ANTIRAID

Решение Приморского суда г.Одессы от 30 июня 2009 года по делу №2-7818/09. Валютный кредитный договор с физлицом признан недействительным, договора ипотеки признаны недействительными, кредит пересчитан по курсу на момент получения кредита в гривну и для расчета предоставлен срок в 60 месяцев. Справа № 2-7818/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2009 року Приморський районний суд міста Одеси в складі: головуючого-судді Деруса А.В. при секретарі - Брус Н.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК”, Третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним кредитного договору № 428/F від 09 квітня 2008 року та укладених 10 квітня 2008 р., між Позивачем та Відповідачем договорів іпотеки, в якості забезпечення виконання зобов’язання за зазначеним кредитним договором, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить визнати недійсним кредитний договір № 428/F від 09 квітня 2008 року, зобов’язати Відповідача прийняти від Позивача суму у розмірі 8 538 901 гривень з розстрочкою платежів на 60 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складатиме 142 315 гривень та у зв’язку з недійсністю кредитного договору визнати недійсність іпотечних договорів, зобов’язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане у іпотеку за договорами іпотеки укладеними між Позивачем та Відповідачем 10 квітня 2008 р. Третя особа у судове засідання не з'явилася, про день, час і місце слухання справи сповіщалася належним чином, причини неявки суду не повідомила. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 02 червня 2009 року судом прийнято зустрічний позов від представника Відповідача ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 428/F від 09 квітня 2008 року. Представник Позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові, проти зустрічного позову заперечував, пояснив, що задоволення зустрічного позову не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, а саме визнання недійсним кредитного договору, який суперечить діючому законодавству, оскільки вважає, що зустрічний позов є безпідставним та необґрунтованим посилаючись на те, що 09 квітня 2008 року між Позивачем та Відповідачем було укладено кредитний договір, текст якого складений Відповідачем містить положення, які значно погіршили положення Відповідача, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме Відповідач, надавши кредит у доларах США порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, статті 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, тому вважає, що використання Відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних пав та обов'язків на шкоду Позичальника), що значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для Позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Представник Відповідача у судовому засіданні позов не визнав, поданий Відповідачем зустрічний позов підтримав, пояснив, що Позивач ухиляється від виконання своїх зобов’язань за кредитним договором, згідно якого Позивач отримав споживчий кредит у розмірі 1900000,00 (один мільйон дев’ятсот тисяч) доларів США зі сплатою 12,2% річних терміном погашення по 08 квітня 2009 року, а саме в частині погашення кредиту та сплати відсотків за його користування. Заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. Судом встановлено, що 09 квітня 2008 року між Позивачем та Відповідачем було укладено кредитний договір № 428/F (далі по тексту кредитний договір). Відповідно до пп. 1.1. п.1 кредитного договору Банк зобов'язується надати "Позичальникові" кредитні кошти шляхом перерахування з позичкового рахунку на поточний/картковий рахунок Позичальника № 262001128933840/261190US у Банку з „09” квітня 2008 року і терміном погашення по „08” квітня 2009 року включно у вигляді не поновлюваної лінії у сумі 2 141 600 доларів США (два мільйона сто сорок одна тисяча шістсот доларів США 00 центів), на наступні цілі: на споживчі потреби 1 900 000 доларів США (один мільйон дев’ятсот тисяч доларів США, 00 центів), а також 241 600 доларів США (двісті сорок одна тисяча шістсот доларів США, 00 центів) на сплату страхових платежів у випадках та в порядку передбачених п.п. 2.1.3., 2.2.7. кредитного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 12% (дванадцять цілих дві десяті відсотка) річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та зі сплатою: комісії за обслуговування кредиту 0,00 доларів США, що сплачується щомісяця в період сплати у гривні за курсом НБУ на дату нарахування, незалежно від валюти кредиту; комісії за надання кредиту 1 900,00 доларів США (одна тисяча дев’ятсот доларів США, 00 центів), що сплачуються у момент надання кредиту у гривні за курсом НБУ на дату нарахування, незалежно від валюти кредиту. На підставі п.п. 1.1. п.1. кредитного договору Позивачем отримані кошти в розмірі 1 535 000,00 доларів США (один мільйон п’ятсот тридцять п’ять тисяч доларів США, 00 центів) 11 квітня 2008 року; 120 000,00 доларів США (сто двадцять тисяч доларів США, 00 центів) 18 квітня 2008 року; 50 000, 00 доларів США (п’ятдесят тисяч доларів США, 00 центів) 21 квітня 2008 року; 195 000, 00 доларів США (сто дев’яносто п’ять тисяч доларів США, 00 центів) 22 квітня 2008 року, що в загалі складає 1 900 000 доларів США (один мільйон дев’ятсот тисяч доларів США, 00 центів) , що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ складає 9 595 000 гривень (один мільйон п’ятсот дев’яносто п’ять гривень, 00 копійок) про що не заперечується представником Позивача та представником Відповідача в судовому засіданні. Відповідно інформації по кредиту, наданої у судове засідання представником Відповідача, Позивачем було сплачено по погашенню кредиту суму у розмірі 41 229, 24 доларів США (сорок одна тисяча двісті двадцять дев’ять доларів США, 24 центів), по сплаті процентів за користування кредитом суму у розмірі 154 119, 58 доларів США (сто п’ятдесят чотири тисячі сто дев’ятнадцять доларів США, 58 центів), що разом складає 195 348,82 доларів США (сто дев’яносто п’ять тисяч триста сорок вісім доларів США, 82 центів), що в еквіваленті згідно наданої Відповідачем інформації по кредиту складає 1 046 504 гривень (один мільйон сорок шість тисяч гривень, 00 копійок). Згідно наданої Відповідачем інформації по кредиту за надання кредиту Позивачем було сплачено суму у розмірі 9 595 гривень (дев’ять тисяч п’ятсот дев’яносто п’ять гривень, 00 копійок). Таким чином загальна сума, яка була сплачена Позивачем за кредитним договором № 428/F від 09 квітня 2008 року складає 1 056 099 (один мільйон п’ятсот шістдесят тисяч дев’яносто дев’ять гривень). У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України. Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов’язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов'язань грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України. Згідно Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п. 1 ст. 3, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами "а", "в" та "е" підпункту 6.1. та підпунктів 6.2, Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 р. № 200, фізичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно підпункту 6.3. пункту 6 зазначених Правил ф ізичні особи, а також юридичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1. пункту 7 означених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти - суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Таким чином використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно п.5 ст. 5 Декрету НБУ одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. При розгляді судової справи Відповідачем не було надано доказів, щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Таким чином, Суд приходить до висновку, що при наданні Відповідачем та отриманні Позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення Позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає , що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; статтю 3 Закону України № 2346-III „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ”, яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6,7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, які чітко встановлюють випадки використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю 3 Декрету Кабінету міністрів України від 19.02.1993р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність – це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України – принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Відповідач перекладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на Відповідача – позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для Позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК”, Третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним кредитного договору № 428/F від 09 квітня 2008 року та укладених 10 квітня 2008 р., між Позивачем та Відповідачем договорів іпотеки, в якості забезпечення виконання зобов’язання за зазначеним кредитним договором підлягає задоволенню в повному обсязі, у зв’язку з чим у відповідності із ст. 216 ЦК України , кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. Враховуючи викладене, керуючись ст. 99 Конституції України, ст. 5, п. 5 ст.18 Закону України „Про захист прав споживачів”, ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 3 Закону України № 2346-III „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ”, ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, ст. ст. 13, 16, 203, 215, 216, ч. 2 ст. 192, ч. 1 ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України, абз. 2 та 4 ст. 17 Закону України „Про іпотеку”, ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 88, 209, 212-215, 217, 223 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК”, Третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним кредитного договору № 428/F від 09 квітня 2008 року та укладених 10 квітня 2008 р., між Позивачем та Відповідачем договорів іпотеки, в якості забезпечення виконання зобов’язання за зазначеним кредитним договором, задовольнити. В задоволенні вимог у зустрічному позові Відкритого акціонерного товариства „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 428/F від 09 квітня 2008 року відмовити. Визнати недійсним кредитний договір № 428/F укладений 09 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки укладений 10 квітня 2008 р., між Відкритим акціонерним товариством „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” та ОСОБА_1 і посвідченим нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 1672. Визнати недійсним договір іпотеки укладений 10 квітня 2008 р., між Відкритим акціонерним товариством „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” та ОСОБА_1 і посвідченим нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 1670. Визнати недійсним договір іпотеки укладений 10 квітня 2008 р., між Відкритим акціонерним товариством „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” та ОСОБА_1 і посвідченим нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 1674. Визнати недійсним договір іпотеки укладений 10 квітня 2008 р., між Відкритим акціонерним товариством „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” та ОСОБА_1 і посвідченим нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 1676. Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” прийняти від ОСОБА_1 суму у розмірі 8 538 901 (вісім мільйонів п’ятсот тридцять вісім тисяч дев’ятсот одна) гривня з розстрочкою платежів на 60 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складатиме 142 985 (сто сорок дві тисячі дев’ятсот вісімдесят п’ять) гривень . Зобов’язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки укладеними між Позивачем та Відповідачем 10 квітня 2008 р., а саме земельної ділянці, загальною площею 0,65 га, яка розташована за адресою Одеська область, АДРЕСА_1, ст. Люстдорфської дороги ж/м „Чорноморка”, с. Мізікевича (кадастровий номер НОМЕР_1), яка належить ОСОБА_1. Зобов’язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки укладеними між Позивачем та Відповідачем 10 квітня 2008 р., а саме нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1. Зобов’язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки укладеними між Позивачем та Відповідачем 10 квітня 2008 р., а саме нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_1. Зобов’язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки укладеними між Позивачем та Відповідачем 10 квітня 2008 р., а саме нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. АДРЕСА_4, яка належить ОСОБА_1. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів із дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції. Суддя: А.В. Дерус

Такое ходатайство суд вряд ли удовлетворит до вынесения решения.

В исковых требованиях это есть.

Идея интересная

Газета Сегодня разместила образец иска о признании кредитного договора и договора ипотеки недействительными, размещаем образец этого иска: До ____________ районного суду ________________ (поштовий індекс: _____ _____________ область, місто ________, вулиця _____, будинок № _____) Позивач: ______________________________ , Який мешкає за адресою: індекс ___________, м. _________, ____________________ області, вул.___________________________________, будинок _____, квартира ________ Ідентифікаційний код ____________________ Телефон ______________________ Відповідач: __________(найменування банку), Юридична адреса: індекс: _______, м. _______, ________ області, вул. ____________________, будинок _______ р/р ____________ в Управлінні НБУ у ________ області, МФО _________, код ЕДРПУ _________ Телефони _______________ Третя особа: Приватний нотаріус ДМНО ________________________________________. Юридична адреса: індекс:_________, м. Київ, ___________________ області, вул..______________, будинок ______ Телефон ___________________ ПОЗОВНА ЗАЯВА про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним «__» _______ 2008 року між мною Позичальником _______________, та ______________________________(надалі за текстом — Банк) укладено кредитний Договір № __________ від ______ року. Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного Договору мною Банку була достовірно надана інформація про мій фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів мною була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту. Відповідно до п. ___ кредитного договору Банк зобов’язався надати Позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування з позичкового рахунку на поточний (картковий рахунок) Позичальника № ______________ у Банку з «__» _________ ____ року і терміном погашення по «__» _______ ____ року включно невідновлювальної кредитної лінії у сумі __________ доларів США ____центів (__________ доларів США ___ центів). Відповідно до п. ___ Позичальник зобов’язується сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі ______ % (___________ процентів) річних, що нараховується на фактичний залишок заборгованості за кредитом, за фактичний період користування кредитними коштами. У п. ___ кредитного договору зазначено, що Позичальник зобов’язується щомісяця в термін до _____ числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту у складі щомісячного ануітетного платежу, розмір якого за цим Договором становить _______ доларів США __ центів (____________ доларів США ____ центів). У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором №_______ від «__» ________2008 року між мною та Банком був укладено Договір іпотеки № ________ від ___ ______2008 року. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, я передав Банку в іпотеку нерухоме майно — двокімнатну квартиру загальною площею _______ кв. м, житловою площею ________ кв. м., яка знаходиться у м. __________, __________________ області, по вулиці ________________, будинок ___, квартира ____, та на даний час використовується моєю сім’єю. Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов’язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язань. Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовуюється при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: — надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; — використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України. Крім того, на день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти становив 1 USD = __,__ грн., та на сьогоднішній день становить 1 USD = _,__ грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку мені необхідно сплачувати, в зв’язку із чим значно погіршився мій фінансовий стан. Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час с порушенням одного із принципів цивільно – правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України – принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов’язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на Позичальника за кредитним Договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункт, що значно погіршує становища позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним. Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. На підставі викладеного та керуючись положеннями ст.ст. 3, 15, 21, 110, 119-120 ЦПК України, Конституцією України, ст. ст. 3, 4, 13, 203, 215, 236, 524, 548 Цивільного кодексу України, Законами України «Про заставу”, «Про іпотеку”, «Про національний банк України”, «Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, «Про банки та банківську діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Положенням «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», Постанови N 5 від 12. 04. 96 пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ, Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» Прошу: 1. Прийняти позовну заяву до свого розгляду відповідно до статі 110 Цивільного процесуального кодексу України та Постанови N 5 від 12.04.96 Пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ: «Відповідно до Закону «Про захист прав споживачів” споживачі за власним вибором звертаються до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження Відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання Договору. Жоден із цих Судів не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого Суду з мотивів непідсудності. 2. Визнати недійсним кредитний Договір № ___ від «__» _______ року, укладений між _________________ та ___________________________. 3. Визнати недійсним Договір іпотеки № ___ від «__» _______ року, укладений між ____________________ та ___________________ і посвідченим нотаріально приватним нотаріусам _____________ міського нотаріального округу __________________________зареєстрованим в реєстрі за № ______________від « »_________ року. 4. Зобов’язати Відповідача _______________прийняти у Позивача _________ суму у розмірі _________ грн. __ коп. (_______ гривень _______ копійок) з розстрочкою платежів на 120 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати _________________ грн. __ коп. (_________ гривень_____ копійок) 5. Зобов’язати приватного нотаріуса ____________ міського нотаріального округу ___________________ виключити з реєстру іпотеку та заборонити відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за Договором іпотеки укладеним між Позивачем _________ та Відповідачем __________________ «__» ____________ року, а саме нерухоме майно – двохкімнатну квартиру, загальною площею _______кв. м, житловою площею___________кв. м., що розташована за адресою: квартира номер ____, по вулиці _________________, у місті _________________, ______________ області. яка належить ______________. 6.У відповідності із статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачі» звільнити мене від сплати Судового збору. 7. Судові витрати покласти на Відповідача_____________________________. 8. Під час підготовки справи до судового розгляду вирішити питання у поряду забезпечення позову витребувати у Відповідача ____________________, ксерокопію індивідуальної та генеральної ліценції на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» 9. Під час підготовки справи до судового розгляду вирішити питання у поряду забезпечення позову витребувати у Відповідача ________________, надану мною при отримані кредитних коштів довідки про отримання мною доходу у національній валюті України за останні шість місяців. Перелік документів, що додаються до позовної заяви: 1. Копія паспорту на ім’я ____________________________________. 2. Копія ідентифікаційного коду на ім’я ________________________. 3. Дві копії позовної заяви для Відповідача і Третьої особи. 4. Копія кредитного Договору № _________ від ___________ року. 5. Копія іпотечного Договору № ___________від ____________ року. 6. Копія довідки про заробіток за останні шість місяців. 7. Копії довідок про сплату за кредитним Договором. «_____» _____________ 2009 р. _____________ В.В. Петров

90% искового заявления Вы можете взять из решения суда. Благо их даже у нас около десятка уже есть. Если необходимо заявление в суд, тогда нужно видеть Ваши документы.Будет необходима помощь в составлении иска, звоните.

1. Статья 652 ГК Украины - существенное изменение обстоятельств. 2. Положительный опыт есть, с решениями можно ознакомиться здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showforum=8

1. Данное решение еще в силу не вступило. Кабмин пока подал заявление об апелляционном обжаловании, это было сделано 14.10.2009, т.е. для подачи самой апелляции у Кабмина есть время до 03.11.2009.2. В любом случае действие постановления приостановлено до вступления решения в законную силу. 3. По моему мнению платить не нужно было и до этого. 4. Приостановление действия постановления как и его отмена касается всех предпринимателей, а не только подавших и присоединившихся к иску.

Помочь можем, только не разорвать договор, я думаю это вы сможете и без нас сделать, а расторгнуть договор.Если есть желание, звоните.

Объеденить возможно, но лучше рассматривать отдельно. Пусть банк предоставит квитанцию о получении Вами долларов.

Признать дополнительное соглашение недействительным шансов очень мало, но ипотечный договор признать утратившим силу можно. На основании этого можно убедить банк вернуться к первоначальным условиям с отменной всех начислений связанных с изменением условий договора. По поводу защиты имущества Вы все знаете сами.

http://www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f...E89DC4D7448D55D http://www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f...02F6BE2A9874198 справа №9/70пд Донецький апеляційний господарський суд Постанова Іменем України 14.09.2009 р. Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: суддів за участю представників сторін: від позивача: Дорошенко Д.П., довіреність б/н від 20.04.2009року, від відповідача: Могольницька Н.В., довіреність №632/11.5.2 від 17.12.2008року, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель Централь” м.Донецьк та Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” м.Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009 року по справі №9/70пд /головуючий суддя Марченко О.А., судді Іванченкова О.М., Нестеренко Ю.С./ за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель Централь” м.Донецьк до Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” м.Донецьк про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007, визнання недійсним іпотечного договору №69Вз/2007, визнання недійсним договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Готель Централь” м.Донецьк звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” м.Донецьк про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007, іпотечного договору №69Вз/2007, договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 /арк. справи 3-7, том1/. Рішенням від 20.08.2009року господарський суд Донецької області / головуючий суддя Марченко О.А., судді Іванченкова О.М., Нестеренко Ю.С./ позовні вимоги задовольнив./арк. справи71-82, том2/. Рішення мотивоване тим, що підставами для недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства;недійсність договорів щодо забезпечення зобов'язань позивач нормативно обґрунтовує положеннями ст.548 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції вважає позовні вимоги обґрунтованими, оскільки єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Одночасно, як зазначено вище, сторонам у договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу, навіть у такому разі грошове зобов'язання виражається в договорі в національній валюті України - гривні, що повністю відповідає оперативним приписам ч. 1 ст.524 Цивільного кодексу України; у позивача та відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р., передбачених п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в іноземній валюті, внаслідок чого, з урахуванням приписів ст.198 Господарського кодексу України, ст.524 Цивільного кодексу України, неправомірним є вираження грошових зобов'язань у спірному Кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України; наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем - в доларах США за відсутності у сторін Індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.ст.189, 198 Господарського кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.З5 Закону України „Про Національний банк України". Вказані вище обставини також підтверджуються висновками, викладеними у експертному дослідженні Інституту економіко-правових досліджень Національної Академії наук України. Враховуючи, що зміст спірного кредитного договору суперечить переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Позов в частині визнання недійсним іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, оскільки відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., в забезпечення виконання позивачем обов'язків за яким були укладені іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Товариство з обмеженою відповідальністю “Готель Централь” м.Донецьк у апеляційній скарзі просить змінити мотивувальну частину рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009року у справі №9/70пд , надавши правову оцінку доводам позивача стосовно неправомірності вираження у кредитному договорі розміру комісійної винагороди та відповідальності за порушення зобов’язань у іноземній валюті; скасувати рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009року у справі №9/70пд частково в частині покладання судових витрат на обидві сторони пропорційно; постановити нове рішення, яким судові витрати покласти у повному обсязі на відповідача, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з’ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи./арк. спрваи86-88, том2/. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення не дав правову оцінку доводам позивача стосовно неправомірності вираження у кредитному договорі розміру комісійної винагороди та відповідальності за порушення зобов’язань у іноземній валюті, тоді як зазначив, що нарахування та сплата процентів за користування кредитними коштами у іноземній валюті є неправомірним; спір виник саме з вини відповідача, відповідно судові витрати повинні бути покладені на відповідача, а не пропорційно на обидві сторони. Представник Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” м.Донецьк заперечує проти задоволення апеляційної скарги позивача. Відкрите акціонерне товариство “ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” м.Донецьк також звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009року у справі №9/70пд та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права /арк. справи 94-97, том2/. Зокрема, відповідач вважає, що відповідно до п. в ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", індивідуальної ліценції потребують операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті , якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством України, так як діючим законодавством України не встановлені будь-які обмеження щодо граничних розмірів сум та термінів повернення кредитів в іноземній валюті, тому здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідач вказує, що судом у порушення ст. 216 ЦК України не були застосовані правові наслідки визнання кредитного договору недійсним. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель Централь” м.Донецьк вважає вимоги апеляційної скарги відповідача безпідставними та просить відхилити її. Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.ст. 28-29 Закону України „Про судоустрій” та ст. 101 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін з наступних підстав. Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як встановлено судом першої інстанції, 16.06.2007року між сторонами у справі підписаний кредитний договір №69В/2007, згідно з умовами п.1.1 якого відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13 000 000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013року, а позивач відповідно до п.1.1, п.8.1 укладеного договору прийняв на себе обов'язок щодо перерахування банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,3 відсотків річних на рахунок №20681301003847.840.1 щомісячно до 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту./арк. справи 11-17, том1/. Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств. Відповідно до договору №1 від 14.12.2007року про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року сторони визначили, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах:п. 1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1-13 000 000 доларів США; б) ліміт кредитування 2-6 400 000 доларів США(або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ) п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 - долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня;п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.п. 1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США - 11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях - 12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях - 16,5 відсотків річних./арк. справи18-25, том1/. Згідно договору №4 від 17.09.2008року про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року текст договору викладено наступним чином: п. 1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику);п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 - долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня;п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013року; п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США - 11,5 відсбтків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях -12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях - 16,5 відсотків річних./арк. справи 30-32, том1/. Судом першої інстанції зазначено, що Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк»в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк" на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь»перераховано грошових коштів в іноземній валюті в сумі 18832871,28 доларів США та в національній валюті України у розмірі 2864000 гривень. За вимогами ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 572 Цивільного кодексу України, ст.1 Закону України „Про заставу" передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). . Згідно ст.3 Закону України „Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.2007року між сторонами у справі підписаний договір застави №69Вз-1/2007, згідно п.1.1 вказаного договору Заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язання за кредитним договором передає у заставу Заставодержателю належні йому майнові права, за якими Заставодавець є кредитором; під зобов'язанням у договорі застави розуміється зобов'язання Заставодавця перед заставодержателем, що випливають з кредитного договору№69В/2007 від 16.06.2007року./арк справи 33-39, том1/. Відповідно п.1.2 вказаного договору (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №2 від 29.02.2 008року про внесення змін) майнові права, що є предметом застави, ґрунтуються на договорі інвестування будівництва офісного центру №001-34/8 від 09.01.2008року та усіх додаткових угодах до нього (договорах про внесення змін), які є його невід'ємними частинами, укладеному між заставодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю „РОСУКРОЙЛ", яке є боржником заставодавця за вказаним договором інвестування. Предметом застави за цим договором є майнові права за договором інвестування, що належать заставодавцю на момент укладання цього договору, а також ті, що виникнуть у заставодавця згідно із договором інвестування в майбутньому. Загальна вартість майнових прав, що передаються в заставу, встановлена за домовленістю сторін та складає 92 112 000 грн. Стаття 1 Закону України „Про іпотеку" передбачає, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із ст.5 вказаного закону предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна. 16.06.2007року між сторонами у справі підписаний договір іпотеки №69Вз/2007, згідно п.1.1 якого, предметом договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, вказаного в п. 1.3 цього договору, для забезпечення виконання своїх зобов'язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, здійснення оплати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007року. Як вбачається з п.1.3 іпотечного договору, предметом іпотеки є приміщення будівлі готельного комплексу з діловим центром (літера А-9) та прибудовою (літера А'-1) площею 5089,5 кв.м, а також підземна автостоянка (літера Г-1) площею 2200,3 кв.м, загальною площею 7289,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, буд.87. Таким чином, у забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007року сторонами у справі укладено договір застави №69Вз-1/2007 та договір іпотеки №69Вз/2007 від 16.06.2007року. Предмет позовних вимог - визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року, іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007року та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007року. /арк. справи 3-7, том1/. Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ст.203 Цивільного кодексу України. За приписом ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Як вбачається з позовної заяви, позивач вимагає визнання недійсними вказаних договорів, оскільки використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу суперечить вимогам законодавства; згідно ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог виходячи з наступного. Як вбачається з п.1.1.1. кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року, відповідач зобов’язався надати позивачу кредит /кредитна лінія/ в іноземній валюті /долари США. Крім того, як вбачається з кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року, розмір процентів за договором, комісійної винагороди та відповідальності за порушення зобов’язань визначено у іноземній валюті. Згідно із ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Тобто відповідно до ст.524 ЦК України допускається лише визначення еквіваленту зобов’язання у іноземній валюті, а не сплата нею. Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України зобов’язання підлягає виконанню у національній валюті. За приписами ст.35 Закону України „Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовуюється при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Частиною 2 ст.189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах контрактах) за наявності згоди сторін. Відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що діючим законодавством України встановлено вичерпний перелік випадків, коли зобов'язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України; такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб'єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі отримання вимог, прямо передбачених законодавством. Таким чином, грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. У експертному дослідженні Інституту економіко-правових досліджень Національної Академії наук України визначено, що у відповідності з діючим законодавством України зобов’язання у договорі повинні бути визначені виключно у гривні, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання у іноземній валюті./арк. справи 68-73, том1/. Враховуючи положення ст.ст.32, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд підставно прийняв до уваги експертне дослідження Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України як письмовий доказ по справі, та врахував висновки, викладені в ньому, при вирішенні спору, який виник між сторонами. Виходячи з вищевикладеного, наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.ст.189, 198 Господарського кодексу України, так як грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, що у даному випадку місця не має. Стаття 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність" передбачає, що документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. У відповідності з приписами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. П.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Як вбачається з матеріалів справи за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007року, розмір процентів за договором, комісійна винагорода та відповідальність за порушення зобов’язань визначено у іноземній валюті. Відповідно, виходячи з викладеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Частиною 5 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", п.1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»передбачено одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. Як свідчать матеріали справи спірний кредитний договір укладено сторонами у справі на умовах надання кредиту в іноземній валюті, відповідно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Дозвіл №79-1 від 20.04.2007року Національного банку України , як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки згідно п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій»виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно, із Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю". /арк. справи 62, том1/. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" . Матеріалами справи не підтверджується наявність у жодної із сторін за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007року індивідуальної ліцензії. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п.1.1.4 кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування :кредитом та/або його в доларах США - 11,5 відсотків річних, за користування кредитом а/або його часткою в російських рублях - 12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях - 16,5 відсотків річних, тобто, сплата процентів здійснюється за умовами договору у іноземній валюті; п.9.1-9.3 кредитного договору передбачено нарахування штрафних санкцій у відсотковому відношенні до простроченої суми, відповідно нараховуються згадувані санкції також у іноземній валюті. Пунктом 1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Суд першої інстанції підставно посилається на необхідність отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України, оскільки за спірним кредитним договором оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу здійснюється в іноземній валюті, тобто, має місце використання валюти на території України як засобу платежу, а використання іноземної валюти на території України як засобу платежу повинно проводитись на підставі отриманої суб'єктами договірних відносин індивідуальної ліцензії/ п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю"/. Вказана індивідуальна ліцензія у сторін відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007року суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України ,Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу». Відповідно суд першої інстанції прийшов до вірного висновку що позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року є правомірними та такими, що ґрунтуються на законі. Стосовно вимог про визнання недійсними іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007року та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007року судова колегія зазначає наступне. Як свідчать матеріали справи, іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007року та договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007року укладені сторонами у справі з метою забезпечення основного зобов’язання - кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року, іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007року та договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007року підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності договорів, вказані договори є недійсними з моменту їх вчинення. Заперечення Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” м.Донецьк відносно того, що судом першої інстанції у порушення ст. 216 ЦК України не були застосовані правові наслідки визнання кредитного договору недійсним судова колегія Донецького апеляційного господарського суду не вважає доцільним виходячи з наступного. У вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності угоди господарському суду слід виходити із змісту позовних вимог. Чинне законодавство не виключає право сторони звернутися з вимогою повернути одержане за цією угодою в натурі або про відшкодування у грошах, оскільки така вимога направлена на захист прав власника. Як вбачається з матеріалів справи, вимог щодо повернення одержаного за договорами, які визнавались у судовому порядку недійсними, сторонами не заявлялись, відповідно суд не мав підстав для застосування правових наслідків визнання кредитного договору недійсним. Заперечення позивача, викладені у апеляційній скарзі відносно того, що у відповідності з приписами ст. 49 ГПК України, оскільки спір виник саме з вини відповідача, відповідно судові витрати повинні бути покладені на відповідача, а не пропорційно на обидві сторони, є недоцільним виходячи з того, що за вимогами ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору, що й мало місце у даному випадку. Доводи скаржників судовою колегією не приймаються, оскільки спростовуються вищевикладеним. З урахуванням зазначеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Донецької області по даній справі відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству, а мотиви, з яких подані апеляційні скарги не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки спростовуються вищевикладеним. Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті держмита за подання апеляційних скарг відносяться на скаржників. Керуючись ст. ст. 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009року у справі №9/70пд залишити без змін, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель Централь” м.Донецьк та Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” м.Донецьк –без задоволення. Головуючий Судді: Надруковано: 6 прим. 1-позивачу 2-3 відповідачу 4-у справу 5-ГСДО 6-ДАГС

http://www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f...3D8929F08A3F642 Справа №9/70пд ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 РІШЕННЯ іменем України 20.08.09 р. Господарський суд Донецької області у складі: головуючого судді Марченко О.А., Судді Іванченкової О.М., судді Нестеренко Ю.С. при секретарі судового засідання Гутевич С.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м.Донецьк до відповідача Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк», м.Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р., договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. За участю представників сторін: від позивача: Дорошенко Д.П. – представник (за довіреністю б/н від 20.04.2009р.); від відповідача: Могольницька Н.В. – юрисконсульт (за довіреністю №632/11.5.2 від 18.12.2008р.). З 19.08.2009р. о 15год.00хв. по 20.08.2009р. о 16год.00хв. у судовому засіданні оголошено перерву згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України. СУТЬ СПРАВИ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність вимогам законодавства дій сторін щодо укладання та виконання спірного кредитного договору в валюті, відмінній від гривні України. Крім того, як вказує позивач, недійсність основного зобов’язання (кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.) спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення - іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. Відповідач надав відзив на позовну заяву №300-04-2 від 03.08.2009р., відповідно з яким проти позовних вимог заперечує, посилаючись на наявність у Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” дозволу №79-1 від 20.04.2007р. Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями. Крім того, 20.08.2009р. відповідачем надані пояснення б/н від 20.08.2009р., відповідно з якими відповідач зазначає, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Позивачем надані додаткові пояснення б/н та дати, відповідно з якими останній зазначає, що на виконання кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” від Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” були отримані кошти у сумі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн. Крім того, позивачем зазначено, що ним на користь відповідача були перераховані грошові кошти у сумі 645000,00 доларів США в якості повернення кредиту та 2588762,35 доларів США і 494935,52грн. в якості сплати процентів за користування кредитними коштами. Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України. Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив: 16.06.2007р. між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» (позичальник) підписаний кредитний договір №69В/2007. Згідно з умовами п.1.1 вказаного кредитного договору відповідач зобов’язався надати позивачу грошові кошти у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13 000 000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013р. Одночасно, відповідно до п.1.1, п.8.1 укладеного договору позивач прийняв на себе обов’язок щодо перерахування банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,3 відсотків річних на рахунок №20681301003847.840.1 щомісячно до 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту. Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір. Згідно із ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторони дійшли згоди, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США; б) ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 – долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р. п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях – 16,5 відсотків річних. 17.09.2008р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. За змістом вказаного договору про внесення змін та доповнень, предметом спірного кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 – долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р. п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях – 16,5 відсотків річних. Як встановлено судом, Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» грошові кошти в іноземній валюті в сумі 18832871,28 доларів США та в національній валюті України у розмірі 2864000 гривень. За приписами ст.199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 572 Цивільного кодексу України, ст.1 Закону України „Про заставу” передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За приписами ст.3 Закону України „Про заставу” заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Одночасно, згідно ст.4 вказаного нормативно-правового акту предметом застави можуть бути майно та майнові права. Як встановлено судом, з метою забезпечення виконання позивачем своїх обов’язків за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. між сторонами був підписаний договорів застави №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. За змістом п.1.1 вказаного договору заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов’язання за кредитним договором передає у заставу заставодержателю належні йому майнові права, за якими заставодавець є кредитором. Під зобов’язанням у договорі застави №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін та доповнень) розуміється зобов’язання заставодавця перед заставодержателем, що випливають з кредитного договору, а саме зобов’язання щодо: - повернення заставодержателю грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: - сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ); - валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 – долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; - строк користування кредитом - до 17.06.2013р. - сплати заставодержателю плати за користування кредитом згідно з умовами п.1.1.4 кредитного договору, а саме: плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1 складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях – 16,5 відсотків річних. Згідно п.1.2 вказаного договору (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №2 від 29.02.2008р. про внесення змін) майнові права, що є предметом застави, ґрунтуються на договорі інвестування будівництва офісного центру №001-34/8 від 09.01.2008р. та усіх додаткових угодах до нього (договорах про внесення змін), які є його невід’ємними частинами, укладеному між заставодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю „РОСУКРОЙЛ”, яке є боржником заставодавця за вказаним договором інвестування. Предметом застави за цим договором є майнові права за договором інвестування, що належать заставодавцю на момент укладання цього договору, а також ті, що виникнуть у заставодавця згідно із договором інвестування в майбутньому. Загальна вартість майнових прав, що передаються в заставу, встановлена за домовленістю сторін та складає 92 112 000 грн. Одночасно, за змістом ч.1 ст.575 Цивільного кодексу України одним із видів договору застави є іпотека. Відповідно до ст.1 Закону України „Про іпотеку” іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із ст.5 вказаного закону предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна. Як встановлено судом, 16.06.2007р. між позивачем та відповідачем був підписаний договір іпотеки №69Вз/2007. Пунктом 1.1 зазначеного правочину встановлено, що предметом договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, вказаного в п.1.3 цього договору, для забезпечення виконання своїх зобов’язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, здійснення оплати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. Предметом договору іпотеки, згідно із п.1.3 іпотечного договору, є приміщення будівлі готельного комплексу з діловим центром (літера А-9) та прибудовою (літера А’-1) площею 5089,5 кв.м, а також підземна автостоянка (літера Г-1) площею 2200,3 кв.м, загальною площею 7289,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, буд.87. Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недодержання вказаного положення, а також пунктів другого, третього, п’ятого, шостого ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст.215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як вказувалося вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» звернулося до господарського суду з вимогами про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. Підставами для недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства. Недійсність договорів щодо забезпечення зобов’язань позивач нормативно обґрунтовує положеннями ст.548 Цивільного кодексу України. Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, приймаючи до уваги приписи ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України та обставини, наведені позивачем у якості підстави для визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» в частині визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. підлягають задоволенню з урахуванням наступного: Відповідно до змісту ст.7 Господарського кодексу України, ст.4 Цивільного кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Згідно із ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. За приписами ст.35 Закону України „Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовуюється при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Одночасно, як зазначено вище, сторонам у договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому разі грошове зобов’язання виражається в договорі в національній валюті України – гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч.1 ст.524 Цивільного кодексу України. Частиною 2 ст.189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України суд дійшов висновку, що вказаними актами діючого законодавства встановлений вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України. Такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб’єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі дотримання вимог, прямо передбачених законодавством. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням приписів ст.7 Господарського кодексу України, ст.4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. За висновками суду, надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. За приписами ст.14 Господарського кодексу України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Відповідно до ст.2 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із ст.2 Закону України „Про банки та банківську діяльність” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. При цьому, суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п.1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Як було встановлено судом вище, на момент укладання кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторонами було досягнуто домовленості щодо надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті в розмірі 13 000 000 доларів США. Приймаючи до уваги положення п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та враховуючи встановлені судом обставини щодо укладання спірного договору на умовах надання кредиту в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Проте, як встановлено судом, індивідуальна ліцензія на надання Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” та отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» кредиту в іноземній валюті у жодної із сторін за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. відсутня. При цьому, посилання відповідача на лист Національного банку України №28-313/2178 від 29.05. 2001р., за змістом якого на теперішній час здійснення резидентами операцій по наданню та одержанню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, суд до уваги не приймає враховуючи, що відповідно до ст.56 Закону України „Про Національний банк України” нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Діючим законодавством не встановлено нормативного-правового характеру документів, виданих Національним банком України у вигляді листів. Тобто, лист №28-313/2178 від 29.05.2001р. Національного банку України не є джерелом права та нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини в сфері проведення валютних операцій, оскільки носить лише інформативний характер. Одночасно, за висновками суду, якщо на теперішній час обмеження щодо термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті законодавством не встановлені, отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного: Як вказувалося вище, відповідно до п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” використання іноземної валюти на території України як засобу платежу проводиться на підставі отриманої суб’єктами договірних відносин індивідуальної ліцензії. Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до п.1.1.4 кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях – 16,5 відсотків річних. Як було встановлено вище відповідно до банківських виписок, кредит в сумі 18832871,28 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого плата за користування кредитом (проценти) також проводилася Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті або банківських металах за період з червня 2007р. по лютий 2009р. Позивачем зазначено, що ним на користь відповідача були перераховані грошові кошти у сумі 645000,00 доларів США в якості повернення кредиту та 2588762,35 доларів США і 494935,52грн. в якості сплати процентів за користування кредитними коштами. Одночасно, у судовому засіданні 20.08.2009р. відповідач підтвердив, що плата процентів за користування кредитом здійснювались позивачем в іноземній валюті, тобто в доларах США Приймаючи до уваги, що в договорі був визначений обов’язок позивача по оплаті процентів за користування кредитом в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що іноземна валюта – долар США – використовувалась у спірних правовідносинах між сторонами як засіб платежу, що потребує наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідачем не заперечуеться факт того, що оплата вищевказаних процентів в доларах США є засобом платежу, тобто валютною операцією (протокол судового засідання від 20.08.2009р.). Крім того, оплата позивачем боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, пені та штрафу, стягнення яких в іноземній валюті можливо у випадках, передбачених положеннями розділу 9 кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Проте, як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу». При цьому, наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл №79-1 від 20.04.2007р. Національного банку України (додаток), як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. За висновками суду, наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та не робить укладений кредитний договір законним. Щодо положеннь п.5.4 Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», відповідно до яких з поточного рахунку в іноземній валюті юридичних осіб-резидентів за розпорядженням власника рахунку здійснюються операції щодо перерахування грошових коштів для погашення заборгованості за отриманим кредитом в іноземній валюті (в тому числі проценти, комісійні, неустойка), то вказаний нормативно-правовий акт регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій, проте не регулює порядок та умови здійснення валютних операцій. Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням змісту кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., судом встановлено, що сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії: - індивідуальну ліцензію на надання і одержання кредиту в іноземній валюті відповідно до п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”; - індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави відповідно до п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Проте, як свідчать матеріали справи, зазначені індивідуальні ліцензії Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” у встановленому законодавством порядку отримані не були. Як вказувалося вище, відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Аналогічні положення щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені ст.524 Цивільного кодексу України. Судом встановлено, що у позивача та відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р., передбачених п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, в іноземній валюті, внаслідок чого, з урахуванням приписів ст.198 Господарського кодексу України, ст.524 Цивільного кодексу України, неправомірним є вираження грошових зобов’язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.ст.189, 198 Господарського кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст.35 Закону України „Про Національний банк України”. Вказані вище обставини також підтверджуються висновками, викладеними у експертному дослідженні Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України. Зокрема, відповідно до змісту зазначеного документу, визначення сторонами у спірному кредитному договорі суми кредитної лінії та процентів за її використання в доларах США суперечить законодавству, в тому числі, нормам щодо обов’язкового вираження грошових зобов’язань в гривні. Крім того, виходячи з того, що валютою кредитної лінії є долар США і, як наслідок, проценти за користування кредитом також повинні сплачуватися в доларах США, при проведенні експертного дослідження науковою організацією зроблено висновок, що одна із сторін повинна була отримати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти як засобу платежу. За приписами ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, в тому числі, письмовими доказами. При цьому, за змістом ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. За таких обставин, виходячи зі змісту положень ст.ст.32, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає до уваги експертне дослідження Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України як письмовий доказ по справі, та враховує висновки, викладені в ньому, при вирішенні спору, який виник між сторонами. Інші обставини, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог відносно визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., за висновками суду, є неправомірними та безпідставними. Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України. За приписом ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що зміст спірного кредитного договору суперечить переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності договору №69В/2007 від 16.06.2007р., останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного: Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким були укладені іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Оскільки недійсність договорів обумовлена виною обох сторін, тому судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України. На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.11, 203, 215, 236, 509, 524, 546, 548, 572, 575, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.14, 174, 173, 189, 193, 198 Господарського кодексу України, Законами України „Про заставу”, „Про іпотеку”, „Про національний банк України”, „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, „Про банки та банківську діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Положенням «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» , ст.ст.4-2, 4-3, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, - ВИРІШИВ: Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м.Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. - задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №69В/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк. Визнати недійсним іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк. Визнати недійсним договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк (за адресою: б-р Шевченко, 13а, м. Донецьк, 83003, код ЄДРПОУ 24453835) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» (за адресою: вул. Артема, 87, м. Донецьк, 83000, код ЄДРПОУ 31178655) витрати по сплаті державного мита в сумі 42грн.50коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу в розмірі 59грн.00коп. Видати наказ після набуття рішенням законної сили. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття. В судовому засіданні 20.08.2009р. оголошено повний текст рішення. Головуючий суддя Суддя Іванченкова О.М. Суддя Нестеренко Ю.С.

Во-первых нужно видеть Ваш договор. Если спор будет рассматривать Печерский суд, то решение получите в течении месяца. Для подачи иска необходима копия договора, копия квитанции о внесении депозита, копия обращения в банк с отметкой о его получении банком о возврате депозита и процентов.Нужна будет помощь в составлении иска, звоните.

Вы же подписали допсоглашение. Относительно оспаривания получения Вами нового кредита для погашения старого осуществить можно и не только на основании Закона Украины "О защите прав потребителей", но и на основании Гражданского кодекса.

На основании договора банк мог самостоятельно внести автомобиль в реестр движимого залогового имущества. Проверить это просто, подойдите к любому нотариусу и попросите проверить реестр на предмет запрещения в отчуждении.

А вот и последствия безнаказанности и бездействия регулятора НБУ уже и Укрпромбанк опубликовал списки заемщиков: http://antiraid.com.ua/news/2009101893.html. Кстати, в интервью "Зеркалу недели" председатель правления ВТБ банка Пушкарев прямо сказал, что отношения между банками и заемщиками уже перемещаются в криминальную плоскость. С намеком на то, что банки начали нанимать криминалитет для выбивания долгов и что суды не эффективны: http://delo.ua/dengi/banki/mnenie-otnoshen...nalnuju-132327/.

справа №2–392/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2009 року Знам’янський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Петкова В. П. при секретарі Бондар Г. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Знам’янка Кіровоградської області цивільну справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі – Банк) до ОСОБА_1 (далі – Відповідач-1) , ОСОБА_2 , (далі – Відповідач-2) , ОСОБА_3 (далі – Відповідач-3) третя особа на стороні відповідачів орган опіки та піклування виконавчого комітету Знам’янської міської ради про звернення стягнення, суд, - ВСТАНОВИВ: Банк звернувся в суд з позовом і просить постановити рішення яким в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором НОМЕР_1 від 19.06.2008 р. (далі – Договір) в сумі 15860, 69 Дол. США, що еквівалентно 122127, 31 грн., звернути стягнення на майно – житловий будинок АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 19.06.2008 р.) ЗАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі – продажу будь – яким способом з іншою особою – покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселити відповідача - 1, відповідача - 2, які зареєстровані і проживають у будинку АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Знам’янського МВ УМВС України в Кіровоградській області та стягнути з відповідачів судові витрати, обґрунтувавши вимоги тим, що згідно укладеного 19.06.2008 р. між Банком і ОСОБА_1 був укладений договір згідно якого відповідач - 1 отримала кредит у розмірі 17551,43 Дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік, на суму залишку, з кінцевим строком повернення кредиту 19.06.2018 р. Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530, 1050 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася. В порушення зазначених норм Закону та умов Договору Відповідач - 1 зобов’язання за Договором належним чином не виконав. Наслідками порушення відповідачем зобов’язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. У зв’язку із зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором, відповідач станом на 22.01.2009 року має заборгованість в сумі 15860, 69 Дол. США, яка складається із заборгованості : за кредитом – 15423,88 Дол. США; по процентам за користуванням кредитом – 378,99 Дол. США; по комісії за користування кредитом – 53,90 Дол. США; пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором – 3,92 Дол. США. З метою забезпечення виконання зобов’язань по Договору 19.06.2008 р. між Банком, Відповідачем – 2, Відповідачем – 3 був укладений іпотечний договір згідно якого предметом іпотеки є житловий будинку АДРЕСА_1 , що належить відповідачам на праві спільної власності. Згідно ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення, а також згідно ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку», ст. 109 ЖК України – звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, тобто відповідач – 1 і відповідач – 2 підлягають виселення із житла, яке є предметом іпотеки розташованого по АДРЕСА_1 Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав пославшись на обставини викладені в позовній заяві. Просить суд, позов задовольнити. Відповідач – 1 в судовому засіданні позов не визнала повністю, пояснивши суду, що після того, як вона взяла кредит, вона дотримувалась графіку внесення обов’язкових щомісячних платежів, але в зв’язку з кризою яка виникла у неї, виникли проблеми в бізнесі, а також збільшився у два рази курс долара, в зв’язку з чим вона не своєчасно і не повністю сплатила обов’язкові платежі і виникла заборгованість. Крім того кредит вона взяла зі строком погашення 19.06.2018 року, а не зі строком погашення кредиту в 2009 році. Прикладе всі зусилля для своєчасного погашення кредиту. Виселення із будинку її з грудною дитино не можливо так як вона являється матір’ю одиночкою і другого житла не має. Тому вважає, що виселення її з дитиною і сім’ї її батьків, з будинку, з метою продажу є порушенням Конституції України зі сторони Банку та і взагалі вартість їх будинку перевищує всю суму кредиту. Відповідач – 2 в судовому засіданні позов не визнала повністю. Відповідач – 3 в судовому засіданні позов не визнав повністю. Представник третьої особи - органу опіки та піклування виконавчого комітету Знам’янської міської ради в судовому засіданні заперечував проти позову банку в рахунок погашення заборгованості по кредиту виселити із приватного будинку матір, діда і бабу, в той же час в цьому будинку проживає малолітня дитина, яка має право мешкати в ньому. В позові банку нічого зазначається про виселення дитини. Дитина не може залишатися одна в будинку, у якому її матір втратить право проживання, бо це суперечить її законним інтересам і потребам проживати разом з матір’ю. Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідачів, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи встановив наступне. Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України, по кредитному договору банк зобов’язується надати кредит позичальнику, в розмірі та на умовах, що передбачені кредитним договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти. 19 червня 2008 р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір НОМЕР_1 згідно якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 17551,43 Дол. США з кінцевим строком повернення 19.06.2018 р. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік, на суму залишку. Відповідач - 1 зобов’язувався відповідно до положень п. 8.1 повернути наданий кредит частками кожного місяця відповідно до графіку погашення кредиту зі щомісячним платежем в сумі 295,51 Дол. США в період з 20 по 25 число кожного місяця, для погашення кредиту, відсотків, винагороди, комісії. Згідно п. 8.1.2 у разі порушення термінів оплати, передбачених п. 8.1.1 (в.ч. оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів – сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі – останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів. Доводи представника позивача, що Відповідач – 1 станом на 22.01.2009 року має прострочення по оплаті кредиту і заборгованість по сплаті обов’язкових щомісячних поточних платежів в результаті чого виникла заборгованість по кредиту в сумі 15860,69 Дол. США спростовується поясненнями даними в судовому засіданні Відповідачем – 1, розрахунком заборгованості за договором НОМЕР_1 , а також представник позивача в судовому засіданні не надав докази, що відповідач – 1 прострочила оплату кредиту, відсотків і інших платежів більш ніж 120 календарних днів. Відповідно до положень ч. 3 ст. 10, ч. 1, 3, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається. Відповідно до положень ч. 2 ст. 1050 ЦК України, у разі якщо договором встановлений обов’язок позичальника повертати отриману позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів. 19 червня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов’язань по договору між ЗАТ КБ «Приватбанк» і Відповідачем – 2, Відповідачем – 3 був укладений іпотечний договір згідно якого предметом іпотеки є житловий будинку АДРЕСА_1 , що належить відповідачам 2-3 на праві спільної власності, яка повністю забезпечувала виконання всіх грошових зобов’язань відповідача, в тому числі зобов’язання по поверненню основної суми кредиту та сплати процентів, комісій, штрафів та платежів, витрат понесених іпотекодержателем і пов’язаних з пред’явленням вимоги по зобов’язанням за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет іпотеки. Згідно умов договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється іпотекодержателем на підставі рішення суду в разі порушення позичальником зобов’язання, забезпеченого іпотекою. Згідно ч. 1 ст. 33, ст. 38 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. № 898-ІV, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а також передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі – покупцеві на підставі рішення суду. Судом з урахуванням викладеного встановлено, що представник позивача в судовому засіданні в обґрунтування позовних вимог не довів, що ОСОБА_4 в результаті неналежного виконання умов кредитного договору допустила прострочення сплати кредиту більше ніж 120 календарних днів в результаті чого виникла заборгованість по кредиту, а в порушення вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування позовних вимог побудував на припущеннях. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. На протязі розгляду справи представник позивача позовні вимоги до залученого в якості відповідача ОСОБА_3 , як іпотекодавця так, як даним позовом порушуються його права і інтереси, позовні вимоги про виселення із житлового будинку і зняття з реєстрації не пред’явив, що підтверджується позовною заявою тому позов і докази відносно ОСОБА_3 судом не розглядався. Крім того, в судовому засіданні встановлено, що в житловому будинку АДРЕСА_1 , зареєстрована і проживає грудна дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, до якої позовні вимоги про виселення позивачем не були пред’явлені, а грудна дитина одна без матері в будинку проживати не може (а.с.29.61). Згідно ч. 2 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.042001 р. № 2402-ІІІ, кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти – члени сім’ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють. Майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Таким чином, проаналізувавши та оцінивши всі докази по справі, суд дійшов висновку, що позов ЗАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 який належить відповідачам в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором є не обґрунтованим і таким, що побудований на припущеннях тому позовні вимоги Банку не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 88 ЦПК України судовий збір і витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду цивільних справ у суді покласти на рахунок позивача. Керуючись ст. ст. 27, 31, 88, 213 - 215 ЦПК України, на підставі ст. ст. 526, 527, 530, 553, 554, 1054 ЦК України, суд, - ВИРІШИВ: В задоволенні позову закритому акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення – відмовити. Судові витрати віднести на рахунок позивача. Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до апеляційного суду Кіровоградської області через Знам’янський міськрайонний суд Кіровоградської області. Суддя Знам’янського міськрайонного суду Кіровоградської області В. П. Петков

Справа № 2- 2115/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.06.2009 року Кіровський районний суд міста Кіровограда у складі: головуючого Завгороднього Є.В. при секретарі Болокан Т.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором кредиту. Просить стягнути кредитну заборгованість в розмірі 47201,23 доларів США та 2 274 грн. 12 коп., судові витрати. В суді вимоги підтримав. ОСОБА_1 і його представник первісний позов визнали, подали зустрічну позовну заяву згідно якої просять розірвати кредитний договір № 03-10238108-Ф від 09.04.2008 року, укладений між сторонами та припинити нарахування відсотків з часу розірвання договору. З`ясовані наступні факти і відповідні їм правовідносини: - Сторони по справі 09.04.2008 року уклали кредитний договір за № 03- 10238108-Ф, згідно якого відповідач отримав 45 000,00 доларів США строком з 9 квітня 2008 року по 8 квітня 2038 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 13,0% річних. Для придбання житла. - Факт отриманні відповідачем коштів в сумі 45 000 доларів США підтверджується випискою з особового рахунку (а.с. 13-14). - Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. - В порушення умов кредитного договору, відповідач від взятих на себе зобов’язань відмовився в односторонньому порядку, в наслідок чого утворилася заборгованість за договором кредиту, яка станом на 27.05.2009 року становить 47201, 23 доларів США та 2274, 12 гривень та складається з наступного: 43375,00 доларів США – заборгованості за кредитом, 409,06 доларів США – заборгованості за процентами, 744,99 доларів США – простроченої заборгованості за кредитом, 2672,18 доларів США – простроченої заборгованості за процентами, 1763 грн. 42 коп. - пені за простроченими процентами, 510 грн. 70 коп. пені за простроченим кредитом, що підтверджується розрахунком (а.с. 66). - Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов’язань є неприпустимою. За таких обставин первісний позов обґрунтований і підлягає задоволенню. - Також обґрунтовані доводи ОСОБА_1 і його представника так-як Банк і позичальник не досягли згоди по зміні умов кредиту та приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися, крім того Банк з свого боку ініціював звернення з позовом до суду, чим фактично в односторонньому порядку змінив умови кредитного договору і стягує кошти одночасно і одноразово, у в зв’язку з чим кредитний договір підлягає розірванню, а зобов’язання, що виникли згідно договору – припиняються. Суд дійшов до такого висновку зважаючи на наступні обставини : - У ОСОБА_1 істотно зменшилась сума прибутку від здійснення підприємницької діяльності, після укладення кредитного договору у нього з`явились утриманці : малолітня дитина, вагітна дружина, що документально підтверджено довідками про дохід , склад сім»ї, та з жіночої консультації. Крім того одночасно підвищився курс долара США (валюти платежу по договору) по відношенню до національної грошової одиниці і знизилась вартість придбаного жилого приміщення , що обумовлено незалежними від сторін зовнішньо-економічними факторами , на які ОСОБА_1 не розраховував при укладенні договору і не міг передбачити їх настання . В момент укладання договору сторони не знали і не могли передбачити що така зміна настане , і що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Зміна перерахованих істотних умов та зменшення ціни придбаного житла і підвищення грошового еквіваленту оцінки цього майна порушує співвідношення майнових інтересів Андрєєва по відношенню до того , на що він розраховував при укладенні договору.(ч.2ст.652 ЦК України.) - Згідно ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов»язання сторін припиняються. Суд вирішив спір в межах заявлених вимог і на виконання положень ч.3 ст. 652 ЦК України дійшов висновку що у разі розірвання договору необхідно виходити з необхідності справедливого розподілу понесених сторонами витрат у зв»язку з виконанням цього договору. Так, на користь банку підлягає стягненню вся сума кредиту та коштів за користування кредитом-до припинення договірних зобов`язань. - Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про необхідність задоволення зустрічних вимог в частині розірвання кредитного договору №03-10238108-Ф від 09.04.08 року, припинення нарахування відсотків за користування коштами. - Відповідно до ст.88 ЦПК України суд стягує з ОСОБА_1 1730 грн. судових витрат, понесених позивачем при подачі позову до суду, так-як він недотримався договірних зобов’язань. - Керуючись ст.ст.525,526 , 652,653, 1054 ЦК України, ст.ст. 88, 212-218 ЦПК України, суд,- ВИРІШИВ : Позов Відкритого акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» 47201,23 доларів США, 2274,12 гривень заборгованості за кредитним договором № 03-10238108-Ф від 9 квітня 2008 року та 1730 гривень судових витрат. Зустрічний позов ОСОБА_1 – задовольнити. Розірвати кредитний договір №03-10238108-Ф від 9 квітня 2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 . Припинити нарахування відсотків за користування кредитом з моменту розірвання договору №03-10238108-Ф, укладеного 9 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 . Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів та апеляційної скарги в наступні 20 днів. Суддя : підпис Є.В.Завгородній Згідно з оригіналом. Суддя Кіровського районного суду міста Кіровограда Є.В.Завгородній

Справа № 2- 1182/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 серпня 2009 м. Полтава Ленінський районний суд м. Полтави в складі: головуючого судді Юхно С.П., при секретарі Кожебуд М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за рахунок предмети іпотеки, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання незаконним підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, визнання недійсною умову договору та стягнення моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ: У квітні 2009 року позивач Закрите акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за рахунок предмету іпотеки. В позові зазначено, що 23 січня 2008 року відповідач отримав кредит в розмірі 640 000 грн., відповідно до укладеного договору НОМЕР_1 від 21 січня 2008 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10 січня 2023 року. У зв’язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 18 березня 2009 року має заборгованість в сумі 694 161 грн. 04 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 627 852 грн. 08 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 32 906 грн. 31 коп. , пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором 109 грн. 27 коп., а також штрафів відповідно до правил надання банківських послуг: 250 грн. штраф (фіксована частина), 33 043 грн. 38 коп. штраф (процентна складова). У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором Банк з відповідачем 21 січня 2008 року уклав договір іпотеки НОМЕР_2 . Згідно договору іпотеки відповідач надав у іпотеку нерухоме майно, а саме: не житлову будівлю, що складається з: А-1 магазин загальною площею 115,5 кв.м., №1 замощення, № 2 огорожа, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу. У травні 2009 року ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву до Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання незаконним підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, визнання недійсною умову договору та стягнення моральної шкоди. У зустрічному позові ОСОБА_1 зазначає, що 21 січня 2008 року між ним та Закритим акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк” укладено кредитний договір НОМЕР_1 в розмірі 640 000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10 січня 2023 року. В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором він з Банком 21 січня .2008 року уклав договір іпотеки НОМЕР_2 Згідно договору іпотеки він надав Банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: не житлову будівлю, що складається з: А-1 магазин загальною площею 115,5 кв.м., №1 замощення, № 2 огорожа, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У лютому 2009 року він сплачуючи черговий платіж за кредитним договором, в касі Банку дізнався про те, що його щомісячний платіж збільшився в зв’язку із збільшенням розміру відсоткової ставки до 30 % річних починаючи з 1 лютого 2009 року. Того ж дня він з вернувся до Банку з листом в якому просив обґрунтувати причини зміни відсоткової ставки та повідомив про свою незгоду з вказаною відсотковою ставкою. Він повністю сплатив чергові платежі на день подачі зустрічного позову до суду, відповідно до графіку погашення кредиту, що є невід’ємною частиною кредитного договору НОМЕР_1 від 23 січня 2008 року. Відсотки, пеня та штраф нараховані банком з 1 лютого 2009 року неправомірно, так як розраховувались виходячи з відсоткової ставки у розмірі 30 % річних. Тому, вважає позовні вимоги Банку безпідставними, в зв’язку з чим просить суд визнати незаконним підвищення відсоткової ставки за користування кредитом за кредитним договором НОМЕР_1 від 23 січня 2008 року та визнати недійсним п.п.2.3.3 кредитного договору в частині щодо такої події як право Банку при виникненні кожної з наступних подій, зокрема неотримання від Позичальника згоди на зміну відсоткової ставки за користування кредитом до дати вступу в силу зміненої відсоткової ставки, згідно статті 651 Цивільного кодексу України, здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення. У зазначену в повідомленні дату договір вважається розірваним. Кріт того, просив суд стягнути із Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на його користь 5 000 грн. моральної шкоди та зобов’язати Банк розблокувати його рахунок. Ухвалою суду від 20 травня 2009 року вищевказані позови об’єднанні в одне провадження ( а.с. 56). Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги первісного позову, а вимоги зустрічного позову повністю не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні в повному об’ємі. Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом не визнав та заперечував щодо їх задоволення, а вимоги зустрічного позову підтримав та просив суд задовольнити їх в повному об’ємі. Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню, а позовні вимоги зустрічного позову підлягають частковому задоволенню з наступних підстав: Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами та їх представниками. Сторони 21 січня 2008 року уклали кредитний договір НОМЕР_2 ( а.с.4-8). Згідно підпунктів 1.2, 1.3 пункту 1 вказаного договору Банк надав відповідачу за первісним позовом кредит в сумі 640 000 грн. з кінцевим терміном погашення 10 січня 2023 року включно зі сплатою відсотків за користування кредитом. Згідно підпункту 4.1 пункту 4 договору кредит надано зі сплатою 18% річних, що нараховуються на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2 договору Банк має право збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом, при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні. При цьому Банк за 20 днів до вступу в силу зміненої ставки, направляє Позичальникові письмове повідомлення про зміну відсоткової ставки, що містить графік погашення кредиту, відсотків і винагороди, розрахований з урахуванням нової відсоткової ставки (а.с.5). Згідно розрахунку заборгованості (а.с.3) з 1 лютого 2009 року збільшився розмір відсоткової ставки до 30 % річних. Відповідно до інформації про заборгованість станом на 28 серпня 2009 року (а.с.77) прострочення заборгованість по кредиту відсутня, прострочення заборгованості по комісії відсутня, існує заборгованість по відсоткам, у зв’язку із збільшенням відсоткової ставки по кредитному договору до 30 %. Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльністю» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно – правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Пунктом «г» ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживачу у письмовій формі тип відсоткової ставки. Таке саме правило встановлено Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808. У постанові НБУ № 361 від 2 серпня 2004 року «Про схвалення Методичних рекомендацій щодо організацій та функціонування систем ризик – менеджменту в банках України» визначено терміни «фіксована процентна ставка» і «змінна процентна ставка». Фіксована не підлягає перегляду протягом часу дії договору, змінна - підлягає. Виходячи зі змісту кредитного договору, укладеного між сторонами, то Банк при укладені договору взагалі не виконав вимоги законодавства щодо повідомлення позивача про тип відсоткової ставки. Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладені договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Згідно п.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватись залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь–яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настанні події, не залежно від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банк не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін (змін кредитної політики банку). Таким чином, зміна процентної ставки відповідно до ст. 652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладені договору. Представник Банку не надав суду докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 до вступу в силу зміненої процентної ставки був письмово повідомлений про вказану обставину. Крім того, суду не надано доказів того, що станом на 1 лютого 2009 року істотно змінилися обставини, якими керувалися сторони при укладенні договору та настала подія, яка має безпосередній вплив на вартість ресурсів Банку. Оскільки Банк, в порушення вимог кредитного договору, Закону України «Про захист прав споживачів», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, в односторонньому порядку вніс зміни до кредитного договору про підвищення відсоткової ставки за користування кредитом, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про визнання незаконним підвищення Банком відсоткової ставки за користування кредитом. Відповідно до ч.3 ст. 1056-1 ЦК України, яка набрала чинності 9 січня 2009 року, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Згідно ч.2 ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до ч.1, 4 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язанні з його недійсністю. Правові наслідки недійсністю правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватись за домовленістю сторін. Таким чином умова договору, передбачена п.п. 2.3.1 п. 2.3 Кредитного договору про право відповідача збільшувати розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною з 09.01.2009 року і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків, а тому процентна ставка за кредитним договором повинна залишатися без змін до повного виконання всіх умов обома сторонами договору. Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановленні частиною першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Стаття 47 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законом. Положення пп. 2.3.3 п. 2.3 кредитного договору порушують права та законні інтереси відповідача – позивача ОСОБА_1 , містять дискримінаційні стосовно відповідача – позивача ОСОБА_1 правила зміни відсоткової ставки, та є несправедливою умовою договору. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шаруванням права та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних справ та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Таким чином, підпункт 2.3.3 пункту 2.3 кредитного договору підлягає визнанню недійсним, а позов частковому задоволенню. З врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги по зустрічному позову в частині зобов’язання Банку розблокувати рахунок НОМЕР_3 , який відкритий ОСОБА_1 у Банку як фізичною особою-підприємцем, підлягають задоволенню. Відповідач ОСОБА_1 не надав суду докази, на підтвердження того, що вищевказаними діями Банку йому заподіяна моральна шкода, тому суд не знаходить підстав для задоволення в цій частині позовних вимог зустрічного позову. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 543, 554, 559, 625, 1048, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 10, 59, 60, 208, 209, 212-214 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: Відмовити у задоволенні позову Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за рахунок предмети іпотеки в повному об’ємі. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання незаконним підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, визнання недійсною умову договору та стягнення моральної шкоди задовольнити частково. Визнати незаконним з 9 січня 2009 року збільшення Закритим акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк” процентної ставки за користування кредитом за кредитним договором НОМЕР_1 від 21 січня 2008 року, який укладений Закритим акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк” та ОСОБА_1. Визнати незаконним з 9 січня 2009 року умову п.п. 2.3.3 кредитного договору НОМЕР_1 від 21 січня 2008 року, який укладений Закритим акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк” та ОСОБА_1 , в частині щодо такої події як право Банку при виникненні кожної з наступних подій, зокрема, неотримання від Позичальника згоди на зміну відсоткової ставки за користування кредитом до дати вступу в силу зміненої відсоткової ставки, згідно статті 651 Цивільного кодексу України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення. У зазначеному повідомленні дату договір вважається розірваним. Зобов’язати Закрите акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” розблокувати рахунок НОМЕР_3 у ПГРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк», який відкритий ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем. Стягнути з Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на користь ОСОБА_1 сплачені при подачі позову витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. 50 коп. В іншій частині позовних вимог відмовити. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області. Заява про апеляційне оскарження подається через Ленінський районний суд м. Полтави протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя Ленінського районного суду м. Полтави С.П. Юхно

Справа № 2-376/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2009 р. Каланчацький районний суд Херсонської області в складі: головуючого судді Прудкої Л.Г. при секретарі Піхота Л.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ВАТ „Державний ощадний банк України” в особі філії Херсонського обласного управління № 10021/0116 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 336163,67 грн., Встановив: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ Державний ощадний банк України” в особі філії Херсонського обласного управління № 10021/0116 заборгованість за кредитним договором № НОМЕР_1 від 12.04.2007 року в сумі 336163,67 грн., солідарно. В судовому засіданні представник позивача збільшив позовні вимоги та просить стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в сумі 336952,68 грн. солідарно. Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 53407 доларів США на купівлю нового автомобіля Вольво S80” із строком погашення 12.04.2014 року з відсотковою ставкою 12% річних. Виконання зобов’язання за кредитним договором забезпечувалося договором поруки № НОМЕР_1 від 13.04.2007 року з поручителем ОСОБА_2 та договором застави від 12.04.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_3 , відповідно до якого заставою є автомобіль Дольво S80”. З листопада 2008 року позичальником постійно порушувалися умови кредитного договору, а саме: своєчасно не сплачувався основний борг, а з січня 2009 року - основний борг та відсотки за користування кредитом. У зв’язку з цим станом на 22.06.2009 року ОСОБА_1 має заборгованість – 336952,68 грн. Оскільки умови договору не виконано, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 борг по кредиту солідарно. Відповідач ОСОБА_1 надав зустрічний позов, в якому просить розірвати кредитний договір № НОМЕР_1 від 12.04.2007 року, укладений між ним та ВАТ „Державний ощадний банк України” в особі філії Херсонського обласного управління № 10021/0116, в зв’язку істотною зміною обставин, а саме через фінансову кризу та нестабільність валютного курсу долара США у нього виникли форс-мажорні обставини, які під час укладення кредитного договору не були передбачені. Дана фінансова нестабільність поставила його в скрутне матеріальне становище. Судом встановлено слідуючі обставини та відповідні їм правовідносини . Відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 53407 доларів США на купівлю нового автомобіля Дольво S80” із строком погашення 12.04.2014 року з відсотковою ставкою 12% річних. Виконання зобов’язання за кредитним договором забезпечувалося договором поруки № НОМЕР_1 від 13.04.2007 року з поручителем ОСОБА_2 та договором застави від 12.04.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_3 , відповідно до якого заставою є автомобіль Дольво S80”. З листопада 2008 року позичальником постійно порушувалися умови кредитного договору, а саме: своєчасно не сплачувався основний борг, а з січня 2009 року основний борг та відсотки за користування кредитом. У зв’язку з цим станом на 22.06.2009 року ОСОБА_1 має заборгованість – 336952,68 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокове повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно даних філії Херсонського обласного управління № 10021/0116 ВАТ Державний ощадний банк України” ОСОБА_1 станом на 22.06.2009 року має заборгованість – 336952,68 грн., яка складається з наступного: 322314,30 грн. – сума основного боргу; 13240,04 грн. – заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом; 1300,39 грн. – пеня за несплату основного боргу; 253,1 грн. – пеня за несплату відсотків. На підставі викладеного суд вважає за необхідне стягнути суму 336952,68 грн., згідно даних, які надав позивач з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , солідарно. Крім того, суд вважає, що підлягає задоволенню також зустрічний позов ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору в зв’язку зі зміною обставин. Відповідно до ст. 652 ч. 1 у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це перебачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися, щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1. в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2. зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3. виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4. із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. Тому керуючись ст.ст. 526, 527, 530, 611, 615, 651, 652 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 218ЦПК України, суд В и р і ш и в: Позов ВАТ "Державний ощадний банк України” в особі філії Херсонського обласного управління № 10021/0116 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ Державний ощадний банк України” в особі філії Херсонського обласного управління № 10021/0116 заборгованість за кредитним договором № НОМЕР_1 від 12.04.2007 року в сумі 336952,68 грн., солідарно. Розірвати кредитний договір № НОМЕР_1 від 12.04.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ Державний ощадний банк України” в особі філії Херсонського обласного управління № 10021/0116. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ Державний ощадний банк України” в особі філії Херсонського обласного управління № 10021/0116 судовий збір в розмірі 1700 грн. та кошти на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 30 грн. в рівних долях по 865 грн. з кожного. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження та поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Суддя :

Справа № 2- 4790/09 року РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2009 року Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі: головуючого судді: Бершадської О.В. при секретарі: Столярчук О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді справу за позовом Відкритого акціонерного товариства ВАТ ВТБ Банк в особі Кіровоградської філії ВАТ ВТБ Банк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту та зустрічний позов ОСОБА_1 до ВАТ ВТБ Банк в особі Кіровоградської філії про розірвання кредитного договору ,- ВСТАНОВИВ: 24 липня 2009 року позивач звернувся в суд з позовом, яким просив, після уточнення вимог, стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь ВАТ ВТБ Банк, від імені якого діє Кіровоградська філія заборгованість за кредитним договором №20.00.000273 від 29.07.2008 року, у зв"язку із невиконанням останнім умов кредитного договору, а саме -102 269 грн. 50 коп. суми несплаченого кредиту, що еквівалентно 13 386,06 доларів США, 1 193 грн. 82 коп.-сума прострочених процентів за користування кредитом, що еквівалентно 156,26 доларів США, пені за несвоєчасну сплату кредиту в сумі 147 грн. 61 коп., що еквівалентно 19,32 доларів США, пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом в сумі 107 грн. 30 коп., що еквівалентно 14,04 доларів США, а всього 13 575,68 доларів США, що еквівалентно за встановленим курсом НБУ гривні до іноземних валют станом на 17.07.2009 року- 103 718 грн. 20 коп. та понесені ними судові витрати (а.с. 62-63 ). На обгрунтування вимог зазначив, що 29 липня 2008 року між ВАТ ВТБ Банк та громадянином ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №20.00.000273, відповідно до якого Банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 15 500 доларів США, зі сплатою 13,5 відсотків річних, з терміном кредитування до 28.07.2015 року. Відповідно до п.п.8.2 договору погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником щомісяця рівними частками в розмірі - 184,2 доларів США, починаючи з серпня 2008 року. Згідно до п.п.8.3 вказаного договору погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюється позичальником в строк з 21 числа по 28 число кожного місяця згідно з додатком 1 по договору. На виконання своїх зобов”язань позичальником сплачено 2 113,94 доларів США кредиту . Починаючи з 01.07.2009 року позичальник не виконує своїх зобов”язань за кредитним договором, допустив прострочення виконання зобов”язання щодо сплати коштів за кредитним договором. Відповідач ОСОБА_1 первісний позов визнав у повному обсязі , проте подав зустрічний, який був судом об»єднаний в одне провадження, згідно вимог просив розірвати вказаний вище кредитний договір , оскільки внаслідок всесвітньої економічної кризи з жовтня 2008 року на валютному ринку України спостерігаються суттєві зміни, які викликали постійне підвищення курсу долара США відносно національної валюти, як наслідок було збільшено фактичний розмір щомісячного платежу по поверненню суми кредиту та сплати відсотків за його користування. Він отримує свій прибуток у національній валюті- гривні, то має купувати долари США за гривні, витрачаючи набагато більше, ніж при укладенні договору, існує істотна зміна обставин, яка значно погіршує його становище за кредитним довогором. В судове засідання 23.09.2009 року не з»явився, згідно письмової заяви просив справу слухати у його відсутність ( а.с.65 ). Представник Банку в суді не заперечував щодо розірвання кредитного договору, який був укладений між ними та позичальником. Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини. 29 липня 2008 року між ВАТ ВТБ Банк та громадянином ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №20.00.000273, відповідно до якого Банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 15 500 доларів США, зі сплатою 13,5 відсотків річних, з терміном кредитування до 28.07.2015 року. Згідно умов Договору кредиту, Кредитор прийняв на себе зобов'язання надати кредитні кошти позичальнику, в порядку визначеному в кредитному договорі. Позичальник, в свою чергу, прийняв на себе зобов'язання, повернути Кредит в повному обсязі, із нарахованими відсотками за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, що визначений умовами договору кредиту, відповідно до графіку погашення кредиту та відсотків. Зобов'язання щодо відкриття позичкового рахунку Кредитором виконано в повному обсязі. Факт отримання позичальником кредитних коштів в сумі 15 500,00 доларів США підтверджують заявою на видачу готівки №50_13 від 29.07.2008 року (а.с.24). Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, з а кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник свої зобов'язання, передбачені Договором кредиту щодо погашення кредиту та сплати нарахованих відсотків за користування кредитом, не виконує. Станом на 17.07.2009 року заборгованість за кредитним договором №20.00.000273 від 29.07.2008 року -13 575,68 доларів США, що еквівалентно за встановленим курсом НБУ гривні до іноземних валют станом на 17.07.2009 року- 103 718 грн. 20 коп, а саме: 102 269 грн. 50 коп. суми несплаченого кредиту, що еквівалентно 13 386,06 доларів США, 1 193 грн. 82 коп.-сума прострочених процентів за користування кредитом, що еквівалентно 156,26 доларів США, пені за несвоєчасну сплату кредиту в сумі 147 грн. 61 коп., що еквівалентно 19,32 доларів США, пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом в сумі 107 грн. 30 коп., що еквівалентно 14,04 доларів США. Частина 2 статті 1050 ЦК України передбачає, що в разі якщо договором встановлений обов'язок позичальника повертати отриману позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась не сплаченою та сплати процентів. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов 'язань, або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача по первісному позову є обгрунтованими та доведеними, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі. У відповідності до ч.1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Судом в процесі розгляду справи з»ясовано, що в момент укладання договору сторони не знали і не могли передбачити, що така зміна настане ( внаслідок всесвітньої економічної кризи з жовтня 2008 року на валютному ринку України спостерігається постійне підвищення курсу долара США відносно національної валюти, а як наслідок було збільшено фактичний розмір щомісячного платежу по поверненню суми кредиту та сплати відсотків за його користування). Відповідно до ч.2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Згідно ч. 3 ст. 652 ЦК України, у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Згідно ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Враховуючи вищевикладене , суд вважає необхідним задовольнити і наданий зустрічний позов. Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. На підставі ст. ст. 525, 526, 530, 543, 553 , 554, 652,653,1050, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст. 88, 214-215, 218 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: Позов Відкритого акціонерного товариства ВАТ ВТБ Банк в особі Кіровоградської філії ВАТ ВТБ Банк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту та зустрічний позов ОСОБА_1 до ВАТ ВТБ Банк в особі Кіровоградської філії про розірвання кредитного договору - задовольнити. Стягнути із ОСОБА_1 на користь ВАТ ВТБ Банк, від імені якого діє Кіровоградська філія - заборгованість за кредитним договором від 29.07.2008 року в розмірі - 103 718 грн. 20 коп.; 30 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1 037 грн. 20 коп.- судового збору. Розірвати кредитний договір №20.00.000273 від 29.07.2008 року укладений між ВАТ ВТБ Банк, від імені якого діяв директор КФ ВАТ ВТБ Банк ОСОБА_2 та громадянином ОСОБА_1. Стягнути із Відкритого акціонерного товариства ВАТ ВТБ Банк в особі Кіровоградської філії ВАТ ВТБ Банк на користь ОСОБА_1 - 8 грн. 50 коп. судового збору та 37 грн . – витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги , з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Суддя (підпис) Згідно з оригіналом: Суддя Кіровського райсуду м. Кіровограда : О.В.Бершадська

Справа № 2 -3736/ 2009 р ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2009 року Комінтернівський районний суд міста Харкова у складі: головуючого – судді: Курганникової О.А. при секретарі: Люленко Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» - про захист прав споживачів та розірвання договору іпотеки, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів та розірвання договору іпотеки, посилаючись на те, що між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем був укладений кредитний договір № 014/02-1/1190-05 від 02 серпня 2005 року по якому позичальник отримав кредитні кошти для використання на споживчі цілі у розмірі 150000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,50 % на рік з кінцевим терміном повернення 02 серпня 2015 року. Також між позивачем та між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» було укладено іпотечний договір № 014/02-1/1190/1-05 від 02 серпня 2005 року предметом іпотеки стало нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 яка належить йому на праві приватної власності. 10 серпня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем був укладений кредитний договір № 014/1932/82/90551 по якому позичальник отримав кредитні кошти для використання на споживчі цілі у розмірі 122400 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,50 % на рік з кінцевим терміном повернення 10 серпня 2017 року. Також між позивачем та між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір наступної іпотеки № 014/1932/82/90551/1 від 10 серпня 2007 р. року предметом іпотеки стало нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 яка належить йому на праві приватної власності. Позивач при укладенні Договору іпотеки та Договору наступної іпотеки , виходив з того , що курс гривні відносно долара США буде стабільний, але він істотно змінився, за таких обставин позивач ніколи б не надав згоди на укладення вищезазначених договорів, та не надав своє майно в забезпечення по Кредитним договорам. У зв’язку з чим він вимушений звернутись до суду про припинення вищезазначених договорів іпотеки, зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна а саме: квартири АДРЕСА_1 яка належить йому на праві приватної власності, та внесення до державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру щодо нерухомого об’єкту а саме : АДРЕСА_1 Представник позивача в судове засідання з’явився, підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, та пояснив, що з моменту укладення між позивачем та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» вищезазначених договорів Іпотеки та наступної Іпотеки на теперішній час істотно змінився курс гривні відносно долара США , позивач при укладенні договорів виходив з того, що такої зміни обставин не настане та якби він міг передбачити такі обставини, він ніколи б не надав своє майно в забезпечення по вищезазначеним Кредитним договорам . Представник відповідача до судового засідання не з’явився, повідомлений належним чином у встановленому Законом порядку. За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Суд вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані письмові матеріали справи, оцінивши зібрані докази, приходить до висновку, що вимоги позивача обґрунтовані , не суперечать законодавству, та підлягають задоволенню. До такого висновку суд прийшов з наступних підстав: Між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/02-1/1190-05 від 02 серпня 2005 року по якому позичальник отримав кредитні кошти для використання на споживчі цілі у розмірі 150000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,50 % на рік з кінцевим терміном повернення 02 серпня 2015 (а. с.9-10 ); Відповідно іпотечного договору № 014/02-1/1190/1-05 від 02 серпня 2005 року укладеного між ОСОБА_1 . та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» предметом іпотеки стало нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 і( а. с.11-15 ); Відповідно до кредитного договору № 014/1932/82/90551 року від 10 серпня 2007 року укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , позичальник отримав кредитні кошти для використання на споживчі цілі у розмірі 122400 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,50 % на рік з кінцевим терміном повернення 10 серпня 2017 року (а. с.16-19 ); Відповідно до договору наступної іпотеки № 014/1932/82/90551/1 від 10 серпня 2007 р. укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» по якому предметом іпотеки стало нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про прав власності на нерухоме майно за № 78/25.; Згідно з ч. 5 ст. 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися за місцем проживання споживача . ОСОБА_1 є споживачем так як отримав споживчий кредит тобто кошти , що надаються кредитодавцем (банком, або іншою фінансовою установою для задоволення його особистих потреб. Згідно паспорту громадянина України серія НОМЕР_1 виданого ЦВМ Дзержинського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області 17 липня 2009 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою : АДРЕСА_2 (а. с. 4-7); Відповідно до ч. 1 ст.. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання , а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя , внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках , встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відповідно до ст.. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин , якими сторони керувались при укладенні договору , договір може бути змінений, або розірваний за згодою сторін , якщо інше не встановлено договором або не впливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною , якщо вони змінилися настільки що, якщо б сторони могли це передбачити , вони не укладали б договір, або укладали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами , які істотно змінились , або до його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони. Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. Відповідно до ст.. 17 Закону України «Про Іпотеку» іпотека припиняється у разі : з інших підстав , передбачених цим Законом, при цьому відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Відповідно до Розділу І ст.. 1 Закону України «Про іпотеку» , іпотека - вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця. З моменту укладення вищезазначених договорів істотно змінився курс гривні відносно долара США. ОСОБА_1 при укладенні договору іпотеки та Договору наступної іпотеки виходив з того , що такої зміни обставин не настане. Істотна зміна курсу гривні , відносно долара США не може бути усунена позивачем, тому, що данні обставини не залежать від волі іпотекодавця – майнового поручителя, а пов’язані з об’єктивними причинами змінення ситуації на валютному ринку. Подальше виконання договорів іпотеки в умовах падіння курсу гривні відносно долара США призведе до явного порушення відношенню майнових інтересів сторін та позбавляє іпотекодавця - майнового поручителя на те, що він розраховував при укладенні договору, а саме – видатки іпотекодавця – майнового поручителя на виконання обов’язків по кредитним договорам значно перевищують розмір видатків , на які було розраховано під час укладення договору. Таким чином, вимоги позивача є обґрунтованими, не суперечать закону, та підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 10, 11, 81, 209, 212, 214-215, 224-226, ЦПК України, ч. 1 ст. 559, ч. 2 ст. 651, 652, ч. 2 ст. 653 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів» від 01 грудня 2005 року № 3161-ІV з відповідними змінами та доповненнями Законом України «Про іпотеку» № 898-ІV від 05.06.2003 р. з відповідними змінами та доповненнями від 25.12.2008 року суд, – ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. Розірвати договір іпотеки № 014/02-1/1190/1-05 від 02 серпня 2005 року укладеного між ОСОБА_1 та Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль». Розірвати договір наступної іпотеки № 014/1932/82/90551/1 від 10 серпня 2007 р укладеного між ОСОБА_1 та Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль». Зняти заборону , щодо відчуження нерухомого майна , а саме: квартири АДРЕСА_1 Внести до державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру , щодо об’єкту а саме : квартири АДРЕСА_1 Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя:

Справа № 2 -3735/ 2009 р ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2009 року Комінтернівський районний суд міста Харкова у складі: головуючого – судді: Курганникової О.А. при секретарі: Люленко Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» - про захист прав споживачів та розірвання договору іпотеки, 3особа: ОСОБА_2, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів та розірвання договору іпотеки, 3особа : ОСОБА_2 , посилаючись на те, що між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 . був укладений кредитний договір № 014/1932/74/78477 від 27 вересня 2006 року по якому позичальник отримав кредитні кошти для використання на споживчі цілі у розмірі 235407 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,00 % на рік з кінцевим терміном повернення 27 вересня 2026 року. Також між позивачем ОСОБА_1 . та між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» було укладено іпотечний договір № 014/1932/74/78477/1 від 27 вересня 2006 року предметом іпотеки стало нерухоме майно, а саме трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності, тим самим став майновим поручителем ОСОБА_2 31 серпня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 . був укладений кредитний договір № 014/1932/82/91721 по якому позичальник отримав кредитні кошти для використання на споживчі цілі у розмірі 71400 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,50 % на рік з кінцевим терміном повернення 31 серпня 2017 року. Також між позивачем ОСОБА_1 . та між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір наступної іпотеки № 014/1932/82/91721/1 від 31 серпня 2007 р. року предметом іпотеки стало нерухоме майно, а саме трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності, тим самим став майновим поручителем ОСОБА_2 Позивач при укладенні Договору іпотеки та Договору наступної іпотеки , виходив з того , що курс гривні відносно долара США буде стабільний, але він істотно змінився, за таких обставин позивач ніколи б не надав згоди на укладення вищезазначених договорів, та не надав своє майно в забезпечення по Кредитним договорам ОСОБА_2 та не став би його майновим поручителем. У зв’язку з чим він вимушений звернутись до суду про припинення вищезазначених договорів іпотеки, зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна а саме: трикімнатна квартири АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності, та внесення до державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру щодо нерухомого об’єкту а саме : квартири АДРЕСА_1 . Представник позивача в судове засідання з’явився, підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, та пояснив, що з моменту укладення між позивачем та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» вищезазначених договорів Іпотеки та наступної Іпотеки на теперішній час істотно змінився курс гривні відносно долара США , позивач при укладенні договорів виходив з того, що такої зміни обставин не настане та якби він міг передбачити такі обставини, він ніколи б не надав своє майно в забезпечення по Кредитним договорам ОСОБА_2 . та не став би його майновим поручителем. Представник відповідача до судового засідання не з’явився, повідомлений належним чином у встановленому Законом порядку. 3 особа: ОСОБА_2 . до судового засідання не з’явився, але надав до суду заяву в якої він проти позову не заперечує, та просить слухати справу за його відсутності. За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Суд вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані письмові матеріали справи, оцінивши зібрані докази, приходить до висновку, що вимоги позивача обґрунтовані , не суперечать законодавству, та підлягають задоволенню. До такого висновку суд прийшов з наступних підстав: Між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 . був укладений кредитний договір № 014/1932/74/78477 від 27 вересня 2006 року по якому позичальник отримав кредитні кошти для використання на споживчі цілі у розмірі 235407 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,00 % на рік з кінцевим терміном повернення 27 вересня 2026 року (а. с.12-13 ); Відповідно іпотечного договору № 014/1932/74/78477/1 від 27 вересня 2006 року укладеного між ОСОБА_1 . та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» предметом іпотеки стало нерухоме майно, а саме трикімнатна квартира АДРЕСА_1 ( а. с. 14-16); Відповідно до кредитного договору № 014/1932/82/91721 від 31 серпня 2007 року укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 . позичальник отримав кредитні кошти для використання на споживчі цілі у розмірі 71400 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,50 % на рік з кінцевим терміном повернення 31 серпня 2017 року (а. с. 17-22); ОСОБА_1 . став майновим поручителем ОСОБА_2 відповідно до договору наступної іпотеки № 014/1932/82/91721/1 від 31 серпня 2007 р. укладеного між ОСОБА_1 . та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» по якому предметом іпотеки стало нерухоме майно, а саме трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності відповідно до договору купівлі продажу від 27 вересня 2006 р. серія ВЕА № 943842 посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу - ОСОБА_3 . (а. с.31-32 ); ОСОБА_2 . сплачує кредитні кошти у відповідності до графіку сплати погашення кредиту , про що свідчать відповідні квитанції про сплату (а. с. 35-44); Згідно з ч. 5 ст. 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися за місцем проживання споживача . ОСОБА_1 . є споживачем так як отримав споживчий кредит тобто кошти , що надаються кредитодавцем (банком, або іншою фінансовою установою для задоволення його особистих потреб. Згідно паспорту громадянина України серія МН НОМЕР_1 виданого Московським МВ ХМУ УМВС України в Харківській області 29 грудня 2001 року ОСОБА_1 . зареєстрований за адресою : АДРЕСА_2 . (а. с. 7); Відповідно до ч. 1 ст.. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання , а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя , внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках , встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відповідно до ст.. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин , якими сторони керувались при укладенні договору , договір може бути змінений, або розірваний за згодою сторін , якщо інше не встановлено договором або не впливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною , якщо вони змінилися настільки що, якщо б сторони могли це передбачити , вони не укладали б договір, або укладали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами , які істотно змінились , або до його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони. Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. Відповідно до ст.. 17 Закону України «Про Іпотеку» іпотека припиняється у разі : з інших підстав , передбачених цим Законом, при цьому відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Відповідно до Розділу І ст.. 1 Закону України «Про іпотеку» , іпотека - вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця . З моменту укладення вищезазначених договорів істотно змінився курс гривні відносно долара США. ОСОБА_1 . при укладенні договору іпотеки та Договору наступної іпотеки виходив з того , що такої зміни обставин не настане. Істотна зміна курсу гривні , відносно долара США не може бути усунена позивачем, тому, що данні обставини не залежать від волі іпотекодавця – майнового поручителя, а пов’язані з об’єктивними причинами змінення ситуації на валютному ринку. Подальше виконання договорів іпотеки в умовах падіння курсу гривні відносно долара США призведе до явного порушення відношенню майнових інтересів сторін та позбавляє іпотекодавця - майнового поручителя на те, що він розраховував при укладенні договору, а саме – видатки іпотекодавця – майнового поручителя на виконання обов’язків по кредитним договорам значно перевищують розмір видатків , на які було розраховано під час укладення договору. Таким чином, вимоги позивача є обґрунтованими, не суперечать закону, та підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 10, 11, 81, 209, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, ч. 1 ст. 559, ч. 2 ст. 651, 652, ч. 2 ст. 653 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів» від 01 грудня 2005 року № 3161-ІV з відповідними змінами та доповненнями, Законом України «Про іпотеку» № 898-ІV від 05.06.2003 р. з відповідними змінами та доповненнями від 25.12.2008 року суд, – ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. Розірвати договір іпотеки № 014/1932/74/78477/1 від 27 вересня 2006 року укладеного між ОСОБА_1 та Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль». Розірвати договір наступної іпотеки № 014/1932/82/91721/1 від 31 серпня 2007 р. укладеного між ОСОБА_1 та Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль». Зняти заборону , щодо відчуження нерухомого майна , а саме: АДРЕСА_1 Внести до державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру , щодо об’єкту а саме : АДРЕСА_1 Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя: підпис. Копія вірна. Суддя:

справа №22-1619/09 РІШЕННЯ іменем України 20 серпня 2009 року м. Ужгород Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Ігнатюка Б.Ю., Собослоя Г.Г., при секретарі Плавайко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду від 1 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про виконання умов договору та відшкодування моральної шкоди, - встановила: У березні 2009 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ЗАТ КБ «ПриватБанк» (далі банк) про виконання умов договору та відшкодування моральної шкоди. Вимоги мотивувала тим, що 29 березня 2006 року уклала з відповідачем кредитний договір № МКТWАU01050018, згідно якого банк видав їй кредит у розмірі 66225 грн., а вона зобов'язалася повернути кредит та сплачувати банку за користування кредитом відсотки у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості. 1 лютого 2009 року всупереч умовам договору та норм цивільного законодавства відповідач в односторонньому порядку збільшив розмір відсотків за користування кредитом до 26,4 % річних. Дії відповідача вважає незаконним і такими, що завдали їй моральної шкоди. Посилаючись на дані обставини просила суд постановити рішення, яким дії відповідача, щодо збільшення розміру відсотків за користування кредитом визнати неправомірними, зобов'язати банк виконувати умови договору, зобов'язати банк здійснити перерахунок коштів отриманих від позивачки та стягнути з відповідача в її користь 50000 грн. моральної шкоди. Рішенням Тячівського районного суду від 1 червня 2009 року у задоволенні позову відмовлено. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі. Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України не доведено своїх вимог, а її доводи не стверджені належними та допустимими доказами. Проте з таким висновком суду погодитися в повній мірі не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи та прав сторін, а висновки суду не відповідають обставинам справи. По справі встановлено, що між сторонами існує зобов'язання з приводу виконання умов кредитного договору, який вони уклали 29 березня 2006 року. Згідно даного договору банк надав позивачці в кредит для купівлі автомашини та сплати страхового платежу кошти в сумі 66225 грн., а позивачка зобов'язалася до 28.03.2013 року повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості. 1 лютого 2009 року банк, посилаючись на значне подорожання фінансових ресурсів на світовому і українському фінансових ринках та підвищення рівня облікової ставки НБУ, збільшив, без згоди позивачки, розмір відсотків за користування кредитом до 26,4 % річних (а.с. 27, 28). Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України (далі ЦК) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 525 ЦК одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зі змісту ст.ст. 651 та 652 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін або за рішенням суду. Згідно п. 2.3.1. укладено між сторонами кредитного договору банк має право збільшити розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті. При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищезгаданому порядку можливе в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшення курсу долара США, за згодою позичальника (а.с.7-8). З вищенаведеного випливає, що ні законом ні договором банку не було надано право в односторонньому порядку, без згоди позивачки, змінювати умови кредитного договору. Дії банку з цього приводу визнати правомірними неможна, оскільки вони є незаконні та порушують права позивачки. За таких обставин слід визнати, що висновок суду першої інстанції про недоведеність позову не відповідає обставинам справи, що відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення. На думку колегії суддів позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Доведеним є факт односторонньої зміни банком умов договору, що призвело до порушення права позивачки. Права позивачки підлягають захисту у зв'язку з цим підлягає до задоволення вимога позивачки про визнання дій банку неправомірними та зобов'язання банку провести перерахунок сплачених позивачкою коштів відповідно до умов договору. Вимога позивачки про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає, оскільки відшкодування такої шкоди не передбачено ні умовами кредитного договору ні законом, який регламентує умови та порядок надання позики (кредиту). Крім цього, позивачка не надала суду жодних доказів того, що незаконними діями банку їй було завдало моральних страждань на суму 50000 грн. Судові витрати по справі слід стягнути з відповідача в порядку ст. 88 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, - вирішила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Тячівського районного суду від 1 червня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Дії ЗАТ КБ «ПриватБанк» спрямовані на збільшення в односторонньому порядку розміру процентів (відсотків) по кредитному договору № МКТWАU01050018 від 29.03.2006 року укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 визнати неправомірними та такими, що порушують права позивача. Відновити становище, яке існувало до порушення та зобов'язати ЗАТ КБ «ПриватБанк» провести перерахунок сплачених ОСОБА_1 сум відповідно до умов кредитного договору Стягнути з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 30 (тридцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнути з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави 8 (вісім) грн. 50 коп. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді: