Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по отмене регистрации права собственности

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 523/16876/14-а
Провадження N 11-450апп18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N 523/16876/14-а за позовом ОСОБА_3 до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - Райадміністрація), треті особи: Одеська міська рада, виконавчий комітет Одеської міської ради, ОСОБА_4, Комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" (далі - Комунальне підприємство), про визнання дій протиправними, скасування реєстрації, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу

Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2017 року (суддя Шепітко І.Г.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року (у складі суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.),

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправними дії посадових осіб виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси щодо затвердження прийняття в експлуатацію та оформлення права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на померлого ОСОБА_5;

- визнати протиправними дії посадових осіб Одеського міського бюро технічної інвентаризації управління комунального господарства виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів УРСР (правонаступник - Комунальне підприємство) щодо реєстрації права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на померлого ОСОБА_5;

- скасувати реєстрацію 25 жовтня 1980 року в Одеському міському бюро технічної інвентаризації управління комунального господарства виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів УРСР права власності ОСОБА_5 на житловий будинок згідно зі свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 20 березня 1980 року за вказаною вище адресою, виданим житлово-комунальним відділом виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси;

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси від 20 лютого 1980 року за N 102/1 про затвердження прийняття в експлуатацію та оформлення права власності на домоволодіння за вказаною адресою на померлого ОСОБА_5;

- визнати неправомірною видачу та недійсним свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок від 20 березня 1980 року за вказаною адресою, видане житлово-комунальним відділом виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси на ім'я ОСОБА_5, відповідно до рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси від 20 лютого 1980 року N 102/1.

Суворовський районний суд м. Одеси ухвалою від 15 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що спір у справі не є публічно-правом та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки цей позов подано на захист житлового права та права власності позивача, а тому повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_3 10 червня 2017 року подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права під час визначення підвідомчості спору, просила скасувати зазначені ухвали судів попередніх інстанцій щодо закриття провадження у справі, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 зазначає, що

- відповідачем у справі є Райадміністрація, яка є правонаступником виконавчого комітету Ленінської ради народних депутатів міста Одеси, яким було прийнято рішення від 20 лютого 1980 року N 102/1 про затвердження прийняття в експлуатацію та оформлення права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на померлого ОСОБА_5;

- під час прийняття рішення органом владних повноважень вона була неповнолітньою дитиною та їй не було відомо про це рішення, унаслідок чого було суттєво порушено її конституційні права на інформацію та судовий захист, а не тільки на житло, власність, передбачені статтями 41, 47, 50, 55 Конституції України;

- на будинок за адресою: АДРЕСА_1 не було оформлено правовстановлюючих документів на право власності у зв'язку з тим, що його з будівлями, збудованими самовільно, не було прийнято в експлуатацію виконавчим комітетом місцевої ради депутатів трудящих та не зареєстровано в реєстровій книзі населеного пункту за місцем розташування відповідно до встановленого порядку при житті ОСОБА_5;

- скасування неправомірних рішень органів місцевого самоврядування можливо тільки за рішенням адміністративного суду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 липня 2017 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3

11 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Оскільки в касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.

Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви N 29458/04 та N 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не регулювалася законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведені вище нормативні положення не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та фізичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 просить визнати протиправними дії посадових осіб виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси та Одеського міського бюро технічної інвентаризації управління комунального господарства виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів УРСР (правонаступник - Комунальне підприємство). Крім того, позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси від 20 лютого 1980 року N 102/1 про затвердження прийняття в експлуатацію та оформлення права власності на домоволодіння, визнання неправомірною видачі та недійсним свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 20 березня 1980 року й скасування реєстрації права власності від 25 жовтня 1980 року.

До того ж зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що в судовому засіданні Одеського апеляційного адміністративного суду 17 травня 2017 року представник ОСОБА_3 зазначив, що цей позов направлений на захист житлового права та права власності позивача.

Крім того, як установили суди, у провадженні Суворовського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа N 523/1352/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 (третя особа в цій справі), Райадміністрації, Комунального підприємства про визнання свідоцтва на право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 від 20 березня 1980 року недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, визнання права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, правильно застосували норми процесуального права та обґрунтовано дійшли висновку про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що вона звернулася за захистом своїх цивільних прав, а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За правилами статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2017 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2017 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанову складено і підписано 4 червня 2018 року.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.Р. Кібенко В.С. Князєв І.В. Саприкіна О.М. Ситнік О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что не является публично-правовым спор между органом государственной власти и / или органом местного самоуправления (субъектом властных полномочий) как субъектом публичного права и физическим лицом, в котором управленческие действия субъекта властных полномочий направлены на возникновение, изменение или прекращение гражданских прав физического или юридического лица. В таком случае это спор о праве гражданском, несмотря на то, что в споре участвует субъект публичного права, а спорные правоотношения урегулированы нормами гражданского и административного права.