Постановление БП-ВС о невозможности в судебном порядке признать договор аренды прекращенным и обязать принять помещение арендодателя

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

27 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 905/2260/17

Провадження N 12-173гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Уркевича В.Ю.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко O. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець Авдєєнко Олег Вікторович,

відповідач - фізична особа-підприємець Воробйов Анатолій Олексійович,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 905/2260/17 Господарського суду Донецької області за позовом фізичної особи-підприємця Авдєєнка Олега Вікторовича до фізичної особи-підприємця Воробйова Анатолія Олексійовича про визнання договору оренди від 01 грудня 2015 року N 1 припиненим та зобов'язання прийняти нежитлове приміщення за касаційною скаргою Воробйова Анатолія Олексійовича на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 квітня 2018 року (головуючий суддя - Радіонова О.О., судді Зубченко І.В., Чернота Л.Ф.) й рішення Господарського суду Донецької області від 07 листопада 2017 року (суддя Курило Г.Є.),

УСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2017 року фізична особа-підприємець Авдєєнко Олег Вікторович (далі - ФОП Авдєєнко О.В.) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи-підприємця Воробйова Анатолія Олексійовича (далі - ФОП Воробйов А.О.) про:

1.1 Визнання договору оренди нежитлового приміщення від 01 грудня 2015 року N 1 (далі - Договір) припиненим з 01 червня 2017 року;

1.2 Зобов'язання прийняти нежитлове приміщення N 75 по вул. Київській, 62 в м. Маріуполі за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нежитлового приміщення, строк дії якого закінчився 01 червня 2017 року. Орендоване приміщення позивачем відповідно до умов договору звільнено, але на порушення частини другої статті 795 Цивільного кодексу України відповідач відмовляється приймати приміщення за актом приймання-передачі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 01 грудня 2015 року між ФОП Воробйовим А.О. (орендодавець) та ФОП

Авдєєнко О.В. (орендар) був Договір, згідно з пунктом 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає строком на 18 місяців у користування нежитлове приміщення (далі - приміщення) загальною площею 47,1 м кв., яке знаходиться за адресою: м. Маріуполь, вул. Київська, 62, приміщення N 75.

4. Цільове призначення приміщення - зоомагазин (пункт 1.2 договору).

5. Відповідно до пункту 2.1 Договору орендодавець надає приміщення орендарю за актом приймання-передачі, у якому зазначається технічний, санітарний та протипожежний стан приміщення на момент здавання в оренду.

6. За приміщення сторонами узгоджується договірна орендна плата у розмірі 4 700 грн на місяць (пункт 4.1 Договору).

7. Договір вступає в силу з дня передачі приміщення на термін 18 місяців до 01 червня 2017 року. Дія Договору закінчується після передачі приміщення за актом прийому-передачі (пункти 7.1, 7.2 Договору).

8. На виконання умов Договору відповідач передав, а позивач прийняв 01 грудня 2015 року в користування нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою:

м. Маріуполь, вул. Київська, 62, приміщення N 75. Площа орендованого приміщення складає 47,1 м кв., що підтверджується відповідним актом приймання-передачі об'єкта оренди від 01 грудня 2015 року.

9. Судами встановлено, що позивач направляв повідомлення від 21 та 31 серпня 2017 року, 25 вересня 2017 року, в яких орендар повідомив орендодавця, що нежитлове приміщення N 75 по вул. Київській, 62 у м. Маріуполі, орендоване за Договором, звільнено орендарем та просив останнього вважати цей Договір таким, що припинив свою дію, просив прийняти орендоване приміщення за актом приймання-передачі та провести всі необхідні взаєморозрахунки, а саме з орендної плати та витрат на комунальні послуги, узгодити час передачі приміщення. Ці повідомлення були направлені на адресу ФОП Воробйова А.О.

10. 13 жовтня 2017 року позивачем та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Київська-62" складено Акт про звільнення приміщення, в якому зазначено, що приміщення, яке знаходиться за адресою:

м. Маріуполь, вул. Київська, 62, приміщення N 75, звільнено орендарем Авдєєнко О.В.

11. Позивач зазначав про те, що згідно з умовами Договору строк оренди встановлений з 01 грудня 2015 року по 01 червня 2017 року та наміру про продовження зазначеного Договору він не мав, про що повідомляв відповідача. Таким чином, позивач, з посиланням на приписи частини другої статті 795 Цивільного кодексу України, просив суд визнати спірний договір припиненим з 01 червня 2017 року та зобов'язати відповідача прийняти нежитлове приміщення N 75 по вул. Київській, 62 в м. Маріуполі за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

12. Господарський суд Донецької області рішенням від 07 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17 квітня 2018 року, позовні вимоги задовольнив частково. Зобов'язав ФОП Воробйова А.О. прийняти від ФОП Авдєєнка О.В. нежитлове приміщення N 75 по вул. Київській, 62 у м. Маріуполі за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

13. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, Донецький апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про визнання Договору припиненим не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, адже є вимогою про встановлення факту та не направлена на захист права (законного інтересу) позивача, а відтак не може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді.

14. Щодо позовної вимоги про зобов'язання прийняти нежитлове приміщення суди вказали, що Договір припинився саме через закінчення строку його дії, а встановленому законодавством та договором обов'язку орендаря повернути орендоване приміщення після закінчення строку дії договору кореспондується зустрічний обов'язок орендодавця прийняти це приміщення.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

15. У травні 2018 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Воробйова А.О. на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 квітня 2018 року і рішення Господарського суду Донецької області від 07 листопада 2017 року у цій справі разом з клопотанням про зупинення виконання судових рішень до моменту прийняття рішення касаційною інстанцією. У своїй касаційній скарзі відповідач просив зазначені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

16. Скаржник указує, що суди попередніх інстанцій порушили положення статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову), статтю 20 Господарського процесуального кодексу України та наголошує, що Договір укладено Авдєєнком О.В. як фізичною особою, а не приватним підприємцем, тому суди попередніх інстанцій повинні були закрити провадження у справі з роз'ясненням позивачеві його права звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21 травня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Воробйова А.О., призначив розгляд справи у судовому засіданні, відхилив клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень та надав строк позивачу для подання відзиву на касаційну скаргу.

18. За змістом частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

19. 13 червня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу разом з касаційною скаргою Воробйова А.О. на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил суб'єктної юрисдикції.

20. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що, звертаючись із касаційною скаргою, Воробйов А.О. зазначив, що цей спір відноситься до цивільної юрисдикції, оскільки договір оренди укладено Авдєєнком О.В. як фізичною особою, а не приватним підприємцем.

21. Оскільки Воробйов А.О. оскаржує судові рішення у цій справі з підстав порушення судами правил суб'єктної юрисдикції, ухвалою від 27 червня 2018 року справу прийнято до розгляду Великої Палати Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22. Воробйов А.О. зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими та безпідставними, посилаючись на порушення цими судами норм статей 764, 795 Цивільного кодексу України, оскільки судами не встановлено фактичну дату звільнення позивачем приміщення, не з'ясовано, чи користувався позивач після 01 червня 2017 року орендованим приміщенням та чи наявні причини направлення акта приймання-передачі позивачу лише 21 серпня 2017 року.

23. Крім того, скаржник наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій передчасно зробили висновок, що справа підлягає розгляду господарськими судами. Зазначає, що Договір укладено фізичною особою Авдєєнко О.В., а не приватним підприємцем, а отже, були всі підстави для закриття провадження у справі з роз'ясненням позивачу його права звернутися до місцевого суду, що спеціалізується на розгляді цивільних справ.

Позиція позивача - ФОП Авдєєнко О.В.

24. Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу вказує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і такими, що прийняті в результаті всебічного, повного та об'єктивного розгляду судами всіх обставин справи в їх сукупності, та винесені з дотриманням матеріального і процесуального законодавства з огляду на те, що предметом спору є нежитлове приміщення, яке використовувалося для підприємницької діяльності як відповідачем, так і позивачем. Крім того, і відповідач, і позивач зареєстровані як підприємці відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

25. Також зазначає, що наміру про продовження Договору на тих же умовах та на той же строк у нього не було, про що відповідач був повідомлений. Про це свідчить той факт, що відповідач відмовився підписати додаткову угоду від 31 травня

2017 року, відповідно до якої пропонувалося зменшити щомісячну орендну плату.

26. Крім того, позивач наголошує, що відповідач до теперішнього часу уникає виконання рішення суду та не приймає своє приміщення, зафіксувавши його стан і показники лічильників для проведення остаточних розрахунків.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Щодо юрисдикції суду

27. Одним з доводів касаційної скарги Воробйова А.О. є посилання на порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил суб'єктної юрисдикції, оскільки оскаржуваний договір укладено фізичною особою, а не приватним підприємцем, а отже, такий спір повинен розглядатися у порядку цивільного судочинства.

28. Визначення юрисдикції спору має важливе значення для практичної реалізації принципу доступу до правосуддя.

29. Судами було встановлено, що між відповідачем - приватним підприємцем Воробйовим А.О. як орендодавцем та позивачем як орендарем було укладено Договір.

30. На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю.

31. Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

32. Згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

33. Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

34. У статті 25 цього Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

35. У статті 26 Цивільного кодексу України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

36. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

37. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

38. Відповідно до вимог статті 15 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, зокрема, щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

39. Разом з тим підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

40. Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

41. У частині другій статті 3 цього Кодексу зазначено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

42. Судами попередніх інстанцій встановлено, що і позивач, і відповідач на момент звернення з позовом до суду зареєстровані як фізичні особи-підприємці, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

43. Крім того, предметом спору є нежитлове приміщення, яке використовувалося для підприємницької діяльності як відповідачем (вид діяльності: 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна), так і позивачем (вид діяльності: 03.22 - прісноводне рибництво (аквакультура),

46.23 - оптова торгівля живими тваринами, 47.76 - роздрібна торгівля квітами, рослинами, насінням, добривами, домашніми тваринами та кормами для них у спеціалізованих магазинах).

44. Отже, як установили суди попередніх інстанцій, договір оренди приміщення укладено для ведення підприємницької діяльності - розміщення зоомагазину, це приміщення використовувалось для підприємницької діяльності як відповідачем, так і позивачем.

45. Тобто між сторонами позовного провадження існували правовідносини, які притаманні господарській діяльності, господарським правовідносинам.

46. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спір у цій справі за характером правовідносин підлягає вирішенню в господарських судах.

Щодо способу захисту прав

47. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ФОП Авдєєнко О.В. зобов'язати відповідача прийняти нежитлове приміщення N 75 по вул. Київській, 62 в м. Маріуполі за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.

48. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

49. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

50. У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина перша статті 785 Цивільного кодексу України). Таким чином, повернення майна наймодавцеві є обов'язком наймача. Певному обов'язку завжди кореспондує відповідне право іншої сторони, а не її обов'язок.

51. По суті, предмет позову у вигляді спонукання відповідача до прийняття майна з орендного користування та підписання акта приймання-передачі є (а) зверненням за захистом не права, а обов'язку, (б) примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов'язком.

52. Крім того, обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов'язку в натурі, передбачене пунктом 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

53. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що при ухваленні судових рішень у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права щодо встановлення ефективним способом відновлення порушеного права позивача зобов'язати відповідача прийняти нежитлове приміщення за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.

54. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо зобов'язання прийняти нежитлове приміщення за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили є помилковими з огляду на те, що така вимога позивача не є правильно обраним способом захисту своїх інтересів.

55. Стосовно позовної вимоги позивача про визнання Договору від 01 грудня 2015 року припиненим з 01 червня 2017 року Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

56. Статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

57. Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

58. Зазначеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору.

59. Звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати. Водночас відповідно до абзацу 2 частини другої статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

60. Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в позові в частині визнання договору припиненим з 01 червня 2017 року з підстав, викладених у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Відповідно до частин першої, третьої статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

62. Відтак касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, а судові рішення, що оскаржуються в частині зобов'язання прийняти нежитлове приміщення за актом прийому-передачі, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Щодо судових витрат

63. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

64. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

65. Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 315 цього Кодексу в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинні бути зазначені: новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

66. Оскільки в цій справі Верховний Суд приймає нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд апеляційної та касаційної скарг покладається на позивача у справі.

67. Однак за матеріалами справи Воробйов А.О. звільнений від сплати судового збору відповідно до положень пункту 9 статті 5 Закону України "Про судовий збір" як інвалід II групи, а тому ним не було сплачено судовий збір за подачу апеляційної та касаційної скарг, а отже, розподіл судових витрат не здійснюється.

Висновок щодо застосування норм права

68. За змістом статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову),з урахуванням приписів Цивільного кодексу України, оскількиспірний договір оренди укладено для ведення підприємницької діяльності між позивачем і відповідачем, які на момент звернення з позовом до суду зареєстровані як фізичні особи-підприємці, то з огляду на суб'єктний склад учасників цього спору, предмет та підстави позову у справі цей спір є підвідомчим господарським судам.

69. Предмет позову у вигляді спонукання відповідача до прийняття майна з орендного користування та підписання акта приймання-передачі є (а) зверненням за захистом не права, а обов'язку, (б) примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов'язком.

Керуючись статтями 300-302, 306, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Воробйова Анатолія Олексійовича задовольнити частково.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 квітня 2018 року та рішення Господарського суду Донецької області від 07 листопада 2017 року у справі N 905/2260/17 в частині зобов'язання фізичної особи-підприємця Воробйова Анатолія Олексійовича прийняти від фізичної особи-підприємця Авдєєнка Олега Вікторовича нежитлове приміщення N 75 по вул. Київській, 62 в місті Маріуполь за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

3. В іншій частині постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 квітня 2018 року та рішення Господарського суду Донецької області від 07 листопада 2017 року у справі N 905/2260/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

[ANTIRAID]

Очередное довольно сомнительное решение Большой палаты на мой взгляд. Суд указал, что по смыслу статьи 12 Хозяйственного процессуального кодекса Украины (в редакции, действующей на момент подачи иска), с учетом предписаний Гражданского кодекса Украины, поскольку спорный договор аренды заключен для ведения предпринимательской деятельности между истцом и ответчиком, которые на момент обращения с иском в суд зарегистрированы как физические лица-предприниматели, то учитывая субъектный состав участников этого спора, предмет и основания иска по делу этот спор является подведомственным хозяйственным судам.

Избранный истцом способ защиты гражданского права не предусмотрено законом, поскольку он не подпадает под принудительное исполнение обязанности в натуре, кототорое предусмотренное пунктом 5 части второй статьи 16 Гражданского кодекса Украины. Предмет иска в виде побуждения ответчика к принятию имущества с арендного пользования и подписания акта приема-передачи есть (а) обращением за защитой не права, а обязанности, (б) принуждением лица к совершению действия, которая является его правом, а не обязанностью.

Правовыми нормами не предусмотрено такого способа защиты прав и интересов, как признание договора прекращенным, а реализация такого способа защиты, как изменение или прекращение правоотношения может происходить путем расторжения договора. Обращаясь в суд с требованием о признании договора прекращенным, истец стремится достичь правовой определенности, то есть стремится подтверждения судом прекращения прав арендодателя на получение арендной платы. В то же время в соответствии с абзацем 2 части второй статьи 20 Хозяйственного кодекса Украины в этом случае надлежащим способом защиты является признание отсутствия права ответчика.