Василий Горбань

Ну а яка у Вас на сьогодні ситуація по цій справі.

Ні, після уступки права вимоги банк не може бути позивачем щодо стягнення всього за чим він є кредитором по відношенню до позичальника. Але є й інша сторона медалі - ОТП Факторинг не може бути боржником щодо будь яких Ваших вимог до банку: наприклад щодо визнання КД недійсним чи його розірвання, чи стягнення неправомірно нарахованих та оплочених відсотків. Тут відповідачем може бути тільки банк а не фактор.

Katraliya а де 3 і 4 сторінки, скиньте

Ростіслав, відправляю тобі договір факторингу по ОТП Банку. Untitled.FR10.pdf

Дайте мені свій телефон я розкажу, що потрібно зробити.

Попробуйте подати заяву про скасування рішення суду за нововиявленими обставинами до того ж суду але тут потрібно знайти підтримку або одночасно писати скаргу на суддю у всі інстанції, щоб спонукати його скасувати своє рішення

Цей коментар написаний якимись "неуками" - адже в ньому стільки розяснень, які не мають під собою будь яких правових підстав!!! Я уже давно в нього й незаглядаю, щоб не нервувати себе. Ні закон ні нормативно правовий акт зворотньох діх в часі не може мати то звідки коментатос висмоктав, що "У випадках, коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, але на момент розгляду спору отримала її, правочин, не має визнаватися недійсним". Чим Ви це можете пояснити ? Або може я неправий ?

Цей коментар написаний якимись "неуками" - адже в ньому стільки розяснень, які не мають під собою будь яких правових підстав!!! Я уже давно в нього й незаглядаю, щоб не нервувати себе. Ні закон ні нормативно правовий акт зворотньох діх в часі не може мати то звідки коментатос висмоктав, що "У випадках, коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, але на момент розгляду спору отримала її, правочин, не має визнаватися недійсним". Чим Ви це можете пояснити ? Або може я неправий ?

Цей коментар написаний якимись "неуками" - адже в ньому стільки розяснень, які не мають під собою будь яких правових підстав!!! Я уже давно в нього й незаглядаю, щоб не нервувати себе. Ні закон ні нормативно правовий акт зворотньох діх в часі не може мати то звідки коментатос висмоктав, що "У випадках, коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, але на момент розгляду спору отримала її, правочин, не має визнаватися недійсним". Чим Ви це можете пояснити ? Або може я неправий ?

Я це все уже пройшов і безрезультатно. В антирейді є викладені усі мої матеріали по УкрСиббанку. Це справа , що пройшла ВССУ, який скасував ріш ап суду на користь позичальника не дивлячись на те, що в матеріалах справи (аркуш 89) міститья кесерокопія Письм дозволу за 2009 рік, кредит брався в 2008 році але ВССУ жодного значеня цьому не придав, хоч в відзиві я дуже потужно спростовував цим фактом доводи касаційної скарги. І що далі можно зробити - цк і не нововиявлена обставина, це і не підстава для скарги в ВСУ. Це процесуальний тупік. Але позичальника і іпотечне майно я вже вивів в "зону безпеки" і банк з нього нічого не візьме, реституція також відбулась усі оалочені кошти на обслуговування кредиту стягнуто з ьанку на користь позичальника, іпотечне майно придбав в повному юридичному розумінні добросовісний набувач і передав в іпотеку іншому банку в забезпечення отриманого кредиту.

Я це все уже пройшов і безрезультатно. В антирейді є викладені усі мої матеріали по УкрСиббанку. Це справа , що пройшла ВССУ, який скасував ріш ап суду на користь позичальника не дивлячись на те, що в матеріалах справи (аркуш 89) міститья кесерокопія Письм дозволу за 2009 рік, кредит брався в 2008 році але ВССУ жодного значеня цьому не придав, хоч в відзиві я дуже потужно спростовував цим фактом доводи касаційної скарги. І що далі можно зробити - цк і не нововиявлена обставина, це і не підстава для скарги в ВСУ. Це процесуальний тупік. Але позичальника і іпотечне майно я вже вивів в "зону безпеки" і банк з нього нічого не візьме, реституція також відбулась усі оалочені кошти на обслуговування кредиту стягнуто з ьанку на користь позичальника, іпотечне майно придбав в повному юридичному розумінні добросовісний набувач і передав в іпотеку іншому банку в забезпечення отриманого кредиту.

Якщо там потрібна "допомога" звертайтесь.

УкрСиб ручки не мажет а, иногда находит судей или их родственников у которих есть кредити по банку "делает им хорошо" и ви приплили !!!

Незрозуміло на що не було застави на предмет дарування чи не було застави по кредитному договору чи може предмет дарування був в заставі (іпотеці) як забезпечення кредитного договору ?

Такого поняття, як власник фірми не передбачено жодним законом, а засновник волдодіє лише часткою в статутному фонді юрособи. Тобто, якщо статутний фонд складає 100 тис. грн. а він вніс 50 тис. грн - то він володіє 50% статутного фонду. Усе майно, що складає валюту балансу юрособи є виключно власністю цієї юрособи і, в жодному випадку, не є власністю засновників, але може стати їх власністю за їхнім рішенням (рішенням компетентного органу, наприклад зборів засновників) або про ліквідацію юрособи і вчиненням процедури ліквідації або про зменшення статутного фонду та передачі вивільненого при цьому з балансу майна, прердачі його ук встановленому порядку засновникам та сплаті ними відповідного податку з доходів фізичних осіб. Ось так !

Олег, погано, що Ви мені не6 відповідаєте Є уже ухвала ВСУ про порушення провадження і, очевидно буде слухатись справа на наступному тижні Попробую сьогодні роздобути Ухвалу Чекаю відповіді

Постараюсь узнати дату розгляду та повідомлю на форумі. Чи є у когось сама скарга за винчтковими, де її знайти ?Олег скинь мені повідомленням свій тел. на 0671314624, або на лічку з повагою [email protected]

Ну рішення ось воно, але в реєстрі не видно результатів апеляції - може хто, що знає то повідомте, будь ласка ! Чи воно вступило в законну силу після першої інстанції, що малоймовірно чи скасоване за нововиявленими і слухається далі невідомо Справа № 2-947/10 РІШЕННЯ Іменем УКРАЇНИ «14» липня 2010 року Приморський районний суд м. Одеси в складі: головуючого – судді Погрібного С.О. за секретаря – Ацабрікової В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ХОУМ КРЕДИТ БАНК», за участю третьої особи Національного банку України, про визнання договору недійсним, за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ХОУМ КРЕДИТ БАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, – в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про визнання договору про надання кредитної лінії недійсним, посилаючись на такі обставини. 23 травня 2007 року між позивачем та ЗАТ «Агробанк» укладено кредитний договір № 17.840.07.29, відповідно до якого позивач отримав від відповідача кредитні кошти в розмірі 700’000,0 доларів США з кінцевим терміном повернення 22 травня 2012 року зі сплатою 15 % річних. На момент підписання договору подій, які б створювали для позичальника загрозу виконання умов договору не існувало. Втім, починаючи від 23 жовтня 2008 року курс долару США почав істотно зростати, проте позивач не міг передбачити таких змін курсу національної валюти, оскільки він не є фахівцем в галузі фінансів. Позивач зазначив, що кредитодавець не надав позичальнику застережень щодо очікуваних та можливих змін курсу гривні відносно долару США, не застережив його відносно осіб, на яких покладається валютний ризик під час виконання зобов’язань позичальником, тобто банк не надав інформації відносно предмету договору, на його думку, вказаний договір був вчинений під впливом омани щодо його властивостей і якості, в тому числі, й стабільності національної грошової одиниці, виникненню якої своєю поведінкою сприяв банк-відповідач, що свідчить про недодержання вимог законодавства України. За уточненими позовними вимогами ОСОБА_1 просив визнати недійсним кредитний договір № 17.840.07.29, стягнути з відповідача на свою користь одержані на виконання договору кошти, суму збитків, звільнити від сплати пені та будь-яких санкцій за невиконання умов договору, визнати недійсним іпотечний договір № 17.840.07.29.1 і договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 23 травня 2007 року, також просив припинити зобов’язання, що виникли за умовами договорів поруки № 17.840.07.29.1, укладеного між банком, позичальником та ОСОБА_3, № 17.840.07.29.2, укладеного між банком позичальником і ОСОБА_4, № 17.840.07.29.3, укладеного між банком, позичальником та ОСОБА_5. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.06.2010 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ХОУМ КРЕДИТ БАНК», за участю третьої особи Національного банку України, про визнання договору недійсним, а також справа за позовом Публічного акціонерного товариства «ХОУМ КРЕДИТ БАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості об’єднані в одне провадження як позови з приводу спору між тими самими сторонами, які обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення обставинами, що є спільними для обох справ. Відповідач в судове засідання з’явився, позов, пред’явлений до нього не визнав у повному обсязі, та у власній позовній заяві просив стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 суму заборгованості в розмірі 4’281’496,50 гривень, посилаючись на таке. 23 травня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 17.840.07.29, відповідно до умов якого останній отримав 700’000,0 доларів США зі сплатою 15 % річних строком до 22.05.2012 року. Для забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 23.05.2007 року між банком, позичальником та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 17.840.07.29.1, договір поруки № 17.840.07.29.2, укладений між банком, позичальником та ОСОБА_4, договір поруки № 17.840.07.29.3, укладений між банком, позичальником та ОСОБА_5. ОСОБА_1 не виконує умови договору, у зв’язку із чим у відповідачів перед позивачем виникла значна за розміром заборгованість. Надалі позивач доповнив свої позовні вимоги, просив звернути стягнення на нерухоме майно – на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 429,1 кв.м., в рахунок виконання зобов’язань за кредитним договором № 17.840.07.29 від 23.05.2007 року. Вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що рішення за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ХОУМ КРЕДИТ БАНК» можливо постановити із його частковим задоволенням, у позові Публічного акціонерного товариства «ХОУМ КРЕДИТ БАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 – необхідно відмовити. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі пояснень сторін, представлених письмових доказів, всебічної оцінки наданих сторонами доказів, що обґрунтовують їх позови та заперечення проти них. Між позивачем та ЗАТ «Агробанк» 23 травня 2007 року укладено договір про надання кредитної лінії № 17.840.07.29 (надалі за текстом – кредитний договір), відповідно до умов якого позивач отримав від відповідача кредитні кошти в розмірі 700’000,0 доларів США з кінцевим терміном повернення 22 травня 2012 року зі сплатою 15 % річних. В якості забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між банком та позичальником укладено іпотечний договір № 17.840.07.29.1 від 23.05.2007 року, предметом якого є застава квартири за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 429,1 кв.м., та договори поруки від 23.05.2007 року – № 17.840.07.29.1, укладений між ЗАТ «Агробанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_3; №17.840.07.29.2, укладений між ЗАТ «Агробанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_4; №17.840.07.29.3, укладений між ЗАТ «Агробанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_5. Пізніше, ЗАТ «Агробанк» у зв’язку з реорганізацією змінило назву на ПАТ «ХОУМ КРЕДИТ БАНК» – відповідач за первинним позовом, який є наступником першого у всіх його зобов’язаннях, зокрема, й тих, що випливають із зобов’язань з позивачем. Пунктом 1.1 кредитного договору встановлено, що банк надає позичальнику грошові кошти у вигляді непоновлювальної відкличної кредитної лінії окремими траншами з лімітом кредитування в розмірі 700’000,0 доларів США. Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору встановлено, що кредит за цільовим призначенням є споживчим. Наслідком цього є те, що сторони кредитного договору, які є юридично рівними учасниками цивільного обороту, не є рівноправними фактично, оскільки правові відносини, що виникли між сторонами, є відносинами зі споживчим елементом, тому позивач вправі вимагати на врахування його інтересів більшою мірою, оскільки відповідач є професійним учасником ринку з надання певного роду послуг споживачам. Такі обставини надають позивачу, як споживачу, певні привілеї у визначенні його статусу, захисті його прав, оцінці належної та бажаної поведінки банку та споживача, а також визначає характер тлумачення спірних обставин справи на користь саме споживача як менш захищеної сторони договірних відносин. Як вбачається з матеріалів справи, до укладення договору позичальник письмово повідомляв позикодавця про одержання доходу у гривнях. Курс гривні встановлений НБУ відносно долару США на день укладення договору складав за один долар США – 5,05 гривень. Таким чином, позичальник одержав в перерахунку на національну грошову одиницю України, за офіційним курсом на день отримання, кошти у сумі 3’535’000,0 гривень. Суд звертає увагу, що згідно встановленого НБУ курсу гривні до долару США з 5.01.2006 року і до дати одержання кредиту – 23.05.2007 року курс був незмінний і становив 505 гривень за 100 доларів США. Такий рівний курс зберігався й після укладення договору з кредитування ще протягом одного року – до 21.05.2008 року. Починаючи з 23 жовтня 2008 року, курс гривні відносно долара США почав стрімко зростати, і в останній день жовтня дорівнював 576,04 гривень за 100 доларів США. На 28 листопада за 100 доларів США потрібно було сплатити вже 674,18 гривень. Починаючи від 14 січня 2010 року курс постійно тримався на рівні 800 гривень за 100 доларів США і більше. В цьому суд вбачає невиконання Національним банком України своєї публічно-правової функції як державного органу, покликаного забезпечити стабільність національної валюти, а також порушення норм Конституції України, відповідно до норм ст. 99 якої забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України, що призвело до порушення захищеного законом інтересу позивача та втрат у його майновій сфері. Це обґрунтовує необхідність залучення до участі у справі Національного банку України. Судом встановлено, що застереження, повідомлення та попередження, які банк надав позичальнику і розмістив у запропонованій ним анкеті позичальника, не містять попередження про те, що валютні ризики під час виконання умов договору несе позичальник, не містять інформації про наявні форми кредитування, відмінностей між ними й, в тому числі, відмінності зобов’язань позичальника за цими різними формами кредитування, про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Відповідно до пункту 4.6 кредитного договору за порушення строків повернення заборгованості по кредиту та/чи відсотків за його використовування позичальник зобов’язався сплачувати банку пеню в розмірі 0,5 відсотка від суми прострочених грошових зобов’язань, розрахованої за кожний день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості. Згідно із пунктом 4.12 договору позичальник зобов’язаний за вимогою банку застрахувати в рекомендованій банком страховій компанії предмет забезпечення за договором на умовах: термін страхування не менше одного календарного року, з обов’язковим перестрахуванням на випадок пошкодження, втрати або знищення майна. Договір страхування має передбачати розмір страхового відшкодування в межах заборгованості позичальника за кредитним договором на користь банка. Також банк закріпив у п. 5.3 договору своє право змінювати строк погашення кредиту та нарахованих відсотків шляхом оформлення додаткової угоди до договору. Відповідно до пункту 7.1 сторони домовилися про договірне списання банком із усіх рахунків позичальника в національній і іноземній валюті, відкритих в банківській установі відповідача, нині – ПАТ «ХОУМ КРЕДИТ БАНК», нарахованих відсотків, заборгованості за кредитом, при настанні термінів виконання позичальником зобов’язань і в розмірах, визначених в кредитному договорі. Аналіз зазначених положень та кредитного договору в цілому дозволяє суду зробити висновок про те, що договором встановлені доволі жорсткі обов’язки позичальника, в той же час, як надання кредиту обумовлене лише власним розсудом банку. Під час укладення кредитного договору банк не надав позичальнику інформацію про очікуванні результати виконання умов договору позичальником, проте, інформацію, необхідну для здійснення свідомого вибору надав не в повному обсязі та в нечіткий, незрозумілий та двозначний спосіб. Банк керувався лише метою повного забезпечення власних інтересів на шкоду та на порушення балансу інтересів іншої сторони. Згідно із ч. 1. ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Відповідно до п. п. «в», «і» ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача та про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. За правилом підпункту 6 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Судом встановлено, що не було заперечене й іншою стороною, що під час дії договору позичальник багаторазово звертався до банку з різними заявами, у тому числі й із заявою про зміну валюти зобов’язання договору. Банк або не надавав на ці звернення відповіді по суті, або пропонував зміну умов договору, які не були справедливими, були спрямовані на захист лише інтересів банку. При цьому, банк не вніс застереження щодо відповідальності сторін за валютні ризики, що є порушенням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, згідно із приписами п. 3.8 яких у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Зазначені Правила від 10 травня 2007 року зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808, опубліковано в Офіційному віснику України 8.06.2007 року. Відповідно до ст. ст. 1 та 3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу (які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер), набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. З огляду на це суд погоджується із доводами представника відповідача щодо ненабуття чинності зазначеними Правилами до та під час укладення кредитного договору між сторонами, втім, вважає, що положення цих Правил повинні були визначати правила поведінки сторін під час виконання умов зазначеного договору, вирішення спірних правових ситуацій та конфліктів, й зокрема, під час вирішення питань про внесення змін до цього договору. За загальним правилом набуття чинності нормами цивільного законодавства, визначеним у п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (ці положення підлягають застосуванню до спірних правовідносин за аналогією закону правила ст. 8 ЦК України), щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності певним актом цивільного законодавства, положення цього акту застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Враховуючи, що відносини із кредитного договору є триваючими у часі, зазначені правила повною мірою підлягають застосуванню до тих прав та обов’язків, що виникли або продовжили існувати після набрання ними чинності. Тобто, на думку суду, істотна зміна курсу національної валюти відносно до валюти зобов’язання створила для банку обов’язок повідомити позивача про сторону, на яку покладено валютні ризики за кревним зобов’язанням, чого не було вчинено, а головне, свідчить до допущене банком порушення під час укладення договору, в результаті чого (чому сприяла недобросовісна поведінка банку) позивач потрапив в оману стосовно істотних умов кредитного зобов’язання. Крім зазначеного, Правила від 10 квітня 2007 року у п. 1.3. містять вимогу до комерційних банків забезпечити виконання цих правил не лише під час укладання кредитних договорів, але й у разі усних чи письмових звернень споживачів. При цьому, з обов’язком банку повідомити, що на споживача покладаються валютні ризики під час виконання зобов’язання за таким кредитним договором, погодився представник НБУ у своїх поясненнях по справі (а.с. 31 зв.). Судом встановлено, що за час одержання суми і до звернення до суду позичальник на виконання умов кредитного договору сплатив банку в якості комісії 6930,0 доларів США, 265’152,43 долари США – в якості погашення кредиту і 173’241,14 доларів США – в якості відсотків за користування кредитом, що разом складає 445’323,57 доларів США. Щодо суми збитків, заявлених ОСОБА_1, судом враховано наступне. Позивач зазначає, що незважаючи на запровадження в країні нестабільності національної грошової одиниці, інші фінансові негаразди, позичальник своєчасно повертав кредитодавцю передбачені суми щомісячного платежу в доларах США, витратив для сплати погашення кредиту в національній грошовій одиниці на 503’923,08 гривні більше суми, передбаченої умовами договору, за умови укладення договору у відповідності із законом – у гривні. На його думку, діями відповідачів позивачу на час звернення до суду завдані збитки на суму 503’923,08 гривні. Суд, при встановленні умов стягнення збитків з банку, повинен керуватися положеннями абзацу 2 ч. 2 ст. 229 ЦК України, за якою вина відповідача не є необхідною умовою для задоволення такого позову, за умови встановлення необмеженої поведінки банку, яка сприяла помилці позивача. Таке необмежену поведінку банку по відношенню до позивача суд вважає встановленою. Проте, суд не цілком погоджується з розрахунком суми збитків, завданих позичальнику, як стороні недійсного правочину; зокрема, суд приймає до уваги лише вимоги, розраховані відносно фактично втрачених гривень на купівлю суми доларів США, що фактично сплачена позичальником на виконання умов договору. Так, 1.11.2008 року позичальник в якості відсотків сплатив банку 6735,56 доларів США, на купівлю яких за курсом НБУ витратив 38799,51 гривень( 6735,56 * 5,7604), тобто витратив на сплату відсотків більшу кількість гривні, ніж передбачав витрати укладаючи оспорюваний договір: 6735,56*5,050 = 34014,58 гривень; таким чином, сума збитків дорівнює: фактично витрачені гривні 38799,51 – 34014,58 (очікувані витрати) = 4784,93 гривні. Аналогічно розраховується сума збитків і за іншими платежами від 16.01.2009 року: 6658,69*7,700 = 51271,91 гривень, замість 6658,69*5.050 = 33676,38 гривень, таким чином, сума збитку дорівнює 51271,91-33676,38 = 17645,52 гривень; 4.02.2009 року: 6576,82*7,700 = 50641,52 гривень, замість 6576,82*5,050 = 33212,94 гривень, таким чином, сума збитку дорівнює: 50641,52 – 33212,94 = 17428,56 гривень; 12.03.2009 року: 5615,16*7,700 = 43236,73 гривні, замість 5615,16*5,050 = 28356,55 гривень, таким чином, сума збитку дорівнює 43236,73 - 28356,55 = 13529,28 гривень. 15.04.2009 року: 6182,80*7,800 = 48322,29 гривень, замість 6182,80*5,050 =31223,14 гривень, таким чином, сума збитку дорівнює: 48322,29 – 31223,14 = 14408,42 гривень; 15.05.2009 року: 5946,83*7,6235 = 45335,65 гривень, замість 5946,83*5,050 = 30031,49 гривень, таким чином, сума збитку дорівнює 45335,65 – 30031,49 = 15304,15 гривень; 11.06.2009 року: 5616,83*7,61 = 42744,07 гривень, замість 5616,83*5,050 = 28364,99 гривень, таким чином, сума збитку дорівнює 42744,07 – 28364,99 = 14379,07 гривень. Разом розмір збитків, що виникли внаслідок купівлі за гривні України доларів США для сплати відсотків: 4784,93 +17645,52+13529,28+14408,42+15304,15+14379,07 = 97479,93 гривень. Таким самим чином підлягає підрахунку сума збитків, що виникла внаслідок купівлі доларів США з метою погашення кредиту. Так, 16.01.2009 року позивач сплатив банку в якості погашення кредиту 12280,31 доларів США, на покупку яких за курсом НБУ витратив 94558,38 гривень, тобто витратив на сплату більшу суму гривень, ніж передбачав витратити, укладаючи оспорюваний договір: 12280,31*5,050 = 62015,56 гривень, таким чином, сума збитків дорівнює 94558,38-62015,56 = 32542,81 гривень. Аналогічно підлягає розрахунку сума збитків й за іншими платежами від 4.02.2009 року: 24563,18*7,7000 = 189136,48 гривень, замість 24563,18*5,0500 = 124044,05 гривень, таким чином, сума збитків дорівнює 189136,48 – 124044,05 = 65092,42 гривні; 29.04.2009 року: 43817,20*7,8000 (курс аукціону) = 342457,70 гривень, замість 43817,20*5,0500 = 221276,86 гривень, таким чином, сума збитків дорівнює 342457,70 – 221276,86 = 121180,84 гривні. Всього збитків, які виникли при покупці гривень для погашення кредиту (тіла): 32542,81+65092,42+121180,84 = 218816,07 гривень. Разом сума збитків становить 97479,93+218816,07 = 316296,0 гривень. Правило пункту 9 статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» містить безумовний припис, за яким під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача відсутні спеціальні знання про властивості та характеристики продукції, яку він придбуває. Відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦК України якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Згідно із ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. За правилом абз. 2 ч. 2 ст. 229 ЦК України сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов’язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Наведені обставини, всебічно досліджені під час судового розгляду, дають підстави суду для висновку, що відповідач-банк, намагаючись отримати прибуток, своєю необережною поведінкою сприяв помилці позивача щодо обставин, що мають істотне значення для правочину. Зокрема, такою істотною умовою, щодо якої позивач перебував в омані, є питання про покладення на сторони кредитного договору валютних ризиків. Істотний характер помилки в цьому питанні обґрунтовується тим, що зміна курсу валюти зобов’язання по відношенню до національної валюти України призвела до фактичного та істотного збільшення розміру витрат позивача на обслуговування кредитного зобов’язання та його виконання, що стало врешті-решт неможливим для нього в результаті критично великого збільшення цих витрат. Додатковим обґрунтуванням наявності такої істотної помилки може слугувати також й той факт, що позивач не погодився би на такі умови отримання кредиту, якби був обізнаний про них повною мірою, та не уклав би договір, якби міг передбачити настання цих обставин або уклав би договір на інших умовах. Поведінку працівників банку не можна визнати повною мірою добросовісною, оскільки вона сприяла потраплянню позивача в оману стосовно істотних умов кредитного договору. При цьому сторонами договору наперед визначений їх фактично та юридично нерівний статус, банк визнав статус позивача в якості споживача, надавши йому таким чином певні преференції, та взявши на себе додаткові зобов’язання, вступивши у договірні відносини з нерівним собі учасником цивільного обігу. Це визначає характер вимог до рівня обізнаності позивача та до рівня роз’яснення банком видів та правил кредитування, на що мав повною мірою розраховувати позивач. З урахуванням цього суд має оцінювати дії сторін на дотримання вимоги про їх розумність, добросовісність та справедливість. В частині визначення наслідків недійсного правочину, висновки суду є такими. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою. В частині питання дійсності та чинності іпотечного договору та договорів поруки, суд виходить з такого. Кредитний договір є основним зобов’язанням, виконання якого забезпечується названими вторинними договорами, які самостійного правового значення, окремого від основного зобов’язання, не мають. За правилом ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Таким чином визнання недійсним основного зобов’язання – кредитного договору – має своїм наслідком й припинення забезпечувальних щодо нього зобов’язань – іпотечного договору, договорів поруки, укладених між сторонами 23 травня 2007 року, ці зобов’язання підлягають припиненню як недійсні. Стосовно позову Публічного акціонерного товариства «ХОУМ КРЕДИТ БАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості суд вважає за необхідне відмовити у його задоволенні в повному обсязі, оскільки в процесі судового розгляду встановлено, що кредитний договір, на якому ґрунтується вимога банку, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Вирішуючи питання про застосування наслідків недійсності правочину – договору № 17.840.07.29 від 23 травня 2007 року про надання кредитної лінії, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Агробанк» та ОСОБА_1, суд зобов’язаний повернути сторони у первинний стан, що передував укладенню та частковому виконанню умов цього договору, зобов’язавши позивача повернути банку суму кредиту в повному обсязі, а банк – зобов’язавши повернути позивачу отримані кошти кредиту та плату за користування ним. Вимоги сторін є однорідними, визначені в тій самій валюті, тому зустрічні вимоги сторін підлягають частковому зарахуванню згідно зі ст. 601 ЦК України, таким чином частково зарахувавши обов’язок ОСОБА_1 та повною мірою обов’язок Публічного акціонерного товариства «ХОУМ КРЕДИТ БАНК» повернути все отримане за недійсним правочином. За результатами зарахування взаємних вимог в частині повернення іноземною валюти суд вважає за необхідне зобов’язати ОСОБА_1 повернути Публічному акціонерному товариству «ХОУМ КРЕДИТ БАНК» 254 676 (двісті п’ятдесят чотири тисячі шістсот сімдесят шість) доларів США 43 центи, що є залишком обов’язку позивача повернути банку суму отриманого кредиту. Вимогу про стягнення з Публічного акціонерного товариства «ХОУМ КРЕДИТ БАНК» на користь ОСОБА_1 збитків в сумі 316 296,0 (триста шістнадцять тисяч двісті дев’яносто шість) гривень суд не визнає однорідною з вказаними зустрічними однорідними вимогами, тому не вбачає підстав для зарахування цих вимог, що підлягають окремому стягненню на користь позивача. Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до п. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав може бути визнання правочину недійсним. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів. Керуючись ст. 99 Конституції України, ст. ст. 3, 6, 8, 16, 192, 203, 215, 216, 217, 229, 548, 1054 ЦК України, ст.ст. 11, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 Цивільного процесуального кодексу України, СУД – В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ХОУМ КРЕДИТ БАНК» про визнання договору недійсним – задовольнити частково. Визнати недійсним договір № 17.840.07.29 від 23 травня 2007 року про надання кредитної лінії, укладений між Закритим акціонерним товариством «Агробанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ХОУМ КРЕДИТ БАНК») та ОСОБА_1. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ХОУМ КРЕДИТ БАНК» на користь ОСОБА_1 кошти, одержані банком на виконання договору № 17.840.07.29 від 23 травня 2007 року в сумі 445323 (чотириста сорок п’ять тисяч триста двадцять три) долари США 57 центів. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ХОУМ КРЕДИТ БАНК» на користь ОСОБА_1 збитки в сумі 316296,0 (триста шістнадцять тисяч двісті дев’яносто шість) гривень. Звільнити ОСОБА_1 від сплати пені в сумі 309547,36 гривень та застосування інших штрафних санкцій за несвоєчасне виконання ним умов договору № 17.840.07.29 від 23 травня 2007 року про надання кредитної лінії, укладений між ним та Закритим акціонерним товариством «Агробанк». Визнати іпотечний договір № 17.840.07.29.1 від 23 травня 2007 року та договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 23 травня 2007 року недійсним, припинити зобов’язання, що виникли за умовами договору поруки № 17.840.07.29.1, укладеним між Закритим акціонерним товариством «Агробанк», ОСОБА_1 і ОСОБА_3 від 23 травня 2007 року, договором поруки № 17.840.07.29.2, укладеним між Закритим акціонерним товариством «Агробанк», ОСОБА_1 і ОСОБА_4 від 23 травня 2007 року, договором поруки № 17.840.07.29.3, укладеним між Закритим акціонерним товариством «Агробанк», ОСОБА_1 і громадянином ОСОБА_5 від 23 травня 2007 року. Застосувати наслідки недійсності правочину – договору № 17.840.07.29 від 23 травня 2007 року про надання кредитної лінії, укладений між Закритим акціонерним товариством «Агробанк» та ОСОБА_1, повернути сторони у первинний стан, що передував укладенню та виконанню умов цього договору. Здійснити зарахування взаємних однорідних вимог сторін в частині повернення іноземної валюти – зарахувати обов’язок ОСОБА_1 та обов’язок Публічного акціонерного товариства «ХОУМ КРЕДИТ БАНК» повернути все отримане за недійсним правочином. За результатами зарахування взаємних вимог в частині повернення іноземною валюти зобов’язати ОСОБА_1 повернути Публічному акціонерному товариству «ХОУМ КРЕДИТ БАНК» 254676 (двісті п’ятдесят чотири тисячі шістсот сімдесят шість) доларів США 43 центи. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ХОУМ КРЕДИТ БАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості – відмовити у повному обсязі. В решті позовних вимог сторін – відмовити. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення у порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. СУДДЯ: С.О. Погрібний

Katraliya а де 3 та 4 сторінки, виставте будь ласка з повагою В Горбань

Апеляція зарізала ! Ось Ухвала:В ЄДРСР: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10847978 Справа № 22ц-4539 від 2009 року Головуючий в 1 інстанції Максименко О.І. Категорія 27 Доповідач Бараннік О.П. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2009 рік жовтень 19 дня Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючого - Бараннік О.П., суддів - Кіктенко Л.М., Григорченко Є.І., при секретарі - Лещинській О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ «ВТБ Банк» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання кредитних договорів удаваними та про визнання їх такими, що були укладені у національній валюті України, - ВСТАНОВИЛА: У березні 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовною заявою до відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» про. визнання кредитних договорів удаваними та про визнання їх такими, що були укладені у Національній валюті, посилаючись на те, що 06 серпня 2007 року між ними, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та ВАТ «ВТБ Банк» були укладені генеральні кредитні угоди № № 06.11-1/07-КІ і 06.10.-1/07-КІ, за якими відповідач зобов’язався надати їм, позивачам, кредитні кошти в порядку і на умовах, що будуть викладені в послідуючих кредитних угодах. На виконання вказаних угод того ж дня, 06 серпня 2007 року між сторонами були укладені кредитні договори № № 06.11/07-КІ та 06.10/07-КІ, за якими кожному із позивачів банком було надано по 240 000 доларів США для купівлі та реконструкції нежитлрвих споруд, розташованих по вул. Винокурова, 1. Але, приймаючи до уваги те, що оскільки згадані вище генеральні угоди та кредитні договори передбачали, що кредити мають бути надані позивачам в іноземній валюті, тобто в доларах США, розрахунки між сторонами також мали здійснюватись в тій самій валюті, а в дійсності названі генеральні угоди та кредитні договори вчинювались в національній валюті, позивачі вважають, що зазначені генеральні угоди та кредитні договори були удаваними, бо вчинялись з метою приховання інших правочинів, які сторони вчинили насправді. В уточненій позовні заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати генеральні кредитні угоди № 06.11-1 /07-КІ від 06 серпня 2007 року і 06.10.-1/07-КІ від 06 серпня 2007 року та кредитні договори № 06.11/07-КІ від 06 серпня 2007 року і 06.10/07-КІ від 06 серпня 2007 року удаваними правочинами та вжити до вказаних кредитних договорів правила, що застосовуються до кредитних договорів, валютою яких є національна валюта України, а саме вважати, що кредит банком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був наданий у розмірі 2 400 000 гривень, тобто по 1 200 000 гривень кожному. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2009 року кредитні договори № 06.10/07-КІ від 06.08.2007 року та № 06.11/07-КІ від 06.08.2007 укладені між сторонами визнані удаваними. Цим же рішенням до вказаних кредитних договорів вжиті правила, які застосовуються до кредитних договорів, валютою яких є національна валюта України гривня і пораховано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був наданий кредит на умовах визначених у вищезазначених договорах у розмірі 1 200 000 гривень кожному. В апеляційній скарзі ВАТ «ВТБ Банк», посилаючись на грубе порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просило рішення суду скасувати як незаконне та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити. Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області вважає, що апеляційна скарга ВАТ «ВТБ Банк» підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з послідуючою постановкою нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що за платіжними дорученнями № № 1 та 2 від 07 серпня 2007 року банком було перераховано на рахунок колективного підприємства «Дніпропетровська трикотажна фірма «Дніпрянка» від імені ОСОБА_2 та від імені ОСОБА_1 1 365 518 гривень відповідно до курсу 500 грн. за 100 доларів США, що було еквівалентно 272 560 доларам США. Решту кредитних коштів в розмірі 207 440 доларів США та 78 770 доларів США позивачами було отримано готівкою в касі банку, тобто більшу частину свого зобов’язання по наданню кредиту відповідач виконав в гривні. Однак, з таким висновком суду погодитись не можливо, оскільки він зроблений поверхово, без належного з’ясування дійсних обставин по справі та без врахування положень Закону України «Про банки та банківську діяльність», за яким обмежень щодо вчинення кредитних операцій в іноземній валюті для банків не передбачено. І, оскільки заборон надавати банку валютні кредити не встановлено, рішення суду першої інстанції не може залишатись в силі і підлягає скасуванню, з послідуючою постановкою нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які прийняли на себе умови кредитних угод та в послідуючому належним чином виконували взяті на себе обов’язки, покладені на них зазначеними договорами. Таким чином, приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. ст. 209, 304, 307, п.п. 3-4 ст. 309, ст. 313 - 314, 316 ЦПК України, колегія суддів – ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ВАТ «ВТБ Банк» задовольнити. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2009 року - скасувати. В задоволені позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ВАТ «ВТБ Банк» про визнання кредитних договорів удаваними та про визнання їх такими, що були укладені у національній валюті України, відмовити. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але на нього може бути принесена касаційна скарга протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Апеляція зарізала ! Ось Ухвала:В ЄДРСР: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10847978 Справа № 22ц-4539 від 2009 року Головуючий в 1 інстанції Максименко О.І. Категорія 27 Доповідач Бараннік О.П. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2009 рік жовтень 19 дня Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючого - Бараннік О.П., суддів - Кіктенко Л.М., Григорченко Є.І., при секретарі - Лещинській О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ «ВТБ Банк» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання кредитних договорів удаваними та про визнання їх такими, що були укладені у національній валюті України, - ВСТАНОВИЛА: У березні 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовною заявою до відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» про. визнання кредитних договорів удаваними та про визнання їх такими, що були укладені у Національній валюті, посилаючись на те, що 06 серпня 2007 року між ними, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та ВАТ «ВТБ Банк» були укладені генеральні кредитні угоди № № 06.11-1/07-КІ і 06.10.-1/07-КІ, за якими відповідач зобов’язався надати їм, позивачам, кредитні кошти в порядку і на умовах, що будуть викладені в послідуючих кредитних угодах. На виконання вказаних угод того ж дня, 06 серпня 2007 року між сторонами були укладені кредитні договори № № 06.11/07-КІ та 06.10/07-КІ, за якими кожному із позивачів банком було надано по 240 000 доларів США для купівлі та реконструкції нежитлрвих споруд, розташованих по вул. Винокурова, 1. Але, приймаючи до уваги те, що оскільки згадані вище генеральні угоди та кредитні договори передбачали, що кредити мають бути надані позивачам в іноземній валюті, тобто в доларах США, розрахунки між сторонами також мали здійснюватись в тій самій валюті, а в дійсності названі генеральні угоди та кредитні договори вчинювались в національній валюті, позивачі вважають, що зазначені генеральні угоди та кредитні договори були удаваними, бо вчинялись з метою приховання інших правочинів, які сторони вчинили насправді. В уточненій позовні заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати генеральні кредитні угоди № 06.11-1 /07-КІ від 06 серпня 2007 року і 06.10.-1/07-КІ від 06 серпня 2007 року та кредитні договори № 06.11/07-КІ від 06 серпня 2007 року і 06.10/07-КІ від 06 серпня 2007 року удаваними правочинами та вжити до вказаних кредитних договорів правила, що застосовуються до кредитних договорів, валютою яких є національна валюта України, а саме вважати, що кредит банком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був наданий у розмірі 2 400 000 гривень, тобто по 1 200 000 гривень кожному. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2009 року кредитні договори № 06.10/07-КІ від 06.08.2007 року та № 06.11/07-КІ від 06.08.2007 укладені між сторонами визнані удаваними. Цим же рішенням до вказаних кредитних договорів вжиті правила, які застосовуються до кредитних договорів, валютою яких є національна валюта України гривня і пораховано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був наданий кредит на умовах визначених у вищезазначених договорах у розмірі 1 200 000 гривень кожному. В апеляційній скарзі ВАТ «ВТБ Банк», посилаючись на грубе порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просило рішення суду скасувати як незаконне та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити. Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області вважає, що апеляційна скарга ВАТ «ВТБ Банк» підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з послідуючою постановкою нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що за платіжними дорученнями № № 1 та 2 від 07 серпня 2007 року банком було перераховано на рахунок колективного підприємства «Дніпропетровська трикотажна фірма «Дніпрянка» від імені ОСОБА_2 та від імені ОСОБА_1 1 365 518 гривень відповідно до курсу 500 грн. за 100 доларів США, що було еквівалентно 272 560 доларам США. Решту кредитних коштів в розмірі 207 440 доларів США та 78 770 доларів США позивачами було отримано готівкою в касі банку, тобто більшу частину свого зобов’язання по наданню кредиту відповідач виконав в гривні. Однак, з таким висновком суду погодитись не можливо, оскільки він зроблений поверхово, без належного з’ясування дійсних обставин по справі та без врахування положень Закону України «Про банки та банківську діяльність», за яким обмежень щодо вчинення кредитних операцій в іноземній валюті для банків не передбачено. І, оскільки заборон надавати банку валютні кредити не встановлено, рішення суду першої інстанції не може залишатись в силі і підлягає скасуванню, з послідуючою постановкою нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які прийняли на себе умови кредитних угод та в послідуючому належним чином виконували взяті на себе обов’язки, покладені на них зазначеними договорами. Таким чином, приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. ст. 209, 304, 307, п.п. 3-4 ст. 309, ст. 313 - 314, 316 ЦПК України, колегія суддів – ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ВАТ «ВТБ Банк» задовольнити. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2009 року - скасувати. В задоволені позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ВАТ «ВТБ Банк» про визнання кредитних договорів удаваними та про визнання їх такими, що були укладені у національній валюті України, відмовити. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але на нього може бути принесена касаційна скарга протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Роблю все, щоб свої і людей законні права відстоювати і частіше це получається і зовсім рідко не получається.

vekt ! Дякую, я це вмію робити та ще й цьому "ноги приробити" - але ж мені потрібно добитись свого, саме краще скасувати ухв про поновл строку та закрити провадження по справі в ВГССУ.

Суд першої інстанції виніс рішення про визнання кредитного договору іпотеки в іноземній валюті недійсним, застосував реституцію. Банк на один день прошляпив подання апеляційної скарги. Мені вдалось цим скористатись, виключити записи з реєстрів обтяження та іпотек і іпотечне майно відчуджено та знаходиться уже в іпотеці на користь іншого банку в якості забезпечення іншого кредиту іншої особи. Но важливо не це. Банк подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження. Ап суд йому відмовив, про що постановив відповідну Ухвалу. В касаційному порядку банк цю ухвалу не оскаржував. З часом банк знову подає безпосередньо до апеляційного суду нову заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження. Матеріали справи все ще знаходились в апеляційному. Інша колегія суду поновлює банку строк на апеляційне оскарження і суд слухає справу по суті - процесуальний нонсенс!!! Справа затягнулась і банк подає заяву про відвід колегії. Колегія в своїй ухвалі щодо відводу зазначає, що підстави для відводу відсутні - але відвід приймає (хтось таке чув???) Лохотрон (компютер) розписує справу на нову, стихійну колегію (не постійну, як було раніше). Новий суддя-доповідач верещить на весь суд, чого вона мені попала, навіщо вона така справа мені потрібна і чого та колегія прийняла відвід а не слухала далі. Самі поновили - самі і слухайте !!! Ухвала про поновлення строку Позичальником (позивачем) не підлягає касаційному оскарженню. Тобто в справі є дві ухвали, жодна з них ніким не скасована і вони є протилежними по змісту - однією в поновлення строків відмовлено а, іншою поновлено. Хто таке бачив чи чув ??? Хто що порадить ??? В практиці ВСУ такого не знаходжу і думаю, що такого не було. Я думаю попробувати подати касацію на ухвалу про поновлення строку так, як вона, після постановлення ухв про відмову в поновлення винесена поза межами процесуального закону - такого в ЦПК не передбачено. Наступне судове засідання по суті призначено на 24.02.11р. Чекаю порад Вас шановні колеги, буду вдячний.

Будь ласка, скиньте позов ОТП Факторінга, я над ним попрацююЗ повагою В Горбань