Постановление БП-ВС о возможности передачи исполнительных производств от одного отдела исполнительной службы другому при значительной нагрузке

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року

м. Київ

Справа N 657/233/14-ц

Провадження N 14-447цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_3,

заінтересовані особи: Каланчацький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - Каланчацький РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області), Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - УДВС ГТУЮ у Херсонській області), відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області), Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (далі - ТОВ "ФК "Приватні інвестиції"),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4

на ухвалу Каланчацького районного суду Херсонської області від 30 січня 2018 року в складі судді Скригун В.В. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 22 березня 2018 року в складі колегії суддів Ігнатенко П.Я., Воронцової Л.П., Полікарпової О.М.

у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії головного державного виконавця Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області, начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області та

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області, начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області, у якій зазначав, що 06 червня 2015 року відкрито виконавче провадження N 48033021, яке у подальшому об'єднане у зведене виконавче провадження N 48233457. Постановою головного державного виконавця Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області від 22 листопада 2017 року виконавче провадження N 48033021 передано до ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області, у мотивувальній частині якої зазначено, що підставою для її винесення є постанова начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області.

На думку ОСОБА_3, відсутні законні підстави для такої передачі виконавчого провадження, у зв'язку з чим просив: визнати дії начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області та головного державного виконавця Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області протиправними, скасувати вказані постанови та зобов'язати ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області передати виконавче провадження N 48033021 до Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області.

Ухвалою Каланчацького районного суду Херсонської області від 30 січня 2018 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що постанова начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області про передачу виконавчого провадження є законною, оскільки на момент прийняття такого рішення існували обставини, що ускладнювали виконання державними виконавцями Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області судового рішення про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь ТОВ "ФК "Приватні інвестиції", а саме - відсутність у штаті цього відділу виконавчої служби достатньої кількості осіб для своєчасного виконання судових рішень. Крім того, ОСОБА_3 має право оскаржити будь-які дії або бездіяльність чи рішення державних виконавців ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області.

Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 22 березня 2018 року ухвалу Каланчацького районного суду Херсонської області від 30 січня 2018 року залишено без змін.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції зробив правильний та обґрунтований висновок про відмову у задоволенні скарги, оскільки стаття 25 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) не містить вичерпного переліку підстав для передачі виконавчого провадження від одного органу виконавчої служби до іншого.

У червні 2018 року ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просили скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення - про задоволення скарги.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції повинен був відмовити у відкритті провадження у справі, оскільки скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На думку заявників, справа за скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця повинна розглядатися у порядку адміністративного судочинства, а суд апеляційної інстанції був неправомочний переглядати в апеляційному порядку справу як цивільну.

Також заявники зазначали, що суди не з'ясували повно і всебічно всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суди необґрунтовано визнали правомірною передачу виконавчого провадження з одного органу виконавчої служби до іншого.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 19 вересня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону N 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені,? за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (частина перша статті 14 Закону N 1404-VIII).

Права та обов'язки виконавця передбачені у статті 18 Закону N 1404-VIII.

Відповідно до статей 1-3 Закону України від 02 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон N 1403-VIII) примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Частиною першою статті 4 Закону N 1403-VIII передбачено, що діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (частина перша статті 6 Закону N 1403-VIII).

Згідно зі статтею 7 Закону N 1403-VIII державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до вимог частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, насамперед цивільних, господарських та адміністративних, між собою. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Пунктом 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 383 ЦПК України в редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексускарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

Відповідно до пункту 9 частини першої розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції, яка набрала чинності 15 грудня 2017 року та була чинною на час розгляду скарги у суді першої та апеляційної інстанцій, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так розділом VII ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду скарги у суді першої та апеляційної інстанцій, врегульовано питання щодо судового контролю за виконанням судових рішень. Зокрема, згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду скарги у судах першої та апеляційної інстанцій, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду скарги у судах першої та апеляційної інстанцій).

Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним ВДВС, передбачені нормами ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду скарги у судах першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства України, твердження у касаційній скарзі про те, що нормами ЦПК України, а саме частиною першою статті 19 (у редакції, чинній на час розгляду скарги у судах першої та апеляційної інстанцій), суди загальної юрисдикції не уповноважені розглядати такі справи.

У пункті 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час подання скарги до суду, зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Аналогічне положення міститься й у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду скарги у судах першої та апеляційної інстанцій).

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду скарги у судах першої та апеляційної інстанцій).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення зі скаргою до суду) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 287 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду скарги у судах першої та апеляційної інстанцій).

Зазначена норма є загальною і стосується усіх випадків оскарження рішень, дій чи бездіяльність ВДВС, крім тих, що передбачені прямо в окремому законі.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Оскільки порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція.

Сама наявність зведеного виконавчого провадження не свідчить про адміністративну юрисдикційність скарги на рішення, дії чи бездіяльність відділу державної виконавчої служби. Визначальним критерієм для віднесення спору до адміністративної юрисдикції є наявність у зведеному виконавчому провадженні судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій чи рішень інших (не судових) органів, якщо ці рішення підлягають примусовому виконанню.

Разом із тим, ні в ЦПК України, ні в КАС України не врегульовано порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень при вчиненні таких дій у зведеному виконавчому провадженні.

Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон N 1404-VIII.

Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області, начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області щодо організації виконання виконавчого листа, виданого Каланчацьким районним судом Херсонської області 18 листопада 2014 року, про стягнення з нього на користь ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" грошових коштів у розмірі 384 623,70 грн.

Питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця вже було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду, і з цього приводу зроблено висновок про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому ухвалені судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню. У порядку адміністративного судочинства розглядаються скарги на дії, бездіяльність та рішення державного виконавця у виконавчому провадженні, у якому, окрім виконавчих листів, виданих на виконання рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, об'єднані рішення інших органів чи примусово виконуються судові рішення, ухвалені за правилами різних процесуальних законів. Зокрема, такі висновки містяться в постановах від 14 березня 2018 року в справі N 14-19цс18, від 20 червня 2018 року в справі N 14-207цс18, від 12 вересня 2018 року в справі N 11-675апп18, і підстав для відступу від такої позиції не вбачається.

Суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки як судом першої, так і апеляційної інстанцій встановлено, що оскаржуються дії виконавця та начальника державної виконавчої служби щодо виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства. У матеріалах справи відсутні докази того, що у зведеному виконавчому провадженні об'єднано виконавчі документи, видані на виконання судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, чи містяться рішення інших органів, і судами першої та апеляційної інстанцій таких обставин не встановлено.

Щодо вирішення судами попередніх інстанцій скарги ОСОБА_3 по суті Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Суди установили, що рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 27 серпня 2014 року у цивільній справі N 657/233/14-ц за позовом ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 на користь ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 19 серпня 2008 року N 13/а-06 у розмірі 384 623,70 грн.

На виконання зазначеного рішення Каланчацьким районним судом Херсонської області 18 листопада 2014 року видано виконавчий лист N 657/233/14-ц.

Постановою головного державного виконавця ВДВС Каланчацького РУЮ від 06 липня 2015 року відкрито виконавче провадження з виконання вказаного вище виконавчого листа, номер виконавчого провадження 48033021.

Зі змісту постанови начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області від 14 листопада 2017 року вбачається, що у зв'язку з недостатньою чисельністю особового складу, значним надходженням виконавчих документів до виконання та значним навантаженням виконавчих проваджень на кожного виконавця вирішено передати виконавче провадження N 48033021 для подальшого виконання з Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області до ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області, зобов'язавши Каланчацький РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області передати зазначене виконавче провадження.

Постановою головного державного виконавця Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області від 22 листопада 2017 року на підставі постанови начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області від 14 листопада 2017 року про передачу виконавчого провадження N 48033021, керуючись частиною другою статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", вирішено передати виконавчий документ до ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області.

Постановою старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області прийнято до виконання виконавче провадження N 48033021 для примусового виконання виконавчого листа N 657/233/14-ц, виданого 18 листопада 2014 року Каланчацьким районним судом Херсонської області.

Згідно з частиною третьою статті 25 Закону N 1404-VIII у разі відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби, утворення виконавчої групи, якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного органу державної виконавчої служби до іншого.

Передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України (частина четверта статті 25 Закону N 1404-VIII).

Тобто Закон N 1404-VIII наділяє орган державної виконавчої служби дискреційними повноваженнями щодо передачі виконавчих проваджень, перелік обставин яких не є вичерпним.

Доказів на спростування заперечень Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області щодо наявності підстав для передачі виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості не надано.

Разом із тим суди дослідили заперечення Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області та УДВС ГТУЮ у Херсонській області щодо відповідності дій зазначених осіб як Закону N 1404-VIII, так і Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року N 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за N 489/20802.

За таких обставин, відмовляючи у задоволенні скарги, суди зробили обґрунтований висновок, що примусове виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області державними виконавцями ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області жодним чином не порушує прав боржника ОСОБА_3

Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів, що оскаржувані дії головного державного виконавця Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області та начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області є правомірними.

Наведені в касаційній скарзі доводи, що неукомплектованість штату у Каланчацькому РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області не дають підстав для передачі виконавчого провадження іншому органу виконавчої служби, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій встановили фактичні обставини, вивчили надані сторонами докази, надали їм правову оцінку.

Статтею 89 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду зазделегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо сукупності доказів, оцінки цих доказів, визначення правовідносин, що виникли між сторонами, та застосування норм матеріального і процесуального права, відповідають вимогам статті 263 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) щодо законності й обґрунтованості.

Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди при розгляді справи допустили порушення норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на вказане оскаржувані судові рішення у цій справі необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, перерозподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Каланчацького районного суду Херсонської області від 30 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 22 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что согласно части третьей статьи 25 Закона N 1404-VIII в случае отвода (самоотвода) всех государственных исполнителей органа государственной исполнительной службы, образования исполнительной группы, если исполнительные производства по одному и тому же должнику открыты в различных органах государственной исполнительной службы, наличии других обстоятельств, затрудняющих исполнение решения, исполнительное производство может быть передано от одного органа государственной исполнительной службы в другой.

Передача исполнительных производств от одного государственного исполнителя к другому, от одного органа государственной исполнительной службы в другой или к исполнительной группе осуществляется в порядке, определенном Министерством юстиции Украины (часть четвертая статьи 25 Закона N 1404-VIII). То есть Закон N 1404-VIII наделяет орган государственной исполнительной службы дискреционными полномочиями по передаче исполнительных производств, перечень обстоятельств которых не является исчерпывающим.