ANTIRAID

Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора касательно рассмотрения проекта землеустройства для получения в собственность земельного участка

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 160/4211/19

Провадження № 11-876апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Анцупової Т. О.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу № 160/4211/19 за позовом ОСОБА_1 до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2019 року (суддя Сліпець Н. Є.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року (у складі колегії суддів Бишевської Н. А., Добродняк І. Ю., Семененка Я. В.),

УСТАНОВИЛА:

Рух справи

1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати Новопавлівську сільську раду Межівського району Дніпропетровської області розглянути проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину України ОСОБА_1 на території цієї сільської ради;

- визнати протиправним та скасувати рішення сорок шостої сесії сьомого скликання Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області від 24 квітня 2019 року № 1180-46/VIІ «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі її у власність громадянці ОСОБА_2 ».

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач повинен був у строк до 20 квітня 2019 року розглянути заяву позивача від 05 квітня 2019 про затвердження проекту землеустрою на встановлення меж у натурі у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства та прийняти за наслідками цього відповідне рішення, чого останнім зроблено не було.

Водночас ОСОБА_1 зауважує, що оскаржуваним рішенням відповідача ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж тієї ж самої земельної ділянки, на яку позивачу раніше надавався дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Позивач вважає, що, приймаючи вказане рішення, Новопавлівська сільська рада Межівського району Дніпропетровської області відійшла від принципу «належного врядування» та свавільно використала власні повноваження, створивши передумови для позбавлення ОСОБА_1 того, на що він мав законне очікування. Фактично оскаржуваним рішенням відповідач переглянув своє попереднє рішення про надання згоди на передачу у приватну власність позивачеві земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та відмовив йому в цьому, вирішивши передати її іншій особі.

3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 10 травня 2019 року, залишеною змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки таку заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, та роз`яснив позивачу його право на звернення до суду із позовною заявою в порядку цивільного судочинства.

4. Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при визначенні підсудності спору, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

7. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.

8. Станом на 18 грудня 2019 року відзив на касаційну скаргу до Великої Палати Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини

9. Позивач мотивував позов такими обставинами.

10. 30 серпня 2018 року Новопавлівською сільською радою Межівського району Дніпропетровської області було прийнято рішення № 879-35/VІІ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 ».

11. Відповідного до цього рішення, позивач замовив у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Земельне право» відповідний проект землеустрою. Такий проект було розроблено та присвоєно земельній ділянці кадастровий номер 1222685500:02:004:0459.

12. 05 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області із заявою про затвердження вказаного проекту.

13. Натомість, рішенням сорок шостої сесії сьомого скликання Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області від 24 квітня 2019 року № 1180-46/VIІ ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 1222685500:02:004:0459 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області.

14. З оскаржуваним рішенням та бездіяльністю відповідача щодо розгляду заяви від 05 квітня 2019 року позивач пов`язує порушення свого права на отримання у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності, оскільки рішенням Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області від 30 серпня 2018 року № 879-35/VII саме йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1222685500:02:004:0459 у власність для ведення особистого селянського господарства.

Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій

15. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з позицією якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спір у цій справі не є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

16. Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано тим, позивач у цій справі виступає рівноправним суб`єктом земельних відносин, який заперечує право ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

При цьому суд першої інстанції зауважив, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припиненим цивільних правовідносин, які мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнаним незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог

17. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково віднесли цю справу до юрисдикції цивільних судів.

18. Скаржник з посиланням на правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня, 30 травня та 28 листопада 2018 року у справах № 536/233/16-ц, 127/16433/17 та 820/4219/17 відповідно, зазначає, що при вирішенні питання щодо передачі земельної ділянки у власність, яке в силу законодавчих приписів належить до виключної компетенції відповідача як органу місцевого самоврядування, законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.

19. Крім того, з посиланням на правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня, 17 жовтня та 28 листопада 2018 року у справах № 922/864/17, 380/624/16-ц та 826/5735/16 відповідно, скаржник зазначає, що в цій справі відсутній спір про цивільне право, оскільки станом на момент подачі позову не вирішувалося питання про передачу спірної земельної ділянки комусь у власність чи користування. При цьому оскаржуване рішення про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі її у власність не породжує цивільних прав та обов`язків у останньої, оскільки не означає позитивного вирішення питання про надання земельної ділянки у власність.

Оцінка Великої Палати Верховного Суду

20. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

21. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

22. Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

23. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

24. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

25. За пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

26. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

27. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

28. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

29. Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

30. Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

31. Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

32. На підставі частини сьомої цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

33. Конституційний Суд України в Рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України в частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень.

34. Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 24 квітня 2019 року № 1180-46/VIІ, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 1222685500:02:004:0459 для ведення особистого селянського господарства розміром 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області.

35. При цьому в матеріалах справи немає жодних доказів, що свідчать про набуття ОСОБА_2 права власності або користування на спірну земельну ділянку.

36. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що якщо особа звертається до повноважного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідні рішення, зокрема й про скасування рішення щодо надання відповідного дозволу, то у цих правовідносинах зазначений орган реалізує управлінські функції. А тому спори про оскарження таких його рішень належать до юрисдикції адміністративного суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 127/16433/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4219/17, від 16 та 22 січня 2019 року у справах № 361/2562/16-а та 371/957/16-а).

37. При цьому згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування (постанова від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16).

38. Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним з етапів процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Відтак правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц).

39. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

40. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

41. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

42. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2019 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

43. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

44. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач Т. О. Анцупова

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков О. Г. Яновська

О. Р. Кібенко

Джерело: ЄДРСР 86654701

Share this post


Link to post
Share on other sites

Решил обратить внимание судей, которые рассматривают админпротоколы по коррупции в судах первой и апелляционной инстанции по делам о якобы наличии коррупционного правонарушения у местных чиновников голосовавших за проекты землеотводов для себя. Судя из решения Большой палаты, решение о землеотводе и разработке соответствующей документации не означает положительного решения вопроса о предоставлении его в собственность, а потому не является фактически коррупционным правонарушением по своей сути. Кроме того, получение такого разрешения не гарантирует лицу или неопределенному кругу лиц приобретения такого права, поскольку само по себе разрешение не является правоустанавливающим актом.

Судьи обратите на это внимание и не идите на поводу у бывших коррупционеров из департамента полиции по защите экономики и конечно же у насквозь коррумпированного НАБУ и НАЗК клепающих админпротоколы.

Большая Палата уже отмечала, что если лицо обращается к полномочному органу с ходатайством о предоставлении разрешения на разработку проекта землеустройства по отводу земельного участка, по результатам рассмотрения которого этот орган принимает соответствующие решения, в том числе об отмене решения о предоставлении соответствующего разрешения, то в этих правоотношениях указанный орган реализует управленческие функции. Поэтому споры об обжаловании таких его решениям относятся к юрисдикции административного суда (постановления Большой Палаты Верховного Суда от 21 марта 2018 по делу № 536/233/16-ц, от 30 мая 2018 по делу № 127/16433/17, от 28 ноября 2018 по делу № 820/4219/17, от 16 и 22 января 2019 в делах № 361/2562 / 16 и 371/957 / 16).

При этом в соответствии с практикой Большой Палаты Верховного Суда получения разрешения на разработку проекта землеустройства по отводу земельного участка не означает положительного решения вопроса о предоставлении его в собственность, а потому не создает правовых последствий, кроме тех, которые связаны с неправомерностью принятия решения органом местного самоуправления (постановление от 28 ноября 2018 по делу № 826/5735/16). 

Решение о предоставлении разрешения на разработку проекта землеустройства является одним из этапов процесса получения права собственности или пользования на земельный участок. Однако получение такого разрешения не гарантирует лицу или неопределенному кругу лиц приобретения такого права, поскольку само по себе разрешение не является правоустанавливающим актом. Поэтому правоотношения, связанные с принятием и реализацией такого решения, не подпадают под определение частноправовых, поскольку не порождают личных имущественных прав и обязательств лиц (постановление Большой Палаты Верховного Суда от 17 октября 2018 по делу № 380/624/16- ц).

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      18 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 826/2323/17
      Провадження № 11-79апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Басюка Романа Івановича (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року, постановлену суддею Добрянською Я. І., й ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Бужак Н. П., Костюк Л. О. і Троян Н. М.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:
      1.1. Визнати протиправною відмову відповідача у наданні копій документів та інформації, які позивач вимагав у заяві від 30 листопада 2016 року.
      1.2. Зобов`язати відповідача не пізніше 5 днів з дня набрання постановою суду законної сили надати позивачу:
      1.2.1. Засвідчену копію адресованої відповідачу заяви Голови правління Всеукраїнської громадської організації «Народний вирок» Ситєнкова М. М. від 1 листопада 2016 року № 10.11.2016 (далі - заява № 10.11.2016), перша й остання сторінки якої були опубліковані 28 листопада 2016 року на вебсайті «Політрада».
      1.2.2. Копію відповіді, наданої уповноваженою особою Генеральної прокуратури України на заяву № 10.11.2016.
      1.2.3. Інформацію про результати розслідування кримінального провадження № 42015000000001998 щодо незаконного заволодіння державним майном службовими особами Державного управління справами та Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» на користь екс-Генерального прокурора України ОСОБА_4, ексміністра юстиції України ОСОБА_5, екс-Голови Верховної Ради України ОСОБА_6, екскерівника Державного управління справами ОСОБА_7 й інших осіб, щодо майна яких проводиться розслідування.
      1.2.4. Інформацію про те, чи проводиться розслідування у межах кримінального провадження № 42015000000001998 стосовно позивача (або за фактом заволодіння державним майном службовими особами Державного управління справами та Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» нібито на користь позивача), які обставини перевіряються щодо позивача (яка фабула кримінального правопорушення, чи внесене прізвище позивача до цієї фабули в Єдиний реєстр досудових розслідувань).
      2. Мотивував позовну заяву такими обставинами :
      2.1. 25 вересня 2015 року Генеральна прокуратура України розпочала досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000001998 за фактами заволодіння державним майном в особливо великих розмірах, зловживання службовим становищем, зокрема, службовими особами Державного управління справами та Комплексу відпочинку «Пуща-водиця».
      2.2. 28 листопада 2016 року на вебсайті «Політрада» була оприлюднена неправдива інформація щодо позивача із зображенням першої й останньої сторінок адресованої відповідачу заяви № 10.11.2016, в якій Голова правління Всеукраїнської громадської організації «Народний вирок» ОСОБА_8 звинувачував позивача у нібито незаконному заволодінні державним майном Комплексу відпочинку «Пуща-водиця» Державного управління справами.
      2.3. 30 листопада 2016 року з метою підготовки додатків до позовної заяви, яку позивач має намір подати проти власника вебсайта «Політрада», Всеукраїнської громадської організації «Народний вирок» та їх посадових осіб, позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому належно засвідчених копій документів та інформації, необхідних для захисту конституційних прав і свобод.Просив надати належним чином засвідчені копії адресованої відповідачеві заяви № 10.11.2016 та відповіді слідчого на цю заяву, а також просив надати таку інформацію:
      про результати розслідування кримінального провадження № 42015000000001998 щодо незаконного заволодіння державним майном службовими особами Державного управління справами та Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» на користь екс-Генерального прокурора України ОСОБА_4, ексміністра юстиції України ОСОБА_5, екс-Голови Верховної Ради України ОСОБА_6, екскерівника Державного управління справами ОСОБА_7 й інших осіб, щодо майна яких проводиться розслідування;
      чи проводиться розслідування у межах цього кримінального провадження щодо позивача(або за фактом заволодіння державним майном службовими особами Державного управління справами та Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» на користь позивача) та які саме обставини перевіряються щодо нього (яка фабула кримінального правопорушення, чи внесено прізвище позивача до цієї фабули в Єдиний реєстр досудових розслідувань).
      2.4. Відповідач листом від 26 грудня 2016 року № 17/1/5-34844-15 повідомив позивача про те, що згідно з вимогами статей 221 і 222 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) неможливо задовольнити вимоги, викладені у заяві від 30 листопада 2016 року.
      2.5. Запитана позивачем інформація не є конфіденційною, службовою або такою, що за змістом статті 162 КПК України містить охоронювану законом таємницю; копії запитаних документів є загальнодоступними, їх оригінали є у кримінальному провадженні; відмова у наданні цих документів для ознайомлення відповідно до частини першої статті 221 КПК України не допускається.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 17 лютого 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження в цій справі, оскільки вважав, що справу треба розглядати за правилами кримінального судочинства.
      4. Мотивував ухвалу так :
      4.1. Частина друга статті 303 КПК України передбачає можливість оскаржити інші рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора (тобто ті, котрі не передбачені частиною першою цієї статті) під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 КПК України.
      4.2. Оскільки позовні вимоги стосуються дій слідчого - відмови у наданні інформації та документів у кримінальному провадженні, - які врегульовані нормами КПК України, цей спір треба розглядати за правилами кримінального судочинства.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 4 квітня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року.
      6. Мотивував ухвалу так :
      6.1. Спірні правовідносини стосуються дій відповідача про надання інформації в межах кримінального провадження №42015000000001998.
      6.2. Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
      6.3. У рішенні Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23 травня 2001 року зазначено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки відповідна діяльність посадових осіб вказаних органів має особливості та не належить до управлінської сфери. Тому спірні правовідносини не є управлінськими, а повноваження відповідача у цих правовідносинах регламентовані КПК України.
      6.4. Захист прав позивача з урахуванням обов`язковості дотримання вимог частини третьої статті 2 КАС України вимагав би від адміністративного суду перевірити дотримання відповідачем вимог КПК України. Адміністративний суд не має повноважень провести таку перевірку та відновити порушені у рамках кримінального процесу права позивача. Тому обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що справу треба розглядати за правилами кримінального судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 21 квітня 2017 року позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, вказуючи на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року й ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2017 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 31 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу тим, що позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      9. Позивач мотивує касаційну скаргу так :
      9.1. Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання належним чином засвідчених копій документів та інформації, необхідних для підготовки позовної заяви за правилами цивільного судочинства.
      9.2. Оскільки позивач не є стороною захисту у кримінальному провадженні № 42015000000001998, він звернувся до відповідача за законодавством про інформацію, а не у порядку, визначеному КПК України.
      9.3. КПК України не встановлює порядок оскарження відмови слідчого у наданні інформації особі, яка не є стороною кримінального провадження.
      (2) Позиція іншого учасника справи
      10. 18 травня 2017 року Генеральна прокуратура України подала заперечення на касаційну скаргу, в яких просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.
      11. Мотивувала заперечення так :
      11.1. Спір слід розглядати за правилами КПК України, оскільки позовні вимоги стосуються дій відповідача, пов`язаних із відмовою у наданні інформації та документів у кримінальному провадженні.
      11.2. Законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених під час здійснення процесуальних повноважень, не можна перевіряти за межами передбаченого законом процесуального контролю. Вказане відповідає висновкам Верховного Суду України, сформульованим у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1666а15, а також висновкам Вищого адміністративного суду України, викладеним в ухвалі від 17 травня 2016 року у справі № 826/6761/15.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      12. Предметом спору є визнання протиправною відмови відповідача у наданні позивачеві копій документів та інформації, що стосуються кримінального провадження № 42015000000001998, і зобов`язання відповідача надати запитані документи й інформацію.
      13. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      14. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частини перша та друга статті 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).
      15. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у вказаній редакції).
      16. Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).
      17. Близькі за змістом приписи, що визначають завдання й основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється і не поширюється юрисдикція адміністративних судів, є у статтях 2, 4 і 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      18. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      19. Велика Палата Верховного Суду уже висловлювала думку про те, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (див., наприклад, пункт 5.7 постанови від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, пункти 28-30 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).
      20. Відповідач, надаючи відповідь на заяву позивача, діяв як сторона кримінального провадження та відмовив позивачу у наданні інформації з підстав, передбачених КПК України.
      21. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).
      22. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).
      23. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що позовні вимоги слід розглядати за правилами кримінального судочинства, оскільки вони стосуються дій відповідача, врегульованих КПК України.
      24. Слідчий, прокурор зобов`язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається (частина перша статті 221 КПК України).
      25. За змістом наведених приписів право на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування має обмежене коло осіб, а саме: сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. За змістом § 3 глави 3 КПК України стороною захисту є, зокрема, підозрюваний.
      26. Суди першої й апеляційної інстанцій не встановили, що досудове розслідування у межах кримінального провадження № 42015000000001998 було розпочате саме щодо позивача за фактом вчинення ним кримінального правопорушення. У позовній заяві позивач хоч і вказав про те, що його нібито стосується звинувачення у незаконному заволодінні державним майном Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» Держаного управління справами, проте суди на підставі матеріалів справи не встановили наявність у позивача на момент звернення із заявою від 30 листопада 2016 року навіть статусу підозрюваного у межах кримінального провадження № 42015000000001998. Отже, станом на час звернення до відповідача з відповідною заявою права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у позивача не було, про що він обґрунтовано зазначав в апеляційній і касаційній скаргах.
      27. Оскільки позивач оскаржує відмову у наданні документів та інформації не з підстав порушення його прав як сторони у кримінальному провадженні, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що цей спір слід розглядати за правилами кримінального судочинства.
      28. Більше того, з огляду на те, що позивач визначив відповідачем посадову особу Генеральної прокуратури України, розгляд заявлених вимог в окремому судовому процесі неможливий і за правилами цивільного судочинства, відповідачем в якому можуть бути лише фізичні та юридичні особи і держава (частина друга статті 30 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, що була чинною на час звернення із позовною заявою; частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
      29. Позивач обґрунтував його вимоги тим, що документи, які є у матеріалах кримінального провадження № 42015000000001998, необхідні для звернення з іншим позовом за правилами цивільного судочинства до власника вебсайту «Політрада», Всеукраїнської громадської організації «Народний вирок» та їх посадових осіб, які, на думку позивача, поширили відносно нього недостовірну інформацію.
      30. ЦПК України у редакції, що була чинною на час звернення із позовною заявою, передбачав, що у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов`язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі (частина перша статті 137).
      31. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також передбачає право учасника справи, у разі неможливості самостійно надати доказ, подати клопотання про його витребування судом (частина перша статті 84), вказавши, зокрема, вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (пункт 4 частини другої статті 84). У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази (частина третя статті 84 ЦПК України).
      32. Отже, у цивільному процесі отримання доказів, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, відбувається за ухвалою суду за умови, що відповідна особа подасть обґрунтоване клопотання про витребування доказів, в якому доведе, що існують труднощі з їх отриманням, зокрема обґрунтує неможливість подати ці докази самостійно. Тому не є необхідним оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта, який відмовився надати позивачеві інформацію та документи, для того, щоби звернутися з позовом за правилами цивільного судочинства. Збирання доказів для одного судового процесу не має зумовлювати з цією метою ініціювання іншого судового процесу.
      33. Відмова відповідача надати позивачеві документи та інформацію, що стосуються кримінального провадження № 42015000000001998, не впливає на право позивача звернутися до суду за правилами цивільного судочинства до власника вебсайту «Політрада», Всеукраїнської громадської організації «Народний вирок» та їх посадових осіб, які, на думку позивача, поширили стосовно нього недостовірну інформацію. Така відмова може бути використана позивачем у цивільному процесі для обґрунтування клопотання про витребування доказів.
      34. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що словосполучення «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 157 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду), «справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 238 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовних вимог, які не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і тих вимог, які взагалі не можуть розглядати суди (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у пункті 66 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, в пункті 59 постанови від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц і в пункті 37 постанови від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц).
      35. З огляду на наведене, враховуючи зміст заявлених позовних вимог, суб`єктний склад учасників спору, а також відсутність у позивача статусу у кримінальному провадженні № 42015000000001998, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці вимоги не можуть бути предметом окремого судового розгляду. Тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій про можливість розгляду спору за правилами кримінального судочинства є помилковими.
      36. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).
      37. Відсутність у позивача з огляду на його статус у кримінальному провадженні № 42015000000001998 юридичної можливості зобов`язати у позовному провадженні старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України надати інформацію та документи, необхідні як докази в іншому судовому процесі, який у майбутньому має намір ініціювати позивач, є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду за правилами цивільного судочинства стосовно поширеної відносно позивача недостовірної, на його думку, інформації, та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням у ЦПК України права на витребування доказів, необхідних для підтвердження заявлених позовних вимог, якщо в отриманні таких доказів у позивача є складнощі, і він не може надати їх суду самостійно.
      38. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи заперечень на касаційну скаргу про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1666а15 та висновків Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалі від 17 травня 2016 року у справі № 826/6761/15, оскільки обставини вказаних справ та справи № 826/2323/17, що характеризують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права, відрізняються:
      38.1. У справі № 21-1666а15 суд визначив, що заявлені у ній вимоги слід розглядати за правилами кримінального судочинства, оскільки спір стосувався правомірності дій Генпрокуратури під час розгляду скарги на дії працівників районної прокуратури та прокуратури міста, які перевіряли заяву про злочин і винесли постанову про відмову у порушенні кримінальної справи.
      38.2. У справі № 826/6761/15 фізичні особи звернулися з позовом до прокуратури про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи тим, що прокуратура належним чином не розглянула їхні скарги, які стосувалися порушень, допущених працівниками прокуратури та слідчих під час проведення досудового розслідування у кількох кримінальних провадженнях, в яких позивачі були визнані потерпілими. Тому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що справу треба розглядати за правилами кримінального судочинства.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      39. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      40. Згідно з частинами першою та четвертою статті 351 КАС Українипідставою для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      41. Оцінивши аргументи учасників справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково: змінити мотивувальні частини ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року й ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2017 року з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові, а в іншій частині оскаржені судові рішення залишити без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      42. Судовий збір, сплачений позивачем у суді касаційної інстанції, слід покласти на позивача.
      Керуючись частинами першою та другою статті 341, пунктом 3 частини першої статті 349, частинами першою та четвертою статті 351, статтями 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року й ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2017 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року й ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. С. Золотніков
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. С. Ткачук
      Д. А. Гудима
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Відповідно до частини третьої статті 355 КАС України постанову оформив суддя Гудима Д. А.
      Джерело: ЄДРСР 87641522
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 545/1149/17
      Провадження № 14-730цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н. П.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року (судді Абрамов П. С., Дорош А. І., Триголов В. М.)
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України, треті особи: Степненська сільська рада Полтавського району Полтавської області, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем,
      ВСТАНОВИЛА:
      У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України (далі - КЕВ м. Полтави), в якому просив суд: визнати неправомірною відмову КЕВ м. Полтави у підписанні акта погодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 для передачі йому у власність земельної ділянки площею 2,00 га, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області; визнати за ОСОБА_1 право на погодження та затвердження Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області землевпорядної документації без погодження меж із суміжним землекористувачем - КЕВ м. Полтави з метою передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту; вирішити питання про розподіл судових витрат.
      Позов мотивовано тим, що14 квітня 2016 року ОСОБА_1 наказом № 2879-СГ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
      З метою виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивач уклав договір з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 про надання послуг з виготовлення проекту землеустрою. Після виготовлення проект землеустрою був погоджений головою Степненської сільської ради та сусіднім землекористувачем Виноградським О. Ю .
      Позивач звернувся і до відповідача у справі - КЕВ м. Полтави, який також є суміжним землекористувачем земельної ділянки, з метою підписання акта погодження меж земельної ділянки, однак отримав відмову. Позивач вважає, що такими діями відповідач порушує його право на приватизацію земельної ділянки. Оскільки спір між сторонами не було вирішено в досудовому порядку, позивач звернувся до суду.
      Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 08 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
      Визнано неправомірною відмову КЕВ м. Полтави у підписанні акта погодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 для передачі йому у власність земельної ділянки площею 2,00 га, розташованої за межами населених пунктів на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
      Визнано за ОСОБА_1 право на погодження та затвердження Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області землевпорядної документації без погодження меж із суміжним землекористувачем - КЕВ м. Полтави з метою передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту.
      Стягнуто з КЕВ м. Полтави на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги, у розмірі 3 000,0 грн.
      Стягнуто з КЕВ м. Полтави на користь держави судовий збір у розмірі 1280,0 грн.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем у повній мірі доведено факт порушення його прав на приватизацію земельної ділянки внаслідок відмови відповідача як суміжного власника підписати акт погодження меж.
      Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
      Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь КЕВ м. Полтави сплачений судовий збір у сумі 1760,0 грн.
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача не узгоджуються зі способами захисту прав на земельну ділянку, визначеними статтею 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Визнання судом неправомірною відмови відповідача у наданні згоди на приватизацію спірної земельної ділянки не поновить порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду. Право погодити або відмовитися від підпису є конституційно-гарантованим правом кожної особи на вільне волевиявлення та реалізацію належних їй прав. Зокрема, відповідач відмовився надати згоду на приватизацію земельної ділянки з тих підстав, що, на його думку, у 2003 році вона була незаконно передана до земель запасу Полтавської районної державної адміністрації без погодження з Міністерством оборони України. Разом з тим відмова у приватизації земельної ділянки з мотивів відсутності погодження меж суміжним землекористувачем не позбавляє позивача права звернутися до суду за захистом своїх прав. Прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність належить до повноважень органу місцевого самоврядування. При цьому непідписання чи відмова у підписанні вказаних документів іншою особою не є підставою для відмови у затвердженні технічної документації уповноваженим органом.
      У липні 2017 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційну скаргу мотивував тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що земельна ділянка площею 8,6 га на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області 29 липня 2003 року була передана до земель запасу Полтавської районної державної адміністрації. Вона не перебуває у постійному користуванні Міністерства оборони України, оскільки не увійшла до державного акта на постійне землекористування серії ЯЯ № 227004 від 25 березня 2009 року. Відповідач указував, що розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 29 липня 2003 року № 493 «Про зміну категорії земельної ділянки та передачу її до земель запасу» вважає незаконним, проте на тепер вищезазначене розпорядження не оскаржувалося, не було скасоване та не визнане незаконним. Крім того, суд не взяв до уваги, що ОСОБА_1 звертався за вирішенням цього спору до Степненської сільської ради. Однак питання вирішено не було, а ОСОБА_1 отримав відмову. Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та стягнув з нього судовий збір. Однак відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу № 545/1149/17 із суду першої інстанції.
      У вересні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) уредакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 27 листопада 2019 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п`ятої статті 403 ЦПК України з огляду на те, що колегія суддів вбачає виключну правову проблему в неоднозначності застосування судами пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» та вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17 (провадження № К/9901/166/18, № К/9901/30220/18).
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 грудня 2019 року справу прийнято до розгляду.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
      Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України.
      Згідно із частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
      Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
      Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.
      Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
      Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності, зокрема, для особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, визначеної статтею 121 цього Кодексу, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
      Відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
      Як установили суди, 14 квітня 2016 року наказом № 2879-СГ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
      Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із Законом України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV), у строки, що обумовлюються угодою сторін.
      З метою виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивач уклав договір з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , яка й виготовила проект землеустрою.
      Відповідно до статті 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).
      За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
      Одним із суміжних землекористувачів із земельною ділянкою, яку ОСОБА_1 має намір отримати у власність, є КЕВ м. Полтави. У зв`язку із цим позивач звернувся до останнього для підписання акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У грудні 2016 року ОСОБА_1 отримав письмову відмову відповідача від підписання зазначеного акта, в якій він зазначив, що вважає розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 29 липня 2003 року № 493 «Про зміну категорії земельної ділянки та передачу її до земель запасу» прийнятим з порушенням чинного законодавства. Разом з тим уматеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 29 липня 2003 року № 493 «Про зміну категорії земельної ділянки та передачу її до земель запасу» було скасоване чи визнане незаконним. Акт приймання-передачі межових знаків на зберігання відповідач підписувати теж відмовився.
      Зідно з положеннями статті 55 Закону № 858-IV установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
      Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція № 376).
      Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
      Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.
      Аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
      Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18).
      Отже, оскільки чинне законодавство не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що така відмова КЕВ м. Полтави не є перешкодою для завершення ОСОБА_1 процедури приватизації земельної ділянки, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позову.
      Наведені в касаційній скарзі доводи щодо невчинення відповідачем дій, спрямованих на оскарження розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 29 липня 2003 року № 493 «Про зміну категорії земельної ділянки та передачу її до земель запасу», не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність вирішення цієї справи.
      Велика Палата Верховного Суду також відхиляє доводи касаційної скарги щодо звернення позивача до Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області з метою вирішення цього спору, оскільки, як зазначалося вище, відмова КЕВ м. Полтави від підписання акта погодження меж земельних ділянок не порушує право ОСОБА_1 на приватизацію спірної земельної ділянки.
      Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, тому з урахуванням положень частини другої статті 410 ЦПК України рішення Апеляційного суду Полтавської області в частині вирішення спору по суті слід залишити без змін.
      Разом з тим Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо стягнення зі ОСОБА_1 судового збору за апеляційний розгляд справи та виходить з таких міркувань.
      Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI).
      Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону № 3574-VI).
      Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
      Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.
      Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.
      Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.
      Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.
      Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статтей 12, 22 Закону № 3551-XII.
      Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17 (провадження № К/9901/166/18, К/9901/30220/18). Підстави для відступу від неї відсутні.
      Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 06 листопада 2015 року (а. с. 20, 56). До суду він звернувся з метою захисту свого права на отримання земельної ділянки.
      Таким чином, ОСОБА_1 звільняється від сплати судового збору за розгляд цієї справи в судах усіх інстанцій на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI.
      Згідно із частиною сьомою статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
      З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції неправомірно стягнув зі ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
      Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      З урахуванням того, що апеляційний суд не застосував положення пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення апеляційного суду в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити нове, яким компенсувати КЕВ м. Полтави судовий збір у сумі 1760,0 грн за рахунок держави. У решті позовних вимог рішення апеляційного суду залишити без змін.
      Керуючись статтями 141, 402, 409, 410, 412, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору скасувати та ухвалити нове, яким компенсувати Квартирно-експлуатаційному відділу м. Полтави Міністерства оборони України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1760,0 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
      У решті рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Н. П. Лященко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      О. С. Золотніков
      Джерело: ЄДРСР 87641523
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 916/1423/17
      Провадження № 12-208гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Кібенко О. Р.,
      суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.
      та представника Одеської місцевої прокуратури № 2 та Прокуратури Одеської області —Гудзя О.М.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу Українсько-болгарського спільного підприємства з іноземними інвестиціями «Вітінформ» (товариство з обмеженою відповідальністю) (далі – СП «Вітінформ»)
      на рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, ухвалене суддею Усатенко І.В.,
      та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 березня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Андрієнка В.В., Буравльова С.І., Власова Ю.Л.,
      у справі за позовом СП «Вітінформ»
      до відповідачів:
      1. Одеської місцевої прокуратури № 2
      2. Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі – слідчого управління ГУНП в Одеській області),
      3. Малиновського відділу поліції у місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі – Малиновського відділу поліції у місті Одесі ГУНП в Одеській області),
      4. Державної казначейської служби України
      5. Прокуратури Одеської області,
      за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:
      1. Департаменту комунальної власності Одеської міської ради,
      2. Комунального підприємства «Одесміськтранскомплекс»,
      3. Комунального міського ремонтно-будівельного підприємства «Одесрембуд»,
      про стягнення 1 582 027,447 грн.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. СП «Вітінформ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Одеської місцевої прокуратури № 2, слідчого управління ГУНП в Одеській області, Малиновського відділу поліції у місті Одесі ГУНП в Одеській області, Державної казначейської служби України (далі – Казначейство), Прокуратури Одеської області про відшкодування шкоди у сумі 60 500 доларів США (що в еквіваленті складало 1 582 027,447 грн), заподіяної бездіяльністю посадових осіб відповідачів при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012170470000484, шляхом стягнення цих коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
      2. На думку позивача, відповідачі більше 6 років розшукують викрадене майно СП «Вітінформ» і своєю бездіяльністю – непроведенням досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні завдали йому матеріальної шкоди.
      3. Як на нормативно-правове обґрунтування позовних вимог СП «Вітінформ» послалося на статтю 26 Закону України «Про режим іноземного інвестування», статті 123, 124 Господарського процесуального кодексу у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, статтю 397 Господарського кодексу України (далі – ГК України) і статтю 1173 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      4. 02 січня 2002 року між СП «Вітінформ» як орендарем та Комунальним міським ремонтно-будівельним підприємством «Одесрембуд» (далі – КП «Одесрембуд») як орендодавцем укладено договір, на підставі якого позивачу надано в оренду нежитлові приміщення загальною площею 278,5 кв. м, розташовані у будівлі на вул. Промисловій, 27 у м. Одесі, строком до 11 січня 2012 року.
      5. 07 грудня 2004 року між СП «Вітінформ» та КП «Одесрембуд» укладена додаткова угода до цього договору оренди, якою строк оренди продовжено до 07 грудня 2019 року.
      6. 11 травня 2011 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради на підставі рішення Одеської міської ради від 28 квітня 2011 року № 192 передав за актом приймання-передачі приміщення нежитлового фонду на вул. Промисловій, 27 у м. Одесі загальною площею 1109,9 кв.м разом із приміщеннями, орендованими позивачем, у господарське відання Комунальному підприємству «Одесміськтранскомплекс» (далі – КП «Одесміськтранскомплекс»).
      7. 04 грудня 2012 року СП «Вітінформ» звернулося до СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області з заявою про те, що посадові особи КП «Одесміськтранскомплекс» заволоділи орендованим позивачем приміщенням, зламали замки на вхідних дверях та викрали його матеріальні цінності на суму 60 500 доларів США. Цю заяву зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 05 грудня 2012 року за реєстраційним № 12012170470000484 та розпочато у звʼязку з цим досудове розслідування.
      8. Позивач зазначив, що в орендованому ним приміщенні знаходилось майно, яке перебувало на його балансі як іноземна інвестиція, в тому числі обладнання вартістю 60 500 доларів США (автомат пакувально-фасувальний вартістю 51 000 доларів США та установка для кондиціювання вартістю 9 500 доларів США).
      9. Цивільний позов СП «Вітінформ» до Виконавчого комітету Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та КП «Одесміськтранскомплекс» Одеської міської ради прийнятий слідчим 19 квітня 2013 року. У цьому позові СП «Вітінформ» вказало підозрюваних у вчиненні злочину – Виконавчий комітет Одеської міської ради і Департамент комунальної власності Одеської міської ради, які, як вважає позивач, спочатку привласнили чуже майно шляхом зловживання службовим становищем, а потім передали його КП «Одесміськтранскомплекс» в особі директора Стрия А.Г., тобто здійснили крадіжку (стаття 185 Кримінального кодексу України (далі – КК України)). СП «Вітінформ» просило стягнути солідарно з указаних осіб завдану їхніми діями матеріальну шкоду в розмірі 826 020,56 грн.
      10. За скаргами представника потерпілого СП «Вітінформ» в кримінальному провадженні Воскобойникова В. О. на бездіяльність слідчого СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області слідчим суддею Малиновського районного суду міста Одеси 19 грудня 2013 року та 24 лютого 2014 року винесено ухвали у справах № 521/20224/13-к, 521/1938/14-к відповідно, якими визнано бездіяльність слідчого та начальника СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, зобов'язано слідчого СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, в провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 12012170470000484, за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК України, розглянути протягом 24 годин клопотання представника потерпілого – Воскобойникова В. О. та сповістити його про результати розгляду. Також позивач неодноразово звертався із заявами та листами щодо цього кримінального провадження до СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, Прокуратури Одеської області, Одеської місцевої прокуратури № 2.
      11. У довідці про стан досудового розслідування кримінального провадження від 17 липня 2017 року зазначено, що за період з 05 грудня 2012 року по 17 липня 2017 року в даному кримінальному провадженні № 12012170470000484 змінилося понад 11 слідчих та 7 прокурорів – процесуальних керівників, на теперішній час прийняти остаточне та законне рішення в указаному провадженні не видається можливим у зв'язку із частою зміною слідчих та невиконанням останніми всіх запланованих заходів, досудове розслідування триває.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      12. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01 березня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
      13. Судові рішення обґрунтовані недоведенням позивачем складу цивільного правопорушення як необхідної умови для покладення на відповідачів відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      14. У березні 2018 року СП «Вітінформ» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення – про задоволення позову.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      15. СП «Вітінформ», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права й ухвалення рішень без дослідження всіх фактичних обставин справи, зазначило, що йому завдано шкоди державою Україною у зв'язку з бездіяльністю відповідачів, оскільки 6 років триває кримінальне провадження, а винні особи не притягнуті до відповідальності, а також у зв’язку з порушенням гарантій, наданих іноземним інвесторам законами України «Про режим іноземного інвестування» та «Про зовнішньоекономічну діяльність», статтею 397 ГК України і статтями 1173 і 1174 ЦК України. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій установили факти бездіяльності відповідачів та завдання позивачу шкоди, але безпідставно відмовили в задоволенні позову.
      Доводи інших учасників справи
      16. У відзиві на касаційну скаргу Прокуратура Одеської області заперечила проти доводів скаржника у зв’язку з недоведенням бездіяльності її посадових осіб при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні. При цьому наголосила на відсутності у господарського суду повноважень вирішувати питання про визнання бездіяльності прокурора при проведенні досудового розслідування, адже представником потерпілого – Воскобойниковим В. О. оскаржено лише бездіяльність слідчого і начальника СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області. Прокурор зазначив, що позивачем не оскаржувалась бездіяльність Прокуратури Одеської області, на яку позивач посилається як на підставу завдання йому шкоди. Адже для виникнення зобов’язання з відшкодування шкоди на підставі статей 1166 і 1176 ЦК України необхідно довести наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу прокуратури, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинно-наслідкового зв’язку між його діями та шкодою, що підлягає доказуванню на загальних підставах та є обов’язком позивача. Крім того, прокурор указав на правильність висновку судів попередніх інстанцій про те, що цей спір не є спором між іноземним інвестором і державою, адже позивач є підприємством з іноземною інвестицією, а не іноземним інвестором, позивач також не є іноземним суб’єктом господарювання, чим спростовуються його посилання на необхідність застосування до цих правовідносин законів України «Про режим іноземного інвестування» і «Про зовнішньоекономічну діяльність» та статті 397 ГК України.
      17. Наведені у відзиві Одеської місцевої прокуратури № 2 доводи є тотожними доводам Прокуратури Одеської області. При цьому Одеська місцева прокуратура № 2 наголошувала на безпідставності позовних вимог унаслідок відсутності доказів, що підтверджують бездіяльність посадових осіб Одеської місцевої прокуратури № 2, слідчого управління ГУНП в Одеській області та Прокуратури Одеської області при здійсненні досудового розслідування у вказаному вище кримінальному провадженні, а за відсутності цих доказів позовні вимоги не підлягають задоволенню.
      18. У поясненні до відзиву на касаційну скаргу Одеської місцевої прокуратури № 2 позивач наполягав на відшкодуванні йому шкоди та достатності доказів, що підтверджують бездіяльність посадових осіб цієї прокуратури.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      19. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 12 квітня 2018 року відкрила касаційне провадження та на підставі частини п’ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) ухвалою від 19 липня 2018 року передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. При цьому вказала на наявність виключної правової проблеми, розв'язання якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема щодо можливості за відсутності відповідного закону, який не приймається більше 14 років, комплексного застосування частини шостої статті 1176 і статті 1177 ЦК України та стягнення з держави майнової шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення як майну фізичної особи (що є правовою проблемою для судів цивільної юрисдикції), так і майну юридичної особи (що є правовою проблемою для судів господарської юрисдикції), якщо внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин.
      20. Представник скаржника у судове засідання не з’явився. Представник прокуратури підтримав висновки судів попередніх інстанцій та просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо відповідальності держави за шкоду, завдану бездіяльністю відповідачів
      21. Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з держави матеріальної шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудового розслідування, які протягом тривалого часу не завершили розслідування у кримінальному провадженні щодо розшуку викраденого майна позивача, чим завдали йому майнової шкоди у вигляді вартості цього майна.
      22. Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
      23. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
      24. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).
      25. За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
      26. Конституція України (стаття 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
      27. Згідно з положеннями статті 1176 ЦК України, якою врегульовано питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
      28. Оскільки у цій справі йдеться про шкоду, спричинену юридичній особі бездіяльністю посадових осіб органів, що здійснюють досудове розслідування, та прокуратури, то відповідно до положень частини шостої статті 1176 ЦК України така шкода відшкодовується на загальних підставах.
      29. Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України.
      30. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
      31. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
      32. Застосовуючи стаття 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
      33. Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у цій справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01 березня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено повністю. Суди дійшли висновку про недоведеність, необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову, зокрема:
      - недоведеність позивачем незаконності дій/бездіяльності посадових осіб всіх відповідачів, крім Малиновського відділу поліції у місті Одесі ГУНП в Одеській області;
      - недоведеність позивачем факту нанесення йому шкоди саме посадовими особами відповідачів;
      - відсутність причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями/бездіяльністю посадових осіб відповідачів та шкодою, про відшкодування якої заявлено позов (втрати внаслідок крадіжки майна вартістю 1 582 027,447 грн, за оцінкою позивача).
      34. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками, зробленими судами, з таких підстав.
      35. Позивач довів, що при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012170470000484 начальником СВ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області та слідчим СВ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в провадженні якого перебувало кримінальне провадження № 12012170470000484, була допущена бездіяльність у частині нездійснення ними процесуальних дій, які слідчий зобов'язаний вчинити у визначений КПК України строк, що встановлено в ухвалах слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2013 року у справі № 521/20224/13-К та від 24 грудня 2014 року у справі № 521/1938/14-к.
      36. Так, звертаючись зі скаргами до Малиновського районного суду м. Одеси, Воскобойников В.О. указував на те, що кримінальна справа не розглядалася з 10 червня 2011 року. 04 грудня 2012 року ним повторно подавалася заява про те ж саме кримінальне правопорушення. Однак на багаточисельні звернення на адресу прокуратури, слідчого у відношенні пошуку осіб, які скоїли кримінальне правопорушення, обгрунтованої відповіді він не отримав. Крім того, слідчим не задоволено клопотання про арешт майна для забезпечення цивільного позову у порядку статей 170–173 КПК України та не розглянуто цивільного позову у кримінальному провадженні. Також залишились невиконаними зроблені у порядку статті 39 КПК України вказівки заступника начальника ГУ МВС – начальника слідчого управління Сакал В.М. СВ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 21 серпня 2013 року. Ухвалами слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2013 року у справі № 521/20224/13-К та від 24 грудня 2014 року у справі № 521/1938/14-к слідчий СВ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в провадженні якого перебувало кримінальне провадження № 12012170470000484, був зобов’язаний розглянути клопотання представника потерпілого протягом 24 годин та сповістити його про результати розгляду.
      37. Бездіяльність посадових осіб інших відповідачів доведена не була. Суди попередніх інстанцій установили, що протягом багатьох років органами досудового розслідування вчинялися певні слідчі дії, перелік яких зазначено у довідці про стан досудового розслідування кримінального провадження від 17 липня 2017 року (а.с. 19, т. 2). Ці дії або бездіяльність не були оскаржені відповідачем у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.
      38. Позовні вимоги мотивовані тим, що без викраденого інвестиційного обладнання, яке розшукується відповідачами більше ніж 6 років, підприємство не може працювати у повну силу і його доведеться закривати. У звʼязку із цим позивач просить суд за рахунок Державного бюджету України відшкодувати йому суму інвестицій, даних інвестором підприємству, вартість яких складає (на момент їх внесення) 60 500 доларів США, що на 14 червня 2017 року становило 1 582 027,447 грн за курсом Національного банку України. Тобто по суті позивач просить суд відшкодувати йому за рахунок Державного бюджету України вартість викраденого в нього майна. Позивач вважає, що бездіяльністю відповідачів йому завдано шкоди в розмірі вартості викраденого майна. Аргументуючи розмір завданої шкоди, позивач посилається на те, що у 1993 році до статутного капіталу СП «Вітінформ» внесені іноземні інвестиції вартістю 60 500 доларів США. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з 1993 по 2012 роки пройшло 19 років. Як зазначили суди попередніх інстанцій, відповідно до наданих позивачем документів (а.с. 254, т. 1) балансова вартість майна станом на 01 лютого 2010 року становила: автомат пакувально-фасувальний – 31 691,84 грн та витяжна вентиляція – 18 013,41 грн, що у загальному розмірі складало 49 705, 25 грн, натомість позивач заявив шкоду в розмірі 1 582 027,447 грн відповідно до вартості обладнання на момент внесення до статутного фонду СП «Вітінформ» у 1993 році. Крім того, рганами досудового розслідування так і не був установлений факт викрадення майна.
      39. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 73 ГПК України).
      40. Також частиною першою статті 74 цього ж Кодексу на кожну сторону покладено обовʼязок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
      41. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 77 та частина перша статті 86 ГПК України).
      42. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
      43. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не надано доказів, що підтверджують завдану шкоду та її розмір, з урахуванням зносу основних засобів.
      44. Суди дійшли правильних висновків, що за приписами статті 1166 ЦК України шкода, завдана злочином, відшкодовується особою, яка її завдала, а не відповідачами.
      45. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 56 КПК України протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом. Частина перша статті 128 цього Кодексу передбачає, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
      46. Як зазначалося вище, позивач у межах кримінального провадження звернувся з цивільним позовом до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та юридичних осіб (КП «Одесрембуд» та КП «Одесміськтранскомплекс»), які були колишніми орендодавцями приміщення. Саме цих осіб він вважає винними у заподіянні збитків у розмірі 60 500 доларів США через викрадення належного йому майна.
      47. Отже, звертаючись із позовом про відшкодування вартості викраденого майна у справі №916/1423/17, позивач намагається отримати відшкодування за ті самі збитки, але від інших осіб, ніж за цивільним позовом, заявленим у кримінальному провадженні.
      48. Установлений судами факт бездіяльності слідчого та начальника слідчого відділу у кримінальному провадженні щодо викрадення майна не може бути підставою для покладення на державу цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування потерпілому шкоди, яка дорівнює вартості викраденого майна.
      49. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність причинно-наслідкового зв’язку між бездіяльністю відповідачів і шкодою, завданою викраденням майна, про яке заявляє позивач.
      Щодо відповідальності держави України за шкоду, спричинену злочином (вирішення виключної правової проблеми)
      50. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стверджує про наявність виключної правової проблеми, розв'язання якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної та справедливої правозастосовчої практики, зокрема щодо можливості за відсутності відповідного закону, який не приймається вже більше 14 років, комплексного застосування частини шостої статті 1176 і статті 1177 ЦК України та стягнення з держави майнової шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення як майну фізичної особи (що є правовою проблемою для судів цивільної юрисдикції), так і майну юридичної особи (що є правовою проблемою для судів господарської юрисдикції), якщо внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин.
      51. Позивач обґрунтовував свої вимоги не тільки окремими фактами бездіяльності в ході розслідування, а його неефективністю в цілому, оскільки протягом більш як 6 років після початку кримінального провадження, винні у вчинення кримінального порушення особи не знайдені і не притягнуті до кримінальної відповідальності. На думку позивача, саме внаслідок такої ситуації він не має можливості повернути своє майно чи стягнути з винної особи вартість збитків, спричинених злочином і тому хоче отримати таке відшкодування з єдиного казначейськог рахунку Державного бюджету України.
      52. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України).
      53. Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
      54. Положення статті 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі, і не можуть за аналогією застосовуватися до відносин щодо відшкодування шкоди, завданої злочином юридичній особі.
      55. У 2005 році Україна підписала Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 року (не була ратифікована). Втім, ця Конвенція передбачає обов’язок держави щодо виплати компенсації не всім потерпілим від злочину, а лише фізичним особам – жертвам насильницьких злочинів.
      56. Отже, держава Україна зобов’язалася компенсувати шкоду, спричинену злочином, перед фізичними особами відповідно до ЦК України та спеціального закону, тоді як відносно юридичних осіб держава Україна такого позитивного обов’язку не має.
      57. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими – фізичними особами, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим унаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08, і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).
      58. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду не вважає можливим комплексне застосування частини шостої статті 1176 та статті 1177 ЦК України у справах про відшкодування державою шкоди, завданої юридичній особі внаслідок кримінального правопорушення, якщо внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин.
      Щодо ефективного способу захисту прав позивача
      59. Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
      60. Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
      61. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов’язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов’язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов’язків є самостійною підставою відповідальності держави.
      62. Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      63. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
      64. Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (див. mutatis mutandis $. 135 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. the UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; $. 95 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв’язку з порушенням.
      65. ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв'язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції(див. mutatis mutandis § 59 рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01) . Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).
      66. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pélissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
      67. Суди попередніх інстанцій встановили певні факти, які можуть свідчити про надмірну тривалість досудового розслідування. Так, двічі ухвалами слідчих суддів була констатована бездіяльність органу досудового розслідування. У довідці про стан досудового розслідування кримінального провадження від 17 липня 2017 року зазначено, що за період з 05 грудня 2012 року по 17 липня 2017 року в даному кримінальному провадженні № 12012170470000484 змінилося понад 11 слідчих та 7 прокурорів – процесуальних керівників, на теперішній час прийняти остаточне та законне рішення в указаному провадженні не надається можливим у зв'язку із частою зміною слідчих та невиконанням останніми всіх запланованих заходів, досудове розслідування триває.
      68. Ураховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується, що встановлені судами попередніх інстанцій факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною (майно, про викрадення якого заявив позивач, знаходилося на території з обмеженим доступом, майно є доволі великим за розміром). Розслідування тривало з 05 грудня 2012 року, що на дату звернення до суду позивача з позовною заявою у 2017 році становило майже 5 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
      69. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
      70. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обгрунтує її розмір.
      71. Позивач мав право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом цієї справи по суті (частина четверта статті 22 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), однак таким правом не скористався. Тому позивач може захистити свої права та законні інтереси, звернувшись до суду із новим позовом до держави Україна.
      Щодо застосування норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»
      72. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент скаржника про помилкове незастосування судами попередніх інстанцій норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Суди попередніх інстанцій правильно спростували посилання позивача на норми цього Закону як на підставу відшкодування шкоди. Закон врегульовує правовідносини відшкодування шкоди, завданої виключно громадянинові внаслідок незаконного притягнення його до відповідальності, його дія не розповсюджується на потерпілих осіб, зокрема юридичних, яким завдано шкоди внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури під час розслідування за заявою таких осіб.
      Щодо застосування норм законодавства стосовно гарантій іноземним інвесторам та підприємствам з іноземними інвестиціями
      73. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до публічної інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань на момент відкриття кримінального провадження (04 грудня 2012 року) і до дати звернення до суду з позовом у складі учасників СП «Вітінформ» вже не було іноземних інвесторів, його учасниками були лише громадяни України, а саме: Шульте Наталя Віталіївна, що мешкає за адресою: індекс 65039, Одеська обл., місто Одеса, Приморський район, вулиця Середньофонтанська, будинок 32, квартира 41, розмір внеску до статутного фонду становив 600,00 грн, Воскобойнікова Світлана Леонідівна, що мешкає за адресою: індекс 65012, Одеська обл., місто Одеса, Приморський район, вулиця Мала Арнаутська, будинок 43, квартира 10, розмір внеску до статутного фонду становив 600,00 грн. Повне найменування позивача протягом зазначеного періоду було не Українсько-болгарське спільне підприємство з іноземними інвестиціями «Вітінформ», а Товариство з обмеженою відповідністю «Вітінформ». За даними Реєстру відповідні зміни до установчих документів юридичної особи (зміна повного та скороченого найменування, зміна статутного або складеного капіталу, зміна видів діяльності, зміна складу або інформації про засновників) були зареєстровані 16 лютого 2012 року за номером 15561050009009866, тобто до початку кримінального провадження за заявою СП «Вітінформ».
      74. Оскільки підставою позову у цій справі є бездіяльність органів досудового розслідування саме в указаному кримінальному провадженні, то Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги доводи скаржника про наявність іноземного інвестора у складі учасників СП «Вітінформ» у період, коли, за твердженням позивача, було вчинено злочин з викрадення майна.
      75. Крім того, позивачем не надано судам попередніх інстанцій доказів здійснення ним зовнішньоекономічної діяльності протягом 2012 – 2017 років.
      76. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме незастосування положень щодо гарантій держави іноземним інвесторам та суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, закріплених у Законі України «Про режим іноземного інвестування» та статтях 34, 39 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      77. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу – без задоволення.
      78. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).
      79. Оскільки місцевим й апеляційним господарськими судами повно і всебічно досліджено фактичні обставини справи та правильно застосовано законодавство під час її розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу СП «Вітінформ» залишити без задоволення, а судові рішення – без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      80. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.
      Щодо судових витрат
      81. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314 – 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Українсько-болгарського спільного підприємства з іноземними інвестиціями «Вітінформ» (товариство з обмеженою відповідальністю) залишити без задоволення.
      2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 березня 2018 року у справі № 916/1423/17 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
      Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
      Т. О. Анцупова О. Б. Прокопенко
      С. В. Бакуліна В. В. Пророк
      В. В. Британчук Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич 
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87527961
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      16 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 752/10984/14-ц
      Провадження № 14-351 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Приватного акціонерного товариства «По виробництву інсулінів «Індар» (далі - ПрАТ «Індар»), ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору (далі разом - треті особи): Публічне акціонерне товариство «Укрмедпром» (далі - ПАТ «Укрмедпром»), Міністерство охорони здоров'я України, Кабінет Міністрів України, компанія «Mindar Holdings Limited», про визнання незаконними та скасування рішень наглядової ради і рішень загальних зборів акціонерів, скасування записів і зобов'язання вчинити дії
      за касаційними скаргами ПАТ «Укрмедпром» і Міністерства охорони здоров'я України на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року, ухвалене суддею Мирошниченко О. В., й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року, прийняту колегією суддів у складі Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 9 липня 2014 року позивачка звернулася з позовною заявою, в якій з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 8 лютого 2016 року (поданої 22 лютого 2016 року вх. № 8768), заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог від 6 квітня 2017 року, заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог від 13 квітня 2017 року просила:
      1.1. Визнати незаконними та скасувати всі рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оформлені протоколом від 21 липня 2014 року № 2/14.
      1.2. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар».
      1.3. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2.
      1.4. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_3.
      1.5. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 17 від 2 липня 2014 року, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар».
      1.6. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 17 від 2 липня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4.
      1.7. Скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_3. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар».
      1.8. Скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_4. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар».
      2. Мотивувала позов такими обставинами:
      2.1. 20 квітня 2012 року загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар» прийняли рішення, оформлене протоколом № 1/12, про обрання позивачки головою правління ПрАТ «Індар».
      2.2. 21 квітня 2012 року позивачка приступила до виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар» відповідно до наказу № 52/К.
      2.3. 23 квітня 2012 року між ПрАТ «Індар» в особі голови наглядової ради Політко Д. В. і позивачкою був укладений трудовий договір.
      2.4. 10 квітня 2014 року наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла рішення, оформлене протоколом № 15, про відсторонення позивачки від виконання повноважень голови правління ПрАТ «Індар» і призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2. Підставою для відсторонення стало невиконання позивачкою доручення наглядової ради ПрАТ «Індар» від 27 березня 2014 року (протокол № 13) щодо підготовки загальних зборів акціонерів.
      2.5. 28 квітня 2014 року наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла рішення, оформлене протоколом № 16, про внесення змін до рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 15, щодо призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління товариства та призначила особою, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління ПрАТ «Індар», заступника голови правління товариства з питань якості ОСОБА_3.
      2.6. 2 липня 2014 року наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла рішення, оформлене протоколом № 17, про відсторонення позивачки від здійснення повноважень голови правління ПрАТ «Індар» і призначила тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4.
      2.7. Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27 травня 2014 року та 7 липня 2014 року були внесені записи щодо включення відомостей про ОСОБА_3. і ОСОБА_4. як про керівників.
      2.8. 21 липня 2014 року акціонери ПрАТ «Індар» провели позачергові загальні збори, на яких прийняли рішення, оформлене протоколом № 2/14, про припинення позивачкою повноважень голови ПрАТ «Індар» і обрання головою правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_5 (далі - рішення загальних зборів № 2/14).
      2.9. Відсторонення позивачки від роботи не відповідає приписам статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
      2.10. Оскаржені рішення наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла з порушенням його статуту, оскільки прийняття рішення про відсторонення голови правління товариства належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.
      2.11. Наглядова рада ПрАТ «Індар» також порушила умови пунктів 6.3 і 7.1 трудового договору, оскільки припинила його до закінчення строку дії.
      2.12. Оскаржені рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» є незаконними. Разом з ними слід скасувати відповідні записи щодо керівника юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
      Короткий зміст рішень суду першої інстанції
      3. 20 квітня 2017 року Голосіївський районний суд міста Києва ухвалив рішення про задоволення позовних вимог.
      4. Суд мотивував рішення так :
      4.1. У матеріалах справи відсутні докази, які би підтверджували аргументованість підстав для відсторонення чи припинення повноважень позивачки як голови правління ПрАТ «Індар». Тому оскаржені рішення є необґрунтованими.
      4.2. Рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлені протоколами № 15, № 16 і № 17, прийняв неуповноважений на це орган усупереч статті 46 КЗпП України та підпункту 11.4.17 пункту 11.4 статуту ПрАТ «Індар», затвердженого 12 квітня 2013 року оформленим протоколом № 1/13 рішенням загальних зборів акціонерів цього товариства (далі - статут ПрАТ «Індар»).
      4.3. Рішення загальних зборів № 2/14 є незаконним, оскільки прийняте за відсутності реєстрації та голосування акціонерів ПрАТ «Індар» з питань порядку денного.
      4.4. Суд не встановив, а відповідачі та треті особи не надали належних і допустимих доказів того, що завдання представникам держави на прийняття рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів щодо припинення повноважень/відкликання позивачки були погодженні Прем'єр-міністром України або Першим віце-прем'єр-міністром України.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 15 червня 2017 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року.
      6. Мотивував ухвалу тим, що цей спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства з огляду на характер правовідносин і висновки Господарського суду міста Києва про юрисдикцію суду, зроблені у справі № 910/6863/14 в ухвалі від 10 червня 2014 року, залишеній без змін Київським апеляційним господарським судом у постанові від 9 вересня 2014 року. Тому доводи ПАТ «Укрмедпром» в апеляційній скарзі про те, що цю справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, та доводи Міністерства охорони здоров'я України про те, що спірні правовідносини не є трудовим спором, суд апеляційної інстанції відхилив.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 5 липня 2017 року ПАТ «Укрмедпром» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року, а справу направити на новий розгляд. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      8. 6 липня 2017 року Міністерство охорони здоров'я України подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. 19 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Обґрунтував ухвалу тим що Міністерство охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» оскаржують рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року з підстав порушення правил юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. ПАТ «Укрмедпром» мотивує касаційну скаргу так :
      11.1. Позивачка просила поновити її на роботі, однак після уточнення позовних вимог за заявою від 6 квітня 2017 року оспорює лише рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар». Отже, з моменту уточнення позовних вимог спір набув ознак корпоративного, який треба розглядати за правилами господарського судочинства.
      11.2. Порушення процедури прийняття рішень не змінює юрисдикцію суду.
      11.3. Позивачка не є уповноваженою особою для оскаржень рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оскільки не має статусу учасника цього товариства. Тому вона обрала неналежний спосіб захисту її прав та інтересів.
      11.4. Вимога про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки у цій частині спір є публічно-правовим.
      11.5. Головне управління юстиції у місті Києві є неналежним відповідачем у справі, оскільки реєстраційні дії щодо ПрАТ «Індар» відповідно до пункту 14 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» повинні здійснювати виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси, акредитовані суб'єкти. Тому суд у задоволенні позову до Головного управління юстиції у місті Києві мав відмовити.
      11.6. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства» у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних рішень (далі - Закон України «Про акціонерні товариства») до виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішення про відсторонення голови або члена виконавчого органу від здійснення повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови виконавчого органу. Тому необґрунтованим є висновок судів щодо відсутності у наглядової ради ПрАТ «Індар» відповідних повноважень для прийняття оскаржених рішень.
      12. Міністерство охорони здоров'я України мотивує касаційну скаргу так :
      12.1. Спірні правовідносини щодо скасування рішень органів управління товариства є корпоративними, на які не поширюються норми трудового законодавства.
      12.2. Суди необґрунтовано залишили поза увагою те, що немає вимоги про поновлення позивачки на посаді, а тому норми трудового законодавства до спірних правовідносин не можна застосувати.
      12.3. Керуючись рішенням Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-рп/2010, уповноважений орган товариства на підставі статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) може у будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу від виконання обов'язків члена виконавчого органу товариства. Зазначене усунення не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми цивільного законодавства.
      12.4. Оскаржені рішення наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла в межах її повноважень відповідно до частини другої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства».
      12.5. Безпідставною є вказівка судів першої й апеляційної інстанцій на судові рішення господарського суду у справі № 910/6863/14. У вимогах, які розглянули суди попередніх інстанцій у справі № 752/10984/14-ц позивачка не просила поновити її на роботі, а саме через пов'язаність вимог у справі № 910/6863/14 зі звільненням позивачки з посади господарські суди припинили провадження у тій справі.
      12.6. У позивачки немає права звертатись із позовом про оскарження рішень органів управління товариством, оскільки таке право мають лише акціонери, які були учасниками товариства на дату прийняття відповідних рішень.
      (2) Доводи позивачки
      13. 24 жовтня 2017 року позивачка подала заперечення на касаційні скарги Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром».
      14. Мотивує заперечення так :
      14.1. Спори, пов'язані з оскарженням рішень виконавчих органів товариства про звільнення з посади їх членів, які мають укладений з товариством трудовий договір, слід розглядати за правилами цивільного судочинства як трудові спори згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, наданим у постанові від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».
      14.2. Цивільний характер спору підтверджує також вирішення зустрічного позову позивачки до ПрАТ «Індар» у справі № 755/16199/15-ц щодо права безстроково працювати на посаді голови правління цього товариства за трудовим договором, продовженим на невизначений строк, а також щодо права здійснювати адміністративно-господарські, організаційно-розпорядчі та інші повноваження голови правління ПрАТ «Індар».
      14.3. За правилами цивільного судочинства також слід розглядати вимогу про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки вказаний спосіб захисту передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України. Крім того, ця вимога є похідною від вимог про захист трудових прав.
      14.4. Спір не належить до юрисдикції господарського суду, оскільки пов'язаний зі звільненням позивачки з посади голови правління товариства, з яким укладений трудовий договір. Повторне звернення до господарського суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Провадження у цій справі не можна закрити, оскільки позивачка буде позбавлена можливості захистити її порушене право.
      14.5. Позивачка не відмовлялась від частини позовних вимог, а просила залишити їх без розгляду, що тягне інші, ніж відмова, правові наслідки.
      14.6. Позивачка володіє правом самостійно обрати спосіб захисту її права; вона звернулась до суду як найманий працівник, а не як акціонер. Тому приписи статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» у цій справі застосувати не можна.
      14.7. Повноваження вирішувати питання про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар» належало загальним зборам акціонерів цього товариства, про що вказує підпункт 11.4.17 пункту 11.4 статуту ПрАТ «Індар». Отже, приписи статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» не можна застосувати.
      14.8. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позачергові загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар», скликані на 18 липня 2014 року, не відбулись оскільки порушений порядок їх скликання та проведення.
      14.9. Позивачка обґрунтовано вказала відповідачем Головне управління юстиції у місті Києві, оскільки на час її звернення до суду уповноваженими на здійснення реєстраційних дій були територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» з урахуванням змін, чинних на час звернення до суду з позовом.
      Доводи ПрАТ «Індар»
      15. 25 жовтня 2017 року ПрАТ «Індар» подало письмові пояснення щодо касаційних скарг Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром». Вказані пояснення обґрунтувало так:
      15.1. Позивачка на підставі статті 55 Конституції України має право звернутися до суду за захистом порушеного права. Тому необґрунтованим є аргумент Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» у касаційних скаргах щодо обмеження права на такий захист за правилами цивільного судочинства.
      15.2. Позивачка не володіє корпоративними правами у ПрАТ «Індар», а тому спір не можна розглядати за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України).
      15.3. Спірні правовідносини мають трудовий, а не корпоративний характер.
      15.4. Вимога про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є похідною від вимог про захист трудових прав позивачки та належним способом їх захисту.
      15.5. Суди у цій справі дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог і про визнання незаконним відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар», оскільки відповідні дії наглядова рада та загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар» вчинили з порушенням трудового законодавства, Закону України «Про акціонерні товариства», статуту ПрАТ «Індар» та умов трудового договору, укладеного з позивачкою.
      (3) Позиція інших учасників процесу
      16. Інші учасники процесу відзиви на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      17. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з трудових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      18. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      19. На час звернення до суду підвідомчість господарських справ була встановлена статтею 12 ГПК України у відповідній редакції, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
      20. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 цього кодексу).
      21. Отже, правильне визначення юрисдикції суду щодо розгляду цього спору залежить, насамперед, від характеру правовідносин сторін спору.
      22. Позивачка з урахуванням заяв, зазначених у пункті 1 цієї постанови, оскаржує рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», рішення його наглядової ради про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління товариства та призначення тимчасово виконуючого обов'язки голови правління.
      23. Суд апеляційної інстанції в оскарженій ухвалі визнав необґрунтованими доводи ПАТ «Укрмедпром» і Міністерства охорони здоров'я України про те, що цю справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, та вказав, що спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства з огляду як на характер правовідносин, так і на висновки Господарського суду міста Києва щодо юрисдикції, зроблені у справі № 910/6863/14 в ухвалі від 10 червня 2014 року, залишеній без змін Київським апеляційним господарським судом у постанові від 9 вересня 2014 року.
      24. У касаційних скаргах Міністерство охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» стверджують, що оскаржені рішення органів управління ПрАТ «Індар» стосуються, насамперед, відсторонення голови виконавчого органу цього товариства на підставі частини третьої статті 99 ЦК України. А тому відповідні вимоги слід розглядати за правилами господарського судочинства.
      25. Суди вказали, що рішення наглядової ради прийняті усупереч статті 46 КЗпП України без аргументованих підстав для відсторонення чи припинення повноважень позивачки як голови правління ПрАТ «Індар». Тому дійшли висновку, що оскаржені рішення є незаконними.
      26. Суд першої інстанції зазначив, що наглядова рада ПрАТ «Індар» 10 квітня 2014 року прийняла рішення, оформлене протоколом № 15, про відсторонення позивачки від виконання посадових обов'язків голови правління цього товариства. Мотиви такого рішення були пов'язані з тим, що позивачка не виконувала доручень наглядової ради ПрАТ «Індар» щодо підготовки та проведення загальних зборів акціонерів. Приймаючи зазначене рішення, наглядова рада ПрАТ «Індар» керувалась приписами статей 52 і 61 Закону України «Про акціонерні товариства». А 21 липня 2014 року загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар» прийняли рішення про припинення повноважень позивачки як керівника підприємства.
      27. Міністерство охорони здоров'я України у касаційній скарзі вказує, що наглядова рада ПрАТ «Індар», приймаючи рішення про відсторонення позивачки від виконання повноважень голови правління ПрАТ «Індар», керувалася частиною другою статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства».
      28. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України).
      29. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить: 1) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; 2) утворення та ліквідація наглядової ради та інших органів товариства, обрання та відкликання членів наглядової ради; 3) затвердження річного звіту товариства; 4) рішення про ліквідацію товариства. До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань (частина друга статті 159 ЦК України).
      30. За змістом частини першої статті 160 ЦК України наглядова рада акціонерного товариства у разі її створення здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства (частина друга цієї статті).
      31. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом (частина перша статті 161 ЦК України).
      32. Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України (абзац перший пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      33. Відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України у редакції, чинній до набрання чинності 1 червня 2014 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року, члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків. З 1 червня 2014 року вказана частина була викладена у новій, термінологічно узгодженій з частиною другою статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» редакції, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
      34. У разі, якщо відповідно до статуту товариства обрання та припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) віднесено до компетенції загальних зборів, наглядова рада має право відсторонити від виконання повноважень голову колегіального виконавчого органу (особу, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), дії або бездіяльність якого порушують права акціонерів чи самого товариства, до вирішення загальними зборами питання про припинення його повноважень. До вирішення загальними зборами питання про припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) наглядова рада зобов'язана призначити особу, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), та скликати позачергові загальні збори (частина друга статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства»).
      35. Згідно з абзацом третім пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року, усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків (частина третя статті 99 ЦК України) або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень (абзац перший частини другої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства») за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      36. У зв'язку з цим «усунення» відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України (у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року) є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень (абзац п'ятий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      37. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення (абзац шостий пункту 3.2 мотивувальної частини, абзац перший пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      38. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України (абзац сьомий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України (абзац другий пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      39. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини стосовно припинення повноважень і тимчасового відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень згідно зі статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та частиною третьою статті 99 ЦК України у редакції, чинній з 1 червня 2014 року, також не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Хоча відповідні рішення уповноваженого на їх прийняття органу товариства можуть мати наслідки і в межах трудових відносин, але визначальними за таких обставин є відносини корпоративні.
      40. Отже, припинення повноважень члена виконавчого органу чи його тимчасове відсторонення від виконання повноважень відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України, статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» є діями уповноваженого органу відповідного товариства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння такого члена й унеможливлення здійснення ним повноважень з управління товариством.
      41. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що застосування частини третьої статті 99 ЦК України щодо керівника або іншого члена виконавчого органу товариства не обов'язково впливає на трудові права відповідної особи. Так, застосування інституту припинення повноважень керівника товариства, який є членом виконавчого органу, зумовлює втрату повноважень у відповідному виконавчому органі товариства, без яких ця особа не може здійснювати керівництво товариством і виконувати інші функції члена його виконавчого органу. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припинення повноважень посадової особи може бути підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та виплати вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України). Проте за згодою працівника його також може бути переведено на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України). Якщо особа відсторонена від виконання повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу та обрана інша особа для тимчасового здійснення таких повноважень, то це також не означає звільнення керівника або іншого члена виконавчого органу, бо чинним законодавством не передбачена така підстава для звільнення (див. пункти 4.15-4.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18).
      42. Натомість, відносини сторін трудового договору щодо оплати праці відстороненої посадової особи-члена виконавчого органу чи особи, повноваження якої як члена виконавчого органу припинені, переведення таких осіб на іншу роботу (у тому числі тимчасового) чи звільнення регулюються нормами КЗпП України. Спори з цього приводу є трудовими, а тому їх слід розглядати за правилами цивільного судочинства (див. пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18).
      43. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      44. За обставинами, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій, органи управління (загальні збори акціонерів та наглядова рада) ПрАТ «Індар» вживали заходи оперативного реагування шляхом відсторонення позивачки як члена виконавчого органу цього товариства від виконання посадових обов'язків. Проте рішення загальних зборів № 2/14 стосується не тільки припинення повноважень позивачки, але й інших питань, як-от: обрання голови загальних зборів; затвердження порядку голосування на загальних зборах; обрання членів лічильної комісії загальних зборів; обрання секретаря загальних зборів; затвердження регламенту загальних зборів); затвердження річного звіту товариства за 2013 рік; розподіл збитків і прибутку товариства за 2013 рік; прийняття рішення за наслідками розгляду звіту правління, звіту наглядової ради, звіту ревізійної комісії товариства за 2013 рік; про обрання голови та членів правління товариства; про відкликання голови та членів ревізійної комісії товариства; про обрання голови та членів правління ревізійної комісії товариства; про внесення змін до статуту товариства шляхом викладення його в новій редакції; про внесення змін та затвердження в новій редакції положень про загальні збори акціонерів, наглядову раду, правління та ревізійну комісію товариства.
      45. З огляду на те, що позивачка оскаржує рішення органів управління ПрАТ «Індар» (загальних зборів і наглядової ради), пов'язані з його діяльністю і управлінням цим товариством, розгляд таких вимог вимагає оцінювання законності дій зазначених органів, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства (ЦК України, Закону України «Про акціонерні товариства» тощо). Тому Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи позивачки у запереченні на касаційні скарги стосовно порушення норм трудового законодавства й умов її трудового договору під час відсторонення від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар».
      46. Оскільки позовні вимоги про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» є тісно пов'язаними з вимогами про визнання незаконними та скасування рішень наглядової ради цього товариства, розгляд вимог про скасування відповідних записів і вирішення питання про належність (ефективність) обраного позивачкою способу захисту у частині таких вимог, належить до юрисдикції господарського суду.
      47. Отже, враховуючи наведені приписи законодавства України та зміст правовідносин сторін спору, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір в цілому належить до юрисдикції господарського суду (близькі за змістом висновки щодо юрисдикції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц, від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18). А тому суди попередніх інстанцій, зробивши помилкові висновки стосовно змісту спірних правовідносин, необґрунтовано відхилили доводи Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» щодо необхідності розгляду цього спору за правилами господарського судочинства.
      48. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що позивачка у запереченні на касаційні скарги Міністерства охорони здоров'я України й ПАТ «Укрмедпром» вказує на можливість виникнення юрисдикційного конфлікту та порушення права на судовий захист у випадку визначення господарської юрисдикції суду для вирішення цього спору.
      49. Суд апеляційної інстанції, відхиляючи аргумент ПАТ «Укрмедпром» щодо юрисдикції, зважав на ухвалу Господарського суду міста Києва про припинення провадження у справі № 910/6863/14.
      50. У вказаній господарській справі ОСОБА_1 звернулась із позовною заявою з вимогами, зокрема, до ПрАТ «Індар»:
      50.1. Визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 13 від 27 березня 2014 року, про проведення 30 квітня 2014 року загальних зборів акціонерів цього товариства.
      50.2. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 1 «Про відсторонення від виконання повноважень голови правління Товариства», яким відсторонено позивачку від виконання повноважень голови правління ПрАТ «Індар».
      50.3. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 2 «Про призначення особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління товариства», яким призначено тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2.
      50.4. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 3 «Про проведення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», визначення дати, часу та місця проведення позачергових загальних зборів», яким вирішено провести позачергові загальні збори акціонерів товариства 30 квітня 2014 року о 15 год. 00 хв. за адресою: Україна, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 7.
      50.5. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 4 «Про затвердження порядку денного позачергових загальних зборів ПрАТ «Індар», яким затверджено перелік питань, що виносяться на голосування (порядок денний) загальних зборів ПрАТ «Індар».
      50.6. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 5 «Про затвердження переліку документів та матеріалів, необхідних для прийняття рішень з порядку денного позачергових загальних зборів, визначення порядку та місця ознайомлення акціонерів з документами та матеріалами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного позачергових загальних зборів, визначення особи, уповноваженої забезпечити ознайомлення акціонерів з документами та здійснювати таке», яким затверджений перелік документів та матеріалів, необхідних для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів ПрАТ «Індар», доручено тимчасово виконуючому обов'язки голови правління (ОСОБА_2) у строк до 28 квітня 2014 року забезпечити складення фінансової звітності товариства за 2013 рік, аудиторського висновку щодо фінансової звітності товариства за 2013 рік, звіту правління товариства; голові ревізійної комісії товариства у строк до 28 квітня 2014 року забезпечити складення звіту ревізійної комісії; визначено місце ознайомлення акціонерів з документами; визначено особу, відповідальну за ознайомлення акціонерів з документами (ОСОБА_2.); визначено порядок ознайомлення з документами.
      50.7. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 6 «Про встановлення дати складання переліку акціонерів, які мають бути повідомлені про позачергові загальні збори акціонерів, а також визначення дати, станом на яку має бути складено перелік акціонерів товариства, які мають право на участь у позачергових загальних зборах, визначення осіб, відповідальних за складання таких переліків акціонерів», яким визначено: 15 квітня 2014 року - датою складання переліку акціонерів товариства для здійснення повідомлення про проведення позачергових загальних зборів; 24 квітня 2014 року - датою, станом на яку має бути складено перелік акціонерів товариства, які мають право на участь у позачергових загальних зборах; тимчасово виконуючого обов'язки голови правління товариства (ОСОБА_2.) - особою, відповідальною за складання вищезазначених переліків.
      50.8. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 7 «Про обрання реєстраційної комісії загальних зборів акціонерів», яким обрано реєстраційну комісію позачергових загальних зборів акціонерів товариства, призначених на 30 квітня 2014 року, у складі ОСОБА_4 та ОСОБА_16.
      50.9. Визнати недійсним оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», яким внесені зміни до рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, щодо призначення ОСОБА_3. особою, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління товариства.
      50.10. Визнати недійсним оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», яким затверджений порядок денний засідання наглядової ради, призначене на той самий день.
      51. Господарський суд міста Києва, припиняючи провадження у справі у справі № 910/6863/14, вважав, що спір за вказаними вимогами не належить до юрисдикції господарських судів України, а за суб'єктним складом його слід розглянути у загальному суді. З таким висновком погодився Київський апеляційний господарський суд у постанові від 9 вересня 2014 року.
      52. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина третя статті 231 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
      53. Оскільки Господарський суд міста Києва 10 червня 2014 року припинив провадження у справі № 910/6863/14 за позовом позивачки до ПрАТ «Індар» про визнання недійсними рішень наглядової ради, оформлених протоколами від 27 березня 2014 року та № 15 від 10 квітня 2014 року, Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою у тому, що з огляду на припис частини третьої статті 231 ГПК України вона не зможе реалізувати її право на доступ до суду за правилами господарського судочинства у частині заявлених у справі № 752/10984/14-ц вимог про:
      53.1. Визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ОСОБА_2.
      53.2. Визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління цього товариства ОСОБА_3.
      54. Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте, такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
      55. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      56. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      57. Велика Палата Верховного Суду вважає, що у разі закриття провадження у справі № 752/10984/14-ц стосовно позовних вимог про визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ОСОБА_2., а також про визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління зазначеного товариства ОСОБА_3. сутність гарантованого Конвенцією права позивачки на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту буде поставлене під загрозу з огляду на припинення господарським судом провадження за аналогічними вимогами у справі № 910/6863/14. А тому з метою недопущення порушень Конвенції розгляд спору за означеними вимогами слід завершити за правилами цивільного судочинства, тоді як для розгляду у господарському суді решти позовних вимог, заявлених у справі № 752/10984/14-ц, перешкод немає.
      58. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що необґрунтованими є доводи позивачки, висловлені у запереченні на касаційні скарги, про те, що цивільний характер спору у справі № 752/10984/14-ц підтверджує розгляд за правилами цивільного судочинства справи № 755/16199/15-ц за іншим позовом позивачки. Наявність спору з іншими предметом і підставами позову на розгляді загального суду не може бути підтвердженням необхідності розгляду вимог, заявлених у справі № 752/10984/14-ц, також за правилами цивільного судочинства.
      59. Визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикції належного суду є підставою для поновлення строку на звернення з позовом до такого суду (аналогічний висновок щодо підстави для поновлення строку див. у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 205/8482/15-ц, від 4 вересня 2019 року у справі № 752/2422/17).
      (1.2) Щодо суті спору
      60. З урахуванням наведеного висновку про можливий конфлікт юрисдикцій за частиною позовних вимог і з метою недопущення порушення права позивачки на судовий захист Велика Палата Верховного Суду переглядає судові рішення у цій справі в частині вимог про визнання незаконними та скасування оформлених протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішень наглядової ради ПрАТ «Індар» про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2., а також оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» про призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління вказаного товариства ОСОБА_3.
      61. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 70,7016 % акцій ПрАТ «Індар» належать ПАТ «Укрмедпром» (100 % акцій якого належать державі в особі Міністерства охорони здоров'я України).
      62. Суд першої інстанції вказав, що 19 вересня 2011 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 50/380, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2012 року, в якому визнав право власності на 11 437 581 акцій ПрАТ «Індар», що становить 70,7 % статутного капіталу цього товариства, за державою в особі ДАК «Укрмедпром».
      63. Об'єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій; державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг; державне майно, передане та/або створене (збудоване) на підставі договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (у тому числі концесійного договору); державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду (частина перша статті 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»).
      64. Відповідно до статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; Національна академія наук України, галузеві академії наук. Державна керуюча холдингова компанія має статус уповноваженого органу управління щодо об'єктів управління державної власності, що передані до її статутного капіталу та статутного капіталу її корпоративних підприємств.
      65. Члени наглядової ради, що представляють інтереси держави, голосують на наглядових радах відповідно до наданих Фондом державного майна України або уповноваженим органом управління завдань щодо голосування (частина чотирнадцята статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»).
      66. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до пункту 12.4 Статуту ПрАТ «Індар» представник акціонера - члена наглядової ради - юридичної особи - здійснює свої повноваження на підставі довіреності відповідно до вказівок акціонера, інтереси якого він представляє у наглядовій раді та вказав про те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання управління корпоративними правами держави» від 29 березня 2010 року № 297, чинною на час прийняття оскаржених рішень наглядової ради ПрАТ «Індар», завдання на голосування представникам держави на загальних зборах і засіданнях наглядової ради господарських товариств, у статутному капіталі яких державна частка становить понад 50 відсотків, погоджуються Прем'єр-міністром України або Першим віце-прем'єр-міністром України за умови попереднього розгляду віце-прем'єр-міністром згідно з розподілом функціональних повноважень.
      67. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» повноваження для голосування на засіданні цієї ради щодо відсторонення позивачки було надане представникам ДАК «Укрмедпром» «дорученням Міністерства охорони здоров'я України від 08.04.2014 року».
      68. Суди першої й апеляційної інстанції вказали, що 27 червня 2014 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв постанову у справі № 826/5583/14, якою визнав протиправним і скасував надане Міністерством охорони здоров'я України «доручення від 08.04.2014 року». Учасниками справи № 826/5583/14 були: ОСОБА_1 як позивачка, Міністерство охорони здоров'я України як відповідач і ПрАТ «Індар», ДАК «Укрмедпром», Кабінет Міністрів України як треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Вказане рішення у справі № 826/5583/14 щодо «доручення від 08.04.2014 року», як зазначив суд першої інстанції у справі № 752/10984/14-ц, підтримали суди апеляційної та касаційної інстанцій.
      69. Окружний адміністративний суд міста Києва у постанові від 27 червня 2014 року у справі № 826/5583/14, врахувавши, що, оформлюючи розпорядчий документ - завдання на голосування, Міністерство охорони здоров'я діяло не у спосіб, визначений законодавством України, визнав протиправним і скасував рішення Міністерства охорони здоров'я України від 8 квітня 2014 року №14.01-06/58/1322 про надання представникам ДАК «Укрмедпром» завдань щодо голосування на засіданні наглядової ради ПрАТ «Індар». Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 18 вересня 2014 року залишив зазначену постанову у резолютивній частині без змін, підтримавши висновки щодо протиправності розпорядчого акта Міністерства охорони здоров'я. Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 березня 2015 року постанови судів нижчих інстанцій залишив без змін, вказавши, зокрема, що, приймаючи оскаржене рішення, Міністерство охорони здоров'я діяло не у спосіб, визначений законодавством України, що, врешті, потягло прийняття загальними зборами ПрАТ «Індар» рішення з кадрових питань та порушення прав позивачки.
      70. Ні у справі № 826/5583/14, ні у справі № 752/10984/14-ц суди не встановили наявність у представників ДАК «Укрмедпром» належно оформлених завдань для голосування на засіданнях наглядової ради ПрАТ «Індар» 10 і 28 квітня та 2 липня 2014 року як щодо відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства, так і для призначення тимчасово виконуючим обов'язки його голови правління, а також на голосування на позачергових загальних зборах акціонерів ПрАТ «Індар» 21 липня 2014 року, зокрема про припинення позивачкою повноважень голови правління й обрання іншої особи на цю посаду.
      71. Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій у справі № 752/10984/14-ц, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Аналогічний за змістом припис закріплений у частині четвертій статті 82 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      72. З огляду на вказане, враховуючи те, що 10 квітня 2014 року представники ПАТ «Укрмедпром» під час голосування на засіданні наглядової ради акціонерів ПрАТ «Індар» щодо відсторонення позивачки від виконання обов'язків його голови правління та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2. не мали завдання на голосування, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства України, що встановили суди першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про визнання незаконними та скасування оформлених протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року зазначених рішень наглядової ради ПрАТ «Індар».
      73. Зазначений висновок впливає і на оцінку рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року, згідно з яким (враховуючи те, що позивачка була відсторонена від виконання обов'язків голови правління цього товариства за рішенням наглядової ради, оформленим протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року) були внесені зміни до відповідного рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, та призначено тимчасово виконуючим обов'язки голови правління заступника голови правління ПрАТ «Індар» з питань якості ОСОБА_3.
      74. Оскільки суд дійшов висновку про визнання незаконними та скасування оформлених протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішень наглядової ради ПрАТ «Індар» щодо відсторонення позивачки від виконання обов'язків його голови правління та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2., незаконним і таким, що підлягає скасуванню, є рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління цього товариства ОСОБА_3.
      75. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що оскаржені рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлені протоколами № 15 від 10 квітня 2014 року і № 16 від 28 квітня 2014 року, слід визнати незаконними та скасувати. Інші аргументи касаційних скарг на цей висновок Великої Палати Верховного Суду не впливають.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      76. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункти 1 і 5 частини першої статті 409 ЦПК України).
      77. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      78. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтею 19 цього кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частини перша та друга статті 414 ЦПК України).
      79. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року в частині вимог про визнання незаконними та скасування оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2., а також оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» про призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління вказаного товариства ОСОБА_3., слід залишити без змін; у частині вирішення інших позовних вимог - скасувати, а провадження у справі закрити. Повідомити позивачці відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України про її право на звернення до суду з вимогами, щодо яких Велика Палата Верховного Суду закрила провадження, у порядку, передбаченому ГПК України.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      80. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень (частина третя статті 99 ЦК України).
      81. Повноваження голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) припиняються за рішенням наглядової ради з одночасним прийняттям рішення про призначення голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) або особи, яка тимчасово здійснюватиме його повноваження, якщо статутом акціонерного товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів (абзац перший частини першої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства»). У разі, якщо відповідно до статуту товариства обрання та припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) віднесено до компетенції загальних зборів, наглядова рада має право відсторонити від виконання повноважень голову колегіального виконавчого органу (особу, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), дії або бездіяльність якого порушують права акціонерів чи самого товариства, до вирішення загальними зборами питання про припинення його повноважень (частина друга вказаної статті).
      82. Правовідносини стосовно припинення повноважень і тимчасового відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень згідно зі статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та частиною третьою статті 99 ЦК України у редакції, чинній з 1 червня 2014 року, не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Хоча відповідні рішення уповноваженого на їх прийняття органу товариства можуть мати наслідки і в межах трудових відносин, але визначальними за таких обставин є відносини корпоративні.
      83. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      84. Спори щодо оскарження рішень органів управління товариства про припинення повноважень члена виконавчого органу товариства або про тимчасове відсторонення такого члена від виконання його повноважень згідно з частиною третьою статті 99 ЦК України, статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» належать до юрисдикції господарського суду.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтею 400, пунктом 1 і 5 частини першої статті 409, статтею 410, частиною першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Укрмедпром» і Міністерства охорони здоров'я України задовольнити частково.
      2. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року скасувати та закрити провадження у справі в частині позовних вимог про:
      - визнання незаконним і скасування всіх рішень позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оформлених протоколом від 21 липня 2014 року № 2/14;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 2 липня 2014 року № 17, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар»;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 2 липня 2014 року № 17, в частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4.;
      - скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_3. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар»;
      - скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_4. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар».
      3. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року залишити без змін у частині вирішення спору за вимогами про:
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 10 квітня 2014 року № 15, у частині відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар»;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 10 квітня 2014 року № 15, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 28 квітня 2014 року № 16, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_3.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      Ж. М. Єленіна
      Л. І. Рогач
      О. С. Золотніков
      О. М. Ситнік
      В. Ю. Уркевич
      Джерело: ЄДРСР 87527949
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      4 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 826/10228/17
      Провадження № 11-1405апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційні скарги Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) та Комунальної аварійно-рятувальної служби «Київська служба порятунку» (далі - КАРС «Київська служба порятунку») на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року (суддя Кузьменко В. А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року (судді Аліменко В. О., Кучма А. Ю., Лічевецький І. О.) у справі № 826/10228/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Інвест Груп» (далі - ТОВ «Київ Інвест Груп», ТОВ відповідно) до Департаменту, КАРС «Київська служба порятунку», Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київблагоустрій» (далі - КП «Київблагоустрій», КП відповідно) про визнання дій протиправними, визнання протиправним і скасування доручення, зобов`язання вчинити певні дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У серпні 2017 року ТОВ «Київ Інвест Груп» звернулося до суду з позовом до Департаменту, КАРС «Київська служба порятунку» та КП «Київблагоустрій», у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило:
      - визнати протиправними дії Департаменту, КП «Київблагоустрій» щодо включення до переліку елементів благоустрою, щодо яких слід вжити заходів демонтажу встановлених з порушенням автомобільних газозаправних пунктів (далі - АГЗП) та елементів благоустрою, які викладені в дорученні від 10 серпня 2017 року № 064-8334;
      - визнати протиправним і скасувати доручення Департаменту від 10 серпня 2017 року № 064-8334;
      - зобов`язати КАРС «Київська служба порятунку» на безоплатній основі повернути ТОВ «Київ Інвест Груп» вилучені 16 серпня 2017 року ємності для зберігання газу скрапленого вуглеводневого № 517, раму під ємність, колонку для заправлення автомобілів скрапленим газом № 493/16 та газ скраплений вуглеводневий у кількості 2657 л;
      - зобов`язати КП «Київблагоустрій» повернути ТОВ «Київ Інвест Груп» демонтоване обладнання: металеву огорожу, ролет чорний, білий запірний пристрій, металеву круглу трубу.
      2. На обґрунтування позову ТОВ «Київ Інвест Груп» зазначило, що дорученням Департаменту від 10 серпня 2017 року № 064-8634, наданим КП «Київблагоустрій» та КАРС «Київська служба порятунку» на підставі протоколу постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23 березня 2017 року № 10, зобов`язано: вжити заходів демонтажу (переміщення) об`єктів та елементів благоустрою, встановлених з порушенням Правил благоустрою м. Києва (далі - Правила),які прийняті рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, відповідно до таблиці; вжити заходів із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та мінімізації їх наслідків під час проведення зливно-наливних операцій та вжиття необхідних заходів реагування щодо самовільно розміщених (установлених) АГЗП відповідно до таблиці, а саме: приміщення для перебування охорони та працівників за адресою: вул. Драгоманова, 1-К, м. Київ, АГЗП за адресою: вул. Драгоманова, 1н (приписи від 03 серпня 2017 року № 1716848 та № 1716847); АГЗП за адресою: вул. Чорнобильська, ріг вул. Академіка Єфремова, м. Київ (припис від 07 серпня 2017 року № 1716739).
      3. На підставі вказаного доручення згідно з актом виконання аварійно-попереджувальних робіт другим аварійно-рятувальним взводом КАРС «Київська служба порятунку» від 16 серпня 2017 року виконано роботи із забезпечення безпеки під час зливно-наливних операцій та демонтажу газового обладнання незаконно встановлених АГЗС, у ході яких у ТОВ «Київ Інвест Груп» вилучено: ємність для зберігання СГ (ДП) № 517, 2012 року випуску; колонку для заправлення автомобілів СГ (ДП) № 493/16 у кількості 1 одиниця, в тому числі рукав у кількості 2 одиниці, заправний пістолет - 2 одиниці; рама під ємність - 1 одиниця; скраплений газ (СГ) у кількості 2657 л. Відповідно до акта проведення демонтажу (переміщення) від 16 серпня 2017 року здійснено демонтаж огорожі металевої, ролета чорного, запірного пристрою, металевої труби, розміщених за адресою вул. Академіка Єфремова (Командарма Уборевича), 26, на підставі приписів від 13 та 14 квітня 2017 року № 1709717, 1709716, 1709718 та доручення Департаменту від 28 квітня 2017 року № 204/04-17.
      4. На думку позивача, газове обладнання розташоване ним на об`єктах благоустрою законно, за наявності необхідних дозволів та погоджень та на підставі договорів; натомість під час прийняття оскаржуваного доручення та вчинення дій з вилучення майна відбулись процедурні порушення, а отже, такі дії відповідачів є протиправними, суперечать вимогам чинного законодавства.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      5. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 27 грудня 2017 року адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправними дії Департаменту щодо включення до переліку елементів благоустрою, щодо яких слід вжити заходів шляхом демонтажу встановлених з порушенням АГЗП та елементів благоустрою, які викладені в дорученні від 10 серпня 2017 року № 064-8334; визнав протиправним та скасував доручення Департаменту від 10 серпня 2017 року № 064-8334; зобов`язав КАРС «Київська служба порятунку»на безоплатній основі повернути ТОВ «Київ Інвест Груп»вилучені 16 серпня 2017 року ємності для зберігання газу скрапленого вуглеводневого № 517, раму під ємність, колонку для заправлення автомобілів скрапленим газом № 493/16 та газ скраплений вуглеводневий у кількості 2657 л; зобов`язав КП «Київблагоустрій» повернути позивачу демонтоване обладнання: металеву огорожу, ролет чорний, білий запірний пристрій, металеву круглу трубу. У задоволенні інших вимог до КП «Київблагоустрій»суд відмовив.
      6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
      - припис від 6 квітня 2017 року з вимогою усунути порушення, у зв`язку з невиконанням якого було видано оскаржуване доручення, складений з порушенням чинного законодавства, адже не містить інформації з приводу того, вимоги якого саме нормативного акта порушено та в чому полягає порушення (який документ не надано тощо); відповідачі не надали доказів уповноваження працівника «КП «Київблагоустрій» на складання припису з вимогою усунення порушень, як вимагається пунктом 19.2.1 Правил;
      - оскаржуване доручення є протиправним, адже матеріалами справи підтверджується факт відсутності порушення, яке стало підставою для його видачі; також протиправними є дії Департаменту щодо включення до переліку елементів благоустрою, щодо яких слід вжити заходів демонтажу встановлених з порушенням АГЗП та елементів благоустрою;
      - при цьому дії КП «Київблагоустрій» не можуть бути визнані протиправними, адже саме Департамент вчинив дії з включення до переліку елементів благоустрою;
      - визнання протиправними дій та доручення має наслідком задоволення вимоги про зобов`язання КАРС «Київська служба порятунку»на безоплатній основі повернути позивачу вилучене 16 серпня 2017 року майно.
      7. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 червня 2018 року залишив без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року, зазначивши при цьому таке:
      - наявні в матеріалах справи приписи КП «Київблагоустрій» не містять вимоги демонтувати АГЗП самостійно, з установленням строку такого демонтажу, натомість саме ці приписи були підставою вчинення оскаржуваних дій;
      - позивач на виконання вимог припису надав пояснення щодо підстав використання земельної ділянки, як і необхідну дозвільну та погоджувальну документацію, що, однак, не було взято до уваги до винесення оскаржуваного доручення, як і не враховано відсутності правового регулювання вказаного виду господарської діяльності;
      - визначення протиправними дій Департаменту не є необхідним, оскільки їх оцінка охоплюється позовною вимогою про скасування доручення, у зв`язку із чим у цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню;
      - перед тим, як розпочати господарську діяльність з експлуатації АГЗП, позивач та третя особа зверталися до органів державної влади та органів місцевого самоврядування у м. Києві щодо ведення вказаної діяльності та отримання дозвільних документів, проте жоден із цих органів не повідомив позивача про неможливість ведення такої діяльності, тоді як у подальшому органи місцевого самоврядування в особі Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та підпорядкованих їм підприємств і організацій фактично визнали провадження позивачем господарської діяльності незаконним, тобто допустили непослідовне ставлення до позивача. З огляду на відсутність належного правового регулювання вказаної господарської діяльності позивач мав підстави покладатися на поведінку державних органів та органів місцевого самоврядування, які своїми діями з видачі дозвільних документів та погодження діяльності позивача дали йому підстави для висновку про дотримання ним усіх необхідних вимог законодавства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційних скаргах вимог
      8. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Департамент у касаційній скарзі зазначив, що судові рішення є необґрунтованими та незаконними.
      9. На думку Департаменту, суди помилково визнали встановленими та належно доведеними обставини, що мають значення для справи, а саме:
      -не взяли до уваги, що позивач усупереч вимогам законодавства не надав паспорт прив`язки, дозвільні документи для розміщення тимчасових споруд, як то передбачено Правилами, Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок № 244), затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244, як і доказів надання йому укладеними договорами права з надання послуг за спірною адресою з реалізації скрапленого газу та продажу супутніх товарів, у тому числі підакцизних, за адресою: місто Київ, Святошинський район, вул. Академіка Єфремова (Командарма Уборевича), 26;
      - не врахували доводів скаржника щодо чинності пункту 15.1.1 Правил та необхідності надання позивачем передбачених цим пунктом документів, як і документів, зазначених у пункті 15.3.26 Правил, а саме: розпорядження районної у м. Києві державної адміністрації; договору оренди земельної ділянки; висновку Головного управління екологічної безпеки; генплану або схеми розміщення; ліцензії підрядної організації; чинного договору про сплату пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, виданого Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
      10. Суди неправильно застосували нормативно-правові акти у сфері регулювання земельних відносин, залишивши поза увагою те, що на порушення норм статті 24 Закону України «Про оренду землі» та рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» позивач використовував земельні ділянки не за цільовим призначенням, без доказів володіння земельними ділянками в розумінні статті 125 Земельного кодексу України.
      11. Департамент вважав, що суди порушили вимоги статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адже не залучили як третю особу ТОВ «Де-Люкс», чиї дозволи на проведення господарської діяльності з реалізації скрапленого газу перевірялися при визначенні правомірності дій ТОВ «Київ Інвест Груп».
      12. Суди не врахували, що спірне доручення було надано і є похідним від приписів від 3 та 7 серпня 2017 року № 1716847 та № 1716739 відповідно, які позивач не оскаржив, тож доручення видано відповідно до вимог законодавства.
      13. На думку скаржника, спір з повернення майна позивачу від КП «Київблагоустрій» та КАРС «Київська служба порятунку» необхідно розглядати в порядку господарського судочинства.
      14. КАРС «Київська служба порятунку» у касаційній скарзі зазначила, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
      15. На думку скаржника, суди не врахували, що в матеріалах справи відсутні всі необхідні документи на розміщення АГЗП, які мав отримати позивач. Наявні документи (висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 5 лютого 2016 року № 05.03.02-07/3167; декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань пожежної безпеки (листи від 23 квітня 2016 року № 26-5829/261 та від 9 вересня 2016 року № 26-13214/261); дозвіл Головного управління Держпраці у Київській області від 25 серпня 2016 року № 2268.16.32 на експлуатацію технологічного устаткування згідно з переліком для експлуатації АГЗП, розташованого, у тому числі, на вул. Командарма Уборевича, 26; листи Департаменту від 17 лютого 2016 року № 2570/0/02-16 та від 02 березня 2016 року № 3257/0/02-16 щодо погодження розміщення АГЗП модульного типу на території паркувального майданчика за адресою: м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 26 та вул. Драгоманова, 1-н; концепція на розміщення АГЗП модульного типу на території асфальтованого майданчика за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-н, з урахуванням чинних державних будівельних та санітарних норм та вимог безпеки, розробленої ПАТ «УкрНДІінжпроект» (лист від 5 квітня 2016 року № 7/17-3742)) надавались ТОВ «Де-Люкс», а не позивачу - ТОВ «Київ Інвест Груп».
      16. Скаржник також зазначив, що суди: не встановили, на землях якої категорії розміщувались АГЗП; не взяли до уваги, що відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про охорону праці» саме ТОВ «Київ Інвест Груп» мало отримати дозвіл Головного управління Держпраці у Київській області на експлуатацію технологічного устаткування для експлуатації АГЗП, розташованого на вул. Командарма Уборевича, 26 у м. Києві.
      17. Приймаючи рішення у справі, суд вирішив питання щодо прав та інтересів ТОВ «Де-Люкс», яке не було залучено до розгляду справи.
      18. У зв`язку з викладеним скаржники просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
      Позиція інших учасників справи
      19. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Київ Інвест Груп» зазначило, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому просило залишити касаційну скаргу Департаменту без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанції - без змін.
      20. ТОВ «Київ Інвест Груп» також указало, що перш ніж розпочати господарську діяльність з експлуатації АГЗП, позивач звертався до органів державної влади та органів місцевого самоврядування у м. Києві з питанням ведення вказаної діяльності та отримання дозвільних документів, але жоден із цих органів не повідомив позивача про неможливість ведення такої діяльності, тоді як у подальшому органи місцевого самоврядування в особі КП «Київблагоустрій», Департаменту та підпорядкованих йому підприємств і організацій фактично визнали провадження позивачем господарської діяльності незаконним, тобто допустили непослідовне ставлення до позивача.
      21. На думку позивача, незалучення до участі у цій справі ТОВ «Де-Люкс» не є підставою для скасування ухвалених судових рішень.
      Рух касаційних скарг
      22. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалами від 6 та 24 липня 2018 року відкрив касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.
      23. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30 листопада 2018 року справу передав до Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      24. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      25. Рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» визначено перелік адрес паркувальних майданчиків, які закріплені за КП «Київтранспарксервіс».
      26. Паркувальний майданчик на 33 місця для паркування транспортних засобів у м. Києві на перетині вул. Уборевича та вул. Чорнобильської входить до цього переліку.
      27. 31 грудня 2014 року КП «Київтранспарксервіс» і ТОВ «Сістем кепітал груп» уклали договір № ДНП-2015-01/11 про надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування на паркувальному майданчику, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Уборевича/вул. Чорнобильська. ТОВ «Сістем кепітал груп» отримало право на організацію та експлуатацію 30 місць для платного паркування на вул. Уборевича/вул. Чорнобильській.
      28. У подальшому ТОВ «Сістем кепітал груп» і ТОВ «Де-Люкс» уклали договір № 10-15/02 від 1 жовтня 2015 року, за яким ТОВ «Де-Люкс» прийняло від ТОВ «Сістем кепітал груп» у платне строкове користування та експлуатацію 5 місць для паркування транспортних засобів на паркувальному майданчику за адресою: вул. Уборевича/вул. Чорнобильська (вул. Командарма Уборевича, 26, біля будівлі на вул. Командарма Уборевича, 19-д, літ. «А»).
      29. Листом від 19 лютого 2016 року № 2450/0/16-2/27-16 Департамент містобудування та архітектури повідомив, що принципово не заперечує щодо розміщення АГЗП модульного типу та операторної на території паркувального майданчика за адресою: вул. Командарма Уборевича, 26, м. Київ.
      30. Крім цього, ТОВ «Де-Люкс» прийняло у тимчасове платне користування територію площею 250 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-н для експлуатації АГЗП модульного типу за договором від 1 лютого 2016 року № Д1Н/О/1, укладеним з ТОВ «Євротехнології Плюс».
      31. У листі від 3 березня 2016 року № 3037/0/16-2/27-16 Департамент містобудування та архітектури повідомив ТОВ «Де-Люкс», що принципово не заперечує щодо розміщення АГЗП модульного типу та операторної на асфальтованому майданчику за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-н.
      32. 23 травня 2016 року ТОВ «Де-Люкс» і ТОВ «Київ Інвест Груп» уклали договір господарського відання № 01-В/У-26, на підставі якого ТОВ «Київ Інвест Груп» прийняло у господарське відання та експлуатацію АГЗП модульного типу, його складові, які призначені для реалізації скрапленого газу та продажу супутніх товарів, у тому числі й підакцизних, що знаходяться за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Командарма Уборевича, 26.
      33. Також за договором господарського відання від 28 листопада 2016 року № 01-ДЛ-КІГ-Д/1Н, укладеним із ТОВ «Де-Люкс», ТОВ «Київ Інвест Груп» прийняло у господарське відання та експлуатацію АГЗП модульного типу, його складові, які призначені для реалізації скрапленого газу та продажу супутніх товарів, у тому числі й підакцизних, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-н.
      34. Після прийняття в господарське відання вказаного майна позивач розпочав діяльність з експлуатації АГЗП.
      35. Крім наведених вище договорів щодо використання земельної ділянки та обладнання, вказана діяльність здійснюється на підставі таких документів, як:
      - концепція на розміщення АГЗП модульного типу на території автостоянки (паркувального майданчика) за адресою: м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 26 (біля будівлі на вул. Командарма Уборевича, 19-д, літ. «А») з урахуванням чинних державних будівельних і санітарних норм та вимог безпеки, розробленої ПАТ «УкрНДІінжпроект», затверджена Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (лист від 11 листопада 2015 року № 7/17-13301 щодо погодження ТОВ «Де-Люкс»);
      - витяг з протоколу від 6 листопада 2015 року № 7 засідання секції житлового будівництва, промислової та інженерно-транспортної забудови, будівельних матеріалів і виробів Науково-технічної ради Мінрегіону, відповідно до якого розміщення виконано з урахуванням чинних державних норм щодо виконання, розміщення та експлуатації подібних об`єктів як на території України, так і в державах Європи. За рахунок використання для виготовлення модуля АГЗП сучасного високотехнологічного обладнання і застосування останніх досягнень в галузі телекомунікацій, зв`язку та управління технологічними процесами досягнуто високого ступеня автономності та безпеки експлуатації; модуль АЗГП є заводським виробом і виготовлений відповідно до технічних умов ТУ У 28.1-39681088-001:2015 та за технічною документацією, що погоджена і затверджена в установленому порядку, його розміщення не має ознак будівництва;
      - висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 05 лютого 2016 року № 05.03.02-07/3167 Державної санітарно-епідеміологічної служби України, згідно з яким АГЗП ТОВ «Де-Люкс» за адресою: м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 26 відповідає встановленим медичним критеріям безпеки;
      - протокол державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 5 лютого 2016 року № 3-793, згідно з яким АГЗП ТОВ «Де-Люкс» за адресою: м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 26 відповідає вимогам чинного санітарного законодавства України за умови дотримання вимог і може використовуватись у заявленій сфері застосування (оптова та роздрібна торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом);
      - декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань пожежної безпеки на територію та приміщення АГЗП стаціонарного типу за адресами згідно з переліком, зареєстрована Державною службою України з надзвичайних ситуацій (лист від 23 квітня 2016 року № 26-5829/261);
      - концепція на розміщення АГЗП модульного типу на території асфальтованого майданчика за адресою: вул. Драгоманова, 1-н, м. Київ з урахуванням чинних державних будівельних і санітарних норм та вимог безпеки, яка розроблена ПАТ «УкрНДІінжпроект», затверджена Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (лист від 5 квітня 2016 року № 7/17-3742 щодо погодження ТОВ «Де-Люкс»);
      - витяг з протоколу від 1 квітня 2016 року № 13 засідання секції житлового будівництва, промислової та інженерно-транспортної забудови, будівельних матеріалів і виробів Науково-технічної ради Мінрегіону, відповідно до якого розміщення виконано з урахуванням чинних державних норм щодо виконання, розміщення та експлуатації подібних об`єктів як на території України, так і в державах Європи. За рахунок використання для виготовлення модуля АГЗП сучасного високотехнологічного обладнання і застосування останніх досягнень в галузі телекомунікацій, зв`язку та управління технологічними процесами досягнуто високого ступеня автономності та безпеки експлуатації; модуль АЗГП є заводським виробом і виготовлений відповідно до технічних умов ТУ У 28.1-39681088-001:2015 та за технічною документацією, що погоджена і затверджена в установленому порядку, його розміщення не має ознак будівництва;
      - декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань пожежної безпеки на територію та приміщення АГЗП стаціонарного типу за адресами згідно з переліком, зареєстрована Державною службою України з надзвичайних ситуацій (лист від 9 вересня 2016 року № 26-13214/261);
      - дозвіл Головного управління Держпраці у Київській області від 25 серпня 2016 року № 2268.16.32, згідно з яким ТОВ «Де-Люкс» має право експлуатувати технологічне устаткування згідно з переліком для експлуатації АГЗП, розташованого, в тому числі, на вул. Командарма Уборевича, 26 у м. Києві;
      - дозвіл Головного управління Держпраці у Київській області від 15 березня 2017 року № 702.17.32, згідно з яким ТОВ «Київ Інвест Груп» має право на виконання газонебезпечних робіт;
      - дозвіл Головного управління Держпраці у Київській області від 19 квітня 2017 року № 1078.17.32, згідно з яким ТОВ «Київ Інвест Груп» може експлуатувати АГЗП, у тому числі за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-н;
      - дозвіл Головного управління Держпраці у Київській області від 3 травня 2017 року № 1228.17.32, згідно з яким ТОВ «Київ Інвест Груп» може виконувати газонебезпечні роботи та роботи у вибухопожежонебезпечних зонах і зберігати ємності зі зрідженим, вибухонебезпечним газом, їх заповнювати (в т. ч. балонів автомобілів), спорудження, зокрема, за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-н;
      - листи Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17 лютого та 2 березня 2016 року № 2570/0/02-16 та № 3257/0/02-16 відповідно, згідно з якими ТОВ «Де-Люкс» погоджено розміщення АГЗП модульного типу на території паркувального майданчика за адресою: м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 26 (біля будівлі на вул. Командарма Уборевича, 19-д, літ. «А») та за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-н. При цьому Департамент повідомив, що розміщення та експлуатація АГЗП модульного типу потребує оформлення паспорта прив`язки об`єкта до місцевості, виконаного відповідно до вимог наказу Мінрегіону від 21 жовтня 2011 року № 244, виконання вимог та отримання погоджень, передбачених ДБН В.1.2.-7-2008 «Основні вимоги до будівель і споруд. Пожежна безпека» та концепцією щодо розміщення наведеного АГЗП модульного типу. Разом з тим на час складання листа Київська міська рада не затвердила Порядку розміщення АГЗП модульного типу, а Департамент містобудування та архітектури не оформлює паспортів прив`язки цих об`єктів до місцевості. Департамент принципово не заперечує щодо розміщення АГЗП модульного типу та операторної на території вказаного паркувального майданчика;
      - договір від 1 січня 2017 року № ОПП/ОА/04 на постійне та обов`язкове обслуговування об`єкта КАРС «Київська служба порятунку» та Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення ГУ ДСНС України у м. Києві, укладений позивачем, КАРС «Київська служба порятунку» та Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення ГУ ДСНС України у м. Києві, згідно з яким останні організовують цілодобове функціонування своїх структурних підрозділів у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайних ситуацій або загрози їх виникнення, забезпечують і виконують аварійно-рятувальні роботи та заходи, спрямовані на запобігання та профілактику виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, в тому числі на об`єктах на вул. Командарма Уборевича, 26 та вул. Драгоманова, 1-н у м. Києві.
      36. 28 липня, 3 та 7 серпня 2017 року ТОВ «Київ Інвест Груп» отримало приписи № 1716733, 1716847, 1716848 та № 1716739, складені інспектором І категорії КП «Київблагоустрій», згідно з якими встановлено порушення пунктів 15.3.26 та 13.3.1 Правил на об`єктах за адресою: вул. Академіка Єфремова, 13, вул. Драгоманова, 1-н, вул. Драгоманова, 1-к та вул. Чорнобильська /ріг вул. Єфремова, м. Київ та запропоновано позивачу надати проектно-дозвільну документацію на встановлення АГЗП та ТС (приміщення для охорони).
      37. Листами від 28 липня, 4 та 8 серпня 2017 року № 132-КІГ, 138-КІГ, 139-КІГ позивач повідомив КП «Київблагоустрій» про вищезазначені договори, листи Мінрегіонбуду України від 11 листопада 2015 року № 7/17-13301 та від 5 квітня 2016 року № 7/17-3742 щодо погодження концепції розміщення об`єкта, листи Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 лютого та від 3 березня 2016 року № 2465/0/16-2/27-16, 3097/0/16-2/27-16, а також інші документи, що за відсутності Порядку розміщення АГЗП є достатніми і свідчать про відсутність порушень Правил.
      38. 10 серпня 2017 року Департамент надав доручення № 064-8634 КП «Київблагоустрій» та КАРС «Київська служба порятунку» на підставі протоколу засідання постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вжити заходів демонтажу (переміщення) об`єктів та елементів благоустрою, встановлених з порушенням Правил, відповідно до таблиці; вжити заходів із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та мінімізації їх наслідків під час проведення зливно-наливних операцій та вжиття необхідних заходів реагування щодо самовільно розміщених (установлених) АГЗП відповідно до таблиці, а саме приміщення для перебування охорони та працівників, АГЗП за адресами: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-к, вул. Драгоманова, 1-н (приписи від 3 серпня 2017 року № 1716848, 1716847); вул. Чорнобильська/ріг вул. Єфремова (припис від 07 серпня 2017 року № 1716739).
      39. На підставі цього доручення згідно з актом виконання аварійно-попереджувальних робіт другим аварійно-рятувальним взводом КАРС «Київська служба порятунку» від 16 серпня 2017 року виконано роботи із забезпечення безпеки під час зливно-наливних операцій та демонтажу газового обладнання незаконно встановлених АГЗС, у ході яких у ТОВ «Київ Інвест Груп» вилучено: ємність для зберігання СГ (ДП) № 517, 2012 року випуску; колонку для заправлення автомобілів СГ (ДП) № 493/16 у кількості 1 одиниця, в тому числі рукав - 2 одиниці, заправний пістолет - 2 одиниці, рама під ємність - 1 одиниця; скраплений газ (СГ) у кількості 2657 л.
      40. Відповідно до акта проведення демонтажу (переміщення) від 16 серпня 2017 року проведено демонтаж огорожі металевої, ролета чорного, запірного пристрою, металевої труби, розміщених за адресою вул. Академіка Єфремова (Командарма Уборевича), 26 на підставі приписів від 13 та 14 квітня 2017 року № 1709717, 1709716, 1709718 та доручення Департаменту міського благоустрою Київської міської ради від 28 квітня 2017 року № 204/04-17.
      41. Не погодившись із такими діями відповідачів, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      42. Обставини справи її учасниками під сумнів не ставляться.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
      Щодо юрисдикції спору
      43. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      44. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      45. За пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      46. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      47. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      48. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      49. Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «Київ Інвест Груп» звернулося до суду з позовом до Департаменту, КАРС «Київська служба порятунку» та КП «Київблагоустрій» про: визнання протиправними дій Департаменту, КП «Київблагоустрій» щодо включення до переліку елементів благоустрою, щодо яких слід вжити заходів демонтажу встановлених з порушенням АГЗП та елементів благоустрою, які викладені в дорученні від 10 серпня 2017 року № 064-8334; визнання протиправним і скасування доручення Департаменту від 10 серпня 2017 року № 064-8334; зобов`язання КАРС «Київська служба порятунку» на безоплатній основі повернути ТОВ «Київ Інвест Груп» вилучені 16 серпня 2017 року ємності для зберігання газу скрапленого вуглеводневого № 517, раму під ємність, колонку для заправлення автомобілів скрапленим газом № 493/16 та газ скраплений вуглеводневий у кількості 2657 л; зобов`язання КП «Київблагоустрій» повернути ТОВ «Київ Інвест Груп» демонтоване обладнання: металеву огорожу, ролет чорний, білий запірний пристрій, металеву круглу трубу.
      50. Положеннями Закону України від 6 вересня 2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі - Закон № 2807-IV) визначено, що дії з демонтажу є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - роботи щодо відновлення території благоустрою).
      51. Відповідно до пунктів 13.3.1 та 13.3.2 Правил демонтаж, перевезення, зберігання самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд, власники яких ухиляються від демонтажу або власники яких невідомі, відновлення благоустрою на місці самовільного встановлення малих архітектурних форм та тимчасових споруд здійснюється Головним управлінням контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та підпорядкованими йому організаціями за кошти міського бюджету. Рішення про демонтаж самовільно встановлених (розміщених) малих архітектурних форм та тимчасових споруд приймається Головним управлінням контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з урахуванням пропозицій органів, що виявили самовільне розміщення малих архітектурних форм і тимчасових споруд.
      52. Згідно з Положенням про Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Положення), затвердженим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради від 27 січня 2011 року № 94, Департамент є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підпорядкований Київській міській раді, з питань виконання функцій державної виконавчої влади - відповідним центральним органам державної виконавчої влади.
      53. Пунктом 6 Положення визначено, що Департамент має право, зокрема, здійснювати в установленому порядку заходи з демонтажу та очищення території міста від безхазяйного майна, самовільно розміщених (встановлених) тимчасових споруд, малих архітектурних форм, елементів благоустрою, рекламних носіїв, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів у місті Києві тощо та давати доручення на їх демонтаж (пункт 6.7); давати в межах повноважень профільним структурним підрозділам районних у місті Києві державних адміністрацій з питань благоустрою, цивільного захисту, охорони праці та підпорядкованим комунальним підприємствам обов`язкові для виконання доручення та контролювати їх виконання (пункт 6.25).
      54. Таким чином, Департамент наділений контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи з демонтажу елементів благоустрою.
      55. На підставі Статуту КП «Київблагоустрій», затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 21 лютого 2007 року № 167 (далі - Статут), метою діяльності КП «Київблагоустрій», зокрема, є здійснення заходів, які забезпечують дотримання юридичними та фізичними особами Правил, у тому числі шляхом внесення приписів та складання протоколів про адміністративні правопорушення.
      56. КП «Київблагоустрій» підпорядковане Департаменту з питань, визначених чинним законодавством та цим Статутом (пункт 2.2 Статуту).
      57. При цьому повноваження КП «Київблагоустрій» у частині забезпечення благоустрою міста Києва передбачені Положенням та делеговані КП «Київблагоустрій», які були реалізовані ним у цій справі як владні управлінські функції при виконанні рішення зазначеного Департаменту.
      58. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
      59. Згідно із частиною четвертою статті 22 Цивільного кодексу України на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
      60. Оскільки між сторонами немає спору щодо права на тимчасову споруду, відповідачем не оскаржує та не заперечує право власності позивача на це майно, тож вимоги щодо повернення майна в цьому випадку є заходами відновлення його прав, порушених відповідачем у процесі владно-управлінської діяльності, і охоплюються поняттям restitutio in integrum, тобто спір у цій частині є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами КАС України.
      61. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 826/10330/17 (провадження № 11-1264апп18).
      Щодо розгляду справи по суті
      62. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні спору по суті, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      63. Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів визначені Законом № 2807-IV, за змістом статті 13 якого до об`єктів благоустрою населених пунктів належать території загального користування, зокрема: майдани, площі, бульвари, проспекти; вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; інші території загального користування; території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
      64. Частиною другою статті 10 Закону № 2807-IV визначено, що до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема: забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо; визначення місць стоянок транспортних засобів та майданчиків для паркування на об`єктах благоустрою; визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об`єктів благоустрою; видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.
      65. На підставі частини першої статті 34 Закону № 2807-IV, згідно з якою вимоги щодо благоустрою території населеного пункту установлюються правилами благоустрою території населеного пункту, рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 були прийняті Правила, які визначають правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста і спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.
      66. За наведеним у пункті 1 Правил визначенням, тимчасова споруда - це споруда функціонального (в тому числі для здійснення підприємницької діяльності), декоративно-технологічного призначення, в тому числі мала архітектурна форма, яка виготовляється з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту, тощо.
      67. Згідно з пунктом 13.1.1 Правил (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності проводиться відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону № 2807-IV, Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року № 198, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1330/20068, інших нормативно-правових актів, а також рішень Київської міської ради та розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
      68. Відповідно до пункту 13.2.3 Правил самовільно встановлені (розміщені) малі архітектурні форми та тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив`язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, підлягають демонтажу власником об`єкта (особою, яка здійснила встановлення (розміщення) об`єкта) за власні кошти у строки, визначені в приписі Департаменту. У разі якщо власник малої архітектурної форми або тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (особа, яка здійснила встановлення (розміщення) об`єкта) не провів демонтажу відповідно до абзацу першого цього пункту, демонтаж об`єкта здійснюється в порядку, встановленому пунктом 13.3 цих Правил.
      69. Згідно з пунктом 13.3.1 Правил протягом зазначеного у приписі строку власник (користувач або особа, яка здійснила розміщення (встановлення)) зобов`язаний за власний рахунок здійснити демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, демонтаж (переміщення) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі та провести відновлення порушеного благоустрою на місці їх розміщення (встановлення). У разі невиконання припису уповноважена особа, яка внесла припис, у триденний строк складає протокол про адміністративне правопорушення за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
      70. У разі якщо власники (користувачі або особи, які здійснили розміщення (встановлення)) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі не здійснили демонтаж у строки, зазначені в приписі, Департамент, районні в місті Києві державні адміністрації вживають заходів демонтажу самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (пункт 13.3.2 Правил).
      71. За змістом пункту 13.3.3 Правил рішення про демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі приймається Департаментом, районними в місті Києві державними адміністраціями, Департаментом промисловості та розвитку підприємництва (щодо об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі). Рішення про демонтаж (переміщення) самовільно розміщеного (встановленого) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі приймається Департаментом, Департаментом промисловості та розвитку підприємництва.
      72. Для проведення демонтажу малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі створюється комісія у складі представників Департаменту та/або структурного підрозділу з питань контролю за благоустроєм районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту промисловості та розвитку підприємництва (у разі демонтажу об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі), підприємства, яке здійснює демонтаж, перевезення, зберігання малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, представника міліції, власника (користувача або особи, яка здійснила розміщення (встановлення)) (у разі його присутності). За результатами проведеної роботи комісії складають акти демонтажу (переміщення) у двох примірниках.
      73. Відповідно до пункту 13.3.4 Правил після складання акта демонтажу (переміщення) мала архітектурна форма, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкт сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засіб пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі опечатується (окрім об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі) та перевозиться на майданчик тимчасового зберігання, де передається відповідальній особі під розписку в акті демонтажу (переміщення). Працівники Департаменту, структурного підрозділу з питань контролю за благоустроєм районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту промисловості та розвитку підприємництва, працівники підприємства (що здійснює демонтаж тощо), які брали участь у проведенні демонтажу (переміщення), перевезенні малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, не несуть відповідальність за цілісність, неушкодженість та зберігання майна, що знаходиться в середині малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі.
      74. Демонтовані малі архітектурні форми, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкти сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі повертаються власнику (користувачу) на підставі акта приймання-передачі після відновлення благоустрою на місці їх самовільного розміщення (встановлення) та відшкодування витрат з їх демонтажу, перевезення, розвантаження та зберігання в установленому порядку (пункт 13.3.5 Правил).
      75. В свою чергу пунктом 19.1.1 Правил передбачено, що контроль за станом благоустрою міста, а також контроль за дотриманням та здійсненням заходів, спрямованих на виконання вимог Закону № 2807-IV, цих Правил здійснює Департамент, який виконує функції інспекції з питань благоустрою в м. Києві, та управління (відділи) контролю за благоустроєм виконавчих органів районних у м. Києві рад (районних у м. Києві державних адміністрацій), а також Головне управління МВС України в м. Києві, інші структурні підрозділи виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в межах наданих повноважень, комунальні підприємства, установи та організації, які несуть відповідальність за належне утримання об`єктів благоустрою.
      76. Як уже вказано вище, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, виходили, зокрема, з установлених ними обставин порушення Департаментом порядку складання документів на підтвердження порушення Правил, що, на їх думку, спростовує факт наявності порушення позивачем правил розміщення та діяльності з експлуатації АГЗП як і виключає настання наслідків у вигляді його демонтажу.
      77. Однак такі висновки є помилковими, адже формальні недоліки складеного Департаментом припису стосуються порядку доведення до позивача змісту вчиненого порушення. Самі по собі такі недоліки (навіть у разі їх наявності) не спростовують самого факту порушення правил розміщення та діяльності з експлуатації АГЗП як підстави для дій з демонтажу.
      78. Тож для правильного вирішення спору передусім слід з`ясувати, чи мав позивач законне право розташовувати та здійснювати експлуатацію АГЗП на відповідних об`єктах благоустрою.
      79. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надані позивачем документи свідчать про здійснення ним діяльності з експлуатації АГЗП та розміщення таких пунктів відповідно до укладених ним договорів щодо використання земельної ділянки та обладнання.
      80. Так, суди виходили з того, що ТОВ «Київ Інвест Груп» прийняло у господарське відання АГЗП модульного типу, що знаходяться за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Командарма Уборевича 26 від ТОВ «Де-Люкс», яке прийняло у платне строкове користування та експлуатацію 5 місць для паркування транспортних засобів на паркувальному майданчику за адресою: вул. Уборевича/вул. Чорнобильська за договором з ТОВ «Сістем кепітал груп», яке у свою чергу отримало право на експлуатацію фіксованих місць для паркування на паркувальному майданчику, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Уборевича/вул. Чорнобильська, за договором з КП «Київтранспарксервіс».
      81. Однак за статтею 14 Закону № 2807-IV об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.
      82. Підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані: утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; утримувати в належному стані закріплені за ними на умовах договору з балансоутримувачем об`єкти благоустрою (їх частини) (частина друга статті 18 Закону № 2807-IV).
      83. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 2807-IV, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів мережа вулиць, доріг, внутрішньоквартальні та інші проїзди, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, набережні, майдани, площі, а також автомобільні стоянки та майданчики для паркування транспортних засобів з інженерними та допоміжними спорудами, технічними засобами організації дорожнього руху складає собою вулично-дорожню мережу, складовою частиною утримання якої в належному стані власниками та балансоутримувачами є використання її за призначенням відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, правил благоустрою території населеного пункту.
      84. Розділом XVII Правил є Правила паркування транспортних засобів у місті Києві, що розроблені відповідно до чинного законодавства та з метою впровадження у системі платного паркування населених пунктів єдиної політики з питань нормативного регулювання, організації, функціонування, ціноутворення, координації і контролю.
      85. За змістом пункту 17.2. Правил комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є оператором (уповноваженою організацією), що визначений органом місцевого самоврядування для здійснення організації та експлуатації місць платного паркування транспортних засобів згідно з чинним порядком.
      86. За пунктом 17.3.1. Правил платні місця для паркування транспортних засобів (майданчики для платного паркування) призначені для тимчасової стоянки транспортного засобу зі стягненням плати за паркування у відведених або спеціально обладнаних місцях без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місця для паркування транспортних засобів необхідним обладнанням. Організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.
      87. Особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають у розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими в оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів, що не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок. На таких земельних ділянках оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць, що полягає у запровадженні інноваційних технологій (сучасних систем паркування), нанесенні дорожньої розмітки, встановленні відповідних дорожніх знаків, огорожі та інших елементів благоустрою, у порядку, визначеному цими Правилами. Допускається відсутність дорожньої розмітки залежно від погодних умов, бруду тощо при наявності установлених відповідних за змістом дорожніх знаків, що позначають межі та спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку (пункт 17.3.2 Правил).
      88. Отже, за правилами паркування в місті Києві, обов`язок забезпечення організації та експлуатації місць для паркування транспортних засобів покладено на оператора (КП «Київтранспарксервіс») або підприємства, з якими оператор уклав відповідний договір, а здійснення будь-якої діяльності, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць з відповідною метою, не допускається.
      89. Однак, наведеним обставинам суди не надали оцінки, не зважаючи на те, що відповідачі упродовж розгляду спору зазначали про відсутність у позивача необхідних для розміщення АГЗП документів, що передбачені пунктом 15.3.26 Правил, зокрема і щодо оренди (чи іншого права користування) земельними ділянками для відповідних цілей.
      90. Суди не перевірили, чи передбачають наявні в матеріалах справи договори про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування КП «Київтранспарксервіс» дозвіл на передачу права на експлуатацію «фіксованих місць для паркування» або права на здійснення діяльності з паркування транспортних засобів третім особам, не з`ясували особу, відповідальну за здійснення таких повноважень.
      91. За частиною третьою статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      92. З урахуванням наведеного не можуть вважатись обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про визнання протиправними дій відповідачів за відсутності порушень з боку позивача, позаяк обставини, що входять до предмета дослідження у цій справі, належним чином не встановлені, як і не надана належна оцінка аргументам відповідачів.
      Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      93. За частиною першою статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      94. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      95. За таких підстав Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди встановили такі обсавини без дослідження належних доказів, що відповідно до частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.
      Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційні скарги Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунальної аварійно-рятувальної служби «Київська служба порятунку» задовольнити частково.
      2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. С. Золотніков
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      В. С. Князєв
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Відповідно до частини третьої статті 355 КАС України постанову оформила суддя Рогач Л. І.
      Джерело: ЄДРСР 87541523