Постановление БП-ВС о недействительности частично договора дарения и порядке регистрации права собственности

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 265/5040/13-ц

Провадження № 14-491цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Яновської О.Г.

розглянула у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності в порядку спадкування, зобов`язання внести записи до Державного реєстру речових прав, треті особи: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Скоробогатько Олександр Володимирович, реєстраційна служба Маріупольського міського управління юстиції Донецької області,за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року, ухвалене суддею Костромітіною О.О. та рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року, ухвалене у складі суддів Принцевської В.П., Сороки Г.П., Гаврилова Г.Л.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та обгрунтування позовних вимог

1. У липні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Скоробогатько О.В., реєстраційна служба Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, про визнання договору дарування недійсним, скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності в порядку спадкування та зобов`язання реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області внести відповідні записи до Державного реєстру речових прав.

2. Позов мотивовано тим, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 12 лютого 2011 року, є недійсним, оскільки відповідачу ОСОБА_2 не належала ця спірна квартира. Разом з тим ОСОБА_1 після смерті її діда ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , має право на спадкування 1/2 частки цієї квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року позов задоволено частково. Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 12 лютого 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Скоробогатько О.В., недійсним. Скасовано запис від 01 квітня 2011 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 , внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті її діда ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щовідповідачем ОСОБА_2 проведено відчуження спірної квартири в період оспорювання її права власності на неї. При цьому вказане право власності було визнано за ОСОБА_2 рішенням Орджонікідзевського суду м. Маріуполя Донецької області від 30 вересня 2010 року, яке було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2011 року, внаслідок чого вона не є такою, що набула права власності на спірну квартиру у встановленому законом порядку. При цьому виникло право на спадкування 1/2 частини спірної квартири у позивача ОСОБА_1 . Отже, згідно з висновками суду першої інстанції недійсним є договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 12 лютого 2011 року. Відмовляючи у визнанні за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , суд виходив з того, що ОСОБА_2 до суду за захистом своїх прав не зверталася та не уповноважувала позивача на таке звернення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Згідно з додатковим рішенням Апеляційного суду Донецької області рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року змінено в частині розподілу судових витрат, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 229 грн 40 коп.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

6. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недійсність спірного договору дарування квартири, оскільки відповідачем ОСОБА_2 проведено її відчуження в період оспорювання права власності на неї (яке було визнано за нею рішенням Орджонікідзевського суду м. Маріуполя Донецької області від 30 вересня 2010 року та в подальшому було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2011 року). Отже, на думку суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 не є особою, яка набула права власності на спірну квартиру у встановленому законом порядку, а відтак вона не мала і права її відчужувати. При цьому виникло право на спадкування частини вказаної квартири у позивача ОСОБА_1 . Разом з тим суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції не з`ясував всіх обставин у справі та дійшов передчасного висновку про визнання за позивачем права власності на спірне спадкове майно, оскільки остання не обґрунтувала та не підтвердила належними доказами обставин щодо відповідності закону такого способу захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування від 12 лютого 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також закрити провадження у справі в частині вищевказаних позовних вимог щодо зобов`язання реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області внести відповідні записи до Державного реєстру речових прав і скасувати запис про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру.

8. Касаційна скарга мотивована тим, що вимоги позивача до реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а також тим, що ОСОБА_2 на час укладання спірного договору була власником вказаної квартири, відтак відсутні законні підстави для визнання його недійсним. Крім того, в касаційній скарзі ОСОБА_3 містяться доводи щодо того, що позивачем необґрунтовано та не доведено, що її права порушені у зв`язку з укладенням спірного договору дарування від 12 лютого 2011 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

9. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

10. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладений у новій редакції.

11. Відповідно до п. п. 4 п. 1 розд. XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12. 14 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

13. Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

14. 09 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.

Короткий виклад обставин справи

15. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який доводиться дідом ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

16. 28 травня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 як спадкоємець першої черги за правом представлення. Крім того, із аналогічною заявою до нотаріуса звернулася ОСОБА_2

17. Рішенням Орджонікідзевського суду м. Маріуполя Донецької області від 30 вересня 2010 року ОСОБА_1 (прізвище якої на той час було ОСОБА_5 ) була усунута від права на спадкування, а також було визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 . При цьому ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2011 року вказане рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 вересня 2010 року було скасовано, справу передано на новий судовий розгляд, під час якого позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.

18. Разом з тим, 12 лютого 2011 року ОСОБА_2 за договором дарування подарувала зазначену вище квартиру ОСОБА_6 .

Позиція Великої Палати Верховного Суду

19. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

20. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

21. Судами встановлено, що позивач (прізвище якої на той час було ОСОБА_7 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

22. ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 19 листопада 1981 року та змінила прізвище після одруження на ОСОБА_5 . В подальшому ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_12 та змінила прізвище на ОСОБА_1.

23. ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , доводився дідом позивачу ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_9 . На підставі договору купівлі-продажу від 4 лютого 2003 року йому належала квартира

АДРЕСА_2 . Згідно з повідомленням Четвертої маріупольської державної нотаріальної контори - в проваджені нотаріальної контори перебуває спадкова справа щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , при цьому 28 травня 2010 року зареєстрована заява про прийняття спадщини позивачем (прізвище якої на той час було ОСОБА_5 ), а 25 травня 2010 року зареєстрована заява про прийняття вказаної спадщини відповідачем ОСОБА_2 .

25. Судами було встановлено, що рішенням Орджонікідзевського суду м. Маріуполя від 30 вересня 2010 року ОСОБА_1 (прізвище якої на той час було ОСОБА_5 ) була усунута від права на спадкування, а також було визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 . При цьому ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2011 року вказане рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 30 вересня 2010 року було скасовано, справу передано на новий судовий розгляд, під час якого позов ОСОБА_2 по тій справі залишено без розгляду.

26. Судами також встановлено, що ОСОБА_2 подарувала спірну квартиру ОСОБА_6 згідно із спірним договором дарування квартири АДРЕСА_1 від 12 лютого 2011 року.

27. Разом з тим, ч. 2 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

28. Частина 1 ст. 203 ЦК України регламентує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

29. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

30. Згідно із ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

31. Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

32. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

33. Крім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

34. Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

35. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

36. При цьому, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідно до ст. 1266 ЦК України позивач ОСОБА_1 має право на спадкування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 після смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) її діда ОСОБА_4 за правом представлення, як онука, яка спадкує ту частку спадщини, яка належала б за законом її померлому ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) батьку ОСОБА_9 , якби він був живим на час відкриття спадщини.

37. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що судами вірно встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 , яка не є власником усієї спірної квартири, всупереч вимогам закону було відчужено всю спірну квартиру.

38. Проте, суди не врахували, що ОСОБА_1 має право на спадкування лише 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 . Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що задовольнити цю вимогу належить лише частково, визнавши договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 12 лютого 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсним в частині дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить позивачу.

39. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції зокрема складається з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

40. Відповідно до ч. 1 ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

41. Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

42. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що належить скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року та рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним. В цій частині належить ухвалити нове рішення. Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 12 лютого 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Скоробогатько О.В., недійсним - в частині дарування 1/2 частини квартири

АДРЕСА_3 . Щодо вирішення судами позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності, Велика Палата Верховного Суду, з врахуванням вищенаведених обставин справи, констатує наступне.

44. Судом першої інстанції правильно вирішені позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання права власності, а саме визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті її діда ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , оскільки позивач ОСОБА_1 за законом має право на вищевказане спадкування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , а отже таке набуття останньою права власності на це майно не тільки не заборонено законом, але і регламентовано ним.

45. Так, ч. 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

46. Крім того, відповідно до ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

47. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

48. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності, належить скасувати, залишивши в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року в цій частині.

49. Крім того, вирішуючи питання юрисдикції спору за вимогами до реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, Велика Палата Верховного Суду виходить з наступного.

50. Відповідно до ст. 1, 3, 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та ухвалення судами першої та апеляційної інстанції рішень) завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

51. Частиною 1 ст. 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

52. Згідно із ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову та ухвалення судами першої та апеляційної інстанції рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

53. Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

54. Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

55. Справою адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

56. Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

57. Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

58. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

59. Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

60. З матеріалів справи убачається, що у вимогах до реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, ОСОБА_1 посилалася на порушення її цивільних прав шляхом реєстрації права власності на майно, яке вона вважає своїм, за іншою особою.

61. Тобто, такі вимоги є похідними від визнання за позивачем права власності на майно в порядку спадкування та визнання недійсним договору дарування.

62. Отже, вказане свідчить про наявність у сторін приватноправового спору, що виключає можливість вирішення заявлених у справі вимог в порядку адміністративного судочинства.

63. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди дійшли правильного висновку про розгляд зазначеної справи в порядку цивільного судочинства.

64. Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 810/4407/13-а (провадження № 11-152апп18) і підстав для відступлення від неї немає.

65. Отже, необґрунтованими та безпідставними є доводи касаційної скарги про відсутність підстав для розгляду в порядку цивільного судочинства вищенаведених позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування запису про державну реєстрацію права власності та зобов`язання внести відповідні записи до Державного реєстру речових прав.

66. При цьому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр речових прав).

67. Згідно із ст. 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентують, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав, а також, що Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, зокрема, проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

68. Отже, рішення суду по цій справі про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування після смерті її діда ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , є саме таким рішенням щодо права власності, яке передбачено вищенаведеними положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому суди правильно відмовили у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав.

69. Крім того, Велика Палата Верховного Суду констатує, що рішення у даній справі про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування після смерті її діда ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , не є втручанням у право власності відповідача ОСОБА_3 на таку ж частину спірної квартири.

70. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що в частині вирішення позовних вимог щодо скасування запису від 01 квітня 2011 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 та щодо зобов`язання реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області внести відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року та рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року належить залишити без змін.

Щодо судових витрат

71. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

72. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне змінити розподіл судових витрат, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 114 грн 70 коп.

Керуючись ст. 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частини квартири в порядку спадкування, скасувати. Залишити в силі у цій частині рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року.

Скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року та рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 12 лютого 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Скоробогатько О.В., недійсним - в частині дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_5 ) судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 коп.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року та рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Ткачук

Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко

Т .О. Анцупова В.С. Князєв

С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко

В.В. Британчук Н.П. Лященко

Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко

М.І. Гриців В.В. Пророк

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік

О.С. Золотніков О.Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 87053615

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что согласно ст. 26, 27 Закона Украины «О государственной регистрации прав на недвижимое имущество и их обременений» которые регламентируют, что записи в Государственный реестр прав вносятся на основании принятого решения о государственной регистрации прав, а также, что Государственная регистрация права собственности и других вещных прав, кроме государственной регистрации права собственности на объект незавершенного строительства, в частности, производится на основании решения суда, вступившего в законную силу, о праве собственности и других вещных прав на недвижимое имущество.

Следовательно, решение суда по этому делу о признании ОСОБА_1 права собственности в порядке наследования после смерти ее деда ОСОБА_4 на 1/2 часть квартиры АДРЕС_1, является именно таким решением о праве собственности, которое предусмотрено вышеприведенными положениями Закона Украины «О государственной регистрации вещных прав на недвижимое имущество и их отягощений », поэтому суды правильно отказали в удовлетворении требований ОСОБА_1 о внесении соответствующих записей в Государственный реестр прав.

Кроме того, Большая Палата констатирует, что решение по данному делу о признании ОСОБА_1 права собственности в порядке наследования после смерти ее деда ОСОБА_4 на 1/2 часть квартиры АДРЕС_1, не является вмешательством в право собственности ответчика ОСОБА_3 на такую же часть спорной квартиры.