Постановление БП-ВС о хозяйсвтенной юрисдикции спора с обладминистрацией относительно передачи здания религиозной общине

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 814/803/17

Провадження N 11-408апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.О., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Релігійної громади (парафії) Святого Йосифа у Миколаєві Римсько-католицької церкви (далі - Релігійна громада) на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року (судді Джабурія О.В., Вербицька Н.В., Крусян А.В.) у справі N 814/803/17 за позовом Релігійної громади до Миколаївської обласної державної адміністрації (далі - Облдержадміністрація), третя особа - Миколаївська міська рада (далі - Міськрада), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року Релігійна громада звернулася до суду з позовом до Облдержадміністрації, у якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати його розглянути звернення позивача і видати розпорядження (рішення) про повернення у власність Релігійної громади будівлі за адресою: м. Миколаїв, вул. Декабристів, 32а (далі - Спірна будівля).

На обґрунтування позову Релігійна громада зазначила, що Спірна будівля була побудована у 1900 році у дворі Римсько-католицької церкви за адресою: м. Миколаїв, вул. Глазеналівська (на розі вул. Католицької) за кошти приходського благодійного товариства при Римсько-католицькій церкві міста Миколаєва та відповідно належала цьому товариству. За часів СРСР майно, що належало товариству, було відібрано на користь держави. У 1991 році Релігійна громада відновила свою діяльність. На підставі указів Президента України від 04 березня 1992 року N 125 "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" та від 21 березня 2002 року N 279/2002 "Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій" позивачу було передано у власність приміщення костьолу. Проте Спірну будівлю відповідач безпідставно відмовляється передати у власність релігійної громади.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 24 травня 2017 року в задоволенні позову відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу Релігійної громади задовольнив частково, постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Релігійна громада подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що предметом позову в цій справі є зобов'язання відповідача виконати покладені на нього обов'язки та розгляд питання про повернення Спірної будівлі у власність Римсько-католицької церкви в місті Миколаєві. Отже, на думку позивача, ця справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 07 лютого 2018 року відкрив касаційне провадження за скаргою Релігійної громади на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року, а ухвалою від 03 квітня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 квітня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу Облдержадміністрація зазначила, що цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства. З огляду на наявність спору про право власності на вказану будівлю, такий спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. При цьому Господарський суд м. Києва розглядає справу N 915/1426/17 за позовом Релігійної громади до Миколаївської обласної ради про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на Спірну будівлю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що в м. Миколаєві на вул. Декабристів, 32а розташований комплекс, який складається з костьолу та парафіяльного училища, що збудовані у 1900 році та належали Римсько-католицькій церкві, Римсько-католицькому благодійному товариству та використовувалися ними до 1918 року для релігійно-культових потреб.

Будинки збудовані в одному архітектурному стилі, розташовані на одному подвір'ї, мають спільну огорожу та є єдиним цілісним комплексом.

Розпорядженням Облдержадміністрації від 21 серпня 2000 року N 633-р "Про надання будівлі в м. Миколаєві у користування релігійній громаді Римсько-католицької церкви" будівлю в м. Миколаєві на вул. Декабристів, 32 передано у безоплатне довгострокове користування Релігійній громаді.

Наказом управління культури Облдержадміністрації від 31 січня 2001 року N 11 будівля колишнього парафіяльного училища передана на баланс Римсько-католицької церкви.

05 лютого 2001 року між Державною інспекцією по охороні пам'яток культурної спадщини та Релігійною громадою укладено договір про передачу нерухомої пам'ятки історії та архітектури під охорону держави.

На підставі рішення виконавчого комітету Міськради видано свідоцтво про право власності, відповідно до якого будівля костьолу загальною площею 524,5 кв. м на вул. Декабристів, 32 зареєстрована Миколаївським бюро технічної інвентаризації на праві колективної власності за Релігійною громадою.

Рішенням виконавчого комітету Міськради від 10 квітня 2015 року N 275 будівлі краєзнавчого музею з господарською будівлею на вул. Декабристів, 32, загальною площею 879,7 кв. м, яка належить територіальній громаді сіл, селищ і міст Миколаївської області та перебуває в оперативному управлінні Комунального закладу культури "Миколаївський обласний краєзнавчий музей" надано нову адресу - вул. Декабристів, 32а.

19 січня 2017 року Релігійна громада звернулась до Облдержадміністрації з клопотанням про передачу у власність парафії будівлі колишнього парафіяльного училища.

Управлінням культури, національностей та релігій Облдержадміністрації листом від 09 лютого 2017 року N Р-3 надано відповідь позивачу про те, що будівля, розташована в м. Миколаєві на вул. Декабристів, 32а, не може вважатися культовою спорудою, оскільки вона не використовувалась для релігійних потреб, а за архівними даними в різні часи в цьому приміщенні розташовувались громадські установи та організації. Дослідженими архівними документами належність будівлі на вул. Декабристів, 32а до колишньої церковної власності не підтверджена, а в архівних матеріалах відсутні дані про джерела фінансування будівництва вказаної споруди. Крім того, Спірна будівля є пам'яткою архітектури місцевого значення, що взята на державний облік розпорядженням голови Облдержадміністрації, а тому ця будівля не може бути приватизована або будь-яким чином відчужена зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Миколаївської області без виключення її з переліку об'єктів культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Релігійної громади, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача відсутній визначений законом обов'язок з передачі Спірної будівлі у власність позивача. При цьому суд також урахував, що вказана будівля є пам'яткою культурної спадщини, що не підлягає приватизації.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що Спірна будівля перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст Миколаївської області та знаходиться на балансі Миколаївського обласного краєзнавчого музею. Музей отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Таким чином, у спірних правовідносинах вбачається спір про право і в подальшому питання щодо власника спірної будівлі має вирішуватись у порядку господарського судочинства, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з указаним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на передачу Спірної будівлі у власність Релігійної громади.

Водночас, як правильно визначив суд апеляційної інстанції, ця будівля перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст Миколаївської області та знаходиться на балансі Миколаївського обласного краєзнавчого музею, який отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Таким чином, у спірних правовідносинах вбачається спір про право власності на будівлю, а тому подальше вирішення питання щодо власника Спірної будівлі має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Релігійної громади (парафії) Святого Йосифа у Миколаєві Римсько-католицької церкви залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.Р. Кібенко О.С. Ткачук

В.С. Князєв В.Ю. Уркевич

Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что как установлено материалами дела, истец обратился в административный суд с иском, направленным на передачу спорного здания в собственность Религиозной общины. В то же время, как правильно определил суд апелляционной инстанции, это здание находится в общей собственности территориальных громад сел, поселков и городов Николаевской области и находится на балансе Николаевского областного краеведческого музея, который получил свидетельство о праве собственности на недвижимое имущество в соответствии с решением о государственной регистрации прав и их обременений.

Таким образом, в спорных правоотношениях усматривается спор о праве собственности на здание, а потому дальнейшее решение вопроса о владельце спорным зданием должно решаться в порядке хозяйственного судопроизводства.