Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора касательно отмены решения сельсовета о разработке у утверждении проекта землеустройства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року

м. Київ

Справа N 753/15528/16

Провадження N 11-462апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Мамонової І.В.,

Учасники справи:

представник позивача -ОСОБА_3,

представник третьої особи- ОСОБА_4,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 на постанову Дарницького районного суду м. Києва від 08 вересня 2017 року (суддя Леонтюк Л.К.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року (судді Безименна Н.В., Аліменко В. О, Кучма А.Ю.) у справі N 753/15528/16 за позовом ОСОБА_7 до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (далі - Козинська селищна рада), третя особа - ОСОБА_5, про визнання незаконними і скасування рішень та

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до Козинської селищної ради, у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просила:

- визнати незаконними та скасувати рішення Козинської селищної ради від 16 вересня 2014 року N 15/50 "Про надання дозволу гр. ОСОБА_5 на розроблення проекту відведення земельної ділянки"; від 23 листопада 2015 року N 17/17 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_5, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1"; від 19 квітня 2016 року N 1 "Про виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2016 р. по справі N 753/654/16-а та повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_7 від 03.09.2014 р.";

- зобов'язати Козинську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_7 від 03 вересня 2014 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

Позов мотивовано тим, що оскаржувані рішення є протиправними й такими, що порушують права та інтереси позивача, у зв'язку із чим підлягають скасуванню.

Дарницький районний суд м. Києва постановою від 08 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнив частково, постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На обґрунтування ухвали про закриття провадження у справі апеляційний суд зазначив, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанції, представник третьої особи - ОСОБА_4 подала касаційну скаргу.

На обґрунтування касаційної скарги представник третьої особи зазначила, що позовні вимоги в частині зобов'язання Козинської селищної ради повторно розглянути заяву ОСОБА_7 від 03 вересня 2014 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку на території смт Козин" та скасування рішення Козинської селищної ради від 19 квітня 2016 року N 1 "Про виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2016 р. по справі N 753/654/16-а та повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_7" підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у цих правовідносинах відсутній спір про право між сторонами, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

На підставі викладеного представник третьої особи просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове, яким закрити провадження в частині позовних вимог про визнання незаконними і скасування рішень Козинської селищної ради від 16 вересня 2014 року N 15/50 "Про надання дозволу гр. ОСОБА_5 на розроблення проекту відведення земельної ділянки" та від 23 листопада 2015 року N 17/17 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_5, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1", а в іншій частині відмовити ОСОБА_7 у задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі, копії касаційної скарги надіслав учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на неї.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17 квітня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач та відповідач заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не надіслали.

В судовому засіданні представник третьої особи підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити з викладених у ній підстав.

Представник позивача не погодився з доводами касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_7 звернулася до Козинської селищної ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку біля території с/т "Міжріччя", ділянка НОМЕР_1 (без зазначення площі) у смт Козин, в якій зазначила, що вказана вище земельна ділянка належить їй.

Козинська селищна рада рішенням від 08 жовтня 2014 року N 20/1 відмовила в задоволенні заяви ОСОБА_7, посилаючись на те, що заявницею самовільно захоплено цю земельну ділянку.

На виконання постанови Дарницького районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року (справа N 753/131/15)відповідач повторно розглянув заяву ОСОБА_7 та рішенням від 29 липня 2015 року N 12 відмовив в її задоволенні.

На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2016 року (справа N 753/654/16-а) рішенням Козинської селищної ради від 19 квітня 2016 року N 1 в черговий раз відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_7 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність з посиланням на те, що земельна ділянка вибула з комунальної власності Козинської селищної ради і перебуває у приватній власності ОСОБА_5

Згідно з рішеннями Козинської селищної ради від 16 вересня 2014 року N 15/50 про надання дозволу ОСОБА_5 на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,0650 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та від 23 листопада 2015 року N 17/17 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у власність, ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21 грудня 2015 року індексний номер: 50419964.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями Козинської селищної ради, ОСОБА_7 звернулася з адміністративним позовом до суду про їх скасування та щодо повторного розгляду її заяви від 03 вересня 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що третя особа набула право власності на спірну земельну ділянку у законний спосіб. При цьому ОСОБА_7 не довела порушень відповідачем її прав та інтересів, оскільки Козинська селищна рада рішенням від 16 вересня 2009 року N 40/69 надала дозвіл ОСОБА_7 на вибір місця розташування вказаної вище земельної ділянки для сінокосіння та випасу худоби, однак вона не виявила бажання її оформлювати у приватну власність.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спір у справі стосується права власності фізичної особи на земельну ділянку, яке підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, тобто цивільного права щодо володіння і користування земельною ділянкою, яка передана у власність фізичній особі оскаржуваними рішеннями відповідача. За висновком апеляційного суду, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Козинської селищної ради від 19 квітня 2016 року N 1 "Про виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2016 р. по справі N 753/654/16-а та повторний розгляд заяви ОСОБА_7 від 03.09.2014 р.", а також зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву - є похідними від зазначених вище позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Як установлено матеріалами справи, Козинська селищна рада рішенням від 16 вересня 2009 року N 40/69 надала дозвіл позивачу на вибір місця розташування земельної ділянки для сінокосіння та випасу худоби, однак процедуру оформлення заявниця не провела.

В подальшому, на підставі оскаржуваних рішень Козинської селищної ради, ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21 грудня 2015 року індексний номер 50419964, відповідно до якого спірна земельна ділянка є приватною власністю ОСОБА_5

Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою ОСОБА_7 з правомірністю розпорядження органом місцевого самоврядування цією земельною ділянкою, оскільки вона вважає, що земельна ділянка, стосовно якої Козинська селищна ради прийняла рішення, перебуває в її постійному користуванні.

Отже, у цій справі існує невирішений спір про право на земельну ділянку, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (постійного користування) на земельну ділянку.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків цього суду скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 13 липня 2018 року.

Головуючий: Князєв В.С.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С.В. Бакуліна Л.І. Рогач

В.В. Британчук І.В. Саприкіна

Д.А. Гудима О.М. Ситнік

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Лященко Н.П.

Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.

[ANTIRAID]

Большая палата опять не дала ответ на вопрос в чем разница применения одних и тех же норм материального права судами разных юрисдикций сославшись исключительно на процесс.

Суд указал, что в данном деле возникновения спорных правоотношений обусловлено несогласием истицы с правомерностью распоряжения органом местного самоуправления земельным участком, поскольку она считает, что земельный участок, в отношении которого поселковый совет принял решение, находится в ее постоянном пользовании.

Таким образом, в этом деле существует нерешенный спор о праве на земельный участок, который исключает возможность его рассмотрения по правилам административного судопроизводства, ведь административный суд лишен правовых (законодательных) возможностей устанавливать (признавать) принадлежность права собственности (постоянного пользования) на земельный участок.

Хотя в данном споре вопрос о признании права собственности на земельный участок не ставился. Все это говорит о полной ненужности административной юрисдикции.