Bolt

Рьяная какая-то, наверное ранее работала наверное коллектором, вот и практика проскакивает... И это правда... Недавно общаясь в Голосеевском РВДВС Киева с исполнителями, так узнал, что половина из них ранее работали в таких коллекторских и факторинговых компаниях, которые у всех на слуху...

Причём они засуетились на всех уровнях... Даже статьи умные пишут на разных газетных ресурсах о таких плохих судах, которые не дают раздевать людей вечно и полностью за то что когда-то осчастливили парой сотен гривен...

Шапка загорелась...))

Нет не один конечно... Покажите ещё и пообщаемся по теме, а не просто лишь бы написать... А чего была интересна... Чем была так интересна тема Болта...?)) Что там у Вас своё это и так понятно... Каждую неделю новый работник появляется и отрабатывает, пытаясь дискредитировать форум как идею борьбы в целом или участников...

Вот и я удивился, с чего бы это вдруг Вы взялись так за меня, даже не заметив как перешли на ты первые... Снова эти глубокомысленные фразы... Вот честно не смешно уже северный олень...)) Это сразу может было по приколу Вас, как только пришли для этого сюда...

Пробуйте...))) Может Вы положите основу новой практике...

ВС/КЦС: ЗАГАЛЬНИХ ФРАЗ НЕДОСТАТНЬО ДЛЯ ЗМЕНШЕННЯ СУМИ ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ СМЕРТЮ ВНАСЛІДОК ЛІКАРСЬКОЇ ПОМИЛКИ (ВС/КЦС від 28 листопада 2018 р. у справі 490/3471/16-ц) Обставини справи: Батьки звернулися до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю доньки внаслідок неналежного виконання своїх обов’язків медичним персоналом та представниками адміністрації міського пологового будинку під час пологів. Завдану моральну шкоду кожен з батьків оцінив у 500 000,00 грн. Мати померлої також просила стягнути витрати на поховання в розмірі 14 430,76 грн. Донька позивачів перебувала на обліку з приводу вагітності в жіночій консультації, що є структурним підрозділом міського пологового будинку. В анамнезі в 1988 році вагітна мала оперовану вроджену ваду серця - відкрита артеріальна протока та дефект міжпередсердної перетинки. Захворювання потягло за собою встановлення данці вкрай високого (7 балів) ступеня ризику виникнення перинатальної та материнської патології та зумовило, відповідно до Наказу МОЗ України № 503 «Про удосконалення амбулаторно акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні», необхідність постійного обліку та контролю з боку лікаря-терапевта та лікаря акушера-гінеколога, які повинні організовувати лікувально-діагностичний процес, надавати лікувально-діагностичну допомогу вагітній та вирішувати питання про можливість виношування вагітності і пологорозрішення. У терміні 26-27 тижнів вагітності лікарем-терапевтом, вагітну доньку направлено на консультацію до Національного інституту педіатрії, акушерства та гінекології для вирішення питання щодо можливості виношування вагітності. З огляду на термін та неможливість переривання вагітності, було рекомендовано госпіталізацію на час пологів у терміні 37-38 тижнів до Національного інституту педіатрії, акушерства та гінекології м. Києва, як до медичного закладу вищої акредитації. Зазначене підтверджується висновком Національного інституту педіатрії, акушерства та гінекології. 15 грудня 2008 року з терміном 34-35 тижнів вагітності донька, з метою проведення підготовки до пологів у Національному інституті педіатрії, акушерства та гінекології, направлено терапевтом до відділення патології вагітних міського пологового будинку. 22 грудня 2008 року донька буда оформлена на лікування у відділення патології вагітних міського пологового будинку. При госпіталізації у відділення акушерської патології пологового будинку у доньці був встановлений вкрай високий (7 балів) ступінь ризику виникнення перинатальної та материнської патології, про що терапевт була обізнана. Із 23 грудня 2008 року вагітна почала скаржитися на загальну слабкість, посилення задухи. 26 грудня 2008 року у донки передчасно розпочалася пологова діяльність, у зв'язку з чим, вона прибула до міського пологового будинку. З огляду на наявність пороку серця та на передчасний початок пологової діяльності, а також на те, що план пологів терапевтом заздалегідь розроблений не був, було скликано консиліум лікарів різних спеціальностей, за участю терапевта, на якому розроблено план ведення пологів та вирішено вести пологи консервативно в операційній під постійним кардіомоніторингом та наглядом лікарів. При цьому лікар-кардіолог терапевтом на пологи не викликався. У цей же день донька самостійно природним шляхом народила живу доношену дитину - хлопчика. Одразу після пологів, у неї проявилися та зберігалися клінічні ознаки недостатнього кровообігу: акроціаноз обличчя та нігтьових фаланг, коливання артеріального тиску, задуха при незначних фізичних навантаженнях, тахікардія, що вказувало на недостатність кровообігу і було першими ознаками некомпенсованої серцево-судинної діяльності, зумовленої фізичною та емоціональною напругою, що виникла під час пологів. 29 грудня 2008 року донька із триваючими скаргами на задуху, прискореним серцебиттям та присутнім акроціанозом, переведена до 2-го акушерського пологового відділення міського пологового будинку. В подальшому її стан лише погіршувався. Незважаючи на погіршення її стану, лікар-кардіолог для консультації, встановлення стану хворої, питання щодо лікування не викликався, питання щодо госпіталізації до спеціалізованого відділення не вирішувалося. Лише о 13 год 00 хв терапевтом викликано бригаду швидкої медичної допомоги для зняття електрокардіограми та призначена консультація лікаря кардіолога. Після проведення електрокардіограми, незалежно від погіршення стану, хворій продовжували лікування згідно з листком призначень, корекцію терапевтом проведено не було. Питання щодо необхідності госпіталізації не вирішувалось. У зв’язку із значним погіршенням стану здоров’я, було рекомендовано продовжити її лікування та нагляд у палаті інтенсивної терапії, в подальшому в реанімаційному відділенні, а через деякий час хвору направлено для госпіталізації до кардіологічного відділення міської лікарні. Того ж дня, донька близько 17 год 05 хв у вкрай важкому стані доставлено та госпіталізовано до відділення реанімації міської лікарні, де о 17 год 00 хв зафіксовано клінічну смерть, а о 17 год 35 хв зафіксовано біологічну смерть. За фактом неналежного виконання професійних обов’язків медичними працівниками міського пологового будинку, що призвело до смерті пацієнтки, 24 січня 2013 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною першою статті 140 КК України, кримінальне провадження. Також за фактом неналежного виконання професійних обов’язків головним лікарем міського пологового будинку, що призвело до смерті пацієнтки, 10 грудня 2015 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною першою статті 140 КК України, кримінальне провадження. Ухвалами районного суду від 22 січня 2016 року та від 20 лютого 2016 року, залишеними без змін ухвалами Апеляційного суду від 14 березня 2016 року та від 06 квітня 2016 року, кримінальні провадження у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 КК України закрито, а осіб звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення на підставі статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав. На підставі статей 128, 129 КПК України цивільні позови потерпілих – батьків померлої про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду. Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що керівник пологового будинку не забезпечив взаємодію з медичними закладами вищої акредитації для забезпечення повноцінної медичної допомоги донці позивачів, не проконтролював роботу медичного персоналу, не організував і не надав повноцінну спеціалізовану допомогу жінці, яка може бути реалізована за умови плідної співпраці акушерсько-гінекологічних закладів із іншими профільними службами. Лікар-терапевт міського пологового будинку, виконувала свої службові обов’язки не в повному обсязі, поверхово, що призвело до настання тяжких наслідків. Завідувач акушерським відділенням пологового будинку та за сумісництвом лікуючий лікар донки позивачів, була зобов’язана провести діагностику стану, вести спостереження за вагітними, породіллями, надавати допомогу, виявляти ранні ускладнення вагітності та пологів, лікувати та наглядати за породіллями. Але, перебуваючи у медичному закладі, маючи достатній досвід та кваліфікацію, усі необхідні умови та засоби для проведення лікування та лабораторних досліджень, провівши огляд доньки позивачів та, враховуючи показники її здоров’я, з огляду на хворобу в анамнезі, не прийняла заходів, направлених на встановлення та дослідження об’єктивного стану хворої, що спричинило в подальшому тяжкі наслідки для породіллі, а саме смерть останньої. Лікуючий лікар та завідувач відділенням не організувала та не прийняла заходів для госпіталізації доньки позивачів до профільного відділення, як того потребував її стан. Лікування породіллі з екстрагенітальною патологією продовжили в міському пологовому будинку медичному закладі 2 (другого) рівня. Лікар акушер-гінеколог міського пологового будинку та заступник головного лікаря з медичної частини зобов’язана була організовувати роботу пологового будинку, надавати лікувально-діагностичну допомогу вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим, та безпосередньо керувати лікувально-профілактичною і санітарно-протиепідемічною роботою всіх структурних підрозділів пологового будинку. Доказова база: Факт неналежного надання медичної допомоги зі сторони лікарів міського пологового будинку при лікуванні та проведенні пологів доньки позивачів, підтверджується також висновком Кримського республіканського бюро СМЕ від 31 серпня 2011 року № 75. Згідно із висновком смерть настала внаслідок гострої декомпенсації хронічної серцево-судинної недостатності на фоні вродженого пороку серця. Експертами встановлено, що медичний нагляд за вагітною проводився не в повному обсязі, призначення та введення 31 грудня 2008 року серцевого препарату гликозида-коркгюкона показано не було, так як це могло призвести до збільшення навантаження на праві відділи серця та посилити гіпертензію в малому кругу кровообігу; тактика зниження артеріального тиску обрана неправильно; 31 грудня 2008 року після огляду кардіолога, враховуючи погіршення стану хворої, вирішення питання щодо подальшого її лікування прийнято необґрунтовано; хворій було протипоказано пересуватися самостійно під час її транспортування. Відсутність своєчасного лікування, збільшення фізичного навантаження в період транспортування хворої з пологового будинку могли сприяти виникненню декомпенсації серцево-судинної діяльності. Основним ускладненням стану здоров’я доньки позивачів є прогресування серцевої недостатності, про що лікуючий лікар зобов'язаний був знати. Крім того, 26 грудня 2008 року після пологів хвора з вадою серця та зростаючими ознаками серцевої недостатності повинна була бути переведена для подальшого лікування в спеціалізоване кардіологічне відділення, згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України № 620. Після огляду кардіолога, 31 грудня 2008 року хворій мала б бути проведена корекція лікування з урахуванням призначення спеціаліста. Також у висновку зазначено, що зі сторони медичних працівників допущені порушення, які могли стати причиною виникнення декомпенсації серцевої діяльності у пацієнтки. Висновок експертної групи Кримського республіканського бюро СМЕ підтверджується також висновком експерта № 589/11 Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України від 29 жовтня 2011 року, згідно із яким у пацієнтки мала місце хронічна серцево-судинна недостатність, що виникла на фоні вродженої вади серця та дефекту міжпередсердної перетинки, яка в післяпологовому періоді ускладнилася гострою декомпенсацією серцево-судинної діяльності, що і призвело до настання смерті. 22 грудня 2008 року при госпіталізації у відділення акушерської патології та встановлення у пацієнтки вкрай високого ступеня ризику виникнення перинатальної та материнської патології, жінку відповідно до додатку 1 до Методичних рекомендацій щодо організації надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 29 грудня 2003 року № 620, для родорозродження необхідно було направити в лікувальний заклад третього рівня (міські, обласні пологові будинки, перинатальні центри та центри репродуктивного здоров’я, які є клінічними базами кафедр акушерства та гінекології третього та четвертого рівня акредитації, а також пологові будинки відділення обласних лікарень, які мають у своєму складі відділення акушерської реанімації та інтенсивної терапії новонароджених, інститут педіатрії та гінекології, що не було виконано. Крім того, в допологовому періоді, після госпіталізації, незважаючи на постійні скарги вагітної на прискорене серцебиття та задуху, не було забезпечено постійний моніторинг стану жінки; з огляду на підвищення артеріального тиску після пологів 26 грудня 2008 року, а в подальшому виявлення ознак декомпенсації серцево-судинної діяльності, проведення інтенсивної терапії в умовах відділення інтенсивної терапії було необхідним, однак не було зроблено. Лікувальні заходи, застосовані 31 грудня 2008 року, нагляд та лікування в реанімаційному відділенні, були рекомендовані із запізненням і вже не могли змінити фатальний перебіг патологічного процесу; а в період часу з 14 год 30 хв до 17 год 00 хв 31 грудня 2008 року лікувальні заходи взагалі не застосовувалися; транспортування пацієнтки інший лікарняний заклад було протипоказано, або ж у крайньому випадку могло відбуватися в лежачому положенні реанімобілем, а не самостійно. За умови усунення вище перерахованих порушень зі сторони різних лікарів та адміністрації міського пологового будинку збереження життя пацієнтки було б можливим. Наведене підтверджується також і додатковим висновком експерта Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України від 04 листопада 2014 року №91/14. Експертна група МОЗ України під час перевірки випадку смерті доньки позивачів, підтвердила висновки судово-медичних комісійних експертиз та прийшла до висновку, що обрана лікарська тактика надання допомоги була необґрунтованою. Крім того, наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями медичних працівників міського пологового будинку та смертю пацієнтки встановлено рішенням районного суду від 08 грудня 2016 року, залишеним без змін у цій частині рішенням Апеляційного суду від 20 лютого 2017 року, у цивільній справі за позовом чоловіка померлої до про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданою смертю дружини. Судові рішення у справі: Рішенням районного суду від 16 січня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто із міського пологового будинку на користь кожного з позивачів 200 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також на користь матері померлої - на відшкодування майнової шкоди суму в розмірі 14 430,76 грн. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову щодо відшкодування завданої моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням причин смерті доньки позивачів, а також страждань позивачів внаслідок смерті доньки. Задовольняючи позов у частині відшкодування майнової шкоди, суд виходив із доведеності останньою заявлених вимог та наданням відповідних доказів. Рішенням Апеляційного суду від 28 березня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди змінено. Стягнуто із міського пологового будинку на користь кожного з позивачів по 100 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що із урахуванням конкретних обставин справи, засад розумності та справедливості, достатньою компенсацією за спричинені позивачам душевні страждання та переживання у зв’язку зі смертю їхньої доньки є сума в розмірі 100 000,00 грн на кожного із позивачів. У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційним судом не враховано глибини моральних страждань позивачів, які раптово втратили єдину доньку, у яких значно погіршився стан здоров’я внаслідок душевних страждань та хвилювань, тобто судом не враховано засад розумності та справедливості при вирішенні питання розміру компенсації моральної шкоди. Оскільки на час смерті доньки позивачів зазначені вище лікарі перебували у трудових відносинах із міським пологовим будинком, то згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України останній має відшкодовує шкоду, завдану їхніми працівниками під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків. Закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Покладення на юридичну відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов’язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця. Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня. Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність: загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв’язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника); спеціальних умов, до яких належить виконання трудових (службових) обов’язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов’язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену цим працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України). Причинно-наслідковий зв’язок у цьому виді деліктних зобов’язань може мати складний характер, тобто позивач зобов’язаний довести не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов’язків. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача; вина останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру; за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні; в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить; інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Позиція ВС/КЦС: Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, урахував глибину та тривалість моральних страждань позивачів, яких вони зазнали внаслідок смерті доньки та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку, що необхідним та достатнім розміром грошового відшкодування моральної шкоди позивачам є сума в розмірі 200 000,00 грн. на кожного із них. Разом з тим, відповідно до статті 309 ЦПК України 2004 року підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норма матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу. Змістом статті 316 ЦПК України 2004 року передбачено, що рішення апеляційного суду складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. При цьому в мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються мотиви зміни рішення суду першої інстанції. Проте, у цій справі апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір відшкодування позивачам моральної шкоди до 100 000,00 грн, не навів підстав, передбачених процесуальним законом, для зміни рішення суду першої інстанції, обмежився лише загальними фразами, що зазначена сума буде достатньою компенсацією за спричиненні позивачам душевні страждання. Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не навів нової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, та не зробив власних висновків щодо обставин справи. Оскільки судом апеляційної інстанції не зазначено норми матеріального чи процесуального права, які порушені судом першої інстанції, а також не зазначено, що стало підставою для зміни рішення, це свідчить, що апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції без наявних на то підстав, що не відповідає вимогам процесуального закону. Отже, ВС/КЦС дійшов висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням вимог статей 309, 316 ЦПК України 2004 року, а тому підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Постанова Іменем України 28 листопада 2018 року м. Київ справа № 490/3471/16-ц провадження № 61-17463св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С.О., Усика Г. І., учасники справи: позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Управління охорони здоров'я Миколаївської міської ради, міський пологовий будинок № 1 м. Миколаєва, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_9 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 28 березня 2017 року у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М., ВСТАНОВИВ: У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 зазначив, що внаслідок неналежного виконання своїх обов'язків медичним персоналом та представниками адміністрації міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва під час пологів, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його донька ОСОБА_10 Неправомірними діями відповідачів, що призвели до смерті його доньки, йому завдана моральна шкода, яку він, оцінивши у розмірі 500 000,00 грн, просив стягнути з відповідачів на його користь. 01 червня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із аналогічним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в обґрунтування якого зазначила, що внаслідок непрофесійних дій лікарів міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва під час пологів померла її донька ОСОБА_10 На виготовлення пам'ятника та облаштування могили покійної доньки вона понесла витрати в розмірі 14 430,76 грн. Крім того, їй завдана моральна шкода, розмір якої позивач оцінює в 500 000,00 грн. Посилаючись на наведене, просила стягнути з відповідачів на свою користь 14 430,76 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 500 000,00 грн моральної шкоди. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2016 року зазначені позови ОСОБА_3 та ОСОБА_4 об'єднані в одне провадження. Ухвалами цього ж суду до участі у справі в якості співвідповідачів залучені Управління охорони здоров'я м. Миколаєва та міський пологовий будинок № 1 м. Миколаєва. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2017 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто із міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 200 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування майнової шкоди суму в розмірі 14 430,76 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову щодо відшкодування завданої моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням причин смерті ОСОБА_10, а також страждань позивачів внаслідок смерті доньки. Задовольняючи позов у частині відшкодування на користь ОСОБА_4 майнової шкоди, суд виходив із доведеності останньою заявлених вимог та наданням відповідних доказів. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 28 березня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди змінено. Стягнуто із міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 кожному по 100 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що із урахуванням конкретних обставин справи, засад розумності та справедливості, достатньою компенсацією за спричинені позивачам душевні страждання та переживання у зв'язку зі смертю їхньої доньки є сума в розмірі 100 000,00 грн на кожного із позивачів. У квітні 2017 року представник ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - ОСОБА_9 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 28 березня 2017 року, в якій просила скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційним судом не враховано глибини моральних страждань позивачів, які раптово втратили єдину доньку, у яких значно погіршився стан здоров'я внаслідок душевних страждань та хвилювань, тобто судом не враховано засад розумності та справедливості при вирішенні питання розміру компенсації моральної шкоди. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі заперечень. У липні 2017 року головний лікар міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва подав заперечення на касаційну скаргу. 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України). Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільну справу передано Верховному Суду. Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Судом установлено, що ОСОБА_10, яка є донькою позивачів у справі, з 02 червня 2008 року перебувала на обліку з приводу вагітності в жіночій консультації № 1 м. Миколаєва, що є структурним підрозділом міського пологового будинку № 1м. Миколаєва. В анамнезі в 1988 році вагітна мала оперовану вроджену ваду серця - відкрита артеріальна протока та дефект міжпередсердної перетинки. Захворювання потягло за собою встановлення ОСОБА_10 вкрай високого (7 балів) ступеня ризику виникнення перинатальної та материнської патології та зумовило, відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 503 «Про удосконалення амбулаторно акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні», необхідність постійного обліку та контролю з боку лікаря-терапевта та лікаря акушера-гінеколога, які повинні організовувати лікувально-діагностичний процес, надавати лікувально-діагностичну допомогу вагітній та вирішувати питання про можливість виношування вагітності і пологорозрішення. У терміні 26-27 тижнів вагітності лікарем-терапевтом ОСОБА_8, вагітну ОСОБА_10 направлено на консультацію до Національного інституту педіатрії, акушерства та гінекології для вирішення питання щодо можливості виношування вагітності. З огляду на термін та неможливість переривання вагітності, ОСОБА_10 рекомендовано госпіталізацію на час пологів у терміні 37-38 тижнів до Національного інституту педіатрії, акушерства та гінекології м. Києва, як до медичного закладу вищої акредитації. Зазначене підтверджується висновком Національного інституту педіатрії, акушерства та гінекології від 23 жовтня 2008 року. 15 грудня 2008 року з терміном 34-35 тижнів вагітності ОСОБА_10, з метою проведення підготовки до пологів у Національному інституті педіатрії, акушерства та гінекології, направлено терапевтом до відділення патології вагітних міського пологового будинку № 1 у м. Миколаєві. 22 грудня 2008 року ОСОБА_10 оформлена на лікування у відділення патології вагітних міського пологового будинку № 1 у м. Миколаєві. При госпіталізації у відділення акушерської патології пологового будинку у ОСОБА_11 був встановлений вкрай високий (7 балів) ступінь ризику виникнення перинатальної та материнської патології, про що терапевт ОСОБА_8 була обізнана. Із 23 грудня 2008 року вагітна почала скаржитися на загальну слабкість, посилення задухи. 26 грудня 2008 року у ОСОБА_10 передчасно розпочалася пологова діяльність, у зв'язку з чим, вона прибула до міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва. З огляду на наявність пороку серця та на передчасний початок пологової діяльності, а також на те, що план пологів терапевтом заздалегідь розроблений не був, було скликано консиліум лікарів різних спеціальностей, за участю терапевта, на якому розроблено план ведення пологів та вирішено вести пологи консервативно в операційній під постійним кардіомоніторингом та наглядом лікарів. При цьому лікар-кардіолог терапевтом на пологи не викликався. У цей же день ОСОБА_10 самостійно природним шляхом народила живу доношену дитину - хлопчика, вагою 2800 г. Одразу після пологів, у ОСОБА_10 проявилися та зберігалися клінічні ознаки недостатнього кровообігу: акроціаноз обличчя та нігтьових фаланг, коливання артеріального тиску, задуха при незначних фізичних навантаженнях, тахікардія, що вказувало на недостатність кровообігу і було першими ознаками некомпенсованої серцево-судинної діяльності, зумовленої фізичною та емоціональною напругою, що виникла під час пологів. 29 грудня 2008 року ОСОБА_12 із триваючими скаргами на задуху, прискореним серцебиттям та присутнім акроціанозом, переведена до 2-го акушерського пологового відділення міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва. В подальшому її стан лише погіршувався. Незважаючи на погіршення її стану, лікар-кардіолог для консультації, встановлення стану хворої, питання щодо лікування не викликався, питання щодо госпіталізації до спеціалізованого відділення не вирішувалося. Лише о 13 год 00 хв ІНФОРМАЦІЯ_1 терапевтом викликано бригаду швидкої медичної допомоги для зняття електрокардіограми та призначена консультація лікаря кардіолога. Після проведення електрокардіограми, незалежно від погіршення стану, хворій продовжували лікування згідно з листком призначень, корекцію терапевтом проведено не було. Питання щодо необхідності госпіталізації не вирішувалось. У зв'язку із значним погіршенням стану здоров'я ОСОБА_10, було рекомендовано продовжити її лікування та нагляд у палаті інтенсивної терапії, в подальшому в реанімаційному відділенні, а через деякий час хвору направлено для госпіталізації до кардіологічного відділення міської лікарні № 1 м. Миколаєва. Того ж дня, ОСОБА_10 близько 17 год 05 хв у вкрай важкому стані доставлено та госпіталізовано до відділення реанімації міської лікарні № 1 м. Миколаєва, де о 17 год 00 хв зафіксовано клінічну смерть, а о 17 год 35 хв зафіксовано біологічну смерть ОСОБА_10 За фактом неналежного виконання професійних обов'язків медичними працівниками міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, що призвело до смерті ОСОБА_10, 24 січня 2013 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною першою статті 140 КК України, кримінальне провадження № 12013160020000464. Також за фактом неналежного виконання професійних обов'язків головним лікарем міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва, ОСОБА_5, що призвело до смерті ОСОБА_12, 10 грудня 2015 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною першою статті 140 КК України, кримінальне провадження № 1201510000000528. Ухвалами Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2016 року та від 20 лютого 2016 року, залишеними без змін ухвалами Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2016 року та від 06 квітня 2016 року, кримінальні провадження № 12013160020000464, № 1201510000000528 за обвинуваченням ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 КК України закрито, а вказаних осіб звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення на підставі статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав. На підставі статей 128, 129 КПК України цивільні позови потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду. Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_5, здійснюючи керівництво пологовим будинком № 1 м. Миколаєва, не забезпечив взаємодію з медичними закладами вищої акредитації для забезпечення повноцінної медичної допомоги ОСОБА_10, не проконтролював роботу медичного персоналу, не організував і не надав повноцінну спеціалізовану допомогу жінці, яка може бути реалізована за умови плідної співпраці акушерсько-гінекологічних закладів із іншими профільними службами. ОСОБА_8, будучи лікарем-терапевтом міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва, виконувала свої службові обов'язки не в повному обсязі, поверхово, що призвело до настання тяжких наслідків. ОСОБА_7, обіймаючи посаду завідувача акушерським відділенням пологового будинку № 1 м. Миколаєва та за сумісництвом лікуючим лікарем ОСОБА_10, була зобов'язана провести діагностику стану, вести спостереження за вагітними, породіллями, надавати допомогу, виявляти ранні ускладнення вагітності та пологів, лікувати та наглядати за породіллями. Але, перебуваючи у медичному закладі, маючи достатній досвід та кваліфікацію, усі необхідні умови та засоби для проведення лікування та лабораторних досліджень, провівши огляд ОСОБА_10 та, враховуючи показники її здоров'я, з огляду на хворобу в анамнезі, не прийняла заходів, направлених на встановлення та дослідження об'єктивного стану хворої, що спричинило в подальшому тяжкі наслідки для породіллі, а саме смерть останньої. ОСОБА_7, як лікуючий лікар та завідувач відділенням, не організувала та не прийняла заходів для госпіталізації ОСОБА_10 до профільного відділення, як того потребував її стан. Лікування породіллі з екстрагенітальною патологією продовжили в міському пологовому будинку № 1 м. Миколаєва медичному закладі 2 (другого) рівня. ОСОБА_6, будучи лікарем акушером-гінекологом міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва, та заступником головного лікаря з медичної частини, зобов'язана організовувати роботу пологового будинку, надавати лікувально-діагностичну допомогу вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим, та безпосередньо керувати лікувально-профілактичною і санітарно-протиепідемічною роботою всіх структурних підрозділів пологового будинку. Однак ОСОБА_6 виконувала свої службові обов'язки не в повному обсязі, поверхово, що призвело до настання тяжких наслідків. Факт неналежного надання медичної допомоги зі сторони лікарів міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва при лікуванні та проведенні пологів ОСОБА_10, підтверджується також висновком Кримського республіканського бюро СМЕ від 31 серпня 2011 року № 75. Згідно із висновком смерть ОСОБА_10 настала внаслідок гострої декомпенсації хронічної серцево-судинної недостатності на фоні вродженого пороку серця. Експертами встановлено, що медичний нагляд за вагітною проводився не в повному обсязі, призначення та введення 31 грудня 2008 року серцевого препарату гликозида-коркгюкона показано не було, так як це могло призвести до збільшення навантаження на праві відділи серця та посилити гіпертензію в малому кругу кровообігу; тактика зниження артеріального тиску обрана неправильно; 31 грудня 2008 року після огляду кардіолога, враховуючи погіршення стану хворої, вирішення питання щодо подальшого її лікування прийнято необґрунтовано; хворій було протипоказано пересуватися самостійно під час її транспортування. Відсутність своєчасного лікування, збільшення фізичного навантаження в період транспортування хворої з пологового будинку могли сприяти виникненню декомпенсації серцево-судинної діяльності. Основним ускладненням стану здоров'я ОСОБА_10 є прогресування серцевої недостатності, про що лікуючий лікар зобов'язаний був знати. Крім того, 26 грудня 2008 року після пологів хвора з вадою серця та зростаючими ознаками серцевої недостатності повинна була бути переведена для подальшого лікування в спеціалізоване кардіологічне відділення, згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України № 620. Після огляду кардіолога, 31 грудня 2008 року хворій мала б бути проведена корекція лікування з урахуванням призначення спеціаліста. Також у висновку зазначено, що зі сторони медичних працівників допущені порушення, які могли стати причиною виникнення декомпенсації серцевої діяльності у ОСОБА_10 Висновок експертної групи Кримського республіканського бюро СМЕ підтверджується також висновком експерта № 589/11 Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України від 29 жовтня 2011 року, згідно із яким у ОСОБА_10 мала місце хронічна серцево-судинна недостатність, що виникла на фоні вродженої вади серця та дефекту міжпередсердної перетинки, яка в післяпологовому періоді ускладнилася гострою декомпенсацією серцево-судинної діяльності, що і призвело до настання смерті. 22 грудня 2008 року при госпіталізації у відділення акушерської патології та встановлення у ОСОБА_10 вкрай високого ступеня ризику виникнення перинатальної та материнської патології, жінку відповідно до додатку 1 до Методичних рекомендацій щодо організації надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 29 грудня 2003 року № 620, для родорозродження необхідно було направити в лікувальний заклад третього рівня (міські, обласні пологові будинки, перинатальні центри та центри репродуктивного здоров'я, які є клінічними базами кафедр акушерства та гінекології третього та четвертого рівня акредитації, а також пологові будинки відділення обласних лікарень, які мають у своєму складі відділення акушерської реанімації та інтенсивної терапії новонароджених, інститут педіатрії та гінекології, що не було виконано. Крім того, в допологовому періоді, після госпіталізації, незважаючи на постійні скарги вагітної на прискорене серцебиття та задуху, не було забезпечено постійний моніторинг стану жінки; з огляду на підвищення артеріального тиску після пологів 26 грудня 2008 року, а в подальшому виявлення ознак декомпенсації серцево-судинної діяльності, проведення інтенсивної терапії в умовах відділення інтенсивної терапії було необхідним, однак не було зроблено. Лікувальні заходи, застосовані 31 грудня 2008 року, нагляд та лікування в реанімаційному відділенні, були рекомендовані із запізненням і вже не могли змінити фатальний перебіг патологічного процесу; а в період часу з 14 год 30 хв до 17 год 00 хв 31 грудня 2008 року лікувальні заходи взагалі не застосовувалися; транспортування ОСОБА_10 інший лікарняний заклад було протипоказано, або ж у крайньому випадку могло відбуватися в лежачому положенні реанімобілем, а не самостійно. За умови усунення вище перерахованих порушень зі сторони різних лікарів та адміністрації міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва збереження життя ОСОБА_10 . було б можливим. Наведене підтверджується також і додатковим висновком експерта Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України від 04 листопада 2014 року №91/14. Експертна група Міністерства охорони здоров'я України під час перевірки випадку смерті ОСОБА_10, підтвердила висновки судово-медичних комісійних експертиз та прийшла до висновку, що обрана лікарська тактика надання допомоги ОСОБА_10 була необґрунтованою. Крім того, наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями медичних працівників міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та смертю ОСОБА_10 встановлено рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2016 року, залишеним без змін у цій частині рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 лютого 2017 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_14, Миколаївського міського пологового будинку № 1, Управління охорони здоров'я Миколаївської міської ради про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданою смертю дружини. Відповідно до положень частини третьої статті 61 ЦПК України зазначені судові рішення є преюдиційними при розгляді цієї цивільної справи. На час смерті ОСОБА_10, відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебували у трудових відносинах із міським пологовим будинком № 1 м. Миколаєва. Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов'язків. Це є одним з випадків, коли суб'єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов'язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи-підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов'язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов'язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця. Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня. Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов'язково необхідно враховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена, хоча сама шкода в цих зобов'язаннях і не набуває будь-яких особливостей. До таких обставин частина перша зазначеної норми відносить виконання трудових (службових) обов'язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов'язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену цим працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України). Причинно-наслідковий зв'язок у цьому виді деліктних зобов'язань може мати складний характер, тобто позивач зобов'язаний довести не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов'язків. Судами правильно встановлено, що правовідносини сторін виникли з підстав відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої позивачам неправомірними діями та бездіяльністю лікарів міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків, а тому саме юридична особа має відшкодувати завдану позивачам шкоду. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Тобто при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду необхідно встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до статті 57, частини першої статті 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом. Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, урахував глибину та тривалість моральних страждань позивачів, яких вони зазнали внаслідок смерті донькита виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку, що необхідним та достатнім розміром грошового відшкодування моральної шкоди позивачам є сума в розмірі 200 000,00 грн на кожного із них. Разом з тим, відповідно до статті 309 ЦПК України 2004 року підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норма матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу. При цьому судам необхідно виходити з того, що: - неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи слід вважати неправильне визначення предмета доказування чи не з'ясування обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, або інших фактичних даних (пропущення строку позовної давності тощо), неправильну кваліфікацію правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин тощо; - недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце у випадках зазначення у судовому рішенні певних обставин (фактів), які не підтверджені доказами, їх недостатність, недостовірність та (або) суперечливість, відсутність мотивів прийняття чи неприйняття доказів тощо; - невідповідність висновків суду обставинам справи вважається у тому разі, якщо останні встановлені судом повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено неправильно; - порушення або неправильне застосування матеріального чи процесуального права має місце у разі застосування закону, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню, унаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин або неправильного витлумачення закону, який хоч і підлягав застосуванню, проте його зміст і сутність сприйнято неправильно через розширене чи обмежене тлумачення. Змістом статті 316 ЦПК України 2004 року передбачено, що рішення апеляційного суду складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. При цьому в мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються мотиви зміни рішення суду першої інстанції. Проте, у цій справі апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір відшкодування позивачам моральної шкоди до 100 000,00 грн, не навів підстав, передбачених процесуальним законом, для зміни рішення суду першої інстанції, обмежився лише загальними фразами, що зазначена сума буде достатньою компенсацією за спричиненні позивачам душевні страждання. Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не навів нової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, та не зробив власних висновків щодо обставин справи. Оскільки судом апеляційної інстанції не зазначено норми матеріального чи процесуального права, які порушені судом першої інстанції, а також не зазначено, що стало підставою для зміни рішення, це свідчить, що апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції без наявних на то підстав, що не відповідає вимогам процесуального закону. Отже, рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням вимог статей 309, 316 ЦПК України 2004 року, а тому підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_9 задовольнити. Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 28 березня 2017 року скасувати, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2017 року залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: С. О. Карпенко В.О. Кузнєцов С.О. Погрібний Г.І. Усик ссылка

Тем более даже доповідач одна и та же...

Не читал всю постанову ещё, но исходя из этого они будут, как суды собственно говоря, съезжать на то, что это касается исключительно случаев увеличения сроков ИД... А не заключения договора, путём подписания завы о присоединении к чему-то... Такое уже было у ВСУ в правовой позиции, как говорится проходили знаем... Получается ВПВС утвердила правовую позицию ВСУ... Но в других случаях, к сожалению, которые не касаются ИД, суды обычно не берут их во внимание...

Да ото ж...)) Всякое бывает...)) Заработались...)) Ничего страшного...

Вот соответственно решение апелляции по нему... Его немного замаскировали в реестре, путём убирания ц-есшки и не только, поэтому его не так просто сразу найти, но я нашёл, так как давно уже знаю этот прикол... В общем просто так поисковик его не ищет и не находит... В общем вот оно, то о которое Приват сломался... http://reyestr.court.gov.ua/Review/57493335 _____________________________________________________ Справа № 754/13763/15-ц № апеляційного провадження 22-ц/796/5646/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Галась І.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 квітня 2016 року Апеляційний суд м. Києва у складі: головуючого Вербової І.М. суддів Поливач Л.Д. ШаховоїО.В. при секретарі Литвиненку Р.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ГриняКостянтина Андрійовича в інтересах публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року, - у с т а н о в и в : У вересні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 6 листопада 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором № К3ХRFТ05010048 від 18 квітня 2008 року в розмірі 22282,23 грн. та судовий збір в розмірі 243,60 грн. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року вказане заочне рішення скасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Представник позивача, зокрема, посилається на ті обставини, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про пропущення банком строків позовної давності. Також зазначає, що позичальник частково сплачував кредитну заборгованість, що є наслідком переривання строку позовної давності. В суді апеляційної інстанції представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - Олейнік Н.О. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, у зв'язку із чим колегія суддів вважала за можливе слухати справу у його відсутність на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України. Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення виходячи з наступного. Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідно до умов кредитного договору № К3ХRFТ05010048 від 18 квітня 2008 року відповідач ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 5209,89 грн. на строк 24 місяці з 18 квітня 2008 року по 18 квітня 2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором станом на 13 серпня 2015 року, починаючи з 28 грудня 2009 року у відповідача відсутня заборгованість за кредитом та відсотками за користування кредитом (а. с. 4-5). Разом з тим, відповідач станом на 13 серпня 2015 року має заборгованість у розмірі 22282,23 грн., яка складається: 844,19 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 19900,79 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1037,25 грн. - штраф (процентна складова) (а. с. 4-5). Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем при зверненні до суду із вказаним позовом до ОСОБА_2 був пропущений строк позовної давності, а тому, враховуючи заявлення відповідачем про застосування судом такого строку, позовні вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно положення п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. З укладеного між сторонами кредитного договору вбачається, що позичальник ОСОБА_2 зобов'язався повернути кошти до 18 квітня 2010 року (а. с. 6, зворот). В суді апеляційної інстанції вставлено, що 2 вересня 2010 року відповідач погасив тіло кредиту. Наведене свідчить про те, що перебіг позовної давності розпочався з наступного за цим днем, тобто з 19 квітня 2010 року. Таким чином, з моменту спливу строку виконання зобов'язання за кредитним договором (19 квітня 2010 року) до моменту звернення позивача до суду з відповідним позовом (17 вересня 2015 року) пройшло більше одного року. Згідно з частинами 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінивши зібрані по справі докази у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, дійшов законних та обґрунтованих висновків про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості. Доводи апеляційної скарги представника ПАТ КБ «ПриватБанк», що банком не пропущено строк позовної давності та мало місце переривання строку, не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на наступне. Згідно умовами кредитного договору його складовою є Умови надання споживчого кредиту фізичним особам. Пунктом 5.5 цих Умов позовну давність за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом, процентів за користування ним, пені, штрафу сторонами встановлено тривалістю в 5 (п'ять) років. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України). Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, яка в силу ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами. Підстав для відступлення від такої правової позиції апеляційний суд не вбачає. Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності задовольнити позов, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору. Підстав до скасування рішення суду, передбачених статтею 309 ЦПК України, при апеляційному розгляді не встановлено. З огляду на викладене та у зв'язку з тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, апеляційна скарга має бути відхилена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України. Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу Гриня Костянтина Андрійовича в інтересах публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.М. Вербова Судді: Л.Д. Поливач О.В. Шахова

Например вот решение первой инстанции по этому нашумевшему делу и так обеспокоившему Приват... Вроде ничего особенного... http://reyestr.court.gov.ua/Review/55366244 Номер провадження 2/754/1721/16 Справа №754/13763/15-ц РІШЕННЯ Іменем України 29 січня 2016 року Деснянський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді : Галась І.А. за участі секретаря - Фацул М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги представник позивача обґрунтував тим, що відповідач свої зобов'язання за договором № K3XRFT05010048 від 18.04.2008 року не виконав. У зв'язку з чим станом на 13.08.2015 року виникла заборгованість в розмірі 22282,23 гривень. В зв'язку з наведеним позивач просить позов задовольнити. Також, представник позивача просить стягнути з відповідача судовий збір. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року заочне рішення від 06 листопада 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було скасовано і справа призначена до розгляду в загальному порядку. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про поважність причини неявки не повідомляв. Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, в наданих суду поясненнях зазначив, що у 2008р. підписав у «ПриватБанк» анкету щодо оформлення на його ім'я платіжної кредитної картки, однак у 2009 році повністю погасив заборгованість перед Банком. Крім того, надав суду заяву про застосування строку позовної давності. В судовому засіданні встановлено, що відповідно до умов кредитного договору № K3XRFT05010048 від 18.04.2008 відповідач отримав кредит у розмірі 5209,89 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості. Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором станом на 13.08.2015р., починаючи з 28.12.2009 року у відповідача відсутня заборгованість за кредитом та за відсотками за користування кредитом. Відповідно до вимог ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу. Відповідно до ч.1 ст.11 ЗУ "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Виходячи з наведеного вищезазначений кредитний договір за своєю правовою природою є споживчим. Згідно п. 31 постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року, враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 ЗУ "Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Офіційне тлумачення статті 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" надано також Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.11 року. Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. 3 - ч. 5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Згідно із п.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У зв'язку з тим, що спеціальний строк позовної давності відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) сплив, а позивач звернувся до суду лише 17.09.2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про що було заявлено відповідачем в наданій суду заяві, доказів поважності його пропуску стороною позивача не надано, а відтак, зазначені обставини є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10,60, 88,213-215 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя:

Да принёс жертву ради будущих дел...)) Я вот тоже считаю, что надо теперь максимально основываться на тех старых правовых позициях ВСУ, которые была задумка снести и которые были применены при рассмотрении данного дела... Вот только если честно, то я не очень понимаю как именно эта ухвала сможет помочь... Они заявят, что это их право было...

А Вы я смотрю остались в одиночестве, бросили Вас те за кого Вы вписывались... Что тебе ясно...Мне вот не ясно с какого перепугу ты тут появился и начал с того, что начал меня тупо троллить... У тебя хоть какая заинтересованность... Кто ты такой...? Только бред больше не пиши о том, что ты контролёр перемещения денег...))

На зарплатную карту арест наложить нельзя... Как он мог пересчитать сумму, на основании чего... В смысле списывается... 100%... Нет не имел права ни на что, ни пересчитывать задним числом, ни арестовывать...

Да, но то человек непредсказуемый...

Да уж, если бы... Но они в этот раз уже не были так уверены как прошлый раз и прозондировали почву... А там в ВС настроения далеко не в их пользу... Там ещё есть люди кроме Луспеника...

Нет, не получится... Все эти дела до вышки не допустят... Как собственно и все остальные, которые не останавливались... Так как они все по сути малозначимые... Всё просчитано... Это это дело было ещё с ВССУ передано просто... и подано по старой редакции ЦПКУ... А новые дела не допустят даже в КЦС ВС, а не то что на рассмотрение БП ВС...

Вы представляете они с перепугу даже не без рассмотрения просили оставить кассацию свою, а даже отказались от неё...))

Да, но ПриватБанк испугался и убежал, перехитрив всех в очередной раз...))) Сцыкливо им стало...!!!

У Х В А Л А 13 лютого 2019року м. Київ Справа № 754/13763/15-ц Провадження № 14-438цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), представник позивача - Сокуренко Наталія Вікторівна, відповідач - ОСОБА_4, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження заяву Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про відмову від касаційної скарги на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 січня 2016 року у складі судді Галась І. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року у складі колегії суддів Вербової І. М., Поливач Л. Д., Шахової О. В. у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, та УСТАНОВИЛА: У вересні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 18 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 5 209,89 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 %, строком до 18 квітня 2010 року. ОСОБА_4 умовикредитного договору належним чином не виконував, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 13 серпня 2015 року склала 22 283,23 грн. ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 18 квітня 2008 року, яка станом на 13 серпня 2015 року склала 22 283,23 грн, з якої: 844,19 грн - заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом, 19 900,79 грн - пеня, штрафи: 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 037,25 грн - штраф (процентна складова). Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 січня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» пропустило передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) трирічний строк давності звернення до суду із позовом за захистом порушеного права, про застосування якого просив відповідач, що є підставою для відмови у позові. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено.Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 січня 2016 року залишено без змін. Апеляційний суд вказав, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, підстави для його скасування відсутні. При цьому, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги банку про збільшений строк давності, пославшись на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, зазначивши, що Умови надання кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), в яких міститься положення про п'ятирічну позовну давність, не є складовою кредитного договору, не містять підпису позичальника про домовленість про збільшення строку давності. У травні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що згідно з пунктом 5.5 Умов надання кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) позовна давність встановлюється у 5 років, останній платіж відповідачем здійснено 07 грудня 2011 року, а з позовом банк звернувся 15 вересня 2015 року, тобто у межах збільшеної за домовленістю сторін позовної давності. Такі Умови існували при укладенні договору, вони є складовою кредитного договору і у заяві позичальника зазначено, що він ознайомлений та згодний з ними. Крім того, банк зазначив, що суди не врахували обов'язку застосувати правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк», а ухвалою від 02 лютого 2017 року - справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року справу передано на розгляд Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв'язку із застосуванням судом касаційної інстанції у різних палатах принципово різного підходу до вирішення схожих справ, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом. 12 вересня 2018 року Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на підпункт 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду вважав, що є підстави для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 01 жовтня 2018 року прийняла для продовження розгляду зазначену справу та призначила її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. 12 лютого 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» (згідно з рішенням Єдиного акціонерного Банку від 21 травня 2018 року № 518 змінено найменування ПАТ КБ «ПриватБанк» на АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до Великої Палати Верховного Суду із заявою про відмову від касаційної скарги у справі № 754/13763/15-ц та закриття касаційного провадження. За вимогами пункту 1 частини першої та частини другої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги. Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. Відповідно до частин четвертої - шостої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати касаційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення касаційного провадження. У разі відмови від касаційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги, постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження. У разі закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги на судові рішення повторне оскарження цих рішень особою, що відмовилася від скарги, не допускається. Суд касаційної інстанції має право не приймати відмову від скарги або її відкликання з підстав, визначених у частині п'ятій статті 206 цього Кодексу, згідно з якою суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. У заяві про відмову від касаційної скарги представник АТ КБ «ПриватБанк» повідомив, що позивачу зрозумілі наслідки відмови від касаційної скарги, передбачені статтею 398 ЦПК України. Матеріали цивільної справи не містять жодної заяви про приєднання до касаційної скарги. Ураховуючи вищевикладене, ВеликаПалата Верховного Суду приймає відмову АТ КБ «ПриватБанк» від касаційної скарги та закриває касаційне провадження у справі. Керуючись статтями 258, 259, 396, 398 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Заяву Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити. Прийняти відмову Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» від касаційної скарги на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року. Касаційне провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості- закрити. Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко С. В. Бакуліна Н.П. Лященко В. В. Британчук О.Б. Прокопенко Д. А. Гудима Л.І. Рогач В. І. Данішевська І.В. Саприкіна О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О.Г. Яновська

Вот и всё коллеги... Фенита ля комедия... Сейчас все дела продолжатся снова... ПриватБанк понял, что это очень опасно и запахло жареным и сделал ход конём, чтобы не получить на веки вечные себе приговор в виде ещё одной постановы Большой Палаты, которая по моим сведениям должна была поставить окончательный крест на этих Правилах и Условиях... формируя тем самым дальнейшую положительную практику для нас... А теперь ещё можно играться дальше долго и нудно перетягиванием каната или одеяла...))) http://reyestr.court.gov.ua/Review/79883391

И под случайный, первый и последний заход, была заготовлена целая петиция на несколько пунктов и подпунктов...))

А мои сообщения которые я Вам пишу не читаете или не запоминаете... Да в общем хотя, чего удивляться если Вы и свои не запоминаете тоже...))