AntiBank

На каждый пук надо спрашивать разрешения. З метою всебічного, повного, справедливого та об’єктивного з’ясування по цивільній справі, у виконання своїх процесуальних та конституційних прав та свобод, на підставі ст. 27 ЦПК України ,- ПРОШУ: 1. Надати справу № .... для ознайомлення та зняття відповідних копій (фотокопій) з матеріалів, що є у справі;

Думаю, Вам все же нужен юрист или какой-то более хладнокровный представитель.Уж больно Вы эмоции подключаете. В итоге ничего не воспринимается и сами себе навредите.

Правильно ли я понял? Вы подавали на признание нотариальной надписи не подлежащей исполнению. При этом все суды вам отказали в этом. Однако вы выиграли это дело уже в касачке. Одновременно с вас в этих же судах стягувалы предмет ипотеки (залога)? Т.е. банк защищал свое право дважды? И одновременно? При этом обжалование по стягненню судебному вы пропустили, т.е. пропустили срок на апелляционное или касационное обжалование?

меня убеждать не надо. Следователь пусть поверит.

Правильно разделите статью по знакам препинания, она делится на три основные части: - Розтрата, відчуження, приховування, підміна, пошкодження, знищення майна або - інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт, із заставленим майном або майном, яке описано - Т.Е. эта часть/части касаются всех лиц (любых/неопределенных) - порушення обмеження (обтяження) права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено - Здесь действительно только указанной особой, которой вверено имущество. - здійснення представником банку або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами, на які накладено арешт - здесь,действительно только банковский работник или другой фин. установы.

Не могу Вас обрадовать. Не казните за плохую новость... В реестре сами найдете, при желании. Выдержка из ухвалы ВСУ : ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ УХВАЛА від 31 серпня 2011 року (Витяг) У грудні 2007 р. Р. і Ш. В. звернулися до суду з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" (далі - Банк), Г., спеціалізованого ДП "Укрспец'юст", ВДВС Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС), треті особи: приватні нотаріуси К. та Ш. О., виконавчий комітет Новоград-Волинської міської ради Житомирської області, про визнання недійсними договору іпотеки, виконавчого напису нотаріуса, протоколу про проведення прилюдних торгів і свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Позивачі зазначили, що 31 серпня 2005 р. між Банком і Р. був укладений кредитний договір на суму 205 тис. грн. на строк до 30 серпня 2020 р. для купівлі квартири, яку вона придбала 1 вересня 2005 р. З метою забезпечення виконання зобов'язання перед Банком 1 вересня 2005 р. було укладено договір іпотеки, згідно з яким Р. передала Банку в іпотеку зазначену квартиру, та договір поруки із Ш. В. У жовтні 2007 р. вони дізналися, що куплена Р. квартира продана на прилюдних торгах Г. Ураховуючи викладене, позивачі вважали договір іпотеки, виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, протокол про проведення прилюдних торгів із реалізації нерухомого майна та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, придбане на прилюдних торгах, такими, що не відповідають вимогам закону, тому на підставі статей 203, 215, 405 ЦК, статей 17, 18 Закону від 26 квітня 2001 р. N 2402-III "Про охорону дитинства", ст. 12 Закону від 2 червня 2005 р. N 2623-IV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" (далі - Закон N 2623-IV)1, ст. 43 Закону від 5 червня 2003 р. N 898-IV "Про іпотеку" просили визнати їх недійсними. ____________ 1 У редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 3 березня 2010 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 31 травня 2010 р., позов задовольнив частково: визнав недійсними виконавчий напис, вчинений 3 липня 2006 р. приватним нотаріусом Ш. О., протокол про проведення прилюдних торгів із реалізації нерухомого майна від 1 жовтня 2007 р. та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, придбане на прилюдних торгах Г., посвідчене 26 жовтня 2007 р. приватним нотаріусом К. У решті позову відмовлено, розподілено судові витрати. У поданих до Верховного Суду України касаційних скаргах, пославшись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, Банк і ВДВС просили скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, а приватний нотаріус Ш. О. - скасувати ухвалені судові рішення в частині визнання недійсним виконавчого напису нотаріуса від 3 липня 2006 р. й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені в скаргах доводи і перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення про задоволення частково позовних вимог Р. і Ш. В., суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що Р. не надала доказів на підтвердження того, що на час укладення договору іпотеки від 1 вересня 2005 р. вона набула право власності на спірну квартиру, а її син - право користування цією квартирою, у зв'язку із чим згода органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки не була потрібна. На час вчинення виконавчого напису нотаріусом і проведення прилюдних торгів Р. уже мала право власності на квартиру, а її син - право користування квартирою, отже, на їх вчинення й проведення потрібна була згода органу опіки та піклування, тому на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК суд визнав недійсними виконавчий напис нотаріуса, протокол про проведення прилюдних торгів із реалізації нерухомого майна та свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Повністю погодитися з такими висновками судів не можна, оскільки вони дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають. Суд установив, що 31 серпня 2005 р. між Банком і Р. було укладено кредитний договір на придбання квартири на суму 205 тис. грн. За договором купівлі-продажу 1 вересня 2005 р. Р. придбала спірну квартиру в м. Новограді-Волинському Житомирської області за 133 тис. 825 грн. та згідно з договором іпотеки передала її Банку в іпотеку для забезпечення виконання кредитного договору. У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору 3 липня 2006 р. приватний нотаріус Ш. О. учинила виконавчий напис про звернення стягнення на зазначену квартиру, після чого було відкрито виконавче провадження з примусового виконання цього напису. Відповідно до звіту про незалежну оцінку квартири від 4 квітня 2007 р., з яким 26 квітня 2007 р. під розпис ознайомлена Р., вартість спірної квартири становить 294 тис. 242 грн. Згідно з протоколом про проведення прилюдних торгів із реалізації нерухомого майна від 1 жовтня 2007 р. квартиру за 280 тис. грн. придбав Г. 17 жовтня 2007 р. державний виконавець склав акт про проведення прилюдних торгів предмета іпотеки, 26 жовтня 2007 р. приватний нотаріус видав свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім'я Г., а 30 жовтня 2007 р. було зареєстровано право власності на нерухоме майно. Відповідно до ст. 18 ЦК нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом. За змістом ст. 1 Закону від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV "Про виконавче провадження"2 виконавче провадження - завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб). У ст. 3 цього Закону зазначено, що одним із виконавчих документів є виконавчий напис нотаріуса, який підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою. ____________ 2 У редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Отже, вчинення нотаріусом виконавчого напису - самостійний спосіб захисту цивільних прав серед інших способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених гл. 3 ЦК. На порушення вимог статей 212 - 214 ЦПК суд першої інстанції не врахував зазначених вимог закону і того, що позивачі звернулися до суду за захистом свого права в непередбачений законом спосіб (ст. 4 ЦПК), і дійшов передчасного висновку, що виконавчий напис нотаріуса є правочином, та безпідставно застосував до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 203 ЦК. Апеляційний суд на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив його рішення без змін. За таких обставин ухвалені судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійсними виконавчого напису нотаріуса, протоколу про проведення прилюдних торгів та свідоцтва про право власності на нерухоме майно не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що за ст. 338 цього Кодексу є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Що стосується судових рішень у частині відмови у визнанні недійсним договору іпотеки, то під час розгляду справи в цій частині суди не порушили норм матеріального чи процесуального права, оскільки неповнолітній син Р. майнових прав щодо забезпеченої договором іпотеки квартири не мав, отже, для укладання цього договору дозвіл органу опіки та піклування законом не вимагається. Крім того, посилання позивачів на ст. 12 Закону N 2623-IV, за яким потрібна попередня згода органу опіки та піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, права користування якими мають діти, також не може бути підставою для задоволення позову, оскільки договір укладено 1 вересня 2005 р., а цей Закон набрав чинності з 1 січня 2006 р. й відповідно до загальних правил дії закону в часі не має зворотної дії (ст. 58 Конституції України). Керуючись статтями 336 - 338, 344 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційні скарги приватного нотаріуса Ш. О., Банку, ВДВС задовольнила частково: рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 3 березня 2010 р. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 31 травня 2010 р. в частині позовних вимог про визнання недійсними виконавчого напису нотаріуса, протоколу про проведення прилюдних торгів та свідоцтва про право власності на нерухоме майно скасувала, справу в цій частині передала на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті судові рішення залишено без змін. ____________ Не хочу даже выделять что-то в тексте.... :angry: :angry: :angry: НО предпоследний абзац о том же. А третий- это те же законы на которые Вы ссылаетесь. Как говорится: Нет комментариев Боритесь, не опускайте руки и клиенту помогите. Ищите другие пути.

условно говоря. П.С. Это для особо "буквальновоспринимающих" кассу как окошко куда просовуют голову за деньгами. Кстати, иногда и в кассу стоят часами и целый день и даже несколько дней. банкиру ли не знать?

Думаю, хоть даже и есть долг. В один день/час это провернуть и принять наследство и тут же оформить дарственную. Как говорится" не отходя от кассы.

Вы все напутали... Первая инстанция тоже футбольнула, не приняла иск? Однако вижу во вложении копия решения. Значит было рассмотрение дела. Так причем здесь первая инстанция. 4) рішення (ухвала), що оскаржується; Вам необходимо указать вначале. Вам сейчас необходимо обжаловать возврат иска (апелляционной жалобы), а не неправильное решение по сути. Это будет потом, когда апеляционный суд вынесет решение (ухвалу) по сути. Но этой то ухвалы еще нет. есть только ухвала о возврате вашей жалобы. И по просительной части... 1.Скасувати ухвалу Апеляційного суду по справі №. від 18 квітня 2012 року, так як вона перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції так в первую или в апелляцию? Уже определитесь. Первая рассматривала Ваш иск? Ведь рассматривала! Если рассматривала, тогда передавать дело в апелляцию, если нет - тогда в первую инстанцию. И где ходатайство о поновленни строкив? Тоже в просительной части это надо указать. Остальное не читал. сейчас нет времени, уже позднее напишу. НО, на скорую руку, пока такие советы.

Хороший такой пикничок... Раз нет дверей, крыльев, лобового, движка, кпп и все это одновременно.

Нифига себе!!!! Да тут вообще пахнет злоупотреблением или халатностью. Точно еще и ВККУ надо писать. Почти 10 дней ухвала где-то барахталась по суду, плюс время на почтовую пересылку, плюс учесть первомайские праздники- выходные. Вот так все и пишите в хронологическом порядке по-подробнее и о том что вся страна отдыхала/бухала (включая почту) в это время. И обязательно копию конвертика им подложите. Поновят, никуда не денутся.

Обязательно напишите еще дату получения ухвалы (не более 20 дней, лучше дней 5-10 до отправки в ВССУ) и аргументируйте пропуск кассационного обжалования. И в конце в просительной части попросите поновити строк, т.к. он пропущен по уважительной причине (Вы не присутствовали на оглашении, а получили тогда-то). В общем, распишите все подробно по самому факту получения ухвалы (о том, что неналежным чином направлена, получена поздно, вплоть копию конверта вложите, вдруг там штамп почты спустя 5- 10 дней от момента оглашения) ну и т.п. Стаття 325. Строк на касаційне оскарження 1. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. 2. У разі пропущення строку, встановленого частиною першою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк. { Частина друга статті 325 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3570-IV ( 3570-15 ) від 16.03.2006 } . И форму соблюдите Стаття 326. Форма і зміст касаційної скарги Малейшее отклонение и могут тоже футбольнуть. удачи

Прежде всего не надо писать в верховный. там еще хуже лохмандеи сидят.Вам нужно в высший специализованый. Высший специализированный суд Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел ( 01043, г. Киев, ул. Пилипа Орлика, 4-а) На данный момент, я так понимаю, что Вам нужно обжаловать отфутболивание судов по оплате судебного сбора, которые останавливают /препятствуют провадження... Стаття 324. Право касаційного оскарження 1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31-33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. { Пункт 2 частини першої статті 324 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2979-VI ( 2979-17 ) від 03.02.2011 } { Частина перша статті 324 в редакції Закону N 3570-IV ( 3570-15 ) від 16.03.2006 } 2. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Стаття 293. Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду 1. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: 1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу; 2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову; 3) повернення заяви позивачеві (заявникові); 4) відмови у відкритті провадження у справі; 5) відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності; 6) передачі справи на розгляд іншому суду; 7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк; 8) визнання мирової угоди за клопотанням сторін; 9) визначення розміру судових витрат; 10) внесення виправлень у рішення; 11) відмови ухвалити додаткове рішення; 12) роз'яснення рішення; { Офіційне тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 див. в Рішенні Конституційного Суду N 18-рп/2010 ( v018p710-10 ) від 08.07.2010 } 13) зупинення провадження у справі; 14) закриття провадження у справі; 15) залишення заяви без розгляду; 16) залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду; 17) відмови у відкритті провадження за нововиявленими обставинами; { Пункт 17 частини першої статті 293 в редакції Закону N 4176-VI ( 4176-17 ) від 20.12.2011 } 18) видачі дубліката виконавчого листа; { Офіційне тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 див. в Рішенні Конституційного Суду N 3-рп/2010 ( v003p710-10 ) від 27.01.2010 } 19) поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання; 20) відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення; 21) тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу; 22) оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини; 23) примусового проникнення до житла; 24) звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках; 24-1) тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України; { Частину першу статті 293 доповнено пунктом 24-1 згідно із Законом N 2677-VI ( 2677-17 ) від 04.11.2010 } 25) заміни сторони виконавчого провадження; 26) визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами; 27) рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; 28) повороту виконання рішення суду; { Офіційне тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 див. в Рішенні Конституційного Суду N 13-рп/2011 ( v013p710-11 ) від 02.11.2011 } 28-1) виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню; { Частину першу статті 293 доповнено пунктом 28-1 згідно із Законом N 3538-IV ( 3538-15 ) від 15.03.2006 } 29) відмови в поновленні втраченого судового провадження; 30) звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника; { Частину першу статті 293 доповнено пунктом 30 згідно із Законом N 3551-IV ( 3551-15 ) від 16.03.2006 } 31) відмови у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду; { Частину першу статті 293 доповнено пунктом 31 згідно із Законом N 2979-VI ( 2979-17 ) від 03.02.2011 } 32) повернення заяви про скасування рішення третейського суду; { Частину першу статті 293 доповнено пунктом 32 згідно із Законом N 2979-VI ( 2979-17 ) від 03.02.2011 } 33) повернення заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. { Частину першу статті 293 доповнено пунктом 33 згідно із Законом N 2979-VI ( 2979-17 ) від 03.02.2011 } 2. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню. { Частина друга статті 293 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року } 3. У разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 2, 7, 9, 18-30 частини першої цієї статті, до апеляційного суду передаються лише копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У разі необхідності апеляційний суд може витребувати також копії інших матеріалів справи. { Статтю 293 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року } 4. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом. Т.е. Вы имеете право на кассационное обжалование. А что просить? Так здесь все написано: Стаття 336. Повноваження суду касаційної інстанції 1. За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право: 1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін; 2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції; 3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом; 4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду; 5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 2. За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право: 1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін; 2) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції; 3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті; 4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом. Во то, что красным то Ваше, так и просите: ПРОШУ: скасувати ухвалу (такую то такую то), так як вона перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції и/Или змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті

Как откроется так и закроется. Счетчик включается именно с момента получения решения, поэтому можно подождать належно отправленного письма, а можно и самому появится в суде и пооткрывать там в их кабинетах ногами двери. тут смотря чего Вы хотите. Можете пока не спешить, однако, когда откроют ИП уже придется побегать.

Вот Вам аргументация, которая уже срабатывала. Ситуация была похожа с вашей. .... Що стосується сплати судового збору: при поданні апеляційної скарги апелянт просив суд звільнити його від сплати державного мита на підставі ст.. 22 Закону України «Про захист прав споживачі» та п.10 ст.4 Декрету КМУ «Про державне мито». (Это старая ссылка , еще по декрету, надо заменить) Дані положення не обмежують права споживача на судовий розгляд справи в залежності від повноти або відсоткового співвідношення з іншими позовними вимогами або запереченнями. Цитата п.3. ст.. 22 Закона України «Про захист прав споживачів»: Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Кінець цитати статті Дана стаття носить імперативний характер. Вона не містить умов, виключень або кількість позовних вимог, пов’язаних з порушенням його прав згідно з якими вона може бути не застосована. Як вбачається з тексту даної статті та всього закону, зокрема преамбули та ст.. 1 Закону, законодавець не визначив об’єм, межу або повноту порушених прав споживача, за умовами виникнення яких він може бути звільненим або незвільненим від сплати державного мита та за якими закон може бути застосований або не застосований. Якщо суд визнає, що апелянт є споживачем, фізичною особою і він потребує захисту своїх прав, позовна заява стосується частково або повністю захисту його прав, то незалежно від ступені цього відношення, кількості позовних вимог, характеру цих вимог, об’єму матеріалів справи, навіть якщо деякі, на думку суду, не стосуються позивача, як споживача фінансових послуг в наслідок об’єднання з іншої справою, він зобов’язан вимоги споживачів про захист їх прав розглядати у позовному провадженні. В процесі практичного застосування ст.42 Конституції України, Закону України «Про захист прав споживачів» при кредитних відносинах, що виникли між кредитодавцем (банком, фінансовою установою) та споживачем фінансових послуг (заявником) виникли спірні ситуації в частині захисту прав споживачів фінансових послуг при визначенні суми заборгованості за кредитним договором, нарахуванні ціни договору (сукупної вартості кредиту), процентів за кредитом, та, як наслідок, неоднозначні застосування судами України положень Закону України «Про захист прав споживачів». В частині четвертої статті 42 Конституції України зазначено: «Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.» (Джерело: Верховна Рада України; Конституція, Закон вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР http://zakon1.rada.gov.ua ; Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 - 1996 р., № 30, стаття 141; Офіційний вісник України вiд 01.10.2010 - 2010 р., / № 72/1 Спеціальний випуск /, стор. 15, стаття 2598.) Одночасно преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено: «Цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.» (Джерело: Верховна Рада УРСР; Закон вiд 12.05.1991 № 1023-XII { В редакції Закону N 3161-IV ( 3161-15 ) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 7, ст.84 } { Із змінами, внесеними згідно із Законами N 1779-VI ( 1779-17 ) від 17.12.2009, ВВР, 2010, N 9, ст.84 N 2741-VI ( 2741-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011, N 18, ст.123 } http://zakon1.rada.gov.ua; Голос України вiд 08.06.1991; Відомості Верховної Ради УРСР вiд 23.07.1991 - 1991 р., № 30, стаття 379) Отже Закон України «Про захист прав споживачів» реалізує державну політику у сфері захисту прав споживачів, розширює конституційну гарантію- «Держава захищає права споживачів…» і є спеціальним законом який регулює відносини між споживачами та особами, що надають їм послуги, товари, роботи і гарантує (не обмежує) права споживача на судовий захист в судах загальної юрисдикції на підставі та з урахуванням його. Аналогічної точки зору додержується і Верховний Суд України. Згідно Постанови ВСУ № 5 від 12.04.1996 р. ”Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” важливою гарантією здійснення прав споживачів є їх судовий захист…. «Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із ... договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян (у тому числі про надання кредитів...)”. Таким чином, навіть якщо справа «Про захист прав споживачів…», де є позивачем П.І.Б. і справа «Про стягнення заборгованості…», де є позивачем БАНК були за Ухвалою суду об’єднані в одне провадження, цей факт не може позбавити (обмежити) позивача – споживача фінансових послуг від судового захисту на підставі закону України «Про захист прав споживачів». Тому не є зрозумілим необґрунтований нормативно - правовим актом висновок суду: (цитата) «Оскільки рішення оскаржується в повному обсязі, в т.ч. в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, тому положення ЗУ «Про захист прав споживачів» не застосовується» (кінець цитати) Ця теза не ґрунтується на законі і прямо протирічить вищезазначеної Постанові ВСУ, так як в неї зазначено «Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії…», при цьому суд за власною ініціативою робить це обмеження, не застосовуючи Закон, аргументуючи це обмеження існуванням рішення, що «оскаржується в повному обсязі, в т.ч. в частині стягнення заборгованості» Невже суд вважає, що при об’єднанні двох справ, навіть якщо одна з них про стягнення заборгованості, нівелюються права споживача та його позовні вимоги, обмежується дія Конституції і Закону, що захищають його? Чи при розгляді частини справи про стягнення заборгованості споживач вже позбавляється статусу споживача фінансових послуг? Чи стягнення заборгованостей не «виникають із ... договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян (у тому числі про надання кредитів...)»? Згідно ст.. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий аналіз даної статті з урахуванням офіційного тлумачення Конституційного Суду дозволяє зробити висновок, що органи державної влади, в тому числі і суди не мають права проявляти будь - яку ініціативу, якщо вона прямо не дозволена законом. Жоден закон, в тому числі і Закон України «Про захист прав споживачів» не дозволяє прямо чи побічно обмежувати його дію і жоден орган державної влади не має право цього робити. Це насамперед зумовлено існуванням іншої статті, але вже Кримінального Кодексу України «Стаття 375. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови», також Присяги судді, згідно з якої суддя зобов’язан «…підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді…». В Ухвалі апеляційного суду не наведено закон, згідно з яким може бути обмежено право фізичної особи – громадянина України на захист його прав як споживача, на розгляд справи в судах загальної юрисдикції з урахування та у виконання ст. 42 Конституції України та Закону України «Про захист прав споживачів», а існує лише власний висновок без наведення джерел. Враховуючи вищенаведені обставини,- ПРОШУ: .... Держитесь. И удачи. Время на обжалование есть, т.к. у Вас не рекомендованное письмо. Обжалуйте, обязательно. Также можно в ВККУ писать.

Думаю, тогда заемщик просто обязан сообщить куда следует о таких действиях "хулиганов", чтобы минимизировать подозрения на свой счет. Даже не знаю какой геморрой для него будет меньший?

А эта статья и не предусматривает умысел, как обязательную составляющую. Не все статьи в УК должны иметь умысел при их нарушении. Просто с умыслом больше дают, а без умысла- меньше. Вот возьмем например вот эту статью Стаття 347. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу 1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків - караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років. Т.е. если кто-то случайно, споткнувшись, разобъет зеркало заднего вида ментовской машины, то ему ничего не будет. А вот если специально, тогда могут пришить статью. Или вот статья Стаття 321-1. Фальсифікація лікарських засобів або обіг фальсифікованих лікарських засобів 1. Умисне виготовлення фальсифікованих лікарських засобів, а так само придбання,... Т.е. если кто-то случайно бормотуху сделает, то эту статью сюда не пришьешь... а Стаття 388. не предусматривает умысла, достаточно просто это сделать. С умыслом - дадут больше, т.е. будет отягчающим фактором, без умысла, возможно отделаются легким испугом. Так что лучше не рисковать.

Dimon73 Вы чё делаете? Ей/ему и не нужен был Ваш ответ. Еще отвечаете на такую фигню! Неужто не видите, что это спам. Ссылка на статью РФ (Согласно Гражданскому кодексу РФ...). Явно не хватает модерации... Подаю жалобу. За Державу обидно однако...

Конечно прочувствовал, причем на себе, просто еще не дошли руки, однако тоже дилетант, но люблю быть "первопроходцем" ...Что касается "праздников и специалистов" то... вряд ли. Да и не ищите такой "халявы". Поверьте, "начитанный дилетант" куда сильнее "неначитанного специалиста". Увы, судебной практики нет (судя по реестру), а "специалисты" именно на ней основывают свои иски. Тому пример иски по детям войны и т.п. и потому, только Вам прокладывать эту дорожку... Впрочем, можете подождать (не стрелять последний патрон), и кто-нибудь это сделает за Вас. А потом по протоптанной дорожке уже пойдете. Это я к тому, что все зависит именно от Вас, а не от "неначитанного проФФессионала". И даже настоящий профессионал, вряд ли Вам что-то сможет гарантировать. А вообще, с чего Вы решили, что это такой уж последний патрон (выстрел)... Вы ведь можете узнать об этих нововведениях и через год? почему бы не стрельнуть "по-позжа"? Всех с праздниками!

Мое мнение- увеличение ответственности наступает или может наступить при любом изменении обязанностей заемщика (добавление новых, расширение старых), или сужение его прав. Причем это не обязательно может быть отражено в денежном выражении (ставка, комиссии и пр.). Но и любое, даже административное увеличение ответственности. Что может сюда попадать? -новое обязательство в предоставлении какой-либо справки, если за ее непредоставление - штраф, санкция; -обязательство заключить какой-либо дополнительный договор, например страховки или с каким- то банком -посредником, если в результате незаключения -штраф, санкция или какое-то увеличение суммы, например, увеличение долга (просрочка); -новое право требования суммы долга, при нарушении обязанностей заемщика, тогда как изначально этого права у банка не было и/или не было такой обязанности у заемщика. и т.п. Однако в этих случаях, нужно будет все подвязать красиво, аргументировать Ваше увеличение ответственности. На мой взгляд, не стоит обращать внимание на пункт, что поручитель "согласен со всеми увеличениями на будущее". Этот пункт можно попытаться признать никчемным. Ну а на счет, того, должно ли это событие уже наступить или достаточно, чтобы оно было прописано. Здесь, я думаю, что этот момент должен определяться не моментом фактического наступления события (например, реализации права банка на взыскание), а моментом, когда поручитель об этом узнал, узнал о нарушении своего права. Если взять аналогию... Допустим в ВР принимают какой-то закон/изменение к закону, который предусматривает какое-то новое наказание/ответственность для гражданина... По нему еще никого не наказали, ни привлекли, но КС скасовывает этот закон, т.к. он противоречит Конституции (неконституционный). Т.е. он еще не нарушил право гражданина, но может нарушить его в будущем. Тоже самое и Вашем случае. Однако более "надежнее" для нашей страны была бы аргументация при уже наступившем событии. На счет перспективы иска, трудно сказать, т.к. судебной практики я не встречал. В основном, все об увеличении сумм. Здесь нужен филигранный подход. Гарантию, Вам вряд ли кто даст. Вот если бы мы жили не в Украине, тогда бы и я гарантировал... Но если Вы чувствуете нарушение Вашего права, зачем тогда спрашиваете, подавать ли иск? Конечно подавать. Удачи Вам.

Ну, например, кто-то поручается перед покупателем о том, что такой -то продавец действительно поставит тот или иной товар по договору поставки. Но в нем не предусмотрен срок, когда именно он должен это совершить. Это и есть Ваш случай. До "полного выполнения, то все фигня, т.к. должно быть указано в днях, месяцах, годах. В течение года должен быть иск если нет срока основного обязательства вообще, т.е. даже в КД. Например, не позднее чем 13 мая 2034 года. Т.е. это может быть какой-нибудь договор поставки, купли - продажи и т.п. Где нет и не может быть срока основного обязательства. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. А у Вас не установлен срок в договоре поруки, поэтому кредитор должен подать вымогу в течение 6 месяцев (бытует мнение, что и иск).

Да, действительно, институт прописки уже канул в Лету. В принципе, хозяин/хозяйка может просто устно, а лучше письменно подать заявление о том, что Вы там не проживаете и Вашего имущества окромя старой чугунной сковородки нет, пусть ее описывают . Если у хозяйки/хозяина будут документы на бытовую технику оформлены на нее/него, так вообще супер. Имею ввиду паспорта, гарантийные талоны, чеки и т.п. Желательно, чтобы Вы не оставляли владельца сам на сам с этими мародерами. Также желательно все фиксировать на камеру. Допускать минимум человек в квартиру. Допустим 1 банкир (представитель стягувача), 1 исполнитель ну и ментенок (если будет). Остальных пассажиров - в сад. При этом пусть у Вас будут пару тройку свидетелей присутствовать. При этом ДВС тоже могут производить съемку своих действий, но только не в отношении Вас или другого физ. лица без их согласия. Держитесь. Удачи и мужества.

А я всегда считал, что луспенику нельзя доверить и веник с лопатой...

очень интересная статья, причем она сразу же цепляет ст. 6, 7 конвенции (право на справедливый суд и ненаказание без закона) Стаття 6 Право на справедливий суд 1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. 2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. 3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення; e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача. Стаття 7 Ніякого покарання без закону 1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення. 2. Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями. Короче, Украина попала по-полной.

Стаття 5 Конвенции: Право на свободу та особисту недоторканність 1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: ... c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;