ANTIRAID

Для зручності в користуванні рішення, наведені у зведеному огляді, систематизовано за статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, кожне рішення містить посилання на періодичний огляд із перекладом відповідного витягу. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_zved_ESPL_2023.pdf Зведений огляд рішень ЄСПЛ за 2023 рік.pdf

‼️🇷🇼Коли очікувати ухвалення Верховною радою України нового законопроекта щодо мобілізації і що в ньому планують залишити. 🔸Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку - https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/43604 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Кабмін за повідомленнями народних депутатів в чергове хоче принизити службу в ЗСУ та поділити громадян за майновою ознакою в питаннях мобілізації. 🔸ст. 24 Конституції України - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#n4239 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Депутати планують затвердити нові правила мобілізації автомобілів та виконання військово-транспортного обов'язку фізичними особами, підприємствами та установами всіх форм власності. 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Як захистити свої права та законно пройти оновлення даних при наявності відстрочки від мобілізації. 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Зібрав всю відому на цей час інформацію щодо відстрочки від мобілізації та змін які депутати погодили у новому Законі. Детальніше про все Ви дізнаєтесь з відео. 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Завдяки активістам, Бідосям та Поганцям лікарі, що входять до складу ВЛК, ЛКК, МСЕК, ЛЛК повинні подати декларації. Що потрібно зробити першочергово та де отримати інформацію Ви дізнаєтесь з цього відео. 🔸ЗУ від 20.09.2023 №3384-IX Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3384-IX#Text 🔸НАЗК Роз'яснення з декларування - https://wiki.nazk.gov.ua/wp-content/uploads/2022/01/Rozyasnennya_-2022.pdf 🔸НАЗК База знань з декларування - https://wiki.nazk.gov.ua/category/deklaruvannya/ 🔸НАЗК Нові категорії декларантів - https://nazk.gov.ua/uk/novi-kategoriyi-deklarantiv-chleny-vlk-lkk-msek-llk/ 🔸МОЗ застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю (подання декларації, повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, повідомлення про відкриття валютного рахунку) від 13.11.2023 № 4 (зі змінами) - https://moz.gov.ua/uploads/ckeditor/Запобігання корупції/2024/18-01-2024/Роз'яснення щодо фінансової доброчесності.pdf 🔸НАЗК Основи електронного декларування - https://www.youtube.com/watch?v=_PTZ0OUq5Zw 🔸ч.1 ст.172-6 КУПаП - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#n1839 🔸ст.366-3 КК України - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n3767 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

Верховний Суд підготував огляди практики Суду справедливості ЄС щодо рішень, ухвалених цим Судом, за листопад 2023 року із зазначенням описів ключових обставин справ та обґрунтування Суду. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_Sud_ES_11_2023.pdf Огляд практики Суду справедливості ЄС за листопад 2023 року.pdf

Верховний Суд підготував огляди практики Суду справедливості ЄС щодо рішень, ухвалених цим Судом, за жовтень 2023 року із зазначенням описів ключових обставин справ та обґрунтування Суду. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_Sud_ES_10_2023.pdf Огляд практики Суду справедливості ЄС за жовтень 2023 року.pdf

Верховний Суд підготував огляди практики Суду справедливості ЄС щодо рішень, ухвалених цим Судом, за вересень 2023 року із зазначенням описів ключових обставин справ та обґрунтування Суду. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_Sud_ES_09_2023.pdf Огляд практики Суду справедливості ЄС за вересень 2023 року.pdf

В огляді відображено правові висновки Об’єднаної палати КЦС ВС за минулий рік, які матимуть важливе значення для формування єдності судової практики. Для зручності користування правові висновки систематизовано за різними категоріями справ, а саме: ✅ спори про захист честі, гідності та ділової репутації; ✅ спори, що виникають із питань захисту права власності; ✅ спори, що виникають із правочинів, зокрема договорів; ✅ спори, що виникають із трудових правовідносин; ✅ спори, що виникають із житлових правовідносин; ✅ спори, що виникають із сімейних правовідносин; ✅ спори, пов’язані з відшкодуванням шкоди; ✅ спори, що виникають із спадкових правовідносин; ✅ спори щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС; ✅ питання процесуального права. Огляд може стати в пригоді всім представникам юридичних професій. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_OP_KCS_2023.pdf Оглядом правових висновків ОП ВС-КЦС за 2023 рік.pdf

В огляді відображено правові позиції Верховного Суду, які матимуть значення для формування єдності судової практики при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема: 1) у сфері оподаткування та митної діяльності: ✅ про пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; ✅ про відповідальність за порушення вимог закону про застосування РРО на період дії воєнного стану на території України; ✅ про оподаткування операцій з постачання програмної продукції; ✅ про митний режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами та податками; 2) у сфері публічної служби й соціального забезпечення військовослужбовців, поліцейських та членів їх сімей: ✅ про невключення в довідку про розмір грошового забезпечення поліцейських, що враховується для перерахунку пенсії, сум його індексації; ✅ про протиправність обмеження щодо проведення індексації пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в межах максимального розміру; ✅ про випадки, до яких не застосовується виплата одноразової грошової допомоги в розмірі, передбаченому абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Заслуговують на увагу й правові висновки у сфері застосування процесуального закону, зокрема щодо: ✅ неможливості розгляду в порядку адміністративного судочинства вимоги стосовно визнання протиправним та скасування розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій; ✅ оскарження ухвали суду першої інстанції у справах про застосування санкцій за загальними правилами адміністративного судочинства. Упродовж січня 2024 року КАС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, з якими можна ознайомитися в огляді судової практики. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_KAS_01_2024.pdf Огляд судової практики ВС-КАС за січень 2024 року.pdf

‼️🇷🇼В кінці місяця наберуть чинності зміни до законодавства і буде встановлено новий вид покарання - пробація, яким замінять низку вже існуючих. Що потрібно знати і хто може розраховувати на заміну покарання Ви дізнаєтесь з відео. 🔸ЗУ від 23.08.2023 №3342-IX Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3342-IX#Text 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼За що наступає відповідальність у разі нез'явлення по повістці в ТЦК та як не порушувати Закон. 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Суд встановив відсутність вимоги проходження ВЛК для отримання відстрочки передбаченої за Законом. Більш детально про це дізнаєтесь з відео. 🔸Рішення Запорізького ОАС про неправомірність дій ТЦК з ненадання відстрочки усиновителю без проходження ВЛК - https://forum.antiraid.com.ua/topic/15241-rishennja-zaporizkogo-oas-pro-nepravomirnist-dij-tck-z-nenadannja-vidstrochki-usinovitelju-bez-prohodzhennja-vlk/ 🔸Наказ МО від 14.08.2008 № 402 Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1109-08#Text 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Велика палата нарешті прийняла хоча б одну постанову як суд касаційної інстанції, але знову єдності у правовій позиції немає, чергові окремі думки, окремі з яких знаходяться навіть поза правовим полем. Мабуть, справа Князєва постійно про себе нагадує. В огляд включена практика касаційних судів та Великої палати за 2023 рік та рішення КСУ щодо строків перегляду після ЄСПЛ. Також в огляд увійшла низка дуже корисних дайджестів судової практики з фраудаторних правочинів, трансфертного ціноутворення, відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, доступу до публічної інформації й рішення щодо незаконності відмови у відстрочці від мобілізації без проходження ВЛК. 🔸Текстовий варіант огляду з посиланнями на всі рішення - https://antiraid.com.ua/articles/ohliad-praktyky-vs-vid-rostyslava-kravtsia-shcho-opublikovana-z-17-liutoho-po-01-bereznia-2024-roku/ 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

Треба йти в суд і заявляти про строки позовної давності

07 лютого 2024 року м. Київ ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна) суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Желєзного І. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Шевцової Н. В. Справа № 910/3831/22 Провадження № 12-45гс23 ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог та заперечень відповідача 1. У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю ?Луганськгаз збут? (далі - ТОВ ?Луганськгаз збут?, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства ?Укртрансгаз? (далі - АТ ?Укртрансгаз?, відповідач) 3 570 893,00 грн, з яких: 2 357 423,49 грн - інфляційні втрати та 1 213 469,51 грн - 3 % річних. 2. Позов ТОВ ?Луганськгаз збут? мотивований несвоєчасним поверненням відповідачем безпідставно отриманих від позивача грошових коштів у розмірі 18 454 848,76 грн, факт чого встановлено судовими рішеннями у справі № 910/17567/19, та протиправним користуванням ними АТ ?Укртрансгаз? у період з 26 лютого 2019 року до 07 травня 2021 року. 3. З огляду на наведене позивач з посиланням на приписи статей 509, 524, 533, 610, 611, 625, 1212 ЦК України здійснив нарахування та заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних за період безпідставного користування грошовими коштами, зокрема, із наступного дня після їх отримання відповідачем від ТОВ ?Луганськгаз збут? (26 лютого 2019 року) по дату їх повернення АТ "Укртрансгаз"(06 травня 2021 року - переддень перерахування коштів позивачу). 4. АТ "Укртрансгаз" у відзиві на позовну заяву щодо вимог позову ТзОВ ?Луганськгаз збут? заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі, зазначаючи, зокрема, що позивач неправильно здійснив розрахунок заявлених до стягнення з відповідача сум 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки помилково в основу періоду їх нарахування визначив 26 лютого 2019 року як дату виникнення зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів (оплати за надані послуги балансування), тоді як лише 22 березня 2021 року постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/17567/19 був встановлений факт безпідставного набуття коштів та, як наслідок, зобов`язання з їх повернення. Тому саме після прийняття постанови суду у справі № 910/17567/19 (22 березня 2021 року) має починатися період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат. Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій 5. ТОВ "Луганськгаз збут" пред`явило у грудні 2019 року до Господарського суду міста Києва позов про стягнення з АТ "Укртрансгаз" 18 454 848,76 грн збитків (справа № 910/17567/19) через неправомірне визначення відповідачем негативного небалансу природного газу у позивача в грудні 2018 року та безпідставного нарахування плати за послуги балансування обсягів природного газу, що призвело до оплати ТОВ "Луганськгаз збут" 25 лютого 2019 року коштів у сумі 18 454 848,76 грн, які на підставі статей 11, 16, 22, 509, 510, 526, 530, 610, 611, 906 ЦК України, статті 224 ГК України підлягають стягненню з відповідача. 6. 20 серпня 2020 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/17567/19, яким задовольнив позов ТОВ "Луганськгаз збут" та стягнув з АТ "Укртрансгаз" на користь ТОВ "Луганськгаз збут" 18 454 848,76 грн збитків та 276 822,73 грн судового збору. 7. Постановою від 22 березня 2021 року Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у справі № 910/17567/19 змінив та виклав його мотивувальну й резолютивну частини в редакції цієї постанови. 8. Суди свої рішення мотивували тим, що, здійснивши закупівлю природного газу в ПАТ "Луганськгаз" обсягом 1 372 782,00 м3 та оформивши господарську операцію відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), ТОВ "Луганськгаз збут" виконало процедуру самостійного врегулювання місячного небалансу в порядку, визначеному главою 3 розділу XIV цього Кодексу. Проте, незважаючи на такі обставини, відповідач 14 січня 2019 року склав звіт по точках входу / виходу за грудень 2018 року відносно ТОВ "Луганськгаз збут" та акт послуг балансування за грудень 2018 року. 9. За наведеного суди дійшли висновку, що, всупереч умовам договору транспортування та вимогам Кодексу ГТС, АТ "Укртрансгаз" під час здійснення комерційного балансування обсягів газу щодо ТОВ "Луганськгаз збут" за грудень 2018 року безпідставно не врахувало господарську операцію про закупівлю 31 грудня 2018 року ТОВ "Луганськгаз збут" у АТ "Луганськгаз" природного газу в обсязі 1 372 782,00 м3, що призвело до формування 14 січня 2019 року відповідачем незаконного акта від 31 грудня 2018 року № 12-18-1707000361-БАЛАНС про надання послуг балансування в грудні 2018 року на суму 18 454 848,76 грн. 10. Водночас суд апеляційної інстанції змінив правову кваліфікацію спірних відносин, зазначивши, що суд першої інстанції помилково погодився з позивачем щодо правильності обраного способу захисту, а також наявності правових підстав для відшкодування йому збитків, спричинених неправомірними діями АТ "Укртрансгаз", відповідно до положень статей 15, 16, 22, 906, 1166 ЦК України, статей 224, 225 ГК України. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що за встановлених судами обставин мали місце кондикційні зобов`язання, зокрема, що нарахування АТ "Укртрансгаз" плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу від 25 липня 2017 року № 1707000361. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України. 11. Постановою від 12 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у справі № 910/17567/19 залишив без змін, погодившись із висновками судів щодо здійснення нарахування АТ ?Укртрансгаз? плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу, та правовою кваліфікацією апеляційним господарським судом спірних правовідносин за статтею 1212 ЦК України. 12. Після набрання законної сили рішенням у справі № 910/17567/19 відповідач згідно із платіжним дорученням від 07 травня 2021 року № 3111 перерахував позивачу грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн. Короткий зміст рішень суду першої інстанції 13. 20 вересня 2022 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/3831/22, яким позов задовольнив та стягнув з АТ ?Укртрансгаз? на користь ТОВ ?Луганськгаз збут? 2 357 423,49 грн інфляційних втрат, 1 213 469,51 грн - 3 % річних та 53 563,39 грн судового збору. 14. Суд першої інстанції визнав правомірним нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період з 26 лютого 2019 року по 06 травня 2021 року з огляду на прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів. 15. Як зазначив місцевий господарський суд, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі 18 454 848,76 грн, настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Обставина про одержання коштів, за висновком суду першої інстанції, була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок у банківській установі, на який були перераховані кошти, тобто 25 лютого 2019 року. 16. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач після отримання 25 лютого 2019 року грошових коштів у сумі 18 454 848,76 грн зобов`язаний був повернути їх позивачу одразу, тобто прострочення виконання відповідачем зобов`язання з повернення безпідставно набутих грошових коштів та неправомірне їх використання починається саме з 26 лютого 2019 року (з наступного дня після отримання грошових коштів). 17. Водночас місцевий господарський суд відхилив доводи відповідача щодо настання строку повернення спірних грошових коштів після винесення 22 березня 2021 року Північним апеляційним господарським судом постанови у справі № 910/17567/19, оскільки зазначеною постановою суд лише підтвердив факт безпідставності набуття грошових коштів, а зобов`язання щодо їх повернення виникло не з рішення суду, а в силу прямої вказівки закону. Короткий зміст постановисуду апеляційної інстанції 18. Постановою від 02 березня 2023 року Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року у справі № 910/3831/22 залишив без змін. 19. Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 2 357 423,49 грн інфляційних втрат та 1 213 469,51 грн - 3% річних за період з 26 лютого 2019 року (початок періоду прострочення з урахуванням установлених судом обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25 лютого 2019 року) по 06 травня 2021 року (закінчення періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, оскільки грошові кошти він повернув позивачу лише 07 травня 2021 року). 20. Водночас суд апеляційної інстанції визнав неспроможними посилання скаржника на те, що право вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат виникає 22 березня 2021 року (дата прийняття постанови Північним апеляційним господарським судом у справі № 910/17567/19), оскільки рішенням у справі № 910/17567/19 установлено, що перерахування грошових коштів без достатньої правової підстави відбулось 25 лютого 2019 року, наявність судових актів, якими встановлено факт безпідставності набуття грошових коштів та набрання ними законної сили не змінює правової природи грошових зобов`язань, а також дати їх виникнення чи припинення. Короткий зміст вимог, підстав касаційного оскарження та доводів скаржника 21. АТ "Укртрансгаз" не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року та рішенням Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати повністю таприйняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Луганськгаз збут" відмовити в повному обсязі. 22. На обґрунтування доводів касаційної скарги АТ "Укртрансгаз"посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального й неправильне застосування норм матеріального права та в аспекті визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)підстави касаційного оскарження зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування статей 628, 629, 1212 ЦК України, пункту 1 глави 1 розділу І, пункту 3 глави 3 розділу І, підпунктів 1, 2 глави 3 розділу XIV Кодексу ГТС у контексті стягнення з оператора газотранспортної системи інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму безпідставно набутих коштів, що було встановлено в постанові суду апеляційної інстанції. 23. Також з урахуванням визначеної ним пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження АТ "Укртрансгаз" стверджує, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не надали належної оцінки та не врахували наявних у справі доказів, які підтверджують правову позицію відповідача, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та призвело до ухвалення незаконних судових рішень. 24. Крім того АТ "Укртрансгаз" зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо прострочення виконання відповідачем зобов`язання з повернення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 18 454 848,76 грн з 26 лютого 2019 року (з наступного дня після отримання коштів відповідачем), оскільки відповідно до закону обов`язок з повернення безпідставно набутого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна. У спірних правовідносинах такий обов`язок у відповідача та відповідно право вимоги позивача щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів виникли лише після прийняття Північним апеляційним господарським судом постанови від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, якою було встановлено факт безпідставного набуття грошових коштів та змінено спосіб захисту позивача. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи (ТОВ "Луганськгаз збут") 25. ТОВ "Луганськгаз збут" у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами скарги відповідача та просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, зазначаючи, зокрема, таке: - обставини, що підтверджують набуття АТ ?Укртрансгаз? 25 лютого 2019 року (дата перерахування позивачем 18 454 848,76 грн) майна без достатньої правової підстави, не потребують доказування при розгляді цієї справи в силу приписів частини четвертої статті 75 ГПК України; - обов`язок з повернення відповідачем оплати за послуги з балансування виник не на підставі договору транспортування природного газу від 25 липня 2017 року № 1707000361, а в силу приписів статті 1212 ЦК України, відтак висновок судів про виникнення в АТ ?Укртрансгаз? обов`язку повернути ТОВ ?Луганськгаз збут? грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн після їх отримання 25 лютого 2019 року відповідає встановленим обставинам справи та ґрунтується на нормах права; - наявність судових актів, якими встановлено факт безпідставності набуття грошових коштів, та набрання ними законної сили не змінює правової природи грошових зобов`язань, а також дати їх виникнення чи припинення; - обставина щодо одержання АТ ?Укртрансгаз? від ТОВ ?Луганськгаз збут? коштів у сумі 18 454 848,76 грн була відома відповідачу з моменту їх зарахування на розрахунковий рахунок у банківській установі, на який були перераховані кошти; - суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про безпідставність утримання АТ ?Укртрансгаз? у період з 25 травня 2020 року по 02 грудня 2021 року коштів ТОВ ?Луганськгаз збут? у сумі 18 454 848,76 грн, невиконання протягом цього періоду обов`язку з їх повернення та правомірність нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за весь період прострочення грошового зобов`язання з дати його виникнення до дати припинення шляхом виконання. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 26. 28 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Зазначив, що скаржник посилається на пункти 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень. Надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 10 квітня 2023 року. 27. Ухвалою від 29 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частин третьої, п`ятої статті 302 ГПК України з огляду на наявну проблематику правозастосування статей 625, 1212 ЦК України в контексті визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна, протилежність і взаємовиключність висновків касаційних судів щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах та необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 330/2142/16-ц, щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат. 28. Ухвалою від 17 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила справу № 910/3831/22 до розгляду. Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду 29. 07 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу АТ ?Укртрансгаз? залишила без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року у справі № 910/3831/22 - без змін. 30. Постанова Великої Палати Верховного Суду мотивована таким: 30.1. Особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави, або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала, зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов`язання виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави, або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає у особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту коли підстава їх отримання відпала. 30.2. У справі № 910/17567/19 постановою апеляційного суду встановлено, що грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн були перераховані позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та були безпідставно отримані відповідачем 25 лютого 2019 року, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути згідно з нормами статті 1212 ЦК України. За цих обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій у цій справі № 910/3831/22 про те, що за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25 лютого 2019 року, початком періоду прострочення має бути 26 лютого 2019 року, закінченням - 06 травня 2021 року, оскільки грошові кошти повернуто відповідачем лише 07 травня 2021 року. 30.3. Передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. 30.4. Суди попередніх інстанцій правильно визначили період прострочення та вирахували суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та річних, які підлягають стягненню з відповідача. Велика Палата Верховного Суду враховує у цьому висновку те, що про обставини, які свідчили про прострочення кредитора у зобов`язанні з повернення безпідставно набутих коштів, або про обставини, які б перешкоджали боржнику з незалежних від нього причин виконати обов`язок повернути кошти, у цій справі відповідач не стверджує і суди їх не встановлювали. 30.5. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент відповідача про те, що лише постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19був встановлений факт безпідставного набуття ним грошових коштів та, як наслідок, обов`язок їх повернути. Зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави, або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів, яке він не виконує добровільно. В іншому випадку (за позицією відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало би взагалі, тобто, якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би зобов`язання повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України. 30.6. У січні 2019 року між сторонами виник спір щодо врегулювання негативного місячного небалансу позивача за грудень 2018 року. Позивач стверджував, що він самостійно врегулював свій небаланс шляхом придбання невистачаючого обсягу природного газу в АТ ?Луганськгаз?. Проте, відповідач з цим не погодився та вирішив, що позивач має придбати саме в нього послугу балансування в обсязі невистачаючого обсягу природного газу вартістю 18 454 848,76 грн, які позивач сплатив 25 лютого 2019 року. За таких обставин відповідач знав, що позивач був проти придбання в нього зазначеної послуги балансування, оскільки таку послугу відповідач надає в односторонньому порядку в силу положень розділу XIVКодексу газотранспортної системиі сплачені позивачем за цю послугу кошти в сумі 18 454 848,76 грн є спірними з підстав фактичного ненадання відповідачем зазначеної послуги в межах укладеного сторонами договору транспортування. Відповідно, відповідач повинен був знати про безпідставне отримання ним указаних коштів позивача у разі ненадання спірної послуги балансування за укладеним сторонами договором транспортування. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ 31. Із висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо залишення касаційної скарги АТ ?Укртрансгаз? без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року у справі № 910/3831/22 - без змін, категорично не погоджуємося. Вважаємо їх такими, що не враховують особливостей зобов`язань з безпідставного набуття (збереження) майна та на практиці поглиблюють ще більше правову невизначеність у питанні застосування положень частини другої статті 625 ЦК України щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у кондикційних зобов`язаннях. 32. У справі, яка переглядалася, з урахування предмету заявленого позову, правового регулювання спірних правовідносин, висновків судів попередніх інстанцій та аргументів сторін спору, доводів та вимог касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду мала вирішити питання: ? з якого моменту набуте боржником від кредитора майно вважається безпідставно набутим відповідно до норм статті 1212 ЦК України? - з якого моменту зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна вважається простроченим, що надає право кредитору нарахувати на зазначену суму інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України? - чи наявні підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних у заявлений позивачем період (з наступного дня після отримання відповідачем, в межах наявних (на момент перерахування) договірних зобов`язань, коштів від позивача по переддень повернення відповідачем коштів позивачу)? 33. На наше переконання з урахуванням обставин цієї судової справи та наявної проблематики правозастосування статей 625, 1212 ЦК України в контексті визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна висновки Великої Палати Верховного Суду щодо означених вище питань не є повністю правильними виходячи з таких міркувань. Щодо моменту, з якого набуте або збережене боржником від кредитора майно вважається безпідставно набутим відповідно до норм статті 1212 ЦК України 34. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. 35. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією зі сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина третя статті 1212 ЦК України). 36. Аналіз статті 1212 ЦК України свідчить, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань (кондикційні зобов`язання) виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17). 37. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України. 38. Натомість відпадіння правової підстави полягає у зникненні обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття, збереження майна. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватися тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. 39. Отже, необхідною умовою застосовування положень глави 83 ЦК України до вимог про повернення виконаного однією зі сторін у зобов`язанні є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17). 40. Положення глави 83 ЦК України не містять буквальної вказівки, з якого моменту виникає кондикційне зобов`язання (зобов`язання повернути безпідставно отримане майно зокрема, кошти). 41. Тобто зобов`язання боржника з повернення кредитору безпідставно набутого майна (зокрема, грошових коштів) належить до зобов`язань, момент виникнення, а відповідно і строк виконання яких прямо в законі не встановлений. 42. Однак текстуальний аналіз приписів статті 1212 ЦК України свідчить, що виникнення кондикційного зобов`язання (обов`язку з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна) законодавець у цій нормі пов`язує з настанням таких юридичних фактів, як: ?набуття або збереження майна за відсутності правової підстави?, ?відпадіння правової підстави, на якій особа набула майно?. 43. Залежно від наявності підстави набуття або збереження майна в момент його набуття такі зобов`язання умовно можна поділити на дві групи: 1) підстава для набуття або збереження була відсутня; 2) підстава для набуття або збереження існувала, але згодом відпала. 44. Ураховуючи наведене набуте, збережене особою майно може бути визначене як безпідставно набуте, збережене, а зобов`язання з набуття цього майна - кваліфіковане як кондикційне зобов`язання (зобов`язання з безпідставного збагачення): - з моменту набуття, збереження особою майна за відсутності правової підстави (для майна, набутого без достатньої правової підстави) або - з моменту відпадіння попередньої правової підстави набуття особою майна від потерпілого (для майна, первісно набутого за наявності правової підстави). Щодо моменту, з якого зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна вважається простроченим, що надає право кредитору нарахувати на зазначену суму інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України 45. ТОВ ?Луганськгаз збут? у поданому до суду позові стверджувало, що перераховані АТ ?Укртрансгаз? кошти в сумі 18 454 848,76 грн є безпідставно набуті відповідачем з моменту їх отримання від позивача, з урахуванням чого здійснило нарахування інфляційних втрат і 3 % річних за період з 26 лютого 2019 року (з наступного дня після отримання коштів відповідачем від позивача) по 06 травня 2021 року (переддень повернення відповідачем коштів позивачу). 46. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, визнав правомірним нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат з 26 лютого 2019 року, зазначивши, що відповідач був зобов`язаний повернути позивачу перераховані кошти відразу після їх отримання, а тому прострочення виконання ним зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів та неправомірне їх використання починається з наступного дня після отримання коштів відповідачем. 47. Вважаємо такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими, оскільки вони зроблені без належного урахування змісту наявних між сторонами спору правовідносин, за яких відбулося перерахування коштів відповідачу, та ґрунтуються на неправильному розумінні норм матеріального права, які регулюють підстави нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна (кондикційного зобов`язання). 48. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочиввиконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 49. Приписи наведеної норми підставою нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних визначають необхідність наявності факту прострочення виконання боржником грошового зобов`язання. 50. Водночас положення частини другої статті 625 ЦК України для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних не вимагають наявності вини боржника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18). 51. Отже частина друга статті 625 ЦК України пов`язує нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних насамперед з наявністю факту прострочення виконання боржником грошового зобов`язання (у кондикційному зобов`язанні - зі встановленням факту прострочення виконання боржником (особою, яка безпідставно набула майно) зобов`язання з повернення кредитору безпідставного набутого майна, зокрема, грошових коштів). 52. Тому виокремлення факту прострочення виконання грошового зобов`язання має юридичне значення в аспекті застосування спеціальних наслідків такого прострочення у вигляді сплати інфляційних втрат та процентів річних. 53. Відповідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. 54. У наведеній нормі під простроченням боржника необхідно розуміти невчинення ним в установлений строк дій, що складають зміст зобов`язання (прострочення виконання зобов`язання). 55. Тобто законодавець у частині першій статті 612 ЦК України прострочення боржника перш за все асоціює зі строком виконання зобов`язання, а саме, зокрема, спливом строку виконання зобов`язання, порушенням боржником строку виконання зобов`язання. 56. Для договірних зобов`язань строк виконання зобов`язання обумовлюється сторонами договору, а у разі його не встановлення або визначення моментом пред`явлення вимоги -на підставі частини другої статті 530 ЦК України. 57. Проте кондикційне зобов`язання (зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) за своєю природою відноситься до недоговірних зобов`язань, строк виконання яких не визначається, погоджується за аналогією договірних зобов`язань. 58. Так само не можуть бути застосовані для визначення строку виконання боржником зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна, а відтак і моменту прострочення його виконання (у разі невиконання, порушення строку виконання зі сторони боржника) приписи статті 530 ЦК України, оскільки вона поширюються майже винятково на регулятивні зобов`язання, тоді як кондикційне зобов`язання є охоронним правовідношенням. 59. Не містять норм, які б урегульовали строк виконання боржником кондикційного зобов`язання і положення глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України. Тобто кондикційне зобов`язання належить до зобов`язань, строк виконання яких у законі прямо не встановлений. 60. Утім наведене не може виключати існування наявності прострочення виконання боржником кондикційного зобов`язання та можливість застосування до цих правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, адже подібне розуміння норми буде суперечити засадам справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однією стороною зобов`язання за рахунок іншої. 61. Водночас слід звернути увагу, що закріплення законодавцем у частині другій статті 625 ЦК України норм, якими урегульоване право кредитора на нарахування інфляційних втрат та відсотків річних за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, до якого віднесене в тому числі і кондикційне зобов`язання, покликано забезпечити недопущення безпідставного збагачення однієї сторони зобов`язання за рахунок іншої. 62. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність. 63. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з`ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним (див. пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). 64. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц). 65. Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України). Національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20). 66. Системний аналіз положень норм 1212, 1214 ЦК України у взаємозв`язку з приписами статей 3, 509 цього Кодексу свідчить, що визначення моменту виникнення в особи (боржника) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого нею майна, з урахуванням справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої, передбачає необхідним урахування моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави. 67. Особа не може вважатися такою, що має обов`язок повернути безпідставно набуте майно (зокрема, грошові кошти), до того часу, доки вона, діючи відповідно до вимог ділового обороту, з належним рівнем розумності й обачливості, не дізналася або не могла дізнатися про сам факт свого безпідставного збагачення. 68. Частиною п`ятою статті 12 ЦК України встановлено презумпцію добросовісності та розумності особи при здійсненні нею своїх цивільних прав та закріплено обов`язок учасників цивільного обороту дотримуватися принципів добросовісності та розумності у здійсненні своїх цивільних прав. Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в поведінці особи - носія такого права, яка, знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків. 69. Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. 70. Тобто добросовісність набувача майна презюмується та має враховуватися під час з`ясування моменту виникнення в нього обов`язку з повернення безпідставно набутого майна потерпілій особі. 71. Проте наведена презумпція є спростовною. Обов`язок з її спростування покладається на особу (в цьому разі - потерпілу особу у кондикційному зобов`язанні), яка заперечує (ставить під сумнів) добросовісність поведінки набувача майна, зокрема момент його обізнаності про безпідставність набуття майна. 72. Тому під час визначення моменту обізнаності набувача майна про безпідставність його володіння майном необхідно брати до уваги добросовісність поведінки набувача майна (суб`єктивну складову такої поведінки) та зважати не лише на момент, коли він дізнався про безпідставне набуття ним майна, а й на момент, коли він міг дізнатися про відсутність правових підстав для набуття ним майна, оскільки конструкція "особа дізналася або могла дізнатися про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави" зобов`язує набувача майна діяти розсудливо, обачно, вживаючи заходів для з`ясування підстав володіння ним таким майном. 73. Тож у кондикційних правовідносинах момент виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого майна визначається як у випадку відсутності підстав набуття, збереження чужого майна, так і у разі набуття майна за наявності правової підстави, яка згодом відпала, виходячи з аналізу та оцінки обставин, на яких особа набула, зберегла чуже майно (обставин відпадіння правової підстави набуття майна), тобто з моменту, коли особа дізналась або могла дізнатись про безпідставність отримання майна. 74. Проте момент виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого майна та його виконання нею не є тотожним моменту, з якого зобов`язання особи з повернення цього майна вважається простроченим (моменту прострочення кондикційного зобов`язання), оскільки на відміну від останнього, виникнення в особи обов`язку з повернення безпідставно набутого майна та його виконання цією особою за своє суттю є періодом у часі, з якого особа стає обізнаною про безпідставність набуття (збереження) нею майна потерпілої особи та про наявність обов`язку з повернення майна цій особі, який має виконуватися з урахування характеру підстав (юридичних фактів), за яких було безпідставно набуте нею майно. 75. Наприклад, у випадку безпідставного (помилкового) перерахування грошових коштів момент виникнення в особи обов`язку з повернення безпідставно набутого майна та його виконання обмежений проміжком часу з моменту, коли особа дізналась або могла дізнатись про перерахування потерпілим грошових коштів на її рахунок, до моменту спливу визначеного статтями 8, 35 Закону України ?Про платіжні системи та переказ коштів в Україні? строку для здійснення платіжних операцій. 76. Натомість у разі набуття майна за наявності правової підстави, яка згодом відпала, момент виникнення в особи обов`язку з повернення безпідставно набутого майна та його виконання визначається з моменту відпадіння у встановленому юрисдикційному чи неюрисдикційному порядку юридичної сили первісної правової підстави для набуття особою цього майна. 77. Тому для визначення прострочення виконання боржником кондикційного зобов`язання, необхідно враховувати сукупність таких юридичних складових (передумов): 1) конкретних підстав (юридичних фактів), за яких виникло зобов`язання (для кваліфікації зобов`язання як кондикційного), 2) моменту обізнаності набувача майна про безпідставність набуття, збереження майна (для з`ясування питання моменту виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення безпідставно набутого, збереженого ним майна), 3) періоду часу протягом якого особа (набувач майна) з моменту свої обізнаності про безпідставність набуття, збереження нею цього майна має повернути майно потерпілій особі, який визначається з урахування характеру підстав (юридичних фактів), за яких було безпідставно набуте нею майно. 78. З урахуванням наведеного у правовідносинах з повернення безпідставно набутих (збережених) коштів, які попередньо перераховані за договором, початком моменту прострочення набувачем виконання зобов`язання з повернення таких коштів потерпілій особі є момент у часі, коли особа - набувач майна дізналася або могла дізнатися про безпідставність набуття (збереження) нею цих коштів. 79. Такий момент зазвичай може бути пов`язаний з набранням законної сили судовим рішенням, у якому суд установив факт безпідставності набуття (збереження) особою в межах виконання договірних правовідносин майна, належного потерпілій особі. 80. Судове рішення у цьому випадку дозволяє кваліфікувати зобов`язання як кондикційне, адже для виникнення зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно, до якого відноситься набуття (збереження), що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині, а також набуття (збереження) майна особою за наявності правової підстави, яка згодом відпала. Відпадіння правової підстави полягає у зникненні обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. 81. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. 82. Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним (див. постанови Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15, від 07 червня 2017 року у справі № 3-189гс17).). 83. Тобто судове рішення надає можливість внести ясність, визначеність у правовідносини сторін, констатувати про безпідставність набуття (отримання) грошових коштів особою та підтверджує відсутність юридичних підстав для їх збереження надалі такою особою, а тому з моменту набрання ним законної сили особа в конкретному випадку достеменно може вважатися обізнаною про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути майно іншій особі. 84. До цього моменту перерахування потерпілою особою на виконання умов укладеного між сторонами договору (в рахунок виконання договірних зобов`язань) грошових коштів у розумінні статті 1212 ЦК України не може вважатися безпідставним набуття (збереженням) особою коштів за відсутності правової підстави, оскільки перерахування коштів у межах виконання зобов`язань за договором відповідає принципу conventio facit (vincit) legem (угода створює право), адже договір зобов`язує сторони виконувати те, про що вони домовилися. 85. Отже, у правовідносинах з повернення безпідставно набутих (збережених) коштів, перерахованих у межах виконання стороною договірного зобов`язання, виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна та відповідно можливість нарахування інфляційних втрат і 3 % річних за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання може бути пов`язана з набранням законної сили судовим рішенням, яким установлено факт безпідставності отримання майна, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов`язанні стає достеменно поінформованим про наявність свого зобов`язання по відношенню до кредитора щодо повернення безпідставно отриманого майна (близької за змістом позиції дотримується Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20). 86. Подібний підхід до визначення моменту прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна враховує правову природу закріплених у частині другій статті 625 ЦК України інфляційних втрат і 3 % річних та забезпечує захист порушеного права кредитора (потерпілої особи) внаслідок порушення боржником (набувачем коштів) грошового зобов`язання з повернення ним безпідставно набутих (збережених) коштів. 87. Натомість визначення початку періоду прострочення з моменту перерахування (передачі) особою коштів у рахунок виконання договірного зобов`язання на практиці може зумовлювати зловживання зі сторони кредитора у вигляді штучного збільшення періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат шляхом відтермінування стягнення їх з боржника, тоді як зазначені нарахування не можуть слугувати засобом збагачення, оскільки не є санкцією, а за своє природою є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18). Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних у заявлений позивачем період (з наступного дня після отримання відповідачем, в межах наявних (на момент перерахування) договірних зобов`язань, коштів від позивача по переддень повернення відповідачем коштів позивачу) 88. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ ?Луганськгаз збут? у межах виконання правовідносин за договором з транспортування природного газу перерахувало 25 лютого 2019 року АТ ?Укртрансгаз? грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн, за несвоєчасне повернення яких нараховані інфляційні втрати та 3 % річних. 89. Водночас обставини відсутності правових підстав для перерахування позивачем цих коштів АТ ?Укртрансгаз? встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі № 910/17567/19, яка була залишена без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.08.2021. 90. З матеріалів справи не вбачається (іншого суди попередніх інстанцій не встановили) недобросовісності поведінки відповідача під час формування акта надання послуг балансування та рахунку вартості послуг балансування від 31.12.2018 на суму 18 454 848,76 грн, підстави для оплати яких, як згодом установив Північний апеляційний господарський суд у постанові від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, були відсутні. Водночас АТ ?Укртрансгаз? майже відразу після набрання законної сили рішенням у справі № 910/17567/19 (22 березня 2021 року) платіжним дорученням від 07 травня 2021 року № 3111 перерахувало позивачу грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн, тобто в повному обсязі. 91. Отже, з урахуванням обставин конкретної справи саме з моменту прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19 відпала правова підстава для перерахування позивачем грошових коштів та АТ ?Укртрансгаз? стало достеменно обізнаним про відсутність правових підстав для набуття ним коштіву сумі 18 454 848,76 грн. 92. За наведеного вбачається, що днем початку прострочення АТ ?Укртрансгаз? виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутих ним коштів та відповідно нарахування інфляційних втрат і 3 % річних передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є 23 березня 2021 року (наступний день після набрання рішенням у справі № 910/17567/19 законної сили), а днем завершення - 06 травня 2021 року (переддень повернення позивачу коштів відповідачем), чого не було враховано позивачем під час звернення з позовом до суду та судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень у справі при визначенні початку періоду прострочення виконання зобов`язання відповідачем. 93. З огляду на викладене з АТ ?Укртрансгаз? підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних за прострочення виконання ним грошового зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 18 454 848,76 грн за період з 23 березня по 06 травня 2021 року, а саме 129 183,94 грн - інфляційні втрати та 68 257,66 грн - 3 % річних. 94. Таким чином, на нашу думку, обґрунтованими та підтвердженими є доводи скаржника про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо прострочення виконання АТ ?Укртрансгаз? зобов`язання з повернення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 18 454 848,76 грн з наступного дня після отримання коштів відповідачем. 95. Однак, Велика Палата Верховного Суду наведене вище залишила поза увагою та погодилася з висновками судів попередніх інстанцій щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3 % річних у заявлений позивачем період (з 26 лютого 2019 року - моменту перерахування ТОВ ?Луганськгаз збут? у межах виконання правовідносин за договором коштів АТ ?Укртрансгаз? по 06 травня 2021 року - переддень повернення відповідачем коштів позивачу). 96. Так, Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши положення норм статей 509, 625, 1212 ЦК України, зокрема, виснувала, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна (коштів) потерпілому виникає у особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту коли підстава їх отримання відпала, а передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. 97. Тобто Велика Палата пов`язує виникнення у боржника прострочення виконання зобов`язання з поверненню безпідставно отриманих коштів в межах договірних зобов`язань із моментом отримання ним безпідставно набутих коштів від потерпілої особи (кредитора). 98. Іншими словами Велика Палата Верховного Суду фактично ототожнює момент, з якого набуте або збережене боржником від кредитора майно вважається безпідставно набутим з моментом, з якого зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна вважається простроченим. 99. Проте наведений висновок не враховує особливостей зобов`язань з безпідставного набуття (збереження) майна (кондикційних зобов`язань), якими, зокрема є те, що підставою їх виникнення може слугувати досить широке коло юридичних фактів (зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних тощо). 100. Перелік підстав виникнення кондикційних зобов`язань не є вичерпним за своїм обсяговим змістом. 101. Означені особливості не можуть ігноруватися та залишатися поза увагою під час визначення моменту прострочення кондикційного зобов`язання, який у кожному конкретному випадку з урахуванням підстав (юридичних фактів) за яких виникло зазначене зобов`язання є індивідуальним (відміним). 102. Вкотре звертаємо увагу, що сам по собі перехід майна (в цьому разі перерахування коштів) в межах первісних правовідносин від однієї особи до іншої не створює обов`язку в набувача майна повернути його потерпілій особі, оскільки не містить правової необґрунтованості його набуття (збереження) цією особою. 103. Для того, щоб первісні правовідносини трансформувалися у зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна, а перехід майна (зокрема, перерахування коштів) був визнаний безпідставним, необхідно приєднання до цих правовідносин інших юридичних фактів, наявність яких зумовило б припинення й одночасного виникнення зобов`язання з безпідставного набуття (збереження) майна. 104. Такі юридичні факти, які зазвичай іменуються як відпадіння правової підстави набуття (збереження) майна, не тільки трансформують первісні правовідносини у зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна, але і припиняють (усувають, знімають) правову підставу набуття (збереження) майна з моменту його виникнення, перетворюючи тим самим законний спосіб (за наявності правової підстави) набуття (збереження) майна у безпідставний. 105. Хоча ЦК України і не містить вказівки про необхідність наявності чи відсутності вини як фактору кваліфікуючої ознаки кондикційного зобов`язання, проте загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних відносинах; отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. 106. До настання цього моменту зобов`язання не може кваліфікуватися як кондикційне, а отже й не можна стверджувати про виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення потерпілій особі безпідставно набутого майна та відповідно прострочення виконання нею кондикційного зобов`язання. 107. Однак сформований Великою Палатою Верховного Суду у цій справі висновок щодо застосування положень частини другої статті 625 ЦК України у правовідносинах з безпідставного набуття (збереження) майна фактично формує універсальний підхід до визначення початку періоду прострочення кондикційного зобов`язання, який пов`язується із моментом кваліфікації зобов`язання як кондикційного (зобов`язання з безпідставного набуття (збереження) майна). 108. Подібне тлумачення норм нівелює розмежування моменту виникнення кондиційного зобов`язання та моменту його прострочення боржником і як наслідок безальтернативно презюмує обізнаність набувача майна про безпідставність набуття (збереження) ним майна до настання (констатації) моменту відпадіння правової підстави набуття (збереження) майна. 109. Окрім того, як уже зазначалося вище, наведене відкриває шлях до зловживань зі сторони кредитора, надаючи йому можливість штучно збільшити період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат шляхом відтермінування стягнення їх з боржника при тому, що зазначені нарахування не можуть слугувати засобом необґрунтованого збагачення. 110. Тож подібна інтерпретація норм статей 625, 1212 ЦК України забезпечує несправедливе, непропорційне положення учасників цивільного/господарського обороту та на практиці поглиблює ще більшу правову невизначеність щодо застосування положень частини другої статті 625 ЦК України у кондикційних зобов`язаннях. 111. На нашу думку, зазначене матиме наслідком формування хибної судової практики вирішення справ у подібній категорії спорів, в той час як за усними поясненнями представника АТ ?Укртрансгаз?, наданими в судовому засіданні 07 лютого 2024 року, на час перегляду цієї справи в касаційному порядку, у провадженні судів перебувають справи про стягнення з АТ ?Укртрансгаз? коштів у подібній категорії спорів на суму близько 34 млрд грн. 112. Цілком очевидно, що запропонований Великою Палатою Верховного Суду підхід може призвести до стягнення з АТ ?Укртрансгаз? інфляційних втрат та 3 % річних втрат на зазначену суму коштів (близько 34 млрд) за значно більший період, в основу початку якого буде взятий момент перерахування коштів, а не момент з якого набувач майна (боржник) дізнався або міг дізнатися про безпідставність набуття (збереження) ним цих коштів, що покладатиме на відповідача як підприємство паливно-енергетичного комплексу, яке постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83"Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави", віднесене до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (див. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/83-2015-п#Text), додатковий фінансовий (економічний) тягар та як наслідок в цілому негативно вплине на платоспроможність зазначеного суб`єкта господарювання. 113. До того ж Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи необґрунтовано зазначила, що кошти в сумі 18 454 848,76 грн, неповернення яких слугувала підставою для заявлення інфляційних втрат та 3 % річних, були помилково перераховані на рахунок відповідача, тоді як свідчать встановлені обставини справи вони попередньо були перераховані ТОВ ?Луганськгаз збут? на рахунок АТ ?Укртрансгаз? в межах наявних між сторонами договірних зобов`язань за договором транспортування природного газу. Визначення цих коштів як помилково перерахованих має наслідком впливу на визначення моменту прострочення кондикційного зобов`язання зі сторони відповідача (боржника). ВИСНОВКИ 114. З нашої точки зору ураховуючи наведене вище Велика Палата Верховного Суду мала прийняти постанову, в якій мала: 1) Зробити висновок щодо розмежування моменту, з якого набуте (збережене) боржником від кредитора майно вважається безпідставно набутим з моментом з якого зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна вважається простроченим. 2) Визначити початок періоду прострочення виконання АТ ?Укртрансгаз? зобов`язання з повернення безпідставно набутих ним коштів з якого можуть бути нараховані інфляційні втрати та 3 % річних ? з моменту коли відповідач став достеменно обізнаним про відсутність правових підстав для набуття ним від позивача, яким з урахуванням обставин конкретної справи є прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, в якій суд встановив відсутність правових підстав для перерахування позивачем цих коштів відповідачу. 3) Частково задовольнити касаційну скаргу Акціонерного товариства ?Укртрансгаз?, скасувати рішення судів попередніх інстанцій про повне задоволення позову та ухвалити нове про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю ?Луганськгаз збут? щодо стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, стягнути з Акціонерного товариства ?Укртрансгаз? на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ?Луганськгаз збут? 129 183,94 грн інфляційних втрат та 68 257,66 грн - 3 % річних за період з 23 березня по 06 травня 2021 року, у решті заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних відмовити. Судді: О. О. Банасько І. В. Желєзний М. В. Мазур С. Ю. Мартєв Н. В. Шевцова Джерело: ЄДРСР 117207234

ОКРЕМА ДУМКА судді Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у господарській справі № 910/3831/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення 3 570 893,00 грн. Відповідно до ч. 3 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Історія справи та рішення судів У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (далі - ТОВ «Луганськгаз Збут», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», відповідач) 3 570 893,00 грн, а саме: 2 357 423,49 грн інфляційних втрат і 1 213 469,51 грн - трьох процентів річних. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 357 423,49 грн інфляційних втрат, 1 213 469,51 грн - три проценти річних та 53 563,39 грн судового збору. Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 02 березня 2023 року залишив рішення Господарського суду міста Києва без змін. Таке ж рішення ухвалила Велика Палата Верховного Суду, стягнувши до того ж з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» 50 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції. Щодо правочинів, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія Як встановлено судами і не спростовано сторонами у засіданні Великої Палати Верховного Суду ТзОВ «Луганськгаз збут» на момент виникнення спірних правовідносин, подання позову до суду та усіх судових проваджень зареєстровано за адресою: вул. Гагаріна, буд. 87, кім. 307, м. Сєвєродонецьк, Луганська область. Такою ж є його податкова адреса. Сєвєродонецька міська територіальна громада станом на кінець травня 2022 року внесена до Переліку № 75 територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року. У кінці червня 2022 року Сєверодонецьк окупований військами росії. Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає особливості правового статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Відповідно до частини другої статті 13 цього Закону здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України. Статтею 3 Господарського кодексу України визначено, що господарською діяльністю є діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку. Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Закон визначає, що у резолютивній частині рішення суду (стаття 238 Господарського процесуального кодексу України) у справах за участю юридичних осіб зазначаються їх повне найменування, їх місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін за його наявності. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення). Оскільки позивач у даній справі - ТзОВ «Луганськгаз збут» не переніс свою господарську і фінансову діяльність та реєстрацію у податкових органах на територію підконтрольну Уряду України, вважаю, що суди не мали права ухвалювати рішення про стягнення на його користь більш як трьох мільйонів гривень. Провадження у справі потрібно було зупинити відразу після з`ясування судом першої інстанції вищенаведених обставин. Постановлення рішення із зазначенням неіснуючої адреси і таких самих платіжних реквізитів позивача не відповідає завданням та засадам господарського судочинства, робить неможливим його виконання та суперечить статті 129-1 Конституції України. Суддя О.С. Ткачук Джерело: ЄДРСР 117340702

Велика палата зазначила, що: 61. У справі № 910/17567/19 постановою апеляційного суду встановлено, що грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн були перераховані позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та були безпідставно отримані відповідачем 25 лютого 2019 року, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути згідно з нормами статті 1212 ЦК України. 62. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. 63. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі № 910/3831/22 про те, що за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25 лютого 2019 року початком періоду прострочення має бути 26 лютого 2019 року, закінченням - 06 травня 2021 року, оскільки грошові кошти повернуто відповідачем лише 07 травня 2021 року. 69. Як було зазначено вище, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2024 року м. Київ Справа № 910/3831/22 Провадження № 12-45гс23 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Уркевича В. Ю., судді-доповідача Власова Ю. Л., суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В., за участю: секретаря судового засідання Бутенка А. О., представників учасників справи: від позивача: Коваленко М. О., від відповідача: Дудченко В. В., розглянула в судовому засіданнікасаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року (суддя Карабань Я. А.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року (у складі колегії: головуючий суддя Коробенко Г. П., судді Козир Т. П., Чорногуз М. Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення 3 570 893,00 грн. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (далі - ТОВ «Луганськгаз Збут», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», відповідач) 3 570 893,00 грн, а саме: 2 357 423,49 грн інфляційних втрат і 1 213 469,51 грн - три проценти річних. 2. Позовні вимоги з посиланням на статті 509, 524, 533, 610, 611, 625, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мотивовані тим, що відповідач своєчасно не повернув позивачу безпідставно отримані від нього кошти у розмірі 18 454 848,76 грн (що встановлено судовими рішеннями у справі № 910/17567/19), протиправно користувався ними з 26 лютого 2019 року по 07 травня 2021 року, тому саме за цей період позивачем нараховано інфляційні втрати та три проценти річних. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 3. Судовими рішеннями у справі № 910/17567/19, які набрали законної сили, встановлені обставини щодо безпідставного набуття відповідачем грошових коштів позивача у сумі 18 454 848,76 грн. 4. Зокрема, у рішенні Господарського суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у справі № 910/17567/19 встановлено, що всупереч умовам договору транспортування та вимогам Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС) АТ «Укртрансгаз» під час здійснення комерційного балансування обсягів газу щодо ТОВ «Луганськгаз Збут» за грудень 2018 року безпідставно не врахувало господарську операцію про закупівлю 31 грудня 2018 року ТОВ «Луганськгаз Збут» у АТ «Луганськгаз» природного газу в обсязі 1 372 782 куб. м, що призвело до формування 14 січня 2019 року відповідачем незаконного акта № 12-18-1707000361-БАЛАНС від 31 грудня 2018 року про надання послуг балансування у грудні 2018 року на суму 18 454 848,76 грн. 5. Вказані протиправні дії відповідача стали наслідком того, що ТОВ «Луганськгаз Збут» безпідставно було змушене оплатити визначений відповідачем обсяг місячного негативного небалансу газу за грудень 2018 року в сумі 18 454 848,76 грн, що завдало позивачу збитків на вказану суму, яку суд стягнув з АТ «Укртрансгаз» на користь ТОВ «Луганськгаз Збут». 6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19 апеляційну скаргу АТ «Укртрансгаз» залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20 серпня 2020 року змінено в мотивувальній і резолютивній частинах. 7. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що невключення господарської операції позивача на закупівлю природного газу в обсязі 1 372 782 куб. м відповідач здійснив передчасно, а тому визначення негативного небалансу природного газу в ТОВ «Луганськгаз Збут» у грудні 2018 року було здійснено неправомірно, що є порушенням господарського зобов`язання. 8. При цьому апеляційний господарський суд змінив правову кваліфікацію спірних відносин, зазначивши, що суд першої інстанції помилково погодився з позивачем щодо правильності обраного способу захисту, а також наявності правових підстав для відшкодування йому збитків, спричинених неправомірними діями АТ «Укртрансгаз», відповідно до положень статей 15, 16, 22, 906, 1166 ЦК України, статей 224, 225 Господарського кодексу України. 9. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за встановлених судами обставин мали місце кондикційні зобов`язання, зокрема що нарахування АТ «Укртрансгаз» плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу від 25 липня 2017 року № 1707000361. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України. 10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (далі - Касаційний господарський суд) постановою від 12 серпня 2021 року зазначені вище постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у справі № 910/17567/19 залишив без змін. 11. Посилаючись на встановлені судами попередніх інстанцій обставини про те, що невключення господарської операції позивача на закупівлю природного газу в обсязі 1 372 782 куб. м відповідачем здійснено передчасно, а тому визначення негативного небалансу природного газу ТОВ «Луганськгаз Збут» у грудні 2018 року та надання послуг балансування було здійснено неправомірно, Верховний Суд погодився з їхніми висновками, що нарахування АТ «Укртрансгаз» плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу, а отже, спірні правовідносини правильно кваліфіковано за статтею 1212 ЦК України. 12. Після набрання законної сили рішенням у справі № 910/17567/19 згідно із платіжним дорученням від 07 травня 2021 року № 3111 відповідач перерахував позивачу грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 13. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року у справі № 910/3831/22 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 357 423,49 грн інфляційних втрат, 1 213 469,51 грн - три проценти річних та 53 563,39 грн судового збору. 14. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач прострочив виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, тому позивач правомірно нарахував три проценти річних та інфляційні втрати за період з 26 лютого 2019 року по 06 травня 2021 року. 15. За висновками суду, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі 18 454 848,76 грн, настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок в банківській установі, на який ці кошти були перераховані, тобто 25 лютого 2019 року. Тому відповідач після отримання зазначених коштів був зобов`язаний повернути їх одразу, тобто прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів та неправомірного їх використання розпочалося з наступного дня, а саме з 26 лютого 2019 року. 16. Місцевий господарський суд відхилив твердження відповідача про те, що строк повернення грошових коштів настав після прийняття Північним апеляційним господарським судом постанови від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, оскільки зазначеною постановою лише підтверджено факт безпідставності набуття грошових коштів, а зобов`язання щодо їх повернення виникло не з рішення суду, а в силу прямої вказівки закону. 17. Крім того, 01 листопада 2022 року Господарський суд міста Києва частково задовольнив заяву ТОВ «Луганськгаз Збут», ухвалив додаткове рішення, яким стягнув з АТ «Укртрансгаз» на користь позивача 70 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, у задоволенні іншої частини заяви - відмовив. 18. Із зазначеними висновками суду першої інстанції погодився Північний апеляційний господарський суд, який своєю постановою від 02 березня 2023 року залишив рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року у справі № 910/3831/22 без змін. 19. Зокрема, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними посилання АТ «Укртрансгаз» на те, що право вимоги позивача щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат виникає 22 березня 2021 року (дата прийняття постанови Північним апеляційним господарським судом у справі № 910/17567/19), оскільки рішенням у справі № 910/17567/19 установлено, що перерахування грошових коштів без достатньої правової підстави відбулось 25 лютого 2019 року, наявність судових актів, якими встановлено факт безпідставності набуття грошових коштів та набрання ними законної сили не змінює правової природи грошових зобов`язань, а також дати їх виникнення чи припинення. Короткий зміст вимог касаційної скарги, рух справи в суді касаційної інстанції, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 20. Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, АТ «Укртрансгаз» через систему «Електронний суд» звернулося до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року у справі № 910/3831/22, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову та заяв про розподіл витрат на правничу допомогу ТОВ «Луганськгаз Збут» відмовити повністю. 21. На обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права. 22. Ухвалою Касаційного господарського суду від 28 березня 2023 року за вказаною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження. 23. 07 квітня 2023 року на електронну адресу Верховного Суду від ТОВ «Луганськгаз Збут» надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій зазначено про приєднання до матеріалів справи доказів, що підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, з проханням стягнути їх з АТ «Укртрансгаз». 24. 11 квітня 2023 року на електронну адресу Верховного Суду від АТ «Укртрансгаз» надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. 25. 12 квітня 2023 року до Верховного Суду від Адвокатського об`єднання «Лекс груп» (далі - АО «Лекс груп») надійшло клопотання про здійснення процесуального правонаступництва, відповідно до якого заявник просить замінити позивача у справі № 910/3831/22 з ТОВ «Луганськгаз Збут» на його правонаступника - АО «Лекс груп». 26. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання АО «Лекс груп» про здійснення процесуального правонаступництва на підставі приписів статті 215 ЦК України та статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» з огляду на нікчемність договору, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія. 27. Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 28. Ухвалою від 29 травня 2023 року Касаційний господарський суд передав справу № 910/3831/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України. 29. Ухвала обґрунтована тим, що аналіз правозастосування статей 625 та 1212 ЦК України свідчить про наявність у судовій практиці протилежних підходів щодо застосування зазначених норм у контексті визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна. 30. Ураховуючи різний підхід судів при вирішенні питання настання строку виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна, тобто відсутність єдиної судової практики, в тому числі на рівні касаційних судів різних юрисдикцій, а також відсутність висновків Великої Палати Верховного Суду щодо вказаного правового питання, справа № 910/3831/22 містить виключну правову проблему. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 серпня 2023 року цю справу прийняла та призначила до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ПО СУТІ СПОРУ Аргументи скаржника 31. На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної постанови норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та в якості підстави касаційного оскарження визначає: - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування статей 628, 629, 1212 ЦК України, пункту 1 глави 1 розділу І, пункту 3 глави 3 розділу І, підпунктів 1, 2 глави 3 розділу XIV Кодексу ГТС у контексті стягнення з Оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих на суму безпідставно набутих грошових коштів, що було встановлено у постанові суду апеляційної інстанції; - пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи в контексті цієї підстави про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, оскільки під час ухвалення оскаржуваних судових рішень суди не надали належної оцінки та не врахували наявних у справі доказів, що підтверджують правову позицію відповідача, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та призвело до ухвалення незаконних судових рішень. 32. Скаржник зазначає, що надання Оператором ГТС послуг з балансування обсягів природного газу було передбачено як умовами укладеного між сторонами договору транспортування природного газу, так і приписами Кодексу ГТС, положення якого є для сторін обов`язковими. Як установлено судами у справі № 910/17567/19 і не заперечується ТОВ «Луганськгаз Збут», у грудні 2018 року в позивача виник негативний небаланс обсягом 1 372,782 тис. куб. м, для врегулювання якого відповідачем було надано послуги балансування. При цьому ані умовами договору, ані положеннями Кодексу ГТС, ані іншим нормативно-правовим актом не передбачений обов`язок АТ «Укртрансгаз» повернути оплату за надані послуги балансування, яку позивач здійснив свідомо та добровільно, адже вказана процедура покликана забезпечити доступ суб`єктів ринку природного газу до газотранспортної системи для збереження її цілісності, безпечної та стабільної роботи. Зазначене свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що «відповідач після отримання 25 лютого 2019 року грошових коштів у сумі 18 454 848,76 грн зобов`язаний був повернути їx позивачу одразу, тобто прострочення виконання відповідачем зобов`язання по поверненню безпідставно набутих грошових коштів та неправомірне їх використання починається з наступного дня, а саме з 26 лютого 2019 року». 33. Відповідно до закону обов`язок з повернення безпідставно набутого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна. У цьому спорі право вимоги позивача про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та відповідний обов`язок виконання такої вимоги відповідачем виникли лише після прийняття Північним апеляційним господарським судом постанови від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, саме якою і було встановлено факт безпідставного набуття грошових коштів та змінено спосіб захисту позивача. Натомість висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що початком періоду прострочення є дата зарахування грошових коштів на рахунок відповідача, а не дата ухвалення судового рішення апеляційної інстанції, є помилковими. 34. Відповідно і здійснені позивачем розрахунки інфляційних втрат та трьох процентів річних є неправильними, оскільки розраховувати їх необхідно за період з 23 березня по 06 травня 2021 року. 35. Також відповідач зауважує про необґрунтованість та неспівмірність стягнутих судами першої та апеляційної інстанцій витрат позивача на правову допомогу в розмірі 70 000,00 грн та 30 000,00 грн відповідно. Доводи інших учасників справи 36. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Луганськгаз Збут» заперечує проти доводів скаржника та просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, залишивши оскаржувані судові рішення без змін, з огляду на таке: - обставини, що підтверджують набуття АТ «Укртрансгаз» 25 лютого 2019 року (дата перерахування позивачем 18 454 848,76 грн) майна без достатньої правової підстави не потребують доказування при розгляді цієї справи в силу приписів частини четвертої статті 75 ГПК України; - обов`язок з повернення відповідачем оплати за надані послуги з балансування виник не на підставі договору транспортування природного газу від 25 липня 2017 року № 1707000361, а в силу приписів статті 1212 ЦК України, відтак висновок судів про виникнення у АТ «Укртрансгаз» вказаного обов`язку повернути ТОВ «Луганськгаз Збут» грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн після їх отримання 25 лютого 2019 року відповідає встановленим обставинам справи та ґрунтується на нормах права; - наявність судових актів, якими встановлено факт безпідставності набуття грошових коштів, та набрання ними законної сили не змінює правової природи грошових зобов`язань, а також дати їх виникнення чи припинення; - обставина щодо одержання АТ «Укртрансгаз» від ТОВ «Луганськгаз Збут» грошових коштів у сумі 18 454 848,76 грн була відома відповідачу з моменту їх зарахування на розрахунковий рахунок у банківській установі, на який були перераховані кошти; - відповідно, судами першої та апеляційної інстанцій зроблено правильний висновок про безпідставність утримання АТ «Укртрансгаз» у період з 25 травня 2020 року по 02 грудня 2021 року грошових коштів ТОВ «Луганськгаз Збут» у сумі 18 454 848,76 грн, невиконання протягом цього періоду обов`язку з їх повернення та правомірність нарахування останнім річних та інфляційних втрат за весь період прострочення грошового зобов`язання з дати його виникнення до дати припинення шляхом виконання. 37. Крім того, ТОВ «Луганськгаз Збут» вважає, що в касаційній скарзі АТ «Укртрансгаз» не наведено обґрунтованих підстав для відмови в задоволенні заяв позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо меж перегляду справи судом касаційної інстанції 38. У цій справі позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат і трьох процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України на суму грошових коштів 18 454 848,76 грн, що були одержані та збережені відповідачем без достатньої правової підстави. 39. Обставини безпідставного набуття відповідачем коштів у зазначений сумі були встановлені судовими рішеннями у справі № 910/17567/19, тому відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню. 40. Так, зокрема, у справі № 910/17567/19 суди встановили, що позивач самостійно врегулював свій негативний місячний небаланс шляхом придбання у грудні 2018 року природного газу в АТ «Луганськгаз» про що повідомив відповідача та направив йому звіт про надходження і розподіл природного газу за грудень 2018 року та акти приймання-передачі природного газу відАТ «Луганськгаз» на врегулювання негативного небалансу в обсязі 1 372 782 куб. м.Проте відповідач відмовився враховувати придбаний позивачем природний газ від АТ «Луганськгаз» та прийняв рішення про визначення вказаного обсягу природного газу негативним небалансом позивача, а також склав акт надання позивачу послуг балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року та розрахунок вартості послуг балансування (додаток до акта) без урахування придбання позивачем 31 грудня 2018 року 1 372 782 куб. м природного газу в АТ «Луганськгаз», внаслідок чого вартість послуг балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року була визначена відповідачем неправильно та склала 18 454 848,76 грн. 41. У січні 2019 року відповідач направив позивачу вказаний акт та рахунок; 25 лютого 2019 року ТОВ «Луганськгаз Збут» сплатило АТ «Укртрансгаз» вказані в акті послуги балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року у сумі 18 454 848,76 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 25 лютого 2019 року № 604. 42. Суди у справі № 910/17567/19 дійшли висновку, що нарахування АТ «Укртрансгаз» плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу, тому відповідні кошти, сплачені ТОВ «Луганськгаз Збут» на користь АТ «Укртрансгаз» у сумі 18 454 848,76 грн, є безпідставно одержаним відповідачем майном у розумінні статті 1212 ЦК України. 43. Вказані гроші відповідач не повернув позивачу в добровільному порядку. Лише після набрання законної сили постановою суду апеляційної інстанції у справі № 910/17567/19 згідно із платіжним дорученням від 07 травня 2021 року № 3111 відповідач перерахував позивачу грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн. 44. Таким чином, ці кошти знаходилися в користуванні позивача з 25 лютого 2019 року по 07 травня 2021 року. При цьому факт безпідставного набуття вказаних грошових коштів відповідачем встановлений постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, яка набрала законної сили з дня її прийняття. 45. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 46. У цій справі № 910/3831/22 суди попередніх інстанцій виснували, що у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання з повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів позивач правомірно нарахував три проценти річних та інфляційні втрати за період прострочення на підставі статті 625 ЦК України. 47. Відповідач не заперечує та не оскаржує в касаційній скарзі правомірність застосування позивачем положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин. До того ж правомірність стягнення з набувача на користь потерпілого, крім безпідставно одержаних коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, також річних та інфляційних втрат за період безпідставного користування такими коштами відповідно до статті 625 ЦК України є усталеною в судовій практиці (дивись, наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17). 48. Спір між сторонами існує лише щодо правильного визначення початку періоду прострочення: від моменту отримання грошових коштів відповідачем без належної правової підстави (25 лютого 2019 року), як вважає позивач, або з дати набрання законної сили постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/17567/19 (22 березня 2021 року), як вважає відповідач. 49. Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 50. У касаційній скарзі відповідач акцентує увагу на таких доводах: 1) щодо неправильного визначення періоду нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України (з посиланням на положення статей 628, 629, 1212 ЦК України, пункту 1 глави 1 розділу І, пункту 3 глави 3 розділу І, підпунктів 1, 2 глави 3 розділу XIV Кодексу ГТС та положень укладеного між сторонами договору транспортування природного газу); 2) щодо недослідження обставин та зібраних у справі доказів, що мають значення для правильного вирішення спору, без надання належної правової оцінки доказам та запереченням відповідача. 51. Однак питання щодо неповноти та/або неправильності встановлення обставин справи судом касаційної інстанції в силу наведених норм статті 300 ГПК України у цій справі досліджуватися не буде. 52. Також Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вона не буде аналізувати положення Кодексу ГТС та укладеного між сторонами договору транспортування природного газу з метою встановлення обставин набуття відповідачем спірних коштів від позивача та можливих варіантів їх повернення відповідачем як Оператором ГТС, оскільки ці обставини були встановлені судами у справі № 910/17567/19 і повторному дослідженню не підлягають. 53. У вказаній справі № 910/17567/19 судами встановлено, що грошові кошти у сумі 18 454 848,76 грн перераховувалися позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин щодо транспортування природного газу, тому положення Кодексу ГТС та договору транспортування природного газу не стосуються спірних правовідносин у цій справі № 910/3831/22. 54. Для правильного вирішення цієї справи необхідно взяти до уваги факти про те, що кошти в сумі 18 454 848,76 грн були помилково перераховані позивачем на адресу відповідача та, відповідно, безпідставно одержані відповідачем 25 лютого 2019 року, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути відповідно до положень статті 1212 ЦК України, що було встановлено постановою апеляційного суду у справі № 910/17567/19, яка набрала законної сили 22 березня 2021 року. Вказаний обов`язок відповідач виконав 07 травня 2021 року. Щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна 55. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення у цій справі № 910/3831/22 з метою перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм статей 625, 1212 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду має дати відповідь на питання, з якого моменту у відповідача виникло прострочення виконання зобов`язання з повернення позивачу безпідставно отриманих коштів, а саме з моменту отримання відповідачем безпідставно набутих коштів, як вважає позивач, або з дати набрання законної сили постановою апеляційного суду, якою встановлений факт безпідставності отримання відповідачем коштів від позивача, як вважає відповідач. 56. Глава 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» знаходиться в підрозділі 2 «Недоговірні зобов`язання» розділу 3 «Окремі види зобов`язань», який входить до книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. 57. Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. 58. За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. 59. З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. 60. Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала. 61. У справі № 910/17567/19 постановою апеляційного суду встановлено, що грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн були перераховані позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та були безпідставно отримані відповідачем 25 лютого 2019 року, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути згідно з нормами статті 1212 ЦК України. 62. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. 63. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі № 910/3831/22 про те, що за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25 лютого 2019 року початком періоду прострочення має бути 26 лютого 2019 року, закінченням - 06 травня 2021 року, оскільки грошові кошти повернуто відповідачем лише 07 травня 2021 року. 64. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 65. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19). 66. Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. 67. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно визначили період прострочення та вирахували суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та річних, які підлягають стягненню з відповідача. Велика Палата Верховного Суду враховує у цьому висновку те, що про обставини, які б свідчили про прострочення кредитора у зобов`язанні з повернення безпідставно набутих коштів, або про обставини, які б перешкоджали боржнику з незалежних від нього причин виконати обов`язок повернути кошти, у цій справі відповідач не стверджує і суди їх не встановлювали. 68. При цьому Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент відповідача про те, що лише постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19 був встановлений факт безпідставного набуття ним грошових коштів та, як наслідок, обов`язок їх повернути. 69. Як було зазначено вище, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно. 70. В іншому випадку (за позицією відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов`язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України. 71. Також Велика Палата Верховного Суду враховує, що позивач самостійно врегулював свій негативний місячний небаланс шляхом придбання у грудні 2018 року природного газу в АТ «Луганськгаз», про що повідомив відповідача, направив йому звіт про надходження і розподіл природного газу за грудень 2018 року та акти приймання-передачі природного газу відАТ «Луганськгаз» на врегулювання негативного небалансу в обсязі 1 372 782 куб. м. 72. Проте відповідач відмовився враховувати придбаний позивачем природний газ від АТ «Луганськгаз» та прийняв рішення про визначення вказаного обсягу природного газу негативним небалансом позивача, а також склав акт надання позивачу послуг балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року та розрахунок вартості послуг балансування (додаток до акта) без врахування придбання позивачем 31 грудня 2018 року 1 372 782 куб. м природного газу в АТ «Луганськгаз», внаслідок чого вартість послуг балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року була визначена відповідачем неправильно та склала 18 454 848,76 грн. 73. У січні 2019 року відповідач направив позивачу вказаний акт та рахунок. 25 лютого 2019 року ТОВ «Луганськгаз Збут» сплатило АТ «Укртрансгаз» вказані в акті послуги балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року в сумі 18 454 848,76 грн. Несплата позивачем зазначеної послуги призвела б до припинення відповідачем транспортування природного газу споживачам позивача відповідно до підпункту 4 пункту 2 глави 1 розділу Х Кодексу ГТС. 74. Отже, ще в січні 2019 року між сторонами виник спір щодо врегулювання негативного місячного небалансу позивача за грудень 2018 року. Позивач стверджував, що він самостійно врегулював свій небаланс шляхом придбання невистачаючого обсягу природного газу в АТ «Луганськгаз». Проте відповідач із цим не погодився та вирішив, що позивач має придбати саме в нього послугу балансування в обсязі невистачаючого обсягу природного газу вартістю 18 454 848,76 грн, які позивач сплатив 25 лютого 2019 року. 75. За таких обставин відповідач знав, що позивач був проти придбання в нього зазначеної послуги балансування, що таку послугу відповідач надає в односторонньому порядку в силу положень розділу XIV Кодексу ГТС, що сплачені позивачем за цю послугу кошти в сумі 18 454 848,76 грн є спірними з підстав фактичного ненадання відповідачем зазначеної послуги в межах укладеного сторонами договору транспортування. Відповідно, відповідач повинен був знати про безпідставне отримання ним указаних коштів позивача у разі ненадання спірної послуги балансування за укладеним сторонами договором транспортування. 76. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі № 910/3831/22 суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір, що виник між сторонами, підстав для зміни їх рішень немає. Щодо вирішення виключної правової проблеми 77. В ухвалі від 29 травня 2023 року про передачу цієї справи № 910/3831/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд зазначає про наявність у справі виключної правової проблеми, яка полягає в тому, що в судовій практиці склались протилежні підходи щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна. При цьому Касаційний господарський суд виокремлює три підходи. 78. Перший підхід: початком нарахування прострочення виконання зазначеного зобов`язання вважається дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна. Як приклад наведені постанови Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18, від 12 квітня 2023 року у справі № 461/4066/21 та постанова Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі № 905/1313/18. 79. Другий підхід: нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред`явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України. Як приклад наведені постанова Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц та постанови Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 913/371/20. 80. Третій підхід: моментом початку нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна вважається наступний день після зарахування / отримання безпідставно набутого майна. Як приклад наведена постанова Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі № 910/9544/19. 81. У зв`язку із цим Касаційний господарський суд вважає необхідним відступити від висновків Касаційного цивільного суду щодо застосування статей 625, 1212 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц, про те, що нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред`явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України. 82. При цьому колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що момент виникнення прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна слід пов`язувати з таким юридичним фактом, як дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов`язанні стає достеменно проінформованим про наявність свого зобов`язання по відношенню до кредитора щодо повернення безпідставно отриманого майна. 83. Вирішуючи окреслену Касаційним господарським судом виключну правову проблему, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. 84. Як Велика Палата Верховного Суду зазначила вище, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно. 85. Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі № 910/9544/19, на яку посилається колегія суддів Касаційного господарського суду в цій справі. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов`язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду вважає правильним. 86. Разом із тим, як убачається з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18 та від 12 квітня 2023 року у справі № 461/4066/21, зобов`язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Отже, Касаційний цивільний суд у наведених справах зробив правильний висновок про виникнення у особи обов`язку повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним. 87. При цьому Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі № 905/1313/18, про те, що зобов`язання продавця повернути кошти, сплачені йому за розірваним договором купівлі-продажу, виникло з набранням чинності рішенням суду від 16 січня 2017 року у справі № 905/1290/16 про стягнення з нього цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, тоді як договір купівлі-продажу був розірваний судовим рішенням від 31 серпня 2010 року у справі № 905/3512/13, цим же рішенням покупця було зобов`язано повернути придбане за договором майно. Отже, саме з набранням законної сили рішенням суду у справі № 905/3512/13 про розірвання договору та зобов`язання покупця повернути придбане майно відпала підстава набуття продавцем коштів, сплачених йому покупцем за це майно. Саме з цього моменту у продавця виник обов`язок повернути безпідставно утримані кошти покупцю, а не з моменту набранням чинності рішенням суду у справі № 905/1290/16 про стягнення з нього цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, яке в цьому випадку було механізмом примусового виконання продавцем свого обов`язку з повернення безпідставно утриманих коштів, який він не виконав добровільно. 88. Також Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з висновками, викладеними у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 913/371/20, про те, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення / отримання нею вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України. 89. Згідно із частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. 90. Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов`язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов`язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов`язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника. 91. Проте у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна. 92. Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується. 93. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає необхідним відступити від наведених вище висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 913/371/20 та від 27 березня 2019 року у справі № 905/1313/18. Щодо витрат на правову допомогу, стягнутих з відповідача судами першої та апеляційної інстанцій 94. Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. 95. За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. 96. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. 97. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). 98. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. 99. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). 100. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, провадження № 12-94гс20). 101. Разом із тим процесуальне законодавство передбачає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 123 і частини четвертої статті 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляються між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи. 102. Частини перша-третя статті 126 ГПК України передбачають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. 103. Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. 104. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України). 105. За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. 106. Згідно із частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. 107. Указаними нормами права передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Водночас обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання про зменшення їх розміру. 108. Стаття 221 ГПК України передбачає, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу. 109. У суді першої інстанції позивачем було заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000,00 грн. Від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру вказаних витрат на 95 % з посиланням на те, що заявлена сума є необґрунтованою та неспівмірною зі складністю справи. 110. Проаналізувавши доводи сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність зменшення заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу до 70 000, 00 грн. 111. В суді апеляційної інстанції позивач заявив про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн. Відповідач заявив клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу на 95 %. 112. Апеляційний господарський суд, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн. 113. У касаційній скарзі відповідач зазначає про необґрунтованість та неспівмірність стягнутих судами першої та апеляційної інстанцій витрат позивача на правову допомогу в розмірі 70 000,00 грн та 30 000,00 грн відповідно. 114. Проаналізувавши вказані доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час визначення розміру витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Навпаки, судами попередніх інстанцій під час вирішення цього питання були дотримані норми ГПК України та враховано висновки касаційного суду щодо їх правильного застосування. 115. Натомість аргументи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, чого суд касаційної інстанції робити не уповноважений. Крім того, всі ці аргументи заявлялися АТ «Укртрансгаз» судам попередніх інстанцій, детально аналізувалися судами під час розгляду справи, відповідачу надавалася відповідь за його аргументами. 116. Із наведених підстав Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги, пов`язані з оскарженням судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 70 000,00 грн та 30 000,00 грн відповідно. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 117. Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 118. Перевіривши судові рішення попередніх інстанцій у цій справі № 910/3831/22 в межах доводів касаційної скарги та своїх повноважень, Велика Палата Верховного Суду вважає їх законними та обґрунтованими, підстав для їх зміни або скасування не вбачає. 119. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 120. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року у справі № 910/3831/22 слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Щодо судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції 121. Зважаючи на відмову в задоволенні касаційної скарги, судові витрати, пов`язані з її поданням, відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на скаржника. 122. Позивач заявив в суді касаційної інстанції про відшкодування витрат на надану йому АО «Лекс груп» професійну правничу допомогу під час касаційного розгляду цієї справи в сумі 50 000,00 грн. 123. Вказані витрати підтверджуються: договором про надання правової допомоги від 03 січня 2022 року № 3; додатковою угодою від 02 травня 2022 року № 1 до цього договору; актом приймання-передачі наданих послуг від 07 квітня 2023 року (згідно з яким АО «Лекс груп» надало позивачу таку професійну правничу допомогу: вивчення та аналіз постанови Північного апеляційного господарського суд від 02 березня 2023 року у цій справі; розгляд та оцінка на предмет обґрунтованості касаційної скарги АТ «Укртрансгаз»; підготовка та подання до Касаційного господарського суду відзиву на касаційну скаргу АТ «Укртрансгаз»; підготовка до участі та участь в судових засіданнях у Верховному Суді; підготовка та подання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу). 124. АТ «Укртрансгаз» подало до Касаційного господарського суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, в якому зазначає, що справа є нескладною, а тому заявлені позивачем витрати на правову допомогу є надмірними. Крім того, представник позивача не зазначає обсягу витраченого часу на кожну із заявлених послуг, що виключає можливість стягнення з відповідача витрат на їх оплату; доказів оплати цих адвокатських послуг позивачем також не надано. Отже, на переконання відповідача, заявлені до стягнення з нього витрати позивача на правову допомогу не відповідають критерію їх реальності та розумності, тому не повинні бути задоволені Верховним Судом. 125. Проаналізувавши доводи заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції та клопотання відповідача про їх зменшення на підставі наведених вище положень статей 123-129 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що визначені в договорі між ТОВ «Луганськгаз Збут» та АО «Лекс груп» витрати на правничу допомогу під час розгляду цієї справи № 910/3831/22 в суді касаційної інстанції у розмірі 50 000,00 грн є співмірними зі складністю справи, з урахуванням наявності у ній виключної правової проблеми, обсягом наданих адвокатським об`єднанням послуг, ціною позову та значенням справи для позивача, тому підстав для їх зменшення немає. 126. Документи, надані представником позивача на підтвердження понесення вказаних витрат на правничу допомогу, Велика Палата Верховного Суду вважає достатніми для задоволення відповідного клопотання. 127. У зв`язку із наведеним на скаржника АТ «Укртрансгаз» покладаються витрати ТОВ «Луганськгаз Збут» на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 50 000,00 грн. Керуючись статтями 123-129, 300, 301, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року у справі № 910/3831/22 залишити без змін. 3. Стягнути з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції. 4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв М. І. Гриців К. М. Пільков І. В. Желєзний С. О. Погрібний Л. Ю. Кишакевич О. В. Ступак В. В. Король І. В. Ткач С. І. Кравченко О. С. Ткачук О. В. Кривенда Є. А. Усенко Н. В. Шевцова Джерело: ЄДРСР 117340690

Самоправство та незаконність вимог ТЦК в чергове встановлено судом. Проходження ВЛК не є обов'язковою вимогою для надання відстрочки. Суд зазначив: Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Так, згідно ст. 23 Закону № 3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років. З матеріалів справи встановлено, що 10.08.2023 (надійшла 17.08.2023) позивач звернувся до відповідача зі заявою про відстрочку від призову за мобілізацією, у зв`язку із тим, що він є усиновителем дитини до 18 років, позивачем надані належні письмові докази на підтвердження його права на відстрочку від призову по мобілізації. Така обставина не є спірною, відповідачем визнається. Главою 3 розділу ІІ Положення № 402 встановлено порядок проведення медичного огляду військовозобов`язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період. Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що порушення військовозобов`язаними вимог правил військового обліку має наслідком настання відповідальності згідно із законом та не може бути підставою для відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на яку позивач має право відповідно до закону. Таким чином, не проходження позивачем військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності до військової служби, що визначена підставою для відмови позивачу не ґрунтується на вимогах законодавства та визнається судом протиправною.

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2023 року Справа № 280/8404/23 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2), в якій позивач просить суд: Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 Міністерства оборони України, про відмову в надані на підставі абзацу 9 пункту 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 . Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 Міністерства оборони України, надати на підставі абзацу 9 пункту 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 . Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1073,60 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідачем відмовлено ОСОБА_1 в оформлені відстрочки на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ), у зв`язку з тим, що позивач не пройшов військово-лікарську комісію для визначення ступеня придатності до військової служби. Прийняте відповідачем рішення є протиправним та таким, що порушує законні інтереси позивача внаслідок чого підлягає скасуванню. Просить позов задовольнити. Ухвалою суду від 16 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. 09.11.2023 відповідачем поданий відзив на позовну заяву, у якому вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.17.08.2023 надійшла заява від ОСОБА_1 щодо надання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією згідно ст. 23 Закону № 3543-ХІІ. До заяви надано наступні документи: ордер на надання правничої допомоги, договір про надання правничої допомоги, свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльністю, посвідчення адвоката, копія паспорта, копія свідоцтва про народження, копія свідоцтва про одруження, копія рішення Комунарського суду № 812/10951/12 від 24.12.2012. До заяви не надано військово-обліковий документ, в якому зазначається відмітка про військовий облік та відношення до військової служби (ступінь придатності до військової служби). Останній раз ОСОБА_1 згідно облікової карти, 12.06.1991. Згідно рішення комісії з питань розгляду документів для оформлення відстрочки військовозобов`язаним від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 відмовлено в оформленні відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період на підставі ст. 23 Закону № 3543-ХІІ, усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років, у зв`язку з тим, що він не пройшов військово - лікарську комісію для визначення ступеня придатності до військової служби. ОСОБА_1 має право на відстрочку від мобілізації на підставі абзацу 9 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ, але для надання відстрочки від призову окрім іншого він має надати відомості про проходження ВЛК. До заяви не додано жодного документу який підтверджує наявність у позивача діючого висновку ВЛК щодо ступеню придатності до військової служби. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини. Позивач через представника звернувся до відповідача з заявою у якій просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 9 ч.1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років). До заяви додані нотаріально засвідчені копії документів: рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 24.12.2012 по справі № 812/10915/12, яке набуло законної сили 04.01.2023, про усиновлення дитини яка позбавлена батьківського піклування, свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_1 видане 15.01.2013 року Хортицьким відділом ДРАЦС РС ЗМУЮ, свідоцтво про одруження серії НОМЕР_2 видане 27.12.2003 відділом РАГС Комунарського районного управління юстиції м. Запоріжжя. Листом від 18.08.2023 року за № 4453 відповідач повідомив позивача, що рішенням комісії з питань розгляду документів для оформлення відстрочки військовозобов`язаним від призову на військову службу під час мобілізації - відмовлено ОСОБА_1 в оформлені відстрочки на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідачем повідомлено, що на підставі наказу МО України від 14.08.2008 року № 402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» військовозобов`язаний має особисто звернутися до Комунарського РТЦК та СП м. Запоріжжя для проведення медичного огляду військово-лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби. Після встановлення ступеня придатності до проходження військової служби приймається рішення про доцільність надання відстрочки від призиву під час мобілізації . Позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову під час мобілізації у зв`язку з тим, що він не пройшов військово-лікарську комісію для визначення ступеня придатності до військової. Не погоджуючись таким рішенням відповідача, вважаючи його протиправним позивач звернувся до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого. Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Спірні відносини врегульовані Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ, який визначає правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Згідно частиною 1 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (ч. 7 вказаної статті). За приписами частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу. За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18.04.2022 року, №341/2022 від 17.05.2022 року, №573/2022 від 12.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року строк дії воєнного часу продовжувався. Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію; мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Згідно частини 4 статті 3 Закону № 3543-ХІІ зміст мобілізації становить, зокрема, переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Зокрема, відповідно до частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Згідно з частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Згідно пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Згідно пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік. Згідно пункту 12 Положення № 154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження. Отже, обов`язки щодо мобілізації на військову службу за призовом, встановлення відстрочок покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Так, згідно ст. 23 Закону № 3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років. З матеріалів справи встановлено, що 10.08.2023 (надійшла 17.08.2023) позивач звернувся до відповідача зі заявою про відстрочку від призову за мобілізацією, у зв`язку із тим, що він є усиновителем дитини до 18 років, позивачем надані належні письмові докази на підтвердження його права на відстрочку від призову по мобілізації. Така обставина не є спірною, відповідачем визнається. Оцінюючи підстави для відмови позивачу у наданні відстрочки у зв`язку з тим, що він не пройшов військово-лікарську комісію для визначення ступеня придатності до військової служби, суд виходить з такого. Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487, визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації). Відповідно до п. 2 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Згідно з пп. 8 п. 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (додаток 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів») призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно до п. 19 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» призовники, військовозобов`язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом. З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» (далі - Положення № 402). Відповідно до п. 1.1.-1.2. глави 1 розділу І Положення № 402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України);визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів. Відповідно до п. 1.1. глави 1 розділу ІІ, медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час. Главою 3 розділу ІІ Положення № 402 встановлено порядок проведення медичного огляду військовозобов`язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період. Так, вказаною главою визначено, що медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП. Повторний медичний огляд військовозобов`язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення. Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що порушення військовозобов`язаними вимог правил військового обліку має наслідком настання відповідальності згідно із законом та не може бути підставою для відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на яку позивач має право відповідно до закону. Таким чином, не проходження позивачем військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності до військової служби, що визначена підставою для відмови позивачу не ґрунтується на вимогах законодавства та визнається судом протиправною. Тому, оскільки суд встановив, що позивач має право на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абзацу 9 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача надати позивачу на підставі абзацу 9 пункту 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1073,60 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 Міністерства оборони України, про відмову в надані на підставі абзацу 9 пункту 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 . Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 Міністерства оборони України, надати на підставі абзацу 9 пункту 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 . Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 Міністерства оборони України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн (одну тисячу сімдесят три гривні шістдесят коп.). Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду. Повне найменування сторін та інших учасників справи: Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 Міністерства оборони України (АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ НОМЕР_4). Повне судове рішення складено 15.12.2023. Суддя Б.В. Богатинський Джерело: ЄДРСР 115716293

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі: ✅ у спорах, що виникають із земельних правовідносин, зауважено, що в разі виконання договору оренди землі протягом тривалого часу обома сторонами (користування земельною ділянкою і сплата за неї орендарем; отримання орендної плати орендодавцем та відсутність заперечень щодо користування орендарем земельною ділянкою) кваліфікація такого договору як неукладеного на підставі відсутності проведення його державної реєстрації виключається. Оскільки договір оренди вважається укладеним, підстав для витребування спірної земельної ділянки на користь орендодавця немає; ✅ у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, зазначено, що факт страхування лізингодавцем ризику викрадення автомобіля (предмета лізингу), який надалі був викрадений у лізингоодержувача, свідчить про відсутність підстав вимагати повернення вартості спірного автомобіля від лізингоодержувача при застосуванні наслідків нікчемності відповідного договору фінансового лізингу; ✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, наголошено, що за наявності запису в трудовій книжці про звільнення у зв’язку з прогулом без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України та преюдиційного рішення суду, яким встановлено звільнення працівника за власним бажанням, належним способом захисту порушених трудових прав буде визнання наказу про звільнення за прогул незаконним і його скасування; ✅ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, констатовано, що в період дії на території України воєнного стану доцільним способом забезпечення позову батька про повернення дитини до місця її постійного проживання за межами України в порядку Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року є обмеження права виїзду дитини за межі України саме без згоди батька до набрання судовим рішенням законної сили, що залишає можливість, у разі настання загрозливої для життя і здоров’я дитини ситуації, виїзду дитини за межі України в безпечне місце; ✅ у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, зазначено, що постанова приватного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, який оскаржується в судовому порядку, до вирішення судом справи є правомірною, оскільки предметом нотаріальної діяльності є безспірні справи щодо реалізації цивільних прав, а Законом України «Про нотаріат» не передбачено ухвалення постанови про зупинення вчинення нотаріальних дій; ✅ у справах окремого провадження акцентовано, що звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до ч. 1 ст. 130 СК України в порядку окремого провадження є належним способом вирішення питання щодо батьківства загиблого військовослужбовця, якщо особи, які також мають право на отримання одноразової грошової виплати, не заперечують проти встановлення такого факту і його встановлення не пов’язується з наступним вирішенням спору про право. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_KCS_01_2024.pdf Огляд судової практики ВС-КЦС за січень 2024 року.pdf

В огляді відображено найважливіші правові позиції та висновки з кримінального і кримінального процесуального права, що містяться в постановах ККС ВС, ухвалених у січні 2024 року, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Зокрема, у сфері кримінального права: ✅ визначено механізм призначення покарання в разі вчинення особою кримінальних правопорушень, частина з яких вчинена до постановлення першого вироку, а інша – між першим і другим вироками; ✅ констатовано, що за ч. 4 ст. 185 КК України кримінальна відповідальність передбачена за вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану на території, на якій він введений; ✅ встановлено, що дії громадянина України, який перебував на посаді водія незаконно створеного на окупованій території правоохоронного органу й забезпечував його функціонування, свідчать про вчинення особою колабораційної діяльності та утворюють склад злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України. У сфері кримінального процесуального права: ✅ зазначено, що розбіжності у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення в повідомленні про підозру та в обвинувальному акті за умови, що такий їх виклад в обвинувальному акті дає повне розуміння кожного з елементів складу кримінального правопорушення для юридично-правової оцінки діяння за відповідною кримінально-правовою нормою, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону; ✅ акцентовано на тому, що відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України якщо вирок у порядку, передбаченому ст. 382 КПК України, постановлено без виклику особи, яка його оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи має обчислюватися з дня отримання нею копії вироку незалежно від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення. Упродовж січня 2024 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_KKS_01_2024.pdf Огляд судової практики ВС-ККС за січень 2024 року.pdf