Постановление БП-ВС о невозможности в Украине оспорить решение Федерации баскетбола Украины о дисквалификации судьи и подведомственности спора спортивному арбитражу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 826/4734/16

Провадження N 11-1125апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2016 року (суддя Кобилянський К.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року (у складі колегії суддів Беспалова О.О., Грибан І.О., Губської О.А.) у справі за позовом ОСОБА_3 до Федерації баскетболу України (далі - ФБУ) про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києваз позовом до ФБУ, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення (протокол засідання від 24 вересня 2015 року N 3) Президії ФБУ, яким за результатами розгляду шостого питання порядку денного цього засідання вирішено довічно дискваліфікувати суддю ОСОБА_3. від будь-яких змагань, які проводяться під егідою ФБУ.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначив, що відповідач, як спеціальний суб'єкт владних повноважень, прийнявши рішення про дискваліфікацію позивача з посади судді, діяв протиправно та упереджено, з грубим порушенням Правил Міжнародної федерації баскетболу (ФІБА) та Статуту Всеукраїнської громадської організації "Федерація баскетболу України"

(далі - Статут).

Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 29 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення цих ухвал), оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Не погодившись із такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у липні 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року й направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 08 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 вересня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону

N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є суддею ФБУ.

24 вересня 2015 року відбулось засідання Президії ФБУ, на якому було розглянуто питання щодо неспортивної поведінки, зокрема, діючого судді ОСОБА_3., спрямованої на порушення правил "чесної гри" (намагання вплинути на деяких гравців збірної) під час участі збірної команди з баскетболу серед кадетів (U16) на Чемпіонаті Європи, який проходив з 06 по 16 серпня 2015 року в м. Софія (Болгарія).

За результатами розгляду зазначеного питання Президія ФБУ вирішила довічно дискваліфікувати суддю ОСОБА_3. від будь-яких змагань, які проводяться під егідою ФБУ.

Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо його довічної дискваліфікації як судді від будь-яких змагань, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень

(нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

При цьому, п. 4 ч. 2 ст. 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) визначає, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється, зокрема, на справи щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Закон України від 24 грудня 1993 року N 3808-XII "Про фізичну культуру і спорт" (далі - Закон N 3808-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає загальні правові, організаційні, соціальні та економічні основи діяльності у сфері фізичної культури і спорту та регулює суспільні відносини у створенні умов для розвитку фізичної культури і спорту.

Згідно зі ст. 5 Закону N 3808-XII державне управління фізичною культурою і спортом здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, за сприяння відповідно інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Пунктом 1 Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого Указом Президента України від 24 липня 2013 року N 390/2013 (далі - Положення), визначено, що Міністерство молоді та спорту України

(далі - Мінмолодьспорт України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінмолодьспорт України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у молодіжній сфері, сфері фізичної культури і спорту.

Основними завданнями Мінмолодьспорту України є забезпечення формування та реалізація державної політики у молодіжній сфері, сфері фізичної культури і спорту, участь у формуванні та реалізація в межах своєї компетенції державної політики у сфері волонтерської діяльності (п. 3 Положення).

Мінмолодьспорт України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, сприяє національним спортивним федераціям України та фізкультурно-спортивним товариствам у забезпеченні розвитку олімпійських і неолімпійських видів спорту, спорту ветеранів, національним спортивним федераціям інвалідів з нозологій - у розвитку видів спорту інвалідів, поліпшенню їх матеріально-технічної бази, надає іншу підтримку; встановлює порядок атестації тренерів та спортивних суддів; приймає рішення про надання громадському об'єднанню фізкультурно-спортивної спрямованості статусу національного або відмову в його наданні; затверджує положення про національні збірні команди України з видів спорту, визнаних в Україні; затверджує порядок присвоєння спортивними федераціями кваліфікаційних категорій спортивним суддям; затверджує Положення про Єдину спортивну класифікацію України, порядок видачі посвідчення про присвоєння відповідного спортивного розряду, затверджує зразки нагрудних значків, що свідчать про рівень спортивної, суддівської кваліфікації, а також установлює перелік спортивних нагород для переможців і рекордсменів всеукраїнських спортивних змагань; організовує здійснення контролю за якістю фізкультурно-спортивних послуг (п. 4 Положення).

Відповідно до ст. 20 Закону N 3808-XII спортивні федерації (асоціації, спілки, об'єднання тощо; далі - спортивні федерації) - громадські організації

фізкультурно-спортивної спрямованості, основними завданнями яких є: забезпечення інтересів членів відповідних спортивних федерацій у сфері спорту, в тому числі сприяння захисту їх соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних та інших інтересів; сприяння розвитку відповідного виду (видів) спорту шляхом участі у розробленні та виконанні відповідних програм; залучення різних груп населення до фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності; сприяння підготовці спортсменів національних збірних команд та забезпечення їх участі в офіційних міжнародних спортивних змаганнях; організація та проведення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів; участь у здійсненні кадрового забезпечення розвитку відповідного виду (видів) спорту; сприяння розвитку міжнародного співробітництва у сфері фізичної культури і спорту.

Спортивні федерації діють на підставі статуту. У найменуванні спортивної федерації зазначається вид спорту, розвитку якого вона сприяє. Спортивні федерації можуть мати всеукраїнський або місцевий статус.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, може надати спортивній федерації статус національної спортивної федерації.

Спортивні федерації із статусом національної спортивної федерації відповідно до договору з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, забезпечують розвиток відповідного виду спорту; представляють вид спорту у відповідних міжнародних спортивних федераціях, перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, з урахуванням пропозицій Національного олімпійського комітету України, Національного комітету спорту інвалідів України, Спортивного комітету України, та на міжнародних спортивних змаганнях; здійснюють у визначеному порядку організацію та проведення офіційних міжнародних спортивних змагань на території України та всеукраїнських спортивних змагань; інформують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, про проведення всіх спортивних заходів та про рейтинг спортсменів за підсумками змагань. Спортивні федерації із статусом національної спортивної федерації можуть отримувати з державного бюджету фінансову підтримку відповідно до закону на розвиток відповідного виду спорту, організацію і проведення спортивних заходів.

Згідно з ч. 1, 3, 5 ст. 1 Закону України від 22 березня 2012 року N 4572-VI "Про громадські об'єднання" (далі - Закон N N 4572-VI) громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

За нормами ст. 3 Закону N 4572-VI громадські об'єднання утворюються і діють на принципах, зокрема, добровільності, самоврядності, рівності перед законом.

Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об'єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об'єднання або припиненні членства (участі) в ньому, а самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об'єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об'єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, (…) в діяльність громадського об'єднання, крім випадків, визначених законом. Рівність перед законом передбачає, що громадські об'єднання є рівними у своїх правах та обов'язках відповідно до закону з урахуванням організаційно-правової форми, виду та/або статусу такого об'єднання.

З матеріалів позовної заяви убачається, що спір виник між ОСОБА_3 (спортивний суддя), як суб'єктом у сфері баскетболу, та ФБУ, яка відповідно до Статуту є Всеукраїнською громадською організацією (зі статусом юридичної особи) фізкультурно-спортивної спрямованості, що сприяє розвитку баскетболу в Україні, організовує та бере безпосередню участь у проведенні широкого кола заходів з цього виду спорту в Україні. ФБУ здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України "Про об'єднання громадян" та "Про фізичну культуру і спорт", інших законів та нормативно-правових актів, а також Статуту.

Відповідно до п. 1.6 Статуту ФБУ є членом ФІБА та міжнародної федерації баскетболу Європи (далі - ФІБА-Європа), визнає принципи та правила Олімпійської хартії, цілі, завдання, Статут ФІБА, регламент та правила ФІБА, регламент ФІБА-Європа.

Згідно з п. 1.8.4 Статуту ФБУ взаємодіє з органами державної влади і правління, органами місцевого самоврядування стосовно розвитку баскетболу в Україні.

Аналіз наведених правових норм, статус громадської організації та її основні завдання, які визначені в Законі N 3808-XII, а також заборона державних органів втручатись у діяльність громадських об'єднань, дає Великій Палаті Верховного Суду підстави для висновку, що ФБУ відповідно до чинного законодавства не наділена повноваженнями на виконання окремих владних управлінських функцій або делегованих повноважень, а тому спірні правовідносини не мають публічно-правового характеру.

В аспекті спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на той факт, що предметом позову у цій справі є оскарження ОСОБА_3 (судді ФБУ) рішення Президії ФБУ від 24 вересня 2015 року щодо застосування до нього дисциплінарного заходу у вигляді довічної дискваліфікації з посади судді за допущене зловживання при виконанні професійно-спортивного обов'язку (порушення правил "чесної гри").

За твердженням позивача, ФБУ, посилаючись на власний Статут, прийняла рішення про застосування до ОСОБА_3 санкції (довічна дискваліфікація з посади судді), яка не передбачена цим Статутом, чим протиправно підмінила та втрутилась у повноваження ФІБА-Європа.

Відповідно до п. 4.5.5 Статуту питаннями, що належать до компетенції Президії ФБУ, є: забезпечення виконання завдань і функцій ФБУ, покладених на ФБУ чинним законодавством України, цим Статутом, рішеннями Конференції ФБУ та Ради ФБУ, договором із центральним органом виконавчої влади з фізичної культури і спорту, а також статутами, регламентами, директивами та рішеннями органів ФІБА та ФІБА-Європа; вирішення інших питань, крім тих, які прямо віднесено до компетенції Конференції ФБУ чи Ради ФБУ.

Пунктами 4.5.10, 4.5.21, 4.5.27 Статуту передбачено, що чергові засідання Президії ФБУ скликаються Президентом ФБУ. Засідання Президії ФБУ заноситься до протоколу, який ведеться Секретарем засідання Президії ФБУ. Рішення Президії ФБУ набувають чинності з моменту їх прийняття, якщо самим рішенням не передбачено інше.

З витягу протоколу N 3 засідання Президії ФБУ від 24 вересня 2015 року убачається, що на порядку денному засідання розглядалося питання щодо неспортивної поведінки діючого судді ОСОБА_3., спрямованої на порушення правил "чесної гри" під час участі збірної команди (U16) на Чемпіонаті Європи, який проходив з 6 по 16 серпня 2015 року в м. Софія (Болгарія). За результатом розгляду зазначеного питання одноголосно було прийнято рішення про довічну дискваліфікацію судді ОСОБА_3. від будь-яких змагань, які проводяться під егідою ФБУ, та направлено до ФІБА-Європа лист з інформацією про прийняте на засіданні Президії ФБУ рішення.

Відповідно до п. 2.3.16. Статуту основним завданням ФБУ, зокрема, є забезпечення правового і соціального захисту інтересів членів ФБУ, спортсменів, тренерів, суддів та інших фахівців з баскетболу, ветеранів спорту.

За порушення Статуту, нанесення матеріальних чи матеріальних збитків до членів ФБУ або інших осіб, які беруть участь у змаганнях, можуть бути застосовані дисциплінарні санкції згідно Положення, затвердженого Президією ФБУ (п. 3.14 Статуту).

Згідно п. 3.17.2 Статуту члени ФБУ зобов'язані визнавати юрисдикцію Спортивного арбітражного суду (Court of Arbitration for Sport, CAS) у м. Лозанна (Швейцарія), як це визначено у відповідних положеннях статутів ФІБА та ФІБА-Європа.

Із зазначеного можна зробити висновок, що оскільки члени ФБУ повинні дотримуватись правил, встановлених міжнародними спортивними організаціями, таким як ФІБА та ФІБА-Європа, а ФБУ, в свою чергу, є членом зазначених організацій, спори між суб'єктами у сфері баскетболу та ФБУ стосовно дотримання офіційних правил баскетболу і принципів чесної гри, є предметом арбітражного провадження, що передбачено п. 3.17.2 Статуту.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що станом на час розгляду справи судом касаційної інстанції діє "Положення про дисциплінарні санкції ФБУ", затверджене рішенням Ради ФБУ 24 грудня 2015 року, розділом VI якого передбачена процедура розгляду справ про дисциплінарні правопорушення та прийняття рішення про накладення дисциплінарних санкцій за зверненням будь-якої особи, що володіє інформацією про здійснення суб'єктом у сфері баскетболу дисциплінарного правопорушення. Також в ст. 30 цього Положення визначено, що рішення, прийняте за результатом розгляду скарги про дисциплінарне правопорушення, може бути оскаржене зацікавленою стороною в Спортивному арбітражному суді в м. Лозанні.

Беручи до уваги наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позов про визнання протиправним і скасування рішення ФБУ не може бути розглянутий в судовому порядку адміністративним судом (у тому числі у судовому порядку будь-якої юрисдикції).

Таким чином, закриття провадження в цій адміністративній справі є правильним саме з наведених мотивів.

За правилами ст. 349, 351 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право (…) змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної (…) частини.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій по суті ухвалили правильні рішення, але із порушенням норм процесуального права, а тому наявні підстави для зміни ухвал Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року в їх мотивувальних частинах із викладених вище обставин.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 рокузмінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а резолютивні частини судових рішень - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

О.С. Золотніков О.М. Ситнік

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

[ANTIRAID]

На мой взгляд решение довольно сомнительное. Последствием его может быть отсутствие реальной возможности защитить свои права участникам любой гражданской организации в Украине по вопросам самоуправления и внутренним спорам в судах любых юрисдикций.

Большая палата указала, что статус общественной организации и ее основные задачи, которые определены в Законе N 3808-XII "О физической культуре и спорте", а также запрет государственных органов вмешиваться в деятельность общественных объединений, дает основания для вывода, что ФБУ в соответствии с действующим законодательством не наделена полномочиями на выполнение отдельных властных управленческих функций или делегированных полномочий, а потому спорные правоотношения не имеют публично-правового характера.

Согласно п. 3.17.2 Устава члены ФБУ обязаны признавать юрисдикцию Спортивного арбитражного суда (Court of Arbitration for Sport, CAS) в г. Лозанна (Швейцария), как это определено в соответствующих положениях уставов ФИБА и ФИБА-Европа. Из указанного можно сделать вывод, что поскольку члены ФБУ должны придерживаться правил, установленных международными спортивными организациями, таким как ФИБА и ФИБА-Европа, а ФБУ, в свою очередь, является членом указанных организаций, споры между субъектами в сфере баскетбола и ФБУ относительно соблюдения официальных правил баскетбола и принципов честной игры, являются предметом арбитражного производства, что предусмотрено п. 3.17.2 Устава.

Кроме того, суд считает необходимым отметить, что на время рассмотрения дела судом кассационной инстанции действует "Положение о дисциплинарных санкциях ФБУ", утвержденное решением Совета ФБУ 24 декабря 2015, разделом VI которого предусмотрена процедура рассмотрения дел о дисциплинарных правонарушениях и принятия решения о наложении дисциплинарных санкций по обращению любого лица, обладающего информацией о проведении субъектом в сфере баскетбола дисциплинарного правонарушения. Также в ст. 30 этого Положения определено, что решение, принятое по результатам рассмотрения жалобы о дисциплинарном правонарушении, может быть обжаловано заинтересованной стороной в Спортивном арбитражном суде в г. Лозанне.

Принимая во внимание изложенное и учитывая суть спорных правоотношений, суд пришел к выводу, что иск о признании противоправным и отмене решения ФБУ не может быть рассмотрен в судебном порядке административным судом (в том числе в судебном порядке любой юрисдикции).