ANTIRAID

Справа № 1/207 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2010 р. Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді Разводової С.С.(доповідач), суддів Плюшко І.А., Бернацької Ж.О. розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Кристал" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.09р. у справі № 1/207 за позовом ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Донецької обласної дирекції до ТОВ "Кристал" про стягнення 1298459,83 грн. За участю представників сторін від позивача Михайліченко Р.І. дов., від відповідача Потупаленко Я.В. дов., Шпортко В.А. дов. ВСТАНОВИВ: Відкрите акціонерне товариство ”Райффайзен Банк Аваль” в особі Донецької обласної Дирекції звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ”Кристал” про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 1 295 995 грн. 00., пеню у сумі 2 464 грн. 83 коп. (з урахуванням заяви від 08.09.2009р. Рішенням господарського суду Донецької області від 08.09.2009 року у справі № 1/207 (суддя Азарова З.П.) позов задоволено, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю ”Кристал” на користь Відкритого акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” в особі Донецької обласної Дирекції заборгованість за кредитом у сумі 1 295 995 грн. 00., пеню у сумі 2 464 грн. 83 коп., судові витрати по сплаті державного мита в сумі 12 984 грн. 60 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 315грн. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2009 року у справі № 1/207 (судді Величко Н.Л., Алєєва І.В., М'ясищев А.М.) рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2009 року у справі № 1/207 залишено без змін. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Кристал" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.09р. по справі № 1/207 та рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2009 року скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 04.09.2007р. між відкритим акціонерним товариством ”Райффайзен Банк Аваль” в особі Донецької обласної Дирекції та товариством з обмеженою відповідальністю ”Кристал” був укладений кредитний договір № 014/07-155/093, згідно з яким кредитор (позивач) зобов’язався відкрити позичальнику (відповідачу) на умовах цього договору та Генеральної кредитної угоди № 012/08-3/0471 відновлювальну кредитну лінію в сумі 200 000, 00 дол. США, в порядку передбаченому цим Договором, а позичальник (відповідач) зобов’язався повернути отримані грошові кошти до 25.07.2013р. та сплатити за користування кредитом відсотки в розмірі 13 % річних. Платіжними дорученнями № 3953 від 06.09.2007р. на суму 70 000 дол. США, № 4059 від 14.09.2007р. на суму 80 000 дол. США, від 21.09.2007р. на суму 50 000 дол. США підтверджується зокрема той факт, що позивач виконав свої договірні зобов’язання за кредитним договором № 014/07-155/093 від 04.09.2007р. та надав кредит у сумі в сумі 200 000, 00 дол. США. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач припинив сплату відсотків за користування кредитом з жовтня 2008 року, а з січня 2009 року не здійснює погашення заборгованості за кредитом. При цьому сума заборгованості складає 170 000 дол. США, що у еквіваленті по курсу НБУ станом на 15.05.2009р. складає 1 295 995грн. Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання. Відповідно до п. 10.2 договору за порушення строків повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, позичальник сплачує кредитору пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення. Як вказав суд апеляційної інстанції, позивач правомірно нарахував пеню в сумі 2 464 грн. 83 коп., оскільки матеріалами справи підтверджений факт прострочки виконання зобов’язань. Згідно п. 7.3 договору кредитор має право скасувати кредитний ліміт та достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції у випадку неповернення одержаного кредиту та сплати нарахованих відсотків. У зазначених випадках вимога про погашення зобов’язань за договором може бути направлена кредитором позичальнику у будь-який час у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання кредитором. 01.07.2009р. позивач направив відповідачу лист № 24/32-8704 від 30.06.2009р. з вимогою достроково погасити заборгованість, проте вказана вимога залишена відповідачем без задоволення, тому позивач звернувся з позовом про дострокове повернення кредиту. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Залишаючи поза увагою посилання відповідача на те, що кредитний договір № 014/07-155/093 від 04.09.2007р. є змішаним та містить елементи кредитного договору, договору іпотеки та договору доручення, але у договорі відсутні деякі істотні умови, які передбачені зазначеними договорами та що згідно ч.2 ст.3 Закону України "Про іпотеку" взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення, а укладений сторонами договір нотаріально не посвідчений, тому на його думку, відповідно до ст.220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, суд апеляційної інстанції виходив з наступного. Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.230 ЦК України. За приписами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 638 ЦК України). Отже, суд попередньої інстанції дійшов висновку, що у місцевого господарського суду були відсутні підстави вважати цей договір не укладеним або таким, що суперечить нормам чинного законодавства та відмовити у стягненні заборгованості за кредитним договором, у зв’язку з тим, що відповідачем не наведено підстав для визнання недійсним договору або не погодження сторонами істотних умов в частині що стосується кредитних відносин. Відхиляючи доводи відповідача про те, що ТОВ "Кристал" не має жодних прав щодо володіння, користування і розпорядження предметом іпотеки, про який йдеться у кредитному договорі № 014/07-155/093 від 04.09.2007р., оскільки належить учаснику (засновнику) ТОВ "Кристал" Шпортко Н.М. та угода щодо розпорядження нерухомим майном шляхом передачі в іпотеку, могла вчинятися лише власником цього майна від власного імені, однак умови іпотеки не були узгоджені належним чином з власником предмету іпотеки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказані доводи не мають відношення до предмету позову, тому що предметом позову є не звернення стягнення на майно поручителя у зв’язку з невиконанням боржником зобов’язань за договором кредитування, а стягнення боргу безпосередньо з боржника. Апеляційний суд також зазначив, що якщо майновий поручитель Шпортко Н.М вважає незаконним передачу нерухомого майна, яке належить йому на праві власності, у забезпечення кредитних зобов’язань юридичної особи –ТОВ "Кристал", то він має право звернутись за захистом своїх порушених прав та інтересів, але ніяк не юридична особа, засновником якої вона є, повинна захищати її права. Залишаючи поза увагою, посилання відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів перерахування повної суми кредиту у розмірі 200 000дол. США, суд попередньої інстанції зазначив, що наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 3953 від 06.09.2007р. на суму 70 000 дол. США, № 4059 від 14.09.2007р. на суму 80 000 дол. США, від 21.09.2007р. на суму 50 000 дол. США підтверджується перерахування кредиту відповідачу у сумі 200 000дол.США. Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги твердження відповідача про те, що при розгляді вказаного спору слід застосувати п.1 ст.83 ГПК України, якою передбачено право господарського суду визнати недійсним повністю пов'язаний з предметом спору договір, через невідповідність кредитного договору вимогам ст.180 Господарського кодексу України, на підставі ст.215 та ч.1 ст.203 Цивільного коде ксу України, а також нормам Закону України "Про іпотеку". Так, пунктом 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду приймаючи рішення визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК. Положення розділів I-X ГПК України мають загальний характер і можуть застосовуватись апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин. Розділом ХІ ГПК України "Вирішення господарських спорів у першій інстанції" передбачено вчинення певних дій виключно судом першої інстанції. Таким чином, суд попередньої зазначив, що права щодо прийняття рішення визначені ст.83 розділу ХІ ГПК України відносяться виключно до повноважень суду першої інстанції. Відхиляючи доводи відповідача про те, що він не приймав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, оскільки не отримував ні позовної заяви, ні процесуальних документів суду першої інстанції, та, що позивач на момент подання позову знав про адресу фактичного місцезнаходження ТОВ "Кристал" в м. Маріуполі та про поштову адресу у місті Маріуполі по пр. Металургів, буд.83 кв.12, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не повідомив державного реєстратора відповідно до Закону України від 15.05.2003, № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" про зміну юридичної адреси та не вніс відповідних даних до реєстру, а також не повідомив сторону по договору про зміну юридичної адреси. Проте, колегія суддів не може погодитись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, оскільки останні протирічать нормам процесуального і матеріального права, виходячи з наступного. Предметом спору у даній справі є: право позивача на розірвання вищевказаного кредитного договору, у зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язань за ним; виконання відповідачем зобов’язань за договором в частині повернення кредиту, сплати процентів та застосування до нього відповідальності за порушення таких зобов’язань, право позивача на звернення стягнення на заставлене майно. Задовольняючи заявлені позивачем вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача, в силу факту укладення кредитного договору, виникли зобов’язання, зокрема, по поверненню кредиту та сплаті процентів за ним. Разом з тим, вважаючи встановленим факт укладення кредитного договору, суд першої інстанції не взяв до уваги положення наступних норм матеріального права, що призвело до неповного встановлення обставин, які підлягали з’ясуванню для вирішення спору у даній справі. Так, укладений сторонами договір № 014/07-155/093 від 04.09.2007р. за своєю правовою природою є кредитним договором, що вірно визначено судом першої інстанції, враховуючи наступне. В силу ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, згідно ч.2 цієї норми, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України , якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору. Отже, до правовідносин сторін за кредитним договором підлягають застосуванню норми, які регулюють відносини позики, якщо це не суперечить суті кредитного договору. Посилання позивача на те, що договір кредиту є укладеним, як і договір позики, з моменту надання кредиту хибні, оскільки це суперечить природі кредитного договору, який є консенсуальним і вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всіх його істотних умовах, враховуючи наступне. Із змісту ст.1054 ЦК України вбачається, що за кредитним договором банк зобов’язується надати кредит, тобто надання кредиту не співпадає з моментом укладення договору, а відбувається пізніше. Крім того, ст.1056 ЦК України передбачає право кредитодавця на відмову від виконання зобов’язання з надання кредиту, що свідчить про те, що зобов’язання виникає у кредитодавця раніше вчинення відповідної дії – надання кредиту, а саме з моменту досягнення у встановленій формі згоди по всіх істотних умовах договору тощо. Однак, дослідження виконання позивачем зобов’язання з надання кредиту, як правильно вважає відповідач, є суттєвим для вирішення спору у даній справі з наступних підстав. В силу укладеного сторонами кредитного договору у сторін виникли зустрічні зобов’язання: у банка – надати кредит; у відповідача – повернути його та сплатити проценти. Відповідно до ч.1 ст.538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. За загальним правилом, визначеним ч.2 вказаної норми, при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Виходячи з умов договору та суті зобов’язань, надання кредиту передує виконанню обов’язку з його повернення та сплаті процентів. Згідно ч.3 ст.538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або у повному обсязі. При цьому, посилання позивача на те, що відповідач не заперечував факт виконання відповідного зобов’язання ним, не можуть бути прийняті касаційною інстанцією, враховуючи наступне. В силу ч. 3 ст. 43 ГПК України, визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим. Наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються господарським судом, за змістом ч.1 ст.32 ГПК України, на підставі доказів; до доказів в господарському процесі висуваються вимоги щодо їх належності та допустимості, що визначено ст.34 ГПК України. Таким чином, встановити відповідні обставини, суд першої інстанції може лише на підставі допустимих доказів, досліджених, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, відповідно до ст.43 ГПК України. Враховуючи зазначене, визнавши факт надання кредиту встановленим без витребування та дослідження відповідних доказів, господарські суди допустили порушення вказаних норм процесуального права. Крім того, визнаючи вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості, процентів, пені обґрунтованими та звертаючи стягнення за такими вимогами на предмет застави згідно іпотечного договору, суди мали встановити чи є такий договір дійсним, тобто таким, що породжує виникнення у його сторін визначених таким договором прав та обов’язків. Так, в силу ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому. договір, за змістом ч. 2 ст.204 ЦК України, є видом правочину. Таким чином, для визначення чи є відповідний іпотечний договір підставою для набуття сторонами відповідних прав та обов’язків, суди мали з’ясувати чи відповідає він вимогам ст.203 ЦК України, зокрема, встановити чи не суперечить він чинному законодавству. Посилання позивача у відзиві на касаційне подання на презумпцію правомірності правочину, що визначено ст.204 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки зазначена норма встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Однак, в силу ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочин, у випадку невідповідності його ч.1 ст.203 ЦК України, в силу ст.215 ЦК України, є нікчемним. Крім того, як підставно зазначає заявник касаційної скарги, господарські суди попередніх інстанцій незважаючи на чисельні заяви і клопотання відповідача, не надали оцінку тому, що в 2007р. банківською ліцензією та дозволом ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" не могло бути передбачено право на використання іноземної валюти як засобу платежу, в тому числі як такого, що може відноситись до поняття "інших операцій з валютними цінностями на валютному ринку України", зазначеного в п.п 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою НБУ від 17.07.2001р. № 275, в редакції від 04.08.09р., наявність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу у однієї з сторін спірного кредитного договору була обов'язковою. Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За таких обставин справи, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи вищезазначені обставини мають знайти належну оцінку та господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ТОВ "Кристал" задовольнити частково. 2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.09р. по справі № 1/207 та рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2009 року скасувати. 3. Справу передати до господарського суду Донецької області на новий розгляд. Головуючий, суддя С.С. Разводова Судді І.А. Плюшко, Ж.О. Бернацька http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8461357 за найденное решение спасибо vekt

ВСУ на сегодня еще не сформировал единого мнения по поводу валютных кредитов и пока не торопиться. Они находятся под информационным давлением банков - якобы если валютные кредиты признают не законными, то банкам и стране конец. А ведь это далеко не так. Но ничего будем писать статьи, приводить расчеты и мы все равно своего добьемся.У банков на сегодня нет убытка, они все прибыльные, но так будет продолжаться не долго, если кредиты не перевести из валюты в гривну на момент получения кредита, как это было сделано в России. Просто еще чуть чуть и людям просто будет нечем погашать даже пени и штрафы, а не то что проценты и тело по кредиту. Вот тогда действительно будет кризис.

Суд отменит приказ и банк может подать иск в обычном исковом производстве.

Напишите заявление в суд, что Вы не согласны с суммой долга приведенной банком и планируете ее оспаривать в судебном порядке. В данном случае суд не выдаст приказ. А если выдаст то сам его и отменит.

Поступил вопрос от посетителя klm: Помогите советом! Банк подал в суд просит " Прийняти заяву про видачу судового наказу до свого провадження". Видати судовый наказ про стягнення заборгованості. Что можно предпринять на этом этапе?

Юрлицо на едином налоге платит с зарплаты только 2%, 35,2% платить не нужно.

Аргументация у Вас хорошая. По поводу договоров, если банк будет отрицать, что это договор присоединения, то просите суд истребовать у банка:1. Информацию о количестве выданных кредитов в валюте и гривне за период получения Вами кредита; 2. Информацию о количестве кредитный договоров переведенных из гривны в валюту (это особенно касается Привата). 3. Привлечь в качестве свидетелей конкретных лиц с аналогичными договорами.

Банк хочет показать какой он "хороший", если Вы подпишите допсоглашение и без "боя" сдадите залоговое имущество, то банк на остаток суммы не будет начислять проценты, но будет начислять пеню и штрафы.В общем, как всегда, и как после этого сказать, что банки не мошенники? Подписание такого допсоглашения в случае дальнейшего судебного процесса с банком Вам ничего не дает. Поэтому подписывать его или нет, решать Вам. Относительно наличия у банка лицензий. Попросите банк предоставить именно копию лицензии, а не дозвил, согласно Закона Украины "Про ліцензування певних видів господарської діяльності": ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов; Закона Украины "Про банки і банківську діяльність": банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність; и Декрета №15-93: Стаття 5. Ліцензії Національного банку України 4. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави; а также Вам, как человеку не "обізнаному" в банковском деле пусть дадут ответ на то, что такое "ВАЛЮТНИЙ РЫНОК УКРАИНЫ" со ссылкой на нормативные акты. Понятие "Валютный рынок Украины" указано в их "дозволе" НБУ.

А из административного суда никто и не уходил. Согласно постановления Окружного административного суда г. Киева 366 постановление приостановлено с момента его принятия, т.е. оно и дня не действует на сегодняшний момент.

Обещаю подумать и попробовать написать. Просто не хочется, чтобы это выглядело как призыв к гражданскому неповиновению. В любом случае, кроме вопросов в обращении нужно указать и на возможные варианты выхода из сложившейся ситуации, предприняв которые, можно было бы избежать дальнейшего развала экономики и государства как такового.

Мне тоже сказали, что по поводу кредитов все ушли расстроенными. Но на сколько я понял, судьи до конца еще сами не определились.

Ну Вы немножко преувеличиваете. Судья сказала, что у нее нет практики по этим делам. Я к сожалению не успел доехать, был в заседании. Но мне так передали. В любом случае еще ничего не потерянно, а из опыта могу сказать - многие судьи постепенно меняют свое отношение к этому вопросу и причем в пользу заемщиков. Поверьте отношение к этим спорам за полтора года довольно значительно изменилось.Обращаю внимание всех, обязательно в заседаниях по кредитным договорам просите предоставить банк расширенную справку о задолженности, чтобы было видно, что человек два года платил. Т.к. с ануитетным платежом картина вообще не веселая. процентов выплачено под половину кредита, а тело погашено всего на 2 - 3%. Ранее суды этого просто не замечали и считали заемщиков мошенниками.

Здоровая паранойя в принципе никому не мешает. Но мне кажется, что в данном случае - перебор.

Василий я за Вас рад. Держите в курсе о дальнейшем развитии событий.

В принципе исполнительная служба узнав о наличии прописанного ребенка возвращает исполнительный документ обратно банку.Начальник ГИС имел виду подать иск о исключении имущества из описи. Но на мой взгляд это делать не нужно. Пусть закрывают производство и возвращают исполнительную надпись банку. Кроме этого Вы можете подать иск в административный суд на постановление об открытии исполнительного производства. Но это уже в крайнем случае.

Просто образцом Вы не обойдетесь. В любом случае просите суд расторгнуть договор раз с Вас взыскивают всю сумму задолженности согласно ст. 611 ГК Украины. На сайте подобные решения есть.

Банить мы не будем. Еще раз прошу, сдерживайте эмоции. Если я начну рассказывать, что творят банки и как обманывают заемщиков пошедших у них на поводу, то большинство слов будут куда крепче написанных на форуме.

В 99% случаев исполнительное производство будет закрыто, Ваша задолженность будет списана и Вы сможете начать жизнь с чистого листа. Лучше подождать 4 года и тогда 100%.

Просить можно, но это ничего не даст. В принципе ГПК предусмотрены сроки рассмотрения дела - не более двух месяцев, но на практике эти сроки не выдерживаются в 90% случаев.Техническая запись процесса должна проходить обязательно и бесплатно. Копию как и запись предоставляют бесплатно. На практике, берете чистый диск и фотоаппарат, идете к судье и делаете копию, это все бесплатно.

Большая просьба ко всем посетителям. Давайте жить дружно и не грубить друг другу. Каждый выскажет свое мнение, может кто-то в дальнейшем и изменит свое отношение к той или иной проблеме. Надеюсь договорились.

Это очень хорошо, чем больше будут привлекать НБУ, тем вероятнее принятие положительного решения в пользу заемщиков на законодательном уровне.

Ну Вы уж очень эмоциональны. Если банк не досмотрел, Вы же понимает, что это проблема банка, также, как и проблема заемщика платить по подписанному им договору, который если честно все признаемся он и не читал, и возможности такой ему никто и не давал. Такая ситуация в 99% случаев.

После того как исполнительная служба вернет исполнительный документ банку он его может предъявить еще раз и так на протяжении трех лет. В дальнейшем, теоретически, долг списывается и все. А практически есть варианты, но их не много и они сильно затратные.

Здравствуйте Инна, честно скажу, очень рад, что Вы присоединились к дискуссии.На форуме никто не дает советов как обмануть банк. Если такие советы есть, укажите и я их тут же удалю. Тут оказывают посетителям правовую помощь по защите их прав. Во всех сообщениях говориться только об одном - кредит нужно погашать. Второй вопрос уже сколько. Касательно Альфа-банка и третейского суда созданного сотрудниками того же банка, я думаю Вы согласитесь, что данная ситуация только подрывает авторитет и лояльность к такому серьезному финансовому учреждению. Поэтому давайте вместе искать выход из сложившейся ситуации. С удовольствием выслушаем и совместно с Вами обсудим все предложения направленные на своевременное погашения кредита заемщиками банка в котором Вы работаете. Надеюсь мое предложение будет Вами принято.

Очень за Вас рад, поздравляю.