ANTIRAID

Жду здоровой критики и предложений. Если все нравится, тогда вписывайте свои реквизиты и занимайтесь рассылкой писем. Поверьте это даст куда более ощутимый результат, чем проведение демонстраций.

Президенту України 01220, м. Київ, вул. Банкова, 11 Голові Верховної ради України 01008, м.Київ, вул. Грушевського, 5 Прем’єр Міністру України 01008, м. Київ, вул. Грушевського,12/2 Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини 01008, м.Київ, вул. Інститутська, 21/8 Голові комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності 01008, м.Київ, вул. Грушевського, 5 Голові комітету з питань національної безпеки і оборони 01008, м.Київ, вул. Грушевського, 5 Голові комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин 01008, м.Київ, вул. Грушевського, 5 Голові комітету з питань правової політики 01008, м.Київ, вул. Грушевського, 5 Голові комітету з питань правосуддя 01008, м.Київ, вул. Грушевського, 5 Голові комітету з питань фінансів і банківської діяльності 01008, м.Київ, вул. Грушевського, 5 Голові Верховного Суду України 01024 м. Київ, вул. П. Орлика, 4-а Секретарю Ради національної безпеки і оборони України 01601, м.Київ, вул.Командарма Камєнєва, 8 Міністру внутрішніх справ України 01024, Київ, вул. Академіка Богомольця, 10 Генеральному прокурору України 01011, м.Київ, вул. Різницька 13/15 Голові Служби безпеки України 01034, м. Київ , вул. Володимирська, 35 Міністру юстиції України 01001 м.Київ, вул.Городецького, 13 Голові Національного банку України 01601, Київ, вул. Інститутська 9 Голові Державної податкової адміністрації України 04655, м. Київ-53, Львівська пл., 8 Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики 03680 м. Київ-150, вул. Горького, 174 Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва 01011, м. Київ, вул. Арсенальна, 9/11 Від: ПІБ адреса: телефон: Прошу Вас звернути увагу на моє звернення, оскільки це – остання надія на поновлення порушеного законодавства України. З кожним днем з’являються нові факти ігнорування державними службовцями, суддями, посадовими особами та власниками комерційних банків норм чинного законодавства. Тиск який здійснюється банкірами за допомогою Асоціації Українських Банків та Асоціації ”Український Кредитно-Банківський Союз” на суб’єктів законодавчої ініціативи, суди, засоби масової інформації, Національний банк України і є взагалі неприпустимим та протиправним. З метою отримання надприбутків, що підтверджується щомісячною статистикою, яку оприлюднює Національний банк України, знищення національного товаровиробника, малого та середнього бізнесу, перетворення працездатного населення на злиднів та фактично заручників комерційних банків, виселення малолітніх дітей на вулиці, посадові особи комерційних банків об’єднавшись в вищезазначені асоціації фактично спотворюють чинне законодавство на свою користь. Так Асоціацією Українських Банків спеціально створено Третейський суд 100% суддів якого є працівниками банків та юридичних компаній що обслуговують банки виходячи з даних розміщених на сайті постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків (http://tretsud.aub.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=15&Itemid=16). Про яки принципи законності; незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові; рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом закріплені Законом України «Про третейські суди» може йти мова. Сама Асоціації Українських Банків на своєму сайті відкрито заявляє: (http://aub.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=384&menu=119&Itemid=113) АУБ звертає увагу банківського співтовариства на те, що проблема, пов’язана з оскарженням позичальниками кредитних договорів за надуманим підставами і винесенням рішень державними судами, які задовольняють такі позови, регулярно виникає у банків. Така багаторічна повторювана практика позичальників або їх поручителів призвела АУБ до висновку, що найкращий способом протидії цьому є розгляд спорів за участю банків у третейському суді АУБ. У зв’язку з цим АУБ пропонує у якості ефективного заходу протидії вищеназваним позовам позичальників або поручителів включати до кредитних договорів і договорів забезпечення (або додаткових угод до них про пролонгацію) третейське застереження про розгляд спорів у третейському суді при АУБ. Однак жоден з правоохоронних органів, Міністерство юстиції України не вбачають в цьому злочинів. Така ж ситуація склалась з постійно діючим Незалежним Третейським судом при ВГО „Ліга юридичного захисту інтересів споживачів” який обслуговує членів асоціації ”Український Кредитно-Банківський Союз”. Рішення цього третейського суду взагалі не піддаються ніякій логіці. Так 09 листопада 2006 року Постійно діючим незалежним третейським судом при ВГО «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» ухвалено рішення у справі №2085, згідно з яким з позичальника на користь АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» стягнуто заборгованість за кредитним договором №5-5660-669-5 від 19 жовтня 2005 року в сумі 67151, 66 грн. та 4296, 37 грн. третейського збору при наявній сумі основного боргу у 13 разів нижчий (!!!) ніж стягнута судом сума. І таких рішень винесених цим судом тисячі. А третейський суд обслуговуючий ПАТ «Альфа-банк» взагалі створений при при ВГО «Всеукраїнський Фінансовий Союз» заснованої співробітниками ПАТ «Альфа-банк» про що неодноразово сповіщалось у засобах масової інформації з демонструванням відповідних документів. На мою думку банки включаючи у свої типові договори третейські застереження найбрутальнішим способом нехтують діючим законодавством, моральними засадами суспільства та зловживають правом, що прямо заборонено ст.13 Цивільного кодексу України, та неодноразово було зазначено у багатьох судових рішеннях. Окрім цього це прямо зазначено у рішенні Конституційного суду України від 09 липня 2002 року по справі №15-рп/2002 та у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9. Однак ні суди ні державні органи яки повинні контролювати та слідкувати за діяльністю банків на це не звертають ніякої уваги. У своїх намаганнях протиправного втручання у судочинство яке здійснюється державними судами асоціація ”Український Кредитно-Банківський Союз” пішла ще дальше. Зі слів голови правління «ВТБ банку» Пушкарьова В.В., яки були опубліковані на сайті газети «Дзеркало тижня» (http://www.dt.ua/projects/banki/biznes-i-banki/68911/), він за допомогою цієї асоціації попав на прийом до Голови Верховного Суду України з яким вирішив всі питання. От як цитує його відповідь газета на запитання редактора економічного блоку газети «Левый берег» Владислава Головіна: В.Головін. — Випадок з «Централем» став прикладом для інших злісних неплатників? В.Пушкарьов. — Цей безпрецедентний випадок поставив «на вуха» всю банківську систему. Ви говорили про Національний банк. Національний банк підключився до вирішення цієї проблеми далеко не в першу чергу. В першу чергу прореагував Український кредитний банківський союз. Ми були в Онопенка на прийомі, збирали нараду. Якби пройшло це рішення, то було б дуже багато проблем у банківській системі в цілому. Тому в плані відбиття і перегляду справ по «Централю» — тут ми виграли всі справи. Зараз ми закінчуємо процедуру судових стосунків, пов’язаних зі здобуттям контролю над майном позичальників. Про яку правову державу всі говорять, яка незалежність суддів та неупередженість судових рішень? І знову ж таки жоден з правоохоронних органів на це зухвале порушення законодавства не звертає увагу. А об’єднання банківських асоціацій з асоціаціями колекторів взагалі нагадує якісь бандитські угруповання. Так як повідомляє сайт видання «Экономические известия» (http://eizvestia.com/fin/full/4195738) дисконти з якими банки передають заборгованість колекторам сягають 90-95%. Тобто створюючи такі угруповання банки за допомогою колекторів виводять свої надприбутки у тінь. При цьому всіляким чином блокуються прийняття законопроектів, якими була б передбачена можливість позичальниками викуповувати свої борги перед банками з тими ж дисконтами. Мною у _________ році взято споживчій кредит у _______________ (назва банку) під _______% річних з метою купівлі ___________________ (розвиток бізнесу, тощо). Так згідно статті 1 Закону України „Про захист прав споживачів” споживчий кредит це - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Метою споживчого кредитування є надання коштів у власність під адекватний процент, що є можливим до сплати громадянином України, що має середньостатистичну заробітну плату та склад сім’ї. У цей-же час, таке кредитування надає можливість постійного заробітку для банківського сектору, оскільки споживачі з радістю віддають процентні платежі за придбання товарів, що забезпечують їхні потреби – житло, автотранспорт, меблі, побутова техніка, тощо. Споживачі, відповідно Закону, під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на захист своїх прав державою. Держава, як гарант прав громадян, повинна слідкувати за тим, щоб Кредитодавець не вводив в оману споживача кредитних послуг, не здійснював нечесної підприємницької практики, не надавав споживачам договори з дискримінаційними умовами, тощо. Я як і тисячі інших споживачів здебільшого, необізнаний у фінансовій системі, банківських термінах, юридичних нюансах ризиків та відповідальності. Вважаю, що спірні відносини між позичальниками та банками виникли саме через протиріччя у сумі необхідних платежів та валюти виконання зобов’язань за кредитним договором, що виникли внаслідок невизначеності ціни послуги з надання споживчого кредиту. Банківські установи пропонували укласти договір саме у іноземній валюті, оскільки, за іх словами, це було стабільно та вигідно. У той-же час, фактично споживачу надавали гривню для придбання товарів та послуг, оскільки використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями заборонено, та допускається лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Це прямо визначено ст. 99 Конституції України, ст. 192, 524, 533 Цивільного кодексу України, ст. 189 Господарського кодексу України, ст. 32, 35 Закону України „Про Національний банк України”, ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 1993р. Тобто будь-які валютні операції дозволені тільки за умов наявності закону, що дозволяє здійснення таких операцій з урахуванням певних обмежень та контролю. Отже на сьогодні, здійснення мною та іншими позичальниками, резидентами України, розрахунків з іншими резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ, якої не мали ані я, ані продавці – було би порушенням цілої низки нормативних актів. У зв’язку з цим, мені та більшості інших позичальників надавали інформацію про кредит у дуже привабливому світлі, надавали гривню для розрахунків, а згодом з метою збагачення вимагали сплати за кредит саме іноземною валютою, що і призвело до збільшення врази зобов’язань споживачів за цими договорами, на які вони не розраховували, та не могли розраховувати або передбачити. Внаслідок вищезазначеного, незважаючи на сплати суми кредиту відповідно графіків погашення, борг, на думку банків, становить суму у національній валюті на 67% більшу, ніж суму що була отримана мною. Щодо валютних ризиків то у першу чергу їх несуть самі банки про що неодноразово зазначалась у листах НБУ, зокрема у листі від 07.12.2009 р. №13-210/7871-22612. Також відповідно до ч.1 ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” основними банківським операціями є розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Однак всупереч логіці та здоровому глузду банки всіляко намагаються перекласти валютні ризики на позичальників, які не мають ані валютних контрактів, ані будь яких інших джерел отримання валюти ніж купувати її у тих же банків тільки по курсу завищеному майже в два рази від курсу за яким цей кредит отримувався. При цьому постійні маніпуляції зі свідомістю суспільства стосовно неможливості повернення валютних депозитів не мають під собою підґрунтя. Жоден з банків та Національний банк України не оприлюднив розмір валютних депозитів на піковий момент отримання валютних кредитів, що може свідчити про їх невеликий розмір. Банки маніпулюючи свідомістю суспільства постійно наводять приклади навмисного неповернення їм кредитів двома – трьома корпоративними клієнтами, однак більшість кредитів взятих позичальниками фактично не можуть бути повернуті у зв’язку з різким знеціненням грошової одиниці України та втратою доходів які отримувались раніше. Але це ані банки, ані держава помічати не хоче. Українським законодавством визначено, як повинні формуватись зобов’язання сторін, та як вони повинні виконуватись. Законодавець справедливо сформував обсяг прав та обов’язків кожної сторони, гарантії справедливості та прозорості відносин. Але банки зараз намагаються забрати останні кошти та майно у громадян за борги, які незаконно виникли та істотно збільшились. Про що свідчать листи та звернення вищезгаданих банківських асоціацій до Міністерства юстиції України, комітетів Верховної Ради України, Голови Верховного Суду України, тощо. Прошу Вас, звернути увагу на те, що навіть у суді не можливо захистити свої права. Судді просто не звертають увагу на зухвале порушення законодавства банками і тільки в окремих випадках при неможливості спотворити або уникнути всебічного з’ясування обставин виносять відповідні рішення. Зокрема Постановою Вищого господарського суду України у справі №1/207 від 02.03.2010 зазначено: Крім того, як підставно зазначає заявник касаційної скарги, господарські суди попередніх інстанцій незважаючи на чисельні заяви і клопотання відповідача, не надали оцінку тому, що в 2007р. банківською ліцензією та дозволом ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" не могло бути передбачено право на використання іноземної валюти як засобу платежу, в тому числі як такого, що може відноситись до поняття "інших операцій з валютними цінностями на валютному ринку України", зазначеного в п.п 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою НБУ від 17.07.2001р. № 275, в редакції від 04.08.09р., наявність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу у однієї з сторін спірного кредитного договору була обов'язковою. Що ще раз підтверджує наявність домовленості, повідомленої головою ВТБ банка Пушкарьовим В.В., між суддями та банками. У той-же час, Верховний Суд України вказав, що "Поряд із принципами незалежності й недоторканності судді Конституція України з метою забезпечення правового характеру взаємовідносин особи з державою та осіб між собою одночасно закріпила принцип рівності всіх громадян перед законом і обов'язок кожного неухильно додержувати конституційних та законодавчих вимог." Окрім того, Конституційний Суд України надав тлумачення Конституції, та вказав, що "частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод." Попрання комерційними банками законодавства України, ігнорування судових рішень щодо протиправності підняття відсоткових ставок, вилучення майна без рішення суду тощо, при повному потуранні з боку Національного банку України вже стало буденним та набрало загрозливих масштабів. Так незаконне підняття відсоткових ставок з 12% до 30% річних одним з найбільших банків України - Приватбанком вже неодноразово оскаржено у судах: Рішення по справі № 2-5045/10 від 29 січня 2010 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська; Ухвала Верховного суду України від 13 листопада 2009 року; Рішення по справі № 2- 1182/09 від 28 серпня 2009 Ленінський районний суд м. Полтави; Рішення по справі № 2-1177 від 22 вересня 2009 року Дружківський міський суд Донецької області; Рішення по справі №2-769/09 від 24 вересня 2009 року Скадовський районний суд Херсонської області; Рішення по справі №2-125/09 від 22 липня 2009р. Близнюківський районний суд Харківської області; Рішення по справі № 2-829/2009 від 30 вересня 2009 року Голопристанський районний суд Херсонської області; Рішення по справі №22-1619/09 від 20 серпня 2009 року апеляційного суду Закарпатської області; Рішення по справі №2-409/09р. від 19 серпня 2009 року Татарбунарський районний суд Одеської області; Рішення по справі №2-61 2009 р. від 30 квітня 2009 року Білокуракинський районний суд Луганської області; Рішення по справі № 2-1875/2009 від 08 травня 2009 року. Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області; Рішення по справі № 2-589/09 від 27 квітня 2009 року Бериславський районний суд Херсонської області; але не зважаючи на це керівництво банку продовжує незаконно вимагати сплати шалених відсотків встановлених протиправно, а у разі незгоди позичальників вилучає їх майно без рішення суду при цьому правоохоронні органи взагалі уникають вирішення питань по суті та всіляким чином ухиляються від своїх прямих обов’язків. Про що свідчить кількість матеріалів про відмову у порушенні кримінальної справи зокрема у Печерському районному управлінні ГУМВС України у м. Києві. Такі виграні судові справи є і проти інших банків – АКІБ «Укрсиббанк», ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний банк». Але жодної реакції та дій направлених на припинення порушення законодавства України з боку Національного банку України, який повинен здійснювати контроль за діяльністю банків немає і досі. Також на підтвердження безпринципності та знахабнілого відношення до позичальників свідчить рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 листопада 2009 року, яким в рахунок боргу перед ЗАТ КБ «Приватбанк» за відсотками у розмірі 83,22 долара США судом звернуто стягнення на предмет іпотеки та виселено позичальника з квартири, що є предметом іпотеки, без надання іншого житла зі зняттям позичальника з реєстраційного обліку. У зв’язку з протиправним визначенням договору у іноземній валюті, банки зловживаючи правами на шкоду громадянам, вимагають сплати зобов’язань у іноземній валюті, що як було зазначено вище та підтверджено великою кількістю судових рішень, є забороненим. У сусідніх державах, зокрема у Росії, за повідомленнями засобів масової інформації, ці питання вже давно вирішені на користь позичальників. Валютні кредити переведені в національну грошову одиницю за курсом на момент отримання позичальниками кредитів. При цьому ніякого масового банкротства банків та краху фінансової системи, про що говорять постійно банківські службовці, не відбулося. Прошу Вас захистити мої права та права інших позичальників, негайно зупинити протиправну діяльність Банківських установ, що призвела до порушення чисельної кількості Законів України, позбавила прав громадян як споживачів, та порушило усі принципи справедливості та норми, що закріплені у Конституції України. Також прошу Вас здійснити заходи щодо гарантій прав громадян України, захисту Конституції України, а саме прийняти нормативні акти: - якими заборонити включення третейських застережень у договори які укладаються банками; - перевести всі валютні кредити у гривню за курсом на момент отримання кредиту; - зобов’язати компанії які викупили заборгованість позичальника, за вимогою останнього прийняти виконання від нього зобов’язання у розмірі що на 10% не перевищує суму за якою цією компанією була придбана заборгованість; - прийняти негайно нормативні акти якими би регулювалось питання банкрутства фізичних осіб. Окрім цього вимагаю негайно здійснити заходи якими припинити втручання у діяльність судів з боку банків шляхом притягнення винних осіб до відповідальності передбаченої чинним законодавством України. З повагою та надією на захист порушених прав, ______________ Дата: __________2010р. Zvernenny.doc

Расторгнуть договор можно по ст. 611, 634, 652 ГК Украины. Взыщут по курсу на момент расторжения договора.

Почему же ответ очень интересный особенно окончание. Как только получим решение суда о признании исполнительной надписи не подлежащей исполнению, сразу же направим повторную жалобу. Вот тут уже нотариуса от лишения свидетельства ничего не спасет.Я думаю после парочки десятков обращений в Минюст на действия этого нотариуса у этого нотариуса и остальных отпадет навсегда охота делать незаконные исполнительные надписи. Видите насколько эффективней письменные обращения нежели проведение демонстраций.

Не вводите людей в заблуждение.ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють в межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи. Повноваження представника мають бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону. Ну попробуйте с устной доверенностью или доверенностью от бабушки открыть исполнительное производство.

Получите определение админсуда об открытии производства. Вот его в ДВС и предъявите с требованием приостановить исполнительное производство.

Пишите разрешение на раскрытие банковской тайны.

Идите в РОВД и получайте само постановление. Далее его обжалуйте в прокуратуру. Также оставьте товарищам из РОВД заявление о согласии раскрыть банковскую тайну, т.к. Приватбанк ссылаясь именно на это и будет отказывать предоставлять какие бы то ни было документы.Прокуратура 100% отменит отказ в возбуждении уголовного дела.

Оспаривание исполнительного производства однозначно остановит его. Для нахождения других оснований, нужно видеть Ваши документы.

Антонина будем ждать от Вас копию ответа. Ну и как только получим решение, сразу же и свое отправим. Надеюсь нотариус ОТП банка пересмотрит свое отношение к проблеме. На сколько мне известно от сотрудников ОТП банка, данный нотариус уверила банк в отсутствии проблем с обжалованием исполнительной надписи и дальнейшими последствиями прикрываясь какой-то "крышей" в Днепропетровске.

Справа № 22ц-990/08 Головуючий у 1 інстанції Каліуш О.В. Категорія 27 Доповідач Соломаха Л. І. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2008 року м. Донецьк Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого Круглікової К.С. суддів Соломахи Л.І., Олєйникової Л.С. при секретарі Бєжині В.Ю. за участю: представника позивача Донцової Є.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом закритого акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з апеляційною скаргою закритого акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний Банк" на заочне рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 23 листопада 2007 року, - ВСТАНОВИВ: В серпні 2007 року закрите акціонерне товариство „Перший Український Міжнародний Банк" (далі З AT „ПУМБ") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначав, що 28 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ „ПУМБ" був укладений кредитний договір № 5201759 та додаток № 1 до кредитного договору, який передбачає графік повернення кредиту та сплати процентів за користування ним. Згідно умов договору Банк зобов'язався надати позичальнику ОСОБА_1 кредит у розмірі 22996 доларів США строком до 28 лютого 2014 року для купівлі транспортного засобу, а позичальник прийняв на себе обов'язок повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Банк виконав взяті на себе зобов'язання і надав позичальнику кредит, в той час як позичальник взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту частинами в розмірі та в строки, передбачені графіком, порушує. 21 травня 2007 року позичальник мав сплатити банку заборгованість по кредиту в розмірі 269, 8 доларів США та проценти за користування кредитом, нараховані на 21 травня 2007 року, в розмірі 225, 31 доларів США. Зазначену суму позичальник своєчасно не сплатив, що дає Банку право вимагати дострокового повернення кредиту із розрахованими процентами. 07 липня 2007 року ОСОБА_1 було направлено лист з вимогою повернути достроково суму кредиту в розмірі 21763, 92 долари США та виплатити проценти за користування кредитом, нараховані на дату його погашення. Позичальник вимоги банку не виконав. Просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором: за основою сумою кредиту - 22582, 31 долари США, за відсотками за користування кредитом - 844, 88 долари США, пеню за прострочення виконання зобов'язань з повернення кредиту та сплаті процентів за користування кредитом згідно п.5.5 кредитного договору - 143, 37 грн., 3% річних згідно ст. 625 ЦК України - 28, 68 грн., штраф за порушення умов кредитного договору згідно п.5.5 кредитного договору -1161, 30 грн. (а.с. 2-3). Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 23 листопада 2007 року з ОСОБА_1 на користь ЗАТ „ПУМБ" стягнута заборгованість за кредитним договором № 5201759: за основною сумою кредиту - 114040, 67 грн., за відсотками - 4266, 64 грн., пеня - 143, 37 грн., 3% річних - 28, 68 грн., штраф - 1161, 30 грн., а всього: 119640, 66 грн. та судові витрати в загальній сумі 1226, 39 грн. (а.с. 88-89). В апеляційній скарзі позивач - ЗАТ „ПУМБ", посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про стягнення на його користь заборгованості за основною сумою кредиту та за відсотками за користування кредитом в валюті кредитування - доларах США. Зазначає, що стягнувши заборгованість за основною сумою кредиту та за відсотками за користування кредитом у національній валюті, суд в порушення ст. 11 ЦПК України фактично змінив позовні вимоги банку та вийшов за межі заявлених позовних вимог, не пославшись в рішенні на нормативні акти, на підставі яких суд має право робити перерахунок заявлених позивачем вимог. Відповідно до ст. 6 ЦК України між банком та відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит у доларах США, а позичальник прийняв на себе обов'язок повернути кредит також у доларах США, а тому банк має право вимагати від відповідача повернення грошових коштів саме у доларах США, що відповідає вимогам ст. 1046, ст. 1054 ЦК України. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача Донцова Є.О. доводи апеляційної скарги підтримала. Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення їй 22 березня 2008 року поштового відправлення про явку до суду 03 квітня 2008 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача Донцової CO., дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав: Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до кредитного договору № 5201759 від 28 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ „ПУМБ", відповідач отримала кредит у розмірі 22996 доларів США на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості з кінцевим строком повернення 28 лютого 2014 року. В порушення вимог ст. 526 ЦК України відповідач ОСОБА_1 зобов'язання перед позивачем відповідно до умов договору не виконує, а тому є достатні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості відповідно до ст. 192 ЦК України в національній валюті України - гривні за курсом встановленим Національним Банком України. Зазначений висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону. Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст. 1054, ст. 526, ст. ст. 610-612 ЦК України. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З матеріалів справи встановлено, що згідно кредитного договору № 5201759 від 28 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ „ПУМБ", відповідач 28 лютого 2007 року отримала від позивача кредит для придбання транспортного засобу у розмірі 22996 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом 11, 90 % річних з кінцевим строком повернення 28 лютого 2014 року (а.с. 5-13, а.с. 32). Згідно п.1.1, п.1.4, п.3.2 кредитного договору відповідач зобов'язалася сплатити проценти за користування кредитом та повернути кредит Банку частинами в розмірах та в строки, передбачені графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору. Згідно матеріалів справи відповідач здійснила згідно зазначеного графіку 25 березня 2007 року та 25 квітня 2007 року повернення кредиту в сумі 413, 69 доларів США та сплатила проценти за користування кредитом у сумі 349, 66 доларів США (а.с. 35). Згідно графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом 21 травня 2007 року відповідач мала сплатити наступну частку кредиту у розмірі 269, 80 доларів США та в період з 15 травня по 21 травня 2007 року сплатити проценти, розраховані за відповідний період. Проте, починаючи з 21 травня 2007 року, відповідач припинила повернення кредиту та сплату процентів за користування кредитом. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до частини 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до п.3.5.7 кредитного договору Банк має право вимагати від Позичальника дострокового повернення всього кредиту або частини кредиту разом із розрахованими процентами, а Позичальник, відповідно, зобов'язаний виконати таку вимогу Банку, в тому числі при затриманні сплати частини кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом порівняно з умовами цього договору на один календарний місяць. Згідно п.3.5.8 кредитного договору зазначену в п.3.5.7 цього договору вимогу Банку про дострокове повернення кредиту разом із сплатою процентів за користування кредитом Позичальник зобов'язаний виконати в строк не пізніше 30 календарних днів з дня її отримання. Якщо протягом вказаного строку Позичальник усуне порушення умов цього договору, яке є підставою направлення Банком зазначеної вимоги, така вимога Банку втрачає чинність. У випадку, якщо Позичальник не усуне відповідні порушення умов цього договору та/або не виконає вимогу Банку про дострокове повернення кредиту разом із сплатою процентів за користування кредитом у встановлений цим пунктом строк, починаючи з 31-го календарного дня з дня отримання Позичальником зазначеної вимоги Банку у Позичальника виникає обов'язок сплатити Банку пеню, передбачену цим договором. Зі спливом встановленого цим пунктом договору строку виконання вимоги Банку, останній набуває право застосувати передбачене п.3.6.2 цього договору право на договірне списання коштів з рахунків Позичальника та/або розпочати стягнення суми заборгованості за цим договором в судовому порядку та звернути стягнення на майно, передане Банку в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором з метою задоволення вимоги Банку про дострокове повернення кредиту разом із нарахованими процентами та пенею. З матеріалів справи встановлено, що відповідно до п.3.5.7 кредитного договору Банк 07 липня 2007 року направив Позичальнику ОСОБА_1 письмову вимогу про дострокове повернення суми кредиту в розмірі 21763, 92 долари США та сплату процентів за користування кредитом, нарахованих на дату його погашення (а.с. 34). Зазначена вимога банку отримана відповідачем, але вимоги банку Позичальник не виконав, що надало Банку право згідно п.3.5.7 та п.3.5.8 кредитного договору звернутися до суду за стягненням заборгованості за кредитним договором. Згідно матеріалів справи заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 05 серпня 2007 року згідно розрахунків позивача, які відповідають вимогам кредитного договору, складає: за основою сумою кредиту - 22582, 31 долари США, з яких заборгованість за період з 14 квітня по 14 липня 2007 року - 818, 39 долари США та 21763, 92 долари США непогашена заборгованість, що стягується достроково; за відсотками за користування кредитом - 844, 88 долари США, з яких 680, 66 долари США заборгованість за період з 14 квітня по 14 липня 2007 року та 164, 22 долари США непогашена заборгованість, що стягується достроково. Згідно п.5.2 кредитного договору у разі порушення Позичальником строків виконання зобов'язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом. Позичальник зобов'язаний сплатити на вимогу Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у відповідний період, від суми просрочених виконанням зобов'язань за кожен день прострочення. Згідно п.5.5 кредитного договору за кожний випадок порушення Позичальником обов'язків, передбачених п.п.4.3.2 - 4.3.6 цього договору Позичальник зобов'язаний на вимогу Банку сплатити на його користь штраф у розмірі 1% від суми одержаного кредиту. Згідно розрахунку позивача, який відповідає вимогам договору, пеня за прострочення виконання зобов'язань з повернення кредиту та сплаті процентів за користування кредитом складає 143, 37 грн., штраф за порушення умов кредитного договору - 1161, 30 грн. (а.с. 40-41). Виходячи з встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те що заборгованість відповідача за кредитним договором складає: за основою сумою кредиту - 22582, 31 долари США, за відсотками за користування кредитом - 844, 88 долари США, пеня за прострочення виконання зобов'язань -143, 37 грн., 3% річних - 28, 68 грн., штраф - 1161, 30 грн. Стягуючи зазначену заборгованість у національній валюті України - гривні за курсом, встановленим Національним Банком України, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст. 192 ЦК України, згідно якої законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Використання іноземної валюти як засобу платежу в Україні здійснюється у випадках і в порядку, визначених Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року. Загальне правило частини 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначає валюту України єдиним законним засобом платежу на території України. Згідно ст. 7 Декрету іноземна валюта як засіб платежу використовується у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту, що передбачено і Законом України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу допускається у випадках, передбачених п.6 „Правил використання готівкової іноземної валюти на території України" (затверджені постановою Правління Національного банку України від ЗО травня 2007 року № 200, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2007р. за № 656/13923), серед яких не зазначені правовідносини, що виникли між сторонами по справі. Тобто, в правовідносинах, що виникли між сторонами по справі, використання як засобу платежу іноземної валюти не передбачено. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. В останньому випадку сума, що підлягає сплаті, визначається відповідно до частини 2 ст. 533 ЦК України, а саме, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інший, ніж передбачений частиною 2 ст. 533 ЦК України, порядок визначення суми, що підлягає сплаті у гривнях, за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, кредитним договором від 28 лютого 2007 року відповідно до частини 3 ст. 6 ЦК України не встановлений. Доводи позивача про те, що повернення кредиту не є засобом платежу, а є кредитним договором, не заслуговують на увагу. Посилання позивача на постанови правління Національного Банку України від 14 жовтня 2004 року „Про затвердження Правил здійснення переказів іноземної валюти за дорученням та на користь фізичних осіб" та від 12 листопада 2003 року № 492 „Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003р. за № 1172/8493) не заслуговує на увагу, оскільки зазначені постанови правління Національного Банку України не регулюють правовідносини по примусовому виконанню судового рішення, а наявна іноземна валюта на поточному рахунку відповідача в іноземній валюті, який зазначений в кредитному договорі, відсутня. За незаконні продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу встановлена адміністративна відповідальність, передбачена ст. 162 КпАП України. Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування або зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін. Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний банк" відхилити. Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 23 листопада 2007 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3914883

Справа № 2-2128/2007рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2007 року Микитівський районний суд м. Горлівки Донецької області в складі: Головуючого судді Каліуш О.В., при секретарі Єлагіній Н.В., за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Горлівки цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства „Перший Український ОСОБА_2" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 5201759, ВСТАНОВИВ: Звернувшись до суду з позовом, позивач стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 521759, що складає заборгованість за основною сумою кредиту 22582, 31 доларів СІЛА, заборгованість за відсотками за користування кредитом 844, 88 доларів США, пеню 143, 37 гривен, три проценти річних у розмірі 28, 68 гривен, штраф 1161, 30 гривен, а всього: 23427, 19 доларів США та 1333, 35 гривен, посилаючись на те, що відповідно до кредитного договору № 5201759 від 28 лютого 2007 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_3, останній був наданий кредит у розмірі 22996 доларів США для купівлі транспортного засобу на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання наданих грошових коштів, з та кінцевим терміном повернення 28 лютого 2014 року. 28 лютого 2007 року між відповідачем та позивачем, для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором був укладений договір застави транспортного засобу № 5284168 з додатком № 1. Позивач виконав взяті на себе зобов'язання, надавши відповідачу кредит у сумі 22996 доларів США. Відповідач взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредиту не виконав, а саме пункту 3.2.1 кредитного договору, щодо повернення кредиту частинами в розмірі та в строки, передбачені графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріплених в додатку № 1 кредитного договору. В строк, встановлений графіком погашення заборгованості, 21 травня 2007 року відповідач мав сплатити банку заборгованість по кредиту в розмірі 269, 8 доларів США та проценти за користування кредитом, нараховані на 21 травня 2007 року в розмірі 225, 31 доларів США. В зв'язку з тим, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань і не сплатив вчасно вказану суму, ОСОБА_2 має право вимагати від відповідача дострокового повернення кредиту із розрахованими процентами у разі порушення відповідачем строків повернення кредити та/або оплати процентів за користування кредитом, встановлених кредитним договором, розрахованих виходячи з щоденного залишку заборгованості з кредитом протягом всього строку користування кредитними коштами починаючи з дня надання кредиту по день повного погашення заборгованості за кредитом. Згідно до п.5.2 Договору у разі порушення Позивальником строків виконання зобов'язань з повернення кредиту та/або сплаті процентів за користування кредитом відповідач зобов'язаний сплатити на користь Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки, що діяла у відповідний період, від суми прострочених виконанням зобов'язань за кожен день прострочення. Крім пені, за кожен випадок порушення відповідачем обов'язків, передбачених умовами кредитного договору, згідно з п. 5.5 Договору, позивальник зобов'язаний на вимогу Банку сплатити на його користь штраф у розмірі 1% від суми одержаного кредиту. Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України відповідач має сплатити три проценти річних від простроченої суми. Представник позивача за довіреністю ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з тих же підстав. Відповідач ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилась, тому суд на підставі ч.4 ст. 169 ЦПК України вирішує справу на підставі наявних у ній доказів ( постановляє заочне рішення). Дослідивши всі обставини по справі та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з наступних підстав: У судовому засіданні встановлено, що відповідно до договору № 5201759 від 28 лютого 2007 року, укладеного між ЗАТ „Перший Український ОСОБА_2" та ОСОБА_3 Василівною, останньому був наданий кредит у розмірі 22996 доларів США на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості з кінцевим терміном повернення 28 лютого 2014 року. Згідно оборотно - сальдової відомості по позичковому рахунку та випискою з карткового рахунку № 26255959867537 позивач виконав свої зобов'язання перед відповідачем. Проте, ОСОБА_3 в порушення вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання перед позивачем відповідно до умов договору не виконала. Тому, суд вважає, що згідно до ст. ст. 610-612, 624, 625, 1048 ЦК України, є достатні підстави для стягнення з відповідача на користь ЗАТ „Перший Український міжнародний ОСОБА_2" заборгованості за основною сумою кредиту 22582, 31 доларів США, заборгованості за відсотками за користування кредитом 844, 88 доларів США, пеня 143, 37 гривен, трьох процентів річних у розмірі 28, 68 гривень, штрафу 1161, 30 гривен. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Тому, суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором у національній валюті України - гривні за курсом, встановленим Національним Банком України, а саме: заборгованість за основаною сумою кредиту: 22582, 31 доларів США х 5, 05 гривен = 114040, 67 гривен; заборгованість за відсотками за користування кредитом 844, 88 доларів США х 5, 05 гривен = 4266, 64 гривен. У відповідності до ч.1 ст. 88 ЩЖ України суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати в національній валюті України. На підставі ст. ст. 192, 526, 610-612, 624, 625, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 88, 209, 212-215 ЦПК України, ВИРІШИВ: Позов задовольнити повністю, стягнути з ОСОБА_3 на користь Закритого акціонерного товариства „Перший Український ОСОБА_2 банк" заборгованість за кредитним договором № 5201759: 114040, 67 гривен заборгованість за основною сумою кредиту; заборгованість за відсотками 4266, 64 гривен, пеню 143, 37 гривен, три проценти річних у розмірі 28, 68 гривен, штраф 1161, 30 гривен, а всього: 119640, 66 гривен, а також судові витрати в загальній сумі 1226, 39 гривен. Заочне рішення може бути переглянуто Микитівським районним судом м. Горлівки за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Микитівський районний суд м. Горлівки шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6334353

Справа №2-4/5136-2009 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 109 РІШЕННЯ Іменем України 17.11.2009 За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної фірми «Глоссатор», ( м. Сімферополь, вул. Набережна,44 кв.3) До першого відповідача – Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», м. Київ в особі філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», ( м. Сімферополь, пер. Піонерський,3) До другого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Лакшмі - Ко», ( м. Сімферополь, вул. Набережна,44 кв. 3) про визнання недійсним договору. Суддя І.К.Бєлоглазова ПРЕДСТАВНИКИ: Від позивача – директор Вернези Д.Н. Від першого відповідача – представник Боголюбов А.В. за дор. від 26.10.09р. Від другого відповідача – представник не з’явився Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Глоссатор», м. Сімферополь, звернулося до господарського суду АРК з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», м. Київ, в особі філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», м. Сімферополь, та до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Лакшмі-Ко», м. Сімферополь, про визнання договору поручительства № 53 від 12.01.08р та договору поручительства № 64 від 21.03.08р таким , що не підлягають виконанню. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на забезпечення виконання ТОВ фірмою «Лакшмі-Ко» зобов’язань за договорами про кредитну лінію від 12.03.08р уклала з ВАТ «Банк Фінанси та кредит» договори поручительства № 53 від 12.01.08р та № 64 від 21.03.08р. До п. п. 1.1. зазначених договорів були внесені зміни щодо розміру відсотків річних, які сплачує боржник за отримані кредити . П. 2.2. договорів поручительства передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, у тому числі за основним боргом, сплаті щомісячних відсотків, за підвищеними відсотками, оплаті комісійної винагороди, оплаті неустойки за основним боргом та відсоткам, а також відшкодуванню всіх збитків. Кредитором та боржником були внесені зміни до п..4.1 договору № 76-01-08 від 21.01.08р щодо збільшення підвищених відсотків з 25,5 % до 34,5 % річних, про що поручитель не був повідомлений. Аналогічна ситуація з договором № 89-01-08 від 21.03.08р ( п.3.1.). Дані дії відповідачів суперечать п.4.4 зазначених договорів. Відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України зміна зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується об’єм його відповідальності , тягне за собою припинення поручительства. Перший відповідач вимоги позивача не визнав, посилаючись на те, що між банком та позивачем укладалися договори про внесення змін до договорів поруки в частині збільшення відсоткової ставки. Отже, позивач був повідомлений про зміни, які вносилися до договорів кредиту. З врахуванням викладеного просить у позові відмовити. Другий відповідач у судове засідання не з’явився , але на адресу суду надіслав відзив, згідно якого позовні вимоги позивача визнав у повному обсязі, з посиланням на той факт, що при укладенні договорів про внесення змін в договори кредиту вони не були узгоджені з поручителем ТОВ Юридична фірма «Глоссатор» та не були спрямовані на адресу позивача для узгодження. Розглянувши матеріали справи, заслухав пояснення позивача та представника першого відповідача, суд - ВСТАНОВИВ: Між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Лакшмі - Ко», та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит», м. Київ, в особі філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», 12.01.08р був укладений договір про кредитну лінію у формі овердрафта № 76-01-08 21.03.08р між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Лакшмі - Ко», та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит», м. Київ, в особі філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» був укладений договір про відновлення кредитної лінії № 89-01-08 У забезпечення виконання ТОВ Фірми «Лакшмі - Ко» зобов’язань за договорами між ТОВ Юридична фірма «Глоссатор» та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», м. Київ, в особі філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» були укладені договори поруки № 53 від 12.01.08р та №64 від 21.03.08р. Згідно п. 1.1. договору № 53 поручитель (ТОВ Юридична фірма «Глоссатор») зобов’язаний відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником (ТОВ фірма «Лакшмі – Ко») зобов’язань за договором про кредитну лінію в формі овердрафта № 76-01-08 від 12.01.08р, який укладений між банком та ТОВ фірма «Лакшмі-Ко», у відповідності з яким останньому надається кредит у розмірі 300000,00 грн. зі сплатою 17% річних за користування кредитними коштами. 20.06.08р. додатковою угодою до договору поруки № 53 від 12.01.08р в п. 1.1 договору сторонами були внесені зміни стосовно збільшення відсотків до 20 % річних за користування кредитними коштами. 01.10.08р. додатковою угодою до договору поруки № 53 від 12.01.08р в п. 1.1 договору сторонами були внесені зміни стосовно збільшення відсотків до 23 % річних за користування кредитними коштами. Відповідно до п.2.2 договору поруки № 53 від 12.01.08р. поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі , що і боржник ( ТОВ Фірма «Лашмі-Ко») за основним боргом, сплаті щомісячних відсотків та збільшених відсотків, сплати комісійних винагороди, сплаті неустойки за основним боргу та процентами, а також по відшкодуванню всіх збитків. Згідно п.1.1. договору № 64 поручитель (ТОВ Юридична фірма «Глоссатор») зобов’язана відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником (ТОВ фірма «Лакшмі – Ко») зобов’язань за договором відновлення № 89-01-08 від 21.03.08р., який укладений між банком та ТОВ фірма «Лакшмі-Ко», у відповідності з яким останньому надається кредит у розмірі 1 150 000,00 грн. зі сплатою 18% річних. 20.06.08р. додатковою угодою до договору поруки № 64 від 21.03.08р в п. 1.1 договору сторонами були внесені зміни стосовно збільшення відсотків до 20 % річних за користування кредитними коштами. 10.10.08р. додатковою угодою до договору поруки № 64 від 21.03.08р в п. 1.1 договору сторонами були внесені зміни стосовно збільшення відсотків до 23 % річних за користування кредитними коштами. Відповідно до п.2.2 договору поруки № 64 від 21.03.08р. поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі , що і боржник ( ТОВ Фірма «Лашмі-Ко») за основним боргом, сплаті щомісячних відсотків та збільшених відсотків, сплаті комісійних винагороди, сплаті в неустойки за основним боргу та процентами, а також по відшкодуванню всіх збитків. 05.03.2009 р. у зв’язку з невиконанням ТОВ Фірмою «Лакшмі-Ко» зобов’язань за договорами № 76-01-08 та №89-01-08 від 21.03.08р. банком виставлена вимога до поручителя ТОВ ЮФ «Глоссатор» про погашення заборгованості боржника. При цьому з’ясувалося, що ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», м. Київ, в особі філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ Фірма «Лакшмі-Ко» були внесені зміни в п. 4.1. до договору про кредитну лінію в формі овердрафта № 76-01-08 від 12.01.08р. , щодо збільшення підвищених відсотків з 25,5% річних за кожен день користування кредитними коштами до 34,5 % річних , (додаткові угоди до договору овердрафту від 18.04.08р, від 20.06.08р від 01.10.08р.). Про внесення відповідачами змін у договір про кредитну лінію в формі овердрафта № 76-01-08 від 12.01.08р. про збільшення процентної ставки з 25,5% до 34,5 % поручителю – ТОВ ЮФ «Глоссатор» не було відомо та у встановленому законом порядку з поручителем не узгоджено. Відповідачами також були внесені зміни в п. 4.1. договору про відновлення кредитної лінії № 89-01-08 від 21.03.08р., якими збільшені відсотки за кожен день користування кредитними коштами з 19% до 34,5% річних , (додаткові угоди від 20.06.08р, 10.10.08р.), про що поручителю - ТОВ ЮФ «Глоссатор», теж не було відомо. Відповідно до п.4.4. договорів поруки № 53 від 12.01.08р та № 64 від 21.03.08р. внесення змін та доповнень до кредитного договору , в наслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без згоди поручителя. П. п. 5.2. договорів поруки № 53 від 12.01.08р та № 64 від 21.03.08р. передбачено, що поручительство припиняється по іншим підставам, передбаченим діючім законодавством України. Ч. 1 ст. 559 ГК України встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Таким чином, вимоги позивача щодо визнання такими, що не підлягають виконанню, договорів поруки № 53 від 12.01.08р та № 64 від 21.03.08р., укладених між ТОВ Юридична Фірма «Глоссатор», ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», м. Київ, в особі філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ Фірма «Лакшмі-Ко», є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі. Спір розглянуто за наявними у справі матеріалами. Інших документів сторонами не надано. Судові витрати суд відносить на сторони за правилами ст. 49 ГПК України. З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична фірма «Глоссатор», м. Сімферополь, до Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», м. Київ, в особі філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», м. Сімферополь, та Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Лакшмі-Ко», м. Сімферополь, про визнання договорів поруки № 53 від 12.01.08р та № 64 від 21.03.08р такими, що не підлягають виконанню, задовольнити. 2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», м. Київ, в особі філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», (м. Сімферополь, пер. Піонерський,3, р/р 290992621 КРУ ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», МФО 384889, ЄДРПОУ 26537861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична фірма «Глоссатор», (м. Сімферополь, вул. Набережна,44 кв. 3, р/р 26009300000222 у сімферопольської філії АКБ «Форум», МФО 384890, ЄДРПОУ 30689356) 42,50 грн. державного мита та 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Лакшмі-Ко», (м. Сімферополь, вул. набережна,44 кв. 3, р/р 260062575301 у Філії КРУ ВАТ «Банк»Фінанси та кредит», м. Сімферополь , МФО 384889, ЄДРПОУ 20716574) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична фірма «Глоссатор», (м. Сімферополь, вул. Набережна,44 кв. 3, р/р 26009300000222 у сімферопольської філії АКБ «Форум», МФО 384890, ЄДРПОУ 30689356) 42,50 грн. державного мита та 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Накази видати після набрання рішенням законної сили. Суддя Господарського суду Автономної Республіки Крим Білоглазова І.К. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6833783

Определение Апелляционного суда Черновицкой области оставившей в силе Решение Шевченковского районного суда, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=958

Решение Шевченковского районного суда, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=677

Справа №22ц-24 2010 рік АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2010 року м.Чернівці Головуючий у 1 інстанції Кирилюк Л.К. Категорія: 19/27 Доповідач Половінкіна Н.Ю. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області в складі: головуючого Чміля І.Х. суддів Половінкіної Н.Ю., Ружила О.А. секретаря Тодоряка Г.Д. з участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» ОСОБА_3 розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» про визнання змін та окремих положень договору недійсними за апеляційною скаргою Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 29 вересня 2009 року, встановила: Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 29 вересня 2009 року позов ОСОБА_4 задоволено, постановлено визнати зміни до пункту 1.3.1 договору між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 31 липня 2006 року №11023761 в частині збільшення розміру процентної ставки, до пункту 1.3.1 договору між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 25 грудня 2006 року №11102936000 в частині збільшення розміру процентної ставки, до пункту 1.3.1 договору між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 11 липня 2007 року №11181843000 в частині збільшення розміру процентної ставки та пункт 10.2 договору між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 31 липня 2006 року №11023761, пункт 9.2 договору між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 25 грудня 2006 року №11102936000, пункт 5.2 договору між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 11 липня 2007 року №11181843000 недійсними. Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 29 вересня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» підлягає відхиленню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 щодо визнання зміни відсоткової ставки недійсною, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що збільшення розміру процентної ставки за кредитними договорами суперечить положенням ч.2 ст.1056-1 ЦК України та ч.2 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Водночас суд першої інстанції керувався правилами, встановленими ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вважав зміни процентної ставки до договору між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 31 липня 2006 року №11023761 та до договору між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 25 грудня 2006 року №11102936000 недійсними з підстав порушення порядку внесення таких змін. Крім того суд першої інстанції зазначив про те, що підстави збільшення процентної ставки, передбачені оспорюваними договорами, не відповідають вимогам, наведеним у пунктах 3.4 та 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168. На підставі ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Встановивши, що умови збільшення процентної ставки, визначені п.10.2 договору між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 31 липня 2006 року №11023761, п.9.2 договору між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 25 грудня 2006 року №11102936000, п.5.2 договору між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 11 липня 2007 року №11181843000, є дискримінаційними, суд першої інстанції визнав їх недійсними відповідно до ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Такі висновки суду першої інстанції стверджуються матеріалами справи. Не можна погодитися з доводами Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Умовами п.10.2 договору між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 31 липня 2006 року №11023761, п.9.2 договору між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 25 грудня 2006 року №11102936000, п.5.2 договору між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 11 липня 2007 року №11181843000, на які посилався ОСОБА_4, підстава для зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення пов»язується з порушенням позичальником кредитної дисципліни. Очевидно, що наведеними умовами договору встановлюється відповідальність за порушення позичальником кредитної дисципліни, яка полягає у застосуванні до позичальника збільшення розміру процентної ставки. З матеріалів справи вбачається, що Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» підставою для збільшення процентної ставки за договором між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 31 липня 2006 року №11023761, договором між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 про надання споживчого кредиту від 25 грудня 2006 року №11102936000 визначено порушення позивачем кредитної дисципліни. Відповідно до ч.2 ст.5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. За таких обставин судом першої інстанції правильно застосовано ст.1056-1 ЦК України та ч.4 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Не заслуговують на увагу і посилання Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» щодо належного повідомлення ОСОБА_4 про підвищення процентних ставок. Заперечуючи проти позову, Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» посилався на повідомлення ОСОБА_4 про зміну процентних ставок у червні 2008 року. Однак, направлення повідомлення про намір збільшити процентну ставку, не є реалізацією Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» права на односторонню зміну договору, оскільки збільшення відсоткової ставки мало місце у липні 2008 року. З огляду на викладене суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308 ЦПК України, колегія суддів ухвалила: Апеляційну скаргу Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» відхилити. Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 29 вересня 2009 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7872717

Прикладывайте копию паспорта с пропиской. И в самом иске укажите свое сегодняшнее место жительства и прописки.

Справа №2-805/2010 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2010 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: судді – Переверзєвої Г.С., при секретарі – Кононової Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ялти цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» Філія відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Кримське регіональне управління до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору, звернення стягнення на предмет іпотеки, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість по кредиту в сумі 800098,66 гривень, що еквівалентно 100262,99 доларів США, та звернути стягнення на предмет іпотеки, - земельну ділянку № 13, розташовану за адресою: м. Ялта, смт. Сімеїз, с. Оползневе, загальною площею 500 кв. метрів, а у випадку недостатку цих коштів, - звернути стягнення на інше майно і грошові кошти, належні відповідачам. Вимоги мотивує тим, що 13 березня 2008 року між Відкритим Акціонерним товариством комерційний банк «Надра» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідачу в користування були надані гроші в сумі 85994,33 доларів США під процентну ставку у розмірі 12,89 відсотків річних, строком до 11 березня 2022 року. Згідно умов Договору, позивальник зобов’язався здійснювати погашення Кредиту та процентів за користування кредитними коштами, щомісячно однаковими платежами в розмірі згідно з Графіком погашення кредиту та інших платежів. Разом з тим, систематично відповідач умови договору порушував, у зв’язку з чим в нього виникла заборгованість. Крім того, 13 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» і ОСОБА_2 був укладений договір поруки, на підставі якого остання добровільно взяла на себе зобов’язання відповідати перед Банком по обов’язкам ОСОБА_1 по кредитному договору, у зв’язку з чим вони просять достроково стягнути заборгованість за кредитним договором, що залишилася, з обох відповідачів в солідарному порядку. Для своєчасного виконання відповідачами своїх зобов’язань по договору, ОСОБА_1 банку в заставу також було передане нерухоме майно, а саме: земельна ділянка № 13, розташована за адресою: м. Ядьа, смт. Сімеїз, с. Оползневе, загальною площею 500 кв. метрів, на підтвердження чого 13 березня 2008 року між сторонами був укладений договір іпотеки. Разом з тим, відповідачі не виконали взяті на себе відповідно до укладених договорів зобов’язання по сплаті заборгованості, пені та відсотків. На даний час загальна сума їхньої заборгованості складає 800098,66 гривень. У судове засідання представник позивача не з’явився, надіслав письмову заяву, в якій просив розглянути справу в його відсутність. Представники відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнали, мотивуючи тим, що укладений між Банком і ОСОБА_1 договір кредиту є удаваним та позивачем не надано ні одного доказу на підтвердження того, що сума споживчого кредиту була дійсно сплачена відповідачці. Крім того, на зобов’язання сторін розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів», проте в порушення вимог цього закону, банк не надіслав ОСОБА_1 жодної вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, була повідомлена про день та час слухання справи належним чином, причин неявки суду не надала. Суд, вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає. Судом встановлено, що 13 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 805\2008\840-ЖР\9\16 (а.с. 11-13). Згідно з умовами договору, сторони домовилися, що позивачем будуть передані відповідачеві ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 85994,33 доларів США. Відповідно до умов Договору, позивач зобов’язався надати позичальнику кредит терміном користування до 11 березня 2022 року, а позивальник зобов’язався прийняти та повернути Банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, щомісячними однаковими платежами, але у будь-якому випадку не пізніше 11 березня 2022 року. Процентна ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 12,89% річних. Представник відповідача ОСОБА_3 не заперечує, що нею даний договір укладався, але заперечує сам факт отримання кредитних коштів, а позивач ніяких доказів того, що гроші за договором були дійсно видані ОСОБА_1 (меморіальний ордер, квитанцію або платіжне доручення), до позовної заяви не додав, в судове засідання також не з’явився і цих документів не представив. Крім того, 13 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» і ОСОБА_2 був укладений договір поруки, згідно якому остання на добровільних засадах взяла на себе зобов’язання відповідати перед Банком по обов’язкам боржника – ОСОБА_1, що витікають з умов Кредитного договору (а.с. 19). Також, у забезпечення умов кредитного договору – 13 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» і ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір, засвідчений і зареєстрований приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим № 416. У забезпечення виконання договору кредиту, відповідач надала в іпотеку приватне майно – земельну ділянку № 13, розташовану за адресою: м. Ялта, смт. Сімеїз, с. Оползневе, загальною площею 500 кв. метрів (а.с. 14-18). Вартість предмету іпотеки, за домовленістю сторін, визначена Договором в сумі 427432,50 гривень. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитор надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Позивач стверджує, що на протязі дії договору, відповідачі неодноразово порушували його умови, суму кредиту та відсотки, нараховані за користування ним, у відповідності до графіку відшкодування заборгованості не сплачували, у зв’язку з чим станом на 07 грудня 2009 року в них утворилася заборгованість в сумі 800098,66 гривень (а.с. 7), яку вони просять достроково стягнути з відповідачів і звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та\або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п’ять відсотків суми кредиту; іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. Як встановлено судом, відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір на отримання споживчого кредиту, строк повернення якого був визначений – 11 березня 2022 року. У зв’язку з затриманням відповідачем сплати частини кредиту та відсотків більше ніж на один календарний місяць, позивач просить достроково стягнути з відповідача всю суму заборгованості по кредитному договору. Проте, ніяких даних про те, що позивач звертався до відповідача з вимогою про усунення порушень та сплати внесків або повернення споживчого кредиту та пропонував їй на протязі тридцяти календарних днів усунути ці порушення, представником ВАТ КБ «Надра» суду надано не було. Таким чином, суд вважає, що на даний час підстав для задоволення заявлених ВАТ КБ «Надра» вимог до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не має. На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст.10, 11, 60, 208, 209, 212, 213- 215 ЦПК України, ВИРІШИВ: В задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» Філія відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Кримське регіональне управління до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору, звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити. Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд АРК через Ялтинський міський суд в порядку та строки, передбачені ст. ст. 294, 296 ЦПК України. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8574905

Справа 22-340/10 Головуючий в 1 інстанції Рябова О.Д. Категорія 27 Доповідач Полікарпова О.М. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2010 року лютого місяця 24 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області в складі: Головуючого Капітан І.А. Суддів Полікарпової О.М., Колісниченка А.Г. При секретарі Пасько Г.Г. З участю адвоката ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2009 року за позовом ОСОБА_4 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 до ОСОБА_6, публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит»(далі Банк), ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсним свідоцтва про право власності, ВСТАНОВИЛА: Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що їй та її чоловіку на праві власності належав будинок по АДРЕСА_1. В цьому будинку проживали і діти. 22.02.2006 року ОСОБА_6 уклав з Банком договір іпотеки, предметом якого був спірний будинок, при цьому надав Банку документи, в яких відсутні відомості про проживання в будинку дітей. Вважаючи, що цей правочин суперечить інтересам дітей, а згоди на його укладення органи опіки та піклування не надавали, просила визнати недійсним договір іпотеки, свідоцтво про право власності від 17.12.2007 року, видане на спірний будинок на ім’я ОСОБА_3, зобов’язати ОСОБА_3 повернути їй жилий будинок. Рішенням суду від 11 грудня 2009 року позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 22.02.2006 року між ОСОБА_6 та Банком на жилий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірний будинок від 17.12.2007 року, видане на ім’я ОСОБА_3 Зобов’язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_6 цей будинок. Зобов’язано Банк повернути ОСОБА_3 211447 грн. Зобов’язано ОСОБА_6 повернути Банку 211447 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 та Банку по 850 грн. з кожного на користь держави. Не погоджуючись з рішенням суду, Банк та ОСОБА_3 в своїх скаргах просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 При цьому апелянти посилаються на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне з’ясування обставин по справі. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах, встановлених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, районний суд виходив з того, що позивачем доведено факт укладення між ОСОБА_6 та Банком договору іпотеки без дозволу органу опіки та піклування, при тому, що така згода була обов’язковою, оскільки у спірному будинку на момент передачі його під іпотеку проживала неповнолітня ОСОБА_5, яка іншого місця проживання не мала. Визнаючи з цих підстав договір іпотеки недійсним, суд застосував правові наслідки недійсності правочину - повернув сторони у первісний стан. Однак повністю погодитись з таким висновком суду судова колегія не може і вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, дав неналежну оцінку доказам по справі і в цілому неправильно вирішив спір. Зазначені обставини є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення. Судом встановлено і матеріалами справи це підтверджується, що 22 лютого 2006 року між ОСОБА_6 та Банком укладено договір іпотеки, предметом якого є належний ОСОБА_4 та ОСОБА_6 будинок по АДРЕСА_1(а.с.7-8). Позивачка підписала заяву на отримання кредиту та дала згоду на укладення договору іпотеки, предметом якого є спірний будинок, де в графі «діти» поставлені прочерки (а.с.37,40-41). У наданих ОСОБА_6 до Банку довідках з місця проживання діти не зазначені(а.с.44,45) Неповнолітня ОСОБА_5 зареєстрована у спірному будинку тільки 12.02.07 року, тобто після укладення договору іпотеки (а.с.46) Оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на момент укладення договору іпотеки були зареєстровані та проживали у будинку по АДРЕСА_1, а, відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України, місцем проживання дитини до 10 років є місце проживання її батьків, тобто, неповнолітня ОСОБА_5 мала право на проживання у зазначеному будинку, то передача його в іпотеку без дозволу органу опіки та піклування є підставою для визнання договору іпотеки недійсним. В цій частині колегія суддів погоджується з висновком районного суду. Доводи апеляційної скарги Банку з посиланням на те, що неповнолітня дитина на момент укладення договору іпотеки не була зареєстрована у будинку, який передано в іпотеку, не мають правового значення, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду в цій частині. Разом з тим, застосовуючи до спірних правовідносин положення ст.216 ЦК України, районний суд не звернув уваги на роз’яснення, які містяться у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, де зазначено, що реституція, як спосіб захисту цивільного права, застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який визнано недійсним. У зв’язку з цим, вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину. З огляду на те, що ОСОБА_3 не був стороною договору іпотеки, який визнаний судом недійсним, а майно, що є предметом спору, набув за іншим договором, висновок суду про повернення сторін у первісний стан не ґрунтується на законі. До того ж, суд залишив поза увагою і ту обставину, що позивачкою вимоги про повернення їй майна заявлялись на підставі ст.388 ЦК України. Судова колегія приходить до висновку про те, що позов ОСОБА_4 не підлягає задоволенню і з підстав, передбачених ст.388 ЦК України. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не міг знати про неправомірність відчуження будинку ОСОБА_4. Будинок придбано ним на законних підставах з прилюдних торгів 15.10.2007 року, про що власники будинку знали, але до суду про визнання недійсним договору іпотеки звернулися лише у квітні 2009 року. Доказів того, що майно вибуло з володіння позивачки поза її волею нею суду не надано. Судом також не дано оцінку тій обставині, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 приховано від Банку факт проживання в спірному будинку неповнолітньої ОСОБА_5 Отже позивачка не довела факт порушення свого суб’єктивного цивільного права, а звернення до суду з даним позовом є намаганням позивачки покласти на відповідачів несприятливі правові наслідки через невиконання нею самою свого обов’язку. Керуючись ст.303,304,п.2 ч.1 ст.307, п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, судова колегія ВИРІШИЛА: Апеляційні скарги публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» і ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2009 року в частині визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 22.02.2006 року між ОСОБА_6 та «Банком «Фінанси та кредит» на жилий будинок та земельну ділянку у м. Херсоні по АДРЕСА_1 залишити без змін. В іншій частині це ж рішення скасувати і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 у задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтва про право власності та витребування жилого будинку по АДРЕСА_1 відмовити. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8610161

Решение Днепровского районного суда, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=917

Определение Апелляционного суда Херсонской области оставившего в силе решение Днепровского районного суда, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=955

Справа № 22ц-184 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий у 1 інстанції Решетов В.В. Категорія 27 Доповідач Семиженко Г.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2010 року березня 03 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області у складі: головуючого Семиженка Г.В. суддів: Бугрика В.В., Лісової Г.Є. при секретарі Устименко Т.П. , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Херсоні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 02 листопада 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи орган опіки та піклування Виконавчого комітету Дніпровської районної ради у місті Херсоні, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Годованний О.В., про визнання договору недійсним, ВСТАНОВИЛА: у червні 2009 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що в забезпечення кредитного договору від 31 жовтня 2007 року поміж ОСОБА_7 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» на 120000 доларів США цього ж дня поміж позивачем та банком було укладено іпотечний договір (майнової поруки), на підставі якого позивач , як іпотекодавець , передав в іпотеку належний йому жилий будинок АДРЕСА_1 у місті Херсоні. Оскільки ОСОБА_7 не виконала зобов'язання за кредитним договором, а кредитор став пред'являти претензії щодо будинку позивача, переданого в іпотеку, через загрозу втратити будинок позивач з березня 2008 року по квітень 2009 року сплачував банку борг за ОСОБА_7 в сумі 17331 долар США. З посиланням на те, що укладенням договору іпотеки без згоди органу опіки та піклування порушено права неповнолітніх дітей позивача, які мали право користування переданим у іпотеку жилим будинком, у позові поставлено питання про визнання зазначеного договору іпотеки недійсним. У жовтні 2009 року позов доповнено вимогою про покладення на відповідача зобов'язання повернути сплачені позивачем кошти в сумі 17331 долар США. Ухвалою суду від 01 жовтня 2009 року до участі у справі у якості третіх осіб залучено орган опіки та піклування Виконавчого комітету Дніпровської районної ради у місті Херсоні, Приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Годованного О.В. 22 жовтня 2009 року до вимог позову з тих самих підстав приєдналася ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_9 Рішенням Дніпровського районного суду міста Херсона від 02 листопада 2009 року позов задоволено частково, іпотечний договір від 31 жовтня 2007 року, укладений поміж Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_3 , визнано недійсним, на користь останнього з Акціонерного товариства «ОТП Банк» стягнуто 13739,99 доларів США, та 2918,32 гривні, сплачених згідно вказаного іпотечного договору, з відповідачів солідарно на користь позивача стягнуто 265 гривень у відшкодування судових витрат. В апеляційній скарзі на рішення суду Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», яке є правонаступником Акціонерного товариства «ОТП Банк», поставлено питання про його скасування як незаконного та необґрунтованого та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. В судовому засіданні при апеляційному розгляді справи учасники процесу свої процесуальні позиції підтримали. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи в забезпечення виконання кредитного договору, укладеного 31 жовтня 2007 року поміж Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_7 в розмірі 120 000 доларів США цього ж дня поміж цим же банком та ОСОБА_3 за згодою його дружини ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір (майнової поруки), за яким ОСОБА_3 передано в іпотеку належний йому будинок АДРЕСА_1 у місті Херсоні (а.с. 93-101), банком на адресу ОСОБА_3 надсилалися досудові вимоги про сплату заборгованості за кредитним договором під страхом звернення стягнення на переданий в іпотеку жилий будинок (а.с. 68-70), на момент оформлення вказаного договору іпотеки право на проживання у даному будинку мали неповнолітні діти позивачів ОСОБА_10, народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та ОСОБА_5, народжена ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с. 19, 20, 22, 72, 74-77,110-112, 136), внесення ОСОБА_3 грошових коштів у вказаному у рішенні суду розмірі в рахунок погашення боргу ОСОБА_7 підтверджено квитанціями та іншою стороною не заперечується (а.с. 121-135). Статтею 203 ЦК України встановлено вимоги, додержання яких є необхідною умовою для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх дітей. Відповідно до ст. 17 Закону «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Оскільки спірний договір іпотеки було укладено без попередньої згоди органу опіки та піклування, чим порушено права неповнолітніх дітей на користування переданим в іпотеку жилим будинком, в силу вимог ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України такий договір є недійсним, отримані банком грошові кошти від ОСОБА_3 згідно зі ст. 216 цього Кодексу підлягають поверненню останньому, ст. 528 ЦК України, на яку відповідач посилається як на підставу задоволення апеляційної скарги, свою дію на спірні правовідносини сторін не поширює . На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що судом у справі ухвалено законне та обґрунтоване рішення, його слід залишити без змін, апеляційну скаргу відхилити як таку, що рішення не спростовує та не ґрунтується на нормах закону. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити. Рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 02 листопада 2009 року залишити без змін. Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, на неї протягом двох місяців з дня набрання законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8610178

Определение Апелляционного суда Донецкой области, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=752

Определение Верховного суда оставившее в силе определение Апелляционного суда Донецкой области, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=954

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2010 року м. Київ Суддя Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України Прокопчук Ю.В., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства ”УкрСиббанк” на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 31 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 25 листопада 2009 року в справі за позовом акціонерного комерційного інноваційного банку ”УкрСиббанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом Шахтарської міжрайонної прокуратури, в інтересах малолітнього ОСОБА_4 до акціонерного комерційного інноваційного банку ”УкрСиббанк”, ОСОБА_3, треті особи: орган опіки та піклування при Шахтарській міській раді, приватний нотаріус Шахтарського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки, встановив: Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 31 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 25 листопада 2009 року, первісний позов акціонерного комерційного інноваційного банку ”УкрСиббанк” задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь акціонерного комерційного інноваційного банку ”УкрСиббанк” 57081 грн. 57 коп. заборгованості за кредитним договором, 570 грн. 82 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Зустрічний позов Шахтарської міжрайонної прокуратури, в інтересах малолітнього ОСОБА_4 задоволено. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство ”УкрСиббанк” просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині задоволення зустрічного позову Шахтарської міжрайонної прокуратури, в інтересах малолітнього ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову Шахтарської міжрайонної прокуратури, в інтересах малолітнього ОСОБА_4 відмовити. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи скарги та зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень. На підставі наведеного та керуючись пунктом 5 частини 3 статті 328 ЦПК України у х в а л и в: Публічному акціонерному товариству ”УкрСиббанк” у відкритті касаційного провадження в справі за позовом акціонерного комерційного інноваційного банку ”УкрСиббанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом Шахтарської міжрайонної прокуратури, в інтересах малолітнього ОСОБА_4 до акціонерного комерційного інноваційного банку ”УкрСиббанк”, ОСОБА_3, треті особи: орган опіки та піклування при Шахтарській міській раді, приватний нотаріус Шахтарського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки відмовити. Додані до касаційної скарги матеріали повернути скаржнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду України ОСОБА_6 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8731659