Bolt

Что...))

А, что должно быть, железка или деревяшка...)

То есть о материале уже вопрос не стоит...)) Достаточно и поллиста...!

Это хорошо...)))

Значит раньше не нашли... Немного осталось, подождите один день и расскажете нам надеюсь... Или не расскажете...?

А договор обычно традиционно на каком материале должен быть и какого формата...?

Не знаю, сейчас ищу, это не так просто, так как надо ВССУ проверять, номера не совпадают... Решение конечно не первой свежести, но интересное...

А это вообще у Привата своя как всегда интерпретация закона... На самом деле они сейчас из ПАТ стали ПрАТ, но упорно везде обозначают АТ, стесняются наверное... Это как до сих пор непонятно как они вообще были ПАТ, если изначально были ЗАТ... Из ЗАТа они могли стать только ПрАТом... Но по какой-то чудесной силе они начали писаться везде ПАТ... По сути таким не являясь, но сейчас как говорится вся сущность проявилась вновь и взяла верх и пришлось вернуться в реальность, но эту реальность тоже пришлось маскировать... Просто такой формы собственности как АТ не существует совсем... Это просто придумано ими для более приемлемого восприятия их людьми...

Вчера в суде был по другим делам, но узнал, что экспертиза уже готова и должна вечером поступить в суд, так что скоро узнаю что она там установила... ну и соответственно расскажу... Кстати, экспертизу на удивление провели быстро, всего за неделю с момента оплаты и до поступления в суд... НДЕКЦ получается делает не только дёшево, но и быстро...))

Кстати, решение заочное... Это для тех, кто уверен, что заочными решениями только удовлетворяют иски банков на их пользу... Как видите бывает и наоборот... И я с таким на практике сталкивался неоднократно... В том числе у этой судьи...

Решение суда первой инстанции... Справа № 755/10267/16-ц Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И ( заочне рішення ) "05" жовтня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - Катющенко В.П. при секретарі - Дудник В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом: ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: Позивач, ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «АКЦЕНТ-БАНК», звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути з відповідача - ОСОБА_1 на користь ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» заборгованість у розмірі 13412,91 гривень за кредитним договором № б/н від 24 червня 2011 року, яка складається з наступного: 4661,88 гривень - заборгованість за кредитом, 7636,13 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до пункту 8.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 гривень - штраф (фіксована частина), 614,90 гривень - штраф (процентна складова); судові витрати у розмірі 1378,00 гривень. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 24 червня 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 16 червня 2016 року має заборгованість - 13412,91 гривень, яка складається з наступного: 4661,88 гривень - заборгованість за кредитом, 7636,13 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до пункту 8.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 гривень - штраф (фіксована частина), 614,90 гривень - штраф (процентна складова). Представник позивача в судове засідання не з'явився, в заяві зазначив, що в разі неявки в судове засідання відповідача, не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника банку та винесення заочного рішення судом. Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відповідно до вимог ст. ст. 74, 75, 76 Цивільного процесуального кодексу України, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Відповідно до ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача та відповідача, та за згодою представника позивача постановити заочне рішення. У відповідності до ч.2 ст. 197 Цивільного процесуального кодексу України, у зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного. Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки. Згідно ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до п.п.1.1 п.1 Розділу І Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК», які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, останні визначають умови на яких пропонуються клієнтам платіжні картки, а також інші банківські послуги, зазначені в Заяві та в Пам`ятці Клієнта. Належним чином заповнена Заява підписується клієнтом, та таким чином. клієнт дає свою згоду, на те, що Заява разом з Пам`яткою Клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами становить укладений Договір про надання банківських послуг. Відповідно до п.п. 3.1. п.3 Розділу І цих же Умов та Правил надання банківських послуг, для надання послуг банк відкриває клієнту картрахунки, видає клієнту картки, їх вид і термін дії визначений в Заяві та в Пам'ятці клієнта, підписанням якого клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору являється дата відкриття рахунку, вказана в розділі «Відмітки банку» заяви. Підпунктом 3.5 п. 3 Розділу І цих же Умов та Правил надання банківських послуг, визначено, що Пам`ятка клієнта оформлюється і являється невід`ємною частиною договору тільки у випадках оформлення і видачі платіжної картки за кредитною схемою. Як вбачається з матеріалів справи, 24 червня 2011 року ОСОБА_1 складена та підписана Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з оформлення картки з бажаним кредитним лімітом у розмірі 8000 гривень. Згідно інформації викладеної у вказаній заяві ОСОБА_1, останній висловив свою згоду з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, при цьому він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. За вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частиною 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Таким чином, відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, визначено, що Заява разом з Пам`яткою Клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) і Тарифами становить укладений Договір про надання банківських послуг. В той же час, позивачем, ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК», не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Пам`ятки Клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, Правил надання послуг (виконання робіт) і Тарифів, щоб в сукупності із Заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. За вимог ч.1 та 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. У відповідності до ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, остання разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач ОСОБА_1 був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг. Крім того, долучені до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження. Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у справі № 6-16цс15, безпосередньо пов`язується зі спором щодо права сторін збільшити строк позовної давності, однак остання підлягає застосуванню в межах розгляду даної справи, оскільки визначає умови та порядок укладання між сторонами договору. Аналогічна позиція була висловлена Верховного Суду України у постановах від 10 червня 2015 року у справі № 6-698цс15, від 01 липня 2015 року у справі №6-757цс15. Крім того, у правовій позиції, викладеній ВСУ по справі № 6-240цс14 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначено, що «Суди апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача про застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не представлено належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови споживчого кредиту в редакції , яка передбачає збільшення строку позовної давності, ці умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувалися». Тобто ВСУ у своєму правовому висновку зазначив, що якщо Умови кредитування не підписані відповідачем, то у такому разі їх неможливо визнати належним та допустимим доказом по справі вказані умови не є складовою частиною укладеного між ним та банком договору. Оцінюючи позовні вимоги з позицій належності обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Верховного Суду України від 12.06.2014 року у справі № 6-32цс13). Підпунктами 3.1.1., 3.1.3 п.3 Розділу ІІ Умов та Правил надання банківських послуг, які долучено до матеріалів позовної заяви, визначено, що строк дії Картки зазначений на лицьовій стороні Картки (місяць та рік). По закінченню строку дії відповідна Картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання Клієнту Картки з новим строком дії), якщо раніше не надійшла письмова заява Тримача про закриття Картрахунка. В той же час, суду не надано доказів того, що відповідна Карта передбачена умовами Заяви, була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують тип та строк дії Картки, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку. При цьому, матеріали справи також не містять відомостей, що підтверджують факт наявності заборгованості відповідача за кредитним договором у розмірі 13412,91 гривень, враховуючи що, як вбачається з поданої позовної заяви, відповідачу позивачем було надано кредит у розмірі 5000,00 гривень, при цьому згідно заяви позичальника на оформлення картки, розмір кредитного ліміту визначено у розмірі 8000,00 гривень, а додана до матеріалів справи довідка про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка «Універсальна» 30 днів пільгового періоду не містить відомостей про отримання вказаних документів з боку позичальника, ознайомлення останнього з вказаною Довідкою та Прикладами використання кредитних коштів. Також, позивачем не надано суду доказів відкриття на ім`я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд мав би встановити який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником. Крім того, наданий позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості за договором б/н від 24 червня 2011 року не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ наявність цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки є по суті калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Однак розрахунок заборгованості не є тим документом, який підтверджує наявність або відсутність коштів на рахунку особи та факт проведення певних фінансових операцій. Відповідно до ч. 2, 4 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Відповідно до ч.2 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. У позовній заяві уповноваженим представником позивача висловлено клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача. Заявляючи у відповідності до вимог ч. 2 ст. 158 Цивільного процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи за її відсутності особа усвідомлює, погоджується та несе ризики неможливості вчасно відреагувати на обставини, які будуть з'ясовані в ході проведення судового засідання, надати відповідні пояснення та додаткові докази або ж заявити клопотання. Крім того, відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 61 ЦПК України. У відповідності до ч. 3 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. За вимог ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. У зв'язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору. Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 526, 626, 628, 638, 639, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 14, 60, 79, 197, 209, 212-215, 218, 224-228, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, - В И Р І Ш И В: В позові ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/62752652

Банківські Умови надання споживчого кредиту фізичним особам не є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника (Апеляційний суд м. Києва, справа № 755/10267/16-ц, 22.03.17) Фабула судового акта: Банк (позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив суд стягнути з громадянина (відповідач) заборгованість у розмірі 13412 гривень 91 копійку за кредитним договором В обгрунтування позовних вимог Банк посилався на те, що відповідно до укладеного договору № відповідач отримав кредит у розмірі 5000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. За твердженням Банкв відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Рішенням районного суду в задоволенні позову відмовлено, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, зазначивши, що долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, що свідчить про недоведеність факту ознайомлення відповідача саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг. Крім того, долучені до матеріалів вказані Умови та Правила не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження. Суд послався при цому на приписи частини першою, другою статті 207 ЦК України, згідно з якими правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року. Таким чином, банківські «Умови надання споживчого кредиту фізичним особам» не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. За висновоком суду, відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відомості про оскарження судових рішень у касаційному порядку відсутні. На сьогодні відносини споживчого кредитування врегульовані Законом України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VIII. Згідно із ст. 9 цього Закону кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. http://reyestr.court.gov.ua/Review/65510681 03110м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а Справа №755/10267/16-ц № апеляційного провадження:22-ц-796/2199/2017 У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 березня 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Антоненко Н.О., Шкоріної О.І. при секретарі: Юрченко А.С. розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача СокуренкоНаталії Вікторівни, яка діє на підставі довіреності в інтересах Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач, ПАТ «Акцент-Банк», звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути з відповідача - ОСОБА_3 на користь ПАТ «Акцент-Банк» заборгованість у розмірі 13412 гривень 91 копійку за кредитним договором № б/н від 24 червня 2011 року, яка складається з наступного: 4661 гривня 88 копійок - заборгованість за кредитом, 7636 гривень 13 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до пункту 8.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 гривень - штраф (фіксована частина), 614,90 гривень - штраф (процентна складова); судові витрати у розмірі 1378 гривень. В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 24 червня 2011 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 5000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. ПАТ «Акцент-Банк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 16 червня 2016 року має заборгованість - 13412 гривень 91 копійка, яка складається з наступного: 4661,88 гривень - заборгованість за кредитом, 7636 гривень 13 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до пункту 8.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - штраф (фіксована частина), 614 гривень 90 копійок - штраф (процентна складова). Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представником позивача Сокуренко Н.В., яка діє на підставі довіреності в інтересах ПАТ «Акцент-Банк», подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення прийнято без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та порушенням норм матеріального та процесуального права. В судове засідання сторони не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24 червня 2011 року ОСОБА_3 складена та підписана Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з оформлення картки з бажаним кредитним лімітом у розмірі 8000 гривень. Згідно інформації викладеної у вказаній заяві ОСОБА_3, останній висловив свою згоду з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, при цьому він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. За вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частиною 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Таким чином, відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, визначено, що Заява разом з Пам`яткою Клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) і Тарифами становить укладений Договір про надання банківських послуг. В той же час, позивачем, ПАТ «Акцент-Банк», не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Пам'ятки Клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, Правил надання послуг (виконання робіт) і Тарифів, щоб в сукупності із Заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. За вимог ч.1 та 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. У відповідності до ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, остання разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач ОСОБА_3 був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг. Крім того, долучені до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження. Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у справі № 6-16цс15, безпосередньо пов'язується зі спором щодо права сторін збільшити строк позовної давності, однак остання підлягає застосуванню в межах розгляду даної справи, оскільки визначає умови та порядок укладання між сторонами договору. Аналогічна позиція була висловлена Верховного Суду України у постановах від 10 червня 2015 року у справі № 6-698цс15, від 01 липня 2015 року у справі №6-757цс15. Крім того, у правовій позиції, викладеній ВСУ по справі № 6-240цс14 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначено, що «Суди апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача про застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не представлено належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови споживчого кредиту в редакції , яка передбачає збільшення строку позовної давності, ці умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувалися». Тобто ВСУ у своєму правовому висновку зазначив, що якщо Умови кредитування не підписані відповідачем, то у такому разі їх неможливо визнати належним та допустимим доказом по справі вказані умови не є складовою частиною укладеного між ним та банком договору. Оцінюючи позовні вимоги з позицій належності обраного позивачем способу захисту слід зазначити, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Верховного Суду України від 12.06.2014 року у справі № 6-32цс13). Підпунктами 3.1.1., 3.1.3 п.3 Розділу ІІ Умов та Правил надання банківських послуг, які долучено до матеріалів позовної заяви, визначено, що строк дії Картки зазначений на лицьовій стороні Картки (місяць та рік). По закінченню строку дії відповідна Картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання Клієнту Картки з новим строком дії), якщо раніше не надійшла письмова заява Тримача про закриття Картрахунка. В той же час, суду не надано доказів того, що відповідна Карта передбачена умовами Заяви, була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують тип та строк дії Картки, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку. При цьому, матеріали справи також не містять відомостей, що підтверджують факт наявності заборгованості відповідача за кредитним договором у розмірі 13412 гривень 91 копійка, враховуючи що, як вбачається з поданої позовної заяви, відповідачу позивачем було надано кредит у розмірі 5000 гривень, при цьому згідно заяви позичальника на оформлення картки, розмір кредитного ліміту визначено у розмірі 8000 гривень, а додана до матеріалів справи довідка про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка «Універсальна» 30 днів пільгового періоду не містить відомостей про отримання вказаних документів з боку позичальника, ознайомлення останнього з вказаною Довідкою та Прикладами використання кредитних коштів. Також, на час розгляду справи судом першої інстанції, позивачем не було надано суду доказів відкриття на ім'я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд мав би встановити який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником. Наданий же позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості за договором б/н від 24 червня 2011 року не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Однак розрахунок заборгованості не є тим документом, який підтверджує наявність або відсутність коштів на рахунку особи та факт проведення певних фінансових операцій. Відповідно до ч. 2, 4 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Відповідно до ч.2 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. У позовній заяві уповноваженим представником позивача висловлено клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача. Заявляючи у відповідності до вимог ч. 2 ст. 158 Цивільного процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи за її відсутності особа усвідомлює, погоджується та несе ризики неможливості вчасно відреагувати на обставини, які будуть з'ясовані в ході проведення судового засідання, надати відповідні пояснення та додаткові докази або ж заявити клопотання. Крім того, відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 61 ЦПК України. У відповідності до ч. 3 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. За вимог ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Висновки суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу представника позивача Сокуренко Наталії Вікторівни, яка діє на підставі довіреності в інтересах Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» - відхилити. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів. Суддя-доповідач: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/65510681 ссылка

ВС КЦС: Неправильне тлумачення апеляційним судом статті 16 ЦК України суперечить положенням Положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. (ВС КЦС, справа № 345/2217/17, порушення прав іпотекодавця). Фабула судового акту:Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що недодержання іпотекодержателем вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодержателя про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки та відчуження такого майна за заниженою ціною є підставою відповідальності іпотекодержателя перед іпотекодавцем за відшкодування завданих збитків, а не підставою для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, апеляційний суд не перевірив доводи позивача щодо порушення його прав з інших підстав, ніж визначені указаною нормою. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, чи судом у визначених законом випадках. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) мають вищу юридичну силу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статті 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Неправильне тлумачення апеляційним судом статті 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням і призвело до неправомірної відмови позивачу у реалізації її права на судовий захист. Згідно з частиною другою статті 5 ЦПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Суд апеляційної інстанції, встановивши порушення банком прав позивача під час реалізації спірного майна, повинен був обрати ефективний спосіб захисту порушеного права, враховуючи ту обставину, що банк пропонував позивачу викупити майно, вона надала згоду, однак ПАТ КБ «ПриватБанк» порушило домовленості, оскільки не надало висновку експерта про вартість майна, розрахунку суми та платіжних реквізитів для перерахунку коштів, а також продав спірне майно за заниженою у 8 раз ціною (ніж запропоновано ОСОБА_2), що свідчить про неможливість відшкодувати збитки, оскільки відсутня справжня ціна готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1», суд її не встановлював. Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру пред'явленої вимоги до порушника цього права. Визначаючи вид вимоги, особа може стикнутися на проблему, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб'єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред'явлення іншої. Отже, з'являється декілька шляхів досягнення кінцевої мети - відновлення порушеного права або захисту інтересу. Постанова Іменем України 16 січня 2019 року м. Київ справа № 345/2217/17 провадження № 61-26393св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів: Мартєва С. Ю. Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), ШтеликС. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_2, відповідачі: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Целестія», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та її адвоката Ватутіна Івана Петровича на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Матківського Р. Й., ВСТАНОВИВ: У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Целестія» (далі - ТОВ «Целестія»), приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М. (далі - приватний нотаріус Дніпровського МНО Верба В. М.) про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Позовна заява мотивована тим, що 15 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», з метою забезпечення виконання її зобов'язань за кредитним договором від 15 листопада 2006 рокуукладено іпотечний договір, предметом якого є готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_1, що належить позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 09 вересня 2006 року. Оскільки кредитні зобов'язання не були виконані належним чином, рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки - готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» шляхом надання ПАТ КБ «ПриватБанк» права продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», із встановленням початкової ціни предмета іпотеки, зазначеної у додатковому договорі до договору іпотеки від 27 березня 2007 року (4 910 320,03 грн), за ціною продажу, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. 19 червня 2017 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Целестія» укладено договір купівлі-продажу готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» за ціною 5 272 507 грн, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського МНО Вербою В. М. Позивач вважає, що банк порушив її переважне право викупу предмета іпотеки, оскільки вона своєчасно заявила банку про намір викупити готель за ціною та в порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», як це було визначено рішенням апеляційного суду. Пропонуючи ОСОБА_2 викупити готель за ціною 34 345 530 грн, банк не надав звіт про оцінку майна суб'єктом оціночної діяльності та не вказав, на які рахунки необхідно вносити кошти, тому немає підстав вважати, що вона у 30-денний строк не повідомила про свій намір викупити предмет іпотеки. Банк продав предмет іпотеки за ціною, нижчою від цінової пропозиції, яку їй було запропоновано. Також в оспорюваному договорі купівлі-продажу готелю не вказано, що продаж відбувається на підставі рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2016 року. На день укладення договору купівлі-продажу предмет іпотеки знаходився під арештом. Протиправні дії відповідачів свідчать про умисел в діях ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Целестія», спрямований на заволодіння готелем у незаконний спосіб та позбавлення позивача законного першочергового права на викуп належного їй предмета іпотеки відповідно до чинного законодавства та рішення суду, яке набрало законної сили. На підставі викладеного ОСОБА_2 просила: визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» (зазначений на плані літерою «А», загальною площею 2 697,2 кв. м, а саме: підвал № І-ХІІІ площею 629,8 кв. м, готельні приміщення № 1-99 площею 1 280,4 кв. м; приміщення № ХIV-LXV площею 725,2 кв. м, приміщення № 38-46 площею 61,8 кв. м; що становить цілу ідеальну частку), укладений 19 червня 2017 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Целестія» та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського МНО ВербоюВ. М. і зареєстрований у реєстрі за номером 531; скасувати державну реєстрацію права власності за ТОВ «Целестія» на зазначене нерухоме майно, вчинену 19 червня 2017 року. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 грудня 2017 року (в складі судді Сухарник І. І.) позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» (зазначений на плані літерою «А», загальною площею 2 697,2 кв. м, а саме: підвал № 1-ХІІІ площею 629,8 кв. м, готельні приміщення № 1-99 площею 1280,4 кв. м, приміщення № ХІV-LХV площею 725,2 кв. м, приміщення № 38-46 площею 61,8 кв. м; що становить цілу ідеальну частку), що був укладений 19 червня 2017 між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Целестія», посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського МНО Вербою В. М. та зареєстрований в реєстрі за номером 531. Скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «Целестія» на нерухоме майно - готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» (зазначений в плані літерою «А», загальною площею 2 697,2 кв. м, а саме: підвал № 1-ХІІІ площею 629,8 кв. м; готельні приміщення № 1-99 площею 1 280,4 кв. м, приміщення № ХІV-LХV площею 725,2 кв. м; приміщення № 38-46 площею 61,8 кв. м; що становить цілу ідеальну частку), вчинену 19 червня 2017 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпровського МНО ВербоюВ. М., номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності НОМЕР_1. У задоволенні решти позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при укладенні оспорюваного договору банк допустив ряд процедурних порушень, які передували його укладенню, приховав, а також не прийняв інформацію від позивача про намір першочергово викупити готель, не надав позивачу результатів експертної оцінки будівлі та не узгодив з нею ціну його продажу, не провів оцінку приватизованої земельної ділянки, на якій знаходиться предмет іпотеки, позбавивши позивача законного першочергового права на викуп предмета іпотеки, та здійснив його продаж за ціною, що майже у сім разів нижче від цінової пропозиції, яку було запропоновано позивачу. Визнання договору недійсним та скасування державної реєстрації є належними та ефективними способами захисту порушених прав позивача й відновлять її право власності на відчужений нерухомий об'єкт і становище, яке існувало до укладення цього договору. Місцевий суд відмовив у задоволенні вимоги про скасування оспорюваного договору з тих підстав, що такий спосіб захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права законом не передбачений. Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що саме іпотекодержатель несе відповідальність перед іпотекодавцем за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. Доводи позивача про наявність суттєвих порушень, допущених банком до укладення договору, а також банком і нотаріусом під час укладення оспорюваного договору у даному спорі жодного значення не мають, оскільки визнання договору недійсним призведе до істотного дисбалансу у правовідносинах між сторонами, а позивач не позбавлена права поставити питання про відшкодування збитків за рахунок іпотекодавця, зокрема і в судовому порядку. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2018 року заяви ТОВ «Целестія» про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 червня 2017 року, задоволено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 червня 2017 року, а саме: накладення арешту та заборони на вчинення будь-яких дій, пов'язаних із вступом у володіння, користування, відчуження чи передачею третім особам нерухомого майна, заборони вчиняти будь-які дії чи будь-яким іншим особам укладати договори стосовно цього майна шляхом заборони ТОВ «Целестія» вступати у володіння, користування, розпорядження, проводити реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати обтяження чи відчуження готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» (зазначений на плані літерою «А», загальною площею 2 697,21 кв. м, а саме: підвал № 1-XIII площею 629,8 кв. м; готельні приміщення № 1-99 площею 1 280,4 кв. м; приміщення № XIV-LXV площею 725,2 кв. м; приміщення № 38-46 площею 61,8 кв. м; що складає цілу ідеальну частку), що розташований на АДРЕСА_1. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскільки постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2018 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, а апеляційний суд у судовому рішенні не вирішив питання про скасування заходів забезпечення позову, то подані заяви представників ТОВ «Целестія» про скасування заходів забезпечення позову є обґрунтованими і підлягають задоволенню. У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 та її адвокат Ватутін І. П., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові вказав про порушення, допущені відповідачами під час укладення оспорюваного договору, проте не надав їм належної правової оцінки. Суд апеляційної інстанції помилково послався на частину першу статті 38 Закону України «Про іпотеку», оскільки банк порушив інші норми цього Закону. Апеляційний суд всупереч частині другій статті 38 Закону України «Про іпотеку» безпідставно дійшов висновку, що позивач втратила переважне право на придбання предмета іпотеки. Суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки факту умисного введення продавцем в оману нотаріуса. Підписуючи від імені продавця ПАТ КБ «ПриватБанк» договір купівлі-продажу готелю, представник банку Дерев'янкіна Н. О. не мала необхідного на те обсягу цивільної дієздатності. У матеріалах справи немає документів, що підтверджують своєчасне та повне проведення ТОВ «Целестія» розрахунків за договором купівлі-продажу готелю. У договорі купівлі-продажу неправильно вказано, що спірний готель знаходиться на земельній ділянці, яка належить Калуській міській раді Івано-Франківської області, оскільки вона належить позивачу. Нотаріус не витребував документів щодо власника цієї земельної ділянки. У звіті експерта неправильно вказано, що земельна ділянка, на якій розташований предмет іпотеки, перебуває в оренді, оскільки її власником є ОСОБА_2 Звіт про оцінку майна не було внесено до Єдиної бази даних звітів про оцінку. Також апеляційний суд залишив поза увагою те, що відповідно до висновку експертизи від 27 листопада 2017 року ринкова вартість готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» становить 38 742 809 грн, що в сім разів більше від ціни продажу. Без проведення незалежного рецензування звіту про оцінку та незалежної судової будівельної оціночної експертизи готелю, які слід проводити в межах цієї цивільної справи, іпотекодавець позбавляється права на відшкодування збитків за рахунок іпотекодержателя. Разом з тим у кримінальному провадженні встановлено вчинення нотаріусом кримінального правопорушення під час посвідчення оспорюваного правочину. У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 та її адвокат ВатутінІ. П., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції про скасування заходів забезпечення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувану постанову винесено без виклику осіб, які беруть участь у справі, чим порушено принцип змагальності сторін. Позивач була позбавлена можливості брати участь у судовому засіданні, наводити свої доводи і заперечення щодо заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Також апеляційний суд не оприлюднив на офіційному веб-порталі судової влади України інформації про розгляд заяви ТОВ «Целестія» та не надіслав позивачу вчасно оскаржувану ухвалу. Скасування заходів забезпечення позову призведе до існування реальних ризиків, що ТОВ «Целестія» до вирішення справи Верховним Судом зробить усе можливе для відчуження готелю на користь третіх осіб. У червні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до суду відзив на касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2018 року, зазначивши, що судовими рішеннями у справі № 345/1262/16-ц, які набрали законної сили та мають преюдиційне значення, встановлено початкову вартість реалізації предмета іпотеки - не нижче 4 910 320,03 грн. Вказаними рішеннями також встановлено, що заборгованість за кредитним договором становить 1 202 084,52 дол. США, що станом на 04 березня 2016 року становить 31 506 635,27 грн. При цьому банк звертався до позивача і пропонував погасити кредитну заборгованість та продати предмет іпотеки, проте від вчинення цих дій вона утрималась. Рішеннями судів, які набрали законної сили, не передбачено звернення стягнення на земельну ділянку, на якій знаходився предмет іпотеки, тому посилання скаржника на її право власності на цю землю не має правового значення. Позивач не вчинила будь-яких реальних дій, спрямованих на викуп предмета іпотеки. Представник банку мав повноваження на підписання оспорюваного правочину, що підтверджується довіреністю від 16 березня 2017 року, яка знаходиться в матеріалах справи. Неузгодження з позивачем ціни готелю не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним, оскільки боржник має право на відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. Разом з тим суд першої інстанції не встановив, чим оскаржуваний правочин порушує права позивача. Висновок експерта у кримінальному провадженні, на який посилається позивач, не має правового значення, оскільки експерт визначив вартість не лише готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1», а й ресторану «Асторія» та земельної ділянки. У червні 2018 року приватний нотаріус Дніпровського МНО Верба В. М. подав до суду відзив на касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2018 року, зазначивши, що під час посвідчення договору купівлі-продажу він керувався Законом України «Про іпотеку» та не порушив чинного законодавства. На момент вчинення цього правочину спірне майно не було арештоване, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також у договорі іпотеки вказано, що готель розташований на земельній ділянці, яка належить Калуській міській раді Івано-Франківської області, при цьому ця земельна ділянка не була предметом іпотеки та не була відчужена за спірним правочином. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції підлягає задоволенню частково з таких підстав. Суди встановили, що заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 серпня 2016 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2016 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки - готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» шляхом надання ПАТ КБ «ПриватБанк» права продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», із встановленням початкової ціни предмета іпотеки, зазначеної в додатковому договорі до договору іпотеки від 27 березня 2007 року, а саме у розмірі 4 910 320,03 грн, за ціною продажу, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. 15 листопада 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направлено ОСОБА_2 повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» з пропозицією у 30-денний термін з дня отримання даного повідомлення письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір викупити предмет іпотеки, а також про те, що з дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вона набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. 20 грудня 2016 року ОСОБА_2 направлено ПАТ «ПриватБанк» письмову відповідь з повідомленням про намір купити готель «ІНФОРМАЦІЯ_1». 09 січня 2017 року банком направлено ОСОБА_2 лист, в якому банк запропонував ОСОБА_2 можливість викупити готель шляхом внесення грошових коштів у розмірі 34 345 530 грн на рахунок, відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк». 25 лютого 2017 року ОСОБА_2 надіслала банку письмову відповідь, в якій зазначала про свій намір викупити готель на підставі проведення оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна та в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», як було визначено рішенням суду апеляційної інстанції від 09 листопада 2016 року. Також зазначила, що банк не конкретизував, з якого часу має обчислюватись 30-денний строк внесення грошових коштів, а також не вказав, на який саме рахунок, відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», необхідно вносити кошти. У відповідь банк надіслав позивачу листа від 17 березня 2017 року, в якому просив зачекати з відповіддю на її запит від 25 лютого 2017 року. На лист позивача від 25 лютого 2017 року банк 10 квітня 2017 року надіслав лист, в якому повідомив, що обчислення 30-денного строку розпочалося з 15 листопада 2016 року. Оцінка на майно визначена незалежним експертом з використанням аналогового і підхідного методів розрахунку. Також вказано, що ОСОБА_2 необхідно сплатити заборгованість у розмірі 1 716 529,13 дол. США. Також банк надіслав позивачу лист від 12 квітня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_2 повідомлено, що її звернення від 04 березня 2017 року знаходиться в роботі і фахівці головного офісу банку працюють над вирішенням її питання. Між ПАТ КБ «ПриватБанк», від імені якого діяла представник банку Дерев'янкіна Н. О. на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського МНО Каримовою Н. С. 16 березня 2017 року, яка була продавцем, і ТОВ «Целестія» 19 червня 2017 року укладено договір купівлі-продажу готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» за ціною 5 272 507 грн, який належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Калуського МНО Тихан О.М. 19 вересня 2006 року. 19 червня 2017 року у державному реєстрі зареєстровано право власності на готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» за ТОВ «Целестія», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Звертаючись до суду, ОСОБА_2 просила про визнання недійсним договору купівлі-продажу готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» з тих підстав, що ПАТ КБ «ПриватБанк» позбавив її як іпотекодавця можливості першочергового права викупу готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1»; приховав від нотаріуса інформацію про заявлене нею бажання скористатися першочерговим правом викупу належного їй майна та ввів в оману нотаріуса, вказавши завідомо недостовірну інформацію; замовив оцінку майна не для його продажу в порядку, встановленому судовим рішенням і статтею 38 Закону України «Про іпотеку», а для реєстрації права власності за собою, тим самим занизивши вартість майна; приховав від позивача звіт про оцінку майна, яким було в сім разів занижено його вартість порівняно з ринковою; всупереч Закону України «Про нотаріат» банк здійснив продаж заставного майна без фактичної оплати коштів; договір купівлі-продажу нерухомого майна, що є предметом іпотеки, було укладено з боку продавця не уповноваженою на те особою. ОСОБА_2 також вказувала, що нотаріус не перевірив статус земельної ділянки під готелем, вказавши завідомо недостовірну інформацію, що вона перебуває в оренді, хоча насправді вона належить іпотекодавцю на праві приватної власності. Зібраними у справі доказами підтверджено порушення прав позивача як власника спірного майна під час укладення договору купівлі-продажу готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Целестія». Також у пункті 4 договору купівлі-продажу від 19 червня 2017 року зазначено, що предмет договору (готель «ІНФОРМАЦІЯ_1») розташований на земельній ділянці, власником якої на момент укладення договору іпотеки є Калуська міська рада Івано-Франківської області. Крім того, позивач вказувала на те, що предмет іпотеки знаходиться на земельній ділянці, яка належить їй на праві власності, проте нотаріус не перевірив вказані обставини, тому помилково зазначив у спірному правочині, що земля під готелем належить міській раді. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки, площею 0,0952 га на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що недодержання іпотекодержателем вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку»щодо повідомлення іпотекодержателя про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки та відчуження такого майна за заниженою ціною є підставою відповідальності іпотекодержателя перед іпотекодавцем за відшкодування завданих збитків, а не підставою для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, апеляційний суд не перевірив доводи позивача щодо порушення його прав з інших підстав, ніж визначені указаною нормою. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, чи судом у визначених законом випадках. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) мають вищу юридичну силу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статті 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Неправильне тлумачення апеляційним судом статті 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням і призвело до неправомірної відмови позивачу у реалізації її права на судовий захист. Згідно з частиною другою статті 5 ЦПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Суд апеляційної інстанції, встановивши порушення банком прав позивача під час реалізації спірного майна, повинен був обрати ефективний спосіб захисту порушеного права, враховуючи ту обставину, що банк пропонував позивачу викупити майно, вона надала згоду, однак ПАТ КБ «ПриватБанк» порушило домовленості, оскільки не надало висновку експерта про вартість майна, розрахунку суми та платіжних реквізитів для перерахунку коштів, а також продав спірне майно за заниженою у 8 раз ціною (ніж запропоновано ОСОБА_2), що свідчить про неможливість відшкодувати збитки, оскільки відсутня справжня ціна готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1», суд її не встановлював. Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру пред'явленої вимоги до порушника цього права. Визначаючи вид вимоги, особа може стикнутися на проблему, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб'єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред'явлення іншої. Отже, з'являється декілька шляхів досягнення кінцевої мети - відновлення порушеного права або захисту інтересу. При розгляді справи апеляційний суд не перевірив з достатньою повнотою доводи апеляційної скарги, у постанові не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, та не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що порушене право позивача може бути захищене лише шляхом пред'явлення іншого позову до іпотекодержателя (ПАТ КБ «ПриватБанк») про відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього в порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», не врахував, що відповідно до вказаної норми матеріального права такий спосіб відшкодування збитків можливий саме у разі неповідомлення іпотекодавця про свій намір укласти цей договір. Банк повідомив позивача про намір продати предмет іпотеки, проте порушив визначений законом порядок продажу предмета іпотеки. Отже, частиною першою статті 38 Закону України «Про іпотеку» передбачена відповідальність іпотекодержателя за відшкодування завданих збитків перед іпотекодавцем саме у разі невиконання умови цієї норми щодо письмового повідомлення про свій намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Разом з тим банк запропонував позивачу придбати предмет іпотеки, проте продав його не іпотекодавцю, а іншій особі та з порушенням вимог, які визначені у статтях 203, 215 ЦК України. Зі змісту позовної заяви вбачається, що вимоги позивача ґрунтуються, зокрема на нормах Закону України «Про іпотеку» та статей 203, 215 ЦК України. Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Отже, апеляційний суд, за наявності вищевказаних обставини у конкретній справі, дійшов помилкового висновку про неправильне обрання позивачем способу захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки спір залишився невирішеним, що суперечить статті 5 ЦПК України. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом. Відповідно до пункту 1 частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Отже, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, постанова апеляційного суду не може вважатись законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Щодо розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 та її адвоката Ватутіна І. П. на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2018 року необхідно зазначити наступне. Згідно з частиною першою статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6-8, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Вищенаведений перелік є вичерпним. З наведеного слідує, що ухвала апеляційного суду про скасування заходів забезпечення позову не підлягає касаційному оскарженню та, відповідно, не може бути предметом касаційного перегляду. Таким чином, ухвала Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2018 року в силу вимог процесуального закону касаційному перегляду не підлягає. Проте ОСОБА_2 та її адвокат Ватутін І. П. оскаржили у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про скасування заходів забезпечення позову, яка не може бути предметом касаційного перегляду в силу вимог процесуального закону. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» від 23 жовтня 1996 року; «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії» від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 та її адвоката ВатутінаІ. П. на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2018 року прийнята до провадження суду касаційної інстанції, однак в силу вимог ЦПК України касаційному перегляду не підлягає, то касаційне провадження у справі в цій частині належить закрити. Керуючись статтями 389, 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 та її адвоката Ватутіна Івана Петровича на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2018 року задовольнити частково. Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Целестія», приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби Віталія Миколайовича, про визнання недійсним договору купівлі-продажу,за касаційною скаргою ОСОБА_2 та її адвоката Ватутіна Івана Петровича на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2018 року закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. С. Висоцька Судді С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко І. М. Фаловська С. П.Штелик ссылка

ВС/КЦС: Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (ВСКЦС, справа № 444/484/15-ц, 12.12.18) Фабула судового акта: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, розглядаючи цю судову справу за касаційною скаргою банка (відповідач), вдався до аналізу ряда положень кредитного договору. При цьому Суд визнав недійсними пункти 1.3.2, 4.3.12 цього договору, а також пункти 1.1.1 (в частині комісії), 2.10 додаткової угоди № 1 до кредитного договору, частково задовольнивши в такий спосіб позовні вимоги двох позивачів – позичальників. Для розуміння суті питання варто поінформувати читача про зміст зазначених пунктів договору. Отже, відповідно до пункту 1.3.2 кредитного договору комісія за видачу кредиту за цим договором складає 1,5 % від суми кредиту і сплачується одноразово на дату видачі/перерахування кредитних коштів. На підставі пункту 4.3.12 кредитного договору при здійснення повного дострокового погашення кредиту протягом перших двох років дії кредитного договору позичальник зобов'язаний сплатити банку комісію у розмірі 2 % від початкової суми кредиту. За змістом пункту 1.1.1 додаткової угоди № 1 до кредитного договору починаючи з 05 травня 2011 року позичальник сплачує суму в розмірі відстрочених протягом зазначеного в абзаці 1 цього пункту періоду платежів та комісію за консультації за кредитними операціями у розмірі 0,75 % згідно додатку (графіку) до цього договору. Нарешті, згідно із пунктом 2.10 додаткової угоди № 1 до кредитного договору у випадку повного дострокового погашення кредиту позичальник зобов'язаний сплатити комісію в розмірі 2 % від суми загальної заборгованості за договором,розрахованої на дату дострокового погашення. У випадку часткового погашення кредиту шляхом внесення необхідного платежу у розмірі,що перевищує платіж, визначений графіком погашення кредиту за відповідний період. Позичальник зобов'язаний сплатити комісію в розмірі 3 % від суми, що становить різницю між сплаченим платежем та платежем, визначеним графіком. Підставою для такого рішення стали, зокрема положеннями ч. 5 ст. 11, частин 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. З огляду на це продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. ВС/КЦС дйшов кагоричного висновку про те, що комісія за видачу кредиту у розмірі 1,5 % від суми кредиту, комісія у розмірі 2 % від початкової суми кредиту за дострокове повернення кредиту та комісія за консультації за кредитними операціями у розмірі 0,75 % є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме: за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним в силу ч. 5 ст. 11, частин 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Доречно нагадати, що 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», відповідно до якого Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону «Про споживче кредитування». В який спосіб у зв’язку з цим будуть діяти суди, покаже практика. Але вже зараз в цілому рішень Верховного Суду можна зустріти фразу про те, що «споживач є вразливою стороною договірних відносин» і «законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів»та Закону України «Про споживче кредитування» (див. наприклад, постанову ВС/КЦС від13 грудня 2018 року (справа № 716/179/15-ц). Постанова Іменем України 12 грудня 2018 року м. Київ справа № 444/484/15-ц провадження № 61-10156св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач) учасники справи: позивач - ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни на заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 01 квітня 2015 року у складі судді Ясиновського Р. Б. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року у складі суддів: Крайник Н. П., Савуляка Р. В., Цяцяка Р. П., В С Т А Н О В И В : У лютому 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») про визнання недійсними договорів, стягнення коштів в порядку двосторонньої реституції, відшкодування моральної шкоди, в якому просили визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 040/37/07-Ф, укладений між банком та ОСОБА_1 26 червня 2007 року, визнати недійсною з моменту укладення додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 15 жовтня 2010 року, визнати недійсним з моменту укладення додатковий договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору від 29 вересня 2014 року, визнати недійсним з моменту укладення договір поруки, укладений між банком та ОСОБА_2 26 червня 2007 року, визнати недійсним з моменту укладення іпотечний договір, укладений між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 26 червня 2007 року; в порядку двосторонньої реституції стягнути із банку на користь ОСОБА_1 978 доларів 10 центів США та 18 382 грн 63 коп., а також стягнути із банку на користь ОСОБА_1 заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 50 тис. грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний кредитний договір суперечить Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, при укладенні кредитного договору банк приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав в договорі занижені значення показників істотних умов договору, чим ввів позивача в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту. Заочним рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 01 квітня 2015 року позов задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір № 040/37/07-Ф, укладений 26 червня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ОСОБА_1 Визнано недійсною з моменту укладення додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 040/37/07-Ф від 26 червня 2007 року, укладену 15 жовтня 2010 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 Визнано недійсним з моменту укладення додатковий договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору № 040/37/07-Ф від 26 червня 2007 року, укладений 29 вересня 2014 року між публічним акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ОСОБА_1 Визнано недійсним з моменту укладення договір поруки, укладений 26 червня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 Визнано недійсним з моменту укладення іпотечний договір, укладений між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 26 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Чемерис Г. Я. В порядку двосторонньої реституції стягнуто з публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» на користь ОСОБА_1 978 доларів 10 центів США та 18 382 грн 63 коп. Стягнуто з публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн. Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з кредитного договору № 040/37/07-Ф вбачається, що в ньому немає відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту. Кредитний договір не містить графіку платежів, а графік платежів до додаткової угоди № 1 від 15 жовтня 2010 року не відповідає строку, на який згідно умов кредитного договору та додаткової угоди, видано кредит, в такому графіку відсутня інформація щодо вартості всіх супутніх послуг, інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом, відсутній докладний розпис сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом. Кредитний договір не містить вказівки на вид та предмет кожної супутньої послуги, пов'язаної із оформленням кредиту, яка має фінансуватися позичальником, не містить вказівки на її вартість та обґрунтування такої вартості. Кредитний договір не містить умов відкриття, ведення та закриття позичкового рахунку, відкритого позивачу, тарифів та всіх сум коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням. Пункт 4.2.6 кредитного договору передбачає право банку ініціювати зміну відсоткової ставки за користування кредитом, письмово попередивши про це позичальника за 10 робочих днів. При незгоді позичальника з новим розміром процентної ставки, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, відсотків за користування ним та можливих штрафних санкцій. Така умова договору надає право банку змінювати відсоткову ставку на власний розсуд, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін кредитного договору. У відповідності до частини п'ятої стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Положення підпункту 2.10 додаткової угоди містять умову про зміну суми комісії, що підлягає сплаті, в залежності від зміни загальної суми заборгованості за договором та суми фактично сплаченого місячного платежу за кредитом, тому така умова є несправедливою. Як вбачається із наданого позивачем висновку спеціаліста від 18 грудня 2014 року, встановлений в договорі щомісячний платіж в сумі 293 долари 94 центи США, не відповідає процентній ставці 12,99%, яка передбачена договором. Для обрахування щомісячного платежу фактично банком була встановлена відсоткова ставка в розмірі 13,824 % річних. Таким чином, умови кредитування, які фактично встановлені в кредитному договорі, не відповідають волевиявленню позивача. За таких обставин, банк приховав від позичальника об'єктивну інформацію щодо сукупної вартості кредиту, вказав в договорі занижені значення процентної ставки як істотної умови договору, тим самим ввівши позивача в оману щодо фактичної процентної ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позивач банку, за умови погашення кредиту згідно умов кредитного договору. Факт приховування важливої інформації перед укладенням кредитного договору та не відповідність визначених в договорі умов фактично встановленим, що призвело до отримання додаткового прибутку на користь банку, в даному випадку, суд розцінює як умисел в діях відповідача. Позивач отримала кредит в сумі 25 тис. доларів США. У рахунок погашення кредиту позичальник сплатила 25 978, 1 доларів США. Вказані суми підлягають стягненню з банку в порядку застосування двосторонньої реституції. У зв'язку із введенням в оману та грубим порушенням прав споживача позивачу заподіяно моральну шкоду. Задовольняючи позовну вимогу про визнання недійсним кредитного договору, слід також визнати недійсними договори поруки та договір іпотеки, оскільки ці договори є похідними від головного договору. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 01 квітня 2015 року залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недійсність договору про надання споживчого кредиту, оскільки він не відповідає вимогам статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику як споживачу фінансових послуг банку повної інформації про кредитні умови, а саме: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних із одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; податковий режим сплати процентів та про державні субсидії або інформацію про те, від кого споживач може одержати такі відомості; не роз'яснено позивачу, що валютні ризики під час виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором покладено на споживача й не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, що передбачено Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168. Крім того, враховуючи невідповідність процентної ставки, вказаної у договорі, реально сплачуваній, невідповідність мінімального щомісячного платежу та строку кредитування, вказаних в договорі, фактично встановленим, суд дійшов правильного висновку про те, що, таким чином, зазначена у договорі сума кредиту не відповідає його умовам і вартості кредиту. У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ПАТ КБ «Надра» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» Стрюкової І. О., просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що під час підписання кредитного договору позивач була ознайомлена з його умовами, висловила згоду щодо цих умов та волевиявлення шляхом підписання вказаного договору. Позивач не довела, що її введено в ману щодо істотних умов кредитного договору. Крім того, не доведено обставини завдання їй моральної шкоди. Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Суди встановили, що 26 червня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 040/37/07-Ф, за умовами якого позичальник кредиту 25 тис. доларів США зі сплатою 12, 99 % річних та строком погашення до 26 червня 2037 року, розмір щомісячного платежу 293, 94 доларів США. 15 жовтня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 040/37/07-Ф від 26 червня 2007 року, якою кредитний договір викладено в новій редакції. 29 вересня 2014 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору. 26 червня 2007 року між позивачем ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» укладений договір поруки та між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» укладено іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку передано квартиру № 9 в будинку АДРЕСА_1. Суди дійшли висновку про недійсність кредитного договору, зокрема, з підстав відсутності у ньому детального розпису сукупної вартості кредиту та ненадання інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, із чим погодитися не можна. За змістом положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 26 червня 2007 року) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо. У договорі про надання споживчого кредиту зазначається у тому числі детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Тобто, вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» на дату укладення оспорюваного договору не передбачали обов'язку банку надати детальний розпис сукупної вартості кредиту в окремому документі. Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (набрали чинності 06 червня 2007 року), зобов'язують банки надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов'язково повинен бути викладений лише як окремий документ. Спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту (пункт 1.4), розміру процентної ставки (пункт 1.3.1), порядку її нарахування (пункт 3.4), переліку, розміру й бази розрахунку неустойки (пункт 5); періоду внесення платежів, відповідальності за порушення умов договору. Враховуючи зміст наведених пунктів кредитного договору, ОСОБА_1 з моменту підписання цього договору обізнана щодо оплатності наданого кредиту, свого обов'язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту. Додатком № 1 до додаткової угоди № 1 до кредитного договору визначено розмір щомісячних платежів як за тілом кредиту, так і в розрізі процентів (а. с. 29). Таким чином, позивач була проінформована про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, у зв'язку з чим не можна визнати кредитний договір недійсним в цілому. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України). Із обґрунтованістю позову в частині недійсності окремих частин кредитного договору колегія суддів погоджується з огляду на таке. Відповідно до пункту 1.3.2 кредитного договору комісія за видачу кредиту за цим договором складає 1,5 % від суми кредиту і сплачується одноразово на дату видачі/перерахування кредитних коштів. На підставі пункту 4.3.12 кредитного договору при здійснення повного дострокового погашення кредиту протягом перших двох років дії кредитного договору позичальник зобов'язаний сплатити банку комісію у розмірі 2 % від початкової суми кредиту. За змістом пункту 1.1.1 додаткової угоди № 1 до кредитного договору починаючи з 05 травня 2011 року позичальник сплачує суму в розмірі відстрочених протягом зазначеного в абзаці 1 цього пункту періоду платежів та комісію за консультації за кредитними операціями у розмірі 0,75 % згідно додатку (графіку) до цього договору. Згідно із пунктом 2.10 додаткової угоди № 1 до кредитного договору у випадку повного дострокового погашення кредиту позичальник зобов'язаний сплатити комісію в розмірі 2 % від суми загальної заборгованості за договором, розрахованої на дату дострокового погашення. У випадку часткового погашення кредиту шляхом внесення необхідного платежу у розмірі,що перевищує платіж, визначений графіком погашення кредиту за відповідний період. Позичальник зобов'язаний сплатити комісію в розмірі 3 % від суми, що становить різницю між сплаченим платежем та платежем, визначеним графіком. За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Таким чином, комісія за видачу кредиту у розмірі 1,5 % від суми кредиту, комісія у розмірі 2 % від початкової суми кредиту за дострокове повернення кредиту та комісія за консультації за кредитними операціями у розмірі 0,75 % є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме: за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним в силу частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Отже, суди неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень із ухваленням нового рішення про визнання пунктів 1.3.2, 4.3.12 кредитного договору, пунктів 1.1.1 (в частині комісії), 2.10 додаткової угоди № 1 до кредитного договорунедійсними. В іншій частині позову необхідно відмовити, у тому числі й у частині оспорення договорів забезпечення кредиту, оскільки основне зобов'язання залишається дійсним за виключенням пунктів 1.3.2, 4.3.12 кредитного договору, пунктів 1.1.1 (в частині комісії), 2.10 додаткової угоди № 1 до кредитного договору. Не становлять підставу недійсності кредитного договору посилання позивача на те, що щомісячний платіж у розмірі 293, 94 долари США не відповідає процентній ставці за кредитом у розмірі 12, 99 % річних, також доводи щодо порушення банком порядку зарахування коштів на погашення кредиту, оскільки такі посилання позивача стосуються правильності розрахунку кредитної заборгованості, а не дійсності правочину, на підставі якого виникли правовідносини між сторонами. Щодо процедури зміни розміру процентної ставки, необхідно зазначити таке. Пунктом 4.2.6 кредитного договору визначено, що банк має право ініціювати зміну відсоткової ставки за користування кредитом, письмово попередивши про це позичальника за 10 робочих днів. При незгоді позичальника з новий розміром відсоткової ставки, про що свідчить факт не підписання позичальником протягом 14 робочих днів додаткової угоди до даного договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій. У новій редакції кредитного договору наведені умови викладено в пункті 2.8 додаткової угоди № 1, в якому зазначено, що про намір змінити розмір процентної ставки за надання кредиту, кредитор зобов'язаний повідомити позичальника не пізніше ніж за 10 календарних днів до дати початку їх введення, а також надати для укладення додаткову угоду про внесення змін до цього договору. У разі, якщо позичальник погодиться зі зміненим розміром процентної ставки, він зобов'язаний протягом 5 робочих днів підписати надану кредитором додаткову угоду про внесення змін до цього договору та повернути її кредитору. У разі, якщо позичальник не погодиться із запропонованими кредитором змінами розмірів процентів і не укладе протягом строку, встановленого в абзаці 3 пункту 2.8 цього договору, відповідної додаткової угоди до цього договору, кредитор має право вимагати від позичальника дострокового погашення ним у повному обсязі заборгованості за кредитом, сплати процентів, а також можливої неустойки (штрафу, пені) відповідно до умов даного договору. Суди дійшли висновку про те, що такі умови договору надають право банку змінювати відсоткову ставку на власний розсуд, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін кредитного договору на шкоду споживачу. Разом з тим, згідно частини першої статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. За частиною третьою статті 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Отже, сторони кредитного договору досягли домовленості щодо порядку зміни розміру процентної ставки, який передбачає необхідність отримання згоди позичальника, а тому не можна погодитися із висновками судів, що пункт 4.2.6 кредитного договору надає право банку змінювати відсоткову ставку на власний розсуд. Згідно вимог статті 611 ЦК України відшкодування моральної шкоди в разі невиконання зобов'язання допускається, якщо такі наслідки передбачені законом або договором, а тому вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними, що не враховано судами при вирішенні справи. Керуючись статтями 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни задовольнити частково. Заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 01 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року скасувати. Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково. Визнати пункти 1.3.2, 4.3.12 кредитного договору, пункти 1.1.1 (в частині комісії), 2.10 додаткової угоди № 1 до кредитного договору недійсними. У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в іншій частині відмовити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. О. Лесько С.Ю. Мартєв В. М.Сімоненко С. П. Штелик ссылка

Вы ещё обращаете внимание на них... Неужели Вас ещё озадачивают такие мелочи, как телефон...

Бывает и такое...

Ну относительно...

Вот это и есть прямые вопросы от которых будет не уйти при личном присутствии... Как то всё так просто свелось к тому, что одна готова признать, а другая просто не признавать... Просто да не просто всё на самом деле... Вот для этого и нужен специалист именно в таких делах...

Всё около, около 20, около 100000... Это старая песня... Я не понял, только одного в чём собственно проблема у Вас...? Тем более, что Вы готовы платить...

Всё зависит от того не что Вы хотите услышать, а что от Вас хотят услышать... на суде... А вот это надо уметь и надо обладать большим самообладанием...

Вы абсолютно правы...! Вот об этом и я всегда говорю, что если нет доверия, то не надо просто даже начинать работать с этим юристом...

То что хорошо написал, каким образом смогли оценить... Вы дали правовую оценку и проанализировали по всем аспектам... Что вообще должно быть вложено в понятие хорошего написания...

Ну вот давайте подождём и на Вашем примере узнает могут или нет приехать... Ведь они уже отправили, давно уже едут, из далека может... Вот Вы и напишите приедут или нет... Ждём от Вас известий... Я думаю эта информация будет очень полезна для других заёмщиков... Так что для общего блага ждём...

И как истечение срока ИД мешает продаже интересно...?)

Да уж... И какое это экспертное учреждение... ?