ремикс
-
Число публикаций
978 -
Регистрация
-
Последнее посещение
-
Days Won
12
Тип контента
Профили
Форумы
Календарь
Сообщения опубликованы ремикс
-
-
В 16.08.2017 в 12:15, Наёмник сказал:
P.S. любимое занятие обращаться к юристам когда дело уже проиграно?
А ещё лучше, когда дело уже в такой ж........е........
-
1
-
1
-
-
Шансы бывших акционеров Приватбанка (Игоря Коломойского и Игоря Боголюбова) выиграть судебные процессы против Минфина по незаконной национализации финучреждения очень велики, считает старший партнер адвокатской компании «Кравец и партнеры» Ростислав Кравец.
«Думаю, что основания для такого решения будут найдены, и суды они наверняка выиграют. После чего бывшие владельцы смогут рассчитывать на компенсацию со стороны государства», — сказал он.
Ожидается, что адвокаты акционеров будут отталкиваться от заключений о финансовом состоянии до смены владельцев. Бывший корпоративный секретарь Приватбанка Виктория Страхова недавно сообщила в своем посте на Facebook, что финучреждение было отобрано у частных владельцев не из-за плохого финансового состояния, а главным образом по политическим мотивам. Противостояния, между властью и Игорем Коломойским. А также из-за стараний власти угодить Международному валютному фонду. На днях открыто прозвучало, что национализация Приватбанка была одним из условий получения Украиной очередного кредитного транша МВФ.
«Мог ли Беня петлять дальше? Шансы были бы, если бы не его вечерние прогулки под Укрнафтой и сакраментальным «Кофе идешь пить?» … Это предрешило исход истории... Иностранные институты не понимали, как можно оставлять 50% расчетной системы в руках человека, который если что грозит батальонами», — писала Виктория Страхова.
Еще одна причина национализации Приватбанка, активно обсуждаемая в последнее время в соцсетях, — это занимаемая им значительная доля на розничном рынке: на депозитном и в рассчетно-кассовом обслуживании населения.
«Факты, всплывшие в прессе и соцсетях в последнее время, наверняка станут аргументами в судах», — считает Ростислав Кравец.
Наиболее активных спикеров даже могут вызвать в суд.
«Конечно, разглашение деталей договоренностей в ходе переговоров между акционерами и Кабмином, и прочая информация, оказавшаяся сейчас в соцсетях — все это коммерческая тайна и она защищена законом. Однако при согласии сторон и в случае разбирательства г-жа Страхова вполне может быть вызвана в суд для дачи свидетельских показаний» — отметил управляющий партнер ЮФ «Можаев и партнеры» Михаил Можаев.
-
В 24.07.2017 в 19:45, у.zaporozhskiy сказал:
А если госрегистратор и второй раз откажет в осуществлении госрегистрации права собственности, то что тогда делать?
Еще раз оспаривать его действие в течении полутора лет?
А я думал что в цивилизованной стране и согласно конституции и процессуальных законов в суде можно решить будь какой спор и в любой сфере и отношений....А нет....., Украина и не первое и не второе.
Таким образом можно судиться до бесконечности.......
-
1
-
1
-
-
В 16.07.2017 в 00:13, ANTIRAID сказал:
Это довольно знаковое решение. Надеюсь ВСУ не станет менять свою же позицию по вопросу исполнительных надписей нотариуса и бесспорности, хотя и в этой позиции он оставил шансы для маневра.
Хоть бы не сглазить!!!!!!!!!!!
-
2
-
-
В 21.07.2017 в 01:06, Bolt сказал:
А ВСУ как всегда, ухвалой отказал,без будь каких выводов
-
В 21.07.2017 в 01:06, Bolt сказал:
И вот совсем свеженькое, недельной давности...
У Х В А Л А
13 липня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,
розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про визнання недійсним окремого положення договору,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним пункту 3.9 кредитного договору від 21 грудня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «Родовід банк» (далі - ПАТ «Родовід банк»).
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 7 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року рішення апеляційного суду скасовано, залишено в силі рішення суду першої інстанції.
22 червня 2017 року ПАТ «Родовід банк» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «Родовід банк» посилається на постанови Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року (справа № 6-1341цс15), 3 лютого 2016 року (справа № 6-75цс15), 16 листопада 2016 року (справа № 6-2469цс16), 22 лютого 2017 року (справа № 6-17цс17), в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції про визнання недійсним пункту 3.9 кредитного договору з огляду на те, що процентна ставка, зазначена в цьому пункті, перевищує розумну межу плати за послугу, яка встановлена законом і яка у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою зазначеного договору, що є підставою для визнання цього пункту кредитного договору недійсним. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що початок перебігу позовної давності не пов'язаний з моментом укладення правочину, оскільки за правилами статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Суд також зазначив, що в зобов'язальних правовідносинах, у яких визначено строк виконання зобов'язання перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання потрібно було виконати.
Натомість у наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року та 16 листопада 2016 року міститься висновок про те, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
У постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року міститься висновок про те, що частиною першою статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальним правилом, визначеним у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину. Положення частини п'ятої цієї застосовуються до вимог про зобов'язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.
У постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року міститься висновок про те, що за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Законупро несправедливі умови в договорах. Цей закон застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, що передує укладенню договору.
Отже, відсутні підстави вважати, що рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм статей 261, 267 ЦК України та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
За таких обставин вважати заяву ПАТ «Родовід банк» обґрунтованою немає підстав.
Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про визнання недійсним окремого положення договору за заявою Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.М. Сімоненко
В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук
Теперь можно и пеню пошатать
-
1
-
-
Только что, ремикс сказал:
Да решение шикарное!!!!!!!
Дай бог здоровья этим судьям!!!!!!
-
В 16.04.2017 в 23:57, ANTIRAID сказал:
Да решение шикарное!!!!!!!
-
"В жодній із наданих постанов не йдеться про сплив позовної давностіпри зверненні до суду з позовом."
Вот и сделал бы вывд по даному случаю, так нет промолчал....
-
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 липня 2017 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Лященко Н.П.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Охрімчук Л.І.,
Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» до ОСОБА_1, третя особа – фізична особа – підприємець ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про перегляд Верховним Судом України рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 вересня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У червні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Родовід банк» (далі – ПАТ «Родовід банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
ПАТ «Родовід банк» зазначало, що 28 лютого 2008 року між ним та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2) було укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію в межах загальної суми 7 млн 500 тис грн. Видача кредитних траншів здійснювалась на підставі додаткових угод, які є невід'ємною частиною кредитного договору, а саме: відповідно до додаткової угоди № 1 від 29 лютого 2008 року було надано кредит у розмірі 1 млн грн.; додаткової угоди № 2 від 11 березня 2008 року – 500 тис. грн; додаткової угоди № 3 від 12 травня 2008 року – 500 тис. грн; додаткової угоди № 4 від 3 червня 2008 року – 1 млн грн; додаткової угоди № 5 від 8 вересня 2008 року – 1 млн грн.
За умовами кредитного договору та додаткових угод до нього позичальник повинен був повернути ПАТ «Родовід банк» надані грошові кошти згідно з графіком у рівних частинах по 156 тис. 250 грн, починаючи з лютого 2009 року, але не пізніше 27 лютого 2013 року.
28 лютого 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки, відповідно до якого майнові поручителі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 передали в іпотеку банку належне їм на праві власності майно, а саме: житловий будинок за АДРЕСА_1 та земельну ділянку, що знаходиться за цією ж адресою.
У зв’язку з неналежним виконанням ФОП ОСОБА_2 умов кредитного договору та додаткових угод до нього утворилась заборгованість, яка станом на 27 серпня 2015 року складала 20 млн 606 тис. 65 грн 21 коп.
З урахуванням наявної заборгованості банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на 1/2 частину житлового будинку за АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою, загальною площею S_1, що належать відповідачу на праві власності, шляхом продажу предмета іпотеки на публічних торгах.
Суди розглядали справу неодноразово.
Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2015 року, у задоволені позову ПАТ «Родовід банк» відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Родовід банк» відхилено, судові рішення у праві залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Родовід банк» просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 266, 598, 599 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 17 Закону України «Про іпотеку».
На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «Родовід банк» посилається на постанови Верховного Суду України від 4 вересня, 4 грудня 2013 року, 22 жовтня 2014 року та 23 вересня 2015 року.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «Родовід банк» ОСОБА_4 та представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 28 лютого 2008 року між ПАТ «Родовід банк» та ФОП ОСОБА_2 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію в межах загальної суми 7 млн 500 тис грн. Видача кредитних коштів здійснювалась на підставі додаткових угод до кредитного договору, зокрема відповідно до додаткової угоди № 1 від 29 лютого 2008 року – 1 млн грн.; додаткової угоди № 2 від 11 березня 2008 року – 500 тис. грн; додаткової угоди № 3 від 12 травня 2008 року – 500 тис. грн; додаткової угоди № 4 від 3 червня 2008 року – 1 млн грн; додаткової угоди № 5 від 8 вересня 2008 року – 1 млн грн.
28 лютого 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки НОМЕР_2, відповідно до пункту 1.1 якого майнові поручителі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитами, відшкодування збитків та іншої заборгованості за кредитним договором передали в іпотеку банку належне їм на праві власності майно: житловий будинок за АДРЕСА_1, загальною площею S_2, житловою площею S_3, та земельну ділянку за тією ж адресою.
ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв’язку із чим 17 березня 2009 року банк, скориставшись своїм правом вимагати дострокового повернення коштів, надіслав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як поручителям вимогу достроково повернути в повному обсязі отримані кредитні кошти, сплатити проценти та пеню протягом 30 днів з моменту відправлення вимоги.
Право банку на дострокове повернення отриманих кредитних коштів передбачено також пунктами 3.1.4., 3.1.5. кредитного договору.
Оскільки вимоги банку не були виконані, 19 червня 2009 року банк звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом до ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ТОВ «Єлисаветградська транспортна компанія» про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 липня 2011 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 4 млн 538 тис. 860 грн 99 коп., зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним договір поруки від 28 лютого 2008 року НОМЕР_3.
Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині зустрічних позовних вимог та ухвалено в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним договір поруки від 28 лютого 2008 року НОМЕР_3, укладений між банком та ОСОБА_1, у задоволенні позову банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом відмовлено.
Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ПАТ «Родовід банк», пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінило строк виконання основного зобов’язання з 27 лютого 2013 року на 17 квітня 2009 року й було зобов’язане пред’явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах загального строку позовної давності, однак звернулось до суду з даним позовом лише 12 червня 2013 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 257 ЦК України, про застосування якого заявлено відповідачем.
Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 4 вересня 2013 року, на яку у своїй заяві посилається ПАТ «Родовід банк», міститься висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно.
Тобто, правовідносини у вказаній справі, а відповідно і висновки Верховного Суду України стосуються виключно юридичної можливості кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки за наявності судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором.
У постанові Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року міститься висновок про те, що в разі припинення суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи (виключення з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа – підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Оскільки основне зобов’язання за кредитним договором не припинилося, то немає підстав і для припинення іпотеки.
У постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року міститься висновок про те, що закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не може бути підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником, а в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року – про те, що розірвання кредитного договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може бути забезпечене виконання зобов’язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору.
В жодній із наданих постанов не йдеться про сплив позовної давності при зверненні до суду з позовом.
Отже, підстави для висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, висновкам, викладеним у наданих заявником постановах Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, відсутні.
Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про перегляд рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 вересня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий
Н.П. Лященко
Судді: В.І. Гуменюк
В.М. Сімоненко
Л.І. Охрімчук
-
В 09.07.2017 в 21:41, Bolt сказал:
... и чуть что сразу скаргу в суд и в юстицию, чтобы не расслаблялись...
вот именно сразу и по будь какой мелочи и чем больше тем лучше. в надежде что что то измениться в лучшую сторону.
-
1
-
-
-
В 09.07.2017 в 21:58, Bolt сказал:
Вот это действительно самый главный вопрос, так как мне тоже показалось обратное...
Уже никто и ничего не хочет......
-
1
-
-
В 21.07.2017 в 00:49, Bolt сказал:
Как то двояко можно расценивать...
и тут и там двусмысленные трактовки, чем и пользуется судейская система. и вспоминается то злосчастное "жито"
-
1
-
-
23 часа назад, Bolt сказал:
Ничего, бывает...)))
надеюсь нашли общий язык
-
1
-
-
1 час назад, АНДРЕ сказал:
Банк подавав заяву у даній справі в суді 1-ї інстанції однак, у мене було аргументоване заперечення на їх заяву з посиланням на експертно - економічно висновок зроблений перед поданням позову та з посиланням на ч.1 ст.261ЦК.
логично!!!!!
-
Коллеги, кто слышал о проделках Прихвата - обращение к нотариусу по поводу выдачи исполнительного надписи по карточному долгу по которому прошли сроки исковой давности.
Нотариус г.Чернигова, Завалиев.А.А.
Интересное то что, должник зареестрован вообще в другом городе.
-
1
-
-
А что банк даже не удосужился заявить про срок исковой давности
-
Теперь надо зафиксировать дату увольнения Шлапака, ибо иски будут поданы и предполагаю от его имени.
-
1
-
-
а як може бути припинений договір поруки по кожному платежу. Не могу понять....
Договором предусмотрены ежемесячные обязательства, но приостанавливается действие договор поручительства в целом, а не частями.
-
1
-
-
В 18.06.2017 в 09:45, ANTIRAID сказал:
Державний герб України
Ухвала
іменем україни07 червня 2017 року
м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Євграфової Є.П.,
Ситнік О.М., Умнової О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 18 липня 2014 року між нею та публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» (далі - ПАТ «ІМЕКСБАНК») було укладено кредитний договір.
Посилаючись на те, що зазначений договір було укладено з порушенням положень Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_3 просила визнати кредитний договір від 18 липня 2014 року недійсним та зобов'язати відповідача прийняти від неї суму залишкової заборгованості у розмірі 9 650 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року позовну заяву ОСОБА_3 повернуто позивачу.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали, зокрема сплати судового збору.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року у вищевказаній справі визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Визнаючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 неподаною та повертаючи її, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявник не усунула виявлені ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 серпня 2016 року недоліки апеляційної скарги, зокрема не надала доказів сплати судового збору.
Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.
Апеляційна скарга за формою та змістом повинна відповідати вимогам ст. 295 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена згідно з вимогами, встановленими ст. 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи застосовуються положення ст. 121 цього Кодексу.
Апеляційний суд виходив із того, що подана ОСОБА_3 апеляційна скарга не відповідала вимогам ст. 295 ЦПК України, зокрема заявником не надано доказів оплати судового збору.
Тому ухвалою судді від 11 березня 2016 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано п'ятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків.
У п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, тому при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, ст. 14 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду», ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Відповідно до п. 6 зазначеної постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ позивачі, які звільнені від сплати судового збору при пред'явленні окремих позовів, і деякі категорії осіб незалежно від виду позову звільняються від сплати судового збору не лише при пред'явленні позову, а й при поданні апеляційних чи касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами та Верховним Судом України.
Наведеного суд апеляційної інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_3 повинна сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки вона обґрунтувала свій позов порушенням відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів», а, відтак, на підставі ч. 3 ст. 22 цього Закону звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції.
Отже, апеляційний суд передчасно визнав апеляційну скаргу неподаною.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
За таких обставин у силу п. 2 ст. 342 ЦПК України ухвала апеляційного суду не може вважатися законною та підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для вирішення процесуального питання у відповідності до вимог ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити.
Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
Є.П.Євграфова
О.М. Ситнік
О.В. Умновасправи № 753/12428/16-ц:
Ню, ню. Только вот одна не задача........
Апеляшка подана на ухвалу суду, а не на решение суда. А законом в таком случае чётко определён размер судебного сбора и он никак не зависит от суммы иска и суммы судебного сбора который подлежит уплате при подаче иска.
А так я за........такой подход.
Только вот сам ВССУ иногда чудит и за кассацию денюшку хочет, а так вообщем терпимо.
-
В 30.06.2017 в 12:03, MaxP сказал:
Жаль не нашла продолжения в ВСУ
Есть ещё Постанова ВСУ ну никак не найду
-
В 30.06.2017 в 12:03, MaxP сказал:
Жаль не нашла продолжения в ВСУ
як зазначив Верховний Суд України у своєї постанові №6-16цс15 від 11.03.2015р., що “відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенню справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.”
-
2
-
-
В 10.06.2017 в 16:21, ремикс сказал:
и мне тоже.....в личку
а где додатки?
Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по карточному кредиту
в Судові рішення за кредитними та депозитними договорами
Опубликовано
Приват представляет справочку с подписью и печатью и где указывают номер карточки и ее срок действия при чём не всегда, а в основном неправильный.
И в моей практике был срок по такой справке почти 8 лет.
А вот как с этой лажей бороться ...вот где вопрос.....