Постановление БП-ВС по пересмотру о порядке взыскания по договору подряда заключенному в устной форме

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 523/6003/14-ц

Провадження N 14-84цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_4 про перегляд

рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2015 року у складі судді Пепеляшкова О.С., рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року у складі колегії суддів Громіка Р.Д., Панасенкова В.О., Парапана В.О. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року у складі колегії суддів Ткачука О.С., Висоцької В.С., Євграфової Є.П., Умнової О.В., Фаловської І.М.

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору підряду укладеним, розірвання договору і відшкодування збитків,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що 27 липня 2013 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір, відповідно до умов якого останній зобов'язався за його завданням виконати підрядні будівельні роботи, зокрема здійснити реконструкцію фасаду житлового будинку по АДРЕСА_1 відповідно до проектно-кошторисної документації у строк до 01 жовтня 2013 року, а позивач зобов'язався здійснити оплату за виконання будівельних робіт.

Договір між сторонами укладено в усній формі, при цьому жодна зі сторін не наполягала на письмовій формі договору.

При укладанні договору сторони дійшли згоди щодо всіх умов, які є істотними: предмета, умов та строків виконання договору, місця його виконання та порядку оплати тощо. Після того як сторони узгодили кошторис, відповідач приступив до виконання будівельних робіт та отримав оплату в розмірі 115 тис. 450 грн 30 коп., про що склав відповідну розписку.

Проте відповідач не закінчив розпочатих будівельних робіт з реконструкції фасаду в передбачений строк та, не попередивши про свої наміри позивача, припинив виконувати зобов'язання, належним чином ремонту не зробив, унаслідок чого ОСОБА_3 був змушений звернутися до іншої особи для закінчення будівельних робіт з реконструкції фасаду житлового будинку.

Позивач зазначив, що невиконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань спричинило збитки, які складаються з вартості робіт по демонтажу конструкцій та вартості робіт, виконаних відповідачем з дефектами й недоліками, вартості фасадних робіт, що виконуються новим підрядником, замість неякісних робіт.

ОСОБА_3 просив визнати укладеним договір підряду від 27 липня 2013 року між ним та ОСОБА_4, визнати цей договір розірваним з 03 березня 2014 року і стягнути з ОСОБА_4 22 тис. 813 доларів США компенсації збитків у гривнях за курсом Національного банку України на момент ухвалення рішення у справі.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2015 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 02 листопада 2015 року про виправлення описки, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано укладеним договір підряду між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 Визнано розірваним договір підряду, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 293 тис. 911 грн 05 коп. компенсації збитків, понесені судові витрати у розмірі 2 тис. 939 грн 11 коп., а всього стягнуто 296 тис. 850 грн 16 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що між сторонами виникли правовідносини з договору підряду, відповідно до яких відповідач зобов'язався здійснити реконструкцію фасаду будинку. Орієнтовний кошторис на загальну суму 166 тис. 326 грн 20 коп. складений ОСОБА_4 та надісланий ОСОБА_3 електронною поштою. Відповідач отримав від позивача всього 7 тис. 100 доларів США та 58 тис. 700 грн. але виконав роботу не в повному обсязі та неналежним чином. Стягуючи з відповідача компенсацію збитків у розмірі 293 тис. 911 грн 05 коп., суд керувався висновком експертизи.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2015 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію збитків у розмірі 493 тис. 183 грн 40 коп. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та стягуючи з відповідача на користь позивача компенсацію збитків у розмірі 493 тис. 183 грн 40 коп., суд апеляційної інстанції зазначав, що відповідно до частини другої статті 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Не погодившись з указаними рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2015 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року залишено без змін.

Суд касаційної інстанції у своїй ухвалі керувався тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про наявність правових підстав для визнання укладеним договору підряду між сторонами та його розірвання, компенсацією відповідачем збитків у вигляді витрат, які позивач мусить зробити для відновлення порушеного права. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру компенсації збитків, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що більша частина авансування була здійснена в доларах США (про що свідчать розписки відповідача), ремонтно-відновлювальні роботи не виконувалися, а курс долара суттєво зріс, проведеною судовою експертизою обґрунтовано, що з метою відшкодування позивачу понесених збитків суму грошового зобов'язання необхідно визначити в доларах США.

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року.

У заяві ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції частини першої статті 202, частини третьої статті 203, статей 208, 638, 641, частини першої статті 875, частин першої і другої статті 877 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_4 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року, 24 жовтня 2012 року, 19 грудня 2012 року, 29 січня 2014 року, дві від 14 квітня 2016 року, 14 червня 2017 року, ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 31 серпня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 18 червня 2009 року, 16 листопада 2011 року, 09 листопада 2016 року, 23 листопада 2016 року, 05 квітня 2017 року та 21 червня 2017 року.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 04 вересня 2017 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із Суворовського районного суду м. Одеси. Зупинено виконання судових рішень до закінчення розгляду справи у Верховному Суді України.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

11 січня 2018 року Верховний Суд України передав цивільну справу і заяву ОСОБА_4 про перегляд рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2018 року справу призначено до розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 360-2 ЦПК України у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_4 подав заяву про перегляд з підстав неоднакового застосування норм права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної та господарської), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення до суду із заявою) справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

23 квітня 2018 року представник позивача - адвокат ОСОБА_5 подав відзив на заяву ОСОБА_4 про перегляд судових рішень, у якому просив залишити вказану заяву без задоволення.

Доводи, наведені у заяві про перегляд судових рішень

Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:

- ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року у справі N 6-38300св11;

- ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року у справі N 6-19170св12;

- ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2012 року у справі N 6-34818св12;

- ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 29 січня 2014 року у справі N 6-44440св13;

- ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року у справі N 6-5937св16;

- ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року у справі N 333/8041/14-ц;

- ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року у справі N 184/623/14-ц;

- ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 травня 2015 року у справі N 6-13014ск15;

- ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2015 року у справі N 6-40123св14;

- ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 31 серпня 2015 року у справі N 6-1287ц15;

- постанову Вищого господарського суду України від 18 червня 2009 року у справі N 41/496-45/115;

- постанову Вищого господарського суду України від 16 листопада 2011 року у справі N 8/5027/374/2011;

- постанову Вищого господарського суду України від 09 листопада 2016 року у справі N 910/31490/15;

- постанову Вищого господарського суду України від 23 листопада 2016 року у справі N 916/1315/16;

- постанову Вищого господарського суду України від 05 квітня 2017 року у справі N 910/18060/16;

- постанову Вищого господарського суду України від 21 червня 2017 року у справі N 921/667/16-г/17.

Заявник зазначає, що у вказаних судових рішенням по-іншому застосовано частину першу статті 202, частину третю статті 203, статті 208, 638, 641, частину першу статті 875, частини першу і другу статті 877 ЦК України, що є підставою для перегляду за пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

Установлений статтею 355 ЦПК України перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень є вичерпним.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) має місце в разі, якщо суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Суди встановили, що 27 листопада 2012 року ОСОБА_3 уклав з інспекцією з благоустрою міста Одеської міської ради договір N 153 на тимчасове порушення існуючого благоустрою території міста Одеси з подальшим його відновленням та отримав право на встановлення тимчасового огородження з метою реконструкції об'єкта нерухомості (т. 1, а. с. 248).

На запит суду щодо оформлення ОСОБА_3 паспорта фасаду будинку по АДРЕСА_1 надано відповідну копію (т. 1, а. с. 231?238).

На підтвердження надання кошторисної документації позивач надав суду фотокопії доказів направлення 19 та 22 липня 2013 року відповідачем електронною поштою листів з кошторисом фасадних робіт, згідно з яким загальна кошторисна вартість будівельних робіт склала 166 тис. 326 грн 20 коп. (т. 1, а. с. 244?247).

Згідно з копією розписки відповідача він отримав за період з 27 липня по 28 листопада 2013 року грошові кошти на придбання будівельних матеріалів та здійснення фасадних робіт у розмірі 7 тис. 100 доларів США та 58 тис. 700 грн (т. 1, а. с. 13, 14).

12 лютого 2014 року під час перевірки якості виконаних відповідачем робіт між позивачем та ОСОБА_6 складено дефектний акт на капітальний ремонт, яким установлено факт неякісно виконаних ОСОБА_4 робіт та неможливості закінчення та приведення фасаду до стану, придатного до експлуатації, без попереднього демонтажу виконаного утеплення фасаду, декоративних елементів, розбору бетонного карнизу, відбивки штукатурки з поверхонь цегляних стін та стель тощо (т. 1, а. с. 44?48).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 01 лютого 2014 року, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський регіональний центр незалежних експертиз" (далі - ТОВ "Одеський регіональний центр незалежних експертиз") на підставі ухвали суду від 19 червня 2014 року, виконані відповідачем будівельні роботи не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, фасад житлового будинку по АДРЕСА_1 потребує виконання робіт з часткового демонтажу існуючих елементів, виконаних відповідачем, для приведення його до стану, придатного до використання та відповідного вимогам норм і стандартів у галузі будівництва. Вартість робіт з демонтажу існуючих будівельних елементів, виконаних відповідачем, а також робіт з відновлювального ремонту для приведення фасаду у стан, придатний до експлуатації та відповідний нормам і стандартами у галузі будівництва, згідно з висновком експерта склала з урахуванням ПДВ 295 тис. 543 грн 49 коп. (т. 1, а. с. 142?185).

Суди у справі визнали, що між сторонами виникли правовідносини договору підряду, відповідно до яких відповідач зобов'язався здійснити реконструкцію фасаду будинку, тому наявні підстави для стягнення з нього збитків у вигляді витрат, які позивач мусить зробити для відновлення порушеного права.

Дослідивши надані для порівняння заявником ухваликолегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року у справі N 6-5937св16, від 14 квітня 2016 року у справі N 333/8041/14-ц, від 08 травня 2015 року у справі N 6-13014ск15, а також постанови Вищого господарського суду України від 09 листопада 2016 року у справі N 910/31490/15, від 23 листопада 2016 року у справі N 916/1315/16, від 05 квітня 2017 року у справі N 910/18060/16 та від 21 червня 2017 року у справі N 921/667/16-г/17, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вони не є підставою для перегляду, оскільки обставини у цих справах не подібні до обставин у справі, про перегляд рішень у якій подано заяву.

Зокрема, із зазначених судових рішень вбачається, що, на відміну від судового рішення, про перегляд якого подав заяву ОСОБА_4, між сторонами були укладені письмові договори підряду, у яких погоджені умови виконання робіт, підрядники отримали від замовників грошові кошти за виконання робіт і взяли на себе відповідальність за кваліфіковане виконання робіт, проте позивачам відмовлено у задоволенні позову про відшкодування збитків, оскільки вони не надали належних і допустимих доказів на підтвердження неналежної якості виконаних робіт та наявності вини відповідачів.

Тобто порівняння наведених судових рішень судів касаційних інстанцій із судовим рішенням касаційного суду, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права в спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог. У справах досліджувалися надані сторонами докази щодо наявності вини відповідачів у завданні збитків неналежним виконанням ними робіт, а не встановлювалося, чи було належним чином дотримано форму договору підряду та досягнуто згоди з істотних умов, які необхідні для його укладення.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 31 серпня 2015 року у справі N 6-1287ц15 відмовлено в допуску до провадження Верховного Суду України справи про відшкодування шкоди за заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 травня 2015 року.

Зазначена ухвала постановлена Верховним Судом України не як судом касаційної інстанції, а за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм права в подібних правовідносинах, тому вона не може бути підставою перегляду в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року у справі N 6-38300св11 суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що усний договір підряду в силу вимог статті 203 ЦК України є дійсним, оскільки з матеріалів справи не вбачається, яких істотних умов, необхідних для укладення договору підряду, сторони досягли, та якими доказами це підтверджено, тобто не дотримано вимог статей 875, 877, 882 цього Кодексу.

В ухвалі від 24 жовтня 2012 року у справі N 6-19170св12 колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що суди на порушення статей 875, 877, 882 ЦК України не з'ясували: яких істотних умов усного договору підряду щодо обсягу робіт, їх якості сторони досягнули і коли; початку та закінчення виконання робіт відповідачем; чи виконувалися роботи поетапно; як відбувалося їх прийняття позивачем і коли; чи оглядалася виконана робота позивачем; чи було при виявленні допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків позивачем негайно заявлено про це підрядникові; чи прийняв позивач роботу без/з перевіркою; на підставі якого нормативного акта вимагається наявність спеціального дозволу на виконання вказаних підрядних робіт.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2012 року у справі N 6-34818св12 суд касаційної інстанції керувався тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що в матеріалах справи немає жодних квитанцій, товарних чи касових чеків, квитків, талонів, або інших документів, виданих відповідачем, які б свідчили про укладення усного договору підряду (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів"). За висновками експертизи проектно-кошторисна документація та технологічні карти на проведення робіт з реконструкції будинку відсутні (стаття 877 ЦК України).

Ухвалою від 29 січня 2014 року у справі N 6-44440св13 колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодилася з рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій, у яких суди дійшли висновків, що сторони не дотримались форми договору та не досягли істотних умов, необхідних для укладення договору підряду, а саме: щодо розроблення проектно-кошторисної документації, яка визначає обсяг та зміст робіт, ціни договору, строків початку та закінчення робіт, прав та обов'язків сторін, порядку розрахунку за виконані роботи, порядку здачі-приймання закінчених робіт, гарантій строків якості закінчених робіт, порядку усунення недоліків і відповідальності сторін за порушення умов договору. Крім того, для укладення договору підряду відповідач не мав спеціального дозволу на виконання окремих видів робіт. Тобто не дотримано вимог статей 843, 853, 875, 877, 882 ЦК України.

Погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, яким відмовлено в позові про відшкодування збитків, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 14 червня 2017 року у справі N 184/623/14-ц зазначила, що неналежне виконання відповідачем проведених ремонтних робіт ґрунтується на припущеннях. Також суд наголосив, що між сторонами була укладена усна домовленість щодо проведення на замовлення позивача ремонтних робіт, тоді як за змістом статей 856, 875 ЦК України між сторонами має бути укладено договір у письмовій формі з викладенням усіх істотних умов.

В ухвалі від 04 березня 2015 року у справі N 6-40123св14 колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначила, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив тверджень відповідачів про те, що всупереч вимогам статей 875, 877, 882 ЦК України сторони в договорі підряду не погодили всіх істотних умов договору, зокрема не визначили складу та змісту проектно-кошторисної документації, а також тієї обставини, хто зі сторін цього договору зобов'язаний таку документацію підготувати. Стягуючи збитки за неналежне виконання підрядних робіт, зокрема за відступлення від вимог проектно-кошторисної документації, апеляційний суд не перевірив, чи передавалася відповідачам зазначена документація, та чи мали вони обов'язок невідступно її виконувати. У зв'язку з невстановленням фактичних обставин справи суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та направив справу на новий апеляційний розгляд.

У постанові Вищого господарського суду України від 18 червня 2009 року у справі N 41/496-45/115, якою залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові про визнання договору дійсним, суд касаційної інстанції керувався тим, що за статтями 875, 877, 882ЦК України, які регулюють відносини будівельного підряду, істотними умовами такого договору є обсяг робіт, їх ціна та строки виконання. Отже, в оферті та в акцепті щодо виконання будівельних підрядних робіт повинна бути чітко виражена воля осіб щодо вказаних істотних умов. З листування між сторонами у справі, на яке посилається позивач, суди не встановили досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору будівельного підряду.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 листопада 2011 року у справі N 8/5027/374/2011 постанову суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції про відмову в позові про розірвання договору, повернення коштів - залишено в силі. Суд касаційної інстанції зазначив, що умову щодо погодження проектно-кошторисної документації (статті 875, 877 ЦК України) виконано не було, тому договір підряду є неукладеним.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини першої статті 202, частини третьої статті 203, статей 208, 638, 641, частини першої статті 875, частин першої і другої статті 877 ЦК України.

За положеннями пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У частині третій статті 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У статті 641 ЦК України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частин першої, третьої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Умова про предмет договору підряду є істотною. Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника на який спрямована узгоджена воля сторін.

Умова щодо предмета договору підряду уточнюється ціною підрядних робіт.

Ціна договору підряду - це грошова сума, належна підрядникові за виконане замовлення. За статтею 843 ЦК України у договорі підряду визначається або конкретна ціна роботи, або способи її визначення. Отже, ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо, або у договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни. Крім того, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі, який містить постатейний перелік затрат на виконання робіт, є додатком до договору та його невід'ємною частиною.

За відсутності цих умов ціну може встановити суд на основі звичайно застосовуваних за аналогічні роботи цін з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.

Таким чином, закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. Причому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання особою, що направила оферту, акцепту.

Відповідно до статті 846 ЦК Українистроки виконання роботи або її окремих етапів установлюються в договорі підряду. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

При цьому в оферті та в акцепті щодо виконання будівельних підрядних робіт повинна бути чітко виражена воля осіб щодо істотних умов договору.

Досліджуючи надані докази (фотокопії направлення електронних листів та розписок), суди першої й апеляційної інстанцій не здійснили їх оцінки з погляду допустимості відповідно до вимог статті 59 ЦПК України (у редакції на час розгляду справи). Договір підряду в письмові формі між сторонами не укладався.

Крім того, обов'язковою умовою виконання робіт з реконструкції житлового будинку є наявність у підрядника спеціального дозволу на виконання окремих видів робіт, що передбачено частиною третьою статті 837 ЦК України.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 01 лютого 2014 року, складеним ТОВ "Одеський регіональний центр незалежних експертиз" на підставі ухвали суду від 19 червня 2014 року, при дослідженні матеріалів справи встановлено відсутність проектно-кошторисної документації, виготовленої в установленому законом порядку (т. 1, а. с. 143, зворот).

У матеріалах справи також відсутня проектно-кошторисна документація та інші додатки до договору будівельного підряду, підписані обома сторонами з чітким переліком видів робіт та їх орієнтовною вартістю, які мав виконати відповідач як підрядник під час реконструкції фасаду житлового будинку.

За вимогами частини першої статті 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право в подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2012 року у справі N 23/236, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) закон покладає саме на замовника.

Усі ці обставини залишені поза увагою як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII).

Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядалися Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу в указаній редакції.

За таких обставин ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а Велика Палата Верховного Суду не має повноважень встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_4 про перегляд судових рішень задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року та рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
 

[ANTIRAID]

Большая палата указал, что согласно требованиям части первой статьи 853 ГК Украины заказчик обязан принять работу, выполненную подрядчиком в соответствии с договором подряда, осмотреть ее и в случае выявления допущенных в работе отступлений от условий договора или других недостатков немедленно заявить о них подрядчику. Если заказчик не сделает такого заявления, он теряет право в дальнейшем ссылаться на эти отступления от условий договора или недостатки в выполненной работе.

Согласно правового заключения, изложенного в постановлении Верховного Суда Украины от 2 октября 2012 по делу №23/236, обязанность принять выполненные работы, а в случае обнаружения недостатков работ немедленно о них заявить (в том числе путем мотивированного отказа от подписания акта выполненных работ) закон возлагает именно на заказчика.