vassylek

Да таких юристов масса, те которые пасуться в судах и умеют бегать по верхам законов. Но он сидит в суде и мол я всех тут знаю - договоримся, фуфло все это, дешевый понт, но люди то не знают. Судья по второму делу, по ипотеке ушел в отпуск, перекур на полтора месяца - будем ждать.

Инструкция №492 очень длинная, но сразу же можно понять, как твой банкир порезал данную инструкцию. Он ведь взял уже пункт 7.13. З поточного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням фізичної особи-резидента або за його дорученням проводяться такі операції: и дальше следует "перерахування для погашення заборгованості за кредитами, позиками (у тому числі проценти, комісійні, неустойка); " НООООООО... перед этим есть пункт, как валюта попадает на счета физического лица резидента Украины - 7.14. На поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи-нерезидента зараховуються: 7.12. На поточні рахунки в іноземній валюті фізичних осіб-резидентів зараховуються: То есть, если у тебя есть счет в иностранной валюте и туда согласно этой инструкции законно попадает иностранная деньга (как она может туда попасть подробно описано в этой же инструкции, и ни слова нет о получении от банков Украины кредитов в иностранной валюте без наличия индивидуальной лицензии) только после этого ты можешь платить с этого счета валютой, за валютный кредит, на основании индивидуальной лицензии. - "валюта, перерахована як кредит, позика, фінансова допомога відповідно до договору за умови отримання у випадках, визначених нормативно-правовими актами Національного банку, реєстраційного свідоцтва Національного банку щодо залучення кредитів, позик в іноземній валюті;" Вот про это юристик промолчал. Это первое, что я увидел сразу и напрасно он(юристик банка) поднял на свет данную инструкцию, теперь необходимо тебе писать клопотання и ссылку на данную инструкцию, представить для судьи, как бы это правильно сказать -как предоставление лживой информации, перекручування доказів. и зарегистрировать через канцелярию. Затем, конечно, зачитать в суде. Обосрать юриста банка -это святое дело, основание железное.

Вообще проблема, и не только заемщиков, при подписании любых договоров,в юридической безграмотности и отсутствии большого количества грамотных юристов. Вот почему и приходится заниматься юриспруденцией и как мне кажется, достаточно неплохо пока получается у многих людей.

Я очень извиняюсь, что может загружаю тему, но мимо такого решения, да ещё Печерского суда, да ещё и как по меркам Киева, небольшой суммы денег, пройти просто не мог. Как мне кажется,главное правильно преподнести тему и грамотно написать иск, а перед нами фактически готовый иск. Успехов господа!

справа №2-552–1/10 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2010 року Печерський районний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Литвинової І.В., при секретарі - Лях Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства ”ОТП Банк”, ОСОБА_2, треті особи Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору іпотеки, укладеного з Публічним акціонерним товариством ”ОТП Банк”. В подальшому позивачем були змінені позовні вимоги і він просив визнати недійсним договір споживчого кредиту № ML 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, визнати недійсним договір іпотеки (майнова порука) № PML 700/1198/2008, укладений ним з ПАТ «ОТП Банк», виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна позивача. Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що договір споживчого кредиту № ML 700/1198/2008 є недійсним, в зв”язку з відсутністю у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка передбачена пп. «г» п. 4 ст. 5 п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», і яка б дозволяла використовувати ОСОБА_2 іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за кредитним договором. Недійсність основного кредитного зобов’язання тягне недійсність договору іпотеки (майнова порука) № PML 700/1198/2008, чим порушуються права позивача як сторони недійсного забезпечувального зобов’язання. Також позивач стверджує, що він несе ризик позбавлення його права власності на належне йому майно, передане в іпотеку, у разі звернення стягнення на майно ПАТ «ОТП Банк» як наслідок невиконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитом. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити. Представник відповідача - ПАТ «ОТП Банк» проти позову заперечував, посилаючись на законність укладення спірного кредитного договору на підставі банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку до письмового дозволу. Відповідач ОСОБА_2 заперечив проти позову на аналогічних підставах. Третя особа Національний банк України в судове засідання представника не направив, в письмових запереченнях проти позову просив розглядати справу за відсутністю представника та відмовити в позові. Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_3 в судове засідання не з”явилась, про час розгляду справи повідомлена належним чином, просила розглядати справу за її відсутності. Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з”явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, про причину неявки суд не повідомив. Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Як встановлено в судовому засіданні, між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» 17.06.2008 було укладено договір споживчого кредиту № ML 700/1198/2008. Згідно п. 1.1. частини 2 договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, визначеній в частині 1 цього договору, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати і повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату користування кредитом в виконати всі інші зобов’язання, як вони визначені у цьому договорі. Відповідно до п. 2. частини 1 договору кредиту банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту – 155 000; валюта кредиту – долари США; цільове призначення кредиту – споживчі цілі. У забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань перед ЗАТ «ОТП Банк» за кредитним договором, між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» 17.06.2008 було укладено договір іпотеки (майнова порука) № PML 700/1198/2008, за яким ОСОБА_1 виступив майновим поручителем ОСОБА_2 за зобов’язаннями останнього перед та передав в якості забезпечення виконання кредитних зобов’язань ОСОБА_2 в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк» трикімнатну квартиру № 37 загальною площею 61,30 кв. м., що знаходиться за адресою у м. Києві, вул. Червоноармійська, 129. Позивач стверджує, що у відповідачів при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору. В судовому засіданні факт відсутності вказаної індивідуальної ліцензії відповідачі не спростували. У п. 1.11.1. спірного договору кредиту зазначено, що усі платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті платежу кредиту в строки та на умовах, встановлених договором. Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня… Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам. Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Разом з цим, у відповідача, а відтак і у позивача, як встановлено судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня. ПАТ «ОТП Банк» надав суду банківську ліцензію № 191 від 08.11.2006 року, дозвіл № 191-1 від 08.11.2006 року та додаток до даного дозволу. Однак, посилання відповідачів на достатність вказаної банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку письмового дозволу на використання іноземної валюти як засобу платежу при виконанні спірного договору кредиту, спростовується наступним. Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України. Згідно п. 1.7.2. оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надається однією сумою шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника шляхом та перерахування позичкових коштів за реквізитами, вказаними в кредитній заявці позичальника. З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) – а саме, подання позичальником кредитної заявки комітету кредиторів банку з вказуванням рахунку, на який позичальник просить переказати кредитні кошти. Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Докази, що ініціатором видачі кредиту ОСОБА_2 був ПАТ «ОТП Банк» у судовому засіданні не були надані. Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник ОСОБА_2 має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено. Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. ОСОБА_2, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «ОТП Банк». Так, пунктом 1.5.1. спірного договору кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором. Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов’язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу. Вказане підтверджується і наданими ОСОБА_2 виписками, де в призначенні платежу вказано: «Внесення готівки на поточний рахунок». Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Згідно банківських виписок, наданих ОСОБА_2, ці виписки здійснюються з поточного рахунку ОСОБА_2 № 26208001819814. Квитанціями № 12 та № 31, копії яких надані позивачем, підтверджується факт внесення готівки також на рахунок № 2608001819814, призначення платежу: «Поповнення поточного рахунку для погашення кредиту». Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті кредиту ОСОБА_2 саме готівкової іноземної валюти. Перерахування в подальшому ПАТ «ОТП Банк» цих коштів на будь-які транзитні рахунки не стосується позичальника, так як його обов’язок зі сплати кредиту є виконаним з моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту, та підтверджується призначенням платежу у вказаних квитанціях: «Внесення готівки на поточний рахунок». Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні. Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Таким чином, ОСОБА_2 чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «ОТП Банк» шляхом внесення доларів США в касу ПАТ «ОТП Банк». Посилання ПАТ «ОТП Банк» на те, що Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не передбачається отримання індивідуальної ліцензії на «перерахування іноземної валюти» суперечить наведеному вище пп. «г» п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Суд не бере до уваги посилання представника відповідача- ПАТ «ОТП Банк» на лист Національного банку України від 07.12.2009 «Про правомірність укладення валютних договорів в іноземній валюті», так як згідно ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Крім того, у своєму ж листі від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ». Слід також залишити без уваги як доказ висновок науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, наданий третьою особою - НБУ, так як по-перше, даний висновок не є висновком судової експертизи, який може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. По-друге, проведення експертизи з юридичних питань в цивільному судочинстві не допускається, та як юридичну оцінку обставинам справи та юридичний аналіз справи здійснює виключно суд, який володіє необхідними юридичними знаннями. На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності кредитного договору № ML 700/1198/2008 від 17.06.2008, в забезпечення виконання ОСОБА_2 обов’язків за яким було укладено між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» договору іпотеки від 17.06.2008, останній підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України. Як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину» Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, «Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо. Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав». Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам позивача, виходячи з зацікавленості позивача щодо застосування наслідків недійсності договору іпотеки, за яким позивач заставив належне йому нерухоме майно, вбачається за можливе в порядку застосування реституції за недійсним договором іпотеки виключити з Державного реєстру іпотек запис за № 3188 від 17.06.2008 про державну реєстрацію Договору іпотеки № ML 700/1198/2008 від 17.06.2008, та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за № 3188 від 17.06.2008 про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки № ML 700/1198/2008 від 17.06.2008. На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 192,203,215,216,227,533,548 ЦК України, ст.ст. 10,11,60,61,212,213,215 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства ”ОТП Банк”, ОСОБА_2, треті особи Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки - задовольнити . Визнати недійсним Договір кредиту № ML 700/1198/2008, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року. Визнати недійсним Договір іпотеки (майнової поруки) № PML 700/1198/2008, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року. В порядку застосування недійсності Договору іпотеки (майнової поруки) № PML 700/1198/2008, укладеного ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року: виключити з Державного реєстру іпотек запис за № 3188 від 17.06.2008 про державну реєстрацію Договору іпотеки № ML 700/1198/2008 від 17.06.2008 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за № 3188 від 17.06.2008 про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки № ML 700/1198/2008 від 17.06.2008 року. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Головуючий І.В.Литвинова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9398430 Данное решение апелляционный суд г. Киева оставил в силе: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1857 Определение Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060

Находясь в Днепре, сам Бог велел подать на Прихват в суд, а вы ещё раздумываете. Просто нужен шикарный иск о нарушениях, не все из перечисленного является неправомерным действием, ведь многое выплывает из договора, но бороться надо постоянно, дергать их, чтобы юристы банка просыпались в холодном поту и не знали куда бежать.... Желаю удачи.

В иске, а потом и в суде, необходимо оперировать только доказуемыми фактами, нельзя ссылаться на какие то предположения, а уж тем более нельзя врать в иске и перекручивать факты. Умолчать о некоторых вещах можно, но молчание это не наказуемо и если противник съест, тебе только зачтётся. Надо понять одно, что судья не математик, не физик, ему абсолютно всё равно, что предполагают, он видит документы и на их основании готовит решение. То что судьи апеляционных судов не такие адекватные, как судьи в судах первой инстанции, ну наверное на это есть свои причины. Никаких других документов, кроме крединого договора и договора ипотеки мы с банком не подписывали. Они должны понять, что это АКСИОМА.

Это вариант от ноября прошлого года, сейчас бы я конечно сократил данный иск и немного изменил, но в принципе суть не меняется. Я не пытался донести недействительность валютного кредита, а внести изменения и привести договор в соответствие, с высказанными в официальной форме предложениями.

В Жовтневий районний суд м. Харків Позивач: Представники позивача: Відповідач: Акціонерний поштово-пенсійний банк «АВАЛЬ» 01011, м. Київ, вул. Ліскова,9 код ЕДРПОУ 14305909 8-(044) 490-88-88 в особі: Харківської обласної дирекції АППБ «АВАЛЬ», 61166, м. Харків, вул. Новгородська, буд11, МФО 350589, код ЕДРПОУ 23321095 715-8100 715-8150 Відповідач 2: Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» 01011, м. Київ, вул. Ліскова,9 код ЕДРПОУ 14305909 8-(044) 490-88-88 в особі: Харківської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», 61166, м. Харків, вул. Новгородська, буд11, МФО 350589, код ЕДРПОУ 23321095 715-8100 715-8150 Позовна заява із змінами та доповненнями, про внесення змін в кредитний договір № від 08 вересня 2006 року. Між Позивачем і АППБ "Аваль" (ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») був укладений кредитний договір №______від 8 вересня 2006 року(далі Договір)(копію додаю). Відповідно до умов даного договору Позивачеві був наданий кредит на споживчі цілі у вигляді невідновлюваної кредитної лінії в розмірі 36000,00 (тридцять шість тисяч) доларів США, з кінцевим терміном погашення до 08 вересня 2026 року. 08 вересня 2006 року, вся сума кредиту, в розмірі 36000(тридцять шість тисяч) доларів США, була конвертована в національну валюту України – гривну, по комерційному курсу банку 5,05 гривень за 1 долар США, про що свідчить квитанція №К4/1 видана в 29 відділенні АППБ «Аваль» (ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») , яка засвідчує, що мені було видано 181800 (сто вісімдесят одну тисячу вісімсот) гривень і мною було заплачено комісійний збір, в розмірі 1% від виданої суми – квитанція №К2/6 , що становить 1818 (одну тисячу вісімсот вісімнадцять) гривень 00 коп. Даний факт засвідчує, що Позичальник був недостатню проінформований про різні форми кредитування, йому було розказано тільки про перевагу кредиту в іноземній валюті (доларові США), про що твердили всі працівники банку на той час, виходячи з того, що конвертація кредитних коштів була проведена в той же день, що і підписання договору, Відповідач застрахував себе від курсових коливань, поклавши всі валютні ризики на Позичальника. Але згідно п.2 ст. 11 Закону України «Про Захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року (з усіма змінами і доповненнями) (далі Закон України «Про Захист прав споживачів»), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про наступне: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Відповідач, надаючи кредит строком на 20 (двадцять) років, повинен був відобразити валютні ризики в Договорі, виклавши умови погашення кредиту в розрізі кожного року, чого зроблено не було і фактично, всі валютні ризики по Договору було покладено на Позичальника, відсутність даного пункту затрудняє можливість виконання даного Договору на умовах, які були на час підписання Договору і суперечить п.2 ст. 11, п.2 ст.18 Закону України «Про Захист прав споживачів» Ніяких письмових заяв від Банку, на момент підписання Договору не надходило, ніяких порівнювальних таблиць, графіків, роз’яснювальних записок, діаграм, фінансових розрахунків, я не бачила і ніяких додаткових паперів не підписувала, що суперечить п.2 ст. 11 Закону України « Про захист прав споживачів». Згідно пункту 7.1 Договору Позичальник має право порушувати перед кредитором питання про перенесення строків платежів за Договором (строків повернення кредиту ,здійснення чергових платежів або сплати відсотків)у разі виникнення тимчасових фінансових або інших ускладнень, з незалежних від нього причин. У зв'язку з істотною зміною обставин, що об'єктивно діяли на момент укладення вищевказаного кредитного договору, Позивач зверталася в письмовому виді (лист від 17.06.09 і лист від 03.07.09) (копії додаються) із проханням переглянути умови договору і отримала відповідь від уповноважених осіб Відповідача за №03-02/3444 від 15.07.2009 року(копія додається). В даній відповіді уповноважена особа Банку зазначає , «що ні Банк , ні будь-які державні установи не надавали будь-яких гарантій щодо незмінності економічної ситуації у світі або в Україні». Також вказується, «що майбутнє нашої країни дає можливість передбачати , що курс національної валюти до іноземних валют може значно змінюватись і не завжди на користь національної валюти України». У вказаному листі Відповідач також зазначає, що зміна курсової різниці долара відносно гривні не на користь останньої не є тією обставиною , яку неможливо було передбачити на момент укладення Договору, тим самим підтверджуючи що Відповідач передбачав або знав суттєву зміну валютного курсу гривні до долара США , але не повідомив мене при укладенні Договору , тим самим ввівши мене в оману. Згідно статті ч.1 230 ЦК України, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин,які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи з ст. 652 ЦК України, у випадку суттєвої зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, або в випадку недосягнення згоди між сторонами – в судовому порядку при одночасній наявності наступних умов: 1. На момент укладення договору сторони виходили з того, що змін умов не настане. 2. Суттєва зміна умов настала без вини і будь-якої іншої участі сторін договору. 3. Подальше виконання кредитного договору може спричинити порушення співвідношення майнових інтересів сторін. Так, кредитний договір забезпечений договором іпотеки № ___________ від 08.09.06 року, в якому вказана оцінка предмету іпотеки – 182304 гривні, що було співрозмірно з сумою виданого кредиту в розмірі 36 000,00 доларів США (виходячи з офіційного курсу НБУ 5,05 гривні за 1 долар США). На теперішній час нерухоме майно значно впало в ціні, в той час, як іноземна валюта суттєво подорожчала. Таким чином, співрозмірність майнових інтересів сторін кредитного договору порушилась більш ніж в 2 рази, в порівнянні з обставинами, які діяли на момент укладання кредитного договору. 4. Крім того, в відповідності з ст. 627 ЦК України, Договір повинен відповідати вимогам розумності і справедливості. Однак п. 6.2 кредитного договору включає право Кредитора змінювати процентну ставку за використання кредитними коштами внаслідок зміни кредитної політики органів державної влади і Національного банку України. Справедливо вважати, що і Позичальник має право виступити з пропозиціями про зміну суттєвих умов договору, що опосередковано підтверджується правом позичальника, передбаченим п. 7.1 кредитного договору. 5. Із неофіційних джерел мені стало відомо, що в Банку, який є кредитором по договору, відбулись організаційно-правові зміни, а також були змінені платіжні реквізити, про що мене не було повідомлено належним чином. Вважаю за необхідне внести зміни в кредитний договір, уточнюючі адреси і реквізити сторін кредитного договору. 6. Згідно п. 5.1 Договору, сплата за часткове погашення кредиту повинна проводитись на рахунок зазначений в п.4.1 даного Договору, але Банк, в односторонньому порядку, без внесення змін в Договір, неодноразово змінював банківські реквізити для кредитних платежів, про що свідчать різні номери рахунків на платіжних документах з 2006 по 2009 роки, такі дії суперечать п.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», який називає умови Договору несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. По даному Договору обов’язки Кредитора зафіксовані тільки в пункті 4.1, який є зв’язаним з пунктом 3.5 даного Договору. 7. В пункті 3.6 Договору сказано, що « кредит наданий Кредитором забезпечується також всім належним Позичальнику майном, коштами та активами, що належать йому на праві власності, незважаючи на терміни, коли і як вони були придбані». Даний пункт Договору суперечить п.2 ст. 18 Закону України «Про Захист справ споживачів», який називає умови Договору несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, тим більше, що даний кредитний Договір в повній мірі забезпечений Договором іпотеки №___________від 08 вересня 2006 року, тим більше, що згідно п.4.1 Договору, «Кредитор надає кредитні кошти тільки за умови надання Позичальником забезпечення повернення кредиту», зазначеного в п.3.5. Договору, в якому перечисленні всі види забезпечення, і згідно цьому пункту вибрано договір іпотеки, як Договір забезпечення і даний пункт суперечить п.3.6 Договору. Згідно п.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнається несправедливим, то таке положення може бути змінено або визнано недійсним, також згідно п.8 ст. 18 Закону України «Про Захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживачів. За період з 09.2006 року по 09. 2009 року Позивач не допустив жодної заборгованості по оплаті кредиту, більш того кредит погашався достроково. За даний період Позивачем була заплачена сума 106 164 (сто шість тисяч сто шістдесят чотири) гривні 63 коп., що по платіжним документам рівно 18 953 (вісімнадцять тисяч дев’ятсот п’ятдесят три) долари США 96 центів. По роках: - в 2006 році – 11 448 (одинадцять тисяч чотириста сорок вісім) гривень 76 коп. або 2267(дві тисячі двісті шістдесят сім) доларів США 08 центів. - В 2007 році – 36 438 (тридцять шість тисяч чотириста тридцять вісім) гривень 88 коп. або 7205(сім тисяч двісті п’ять) доларів США 62 центи; - В 2008 році – 29 978 (двадцять дев’ять тисяч дев’ятсот сімдесят вісім0 гривень 12 коп. або 5 832 (п’ять тисяч вісімсот тридцять два) долари США 36 центів; - В 2009 році – 28 298 (двадцять вісім тисяч двісті дев’яносто вісім) гривень 87 коп. або 3637(три тисячі шістсот тридцять сім) доларів США . В 2006 році – середній курс гривні до долара США був на рівні – 5,05 гривень за 1 долар США; - в 2007 році – 5.06 гривень за 1 долар США; - в 2008 році – 5,14 гривень за 1 долар США; - в 2009 році – 7,78 гривень за 1 долар США. З розрахунків видно, що Позичальник , в зв’язку з різкою девальвацією гривні втратив, в 2009 році, суму 1966 (одна тисяча дев’ятсот шістдесят шість) доларів США 76 центів. А загальна сума оплати по кредиту, в доларах США, виходячи з суми в гривні, за весь період оплати і курсу, який був зафіксований при видачі кредиту 08 вересня 2006 року, а саме 5,05 гривень за 1 долар США дорівнює 21022 (двадцять одній тисячі двадцяти двом) доларам США 70 центам. Враховуючи той факт, що Відповідач залишив мої пропозиції, направлені йому в порядку оферти, про внесення змін без уваги, чим порушив вимоги ст. 642 Цивільного кодексу України, яка передбачає розгляд оферти акцептантом на протязі 20 днів. В такому випадку, у Позивача виникає право на звернення в суд для зміни кредитного договору в судовому порядку. Правлінням Національного банку України в цілях забезпечення стабільної діяльності комерційних банків і створення сприятливих умов для виконання позичальниками обов'язків по кредитам, було прийнято Постанову №328 від 03.06.09 року, якою встановлено порядок реструктуризації боргів по кредитам. Зокрема НБУ визначені принципи реструктуризації кредитної заборгованості, або заміни валюти виконання зобов'язань кредитної заборгованості. По-перше, доцільно проводити реструктуризацію або заміну валюти виконання кредитного зобов'язання з метою забезпечення мінімізації збитків шляхом співставлення збитків від дострокового припинення кредитного договору і платоспроможністю позичальника. Позивач на протязі дії кредитного договору справно здійснював чергові платежі за договором, і в своїх зверненнях до відповідача я вказувала, що не відмовляюсь від подальшого виконання своїх зобов'язань за договором і готова до спільного перегляду і узгодження його умов. По-друге, реструктуризації підлягає заборгованість за кредитами, виданими до 01.10.2008 року, тобто до настання фактичної дії несприятливих об'єктивних обставин, внаслідок фінансової і економічної кризи. По-третє, реструктуризації підлягає заборгованість, яка підтверджена документами,які свідчать про об'єктивні і незаперечні докази, того що позичальник не має можливості своєчасно і в повному обсягу виконувати свої зобов'язання за кредитним договором. Відповідачу відомий і той факт, що я є фізичною особою – підприємцем і внаслідок об'єктивних обставин мої прибутки від підприємницької діяльності зменшились в декілька разів. Крім того, на утриманні Позивача знаходяться двоє малолітніх дітей, яких вона виховує сама і прибутків ледве вистачає на їх утримання. Вищевказана постанова Національного банку України , також включає в себе припис комерційним банкам розглядати питання про реструктуризацію кредитної заборгованості і/або про заміну валюти зобов'язання в першу чергу у позичальників по іпотечних договорах. Позичені кошти за кредитним договором були використані позичальником на купівлю житла, іпотекодержателем якого є Відповідач. Дане житло використовується Позивачем для проживання, іншого житла в нього немає. Крім того, Відповідач порушив вимогу пункту е) Постанови НБУ, яка передбачає, що реструктуризація або зміна валюти зобов'язання здійснюється на підставі внесення відповідних змін до кредитного договору. Але Відповідач ігнорує всі пропозиції Позивача з приводу перегляду умов кредитного договору. Також вважаю за необхідне зазначити, що згідно ч.2 ст.638 ЦК істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Істотні умови кредитного договору визначаються в ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» , яка вказує , що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством Згідно п.4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. п.3.2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168 конкретизує перелік істотних умов кредитного договору, вказуючи,що кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Постанова Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.96 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» конкретизує відносини, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів", в тому числі зазначаються і ті правовідносини , що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Таким чином , правовідносини між Позивачем і Відповідачем являються споживчими і підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів". Згідно п.5 ст.110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. На підставі вищевказаного, Позивач вважає, що відповідачем допущені ряд порушень Постанови Національного банку України № 328 от 03.06.09, Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168, а також вимоги ст. ст.230,524, 533, 538, 627, 642, 651, 652 –654,1056-1 Цивільного Кодексу України,ст.ст. 4, 5, 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року. Керуючись ст.ст. 230, 524, 533, 538, 627, 642, 651- 654,1056-1 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 11, 18, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів»,ст. ст. 3, 110, 118, 119, 120 ЦПК України, ПРОШУ: 1. Прийняти позовну заяву до розгляду. 2. Зважаючи на вищесказане, внести відповідні зміни до кредитного договору №______.від 8 вересня 2006 року і привести його в відповідність до графіку погашення кредиту, а саме: а) пункт 1.3. викласти в наступній редакції: «Погашення кредиту здійснюється, згідно графіку погашення кредиту (Додаток до Договору) ануїтетними платежами. Під терміном «ануїтетний платіж» розуміється платіж, що включає повний платіж за відсотками, які нараховуються на залишок поточної заборгованості за кредитом, та частину основного боргу, який розраховується таким чином, щоб всі щомісячні ануїтетні платежі при фіксованій процентній ставці були рівними на весь період дії кредитного договору»; б) пункт 3.6 скасувати, пункти 3.7 та 3.8. нумерувати, як пункти 3.6 та 3.7 відповідно; в) пункт 5.1 викласти в наступній редакції: «Здійснювати безготівковим платежем або готівкою, в касу Кредитора щомісячно, до 15 (п’ятнадцятого) числа кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту, часткове погашення кредиту, згідно п.1.3 цього Договору та остаточне погашення отриманого кредиту до 08 вересня 2026 року на рахунок зазначений в пункті 4.1 цього договору»; г) пункт 6.2 скасувати, пункти 6.3, 6.4, 6.5, 6.6 нумерувати, як пункти 6.2, 6.3, 6.4, 6.5 - відповідно; д) доповнити частину 7. «Позичальник має право», пунктом 7.3 «Позичальник має право здійснювати щомісячні платежі, для погашення кредиту в гривні, на випадок зміни офіційного курсу валюти кредиту (долару США) до національної валюти - гривни, більше чим на 10% від офіційного курсу, який діяв на момент підписання кредитного договору» е) Зарахувати переплачені мною кошти по договору №від 08 вересня 2006 року, в сумі 18 953 (вісімнадцять тисяч дев’ятсот п’ятдесят три) долари США 96 центів, в рахунок майбутніх платіжних зобов'язань по кредиту. Згідно графіку погашення платежів (Додаток до Договору) наступний платіж по кредитному Договору, повинен буде здійснюватися до15 березня 2017 року. ДОДАТКИ: 1. Копія позовної заяви для відповідача. 3. Квитанція про оплату судових витрат на ІТЗ судового процесу. 4. Копія кредитного договору № від 08 вересня 2006 року. 5. Копії документів про оплату платежів за кредитним договором (на 47листах.). 6. Довідка про прибутки позивача за 2008,2009 рік. 7. Документи, які підтверджують склад сім'ї. 8. Копія іпотечного договору. 9. Копія договору купівлі-продажу нерухомого майна. 10. Копії документів про оплату комунальних послуг и на утримання квартири. 11. Приказ про перебування позивача в відпустці по догляду за дитиною. 12. Копія паспорта позивача. 13. Копія листа від 17.06.09 з повідомленням про вручення адресату 14. Копія листа от 03.07.09 з повідомленням про вручення адресату. 15. Копія довіреності на представника позивача. В випадку необхідності, додаткові документи і докази будуть надані за вимогою суду. «__»__________ 2009 р.

Ниже представляю клопотання, котрое разработано для подачи в судах , именно по ставке FIDR. Например, в Донецке, юрист ОТП банка был утоплен, по такому клопотанню. Згідно з п.3.3. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року, банки зобов’язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг та інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором. Варто підкреслити, що під час укладення кредитного договору, Позивач та Відповідач підписали і сам договір і додаток до договору, з розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки. Вважаю протиправним, що банк із посиланням на окремі положення договору змінив процентну ставку щодо збільшення в односторонньому порядку, що означає, що під час підписання договору мені було надано неповну інформацію про сукупну вартість кредиту та мої обов’язки. Ураховуючи положення ст.229 ЦК України правочин укладений під впливом помилки щодо істотних умов договору, зокрема прав та обов’язків сторін може бути визнано недійсним як у цілому так і в частині окремих положень, в нашому випадку - плаваюча ставка FIDR . Згідно з абз.2 п.3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін. Згідно п.3 ст.1056-1 ЦК України - умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до п.2.2. постанови правління НБУ від 11 жовтня 2008 року №319 « Про додаткові заходи щодо діяльності банків» банки повинні враховувати, що ненадання позичальником інформації про сукупну вартість кредиту, що не відповідає змінам облікової ставки НБУ, кваліфікується як порушення вимог ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Таким чином, відповідач при укладенні договору допустив порушення положень, закріплених нормами банківського законодавства. Також при укладенні договору відповідачем було порушено низку норм передбачених законодавством про захист прав споживачів. Так у Договорі відсутні положення(методика), що детально регулює порядок обчислення процентів, на підставі викладених у договорі положень не можна зрозуміти, чим керувався відповідач підвищивши ставку на __%, які розрахунки проводив, щоб прийти саме до такого результату. На сайті відповідача розміщена загальна інформація, в якій сказано, « що плаваюча процентна ставка складається із перемінної частини (FIDR – Floating Interest Deposit Rate) та фіксованого відсотка. FIDR – це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній Валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів на фінансовому ринку України ставка FIDR може змінюватись (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку передбаченому Сторонами у Кредитному договорі. Згідно умов Кредитного договору плаваюча процентна ставка фіксується відповідно до умов Кредитного договору в перший банківський день місяця, наступного за місяцем закінчення вищезазначеного 11/12 (одинадцяти/дванадцяти) місячного періоду дії попереднього розміру плаваючої процентної ставки. З зазначених дат, проценти нараховуються виходячи із ставок FIDR (фактично діюча на дату корегування) + фіксований відсоток з розрахунку 360/365 календарних днів у році.» Проаналізувавши дану інформацію можна прийти до висновку, що плаваюча ставка FIDR, не відповідає ні одній із відомих формул банківського розрахунку, так як така ставка існує тільки в деяких банках і не є загальноприйнятною. В словниках фінансово – банківських термінів під редакцією Гленна Дж. Манна (Glenn G. Munn) (США), Я.М.Міркіна (Росія) та інших, подібного терміна не існує, що говорить про внутрішньобанківський термін, який неможливо розрахувати і навіть, в назві якого закладено протиріччя. Адже в перекладі з англійської FIDR – Floating Interest Deposit Rate, що дослівно значить плаваючий процент депозитної ставки. Виникає резонне запитання, а як може бути плаваючою ставка по любих видах депозитів, якщо згідно ст.1061 ЦК України – «умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною». І про які депозитні угоди йде річ, адже є десятки різних видів депозитів - прибуткові депозитні вклади, ощадні депозитні вклади, накопичувальні депозитні вклади, універсальні депозитні вклади, вклади в золоті, також є депозити банківські, базові, гарячі, державні, закладні, звичайні, спеціальні, трастові і т.д. Також приведу офіціальні тлумачення схожих термінів: ПЛАВАЮЧА ПРОЦЕНТНА СТАВКА/floating INTEREST RATE - процентна ставка, розмір якої періодично передивляється через погоджених між дебітором і кредитором проміжки часу. Час, протягом якого ставу змінюється, називається процентним періодом. П.п.с. застосовується в умовах високих темпів інфляції, швидкого зростання і різких коливань рівня позикового відсотка, а також на міжнародному облігаційному ринку. floating-rate interest (плаваюча ставка відсотка): Ставка відсотка (interest rate) по певних облігаціях, депозитним сертифікатам і тому подібне, яка відповідним чином змінюється у міру зміни ринкової ставки, зазвичай орієнтуючись на базову ставку (*base rate). ПЛАВАЮЧА ПРОЦЕНТНА СТАВКА (floating interest rate) — процентна ставка по середньострокових і довгострокових кредитах і облігаційних позиках, розмір якої не фіксується на весь термін кредитування, а передивляється через погоджених між кредитором і позичальником проміжки часу залежно від зміни ситуації на ринку. Час, протягом якого ставу залишається на незмінному рівні, називається процентним періодом. Таким чином, у зв’язку з вищевикладеним вважаю положення договору, щодо обчислення процентних ставок дискримінаційними і такими, що суперечать п.4 ч.5 ст.11 Закону України « Про захист прав споживачів». Також вважаю, що було порушені мої права споживача на отримання достатньої інформації щодо наданої мені послуги, так відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» кожен споживач має право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари та послуги, що йому надаються, крім того договір фактично закріплює істотний дисбаланс сторін. Відповідно до сч.3 ст.19 Закону України про захист прав споживачів забороняється як таке, що вводить в оману споживачів пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристику продукції. Відповідач при укладенні договору визначив процентну ставку, що і складає ціну кредиту. Проте тепер відповідач змінює процентну ставку, що істотно впливає на вартість кредитних ресурсів, хоча на момент укладення кредитного договору, позивач мав всі підстави вважати, що ціна кредитних ресурсів не буде змінюватись тільки волевиявленням відповідача. Пояснити збільшення процентної ставки не можна і збільшенням облікової ставки НБУ, тому що постановою НБУ від 30.04.2008 р. облікова ставка встановлена в 12%, а за постановою НБУ №343 від 12.06.2009 року облікова ставка НБУ з 15.06.2009 року знижена до 11%, за постановою НБУ №348 від 10.08.2009 року, облікова ставка понижена з 12.08.2009 року до 10.25%, що, виходячи з логіки пояснень відповідача, повинно призвести до пониження процентної ставки по кредитному договору, а не до її збільшення. Встановлення дискримінаційних стосовно споживача, правил зміни відсоткової ставки порушує п.5 ст.11 «Закону про захист прав споживачів» . На підставі вищесказаного прошу суд зобов’язати Відповідача надати матеріали для пояснення, а також провести наступні дії для встановлення істини по предмету спору: 1. Представити фактичну формулу для обчислення ставки FIDR, з чітким числовим показником кожної із невідомих величин. 2. Провести слідчий експеримент по обчисленню ставки FIDR на момент проведення експерименту, працівниками банку, які мають право підписувати кредитні договори. 3. Провести незалежну експертизу, наявності даної формули по обчисленню ставки FIDR. 4. Встановити числове значення процентної ставки FIDR на момент підписання кредитного договору між Позивачем і відповідачем. 5. Представити відповідачем докази того, що ставка FIDR є плаваючою, а значить повинна мати різні значення кожний банківський день. 6. Представити відповідачем графічні, табличні, числові або інші дослідження збільшення плаваючої ставки FIDR, в залежності від пониження облікової ставки НБУ, адже Позивач рахує, що пониження облікової ставки НБУ повинно тягнути за собою і пониження процентної ставки по кредитному договору. 7. Представити пояснення даних запитань в формі, яка буде зрозуміла не тільки спеціалістам, але й усім учасникам процесу. 8. У випадку неможливості привести пояснення по суті заданих запитань, вважати плаваючу ставку FIDR неіснуючою і робити розрахунки по кредитному договору, виходячи тільки з процентної ставки в розмірі __%, яка є фіксованою.

Так что, господа, желаю всем удачи в судах и здоровья! Входя в зал суда, вы должны быть уверены в своей победе и верить, что честность судей существует - без этого никак! МЫ выиграем обязательно!

Начинали мы как все, в декабре 2008 года, входил в одну из общественных организаций ( по этичным соображениям не буду указывать название), находился у истоков и основателей этой организации в Харькове, участвовал в пикетировании всего чего только можно, но в конце весны 2009 года, после бесславного пикетирования ВР, я, как и многие мои знакомые понял безрезультатность переписки и уличных акций, если в них участвуют единицы. Но не будем о грустном, дальше было ещё сложнее, ведь я не юрист и никто из нас не юрист. Пришлось нам всем учить кодексы, законы, смотреть решения и прочую ересь. 31 июля 2009 года я подал иск об изменении условий кредитного договора, но перед этим, провел дополнительную переписку с банком и представил свои предложения, но банк, вкратце послал нахер. Ответ банка также выставлю на всеобщее обозрение, это вообще перл. Как не странно, но иск был принят к рассмотрению, как позже сказали добрые люди, такое случается крайне редко. Было назначено предварительное заседание, на которое никто не пришёл, в том числе и я, потому что у суда нет денег на рассылку повесток. В дальнейшем повестки всем доставлял лично. Кто такие добрые люди я не имею права сказать, но могу сказать одно я не заплатил никому ни одной копейки. В сентябре иск был немного изменен и приведён в норму, то есть усовершенствован. В ноябре, были внесены ещё изменения в иск, можно сказать, что он совершенствовался вместе с моими знаниями. Уже подключились немного юристы, и помощь была более существенная. Банк ни на одно заседание не пришёл и даже ничего не сообщил, хотя в этом суде и даже у этого судьи, слушались дела по Авалю. Думаю, что они просто решили не замарачиваться на судах первой инстанции, а бить в основном в апелляции, понятно даже как. Теперь по сути договора, если вы обратите внимание на пункт 1.3 Договора то он говорит о том, что я могу погашать кредит согласно выбранной программы, а ниже ещё одна фраза. В которой говориться что погашение кредита проводиться по графику погашения кредита(Додаток к договору) ануитетными платежами. И ниже расшифровывается, что такое ануитетный платеж. Теперь открываем додаток и видит сумму в 150 долларов в месяц. Вот я и просил суд привести данный пункт в соотвествие с додатком. А если посчитать всю сумму платежей по додатку, то это будет 36 тысяч долларов, те которые мне выдали в 2006 году. То есть банк мне предложил гасить кредит без процентов, за что ему огромное спасибо. На переводе суммы 150 долларов в гривну я не настаивал, хотя в иске такое требование было, но суд удовлетворил и это. Для нас, главное в решении не то что, доллар переведен в гривну, а то что суд признал, что мы должны платить согласно графику, то есть по 150 долларов в месяц и требование банка о каких, то дополнительных платежах есть не очень правильным или скажем совсем неправильным. Общая сумма, оплаченная банку на данном этапе около 20 тысяч долларов и получается, что до 2017 года мы можем спокойно жить, а дальше будем платить по 150 долларов в месяц. Даже если апелляция отменит перевод по 5,05, главное что есть ГРАФИК и пусть мне кто-нибудь докажет, что мы должны платить больше 150 долларов в месяц. Хотя, если честно, то мне не очень нравиться данное решение. Но дальше это уже проблемы банка начинаются более весомые, чем у нас. С уважением, Василенко Олег. P.S. Сейчас идёт второй процесс о признании договора ипотеки недействительным, 20 мая заседание и пусть мне банк также покажет, где у него есть разрешение от органов опеки и попечительства, а больше я ничего и не буду доказывать.

Добрый день господа! Моя позиция в отношении власть имущих, была и остаётся нерушимой, власть должна быть подконтрольна народу. ещё будучи в одной ОО, в начале 2009 года, когда проводились кое какие малочисленные акции, не только мною было озвучено., что, для того чтобы, чтобы защищать свои права должны быть созданы организации, в которые будут входить не только заемщики, но и юристы, которые будут защищать их права. на месте заемщиков могут быть владельцы депозитов, люди несогласные с экологической политикой государства и т.д. Такие конгломераты должны быть созданы в каждом областном центре и далее пониже, но на практике у нас тысячи общественных организаций, в которых по десятку человек и которые барахтаются на плаву как могут, например, и наша в том числе. Власть специально рассеивает людей, чтобы не дать им соединиться, кого подкупают, кому дают косточку и т.д. Нельзя достичь послушного управления умными и стойкими людьми, которые самостоятельно выигрывают суды. Этот страх власти будет постоянен, пока у нас будет такая бесконтрольная власть, они всегда будут стремиться сделать всё, чтобы унас не оставалось возможности, свободного времени, законных прав на оспаривание их властных решений. Власть должна быть прозрачной, честной и не кичливой, власть должна любить свою страну, свой народ, такой власти у нас нет, так что писать им что либо надо, но надеяться на положительный результат маловероятно. Если сказать проще - надо создавать свою власть, вот и всё.

Рішення Конституційного Суду N 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року, щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, говорить що «право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист» і згідно п.3 даного рішення воно є обов'язковим до виконання на території України, є остаточним і не може бути оскарженим. вот эти дополнения позволили заставить суд принять иск к прихвату, хотя первый раз было отказано, не хотелось подавать апеляцию, а подали ещё раз.

Такая добавка может использоваться к любому иску, где есть третейский суд или определенный адрес суда, здесь главное донести все в уши судьи, представитель банка вам не соперник. Они в процессуальном кодексе полные нули, уж поверьте, стремитесь все обыграть так, чтобы вы сами себя не поняли, но говорили долго ссылаясь на ЦПК, я уже слышал пару таких клопотань и поверьте судьи их удовлетворяют - аргументов против то нет.

У статті 17 Закону України “ Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду із прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод ( надалі Конвенція) і практику Європейського суду із прав людини, як джерело права. Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожний у випадку спору про його цивільні права й обов'язки має право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону. Тобто, стаття 6 Конвенції захищає право кожного у випадку спору про його права й обов'язки, у тому числі й право особи, про права якого суд ухвалив рішення, не залучаючи дану особу до розгляду справи. У визначенні Європейського суду із прав людини в справах Garcia Manibardo проти Іспанії, Levages Prestations Services проти Франції виражена наступна правова позиція: «Суд повторює, що стаття 6 Конвенції не примушує Держави-Учасників створити апеляційні або касаційні суди. Проте, якщо такі суди існують, гарантії, передбачені статтею 6, повинні бути дотримані; зокрема особам, які вважають своє право порушеним, повинне бути забезпечене ефективне право доступу до правосуддя по рішенням, які стосуються «їх цивільних прав і обов'язків». У справах Waite проти Канади, Prince Hans-Adam II проти Ліхтенштейну, Levages Prestations Services проти Франції також зазначено, що право доступу до правосуддя, закріплене в п.1 ст.6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути певним чином обмежене державою. Проте, такі обмеження не можуть обмежувати право доступу до правосуддя в такий спосіб і такою мірою, що сама його суть виявиться порушеною; такі обмеження будуть відповідати п.1 ст.6 Конвенції лише за умови, що вони мають законну мету й що існує розумна співмірність між використаним способом і поставленою метою. Розглядаючи справу по суті, третейський суд вирішує питання про цивільні права й обов'язки осіб, а самі особи при цьому позбавлені права на апеляційне оскарження такого судового розв'язку. Оскаржити ці визначення одночасно з рішенням суду, як це передбачене ч.2 ст. 293 ЦПК, не представляється можливим, оскільки такий розв'язок компетентним судом не постановляється. Таким чином, особа, про права якого суд ухвалив рішення, , взагалі позбавляється доступу до правосуддя. Таке обмеження при наявності в державі апеляційної й касаційної інстанцій нічим не обумовлене, порушує саму суть доступу до суду й, тим самим, є грубим порушенням ст.6 Конвенції. Проте, згідно ч.2 ст.2 ЦПК, якщо міжнародним договором, згода, на обов'язковість якого дана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж установлені ЦПК, застосовуються правила міжнародного договору. Беручи до уваги, що Європейська Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод є формою міжнародного договору, згода на обов'язковість якого 17 липня 1997 року дана Постановою Верховної Ради України за №475/ 97-ВР Про правильність даної позиції свідчить також принцип доступу до правосуддя, викладений у статті 6 Закону України « Про судоустрій України», згідно з якою всім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи в визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня.

Предлагаю образец иска, вернее своего иска в суд о признании договора ипотеки недействительным. До ________ районного суду м. Харкова Позивач: Представники позивача: за довіреністю В інтересах неповнолітніх : Відповідач1: Акціонерний поштово-пенсійний банк «АВАЛЬ» 01011, м. Київ, вул. Лєскова,9 код ЄДРПОУ 14305909 8-(044) 490-88-88 в особі: Харківської обласної дирекції АППБ «АВАЛЬ», 61166, м. Харків, вул. Новгородська, буд.11, МФО 350589, код ЄДРПОУ 23321095 715-8100 715-8150 Відповідач 2: Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» 01011, м. Київ, вул. Лєскова,9 код ЄДРПОУ 14305909 8-(044) 490-88-88 в особі: Харківської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» 61166, м. Харків, вул. Новгородська, буд.11, МФО 350589, код ЄДРПОУ 23321095 715-8100 715-8150 Відповідач 3: Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» 01011, м. Київ, вул. Лєскова,9 код ЄДРПОУ 14305909 8-(044) 490-88-88 в особі: Харківської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» 61166, м. Харків, вул. Новгородська, буд.11, МФО 350589, код ЄДРПОУ 23321095 Треті особи: _____________- приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Служба у справах дітей Харківської облдержадміністрації 61022, м. Харків, Держпром. 6-підїзд, 2-поверх, к.545 тел. 705-50-17,757-44-36, 757-44-35 Орган опіки та піклування Жовтневого району м. Харкова 61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях 11 тел. 734-94-78, 712-46-52 Від сплати держмита звільнено на підставі п.10 ст.4 Декрету КМУ «Про державне мито» ПОЗОВНА ЗАЯВА (із змінами) про визнання іпотечного договору недійсним ____ року Позивачем та Відповідачем – Акціонерно поштово – пенсійним банком «Аваль» (ВАТ «Райффайзен банк Аваль», «ПАТ Райффайзен банк Аваль»), було укладено кредитний договір __________________, згідно яким було отримано кредитні кошти на споживчі цілі у розмірі ______________________ доларів США, з кінцевим терміном повернення __________20__ року. Обов’язковою умовою надання кредиту за вказаним вище кредитним договором було надання Позивачем забезпечення виконання боргових зобов’язань, а саме надання у заставу нерухомого майна (іпотека). Даний кредит був наданий Відповідачем, за умови підписання договору іпотеки на квартиру №___, загальною площею 63,8 кв.м, житловою площею 38,8 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. ___________ будинок №__ і належить Позивачеві на праві приватної власності на підставі витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №_______року, виданого комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер ____________., номер запису ________, в книзі – 1. Договір іпотеки №_________________________ був посвідчений _____200_ року, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ____________, на дану квартиру, яка була придбана за рахунок споживчого кредиту. При підписанні кредитного договору, Позивачем були надані всі документи, необхідні для видачі споживчого кредиту, в тому числі і копія свідоцтва про народження, сина Позивача, неповнолітнього _______________________. Зі сторони Відповідача, Позивачу не було роз’яснено, що вона порушує права своєї неповнолітньої дитини на користування житлом і що вона немає права, без дозволу органу опіки та піклування, на укладання договору іпотеки, в забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору перед Відповідачем. При цьому необхідного дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки квартири Відповідач від Позивача не вимагав, а Позивач, у зв’язку з відсутністю необхідних юридичних знань, не знала про цю вимогу Закону. Відповідно до статті 47 Конституції України : « Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду» Відповідно до статті 51 Конституції України: «…Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.» Згідно зі статтею 1 Конвенції ООН про права дитини ( Конвенцію ратифіковано Постановою ВР N 789-XII ( 789-12 ) від 27.02.91 ) «Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку…» Згідно зі статтею 3 Конвенції ООН про права дитини: « 1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. 2. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. 3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.» Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути двох - чи багатосторонніми (договори). Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Вирішуючи спір про визнання іпотечного договору недійсним, суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо. Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України. Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 статті 203 ЦК, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Стаття 3 Сімейного кодексу України (далі СК) констатує, що «дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає». Відповідно до статті 6 СК - « правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття; малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років». Стаття 7 СК регулює загальні засади сімейних відносин і відповідно до неї, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини , іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до статті 177 ч.2 СК, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Частина 3 статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» визначає що,батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання. Згідно статті 18 Закону України «Про охорону дитинства»: Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Крім того, відповідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.2005р. держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. У відповідності з ст. 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства", дитина має право користування відносно того приміщення, у якому вона проживає разом із власником, будучи членом родини власника. Крім того, місце проживання дитини ніяким чином не пов’язано з реєстрацією дитини, що чітко простежується з положень ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу переміщення й вільний вибір місця проживання на Україні". Таким чином, у випадку, якщо дитина проживає разом з батьками, а тим більше, якщо це місце є єдиним житлом, що є в дитини та де вона може проживати з дотриманням усіх встановлених законодавством санітарних норм, батьки без дозволу органу опіки та піклування не мають ніякого права укладати відносно нерухомого майна, де вони проживають разом з дитиною, будь яких угод, у т.ч. договорів іпотеки на дане житло. Згідно з пунктом 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів; батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від її майнових прав. Відповідно до ст.114 ЦПК, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. На підставі вищесказаного, укладений договір іпотеки №014/2018/74/76648/1 від 08 вересня 2006 року між Позивачем та Відповідачем суперечить вимогам ст.47,51 Конституції України, ст.3 Конвенції ООН про права дитини, ст.203,405 ЦК України; ст. 177 Сімейного кодексу України, ч.3 ст.17, ст.ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», пункту 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882). що і є підставою для визнання його недійсним. На підставі п.10 ст.4 Декрету КМУ «Про держмито» Позивачів, як громадян, які представляють інтереси інших осіб - неповнолітніх дітей, звільнено від сплати держмита. Керуючись ст.47,51 Конституції України , ст.1,3 Конвенції ООН про права дитини, ст.ст. 3, 15, 16, 203, 215 ,216, 257,258,405,651 ЦК України; ст.3,7,177 Сімейного кодексу України; ст. 156 Житлового кодексу УРСР; ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»,ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу переміщення й вільний вибір місця проживання на Україні", пунктом 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882; ст. ст. 3, 110,114, 118, 119, 120 ЦПК України, ПРОШУ: 1. Прийняти позовну заяву до розгляду. 2. Договір іпотеки №__________ укладений ____ 200_ року між __________ та акціонерно поштово-пенсійним банком «Аваль» (ВАТ «Райффайзен банк Аваль», ПАТ «Райффайзен банк Аваль»), в особі _____________Харківської обласної дирекції АППБ «Аваль» (ВАТ «Райффайзен банк Аваль», ПАТ «Райффайзен банк Аваль»), _______ посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ________., визнати недійсним з моменту укладення. 3. Зобов’язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ________скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек та скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за №____від _____року, квартири №______житловою площею ___, загальною площею ___що знаходиться за адресою м.Харків, вулиця ____у будинку №_____ і належить Позивачеві на праві приватної власності. Додаток: 1.Копії позовної заяви для сторін справи з додатками. 2.Копія кредитного договору _______ 3.Копія договору іпотеки __________. 4. Копія договору купівлі – продажу квартири. 5.Копії свідоцтв про народження неповнолітніх дітей Позивача. 6.Копії паспорту Позивача. 7.Копії квитанції про сплату витрат на інформаційно – технічне забезпечення. В випадку необхідності, додаткові документи і докази будуть надані за вимогою суду. «__» ________ 2010 року _______

Уважаемая Виктория! а скажите , когда вы брали кредит, банк просил вас предоставить справку из опекунского совета?