ANTIRAID

Справа №2-123/2010 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2010 р. Славутський міськрайонний суд Хмельницької області у складі: головуючого судді при секретарі з участю позивача представника позивача представників відповідачів: не з’явилися (про час та місце судового розгляду повідомлені належно), третьої особи на стороні відповідачів: не з’явилася (про час та місце судового розгляду повідомлена належно), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Славута Хмельницької області в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль», Хмельницької обласної дирекції ВАТ «ОСОБА_2 Аваль», третя особа на стороні відповідача – приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання нотаріального напису таким, що не підлягає виконанню, Встановив: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВАТ «ОСОБА_2 Аваль», Хмельницької обласної дирекції ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» про визнання нотаріального напису, вчиненого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 27.05.2009 р. та зареєстрованого у реєстрі № 1095, таким, що не підлягає виконанню, посилаючись, зокрема, на норми Закону України "Про нотаріат". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: у виконавчому написі зазначені найменування та адреса стягувача – Хмельницька обласна дирекція ВАТ «ОСОБА_2 Аваль, яка не є стягувачем, оскільки з нею не укладався жоден договір, що є порушенням ст.. 89 Закону України "Про нотаріат" та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Крім того, відповідно до ст.. 87 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис вчиняється на документах, що встановлюють заборгованість, а також відповідно до ст.. 88 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис вчиняється у разі наявності документів, що підтверджують безспірність заборгованості. Позивач зазначив, що в даному разі розмір заборгованості є спірним, оскільки не відповідає сумі, вказаній у відомостях про розмір заборгованості по кредиту, наданих банком. Відповідно до п. 5.1 Договору іпотеки, укладеного між ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» та ОСОБА_1 у разі порушення основного зобов’язання, умов кредитного договору або умов цього договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Проте, в даному разі банк жодної письмової вимоги про усунення порушень кредитних платежів позивачу не пред’явив. Заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні позивача та його представника, перевіривши наявні матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду, 22.04.2008 р. між ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» в особі начальника Славутського відділення ОСОБА_4 та в особі економіста Славутського відділення ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони укладено кредитний договір № 014/2295/74/1705 про надання кредиту 50000 доларів США за програмою кредитування «Кредит під заставу нерухомості». Строк кредиту – 180 місяців, дата остаточного погашення кредиту – 22 квітня 2023 року. 25.04.2008 р. з метою забезпечення визначених у кредитному договорі зобов’язань, сторонами був укладений договір іпотеки . 27.05.2009 р. приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 1095, яким запропоновано звернути достроково стягнення на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 та на підставі договору застави, передане у заставу відповідачу - ВАТ «ОСОБА_2 Аваль». Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу. Відповідно до статті 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Відповідно до ч. 12 ст. 110 ЦПК України позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред’являтися також за місцем його виконання. Отже, спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, вирішується судом за позовом боржника до стягувача. За приписами ст.. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. N 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. У пункті 1 Переліку включені нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Судом встановлено, що для вчинення виконавчого напису нотаріусу ХОТ ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» нотаріусу надано оригінал кредитного договору та документи про розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором кредиту в сумі 52559,09 доларів США.. Проте, в матеріалах справи є банківський розрахунок заборгованості, що повинен бути невід'ємною частиною виконавчого напису, в якому визначена заборгованість ОСОБА_1 перед банком станом на 25.05.2009 року в сумі 52421,34 долари США, що не відповідає виконавчому напису нотаріуса про безспірну заборгованість та свідчить про наявність спору у визначенні розміру наявної заборгованості позивача перед Банком. Як вбачається з листа ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» від 14.12.2009 року до відділу Державної виконавчої служби Славутського міськрайонного управління юстиції, стягувач ХОД ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» звернувся з проханням повернути виконавчий напис нотаріуса про звернення дострокового стягнення на нерухомість за кредитним договором між ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» та ОСОБА_1 Державним виконавцем ВДВС Славутського МУЮ в Хмельницькій області 14.01.2010 року закінчене виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 1095. виданому 27.05 2009 року на підставі ст.. 37 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв’язку з заявою стягувача про повернення виконавчого документу. За таких обставин суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими та підставними, а тому їх слід задоволити повністю. Керуючись ст..ст. ст.ст. 10, 11, 57 - 64, 212 – 215 . 228 ЦПК України, ст..ст. 87 Закону України «Про нотаріат», суд Вирішив: Позов задоволити повністю. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 № 1095 від 27 травня 2009 року про звернення дострокового стягнення на нерухоме майно – житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 102 кв.м. та приватизовану земельну ділянку площею 567 кв.м., розташовані в Хмельницькій області, м. Славута по провул. Кошового, 11. Протягом десяти днів з моменту проголошення рішення суду сторони можуть подати заяву про апеляційне оскарження рішення та протягом наступних двадцяти днів подати апеляційну скаргу на рішення суду в апеляційний суд Хмельницької області через Славутський міськрайонний суд. Заочне рішення може бути переглянуте Славутським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії в Славутський міськрайонний суд. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7705126

Справа №2-1727/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2009 року Вінницький районний суд Вінницької області у складі : головуючого: судді Гриценко І.Г. при секретарі: Казьміревській Л.В. за участю представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 філії ВАТ ВТБ Банк ОСОБА_3, приватного нотаріуса ОСОБА_4 розглянувши в у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_2 філії ВАТ ВТБ Банк, ВАТ ВТБ Банк (м.Київ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,- ВСТАНОВИВ: В позовній заяві ОСОБА_5 просить винести рішення, яким визнати виконавчий напис від 11.08.2009 року, вчинений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу, щодо задоволення вимог ВАТ ВТБ Банк по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року у розмірі 13 763,18 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 106028,79 гривень, за рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобіля марки RENAULT моделі MEGANE 1.4 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1, таким, що не підлягає до виконання, посилаючись на те, що тільки з 25.08.2009 року дізналась про виконавчий напис, отримавши постанову державного виконавця відділу ДВС ОСОБА_2 районного управління юстиції ОСОБА_6 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Калинівського нотаріального округу № 3418 від 11.08.2009 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ВАТ ВТБ банк боргу в розмірі 107634 грн. Цією ж постановою було накладено арешт на все майно, яке належить ОСОБА_5 При ознайомленні з оригіналом виконавчого напису, який знаходиться в матеріалах виконавчого провадження, було встановлено, що ним пропонується задовільнити вимоги ВАТ ВТБ банк по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року у розмірі 13763,18 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 106028,79 гривень, за рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобіля марки RENAULT моделі MEGANE 1.4 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1. На думку позивача даний виконавчий напис винесено нотаріусом з порушенням вимог законодавства, а тому він не підлягає до виконання на підставі наступного. Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою від 29.06.1999 року №1172 визначено, що підставами для стягнення заборгованості у безспірному порядку проводиться за нотаріально посвідченими угодами , що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості. Згідно з вказаними вище вимогами закону нотаріус не мав права вчиняти виконавчого напису, оскільки кредитний договір № 419 від 02.06.2006 року, укладений між ВАТ ВТБ Банк та ОСОБА_5, з якого виникають зобов'язання по погашенню заборгованості ОСОБА_5 - не був укладений в нотаріально-посвідченій формі. Договір же застави автомобіля є похідним від кредитного договору і є лише способом забезпечення зобов'язань за основним договором. Тобто заборгованість ОСОБА_5 перед ВАТ ВТБ Банк виникла не з умов передбачених договором застави автомобіля, а зі змісту кредитного договору, про те нотаріус не мав права досліджувати виконання його умов та робити висновок про безспірність вимог кредитора, адже він не був нотаріально посвідчений. Заборгованість ОСОБА_7 перед ВАТ ВТБ Банк не є безспірною. Про цей факт свідчить те, що 25.06.2009 року господарським судом Вінницької області було винесено ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство СПД ОСОБА_5. Цією ж ухвалою було введено мораторій на задоволення вимог її кредиторів, а також накладено арешт на все належне їй майно. Вимоги ВАТ ВТБ банк були заявлені в заяві про банкрутство, але в іншій сумі, ніж вказує нотаріус в своєму написі - 85 тис. гривень (згідно напису 106 028,79 грн.). Тобто сума заборгованості є спірною. Крім того, відповідно до виконавчого напису з ОСОБА_5 пропонується стягнення пені, нарахованої за період з 1 квітня 2009 року по 9 серпня 2009 року. Згідно ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: - забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; - не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Враховуючи те, що справа про банкрутство ОСОБА_5 порушена 25.06.2009 року, з цього моменту згідно Закону пеня за порушення договірних зобов'язань не могла нараховуватись, але нотаріус в своєму написі на це не зважає і стягує її включно по 9.08.2009 року. Крім того, вчинення виконавчого напису під час відкритої процедури про банкрутство не може бути належним способом захисту прав кредитора суб'єкта, щодо якого вона порушена. Щодо цього є спеціальний порядок, передбачений ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і він передбачає можливість всіх кредиторів заявити свої вимоги до арбітражного керуючого, який внесе їх до реєстру і подасть на затвердження господарського суду. В подальшому ці вимоги будуть задовольнятись почергово за рахунок майна боржника. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав, просив його задоволити, дав пояснення аналогічні змісту позовної заяви. Також пояснив, що окрім зазначених в позові підстав визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, також слід врахувати, що заборгованість ОСОБА_5 не є безспірною, так як на час вчинення виконавчого напису 11.08.2009 року, в ОСОБА_2 районному суді слухалася цивільна справа за позовом ВАТ ВТБ Банк до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року, по якій Вінницьким районним судом було винесено рішення від 12.08.2009 року про задоволення позову банку, та стягнення з ОСОБА_5 боргу за цим же кредитним договором, що і вчинено виконавчий напис нотаріусом. Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав, заперечив щодо його задоволення, пояснив, що вчинений ним виконавчий напис від 11.08.2009 року є законним і підлягає до виконання, так як вчинений відповідно до закону і не порушує вимог чинного законодавства, яким регулюється порядок вчинення виконавчого напису, а саме законів України «Про нотаріат», «Про Заставу», ЦК України, постанови КМУ №1172, інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, та інших. Представник відповідача ВАТ ВТБ Банк ОСОБА_3 позов не визнав, заперечив щодо його задоволення, пояснив, що 02 червня 2006 p. між АКБ «Мрія», на даний час банк змінив назву на ВАТ ВТБ Банк в особі ОСОБА_2 філії та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №419, відповідно до якого банк надав ОСОБА_5 кредит в сумі 18812 доларів США, і що з метою забезпечення викладених в кредитному договорі зобов»язань, було також 02.06.2006 року укладено договір застави, відповідно до якого предметом застави є автомобіль марки RENAULT моделі MEGANE, 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1. Так як ОСОБА_5 в порушення умов кредитного договору не повертає банку кредит, отриманий для придбання вказаного автомобіля, тому банк звернувся до Вінницького районного суду з позовом про стягнення суми кредиту з відповідача. В ході розгляду судом справи, банк також звернувся до приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 і 11.08.2009 року був вчинений виконавчий напис щодо звернення стягнення на автомобіль RENAULT, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, про вчинення виконавчого напису, по цьому ж кредитному договору. ОСОБА_5, Вінницький районний суд вони не повідомляли про вчинення виконавчого напису і 12.08.2009 року Вінницький районним судом було постановлено заочне рішення про стягнення суми кредиту з ОСОБА_5 Вважають, що виконавчий напис і рішення суду являються законними і підлягають обидва до виконання. Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, та вивчивши матеріали справи, а саме: виконавчий напис, постанову державного виконавця, копію ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, договір застави, та інші матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають до задоволення, а саме: виконавчий напис, від 11.08.2009 року, який вчинений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, з наступного. Судом встановлено, що 02 червня 2006 p. між АКБ «Мрія», на даний час банк змінив назву на ВАТ ВТБ Банк в особі ОСОБА_2 філії та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №419, відповідно до якого банк надав ОСОБА_5 кредит в сумі 18812 доларів США, для придбання автомобіля, і що з метою забезпечення викладених в кредитному договорі зобов’язань, 02.06.2006 року укладено договір застави, відповідно до якого предметом застави є автомобіль марки RENAULT моделі MEGANE, 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1. Оскільки ОСОБА_5 в порушення умов кредитного договору не повертала банку кредит, банк звернувся з позовною заявою 29.05.2009 року до Вінницького районного суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, також 11.08.2009 року звернувся до нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 з вимогою про звернення стягнення на автомобіль RENAULT, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який є предметом договору застави. 11.08.2009 року приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 було видано виконавчий напис, що зареєстровано в реєстрі за №3418, згідно якого, даним виконавчим написом пропонується задовільнити вимоги ВАТ ВТБ банк по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року у розмірі 13763,18 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 106028,79 гривень, за рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобіля марки RENAULT моделі MEGANE 1.4 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості. Відповідно до ст.284 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_5 не є безспірною, так як ще до звернення до нотаріуса, ВАТ ВТБ Банк звернувся до Вінницького районного суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором №419 від 02.06.2006 року, і на час вчинення виконавчого напису від 11.08.2009 року, в ОСОБА_2 районному суді слухалася цивільна справа за позовом ВАТ ВТБ Банк до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року, по якій Вінницьким районним судом було винесено заочне рішення від 12.08.2009 року про задоволення позову банку, та стягнення з ОСОБА_5 - 99917 грн. 58 коп., що еквівалентно 13119,43 доларів США, заборгованості по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року, що виникла станом на 25.05.2009 року, та судові витрати: 999 грн. 18 коп. - судового збору, 250 грн. - витрат ІТЗ розгляду цивільної справи, що підтверджує наявність спору станом на 11.08.2009 року, на день вчинення виконавчого напису. 12.08.2009 року в день винесення судом за клопотанням представника банку заочного рішення, представник банку не повідомив суд про те, що існує виконавчий напис нотаріуса від 11.08.2009 року щодо задоволення вимог по кредитному договору №419 від 02.06.2009 року у розмірі 13763,18 доларів США, що еквівалентно 106028,79 грн. шляхом звернення стягнення на заставне майно – автомобіль. Суд вважає, що з приводу одного спору не може бути два документи, що підлягають до виконання: виконавчий напис нотаріуса та рішення суду. Оскільки судом встановлено, що виконавчий напис виданий щодо стягнення суми шляхом звернення на заставне майно, яка не являється безспірною, а навпаки являється спірною, що підтверджується різними сумами, що підлягають до стягнення по одному і тому ж кредитному договору – по виконавчому напису стягнуто 106 028,79 грн., а по заочному рішенню суду - 99917 грн. 58 коп., що вочевидь підтверджує наявний спір між банком і відповідачем ОСОБА_5, то виконавчий напис від 11.08.2009 року, що зареєстрований в реєстрі за №3418, вчинений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 необхідно визнати таким, що не підлягає до виконання, що відповідає засадам справедливості, законності та розумності судового рішення. Судом встановлено, що ОСОБА_5 отримала кредит в банку як фізична особа, а не як приватний підприємець, тому посилання представника ОСОБА_5 на обставину визнання напису не підлягаючим до виконання із-за порушення процедури банкрутства не являється підставою для визнання виконавчого напису не підлягаючим до виконання. Крім того, в судовому засіданні сторони пояснили, що станом на 09.12.2009 року скасовано ухвалу господарського суду про порушення процедури банкрутства СПД ОСОБА_5 Суд, керуючись 10, 11, 60, 81,88, 110, 212, 214, 215, 217, 367 ЦПК України, ст.ст. 87, 88 ЗУ «Про нотаріат», п. 284 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»,- ВИРІШИВ: Позовні вимоги задоволити повністю. Виконавчий напис від 11.08.2009 року, що зареєстрований в реєстрі №3418, який вчинений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_4 визнати таким, що не підлягає виконанню. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7332864

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я Судова практика розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб(*) --------------- (*) Узагальнення підготовлено суддею Верховного Суду України Д.Д.Луспеником та старшин консультантом управління вивчення та узагальнення судової практики Верховного Суду України, кандидатом юридичних наук З.П.Мельник. Банківська система в будь-якій країні є важливою складовою економіки та має значний вплив на діяльність та розвиток суспільства. З метою забезпечення стабільного та ефективного функціонування цієї системи держава створює умови та надає гарантії зайняття банківською діяльністю, головною з яких є банківська таємниця. У зв'язку з цим правовий інститут банківської таємниці є обов'язковим атрибутом правової системи держави, зміст якої зумовлюється особливостями економіко-правової доктрини та формуванням нормативної бази. На сьогодні правовий режим банківської таємниці в Україні визначається Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (далі - ЦК), а також Законом від 7 грудня 2000 р. N 2121-III ( 2121-14 ) "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III). У цьому Законі ( 2121-14 ) дано визначення поняття "банківська таємниця", встановлено механізм збереження та порядок її розкриття. Разом із тим встановлений законом режим банківської таємниці не має абсолютного характеру, оскільки у ньому також передбачені правомірні правові дії щодо розкриття такого виду інформації. Саме на суд як орган державної влади, що розглядає справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб відповідно до гл. 12 розд. IV Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (далі - ЦПК), покладено обов'язок у кожному конкретному випадку оцінити нагальну суспільну потребу в розкритті такої інформації. Аналіз статистичних даних Згідно зі статистичними даними Державної судової адміністрації України у 2008 р. на розгляд місцевих судів по першій інстанції надійшло 4 тис. 813 цивільних справ окремого провадження про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, що на 23,6% менше, ніж у 2007 р. Закінчено провадження в 4 тис. 726 справах, або 93,1% (2007 р. - 95,9%) від кількості тих, що перебували на розгляді судів, що на 23,1% менше. Із ухваленням рішення розглянуто 4 тис. 238 справ, або 89,7% (2007 р. - 89,4%) від кількості справ, провадження в яких закінчено. Вимоги задоволено у 3 тис. 647 справах, що на 24,4% менше, ніж у 2007 р., їх частка серед числа справ, розглянутих з ухваленням рішення, становить 86,1% (2007 р. - 87,9%). Суди закрили провадження у 112 справах, що на 62,5% менше. Без розгляду залишено 328 заяв, що порівняно з 2007 р. більше на 0,9%. Аналіз цих даних свідчить про те, що в 2008 р. лише у 4% від усіх справ цієї категорії суди відмовляли в задоволенні вимог про розкриття банківської таємниці. У I півріччі 2009 р. на розгляд місцевих судів по першій інстанції надійшла 2 тис. 31 цивільна справа окремого провадження про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, що на 18,3% менше, ніж у I півріччі 2008 р. Провадження закінчено у 1 тис. 949 справах, або 81,9% (I півріччя 2008 р. - 84,1%) від кількості тих, що перебували на розгляді судів, що на 15,6% менше. Із ухваленням рішення розглянуто 1 тис. 759 справ, або 90,3% (I півріччя 2008 р. - 90,6%) від кількості справ, провадження в яких закінчено. Вимоги задоволено у 1 тис. 481 справі, що на 15,6% менше, ніж за аналогічний період попереднього року, їх частка серед числа справ, розглянутих з ухваленням рішення, становила 84,2% (I півріччя 2008 р. - 83,8%). Суди закрили провадження у 17 справах, що на 71,2% менше. Без розгляду залишено 144 заяви, що порівняно з I півріччям 2008 р. більше на 3,6%. Таким чином, відмовлено в задоволенні вимог лише в 7,6% від заявлених у суді. За апеляційними скаргами у 2008 р. апеляційними судами розглянуто 415 цивільних справ зазначеної категорії, що на 41,6% більше, ніж у попередньому році, або 9,8% (2007 р. - 5,3%) від кількості справ, розглянутих місцевими судами з ухваленням рішення. Кількість скасованих і змінених в апеляційному порядку судових рішень у справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб збільшилася на 5,7% і становила 148. Апеляційні суди ухвалили 52 нових рішення, або 38% (2007 р. - 56,4%) від усіх скасованих, що на 34,2% менше порівняно з 2007 р. В апеляційному порядку змінено 11 (2007 р. - жодного зміненого) судових рішень, ухвалених місцевими судами у справах зазначеної категорії, їх частка становила 0,3% від ухвалених. У 2008 р. в апеляційному порядку залишено без змін 267 (2007 р. - 153) рішень місцевих судів, що на 74,5% більше, або 6,3% (2007 р. - 2,8%) від кількості рішень, ухвалених місцевими судами. У I півріччі 2009 р. апеляційними судами за апеляційними скаргами розглянуто 183 цивільні справи зазначеної категорії, що на 9% менше, ніж за аналогічний період попереднього року, або 10,4% (I півріччя 2008 р. - 9,6%) від кількості справ, розглянутих місцевими судами з ухваленням рішення. Апеляційні суди ухвалили 31 нове рішення, або 47,7% (I півріччя 2008 р. - 39,3%) від усіх скасованих, що на 29,2% більше порівняно з I півріччям 2008 р. В апеляційному порядку змінено 19 (I півріччя 2008 р. - 6) судових рішень, ухвалених місцевими судами у справах зазначеної категорії, що у 3,2 рази більше, їх частка становила 1,1% (I півріччя 2008 р. - 0,3%) від ухвалених. У I півріччі 2009 р. в апеляційному порядку без змін залишено 99 (I півріччя 2008 р. - 134) рішень місцевих судів, що на 26,1% менше, або 5,6% (I півріччя 2008 р. - 6,4%) від кількості рішень, ухвалених місцевими судами. Правовий режим інформації, яка містить банківську таємницю; підстави та правила її розкриття, визначені законодавством Аналіз чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що банківська таємниця належить до такого виду інформації з обмеженим доступом, як таємна інформація (різновид комерційної таємниці). Згідно зі ст. 1076 ЦК ( 435-15 ) банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом N 2121-III ( 2121-14 ). У цьому Законі ( 2121-14 ) питанням банківської таємниці та конфіденційності інформації присвячена гл. 10. Зокрема, у ст. 60 цього Закону ( 2121-14 ) поняття "банківська таємниця" визначено як інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальну чи моральну шкоди клієнту. Крім того, банківською таємницею є й інформація, яка залишилась у банку після смерті особи, оскільки згідно з ч. 3 ст. 62 Закону N 2121-III ( 2121-14 ) довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів). До банківської таємниці належить й інформація про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта, оскільки ч. 4 ст. 62 цього ж Закону ( 2121-14 ) банку заборонено надавати таку інформацію. Системний аналіз відповідного законодавства свідчить про те, що перелік відомостей, які становлять банківську таємницю, можна доповнити такими положеннями: персональними даними про діючих клієнтів банку, отриманими банком офіційно; відомостями про майно, яке перебуває на зберіганні в банку (про власника майна, перелік майна та його вартість, про види банківського збереження); інформацією про осіб, які хотіли стати клієнтами банку, але за наявності певних причин ними не стали; інформацією про клієнтів, які вже припинили свої відносини з банком. Правова охорона прав власника банківської таємниці починається з моменту укладення в письмовій формі договору між клієнтом - з одного боку, та банківською установою - з іншого. Основними суб'єктами права на банківську таємницю є її власники та утримувачі. У Законі N 2121-III ( 2121-14 ) чітко не визначено, хто є власником банківської таємниці, а хто - утримувачем. Проте з урахуванням системно-логічного аналізу законодавства можна навести такі визначення: власник банківської таємниці - це клієнт банку, тобто фізична чи юридична особа, яка в процесі співпраці з банківською установою надала їй відомості, що можуть становити банківську таємницю; утримувач банківської таємниці - це особа, яка при виконанні своїх службових обов'язків отримує відомості, що становлять банківську таємницю. До утримувачів можна віднести: Національний банк України, банки та органи державної влади, перелік яких зазначено в пунктах 2 - 6 ч. 1 ст. 62 Закону N 2121-III ( 2121-14 ). Цей перелік є вичерпним і може бути змінений лише на підставі закону. Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України. Розкриття банківської таємниці може здійснюватись у двох формах: адміністративній - забезпечується на вимогу компетентних осіб, зазначених у законі, безпосередньо банком і без попереднього звернення до суду; судовій - надається банком, але на вимогу суду або за рішенням суду. У свою чергу, на вимогу суду банківська таємниця розкривається у двох випадках: а) суддею одноособово з дотриманням режиму секретності; б) судом при розгляді справи у господарському, адміністративному, кримінальному та цивільному судочинстві (щодо останнього, то це правило є актуальним для цивільних справ, у яких вирішуються спори: про поділ майна, про виконання аліментних зобов'язань, про спадкування, оскільки вони пов'язані з дослідженням доказів, що становлять банківську таємницю, витребуваних судом за клопотанням учасників процесу). Відбувається це, як правило, при вирішенні судом питань про забезпечення доказів, витребування доказів, про що судом постановляються процесуальні ухвали. Що стосується доступу до банківської таємниці за рішенням суду, то таке право надається лише внаслідок судового розгляду цивільних справ за правилами гл. 12 розд. IV ЦПК ( 1618-15 ). Вид провадження, юрисдикція, підсудність Справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб розглядаються в порядку окремого провадження суддею одноособово без проведення попереднього судового засідання. Оскільки розгляд справ окремого провадження зазначеної категорії за правилами господарської юрисдикції у відповідному Господарському процесуальному кодексі України ( 1798-12 ) не передбачено, то такі справи незалежно від суб'єктного складу підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства (зокрема, гл. 12 розд. IV ЦПК) ( 1618-15 ). Проте суди при цьому нерідко допускають помилки. Так, Київський районний суд м. Сімферополя ухвалою від 23 липня 2008 р. у справі N 2-0-331/08 відмовив заявнику - державній податковій інспекції (далі - ДПІ) - розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, оскільки суб'єктом перевірки є юридична особа, тому суд зробив висновок, що спір підлягає розгляду в господарському суді. Разом із тим суди мають враховувати, що справа розглядається в порядку цивільного судочинства, а тому необхідно відрізняти випадки звернення органів досудового слідства, які мають розглядатися в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) (далі - КПК; статті 14-1, 177, 178). Матеріали узагальнення свідчать про те, що немає єдиної судової практики розгляду справ про розкриття банківської таємниці за заявами органів прокуратури України, державної податкової служби України (далі - ДПС), Служби безпеки України у випадках, коли вони звертаються до суду для розкриття банківської таємниці у зв'язку з проведенням оперативно-розшукових заходів чи вже у межах кримінальної справи. При вирішенні справ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, суди повинні ретельно перевіряти законність підстав звернення, зокрема, органів ДПС із заявами про розкриття банківської таємниці за правилами ЦПК ( 1618-15 ) з метою виключення дій працівників податкової міліції, пов'язаних з проведенням оперативно-розшукових дій чи розслідуванням кримінальних справ, порушених стосовно платників податків (посадових осіб платників податків), що перебувають у їх провадженні. Іноді суди відкривають провадження у справі та ухвалюють рішення на користь заявників за певними заявами про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, навіть при очевидній недопустимості розгляду справи в порядку цивільного судочинства. Також нерідко ототожнюються поняття "інформація, яка є банківською таємницею" та "виїмка", й фактично надається дозвіл на виїмку документів, що повинно здійснюватись у порядку, передбаченому КПК ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ). Так, Сихівський районний суд м. Львова рішенням задовольнив заяву ДПІ у м. Львові, відповідно до якого зобов'язано ФЛРУАГ "Індустріальний-експортний банк" розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо суб'єкта підприємницької діяльності В. про рух коштів з розшифровкою призначення платежу та контрагентів за рахунком, а також надати копії документів, які є в юридичній справі В. у ФЛРУ АГ "Індустріальний-експортний банк", та копії карток із зразками підписів суб'єкта підприємницької діяльності (справа N 2о-123). Таким чином, суд першої інстанції розглянув вимоги в цивільній справі, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Поза увагою суду також залишилися положення п. 4.1 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою правління Національного банку України від 14 липня 2006 р. N 267 ( z0935-06 ), відповідно до яких виїмка документів, що містять інформацію, яка становить банківську таємницю, проводиться лише за вмотивованою постановою судді та в порядку і з дотриманням вимог гл. 16 КПК ( 1001-05 ). Слід зазначити, що згідно зі ст. 234 ЦПК ( 1618-15 ) окреме провадження, у порядку якого суд розглядає справу про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, це вид непозовного цивільного судочинства, при якому розглядаються цивільні справи щодо підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів. Отже, у порядку цивільного судочинства не підлягають розгляду заяви, пов'язані з оперативно-розшуковою діяльністю чи розслідуванням кримінальних справ. Такі питання треба вирішувати за кримінально-процесуальним законодавством, зокрема, у порядку, передбаченому статтями 14-1, 66, 97, 177, 178 КПК ( 1001-05, 1002-05 ). Так, згідно зі ст. 66 КПК ( 1001-05 ) особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд у справах, що перебувають у їх провадженні, вправі вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, встановлених Законом N 2121-III ( 2121-14 ). Також слід зазначити, що дії, які вчиняються суб'єктами цивільного та кримінального судочинства, мають різний характер і змістове наповнення, тому регламентація нормами цивільного процесуального права дій у межах кримінального процесу, порядок провадження якого визначений ст. 1 КПК ( 1001-05 ), виключається (за винятком випадків, якщо це пов'язано із вирішенням цивільного позову в кримінальній справі). Підсудність розгляду справ цієї категорії визначена ст. 287 ЦПК ( 1618-15 ), в якій передбачено, що заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу. Отже, загальні правила підсудності, визначені у гл. 1 розд. III ЦПК ( 1618-15 ), застосовуватися не можуть. Немає у судів єдиної позиції щодо питання територіальної підсудності, тому виникають питання: чи можуть заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи, пред'являтися до суду не лише за місцезнаходженням банку, а й за місцезнаходженням його філії чи відділення, що обслуговує юридичну особу, стосовно якої вимагається розкриття такої інформації? У цьому випадку слід враховувати, що згідно зі ст. 93 ЦК ( 435-15 ) місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами та наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (ст. 95 ЦК) ( 435-15 ). У контексті положень цивільного законодавства щодо поняття "юридична особа", її представництва та філії, у ст. 2 Закону N 2121-III ( 2121-14 ) роз'яснюються вживані в ньому терміни: банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; представництво банку - територіально відокремлений структурний підрозділ банку, що виконує функції представництва та захисту інтересів банку і не здійснює банківську діяльність; філія банку - відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку. Таким чином, аналіз чинного законодавства (ЦК ( 435-15 ) та Закону N 2121-III) ( 2121-14 ) свідчить про те, що мова йде лише про філії та представництва банку. Правовий статус відділення банку на законодавчому рівні не регламентований. Проте в п. 10.1 постанови Національного банку України від 31 серпня 2001 р. N 375 ( z0906-01 ) "Про затвердження Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 жовтня 2001 р. за N 906/6097) зазначається, що з метою поліпшення обслуговування клієнтів та виконання функцій, визначених банком, банк може відкривати структурні одиниці (відділення, власні обмінні пункти), і таке відкриття відповідно до п. 10.4 може здійснюватися як на балансі банку, так і на балансі філії. Банківська таємниця безпосередньо пов'язана з банківською діяльністю (здійсненням банківських операцій), тому на відміну від філії, представництво не може обслуговувати юридичну та фізичну особу, адже здійснює лише представницькі функції, а відділення банку перебуває або на його балансі, або на балансі філії. Наприклад, Ленінський районний суд м. Луганська ухвалою від 1 грудня 2006 р., яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 1 серпня 2007 р., заяву ДПА в Луганській області повернув без розгляду, оскільки справа не підсудна районному суду. На думку суду, ДПА повинна була звернутися не за місцем знаходження філії АКБ "Укрсоцбанк", а до суду за місцем знаходження самого АКБ "Укрсоцбанк", посилаючись на ст. 287 ЦПК ( 1618-15 ). Ухвалою Верховного Суду України від 6 лютого 2008 р. ухвалені судові рішення скасовані, оскільки суд дійшов висновку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Поняття "філія" та "місцезнаходження" розкриваються у статтях 93, 95 ЦК ( 435-15 ) і ст. 2 Закону N 2121-III ( 2121-14 ). Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що зміст ст. 287 ЦПК ( 1618-15 ) відповідає зазначеним нормам права, тому заява може подаватись і за місцезнаходженням філії банку. Таким чином, заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, можуть подаватися до суду, крім місцезнаходження банку, також і за місцезнаходженням філії банку, якщо вона обслуговує юридичну чи фізичну особу, стосовно якої вимагається розкриття такої інформації. Проте, враховуючи, що філія не є юридичною особою, на підставі положень ч. 2 ст. 30 ЦПК ( 1618-15 ) особою, яка бере участь у цій справі, може бути лише банк. У результаті вивчення матеріалів справ встановлено, що більшість заяв були подані та розглянуті судами за місцезнаходженням філій банку. Зміст заяви, відкриття провадження та призначення справи до розгляду Слід звернути увагу на те, що не будь-яка особа може звернутися до суду із заявою про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Із змісту ст. 287 ЦПК ( 1618-15 ), в якій йдеться про звернення до суду у випадках, встановлених законом, та ст. 62 Закону N 2121-III ( 2121-14 ) й інших законів, що регулюють порядок розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, вбачається, що суд може розглядати заяви: а) осіб, які мають право на отримання такої інформації, але за законом їх не було наділено правом безпосередньо звертатися до банку з вимогою про розкриття такої інформації; б) осіб, які відповідно до закону мають право звертатися до банку із заявою про розкриття банківської таємниці у відповідному обсязі (обмеженому), проте яким банк відмовив у розкритті цієї інформації. Якщо такий орган чи особа має право безпосередньо звертатися до банку про розкриття банківської таємниці, але вимагає розкриття цієї таємниці в повному обсязі, а не в обмеженому відповідно до своїх повноважень, передбачених законом, то суд не може відмовити у відкритті провадження у справі. Вимоги до змісту заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи визначені у ст. 288 ЦПК ( 1618-15 ). Загальні правила про форму і зміст позовної заяви (статті 119, 120 ЦПК) ( 1618-15 ) та про залишення заяви без руху або її повернення (ст. 121 ЦПК) ( 1618-15 ) застосовуються також до заяв у справах окремого провадження. Недотримання загальних правил щодо форми і змісту заяв (статті 119, 120, 288 ЦПК) ( 1618-15 ) є наслідком застосування судами вимог про залишення заяви без руху, а у разі неусунення зазначених недоліків - повернення її заявнику (ч. 2 ст. 121 ЦПК) ( 1618-15 ). Узагальнення засвідчило, що одним з найбільших недоліків у справах цієї категорії є те, що заявники не звертають на це увагу, а суди відповідно не реагують, коли в заяві немає посилання на обставини, якими обґрунтовується необхідність розкриття банківської таємниці, мету і межі її розкриття. Це залежить від суб'єкта звернення, його статусу, мети і завдань його діяльності, виконуваних функцій та компетенції. Оскільки заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядаються в порядку окремого провадження, суд розглядає такі справи за участю заявника та заінтересованих осіб (статті 234, 235 ЦПК) ( 1618-15 ), а не позивача і відповідачів, як про це помилково зазначив Шосткинський міськрайонний суд Сумської області (справа N 2-0-64). У заяві про розкриття банківської таємниці Охтирська МДПІ (справа N 2-0-41/08) зазначила відповідачем Сумську філію "Приватбанку", а суб'єкта підприємницької діяльності М. - як третю особу, тому Ковпаківський районний суд м. Суми залишив заяву без руху, а після усунення недоліків - коли ці особи були згадані як заінтересовані, суд відкрив провадження у справі. У цьому випадку суд вчинив правильно, оскільки розкриття банківської таємниці можливе і в порядку позовного провадження у разі наявності спору про право (ч. 3 ст. 289 ЦПК) ( 1618-15 ), тому суд уточнив у заявника суб'єктний склад учасників процесу для визначення виду провадження. Статтями 121 та 122 ЦПК ( 1618-15 ) передбачений вичерпний перелік підстав, з яких суддя може повернути заяву заявнику або відмовити у відкритті провадження у справі, зокрема, за заявою про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Складність у вирішенні процесуального питання про відкриття провадження у справі чи про визначення відповідності заяви вимогам закону полягає й у тому, що вже на цій стадії процесу відповідність форми і змісту заяви вимогам процесуального закону для справ цієї категорії має важливе значення, оскільки суддя має керуватися нормами спеціальних законів України: зокрема, згаданого вище Закону N 2121-III ( 2121-14 ), від 20 травня 1999 р. N 679-XIV ( 679-14 ) "Про Національний банк України", від 2 жовтня 1992 р. N 2657-XII ( 2657-12 ) "Про інформацію", від 25 червня 1991 р. N 1251-XII ( 1251-12 ) "Про систему оподаткування", від 4 грудня 1990 р. N 509-XII ( 509-12 ) "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон N 509-XII), від 20 грудня 1990 р. N 565-XII ( 565-12 ) "Про міліцію", від 5 листопада 1991 р. N 1789-XII ( 1789-12 ) "Про прокуратуру", від 25 березня 1992 р. N 2229-XII ( 2229-12 ) "Про Службу безпеки України", від 26 січня 1993 р. N 2939-XII ( 2939-12 ) "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", від 26 листопада 1993 р. N 3659-XII ( 3659-12 ) "Про Антимонопольний комітет України", від 11 липня 1996 р. N 315/96-ВР ( 315/96-ВР ) "Про Рахункову палату", від 24 березня 1998 р. N 202/98-ВР ( 202/98-ВР ) "Про державну виконавчу службу" та ін. Наприклад, вирішуючи питання про відповідність форми і змісту заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, поданої органами ДПС, суддя має застосувати положення статей 11, 11-1 Закону N 509-XII ( 509-12 ), які визначають права цих органів, підстави та порядок проведення податкових перевірок, оскільки про наявність підстав для розкриття банківської таємниці згідно з п. 4 ч. 1 ст. 288 ЦПК ( 1618-15 ) обов'язково має бути зазначено в поданій до суду заяві. У разі відсутності відповідного процесуального реагування щодо застосування положень статей 119, 121 ЦПК ( 1618-15 ) на такий недолік заяви, на стадії судового розгляду виникають труднощі при виконанні вимог ч. 2 ст. 290 ЦПК ( 1618-15 ), згідно з якою якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав та повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви. Разом із тим положення пунктів 4 і 5 ч. 1 ст. 288 та ч. 2 ст. 290 ЦПК ( 1618-15 ) не суперечать одне одному. При поданні до суду заяви заявник обґрунтовує її відповідно до вимог ст. 288 ЦПК ( 1618-15 ), проте давати остаточну оцінку такому обґрунтуванню при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд не може. Лише під час розгляду справи, встановивши відсутність у заявника підстав та повноважень на розкриття банківської таємниці, суд відмовляє в задоволенні заяви. Одночасно з вирішенням питання про дотримання форми і змісту заяви суддя має перевірити відповідність заяви іншим вимогам процесуального закону, зокрема ч. 5 ст. 119 ЦПК ( 1618-15 ) щодо сплати судового збору та оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Відповідно до статей 79 - 81 ЦПК ( 1618-15 ), Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. N 7-93 ( 7-93 ) "Про державне мито", Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 ( 1258-2005-п ), заяви у таких справах повинні оплачуватись судовим збором та витратами на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ. Розмір судового збору із заяв у справах окремого провадження відповідно до підпункту "є" п. 1 ст. 3 зазначеного вище Декрету ( 7-93 ) складає 8 грн. 50 коп. При цьому необхідно брати до уваги, що відповідно до абз. 2 п. 15 ч. 1 ст. 4 цього Декрету ( 7-93 ) від сплати державного мита звільняються фінансові органи та ДПІ за позовами до суду. Згідно з ч. 5 ст. 81 ЦПК ( 1618-15 ) не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах, в яких у випадках, встановлених законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді здійснює прокурор. Якщо встановлено, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119, 121 ЦПК ( 1618-15 ), або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху та встановлює заявнику строк для усунення недоліків. Проте результати узагальнення засвідчили, що переважна більшість заяв, розглянутих судами, не була оплачена судовим збором та витратами на інформаційно-технічне забезпечення і на порушення вимог ст. 121 ЦПК ( 1618-15 ) судді не залишали заяв без руху та не вирішували питання про стягнення цього виду витрат при ухваленні рішень. Зокрема, із 34 справ, які були направлені до апеляційного суду Волинської області для проведення узагальнення, лише у двох справах були сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Аналогічна ситуація склалася практично у всіх областях. Згідно з ч. 1 ст. 289 ЦПК ( 1618-15 ) справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п'ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки - з повідомленням тільки заявника. При надходженні заяви про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду, копія якої разом із копією заяви та доданих до неї документів листом з повідомленням невідкладно надсилається іншим заінтересованим особам (ст. 127 ЦПК) ( 1618-15 ). На порушення вимог ст. 122 ЦПК ( 1618-15 ) при відкритті провадження у справі за заявами про розкриття банківської таємниці та призначенні справи до розгляду судді не завжди постановляли відповідні ухвали. Так, у справі, яку розглядав Луцький міськрайонний суд Волинської області (N 2о-400/08) за заявою ДПА у Волинській області, заінтересовані особи: ТзОВ КБ "Західінкомбанк", ПП "Симонюк і К", про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, вбачається, що ухвала про відкриття провадження у цій справі у матеріалах справи відсутня. Ще у двох справах (N 2о-342, 2о-343) зазначений суд не постановляв ухвали про відкриття провадження у справі. Аналогічні помилки допускали й інші суди. Главою ЦПК ( 1618-15 ), якою регулюється розгляд цих заяв, не передбачено проведення будь-яких підготовчих дій. Тому суди правильно призначають справу до судового розгляду після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі. Таке ж роз'яснення міститься у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. N 5 ( v0005700-09 ) "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду". Повідомлення сторін про час і місце судового розгляду справи має проводитись відповідно до вимог статей 74 - 76 ЦПК ( 1618-15 ). При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази про таке повідомлення, а саме - фіксація отримання повідомлення. Якщо відповідних доказів немає, то учасник судового розгляду не може вважатися повідомленим належним чином. У переважній більшості справ, які вивчалися апеляційними судами, а також у тих, що надійшли на узагальнення до Верховного Суду України, докази про належне повідомлення учасників процесу щодо часу і місця розгляду справи відсутні. Саме з цих причин більшість справ розглядалися за відсутності осіб, які залучені до участі у справі. Наприклад, 17 березня 2008 р. Шосткинський міськрайонний суд Сумської області розглянув і задовольнив заяву Шосткинської МДПІ, заінтересовані особи: філія відділення "Промінвестбанку" та ТОВ "Чари", про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю (справа N 2о-63), хоча у ній відсутні дані щодо належного повідомлення ТОВ "Чари" про час і місце розгляду справи, враховуючи, що стосовно цієї юридичної особи вирішувалося питання про розкриття банківської таємниці. Особливу увагу слід звернути на те, що законодавець передбачає можливість розгляду справ цієї категорії з повідомленням тільки заявника у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки. Частково визначення терміна "охорона державних інтересів та національної безпеки" дав Конституційний Суд України в Рішенні від 8 квітня 1999 р. N 3-рп/99 ( v003p710-99 ) (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), де зазначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України ( 254к/96-ВР ), так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Узагальнення засвідчило, що проблема у судів при виконанні цього положення процесуального закону виникає через те, що, крім зазначення цієї оціночної фрази (передбаченої ч. 1 ст. 289 ЦПК) ( 1618-15 ), заявник жодним чином не мотивує таку необхідність. З урахуванням наведеного, суди повинні задовольняти клопотання заявника про розгляд справи лише за його участю з метою охорони державних інтересів та національної безпеки у виняткових випадках і за належного обґрунтування, яке має бути підтверджене відповідними доказами. Інакше буде мати місце порушення загальновизнаних принципів цивільного процесу - гласності та відкритості процесу (ст. 6 ЦПК) ( 1618-15 ) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ). Так, 10 листопада 2008 р. відділ податкової міліції Новоград-Волинської ОДПІ подав заяву про розкриття Житомирською обласною дирекцією "Райффайзен банк Аваль" банківської таємниці щодо ПП "Вторма Шабатів" (справа N 2о-203/08). Заявник, посилаючись на можливість ухилення підприємством від сплати податків та з метою захисту державних бюджетних інтересів, просив розглянути справу за відсутності банку та ПП "Вторма Шабатів". Суд, зважаючи на такі "обгрунтування" (а фактично вони були відсутні), задовольнив клопотання та розглянув справу за відсутності заінтересованих осіб. Копія судового рішення заінтересованим особам не направлялася. Крім того, навіть якщо справу розглянуто лише за участю заявника, то відповідно до ч. 3 ст. 290 ЦПК ( 1618-15 ) суд у будь-якому випадку зобов'язаний надіслати залученим до участі особам копію судового рішення. Згідно з ч. 2 ст. 289 ЦПК ( 1618-15 ) неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, їх представників або представника банку не перешкоджає розгляду справи, якщо суд не визнав їхню участь обов'язковою. Водночас, якщо суд визнав явку заявника обов'язковою, він може постановити ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений заявник повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, що передбачено п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК ( 1618-15 ). На думку суддів місцевих і апеляційних судів, п'ятиденний строк розгляду цивільних справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб є невиправдано скороченим, який практично важко виконати через занадто складну процедуру повідомлення та відсутності реальних механізмів своєчасного вручення судової повістки. Отже, з урахуванням прав осіб, які беруть участь у розгляді справ такої категорії, та визначеного законом скороченого строку їх розгляду, суддям слід діяти більш оперативно, зокрема, своєчасно визначати заінтересованих осіб, належним чином повідомляти їх про дату судового засідання, але іншим способом, ніж направлення судової повістки, оскільки при використанні лише останнього способу можуть бути порушені строки розгляду справи. Наприклад, суди повинні діяти за правилами, визначеними в частинах 5 і 6 ст. 74 ЦПК ( 1618-15 ). З метою удосконалення чинного цивільного процесуального законодавства та поліпшення стану справ із розглядом цієї категорії цивільних справ скорочений п'ятиденний строк їх розгляду, на нашу думку, слід замінити і збільшити не менш як до 15 днів. Розгляд справи, особливості суб'єктного складу учасників процесу Відповідно до ч. 3 ст. 235 ЦПК ( 1618-15 ) справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду таких справ встановлені відповідною главою ЦПК ( 1618-15 ) про окремі категорії справ окремого провадження. Справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи розглядаються судами за правилами окремого (непозовного) провадження, загальною особливістю якого є відсутність спору про право. Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 3 ст. 289 ЦПК) ( 1618-15 ). Так, вважаємо помилковим рішення Краматорського міського суду Донецької області від 12 травня 2008 р., яким була задоволена заява Ш. про розкриття Краматорською філією ЗАТ КБ "Приватбанк" інформації, яка містить банківську таємницю, стосовно фізичної особи Л. Суд своїм рішенням зобов'язав банківську установу надавати заявниці інформацію про обсяг грошових коштів банківських вкладів та обсяг грошових коштів на особовому рахунку Л. з метою подальшого поділу спільного сумісного майна подружжя. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись із зазначеною заявою, Ш. посилалася на те, що під час шлюбу з Л. вони сумісно накопичили кошти, які були внесені у зазначену філію банку та уклали договори банківського вкладу, але оформлені вони на ім'я її чоловіка, а також на його особовому рахунку знаходиться його заробітна плата. Заявниця вважала, що це майно є їх спільною сумісною власністю, вона має право на 'А частину цих грошових коштів та бажала їх поділити. Проте суд, задовольняючи заяву, не врахував, що вимоги Ш. грунтуються на спорі, який має розглядатися в порядку позовного провадження, у зв'язку з чим мала бути залишена без розгляду її заява та роз'яснено право подати позов на загальних підставах, при розгляді якого на вимогу суду банк може розкрити банківську таємницю, наприклад, у порядку забезпечення доказів. Крім того, суд на порушення вимог ст. 289 ЦПК ( 1618-15 ) розглянув справу без належного повідомлення особи, щодо якої вимагалося розкриття банківської таємниці. Справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, відповідно до ч. 1 ст. 289 ЦПК ( 1618-15 ) повинні розглядатися в закритому судовому засіданні, про що має бути зазначено як у журналі судового засідання, так і в судовому рішенні. Відповідно до ч. 7 ст. 6 ЦПК ( 1618-15 ) суд зобов'язаний постановити мотивовану ухвалу про розгляд справи в закритому судовому засіданні в нарадчій кімнаті, яка оголошується негайно. З матеріалів узагальнення встановлено, що багато судів не дотримуються вимог закону, оскільки в матеріалах справи відсутні ухвали, постановлені відповідно до вимог зазначеної норми процесуального права. Крім того, деякі суди допускають і невиконання вимог ст. 197 ЦПК ( 1618-15 ) щодо обов'язкового фіксування судового розгляду справи за допомогою звукозаписувального технічного засобу. При цьому з 1 січня 2008 р. не потрібно заявляти клопотання про розгляд справ за допомогою звукозаписувального технічного засобу, і, більше того, клопотання учасників процесу про ведення протоколу судового засідання не мають правового значення і задовольнятися не можуть, оскільки це не передбачено ЦПК ( 1618-15 ). До суб'єктів, які мають право вимагати від банку розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, згідно із ч. 1 ст. 62 Закону N 2121-III ( 2121-14 ) належать: власник інформації (клієнт банку або його представник), суд, органи прокуратури, Служби безпеки, внутрішніх справ, ДПС, державної виконавчої служби, спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, Антимонопольний комітет. Вичерпний перелік таких суб'єктів свідчить про те, що інші фізичні та юридичні особи, зокрема й державні органи, у випадку, визначеному законом, мають право отримати відповідну інформацію винятково за рішенням суду. Слід звернути увагу на те, що у Законі N 2121-III ( 2121-14 ) не передбачені будь-які обмеження щодо розкриття обсягу інформації, яка містить банківську таємницю, на: письмовий запит власника інформації, на вимогу суду та за рішенням суду. Обсяг розкриття такої інформації органам прокуратури, Служби безпеки, внутрішніх справ, ДПС, державної виконавчої служби, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу має чітко визначені межі. Так, органам прокуратури, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України банк надає інформацію стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; органам ДПС на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу; органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності. Крім того, необхідно враховувати положення спеціального законодавства, яке таке право надає іншим органам, наприклад, законів України: від 11 липня 1996 р. N 315/96-ВР ( 315/96-ВР ) "Про Рахункову палату", від 26 січня 1993 р. N 2939-XII ( 2939-12 ) "Про державну контрольно-ревізійну службу". У тому разі, коли за законом суб'єкту звернення надано право самостійно звертатися до банку за отриманням інформації, яка містить банківську таємницю, суди не завжди перевіряють, чому суб'єкт звернення самостійно не звернувся до банку за отриманням такої інформації і чи відмовляв банк цьому суб'єкту звернення в її наданні, за винятком випадків, коли заявник просить розкрити інформацію в більшому обсязі, ніж він має на це право відповідно до закону. Наприклад, при зверненні до суду органів ДПС з посиланням на обставини з питань оподаткування та валютного контролю, які належать до підстав отримання доступу до інформації щодо операцій за рахунками в адміністративному порядку, на суд фактично перекладається виконання функцій ДПІ за пунктами 9, 18 ч. 1 ст. 10 Закону N 509-XII ( 509-12 ). Як свідчить судова практика, із заявами про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, до судів у 2008 р. та I півріччі 2009 р. найчастіше зверталися органи ДПС. Узагальнення виявило, що відсутня однакова практика ухвалення судами рішень про розкриття банківської таємниці за заявами цих органів. Як правило, органи ДПС зверталися до суду із заявами про розкриття банківської таємниці, посилаючись на проведення планової та позапланової виїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів до державного бюджету суб'єктами господарської діяльності. Значна частина заяв органів ДПІ повертається у зв'язку із їх невідповідністю вимогам ч. 4 ст. 288 ЦПК ( 1618-15 ), тобто за відсутності обґрунтування необхідності розкриття банківської таємниці, мети використання інформації. Також до матеріалів заяв органи ДПІ не долучають докази щодо наявності рішення керівника органу ДПІ про призначення перевірок у випадках, коли за обставинами справи це є необхідним, та докази отримання платником податків повідомлення про проведення перевірки. Наявність рішення керівника органу ДПІ про призначення таких перевірок у певних випадках необхідна, що безпосередньо випливає з вимог закону. Так, підстави та порядок проведення органами ДПС планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування й сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) визначені у ст. 11-1 Закону N 509-XII ( 509-12 ), а умови допуску посадових осіб цих органів до проведення планових та позапланових виїзних перевірок - у ст. 11-2 цього Закону ( 509-12 ). Аналіз матеріалів узагальнення засвідчив, що у переважній більшості випадків суди задовольняли заяви органів ДПІ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. У більшості справ відсутні дані про наявність рішення керівника відповідного органу ДПС щодо проведення планової виїзної перевірки платника податку, а також рішення суду про здійснення позапланової перевірки. При зверненні до суду із заявою про розкриття банківської таємниці деякі державні податкові служби іноді навіть і не згадують про визначені у законодавстві підстави перевірки. Таким чином, виконання їх безпосереднього обов'язку перекладається на суди. Слід зазначити, що неподання у встановлений строк податкової декларації або розрахунків, якщо її подання передбачене законом, згідно з п. 2 ч. 6 ст. 11-1 Закону N 509-XII ( 509-12 ) є підставою лише для ініціювання органами ДПС позапланової виїзної перевірки, здійснення якої можливе тільки на підставі рішення суду. Наявність такого рішення у зв'язку з розглядом заяви ДПІ нерідко суди не з'ясовують, наказ про проведення планової перевірки й терміни її проведення в матеріалах справи також відсутні. Неправильним є задоволення у таких випадках заяви ДПІ про розкриття банківської таємниці, оскільки, по суті, податкові служби перекладають на суд виконання своїх безпосередніх обов'язків. А, крім того, згідно зі ст. 19 Конституції ( 254к/96-ВР ) органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України. У процесі узагальнення судової практики були виявлені також випадки звернення органів ДПС із заявами про розкриття банківської таємниці, які обґрунтовані наявністю судового рішення про визнання недійсними установчих документів платника податків. Так, 19 березня 2008 р. Бобринецька МДІ звернулася із заявою про надання дозволу на розкриття ЗАТ АК "Промінвестбанк", в особі якого діє Кіровоградське центральне відділення "Промінвестбанку", інформації, яка містить банківську таємницю, щодо ПП "Дисконт-Т" (справа N 2о-70/2008р.). Заявник обґрунтовував свою вимогу тим, що постановою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 4 грудня 2007 р. визнано недійсними установчі документи ПП "Дисконт-Т" з моменту державної реєстрації. З метою з'ясувати фактичний обіг коштів на рахунку підприємства, заявник просив розкрити банківську таємницю про обсяг та обіг коштів з 18 лютого 2005 р. до 26 лютого 2008 р. Незважаючи на те, що така вимога із зазначених підстав не грунтується на законі, заявник не підтвердив наявність письмового рішення керівника відповідного органу ДПС про проведення планової перевірки, рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 квітня 2008 р. заяву Бобринецької МДПІ було задоволено. Звертає на себе увагу те, що в рішеннях судів у справах цієї категорії таке обґрунтування, як: "інформація, яка містить банківську таємницю, надасть можливість заявнику встановити господарюючих суб'єктів, які здійснювали фінансово-господарські взаємовідносини з підприємством, що має істотне значення для встановлення обігу грошових коштів", є типовим. Проте в таких рішеннях відсутнє викладення правових підстав для здійснення певної перевірки органом ДПС (тобто наявність не лише права отримати інформацію, керуючись визначеним у Законі N 2121-III ( 2121-14 ) переліком органів, але й дотримання порядку проведення певної перевірки, у зв'язку з якою запитується інформація). Практично в жодному з рішень, надісланих для узагальнення, не наведені мета й межі перевірки із посиланням на відповідний наказ керівника ДПС, з наявністю якого Закон N 509-XII ( 509-12 ) пов'язує право на розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Видається, що, таким чином, ДПС звертається до суду із заявою про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, без достатніх на те підстав, а саме для отримання таких підстав цій службі в особі її органів необхідно провести документальну перевірку з виявлення контрагентів, інформація про які міститься у фінансово-господарських документах підприємства, і лише потім, якщо матеріали перевірки дають для цього підстави, звертатися до суду із заявою про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Також цей заявник звертається до суду із заявами про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, мотивуючи свої вимоги тим, що за даними інформаційної системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту виявлено суми сумнівних операцій із заниженням податкових зобов'язань, або особа змінила юридичну адресу, або ухиляється від отримання повідомлення про проведення планової перевірки, або не подала податкову декларацію чи на підставі подання нею заяви про припинення підприємницької діяльності, що не є встановленою законом підставою для розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, стосовно юридичної або фізичної особи. Цим самим порушуються вимоги ст. 11 Закону N 509-XII ( 509-12 ). У свою чергу, податкові відносини, в межах яких ДПІ відповідно до ст. 11-1 Закону N 509-XII ( 509-12 ) здійснюють перевірки господарської діяльності, за змістом ст. 67 Конституції ( 254к/96-ВР ), ч. 2 ст. 1 ЦК ( 435-15 ) та статей 2, 5, 9, 11, 20 Закону від 25 червня 1991 р. N 1251-XII ( 1251-12 ) "Про систему оподаткування" належать до публічно-правових відносин. При цьому необхідно звернути увагу на те, що в разі відсутності поданої у встановлені строки податкової декларації та неможливості визначити суму податкового зобов'язання платника податків, серед іншого, у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження платника податків чи його відокремлених підрозділів, а також у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, що власне відзначає ДПІ майже у кожній своїй заяві, органи ДПС повноважні відповідно до п. 4.3 ст. 4 Закону від 21 грудня 2000 р. N 2181-III ( 2181-14 ) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначити за непрямими методами податкове зобов'язання, нарахувавши недоїмку, що відповідно до підпунктів 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 цього Закону ( 2181-14 ) підлягають стягненню за рішенням суду, яке буде ухвалене відповідно до правил адміністративного судочинства. Зазначене вище дає підстави для висновку, що в разі, якщо підставою звернення до суду органу ДПС із заявою про розкриття банківської таємниці є дії порушника податкового законодавства і стосовно таких дій для цих органів відповідними спеціальними законами передбачений спосіб реагування, то суд не має підстав для задоволення заяви. Винятком є обгрунтовані посилання заявника на неможливість вчинення ними дій відповідно до способів реагування, передбачених зазначеними вище законами. Як засвідчив аналіз надісланих справ, податкові органи не надають суду необхідну інформацію, за якою можна чітко визначити, чи є підстави для розкриття банківської інформації, посилаючись при цьому на неможливість її розкриття (тобто на збереження таємниці). Це є причиною того, що суди не завжди мають можливість прийняти правильне рішення. Так, у провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу перебувала справа N 2о-3831/08 за заявою Центральної МДПІ у м. Кривому Розі щодо розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, стосовно ТОВ "Алонж", АКБ "Форум" та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль". Заява обгрунтована необхідністю здійснення перевірки дотримання податкового законодавства у зв'язку із прийняттям господарським судом рішення щодо визнання недійсною угоди, яка була укладена ТОВ "Алонж" та суб'єктом підприємницької діяльності. 22 вересня 2008 р. суд відмовив у задоволенні заяви, оскільки визнання угоди недійсною не свідчить про порушення податкового законодавства, доказів перешкод з боку підприємства щодо здійснення перевірки надано не було, самостійно до банку заявник не звертався. Зазначені обставини свідчать про правильність постановленого рішення, яке залишив без змін апеляційний суд Дніпропетровської області. Одночасно в провадженні Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу перебувала справа N 2о-151/2008 за участю тих самих осіб, з тих самих підстав. Рішенням зазначеного суду від 26 вересня 2008 р. (тобто через чотири дні після відмови іншим судом) заяву було задоволено, рішення не було оскаржене. За таких обставин рішення суду не можна вважати обгрунтованим. Під час узагальнення розгляду справ установлено, що деякі суди в більшості випадків, задовольняючи заяву податкового органу про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, зобов'язували банки надавати таку інформацію не тільки щодо заінтересованої особи (юридичної або фізичної особи), а й про клієнтів іншого банку або інших клієнтів цього банку, які володіють інформацією стосовно особи, щодо якої порушується питання про розкриття банківської таємниці, враховуючи, що їх імена зазначені в бухгалтерських документах, правочинах та операціях тієї особи, яка цікавить одержувача інформації (мова йде про контрагентів та фінансові операції з ними). Інші суди, навпаки, в частині розкриття банківської таємниці щодо контрагентів особи, яка цікавить податкові органи, відмовляли у розкритті такої інформації. З цього приводу необхідно зазначити таке. Відповідно до ч. 4 ст. 62 Закону N 2121-III ( 2121-14 ) банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта. Разом із тим абз. 1 п. 3.5 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою правління Національного банку України від 14 липня 2006 р. N 267 ( z0935-06 ), передбачено, що банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах, операціях клієнта, якщо інше не зазначено в дозволі клієнта або вимозі, рішенні (постанові) суду. Це означає, що лише за вимогою суду чи рішенням суду може бути розкрита особа (особи) контрагента тієї особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці. Стосовно обов'язку банку про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо певної особи, то його можна зобов'язати розкрити лише інформацію про контрагентів цієї особи (найменування, реквізити тощо), а не зобов'язувати розкривати щодо цього контрагента банківську таємницю, оскільки така особа не була залучена до участі у справі. Ухвалення судового рішення, межі розкриття інформації, яка містить банківську таємницю Відповідно до ст. 213 ЦПК ( 1618-15 ) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. За загальними положеннями ЦПК ( 1618-15 ) рішення суду має ухвалюватися, оформлюватися і підписуватися у встановленому законом порядку (ст. 290), бути законним і обґрунтованим (ст. 213), мати свою структуру (статті 215 - 217, 290). Проте рішення суду публічно не проголошується, оскільки розгляд справи провадиться у закритому судовому засіданні (ч. 9 ст. 6). Крім загальних положень ЦПК ( 1618-15 ), рішення суду) у справі про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, має ухвалюватись з урахуванням особливостей, викладених у ст. 290 цього Кодексу ( 1618-15 ). Вимоги зазначених статей ЦПК ( 1618-15 ) суди не завжди виконують та ухвалюють не мотивовані належним чином рішення, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ), і на це звернено увагу судів у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. N 14 ( v0014700-09 ) "Про судове рішення у цивільній справі". Зокрема, нерідко в рішенні не зазначено найменування та місцезнаходження банку, який обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю. Також трапляються випадки, коли у справах, які розглядаються за правилами гл. 12 розд. IV ЦПК ( 1618-15 ), суди постановляють ухвали, а не рішення, як того вимагає ст. 290 ЦПК ( 1618-15 ). Що стосується вимог до мотивувальної частини рішення, то в ній повинні бути зазначені мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення осіб, що беруть участь у справі, підстави, за яких суд бере до уваги або відхиляє докази. Тобто мотивувальна частина рішення потрібна для того, щоб переконати осіб, які беруть участь у справі, у законності та обґрунтованості ухваленого судом рішення. Так, при ухваленні рішення від 21 травня 2008 р. у справі за заявою Шосткинської МДПІ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, стосовно ТОВ "Чари" Охтирський міськрайонний суд Сумської області зазначених вимог закону не дотримався, не обгрунтував мотиви, з урахуванням яких дійшов висновку про задоволення заяви (справа N 2о-54). Узагальнення показало, що не всі суди дотримуються вимог процесуального законодавства щодо правильного викладення резолютивної частини рішення при задоволенні заяви у справах зазначеної категорії. Зокрема, на порушення підпунктів 1 - 3 ч. 1 ст. 290 ЦПК ( 1618-15 ) у 29 рішеннях із 37 ухвалених (за даними апеляційного суду м. Севастополя) не були зазначені місце знаходження або місце проживання заявника, його представника або особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, або банку, що обслуговує особу, про яку необхідно розкрити банківську таємницю. У трьох рішеннях взагалі не було зазначено особу, щодо якої банк має розкрити банківську таємницю. Також деякі суди не зазначають орган звернення, який має право отримати інформацію щодо розкриття банківської таємниці, тобто кому слід надавати таку інформацію (справи N: 2о-268, 2о-199, 2о-194, 2о-188, 2о-187, 2о-177, 2о-154, 2о-129, Зарічний районний суд м. Суми; справи N: 2о-186, 2о-168, 2о-159, Конотопський міськрайонний суд Сумської області та ін.). Тобто зі змісту деяких рішень вбачається, що банк повинен розкрити банківську таємницю щодо свого клієнта невизначеному колу осіб, що не передбачено законом. Крім того, інколи суди в рішеннях про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи: а) не зазначали мету використання такої інформації її одержувачем; б) не вказували конкретний проміжок часу, за який необхідно надати інформацію за операціями клієнтів. Також нерідко в судових рішеннях не зазначаються межі (обсяг) розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Мали місце випадки проведення заочного розгляду справ цієї категорії та ухвалення заочних рішень, що є недопустимим, оскільки це не передбачено гл. 12 ЦПК ( 1618-15 ) (заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 травня 2008 р., справа N 20-114 за заявою відділу податкової міліції ДПІ у Дрогобицькому районі). Проте заочний розгляд справи передбачений лише в позовному провадженні. Оскарження судового рішення: суб'єкти, строки оскарження Відповідно до ч. 3 ст. 290 ЦПК ( 1618-15 ) особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у п'ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду в установленому порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання. Тобто розкриття банківської таємниці має незворотній характер, правових наслідків ця норма щодо скороченого строку оскарження не має і поворот виконання в разі скасування рішення суду неможливий. Це потребує від суду надзвичайної уваги при ухваленні рішення про задоволення заяви та безумовного дотримання вимог ЦПК ( 1618-15 ). У резолютивній частині рішення суди не завжди правильно зазначають строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. У деяких випадках судді в резолютивній частині зазначали, що рішення може бути оскаржено до апеляційного суду через місцевий суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та поданням апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Такі помилки були допущенні суддями Луцького міськрайонного суду Волинської області за заявами ДПІ у Волинській області про розкриття банківської таємниці (справи N: 2о-317/08, 2о-319/08, 2о-400/08, 2о-458/08), Ковельського міськрайонного суду Волинської області (справи N: 2о-201/08, 2о-154/08), Шевченківського районного суду м. Чернівці (справа N 2о-151/08). Тобто в деяких рішеннях є такий недолік, як неправильне зазначення строку і порядку апеляційного оскарження, коли зазначається не спеціальний строк та порядок оскарження, визначений особливостями цієї категорії справ, а помилково вказуються загальні строки та порядок апеляційного оскарження згідно зі ст. 294 ЦПК ( 1618-15 ). Право на апеляційне оскарження мають заявник та особа, щодо якої розкривається таємниця (ч. 3 ст. 290 ЦПК) ( 1618-15 ). Таким чином, банк за спеціальною нормою процесуального права не наділений правом оскаржувати в апеляційному порядку рішення в зазначеній категорії справ. Це пов'язано з особливостями розгляду та вирішення справ цієї категорії, відсутності в банку певної заінтересованості в результаті вирішення справи та безспірному (технічному) обов'язку виконати рішення суду. Крім того, говорити про порушення конституційного права на оскарження судового рішення в цьому разі чи про порушення права на справедливий судовий розгляд у контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) також не можна з огляду на те, що п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції ( 254к/96-ВР ) передбачає випадки обмеження права на апеляційне чи касаційне оскарження і це стосується не лише об'єкта, а й суб'єкта оскарження. Не порушує воно й норм зазначеної вище Конвенції ( 995_004 ), оскільки такі процесуальні обмеження, як правило, вводяться для забезпечення ефективності судочинства (в банку є лише технічний обов'язок виконати рішення суду), а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб. Результати проведеного узагальнення свідчать про наявність помилок та неоднакової практики застосування судами норм матеріального та процесуального права при розгляді справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. Ураховуючи наявність численних складних і спірних питань, що виникають при вирішенні спорів про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, а також випадків неоднакового застосування судами законодавства, з метою забезпечення єдиної судової практики Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, обговоривши та схваливши це узагальнення, вважає за необхідне підготувати відповідний проект постанови Пленуму Верховного Суду України. Крім того, повний текст узагальнення надіслано апеляційним судам для вжиття заходів щодо усунення недоліків при здійсненні судочинства, а також Національному банку України та ДПС для врахування у своїй роботі. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mai...270963171388872

УХВАЛА 19 березня 2010 року Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області колегією суддів у складі: Головуючого – Суддів: з секретарем Гайдук В. І., Григорченка Е. І., Ремеза В. А., Горобець К. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від шостого жовтня 2009 року про забезпечення позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення боргу з договору, пред’явленого у цивільній справі до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «ВЕРУС», – ВСТАНОВИЛА: Позивач звернувся до суду в жовтні 2009 року з позовною заявою, пред’являючи позов про дострокове виконання договору кредиту відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України з підстав порушення ОСОБА_5 свого зобов’язання, забезпеченого пенею та частково порукою ТОВ «УФА «ВЕРУС», внаслідок якого з травня 2009 року утворився борг з основної суми кредиту, процентів за користуванням ним, комісійної плати, а також пені, які просив стягнути на свою користь, для забезпечення чого клопотав до завершення справи розглядом по суті накласти арешт на рухоме і нерухоме майно, що знаходиться у АДРЕСА_1, а також на грошові кошти на рахунках ОСОБА_5 Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від шостого жовтня 2009 року заява позивача про забезпечення позову задоволена і заборонено ОСОБА_5 вчиняти дії, спрямовані на відчуження у будь-який спосіб квартири АДРЕСА_1та в межах суми 144 105 гривень 60 коп., еквівалентної 18 931,62 доларів США, накладено арешт на все майно належне ОСОБА_5 і на грошові кошти, що обліковуються на всіх рахунках. Апелюючи, відповідач посилається на порушення судом ч. 5 ст. 153 ЦПК України через відсутність будь-яких мотивів щодо наявності підстав для забезпечення пред’явленого позову, а також на покриття предмету спору іпотекою, якою забезпечений кредит. Суд, заслухавши суддю-доповідача, з’ясувавши обставини пред’явлення позову, перевіривши в межах апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, дійшов висновку про необхідність його перегляду з таких підстав. Забезпечуючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що до розв’язання спору в цій справі може бути ускладнене або унеможливлене виконання рішення суду, через що способом забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії з відчуження нерухомого майна та арешт рухомого майна та грошових коштів в межах спірної суми боргу. Проте, суд апеляційної інстанції не знаходить за можливе погодитися з такими висновками. Відповідно до ст. 151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, ризик чого має бути підтвердженим достатніми фактичними даними. У заяві про забезпечення позову позивач наводить не фактичні данні щодо дій відповідача з умисного зменшення свого майна, на яке може бути звернене стягнення, а лише на гіпотетичну можливість наміру відповідача уникнути виконання рішення суду щодо стягнення. З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що сторони спору не визначали предмет зобов’язання в еквіваленті до будь-якої іноземної валюти, а повернення боргу в сумі 112 000 гривень забезпечене іпотекою ( а.с. 13-14 ) з накладенням заборони відчуження на квартиру АДРЕСА_1. Докази про належність відповідачу на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 у справі відсутні, а так само немає даних про можливість звернення стягнення на цю нерухомість в рахунок погашення вимог позивача за пред’явленим у цій справі позовом, як відсутні і будь-які дані про відкриті відповідачем в установах банків рахунки чи в інших кредитно-фінансових установах рахунки для здійснення переказів коштів, крім рахунків, відкритих для отримання заробітної плати, пенсій чи інших платежів, які не можуть бути об’єктом арешту згідно з ч. 4 ст. 152 ЦПК України. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довів наявність підстав для забезпечення позову у спосіб, про який він клопотав, зокрема, та вжиття заходів забезпечення позову, взагалі, а суд першої інстанції розв’язав клопотання позивача з порушенням ст.ст. 151, 152 ЦПК України, застосувавши ці норми без передбачених ними на те фактичних підстав, на підставі чого незаконна ухвала місцевого суду згідно з п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням ухвали про відмову в задоволенні заяви позивача. Керуючись, ст.ст. 151, 312-315 ЦПК України, судова палата, – УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від шостого жовтня 2009 року скасувати, і постановити ухвалу з питання забезпечення позову. У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про вжиття заходів забезпечення позову відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8464634

справа № 22ц-1323/2010р. Головуючий у 1-ій інстанції суддя Чорнобук В.І. категорія №27 Доповідач суддя Рудь В.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2010р.колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: Головуючого судді: Рудь В.В. суддів: Лисичної Н.М. , Повєткіна В.В. при секретарі: Худолій Н.А. Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2009 року за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, - Встановила: Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.06.2009р. задоволена заява Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про забезпечення позову(а.с.9). Накладено арешт на все майно, що належить відповідачу ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог у розмірі 29170,69грн.: - нерухоме майно, що знаходиться за адресою:84200, АДРЕСА_1. - інше рухоме майно, що знаходиться за місцем реєстрації відповідача: 84200, АДРЕСА_2. - грошові кошти, що обліковуються на рахунках відповідача. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу судді скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права (а.с.16). Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає,що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно ч.1,2ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв’язку з якими потрібно забезпечити позов;вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;інші відомості, потрібні для забезпечення позову. В п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006р. №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства про розгляді заяв про забезпечення позову» роз’яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд(суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Як видно із справи, заява ЗАТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову не відповідає вказаним вимогам закону, остання не містить обґрунтування необхідності застосування видів забезпечення позову, в ній не зазначені дані про наявність у відповідача нерухомого майна, що належить саме йому на праві власності та вартість останнього; дані щодо іншого майна та його вартість; не зазначені також дані про наявність у відповідача відповідних рахунків з наявними на них грошовими коштами. Проте при розгляді заяви про забезпечення позову вказані обставини не були взяті до уваги. Крім того, суддя забезпечив позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: 84200,АДРЕСА_2, в той час, як в заяві про забезпечення позову такий вид забезпечення позову не зазначено(а.с.5-7). З урахуванням наведених обставин, колегія суддів вважає, що ухвала судді, як постановлена в порушення норм процесуального права, а саме ст.ст.151,152 ЦПК України, підлягає скасуванню на підставі п.2 ст.312 ЦПК України, з постановленням ухвали про відмову в задоволенні заяви ЗАТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову. Керуючись ст.ст.303,307,312,315 ЦПК України колегія суддів,- ухвалила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2009 р. скасувати, в задоволенні заяви Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про забезпечення позову відмовити. Ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області вступає в силу з моменту проголошення , оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий- Судді- http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8579575

Справа №22ц-167/2010 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Дніпропетровської області Суддя-головуючий у суді першої інстанції ЧОРНОБУК В.І. Категорія: 27 Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції ЧУБУКОВ О.П. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Дніпропетровськ 21 січня 2010 року Судова колегія Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: судді-головуючого – КАЛИНОВСЬКОГО А.Б. суддів - ЧУБУКОВА О.П. СІРОМАШЕНКО Н.В. при секретареві БІЛОУС А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу судді Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську від 26 травня 2009 року про забезпечення позову Закритого Акціонерного товариства «Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачу ОСОБА_5, - встановила: Позивач у справі Закрите Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду першої інстанції з заявою про забезпечення його позову до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом накладення арешту на належне відповідачу ОСОБА_5 рухоме та нерухоме майно і грошові кошти, що обліковуються на його рахунках. Ухвалою судді від 26 травня 2009 року заяву задоволено шляхом накладення арешту на все майно, що належить відповідачу ОСОБА_5 в межах заявлених позовних вимог у розмірі 76821,56 доларів США: - квартиру під АДРЕСА_1; - нежитловий будинок №4 по вул. Ярмаркова у м. Біла Церква Київської області; - рухоме майно за місцем реєстрації відповідача – АДРЕСА_2; - грошові кошти, що обліковуються на рахунках відповідача. В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить зазначену ухвалу судді першої інстанції скасувати як винесену з порушенням норм процесуального права: висновки судді відносно реальної можливості відчуження ним зазначеного в ухвалі майна не відповідає дійсним обставинам. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали судді суду першої інстанції в межах доводів заяви про необхідність прийняття заходів забезпечення позову та апеляційної скарги, судова колегія зазначає, що вона підлягає частковому задоволенню частково з наступних підстав. Згідно ст.152 ЦПК одним з видів забезпечення позову є накладення арешту на майно, що належить відповідачеві і знаходиться у нього або в інших осіб. З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваною ухвалою в якості заходу забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка в дійсності належить не відповідачу ОСОБА_5, а подружжю ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та їхньому синові ОСОБА_9, згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 25 квітня 1995 року згідно з розпорядженням органу приватизації - виконкому міста Сквира Київської області - від 25 квітня 1995 року за №15. Таким чином, арешт зазначеної квартири є безпідставним, а тому в цій частині ухвала судді суду першої інстанції підлягає скасуванню. Відносно решти заходів забезпечення позову судова колегія вважає, що суддя суду першої інстанції правомірно забезпечив позов відносно відповідача ОСОБА_5 Доводи останнього про те, що прийняті суддею заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитловий будинок №4 по вул. Ярмаркова у м. Біла Церква Київської області, рухоме майно за місцем реєстрації відповідача – АДРЕСА_2 та грошові кошти, що обліковуються на його рахунках також безпідставні, висновків судді суду першої інстанції не спростовують. З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст.303 та п.2 ч.1 ст.312 ЦПК України, - ухвалила: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Ухвалу судді Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську від 26 травня 2009 року про забезпечення позову змінити: в частині накладення арешту на нерухоме майно у вигляді квартири під АДРЕСА_1 скасувати, в решті зазначену ухвалу судді суду першої інстанції залишити без змін. Подальшому оскарженню ухвала Апеляційного суду не підлягає. Суддя-головуючий: Судді колегії: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7752823

Справа № 22ц-1733/10 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий в1-й інстанції –Гончаренко В.М., Категорія - 27 Доповідач – Сіромашенко Н.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 березня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючого – Калиновського А.Б., суддів –Сіромашенко Н.В., Чубукова О.П., при секретарі – Панченко Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 5 червня 2009 року про забезпечення позову Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_3, Сільськогосподарського ТОВ «Яйце-Райце», ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Жовтневого райсуду м. Дніпропетровська від 5 червня 2009 року було накладено арешт на все майно, яке належить відповідачу ОСОБА_2 в межах заявлених позовних вимог в сумі 72534,53 дол. США: нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; рухоме майно, що знаходиться за місцем його реєстрації за вказаною адресою; грошові кошти, що обліковуються на його рахунках. В апеляційній скарзі апелянт ставить питання про скасування ухвали суду 1-ї інстанції. Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її підлягаючою задоволенню з наступних підстав. Так, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв?язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову; забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. У відповідності до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з?ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та враховуючи роз?яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв?язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв?язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Всупереч викладеному суд 1-ї інстанції, накладаючи арешт на майно, яке належить ОСОБА_2, не з?ясував питання щодо наявності спірних правовідносин між ним та позивачем і за відсутності спору можливості порушення його інтересів, у зв?язку із застосуванням відповідних засобів у порядку забезпечення позову. За таких обставин ухвала суду не є законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 303, 307, 312 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 5 червня 2009 року скасувати. Відмовити в задоволенні заяви Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про забезпечення позову Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_3, Сільськогосподарського ТОВ «Яйце-Райце», ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості в частині накладення арешту на майно (кошти), яке належить ОСОБА_2. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8257044

Справа №22ц-168/2010 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Дніпропетровської області Суддя-головуючий у суді першої інстанції ЧОРНОБУК В.І. Категорія: 27 Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції ЧУБУКОВ 0.11. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Дніпропетровськ 21 січня 2010 року Судова колегія Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: судді-головуючого - КАЛИНОВСЬКОГО А.Б. суддів - ЧУБУКОВА О.П., СІРОМАШЕНКО Н.В. при секретареві - БІЛОУС А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого Акціонерного товариства «Житомирське шляхово-будівельне управління № 19» на ухвалу судді Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську від 23 червня 2009 року про забезпечення позову у справі за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління № 19», ОСОБА_4 та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, - встановила: ЗАТ КБ «ПриватБанк», одночасно із зверненням до суду з позовом до ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління № 19», ОСОБА_4 та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, звернулося з заявою про забезпечення зазначеного позову шляхом накладення арешту на рухоме і нерухоме майно відповідача ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління № 19» та грошові кошти, о обліковуються на його рахунках. Ухвалою судді Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську від 23 червня 2009 року заяву задоволено. В апеляційній скарзі відповідач ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління № 19» просить зазначену ухвалу скасувати через не співмірність вибраних заходів забезпечення позову обсягу зобов’язань ВАТ «ЖШБУ-19» перед позивачем. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах позовних вимог, доводів заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги, судова колегія задовольняє її частково з наступних підстав. Згідно положень ст. 151 ЦПК забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Тобто, забезпечення позову направлено, перш з все, проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно,продати, знищити його тощо. Забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 958946грн. 20коп., а сума вартості заставного майна за договором застави в забезпечення зобов’язань ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління №19» перед позивачем за кредитним договором складає 871173грн. 75коп. Згідно п.17.7. договору застави Заставодавець ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління №19» зобов’язується не передавати Предмет застави в оренду (майновий найом), у лізинг, наступну заставу, у спільну діяльність або у позичку, не здійснювати його відчуження або інше розпорядження Предметом застави без письмової згоди Заставодержателя ЗАТ КБ «ПриватБанк». Таким чином, зазначеним договором застави вже забезпечено позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» на суму 871173грн. 75коп. Із поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що на думку позивача відповідач має намір та можливість відчужити належне йому майно і називає це причиною необхідності забезпечення позову шляхом його арешту, проте доказів цього не надано, суддя ж на це не звернув уваги та не дав цій обставині оцінку. Не надав позивач і доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Таким чином, причини, у зв’язку з якими позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача відсутні. Відносно решти заходів забезпечення позову судова колегія вважає, що суддя суду першої інстанції правомірно забезпечив позов відносно відповідача шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що обліковуються на його рахунках. З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст.303 та п.2 ч.1 ст.312 ЦПК України, - ухвалила: Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Житомирське шляхово-будівельне управління № 19» задовольнити частково. Ухвалу Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську від 23 червня 2009 року про забезпечення позову у справі за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління №19», ОСОБА_4 та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, в частині накладення арешту на рухоме майно ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління № 19», що знаходиться за адресою м. Житомир вулиця Корольова 21б та грошові кошти, що обліковуються на його рахунках, скасувати і в цій же частині в задоволенні заяви ЗАТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову відмовити. В решті зазначену ухвалу судді суду першої інстанції залишити без змін. Подальшому оскарженню ухвала Апеляційного суду не підлягає. Суддя-головуючий: Судді колегії: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7752824

Справа № 22ц –1321/2010 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий у 1й інстанції – Гончаренко В.М. Категорія – 27 Доповідач – Прозорова М.Л. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2010 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого – Ремеза В.А. суддів –Прозорової М.Л., Чубукова О.П. при секретарі – Керімової Л.К. розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2009 року про забезпечення позову по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1, Приватного сільськогосподарського підприємства «Кристал», ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, - встановила : 23.06.09р. ЗАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ПСП «Кристал», ОСОБА_2, ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості /а.с. 1-3/. Того ж дня позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно (кошти), що належать відповідачу – ОСОБА_1, посилаючись на те, що накладання арешту завадить відповідачу вдатися до продажу майна, фіктивної зміни його власника, вивезення майна за кордон та проведення інших небажаних для позивача операцій з майном /а.с. 4-7/. Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.06.09 р. заява про забезпечення позову задоволена. Суд наклав арешт на все майно що належить відповідачу – ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог у розмірі 722663,05 грн.: - нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; - інше рухоме майно, що знаходиться за місцем реєстрації відповідача: АДРЕСА_1; - грошові кошти, що обліковуються на рахунках відповідача; - будівлі і споруди загальною площею 4074 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2; - приміщення складу загальною площею 701 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, 8 /а.с. 10/. Не погодившись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування вказаної ухвали, як постановленої з порушенням норм процесуального права /а.с. 32-34/. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав. Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.06.09 р. заява про забезпечення позову була задоволена /а.с. 10/. Суддя наклав арешт на все належне відповідачеві майно не пересвідчився в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволені позову, не з’ясував обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача. Постановляючи вказану ухвалу, суддя прийняв до уваги тільки інтереси позивача, залишивши поза увагою інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушеними у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Відповідно до ЗУ „Про виконавче провадження” арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошення заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби – в обмеженні права користуватися майном. Суд на вимоги закону не звернув уваги і не обсудив питання про застосування іншого виду забезпечення даного позову (заборони відчужувати майно, яке належить відповідачу). Таким чином, постановляючи ухвалу по застосуванню заходів забезпечення позову суд першої інстанції не перевірив відповідність заявлених сум позовних вимог і вартості майна до якого застосовані заходи забезпечення позову, як і не з'ясував чи є можливість забезпечення позову іншим способом, чи іншим майном. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне ухвалу судді скасувати, справу повернути до того ж суду для вирішення питання про забезпечення позову. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303,307,312 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2009 року - скасувати, справу повернути до того ж суду для вирішення питання про забезпечення позову. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8526049

Справа № 22ц-1522/10 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий в 1-й інстанції – Гончаренко В.М. Доповідач – Дерев’янко О.Г. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі : головуючого – Дерев’янка О.Г., суддів – Черненкової Л.А., Красвітної Т.П., при секретарі – Горобець К.В., розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2009 року про забезпечення позову закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, - встановила : Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2009 року вирішено питання про забезпечення позову ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, шляхом накладення арешту на все майно відповідача ОСОБА_1 в межах заявлених до нього вимог в розмірі 151452,66 долари США, що еквівалентно 1152766,80 грн.: нерухоме майно, що знаходиться АДРЕСА_1, інше рухоме майно за тією ж самою адресою, грошові кошти, що обліковуються на рахунках відповідача, (а.с.10) З даною ухвалою не погодився відповідач ОСОБА_1 і подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм процесуального права, у зв’язку з чим ставить питання про скасування ухвали судді від 23 червня 2009 року та постановлення ухвали про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. Розглянувши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали судді в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог колегія суддів вважає за необхідне оскаржувану ухвалу скасувати та передати питання на новий розгляд до місцевого суду, виходячи з наступного. Згідно ст. 151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об’єктом прав, що став предметом спору. Крім цього, Пленум Верховного Суду України у пункті 4 своєї постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», роз’яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Крім наведеного, колегія суддів бере до уваги, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен також відповідно до вимог ч. 4 ст. 153 ЦПК України з метою запобігання зловживання забезпеченням позову обговорити можливість внесення застави, достатньої для такого запобігання, чого зроблено не було. Забезпечуючи позов шляхом накладення арешту на все майно відповідача, зокрема нерухоме та рухоме майно АДРЕСА_1 та грошові кошти, суддя наведені положення не взяв до уваги, не витребував докази у позивача на підтвердження необхідності забезпечення позову, не з’ясував, що виконання зобов’язань за укладеним 15 листопада 2007 року з ОСОБА_2 кредитним договором, за яким ОСОБА_1 виступає поручителем, забезпечено іпотекою та заставою, на чому наголошує відповідач. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасувати оскаржувану ухвалу, як постановлену з порушенням ст.ст.151, 152 ЦПК України та передати питання а новий розгляд до суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 151,152,303,307,312 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2009 року про забезпечення позову скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8464492

Справа № 22ц-1442/10 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий в 1-й інстанції – Гончаренко В.М. Доповідач – Дерев’янко О.Г. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі : головуючого – Дерев’янка О.Г., суддів – Черненкової Л.А., Красвітної Т.П., при секретарі – Горобець К.В., розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2009 року про забезпечення позову закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості , - встановила : Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2009 року вирішено питання про забезпечення позову ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, шляхом накладення арешту на все майно відповідачки ОСОБА_1 в межах заявлених до нього вимог в розмірі 151452,66 долари США, що еквівалентно 1152766,80 грн.: нерухоме майно, що знаходиться АДРЕСА_1, інше рухоме майно за тією ж самою адресою, грошові кошти, що обліковуються на рахунках відповідача, (а.с.9) З даною ухвалою не погодився відповідач ОСОБА_1 і подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм процесуального права, у зв’язку з чим ставить питання про скасування ухвали судді від 23 червня 2009 року та постановлення ухвали про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. Розглянувши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали судді в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог колегія суддів вважає за необхідне оскаржувану ухвалу скасувати та передати питання на новий розгляд до місцевого суду, виходячи з наступного. Згідно ст. 151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об’єктом прав, що став предметом спору. Крім цього, Пленум Верховного Суду України у пункті 4 своєї постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», роз’яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Крім наведеного, колегія суддів бере до уваги, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен також відповідно до вимог ч. 4 ст. 153 ЦПК України з метою запобігання зловживання забезпеченням позову обговорити можливість внесення застави, достатньої для такого запобігання, чого зроблено не було. Забезпечуючи позов шляхом накладення арешту на все майно відповідача, зокрема нерухоме та рухоме майно АДРЕСА_1 та грошові кошти, суддя наведені положення не взяв до уваги, не витребував докази у позивача на підтвердження необхідності забезпечення позову, не з’ясував, що виконання зобов’язань за укладеним 15 листопада 2007 року з ОСОБА_1 кредитним договором, забезпечено іпотекою та заставою та договором поруки з ОСОБА_2, на чому наголошує відповідачка. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасувати оскаржувану ухвалу, як постановлену з порушенням ст.ст.151, 152 ЦПК України та передати питання а новий розгляд до суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 151,152,303,307,312 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2009 року про забезпечення позову скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8464479

УХВАЛА 19 березня 2010 року Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області колегією суддів у складі: Головуючого – Суддів: з секретарем Гайдук В. І., Григорченка Е. І., Ремеза В. А., Горобець К. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від шостого жовтня 2009 року про відкриття провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «ВЕРУС» про стягнення боргу з договору, – ВСТАНОВИЛА: Позивач звернувся до суду в жовтні 2009 року з позовною заявою, пред’являючи позов про дострокове виконання договору кредиту відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України з підстав порушення ОСОБА_5 свого зобов’язання, забезпеченого іпотекою, пенею та частково порукою ТОВ «УФА «ВЕРУС», внаслідок якого з травня 2009 року утворився борг з основної суми кредиту, процентів за користуванням ним, комісійної плати, а також пені. Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від шостого жовтня 2009 року відкрито провадження у цивільній справі за цим позовом. Апелюючи, відповідач посилається на порушення судом правил підсудності, визначених ч. 1 ст. 109 ЦПК України, вважаючи залучення у справу співвідповідача безпідставним для зміни підсудності в обхід закону. Суд, заслухавши суддю-доповідача, з’ясувавши обставини пред’явлення позову, перевіривши в межах апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, дійшов висновку про необхідність його перегляду з таких підстав. Вирішуючи питання про відкриття провадження у цивільній справі, суддя згідно з ст. 3 ЦПК України має перевірити наявність юридичної заінтересованості, як суб’єктивної передумови права на пред’явлення позову, зокрема, до співвідповідача ТОВ «УФА «ВЕРУС». Серед іншого, підлягає перевірці наявність приводу до пред’явлення вимог саме проти цього відповідача, за якого вирішення справи явно зможе усунути невідповідність між дійсністю і тим, що належить позивачу по праву у відносинах з цим відповідачем – ТОВ «УФА «ВЕРУС». У випадку відсутності такої юридичної заінтересованості відсутні процесуальні припущення до спору про право цивільне, як і до виникнення процесуальних правовідносин між позивачем та ТОВ «УФА «ВЕРУС», що виключає судовий розгляд у формі цивільного судочинства в порядку позовного провадження з відповідними наслідками за ст. 122 ЦПК України. Крім цього, під час відкриття провадження у цій цивільній справі судді належало перевірити наявність об’єктивних передумов права на пред’явлення позову з огляду на приписи ст. 16 ЦПК України про заборону об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, в тому числі цивільного і господарського. Як вбачається з позовної заяви, позивач захисту своїх прав позиває лише до одного відповідача способом присудження з нього суми боргу ( а.с. 3 ), і на будь-який привід до пред’явлення позову до ТОВ «УФА «ВЕРУС» не вказує, але на зазначені обставини і вимоги процесуального закону суддя уваги не звернув попри те, що розв’язання цих питань має значення для висновку про наявність підстав для застосування ч. 1 ст. 113 ЦПК України. Згідно з ч. 8 ст. 110 ЦПК України позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів. Відповідно до ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі, а якщо таке не встановлене, то виконання за грошовим зобов'язанням провадиться за місцезнаходженням кредитора-юридичної особи на момент виникнення зобов'язання. З доданих до позовної заяви доказів, які мав перевірити суддя під час вирішення питання про відкриття провадження у цій справі, вбачається, що за умовами укладеного 05.03.2008 між позивачем і відповідачем ОСОБА_5 договору іпотечного кредиту ( а.с. 9, 11зворот ) виконання кредитного зобов’язання, що має грошовий характер, здійснюється до каси позивача готівкою чи шляхом грошового переказу на банківський рахунок, відкритий у позивача. За таких обставин належить дійти висновку, що суддя не мав достатніх даних для висновку про те, чи визначене сторонами місце виконання кредитного зобов’язання згідно з ст.ст. 93, 108 ЦК України за місцезнаходженням кредитора – органів управління позивача у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ( а.с. 16, 17 ), або ж чи визначене місце виконання спірного зобов’язання за місцем знаходження філії позивача і місцем укладення договору. У зв’язку з цим у судді були відсутні підстави для безспірного твердження про дотриманням позивачем правил підсудності за ч. 8 ст. 110 ЦПК України. З наведених міркувань, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що висновки судді про підсудність справи не ґрунтуються на матеріалах справи, що потягло порушення передбаченого цивільно-процесуальним законом порядку відкриття провадження у цивільній справі, на підставі чого апеляційний суд згідно з ст. 312 ЦПК України ухвалює скасувати судове рішення з передачею на новий розгляд цього питання. Керуючись, ст.ст. 312-315 ЦПК України, судова палата, – УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від шостого жовтня 2009 року про відкриття провадження у цивільній справі скасувати, а питання щодо відкриття провадження у справі за позовною заявою представника Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» Янсона Євгена Валерійовича передати на розгляд у той же суд у тому ж складі. Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8464627

Справа – 22ц-1573/10 Головуючий в 1й інстанції – Ткаченко Н.В., Категорія –27 Доповідач - Сіромашенко Н.В., УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 березня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючого – Калиновського А.Б., суддів – Чубукова О.П., Сіромашенко Н.В., при секретарі – Панченко Д.Б., розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2009 року про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Жовтневого райсуду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2009 року було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості. В апеляційній скарзі апелянт ставить питання про скасування вказаної ухвали з передачею справи на розгляд за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Чернівці. Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її підлягаючою задоволенню з наступних підстав. Прийшовши до висновку про відкриття провадження в даній справі, суд 1-ї інстанції виходив з відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення її позивачу та відмови у відкритті провадження. Проте апеляційний суд не може погодитися з даним висновком суду 1-їінстанції, виходячи з наступного. Так, суд 1-ї інстанції, вирішуючи питання про відкриття провадження у даній справі, не звернув уваги на неузгодженість щодо вищезазначеного кола відповідачів та обсягу заявлених позовних вимог, а саме те, що позовні вимоги заявлені тільки до ОСОБА_1 і не стосуються ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус». Окрім того, договір поруки №467 від 12 січня 2009 року, укладений між ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» та ПриватБанком (а.с.6), не містить положень відносно солідарної відповідальності відповідачів в повному обсязі щодо кредитних зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, заборгованість за яким заявлена до стягнення. Відповідно до п.2 вказаного договору розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою в розмірі 200 грн. В той же час ч.2 ст.32 ЦПК України передбачено, що участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів чи відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки. Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд не вбачає необхідності розгляду даної справи за участю відповідача ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» та за місцем його знаходження у відповідності до ч.1 ст.113 ЦПК України. За таких обставин ухвала суду 1-ї інстанції не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості, а тому підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 303, 307, 312 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2009 року скасувати, справу повернути до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців. ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8256967

Справа № 22ц – 555/10 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Категорія 27 ГоловуючГ Головуючий у 1 й інстанції – Маймур Ф.Ф. Доповідач – Пищида М.М. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі: Головуючого – Баранніка О.П. Суддів – Пищиди М.М., Кіктенко Л.М. При секретарі – Лещинській О.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2009 року про відкриття провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Комаргородське», ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИЛА: Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2009 року відкрито провадження у вище вказаній цивільній справі (а.с. 1). В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу судді як таку, що постановлена з порушенням правил підсудності (а.с. 119). Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали судді в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а ухвала судді скасуванню, як постановлена без врахування того, що відповідно до ст. 32 ЦПК України участь у справі кількох відповідачів допускається, якщо предметом спору є спільні права та обов’язки кількох позивачів або відповідачів; права і обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави та предметом спору є однорідні права і обов’язки, і лише в цьому разі, відповідно до ст. 113 ЦПК України, позов може бути пред’явлений за місцем проживання або місцезнаходження одного із відповідачів за вибором позивача. В той же час, як вбачається з матеріалів справи, позов хоча і пред’явлений за місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус», однак, дане товариство не несе ніякої відповідальності за кредитним договором №05/08-018 від 06 травня 2008 року, про що свідчить той факт, що воно несе відповідальність перед банком лише в межах 1000 грн., тоді як СТОВ «Комаргородське» за вказаним кредитним договором має заборгованість перед банком у розмірі 2 254 491, 13 грн., які банк і просить стягнути саме з СТОВ «Комаргородське» та його дійсних поручителів – ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в солідарному порядку. Оскільки розмір відповідальності ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» перед банком становить лише 1000 грн., які не пов’язані з кредитним договором №05/08-018 від 06 травня 2008 року, то і укладений 12 січня 2009 року договір поруки між Публічним акціонерним товариством КБ «Приватбанк» та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», на думку колегії суддів, не надає позивачу права на вибір підсудності за місцем знаходження ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» у Жовтневому районі м. Дніпропетровська. Таким чином, ухвала судді постановлена з порушенням правил підсудності, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для нового вирішення питання. Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2009 року про відкриття провадження по справі – скасувати, передавши питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8257511

Справа № 22ц – 556/10 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Категорія 27 ГоловуючГ Головуючий у 1 й інстанції – Маймур Ф.Ф. Доповідач – Пищида М.М. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі: Головуючого – Баранніка О.П. Суддів – Пищиди М.М., Кіктенко Л.М. При секретарі – Лещинській О.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2009 року про відкриття провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до селянського господарства «Каіл», ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Водопад», товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИЛА: Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2009 року відкрито провадження у вище вказаній цивільній справі (а.с. 1). В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу судді як таку, що постановлена з порушенням правил підсудності (а.с. 148). Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали судді в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а ухвала судді скасуванню, як постановлена без врахування того, що відповідно до ст. 32 ЦПК України участь у справі кількох відповідачів допускається, якщо предметом спору є спільні права та обов’язки кількох позивачів або відповідачів; права і обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави та предметом спору є однорідні права і обов’язки, і лише в цьому разі, відповідно до ст. 113 ЦПК України, позов може бути пред’явлений за місцем проживання або місцезнаходження одного із відповідачів за вибором позивача. В той же час, як вбачається з матеріалів справи, позов хоча і пред’явлений за місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус», однак, дане товариство не несе ніякої відповідальності за кредитними договорами №05/06-362 від 08 червня 2006 року, №08/06-455 від 02 листопада 2006 року та № 3 від 23 жовтня 2007 року, про що свідчить той факт, що воно несе відповідальність перед банком лише в межах 3000 грн., тоді як СФГ «Каіл» за вказаними кредитними договорами має заборгованість перед банком у розмірі 860 642, 99 доларів США, 146 272, 04 євро та 810 716, 86 грн., які банк і просить стягнути саме з СФГ «Каіл» та його дійсних поручителів – ОСОБА_2 і ТОВ «Водопад» в солідарному порядку. Оскільки розмір відповідальності ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» перед банком становить лише 3000 грн., які не пов’язані з кредитними договорами №05/06-362 від 08 червня 2006 року, №08/06-455 від 02 листопада 2006 року та № 3 від 23 жовтня 2007 року, то і укладений 12 січня 2009 року договір поруки між Публічним акціонерним товариством КБ «Приватбанк» та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», на думку колегії суддів, не надає позивачу права на вибір підсудності за місцем знаходження ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» у Жовтневому районі м. Дніпропетровська. Таким чином, ухвала судді постановлена з порушенням правил підсудності, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для нового вирішення питання. Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2009 року про відкриття провадження по справі – скасувати, передавши питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8257513

Справа №22ц-1330/2010 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Дніпропетровської області Суддя-головуючий Категорія:27 у суді першої інстанції ТКАЧЕНКО Н.В. Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції ЧУБУКОВ О.П. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Дніпропетровськ 04 березня 2010 року Судова колегія Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: судді-головуючої – КАЛИНОВСЬКОГО А.Б. суддів - ЧУБУКОВА О.П. - СІРОМАШЕНКО Н.В. при секретареві - КЕРІМОВІЙ Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу судді Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську від 19 жовтня 2009 року про відкриття провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_5 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «ВЕРУС», про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИЛА: 19 жовтня 2009 року Публічну акціонерну товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАБ «КБ Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «ВЕРУС» (далі ТОВ «УФА «ВЕРУС») про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою судді Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську від 19 жовтня 2009 року у справі за зазначеним позовом відкрито провадження за місцем знаходження позивача. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 просить зазначену ухвалу судді суду першої інстанції скасувати, оскільки він, прийнявши позовну заяву та відкривши провадження у справі, не прийняв до уваги те, що позивач вказав співвідповідачем ТОВ «УФА «ВЕРУС», яке виступає поручителем по кредитному договору, укладеному між ним та позивачем. Проте дійсним поручителем є ОСОБА_6, який проживає також як і він у м. Маріуполі Запорізької області, а з ТОВ «УФА «ВЕРУС» він ніяких правовідносин не має. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали судді суду першої інстанції в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, судова колегія задовольняє її з наступних підстав. Згідно вимог ст.119 ЦПК позовна заява повинна містити ім’я відповідача, його місце проживання, зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Проте, як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач за своїм позовом відповідачами зазначає ОСОБА_5, «Позичальника» за кредитним договором, та ТОВ «УФА «ВЕРУС», «Поручитель» за договором поруки, укладеним з позивачем як «Кредитором», до якого відповідач ніякого правового відношення не має і укладено його без відома останнього. Назвавши ОСОБА_5 та ТОВ «УФА «ВЕРУС» співвідповідачами, відповідно до п.4 Договору поруки №467 від 12 січня 2009 року, з солідарною відповідальністю, позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором лише з ОСОБА_5 (копія зазначеного Договору поруки додана позивачем до його позовної заяви). Крім того, в п.8.3. Кредитного договору №МR14GA00000055 від 07 жовтня 2008 року, укладеного між позивачем і відповідачем ОСОБА_5, копія якого додана до позовної заяви, зазначено, що забезпечення виконання Позичальником (тобто ОСОБА_5.) зобов’язань за даним Договором виступає іпотека будинку відповідно до Договору поруки №МR14GA00000055/1 від 07 жовтня 2008 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_6. Таким чином позовна заява не відповідає вимогам ст.119 ЦПК України. Згідно вимог ст.109 ЦПК позови до фізичної особи пред’являються в суд за місцем її проживання. Відповідно до вимог ст.122 ЦПК суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої у порядку, встановленому цим Кодексом. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають у м. Маріуполі Запорізької області, місцезнаходження позивача м. Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги 50, а відповідача ТОВ «УФА «ВЕРУС» - м. Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги 32. Проте провадження у справі немотивовано відкрито суддею Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську. При зазначених обставинах ухвала судді суду першої інстанції про відкриття провадження постановлена з порушенням вимог діючого процесуального закону. Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.312 ЦПК ухвала судді суду першої інстанції підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення. З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст.303,307 та п.3 ч.1 ст. 312 ЦПК України, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Ухвалу судді Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську від 19 жовтня 2009 року про відкриття провадження у цивільній справі скасувати з передачею питання про відкриття провадження у справі на новий розгляд до того ж суду першої інстанції. Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення і з цього ж дня може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців. Суддя-головуючий: Судді колегії: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8464604

Справа № 22ц-1647 від 2010 року Головуючий в 1 інстанції Ткаченко Н.В. Категорія 27 Доповідач Бараннік О.П. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2010 рік березень 15 дня Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі : головуючого - Бараннік О.П., суддів - Кіктенко Л.М., Пищиди М.М., при секретарі - Лещинській О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2009 року про відкриття провадження по справі за позовом Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИЛА: Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2009 року відкрито провадження по справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості. В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на грубе порушення норм процесуального права, допущене судом першої інстанції при постановці вищезазначеної ухвали, просила її скасувати, а позовну заяву ПАТ КБ «Приватбанк» залишити без руху. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1, підлягає задоволенню частково, а ухвала суду – скасуванню, як постановлена без врахування того, що відповідно до ст. 32 ЦПК України участь у справі кількох відповідачів допускається, якщо предметом спору є спільні права та обов’язки кількох позивачів або відповідачів ; права і обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави та предметом спору є однорідні права і обов’язки, і лише в цьому разі, відповідно до ст. 113 ЦПК України, позов може бути пред’явлений за місцем проживання або місцезнаходженням одного із відповідачів за вибором позивача. В той же час, як видно з матеріалів справи, позов хоча і пред’явлений за місцезнаходженням ТОВ «Верус», однак, дане товариство не несе ніякої відповідальності по кредитному договору № К2S4G10000001191 від 02.11.2007 року, про свідчить той факт, що воно несе відповідальність перед банком лише в межах 200 гривень, тоді як ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором має заборгованість перед банком у розмірі 573 931 гривні 86 копійок, які банк і просить стягнути саме з неї. І, оскільки розмір відповідальності ТОВ «Українське Фінансове агентство «Верус» перед банком становить лише 200 гривень, які не пов’язані з договором кредиту № К2S4G10000001191 від 02.11.2007 року, укладений 12.01.2009 року договір поруки № 467 між КБ «Приватбанк» та ТОВ «Українське Фінансове агентство «Верус», на думку колегії суддів, не надає позивачеві права на вибір підсудності за місцем знаходження ТОВ «Верус» у Жовтневому районі м. Дніпропетровська. З врахуванням викладеного, ухвала суду від 06.10.2009 року про відкриття провадження по справі не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з послідуючою передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції. На цій підставі і апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково. Керуючись ст.ст. 209, 303-304, 307, 312 – 315 ЦПК України, колегія суддів – УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2009 року про відкриття провадження по справі – скасувати, передавши питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але на неї може бути принесена касаційна скарга протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8464629

Справа № 22ц–1333/10 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий у 1-й інстанції – Ткаченко Н.В. Доповідач - Демченко Е.Л. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючого – судді Басуєвої Т.А. суддів - Волошина М.П., Демченко Е.Л. при секретарі – Качур Л.В. розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2009 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ „ПриватБанк”) до товариства з обмеженою відповідальністю „Українське фінансове агентство „ВЕРУС” (далі – ТОВ „УФА „ВЕРУС”), ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - встановила: В вересні 2009 року ПАТ КБ „ПриватБанк” звернулося до суду з позовом до ТОВ „УФА „ВЕРУС”, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, мотивуючи тим, що 23 червня 2001 року між банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір. Посилаючись на те, що ні ОСОБА_2, ні його поручителі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ТОВ „УФА „ВЕРУС” зобов’язання за кредитним договором не виконують, позивач просить стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 на їх користь 75.485 грн.45 коп. та солідарно з ТОВ „УФА „ВЕРУС”, ОСОБА_2, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на їх користь 200 грн. Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2009 року відкрито провадження по даній справі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу судді скасувати і постановити нову ухвалу, мотивуючи тим, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.109 ЦПК України позови до фізичної особи пред’являються в суд за місцем її проживання. Суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі згідно до ч.1 ст.113 ЦПК України, прийняв до уваги договір поруки №467 від 12 січня 2009 року, укладений між ПАТ КБ „ПриватБанк” та ТОВ „УФА „ВЕРУС”. Такий висновок суду не можна визнати вірним. З матеріалів справи вбачається, що 23 липня 2006 року між ПАТ КБ „ПриватБанк” та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір на суму 126.000 доларів США, в п.2.2.12 якого зазначено, що забезпечення виконання кредитного договору обумовлено договором іпотеки. Забезпеченням виконання позичальником зобов’язань даного кредитного договору виступає договір іпотеки, укладений 27 червня 2006 року між ОСОБА_4 і ПАТ КБ „Приватбанк” та договорами поруки, укладеними 08 листопада 2007 року між ОСОБА_3, ОСОБА_1 і ПАТ КБ „ПриватБанк”. В кредитному договорі, на підставі якого було відкрито провадження у справі, не має посилання на договір поруки з ТОВ „УФА „ВЕРУС” та не передбачена солідарна відповідальність з ТОВ „УФА „ВЕРУС”. Договір поруки між ПАТ КБ „ПриватБанк” та ТОВ „УФА „ВЕРУС” за кредитним договором з ОСОБА_2 був укладений 12 січня 2009 року, значно пізніше ніж сам кредитний договір (понад два роки) та на суму в 200 грн., значно нижчу ніж сума заборгованості, та не містить істотних умов: найменування боржника, суми, в межах якої поручитель несе відповідальність, підстави виникнення обов’язку боржника, підставу об’єднання позовних вимог солідарним обов’язком, не наведений розрахунок суми у 200 грн. Крім того, як встановлено судом, договір поруки №467 від 12 січня 2009 року є єдиним у всіх аналогічних справах позивача з якими він звернувся до суду про стягнення заборгованості. Відповідач – фізична особа – взагалі не знає про існування вищеукладеного договору поруки з ТОВ „УФА „ВЕРУС”. З позовної заяви вбачається, що позивач не вимагає стягнення з ТОВ „УФА „ВЕРУС” основної суми заборгованості за кредитним договором. Також судова колегія вважає, що справа за позовом юридичної особи ПАТ КБ „ПриватБанк” до юридичної особи ТОВ „УФА „ВЕРУС” повинна розглядатися за правилами ГПК, оскільки відповідно до ст.12 ГПК вказаний спір підвідомчий господарському суду. За таких обставин, колегія суддів вважає, що відкриття провадження у даній справі згідно ст.113 ЦПК України є безпідставним, а тому ухвала судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2009 року на підставі ч.3 ст.312 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання відкриття провадження у справі відповідно до ст.109 ЦПК України. Керуючись ст.ст.303,307,п.3 ст.312,ст.ст.313,315,317 ЦПК України, колегія суддів, – ухвалила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2009 року про відкриття провадження у справі через недотримання правил підсудності скасувати і направити справу до того ж суду для вирішення питання у відповідності до вимог ЦПК України. Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8712258

Справа № 22ц-1051 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий у 1-й інстанції : Маймур Ф.Ф. Категорія -27 Доповідач : Кіктенко Л.М. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючого - Бараннік О.П.. суддів - Кіктенко Л.М. , Пищиди М.М. при секретарі - Лещинській О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1-ОСОБА_2 на ухвалу судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2009 року про відкриття провадження по справі по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродім Бонанца» , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості ,- Встановила: Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2009 року відкрите провадження у цивільній справі №2-13695/09 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродім Бонанца», ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості . В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ставить питання про скасування ухвали судді , посилаючись на порушення норм процесуального права – правил підсудності . Вивчивши матеріали справи , перевіривши законність та обгрунтованість ухвали судді в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає , що скарга підлягає задоволенню , а ухвала судді скасуванню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 32 ЦПК України участь у справі кількох відповідачів допускається , якщо предметом спору є спільні права та обов*язки кількох позивачів або відповідачів ; права і обов*язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави та предметом спору є однорідні права і обов*язки, і лише в цьому разі , відповідно до ст.113 ЦПК України , позов може бути пред*явлений за місцем проживання або місцезнаходженням одного із відповідачів за вибором позивача. Із матеріалів справи убачається , що позов пред*явлено за місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю «Верус», але дане товариство не несе ніякої відповідальності по кредитному договору , про що свідчить той факт, що воно несе відповідальність перед банком лише в межах 200 доларів США, тоді як Товариство «Бонанца» має заборгованість перед банком у розмірі 920553,33 доларів США. Оскільки розмір відповідальності Товариства «Українське фінансове агентство «Верус» перед банком становить лише 200 доларів США, які не пов*язані з договором кредиту, то укладений договір поруки між Публічним акціонерним товариством КБ Приват Банкта Товариством «Українське фінансове агентство «Верус», на думку колегії суддів, не надає позивачу права на вибір підсудності за місцем знаходження Товариства «Верус» у Жовтневому районі міста Дніпропетровська. За таких обставин оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст.,ст. 209 ,303,307,п.3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України , колегія суддів ,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1-ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2009 року про відкриття провадження по справі-скасувати, передавши питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили . Головуючий : Судді : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7874778

Справа № 22ц-504 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий у 1-й інстанції : Ткаченко Н.В. Категорія -27 Доповідач : Кіктенко Л.М. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 лютого 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючого - Бараннік О.П.. суддів - Кіктенко Л.М. , Пищиди М.М. при секретарі - Лещинській О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 вересня 2009 року за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус»про стягнення заборгованості ,- Встановила: Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 вересня 2009 року відкрите провадження у цивільній справі №»-10487/09 за позовом ПАТ КБ «Приват Банк» до відповідачів: ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали судді та повернення заяви позивачеві, посилаючись на порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали судді в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог , колегія суддів вважає , що скарга підлягає частковому задоволенню , а ухвала судді скасуванню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст..109 ЦПК України позови до фізичних осіб пред*являються в суд за місцем їх проживання. Згідно вимог ч.1 ст. 113 ЦПК України позови до кількох відповідачів , які проживають або знаходяться в різних місцях, пред*являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. З матеріалів справи убачається, що позивач пред*явив позов до двох відповідачів та посилався на ст.. 32 ЦПК України, якою передбачено, що участь у справі кількох відповідачів допускається, якщо предметом спору є спільні права та обов*язки. При цьому позивач виходив з того , що відповідачі у кредитних правовідносинах діють як солідарні боржники, предметом спору є однорідні права та обов*язки, що випливають з кредитних договорів та договорів поруки. З позовних вимог убачається, що сума наданого кредиту ОСОБА_1, термін користування нею, відсоткові ставки за користування кредитом є різними, отже вимоги не пов*язані між собою і предмети позову є різними. Спірні правовідносини за матеріально-правовим критерієм об*єднані солідарним обов*язком боржника і поручителя повернути кредитору(позивачу) борг , отже, характер співучасті спірних матеріальних правовідносин дозволяє розглянути справу по відношенню до будь-якого із суб*єктів в окремому процесі. Позивачем заявлено позов за місцезнаходженням Товариства «УФА «Верус», з яким укладено договір поруки №467 від 12 січня 2009 року(а.с.7), у пункті 2 якого , передбачено розмір відповідальності поручителя перед кредитором (позивачем) та обмежується сумою,зазначеною в Додатку №1 до цього договору. Тому договір поруки не містить істотних умов:найменування боржника,суми, в межах якої поручитель несе відповідальність , підстави виникнення обов*язку боржника та відсутня підстава об*єднання позовних вимог солідарним обов*язком, не зазначено , що включає сума 200 грн., яка заявлена солідарно до стягнення з Товариства «УФА «Верус» та ОСОБА_1, відсутній її розрахунок. Таким чином , договір поруки №467 від 12 січня 2009 року не надає позивачу право на вибір підсудності за місцезнаходженням Товариства «УФА «Верус» у Жовтневому районі міста Дніпропетровська. Також, відкриваючи провадження по даній справі, суд не звернув належної уваги , що згідно вимог ст.16 ЦПК України не допускається об*єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства та не з*ясував , чи може бути у зв*язку з цим відкрите провадження у цій частині в суді цивільної юрисдикції та в частині заявлених до ОСОБА_1 вимог з урахуванням ч.1 ст.109 ЦПК України про пред*явлення позовів до фізичних осіб за місцем їх проживання. За таких обставин колегія суддів вважає , що при ухваленні оскаржуваної ухвали суддею були порушені норми процесуального права і на підставі п.3 ст. 312 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з передачею даного питання на новий розгляд. Керуючись ст.,ст.. 209, 303, 307, п.3 ст.312 , 314 ЦПК України, колегія суддів , - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 вересня 2009 року скасувати. Справу повернути до того ж суду для нового вирішення питання. Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, бо не перешкоджає подальшому провадженню у справі. Головуючий : Судді : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7823526

Справа № 2-3312/09 РІШЕННЯ Іменем України 26 січня 2010 року Ленінський районний суд м. Луганська у складі: головуючого судді – Масенко Д.Є., при секретарі – Гусевій К.І. , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганської філії ВАТ «ПриватБанк» про витребування майна з чужого незаконного володіння, - ВСТАНОВИВ: У вересні позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача та просила визнати дії співробітників Луганської філії ТОВ «ПриватБанк» по вилученню в неї 17.04.2009р. автомобіля НОМЕР_1, технічного паспорта та ключів неправомірними, зобов’язати повернути вилучене майно. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила наступне. 17.04.2009р. приблизно о 14:00г. на прохання співробітників відповідача вона під’їхала до філії банку у м. Луганськ, за адресою: вул. Челюскінців,14. Співробітники банку запросили проїхати на естакаду, яка знаходиться на території філії банку для перевірки стану автомобіля та технічний паспорт для звірки номерів агрегатів. Після того, як вона заїхала на територію філії, співробітники банку склали акт приймання-перевірки автомобіля та повідомили, що автомобіль буде їй повернутий тільки у разі повного погашення суми кредиту, остання оплата за яким повинна бути сплачена 27.01.2015р. На її звернення до керуючого Луганської філії від 24.07.2009р. щодо повернення автомобіля у встановлений законом строк відповідь не отримала, як не отримала її і до теперішнього часу. Позивач вважає дії співробітників Луганської філії ТОВ «ПриватБанк» неправомірними, оскільки на теперішній час вона не має заборгованості за кредитним договором укладеним з ТОВ «ПриватБанк» № DN 81AR19450112 від 28.01.2008р. В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_3 позов підтримали, надали відповідні пояснення. Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про отримання ним 4 судових повісток (а.с.17,18,21,24), свого представника в суд не направив, причин неявки суду не повідомив, будь-яких заяв до суду не направив. Ухвалою суду від 25.01.2010р. постановлено провести заочний розгляд справи. Вислухавши пояснення позивача, її представника та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного. Як встановлено в судовому засіданні 17.04.2009р. приблизно о 14:00г. на прохання співробітників ЛФ ТОВ «ПриватБанк» позивач під’їхала до філії банку у м. Луганськ, за адресою: вул. Челюскінців,14. Співробітники банку запросили проїхати на естакаду, яка знаходиться на території філії банку, пояснивши це необхідністю перевірки стану автомобіля та попросили надати свідоцтво реєстрації транспортного засобу, начеб то для звірки номерів агрегатів. Після того, як вона заїхала на територію філії, співробітники банку склали акт приймання-перевірки автомобіля та повідомили, що автомобіль буде їй повернутий тільки у разі повного погашення суми кредиту, остання оплата за яким повинна бути сплачена 27.01.2015р. Зазначені обставини підтверджуються копією акту (а.с.5) та поясненнями позивача. Згідно ст. 317 ЦК України Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. На підставі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Таким чином, суд вважає, що дії співробітників ЛФ ТОВ «ПриватБанк» щодо вилучення належного позивачу автомобіля, документів на нього та ключів мають бути визнані неправомірними, оскільки досліджені в судовому засіданні докази свідчать про порушення права власності позивача. Будь-яких доказів правомірності своїх дій відповідачем суду не наведено, як того вимагають положення ст. 60 ЦПК України. На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 59, 60, 88, 209,212-215, 224-233 ЦПК України, ст.ст.317,319,321,387 ЦК України, суд - УХВАЛИВ: Позов ОСОБА_1 – задовольнити. Визнати дії співробітників Луганської філії ВАТ «ПриватБанк» по вилученню в неї 17.04.2009р. автомобіля НОМЕР_2, свідоцтва про реєстрацію автомобіля та ключів від нього – неправомірними. Зобов’язати співробітників Луганської філії ВАТ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_2 автомобіль НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію автомобіля та ключів від нього. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через суд Ленінського району м. Луганська шляхом подачі протягом 10 днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження, та поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Головуючий: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7765903

Справа №2-3277/2009 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.12.2009 р. Ленінський районний суд м. Луганська у складі: головуючого судді Матвєйшиної О.Б., при секретарі Машталенко Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", про витребування майна з чужого незаконного володіння, та стягнення матеріальної та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: Позивач звернулась до суду із вказаним позовом, в якому зазначила, що на підставі договору купівлі – продажу № 3560 від 03.01.2006 року вона є власницею автомобіля НОМЕР_1 На момент купівлі автомобіля у позивача не було власних коштів сплати за нього, та вона була змушена укласти кредитний договір від 10.10.2006 року з відповідачем ЗАТ КБ «Приватбанк». Відповідач виконав умови договору та перерахував гроші за автомобіль, а позивач взяла на себе зобов’язання сплачувати частками суму кредиту. Однак в наслідок фінансово-економічної кризи зменшився доход позивача. Позивач продовжувала сплачувати кредит регулярно, однак за меншими частками, позивач ОСОБА_1 попередила в усній формі працівників ЗАТ КБ «Приватбанк», про те що не має змоги сплачувати кредит у повному обсязі. 14.08.2009 року працівники банку, без рішення суду, забрали у позивача автомобіль, що є її приватною власністю. Позивач була запрошена до Луганського обласного відділення відповідача ЗАТ КБ «Приватбанк» за адресою: м. Луганськ, вул.. Челюскінців 14, де в неї без її згоди, примусово вилучено автомобіль. Вказана обставина підтверджується копією акту. Таким чином позивач ОСОБА_1 вважає, що вона незаконно позбавлена права власності, без правових підстав, представники відповідача не звернулись до суду, фактично самі вирішили суперечку, та їх вчинок є самоуправством. Працівники відповідача мотивували свої вчинки тим, що позивач не сплачувала в повному обсязі кошти за кредитним договором. Автомобіль позивачу потрібен для роботи, бо вона є приватним підприємцем, та дії відповідача створили їй тяжкі умови для праці. Позивач у позові зазначає, що з наведених підстав, вона переживала та їй були спричинені моральні страждання. Позивач не надавала згоди на керування своїм автомобілем будь-кому, крім її чоловіка, а працівники відповідача погіршили стан її автомобілю, керували їм, розміщували на своїй стоянці. Працівник відповідача погрожували позивачу, посилаючись на те що продадуть її автомобіль без її згоди. Позивач ОСОБА_2, що сума за погіршення стану автомобілю складає 500 гривень, яку вона просить додатково стягнути з відповідача. На підставі наведеного позивач просить суд витребувати з чужого незаконного володіння у відповідача ЗАТ КБ «Приватбанк» автомобіль НОМЕР_1 та передати автомобіль власнику ОСОБА_1. Стягнути з відповідача ЗАТ КБ «Приватбанк» на користь позивача матеріальну шкоду за користування її автомобілем у розмірі 500 гривень. Стягнути з відповідача ЗАТ КБ «Приватбанк» на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1700 гривень. А також покласти судові витрати на відповідача. Представник позивачки ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що позивачці на праві приватної власності належить автомобіль НОМЕР_1, її право власності зареєстровано належним чином. Позивачка, на момент придбання автомобіля не мала власних коштів на його придбання, та уклала з відповідачем цивільно-правовий кредитний договір від 10.10.2006р. у простій письмовій формі. Вказаний автомобіль позивачка придбала для зайняття підприємницькою діяльністю. Позивачка була запрошена 14.08.2009р. до Луганського обласного офісу відповідача, за адресою: м. Луганськ, вул.. Челюскінцев, 14, де в неї без її згоди, примусово вилучено автомобіль. Вказана обставина підтверджена копією акту. Представник позивачки вважає, що у відповідача не було правових підстав для вилучення автомобіля та для порушення права власності позивачки, бо відповідач до суду з вимогами щодо переходу права власності на автомобіль, чи з вимогами про накладення стягнення на майно не звертався, та у відповідача відсутні повноваження щодо примусового вилучення автомобіля. Крім того, як зазначив представник позивачки, їй по наступний час телефонують представники відповідача з вимогами надання нотаріальної довіреності на право продажу автомобіля. На полягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач у судове засідання не з’явився, причин неявки суду не повідомив, про дату слухання справи був своєчасно, належним чином повідомлений судом, заперечень по суті позову до суду не надав. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені письмові докази, вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено 10.10.2006р. між ЗАТ КБ «Приватбанк» та позивачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № LGK2AU01280059 про надання кредитних коштів у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 66 400,00 (шістдесят шість тисяч чотириста) гривень на купівлю автомобіля, а також у розмірі 26 493,60 гривень на сплату страхових платежів. 10.10.2006р. сторонами по справі у простій письмовій формі укладено договір № LGK2AU01280059 застави рухомого майна, згідно якого, позивачка надала у заставу належний їй на праві приватної власності автомобіль марки «CHEVROLET AVEO», 2006 року випуску, номер кузова (шасі) KL1SF69YE78058581, державний номер НОМЕР_2. Згідно п. 6 Договору, право власності ОСОБА_1 підтверджено технічним паспортом ВВС №009252, виданим МРЕВ м. Красний Луч від 07.10.2006р. Згідно п. 10.1. цього договору, предмет застави належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Згідно п. 24 встановлені засоби звернення стягнення на предмет застави, зокрема іншими незабороненими чинним законодавством способом. В договорі не зазначено примусове вилучення автомобіля як засіб звернення стягнення на майно ОСОБА_1. Згідно ст. 23 Цивільного Кодексу України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно ст. 316 Цивільного Кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ст. 317 Цивільного Кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майно. Діями працівників відповідача право власності порушене ОСОБА_1, та вона не може використовувати свій автомобіль. Згідно ст. 321 Цивільного Кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 ЦК України. Таким чином, діями працівників відповідача порушені й зазначена норма Закону. Згідно ст. 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 617 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Як встановлено у судовому засіданні 10.10.2006р. між ЗАТ КБ «Приватбанк» та позивачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № LGK2AU01280059 про надання кредитних коштів у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 66 400,00 (шістдесят шість тисяч чотириста ) гривень на купівлю автомобіля, а також у розмірі 26 493,60 гривень на сплату страхових платежів. 10.10.2006р. сторонами по справі у простій письмовій формі укладено договір № LGK2AU01280059 застави рухомого майна, згідно якого, позивачка надала у заставу належний їй на праві приватної власності автомобіль марки «CHEVROLET AVEO», 2006 року випуску, номер кузова (шасі) KL1SF69YE78058581, державний номер НОМЕР_2. Згідно п. 6 Договору, право власності ОСОБА_1 підтверджено технічним паспортом ВВС №009252, виданим МРЕВ м. Красний Луч від 07.10.2006р. Відповідач виконав умови договору та перерахував гроші за автомобіль, а позивач взяла на себе зобов’язання сплачувати частками суму кредиту. Однак в наслідок фінансово-економічної кризи зменшився доход позивача. Позивач продовжувала сплачувати кредит регулярно, однак за меншими частками. 14.08.2009 року працівники банку, без рішення суду, забрали у позивача автомобіль, що є її приватною власністю. Позивач була запрошена до Луганського обласного відділення відповідача ЗАТ КБ «Приватбанк» за адресою: м. Луганськ, вул.. Челюскінців 14, де в неї без її згоди, примусово вилучено автомобіль. Вказана обставина підтверджується копією акту. Таким чином позивач ОСОБА_1 вважає, що вона незаконно позбавлена права власності, без правових підстав, представники відповідача не звернулись до суду, фактично самі вирішили суперечку, та їх вчинок є самоуправством. Працівники відповідача мотивували свої вчинки тим, що позивач не сплачувала в повному обсязі кошти за кредитним договором. Автомобіль позивачу потрібен для роботи, бо вона є приватним підприємцем, та дії відповідача створили їй тяжкі умови для праці. Позивач у позові зазначає, що з наведених підстав, вона переживала та їй були спричинені моральні страждання. Позивач не надавала згоди на керування своїм автомобілем будь-кому, крім її чоловіка, а працівники відповідача погіршили стан її автомобілю, керували їм, розміщували на своїй стоянці. Позивач ОСОБА_2, що сума за погіршення стану автомобілю складає 500 гривень, яку вона просить додатково стягнути з відповідача. Таким чином, суд вважає, що відповідач безпідставно, всупереч зазначеним нормам ЦК України, без згоди позивача ОСОБА_1, примусово вилучено автомобіль НОМЕР_3. Що стосується вимог позивачки про стягнення матеріального збитку у розмірі 500 гр., то в цій частині суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки позивачкою не надано доказів неможливості повернення їй вказаної суми особою, яка їх від неї отримала, та підставі такої неможливості. Ст.1166 ЦК України передбачає відшкодування матеріальної шкоди, у разі наявності такої шкоди, протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди, причинного зв’язку між шкодою та діями чи бездіяльністю, а також наявність вини заподіювача шкоди. У даному випадку відсутні зазначені складові, а тому підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки вказаної суми збитків, як матеріальної шкоди, на що вона посилається у позові, суд не вбачає. Ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Також суд не вбачає підстав і для задоволення вимог позивачки щодо стягнення моральної шкоди. Згідно з ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Присудженню підлягають лише ті судові витрати, склад та вартість яких підтверджено документально, тобто письмовими доказами. Інші докази витрат є недопустимими і до уваги не приймаються. Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212 - 215, 218 224-228 ЦПК України ст. 23, 316, 317, 321, 387, 614, 617, 1166, 1167 Цивільного Кодексу України, - СУД ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково. Витребувати у Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 належний їй на праві приватної власності автомобіль марки «CHEVROLET AVEO», 2006 року випуску, номер кузова (шасі) KLISF69YE78058581, державний номер НОМЕР_2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат в розмірі 686 (шістсот вісімдесят шість) гривень судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду у розмірі 17, 00 (сімнадцять) гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити за необґрунтованістю. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним Кодексом України, в апеляційному суді Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська, шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції. У цьому разі, строк, протягом якого розглядалася заява не включається до строку на апеляційне оскарження рішення. Заочне рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження. Головуючий: О.Б. Матвєйшина http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7400815

Справа № 2-8436/09 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2010 року Суворовський районний суд м. Херсона під головуванням судді В.М. Палькової при секретареві Л.Л. Волинець розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Херсона справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ КБ «Приватбанк» про визнання неправомірним дій та витребування майна з чужого незаконного володіння ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи тим, що 28.02.2008 року між нею та ЗАТ КБ «Приват Банк» у Херсонському філіалі «Центральний офіс» за адресою м. Херсон, пр.-т Ушакова буд. 43 було укладено Кредитно-заставний Договір № HECFAE00000078. Відповідно до п.2.1 Договору – за договором відповідач зобов’язується надати позивачеві кредит у розмірі та на умовах, встановлених у цьому договорі, а позивач зобов’язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов договору. Кредит надається на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру. Відповідно до п. 8.1 Договору предметом застави за цим Договором є автомобіль, власником якого є позивач і детальний опис якого наведено у статті Договору. Згідно із п. 17.9 Договору предметом застави є автомобіль Lexus GS 300 кузов № НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2. 17.12.2009 року співробітниками Банку без відому, без згоди та у відсутність позивача, з майданчику для паркування розташованого по вул. Белінського, було вилучено т/з автомобіль Lexus GS 300 кузов № НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2, у зв’язку з чим просить постановити рішення яким визнати дії ЗАТ КБ «Приват Банк», щодо вилучення з її володіння т/з автомобіля Lexus GS 300 кузов № НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2 – неправомірними, та витребувати у ЗАТ КБ «Приват Банк», з незаконного володіння зазначений автомобіль. В судовому засіданні представник позивача, за дорученням ОСОБА_2, підтримав вимоги позову з підстав в ньому зазначених, та просив позов задовольнити. Відповідач про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причину неявки свого представника суду не повідомив. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочної розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши належним чином матеріали справи, судом встановлено наступні факти та відповідні до них правовідносини, так з матеріалів справи вбачається, що між сторонами 28.02.2008 року укладено Кредитно-заставний Договір № HECFAE00000078 та відповідно до п. 8.1 Договору предметом застави за цим Договором є автомобіль Lexus GS 300 кузов № НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2, власником якого є позивач, згідно копії свідоцтва про реєстрацію. 17.12.09 р. працівники відповідача вилучили спірний автомобіль, не повідомивши про даний факт позивача. З умов договору (п.11.2.1) вбачається, що у разі настання Події Дефолту відповідач (Банк) надає позивачеві (Позичальнику) письмове повідомлення про настання Події Дефолту та реєструє у Державному Реєстрі відомості про звернення стягнення на Предмет Застави. У повідомленні про Дефолт, окрім інформації, зазначення якої вимагається законодавством, Банк ставить вимогу про повернення наданої суми Кредиту в повному обсязі, виплати винагороди, процентів за фактичний строк користування наданим Кредитом, виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов’язань за Договором. Пункт 11.2.2 Договору відзначає, що Позичальник зобов’язаний усунути Подію Дефолту негайно або передати Предмет Застави у володіння Банку за актом приймання-передачі за адресою, що вказана в статті Договору протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на Предмет Застави у Державному Реєстрі. П. 17.13 Договору зазначено, що адреса доставки Предмету Застави у випадках, передбачених статтями 11.2.2. Договору є Херсонський філіал, «Центральний офіс», 73000, м. Херсон, пр.-т. Ушакова, 43. Відповідно до п. 11.2.3 Договору, якщо Предмет застави не був переданий у володіння Банку у порядку та строки, визначені статтею, Позичальник надає Банку право здійснити доставку Предмета Застави за адресою, вказаною у статті Договору, у володіння Банку для забезпечення його схоронності, як власними силами, так і на договірних засадах з третіми особами. Витрати, пов’язані з доставкою Предмета Застави покладаються на Позичальника. Виходячи з вищезазначеного Позичальник надає Банку право здійснити доставку Предмета Застави за адресою, вказаною у статті Договору, у володіння Банку для забезпечення його схоронності, лише за умови, якщо Позичальнику у відповідності до п. 11.2.1 Договору було направлено письмове повідомлення про настання події Дефолту та ним не було усунено добровільно Подію Дефолту, та в 30 денний строк не передано Предмет Застави у володіння Банку в разі неможливості усунути Подію Дефолту. Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України – кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, користуючись при цьому рівними правами, на засадах змагальності згідно ст. 10 ЦПК України. Суд вважає, що відповідачем не надано суду доказів на спростування позовних вимог, які суд знаходить обгрунтованними та такими, що підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом та згідно до ст. 586 ЦК України заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави. Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, та згідно до ст. 391 ЦК України – власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Стаття 387 ЦК України чітко відзначає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Враховуючи вищезазначене суд вважає, що співробітники Банку не мали правових підстав для вилучення предмета застави у позивача та передачі предмета застави у володіння Банку, внаслідок невиконання ЗАТ КБ «Приват Банк» вимог п. 11.2 Договору. На підставі наведеного, керуючись ст.. 321,387, 391, 586,590 ЦК України, ст.ст. 10,60,212-215,218,224-226 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити. Визнати дії ЗАТ КБ «Приват Банк», щодо вилучення з володіння ОСОБА_1 т/з автомобіля Lexus GS 300 кузов № НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2 – неправомірними. Зобов’язати ЗАТ КБ «Приват Банк», повернути ОСОБА_1 т/з автомобіль марки Lexus GS 300, 1999 року випуску, кузов № НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-дений строк з дня проголошення рішення шляхом подання заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України . Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя В.М. Палькова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8026502

Помогайте, размещайте свои варианты, а мы разместим свои. Вместе и составим.

Тут вопрос даже не в тексте, а в количестве человек направивших это обращение во все органы власти и СМИ. Писать уже начали. Дело это не быстрое.