Василий Горбань

Шановні Форумчани! Вкрай необхідна Ваша допомога. У клієнта виникла наступна ситуація. Рішенням суду, яке набрало законної сили, припинено іпотечний договір на підставі ч.4 ст.559 ЦКУ. Клієнт звернувся до нотаріуса про виключення записів з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек. Нотаріус відмовляє у вчиненні вказаних нотаріальних дій з виключення записів мотивуючи тим, що Законом не передбачено виключення записів у зв’язку з припиненням іпотечного договору лише за заявою іпотекодавця, підкреслює те, що виключення записів є можливим у випадку визнання іпотечного договору недійсним (ст. 17 ЗУ «Про іпотеку», п. 253 Інструкції про вчинення нотаріальних дій, п. 25,26 Тимчасового положення про іпотеку ). Прошу Вашої допомоги. Можливо є роз’яснення, листи МЮУ з цього приводу, підскажіть будь-ласка. Може хто з такою ситуацією зумів справитись. Яким чином можно нотаріуса змусити виключити записи. Дякую.

Ось продовження цієї судової історії: ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2010 р. № 5020-10/012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л.Рогач за участю представників: позивача Атаманенко О.П. –довіреність від 25.08.2010 р. відповідача не з’явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) третьої особи не з’явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк сбербанку Росії" на постанову від 23.06.2010 р. Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 5020-10/012 господарського суду м. Севастополя за позовом Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк сбербанку Росії" до Відкритого акціонерного товариства "Севастопольське підприємство "Ера" за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Кепітал Форс" про стягнення 4 461 715,86 доларів США Ухвалою від 20.09.2010 р. колегія суддів Вищого господарського суду у складі: головуючий суддя –Дроботова Т.Б., судді Гоголь Т.Г., Рогач Л.І., касаційна скарга була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 08.10.2010 р. У зв'язку з виходом з відпустки судді Волковицької Н.О., у судовому засіданні 08.10.2010 р. справа розглядалась по суті колегією суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий –Дроботова Т.Б., судді –Волковицька Н.О., Рогач Л.І., утвореному розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 07.10.2010 р. Про вказані обставини представників сторін було повідомлено на початку судового засідання. Відводів складу колегії суддів не заявлено. В С Т А Н О В И В : ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" звернулось до господарського суду м. Севастополя з позовом до ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА", за участю третьої особи - ТОВ "Кепітал Форс" про стягнення заборгованості з поручителя на підставі договору поруки від 08.12.2006 р., посилаючись на приписи статей 525, 526, 530, 549, 610, 611, 1050, 1054, 1056 Цивільного кодексу України. Заявою від 19.03.2010 р. ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" остаточно уточнило позовні вимоги та просило суд стягнути з ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА" частину простроченої заборгованості у розмірі 4 461 715,86 дол. США, що за офіційним обмінним курсом НБУ станом на 01.03.2010 р. складає 35 649 109,72 грн., з яких: 2 684 767,41 доларів США заборгованість за кредитним договором № 247-В/06 від 08.12.06р., яка складається з: - 2 373 000,00 доларів США –сума заборгованості за кредитом, 226 761,91 доларів США –сума заборгованості за процентами, 85 005,05 доларів США –сума пені; 1 776 948,45 доларів США заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 248-В/06 від 08.12.2006 р., яка складається з: 1 575 000, 00 доларів США –сума заборгованості за кредитною лінією, 145 888,58 доларів США –сума заборгованості за процентами та 56 059, 87 доларів США –сума пені (том 2 а.с. 69-73). Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок невиконання ТОВ "Кепітал Форс" своїх зобов'язань за кредитним договором № 247-В/06 від 08.12.2006 та договором про відкриття кредитної лінії № 248-В/06 від 08.12.2006 в частині повернення кредиту та сплати процентів за його користування, у позивача виникло право на стягнення частини простроченої заборгованості з відповідача як поручителя, який несе солідарну відповідальність перед банком на підставі договору поруки від 08.12.2006 р. У відзиві на позовну заяву ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА" просило відмовити у її задоволенні посилаючись на необґрунтованість позовних вимог. Рішенням господарського суду м. Севастополя від 23.04.2010 р. (суддя Юріна О.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що укладення позивачем та третьою особою додаткових угод про збільшення розміру процентів за користування кредитом, на яке він не надавав згоди, фактично збільшує обсяг відповідальності поручителя, а отже і збільшення суми процентів, які підлягають до сплати, що, враховуючи положення статті 559 Цивільного кодексу України, є підставою для припинення договору поруки. За апеляційною скаргою ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" Севастопольський апеляційний господарський суд (судді: Волков К.В., Сотула В.В., Лисенко В.А.) переглянувши рішення господарського суду м. Севастополя від 23.04.2010 р. в апеляційному порядку, постановою від 23.06.2010 р. залишив його без змін з тих самих підстав. ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 4 461 715, 86 доларів США задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 559 Цивільного кодексу України та статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник, зокрема, зазначив, що підписанням договору поруки, поручитель усвідомлював можливість підвищення процентної ставки і свідомо надав свою згоду на ініціювання Банком зміни процентної ставки при настанні певних умов, а саме випадків передбачених статтею 6 кредитного договору. Підписанням додаткової угоди до кредитних договорів було змінено умови кредитування, а не змінено зобов'язання, яким збільшено обсяг відповідальності Поручителя, як це було зазначено судами. Заслухавши доповідь судді –доповідача , присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 08.12.2006 між ЗАТ "НРБ", правонаступником якого є позивач –ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ТОВ "Чорноморський торговий дім", правонаступником якого є ТОВ "Кепітал Форс" (Позичальник) було укладено кредитний договір № 247-В/06, за умовами пункту 1.1 якого Банк зобов’язався надати Позичальнику кредитні кошти в сумі 2 390 000,00 доларів США на цілі, зазначені в пункті 1.4 цього договору, а позичальник зобов’язувався своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, використати його за цільовим призначенням, виконати інші умови цього договору і своєчасно повернути кредит банку. Розмір процентів за користування кредитом складає 11% річних (пункт 1.3 договору). На виконання умов кредитного договору, Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 2 390 000,00 доларів США, що підтверджується випискою по особовим рахункам Позичальника з 11.12.2006 р. по 21.12.2009р. Згідно з пунктом 1.3 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 25.12.2008 р.) Позичальник зобов’язаний повертати кредит банку частинами –у розмірах та у терміни згідно з Графіком повернення кредиту, а саме: щомісячно, починаючи з січня 2009 року, не пізніше 25 числа календарного місяця позичальник зобов’язується здійснювати часткове повернення кредиту в сумі 3000,00 доларів США, починаючи з січня 2010 –в сумі 50000,00 доларів США. Останній платіж в сумі 52000,00 грн. має бути здійснено не пізніше 25.11.2013 р. Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що пунктами 2.1 кредитного договору №247-В/06 від 08.12.2006 р., договору про відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08.12.2006 (в редакції додаткових угод № 4 від 28.05.2009 р.) передбачено, що належне виконання позичальником зобов’язань за кредитними договорами забезпечується, зокрема, порукою ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА" на повний розмір зобов’язань позичальника. Договір поруки було укладений 08.12.2006 між Банком та ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА", відповідно до пункту 2.1 статті 2 якого, Поручитель зобов’язувався перед Кредитором відповідати за виконання боржником в повному обсязі наступних зобов’язань, що випливають з кредитних договорів: - зобов’язання повернути кредитору кредит, наданий згідно з кредитним договором №247-В/06 від 08.12.2006 в сумі 2390000,00 доларів США, договором про відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08.12.2006 в сумі 1585000,00 доларів США, відповідно до графіків, наведених в пунктах 8.1 кредитних договорів з кінцевим терміном повернення 25 листопада 2013 року, а у випадках, передбачених законодавством України та/або кредитним договором –достроково; - зобов’язання в строк/и та в порядку, передбачені статтями 6 кредитних договорів, а у випадках, передбачених законодавством України та/або кредитним договором та/або цим договором, - до настання терміну/ів, зазначеного/их в статтях 6 кредитних договорів –сплатити/чувати кредитору проценти за користування кредитом з розрахунку 11% річних з можливістю зміни розміру процентів та строків їх сплати у випадках, передбачених статтями 6 кредитних договорів; - зобов’язання сплатити кредитору неустойку (пеню, штраф) за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за кредитними договорами у строки та у розмірах, передбачених кредитними договорами. Згідно з пунктом 4.3 договору поруки, відповідач зобов’язаний погасити заборгованість боржника протягом п’яти робочих днів з дня отримання повідомлення про погашення боргу. Пунктом 4.1 договору поруки від 08.12.2006 р. передбачена солідарна відповідальність Поручителя та Боржника. 16.12.2009 р. за вих. № 6815/5/06-2-2, №6817/5/06-2-2 на ім’я генерального директора ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА" Мельника П.І. та 12.01.2010 р. на ім’я арбітражного керуючого Захарченко І.В., Банк звертався до відповідача з вимогами про погашення заборгованості ТОВ "Кепітал Форс" за кредитним договором № 247-В/06 від 08.12.2006 р. та договором про відкриття кредитної лінії № 248-В/06 від 08.12.2006 р., невиконання яких стало підставою для звернення Банку до суду. Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли з приводу виконання сторонами договору поруки від 08.12.2006 р. Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. За приписами частини 1 статті 559 вказаного Кодексу порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять не будь-які зміни умов основного зобов'язання, а лише такі, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання можуть виникнути через різні обставини: збільшення розміру плати за кредит, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо. Порука припиняється лише тоді, коли поручитель не надав згоди на зміну основного зобов'язання. Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що додатковими угодами № 1 від 25.12.2008 р. до кредитного договору № 247-В/06 від 08.12.2006 р. та договору про відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08.12.2006 р., Банком та Боржником змінено, зокрема, розмір процентів за користування кредитом, та встановлено підвищену процентну ставку в розмірі 12% річних, в порядку пункту 11.7 кредитного договору №247-В/06 від 08.12.2006 р. та договору про відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08.12.2006 р. Згідно з пунктом 11.7 кредитного договору № 247-В/06 від 08.12.2006 р. та договору про відкриття кредитної лінії № 248-В/06 від 08.12.2006 р. ці договори можуть бути зміненні (крім випадків, передбачених цими Договорами та/або чинним законодавством України) тільки за взаємною згодою Банку і Позичальника за умови, якщо такі зміни викладені в письмовій формі. Випадки, коли банк має право змінити процентну ставку за користування кредитом в односторонньому порядку, визначені у пункті 6.8 кредитного договору №247-В/06 від 08.12.2006 р. та пунктом 6.9 договору про відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08.12.2006 р.: а) зміна облікової ставки НБУ; б) порушення позичальником будь-якого із своїх зобов’язань, передбачених цими договорами. Пунктом 6.9 кредитного договору № 247-В/06 від 08.12.2006 р. та пунктом 6.10 договору про відкриття кредитної лінії № 248-В/06 від 08.12.2006 р., передбачено, що банк має право ініціювати зміну процентної ставки за користування кредитом у разі збільшення процентних ставок на фінансовому ринку України, зміни кредитної політики банку. При цьому, судами було встановлено, що додаткові угоди № 1 від 25.12.2008 р. до кредитних договорів укладалися між Банком та Позичальником без участі поручителя. Про зміну умов кредитного договору поручитель не повідомлявся. Доказів на підтвердження наявності згоди Поручителя –ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА" на внесення змін до кредитних договорів, позивачем не надано, у зв’язку з чим суди дійшли висновку, що укладення Банком та ТОВ «Кепітал Форс»додаткових угод про збільшення розміру процентів за користування кредитом, на яке відповідач не надавав згоди, фактично збільшує обсяг відповідальності поручителя, а отже і збільшення суми процентів, які підлягають до сплати, що, враховуючи положення статті 559 Цивільного кодексу України, є підставою для припинення поруки. При цьому, оскільки законодавством чітко врегульовано, що питання зміни зобов’язання повинно вирішуватись лише після отримання згоди поручителя на нові умови, що тягнуть несприятливі наслідки для поручителя та збільшують обсяг його відповідальності, а в іншому разі порука припиняється, судом не було взято до уваги доводи позивача стосовно того, що Банк звільнений від обов’язку повідомлення Поручителя про зміну зобов’язання з огляду на положення пункту 2.1 договору поруки, зазначивши, що положення договору поруки про можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати не можна вважати встановленням згоди поручителя на будь-яку зміну зобов’язання. Враховуючи викладене, приписи законодавства та встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів щодо відмови у задоволенні позову, оскільки при розгляді справи встановлена безпідставність позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості за договором поруки від 08.12.2006 р. у зв’язку з його припиненням. Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Викладені у касаційній скарзі доводи заявника зводяться до переоцінки наданих до матеріалів справи доказів, що за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції, а тому судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що спростовуються наданими до матеріалів справи доказами та встановленими під час розгляду справи обставинами. Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В : Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2010 р. у справі № 5020- 10/012 та рішення господарського суду м. Севастополя від 23.04.2010 р. залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення. Головуючий суддя Т. Дроботова Судді: Н. Волковицька Л. Рогач http://reyestr.court.gov.ua/Review/12123009 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/15968292 Справа № 3-62г10 ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2011 року м. Київ Верховний Суд України у складі: Головуючого: Шицького І.Б., Суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шаповалової О.А., Яреми А.Г. розглянувши за участю представників: публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» - Шестюка О.М., відкритого акціонерного товариства «Севастопольське підприємство «Ера» - Вашеняка С.В., Національного банку України – Кармазина Р.В., заяву публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2010 року у справі № 5020-10/012 за позовом публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» до відкритого акціонерного товариства «Севастопольське підприємство «Ера», третя особа – ТОВ «Кепітал Форс», про стягнення 4 461 715,86 доларів США, - в с т а н о в и в : У лютому 2010 року публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» заявлено позов до відкритого акціонерного товариства «Севастопольське підприємство «ЕРА», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ «Кепітал Форс», про стягнення заборгованості в сумі 13 948,00 дол. США у тому числі: 8 373,00 дол. США заборгованість за кредитним договором №247-В/06 від 8 грудня 2006 року, з яких: 6 000,00 дол. СПІА - заборгованість за кредитом, 2 373,00 дол. США - заборгованість за відсотками та 7 575,00 дол. США заборгованості за договором відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 8 грудня 2006 року, з яких: 6 000,00 дол. США - заборгованість за кредитом, 1 575,00 дол. США - заборгованість за відсотками. Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок невиконання товариством з обмеженою відповідальністю „Кепітал Форс” своїх зобов'язань як правонаступника ТОВ «Чорноморський торговий дім» за кредитним договором №247-В/06 від 08 грудня 2006 року та договором про відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08 грудня 2006 року в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, у позивача виникло право на стягнення частини простроченої заборгованості з відкритого акціонерного товариства «Севастопольське підприємство «ЕРА» як поручителя, який несе солідарну відповідальність перед банком на підставі договору поруки від 08 грудня 2006 року. В процесі розгляду спору в порядку статті 22 ГПК України позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача частину простроченої заборгованості у розмірі 4 461 715,86 дол. США у тому числі: 2 684 766,96 дол. США заборгованість за кредитним договором №247-В/06 від 08 грудня 2006 року, з яких: 2 373 000,00 дол. США - заборгованість за кредитом, 226 761,91 дол. США - заборгованість за відсотками, 85 005,05 дол. США - пеня та 1 776 948,45 дол. США заборгованості за договором відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08 грудня 2006 року, з яких: 1 575 000,00 дол. США - заборгованість за кредитом, 145 888,58 дол. США - заборгованість за відсотками, 56 059,87 дол. США - пеня. Рішенням господарського суду м. Севастополя від 23 квітня 2010 року у справі №5020-10/012 в задоволенні позову відмовлено повністю. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23 червня 2010 року рішення господарського суду м. Севастополя від 23 квітня 2010 року залишено без зміни. Постановою Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2010 року постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23 червня 2010 року та рішення господарського суду м. Севастополя від 23 квітня 2010 року залишено без зміни. В основу постанови касаційного суду покладено висновки господарських судів про те, що порука припинилася на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України, оскільки зміна зобов’язання відбулась без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності. Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» в порядку ст. 11119 ГПК України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2010 року у справі № 5020-10/012 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч.1 ст. 559 ЦК України у правовідносинах, що виникають при зміні розміру відсотків за користування кредитом без згоди поручителя. На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано постанови Вищого господарського суду України від 18 лютого 2010 року у справі №6/179/09, від 2 березня 2006 року у справі №20/213, від 20 червня 2006 року у справі №47/240, від 29 листопада 2007 року у справі №22/455-26/287 в яких, зокрема, висловлено правову позицію, що внесення змін до кредитного договору в частині зміни процентної ставки не змінило розміру договірної відповідальності. Ухвалою Вищого господарського суду України від 26 листопада 2010 року у справі № 5020-10/012 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2010 року. Ухвалами Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року: - відкрито провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2010 року у справі № 5020-10/012. - витребувано матеріали справи, - доручено Голові Науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготовку відповідними фахівцями науково-консультативної ради наукового висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч.1 ст. 559 ЦК України у правовідносинах, що виникають при зміні розміру відсотків за користування кредитом без згоди поручителя, - визначено Національний банк України органом державної влади, представники якого можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання ч.1 ст. 559 ЦК України у правовідносинах, що виникають при зміні розміру відсотків за користування кредитом без згоди поручителя. Ухвалою Верховного Суду України від 20 грудня 2010 року справу призначено до розгляду. 24 грудня 2010 року до Верховного Суду України на виконання ухвали Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року надійшли письмові пояснення Національного банку України в яких висловлено думку про те, що якщо договір поруки передбачає відповідальність поручителя перед кредитором у тому обсязі, що і боржника за кредитним договором включаючи можливість зміни процентів за користування кредитом, то підстави для припинення поруки відсутні, оскільки виражена згода відповідати у відповідності із зміненими умовами кредитного договору. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав. Господарськими судами встановлено, що відповідно до п.1.1 кредитного договору №247-В/06 від 8 грудня 2006 року укладеного ЗАТ «Банк НРБ» з ТОВ «Чорноморський торговий дім», банк зобов’язувався надати товариству (позичальнику) кредитні кошти у сумі 2 390 000 доларів США, а позичальник зобов’язувався своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку відсотки за користування кредитом, використати його за цільовим призначенням, виконати інші умови цього договору і своєчасно повернути кредит банку. Розмір процентів за користування кредитом складає 11% річних зі строком погашення кредиту не пізніше 25 листопада 2013 року. (п.п. 1.2, 1.3 договору). 8 грудня 2006 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ТОВ «Чорноморський торговий дім» укладено договір про відкриття кредитної лінії №248-В/06, за умовами якого банк відкриває позичальнику невідновлювану кредитну лінію в іноземній валюті, ліміт кредитної лінії складає 1 585 000 доларів США. Розмір процентів за користування кредитом складає 11% річних з кінцевим терміном повернення – 25 листопада 2013 року (п.п. 1.3, 1.4 договору). Пунктами 2.1 кредитних договорів №247-В/06 та №248-В/06 від 8 грудня 2006 року передбачено, що належне виконання позичальником зобов’язань за кредитними договорами забезпечується, зокрема, порукою ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА" на повний розмір зобов’язань позичальника. Господарськими судами встановлено, що 8 грудня 2006 року між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії» та ВАТ «Севастопольське підприємство «ЕРА» укладено договір поруки за умовами якого товариство як поручитель зобов’язувалося відповідати за виконання ТОВ «Чорноморський торговий дім», правонаступником якого є ТОВ «Кепітал Форс», зобов’язань, які випливають з кредитних договорів №247-В/06 та №248-В/06. Апеляційним господарським судом встановлено, що додатковими угодами за № 1 від 25 грудня 2008 року до кредитного договору № 247-В/06 від 8 грудня 2006 року та договору про відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 8 грудня 2006 року, укладеними між Банком та ТОВ «Кепітал Форс», як правонаступником боржника - ТОВ «Чорноморський торговий дім», змінено, зокрема, розмір відсотків за користування кредитом, та встановлено процентну ставку у розмірі 12% річних. Вищий господарський суд України залишаючи без зміни прийняті у справі судові рішення, погодився з висновками господарських судів, що порука припинилася на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України, оскільки зміна розміру відсотків за користування кредитом відбулась без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності. Проте, з таким висновком не можна погодитися з наступних підстав. Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. (ч. 1 ст. 554 ЦК України). Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов’язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника та кредитором боржника. Частиною 2 ст. 553 ЦК України встановлено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі. Таким чином, обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Господарськими судами встановлено, що пунктом 2.1 договору поруки від 8 грудня 2006 року визначено обсяг відповідальності поручителя за кредитним договором №247-В/06 від 8 грудня 2006 року в обсязі 2 390 000 доларів США, за кредитним договором №248-В/06 від 8 грудня 2006 року в обсязі 1 585 000 доларів США, сплаті процентів за зазначеними договорами в розмірі 11% та кінцевим терміном повернення кредитів – 25 листопада 2013 року, та передбачено можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в порядку ст. 6 кредитних договорів. Зазначена умова договору поруки є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов’язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Апеляційним судом встановлено, що відповідно до ст. 6 кредитного договору №247-В/06 від 8 грудня 2006 року, банк має право на зміну розміру процентної ставки у випадках зміни облікової ставки Національного банку України, порушення позичальником будь-якого із своїх зобов’язань, збільшення процентних ставок на фінансовому ринку України, зміни кредитної політики банку. Аналогічний зміст містить ст. 6 кредитного договору №248-В/06 від 8 грудня 2006 року. Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто, закон пов’язує припинення договору поруки із зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов’язання забезпеченого порукою. Проте, господарські суди встановивши, що умовами договору поруки передбачено можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в кредитних договорах, дійшли помилкового висновку, що внесення змін до кредитних договорів в цій частині змінило основне зобов’язання боржника без згоди поручителя та збільшило обсяг його відповідальності. Аналогічну правову позицію про те, що підстави для припинення поруки відсутні, оскільки закон пов’язує припинення договору поруки не із зміною будь-яких умов основного зобов’язання, забезпеченого порукою, а із зміною основного зобов’язання, за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу його відповідальності викладено у постанові Вищого господарського суду України від 29 листопада 2007 року у справі №22/455-26/287 в перегляді якої ухвалою Верховного Суду України від 31 січня 2008 року відмовлено. Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2010 року у справі № 5020-10/012 підлягає скасуванню як незаконна і необґрунтована, прийнята внаслідок неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а справа направленню на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України. Керуючись ст.ст. 11124 — 11126 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив: Заяву публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» задовольнити. Скасувати постанову Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2010 року у справі № 5020-10/012, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 111 16 ГПК України. Головуючий: І.Б. Шицький Судді: М.І. Балюк В.П. Барбара І.С. Берднік Л.Ф. Глос Т.В. Гошовська Л.І. Григор’єва В.С. Гуль М.Б. Гусак А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок В.В. Заголдний Г.В. Канигіна М.Р. Кліменко Є.І. Ковтюк П.І. Колесник М.Є. Короткевич О.А. Коротких В.І. Косарєв О.В. Кривенда В.В. Кривенко О.Т. Кузьменко Правова позиція (справа № 3-62г10) Якщо умовами договору поруки передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в порядку визначеному кредитним договором в забезпечення якого надана порука, то підстави для її припинення, передбачені ч.1 ст. 559 ЦК України, відсутні. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14637298 Д.Д. Луспеник Н.П. Лященко В.Л. Маринченко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук П.В. Панталієнко М.В. Патрюк В.Ф. Пивовар П.П. Пилипчук О.І. Потильчак Б.М. Пошва А.І. Редька Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.М. Скотарь Т.С. Таран Ю.Г. Тітов О.А. Шаповалова А. Г. Ярема ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2011 р. № 5020-10/012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Дунаєвської Н.Г. суддів : Владимиренко С.В., Подоляк О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2010 р. та рішення господарського суду міста Севатополя від 23.04.2010 р. у справі № 5020-10/012 за позовом ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" до ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера" третя особа ТОВ "Кепітал Форс" про стягнення 4 461 715,86 доларів США за участю представників: від позивача - Атаманенко О.П. від відповідача - не з'явився від третьої особи - не з'явився В С Т А Н О В И В: У лютому 2010 року ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" звернулося до суду з позовом до ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера", третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача TOB "Кепітал Форс", про стягнення заборгованості в сумі 13 948 дол. США, у тому числі: 8 373 дол. США заборгованості за кредитним договором № 247-В/06 від 08.12.2006 р., з яких: 6 000 дол. США –заборгованість за кредитом, 2 373 дол. США –заборгованість за відсотками; 7 575 дол. США заборгованості за договором відкриття кредитної лінії № 248-В/06 від 08.12.2006 р., з яких: 6 000 дол. США –заборгованість за кредитом, 1 575 дол. США –заборгованість за відсотками. Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок невиконання ТОВ "Кепітал Форс" своїх зобов'язань як правонаступника TOB "Чорноморський торговий дім" за кредитним договором № 247-В/06 від 08.12.2006 р. та договором про відкриття кредитної лінії № 248-В/06 від 08.12.2006 р. в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, у позивача виникло право на стягнення частини простроченої заборгованості з ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера" як поручителя, який несе солідарну відповідальність перед банком на підставі договору поруки від 08.12.2006 р. В порядку ст. 22 ГПК України позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача частину простроченої заборгованості у розмірі 4 461 715,86 дол. США у тому числі: 2 684 766,96 дол. США заборгованість за кредитним договором № 247-В/06 від 08.12.2006 р., з яких: 2 373 000 дол. США –заборгованість за кредитом, 226 761,91 дол. США –заборгованість за відсотками, 85 005,05 дол. США –пеня 1 776 948,45 дол. США заборгованості за договором відкриття кредитної лінії № 248-В/06 від 08.12.2006 р., з яких: 1 575 000 дол. США –заборгованість за кредитом, 145 888,58 дол. США –заборгованість за відсотками, 56 059,87 дол. США –пеня. Рішенням господарського суду міста Севастополя від 23.04.2010 р. (суддя Юріна О.М.) в позові відмовлено. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2010 р. (судді: Волков К.В., Сотула В.В., Лисенко В.А.) рішення залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 08.10.2010 р. (судді: Дроботова Т.Б., Волковицька Н.О., Рогач Л.І.) постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Постановою Верховного Суду України від 17.01.2011 р. вказану постанову Вищого господарського суду України скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.02.2011 р. матеріали касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" прийнято до провадження колегією суддів у складі: Дунаєвської Н.Г. - головуючого, Владимиренко С.В., Подоляк О.А. Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали касаційного провадження, оцінивши доводи касаційної скарги, врахувавши вказівки, викладені у постанові Верховного Суду України від 17.01.2011 р., перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 08.12.2006 р. між ЗАТ "НРБ", правонаступником якого є позивач –ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (Банк) та ТОВ "Чорноморський торговий дім", правонаступником якого є ТОВ "Кепітал Форс" (Позичальник) укладено кредитний договір № 247-В/06 (надалі –Кредитний договір), за умовами п. 1.1 якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредитні кошти в сумі 2 390 000 дол. США на цілі, зазначені в п. 1.4 цього договору, а Позичальник зобов'язувався своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, використати його за цільовим призначенням, виконати інші умови цього договору і своєчасно повернути кредит Банку. Розмір процентів за користування кредитом складає 11% річних (п. 1.3 Кредитного договору). Згідно з п. 1.3 Кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 25.12.2008 р.) Позичальник зобов'язаний повертати кредит Банку частинами – у розмірах та у терміни, згідно з Графіком повернення кредиту, а саме: щомісячно, починаючи з січня 2009 року, не пізніше 25 числа календарного місяця позичальник зобов'язується здійснювати часткове повернення кредиту в сумі 3 000 дол. США, починаючи з січня 2010 року –в сумі 50 000 дол. США. Останній платіж в сумі 52 000 дол. США. має бути здійснено не пізніше 25.11.2013 р. Також, 08.12.2006 р. між ЗАТ "НРБ", правонаступником якого є позивач –ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (Банк) та ТОВ "Чорноморський торговий дім", правонаступником якого є ТОВ "Кепітал Форс" (Позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії № 248-В/06 (надалі –Договір про відкриття кредитної лінії), відповідно до п. 1.1 якого Банк зобов'язався відкрити Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті, що надалі іменується "кредитна лінія", та надає позичальнику кредитні кошти за рахунок кредитної лінії на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується використовувати кредит на цілі, зазначені в п. 1.5 договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, повертати банку кредит в обсягах та у терміни, передбачені ст. 8 цього договору, а також виконувати інші умови цього договору. Відповідно до п. 1.2 Договору про відкриття кредитної лінії (в редакції Додаткової угоди №1 від 25.12.2008 р.) ліміт кредитної лінії складає: з часу укладення цього договору та по 24.01.2009 р. –1 585 000 дол. США; з 25.01.2008 р. включно ліміт кредитної лінії зменшується щомісячно кожного 25 числа календарного місяця на 2 000 дол. США, починаючи з 25.01.2010 р. включно ліміт кредитної лінії зменшується щомісячно, кожного 25 числа календарного місяця на 33 150 дол. США. Останній платіж має бути здійснено не пізніше 25.11.2013 р. Відповідно до п. 8.1 Договору про відкриття кредитної лінії Позичальник зобов'язується, починаючи з грудня 2008 року, повертати кредит, наданий в межах відповідного розміру ліміту кредитної лінії, встановленого п. 1.2 цього договору, таким чином, щоб станом на 26 число кожного календарного місяця загальна заборгованість за кредитною лінією зменшувалась на 26 500 дол. США, а станом на 26.11.2013 р. загальної заборгованості за кредитною лінією не існувало. Пунктами 2.1 Кредитного договору та Договору про відкриття кредитної лінії (в редакції додаткових угод № 4 від 28.05.2009 р.) передбачено, що належне виконання Позичальником зобов'язань за кредитними договорами забезпечується, зокрема, порукою ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА" на повний розмір зобов'язань Позичальника. Договір поруки укладено 08.12.2006 р. між ЗАТ "НРБ", правонаступником якого є позивач –ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (Кредитор) та ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА" (Поручитель) (надалі –Договір поруки). Згідно п. 4.3 Договору поруки Поручитель зобов'язаний погасити заборгованість боржника протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про погашення боргу. Пунктом 4.1 Договору поруки передбачена солідарна відповідальність Поручителя та Боржника. Апеляційним господарським судом встановлено, що додатковими угодами № 1 від 25.12.2008 р. до Кредитного договору та Договору про відкриття кредитної лінії, змінено, зокрема, розмір відсотків за користування кредитом, та встановлено процентну ставку у розмірі 12% річних. У зв'язку з невиконанням ТОВ "Кепітал Форс" своїх грошових зобов'язань за Кредитним договором та Договором про відкриття кредитної лінії, ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" звернулось до відповідача з вимогами від 16.12.2009 р. за вих. № 6815/5/06-2-2, на ім'я генерального директора ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА" Мельника П.І. та 12.01.2010 р. вих. № 6817/5/06-2-2 на ім'я арбітражного керуючого Захарченко І.В. про погашення даної заборгованості ТОВ "Кепітал Форс". Невиконання відповідачем вищевказаних вимог стало підставою для звернення позивача до господарського суду із даним позовом про стягнення боргу за Договором поруки. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди, посилаючись на зміну ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" розміру відсоткової ставки за користування кредитом без згоди ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера", дійшли висновку, що порука припинилася на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України, оскільки було здійснено зміну зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності. Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України). Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника. Частиною 2 ст. 553 ЦК України встановлено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Судами встановлено, що відповідно до п. 2.1 ст. 2 Договору поруки Поручитель зобов'язався перед Кредитором відповідати за виконання Боржником в повному обсязі наступних зобов'язань, що випливають з кредитних договорів: - зобов'язання повернути Кредитору кредит, наданий згідно з кредитним договором № 247-В/06 від 08.12.2006 в сумі 2 390 000 дол. США, договором про відкриття кредитної лінії № 248-В/06 від 08.12.2006 р. в сумі 1 585 000 доларів США, відповідно до графіків, наведених в п. 8.1 кредитних договорів з кінцевим терміном повернення 25.11.2013 р., а у випадках, передбачених законодавством України та/або кредитним договором –достроково; - зобов'язання в строк/и та в порядку, передбачені ст. 6 кредитних договорів, а у випадках, передбачених законодавством України та/або кредитним договором та/або цим договором, - до настання терміну/ів, зазначеного/их в ст. 6 кредитних договорів –сплатити/чувати кредитору проценти за користування кредитом з розрахунку 11% річних з можливістю зміни розміру процентів та строків їх сплати у випадках, передбачених ст. 6 кредитних договорів; - зобов'язання сплатити кредитору неустойку (пеню, штраф) за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за кредитними договорами у строки та у розмірах, передбачених кредитними договорами. Зазначена умова договору поруки є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Також, апеляційним судом встановлено, що відповідно до ст. 6 Кредитного договору банк має право на зміну розміру процентної ставки у випадках зміни облікової ставки Національного банку України, порушення Позичальником будь-якого із своїх зобов'язань, збільшення процентних ставок на фінансовому ринку України, зміни кредитної політики банку. Аналогічний зміст містить ст. 6 Договору про відкриття кредитної лінії. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки із зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання забезпеченого порукою. Проте, господарські суди, встановивши, що умовами Договору поруки передбачено можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в кредитних договорах, дійшли помилкового висновку, що внесення змін до кредитних договорів в цій частині змінило основне зобов'язання боржника без згоди поручителя та збільшило обсяг його відповідальності. Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про припинення Договору поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України є необґрунтованими. При розгляді справи судами попередніх інстанцій не досліджувалась первинна документація та не встановлювались розміри заборгованості по кожному кредитному договору, по відсоткам за користування кредитними коштами та не розраховувався розмір пені по кожному з цих платежів. Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У зв'язку із вищевикладеним, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду. При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 ,11111, 11112 ГПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" задовольнити частково. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2010 р. та рішення господарського суду міста Севастополя від 23.04.2010 р. у справі № 5020-10/012 скасувати. Справу передати на новий розгляд господарському суду міста Севастополя. Головуючий, суддя Н. Дунаєвська Судді С. Владимиренко О. Подоляк ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ УХВАЛА 15 квітня 2011 року справа № 5020-10/012-574/2011 Суддя господарського суду міста Севастополя Харченко І.А., розглянувши матеріали справи №5020-10/012 Публічного акціонерного товариства ”Дочірній банк сбербанку Росії” до Відкритого акціонерного товариства ”Севастопольське підприємство ”ЕРА” про стягнення заборгованості в розмірі 4 461 715,86 дол. США (еквівалент –35649109,72 грн), у тому числі: 2684766,96 дол.США заборгованість за кредитним договором №247-В/06 від 08.12.2006, 1776948,45 дол.США заборгованості за договором відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08.12.2009, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ”Кепітал Форс”, в с т а н о в и в : 09.02.2010 Публічне акціонерне товариство „Дочірній банк Сбербанку Росії” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Відкритого акціонерного товариства ”Севастопольське підприємство ”ЕРА”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ”Кепітал Форс”, про стягнення заборгованості в сумі 13948,00 дол. США (еквівалент –111600,74 грн), у тому числі: 8373,00 дол. США заборгованість за кредитним договором №247-В/06 від 08.12.2006, з яких: 6000,00 дол. США - заборгованість за кредитом, 2373,00 дол. США - заборгованість за процентами та 7575,00 дол. США заборгованості за договором відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08.12.2009, з яких: 6000,00 дол. США - заборгованість за кредитом, 1575,00 дол. США - заборгованість за процентами. Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 10.02.2010 позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі. В процесі розгляду спору в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач збільшив позовні вимоги, просить стягнути з відповідача частину простроченої заборгованості у розмірі 4 461 715,86 дол. США (еквівалент –35649109,72 грн), у тому числі: 2684766,96 дол. США заборгованість за кредитним договором №247-В/06 від 08.12.2006, з яких: 2373000,00 дол. США - заборгованість за кредитом, 226761,91 дол. США - заборгованість за процентами, 85005,05 дол. США –пеня, та 1776948,45 дол. США заборгованості за договором відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08.12.2009, з яких: 1575000,00 дол. США - заборгованість за кредитом, 145888,58 дол. США - заборгованість за процентами, 56059,87 дол. США –пеня (том 2 арк.с. 5-9). Рішенням господарського суду міста Севастополя від 23.04.2010 у задоволенні позову відмовлено повністю (том 2 арк.с.99-104). Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2010 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Дочірній банк Сбербанку Росії” було залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Севастополя від 23.04.2010 у справі №5020-10/012 –без змін (том 2 арк.с.192-205). Постановою Вищого господарського суду України від 08.10.2010 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2010 та рішення господарського суду міста Севастополя від 23.04.2010 залишено без змін, а касаційну скаргу –без задоволення (том 2 арк.с.231-236). Постановою Верховного Суду України від 17.01.2011 заяву Публічного акціонерного товариства „Дочірній банк Сбербанку Росії” задоволено, постанову Вищого господарського суду України від 08.10.2010 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції (том 2 арк.с. 294-297). Постановою Вищого господарського суду України від 28.03.2011 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Дочірній банк Сбербанку Росії” задоволено частково, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2010 та рішення господарського суду міста Севастополя від 23.04.2010 у справі №5020-10/012 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя (том 3 арк.с.7-12). 14.04.2011 справа надійшла на адресу господарського суду міста Севастополя. Керуючись статтями 65, 86 Господарського процесуального кодексу України, у х в а л и в : 1. Прийняти справу до провадження. 2. Призначити розгляд справи на 17.05.2011 об 11.00, засідання відбудеться у приміщенні господарського суду міста Севастополя за адресою: м. Севастополь, вул. Павліченко, 5, кабінет №208. 3. Зобов’язати учасників процесу надати суду документи, що підтверджують повноваження осіб, які представлятимуть інтереси у судовому засіданні (оригінали для огляду та належним чином засвідчені копії для долучення до матеріалів справи). Зобов’язати учасників процесу забезпечити явку їх повноважних представників у судове засідання. Для перепустки до приміщення суду мати документ, підтверджуючий повноваження особи та дану ухвалу. Копії документів, що надаються до суду, повинні бути засвідчені належним чином, згідно з пунктом 5.27 Держстандарту України №4163-2003 «Уніфікована Система організаційно–розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів», і подаються з супровідним листом. На підставі пункту 5 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право стягнути на користь державного бюджету штраф у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (до 1 700,00 грн.) за ухилення від вчинення дій, покладених ним на сторону. Суддя підпис І.А. Харченко ПОСТАНОВА СУДУ В РЕЄСТРІ ВІДСУТНЯ ! http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18581982 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" жовтня 2011 р. Справа № 5020-10/012-574/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Подоляк О.А. суддів : Владимиренко С.В., Мележик Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.08.2011 у справі № 5020-10/012-574/2011 за позовом ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" до ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера" третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ТОВ "Кепітал Форс" про стягнення коштів за участю представників: від позивача - Ганчар І.Д. від відповідача - не з'явилися від третьої особи - не з'явилися В С Т А Н О В И В: Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.08.2011 (судді: Борисова Ю.В., Дмитрієв В.Є., Гонтар В.І.) провадження у справі зупинено до розгляду Ленінським районним судом міста Севастополя справи № 2-3426/2011 та набрання рішення чинності у вказаній справі. Не погоджуючись з ухвалою, ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм процесуального права. Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного. Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" звернулося до господарського суду з позовом до ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера", третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Кепітал Форс", про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Позов мотивований невиконанням ТОВ "Кепітал Форс" умов кредитних договорів, поручителем якого є ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера", згідно договору поруки. Рішенням господарського суду міста Севастополя від 17.05.2011 позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вказане рішення. В подальшому відповідач звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у даній справі до вирішення Ленінським районним судом міста Севастополя справи № 2-3426/2011 за позовом ОСОБА_1. до ВАТ "Севастопольське підприємство "Ера" про визнання недійсним договору поруки, на підставі якого суд зупинив провадження у справі. Зупиняючи провадження у справі, апеляційний господарський суд мотивував це тим, що справа Ленінського районного суду міста Севастополя № 2-3426/2011, є пов'язаною з даною, оскільки у ній оспорюється дійсність договору поруки, яким обґрунтовано позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами у даній справі, а тому її розгляд унеможливлює розгляд справи № 5020-10/012-574/2011. Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Виходячи із змісту вказаної норми, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарського суду слід у кожному конкретному випадку з'ясувати: як пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає у тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Приймаючи ухвалу апеляційним господарським судом не прийнято до уваги, що відповідно до положень п. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, сам має право надати оцінку пов'язаному з предметом спору договору та визнати його недійсним повністю чи у певній частині, якщо він суперечить законодавству. З огляду на це, апеляційний господарський суд дійшов необґрунтованих висновків, що порушення Ленінським районним судом міста Севастополя провадження у справі № 2-3426/2011 перешкоджає з'ясуванню обставин у даній справі та безпідставно зупинив провадження. Таким чином, ухвала апеляційного господарського суду прийнята з порушенням ст. 79 ГПК України. Враховуючи наведене, оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною і обґрунтованою, її слід скасувати, а справу передати до апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження. Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119,11110,11111, 11113 ГПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" задовольнити. Ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.08.2011 у справі № 5020-10/012-574/2011 скасувати. Справу передати Севастопольському апеляційному господарському суду для здійснення апеляційного провадження. Головуючий, суддя О. Подоляк С у д д і С. Владимиренко Н. Мележик

Продавати квартиру це буде хибний щлях і підстава банку при повороті виконання стягнути з Вас грошові кошти за які Ви продасте квартиру і може бути застосованою ч.3 ст.380 ЦПК України: У разі неможливості повернути майно в рішенні або ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації. Потрібно подарувати ! Для того, щоб зрозуміти Вашу ситуацію і конкретно підсказати скиньте в лічку КД, зміни до нього і Договір іпотеки.

Під що була кредитна лінія, який банк, який відсоток складає не виданий транш по відношенню до усієї суми і взагалі є інші шляхи ніж недійсність, якої не може бути Вам правильно відповів Alexburko/ Чи подавалась Вами заявка на черговий транш і чи є докази цьому ? Скиньте документи в лічку - підскажу коли побачу документи.

У мене є ось такі рішення рішення ВГСУ скасоване ВСУ по господарському судочинству: ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2011 р. № 42/78-10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Ткаченко Н.Г. (головуючий), Катеринчук Л.Й. (доповідач), Коробенко Г.П. розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Фортекс" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року у справі господарського суду № 42/78-10 Харківської області за позовом ТОВ "Фортекс" до ПАТ "УкрСиббанк" про стягнення 778713, 71 грн. у судовому засіданні взяли участь представники : від ТОВ "Фортекс": Прокопчук Є.О. (довіреність від 04.11.2010р.), від ПАТ "УкрСиббанк": Слюсар О.Б. (довіреність від 29.12.2010р.). ВСТАНОВИВ : У квітні 2010року ТОВ "Фортекс" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ "УкрСиббанк" (далі –відповідач) про стягнення 778713, 71 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20.05.2010року (том 1, а.с. 47). Позивач свої вимоги обґрунтовував неналежним виконанням з боку відповідача умов кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006р., що полягало в неперерахуванні кредитного траншу на замовлення позивача, внаслідок чого позивач не одержав дохід у сумі 778 713,71 грн., який міг би отримати від купівлі - продажу цінних паперів. Рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ПАТ "УкрСиббанк" на користь ТОВ "Фортекс" збитки у вигляді суми неодержаного доходу (упущеної вигоди) в розмірі 778713,71 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 7787,14 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Апеляційний суд дійшов висновку про недоведення "позивачем вини відповідача у неотриманні позивачем кредитних коштів за заявою від 27.08.2009р. та недоведеною є і вина відповідача у факті спричинення збитків у вигляді неодержаного доходу " (том 2, а.с. 65). Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року залишити в силі, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 22, 527, 611, 614, 623 Цивільного кодексу України, статей 193, 218 Господарського кодексу України, статей 35, 43 Господарського процесуального кодексу України. Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи , які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) . Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про доведення обставин протиправності дій банку згідно Постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2009 року у справі № 02/843-59/86-09, а також про обґрунтованість відмови банку в задоволенні заяви позивача від 27.08.2009 року про надання кредитного траншу. Однак, колегія суддів касаційного суду з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій між ТОВ "Фортекс" та ПАТ "УкрСиббанк" було укладено кредитний договір № 11052905000 у формі поновлюваної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії 2 400 000,00 грн. (том 1, а.с. 8-120). Умовами кредитного договору №11052905000 від 06.10.2006р. передбачено, що поновлюваною кредитною лінією за кредитним договором вважається форма надання кредиту, яка передбачає його надання позивачу в майбутньому одним траншем або декількома траншами, в межах встановленого ліміту кредиту та в межах встановленого строку кредитування. Лімітом кредитної лінії за договором вважається гранично припустима сума заборгованості позивача перед відповідачем за загальною сумою виданих траншів у будь-який момент дії договору. Судом першої інстанції встановлено, що 24.02.2009року позивач звернувся до відповідача з листом №18, в якому просив надати кредитний транш згідно зазначеного договору, однак листом № 134 від 26.02.2009року банк відмовив ТОВ "Фортекс" в кредитуванні на умовах вищевказаного договору, посилаючись на неможливість такого кредитування, що пов’язано із змінами, які відбулися в кредитній політиці банку та на фінансовому ринку. Також судом першої інстанції прийнято до уваги, що зазначені обставини були досліджені господарським судом в іншій справі (№ 02/843-59/86-09 господарського суду Харківської області) між тими ж сторонами, в результаті чого було встановлено обставини порушення банком умов кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006 р. За результатами розгляду позовних вимог ТОВ "Фортекс" у справі № 02/843-59/86-09 Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2009 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009 р. відповідача було зобов’язано виконати договірні зобов’язання щодо кредитування ТОВ "Фортекс" на умовах зазначеного кредитного договору (том 1, а.с. 13-17). Отже, апеляційним судом не прийнято до уваги обставини доведення порушення відповідачем умов кредитного договору, яке полягало у ненаданні позивачу чергового кредитного траншу по спірному договору, що встановлено згідно судового рішення у справі № 02/843-59/86-09 та є преюдиційним фактом при розгляді спору про стягнення збитків. Також судом першої інстанції встановлено, що 27.08.2009 р . позивач звернувся до відповідача з заявкою № 68, в якій просив видати йому кредитний транш згідно Постанови Харківського апеляційного суду від 19.08.2009року у справі № 02/843-59/86-09 та згідно кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006 р. на суму 1536600грн., зазначивши про необхідність подальшого перерахування коштів на користь зберігача цінних паперів –ТОВ "Фінансова компанія "Дельта" (том 1, а.с. 34). Судом першої інстанції встановлено, що дане звернення залишено банком без задоволення. У відзиві на позовну заяву відповідач мотивував правомірність своїх дій тим, що ТОВ "Фортекс" просив перерахувати кошти не на свій рахунок, а на користь зберігача цінних паперів, а за умовами кредитного договору від 06.10.2006 р. кредит надається шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням (пункт 1.5 Кредитного договору, том 1, а.с. 9, 75-76). Оцінивши в сукупності докази у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність дій банку, які полягали в ненаданні кредитного траншу на суму 1536600грн., оскільки позивачем вперше було подано замовлення на перерахування коштів 24 лютого 2009р. , однак банк безпідставно відмовив у наданні кредитного траншу, що визнано незаконним згідно Постанови Харківського апеляційного господарського суду від суду від 19.08.2009року у справі № 02/843-59/86-09, а отже, після набрання рішенням суду законної сили, банк зобов'язаний був самостійно перерахувати кошти на рахунок позивача в межах суми ліміту, оскільки замовлення від 24.02.2009р. відповідачем так і не було виконано. Суд першої інстанції констатував про те, що зазначення в листі позивача № 68 від 27.08.2009р. про необхідність в подальшому перерахувати кошти на рахунок третьої особи не перешкоджало банку виконати свої договірні зобов'язання, рішення суду та подані позивачем заявки від 24.02.2009року та від 27.08.2009року, перерахувавши кошти на суму 1536600грн. на рахунок позивача відповідно до пункту 1.5 спірного кредитного договору. Однак, відповідач перерахування коштів не зробив. Разом з тим, апеляційний суд, порушивши приписи статті 43 ГПК України про оцінку в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності надав оцінку заяві позивача № 68 від 27.08.2009 р., як єдиному зверненню позивача про видачу кредитному траншу на суму 1536600грн. та дійшов висновку про подання її з порушенням пункту 1.5 спірного кредитного договору, залишивши поза увагою обставини подання заяви про видачу кредитного траншу від 24.02.2009року та прийняття Постанови Харківського апеляційного господарського суду від суду від 19.08.2009року у справі № 02/843-59/86-09 про зобов'язання відповідача надати кредитний транш на виконання спірного договору. З огляду на допущене апеляційним судом порушення положень статті 43 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки апеляційного суду такими, що не спростовують повноти та обґрунтованості висновків суду першої інстанції про незаконність дій відповідача, який відмовив позивачу у наданні кредитного траншу на суму 1536600грн. Також судом першої інстанції встановлено, що згідно Договору про брокерське обслуговування №Б-144/2008 від 10.10.2008року, укладеного позивачем з ФК "Дельта" та поданих ним замовлень № 17, 18, 22, 23, 24 від 27.08.2009року, позивач мав реальну можливість придбати пакети акцій ВАТ "Єнакіївський металургійний завод", ВАТ "Укрнафта", ВАТ "Алчевський металургійний комбінат", ВАТ "Концерн "Стирол", ВАТ "Акціонерний комерційний банк "Форум" з біржових торгів , які проводилися ВАТ "Українська біржа" 27.08.2009року на загальну суму 659 662грн., оскільки запропонована позивачем ціна відповідала купівельній ціні акцій цих емітентів (том 2, а.с. 32, том 1, а.с.29). Суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на 07.04.2010року позивач міг би реалізувати на біржових торгах зазначений пакет акцій за ціною 1517340грн., оскільки вартість акцій зросла (том 1, а.с. 30). Суд першої інстанції дійшов висновку, що різниця між вартістю акцій станом на 07.04.2010року та станом на 27.08.2009року, з якої слід виключити витрати позивача по обслуговуванню спірного кредитного договору, винагороду брокера є втраченою вигодою позивача. Провівши власний розрахунок, суд першої інстанції дійшов висновку, про те, що розмір втраченої вигоди позивача складає 778713,71грн. та прийняв рішення про її стягнення з відповідача, винного у невиконанні договірних зобов'язань по наданню чергового кредитного траншу згідно Кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006 р. Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про встановлення обставин винних дій відповідача у ненаданні кредитного траншу позивачу, внаслідок чого йому було завдано збитків ( втраченої вигоди). Також касаційний суд зазначає про помилковість висновків апеляційного суду на предмет того, що позивач зобов'язаний довести вину відповідача у заподіянні збитків. Відповідно до статей 224, 226 Господарського кодексу України презюмується вина особи, яка порушила господарське зобов'язання. Тому позивач звільняється від обов'язку доведення вини відповідача у завданні збитків. Навпаки, відповідач, зобов'язаний довести суду вчинення ним дій, направлених на вжиття заходів щодо запобігання збиткам, про що було зазначено в рішенні суду першої інстанції. Колегія суддів касаційного суду приймає до уваги, що судами не встановлено обставин вжиття відповідачем заходів, направлених на запобігання збиткам у позивача та не встановлено обставин форс-мажорного характеру, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань. З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права та такою, що підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року, прийнятим з дотриманням чинного законодавства, яке слід залишити в силі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В : 1. Касаційну скаргу ТОВ "Фортекс" задовольнити. 2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року скасувати, рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року у справі № 42/78-10 залишити в силі. Головуючий Н. Ткаченко Судді Л. Катеринчук Г. Коробенко П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 липня 2011 року м. Київ Верховний Суд України у складі: головуючого Берднік І.С., суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Яреми А.Г., - за участю представників: товариства з обмеженою відповідальністю “Фортекс” - Кірси В.В., публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” - Слюсаря О.Б., - розглянувши заяву публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року в справі № 42/78-10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фортекс” до публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про стягнення 778 713,71 грн, в с т а н о в и в: У квітні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю “Фортекс” (далі – ТОВ “Фортекс”) звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути з публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” (далі – ПАТ “УкрСиббанк”) 778 713,71 грн збитків у вигляді неодержаних ним доходів. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на неналежне виконання з боку ПАТ “УкрСиббанк” умов кредитного договору № 11052905000 від 6 жовтня 2006 року, що полягало в неперерахуванні кредитного траншу на замовлення ТОВ “Фортекс”, внаслідок чого ТОВ “Фортекс” не одержало дохід у розмірі 778 713,71 грн, який могло би отримати від купівлі-продажу цінних паперів за кошти цього траншу. Рішенням господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ “УкрСиббанк” на користь ТОВ “Фортекс” збитки у вигляді неодержаного доходу в розмірі 778 713,71 грн. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2010 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вищий господарський суд України постановою від 1 березня 2011 року скасував постанову Харківського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2010 року. Рішення господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2010 року залишив в силі. При цьому Вищий господарський суд України погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань за кредитним договором позивачу було завдано збитків у вигляді неодержаних доходів. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року з підстав, передбачених статтею 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) ПАТ “УкрСиббанк”, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 22 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), просило скасувати цю постанову та направити справу на новий розгляд до Вищого господарського суду України. До поданої заяви ПАТ “УкрСиббанк” долучило копії постанов Вищого господарського суду України: від 7 жовтня 2010 року в справі № 14/1, від 16 квітня 2009 року в справі № 21/188/08-16/213/08, від 2 лютого 2011 року в справі № 2/29-10, від 2 липня 2009 року в справі № 10/216, – у яких, на його думку, по-іншому застосовано судом касаційної інстанції одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах. Ухвалою від 28 квітня 2011 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 42/78-10 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року. Перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав. У справі, що розглядається, судами встановлено, що 6 жовтня 2006 року між ТОВ “Фортекс” (позивач) та ПАТ “УкрСиббанк” (відповідач) був укладений кредитний договір № 11052905000 (далі – кредитний договір), відповідно до пункту 1.1 якого відповідач зобов’язався надати позивачу, а позивач зобов’язався прийняти, належним чином використовувати і повернути відповідачу кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що становить 2 400 000 грн. Умовами кредитного договору передбачено, що поновлюваною кредитною лінією за цим договором вважається форма надання кредиту, яка передбачає його надання позивачу в майбутньому одним траншем або декількома траншами в межах установленого ліміту кредиту та в межах установленого строку кредитування. Лімітом кредитної лінії за договором вважається гранично припустима сума заборгованості позивача перед відповідачем за загальною сумою виданих траншів у будь-який момент дії договору. У пункті 1.4 кредитного договору визначено цільове призначення (мета) кредиту: придбання нерухомості та основних засобів, у тому числі придбання корпоративних прав (акцій, пайової участі) на вторинному ринку. А пунктом 1.5 цього договору передбачено надання кредиту шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника в банку. 24 лютого 2009 року ТОВ “Фортекс” звернулося до ПАТ “УкрСиббанк” з листом № 18, у якому просило надати кредитний транш згідно із зазначеним договором. Листом від 26 лютого 2009 року № 1346 відповідач відмовив позивачу в кредитуванні на умовах кредитного договору, посилаючись на неможливість такого кредитування, що пов’язано із змінами, які відбулися в кредитній політиці банку та на фінансовому ринку. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2009 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25 листопада 2009 року, такі дії відповідача були визнані неналежним виконанням умов кредитного договору та зобов’язано відповідача виконати договірні зобов’язання щодо кредитування ТОВ “Фортекс” на умовах цього договору (справа № 02/843-59/86-09). 27 серпня 2009 року ТОВ “Фортекс” звернулося до ПАТ “УкрСиббанк” із замовленням № 68, у якому просило перерахувати кошти безпосередньо на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Дельта”, з яким позивач уклав договір на брокерське обслуговування № Б-144/2008 від 10 жовтня 2008 року та договір про відкриття рахунку в цінних паперах № 63 від 10 жовтня 2008 року (з доповненням від 15 травня 2009 року). За умовами цих договорів ТОВ “Фортекс” доручило ТОВ „Дельта” (у подальшому – зберігач/повірений) укладати від імені товариства, за відповідну винагороду, договори купівлі-продажу цінних паперів на підставі замовлень товариства, а також відкрити і вести рахунок у цінних паперах, належних товариству, та обслуговувати операції за цим рахунком. Однак вказане замовлення ТОВ “Фортекс” № 68 від 27 серпня 2009 року відповідачем не було виконано. Предметом розгляду в даній справі є вимога ТОВ “Фортекс” про стягнення з ПАТ “УкрСиббанк” різниці між ціною пакетів акцій ВАТ “Єнакіївський металургійний завод”, ВАТ “Укрнафта”, ВАТ “Алчевський металургійний завод”, ВАТ “Концерн “Стирол”, ВАТ “Акціонерний комерційний банк “Форум”, за яку було продано та могло бути придбано позивачем ці акції (відповідно до договору на брокерське обслуговування № Б-144/2008 від 10 жовтня 2008 року, додаткової угоди від 15 травня 2009 року та укладених замовлень-угод на придбання цінних паперів № 16, № 17, № 18, № 19, № 20, № 21, № 22, № 24 та № 25 від 27 серпня 2009 року) на проведених 27 серпня 2009 року ВАТ “Українська біржа” біржових торгах, і ціною вказаних акцій, за яку вказані акції були продані та за яку позивач міг би їх продати на біржових торгах 7 квітня 2010 року. Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків. Особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 614 ЦК України). Згідно зі статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором. З огляду на положення статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про стягнення з ПАТ “УкрСиббанк” на користь ТОВ “Фортекс” 778 713,71 грн неодержаних доходів, не звернув уваги на зазначені вимоги закону та на те, що апеляційним судом установлено правомірність відмови відповідача у наданні чергового траншу за заявкою від 27 серпня 2009 року з урахуванням умов пункту 1.5 кредитного договору та відсутність усіх елементів цивільно-правової відповідальності. Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні даної справи неправильно застосував норми матеріального права, що суперечить висновкам цього суду в інших судових рішеннях у подібних правовідносинах, зокрема у справах № 14/1 та № 21/188/08-16/213/08, заява ПАТ “УкрСиббанк” підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року – скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд. Керуючись статтями 11123 – 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України п о с т а н о в и в: Заяву публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року у справі № 42/78-10 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий І.С. Берднік Судді: М.І. Балюк В.В Кривенко В.П. Барбара Н.П. Лященко С.М. Вус В.Л. Маринченко Л.Ф. Глос Л.І. Охрімчук Т.В. Гошовська П.В. Панталієнко Л.І. Григор'єва В.Ф. Пивовар В.С. Гуль П.П. Пилипчук В.І. Гуменюк О.І. Потильчак М.Б. Гусак Б.М. Пошва А.А. Ємець О.Б. Прокопенко Т.Є. Жайворонок Я.М. Романюк В.В. Заголдний Ю.Л. Сенін Г.В. Канигіна А.М. Скотарь Є.І. Ковтюк Т.С. Таран П.І. Колесник О.О. Терлецький М.Є. Короткевич І.Б. Шицький В.І. Косарєв А.Г. Ярема Правова позиція З огляду на положення статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв"язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Думаю, що ВГСУ залишиться на своїй позиції, потрібно почекати. Були ще ось такі по цивільному судочинству де Дніпропетровський апеляційний дійшо виснвку, що кредитний транш це не кредитна операція: УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа №22ц - 565/10 Головуючий в І інстанції - Багрова А.Г. Категорія 27 Доповідач Кузнєцов В.О. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого - Приходченко А.П. суддів - Кузнєцова В.О., Лаченкової О.В., при секретарі - Журавель Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживача, - ВСТАНОВИЛА: В серпні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживачів. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 06 червня 2008 року він уклав з відповідачем договір про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008. Ліміт кредитної лінії становить 38900 доларів США, цільове використання кредиту - споживчі цілі. На порушення положень договору, ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не виконує своїх зобов’язань. 08.07.2009 року та 14.07.2009 року він звертався з письмовою заявою про видачу траншу кредиту у розмірі 7100 доларів США. 21 липня 2009 року та 22 липня 2009 року він звернувся із заявою про видачу траншу кредиту у розмірі 21000 доларів США. Однак відповідач таких траншів йому не надав, мотивуючи тим, що йому необхідно надати до банку документи, що підтверджують наявність доходів у валюті кредиту в сумі, не меншій за суму кредиту, посилаючись на п.1.3 договору. Вважаючи дії відповідача незаконними, просив ухвалити рішення, яким визнати дії відповідача протиправними щодо невидачі йому траншу кредиту, зобов’язати виконати свої зобов’язання за договором про надання кредитної лінії та видати залишок кредиту, стягнути з відповідача на його користь 38745грн. у відшкодування збитків, пеню у розмірі 88082,88грн. і 5000грн. у відшкодування моральної шкоди. В ході розгляду справи позивач збільшив розмір вимог в частині стягнення пені та просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 337811,53грн. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року позовні вимоги були задоволені частково. Визнані дії відповідача протиправними щодо невидачі позивачу траншу кредиту згідно договору про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008 від 06.06.2008 року за його заявами від 08.07.2009 року, 14.07.2009 року, 21.07.2009 року, 22.07.2009 року. Зобов’язано відповідача виконати свої зобов’язання за договором про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008 від 06.06.2008року шляхом видачі позивачу залишку кредитних коштів. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму пені у розмірі 337811,53грн. та вирішено питання стосовно судових витрат. З таким рішенням не погодився відповідач, який звернувся до суду з апеляційною скаргою і посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповно з’ясовані обставини , що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції, винести нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. В судовому засіданні було встановлено і це відповідає дійсності, що 06 червня 2008 року сторони уклали договір про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008. ( а. с. 8 – 20 ). Ліміт кредитної лінії становить 38900доларів США, цільове використання кредиту - споживчі цілі. Задовольняючи позовні вимоги про визнання дій відповідача протиправними щодо невидачі траншів кредиту та зобов’язуючи банк видати залишок кредитних коштів, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача не відповідають вимогам договору та діючому законодавству. Колегія судді

У мене є ось такі рішення рішення ВГСУ скасоване ВСУ по господарському судочинству: ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2011 р. № 42/78-10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Ткаченко Н.Г. (головуючий), Катеринчук Л.Й. (доповідач), Коробенко Г.П. розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Фортекс" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року у справі господарського суду № 42/78-10 Харківської області за позовом ТОВ "Фортекс" до ПАТ "УкрСиббанк" про стягнення 778713, 71 грн. у судовому засіданні взяли участь представники : від ТОВ "Фортекс": Прокопчук Є.О. (довіреність від 04.11.2010р.), від ПАТ "УкрСиббанк": Слюсар О.Б. (довіреність від 29.12.2010р.). ВСТАНОВИВ : У квітні 2010року ТОВ "Фортекс" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ "УкрСиббанк" (далі –відповідач) про стягнення 778713, 71 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20.05.2010року (том 1, а.с. 47). Позивач свої вимоги обґрунтовував неналежним виконанням з боку відповідача умов кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006р., що полягало в неперерахуванні кредитного траншу на замовлення позивача, внаслідок чого позивач не одержав дохід у сумі 778 713,71 грн., який міг би отримати від купівлі - продажу цінних паперів. Рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ПАТ "УкрСиббанк" на користь ТОВ "Фортекс" збитки у вигляді суми неодержаного доходу (упущеної вигоди) в розмірі 778713,71 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 7787,14 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Апеляційний суд дійшов висновку про недоведення "позивачем вини відповідача у неотриманні позивачем кредитних коштів за заявою від 27.08.2009р. та недоведеною є і вина відповідача у факті спричинення збитків у вигляді неодержаного доходу " (том 2, а.с. 65). Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року залишити в силі, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 22, 527, 611, 614, 623 Цивільного кодексу України, статей 193, 218 Господарського кодексу України, статей 35, 43 Господарського процесуального кодексу України. Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи , які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) . Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про доведення обставин протиправності дій банку згідно Постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2009 року у справі № 02/843-59/86-09, а також про обґрунтованість відмови банку в задоволенні заяви позивача від 27.08.2009 року про надання кредитного траншу. Однак, колегія суддів касаційного суду з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій між ТОВ "Фортекс" та ПАТ "УкрСиббанк" було укладено кредитний договір № 11052905000 у формі поновлюваної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії 2 400 000,00 грн. (том 1, а.с. 8-120). Умовами кредитного договору №11052905000 від 06.10.2006р. передбачено, що поновлюваною кредитною лінією за кредитним договором вважається форма надання кредиту, яка передбачає його надання позивачу в майбутньому одним траншем або декількома траншами, в межах встановленого ліміту кредиту та в межах встановленого строку кредитування. Лімітом кредитної лінії за договором вважається гранично припустима сума заборгованості позивача перед відповідачем за загальною сумою виданих траншів у будь-який момент дії договору. Судом першої інстанції встановлено, що 24.02.2009року позивач звернувся до відповідача з листом №18, в якому просив надати кредитний транш згідно зазначеного договору, однак листом № 134 від 26.02.2009року банк відмовив ТОВ "Фортекс" в кредитуванні на умовах вищевказаного договору, посилаючись на неможливість такого кредитування, що пов’язано із змінами, які відбулися в кредитній політиці банку та на фінансовому ринку. Також судом першої інстанції прийнято до уваги, що зазначені обставини були досліджені господарським судом в іншій справі (№ 02/843-59/86-09 господарського суду Харківської області) між тими ж сторонами, в результаті чого було встановлено обставини порушення банком умов кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006 р. За результатами розгляду позовних вимог ТОВ "Фортекс" у справі № 02/843-59/86-09 Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2009 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009 р. відповідача було зобов’язано виконати договірні зобов’язання щодо кредитування ТОВ "Фортекс" на умовах зазначеного кредитного договору (том 1, а.с. 13-17). Отже, апеляційним судом не прийнято до уваги обставини доведення порушення відповідачем умов кредитного договору, яке полягало у ненаданні позивачу чергового кредитного траншу по спірному договору, що встановлено згідно судового рішення у справі № 02/843-59/86-09 та є преюдиційним фактом при розгляді спору про стягнення збитків. Також судом першої інстанції встановлено, що 27.08.2009 р . позивач звернувся до відповідача з заявкою № 68, в якій просив видати йому кредитний транш згідно Постанови Харківського апеляційного суду від 19.08.2009року у справі № 02/843-59/86-09 та згідно кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006 р. на суму 1536600грн., зазначивши про необхідність подальшого перерахування коштів на користь зберігача цінних паперів –ТОВ "Фінансова компанія "Дельта" (том 1, а.с. 34). Судом першої інстанції встановлено, що дане звернення залишено банком без задоволення. У відзиві на позовну заяву відповідач мотивував правомірність своїх дій тим, що ТОВ "Фортекс" просив перерахувати кошти не на свій рахунок, а на користь зберігача цінних паперів, а за умовами кредитного договору від 06.10.2006 р. кредит надається шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням (пункт 1.5 Кредитного договору, том 1, а.с. 9, 75-76). Оцінивши в сукупності докази у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність дій банку, які полягали в ненаданні кредитного траншу на суму 1536600грн., оскільки позивачем вперше було подано замовлення на перерахування коштів 24 лютого 2009р. , однак банк безпідставно відмовив у наданні кредитного траншу, що визнано незаконним згідно Постанови Харківського апеляційного господарського суду від суду від 19.08.2009року у справі № 02/843-59/86-09, а отже, після набрання рішенням суду законної сили, банк зобов'язаний був самостійно перерахувати кошти на рахунок позивача в межах суми ліміту, оскільки замовлення від 24.02.2009р. відповідачем так і не було виконано. Суд першої інстанції констатував про те, що зазначення в листі позивача № 68 від 27.08.2009р. про необхідність в подальшому перерахувати кошти на рахунок третьої особи не перешкоджало банку виконати свої договірні зобов'язання, рішення суду та подані позивачем заявки від 24.02.2009року та від 27.08.2009року, перерахувавши кошти на суму 1536600грн. на рахунок позивача відповідно до пункту 1.5 спірного кредитного договору. Однак, відповідач перерахування коштів не зробив. Разом з тим, апеляційний суд, порушивши приписи статті 43 ГПК України про оцінку в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності надав оцінку заяві позивача № 68 від 27.08.2009 р., як єдиному зверненню позивача про видачу кредитному траншу на суму 1536600грн. та дійшов висновку про подання її з порушенням пункту 1.5 спірного кредитного договору, залишивши поза увагою обставини подання заяви про видачу кредитного траншу від 24.02.2009року та прийняття Постанови Харківського апеляційного господарського суду від суду від 19.08.2009року у справі № 02/843-59/86-09 про зобов'язання відповідача надати кредитний транш на виконання спірного договору. З огляду на допущене апеляційним судом порушення положень статті 43 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки апеляційного суду такими, що не спростовують повноти та обґрунтованості висновків суду першої інстанції про незаконність дій відповідача, який відмовив позивачу у наданні кредитного траншу на суму 1536600грн. Також судом першої інстанції встановлено, що згідно Договору про брокерське обслуговування №Б-144/2008 від 10.10.2008року, укладеного позивачем з ФК "Дельта" та поданих ним замовлень № 17, 18, 22, 23, 24 від 27.08.2009року, позивач мав реальну можливість придбати пакети акцій ВАТ "Єнакіївський металургійний завод", ВАТ "Укрнафта", ВАТ "Алчевський металургійний комбінат", ВАТ "Концерн "Стирол", ВАТ "Акціонерний комерційний банк "Форум" з біржових торгів , які проводилися ВАТ "Українська біржа" 27.08.2009року на загальну суму 659 662грн., оскільки запропонована позивачем ціна відповідала купівельній ціні акцій цих емітентів (том 2, а.с. 32, том 1, а.с.29). Суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на 07.04.2010року позивач міг би реалізувати на біржових торгах зазначений пакет акцій за ціною 1517340грн., оскільки вартість акцій зросла (том 1, а.с. 30). Суд першої інстанції дійшов висновку, що різниця між вартістю акцій станом на 07.04.2010року та станом на 27.08.2009року, з якої слід виключити витрати позивача по обслуговуванню спірного кредитного договору, винагороду брокера є втраченою вигодою позивача. Провівши власний розрахунок, суд першої інстанції дійшов висновку, про те, що розмір втраченої вигоди позивача складає 778713,71грн. та прийняв рішення про її стягнення з відповідача, винного у невиконанні договірних зобов'язань по наданню чергового кредитного траншу згідно Кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006 р. Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про встановлення обставин винних дій відповідача у ненаданні кредитного траншу позивачу, внаслідок чого йому було завдано збитків ( втраченої вигоди). Також касаційний суд зазначає про помилковість висновків апеляційного суду на предмет того, що позивач зобов'язаний довести вину відповідача у заподіянні збитків. Відповідно до статей 224, 226 Господарського кодексу України презюмується вина особи, яка порушила господарське зобов'язання. Тому позивач звільняється від обов'язку доведення вини відповідача у завданні збитків. Навпаки, відповідач, зобов'язаний довести суду вчинення ним дій, направлених на вжиття заходів щодо запобігання збиткам, про що було зазначено в рішенні суду першої інстанції. Колегія суддів касаційного суду приймає до уваги, що судами не встановлено обставин вжиття відповідачем заходів, направлених на запобігання збиткам у позивача та не встановлено обставин форс-мажорного характеру, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань. З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права та такою, що підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року, прийнятим з дотриманням чинного законодавства, яке слід залишити в силі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В : 1. Касаційну скаргу ТОВ "Фортекс" задовольнити. 2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року скасувати, рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року у справі № 42/78-10 залишити в силі. Головуючий Н. Ткаченко Судді Л. Катеринчук Г. Коробенко П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 липня 2011 року м. Київ Верховний Суд України у складі: головуючого Берднік І.С., суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Яреми А.Г., - за участю представників: товариства з обмеженою відповідальністю “Фортекс” - Кірси В.В., публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” - Слюсаря О.Б., - розглянувши заяву публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року в справі № 42/78-10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фортекс” до публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про стягнення 778 713,71 грн, в с т а н о в и в: У квітні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю “Фортекс” (далі – ТОВ “Фортекс”) звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути з публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” (далі – ПАТ “УкрСиббанк”) 778 713,71 грн збитків у вигляді неодержаних ним доходів. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на неналежне виконання з боку ПАТ “УкрСиббанк” умов кредитного договору № 11052905000 від 6 жовтня 2006 року, що полягало в неперерахуванні кредитного траншу на замовлення ТОВ “Фортекс”, внаслідок чого ТОВ “Фортекс” не одержало дохід у розмірі 778 713,71 грн, який могло би отримати від купівлі-продажу цінних паперів за кошти цього траншу. Рішенням господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ “УкрСиббанк” на користь ТОВ “Фортекс” збитки у вигляді неодержаного доходу в розмірі 778 713,71 грн. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2010 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вищий господарський суд України постановою від 1 березня 2011 року скасував постанову Харківського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2010 року. Рішення господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2010 року залишив в силі. При цьому Вищий господарський суд України погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань за кредитним договором позивачу було завдано збитків у вигляді неодержаних доходів. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року з підстав, передбачених статтею 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) ПАТ “УкрСиббанк”, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 22 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), просило скасувати цю постанову та направити справу на новий розгляд до Вищого господарського суду України. До поданої заяви ПАТ “УкрСиббанк” долучило копії постанов Вищого господарського суду України: від 7 жовтня 2010 року в справі № 14/1, від 16 квітня 2009 року в справі № 21/188/08-16/213/08, від 2 лютого 2011 року в справі № 2/29-10, від 2 липня 2009 року в справі № 10/216, – у яких, на його думку, по-іншому застосовано судом касаційної інстанції одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах. Ухвалою від 28 квітня 2011 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 42/78-10 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року. Перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав. У справі, що розглядається, судами встановлено, що 6 жовтня 2006 року між ТОВ “Фортекс” (позивач) та ПАТ “УкрСиббанк” (відповідач) був укладений кредитний договір № 11052905000 (далі – кредитний договір), відповідно до пункту 1.1 якого відповідач зобов’язався надати позивачу, а позивач зобов’язався прийняти, належним чином використовувати і повернути відповідачу кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що становить 2 400 000 грн. Умовами кредитного договору передбачено, що поновлюваною кредитною лінією за цим договором вважається форма надання кредиту, яка передбачає його надання позивачу в майбутньому одним траншем або декількома траншами в межах установленого ліміту кредиту та в межах установленого строку кредитування. Лімітом кредитної лінії за договором вважається гранично припустима сума заборгованості позивача перед відповідачем за загальною сумою виданих траншів у будь-який момент дії договору. У пункті 1.4 кредитного договору визначено цільове призначення (мета) кредиту: придбання нерухомості та основних засобів, у тому числі придбання корпоративних прав (акцій, пайової участі) на вторинному ринку. А пунктом 1.5 цього договору передбачено надання кредиту шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника в банку. 24 лютого 2009 року ТОВ “Фортекс” звернулося до ПАТ “УкрСиббанк” з листом № 18, у якому просило надати кредитний транш згідно із зазначеним договором. Листом від 26 лютого 2009 року № 1346 відповідач відмовив позивачу в кредитуванні на умовах кредитного договору, посилаючись на неможливість такого кредитування, що пов’язано із змінами, які відбулися в кредитній політиці банку та на фінансовому ринку. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2009 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25 листопада 2009 року, такі дії відповідача були визнані неналежним виконанням умов кредитного договору та зобов’язано відповідача виконати договірні зобов’язання щодо кредитування ТОВ “Фортекс” на умовах цього договору (справа № 02/843-59/86-09). 27 серпня 2009 року ТОВ “Фортекс” звернулося до ПАТ “УкрСиббанк” із замовленням № 68, у якому просило перерахувати кошти безпосередньо на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Дельта”, з яким позивач уклав договір на брокерське обслуговування № Б-144/2008 від 10 жовтня 2008 року та договір про відкриття рахунку в цінних паперах № 63 від 10 жовтня 2008 року (з доповненням від 15 травня 2009 року). За умовами цих договорів ТОВ “Фортекс” доручило ТОВ „Дельта” (у подальшому – зберігач/повірений) укладати від імені товариства, за відповідну винагороду, договори купівлі-продажу цінних паперів на підставі замовлень товариства, а також відкрити і вести рахунок у цінних паперах, належних товариству, та обслуговувати операції за цим рахунком. Однак вказане замовлення ТОВ “Фортекс” № 68 від 27 серпня 2009 року відповідачем не було виконано. Предметом розгляду в даній справі є вимога ТОВ “Фортекс” про стягнення з ПАТ “УкрСиббанк” різниці між ціною пакетів акцій ВАТ “Єнакіївський металургійний завод”, ВАТ “Укрнафта”, ВАТ “Алчевський металургійний завод”, ВАТ “Концерн “Стирол”, ВАТ “Акціонерний комерційний банк “Форум”, за яку було продано та могло бути придбано позивачем ці акції (відповідно до договору на брокерське обслуговування № Б-144/2008 від 10 жовтня 2008 року, додаткової угоди від 15 травня 2009 року та укладених замовлень-угод на придбання цінних паперів № 16, № 17, № 18, № 19, № 20, № 21, № 22, № 24 та № 25 від 27 серпня 2009 року) на проведених 27 серпня 2009 року ВАТ “Українська біржа” біржових торгах, і ціною вказаних акцій, за яку вказані акції були продані та за яку позивач міг би їх продати на біржових торгах 7 квітня 2010 року. Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків. Особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 614 ЦК України). Згідно зі статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором. З огляду на положення статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про стягнення з ПАТ “УкрСиббанк” на користь ТОВ “Фортекс” 778 713,71 грн неодержаних доходів, не звернув уваги на зазначені вимоги закону та на те, що апеляційним судом установлено правомірність відмови відповідача у наданні чергового траншу за заявкою від 27 серпня 2009 року з урахуванням умов пункту 1.5 кредитного договору та відсутність усіх елементів цивільно-правової відповідальності. Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні даної справи неправильно застосував норми матеріального права, що суперечить висновкам цього суду в інших судових рішеннях у подібних правовідносинах, зокрема у справах № 14/1 та № 21/188/08-16/213/08, заява ПАТ “УкрСиббанк” підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року – скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд. Керуючись статтями 11123 – 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України п о с т а н о в и в: Заяву публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року у справі № 42/78-10 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий І.С. Берднік Судді: М.І. Балюк В.В Кривенко В.П. Барбара Н.П. Лященко С.М. Вус В.Л. Маринченко Л.Ф. Глос Л.І. Охрімчук Т.В. Гошовська П.В. Панталієнко Л.І. Григор'єва В.Ф. Пивовар В.С. Гуль П.П. Пилипчук В.І. Гуменюк О.І. Потильчак М.Б. Гусак Б.М. Пошва А.А. Ємець О.Б. Прокопенко Т.Є. Жайворонок Я.М. Романюк В.В. Заголдний Ю.Л. Сенін Г.В. Канигіна А.М. Скотарь Є.І. Ковтюк Т.С. Таран П.І. Колесник О.О. Терлецький М.Є. Короткевич І.Б. Шицький В.І. Косарєв А.Г. Ярема Правова позиція З огляду на положення статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв"язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Думаю, що ВГСУ залишиться на своїй позиції, потрібно почекати. Були ще ось такі по цивільному судочинству де Дніпропетровський апеляційний дійшо виснвку, що кредитний транш це не кредитна операція: УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа №22ц - 565/10 Головуючий в І інстанції - Багрова А.Г. Категорія 27 Доповідач Кузнєцов В.О. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого - Приходченко А.П. суддів - Кузнєцова В.О., Лаченкової О.В., при секретарі - Журавель Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживача, - ВСТАНОВИЛА: В серпні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживачів. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 06 червня 2008 року він уклав з відповідачем договір про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008. Ліміт кредитної лінії становить 38900 доларів США, цільове використання кредиту - споживчі цілі. На порушення положень договору, ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не виконує своїх зобов’язань. 08.07.2009 року та 14.07.2009 року він звертався з письмовою заявою про видачу траншу кредиту у розмірі 7100 доларів США. 21 липня 2009 року та 22 липня 2009 року він звернувся із заявою про видачу траншу кредиту у розмірі 21000 доларів США. Однак відповідач таких траншів йому не надав, мотивуючи тим, що йому необхідно надати до банку документи, що підтверджують наявність доходів у валюті кредиту в сумі, не меншій за суму кредиту, посилаючись на п.1.3 договору. Вважаючи дії відповідача незаконними, просив ухвалити рішення, яким визнати дії відповідача протиправними щодо невидачі йому траншу кредиту, зобов’язати виконати свої зобов’язання за договором про надання кредитної лінії та видати залишок кредиту, стягнути з відповідача на його користь 38745грн. у відшкодування збитків, пеню у розмірі 88082,88грн. і 5000грн. у відшкодування моральної шкоди. В ході розгляду справи позивач збільшив розмір вимог в частині стягнення пені та просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 337811,53грн. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року позовні вимоги були задоволені частково. Визнані дії відповідача протиправними щодо невидачі позивачу траншу кредиту згідно договору про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008 від 06.06.2008 року за його заявами від 08.07.2009 року, 14.07.2009 року, 21.07.2009 року, 22.07.2009 року. Зобов’язано відповідача виконати свої зобов’язання за договором про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008 від 06.06.2008року шляхом видачі позивачу залишку кредитних коштів. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму пені у розмірі 337811,53грн. та вирішено питання стосовно судових витрат. З таким рішенням не погодився відповідач, який звернувся до суду з апеляційною скаргою і посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповно з’ясовані обставини , що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції, винести нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. В судовому засіданні було встановлено і це відповідає дійсності, що 06 червня 2008 року сторони уклали договір про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008. ( а. с. 8 – 20 ). Ліміт кредитної лінії становить 38900доларів США, цільове використання кредиту - споживчі цілі. Задовольняючи позовні вимоги про визнання дій відповідача протиправними щодо невидачі траншів кредиту та зобов’язуючи банк видати залишок кредитних коштів, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача не відповідають вимогам договору та діючому законодавству. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції є вірним. Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти . Частиною 3 ст. 510 ЦК України передбачено якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ч.5 ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов’язаний при наданні кредитів дотримуватися основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів. Пунктом 1.8 частини 2 договору про надання кредитної лінії ( а.с.14 ) передбачено право банку призупинення та відміни видачі кредитних коштів. У застереженні № 2 цього пункту зазначено, що про призупинення чи відміну у видачі кредитних коштів банк повідомляє позичальника письмово. Однак до звернень позивача у липні 2009 року про видачу кредитних коштів, відповідач не повідомляв позивача про призупинення чи відміну у видачі таких коштів. При укладанні договору банк перевірив кредитоспроможність позивача. У якості забезпечення договору про надання кредитної лінії був укладений договір іпотеки ( а.с. 106 – 108 ), згідно якого позивач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Позивач своєчасно сплачував належні платежі. Тобто у банку не було підстав для призупинення видачі кредитних коштів і такого рішення він не приймав, оскільки про це позивача не повідомляв письмово. Вимоги банку, які були викладені у відповідях на звернення позивача не можна вважати письмовим повідомленням про призупинення видачі кредитних коштів, оскільки це лише відповідь. Вимога банку про надання документів, що підтверджують наявність доходів позивача у валюті кредиту у сумі не меншій за суму кредиту, не відповідає вимогам закону. Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Позивач не є суб’єктом , якому НБУ надано право на здійснення операцій в іноземній валюті, а тому вказана вимога банку є незаконною. У разі, якщо банк вважав недостатнім такий вид забезпечення кредитного договору, як укладений договір іпотеки, з урахуванням зменшення вартості предмета іпотеки (квартири), відповідач мав право запропонувати позивачеві укласти будь який іншій договір у забезпечення кредитного договору. Колегія суддів приходить до висновку проте, що позивач не міг виконати умов договору про надання кредитної лінії, передбачених п. 1.3.10 про надання належним чином оформлених і у формі, що задовольняє банк, кредитних заявок, оскільки саме відповідач повинен був надати бланки заявок. Позивач же у будь який час готовий був заповнити бланки заявок, про що свідчать його звернення до банку про надання кредитних коштів. Посилання суду на те, що дія договору не поширюється на позивача, зокрема п.1.3, не відповідає дійсності, але це не є підставою для скасування рішення, ухваленого в цілому з дотриманням норм матеріального та процесуального права. За викладених вище обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання дій відповідача протиправними, зобов’язання виконати умови договору про надання залишку кредитних коштів відповідно договору про надання кредитної лінії є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін. Разом з тим колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги в частині скасування рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 337811,53грн., оскільки суд першої інстанції прийшов до такого висновку , порушивши норми матеріального права. Відповідно до ст. ст. 47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» договір про надання кредитної лінії не відноситься до кредитних операцій, а тому на цій договір не може поширюватись положення Закону України «Про захист прав споживачів». У позивача не має законних підстав для стягнення з відповідача на його користь пені, у зв’язку з невиконанням умов договору, оскільки сам договір не передбачає взагалі відповідальності банку, а дія Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини не поширюється. За таких обставин рішення суду в цій частині необхідно скасувати та відмовити у задоволенні позову. Рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог не оскаржується . Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.п.3,4, ст. 313 ЦПК України, колегія суддів, – ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити частково. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на користь ОСОБА_1 пені у розмірі 337811 (триста тридцять сім вісімсот одинадцять) гривень 53 копійки – скасувати. Відмовити ОСОБА_1 у задоволені позову до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в цій частині . В іншій частині рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26жовтня 2009 року залишити без змін. Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу. Судді: Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2011 року м. Київ Колегія суддів Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Балюка М.І., Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі – ПАТ “ОТП Банк”) про захист прав споживачів, в с т а н о в и л а : У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 6 червня 2008 року укладено з відповідачем договір про надання кредитної лінії № Сг1-SМЕ306/217/2008 на загальну суму 38 900 доларів США на цільове використання кредиту – споживчі цілі. На порушення умов договору, положень ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач не виконує своїх зобов’язань. 8 липня 2009 року та 14 липня 2009 року він звертався з письмовою заявою про видачу траншу кредиту в сумі 7 100 доларів США, а 21 липня 2009 року та 22 липня 2009 року - із заявою про видачу чергового траншу кредиту в сумі 21 тис. доларів США. Однак відповідач таких траншів йому не надав, мотивуючи тим, що він повинен надати до банку документи, що підтверджують наявність доходів у валюті кредиту в сумі, не меншій за суму кредиту, посилаючись на п. 1.3 договору. Вважаючи дії відповідача незаконними, ОСОБА_3 просив ухвалити рішення, яким визнати дії відповідача щодо невидачі йому чергових траншів кредиту протиправними; зобов’язати виконати умови за договором про надання цих траншів та видати залишок кредиту; стягнути з відповідача на його користь 38 745 грн. на відшкодування збитків, пеню в розмірі 88 082 грн. 88 коп. і 5 тис. грн. моральної шкоди. Під час розгляду справи позивач збільшив розмір вимог у частині стягнення пені та просив стягнути з відповідача на його користь пеню в розмірі 337 811 грн. 53 коп. Рішенням Нікопольського міськрайониого суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року позов задоволено частково. Визнані дії відповідача щодо невидачі ОСОБА_3 траншу кредиту за договором про надання кредитної лінії № Сг1-SМЕ306/217/2008 від 6 червня 2008 року за його заявами від 8, 14, 21 та 22 липня 2009 року протиправними. Зобов’язано відповідача виконати свої зобов’язання за договором про надання кредитної лінії № Сг1-SМЕ306/217/2008 від 6 червня 2008 року шляхом видачі ОСОБА_3 залишку кредитних коштів. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 337 811 грн. 53 коп. та вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 березня 2010 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ПАТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_3 пені в сумі 337 грн. 811 коп. скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові в цій частині відмовлено; у решті рішення залишено без змін. У касаційній скарзі ПАТ «ОТП Банк» порушується питання про скасування рішення Нікопольського міськрайониого суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року й рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 березня 2010 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 та ухвалення нового рішення про відмову в позові. У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 березня 2010 року в частині відмови йому в позові про стягнення пені та залишення в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга ПАТ «ОТП Банк» підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з таких підстав. Установлено, що 6 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ “ОТП Банк” укладено договір про надання кредитної лінії. Ліміт кредитної лінії становить 38 900 доларів США, цільове використання кредиту – споживчі цілі. З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 6 червня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки про передачу в іпотеку банку об’єкт нерухомого майна - АДРЕСА_1. Пунктом 1.7.3. договору передбачено, що ПАТ “ОТП Банк” надає позивачу кредит однією сумою чи траншами згідно з кредитними заявками позичальника, які надаються позичальником до банку не пізніше 3 (трьох) банківських днів до дня передбачуваної дати надання траншу. 8 липня 2009 року та 14 липня 2009 року позивач звертався до відповідача із заявами про надання чергового траншу кредиту в сумі 7 100 доларів США, однак відповідач своїм листом від 20 липня 2009 року відмовив йому в наданні наступного траншу, зазначивши, що обов’язковою умовою для отримання траншу є надання до банку документів, що підтверджують наявність у ОСОБА_3 , як позичальника, доходів у валюті кредиту в сумі не меншій за суму кредиту (згідно з п. 1.3 кредитного договору). 21 липня 2009 року позивач знову звернувся до банку із заявою про видачу йому чергового траншу кредиту в розмірі 21 тис. доларів США, однак банк своїм листом від 23 липня 2009 року відмовив йому в наданні наступного траншу, зазначивши, що обов’язковою умовою для отримання траншу є надання до банку документів, що підтверджують наявність у ОСОБА_3 , як позичальника, доходів у валюті кредиту в сумі, не меншій за суму кредиту (згідно з п. 1.3 кредитного договору). Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що під час укладення договору банк перевірив кредитоспроможність позивача. У якості забезпечення договору про надання кредитної лінії укладений договір іпотеки, згідно з яким позивач передав в іпотеку банку об’єкт нерухомого майна, АДРЕСА_1. ОСОБА_3 своєчасно сплачував належні платежі, тому в банку не було підстав для призупинення видачі кредитних коштів. Про зміну умов договору за зазначених обставин відповідач не повідомляв позивача письмово, і таке рішення не приймалося. Проте погодитися з такими висновками судів не можна. Пунктом 2.2.7 кредитного договору сторонами визначено, що у разі погіршення фінансового стану позичальника банк має право зменшити розмір ліміту кредитної лінії чи призупинити, у тому числі скасувати видачу кредитних коштів. Посилаючись на цей пункт договору та відмовляючи позивачу в наданні чергових траншів кредиту, відповідач наводив підстави відмови, зокрема, що курс долара США відносно гривні збільшився майже вдвічі з моменту укладення кредитного договору, а також той факт, що нерухоме майно, яке передане в іпотеку банку з метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_3 за кредитним договором, значно здешевіло. За цих обставин перед наданням чергових траншів кредиту банк обґрунтовано зажадав від ОСОБА_3 надання документів, що підтверджують дохід останнього, рівень якого дозволить зробити висновок про достатню платоспроможність позичальника. ОСОБА_3 не повідомив відповідача про наявність у нього таких або інших доходів, які б підтверджували його кредитоспроможність та наявність забезпечення кредитів. Згідно із ч. 5 ст. 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів. Відповідно до ч. 1 ст. 1056 Цивільного кодексу України кредитодавець має право відмовитись від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. У п. 1.3.10. кредитного договору сторони, крім зазначеного, передбачили, що право позичальника на отримання кредиту, серед іншого, виникає після надання в банк належним чином оформлених і у формі, що задовольняє банк, кредитних заявок. Заявок, як установлено судами, позивачем надано не було. Не можна погодитися з висновками судів про те, що позивач не міг виконати п. 1.3.10. кредитного договору, оскільки саме відповідач не надав позивачу бланки заявок, а вони на отримання траншу мають певну встановлену форму. Проте позивач, отримавши перший транш кредиту, знав порядок надання кредиту та за якою формою подається заява на одержання чергових траншів, однак цього порядку не дотримався. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову ОСОБА_3 підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові. Разом з тим відмова ОСОБА_3 у позові про стягнення пені в сумі 337 811 грн. 53 коп. рішення апеляційного суду відповідає обставинам справи, вимогам чинного законодавства, а наведені позивачем доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, тому відсутні й підстави для задоволення його касаційної скарги. Керуючись ст. ст. 335, 336, 341 ЦПК України, колегія суддів в и р і ш и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” задовольнити. Рішення Нікопольського міськрайониого суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року й рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 березня 2010 року скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_3 та стягнення з публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” судових витрат і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 У решті - рішення апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.І. Балюк Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін Я.М. Романюк Можливо Вам потрібно ось це, про що йдеться в статті: http://antiraid.com.ua/news/9754-sud-zache...uju-liniju.html Суд зачеркнул кредитную линию 02.07.2011 Шевченковский суд столицы создал прецедент аннулирования обязательств по кредитным линиям, которые банки открывали своим клиентам — юридическим лицам (или предприятиям). Согласно решению суда, принятого по иску председателя правления «Укртатнефти» Павла Овчаренко к «Альфа Банку», поручительство по кредитному договору, деньги по которому выделялись траншами, — не имеет законной силы, так как оно не было привязано к конкретной сумме займа. Банкиры утверждают, что такая судебная практика может привести к оспариванию большинства корпоративных кредитов, которые выделялись траншами в несколько этапов. Согласно письму «Альфа Банка» в адрес Нацбанка (копией располагает «i»), господин Овчаренко выступал поручителем компании «Агрикор», которая обратилась в банк за кредитной линией. Банк открыл компании кредит в размере до EUR13 млн., из которых к началу 2009 г. «Агрикор» выбрал около EUR3,2 млн. Заемщик прекратил обслуживать свой долг к февралю 2009 г., и после иска одной из связанных с ним компаний был признан банкротом. А так как в процессе банкротства компании ее имущество оказалось выведено из-под залога банка-кредитора, «Альфа Банк» попытался взыскать задолженность с поручителя, которым выступал господин Овчаренко. После ряда встречных судебных исков, господин Овчаренко обратился в Шевченковский районный суд Киева с требованием признать незаконным договор поручительства на основании того, что при заключении основного кредитного договора сумма займа не была определена — чего требует закон о банках и банковской деятельности. Суд поддержал истца, и 17 июня вынес решение, согласно которому если в первичном кредитном договоре не урегулированы основные обязательства клиента (не определена сума кредита), то недействительно как основное обязательство компании «Агрикор» вернуть кредит, так и поручительство господина Овчаренко. «Такое решение принято вопреки тому, что договором о предоставлении кредитной линии установлены все существенные условия договора, в том числе: лимит кредитной линии (максимальная сума предоставляемого кредита), размер процентов за пользование кредитом, сроки и порядок возврата кредита, срок действия кредитной линии, способы обеспечения обязательств заемщика и др. Таким образом, договор кредитной линии вступил в силу с момента подписания его сторонами, и на момент заключения договора поручительства основное обязательство было действительным. Кроме того, поручительство заключалось на всю сумму возможной кредитной линии, параметры которой были установлены полностью»,— сказано в письме «Альфа Банка», подписанном и.о. председателя правления Тамарой Соломиенко. При этом кредит выдавался в несколько траншей после заключения дополнительных соглашений. По мнению юристов банка, тот факт, что судьи разделили основной кредитный договор и дополнительные соглашения по нему,— угрожает массовыми попытками поручителей по кредитным линиям компаний оспорить свои обязательства. «Такая судебная практика создает основы для признания недействительными поручительств по большинству корпоративных кредитов, которые выделялись в несколько этапов. Что может привести к росту объемов просроченной и невозвратной задолженности в банковской системе»,— считают юристы «Альфа Банка», и просят Нацбанк выступить третьей стороной при рассмотрении апелляции на решение Шевченковского суда. Директор юридического департамента НБУ Виктор Новиков говорит, что НБУ принимает участие в рассмотрении судебных претензий на стороне банка в том случае, если спор касается системных вопросов, влияющих на стабильность банковской системы как таковой. «Мы не можем быть адвокатами банков в каждом разбирательстве, особенно если оно касается договорных отношений. Однако, если вопрос касается трактовки нормативно-правовых актов и законов, это наша обязанность — участвовать в судебном разбирательстве. И пока в высших судебных инстанциях нам всегда удавалось отстоять интересы банковской системы»,— говорит чиновник. Однако банкиры говорят, что пока НБУ вмешается в решение проблемы с кредитными линиями и добьется решения Высшего специализированного суда по рассмотрению гражданских и уголовных дел (он — высшая инстанция в разбирательствах такого рода), заемщики забросают местные суды исками. Причем не столько с требованием аннулировать их поручительства по кредитам, выданным корпоративным клиентам в несколько траншей, сколько с требованиями признать недействительными сами договоры займа, ставшие основой для открытия кредитных линий. «Отвязав основной кредитный договор от допсоглашений, суд создал основания для признания недействительными большинство кредитных соглашений о предоставлении займов юрлицам»,— считает президент Украинского аналитического центра Александр Охрименко.— В первую очередь это касается так называемых инвестиционных кредитов на обновление оборудования, строительство и закупку техники, а также кредитов на пополнение оборотных средств, которые в большинстве своем оформлены в виде револьверных линий». По мнению экспертов, таким образом под угрозой оказывается почти половина корпоративных кредитов в портфеле банков. «По моим оценкам, около 40% корпоративных кредитов в системе выдано в формате так называемых кредитных линий, когда заемщики выбирают у банка средства по мере возникновения капитальных затрат или потребности в оборотных средствах»,— говорит председатель правления банка «Хрещатик» Дмитрий Гриджук.— И если банки столкнутся с массовыми попытками заемщиков такие кредиты оспорить, то такие проекты, безусловно, будут сокращаться. В результате чего заемщикам придется оформлять несколько прямых кредитов, либо постоянно переоформлять залоги, что увеличит их затраты на привлечение средств». Александр ДУБИНСКИЙ, Экономические известия Дивіться ще ці: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11424320 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6590405 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7435492

Справа № 18/42 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" липня 2011 р. Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій В.М., розглянувши касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Закарпатської області від 11.03.2011 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2011 р. у справі № 18/42 господарського суду Закарпатської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імік" до відповідача Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" третя особа Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 про визнання недійсним договору за участю представників: ТОВ "Імік" – Бахтин І.І.; ПАТ "Дельта Банк" – Скибенко Я.П.; ФОП ОСОБА_1 – не з'явилися; в с т а н о в и л а : Товариство з обмеженою відповідальністю "Імік" звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом та просило суд визнати недійсним іпотечний договір № 22/Zквіп-08 від 16.07.2008 р., укладений між ТОВ "Імік" та ТОВ "Український промисловий банк". Предметом іпотеки за спірним договором є земельна ділянка загальною площею 1,0900 га, що розташована за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Дворжака-Тельмана, та об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Дворжака (вул. Кліма Е.), буд. б/н, вул. Тельмана, буд. б/н. В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що оспорюваний договір підписаний з боку позивача особою, яка не наділена такими повноваженнями, а отже суперечить ст. ст. 203, 207 Цивільного кодексу України (т.1 а.с.2-4). Відповідач у справі – ТОВ "Український промисловий банк" у відзиві на позов проти заявлених вимог заперечує, посилаючись на те, що особа, яка підписала іпотечний договір, була уповноважена на його підписання рішенням загальних зборів учасників позивача, оформленим протоколом № 3 від 28.05.2008 р. (т.1 а.с.77-79). Рішенням господарського суду Закарпатської області від 09.06.2010 р. у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що волевиявлення, яке здійснюється загальними зборами, вважається вираженим від імені товариства, тому рішення загальних зборів учасників ТОВ "Імік" є належною підставою для підписання ОСОБА_2 від імені позивача іпотечного договору № 22/Zквіп-08 від 16.07.2008 р. (т.1 а.с.143-148). Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2010 р. рішення господарського суду Закарпатської області від 09.06.2010 р. залишено без змін (т.1 а.с.174-175). Постановою Вищого господарського суду України від 28.12.2010 р. вказані судові акти скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області (т.1 а.с.195-198). Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 15.02.2011 р. замінено відповідача його правонаступником – Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк". За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Закарпатської області від 11.03.2011 р. позов задоволено повністю (т.2 а.с.102-109). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір підписаний з боку позивача особою, яка не наділена такими повноваженнями, а отже суперечить ст. ст. 203, 207 Цивільного кодексу України. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2011 р. рішення господарського суду Закарпатської області від 11.03.2011 р. залишено без змін (т.3 а.с.17-23). Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ПАТ "Дельта Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 також звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Вимоги касаційних скарг мотивовані порушенням судами норм матеріального права (т.3 а.с.32-36, 44-47). Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційні скарги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Під час нового розгляду справи по суті заявлених вимог, суд першої інстанції, та, переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, апеляційна інстанція встановили наступні обставин. 16.07.2008 р. між сторонами у справі –ТОВ "Імік" та ТОВ "Український промисловий банк" був укладений іпотечний договір № 22/Zквіп-08, відповідно до якого, з метою забезпечення виконання зобов’язань Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, що виникають з кредитного договору № 22/КВ-08 від 16.07.2008 р., передано в іпотеку земельну ділянку загальною площею 1,0900 га, що розташована за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Дворжака-Тельмана, та об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Дворжака (вул. Кліма Е.), буд. б/н, вул. Тельмана, буд. б/н. Предметом спору у даній справі є дійсність іпотечного договору № 22/Zквіп-08 від 16.07.2008 р. Як на підставу недійсності цього договору позивач посилається на те, що договір з боку позивача укладений особою поза межами її повноважень. Так, позивач зазначає, що рішення загальних зборів учасників товариства позивача є неналежною підставою для підписання ОСОБА_2 від імені позивача іпотечного договору, оскільки не є документом, на підставі якого виникають правовідносини представництва. Разом з тим, на виконання вказаного рішення керівником товариства довіреності видано не було. Суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, виконав вказівки суду касаційної інстанції, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 28.12.2010 р., та дійшов правильного висновку про те, що особа, яка підписала від імені позивача іпотечний договір № 22/Zквіп-08 від 16.07.2008 р., діяла всупереч вимогам чинного законодавства. Так, відповідно до ч. ч. 1, 2, ст. 65 ГК України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно статуту чи інших установчих документів. Пунктом 6.1. статуту ТОВ "Імік" визначено, що його вищим органом управління є збори учасників. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства належить прийняття рішень щодо передачі активів товариства в заставу, а також відчуження та придбання товариством нерухомого майна та транспортних засобів. Разом з тим, управління поточною діяльністю товариства здійснюється виконавчим органом –директором (п. 6.4. статуту). Директор забезпечує виконання рішень зборів учасників (п. 6.4.2. статуту). В силу ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 244 ЦК України представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Згідно ч. 1 ст. 246 ЦК України, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи. Відтак, у даному випадку, після прийняття компетентним органом (загальними зборами) рішення щодо укладення іпотечного договору, що віднесено до його виняткових повноважень, директор в силу вимог закону та статуту зобов'язаний, на виконання цього рішення, видати довіреність на укладення відповідної угоди. Отже, оскільки судами встановлено, що ОСОБА_2 при підписанні іпотечного договору № 22/Zквіп-08 від 16.07.2008 р. від імені позивача діяла безпосередньо на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ "Імік", не маючи при цьому довіреності на вчинення вказаних дій, виданої директором товариства, ними зроблено правильний висновок про те, що договір від імені позивача підписаний не у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того іпотечний договір № 22/Zквіп-08 від 16.07.2008 р., в порушення вимог ст. 207 ЦК України, не скріплений печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імік". За таких обставин, суди обгрунтовано на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України визнали недійсним іпотечний договір № 22/Zквіп-08 від 16.07.2008 р., з підстав недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 2 ст. 203 ЦК України, щодо необхідного обсягу цивільної дієздатності особи, яка вчиняє правочин. Доводи, викладені в касаційних скаргах, не приймаються до уваги, оскільки були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та їм дана відповідна правова оцінка. Враховуючи зазначене, підстави для зміни чи скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2011 р., якою залишено без змін рішення господарського суду Закарпатської області від 11.03.2011 р., відсутні. З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А : постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2011 р. у справі № 18/42 господарського суду Закарпатської області залишити без змін, а касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 –без задоволення. Головуючий суддя Кузьменко М.В. Судді Васищак І.М. Палій В.М http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1714422

Зверніться в лічку

Усе пока йде нормально. Вчора Староміський суд скасував заходи забезпечення по справі яку залишено без розгляду за заявою банку ще в 29.12.10р. Але 26.05.11р. суддя Замостянського райсуду Вінниці з метою забезпечення позову банку про стягнення грошових коштів забезпечив також позов. Ухвала була оскаржена в ап суд. 04.06.11р. ап суд відмовив в відкладення справи в звязку з моєю участю в слуханні колегією ВССУ заяви до ВСУ про перегляд ухвали ВССУ про скасування рішення ап суду про скасування рішення першої інстанції про визнання кредитного договору недійсним і залишив забезпеченння в силі. Але оскільки майно уже не належало позичальнику це забезпечення не спрацювало і банк не зміг добитися накладення заборони відчуження. 04.07.11р колегія ВССУ не відбулась - незявилась суддя доповідач через що розгляд про допуск до ВСУ відкладено на 10-00год. на 11.07.11р. Результати повідомлю

Називається "Видатковий касовий ордер"

Ярослав, у них же є показник за яким вони ведуть статистику своєї роботи - "надходження до бюджету"

Судова практика і СКУ не пов'язує права дітей на користування житлом (місцем перебування) з пропискою (реєстрацією), тому не важливо щоб вони були прописано, тому потрібно аргументовано, належними доказами довести, що вони там проживали до отриманння кредиту. Можливо у Вас з продавцем був договір оренди житла...

Ну, слухання позову про визнання банку іпотекодержателем сьогодні зупинили та подали заяву про скасування забезпечення позову від 04.11.10р. Гади подали заяву про забезпечення позову до першого власника та не вказавши нового власника, який уже був на той момент, суд не дослідивши чиє майно забороняє відчужувати наклав арешт без вказання власника. Далі банк подав заяву про залишення ПЗ без розгляду. Подано нами сьогодні заяву про скасування заходів забезпечення. Завтра в апеляції поновлення строку на ап ск на ухвалу про поворот виконання - там є підстави процесуального характеру. Хочу ще про головне поспілкуватись з Форумчанами. Для чого мені потрібно робити торги і що це дає ??? Стаття 328. Підстави набуття права власності 1. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. 2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Стаття 330. Набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права 1. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Стаття 334. Момент набуття права власності за договором 1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. 2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. 3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. 4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача 1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. В даному випадку перший власник мав право розпорядитися своїм майном на свій розсуд та продати. Так, через торги ми матимемо добросовісного набувача і банк не зможе майно витребувати(!!!) так, як це заборонено ч.2 ст.388 ЦКУ Але,якщо банк добється поновлення прав іпотекодержателя - тоді й добросовісність нового власника нічого не дасть !!! Стаття 23. Наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. У разі видачі заставної перехід права власності на предмет іпотеки не допускається до повного задоволення вимоги за заставною, крім переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування чи правонаступництва. На момент купівлі продажу майно уже не було іпотечним тобто й переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки не було тай перейщло воно до нового власника не від іпотекодавця до іншої особи, бо його (іпотекодавця) уже не було ??? А може піти черекз видачу заставної тоді спрацює (можливо) ч.4 ст.23 ЗУ Про іпотеку? Хто як думає, поділіться будь ласка своїм досвідом і знаннями !!!

Я також такої думки але це ж наш "гуманний" суд і це банк з його преференціями !!! Але подивіться, що банк далі витворяє: Ми у нотаріуса уже підготовили вносити в реєстри обтяження, зайшли 25.06.11р. в реєстр а там заборона за ухвалою Староміського суду м. Вінниці по якійсь невідомій нам справі. Тобто "зробили" тишком. 29.06.11р. будем шукати який суддя і що за ухвала. Заборона вчинена державною нотаріальною конторою. І ще одне, чи можу я перейти в атаку по позову банку про визнання його іпотекотержателе, наприклад таким шляхом: 1. Відповідач, новий власник майна пред'являє зустрічний позов, або інший позов до банку і до першого власника, бувшого позичальника і бувшого іпотекодавця (це одна особа) і просить стягнути суму заборгованості перед банком на корись банку з боржника, бувшого іпотекодавця і виграю цю справу. Боржнику таке рішення не страшне, адже у нього уже немає ні грошових рахунків і ніякого майна. 2. Перший власник, бувший позичальник і бувший іпотекодавец (це одна особа), як третя особа з самостійними вимогами подає такий зустрічний позов, але на засіданні 29 червня новий власник Відповідач подасть клопотання про залцчення третьої особи і це дасть змогу відкласти засідання та дати можливість оплатити мито за зустрічним позовом адже засідання о 9 год. і всі дні вихідні ??? Хто що може підсказати пишіть або подзвоніть мені по Скайпу ypbezz !

Після "наїзду" (догадайтесь самі КОГО) на ВГССУ після залишення ним в силі Рішення Печерського суду було скасоване рішення апеляційного суду по даній справі. Рішення ВГССУ було виставлене на антирейді. На Іпотечне майно булі зняті обтяження і воно було продано. Банк в суді тихо без повідомлень позичальника і він же іпотекодавець вчинив поворот виконнання та звернувся до нотаріуса про поновлення заборонних записів. Нотаріус відмовив. Тоді банк подав нижче викладений позов до нового власника. Вважаю, що правові підстави для задоволення цього позову відсутні. Фле ПРОШУ ДОПОМОГИ ВСІХ, як захищатись ??? Спарава призначена ухвалою про порушення провадження зразу до судового слухання без підготовчого засідання. Призначена на 9 год. на 29 червня Чекаю допомоги і поділюсь досвідом з усіма УКРСИББАНК І* N Р РАКІ ВА5 Сгоир ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО „УКРСИББАНК" Подільський РЕГІОНАЛЬНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ 21032, м. Вінниця, вул. Чорновола, 29. №3071/399 від 10.05.2011 р. Калинівський районний суд Вінницької області м. Калинівка, вул. Дзержинського, 70 / Позивач: Публічне акціонерне товариство „УкрСиббанк" юридична адреса: 61050, м. Харків, гір-т. Московський, 60. поштова адреса: 21032, м. Вінниця, вул. Чорновола, 29. Код ЄДРПОУ 09807750. Відповідач: Особа 1 ПОЗОВНА ЗАЯВА про визнання АТ «УкрСиббанк» іпотекодержателем нерухомого майна. Обставини спірних правовідносин: 23 квітня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (назва змінена на - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», надалі - Позивач) та Особа 2 (надалі - Відповідач) було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11338521000 (надалі - Кредитний договір) у відповідності до умов якого Відповідачем було отримано кредит в іноземній валюті в сумі 70 000,00 доларів США у порядку і на умовах визначених договором. Згідно умов Кредитного договору Позивач прийняв на себе зобов'язання надати Відповідачу кредитні кошти, що і було виконано у встановленому договором порядку. В якості забезпечення зобов'язань за Кредитним договором між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір іпотеки від 23 квітня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу особа 3 та зареєстрований в реєстрі за № 1234 (надалі — Договір іпотеки). Відповідно до його умов, в забезпечення кредиту було надано нерухоме майно, а саме: житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами розташованого в м. Вінниці Інформація 1. Згідно п. 2.1 Кредитного договору виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором забезпечується, в тому числі, заставою нерухомості, а саме: житловим будинком з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами розташованого в м. Вінниці по Інформація 1. Право власності на предмет іпотеки належить Нашті Михайлу Михайловичу. Відповідно до п. 1.2 Договору іпотеки іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань іпотекодавця (Особа 2) за Кредитним договором. Відповідно до листа №60/02-32 від 25.10.2010 року, ПАТ «УкрСиббанк» отримав повідомлення від про те, іцо 25.10.2010 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Особа-3 було знято заборону відчуження нерухомого майна, а саме : з житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами розташованого в м. Вінниці по вул. на підставі рішення Апеляційного суду Вінницької області від 21.10.2010 року. Після зняття заборони на відчуження даного заставного майна та після виключення даного майна з реєстру обтяжень , дане заставне майно було продано 26.10.2010 року громадянину Особа-1, м. Калинівка, вул. В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; Відповідно до ч. 1. ст. 574 Цивільного кодексу України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Аналогічна норма визначена ч. 1 ст. З Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку», обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Згідно ст. 23. Закону України «Про іпотеку», яка регламентує наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи : У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Враховуючи зазначене та зважаючи на те, що згідно ухвали Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 02 березня 2011 року касаційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» була задоволена, рішення апеляційного суду Вінницької області від 21.10.2010 року скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі, - Позивач звертається до суду з цим позовом для визнання за АТ «УкрСиббанк» права іпотекодержателя на нерухоме майном, яке відповідно до Договору іпотеки забезпечує кредитне зобов'язання між Банком та Наштою М.М. В зв'язку з невиконанням Відповідачем взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, в серпні 2009 року АТ «УкрСиббанк» звернулось до Замостянського районного суду м. Вінниці з позовом про стягнення заборгованості з Нашти М.М.., а також поручителів за Кредитним договором. Дана справа була зупинена до вирішення справи за позовом Особа-2 до АТ «УкрСиббанк», треті особи поручитель., поручитель, Особа-3 про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, договорів поруки, про встановлення строку сплати заборгованості по кредиту, стягнення з АТ «УкрСиббанк» грошових коштів. 31.08.2010 року Ленінським райсудом м. Вінниці по справі за позовом Нашти Михайла Михайловича до АТ «УкрСиббанк», треті особи Нашта С.Г., Войченко С.А., Свириденко А.Б. про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, договорів поруки, про встановлення строку сплати заборгованості по кредиту, стягнення з АТ «УкрСиббанк» грошових коштів було винесено рішення, яким в позовних вимогах Особі-2 було відмовлено. Не погодившись зі вказаним рішенням позивач Особа-2 подав апеляційну скаргу. 21 жовтня 2010 року Апеляційний судом Вінницької області розглянув апеляційну скаргу Особи-2 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 31.08.2010 року по справі за позовом Особи-2 до АКІБ «УкрСиббанк», треті особи поручмтелі та нотаріус про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, договорів поруки, про встановлення строку сплати заборгованості по кредиту, стягнення з АТ «УкрСиббанк» грошових коштів. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі : головуючого , суддів в справі ухвалила 21 жовтня 2010 року нове рішення, яким задовольнила апеляційну скаргу Особи-2, скасувала рішення Ленінського районного суду від 31.08.2010 року, ТА ЗАДОВІЛЬНИЛА ПОЗОВНУ ЗАЯВУ Особи-2. а також, вирішила : 1. Визнати недійсним Договір про надання споживчого кредиту № 11338521000 від 23.04.2008 року. 2. Визнати недійсним Договір іпотеки нерухомого майна від 23.04.2008 року зареєстрованого в реєстрі під №1233. 3. Визнати недійсним Договір поруки № 199917 від 23.04.2008 року. 4. Визнати недійсним Договір поруки №199918 від 23.04.2008 року. 5. Зобов'язати приватного нотаріуса виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек, щодо обтяження майна, яке є предметом іпотеки на підставі Договору іпотеки від 23.04.2008 року. 6. Встановив наслідком визнання недійсним Договору про надання споживчого кредиту №11338521000 від 23.04.2008 року наявність грошового зобов'язання Особи-2 перед АТ «УкрСиббанк» в сумі 66 125,13 доларів США строк погашення якого настає для позичальника 21.04.2028 року. 7. Стягнути з АКІБ УкрСиббанк на користь Особи-2 кошти в сумі 120 219,43 грн., як витрати на обслуговування кредиту та разові комісійні витрати. 8. Стягнути з АКІБ УкрСиббанк на користь Особи-2 кошти в сумі 7 111,62 грн., як збитки завдані, в наслідок страхування іпотечного майна, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. ПАТ «УкрСиббанк» не погодившись з рішенням апеляційного суду Вінницької області подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України. 2 березня 2011 року ВССУ виніс ухвалу по справі за позовом особи-2 до АТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитних договорів, договорів порук та іпотеки, якою касаційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» була задоволена. Рішення апеляційного суду Вінницької області від 21.10.2010 року скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі. В зв'язку з тим, що результат розгляду цього позову прямо впливає на юридичну долю нерухомості, а саме: житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами розташованого в м. Вінниці по вул. , в частині права розпорядження цим майном, для унеможливлення відчуження вказаної нерухомості до вирішення спірних правовідносин, - АТ «УкрСиббанк» вважає за необхідне просити суд забезпечити цей позов шляхом накладення арешту на вказане нерухоме майно та заборони його відчуження на час розгляду позову. Заява про забезпечення позову додається. Керуючись ст.ст. 572- 576 ЦК України, ст.. 23 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. З, 4, 8, 15, 118, 208 ЦПК України, - 1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження. 2. Винести рішення, яким визнати Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (юридична адреса: 61050, м. Харків, пр. Московський, 60, к/р №29099952710024 в УНБУ в Харківській області, МФО 351005, код ЄДРПОУ 09807750) іпотекодержателем нерухомого майна, а саме: житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами розташованого в м. Вінниці по вул. та належить Особі-1, (з наданням АТ «УкрСиббанк» права подання заяви про реєстрацією обтяження в Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна) в забезпечення виконання Наштою Михайлом Михайловичем зобов'язань перед Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк». 3. До вирішення спору забезпечити позов шляхом накладення арешту та заборони відчуження на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами розташованого в м. Вінниці по вул. , що належить Особі-1 Додатки: 1. Копія ухвали Апеляційного суду Вінницької області 21.10.2010 року; 2. Копія ухвали ВССУ від 02.03.2011 року. 3. Копія кредитного договору № 11338521000 від 23.04.2010 року; 4. Копія договору іпотеки 23.04.2010 року; 5. Копія позовної заяви та доданих документів відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі; 6. Копія довіреності представника. ПРОШУ : Представник ПАТ «УкрСиббанк» за довіреністю

Ситуація: Між підприємством і банком укладено іпотечний договір та договір поруки. Питання: чи може підприємство свої права по іпотечному договору та по договору поруки передати іншій особі, зокрема фізичній??? Тобто передати право, наприклад вимоги в судовому порядку визнати ці договори недійсними чи припиненими чи розірвати їх а у випадку припинення стягнути з банку безпідставно оплочені кошти, які поручитель перераховува добровільно як тіло і відсотки за боржника банку ? Мені кажеться, що так неможна адже ці права нерозривно повязані з предметом договорів Але буду дуже радий, якщо хтось мою думку спростує !!! Адже в такому випадку можно змінити господарську підвідомчість на цивільну

Це моя справа, рішення устояло в Вищих інстанціях, грошові кошти з банку стягнуто. Керуючий відділенням закритий іде кримінальна справа. Загалом банк зашахраїв таким чином більше мільйона доларівКеруючого обласним представництвом банку з роботи звільнено .

А про що був позов, предмет та підстави, якщо недійсність КД в інвалюті то в ВССУ Віам відмовлять автоматом.Із-за засилення рішення Печерського суду голова цивільної палати Дьоміна ледь не вилетіла з роботи спасло її лише те, що вона невістка Потебенька. Дайте відповідь може що підскажу

Дякую Obelix ! Я уже по такому шляху і рухаюсь, закінчуємо готовити документи для нотаріуса на обтяження і іпотеку до суду встигнем це зробити, а банк нехай попробує "догнати"? У мене уже по трьох справах стадія повороту виконання причому в одній третій після позичальника власник взяв кредити в іншому банку а майно житловий будинок передав в іпотеку. Тобто ситуація дещо гірша, адже про створення добросовісного набувача потрібно домовлятись з новим банком.

Спасибо Obelix, я це також планував, але подивлюсь на ситуацію. Тут питання дещо ширше: коли іпотекодавець відчужував - він мав право на таке відчудження оскільке рішення ввступило в законну силу, але коли ВСССУ скасувамв рішення - він його скасував з моменту вступлення в законну силу (чи може я не правий) - тоді получується що іпотекодавець (позичальник) не мав права відчуджуватии і чи не котить тут віндикативний позов ??? Поьтрібн7о радитись, адже практики немає. Знаю думку групи суддів ВССУ, які намагались до скасування спору по Печерському суду підготовити свої узагальненя відмінні від узагальнинь Луспеника, але керівництво не погодилось під тиском !!!! Вони сказали, що підтримуютиь позичальників, адже банки як жирували так і жирують а люди дуже попали Але ж практика ВССУ уже почалася формуватись !!! Ось і все.

Шановні форумчани ! Я дійшов до етапу коли банк намагається повернути собі право іпотекодержателя на житловий будинок, який на підставі рішення апеляційного суду був звільнений від іпотеки і обтяжень та був проданий іншій особі. Коротка історія. 2 березня 2011 року ВССУ виніс ухвалу по справі за позовом Особа-1 до АТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитних договорів, договорів порук та іпотеки, якою касаційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» була задоволена. Рішення апеляційного суду Вінницької області від 21.10.2010 року скасовано (було позитивне), а рішення суду першої інстанції (було негативне)залишено в силі. Банк з допомогою судді безповідомлення сторін отримав ухвалу про поворот виконання та звернувся до нотаріуса про вчинення записів задля поновлення іпотеки та заборони. Я встиг оскаржити ухв про поворот і надати заперечення нотаріусу. Нотаріус відмовив банку в поновлені іпотеки і заборони. Банк подав позов до нового власника, який я прошу прокоментувати та дати поради !!! Суд прийняв до провадження без підготовчого засіданні зразу до розгляду та призначав на 14.06.11р. Оскільки відповідач не був повідомлений та не з'явився слухання перенесено на 29.06.11р. Заходи забезпечення суд пока що не застосовував. Ось ПЗ: УКРСИББАНК І* N Р РАКІ ВА5 Сгоир ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО „УКРСИББАНК" ПОДІЛЬСЬКИЙ регіональний департамент 21032, м. Вінниця, вул. Чорновола, 29. №3071/399 від 10.05.2011 р. Калинівський районний суд Вінницької області м. Калинівка, вул. Дзержинського, 70 / Позивач: Публічне акціонерне товариство „УкрСиббанк" юридична адреса: 61050, м. Харків, гір-т. Московський, 60. поштова адреса: 21032, м. Вінниця, вул. Чорновола, 29. Код ЄДРПОУ 09807750. Відповідач: Довгалюк Андрій Васильович паспортні дані: серія АА номер 419119 виданий Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області 30 січня 1997 року. адреса реєстрації та проживання : м. Калинівка, вул. К.Цеткін,6. ПОЗОВНА ЗАЯВА про визнання АТ «УкрСиббанк» іпотекодержателем нерухомого майна. Обставини спірних правовідносин: 23 квітня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (назва змінена на - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», надалі - Позивач) та Наштою Михайлом Михайловичем (надалі - Відповідач) було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11338521000 (надалі - Кредитний договір) у відповідності до умов якого Відповідачем було отримано кредит в іноземній валюті в сумі 70 000,00 доларів США у порядку і на умовах визначених договором. Згідно умов Кредитного договору Позивач прийняв на себе зобов'язання надати Відповідачу кредитні кошти, що і було виконано у встановленому договором порядку. В якості забезпечення зобов'язань за Кредитним договором між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір іпотеки від 23 квітня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Свириденком А.Б. та зареєстрований в реєстрі за № 1234 (надалі — Договір іпотеки). Відповідно до його умов, в забезпечення кредиту було надано нерухоме майно, а саме: житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами розташованого в м. Вінниці по вул. Південній, 13. Згідно п. 2.1 Кредитного договору виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором забезпечується, в тому числі, заставою нерухомості, а саме: житловим будинком з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами розташованого в м. Вінниці по вул. Південній, 13. Право власності на предмет іпотеки належить Нашті Михайлу Михайловичу. Відповідно до п. 1.2 Договору іпотеки іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань іпотекодавця (Нашта М.М..) за Кредитним договором. Відповідно до листа №60/02-32 від 25.10.2010 року, ПАТ «УкрСиббанк» отримав повідомлення від про те, іцо 25.10.2010 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Свириденком А.Б. було знято заборону відчуження нерухомого майна, а саме : з житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами розташованого в м. Вінниці по вул. Південній, 13 на підставі рішення Апеляційного суду Вінницької області від 21.10.2010 року. Після зняття заборони на відчуження даного заставного майна та після виключення даного майна з реєстру обтяжень , дане заставне майно було продано 26.10.2010 року громадянину Довгалюку Андрію Васильовичу, Ідентифікаційний номер:2580520334, проживаючий: Вінницька область, м. Калинівка, вул. К.Цеткін,6. В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; Відповідно до ч. 1. ст. 574 Цивільного кодексу України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Аналогічна норма визначена ч. 1 ст. З Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку», обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Згідно ст. 23. Закону України «Про іпотеку», яка регламентує наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи : У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Враховуючи зазначене та зважаючи на те, що згідно ухвали Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 02 березня 2011 року касаційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» була задоволена, рішення апеляційного суду Вінницької області від 21.10.2010 року скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі, - Позивач звертається до суду з цим позовом для визнання за АТ «УкрСиббанк» права іпотекодержателя на нерухоме майном, яке відповідно до Договору іпотеки забезпечує кредитне зобов'язання між Банком та Наштою М.М. В зв'язку з невиконанням Відповідачем взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, в серпні 2009 року АТ «УкрСиббанк» звернулось до Замостянського районного суду м. Вінниці з позовом про стягнення заборгованості з Нашти М.М.., а також поручителів за Кредитним договором. Дана справа була зупинена до вирішення справи за позовом Нашти Михайла Михайловича до АТ «УкрСиббанк», треті особи Нашта С.Г., Войченко С.А., Свириденко А.Б. про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, договорів поруки, про встановлення строку сплати заборгованості по кредиту, стягнення з АТ «УкрСиббанк» грошових коштів. 31.08.2010 року Ленінським райсудом м. Вінниці по справі за позовом Нашти Михайла Михайловича до АТ «УкрСиббанк», треті особи Нашта С.Г., Войченко С.А., Свириденко А.Б. про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, договорів поруки, про встановлення строку сплати заборгованості по кредиту, стягнення з АТ «УкрСиббанк» грошових коштів було винесено рішення, яким в позовних вимогах Нашти М.М. було відмовлено. Не погодившись зі вказаним рішенням позивач Нашта М.М. подав апеляційну скаргу. 21 жовтня 2010 року Апеляційний судом Вінницької області розглянув апеляційну скаргу Нашти М.М. на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 31.08.2010 року по справі за позовом Нашти М.М. до АКІБ «УкрСиббанк», треті особи Нашта С.Г., Войченко С.А., Свириденко А.Б. про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, договорів поруки, про встановлення строку сплати заборгованості по кредиту, стягнення з АТ «УкрСиббанк» грошових коштів. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі : головуючого Медвецького С.К., суддів Денишенко Т.О.. Онішука В.В. в справі ухвалила 21 жовтня 2010 року нове рішення, яким задовольнила апеляційну скаргу Нашти М.М., скасувала рішення Ленінського районного суду від 31.08.2010 року, ТА ЗАДОВІЛЬНИЛА ПОЗОВНУ ЗАЯВУ Нашти М.М.. а також, вирішила : 1. Визнати недійсним Договір про надання споживчого кредиту № 11338521000 від 23.04.2008 року. 2. Визнати недійсним Договір іпотеки нерухомого майна від 23.04.2008 року зареєстрованого в реєстрі під №1233. 3. Визнати недійсним Договір поруки № 199917 від 23.04.2008 року. 4. Визнати недійсним Договір поруки №199918 від 23.04.2008 року. 5. Зобов'язати приватного нотаріуса Свириденка А.Б. виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек, щодо обтяження майна, яке є предметом іпотеки на підставі Договору іпотеки від 23.04.2008 року. 6. Встановив наслідком визнання недійсним Договору про надання споживчого кредиту №11338521000 від 23.04.2008 року наявність грошового зобов'язання Нашти М.М. перед АТ «УкрСиббанк» в сумі 66 125,13 доларів США строк погашення якого настає для позичальника 21.04.2028 року. 7. Стягнути з АКІБ УкрСиббанк на користь Нашти М.М. кошти в сумі 120 219,43 грн., як витрати на обслуговування кредиту та разові комісійні витрати. 8. Стягнути з АКІБ УкрСиббанк на користь Нашти М.М. кошти в сумі 7 111,62 грн., як збитки завдані, в наслідок страхування іпотечного майна, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. ПАТ «УкрСиббанк» не погодившись з рішенням апеляційного суду Вінницької області подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України. 2 березня 2011 року ВССУ виніс ухвалу по справі за позовом Нашти М.М. до АТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитних договорів, договорів порук та іпотеки, якою касаційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» була задоволена. Рішення апеляційного суду Вінницької області від 21.10.2010 року скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі. В зв'язку з тим, що результат розгляду цього позову прямо впливає на юридичну долю нерухомості, а саме: житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами розташованого в м. Вінниці по вул. Південній, 13, в частині права розпорядження цим майном, для унеможливлення відчуження вказаної нерухомості до вирішення спірних правовідносин, - АТ «УкрСиббанк» вважає за необхідне просити суд забезпечити цей позов шляхом накладення арешту на вказане нерухоме майно та заборони його відчуження на час розгляду позову. Заява про забезпечення позову додається. Керуючись ст.ст. 572- 576 ЦК України, ст.. 23 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. З, 4, 8, 15, 118, 208 ЦПК України, - 1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження. 2. Винести рішення, яким визнати Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (юридична адреса: 61050, м. Харків, пр. Московський, 60, к/р №29099952710024 в УНБУ в Харківській області, МФО 351005, код ЄДРПОУ 09807750) іпотекодержателем нерухомого майна, а саме: житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами розташованого в м. Вінниці по вул. Південній, 13 та належить Довгалюку Андрію Васильовичу, (з наданням АТ «УкрСиббанк» права подання заяви про реєстрацією обтяження в Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна) в забезпечення виконання Наштою Михайлом Михайловичем зобов'язань перед Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк». 3. До вирішення спору забезпечити позов шляхом накладення арешту та заборони відчуження на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами розташованого в м. Вінниці по вул. Південній, 13, що належить Довгалюку Андрію Васильовичу. Додатки: 1. Копія ухвали Апеляційного суду Вінницької області 21.10.2010 року; 2. Копія ухвали ВССУ від 02.03.2011 року. 3. Копія кредитного договору № 11338521000 від 23.04.2010 року; 4. Копія договору іпотеки 23.04.2010 року; 5. Копія позовної заяви та доданих документів відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі; 6. Копія довіреності представника. ПРОШУ : Представник ПАТ «УкрСиббанк» за довіреністю Шановні фрумчани чекаю Ваших коментарів та порад

Ось: ЗАКОН УКРАЇНИ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11 травня 2000 року N 1707-III, від 8 червня 2000 року N 1807-III, від 22 червня 2000 року N 1829-III, від 9 лютого 2006 року N 3422-IV, від 8 липня 2010 року N 2457-VI, від 2 грудня 2010 року N 2756-VI (З 17 червня 2011 року до цього Закону будуть внесені зміни згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року N 3024-VI) Цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Стаття 2. Сфера дії Закону 1. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Стаття 3. Мета бухгалтерського обліку та фінансової звітності 1. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. 2. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Розділ II. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТА ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ Стаття 6. Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні 1. Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою: створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів; удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності. 2. Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. 3. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Стаття 9. Первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку 1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. 2. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Що це за такий документ на підтвердження заборгованості надав банк ? Не погоджуйтесь з сумою боргу, нехай надають первиині бугалтерські документи (квитанції, платіжки) з мокрими печатками на підставі яких необхідно рахувати отримання і погашення і лише тоді можно встановити істинну заборгованість І хто такий начальник управління стягнень і яке він має право підписувати розрахунок заборгоаваност - він же не бухгалтер ! Згідно ЗУ Про бугалтерський облік взаєморозрахунки між сторонами можуть підтверджуватись лише первинними бугалтерськими документами Банки, як правило значно завищують реальну заборгованість Таким чином ви їм довго бможете компасувати мозги а в кінці клопотання про проведення фінансово-бугалтерської експертизи

Нехай нормальний юрист напише до суду зачву про розяснення рішення суду, або виконавець про порядок виконання рішення (ухвали) адже, очевидно, що резолютивна частина ухвали викладена дебільно і нечітко і неясно