Постановление БП-ВС о взыскании с работодателя фондом соцстраха уплаченных по безработице сумм при восстановлении работника на должности по решению суда в связи с незаконным увольнением

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 902/291/17
Провадження N 12-120гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко O. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - Чернівецький районний центр зайнятості,

відповідач - Шаргородське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 902/291/17 Господарського суду Вінницької області за позовом Чернівецького районного центру зайнятості до Шаргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3, про стягнення 3 044,67 грн за касаційною скаргою Шаргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10 липня 2017 року (головуючий суддя Коломис В.В., судді Демянчук Ю.Г., Огороднік К.М.) і рішення Господарського суду Вінницької області від 01 червня 2017 року (суддя Білоус В.В.).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У березні 2017 року Чернівецький районний центр зайнятості (далі - Центр зайнятості) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Шаргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - Управління) про стягнення 3 044,67 грн допомоги по безробіттю, виплаченої позивачем ОСОБА_3 за період з 11 травня по 17 червня 2016 року. Позов заявлено з таких підстав.

2. 31 березня 2016 року ОСОБА_3 було звільнено з посади головного спеціаліста відділу обслуговування громадян Управління на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України - у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників, тому 04 травня 2016 року він звернувся до Центру зайнятості з заявою про надання йому статусу безробітного.

3. 04 травня 2016 року ОСОБА_3 надано статус безробітного, а з 11 травня 2016 року призначено та розпочато виплату відповідної допомоги по безробіттю згідно із частинами першою, третьою, четвертою статті 22 і частиною першою статті 23 Закону України від 02 березня 2000 року N 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон N 1533-III).

4. Чернівецький районний суд Вінницької області постановою від 07 червня 2016 року у справі N 150/253/16-а визнав незаконним та скасував наказ відповідача про звільнення ОСОБА_3, поновив його на посаді з 31 березня 2016 року та стягнув на його користь з Управління заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 11 579,12 грн.

5. На виконання зазначеної постанови відповідач наказом від 06 липня 2016 року N 22-ос поновив ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста відділу обслуговування громадян Управління з 31 березня 2016 року.

6. 06 липня 2016 року ОСОБА_3 було знято з обліку в Центрі зайнятості як безробітного у зв'язку з поновленням на роботі за рішенням суду відповідно до пункту 2 статті 45 Закону України від 05 липня 2012 року N 5067-VI "Про зайнятість населення".

7. За період перебування на обліку в Центрі зайнятості (з 11 травня по 17 червня 2016 року) ОСОБА_3 виплачено допомогу по безробіттю розміром 3 044,67 грн.

8. 28 серпня 2016 року Центр зайнятості направив Управлінню претензію N 1 про відшкодування суми сплаченого Центром зайнятості матеріального забезпечення у зв'язку з поновленням ОСОБА_3 на роботі за рішенням суду, яку відповідач залишив без задоволення.

9. У подальшому Центр зайнятості звернувся до суду із цим позовом.

10. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що виплачена допомога по безробіттю підлягає відшкодуванню роботодавцем (відповідачем) на підставі абзацу першого частини четвертої статті 35 Закону N 1533-III як сума виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, оскільки судовим рішенням в іншій справі ОСОБА_3 поновлено на посаді головного спеціаліста відділу обслуговування громадян Управління з 31 березня 2016 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

11. Господарський суд Вінницької області рішенням від 01 червня 2017 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10 липня 2017 року, позов задовольнив. Стягнув з Управління на користь позивача 3 044,67 грн допомоги по безробіттю, виплаченої ОСОБА_3 за період з 11 травня по 17 червня 2016 року.

12. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зазначив, що оскільки чинним законодавством передбачено право Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) стягувати з роботодавців суми виплачених грошових коштів безробітним у разі поновлення їх на роботі за рішенням суду, то підлягають стягненню з відповідача як з роботодавця відповідні грошові кошти допомоги по безробіттю, виплачені позивачем особі, поновленій у подальшому на роботі за рішенням суду.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

13. У листопаді 2017 року Управління звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10 липня 2017 року та рішення Господарського суду Вінницької області від 01 червня 2017 року.

14. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, адже, за твердженням скаржника, його дії є правомірними та не породжують обов'язку з відшкодування виплаченої позивачем ОСОБА_3 допомоги по безробіттю.

15. Також відповідач зазначив, що спір у цій справі є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

16. У березні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив Центру зайнятості на касаційну скаргу, у якому стверджується, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, якими стягнуто з Управління 3 044,67 грн допомоги по безробіттю, є законними та обґрунтованими, оскільки відповідач є роботодавцем поновленої на роботі на підставі рішення суду особи, а чинним законодавством передбачено право Фонду стягувати з роботодавців суми виплачених грошових коштів безробітним у разі їх поновлення на роботі за рішенням суду.

17. Також позивач зазначив, що відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного, зокрема, у постанові від 21 грудня 2016 року у справі N 813/2964/14, спір у цій справі є приватноправовим і повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

18. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

19. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції цього Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

20. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 березня 2018 року поновив Управлінню строк на касаційне оскарження зазначених судових рішень та відкрив касаційне провадження за поданою ним касаційною скаргою, а ухвалою від 02 травня 2018 року - передав справу разом зі згаданою касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що однією з підстав оскарження рішень судів попередніх інстанцій є порушення ними правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

21. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 травня 2018 року цю справу прийняла та призначила до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

(1) Щодо юрисдикції суду

22. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

23. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

24. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у згаданій редакції)).

25. Підвідомчість господарських справ установлено статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у вказаній редакції), за змістом пункту 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

26. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 6, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

27. Натомість згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

28. Відтак, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

29. При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

30. Помилковим є застосування статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у вказаній редакції) та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

31. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

32. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначено Законом N 1533-III, за змістом пунктів 1, 2, 5 частини першої статті 1 якого загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття є система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; суб'єктами страхування на випадок безробіття - застраховані особи, а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик, де страховиком є Фонд.

33. Відповідно до частини другої статті 1 цього Закону терміни "застрахована особа", "страхувальники" та "роботодавці" вживаються у ньому в значенні, наведеному в Законі України від 08 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 1 якого застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальники - роботодавці та інші особи, які згідно з цим Законом зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

34. Частинами першою, другою статті 8 та частиною шостою статті 10 Закону N 1533-III передбачено, що Фонд створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Він є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Функції виконавчої дирекції Фонду виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи, які здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та цього Закону.

35. Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України, є Державна служба зайнятості України, яка здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах, а також через міжрегіональні територіальні органи (пункти 1, 7 Положення про Державну службу зайнятості України, затвердженого Указом Президента України від 16 січня 2013 року N 19/2013 "Про Державну службу зайнятості України").

36. З наведених норм чинного законодавства вбачається, що основні функції Фонду, виконувані Державною службою зайнятості України (територіальним органом якої є позивач у цій справі), мають як владний характер, у тому числі щодо управління страхуванням на випадок безробіття, здійснення контролю за використанням коштів Фонду й застосування в установленому законодавством порядку фінансових санкцій та накладення адміністративних штрафів, так і такий, що не містить владної складової, а спрямований на здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до Закону N 1533-III.

37. Такий правовий статус Фонду, визначений наведеними нормами чинного законодавства, дає підстави для висновку про те, що Центр зайнятості, діючи як виконавча дирекція Фонду, як юридична особа публічного права, може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових відносин. При цьому в приватноправових відносинах, зокрема під час здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до Закону N 1533-III, Центр зайнятості не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

38. Оскільки позивач у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій, а звертається до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів щодо стягнення оспорюваних грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.

39. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/6770/13-а (провадження N 11-189апп18) і від 23 травня 2018 року у справі N 911/1626/17 (провадження N 12-86гс18).

40. Отже, з огляду на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи Управління про непідвідомчість цього спору господарському суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.

(2) Щодо розгляду справи по суті

41. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону N 1533-III страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.

42. Згідно із частиною першою статті 6 Закону N 1533-III право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи.

43. Видом забезпечення за цим Законом є, зокрема, допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності (абзац другий частини першої статті 7 Закону N 1533-III).

44. Водночас абзацом сьомим частини першої статті 34 Закону N 1533-III визначено, що Фонд має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

45. Із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду (абзац другий частини четвертої статті 35 Закону N 1533-III).

46. Отже, положеннями статей 34, 35 Закону N 1533-III передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму виплачених страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

47. Також за змістом статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою в разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

48. Згідно з абзацом десятим підпункту 1 пункту 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року N 198, центр зайнятості припиняє реєстрацію, зокрема, з дня поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

49. Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

50. Беручи до уваги наведені норми чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки 06 липня 2016 року ОСОБА_3 було поновлено на посаді головного спеціаліста відділу обслуговування громадян Управління з 31 березня 2016 року за рішенням суду та відповідно знято з обліку в Центрі зайнятості як безробітного, то виплачена йому позивачем допомога по безробіттю розміром 3 044,67 грн за період з 11 травня по 17 червня 2016 року підлягає стягненню з відповідача як з роботодавця безробітного, поновленого на роботі за рішенням суду.

51. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи і в межах наведених у касаційній скарзі доводів, Велика Палата Верховного Суду погоджується з їх висновками про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

52. За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

54. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскаржувані судові рішення слід залишити без змін, а касаційну скаргу Управління - без задоволення.

Щодо судових витрат

55. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

56. Зважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду не змінює судових рішень у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.

Висновок щодо застосування норм права

57. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), з урахуванням приписів Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", справи у спорах між суб'єктами господарювання, де однією зі сторін є Державна служба зайнятості та її територіальні органи, які здійснюють функції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття щодо стягнення з роботодавців сум виплачених страхових коштів та вартості соціальних послуг, наданих безробітному, в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, відносяться до юрисдикції господарських судів.

58. Відповідно до статей 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття має право стягувати з роботодавця суму виплачених страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а роботодавець - зобов'язаний відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Шаргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10 липня 2017 року та рішення Господарського суду Вінницької області від 01 червня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
 

[ANTIRAID]

БП-ВС со ссылками на ранее принятые свои решения указала, что по смыслу статей 1, 2, 12 Хозяйственного процессуального кодекса Украины (в редакции, действующей на момент обращения истца в суд с иском), с учетом предписаний Закона Украины "Об общеобязательном государственном социальном страховании на случай безработицы", дела по спорам между субъектами  хозяйствования, где одной из сторон является Государственная служба занятости и ее территориальные органы, осуществляющие функции Фонда общеобязательного государственного социального страхования Украины на случай безработицы по взысканию с работодателей сумм выплаченных страховых средств и стоимости социальных услуг, предоставляемых безработному в случае восстановления его на работе по решению суда, относятся к юрисдикции хозяйственных судов.

В соответствии со статьями 34, 35 Закона Украины "Об общеобязательном государственном социальном страховании на случай безработицы" Фонд общеобязательного государственного социального страхования Украины на случай безработицы имеет право взимать с работодателя сумму выплаченных страховых средств и стоимость социальных услуг, предоставляемых безработному при восстановлении его на работе по решению суда, а работодатель - обязан возместить сумму выплаченного обеспечения и стоимости предоставленных социальных услуг безработному в случае восстановления его на работе по решению суда.