Постановление БП-ВС об административной юрисдикции споров по оспариванию перевода жилого помещения в нежилое

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 165/403/16-а (К/9901/17183/18)

Провадження N 11-379апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 як представника ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів Качмара В.Я., Гінди О.М., Ніколіна В.В.) від 21 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області, третя особа - ОСОБА_7, про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до Нововолинського міського суду Волинської області з позовом, просили визнати протиправним рішення виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області (далі - Виконком Нововолинської міськради) від 25 жовтня 2013 року N 325 в частині надання дозволу на переведення житлового приміщення АДРЕСА_1, що належало на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 22 лютого 2011 року гр. ОСОБА_7, у нежиле, шляхом розробки проекту та проведення реконструкції вказаного приміщення під промтоварний магазин.

Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 18 липня 2016 року цю справу передано до Іваничівського районного суду Волинської області для розгляду.

Постановою Іваничівського районного суду Волинської області від 20 грудня 2016 року позов задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суд зазначив, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.

У квітні 2017 року представник позивачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року вказану вище справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

Як убачається з матеріалів справи, Виконком Нововолинської міськради прийняв рішення від 25 жовтня 2013 року N 325 про надання дозволу на переведення житлового приміщення АДРЕСА_1, що належало на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 22 лютого 2011 року гр. ОСОБА_7, у нежиле шляхом розробки проекту та проведення реконструкції вказаного приміщення під промтоварний магазин.

Підставою для прийняття такого рішення слугувала постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року у справі N 2а/0312/2520/11 за позовом ОСОБА_7 до Нововолинської міської ради Волинської області, Виконкому Нововолинської міськради, третя особа - ОСОБА_6, про визнання неправомірним рішення і зобов'язання вчинити дії, якою позов задоволено частково та, зокрема, зобов'язано Виконком Нововолинської міськради повторно розглянути питання про можливість надання дозволу ОСОБА_7 на переведення квартири АДРЕСА_2 з житлового фонду в нежитловий шляхом розробки проекту та проведення її реконструкції з метою влаштування промтоварного магазину у місячний строк з моменту вступу постанови суду у законну силу.

В подальшому, постановою Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2015 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.

На підставі рішення N 325 Виконкому Нововолинської міськради від 25 жовтня 2013 року, ОСОБА_7 провела реконструкцію вказаної квартири, прийняла її до експлуатації, отримала технічний паспорт на промтоварний магазин та використовує його за призначенням.

01 квітня 2015 року ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно (далі - Свідоцтво) та здійснила його державну реєстрацію.

Вважаючи рішення Нововолинської міськради від 25 жовтня 2013 року N 325 протиправним, позивачі звернулися до суду із цим адміністративним позовом за захистом порушених, на їх думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Закриваючи провадження у справі, 21 березня 2017 року Львівський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки у правовідносинах, які склалися, існує спір про право, а тому така справа має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України. В протиріччя цьому висновку суд апеляційної інстанції надав оцінку рішенню Виконкому Нововолинської міськради від 25 жовтня 2013 року N 325 як ненормативному акту органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, що можливо визначити лише при розгляді адміністративної справи.

Обґрунтовуючи свою позицію ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначають, що спірне рішення відповідача про переведення житлових приміщень в нежитлові прийняте без законних на те підстав, із порушенням прав інших осіб - мешканців будинку, які не надавали своєї згоди на переобладнання квартири і відкриття магазину. В свою чергу, на думку позивачів, визнання протиправним і скасування рішення Виконкому Нововолинської міськради від 25 жовтня 2013 року N 325 призведе до відновлення становища, яке існувало до видання цього акта. При цьому скаржники у цій справі не оспорюють право власності ОСОБА_7 на промтоварний магазин, а тому, на їх думку, дана справа підсудна адміністративному суду.

Велика Палата Верховного Суду приймає позицію скаржників, що дана справа має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.

Правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг визначається Законом України від 06 вересня 2012 року N 5203-VI "Про адміністративні послуги" (далі - Закон N 5203-VI).

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону N 5203-VI адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону.

Суб'єктом надання адміністративної послуги є (…) орган місцевого самоврядування, (…) який уповноважений відповідно до закону надавати адміністративні послуги (ч. 2 ст. 1 цього Закону).

Основними ознаками адміністративних послуг є: адміністративна послуга надається за заявою особи; надання адміністративних послуг пов'язано із забезпеченням умов для реалізації суб'єктивних прав конкретної особи; адміністративні послуги надаються адміністративними органами (державними органами та органами місцевого самоврядування) і обов'язково через реалізацію владних повноважень (отримати конкретну адміністративну послугу можна лише у відповідному, як правило, тільки одному адміністративному органі); результатом адміністративної послуги у процедурному значенні є адміністративний акт (рішення або дія адміністративного органу, яким задовольняється заява особи). Такий адміністративний акт має конкретного адресата - споживача адміністративної послуги, тобто особу, яка звернулася за даною послугою.

Виходячи з наведеного, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що отримання власником житлового приміщення рішення про переведення житлового приміщення в нежитлове має ознаки адміністративної послуги.

Тобто у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягає правомірність надання Виконкомом Нововолинської міськради, як суб'єктом владних повноважень, адміністративної послуги, а саме: прийняття рішення від 25 жовтня 2013 року N 325 в частині надання дозволу на переведення житлового приміщення АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 22 лютого 2011 року гр. ОСОБА_7, у нежиле, шляхом розробки проекту та проведення реконструкції вказаного приміщення під промтоварний магазин.

Водночас, як установлено судом, у 2015 році в порядку цивільного судочинства ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7, треті особи Міська рада, Реєстраційна служба Нововолинського міського управління юстиції, Відділ Держгеокадастру в м. Нововолинську, Житлово-комунальне підприємство N 1 ЖКО Міської ради, про визнання недійсним Свідоцтва, витягу з державного реєстру про реєстрацію права власності на промтоварний магазин, витягу з державного реєстру про реєстрацію іншого речового права - оренди земельної ділянки та скасування реєстраційних записів, примусове виконання обов'язку в натурі, відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування майнової та моральної шкоди (цивільна справа 165/2980/15-ц).

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядається спір, заявлений на захист приватних (житлових) прав та інтересів мешканців будинку.

В адміністративному судочинстві оскаржується рішення органу місцевого самоврядування, яке прийняте суб'єктом владних повноважень при наданні ним адміністративних послуг.

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновки суду апеляційної інстанції, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є (…) порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (…) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 як представника ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року - задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року - скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області, третя особа - ОСОБА_7, про визнання протиправним та скасування рішення - направити для продовження розгляду до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:

Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.С. Золотніков О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Очередной позор и своеобразное трактование юрисдикции в зависимости от настроения докладчика, который сам запутался окончательно в юрисдикции и запутал всю Большую палату.

В данном случае, чтобы оставить административную юрисдикцию, Большая палата указала, что в административном судопроизводстве обжалуется решение органа местного самоуправления, принятое субъектом властных полномочий при предоставлении им административных услуг. Формально теперь с таким обоснование любой спор может рассматриваться в админюрисдикции.

Кроме того, по сути самого спора, совсем не понятно чем именно нарушены права истцов, которые не являлись, не являются собственниками помещения о праве собственности на которое идет речь.