами, і можуть предметом службового підроблення (ВСУ,№ 5-50кс15, 09.07.15) ВС/ККС: При вчиненні вбивства з корисливих мотивів не має значення одержання винним вигоди, яку він бажав одержати внаслідок убивства, та час коли виник корисливий мотив до початку чи під час вчинення цього злочину (ВС/ККС № 210/2789/15-к від 04.04.2019) Офіційний документ повинен відповідати вимогам, встановленим у примітці до ст. 358 КК України, зокрема, складання та використання вказаного документу має спричиняти наслідки правового характеру (ВС/ККС,справа № 461/7315/15-к,01.03.18) Постанова Іменем України 14 лютого 2019 року м. Київ справа № 454/420/17 Провадження № 51-8227 км 18 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого - Кравченка С.І., суддів: Білик Н.В., Ємця О.П., при секретарі Матушевській Л.О., за участю прокурора Сингаївської А.О., розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017140310000067 за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Яворів, Львівської області, проживає по АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Сокальського районного суду Львівської області від 23 лютого 2015 року за ч. 1 ст. 165 КК України на 1 рік обмеження волі, із застосуванням ст. 75 КК України, з іспитовим строком 3 роки, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 185 КК України, за касаційною скаргою прокурора на вирок Сокальського районного суду Львівської області від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 12 червня 2017 року ОСОБА_1 засуджено: - засуджено за: - ч. 3 ст. 357 КК України на 1 рік обмеження волі; - ч. 1 ст. 185 КК України до штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового складання призначених покарань, до покарання призначеного за цим вироком, приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сокальського районного суду Львівської області від 23 лютого 2015 року, остаточно визначено ОСОБА_1 покарання 1 рік 1 місяць обмеження волі. Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України, вирок Сокальського районного суду Львівської області від 12 червня 2017 року в частині призначеного покарання за ч. 1 ст. 185 КК України у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. ухвалено виконувати самостійно. Вирішено питання про речові докази у провадженні. Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 14 червня 2017 року виправлено описку у резолютивній частині вироку Сокальського районного суду Львівської області від 12 червня 2017 року, а саме вказано що ОСОБА_1 засуджено за: - ч. 3 ст. 357 КК України на 1 рік обмеження волі; - ч. 1 ст. 185 КК України до штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом повного складання призначених покарань ОСОБА_1 остаточно визначено покарання 1 рік обмеження волі. Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання за ч. 1 ст. 185 КК України - штраф у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. ухвалено виконувати самостійно. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового складання призначених покарань, до покарання за новим вироком, приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сокальського районного суду Львівської області від 23 лютого 2015 року, та остаточно визначено ОСОБА_1 покарання 1 рік 1 місяць обмеження волі. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2018 року вирок Сокальського районного суду Львівської області від 12 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання змінено. Ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим за: - ч. 1 ст. 185 КК України до штрафу у виді 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.; - ч. 3 ст. 357 КК України - на 1 рік обмеження волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання 1 рік обмеження волі. На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сокальського районного суду Львівської області від 23 листопада 2015 року та ОСОБА_1 остаточно визначено покарання - 1 рік 1 місяць обмеження волі. Виключено з резолютивної частини вироку вказівку на самостійне виконання відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України вироку Сокальського районного суду Львівської області від 12 червня 2017 року в частині призначеного ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 185 КК України у виді штрафу у розмірі 850 грн. У решті вирок районного суду залишено без зміни. Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 14 червня 2017 року про виправлення описки скасовано. За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 26 січня 2017 року о 20 годині, перебуваючи за місцем свого проживання по АДРЕСА_1, таємно заволодів особистим важливим документом ОСОБА_2 - пенсійною банківською карткою «Ощадбанк» НОМЕР_2. В цей же день, о 21 годині, ОСОБА_1, дізнавшись пін-код до раніше викраденої ним картки, з банкомату ПАТ «Ощадний банк України», розташованого по вул. Шептицького, 29 в м. Сокаль Львівської області, таємно заволодів належними ОСОБА_2 грошовими коштами в сумі 2900 грн. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор ставить питання про зміну постановлених судових рішень у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що дії засудженого необхідно перекваліфікувати з ч. 3 ст. 357 КК Українина ч. 1 ст. 357 КК України, так останній незаконно заволодів платіжною карткою, що є офіційним особистим документом. Зазначає про доцільність передачі справи на Велику Палату Верховного Суду. Вказує, що хоча в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не оскаржувалось, однак апеляційний суд, перевіряючи законність вироку суду першої інстанції залишив поза увагою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, не змінив правову кваліфікацію вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення з ч. 3 ст. 357 КК України та ч. 1 ст. 357 КК України. Позиції учасників судового провадження Прокурор підтримав касаційну скаргу і зазначив про можливість передачі провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотиви Суду: Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та призначене покарання прокурором у касаційному порядку не оспорюється. Що стосується посилання прокурора на необхідність передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то суд дійшов наступного висновку. Статтями 434-1, 434-2 КПК України визначені підстави та порядок передачі кримінального провадження на розгляд палати, об'єднаної палати або Дані питання вирішує суд, який розглядає кримінальне провадження, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Згідно ч. 2 ст. 434-1 КПК України, суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати об'єднаної палати передає таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо ця колегія (палата або об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду. Тобто, вказані норм закону свідчать про те, що кримінальне провадження, яке розглядається в касаційному порядку, подається на розгляд Великої Палати Верховного Суду, лише у разі якщо колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду. Враховуючи наведене, підстави для передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні. Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про неправильну кваліфікацію дій винного за ч. 3 ст. 357 КК України, то суд дійшов наступного висновку. Предметом злочину, передбаченого ст. 357 КК України є: зокрема, офіційні документи, у тому числі електронні, штампи, печатки; приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності (частини 1 і 2 ст. 357 КК України); паспорт або інший важливий особистий документ (ч. З ст. 357 КК України). Згідно примітки до ст. 358 КК України під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити. До інших «важливих особистих документів» слід відносити посвідчення, військовий квиток, трудову книжку, диплом про закінчення вищого закладу освіти, свідоцтво про народження, проїзний документ дитини, картка фізичної особи - платника податків, інші офіційні або приватні документи, які засвідчують важливі факти і події в житті людини і втрата яких істотно ускладнює реалізацію її прав, свобод і законних інтересів. Предметом злочину, передбаченого ч. З ст. 357 КК України, є також паспорт громадянина (підданого) іншої держави, а також інші важливі особисті документи іноземців. Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що питання чи є той або інший документ для даної особи важливим, має вирішуватись судом у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, важливості фактів, які засвідчуються документом, можливості його відновлення, розміру збитків від втрати документа. Також, віднесення платіжної банківської картки до важливих особистих документів має бути обґрунтованим з наведенням доводів на підтвердження, що ці документи були особистими та важливими для потерпілої особи. Натомість, відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» № 2657-ХП від 2 жовтня 1992 року, п.п.1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346 ІІІ від 05 квітня 2001 року, ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» № 2121-Ш від 7 грудня 2000 року документом визнається будь-який матеріальний носій, що містить інформацію, функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а засобами доступу до банківських рахунків (платіжним інструментом) є засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунку. Одним з видів доступу до банківських рахунків є спеціальні платіжні засоби (платіжні картки тощо). Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Електронний платіжний засіб має містити обов'язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента. Банк-резидент - учасник платіжної системи має право емітувати електронні платіжні засоби, що поряд із платіжним додатком мають нефінансові додатки, які можуть містити ідентифікаційні дані, інформацію про пільги, страхування та іншу інформацію про держателя і дають змогу ідентифікувати їх держателів та обліковувати виконані ними операції із застосуванням цих електронних платіжних засобів у певних системах виплат, надання та обліку послуг, пільг, знижок тощо. Держатель спеціального платіжного засобу платіжної картки, для забезпечення безпеки здійснення платіжних операцій з її використанням, зобов'язаний використовувати спеціальний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України, правил користування ним та умов договору, укладеного з емітентом (банком), дотримувати правила безпеки та не допускати використання цього засобу сторонніми особами, для чого повинен надійно зберігати спеціальний платіжний засіб, ПІН-код та інші засоби, що дають змогу користуватися ним, а у випадку його втрати зобов'язаний негайно повідомити про це банк, який повинен негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього спеціального платіжного засобу з внесенням до стоп-списку і його вилучення. Тобто, аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що платіжна картка є різновидом офіційних документів. Таким чином, по справі не встановлено, що платіжна банківська картка «Ощадбанк» на ім'я ОСОБА_2, відповідала ознакам важливого особистого документу, тобто була предметом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 Кримінального кодексу України, натомість вказана банківська картка є офіційним документом, і відповідно предметом злочину передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України. Крім того, така позиція узгоджується з висновком Верховного Суду України, який викладено у постанові від 20 червня 2011 року, згідно з яким за своїм юридичним значенням та функціональним призначенням платіжні картки, як платіжні інструменти засоби доступу до банківських рахунків, відповідають визначенню поняття «офіційний документ» і є різновидом офіційних документів. За таких обставин, суд визнаючи ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, неправильно застосував кримінальний закон. Апеляційний суд на вказані порушення вимог закону увагу не звернув, не виправив їх. Враховуючи викладене, судові рішення підлягають зміні, а дії засудженого ОСОБА_1 - перекваліфікації з ч. 3 ст. 357 КК України на ч. 1 ст. 357 КК України - незаконне заволодіння платіжною карткою, що є офіційним документом. З урахуванням перекваліфікації дій винного, ОСОБА_1 необхідно призначити покарання за ч. 1 ст. 357 КК України. Керуючись ст. ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, суд ухвалив: Касаційну скаргу прокурора задовольнити. Вирок Сокальського районного суду Львівської області від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 змінити. Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 357 КК України на ч. 1 ст. 357 КК України та призначити покарання за цим законом 1 рік обмеження волі. Вважати ОСОБА_1 засудженим до покарання призначеного вироком Сокальського районного суду Львівської області від 12 червня 2017 року за ч. 1 ст. 185 КК України - штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 остаточно визначити покарання 1 рік обмеження волі. На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Сокальського районного суду Львівської області від 23 листопада 2015 року та ОСОБА_1 остаточно визначити покарання - 1 рік 1 місяць обмеження волі. В решті судові рішення залишити без зміни. Судді: ссылка

ВС/КЦС: Визнано недійсними тарифи банку на обслуговування картки, котрі останній протиправно, без попереднього повідомлення збільшив в односторонньому порядку (ВС/КЦС від 14.03.2018 р., № 760/22542/15-ц) Фабула судового акту: Позивач 20 жовтня 2014 р. та 19 січня 2015 р. підписав дві заяви-анкети з ПАТ АБ «Укргазбанк» на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб-вкладників «Ощадних» рахунків. Тобто, згідно ЦК України – це договір банківського рахунка (ст. 1066 ЦК). Важливим фактором, що спричинив укладення клієнта з банком зазначених договорів, був вигідний фіксований розмір комісії за переказ коштів у іноземній валюті, котра становила 1 грн. незалежно від суми переказу. На момент початку операцій комісія за переказ коштів становила 1 грн. від суми переказу. А вже 20 січня 2015 р. ПАТ АБ «Украгзбанк» шляхом розміщення на сайті банку вчинено односторонній правочин до договорів на відкриття карткового рахунку, яким змінено тарифи на обслуговування електронного платіжного засобу та встановлено тарифи на рівні 30% від суми операції. Така дія банку спричинила виникнення заборгованості у позивача-клієнта банку у розмірі 62 297 грн. 49 коп., а також відсотків, нарахованих банком на таку заборгованість, що склали 9 122 грн. 92 коп., а остаточна заборгованість по рахунку дорівнює 71 420 грн. 41 коп. Такі обставини спричинили звернення позивача за судовим захистом про визнання неправомірно нарахованої заборгованості та пені. Рішення усіх трьох судових інстанцій виявилися позитивними для клієнта банку, котрі повністю підтримали позицію позивача. Верховний Суд переглядаючи рішення попередніх судів, зазначив про таке. Відповідно до ст.. 14.10 Закону України «Про платіжні системи і переказ грошей» банк зобов'язаний надіслати користувачу не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати, з якої застосовуватимуться зміни правил користування електронними платіжними засобами або тарифів на обслуговування електронного платіжного засобу, повідомивши про такі зміни. ПАТ АБ «Укргазбанк» не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ПАТ АБ «УКрагзбанк» за 10 банківських днів (як передбачено умовами договору) та/або за 30 календарних днів (як передбачено Законом України «про платіжні системи та переказ грошей) повідомив позивача про те, що з 20 січня 2015 р. застосовуватимуться нові тарифи на обслуговування електронного платіжного засобу. Аналізуйте судовий акт: Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (ВСКЦС, справа № 444/484/15-ц, 12.12.18) Блокування карткового рахунку можливе лише у випадку вчинення банком дій, визначених Законом «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму» (ВС/КЦС, № 235/5583/16-ц, 30.01.19) Банк нараховував, а позивач сплачував комісію за обслуговування кредиту, що є незаконним, не відповідає вимогам справедливості та суперечить закону (ВС/КЦС,справа № 695/3474/17, 27.12.2018) Нарахування підвищеної процентної ставки за прострочку сплати кредиту не є збільшенням розміру плати за його користування оскільки є мірою відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов'язання (ВС/КЦС № 646/10179/16-ц від 19.12.2019) На чьи плечи ложится ответственность за кражу денег с банковской карты (ВС в деле № 691/699/16-ц от 20 июня 2018 р.) Постанова Іменем України 14 березня 2018 року м. Київ справа № 760/22542/15-ц провадження № 61-2117св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1, відповідач - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 06 червня 2016 року у складі судді Усатової І. А. та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2016 року у складі колегії суддів Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є., ВСТАНОВИВ: У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») про визнання неправомірно нарахованої заборгованості та пені. Позовна заява мотивована тим, що 09 січня 2015 року між ним та ПАТ АБ «Укргазбанк» у відділенні № 130/23 у місті Черкаси було підписано заяву-анкету № АУV-7101-Ф/15-СНЕ на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб - власників «Ощадних» рахунків. Відкрито «Ощадний» рахунок за номером - НОМЕР_2; картка, яка прив'язана до цього рахунку, - НОМЕР_1. 19 січня 2015 року на картку НОМЕР_1 були зараховані грошові кошти у розмірі 92 000 грн. О 17 годині 25 хвилин був здійснений переказ на платіжну систему «Skrill» у сумі 40 грн 50 коп. О 17 годині 32 хвилини був здійснений переказ на платіжну систему «Skrill» у сумі 47 689 грн 05 коп. По зазначеній картці був здійснений ще один переказ на платіжну систему «Skrill» о 17 годині 33 хвилини у сумі 47 854 грн 35 коп. Позивач зазначав, що після того, як банком було введено комісію у розмірі 30 % від суми переказу, у нього по рахунку № НОМЕР_2 виникла заборгованість у сукупному розмірі 28 675 грн 28 коп., що підтверджується випискою від 17 червня 2015 по особовому рахунку № НОМЕР_2. Крім того, на неправомірно нараховану заборгованість банк нарахував відсотки, які склали суму у розмірі 4 115 грн 99 коп. Загальна сума неправомірно нарахованої заборгованості по рахунку № НОМЕР_2 становить 32 791 грн 17 коп. 20 жовтня 2015 року між ним та ПАТ АБ «Укргазбанк» у відділенні № 130/23 у місті Черкаси було підписано заяву-анкету № AYV- 6014-Ф/14-СНЕ на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб - власників «Ощадних» рахунків. Відкрито «Ощадний» рахунок за номером НОМЕР_3, картка, яка прив'язана до цього рахунку, - НОМЕР_4. Цього ж дня ним було написано заяву на видачу додаткової платіжної картки за номером НОМЕР_5, до картрахунку № НОМЕР_3. Тобто, до картрахунку за номером НОМЕР_3 прив'язано дві платіжні картки і по цим двом карткам здійснювались перекази, що відображено у виписці по особовому рахунку від 17 червня 2015 року. 19 січня 2015 року на карту НОМЕР_5 було зараховано 140 000 грн. О 14 годині 23 хвилини був здійснений переказ на платіжну систему «Skrill» у сумі 66 120 грн. По вищезазначеній карті був здійснений ще один переказ на платіжну систему «Skrill» о 14 год. 28 хв. у сумі 37 357 грн 80 коп. Сума неправомірно нарахованої комісії по картці № НОМЕР_3 становить 31 043 грн 34 коп. 19 січня 2015 року о 16 годині 28 хвилин на карту № НОМЕР_5 було зараховано 66 000 грн. О 14 годині 09 хвилин був здійснений переказ на платіжну систему «Skrill» у сумі 34 713 грн. По вказані карті був здійснений ще один переказ на платіжну систему «Skrill» о 14 годині 37 хвилин у сумі - 68 599 грн 50 коп. А також двома хвилинами пізніше був здійснений переказ на суму 826 грн 50 коп., о 15 годині 59 хвилин був здійснений платіж у сумі 41 грн 49 коп. Сума неправомірно нарахованої заборгованості по картці становить 31 254 грн 15 коп. Основною перевагою приєднання позивача до зазначеного договору було те, що комісія за переказ коштів у іноземній валюті була фіксованою та становила 1 грн, незалежно від суми переказу. Проте банк без його повідомлення 20 січня 2015 року вчинив односторонній письмовий правочин до договорів на відкриття карткового рахунку, яким змінено тарифи на обслуговування електронного платіжного засобу та встановлено тарифи на рівні 30 % від суми операції та нарахував у зв'язку з цим заборгованість у сукупному розмірі 62 297 грн 49 коп. Окрім того, на неправомірно нараховану заборгованість банк нарахував відсотки, які склали суму 9 122 грн 92 коп., загальна сума неправомірно нарахованої заборгованості по рахунку № НОМЕР_3 становить - 71 420 грн 41 коп. Усі операції по карткам проводилися по одному рахунку, оскільки дві картки підв'язані під один рахунок № НОМЕР_3. Позивач вважав, що дії відповідача суперечать загальним засадам цивільного законодавства та статті 14.10 Закону України «Про платіжні системи і переказ грошей», згідно з якою банк зобов'язаний надіслати користувачу не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати, з якої застосовуватимуться зміни правил користування електронним платіжним засобом або тарифів на обслуговування електронного платіжного засобу, повідомлення про такі зміни. Посилаючись на викладене, та з урахуванням збільшених позовних вимог, просив задовольнити позов та визнати односторонній правочин від 20 січня 2015 року, яким внесено зміни до тарифного плану «Рго-запас+» недійсним з підстав статтей 1066, 1068 ЦК України. Зобов'язати ПАТ АБ «Укргазбанк» списати з рахунку НОМЕР_2-980 заборгованість у розмірі 62 297 грн 49 коп. - 30 % комісії за безготівкові розрахунки в іноземній валюті; зобов'язати ПАТ АБ «Укргазбанк» списати з рахунку НОМЕР_2-980 заборгованість у розмірі 28 675 грн 18 коп. - 30 % комісії за безготівкові розрахунки в іноземній валюті; визнати проценти, які нараховуються за користування овердрафтами, що виникли внаслідок застосування 30 % комісії за операціями безготівкової оплати товарів чи послуг, такими, що нараховані з порушенням норм чинного законодавства та зобов'язати ПАТ АБ «Укргазбанк» списати заборгованість із сплати процентів; стягнути з ПАТ АБ «Укргазбанк» на його користь 36 249 грн 50 коп. пені відповідно до статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а саме: за договором від 20 жовтня 2014 року № АYV-6014-Ф/14-СНЕ-11 426 грн 08 коп.; за договором від 19 січня 2015 року № АYV-7101-Ф/15-СНЕ - 24 823 грн 42 коп.; та стягнути з відповідача судові витрати. 06 червня 2016 року рішенням Солом'янського районного суду міста Києва позов задоволено. Визнано односторонній правочин від 20 січня 2015 року, яким внесено зміни до тарифного плану «Рго-запас+», у відносинах між ОСОБА_1 та ПАТ АБ «Укргазбанк», недійсним. Зобов'язано ПАТ АБ «Укргазбанк» списати з рахунку № НОМЕР_2-980 заборгованість у розмірі 62 297 грн 49 коп., що є сумою 30 % комісії за безготівкові розрахунки в іноземній валюті; Зобов'язано ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» списати з рахунку № НОМЕР_3-980 заборгованість у розмірі 28 675 грн 18 коп., що є сумою 30 % комісії за безготівкові розрахунки в іноземній валюті; визнано проценти, які нараховуються за користування овердрафтами, що виникли внаслідок застосування 30 % комісії за операціями безготівкової оплати товарів чи послуг, такими, що нараховані з порушенням норм чинного законодавства, та зобов'язано ПАТ АБ «Укргазбанк» списати заборгованість по таких процентах; Стягнуто з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 36 249 грн 50 коп. пені, а саме: договір від 20 жовтня 2014 № АYV-6014-Ф/14-СНЕ - 11 426 грн 08 коп.; договір від 19 січня 2015 № АYV-710І-Ф/15-СНЕ - 24 823 грн 42 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ПАТ АБ «Укргазбанк» за 10 банківських днів, як це передбачено договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб - власників «Ощадних» рахунків, до якого приєднався позивач, або 30 календарних днів, як встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів», повідомило позивача про те, що з 20 січня 2015 року будуть застосовані нові тарифи на обслуговування електронного платіжного засобу, чим порушено строки вчинення одностороннього правочину. Таким чином, підстав для нарахування позивачу такої комісії у банку не було. 09 листопада 2016 року ухвалою апеляційного суду міста Києва апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» відхилено. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 06 червня 2016 року залишено без змін. Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що пункт 8.3.1 договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб - власників, «Ощадних» рахунків до якого приєднався позивач, та яким передбачено право банка в односторонньому порядку вносити зміни та доповнення щодо Тарифів на послуги, що надаються держателю платіжних карток суперечить положенням статті 14.10 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей». Тому дії банка щодо прийняття одностороннього правочину від 20 січня 2015 року та нарахування позивачу комісії ставкою 30 % від суми операції є неправомірними. У грудні 2016 року Самойленко А. В. - представник ПАТ АБ «Укргазбанк» подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну каргу, в якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. У касаційній скарзі Самойленко А. В. - представник ПАТ АБ «Укргазбанк» посилається на те, що ПАТ АБ «Укргазбанк» діяло згідно з умовами укладеного з позивачем договору, зміст одностороннього правочину не суперечить цивільному законодавству, а також інтересам держави та суспільства, порушення строків запровадження одностороннього правочину не є підставою для визнання його недійсним. Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 15 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 1 статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судом установлено, що 19 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ АБ «Укргазбанк» у відділені № 13023 у місті Черкаси було підписано заяву-анкету № АYV-7101-Ф/15-СНЕ на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб - вкладників «Ощадних» рахунків. Відкрито на ім'я позивача «Ощадний» рахунок за номером НОМЕР_2 та видано картку, яка прив'язана до цього рахунку - НОМЕР_1. 19 січня 2015 року на картку НОМЕР_1 були зараховані грошові кошти у розмірі 92 000 грн. О 17 годині 25 хвилин був здійснений переказ на платіжну систему «Skrill» у сумі 40 грн 50 коп. О 17 годині 32 хвилини був здійснений переказ на платіжну систему «Skrill» у сумі 47 689 грн 05 коп. Судом встановлено, що згідно з випискою по особовому рахунку по вищевказаній картці був здійснений ще один переказ на платіжну систему «Skrill» о 17 годині 33 хвилини у сумі - 47 854 грн 35 коп. Відповідно до виписки від 17 червня 2015 року за особовим рахунком № НОМЕР_2 після введення банком комісії у розмірі 30 % від суми переказу у позивача за рахунком № НОМЕР_2 виникла заборгованість у розмірі - 28 675 грн 28коп. Крім того, на нараховану заборгованість банком були нараховані ще й відсотки, які склали суму у розмірі 4 115 грн 99 коп. Загальна сума нарахованої заборгованості за рахунком № НОМЕР_2 становить 32 791 грн 17 коп. Судом також встановлено, що 20 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ АБ «Укргазбанк» у відділенні № 130/23 у місті Черкаси було підписано заяву-анкету № AYV- 6014-Ф/14-СНЕ на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб - власників «Ощадних» рахунків. Відкрито «Ощадний» рахунок за номером НОМЕР_3, картка, яка прив'язана до цього рахунку - НОМЕР_4. Цього ж дня позивачем було написано заяву на видачу додаткової платіжної картки за номером - НОМЕР_5, до картрахунку № НОМЕР_3. Тобто, до картрахунку за № НОМЕР_3 прив'язано дві платіжні картки і за цими двома картками здійснювались перекази, що відображено у виписці по особовому рахунку від 17 червня 2015 року. 19 січня 2015 року на карту № НОМЕР_4 було зараховано 140 000 грн 00 коп. О 14 годині 23 хвилини був здійснений переказ на платіжну систему «Skrill» у сумі 66 120 грн 00 коп. При цьому судом було встановлено, що за вищезазначеною карткою був здійснений ще один переказ на платіжну систему «Skrill» о 14 годині 28 хвилин у сумі -37 357 грн 80 коп. Сума нарахованої комісії за карткою № НОМЕР_4 становить 31 043 грн 34 коп. 19 січня 2015 року о 16 годині 28 хвилин на карту № НОМЕР_5 було зараховано 66 000 грн 00 коп. О 14 годині 09 хвилин був здійснений переказ на платіжну систему «Skrill» у сумі 34 713 грн 00 коп. По вищезазначеній карті був здійснений ще один переказ на платіжну систему «Skrill» о 14 годині 37 хвилин у сумі 68 599 грн 50 коп., а також двома хвилинами пізніше був здійснений переказ на суму 826 грн 50 коп., о 15 годині 59 хвилин був здійснений платіж у сумі 41 грн 49 коп. Сума нарахованої заборгованості по картці НОМЕР_5 становить 31 254 грн 15 коп. Усі операції за картками проводилися по одному рахунку, оскільки, як зазначалось вище, дві картки підв'язані під один рахунок № НОМЕР_3. На момент початку цієї операції комісія за переказ коштів була у розмірі 1 грн від суми переказу, а тому позивач обґрунтовано розраховував на списання комісії у розмірі 1 грн від суми переказу. 20 січня 2015 року ПАТ АБ «Укргазбанк» вчинено односторонній письмовий правочин до договорів на відкриття карткового рахунку, яким змінено тарифи на обслуговування електронного платіжного засобу та встановлено тарифи на рівні 30 % від суми операції. У зв'язку зі зміною тарифів на обслуговування електронного платіжного засобу до 30% від суми операції банк нарахував позивачу заборгованість в сукупному розмірі 62 297 грн 49 коп. Окрім того, на нараховану заборгованість банк нарахував відсотки, які склали суму 9 122 грн 92 коп., загальна сума нарахованої заборгованості по рахунку № НОМЕР_3 складає 71 420 грн 41 коп. Судом встановлено, що 20 січня 2015 року ПАТ АБ «Укргазбанк» на сайті банку було розміщено «Односторонній правочин до договорів на відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки ПАТ АБ «Укргазбанк» та договорів комплексного банківського обслуговування фізичних осіб у формі публічної пропозиції за тарифними планами «Класичний», «Економ», «Економ+», «Елітний», «Експрессо», «Експрессо+», «Картка Школяра», «Люкс», «Оптимальний», «Партнерський», «Преміум», «Престижний», «Стандарт», «РІ10-Запас+», «РЛО-Запас», «Стандартний роздрібний», «Універсальна картка «Домовинок»». ПАТ АБ «Укргазбанк» на підставі вищевказаного правочину була нарахована комісія на рахунок позивача № НОМЕР_3 у сукупному розмірі 90 972 грн 67 коп. за грошовими операціями, що здійснені у період з 19 січня 2015 року по 20 січня 2015 року включно. Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до частин першої, другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Судом установлено, що ОСОБА_1, підписуючи заяви-анкети на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб - власників «Ощадних» рахунків, приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами. Пунктом 6.2 договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб - власників «Ощадних» рахунків встановлено, що клієнт підтверджує, що він ознайомлений та згоден з правилами платіжної системи Master Card Europe S.A. (Бельгія), VISA International (США) та УкрКарт (Україна) (правила платіжної системи), умовами одержання та використання платіжної картки. Пунктом 8.3.1 договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб - власників «Ощадних» рахунків, сторони домовились, що банк вправі в односторонньому порядку вносити зміни та доповнення до тарифів на послуги, що надаються держателю платіжної картки, шляхом вчинення одностороннього письмового правочину банку. Такий односторонній письмовий правочин банку створює та/чи змінює відповідним чином права та обов'язки банку та/або клієнта (і відповідно держателів платіжної картки) за цим договором. Такий правочин набуває чинності з дати, вказаної в ньому. Банк має право вчиняти односторонні письмові правочини шляхом розміщення оголошення письмового правочину банку на дошках, оголошеннях банку, що розміщуються у загальнодоступних для клієнтів місцях. Однак, відповідно до статті 14.10 Закону України «Про платіжні системи і переказ грошей» банк зобов'язаний надіслати користувачу не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати, з якої застосовуватимуться зміни правил користування електронним платіжним засобом або тарифів на обслуговування електронного платіжного засобу, повідомлення про такі зміни. ПАТ АБ «Укргазбанк» не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ПАТ АБ «Укргазбанк» за 10 банківських днів (як передбачено умовами договору) та/або за 30 календарних днів (як передбачено Законом України «Про платіжні системи і переказ грошей») повідомив позивача про те, що з 20 січня 2015 року застосовуватимуться нові тарифи на обслуговування електронного платіжного засобу. Згідно із частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Положеннями частиною першою статті 1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Як вбачається із виписок за рахунком, позивачем було проведено розрахунок за товар картками ПАТ АБ «Укргазбанк» на загальну суму 18 344 доларів 96 центів США, що за комерційним курсом купівлі-продажу валюти ПАТ АБ «Укргазбанк» на день здійснення розрахунку становило 303 242 грн 49 коп., а саме: 19 січня 2015 - 12 562 доларів 51 центів США (за договором від 20 жовтня 2014 року № АУУ-6014-Ф/14-СНЕ), що еквівалентно 207 658 грн 29 коп.; 19 січня 2015 року - 5 782 доларів 45 центів США, що еквівалентно 95 584 грн 20 коп. (за договором від 19 січня 2015 № АУУ-7101-Ф/15-СНЕ). Судом встановлено, що фактично грошові кошти з карткового рахунку позивача було списано 23 січня 2015 року. Однак, згідно з випискою за рахунком разом із зазначеними вище сумами також було списано грошові кошти у розмірі 90 972 грн 67 коп., а саме: 19 січня 2015 року - 62 297 грн 49 коп. (за договором від 20 жовтня 2014 року № АУУ-6014-Ф/14-СНЕ); 19 січня 2015 року - 28 675 грн 18 коп. (за договором від 19 січня 2015 року № АУУ-7101-Ф/15-СНЕ), тобто 30 % комісії за безготівкові розрахунки в іноземній валюті. Відповідно до діючих тарифів за тарифним планом «Рго-запас+», який, як вбачається з Договорів, поширюється на платіжні картки позивача, за здійснення безготівкової оплати товарів чи послуг за допомогою платіжних систем за кожний випадок використання картки станом на дату здійснених позивачем операцій із платіжними картками, 19 січня 2015 року, стягується комісія у розмірі 1,00 грн (розділ 2 тарифного плану). Таким чином суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку, що дії банку щодо прийняття одностороннього правочину від 20 січня 2015 року та нарахування позивачу комісії за ставкою 30 % від суми операції є неправомірними, а тому є всі передбачені законом підстави для задоволення позову. Доводи касаційної скарги необґрунтовані, зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судами повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 06 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило ссылка

И даже бывает и не такое... в этой жизни...)

Ну в общем если по простому то как-то так как написал выше, но на самом деле есть много нюансов...

Если подадут в суд, то конечно сможете, если заявите об этом суду... Если не заявите, то суд сам не сможет применить эту норму...

Никак Вы ей не сможете сейчас воспользоваться... Это только в случае подачи к Вам иска... При наличии оснований и только лишь по Вашему заявлению, о применении последствий пропуска срока ИД, суд в рамках рассмотрения иска может взять это во внимание и отказать истцу в удовлетворении иска по этому основанию в связи с пропуском ИД...

До выхода суда в нарадчу комнату...

Развейте свои сомнения... Я не плачу СС, ссылаюсь на норму и практику, и всё принимается и рассматривается без проблем и в полном порядке...

Ну ухвалы суду разные бывают... Вы показываете общую норму... По поводу конкретной ухвалы существует специальная норма...