ANTIRAID

Постановление ВС-КАС об отмене индивидуальной налоговой консультации и отсутствии необходимости адвокату чья деятельность остановлена уплачивать ЕСВ и сдавать отчетность

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ПОСТАНОВА
Іменем України

28 березня 2019 року

Київ

справа №820/6324/17

адміністративне провадження №К/9901/51065/18, №К/9901/50934/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційні скаргиОСОБА_2, Головного управління ДФС у Харківській області на рішенняХарківського окружного адміністративного суду від 13.02.2018 (суддя: Шляхова О.М.)та постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2018 (колегія суддів у складі: Бегунц А.О., Сіренко О.І., Яковенко М.М.)у справі №820/6324/17 за позовомОСОБА_2доГоловного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, визнання незаконними та протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся із позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію, надану листом №2661/ІПК/20-40-13-11-15 від 17.11.2017, як таку, що суперечить ухвалі Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 у справі №820/1538/17;

- визнати незаконними та протиправними дії Головного управління ДФС у Харківській області щодо надання індивідуальної податкової консультації №2661/ІПК/20-40-13-11-15 від 17.11.2017;

- зобов'язати Головне управління ДФС у Харківській області протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування індивідуальної податкової консультації №2661/ІПК/20-40-13-11-15 від 17.11.2017 з урахуванням висновків суду надати ОСОБА_2, - нову індивідуальну податкову консультацію.

Підставою подання вказаного позову слугувало надання індивідуальної податкової консультації №2661/ІПК/20-40-13-11-15 від 17.11.2017, яка, на думку позивача, є неправомірною та такою, що надана в порушення вимог чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_2 26.12.2016 подано заяву про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю у відповідності до ст. 31 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», на підставі чого внесено відповідний запис до Єдиного реєстру адвокатів України.

У новій індивідуальній податковій консультації від 17.11.2017 Головне управління ДФС у Харківській області знову зазначає, що позивач повинен подати звіт про суми нарахованого доходу зареєстрованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску та здійснити сплату єдиного внеску на загальних підставах, визначених Законом № 2464 для осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, в тому числі - адвокатську. Водночас, ГУ ДФС у Харківській області додатково вказує, що до такого висновку вони дійшли виключно ґрунтуючись на висновках ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 у справі №820/1538/17. Вважає, що працівники ГУ ДФС у Харківській області, які складали нову податкову консультацію, умисно проігнорували зміст ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 у справі № 820/1538/17, а лише формально вказали її в першому та останньому абзаці наданої індивідуальної податкової консультації, оскільки знову зазначили, що я повинен подати звіт про суми нарахованого доходу зареєстрованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску та здійснити сплату єдиного внеску на загальних підставах, визначених Законом № 2464 для осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, в тому числі: адвокатську.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2018, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію, надану ОСОБА_2 листом №2661/ІПК/20-40-13-11-15 від 17.11.2017. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки адвокатська діяльність позивача зупинена, то він не вважається працюючим, не здійснює підприємницьку діяльність, тобто не є самозайнятою особою та, відповідно, не отримує прибуток від адвокатської діяльності, а відповідачем помилково застосовано до спірних правовідносин норми діючого законодавства, які регулюють саме припинення, а не зупинення професійної адвокатської діяльності, тому контролюючим органом надано податкову консультацію, яка суперечить нормам та змісту чинного законодавства.

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суди дійшли висновку, що дії податкового органу з надання податкової консультації були вчинені в межах повноважень та приписів діючого законодавства, покладених на контролюючі органи. А вимога про надання нової податкової консультації спрямована на майбутній захист прав, свобод та інтересів позивача, які на час розгляду судами даної справи не були порушені, відповідно така вимога є заявленою передчасно. По-друге, безпосереднім наслідком скасування індивідуальної податкової консультації в судовому порядку законодавцем вже передбачено надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду, що в свою чергу звільняє платника податків від необхідності повторного звернення до суду з метою зобов'язання податкового органу надати нову податкову консультацію.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, сторони подали касаційні скарги, в яких просять їх скасувати в частинах, що ухвалена не на їх користь та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх вимоги, оскільки вважають, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткову обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований адвокатом згідно рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 27 від 21.07.1999. Право на заняття адвокатською діяльністю підтверджується свідоцтвом № 894 від 22.07.1999.

З 26.12.2016 адвокатську діяльність ОСОБА_2 зупинено на підставі заяви адвоката у відповідності до вимог п. 1 ч. 1. ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

В подальшому позивач працював у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського на посаді завідувача кафедри цивільно-правових дисциплін та у Міжнародному економіко - гуманітарному університеті ім. академіка Степана Дем'янчука (професор кафедри цивільно-правових дисциплін).

ОСОБА_2 до ГУ ДФС подано заяву від 30.10.2017 б/н (вх. ГУ ДФС у Харківській області від 14.11.2017) на отримання нової податкової консультації з урахуванням постанови Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2017 та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 по справі № 820/1538/17, якими визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію, надану ОСОБА_2 листом № 966/Т/20-40-13-02-13 від 07.03.2017.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 від 30.10.2017, ГУ ДФС листом від 17.11.2017 №2661/ІПК/20-40-13-11-15 надано нову податкову консультацію з зазначеного питання, в якому, зокрема, зазначено, що оскільки позивач на теперішній час перебуває на обліку в Центральній ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, отже він є платником єдиного внеску.

На нього як адвоката, професійна діяльність якого зупинена, дія положень Закону № 2464-VІ та Порядку №435 за тимчасове нездійснення адвокатської діяльності поширюється, у зв'язку з чим йому як адвокату необхідно подавати звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску й здійснювати сплату єдиного внеску на загальних підставах, визначених Законом № 2464-VІ для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у тому числі адвокатську.

В індивідуальній податковій консультації відповідач посилається на те, що взяття на облік у контролюючих органах самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору. Підставою для зняття з обліку у контролюючому органі самозайнятої особи є реєстрація припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи у відповідному уповноваженому органі (п. 67.1 ст.67 та пп. 65.10.4 п. 65.10 ст. 65 ПК).

В обґрунтування правомірності наданої податкової консультації відповідач вказує на пп.пп. 2, 4, 5 п. 11.22 розділу Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, Порядок №435, Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2014 № 1162, при цьому наводить положення, які необхідно застосовувати при ліквідації, припиненні діяльності платників єдиного внеску.

Підпунктом 14.1.172 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пп. 14.1.172-1 п.14.1 ст.14 ПК України, індивідуальна податкова консультація - роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

За визначенням пп.14.1.226 вказаного пункту, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих… за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Порядок звернення платників податків за податковими консультаціями, а також розгляду таких звернень контролюючими органами та надання відповідей на них врегульовано ст.ст.52, 53 ПК України.

Відповідно до ст. 52 ПК України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом (п.52.1); податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п.52.2); за вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі; консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов'язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства (п. 52.3).

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», згідно з ч. 2, 3 ст. 9 якого, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 8 вказаної статті платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до платників єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI), згідно зі ст.13 якого, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 вказаного Закону, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п. 1 ч. 3 ст.31).

Положеннями ст. 32 цього Закону встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Виходячи зі змісту ч. 5, 6 ст. 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч. 1 ст.17 Закону № 5076-VI).

Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Вказані обставини вказують на те, що поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, а відтак дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов'язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині, з огляду на те, що позивачем доведено існування обставин, за яких податкова консультація може бути скасована.

Окрім того, є законні підстави погодитись з висновком судів, що в силу вимог статей 52, 53 Податкового кодексу України, податкова консультація надається контролюючими органами у межах їхньої компетенції, відповідно відсутні правові підстави для визнання дій податкового органу з надання податкової консультації протиправними. При цьому, беручи до уваги, що безпосереднім наслідком скасування індивідуальної податкової консультації в судовому порядку законодавцем вже передбачено надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду, вказане звільняє платника податків від необхідності повторного звернення до суду з метою зобов'язання податкового органу надати нову податкову консультацію і така позовна вимога спрямована на майбутній захист прав, свобод та інтересів позивача, які на час розгляду судами даної справи не були порушені, відповідно така вимога є заявленою передчасно.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційних скарг, про наявність законних підстав для часткового задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_2 та Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2018 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

.........................

В.П.Юрченко І.А.Васильєва С.С.Пасічник Судді Верховного Суду

http://reyestr.court.gov.ua/Review/80806817

Share this post


Link to post
Share on other sites

Верховный суд согласился с судами нижестоящих инстанций, которые удовлетворяя иск, исходили из того, что поскольку адвокатская деятельность истца остановлена, то он не считается работающим, не осуществляет предпринимательскую деятельность, то есть не является самозанятым лицом и, соответственно, не получает прибыль от адвокатской деятельности, а ответчиком ошибочно применены к спорным правоотношениям нормы действующего законодательства, которые регулируют именно прекращение, а не остановки профессиональной адвокатской деятельности, поэтому контролирующим органом на дано налоговую консультацию, которая противоречит нормам и содержания действующего законодательства.

Суд указал, что правовым последствием приостановление права на занятие адвокатской деятельностью является невозможность занятия адвокатской деятельностью на определенный срок, в то же время как следствие прекращение права на занятие адвокатской деятельностью является невозможность дальнейшего осуществления ее вообще, в связи с чем аннулируется свидетельство на занятие адвокатской деятельностью.

Понятие "остановки" и "прекращение" адвокатской деятельности имеют различную юридическую природу, и, соответственно, не являются тождественными, учитывая разный процедурный характер и особенности применения, а поэтому действие положений Порядка учета плательщиков единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование, утвержденного приказом Министерства финансов Украины от 24.11.2014 № 1162, регулирующих особенности именно прекращение независимой профессиональной деятельности с соответствующими обязательствами, не может быть распространено на спорные отношения относительно остановки адвокатской деятельности.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Create an account or sign in to comment

You need to be a member in order to leave a comment

Create an account

Sign up for a new account in our community. It's easy!

Register a new account

Sign in

Already have an account? Sign in here.

Sign In Now

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      Р І Ш Е Н Н Я
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      м. Київ
      10 квітня 2019 року № 640/1496/19
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «КОНТАКТ 2010»доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.09.2018 року № 00011381402, податкової вимоги від 06.11.2018 року № 211166-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 06.11.2018 року № 211166-17, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
      До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «КОНТАКТ 2010» (далі - ТОВ «КОНТАКТ 2010», позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.09.2018 року № 00011381402, податкової вимоги від 06.11.2018 року № 211166-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 06.11.2018 року № 211166-17.
      Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки Акту перевірки від 29.08.2018 року № 594/26-15-14-02-01/37145782, які стали підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, є такими, що не відповідають дійсності, оскільки ґрунтуються лише на податковій інформації його контрагента ТОВ «Фан-Трейд». В Акті відсутні посилання на будь-які документальні докази, які б засвідчили недостовірність відомостей у первинних документах підприємства, викликали сумнів щодо реальності постачання послуг, невідповідності цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчували наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків.
      Позивач звертає увагу, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти повноваження контрагента на предмет дієздатності та дотримання контрагентом законодавства, зокрема податкового.
      Також, на думку позивача, наявність кримінального провадження щодо його контрагента, по якому не винесено вироку або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.
      А тому, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.09.2018 року № 00011381402, є протиправним та підлягає скасуванню.
      Поряд з цим, позивач звертав увагу, що ним вказаного податкового повідомлення-рішення, яким було донараховано податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 36 812, 34 грн. не отримувалося, що вказує на відсутність у ТОВ «КОНТАКТ 2010» грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 36 812,34 грн та як наслідок і на відсутність податкового боргу зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 36 812,34 грн, а відсутність податкового боргу, в свою чергу, позбавляє контролюючий орган права на складання податкової вимоги та права податкової застави.
      Таким чином, на думку позивача, оскаржувана податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу від 06.11.2018 року № 211166-17 також підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою суду відповідачам надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення їм даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 162 КАС України, або заяву про визнання позову.
      28.02.2019 року представником Головного управління ДФС у м. Києві надано до суду відзив, в якому відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.
      Відзив обґрунтовано тим, що податкове повідомлення-рішення, прийняте за результатами перевірки, а також податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу в повній мірі відображають факт порушення позивачем норм податкового законодавства.
      Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
      В С Т А Н О В И В:
      29 серпня 2018 року, на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 16.08.2018 № 12555, направлення від 17.08.2018 року № 1347/26-15-14-02-01 проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТАКТ 2010» (код 37145782) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами - постачальниками ТОВ «ФАН-ТРЕЙД» (код 33337263) за липень 2016 року, за результатами якої складено Акт № 594/26-15-15-02-01/37145782.
      Висновками даного акту перевірки встановлено порушення ТОВ «КОНТАКТ 2010» вимог:
      - підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, пункту 5 та пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування в періоді, що перевірявся, на загальну суму 84 813, 00 грн., в тому числі: за 2016 рік у сумі 84 813, 00 гривень;
      - підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, пункту 5 та пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 »Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 36 816, 00 грн., в тому числі: за 2016 рік у сумі 36 816, 00 гривень;
      - п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 48 224, 00 гривень, у тому числі по періодах: за липень 2016 року у сумі 48 224, 00 гривень.
      18 вересня 2018 року на підставі висновків акту перевірки № 594/26-15-15-02-01/37145782 від 29.08.2018 року, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 00011381402, яким ТОВ «КОНТАКТ 2010» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 46 020, 00 грн., в тому числі 36 816, 00 грн. - за податковими зобов'язаннями та 9 204, 00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
      06 листопада 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкову вимогу № 211166-17, згідно з якою, станом на 05.11.2018 року за ТОВ «КОНТАКТ 2010» облікується податковий борг з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 55 997, 21 грн., що в себе включає: 36 816, 00 грн. - основний платіж; 9 204, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи); 9 980, 87 грн. - пеня.
      Також, 06 листопада 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено рішення про опис майна у податкову заставу № 211166-17.
      За результатами адміністративного оскарження, рішенням Державної фіскальної служби України від 21.12.2018 року № 41315/6/99-99-17-05-15 податкову вимогу від 06.11.2018 року № 211166-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 06.11.2018 року № 211166-17 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
      Даним рішення позивача також повідомлено, що оскаржувані вимога та рішення про опис майна у податкову заставу контролюючим органом прийнято, у зв'язку з несплатою ТОВ «КОНТАКТ 2010» у встановлені законодавством строки нарахованих податковим повідомленням-рішенням від 18.09.2018 року № 00011381402 сум, які набули статусу податкового боргу.
      Незгода позивача з вказаними рішеннями суб'єкта владних повноважень, обумовили позивача звернутися до суду з даним позовом.
      Відповідно до положень статті 19 Конституції України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
      Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Приписами пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що вказаний Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
      Відповідно до п. 134.1.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
      Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
      зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
      збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
      Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
      збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
      зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
      Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).
      Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.
      Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи;
      Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
      Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
      Пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
      Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.
      Як встановлено статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
      Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
      Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
      Частиною третьою статті 6 Закону № 996-ХІV передбачено, що порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.
      Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153, із змінами та доповненнями (далі - П(С)БО 15).
      Відповідно до пункту 5 П(С)БО 15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
      Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).
      Крім того, за змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною другою статті 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.
      Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
      Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Фан-Трейд» (Продавець), в особі директора ОСОБА_1, який діє на підставі статуту з одного боку та ТОВ «КОНТАКТ 2010» (Покупець), в особі директора Лісовського О.П., який діє на підставі статуту з іншої сторони укладено договір поставки обладнання від 11.07.2016 року № ОБ 11-07/16.
      Відповідно до умов договору Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити Покупцю обладнання відповідно до додатка № 1 до цього Договору, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію. Найменування, асортимент, кількість, ціна за одиницю та вартість продукції, визначається у Специфікації (Додатку № 1 до Договору).
      Згідно Специфікації до Договору від 11.07.2016 року № ОБ 11-07/16, ТОВ «Фан-Трейд» на адресу ТОВ «КОНТАКТ 2010» зобов'язувалося поставити наступну продукцію: апарат абразивної чистки ПАО-50 (ПАО-20 МВ) - 1 шт.; компресор ПКС- 3,5 - 1 шт.; камеру ручної порошкової покраски проходного типу «Південь» КН-1700-1П - 1 шт.
      На виконання реальності даного договору, позивачем надано копії: рахунку-фактури від 11.07.2016 року № 18, №19; видаткових накладних від 11.07.2016 року № 18, №19.
      В підтвердження оплати товару за вказаним вище договором надано копії виписок по особовому рахунку.
      Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.
      При цьому, в акті перевірки відповідач не заперечував наявності у позивача всіх належно оформлених первинних документів, які підтверджують його право на формування податкового кредиту.
      У той же час, податковим органом за результатами дослідження вказаних документів встановлено неможливість ТОВ «ФАН-ТРЕЙД» реалізовувати товари, на адресу ТОВ «КОНТАКТ 2010», оскільки надані первинні документи підписані від імені Постачальника - директором ТОВ «ФАН-ТРЕЙД» ОСОБА_1, який згідно протоколу допиту від 21.07.2017 року, здійсненого в рамках кримінального провадження від 11.08.2016 року № 32016100050000073 заперечує свою причетність до діяльності даного Товариства.
      Таким чином, встановлено, що від імені підприємства ТОВ «ФАН-ТРЕЙД» (код 33337263) діяли особи, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значущих дій, оскільки не були наділені такими повноваженнями засновника/директора підприємства, яка, крім того, не мала ніякого відношення до фінансово - господарської діяльності підприємства.
      Також, контролюючий орган приходячи до висновку в акті перевірки про заниження позивачем податку на прибуток приватних підприємств на 36 816, 00 грн. виходив з того, що згідно до баз даних ДФС податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них (форма 1-ДФ) ТОВ «ФАН-ТРЕЙД» за 2016 рік до органів ДФС не подано, що свідчить про відсутність штатної чисельності працівників на підприємстві, в зв'язку з чим ТОВ «ФАН-ТРЕЙД» не мало можливості реалізовувати товари. На думку податкового органу, неподання до органів ДФС звіту суб'єкта малого підприємництва, декларації з податку на прибуток з додатками за 2016 рік також свідчить про відсутність основних фондів та виробничих потужностей на ТОВ «ФАН-ТРЕЙД».
      Одночасно, проведеним аналізом ланцюга задекларованого ТОВ «ФАН-ТРЕЙД», за вказаних вище обставин, контролюючим органом встановлено, що підприємство не придбавало товари (апарат абразивної чистки ПАО-ЗО (ПАО-50 MB), компресор ПКС - 3,5, камера ручної порошкової покраски проходного типу «Південь» КН-1700-1П).
      Враховуючи викладене вище, суд при вирішенні даної справи, виходить з наступного.
      Податковий орган, як на підставу нереальності господарських операцій посилається на матеріали кримінального провадження від 11.08.2016 року № 32016100050000073, в рамках якого отримано протокол допиту свідка ОСОБА_1 від 21.07.2017 року, який зареєстрований засновником та директором ТОВ «Фан-Трейд».
      Відповідно до вказаного протоколу свідок повідомив, що він не має жодного відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Фан-Трейд», про те, що він є засновником та директором ТОВ «Фан-Трейд», він дізнався від працівників податкової міліції. Також йому невідома адреса реєстрації ТОВ «Фан-Трейд» (код 33337263), податкова інспекція, в якій дане підприємство перебуває на обліку, а також невідомо, яку фінансово-господарську діяльність здійснює вищевказане підприємство, суд зазначає наступне.
      Відповідачем, на підтвердження своїх доводів та обґрунтувань надано суду копію відповідного протоколу від 21.07.2017 року.
      Дослідивши його зміст суд зазначає, що він дійсно містить в собі відомості, на які посилався відповідач, втім, така копія не може бути прийнята в якості належного доказу, оскільки вона виготовлена неналежної якості, внаслідок чого більшу її частину не можливо дослідити та надати оцінку показам свідка в повному обсязі.
      У той же час, згідно правової позиції висловленої Верховним Судом, зокрема, у постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17, сам факт порушення кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів в рамках такого кримінального провадження не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами.
      Як вбачається з матеріалів справи, жодних відомостей про наявність вироків, за фактом фіктивного підприємництва, що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб'єктів, а ні щодо позивача, ні щодо його контрагентів суду не повідомлено відповідачем та всупереч вимог ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.
      Суд зазначає, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
      Одночасно, оцінюючи доводи контролюючого органу, викладені а акті перевірки позивача на підставі податкової інформації щодо нього суд враховує правову позицію, яка міститься в постанові Верховного Суду від 30.01.2018 по справі № 2а-15124/11/2670 (К/9901/612/18), зазначає, що відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди позивачем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
      У той же час, належних та допустимих доказів, які б спростовували вказані обставини відповідачем суду не надано.
      Таким чином, що висновки відповідача ґрунтуються лише на припущеннях, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.
      Суд звертає увагу, що відповідачем не надано, а акт перевірки не містить жодних відомостей щодо дослідження контролюючим органом засад формування у бухгалтерському обліку інформації щодо «Балансу» та облікових записів позивача за фактом придбання апарату абразивної чистки ПАО-50 (ПАО-20 МВ) - 1 шт.; компресора ПКС- 3,5 - 1 шт.; камери ручної порошкової покраски проходного типу «Південь» КН-1700-1П - 1 шт. та наявності у нього таких товарно-матеріальних цінностей.
      Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.
      Водночас, лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 72 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.
      Суд констатує, що таких обставин в даній справі встановлено не було.
      Суд також не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію відносно контрагента позивача по ланцюгах постачання, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
      Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
      Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.
      Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.
      На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Фан-Трейд» останній був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.
      Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта.
      З огляду на викладене, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з ТОВ «Фан-Трейд».
      Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 18.09.2018 року № 00011381402, винесене Головним управлінням ДФС у м. Києві є протиправним, та підлягає скасуванню.
      Щодо вимог про визнання протиправними та скасування податкової вимоги від 06.11.2018 року № 211166-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 06.11.2018 року № 211166-17, суд зазначає наступне.
      Відповідно до статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори у строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
      Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
      За правилами пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Уніфіковані правила направлення податкових вимог усім платникам податків передбачені статтею 59 Податкового кодексу України.
      Так, відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
      Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання (пункт 59.3 статті 59 Податкового кодексу України).
      Відповідно до пункту 87.2 статті 87 Податкового кодексу України, джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
      Приписами підпункту 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.
      У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному Податковим кодексом України, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.
      Відповідно до пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України, право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.
      З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому (пункт 89.2 статті 89 Податкового кодексу України).
      Відповідно до пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення; контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу; контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.
      З системного аналізу норм Податкового кодексу України, вбачається пряма залежність при надісланні податкової вимоги та виникнення права податкової застави від наявності узгодженого податкового боргу у платника податків. Зазначені норми вказують, що надсилання податкової вимоги та прийняття рішення про опис майна у податкову заставу є заходами з погашення податкового боргу платника податків.
      Таким чином, оскільки визначення позивачу суми податкового зобов'язання відбулось протиправно, що встановлено судом, тому податкова вимога від 06.11.2018 року № 211166-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 06.11.2018 року № 211166-17 підлягають скасуванню.
      При цьому, суд визнає, що недоведеність складу податкового правопорушення податковим органом в розумінні статті 109 Податкового кодексу України унеможливлює прийняття позиції податкового органу щодо правомірності визначення податку на прибуток та винесення та направлення податкової вимоги із включенням до її складу податкового боргу та нарахування нею пені, що обумовлює протиправність їх прийняття.
      Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року, справа №К/9901/61751/18 (адміністративне провадження №К/9901/61751/18).
      Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      Отже, відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
      У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
      Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
      Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      У той же час, відповідач у справі обов'язку щодо доведення правомірності своїх дій та рішень не виконав, відзиву без поважних причин не надав, що судом кваліфікується у відповідності до приписів ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, як визнання позову.
      Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог повністю.
      Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, ст. 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
      В И Р І Ш И В:
      1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТАКТ 2010» (код ЄДРПОУ 37145782, 04107, м. Київ, вул. Печенізька, 8) задовольнити повністю.
      2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.09.2018 року № 00011381402.
      3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 06.11.2018 року № 211166-17.
      4. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві про опис майна у податкову заставу від 06.11.2018 року № 211166-17.
      5. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТАКТ 2010» (код ЄДРПОУ 37145782, 04107, м. Київ, вул. Печенізька, 8) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн. 00 коп.
      Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
      Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
      Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Суддя І.М. Погрібніченко
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/81045037
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 826/7380/15
      Провадження N 11-778апп18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      головуючого Князєва В.С.,
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Мамонової І.В.,
      учасники справи:
      представник позивача - Волошин О.І.,
      представники відповідача (Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві) - Богдановська Т.В., Павлович Д.М.,
      представник відповідача (Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві) - Ферштей А.М.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ, інспекція) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року (судді Петрик І.Й., Борисюк Л.П., Собків Я.М.) у справі N 826/7380/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" (далі - ТОВ "Аскоп-Україна", товариство) до ДПІ та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКС України у м. Києві) про визнання протиправною бездіяльності й стягнення заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість та
      ВСТАНОВИЛА:
      У квітні 2015 року ТОВ "Аскоп-Україна" звернулося до суду з позовом до ДПІ та ГУ ДКС України у м. Києві, в якому просило:
      - визнати протиправною бездіяльність інспекції щодо неподання до органу ДКС України висновку із зазначенням суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн. що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "Аскоп-Україна";
      - стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь позивача заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн та пеню в розмірі 211 тис. 1 грн 11 коп., нараховану на суму такої заборгованості за період з 10 лютого по 24 квітня 2015 року;
      - стягнути на користь ТОВ "Аскоп-Україна" судові витрати.
      На обґрунтування позову ТОВ "Аскоп-Україна" зазначило, що 19 листопада 2014 року позивачем подано до ДПІ в електронній формі податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2014 року, в рядку 23.1 якої товариство заявило суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн. Разом із податковою декларацією ТОВ "Аскоп-Україна" подало заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунок суми бюджетного відшкодування. Інспекція в період з 14 по 20 січня 2015 року провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Аскоп-Україна" щодо правомірності бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за жовтень 2014 року, за результатами якої склала довідку від 27 січня 2015 року N 578/26-53-15-02/30579869, згідно з висновками якої на момент складання довідки неможливо підтвердити суму бюджетного відшкодування за жовтень 2014 року в сумі 4 млн 447 тис. 644 грн. що пов'язано з відсутністю відповідей на запити про проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання. Не погодившись із бездіяльністю інспекції щодо неподання до органу ДКС України висновку із зазначенням суми ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн. що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "Аскоп-Україна", позивач звернувся до суду з цим позовом.
      Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 17 липня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.
      Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 листопада 2015 року апеляційну скаргу ТОВ "Аскоп-Україна" задовольнив. Апеляційний суд скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2015 року та ухвалив нову постанову, якою позовні вимогиТОВ "Аскоп-Україна" задовольнив: визнав протиправною бездіяльність інспекції щодо неподання до органу ДКС України висновку із зазначенням суми ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн. що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "Аскоп-Україна"; стягнув з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь позивача заборгованість бюджету із відшкодування ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн та пеню в розмірі 211 тис. 1 грн 11 коп., нараховану на суму такої заборгованості за період з 10 лютого по 24 квітня 2015 року.
      Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, представник інспекції в касаційній скарзі зазначив, що вказане рішення прийнято без дотримання норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме пункту 200.12 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пунктів 6 та 9 постанови Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року N 39 "Про затвердження Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість" (далі - Порядок N 39). На думку скаржника, відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. Крім того, вимога позивача про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ не є правильним способом захисту його прав. Скаржник також зазначив, що аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі N 2а/0570/17001/2012. На підставі викладеного представник інспекції просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2015 року.
      Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 18 травня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У лютому 2018 року вказану касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 червня 2018 року клопотання ТОВ "Аскоп-Україна" задовольнив та на підставі пункту 8 розділу VII "Перехідні положення" КАС України справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 вересня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду на підставі положень частини першої статті 344 та частини п'ятої статті 262 КАС України.
      Позивач та ГУ ДКС України у м. Києві відзивів на касаційну скаргу не надіслали.
      У судовому засіданні 12 лютого 2019 року представники відповідачів підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити з викладених у ній підстав. Представник позивача просив оскаржуване судове рішення залишити без змін.
      Заслухавши суддю-доповідача, виступи учасників справи, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
      Суди попередніх інстанцій установили, що 19 листопада 2014 року ТОВ "Аскоп-Україна" подало до ДПІ в електронній формі податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2014 року, в рядку 23.1 якої товариство заявило суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн.
      Разом із податковою декларацією ТОВ "Аскоп-Україна" подало заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунок суми бюджетного відшкодування.
      Інспекція в період з 14 по 20 січня 2015 року провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Аскоп-Україна" щодо правомірності бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за жовтень 2014 року, за результатами якої склала довідку від 27 січня 2015 року N 578/26-53-15-02/30579869, згідно з висновками якої на момент складання довідки неможливо підтвердити суму бюджетного відшкодування за жовтень 2014 року в сумі 4 млн 447 тис. 644 грн. що пов'язано з відсутністю відповідей на запити про проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання.
      Разом з тим у пунктах 3.17-3.19 вказаної довідки зазначено, що перевіркою правомірності визначення податкових зобов'язань та податкового кредиту, розрахунків з бюджетом та показників, відображених у декларації за вересень - жовтень 2014 року (з додатками), порушень не встановлено. Заявлена сума бюджетного відшкодування (загальна сума ПДВ) у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн підтверджується за результатами звірки даних, зазначених у розрахунку бюджетного відшкодування та даних первинних документів, що підтверджують факт оплати платником товарів/послуг за вересень 2014 року.
      Оскільки сума ПДВ у вказаному розмірі не відшкодована ТОВ "Аскоп-Україна", товариство звернулось до суду з цим позовом.
      Установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи її учасники не оспорюють.
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ "Аскоп-Україна", Окружний адміністративний суд міста Києва керувався тим, що позивач не заявив позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ДПІ щодо неприйняття відповідного рішення, передбаченого нормами статті 200 ПК України, за наслідками розгляду заяви ТОВ "Аскоп-Україна" про повернення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку в розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн. Ураховуючи відсутність такого рішення інспекції, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ДПІ щодо неподання до органу ДКС України висновку із зазначенням суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача, та стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь товариства заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ.
      Скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2015 року та задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Аскоп-Україна", Київський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що оскільки законодавством встановлено порядок, відповідно до якого податковий орган зобов'язаний у визначений строк підтвердити достовірність заявленої платником до відшкодування суми ПДВ і надіслати відповідний висновок до органу казначейства, або прийняти податкове повідомлення-рішення про зменшення такої суми чи відсутність у платника права на її отримання з бюджету, то неприйняття передбаченого законодавством рішення за наслідками перевірки достовірності заявленої платником суми бюджетного відшкодування є протиправною бездіяльністю з боку податкового органу. Крім того, не може бути підставою для відмови у бюджетному відшкодуванні посилання на неможливість підтвердження достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування по ланцюгам постачання.
      Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
      Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 ПК України.
      Пунктом 200.7 статті 200 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
      На підставі пункту 200.8 статті 200 ПК України до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.
      Пунктом 200.10 статті 200 ПК України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.
      За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 200.11 статті 200 ПК України).
      Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
      Згідно з пунктом 200.13 статті 200 ПК України на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.
      Наведені норми пунктів 200.12 та 200.13 статті 200 ПК України узгоджуються з пунктами 6 та 9 Порядку N 39.
      Пунктом 200.14 статті 200 ПК України визначено, що якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:
      а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах;
      б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;
      в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.
      Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин ПК України було визначено, що в разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ, вимог, передбачених пунктами 200.7 та 200.8 статті 200 цього Кодексу, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування контролюючим органом за результатами проведення камеральної чи документальної перевірки, цей орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, який протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку.
      При цьому, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган надсилає платнику податку відповідне податкове повідомлення.
      Як установлено матеріалами справи, 19 листопада 2014 року ТОВ "Аскоп-Україна" подало до ДПІ в електронній формі податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2014 року, в рядку 23.1 якої товариство заявило суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн.
      Разом із податковою декларацією ТОВ "Аскоп-Україна" подало заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунок суми бюджетного відшкодування.
      Інспекція в період з 14 по 20 січня 2015 року провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Аскоп-Україна" щодо правомірності бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за жовтень 2014 року, за результатами якої склала довідку від 27 січня 2015 року N 578/26-53-15-02/30579869, згідно з висновками якої на момент її складання неможливо підтвердити суму бюджетного відшкодування за жовтень 2014 року в сумі 4 млн 447 тис. 644 грн. що пов'язано з відсутністю відповідей на запити про проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання.
      Водночас згідно з пунктами 3.17 та 3.18 вказаної довідки перевіркою правомірності визначення податкових зобов'язань та податкового кредиту, розрахунків з бюджетом та показників, відображених у декларації за вересень - жовтень 2014 року (з додатками), порушень не встановлено; фактично за результатами звірки даних, зазначених у розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ, із даними первинних документів, що підтверджують факт оплати платником товарів/послуг, загальна сума податку на додану вартість складає 4 млн 447 тис. 644 грн.
      Будь-які податкові повідомлення за результатами проведеної перевірки щодо правомірності бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за жовтень 2014 року інспекцією на адресу товариства не надсилалися.
      Проте ДПІ не складено та не подано висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
      При цьому зазначення в довідці від 27 січня 2015 року N 578/26-53-15-02/30579869 про неможливість підтвердження суми бюджетного відшкодування за жовтень 2014 року в сумі 4 млн 447 тис. 644 грн. що пов'язано з відсутністю відповідей на запити про проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання, не є підставою у розумінні статті 200 ПК України для неподання вказаного висновку, враховуючи невстановлення інспекцією порушень відображених у декларації за вересень - жовтень 2014 року даних та відсутність податкового повідомлення, передбаченого пунктом 200.14 цієї статті Кодексу.
      Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок Київського апеляційного адміністративного суду про те, що ПК України не встановлює залежність виплати бюджетного відшкодування від сплати ПДВ контрагентами платника податку або з підстав незавершення перевірки контрагентів платника податку, або у зв'язку з відсутністю відповідей на запити контролюючого органу про проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання.
      З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав протиправною бездіяльність інспекції щодо неподання до органу ДКС України висновку із зазначенням суми ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн. що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "Аскоп-Україна".
      Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
      У зв'язку з тим, що ДПІ після закінчення перевірки не подала до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, що стало підставою для непогашення заборгованості з ПДВ, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним рішення Київського апеляційного адміністративного суду про стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь позивача пені в розмірі 211 тис. 1 грн 11 коп., нарахованої на суму заборгованості за період з 10 лютого по 24 квітня 2015 року.
      При цьому Київський апеляційний адміністративний суд обґрунтовано зазначив, що розрахунок пені в сумі 211 тис. 1 грн. 11 коп. проведений відповідно до положень пункту 200.23 статті 200 ПК України.
      Цей висновок суду апеляційної інстанції скаржником у касаційній скарзі під сумнів не ставиться.
      Щодо позовних вимог ТОВ "Аскоп-Україна" про стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь позивача заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      В аналогічних справах за правовідносинами, що склались протягом 2012-2015 років, Верховний Суд України напрацював правову позицію, відповідно до якої бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державної казначейської служби з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК України та Порядком N 39, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку (постанови Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі N 21-881а15, від 17 листопада 2015 року у справі N 21-4371а15, від 02 грудня 2015 року у справі N 21-2650а15, від 20 квітня 2016 року у справі N 21-452а16, від 07 березня 2017 року у справі N 820/19449/14).
      За правовою позицією Верховного Суду України цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями контролюючих органів, ухваленими за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.
      Відтак стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ за правовою позицією Верховного Суду України визнано неналежним способом захисту прав платника податків. Правильним механізмом визнано зобов'язання контролюючого органу виконати покладені на нього законом і підзаконними актами обов'язки щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.
      Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього висновку Верховного Суд України з огляду на таке.
      На момент виникнення спірних правовідносин надання інспекцією висновку до органу казначейства щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, було передбачено статтею 200 ПК України та Порядком N 39.
      Невиконання цього обов'язку спричиняло порушення права платника податків на отримання з бюджету суми відшкодування ПДВ, а такі способи судового захисту як визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо неподання до органу казначейства висновку із зазначенням відповідної суми бюджетного відшкодування та зобов'язання податкового органу вчинити передбачені законодавством дії, спрямовані на підготовку і надання відповідного висновку органам казначейства, були сформульовані Верховним Судом України виходячи, зокрема, з чинного на той час законодавства.
      Законами України від 24 грудня 2015 року N 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" та від 21 грудня 2016 року N 1797-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" внесено зміни до статті 200 ПК України, зокрема, й щодо порядку бюджетного відшкодування ПДВ.
      У зв'язку з прийняттям вказаних змін до ПК України постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року N 26 визнано таким, що втратив чинність Порядок N 39.
      Відповідно до підпункту 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду) на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
      Згідно з підпунктом 200.7.2 пункту 200.7 цієї статті Кодексу заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
      На підставі пункту 200.15 статті 200 ПК України у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
      Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.
      У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов'язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.
      Пунктом 200.12 статті 200 ПК України, зокрема, визначено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.
      На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів (пункт 200.13 статті 200 ПК України).
      Вказані норми статті 200 ПК України узгоджуються з пунктами 6, 7, 11, 12 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року N 26 (далі - Порядок N 26).
      Відповідно до пункту 56 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України до 01 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01 лютого 2016 року, за якими станом на 01 січня 2017 року суми ПДВ не відшкодовані з бюджету.
      Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу.
      Відшкодування узгоджених сум ПДВ, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування ПДВ в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування ПДВ, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ здійснюється Кабінетом Міністрів України.
      Станом на час розгляду справи у суді касаційної інстанції Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не працює.
      Крім того, за інформацією, наведеною в листі Державної фіскальної служби України від 26 липня 2017 року N 16189/6/99-99-12-03-02-15 "Про розгляд звернень щодо Тимчасового реєстру", скерованого на адресу товариства, на сьогодні чинним законодавством не передбачено механізм відшкодування сум ПДВ, включених до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, та структури такого реєстру.
      За таких обставин, із врахуванням встановленого судом апеляційної інстанції права ТОВ "Аскоп-Україна" на бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн. а також відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків.
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
      Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява N 33202, § 100)).
      За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви N 68385/10 та N 71378/10, § 35)).
      ЄСПЛ у рішенні у справі "Інтерсплав проти України" від 09 січня 2007 року зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява N 803/02, § 31-32). ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували "справедливий баланс" між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).
      Оскільки податкове законодавство передбачає право позивача на повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ та отримання пені на суму податку, не відшкодовану платнику протягом визначеного законодавством строку, позивач у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету ПДВ у розмірі 4 млн 447 тис. 644 грн та пені в розмірі 211 тис. 1 грн 11 коп., які охоплюються поняттям "майно" в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
      Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
      Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).
      При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
      Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
      Ураховуючи наведене та з огляду на те, що такі способи захисту як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача, є стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь товариства заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.
      У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі N 21-881а15, від 17 листопада 2015 року у справі N 21-4371а15, від 02 грудня 2015 року у справі N 21-2650а15, від 20 квітня 2016 року у справі N 21-452а16, від 07 березня 2017 року у справі N 820/19449/14, про те, що відшкодування ПДВ здійснюється органом Державної казначейської служби України з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК України та Порядком N 39, оскільки на момент розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду вказаний спосіб захисту не є ефективним та не призводить до поновлення порушеного права платника податків.
      Таким чином, висновок Київського апеляційного адміністративного суду про задоволення позовних вимог ТОВ "Аскоп-Україна" є правильним.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
      Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.
      2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Князєв В.С.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      4 грудня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/23482/17
      Провадження N 12-206гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Рогач Л.І.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П. та представників:
      Товариства з обмеженою відповідальністю "Нестле Україна" - Окис Т.О.,
      Львівської митниці ДФС - Борисової Т.М.,
      Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної казначейської служби України - Ферштей А.М.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби (далі - Львівська митниця ДФС) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2018 року (судді Зубець Л.П., Мартюк А.І., Алданова С.О.) у справі N 910/23482/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нестле Україна" (далі - ТОВ "Нестле Україна") до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - Центральний офіс з обслуговування ВП), Львівської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної казначейської служби України про стягнення 4 915 447, 82 грн.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У грудні 2017 року ТОВ "Нестле Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Центрального офісу з обслуговування ВП, Львівської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної казначейської служби України про стягнення з держави 4 915 447,82 грн.
      1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Львівською митницею позивачу були направлені податкові повідомлення-рішення про донарахування ввізного мита та податку на додану вартість на суму 6 585 398, 04 грн (з урахуванням штрафних санкцій). За результатами судового оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень позивачу в позові було відмовлено. Оскільки узгоджені податкові зобов'язання підлягали сплаті протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження, то ТОВ "Нестле Україна" виконало передбачений законом обов'язок по оплаті донарахованих сум податків.
      1.3. Однак, не зважаючи на своєчасну сплату позивачем донарахованих сум, Львівська митниця ДФС направила позивачу податкові повідомлення форми "Ш", за якими позивач зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 50 % від суми узгодженого податкового зобов'язання. На виконання зазначених податкових повідомлень ТОВ "Нестле Україна" сплатила кошти в розмірі 4 915 447, 82 грн.
      1.4. У подальшому, податкові повідомлення форми "Ш" про донарахування позивачу штрафних санкцій визнані протиправними та скасовані постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2015 року у справі N 2а-3622/11/2670, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2016 року.
      1.5. Разом з тим, кошти, сплачені на підставі податкових повідомлень форми "Ш", у розмірі 4 915 447, 82 грн позивачу повернуті не були, таким чином, внаслідок виконання незаконного рішення Львівської митниці ДФС позивач зазнав майнової шкоди (збитків), яку просить стягнути з держави на підставі статей 147, 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 1173, 1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      1.6. Центральний офіс з обслуговування ВП проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що позивач обрав неправильний спосіб захисту.
      1.7. Львівська митниця ДФС проти задоволення позову заперечила, вказуючи, що позивач не надав до Львівської митниці ДФС заяви відповідно до вимог, передбачених Порядком повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені та копій підтверджуючих документів, тому митний орган не мав можливості передати висновки згідно з реєстром висновків за відповідними платежами для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України. Зазначила, що стягнення надмірно сплачених митних платежів не є належним способом захисту як у разі порушення цього права митницею шляхом безпідставної відмови скласти висновок про повернення надмірно сплачених митних платежів, так і у разі порушення цього права органом казначейської служби шляхом відмови виконувати такий висновок митниці.
      1.8. Також Львівська митниця ДФС заявила клопотання про закриття провадження у цій справі, оскільки такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
      1.9. Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві просило відмовити у задоволенні позову, оскільки шкода повинна стягуватися з рахунків тієї бюджетної організації, яка завдала таку шкоду.
      1.10. Державна казначейська служба України проти задоволення позову заперечувала, вказуючи, що позивач не довів факт завдання збитків в результаті протиправних дій відповідачів.
      2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 лютого 2018 року закрито провадження у справі N 910/23482/17 на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      2.2. Місцевий господарський суд вказав, що позовні вимоги у цій справі обґрунтовані незаконністю рішень Львівської митниці ДФС, прийняті на виконання владно-управлінських функцій, тобто випливають з відносин публічно-правового характеру. Відтак зазначений спір, учасником якого є суб'єкт владних повноважень, є публічно-правовим та, відповідно, належить до юрисдикції адміністративних судів.
      2.3. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2018 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 6 лютого 2018 року скасовано, а справу передано на розгляд до суду першої інстанції.
      2.4. Постанова мотивована тим, що адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень й вони мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Однак предметом спору у цій справі є лише одна вимога про стягнення з держави збитків, які виникли внаслідок незаконних дій органів державної влади, на підставі статей 1173, 1192 ЦК України. Вимог, наведених у статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), які могли бути підставою для розгляду у поєднанні з ними вимог про відшкодування шкоди адміністративним судом, позивач не заявляв. Спір виник у зв'язку зі здійсненням позивачем господарської діяльності і спірні правовідносини підлягають регулюванню нормами господарського законодавства, а тому згідно з частиною першою статті 20 ГПК України справа відноситься до юрисдикції господарських судів.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У травні 2018 року Львівська митниця ДФС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу місцевого господарського суду від 6 лютого 2018 року.
      3.2. У касаційній скарзі зроблені посилання на те, що спори про стягнення сум надмірно сплаченого митного збору пов'язані з виконанням уповноваженим державним органом своїх владних управлінських функцій, а тому належать до юрисдикції адміністративних судів. Крім того, суд не взяв до уваги, що Окружний адміністративний суд міста Києва розглядає аналогічну справу N 826/16258/17 за позовом ТОВ "Нестле Україна" до Центрального офісу з обслуговування ВП, Львівської митниці ДФС про зобов'язання надати висновок про повернення ТОВ "Нестле Україна" грошових коштів, сплачених 9 червня 2010 року за визначеними у позові платіжними дорученнями, загалом на суму 4 915 447, 82 грн. Тобто, позивач намагається стягнути ті ж самі кошти в порядку як адміністративного, так і господарського судочинства.
      3.3. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 липня 2018 року справу N 910/23482/17 за касаційною скаргою Львівської митниці ДФС на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2018 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      3.4. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що судове рішення у цій справі оскаржується з підстав порушення правил юрисдикції, що є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку вимог частини шостої статті 302 ГПК України.
      3.5. Ухвалою від 20 серпня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу N 910/23482/17 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. Державна казначейська служба України та Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві подали відзиви на касаційну скаргу, в яких підтримали касаційну скаргу Львівської митниці ДФС.
      4.2. ТОВ "Нестле Україна" у відзиві на касаційну скаргу зазначило, що предметом цього спору є відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органів державної влади, гроші, які позивач вимушений був сплатити в силу закону на виконання незаконного рішення органу державної влади, є різновидом майна, а призначення платежу, зазначене у платіжних дорученнях під час сплати грошових коштів, жодним чином не впливає на кваліфікацію відповідних сум. Також ТОВ "Нестле Україна" вважає безпідставними посилання касатора на те, що у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває аналогічна справа N 826/16285/17, оскільки позов у згаданій справі має інший предмет та правові підстави.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5.1. Львівська митниця ДФС направила позивачу податкові повідомлення-рішення від 17 жовтня 2008 року N 12 про донарахування ввізного мита на суму 2 505 247, 61 грн та N 13 про донарахування податку на додану вартість на суму 6 585 398, 04 грн (з урахуванням штрафних санкцій).
      5.2. Також Львівська митниця ДФС направила позивачу: податкове повідомлення форми "Ш" від 27 квітня 2010 року N 30, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у сумі 1 221 599, 09 грн - 50 % від суми узгодженого податкового зобов'язання з ввізного мита; податкове повідомлення форми "Ш" від 27 квітня 2010 року N 31, яким позивача зобов'язано сплатити штраф в сумі 3 186 279, 99 грн - 50 % від суми узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість; подання від 28 квітня 2010 року N 100 про нарахування пені з ввізного мита в сумі 142 435, 11 грн. подання від 28 квітня 2010 року N 101 про нарахування пені з податку на додану вартість в сумі 365 133, 63 грн. ТОВ "Нестле Україна" сплачено було кошти в розмірі 4 915 447, 82 грн на виконання зазначених податкових повідомлень.
      5.3. Не погоджуючись із визначеними сумами штрафу та пені, ТОВ "Нестле Україна" звернулося з адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, який постановою від 28 січня 2015 року у справі N 2а-3622/11/2670 визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення форми "Ш" N 30 та N 31 від 27 квітня 2010 року. Постанова залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2016 року.
      5.4. Враховуючи, що суми, сплачені позивачем на підставі скасованих судом податкових повідомлень форми "Ш", повернуті не були, позивач звернувся з цим позовом про стягнення збитків, заподіяних йому незаконними рішеннями органу державної влади з огляду на приписи статей 1173, 1192 ЦК України, 147, 224, 225 ГК України.
      6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      6.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      6.3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      6.4. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      6.5. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      6.6. Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; інші справи у спорах між суб'єктами господарювання; справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.
      6.7. Господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України).
      6.8. Як уже зазначалось, звертаючись з цим позовом, позивач визначив свої вимоги як стягнення збитків, до складу яких відніс суми, сплачені останнім на виконання податкових повідомлень-рішень форми "Ш" N 30 та N 31 від 27 квітня 2010 року та подання з призначенням платежу: пеня по ПДВ, штраф по ПДВ, пеня по ввізному миту та штраф по ввізному миту.
      6.9. Статтею 546 Митного Кодексу України (далі - МК України) визначено, що митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів. До таких завдань належить, зокрема, забезпечення справляння митних платежів, контроль правильності обчислення, своєчасності та повноти їх сплати, застосування заходів щодо їх примусового стягнення у межах повноважень, визначених цим Кодексом, ПК України та іншими актами законодавства України, організація застосування гарантій забезпечення сплати митних платежів, взаємодія з банківськими установами та незалежними фінансовими посередниками, що надають такі гарантії (пункт 6 частини другої статті 544 МК України).
      6.10. Митниця Державної фіскальної служби України за організаційно-правовою формою - орган державної влади, що здійснює повноваження у сфері митної справи, у тому числі щодо справляння митних платежів під час переміщення товарів через митний кордон.
      6.11. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України. Цим Кодексом визначаються, зокрема, функції та правові основи діяльності контролюючих органів, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, а також умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені.
      6.12. За змістом статті 4 МК України мито, акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції), а також податок на додатну вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції) належать до митних платежів, справляння яких унормовано Главою 43 цього Кодексу.
      6.13. Відповідно до частини першої статті 301 МК України, повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.
      6.14. За змістом статті 43 ПК України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.
      6.15. Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України, казначейство України, зокрема веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
      6.16. Таким чином, відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, а також порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених платежів з бюджету врегульовані Митним, Податковим та Бюджетним кодексами України та є такими, що засновані на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони другій.
      6.17. Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
      6.18. Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      6.19. При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
      6.20. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      6.21. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      6.22. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      6.23. У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу надміру сплачених ним до бюджету сум обов'язкових платежів, а тому відносини між сторонами є такими, що виникли із бюджетного та митного законодавства та не можуть регулюватися нормами ЦК України, якими встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1 цього Кодексу). Вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин.
      6.24. Тобто, цей спір виник у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.
      6.25. Ураховуючи суть спірних правовідносин, а також суб'єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо можливості розгляду цього спору у порядку господарського судочинства, натомість місцевий господарський суд, об'єктивно проаналізувавши підстави позову, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      7.2. Ураховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, в той час як ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.
      7.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.
      Керуючись статтями 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби задовольнити.
      Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2018 року у справі N 910/23482/17 скасувати.
      Ухвалу Господарського суду міста Києва від 6 лютого 2018 року у цій справі залишити в силі.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нестле Україна" (04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, 72 В літ "А", код ЄДРПОУ 32531437 рахунок N 26004003048400 в ПАТ "ІНГ банк Україна", м. Київ, МФО 300539) на користь Львівської митниці Державної фіскальної служби (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, ЄДРПОУ 39420875, рахунок N 37348120920026, банк одержувача в ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019) 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
      ЛИСТ
      27.12.2018
      №40351/7/99-99-14-03-03-17
      Головні управління ДФС у областях,
      Херсонській області, Автономній Республіці
      Крим та м. Севастополі, м. Києві,
      Офіс великих платників податків ДФС
      Підрозділи аудиту
      Щодо внесення змін до окремих норм Податкового кодексу України
      Зокрема, Державна фіскальна служба України повідомляє, що Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIIІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» (далі – Закон №2628) були внесені до Податкового кодексу України (далі - Кодекс) зміни, які набувають чинності з 1 січня 2019 року та, зокрема, дещо змінюють порядок врегулювання спірних питань та прийняття податкових повідомлень-рішень за результатами перевірок платників податків.
      Так, збільшено з п’яти до десяти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки), передбачений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 та пунктом 86.7 статті 86 Кодексу термін, протягом якого платник податків має право подати до контролюючого органу заперечення до акта (довідки) перевірки та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником у податковій звітності. 
      У зв’язку з цим, збільшено з десяти до п’ятнадцяти робочих днів (з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки) термін прийняття податкових повідомлень-рішень за результатами перевірок (пункт 86.8 статті 86 Кодексу).
      В той же час, за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, податкове повідомлення-рішення, як і раніше, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
      При цьому, до внесення відповідних змін до Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 20.08.2015 № 727, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.10.2017 за № 1300/27745 (зі змінами), норми його розділу V діють в частині, що не суперечить Кодексу.
      Крім того, Законом  № 2628 на збільшено з десяти календарних до десяти робочих днів передбачений пунктом 56.3 статті 56 Кодексу термін, протягом якого може бути подана скарга для оскарження в адміністративному порядку прийнятих контролюючими органами податкових повідомлень-рішень.
      При цьому, слід звернути увагу на те, що передбачені пунктом 57.3. статті 57 Кодексу граничні терміни сплати нарахованих контролюючим органом сум грошових зобов’язань не змінилися. Так, відповідно до цього пункту, разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
      У зв’язку з цим, при надсиланні (врученні) платникам податків актів перевірок та податкових повідомлень-рішень, прийнятих за їх результатами, необхідно проводити роз’яснювальну роботу з платниками податків щодо вищенаведених змін стосовно порядку узгодження результатів перевірок, а також щодо доцільності, з метою запобігання нарахуванню штрафних санкцій та пені за порушення строків сплати визначеного у податковому повідомленні – рішенні грошового зобов’язання, дотримуватись передбаченого пунктом 57.3. статті 57 Кодексу його граничного строку сплати, або, у разі незгоди з таким рішенням контролюючого органу, розпочати протягом такого строку процедуру його оскарження.
      Крім того слід врахувати, що Законом  № 2628 продовжено дію норм підпункту 38.11 пункту 38 підрозділу 2 Перехідних положень Кодексу, які пов’язані зі спеціальними правилами для підтвердження даних, визначених у податковій звітності суб’єктами господарювання, що здійснювали діяльність на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення і не можуть пред’явити первинні документи, на підставі яких здійснюється облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань на період здійснення заходів із забезпечення проведення операції Об’єднаних сил (ООС).
      З метою підвищення якості контрольно-перевірочної роботи доручаю довести цей лист до відома відповідних підпорядкованих структурних підрозділів, що здійснюють документальні перевірки  платників податків – юридичних осіб, та забезпечити його врахування при організації та проведенні перевірок.
      В.о. директора Департаменту аудиту І.УДАЧИНА
      http://sfs.gov.ua/zakonodavstvo/podatkove-zakonodavstvo/listi-dps/73128.html
    • By ANTIRAID
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 826/16837/16
      Суддя першої інстанції: Скочок Т.О.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 грудня 2018 року
      м. Київ
      Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
      головуючого судді - Горяйнова А.М.,
      суддів - Кузьмишиної О.М. та Файдюка В.В., 
      за участю секретаря - Казюк Л.М.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2018 року, яке прийняте в порядку письмового провадження, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк», про скасування податкових повідомлень-рішень,
      ВСТАНОВИЛА:
      У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 06 липня 2016 року № 0002591306 та № 0002601306.
      Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2018 року у задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.
      Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Скаржник вказує на те, що її кредитні зобов'язання були погашені шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а не шляхом прощення боргу. У зв'язку з цим ОСОБА_1 вважає, що не отримувала оподатковуваний дохід у вигляді додаткового блага.
      ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві подала відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначила, що отримання ОСОБА_1 доходу в розмірі 2411791 грн 26 коп. підтверджується відомостями з Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України та листом ПАТ «Кредит Європа Банк».
      Представник позивача надав також додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, у яких просив врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 802/1728/16-а.
      Під час судового засідання представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити з підстав, викладених у ній.
      Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти апеляційної скарги та просила суд відмовити в її задоволенні посилаючись на те, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його скасування - відсутні.
      Третя особа була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, проте явку свого представника у судове засідання не забезпечила та про причини неявки суду не повідомила. За таких обставин колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 313 КАС України, вирішила розглядати справу за відсутності представника ПАТ «Кредит Європа Банк».
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2018 року - скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову виходячи із наступного.
      Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Судом першої інстанції встановлено та сторонами даної справи не заперечується, що між ЗАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір № 00011-EL-000000001040 про надання споживчого кредиту від 12 червня 2008 року.
      З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 повного погашення зобов'язань за вказаним кредитним договором, між ПАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_3 12 червня 2008 року був укладений договір іпотеки № 00011-EL-000000001040/і. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_3 передала в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
      Між ПАТ «Кредит Європа Банк» (яке є правонаступником ЗАТ «Кредит Європа Банк») та ОСОБА_3 24 березня 2015 року був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (далі - договір від 24 березня 2015 року).
      У зв'язку з укладенням вказаного договору ПАТ «Кредит Європа Банк» 08 травня 2015 року подало до контролюючого органу електронний податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форми №1ДФ) за 1-ий квартал 2015 року, у якому задекларувало відомості про нарахування та виплату ОСОБА_1 доходу сумі 2411791 грн 00 коп. за ознакою 126.
      У лютому 2016 року ПАТ «Кредит Європа Банк» у відповідь на письмовий запит ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 20 січня 2016 року № 893/10/26-54-12-04-25 надіслало інформацію про те, що мала місце не фактична виплата ОСОБА_1 задекларованої суми доходу, а анулювання останній в 2015 році заборгованості по кредитному договору в сумі 2411791 грн 26 коп.
      ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві провела документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати нею сум податків до бюджету за період з 01 січня по 31 грудня 2015 року, за результатами якої склала акт від 30 травня 2016 року № 130/26-54-13-06-17-2759907668.
      На підставі вказаного акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 06 липня 2016 року № 0002601306, яким нарахував позивачу податок на доходи фізичних осіб у розмірі 602281 грн 56 коп., з яких 481689 грн 25 коп. - основне зобов'язання та 120592 грн 31 коп. - штрафні (фінансові) санкції, а також № 0002591306, яким нарахував позивачу військовий збір 45215 грн 46 коп., з яких 36172 грн 37 коп. - основний платіж та 9043 грн 09 коп. - штрафні (фінансові) санкції.
      Не погоджуючись із вказаними рішеннями податкового органу, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання їх протиправними та скасування.
      Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що оподатковуваним доходом позивача є основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеня) не є доходом платника податків.
      Також суд першої інстанції зазначив, що анульована (прощена) банком сума заборгованості за кредитним договором (а саме: сума основного боргу у розмірі 186900,24 дол. США, яка в перерахунку за офіційним курсом НБУ станом на день прощення заборгованості за кредитним договором становила суму більшу ніж вказана у податковій звітності та повідомленні банку - листі № 949/03 від 13 травня 2015 року) набула ознак додаткового блага в розумінні норм Податкового кодексу України та у позивача виник податковий обов'язок для сплати нею податку на доходи фізичних осіб.
      Посилання позивача на обставину припинення зобов'язань за кредитним договором у зв'язку із укладенням договору про задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмет іпотеки - нерухомого майна третьої особи, як такі, що звільняють позивача від обов'язку з нарахування, декларування та сплати суми податку на доходи фізичних осіб суд першої інстанції визнав безпідставними. Такий висновок обґрунтований тим, що наведена обставина не змінює юридичних наслідків, що настали для позивача, яка фактично отримала дохід у вигляді звільнення від сплати банку основної суми боргу за кредитом.
      Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на невірному встановленню фактичних обставин справи та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
      Згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
      У відповідності до пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час укладення договору від 24 березня 2015 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.
      Отже, оподатковуваним доходом є лише основна сума боргу (кредиту), без урахування процентів та пені, за умови, що вона є, зокрема, прощеною (анульованою) кредитором за його самостійним рішенням.
      Зазначена норма права також передбачає, що кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
      Відповідно до п. 1.4 договору від 24 березня 2015 року, на час його укладення заборгованість за договором про надання споживчого кредиту становить 204836, 39 доларів США, з них 186900,24 доларів США основного боргу та 17936,15 доларів США відсотки.
      У пункті 1.5 вказаного договору зазначено, що згідно звіту про незалежну оцінку ринкової вартості від 16 березня 2015 року оціночна вартість квартири складає 2330000 грн 00 коп.
      Доходом у вигляді прощеної суми боргу (кредиту) ПАТ «Кредит Європа Банк» визнав суму у розмірі 2411791 грн 26 коп.
      З наведеного вбачається, що при визначенні суми прощеного боргу банк використав курс долара США у відношенні до гривні - 23,149.
      Отже, загальна сума заборгованості за договором про надання споживчого кредиту на момент укладення договору від 24 березня 2015 року становила 4741791 грн 26 коп., з яких 4326553 грн 66 коп. - основний борг та 415237 грн 60 коп. - відсотки.
      Для цілей оподаткування ПАТ «Кредит Європа Банк» виходив з того, що частина боргу у розмірі 2330000 грн 00 коп. є погашеною за рахунок майна, що перебувало в іпотеці, а частина боргу - 2411791 грн 26 коп. є сумою прощеного боргу (кредиту).
      У зв'язку з цим ПАТ «Кредит Європа Банк» направив ОСОБА_1 письмове повідомлення від 13 травня 2015 року № 949/03 про прощення боргу перед банком на суму 2411791 грн 26 коп. У вказаному повідомленні позивачу було також роз'яснено, що вона зобов'язана виконати вимоги пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, а саме: відобразити у річній податковій декларацій суму отриманого доходу та сплатити самостійно суму податку з такого доходу.
      Вказаний лист був вручений ОСОБА_1 18 травня 2015 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103034184767 та фіскального чеку відділення пошти від 13 травня 2015 року № 9278.
      Також ПАТ «Кредит Європа Банк» включив відомості про нарахування ОСОБА_1 доходу в розмірі 2411791 грн 26 коп. до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форми №1ДФ) за 1-ий квартал 2015 року.
      Положеннями пп. 168.2.1. п. 168.2 ст. 168 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку, який отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.
      ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві, встановивши, що ОСОБА_1 не подала податкову декларацію з податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік, яка б містила відомості про отримання доходу у розмірі 2411791 грн 26 коп., зобов'язана була за наслідками перевірки встановити чи є зазначена сума оподатковуваним доходом у розумінні пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України.
      Як раніше зазначалося, вказана норма права передбачає, що за певних умов додатковим благом є сума саме основного боргу.
      Загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становила 4741791 грн 26 коп., з яких 4326553 грн 66 коп. - основний борг та 415237 грн 60 коп. - відсотки. Вартість майна, за рахунок якого були задоволені вимоги банку становило 2330000 грн 00 коп. Відтак, до суми коштів 2411791 грн 26 коп. входять як частина основної суми боргу, так і відсотки, що не відповідає пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України.
      Перевіряючи підстави припинення зобов'язань ОСОБА_1 перед ПАТ «Кредит Європа Банк», колегія суддів встановила, що відповідно до п. 1.7 договору від 24 березня 2015 року за рахунок предмету іпотеки в момент переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця (ОСОБА_3.) до іпотекодержателя (ПАТ «Кредит Європа Банк»), вважається повністю виконаним основне зобов'язання боржника (ОСОБА_1.) перед іпотекодержателем (ПАТ «Кредит Європа Банк») за договором про надання споживчого кредиту.
      У п. 5.1 договору від 24 березня 2015 року також зазначено, що після державної реєстрації згідно з чинним законодавством України за іпотекодержателем права власності на квартиру, що є предметом іпотеки, позасудове врегулювання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, що вчинено шляхом укладення цього договору, вважається завершеним у відповідності до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», а основне зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту - припиненими.
      Зазначені пункти договору від 24 березня 2015 року вказують на те, що основне зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту (сума основного боргу (кредиту)) є припиненим внаслідок набуття банком права власності на предмет іпотеки.
      Посилання на те, що сума основного боргу (кредиту) чи його частина є прощеним у договорі від 24 березня 2015 року - відсутні.
      Підстави припинення зобов'язань визначені у главі 50 розділу І книги п'ятої Цивільного кодексу України.
      У відповідності до ч. 1 ст. 598 зазначеного Кодексу зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Згідно зі ст. 600 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки від 24 березня 2015 року за своїм змістом відповідає ст. 600 Цивільного кодексу України та передбачає припинення основного зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту внаслідок передання банку відступного - квартири, що була предметом іпотеки.
      Відповідно до ст. 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
      Оскільки зобов'язання ОСОБА_1 щодо погашення основного боргу (кредиту) були припинені за згодою сторін, а саме - за договором від 24 березня 2015 року та внаслідок передання боржником кредиторові відступного - квартири за адресою: АДРЕСА_1, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок податкового органу про те, що таке зобов'язання було припинене внаслідок прощення боргу.
      Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Положеннями ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
      Отже, вартість предмета іпотеки на момент набуття права власності на нього є істотною умовою договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Зазначення у договорі від 24 березня 2015 року вартості предмета іпотеки та суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту (основного боргу та відсотків), а також той факт, що розмір основного зобов'язання перевищує оціночну вартість предмета іпотеки - не змінюють правової природи укладеного договору та не свідчать про те, що різниця між розміром основного зобов'язання та оціночною вартістю квартири є сумою прощеного боргу.
      Висновки суду, викладені у даній постанові, відповідають також правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 802/1728/16-а.
      У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      З огляду на викладене колегія суддів вважає помилковим висновок податкового органу та суду першої інстанції про те, що кошти у розмірі 2411791 грн 26 коп. є оподатковуваним доходом ОСОБА_1, передбаченим пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України.
      Відтак, нарахування на зазначену суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору є необґрунтованим.
      Згідно з розрахунком податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до податкового повідомлення-рішення від 06 липня 2016 року № 0002601306 сума нарахованих санкцій складається з штрафу, безпосередньо пов'язаного із нарахуванням податку на доходи фізичних осіб, а також штрафу, передбаченого за неподання податкової звітності.
      Відповідно до п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
      Положеннями пп. 168.2.1. п. 168.2 ст. 168 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.
      Відповідно до пп. 49.18.4. п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.
      Під час апеляційного розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 не отримувала у 2015 році дохід від ПАТ «Кредит Європа Банк» в розмірі 2411791 грн 26 коп., у зв'язку з чим у позивача не виникло обов'язку подавати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року.
      Отже, нарахування ОСОБА_1 штрафних (фінансових) санкцій, передбачених п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України також є незаконним.
      За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 06 липня 2016 року № 0002591306 та № 0002601306 є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
      Отже, доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 26 червня 2018 року та є підставами для його скасування.
      З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, надав неналежну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2018 року - скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.
      Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - 
      ПОСТАНОВИЛА:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
      Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2018 року - скасувати.
      Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
      Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 06 липня 2016 року № 0002591306 та № 0002601306.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
       Головуючий суддя А.М. Горяйнов 
      Судді О.М. Кузьмишина 
      Постанова складена у повному обсязі 21 грудня 2018 року.
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/78824640