Постановление БП-ВС о необходимых условиях для принятия решения судом о сносе самовольного строительства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 725/5630/15-ц

Провадження N 14-341цс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради (далі - виконком Чернівецької міськради), ОСОБА_4,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Половінкіної Н.Ю., Кулянди М.І., Перепелюк Л.М.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до виконкому Чернівецької міськради, ОСОБА_4 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, визнання будівництва самочинним, усунення перешкод у користуванні власністю,

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила: визнати незаконними та скасувати рішення виконкому Чернівецької міськради від 27 листопада 2012 року N 753/23 "Про надання містобудівних умов та обмежень для завершення будівництва житлового будинку", від 14 жовтня 2014 року N 518/17 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 27 листопада 2012 року N 753/23", містобудівні умови та обмеження від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового АДРЕСА_2 визнати незавершений будівництвом індивідуальний житловий будинок за вказаною адресою самочинним будівництвом; усунути перешкоди у користуванні АДРЕСА_1 шляхом знесення ОСОБА_4 самочинного будівництва - указаного житлового будинку.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 є власником АДРЕСА_1 ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до державного акта на право приватної власності на землю, виданого на підставі рішення виконкому Чернівецької міськради від 05 жовтня 1999 року. Рішеннями виконкому Чернівецької міськради від 27 листопада 2012 року N 753/23 "Про надання містобудівних умов та обмежень для завершення будівництва житлового будинку", від 14 жовтня 2014 року N 518/17 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 27 листопада 2012 року N 7853/23" ОСОБА_4 надано містобудівні умови та обмеження будівництва АДРЕСА_2 Посилаючись на те, що будівництво здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, та на порушення її права власності, ОСОБА_3 просила позов задовольнити.

Представники відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні позову не визнали, посилаючись на те, що підстав для знесення самочинного будівництва немає, оскільки будівництво здійснювалося відповідно до рішень та дозволів виконкому Чернівецької міськради.

Представник відповідача виконкому Чернівецької міськради позову не визнав, вказуючи на те, що оскаржувані рішення стосуються попередніх дій відповідача, тому не можуть бути предметом спору.

Ухвалою суду від 03 березня 2016 року за клопотанням представника позивача у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 червня 2016 року (суддя Стоцька Л.А.) позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Чернівецької міськради від 27 листопада 2012 року N 753/23 "Про надання містобудівних умов та обмежень для завершення будівництва житлового будинку". Визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Чернівецької міськради від 14 жовтня 2014 року N 518/17 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 27 листопада 2012 року N 753/23". Визнано незаконними та скасовано містобудівні умови та обмеження від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового АДРЕСА_2. Визнано незавершений будівництвом індивідуальний житловий АДРЕСА_2 об'єктом самочинного будівництва. Усунуто ОСОБА_3 перешкоди у користуванні АДРЕСА_1 шляхом знесення ОСОБА_4 самочинного будівництва - незавершеного індивідуального житлового АДРЕСА_2.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що незавершений будівництвом двоповерховий цегляний житловий АДРЕСА_2 не відповідає вимогам Державних будівельних норм України (далі - ДБН) та Правил використання та забудови територій м. Чернівці, чим порушуються права ОСОБА_3 як власника АДРЕСА_1 Отже, оскаржувані акти органу місцевого самоврядування і містобудівні умови та обмеження від 10 квітня 2015 року N 990/15 не відповідають вимогам чинного законодавства.

Додатковим рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 червня 2016 року стягнуто з ОСОБА_4, виконкому Чернівецької міськради на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати а саме: судовий збір у розмірі 487,20 грн та витрати за проведення судової експертизи у розмірі 3 435 грн. Стягнуто з ОСОБА_4, виконкому Чернівецької міськради в дохід держави судовий збір у розмірі 974,40 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 червня 2016 року скасовано у частині визнання незаконними та скасування рішень виконкому Чернівецької міськради: від 27 листопада 2012 року N 753/23 "Про надання містобудівних умов та обмежень для завершення будівництва житлового будинку"; від 14 жовтня 2014 року N 518/17 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 27 листопада 2012 року N 753/23". Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до виконкому Чернівецької міськради про визнання незаконними та скасування указаних рішень органу місцевого самоврядування закрито.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до статті 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Оскільки предметом спору є законність рішень органу місцевого самоврядування, тому вказаний позов з урахуванням вимог статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим провадження необхідно закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 205, частини другої статті 206 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали).

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 червня 2016 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 до виконкому Чернівецької міськради, ОСОБА_4 про визнання містобудівнихумов і обмежень забудовиземельної ділянкинезаконними, їх скасування, визнання будівництвасамочинним, усуненняперешкод у користуванні власністювідмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що вирішення вимог щодо знесення спірного незавершеного будівництвом індивідуального житлового будинку є неналежним способом захисту порушеного права позивача відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, висновки суду першої інстанції про невідповідність вимогам закону, містобудівним умовами та обмеженням на завершення будівництва індивідуального житлового будинку від 10 квітня 2015 року N 990/15 не відповідають обставинам справи.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення та ухвалу апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд встановив, що вимоги ОСОБА_3 пов'язані із здійсненням органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій щодо здійснення контролю у сфері містобудування у зв'язку з порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва та містобудування, однак такий висновок апеляційного суду суперечить статті 393 ЦК України. Крім того, спір позивачки не є публічно-правовим, а стосується захисту порушених прав позивачки унаслідок проведення будівельних робіт. Зазначені позовні вимоги є спільними, оскільки містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки видані ОСОБА_4 на підставі рішень виконкому Чернівецької міськради, тобто позовні вимоги нерозривно пов'язані між собою, оскільки від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таким чином, вирішення вказаних позовних вимог належить до судів цивільної юрисдикції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 22 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи, що при винесенні оскаржуваних рішень орган місцевого самоврядування діяв як суб'єкт владних повноважень, спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Крім того, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. На підставі наведеного ОСОБА_4 просив касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а судові рішення апеляційного суду залишити без змін.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що однокімнатна АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 Зазначена квартира загальною площею 49,3 кв. м є єдиним та постійним місцем проживання позивачки, розташована на першому поверсі будинку. Згідно з технічним паспортом на вказану квартиру вікно її житлової кімнати виходить до земельної ділянки, на якій здійснено будівництво АДРЕСА_2 Будинок, в якому знаходиться ця квартира, розташований на межі земельних АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2

Власником земельної ділянки по АДРЕСА_2 площею 0,0213 га, є ОСОБА_4 На зазначеній земельній ділянці ОСОБА_4 здійснює будівництво.

Також установлено, що у травні 2011 року ОСОБА_3 уже зверталася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яким надано ОСОБА_4 дозвіл на будівництво індивідуального житлового АДРЕСА_2 Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 квітня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено з тих підстав, що оскаржуваним рішенням порушуються її права як власника суміжного будинковолодіння, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_2 надані з порушенням будівельних норм, оскаржуване рішення прийняте без згоди позивачки, а будівництво житлового АДРЕСА_2 здійснюється впритул до АДРЕСА_3.

У подальшому рішенням виконкому Чернівецької міськради від 27 листопада 2012 року N 753/23 дозволено Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міськради надати містобудівні умови та обмеження на завершення будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 за умови отримання згоди ОСОБА_3 - співвласниці АДРЕСА_1

10 грудня 2013 року рішенням виконкому Чернівецької міськради N 667/21 внесено зміни до зазначеного рішення від 27 листопада 2012 року N 753/23 та пункт 1 викладено у наступній редакції: "Дозволити Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради надати містобудівні умови та обмеження на завершення будівництва індивідуального житлового АДРЕСА_2 за умовою дотримання розриву між будинками не менше 1 метра та рекомендувати отримати згоду сусіда".

14 жовтня 2014 року повторно внесено зміни до рішення від 27 листопада 2012 року N 753/23 та пункт 1 викладено у остаточній редакції: "Дозволити Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради надати ОСОБА_4 містобудівні умови та обмеження на завершення будівництва індивідуального житлового АДРЕСА_2".

Таким чином, в остаточній редакції оскаржуваного рішення дозволено відповідачу завершити будівництво будинку без отримання згоди ОСОБА_3 та дотримання розриву між будинками не менше 1 метра.

На підставі вказаних рішень органу місцевого самоврядування 10 квітня 2015 року ОСОБА_4 складені та надані містобудівні умови та обмеження N 990/15.

Відповідно до оглянутих судом у судовому засіданні містобудівних умов та обмежень N 990/15, у них зазначено площу земельної ділянки по АДРЕСА_2 - 0,02213 га та 0,0175 га, що не відповідає державному акту на землю від 06 лютого 2001 року, відповідно до якого у приватній власності відповідача перебуває земельна ділянка площею 0,0213 га.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 09 червня 2016 року N 315 пункт 5 розділу "загальні дані" містобудівних умов та обмежень від 10 квітня 2015 року N 990/15 не відповідає державному акту на право приватної власності на земельну ділянку від 06 лютого 2001 року НОМЕР_1. Фактична площа земельної ділянки 0,0213 га, на якій проводиться будівництво незавершеного індивідуального житлового АДРЕСА_2 згідно з цим державним актом не відповідає пункту 6 містобудівних умов та обмежень від 10 квітня 2015 року N 990/15. Робочий проект на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 не відповідає вимогам будівельних норм і правил, правилам ДБН, а розташування за цим проектом нового незавершеного будівництвом двоповерхового цегляного житлового будинку, який будується впритул до житлового двоповерхового дерев'яного житлового АДРЕСА_3, призведе до порушення експлуатації останнього та АДРЕСА_1, яка в ньому розташована. Будівництво здійснено без дотримання протипожежних вимог, не забезпечено безпечної експлуатації житлового АДРЕСА_3, порушено норми інсоляції, забезпечення належним природним освітленням АДРЕСА_1, які не відповідають нормам. Стіна збудованого незавершеного двоповерхового житлового АДРЕСА_2 фактично збудована по межі суміжної АДРЕСА_3 таким чином, що стікання атмосферних опадів з покрівлі та карнизу АДРЕСА_2 буде на територію земельної АДРЕСА_3. При будівництві та проектуванні індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 мають місце порушення будівельних норм і правил, які не відповідають вимогам ДБН.

У поданому позові ОСОБА_3 вказує, що здійснене ОСОБА_4 незавершене будівництво житлового будинку порушує її права як власника квартири у будинку, що розташований на суміжній земельній ділянці.

ОСОБА_3 заявила такі позовні вимоги: визнати незаконними та скасувати рішення виконкому Чернівецької міськради від 27 листопада 2012 року N 753/23 "Про надання містобудівних умов та обмежень для завершення будівництва житлового будинку", від 14 жовтня 2014 року N 518/17 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 27 листопада 2012 року N 753/23", містобудівні умови та обмеження від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового АДРЕСА_2; визнати незавершений будівництвом індивідуальний житловий будинок за вказаною адресою самочинним будівництвом; усунути перешкоди у користуванні АДРЕСА_1 шляхом знесення ОСОБА_4 самочинного будівництва - указаного житлового будинку. Відповідачами вказала виконком Чернівецької міськради та ОСОБА_4

Суд першої інстанції розглянув справу за правилами цивільного судочинства, однак суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги у частині визнання незаконними та скасування оспорюваних рішень виконкому Чернівецької міськради підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Стосовно посилання заявника у касаційній скарзі на порушення судами правил предметної юрисдикції, у зв'язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, і це правило є загальним.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні.

За логікою законодавця, адміністративне судочинство за своєю сутністю покликане надавати можливість фізичній чи юридичній особі ефективно захищати свої права чи інтереси, з урахуванням того, що протилежна сторона є суб'єктом владних повноважень, який апріорі має у своєму розпорядженні значно більше ресурсів як для утвердження своєї позиції у правовідносинах, так і щодо представництва та відстоювання власних інтересів у судовому розгляді.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

З огляду на положення статей 3, 17 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення оскарженого судового рішення) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відносяться ті справи, які виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У даній справі орган місцевого самоврядування надавав містобудівні умови та обмеження, які містять дані, що не відповідають фактичним обставинам, проектна документація складена з порушенням вимог ДБН (А.22.-3-2014), а будинок зведено таким чином, що порушуються права одного із власників квартири на нормальні умови проживання, а саме інсоляцію.

Тобто, як рішення органу місцевого самоврядування, так і дії власника земельної ділянки, який зводить житловий будинок, взаємопов'язані і, на думку позивачки, порушують її цивільні права. Розгляд єдиного спору у судах двох юрисдикцій створює перешкоди для захисту прав позивачки і ускладнює судові розгляди.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки у справі, що розглядається, апеляційний суд постановив незаконну ухвалу про закриття провадження у справі у частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування оскаржуваних рішень виконкому Чернівецької міськради, то ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне її скасувати та направити справу в цій частині до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Стосовно оскаржуваного рішення апеляційного суду Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Визнаючи незаконними та скасовуючи містобудівні умови та обмеження від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового АДРЕСА_2; визнаючи незавершений будівництвом індивідуальний житловий АДРЕСА_2 об'єктом самочинного будівництва; усуваючи ОСОБА_3 перешкоди у користуванні АДРЕСА_1 шляхом знесення ОСОБА_4 самочинного будівництва - незавершеного індивідуального житлового АДРЕСА_2, місцевий суд керувався тим, що права позивача як власника нерухомого майна порушені й підлягають відновленню в зазначений нею спосіб.

У частині позовних вимог щодо знесення самочинного будівництва суд вважав, що навіть ймовірна наявність згоди ОСОБА_4 на проведення перебудови не свідчить про можливість іншого способу усунення порушення прав позивача, крім знесення самочинного будівництва. При цьому суд урахував роз'яснення експерта про неможливість приведення будівництва по вул. Боярка, 16 у м. Чернівці у відповідність до норм ДБН, оскільки у даному випадку необхідне капітальне руйнування частин приміщень, що призведе до повної руйнації приміщень.

Однак з такими висновками не погодився апеляційний суд, вказуючи, зокрема, на те, що позовні вимоги у частині визнання незавершеного будівництвом індивідуального житлового АДРЕСА_2 об'єктом самочинного будівництва не є захистом порушеного права, не усуває порушення права власності ОСОБА_3 на АДРЕСА_1

Однак рішення апеляційного суду щодо вказаних позовних вимог ОСОБА_3 не оскаржується, касаційна скарга не містить таких доводів, тому згідно з частною першою статті 400 ЦПК України оскаржуване рішення не переглядається судом касаційної інстанції у цій частині.

Крім того, суд зазначив, що у справі відсутні будь-які докази того, що містобудівними умовами та обмеженнями від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 порушується право власності ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 та ДБН. При цьому апеляційний суд вважав, що саме по собі зазначення площі земельної ділянки у загальних даних містобудівних умов та обмежень від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 не встановлює та не змінює прав чи інтересів ОСОБА_3, які пов'язані з правом власності на АДРЕСА_1 Також суд установив, що наявні у справі містобудівні умови та обмеження від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 містять лише посилання на дотримання вимог ДБН. Крім того, висновки судової будівельно-технічної експертизи від 29 квітня 2016 року N 315 не містять відомостей про невідповідність вимогам ДБН вказаних містобудівних умов та обмежень.

Посилаючись на викладене, апеляційний суд вважав такими, що не підтверджуються обставинами справи, висновки місцевого суду про невідповідність вимогам закону містобудівних умов та обмежень від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового АДРЕСА_2

Крім того, дійшовши висновку щодо необхідності знесення самочинного будівництва, місцевий суд, на переконання апеляційного суду, не встановив передбачених диспозицією частини сьомої статті 376 ЦК України обставин про те, чи є можливість проведення перебудови спірного об'єкта та чи відмовляється ОСОБА_4 від її проведення, оскільки знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У рішенні у справі "Рисовський проти України" (N 29979/04) від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик їх помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Також зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен накладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Зокрема, відповідно до частин четвертої, п'ятої, шостої, сьомої статті 376 ЦК України, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з'ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України "Про основи містобудування"; "Про архітектурну діяльність"; "Про регулювання містобудівної діяльності"; постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт" від 13 квітня 2011 року N 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров'ю людини, тощо.

Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; нині - стаття 5 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Частиною 4 статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) установлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Загальні вимоги процесуального права, закріплені у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), визначають обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Згідно з частиною першою статті 143 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (стаття 150 ЦПК України).

Відмовивши у задоволенні позовних вимог про знесення самочинного будівництва з тих підстав, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, а місцевий суд не встановив чи є можливість проведення перебудови спірного об'єкта та чи відмовляється ОСОБА_4 від її проведення, апеляційний суд порушив тим самим норми процесуального права, адже в силу вимог ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) апеляційний суд міг встановлювати обставини справи, досліджувати нові докази у справі, у тому числі й вирішувати питання щодо призначення у справі повторної або додаткової експертизи.

Невстановлення обставини щодо можливості проведення перебудови об'єкта самочинного будівництва не може бути підставою для відмови у захисті порушених прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду з цим позовом, зважаючи на указані вище принципи і завдання цивільного судочинства.

Крім того, завстановлених судом обставин справи щодо неодноразового внесення змін до рішення виконкому Чернівецької міськради, внаслідок чого остаточною редакцією оскаржуваного рішення дозволено відповідачу завершити будівництво будинку без отримання згоди ОСОБА_3 та дотримання розриву між будинками не менше 1 м, на підставі чого 10 квітня 2015 року ОСОБА_4 складені та надані містобудівні умови та обмеження N 990/15, які згідно з матеріалами справи є додатком до рішення виконкому Чернівецької міськради, не є безспірним висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог у частині визнання незаконними та скасування вказаних містобудівних умов та обмежень N 990/15.

Отже, апеляційний суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційний суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то касаційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення апеляційного суду у частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування містобудівних умов та обмежень, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом знесення самочинного будівництва - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року скасувати, рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року у частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування містобудівних умов та обмежень, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом знесення самочинного будівництва скасувати, справу направити на розгляд до апеляційного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

[ANTIRAID]

Очередное грамотно и профессионально расписанное решение. Большая палата указала, что отказав в удовлетворении исковых требований о сносе самовольного строительства на том основании, что снос самовольного строительства является крайней мерой и возможно лишь тогда, когда использованы все предусмотренные законодательством меры по реагированию и привлечения виновного лица к ответственности, местный суд не установил есть ли возможность проведения перестройки спорного объекта и отказывается ответчие от ее проведения, апелляционный суд в свою очередь нарушил тем самым нормы процессуального права, ведь в силу требований ГПК Украины (в редакции, действующей на момент рассмотрения дела в судах первой и апелляционной инстанций) апелляционный суд мог устанавливать обстоятельства дела, исследовать новые доказательства по делу, в том числе и решать вопрос о назначении по делу повторной или дополнительной экспертизы.

Неустановление обстоятельств относительно возможности проведения перестройки объекта самовольного строительства не может быть основанием для отказа в защите нарушенных прав истца, для защиты которых она обратилась в суд с настоящим иском, учитывая указанные выше принципы и задачи гражданского судопроизводства.

Кроме того, по установленным судом обстоятельствам дела о неоднократном внесении изменений в решение исполкома Черновицкого горсовета, в результате чего окончательной редакцией обжалуемого решения разрешено ответчику завершить строительство дома без получения согласия истца и соблюдения разрыва между домами не менее 1 м, на основании чего 10 апреля 2015 ответчиком составлены и предоставлены градостроительные условия и ограничения N 990/15, которые согласно материалам дела является приложением к решению исполкома Черновицкого горсовета, не является бесспорным вывод апелляционного суда об отказе в удовлетворении исковых требований в части признания незаконными и отмене указанных градостроительных условий и ограничений N 990/15.