• 0
ANTIRAID

Рішення Господарського суду Житомирської області щодо незаконності передачі корпоративних прав за підробленими довіреностями та актами

Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Question

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_________________________________________

______________________________________________________________________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2020 р.

м. Житомир

Справа № 910/11613/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання Степанченко О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

від відповідача 3: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом ОСОБА_1

до 1) Державного реєстратора Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленкової Оксани Володимирівни;

2) ОСОБА_2

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс"

за участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича Анатолія Івановича

про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства та скасування реєстраційних дій

ОСОБА _1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс", ОСОБА_2 та державного реєстратора Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленкової Оксани Володимирівни про:

- визнання недійсним рішення №3 учасників загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 08.04.2019;

- визнання недійсним акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 29.03.2019, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- скасування реєстраційної дії №10701070022005309 від 03.04.2019, вчиненої державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною;

- скасування реєстраційної дії №10701070024005309 від 10.04.2019, вчиненої державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обставини неправомірного відчуження належної їй частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс".

Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій та накладення арешту на майно і грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті Товариству з обмеженою відповідальністю "Робота плюс".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2019 постановлено передати позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс", ОСОБА_2 та державного реєстратора Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленкової Оксани Володимирівни про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства та скасування реєстраційних дій, а також заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - на розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2019 справу №910/11613/19 передано на розгляд судді Шніт А.В.

Ухвалою суду від 23.09.2019 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.10.2019.

Також ухвалою суду від 23.09.2019 заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково; заборонено державним реєстраторам будь-яких органів (виконавчих органів сільських, селищних та мiських рад, Київської та Севастопольської мiських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій), акредитованих підприємств Міністерства юстиції України, а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, якi мають відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до Єдиного державного реєстру юридичних ociб, фізичних ociб-підприємців та громадських формувань проводити будь-якi реєстраційні дiї відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" (10001, м. Житомир, вул. Вокзальна, буд. 14, ідентифікаційний код 33302178).

08.10.2019 до суду від Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області надійшла копія реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" (а.с. 94-258, т.1).

11.10.2019 до суду від державного реєстратора Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленкової Оксани Володимирівни надійшов супровідний лист за №34-08/53 від 09.10.2019 з відзивом на позовну заяву та додатками (а.с. 1-26, т.2).

Ухвалою суду від 22.10.2019 відкладено підготовче засідання на 05.11.2019.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження до 28.11.2019.

13.11.2019 на адресу суду від Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов лист від 11.11.2019 за №107-34/8821 до якого додано висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України від 21.06.2019 за результатами розгляду скарги адвоката Волкодав І. Ю. в інтересах ОСОБА_1 від 22.05.2019 (а.с. 79-86, т.2).

25.11.2019 на адресу суду від Державної міграційної служби України надійшов лист в якому зазначено, що відомості щодо місця проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2 відсутні.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 28.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження, постановлено залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича Анатолія Івановича, підготовче засідання відкладено на 17.12.2019.

09.12.2019 до суду від третьої особи надійшли пояснення №1047 від 06.12.2019 (а.с.132-133, т.2).

Ухвалою господарського суду від 17.12.2019 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу №910/11613/19 до судового розгляду по суті на 20.01.2020.

10.01.2020 до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 20.01.2020 розгляд справи по суті відкладено на 05.02.2020.

В судове засідання учасники провадження уповноважених представників не направили.

При цьому, судом не визнавалась явка повноважних представників у засідання суду обов`язковою.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, відтак, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно матеріалів реєстраційної справи №1_070_005309_71 Товариство з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" (далі - Товариство, відповідач 3) створено на підставі рішення установчих зборів засновників (учасників), оформленого протоколом №1 від 10.12.2004 та зареєстровано Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією 25.01.2005.

Протоколом (рішенням) №1/2010 засідання Загальних зборів учасників ТОВ "Робота Плюс" від 26.11.2010 (а.с.132, т.1) вирішено прийняти заяву ОСОБА_4 про вихід зі складу учасників ТОВ "Робота Плюс", затверджено такий, що утворився, наступний розподіл статутного капіталу Товариства у відсотках - ОСОБА_5 (позивач) - 100%; затверджено нову редакцію Статуту Товариства, призначено ОСОБА_6 директором Товариства з 27.11.2010.

Відповідно до частини 5.1. статті 5 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс", затвердженого Протоколом (рішенням) №1/2010 засідання Загальних зборів учасників ТОВ "Робота Плюс" від 26.11.2010 (далі - Статут від 26.11.2010) (а.с.142-152, т.1), ОСОБА_5 є єдиним учасником товариства.

На підставі протоколу (рішення) №1/2011 засідання загальних зборів учасників ТОВ "Робота Плюс" від 20.10.2011 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про зміну прізвища учасника Товариства на ОСОБА_1 , та про місцезнаходження Товариства. Крім того, затверджено повноваження ОСОБА_6 як директора Товариства та Статут ТОВ "Робота Плюс" (а.с. 173, 175-183, т.1).

Відповідно до частини 5.1. статті 5 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс", затвердженого Протоколом (рішенням) №1/2011 засідання Загальних зборів учасників ТОВ "Робота Плюс" від 20.10.2011 (далі - Статут від 20.10.2011), ОСОБА_1 є єдиним учасником (засновником) товариства.

За умовами частини 5.2. статті 5 Статуту розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" складає 26200,0грн статутний капітал поділений на частки. Всі частки належать єдиному учаснику Товариства. Частки у статутному капіталі Товариства та їх розмір становлять: перша частка - 13100,0грн, що складає 50% статутного капіталу Товариства; друга частка - 13100,0грн, що складає 50% статутного капіталу Товариства.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005748478 від 30.08.2019 (а.с.10-14, т.1) державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною 03.04.2019 до зазначеного реєстру внесено реєстраційний запис №10701070022005309 про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи (зміна складу або інформації про засновників), а 10.04.2019 - реєстраційний запис №107010700024005309 про зміну місцезнаходження, зміну керівника юридичної особи, зміну складу або інформації про засновників, зміну складу підписантів. Зокрема, у вказаному витязі зазначено, що єдиним засновником, учасником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" є ОСОБА_2 (відповідач 2).

З матеріалів реєстраційної справи відповідача вбачається, що підставою для внесення реєстраційного запису №10701070022005309 про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи (зміна складу або інформації про засновників) є акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" від 29.03.2019 (а.с.248, т.1), згідно з яким ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняв частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" у розмірі 100%, яка в грошовому еквіваленті становить 26200,00грн.

На акті приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" міститься напис приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича А.І. щодо засвідчення справжності підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В подальшому 08.04.2019 ОСОБА_2 прийнято рішення учасника загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" №3 (а.с.240, т.1), яким звільнено ОСОБА_6 з 08.04.2019 з посади директора товариства та призначено з 09.04.2019 новим директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" ОСОБА_2 .

Вказаним Рішенням змінено місцезнаходження Товариства на адресу: м.Житомир, вул.Вокзальна, буд.14. Крім того, вирішено виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 як підписанта та кінцевого бенефіціарного власника Товариства. Включити до зазначеного реєстру ОСОБА_2 як кінцевого бенефіціарного власника відповідача 3. Уповноважено ОСОБА_11 на внесення відповідних змін до Державного реєстру.

Дане рішення містить напис, що справжність підпису на даному рішенні засвідчено приватним нотаріусом Люлевичем А.І. та зареєстровано в реєстрі за №521.

За твердженням ОСОБА_1 вона не підписувала акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" від 29.03.2019, який став підставою для проведення реєстраційних дій щодо внесення змін до установчих документів вказаної юридичної особи (зміна складу/інформації про засновників) та подальшої зміни її керівника.

Позивач зазначає, що 29.03.2019 вона не перебувала на території України, що підтверджується інформацією Державної прикордонної служби України щодо перетинання ОСОБА_1 державного кордону України (а.с.59, т.1), згідно якої зафіксовано виїзд позивача 03.02.2019 за межі території України та повернення 07.04.2019.

Згідно інформації з листа приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича А.І. №1047 від 06.12.2019, 29.03.2019 приватним нотаріусом не вчинялись нотаріальні дії, а саме: посвідчення довіреності від імені позивача та засвідчення справжності підписів позивача та відповідача 2 на акті приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ "Робота Плюс"; засвідчення справжності підпису ОСОБА_2 на рішенні учасника загальних зборів учасників ТОВ "Робота Плюс" 08.04.2019 (а.с. 132-133, т.2).

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним рішення №3 учасників загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 08.04.2019; визнання недійсним акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 29.03.2019, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; скасування реєстраційної дії №10701070022005309 від 03.04.2019, вчиненої державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною; скасування реєстраційної дії №10701070024005309 від 10.04.2019, вчиненої державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України унормовано, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Водночас в силу статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За умовами частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Статтею 116 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю подається, зокрема, один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.

Отже, вказаною нормою передбачена можливість внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на підставі подання лише акта приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 Цивільного кодексу України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Розглядаючи позовну вимогу щодо визнання недійсним правочину, оформленого актом приймання-передачі, із посиланням на відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення та підписання такого акту, саме в правовому полі нормативно-правового регулювання визнання договорів недійсними з огляду на його форму та правову природу, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 10.09.2019 у справі №918/370/18.

Таким чином, надаючи оцінку акту приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" від 29.03.2019, господарський суд дійшов висновку про те, що вказаний акт приймання-передачі є правочином, який має юридичні наслідки, а саме: набуття ОСОБА_2 та втрата ОСОБА_1 корпоративних прав.

За таких обставин, суд зауважує, що оспорюваний акт свідчить про погоджену поведінку обох сторін цього двостороннього правочину, спрямовану на припинення у позивача певних цивільних прав та обов`язків, відтак у даних спірних правовідносинах саме оскарження правочину, оформленого актом приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" від 29.03.2019, є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків ОСОБА_1 у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України.

Зазначений висновок господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 11.09.2018 у справі №918/1377/16, від 10.09.2019 у справі №918/370/18 та від 16.07.2019 у справі №911/1936/18.

В силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин є поєднанням волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

При цьому суд наголошує, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасників правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, яким оформлюється такий правочин.

Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Під час розгляду справ про визнання правочину недійсним господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми, правоздатність сторін правочину, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору, повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами.

Аналогічну правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина перша статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За твердженням позивача вона не підписувала акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 29.03.2019, який став підставою для проведення реєстраційних дій щодо внесення змін до установчих документів вказаної юридичної особи (зміна складу/інформації про засновників) та зміни її керівника.

Господарський суд вказує, що належним і допустимим доказом у справі, який може підтвердити доводи позивача про непідписання нею оспорюваного акту приймання-передачі, є інформація Державної прикордонної служби України про перебування позивача у період із 03.02.2019 по 07.04.2019 за межами території України та пояснення приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича А.І. про невчинення нотаріальних дій щодо посвідчення справжності підпису.

Таким чином, з огляду на те, що підпис від імені ОСОБА_1 в акті приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальність "Робота Плюс" від 29.03.2019 виконаний не позивачем, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на відчуження належних йому корпоративних прав та, як наслідок, невідповідність вказаного правочину приписам частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України, беручи до уваги те, що саме оспорюваний акт став підставою для вчинення реєстраційного запису №1070107002205309 від 03.04.2019 про зміну складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" і саме цей документ спричинив для позивача негативні наслідки у вигляді повної втрати корпоративних прав у вказаному підприємстві, а також враховуючи, що ОСОБА_1 не має можливості будь-яким іншим чином ефективно захистити свої права, аніж шляхом визнання недійсним оспорюваного акту приймання-передачі, суд зазначає про наявність правових підстав для задоволення позову у даній справі.

Оскільки судом встановлено, що право на частку в статутному капіталі ТОВ "Робота Плюс" ОСОБА_1 не втрачалося та не передавалося іншим особам, рішення №3 учасників загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 08.04.2019 підлягає визнанню недійсним, оскільки прийнято особою, яка не була учасником (засновником) ТОВ "Робота плюс", а здійснена на підставі даного рішення реєстраційна дія №10701070024005309 від 10.04.2019, вчинена державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною, - підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 ГПК України).

Пунктом 2 частини 1 ст.129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст.129 ГПК України).

Зважаючи на задоволення позову та те, що спір виник внаслідок неправильних дій ОСОБА_2 , судовий збір слід покласти на відповідача 2.

Керуючись статтями123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" (10001, м.Житомир, вул.Вокзальна, буд.14, ідентифікаційний код 33302178) від 29.03.2019, який укладено між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).

3. Визнати недійсним рішення №3 учасників загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 08.04.2019.

4. Скасувати реєстраційну дію №10701070022005309 від 03.04.2019, вчинену державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною.

5. Скасувати реєстраційну дію №10701070024005309 від 10.04.2019, вчинену державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною.

6. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 7684,00грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 06.02.20

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу;

2 - позивачу (04053, м.Київ, пров.Бехтерівський, 4-б) (рек. з пов.)

3 - державному реєстратору Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковій Оксані Володимирівні (рек. з пов.)

4 - ТОВ "Робота плюс" (рек. з пов.)

5 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) (рек. з пов.)

6 - ОСОБА_13 ( АДРЕСА_3 ) (рек. з пов.)

Джерело: ЄДРСР 87418757
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

1 answer to this question

Recommended Posts

  • 0

Це наша справа в якій ми захистили права клієнта в якого було вкрадено за підробними документами корпоративні права. Суд зазначив, що належним і допустимим доказом у справі, який може підтвердити доводи позивача про непідписання нею оспорюваного акту приймання-передачі, є інформація Державної прикордонної служби України про перебування позивача у період із 03.02.2019 по 07.04.2019 за межами території України та пояснення приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича А.І. про невчинення нотаріальних дій щодо посвідчення справжності підпису.

Так звана антирейдерська комісія не допомогла та фактично прикрила незаконні дії реєстратора який за підробленими бланками здійснив реєстраційні дії, при цьому не звернув увагу на розбіжність в датах. Це черговий приклад того, що ця комісія це чиста профанація.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Answer this question...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      15 квітня 2020 року
      м. Київ
      справа № 372/349/17-ц
      провадження № 61-2482св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є.,
      суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
      учасники справи:
      позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону»,
      відповідач - ОСОБА_1 ,
      третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Євген Вікторович,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року в складі судді Зінченко О. М. та постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Гуля В .В., Іванової І .В.,
      В С Т А Н О В И В:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У лютому 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» (далі - ТОВ «Перспектива регіону») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В., про визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
      Позовна заява мотивована тим, що 25 січня 2017 року ТОВ «Перспектива регіону» неправомірно продало спірні земельні ділянки ОСОБА_1 , які були внесені ОСОБА_2 до статутного капіталу товариства.
      З урахуванням викладеного, ТОВ «Перспектива регіону» просило визнати недійсними договори купівлі-продажу від 25 січня 2017 року:
      № 187, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036;
      № 188, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040;
      № 189, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В.
      Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
      Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позов про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок пред`явлено особою, яка не була стороною договорів, порушень прав та законних інтересів позивача при укладенні оспорюваних правочинів судом не встановлено, як і не встановлено і обставин, визначених статтями 203, 215 ЦК України для задоволення позовних вимог.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У січні 2018 року ТОВ «Перспектива регіону» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляду до суду першої інстанції.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не надано належної оцінки усім доказам наявним у матеріалах справи та неправильно встановлено фактичні обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
      Заперечення на касаційну скаргу не подано
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Відповідно до протоколу № 1 загальних зборів від 11 січня 2017 року було створено ТОВ «Перспектива регіону» та проведено державну реєстрацію новоутвореної шляхом заснування юридичної особи з записом 10671020000025574. Учасником (засновником) товариства став ОСОБА_2 , якому належить 100% статутного капіталу товариства, а директором було призначено ОСОБА_3 .
      Пунктом 3 протоколу № 1 загальних зборів від 11 січня 2017 року визначено, що з метою забезпечення господарської та іншої діяльності підприємства створено статутний капітал товариства в розмірі 21 598 275,00 грн.
      Вклад засновника ( ОСОБА_2 ) вноситься у вигляді земельних ділянок вартістю 21 598 275,00 грн, що передається до Статутного капіталу станом на 11 січня 2017 року та приймається директором товариства, а саме:
      земельна ділянка, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства; Ціна згідно з експертною оцінкою - 7 399 103,00 грн;
      земельна ділянка, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); Ціна згідно з експертною оцінкою - 6 672 000,00 грн.
      земельна ділянка, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Ціна згідно з експертною оцінкою - 7 527 172,00 грн.
      Відповідно до акта приймання-передачі, до статутного капіталу товариства було внесено нерухоме майно, а саме:
      земельна ділянка, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства;
      земельна ділянка, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
      земельна ділянка, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
      Згідно з протоколом № 19/01/2017 загальних зборів учасників ТОВ «Перспектива Регіону» від 23 січня 2017 року за участю усього 1 учасника - 1 особа - ОСОБА_4 прийнято рішення продати нерухоме майно, а саме:
      земельна ділянка, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства; продаж провести за 145 000,00 грн.
      земельна ділянка, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); продаж провести за 145 000,00 грн.
      земельна ділянка, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства продаж; провести за 145 000,00 грн.
      24 січня 2017 року на підставі протоколу № 24/01/2017 загальних зборів учасників ТОВ «Перспектива регіону» прийнято рішення включити фізичну особу - ОСОБА_4 до складу учасників товариства з часткою в статутному капіталі в розмірі 100 %, що еквівалентно 21 598 275,00 грн у зв`язку з придбанням частки ОСОБА_2 . Виключено зі складу учасників товариства - ОСОБА_2 у зв`язку з відчуженням останнього його частки в статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_4 у розмірі 100 %, що еквівалентно 21 598 275,00 грн.
      25 січня 2017 року між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу: № 187, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036; № 188, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040; № 189, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В.
      Позивач посилався на те, що з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01 лютого 2017 року дізнався, що засновником (учасником) ТОВ «Перспектива регіону» є ОСОБА_4 .
      Дана реєстрація була в подальшому скасована та відновлено первинну реєстрацію в ЄДРПОУ ТОВ «Перспектива регіону», відповідно до якої учасником (засновником) товариства є ОСОБА_2 .
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
      Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Касаційна скарга підлягає задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Перспектива Регіону» посилалось на те, що єдиним учасником (засновником) товариства є ОСОБА_2 , який володіє 100 % статутного капіталу товариства. Проте, ОСОБА_2 наголошував, що він не складав та не підписував примірник протоколу учасників товариства від 24 січня 2017 року за яким він передав належну йому частку статутного капіталу на користь ОСОБА_4 , а також не укладав жодного договору, спрямованого на відчуження належної йому частки.
      Як на підставу для визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, ТОВ «Перспектива Регіону» посилалось на те, що відчуження спірних земельних ділянок відбулось внаслідок незаконних дій (незаконного набуття корпоративними правами засновника ОСОБА_2 та незаконного набуття повноважень директора ОСОБА_2 .) та були укладені в особі нелегітимного директора ОСОБА_4 , а тому на момент таких договорів не додержані вимоги статті 203 ЦК України та відповідно частини перша та третя статті 215 ЦК України, що є підставою для визнання недійсним спірних договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
      У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
      Рішенням господарського суду м. Києва від 28 травня 2019 року позов ОСОБА_2 до ТОВ «Перспектива Регіону», ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська І. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В., про визнання договору, рішення загальних зборів та статуту недійсними, задоволено.
      Визнано недійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Перспектива регіону» від 19 січня 2017 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
      Визнано недійсним рішення № 24/01/2017 від 24 січня 2017 року загальних зборів учасників ТОВ «Перспектива регіону».
      Визнано недійсним статут ТОВ «Перспектива регіону» у редакції, затвердженій загальними зборами учасників ТОВ «Перспектива регіону» протоколом № 19/01/2017 від 19 січня 2017 року.
      Ухвалюючи рішення про визнання недійсними договору купівлі-продажу корпоративних прав та статуту ТОВ «Перспектива регіону» у редакції, затвердженій загальними зборами учасників ТОВ «Перспектива регіону» протоколом № 19/01/2017 від 19 січня 2017 року, суд виходив із того, що згідно з висновком від 08 квітня 2019 року № 15941ч15943/18-32 судової експертизи підпис від імені ОСОБА_2 , який міститься в рядку «Підписи сторін у договорі купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Перспектива Регіону» від 19 січня 2017 року», виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, що свідчить про те, що у позивача волевиявлення на укладення спірного договору купівлі-продажу корпоративних прав не було. Згідно з цим же висновком почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_2 , який міститься в рядку «підписи учасників» у протоколі № 24/01/2017 загальних зборів товариства від 24 січня 2017 року, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.
      За встановлених обставин недійсності договору купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Перспектива Регіону» від 19 січня 2017 року, відсутності ОСОБА_2 на загальних зборах учасників товариства від 24 січня 2017 року та його волевиявлення на відчуження його частки в статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_4 , суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними правочинів на підставі 98, 203, 215 ЦК України.
      Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Відповідно до частини першої, третьої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
      Враховуючи вищевикладене та те, що відчуження спірних земельних ділянок відбулось без волевиявлення ОСОБА_2 , який є єдиним засновником та учасником ТОВ «Перспектива Регіону», колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем у справі вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, що входять до статутного капіталу ТОВ «Перспектива Регіону», підлягають задоволенню.
      Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, відповідно до статті 412 ЦПК України оскаржувані рішення суду першої та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
      Щодо судових витрат
      Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Отже, із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Перспектива Регіону» підлягає стягненню судовий збір сплачений за подання позову у розмірі 7325,00грн, апеляційної скарги у розмірі 7177,50 грн та касаційної скарги - 13050,00 грн, а усього - 27552,50 грн.
      Керуючись частиною 13 статті 141, статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      П О С Т А Н О В И В:
      Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» задовольнити.
      Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року скасувати.
      Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Євген Вікторович, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, задовольнити.
      Визнати недійсними договори купівлі-продажу від 25 січня 2017 року: № 187, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036; № 188, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040; № 189, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В.
      Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону»сплачений судовий збір за подання позову у розмірі 7325,00грн, апеляційної скарги у розмірі 7177,50 грн та касаційної скарги - 13050,00 грн, а усього - 27552,50 грн.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнанні нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та у подальшому виконанню не підлягають.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська
      Судді: С. Ю. Бурлаков
      А. Ю. Зайцев
      Є. В. Коротенко
      В. М. Коротун
      Джерело: ЄДРСР 88833940
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 466/6221/16-а
      Провадження № 11-801апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Управління державної реєстрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Координата», третя особа - Приватне акціонерне товариство «Комерційний банк «Львів», про визнання протиправною та скасування державної реєстрації змін до установчих документів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 15 червня 2017 року (суддя Глинська Д. Б.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року (судді Шинкар Т. І., Пліш М. А., Ільчишин Н. В.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Управління державної реєстрації Львівської міської ради (далі - Управління), ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Координата» (далі - ТОВ «ВП «Координата»), третя особа - Приватне акціонерне товариство «Комерційний банк «Львів» (далі - ПрАТ «КБ «Львів»), у якому просили:
      - визнати протиправною та скасувати реєстраційну дію державного реєстратора Управління від 04 листопада 2015 року № 14151050012002116 про державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ «ВП «Координата»;
      - зобов`язати Управління вчинити дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про скасування вказаної реєстраційної дії в частині зміни складу учасників та перерозподілу часток у статутному капіталі.
      2. На обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що ОСОБА_4 , який є власником 100 % статутного капіталу ТОВ «ВП «Координата», з метою ухилення від відповідальності щодо забезпечення позовних вимог про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 коштів вчиняє дії по внесенню змін до установчих документів (статуту) ТОВ «ВП «Координата», що суперечить вимогам чинного законодавства та порушує права позивачів.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Шевченківський районний суд міста Львова постановою від 15 червня 2017 року позов задовольнив.
      Визнав протиправною та скасував реєстраційну дію державного реєстратора Управління № 14151050012002116 від 04 листопада 2015 року про державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ «ВП «Координата».
      Зобов`язав Управління вчинити дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про скасування реєстраційної дії № 14151050012002116 від 04 листопада 2015 року про здійснення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи в частині зміни складу учасників та перерозподілу часток у статутному капіталі ТОВ «ВП «Координата».
      4. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 жовтня 2017 року постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 15 червня 2017 року скасував у частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача внести запис про скасування оскаржуваної реєстраційної дії та прийняв у цій частині нову постанову про відмову в позові, в решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      5. Суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ «ВП «Координата», посилаючись на відсутність при проведенні державної реєстрації змін до статуту, які пов`язані зі зміною складу засновників (учасників) юридичної особи та перерозподілу часток у статутному капіталі, документа, що посвідчує перехід права власності (відчуження) частки
      ОСОБА _3 третій особі ОСОБА_5 , оскільки фактично такого переходу (відчуження) частки не відбулось.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. Зазначає, зокрема, про приватноправовий характер цього спору, оскільки між позивачами та відповідачами існує спір про право, при цьому немає порушення Управлінням прав позивачів у сфері публічно-правових відносин.
      Позиція інших учасників справи
      7. Від позивачів надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів, вони просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.
      Рух касаційної скарги
      8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 31 липня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління, ОСОБА_3 , ТОВ «ВП «Координата», третя особа - ПрАТ «КБ «Львів», про визнання протиправною та скасування державної реєстрації змін до установчих документів передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
      9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 листопада 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      10. Суди встановили, що ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 листопада 2015 року у справі № 450/1709/15-ц з метою забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення боргу за договором позики
      від 23 березня 2015 року вжито заходів забезпечення позову до набрання рішенням суду у справі законної сили шляхом накладення арешту в межах суми позову, яка становить 941 030,14 грн, на все рухоме та нерухому майно, що належить ОСОБА_7 .
      11. Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 листопада 2015 року у справі № 450/1711/15-ц з метою забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення боргу за договором позики від 31 грудня 2014 року вжито заходів забезпечення позову до набрання рішенням суду у справі законної сили шляхом накладення арешту в межах суми позову, яка становить 1 034 555,56 грн, на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_7 .
      12. Відповідно до пункту 5.6 статуту ТОВ «ВП «Координата», затвердженого протоколом зборів учасників цього товариства від 10 червня 2011 року № 1, зареєстрованого 03 серпня 2011 року, звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці його учасника у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише в разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, установлюється згідно з балансом, який складається на дату пред`явлення вимог кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі вказаного товариства припиняє його участь у товаристві.
      13. При цьому 04 листопада 2015 року за № 14151050012002116 державним реєстратором Управління проведено державну реєстрацію змін до статуту
      ТОВ «ВП «Координата», затверджених загальними зборами учасників товариства згідно з протоколом від 03 листопада 2015 року № 1, відповідно до яких статутний капітал товариства склав 255 249 грн, з яких 99 % статутного капіталу товариства належить учаснику товариства ОСОБА_5 , а 1% - ОСОБА_7 .
      14. Вважаючи, що зареєстровані зміни до статуту ТОВ «ВП «Координата» внесені
      ОСОБА _8 з метою створення умов для уникнення відповідальності перед кредиторами, адже в новій редакції статуту немає пункту, згідно з яким товариство у разі відсутності в учасника іншого майна несе майнову відповідальність за нього перед кредиторами в розмірі, пропорційному частці учасника у товаристві, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із цим позовом.
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      15. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судами попередніх інстанцій рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів
      владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      16. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      17. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      18. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      19. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      20. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закономустановлений інший порядок судового вирішення.
      21. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      22. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      23. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      24. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
      25. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. Отже, спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України.
      26. Так, позовна заява мотивована незгодою позивачів із прийнятим державним реєстратором рішенням про реєстрацію внесення змін до установчих документів юридичної особи в частині зміни складу учасників та перерозподілу часток у статутному капіталі ТОВ «ВП «Координата».
      27. Отже, звернення до суду із цим позовом не зумовлене необхідністю захисту прав позивачів у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
      28. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а, від 20 серпня 2019 року у справі № 805/2556/15-а.
      29. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
      30. З огляду на зміст заявлених позовних вимог цей спір підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.
      31. При цьому слід мати на увазі, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств. У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт «е» пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт «д» пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
      32. Близькі за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19. Слід також мати на увазі, що незаконність змін у складі майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте є підставою для відшкодування збитків особою, яка їх завдала. Близькі за змістом висновки викладені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      33. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС (у чинній редакції) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      34. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС (у чинній редакції) суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      35. Положеннями пункту 5 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) визначено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      36. За правилами частини першої статті 354 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
      37. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.
      38. Відповідно до частини третьої статті 354 КАС (у чинній редакції) у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
      39. Згідно із частиною першою статті 239 КАС (у чинній редакції) якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      40. За правилами частини шостої статті 139 КАС (у чинній редакції) якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      41. Отже, підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
      Керуючись статтями 345, 349, 354, 356, 359 КАС (у чинній редакції), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      2. Постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 15 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року скасувати.
      3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Управління державної реєстрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Координата», третя особа - Приватне акціонерне товариство «Комерційний банк «Львів», про визнання протиправною та скасування державної реєстрації змін до установчих документів - закрити.
      4. Роз`яснити позивачам, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції та що вони мають право протягом десяти днів з дня отримання ними цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 89083012
       
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      18 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 129/1033/13-ц
      Провадження № 14-400 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Колективного підприємства «Гайсинська меблева фабрика» (далі - підприємство), Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області в особі Реєстраційної служби Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області (далі - Гайсинське РУЮ), Тростянецького міськрайонного управління юстиції Вінницької області в особі Реєстраційної служби по місту Ладижину Тростянецького міськрайонного управління юстиції Вінницької області (далі - Тростянецьке МУЮ) про визнання недійсними рішень
      за касаційною скаргою підприємства на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року, ухвалене суддею Корнієнком О. М., й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі Зайцева А. Ю., Денишенко Т. О., Нікушина В. П.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 2 квітня 2013 року позивач звернувся до Гайсинського районного суду Вінницької області з позовною заявою (т. 1, а. с. 2-6), в якій з урахуванням останніх змін у підставі та предметі позову згідно із заявою, що надійшла до суду 18 жовтня 2013 року (т. 1, а. с. 241-249), просив :
      1.1. Визнати недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства від 5 червня 2012 року (т. 1, а. с. 32-33, 71, 127-128), згідно з яким позивача звільнили з посади директора й обрали виконавчий комітет (далі - рішення від 5 червня 2012 року).
      1.2. Визнати недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства від 24 липня 2012 року (т. 1, а. с. 129-130), яким залишене в силі рішення від 5 червня 2012 року, позивач повторно звільнений з посади директора підприємства, на цю посаду обраний ОСОБА_2 , а позивач позбавлений права оренди приміщень, які він орендував у підприємства (далі - рішення від 24 липня 2012 року).
      1.3. Визнати недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства від 5 березня 2013 року (т. 1, а. с. 131-134, 135-137) про затвердження списку співвласників, які мають майнові сертифікати, про зміну юридичної адреси підприємства, про затвердження змін до його Статуту (далі - Статут), відсторонення позивача від виконання обов`язків директора підприємства, обрання директором ОСОБА_2 , обрання представника для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - державний реєстр), надання повноважень ОСОБА_2 на підписання Статуту в новій редакції (далі - рішення від 5 березня 2013 року).
      1.4. Зобов`язати Гайсинське РУЮ внести до державного реєстру зміни про керівника підприємства шляхом виключення відомостей про ОСОБА_2 як директора підприємства та включення відомостей про позивача як директора.
      1.5. Зобов`язати Тростянецьке МУЮ скасувати:
      запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 21 січня 2013 року № 11771070013000417,
      запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 14 лютого 2013 року № 11771070014000417,
      запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 14 березня 2013 року № 11771070015000417,
      запис про зміну місцезнаходження, зміну складу та інформації про засновників від 29 березня 2013 року № 11771050016000417.
      2. Мотивував позов так:
      2.1. Згідно з пунктом 5.1 Статуту, затвердженого 11 червня 1996 року та зареєстрованого Гайсинською районною державною адміністрацією Вінницької області 21 червня 1996 року (т. 1, а. с. 26-31, 138-143; т. 2, а. с. 186-195), «вищим органом управління підприємства є загальні збори працюючих співвласників, які мають майновий сертифікат та вклад (долю) в колективній власності» (т. 1, а. с. 28, 121, 140, 242; т. 2, а. с. 190).
      2.2. 3 березня 2010 року за рішенням цих зборів позивач призначений на посаду директора (т. 1, а. с. 50-51), а 29 березня 2010 року відповідні відомості внесені у державний реєстр.
      2.3. 5 червня 2012 року співвласники підприємства провели «позачергові загальні збори», на яких прийняли рішення про звільнення позивача з посади директора й обрали виконавчий комітет. Протокол цих зборів «не витримує ніякої критики», «не є діловим офіційним документом». Факт присутності 48 співвласників «нічим не підтверджений, лічильна комісія не обиралась, підрахунок голосів не провадився», квота представництва від трудового колективу, який складали лише 6 працівників, не визначалася (т. 1, а. с. 4-5, 69). «Питання порядку денного на зборах не розглядались» (т. 1, а. с. 242).
      2.4. Станом на 5 червня 2012 року на підприємстві було всього 6 «працюючих співвласників» (т. 1, а. с. 4, 121, 242): ОСОБА_3 (старший контролер), ОСОБА_4 (контролер), ОСОБА_5 (контролер), ОСОБА_6 (контролер), ОСОБА_7 (контролер) і позивач (директор). Ніхто з них участь у позачергових загальних зборах не брав, а «решта співвласників була звільнена з роботи» (т. 1, а. с. 5, 69).
      2.5. Загальні збори, проведені 5 червня 2012 року, були неповноважними через недотримання процедури їх проведення та відсутність кворуму для прийняття рішень (т. 1, а. с. 5, 69, 122, 243-244). Формулювання у протоколі цих зборів питання про звільнення позивача «від обов`язків директора фабрики та прийняття відповідного рішення з цього приводу є фактичним його звільненням» (т. 1, а. с. 5). Крім того, питання про звільнення позивача від виконання обов`язків директора підприємства не було включене до порядку денного (т. 1, а. с. 122, 244). Рішення, прийняті 5 червня 2012 року, суперечать чинному законодавству України та пунктам 9.2 і 9.4 Статуту (т. 1, а. с. 5, 69).
      2.6. 14 липня 2012 року відбулися загальні збори працюючих співвласників підприємства (т. 1, а. с. 42-48), які у складі всіх його «працюючих співвласників» («100% явка») - позивача, а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 4, 242) - прийняли рішення про зміну відомостей щодо місцезнаходження підприємства, затвердили Статут у новій редакції (т. 1, а. с. 19-25, 144-150), а позивача обрали директором підприємства. Згідно з цією редакцією Статуту назва вищого органу управління підприємства змінилася на загальні збори працюючих учасників (т. 1, а. с. 245).
      2.7. 24 липня 2012 року відбулися «позачергові загальні збори співвласників» підприємства (т. 1, а. с. 129-130; т. 2, а. с. 12-14), у порядку денному яких були одні питання, а розглянули інші: залишили в силі рішення від 5 червня 2012 року, «повторно звільнили» позивача з посади директора підприємства, обрали директором ОСОБА_2. , а позивача позбавили права оренди приміщень, які він орендував у підприємства. У вказаних зборах не брали участь шість працівників, яких позивач, включно з собою, вважає «працюючими учасниками підприємства» (т. 1, а. с. 123, 124, 244, 246). Крім того, «недотримана процедура скликання та проведення зборів», «відсутній необхідний кворум для прийняття рішення» (т. 1, а. с. 244-245). Тому ці збори є неповноважними.
      2.8. 5 березня 2013 року «загальні збори» знову відбулися без шістьох «працюючих учасників», включно з позивачем. Учасники цих зборів прийняли рішення про: затвердження списку співвласників, які мають майнові сертифікати; зміну юридичної адреси підприємства; затвердження змін до Статуту (т. 2, а. с. 26-35); відсторонення позивача від виконання обов`язків директора підприємства; обрання директором ОСОБА_2; обрання представника для внесення змін до державного реєстру; надання ОСОБА_2 повноваження підписати Статут у новій редакції. Рішення від 5 березня 2013 року є недійсними через порушення порядку скликання та проведення зборів, зокрема через відсутність необхідного кворуму та повноважень (т. 1, а. с. 123-124, 245-246).
      2.9. Відповідно до витягу з державного реєстру № 16272718 від 10 квітня 2013 року (т. 1, а. с. 61) державний реєстратор Ладижинської міської ради Вінницької області 21 січня 2013 року вніс запис № 11771070013000417про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів, 14 лютого 2013 року - запис № 11771070014000417 про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів, 14 березня 2013 року - запис № 11771070015000417про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів, 29 березня 2013 року - запис № 11771050016000417 про зміну місцезнаходження, зміну складу та інформації про засновників (т. 1, а. с. 246).
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 28 жовтня 2014 року Гайсинський районний суд Вінницької області ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову (т. 3, а. с. 64-66).
      4. Рішення суд першої інстанції мотивував так:
      4.1. Спір пов`язаний із «оскарженням рішень відповідних органів управління» підприємства «про звільнення (усунення, відсторонення)» позивача (т. 3, а. с. 66). Тому цей спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства як трудовий.
      4.2. Позивач не довів, що є співвласником підприємства, що мав право брати участь в управлінні ним і те, що оскаржені рішення «загальні збори співвласників» прийняли з недодержанням вимог Статуту та порушують права позивача як спадкоємця «померлих працівників» підприємства, від яких він успадкував право власності на майнову частку.Крім того, оскільки позивач фактично оспорює звільнення з посади директора підприємства, він обрав неналежний спосіб захисту прав.
      4.3. За відсутності підстав для визнання оскаржених рішень недійсними немає підстав покладати на співвідповідачів обов`язки вчинити певні дії.
      4.4. Правовідносини щодо оренди позивачем майна підприємства регулюють норми зобов`язального права, а тому позивач для поновлення його прав орендаря мав доводити інші обставини.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      5. 23 січня 2015 року Апеляційний суд Вінницької області постановив за апеляційною скаргою позивача (т. 3, а. с. 88-97) ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін, мотивуючи тим, що воно є законним й обґрунтованим (т. 3, а. с. 160-162).
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      6. 3 червня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив за касаційною скаргою позивача (т. 3, а. с. 176-185) ухвалу, якою рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2014 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 3, а. с. 207-209).
      7. Ухвалу суд касаційної інстанції мотивував так :
      7.1. Не можна повністю погодитися з висновками судів першої й апеляційної інстанцій, оскільки суди не перевірили доводи позивача про відсутність кворуму на загальних зборах, які прийняли рішення про «звільнення (відсторонення)» позивача, а також не звернули увагу, що станом на 5 червня 2012 року діяв Статут у редакції 1996 року, а станом на 24 липня 2012 року - у редакції 2012 року.
      7.2. Суди також не з`ясували, яка кількість працюючих співвласників була на час проведення зборів, що прийняли оскаржені рішення, чи були ті збори повноважними ухвалювати рішення, чи була для цього достатня кількість голосів.
      7.3. Висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач не є співвласником підприємства, суперечить рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 3 жовтня 2005 року у справі № 2-1119/2005 і від 22 червня 2009 року у справі № 2-235/09, згідно з якими за позивачем визнано право власності на майнову частку в статутному фонді підприємства у порядку спадкування після смерті батька та матері. Суди не врахували, що вказане право належить позивачеві з часу відкриття спадщини, а також те, що після цього він працював на підприємстві.
      7.4. Позивач обрав правильний спосіб захисту порушеного права, вважаючи «незаконним його звільнення (відсторонення) з посади на підставі оскаржених рішень, ухвалених зборами, проведеними з порушенням статуту».
      Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції (новий розгляд)
      8. 1 липня 2015 року Гайсинський районний суд Вінницької області постановив ухвалу, якою справу передав Ладижинському міському суду Вінницької області (т. 3, а. с. 224).
      9. 21 липня 2015 року суддя Ладижинського міського суду Вінницької області постановив ухвалу про призначення справи до розгляду (т. 3, а. с. 229).
      10. 19 листопада 2015 року позивач подав заяву «про зменшення позовних вимог» (т. 4, а. с. 51). Просив суд визнати рішення загальних зборів співвласників підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року недійсними, а решту позовних вимог залишити без розгляду.
      11. 19 листопада 2015 року Ладижинський міський суд Вінницької області ухвалив рішення (т. 4, а. с. 55-58), яким, застосувавши приписи статей 63, 65, 93 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 87 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), визнав недійсними рішення загальних зборів співвласників підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року.
      12. Рішення суд першої інстанції мотивував так :
      12.1. Гайсинський районний суд Вінницької області визнав за позивачем право власності на Ѕ частину тієї майнової частки у статутному фонді підприємства, яка належала батькові позивача (рішення від 3 жовтня 2005 року у справі № 2-119/2005), та право власності на майнову частку у розмірі 0,1287 % статутного фонду підприємства у порядку спадкування після смерті матері позивача (рішення від 22 червня 2009 року у справі № 2-235/09). Ці права належали позивачеві з моменту відкриття спадщини (т. 4, а. с. 58).
      12.2. З наказів підприємства 2001 року № 10, 17, 22 «видно, що було звільнено значну частину працівників» (т. 4, а. с. 57).
      12.3. Позивач призначений на посаду директора підприємства 3 березня 2010 року, про що внесений відповідний запис до державного реєстру (т. 4, а. с. 56).
      12.4. Станом на 5 червня 2012 року, як і на час проведення «інших зборів», рішення яких позивач просить визнати недійсними, на підприємстві було тільки шість «працюючих співвласників». Вони не були повідомлені про проведення таких зборів 5 червня 2012 року, 24 липня 2012 року та 5 березня 2013 року, а також не брали в них участі, крім позивача та ОСОБА_3 , які були присутніми на «зборах співвласників» 5 березня 2013 року (т. 4, а. с. 57-58).
      12.5. «Загальні збори працюючих співвласників» підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року проведені всупереч порядку, передбаченому Статутом у редакціях 1996 і 2012 років (т. 4, а. с. 58).
      12.6. Відповідач не довів наявність підстав для скликання «позачергових зборів» 5 червня 2012 року та 24 липня 2012 року (т. 4, а. с. 58).
      13. 5 квітня 2016 року Ладижинський міський суд Вінницької області постановив ухвалу (т. 4, а. с. 96-97), якою вимоги позивача до Гайсинського РУЮ, Тростянецького МУЮ про зобов`язання вчинити дії залишив без розгляду.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції (новий розгляд)
      14. 18 травня 2016 року Апеляційний суд Вінницької області постановив за апеляційною скаргою підприємства (т. 4, а. с. 75-81) ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін, вважаючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права (т. 4, а. с. 134-137).
      15. Ухвалу суд апеляційної інстанції мотивував так :
      15.1. Спірні правовідносини на час проведення «загальних зборів співвласників» 5 червня 2012 року регулювалися лише Статутом у редакції від 11 червня 1996 року, «оскільки чинне на той час і на сьогодні законодавство не містить правових норм, що регулюють порядок діяльності саме колективних підприємств» (т. 4, а. с. 136).
      15.2. Позивач «набув прав в порядку спадкування на майнову частку в підприємстві після смерті батька та матері з урахуванням того, що після цього був обраний керівником підприємства». Вказані обставини «не впливають на законність чи незаконність прийнятих загальними зборами непрацюючих співвласників підприємства рішень», які оскаржив позивач, оскільки «всупереч положенням статутів» у редакціях 1996 і 2012 років, «які є єдиними нормативними актами», що визначають «порядок прийняття таких рішень при відсутності законодавчого врегулювання цих питань щодо колективних підприємств», зазначені рішення прийняв «не уповноважений та неіснуючий колегіальний орган - збори звільнених працівників» підприємства (т. 4, а. с. 137).
      15.3. Представники сторін не заперечували те, що ні 5 червня 2012 року, ні 24 липня 2012 року на «позачергових зборах співвласників» підприємства «працюючі співвласники участі не брали» (т. 4, а. с. 136).
      15.4. Наявність кворуму неможливо встановити, оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, хто саме був присутній на зборах 5 червня 2012 року, 24 липня 2012 року та 5 березня 2013 року, а також, чи мають ці особи «частки у підприємстві» та «майнові сертифікати, як передбачено статутом» (т. 4, а. с. 136-137).
      15.5. Рішення від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року слід визнати недійсними, оскільки їх прийняли всупереч статуту підприємства у редакціях 1996 і 2012 років та з порушенням процедури (т. 4, а. с. 137).
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      16. У червні 2016 року підприємство подало до Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу (т. 4, а. с. 147-154), в якій просить скасувати рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скаржиться на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
      Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
      17. 15 червня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження (т. 4, а. с. 166), а 19 вересня 2016 року призначив справу до судового розгляду (т. 4, а. с. 171).
      18. 3 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду (т. 4, а. с. 185-190). Обґрунтував тим, що підприємство оскаржує рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      19. Підприємство мотивує касаційну скаргу так :
      19.1. Спір є корпоративним, оскільки позивач, вважаючи себе учасником підприємства, оскаржує рішення його загальних зборів.
      19.2. Помилковими є висновки судів про те, що позивач є учасником підприємства, оскільки успадкував в останньому майнову частку та був обраний його керівником. Позивач не є співвласником (учасником) учасником підприємства, не набув права на участь в управлінні підприємством, бо таке право не переходить до спадкоємця автоматично, а обрання особи директором теж не є способом набуття права на участь в управлінні підприємством.
      19.3. Висновки судів суперечать статті 1219 ЦК України, оскільки право на участь у підприємстві позивач не міг успадкувати від його батьків. Він має право власності на майнові частки у статутному фонді підприємства згідно з рішеннями Гайсинського районного суду Вінницької області від 3 жовтня 2005 року у справі № 2-119/2005 і від 22 червня 2009 року у справі № 2-235/09. З приводу застосування в аналогічних правовідносинах статті 1219 ЦК України є відповідна практика Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України та Верховного Суду України.
      19.4. Суди замість позивача змінили підставу його позову. У позові немає ні підстав для визнання незаконним звільнення позивача як найманого працівника-керівника підприємства, ні відповідної вимоги. Єдиною підставою для позовних вимог є порушення підприємством вимог Статуту «в частині прийняття рішень органами управління без кворуму, а саме без працюючих співвласників, до яких позивач… відносить і себе» (т. 4, а. с. 151-152).
      (2) Позиція інших учасників справи
      20. Інші учасники процесу відзиви на касаційну скаргу не подали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      21. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішувати у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      22. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис передбачений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      23. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      24. Позивач вважає незаконними оскаржені рішення загальних зборів працюючих співвласників підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року і просить визнати їх недійсними, оскільки порушений порядок скликання та проведення цих зборів, а також відсутній необхідний кворум і повноваження на прийняття рішень. Суди першої й апеляційної інстанцій погодилися з позивачем.
      25. У касаційній скарзі підприємство стверджує, що спір є корпоративним, оскільки позивач як учасник підприємства подав позов про порушення вказаними рішеннями його прав на участь в управлінні підприємством.
      26. Згідно з пунктом 4 «Прикінцевих і перехідних положень» ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим кодексом, його положення застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (аналогічний за змістом припис передбачений у пункті 4 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України).
      27. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (частина перша статті 80 ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом (частина перша статті 83 ЦК України).
      28. Суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку (пункт 1 частини другої статті 55 ГК України).
      29. Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб`єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу) (частина перша статті 1 Закону України «Про підприємства в Україні» у редакції, чинній на момент створення підприємства; цей Закон втратив чинність 1 січня 2004 року відповідно до пункту 2 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України).
      30. Підприємство - це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами (частина перша статті 62 ГК України).
      31. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про підприємства в Україні» в Україні могли діяти колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу підприємства. Крім того, з огляду на існування згідно з частиною четвертою статті 2 Закону України «Про власність» (який втратив чинність 20 червня 2007 року на підставі Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27 квітня 2007 року) такої форми власності як колективна у частині першій статті 63 ГК України одним із видів підприємств залежно від форм власності було передбачене підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності).
      32. За іншою класифікацією - залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу - в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (частина третя статті 63 ГК України). Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства (частина п`ята статті 63 ГК України).
      33. З огляду на вказане за способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу колективне підприємство як різновид підприємства колективної власності (стаття 93 ГК України) є корпоративним. Учасники колективного підприємства незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між ними та цим підприємством щодо його створення, діяльності, управління або припинення діяльності є корпоративними (стаття 167 ГК України). Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 34 постанови від 13 листопада 2019 року у справі № 146/616/15-ц, у пункті 57 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 924/641/17.
      34. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до Статуту підприємство утворене членами його трудового колективу за їх спільним рішенням, діє на основі об`єднання майна та трудової діяльності учасників підприємства; співвласники мають право отримувати дохід від процентних нарахувань на їхні вклади та брати участь в управлінні підприємством, органами якого є загальні збори працюючих співвласників і правління.
      35. За обставинами, які встановили суди, позивач працював директором підприємства - головою правління, тобто був членом виконавчого органу підприємства.
      36. Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України (абзац перший пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення вказаної частини статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до набрання чинності 1 червня 2014 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року).
      37. Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина третя статті 99 ЦК України застосовна і до захисту корпоративних прав співвласників (учасників) колективного підприємства. Відповідно до цієї частини у зазначеній редакції члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов`язків.
      38. За змістом абзацу третього пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов`язків за юридичною природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов`язків є не у приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. Реалізація корпоративних прав на участь у управлінні товариством шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління. Такі рішення уповноваженого на це органу треба розглядати не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      39. «Усунення» відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України (у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року) є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин в учасників товариства має бути можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень (абзац п`ятий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      40. Зважаючи на це, зміст частини третьої статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення (абзац шостий пункту 3.2 мотивувальної частини, абзац перший пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      41. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України (абзац сьомий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України (абзац другий пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      42. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини стосовно припинення повноважень і відсторонення від виконання повноважень члена виконавчого органу колективного підприємства згідно з частиною третьою статті 99 ЦК України також не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Хоча відповідні рішення уповноваженого на їх прийняття органу вказаного підприємства можуть мати наслідки і в межах трудових відносин, але визначальними за таких обставин є відносини корпоративні.
      43. Отже, припинення повноважень члена виконавчого органу чи його тимчасове відсторонення від виконання повноважень відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є діями уповноваженого органу відповідного підприємства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння такого члена й унеможливлення здійснення ним повноважень з управління цим підприємством (див. аналогічні висновки, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (пункти 52-54), від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (пункти 33-35), від 8 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/10984/14-ц (пункти 32-40), від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (пункт 4.8), від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (пункти 57-60) від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17).
      44. З огляду на те, що позивач оскаржує рішення загальних зборів працюючих співвласників підприємства, пов`язані з діяльністю останнього і управлінням ним, Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд таких вимог може вимагати оцінювання законності дій зазначених зборів, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства. Тому спір у справі № 129/1033/13-ц в цілому стосується реалізації позивачем корпоративних прав у підприємстві.
      45. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції підпункту 1 пункту 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року (далі - Закон № 642-VII), який набрав чинності 28 березня 2014 року, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів(близький за змістом припис передбачає пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
      46. Отже, з 28 березня 2014 року процесуальний закон передбачив юрисдикцію господарського суду щодо розгляду справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством (фермерське господарство, кооператив, приватне, колективне підприємство тощо), та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 478/2192/13-ц). Однак до набрання чинності Законом № 642-VII юрисдикція господарського суду поширювалась лише на корпоративні відносини у господарських товариствах, які відповідно до частини другої статті 113 ЦК України можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства. Тому ініційований у суді до 28 березня 2014 року спір, що виник з корпоративних відносин в юридичній особі, яка не є господарським товариством, не належить до юрисдикції господарського суду.
      47. Оскільки позивач звернувся до суду у квітні 2013 року, а підприємство не є господарським товариством, такий спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
      (1.2) Щодо суті спору
      48. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      49. Оскільки касаційну скаргу у справі № 129/1033/13-цпідприємство подало у червні 2016 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення судів першої й апеляційної інстанцій на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
      50. Позивач, обґрунтовуючи незаконність рішень загальних зборів працюючих співвласників підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року, вказував, зокрема, на неповноважність цих зборів, які були проведені без повідомлення позивача, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а деякі - і без їхньої участі.
      51. Підприємство наполягало на тому, що, вирішуючи цей спір, суд насамперед мав встановити, чи має позивач право або інтерес, за захистом яких він звернувся до суду. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що такий інтерес є з огляду хоча би на те, що оскаржені рішення стосувалися, зокрема, звільнення позивача з посади директора підприємства та відсторонення від неї. У цій справі суди, враховуючи викладені в ухвалі від 3 червня 2015 року висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і застосувавши відповідні норми матеріального права, мали встановити: 1) чи набув позивач, успадкувавши від батька та матері майнові частки у статутному фонді підприємства, статус співвласника останнього відповідно до вимог його Статуту; 2) чи набув позивач статус працюючого співвласника підприємства згідно зі Статутом; 3) чи брали участь у загальних зборах працюючих співвласників, рішення яких оскаржує позивач, звільнені працівники.
      52. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, яка була до набрання чинності Законом № 460-IX).
      (1.2.1) Щодо права позивача на участь в управлінні підприємством
      53. За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про підприємства в Україні» у редакції, чинній на час створення підприємства, підприємство діє на підставі статуту, який затверджує власник (власники) майна. У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.
      54. Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу(частина перша статті 65 ГК України, з набранням чинності яким втратив чинність Закон України «Про підприємства в Україні»). Установчими документами суб`єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб`єкта господарювання (частина перша статті 57 ГК України).
      55. У підприємства, рішення загальних зборів працюючих співвласників якого оскаржив позивач, є і Статут, який дослідили суди першої й апеляційної інстанцій, і згаданий у Статуті установчий договір. Останній суди не досліджували, а жодна зі сторін його судам не надала.
      56. Суд апеляційної інстанції вказав, що Статути у редакціях 1996 і 2012 років є «єдиними нормативними актами», що визначають «порядок прийняття таких рішень при відсутності законодавчого врегулювання цих питань щодо колективних підприємств»(т. 4, а. с. 137).
      57. Велика Палата Верхового Суду частково погоджується з таким висновком і зауважує, що статут є актом, в якому закріплені локальні норми матеріального права, що врегульовують відносини, зокрема, стосовно управління юридичною особою, можуть визначати особливості спадкування частки у статутному капіталі (фонді) після смерті учасника (співвласника), а також передбачати порядок набуття спадкоємцем померлого учасника (співвласника) прав на участь у цій юридичній особі та на управління нею.
      58. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
      59. На основі об`єднання майна, підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників) діють корпоративні підприємства, до числа яких віднесені, зокрема, кооперативні підприємства та підприємства, що створюються у формі господарського товариства (частина п`ята статті 63 ГК України).
      60. Підприємство переконувало суд першої інстанції у тому, що до регулювання відносин у ньому можна застосувати за аналогією приписи цивільного законодавства про виробничі кооперативи (т. 2, а. с. 5-6). Позивач визнав, що колективне підприємство, як виробничий кооператив і господарське товариство, є корпоративним, але відрізняється від господарського товариства тим, що у колективному підприємстві члени мають працювати (т. 2, а. с. 51; т. 3, а. с. 17-18).
      61. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відповідно до абзацу четвертого статті 2 Закону України «Про кооперацію», чинного як на час ухвалення Гайсинським районним судом Вінницької області рішень від 3 жовтня 2005 року у справі № 2-1119/2005 і від 22 червня 2009 року у справі № 2-235/09 про визнання за позивачем права власності на майнові частки у статутному фонді підприємства в порядку спадкування після смерті батька та матері, так і на час виникнення спірних правовідносин, пов`язаних із прийняттям загальними зборами працюючих співвласників оскаржених рішень, саме виробничий кооператив утворюється шляхом об`єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов`язкової трудової участі з метою одержання прибутку. Крім того, відповідно до частини першої статті 163 ЦК України виробничим кооперативом як різновидом підприємницького товариства (стаття 84 ЦК України) є добровільне об`єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об`єднанні його членами майнових пайових внесків. Оскільки підприємство за його ознаками відповідає вказаному визначенню, то до спірних правовідносин слід застосувати правове регулювання, передбачене для виробничих кооперативів. Відтак, посилання підприємства в апеляційній і касаційній скаргах на норми, що регулюють участь у господарських товариствах, і на відповідну судову практику Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими.
      62. Згідно з пунктом 3.5 Статуту у редакції 1996 року у колективній власності підприємства є вклад (доля) кожного його учасника, розмір якого визначений установчим договором, а також участю кожного в збільшенні власності підприємства .
      63. Однією з підстав припинення членства у кооперативі є смерть члена кооперативу (абзац п`ятий статті 13 Закону України «Про кооперацію»). Право власності членів кооперативу-фізичних осіб на свою загальну частку успадковується (частина четверта статті 21 цього Закону).
      64. Стаття 23 Закону України «Про власність» у редакції, чинній як на час створення підприємства, так і на час ухвалення Гайсинським районним судом Вінницької області рішення від 3 жовтня 2005 року у справі № 2-1119/2005, передбачала, що працівники колективного підприємства мають вклади у його майні (частина друга). На такий вклад нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом, виходячи з результатів господарської діяльності підприємства (частина третя). А працівник, який припинив трудові відносини з підприємством, і спадкоємець померлого працівника, мають право на виплату вартості вкладу(частина четверта).
      65. Близьку за змістом норму передбачав і Статут у редакції 1996 року: спадкоємцям померлого працівника мала виплачуватися вартість його вкладу (долі) (пункт 3.6).
      66. Підприємство постійно спростовувало набуття позивачем за Статутом у редакції 1996 року статусу співвласника (т. 2, а. с. 3-4; т. 3, а. с. 46-47, 128, 196-197; т. 4, а. с. 75-77, 147-151), не заперечуючи його право власності на вклад у майні підприємства, та наполягало в апеляційній скарзі на тому, що саме терміном «вклад (доля)» оперував Статут підприємства у редакції 1996 року, і позивач згідно з цим Статутом і приписами актів цивільного законодавства мав право на виплату вартості вкладу, який мали його батько та матір, а не майнової частки у статутному фонді підприємства (т. 4, а. с. 77). Зрештою, позивач надавав суду перелік спадкоємців, які мали право на одержання саме вартості вкладу спадкодавців-співвласників, а не на участь в управлінні підприємством (т. 1, а. с. 15-16, 215-216). Серед цих спадкоємців є і позивач (т. 1, а. с. 15, 215).
      67. Підприємство в апеляційній скарзі звертало увагу на те, що суд першої інстанції неправильно застосував припис статті 1219 Цивільного кодексу України та наводило судову практику щодо її застосування (т. 4, а. с. 75-76). Проте суд апеляційної інстанції не дав відповідь на цей аргумент підприємства. У касаційній скарзі підприємство повторно наводить доводи щодо застосування приписів зазначених статей (т. 4, а. с. 148-151).
      68. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема право на участь у товариствах.
      69. У разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу (частина четверта статті 166 ЦК України).
      70. Відповідно до пункту 4.1 Статуту у редакції 1996 року у складі підприємства є: 1) співвласники - учасники підприємства, доля яких у колективній власності визначена установчим договором; 2) працівники. Перші володіють корпоративними правами, зокрема, на отримання доходу від процентних нарахувань на їхні вклади та на участь в управлінні підприємством. Другі за загальним правилом корпоративних прав не мають і набувають права й обов`язки відповідно до умов трудового договору. Однак, за змістом пункту 4.2 Статуту у вказаній редакції прийняті на роботу працівники можуть стати новими співвласниками за таких умов: 1) вони пропрацювали на підприємстві не менше трьох років; 2) подали особисту заяву; 3) здійснили відповідний внесок коштів, підтверджений майновим сертифікатом згідно з пунктами 3.5 і 5.1 Статуту у зазначеній редакції; 4) правління прийняло рішення про прийняття цих працівників до складу співвласників.
      71. Суди не встановили, що за Статутом у редакції 1996 року право на участь у загальних зборах працюючих співвласників підприємства набував кожен спадкоємець померлого працюючого співвласника. Отже, за встановлених судами обставин справи № 129/1033/13-ц право власності на майнову частку у статутному фонді підприємства не означало наявність права на участь в управлінні цим підприємством. Позивач, - за яким Гайсинський районний суд Вінницької області 3 жовтня 2005 року у справі № 2-1119/2005 (т. 1, а. с. 204) визнав у порядку спадкування право власності на Ѕ частину тієї майнової частки у статутному фонді підприємства, яка належала батькові позивача (не вказавши конкретний розмір такої частки), а 22 червня 2009 року у справі № 2-235/09 (т. 1, а. с. 205-206) визнав у порядку спадкування право власності на майнову частку у розмірі 0,1287 % статутного фонду підприємства після смерті матері, - був власником саме таких часток і міг за Статутом у редакції 1996 року, який залишався чинним і на час виникнення спірних правовідносин, претендувати або на виплату вартості вкладу (долі) померлих батьків, або - за дотримання критеріїв, визначених пунктом 4.2 Статуту, та за наявності відповідного рішення правління - на набуття статусу нового співвласника підприємства.
      72. Іншими словами, наявність у позивача права власності на майнові частки у статутному фонді підприємства не означало наявність у позивача статусу співвласника підприємства за критеріями, визначеними у пункті 4.2 Статуту в редакції 1996 року. А відповідність таким критеріям суди першої й апеляційної інстанцій на підставі зібраних доказів не встановили. Зокрема вказали, що позивач був призначений 3 березня 2010 року на посаду директора підприємства, про що внесений відповідний запис до державного реєстру (т. 4, а. с. 56, 135), тобто був прийнятий на роботу. Але не встановили те, що до виникнення спірних правовідносин у 2012 році він пропрацював на підприємстві не менше трьох років, а також те, що правління підприємства прийняло рішення про прийняття позивача до складу співвласників, як цього вимагав пункт 4.2 Статуту у редакції 1996 року. Тому висновок про те, що позивач є працюючим співвласником підприємства, який мав право на участь у загальних зборах таких співвласників не ґрунтується на нормах матеріального права.
      73. Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб (частина перша статті 163 ЦК України).Проте ні акти чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, ні Статут у редакції 1996 року не передбачали можливість участі на засадах членства у діяльності підприємства, зокрема у загальних зборах працюючих співвласників, інших осіб, ніж його співвласники, критерії визначення яких були встановлені у пункті 4.2 зазначеної редакції. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає відповідний аргумент касаційної скарги обґрунтованим.
      74. З огляду на викладене у Великої Палати Верховного Суду немає встановлених судами на підставі норм права обставин того, що на час виникнення спірних правовідносин позивач, маючи статус працівника підприємства, був також його співвласником, тобто що він був працюючим співвласником у розумінні Статуту у редакції 1996 року. Тому не має значення для вирішення спору посилання позивача та судів на редакцію Статуту, прийняту у липні 2012 року (т. 1, а. с. 19-25) загальними зборами, які, як встановили ці суди, скликав сам позивач і в яких разом з позивачем взяли участь тільки прийняті ним на роботу за трудовими угодами (т. 1, а. с. 56-60, 151-161, 167-172) з 4 червня 2012 року працівники ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7
      75. Суди першої й апеляційної інстанцій безпідставно не застосували до правовідносин стосовно порядку набуття членства у підприємстві: пункт 2 частини першої статті 1219 ЦК України про невходження до складу спадщини права на участь у товаристві; абзац п`ятий статті 13, частину четверту статті 21 Закону України «Про кооперацію» про смерть як підставу припинення членства у кооперативі та право члена кооперативу на спадкування його частки; частину четверту статті 23 Закону України «Про власність» для визначення прав позивача як спадкоємця його батька-співвласника підприємства; частину четверту статті 166 ЦК України про право спадкоємця померлого члена кооперативу набути членство в останньому, якщо інше не встановлено статутом. Крім того, суди неправильно застосували норми Статуту у редакції 1996 року як для визначення прав спадкоємця померлого співвласника, так і для встановлення кола співвласників підприємства.
      (1.2.2) Щодо неповноважності загальних зборів працюючих співвласників
      76. Дослідивши Статут, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до пункту 5.1 Статуту у редакції 1996 року «вищим органом управління підприємства є загальні збори працюючих співвласників, які мають майновий сертифікат і вклад (долю) в колективній власності, а між загальними зборами - правління колективного підприємства» (т. 4, а. с. 57, 136). Станом на час проведення «загальних зборів співвласників» 24 липня 2012 року діяв Статут у редакції від 14 липня 2012 року, згідно з пунктом 9.1 якого «вищим органом управління підприємства є загальні збори працюючих учасників підприємства» (т. 4, а. с. 57, 136). І в кожній з указаних редакцій Статуту «незмінним є те, що кворум визначається, виходячи із того, яка кількість працюючих співвласників бере участь у зборах, і саме останні наділені правом ухвалювати рішення на них» (т. 4, а. с. 57, 136).
      77. Суди першої й апеляційної інстанцій вказали, що за рішенням загальних зборів працюючих співвласників підприємствавід 3 березня 2010 року позивач був призначений на посаду директора, а на підставі наказу № 2 від 1 червня 2012 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стали з 4 червня 2012 року працівниками підприємства.
      78. Підприємство заперечувало факт працевлаштування ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 2, а. с. 6-7; т. 3, а. с. 47-49; т. 4, а. с. 77-79). Натомість позивач стверджував про наявність у цих осіб статусу співвласників підприємства, писав, що лише вказані особи були «працюючими співвласниками» (т. 1, а. с. 4), називав їх «працюючими учасниками» (т. 1, а. с. 244, 246). Мотивував неповноважність загальних зборів працюючих співвласників, рішення яких він оскаржив, зокрема, працевлаштуванням на підприємстві себе, а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 121-122, 242-243), але не доводив наявності у цих осіб згідно з пунктами 3.5 і 5.1 Статуту у редакції 1996 року (т. 2, а. с. 188, 190) майнових сертифікатів і вкладів (доль) у колективній власності.
      79. Передаючи 3 червня 2015 року справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав на те, що потрібно з`ясувати, яка кількість працюючих співвласників була на час проведення загальних зборів, що прийняли оскаржені рішення, чи були ті збори повноважними ухвалювати рішення, чи була для цього достатня кількість голосів, а також з урахуванням Статуту у редакціях 1996 і 2012 років перевірити доводи позивача про відсутність кворуму на відповідних загальних зборах.
      80. Суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частина третя статті 10, частина перша статті 60 ЦПК України у вказаній редакції). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплювала стаття 61 ЦПК України у тій же редакції (близькі за змістом приписи визначені у частині третій статті 12, частині першій статті 13, частина перша статті 81, статті 82 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у Великій Палаті Верховного Суду).
      81. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
      82. Суди обох попередніх інстанцій констатували неналежність повідомлення про проведення «загальних зборів співвласників» підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року позивача, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , назвавши їх усіх «працюючими співвласниками» (т. 4, а. с. 57, 136). Проте факти наявності у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 майнових сертифікатів і вкладів (доль) у колективній власності відповідно до пунктів 3.5 і 5.1 Статуту у редакції 1996 року та набуття ними статусу співвласників згідно з критеріями, передбаченими у пунктах 4.1 і 4.2 Статуту у тій же редакції, як і у ситуації з позивачем, суди першої й апеляційної інстанцій в оскаржених рішеннях не встановили. Суди обмежились констатацією того, що немає доказів незаконності прийняття вказаних осіб на роботу (т. 4, а. с. 57, 136).
      83. Суд першої інстанції, з`ясувавши, яка кількість осіб взяла участь у загальних зборах працюючих співвласників 5 червня 2012 року, 24 липня 2012 року та 5 березня 2013 року, не встановив, хто з них був звільненим з роботи. Натомість обмежився згадкою про те, що з наказів підприємства 2001 року № 10, 17, 22 «видно, що було звільнено значну частину працівників» (т. 4, а. с. 57). Крім того, суд першої інстанції констатував, що підприємство не надало докази того, що на час проведення «зборів співвласників» 5 червня 2012 року, 24 липня 2012 року та 5 березня 2013 року були інші працівники, ніж ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , і що у цих зборах брали участь «працюючі співвласники» (т. 4, а. с. 57).
      84. Суд же апеляційної інстанції зазначив, що представники сторін не заперечували відсутність на «позачергових зборах співвласників» 5 червня та 24 липня 2012 року працюючих співвласників (т. 4, а. с. 136), а також констатував відсутність у матеріалах справи доказів як того, хто саме був присутнім на загальних зборах працюючих співвласників підприємства, рішення яких оскаржив позивач, так і наявності у присутніх на тих зборах «часток у підприємстві та майнових сертифікатів, як передбачено статутом» (т. 4, а. с. 136-137).
      85. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що, виконуючи вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суди використали концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем. Так, суди першої й апеляційної інстанцій побудували аргументацію неповноважності загальних зборів працюючих співвласників, рішення яких оскаржив позивач, зокрема, на тому, що: сторони не заперечували відсутність на цих зборах працюючих співвласників; підприємство не надало доказів того, що у вказаних зборах взяли участь працюючі співвласники, і того, що на підприємстві були інші працівники, ніж ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ; а у матеріалах справи відсутні докази того, хто саме був присутнім на зазначених зборах, і наявності у присутніх часток у підприємстві та майнових сертифікатів. Крім того, суди попередніх інстанцій допустили логічну помилку, коли для обґрунтування наявності у зазначених осіб статусу працюючих співвласників підприємства вказали на відсутність доказів незаконності прийняття їх на роботу.
      86. Велика Палата Верховного Суду звертає теж увагу на те, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не є учасниками справи, не подавали жодних скарг про порушення їхнього права на участь в управлінні підприємством, а суд першої інстанції не залучав їх до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Крім того, позивач не підтвердив наявність у нього права захищати у суді права й інтереси інших осіб. Відтак, суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, оскільки не мали юридичних підстав встановлювати порушення загальними зборами працюючих співвласників підприємства означеного права ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під час прийняття рішень 5 червня 2012 року, 24 липня 2012 року та 5 березня 2013 року.
      87. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню (частина перша статті 61 ЦПК України у зазначеній редакції).
      88. У позовній заяві позивач визнав, що у загальних зборах працюючих співвласників підприємства, які відбулися 5 червня 2012 року, взяли участь ті особи, які раніше обрали позивача на посаду директора підприємства (т. 1, а. с. 5). Про неповноважність тих зборів, які обрали 3 березня 2010 року позивача на вказану посаду (т. 1, а. с. 50-51), він не зазначав і не стверджував, що того дня зі 146 осіб, які одноголосно за нього проголосували, частина була звільнена у 1996 і 2001 роках на підставі наказів, копії яких він надав суду (т. 1, а. с. 38, 39, 41).
      89. Суд першої інстанції вказав на те, що «нездійснення господарської діяльності підприємством, неналежне ведення документації, відсутність відомостей про нарахування і виплату заробітної плати не є безумовним доказом припинення трудових відносин зі співвласниками». Але, як і суд апеляційної інстанції, не встановив факт прийняття оскаржених рішень саме тими особами, які були звільнені з посад на підприємстві на підставі наказів 1996 і 2001 років, копії яких надав позивач (т. 1, а. с. 38, 39, 41). Суди також не встановили, чи взагалі у вказаних зборах брали участь звільнені працівники підприємства. Відтак, використання судом апеляційної інстанції терміну «не уповноважений та неіснуючий колегіальний орган - збори звільнених працівників» підприємства (т. 4, а. с. 137) на позначення органу, який прийняв оскаржені рішення, не ґрунтується на обставинах, які встановив як цей суд, так і суд першої інстанції.
      90. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що, не встановивши згідно з вимогами Статуту наявність у позивача, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 статусу працюючих співвласників, необхідного для участі у загальних зборах працюючих співвласників, не виявивши, що у таких зборах, рішення яких оскаржив позивач, брали участь конкретні особи, які не мали на це права, відсутні підстави для висновку про порушення порядку скликання та проведення тих зборів, визначення необхідного кворуму для ухвалення відповідних рішень. Отже, підстави для визнання їх недійсними відсутні.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      91. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
      92. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша - третя статті 412 ЦПК України у редакції, яка була до набрання чинності Законом № 460-IX).
      93. З огляду на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, за відсутності встановлених обставин, які мають значення для задоволення позовних вимог, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою. А томурішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
      (2.2) Щодо судових витрат
      94. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
      95. За подання у квітні 2013 року позовної заяви з декількома вимогами немайнового характеру позивач сплатив 114,70 грн судового збору (т. 1, а. с. 1).
      96. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, що була чинною на час звернення позивача до суду, за подання позовної заяви немайнового характеру справлявся судовий збір у розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.
      97. 5 квітня 2013 року Гайсинський районний суд Вінницької області постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху (т. 1, а. с. 65).
      98. 15 квітня 2013 року позивач подав змінену позовну заяву, в якій зазначив одну вимогу немайнового характеру: визнати незаконним «протокольне рішення позачергових зборів» підприємства від 5 червня 2012 року, «оформлене протоколом без номера» (т. 1, а. с. 68-70).
      99. 16 квітня 2013 року Гайсинський районний суд Вінницької області постановив ухвалу про відкриття провадження у справі (т. 1, а. с. 72).
      100. 2 жовтня 2013 року подав змінену позовну заяву, в якій зазначив декілька вимог немайнового характеру: про визнання недійсними рішень від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року, від 5 березня 2013 року, а також про зобов`язання Гайсинського РУЮ та Тростянецьке МУЮ внести до державного реєстру запис щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи та запис про зміну керівника юридичної особи і зміну складу підписантів (т. 1, а. с. 120-126). Докази сплати судового збору позивач не додав.
      101. 18 жовтня 2013 року позивач змінив предмет позову, заявивши вісім вимог немайнового характеру (т. 1, а. с. 241-249), однак не додав доказів доплати судового збору в установленому розмірі.
      102. 19 листопада 2015 року позивач у черговий раз змінив предмет позову, подавши заяву «про зменшення позовних вимог». Згідно з цією заявою просив суд розглянути три вимоги немайнового характеру, а решту (до Гайсинського РУЮ та Тростянецького МУЮ) - залишити без розгляду.
      103. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній у жовтні 2013 року на час зміни позивачем предмета позову, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру справлявся судовий збір у такому ж розмірі, що і на час звернення позивача до суду у квітні 2013 року - 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.
      104. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (частина перша статті 4 того ж Закону України у зазначеній редакції).
      105. Мінімальна заробітна плата на 1 січня 2013 року становила 1 147,00 грн. (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік»)
      106. Оскільки позивач, звертаючись до суду, заплатив судовий збір за одну вимогу немайнового характеру, а надалі змінив предмет позову, заявивши з урахуванням заяви від 19 листопада 2015 року три такі вимоги, він мав доплатити судовий збір за дві вимоги немайнового характеру у розмірі 114,7 грн х 2 = 229,40 грн.
      107. За подання 7 листопада 2014 року апеляційної скарги на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2014 року позивач сплатив судовий збір у розмірі 121,80 грн (т. 3, а. с. 87).
      108. За змістом частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, за її подання на рішення суду справлявся судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з немайновими вимогами.
      109. Оскільки за подання позовної заяви з трьома немайновими вимогами позивач мав заплатити судовий збір у розмірі 344,10 грн, то за подання апеляційної скарги 344,10 грн : 10 х 5 = 172,05 грн. Отже, за подання вказаної скарги позивач недоплатив судовий збір у розмірі 172,05 грн - 121,80 грн = 50,25 грн.
      110. За подання у лютому 2015 року касаційної скарги на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2014 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року позивач сплатив 170,52 грн судового збору (т. 3, а. с. 175).
      111. За змістом частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, за її подання на рішення суду справлявся судовий збір у розмірі 70 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з немайновими вимогами.
      112. Оскільки за подання позовної заяви з трьома немайновими вимогами позивач мав заплатити судовий збір у розмірі 344,10 грн, то за подання касаційної скарги 344,10 грн : 10 х 7 = 240,87 грн. Отже, за подання вказаної скарги позивач недоплатив судовий збір у розмірі 240,87 грн - 170,52 грн = 70,35 грн.
      113. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду встановила, що позивач сумарно недоплатив 229,40 грн + 50,25 грн + 70,35 грн =350,00 грн судового збору.
      114. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
      115. Під час нового розгляду справи за подання у березні 2016 року апеляційної скарги на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року підприємство сплатило 605,33 грн судового збору (т. 4, а. с. 74), а за подання у червні 2016 року касаційної скарги на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року - 661,44 грн судового збору (т. 4, а. с. 146).
      116. Оскільки Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалила нове рішення про відмову у позові, суми сплаченого підприємством судового збору слід покласти на позивача. Але Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що підприємство переплатило збір за подання апеляційної та касаційної скарг:
      116.1. За змістом частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання вказаної апеляційної скарги, за її подання справлявся судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Оскільки за подання позовної заяви позивач мав заплатити судовий збір у розмірі 344,10 грн, то за подання у березні 2016 року апеляційної скарги підприємство мало сплатити 344,10 грн : 10 х 11 = 378,51 грн. Отже, за подання вказаної скарги підприємство переплатило судовий збір у розмірі 605,33 грн - 378,51 грн = 226,82 грн.
      116.2. За змістом частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання вказаної апеляційної скарги, за її подання справлявся судовий збір у розмірі 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Оскільки за подання позовної заяви позивач мав заплатити судовий збір у розмірі 344,10 грн, то за подання у червні 2016 року касаційної скарги підприємство мало сплатити 344,10 грн : 10 х 12 = 412,92 грн. Отже, за подання вказаної скарги підприємство переплатило судовий збір у розмірі 661,44 грн - 412,92 грн = 248,52 грн.
      117. Таким чином, підприємство сумарно переплатило 226,82 грн + 248,52 грн = 475,34 грн судового збору та згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» має право заявити клопотання про повернення цієї суми з Державного бюджету України. А тому на позивача можна покласти лише ту суму сплаченого підприємством судового збору, яку воно мало сплатити за законом, тобто 605,33 грн + 661,44 грн - 475,34 грн = 791,43 грн.
      Керуючись частинами першою та тринадцятою статті 141, частиною першою та третьою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Колективного підприємства «Гайсинська меблева фабрика» задовольнити.
      2. Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову у позові.
      3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ):
      у дохід Державного бюджету України - 350,00 грн недоплаченого судового збору;
      на користь Колективного підприємства «Гайсинська меблева фабрика» (23700, Вінницька область, місто Гайсин, вулиця Українська, 41; ідентифікаційний код: 05486548) - 791,43 грн судового збору, з яких 378,51 грн - за подання апеляційної скарги та 412,92 грн - за подання касаційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. Р. Кібенко
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88952196
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 296/9355/18
      Провадження № 14-581цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кангор Трейд» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та витребування майна із чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, прийняту у складі суддів Галацевич О.М., Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обгрунтування позовних вимог
      1. У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кангор Трейд» (далі - ТОВ «Кангор Трейд») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 18 липня 2017 року, укладений між ТОВ «Кангор Трейд» та ОСОБА_1 , а також застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 транспортний засіб марки BMW, моделі Х6, номерний знак НОМЕР_1 .
      2. Позовна заява мотивована тим, що 27 липня 2017 року між ОСОБА_1 як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ленакс Україна» (далі - ТОВ «Ленакс Україна») як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Кангор Трейд».
      3. Після укладення зазначеного договору, під час інвентаризації активів ТОВ «Кангор Трейд» було з`ясовано, що на балансі підприємства обліковується транспортний засіб марки BMW, моделі Х6, номерний знак НОМЕР_1 . Однак, фактично вказаного транспортного засобу виявлено не було.
      4. Серед установчих документів ТОВ «Кангор Трейд» було виявлено рішення засновника (власника) товариства - ОСОБА_1 від 14 липня 2017 року, згідно з яким він вирішив у зв`язку з виробничою необхідністю продати за балансовою вартістю вказаний транспортний засіб. Договір купівлі-продажу транспортного засобу від 18 липня 2017 року та акт приймання - передачі транспортного засобу від імені продавця (ТОВ «Кангор Трейд») підписав ОСОБА_2 . При цьому покупцем вказаного транспортного засобу є сам ОСОБА_1
      5. Позивач стверджував, що вказаний договір купівлі-продажу укладений з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема підписаний від імені
      ТОВ «Кангор Трейд» особою, яка не мала на це повноважень, що є підставою для визнання його недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - повернення транспортного засобу ТОВ «Кангор Трейд».
      Короткий зміст судових рішень
      6. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 18 лютого 2019 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
      7. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки виник між юридичною особою - ТОВ «Кангор Трейд» та його учасником (засновником) ОСОБА_1 , який вибув зі складу учасників (засновників) цього товариства вже після відчуження на користь відповідача спірного автомобіля, який входить до переліку основних засобів позивача. Вказаний спірний договір купівлі-продажу стосується рухомого майна, що перебуває у власності та користуванні суб`єктів господарювання.
      8. Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 18 лютого 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      9. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що посилання суду першої інстанції на ту обставину, що спір у цій справі виник із корпоративних правовідносин є помилковим, оскільки такий спір не пов`язаний із створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності ТОВ «Кангор Трейд». Крім того, вимоги про витребування майна стосуються ОСОБА_1 як фізичної особи, а не суб`єкта господарювання.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      10. У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишивши в силі ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 18 лютого 2019 року.
      11. Касаційна скарга мотивована тим, що спір, який виник є корпоративним та має розглядатися в порядку господарського судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      12. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      13. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі відкрито касаційне провадження та витребувано її із суду першої інстанції.
      14. 11 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      15. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      16. 09 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду у письмовому провадженні.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      17. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      18. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      19. Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      20. За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      21. Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      22. З частини першої статті 20 ГПК України зокрема вбачається, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, у тому числі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, зокрема у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані із діяльністю та управлінням такої юридичної особи.
      23. При цьому із обгрунтування вказаного позову та змісту позовних вимог вбачається, що даний спір виник між позивачем - ТОВ «Кангор Трейд» та його учасником (засновником) - ОСОБА_1 з приводу відчуження на користь останнього основних засобів ТОВ «Кангор Трейд» у виді вищевказаного спірного автомобіля в період, коли ОСОБА_1 ще не вибув зі складу учасників (засновників) вказаного товариства, тобто спір стосується управління та діяльності юридичної особи
      24. ТОВ «Кангор Трейд»просило визнати недійсним вищевказаний спірний договір купівлі-продажу транспортного засобу від 18 липня 2017 року, укладений з ОСОБА_1 , посилаючись на ту обставину, що цей оспорюваний правочин порушує права позивача, оскільки підписаний від імені ТОВ «Кангор Трейд» особою, яка не мала на це повноважень.
      25. Враховуючи ті обставини, що оспорюваний правочин був вчинений на підставі рішення ОСОБА_1 як засновника (власника) товариства, покупцем вказаного транспортного засобу був сам ОСОБА_1 , який потім відчужив 100 % частку у статутному капіталі товариства на користь ТОВ «Ленакс Україна», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір господарського товариства з його учасником (засновником), який вибув з цього товариства, є тісно пов`язаним із корпоративними відносинами, а тому має розглядатися за правилами господарського судочинства.
      26. При цьому відповідно до пункту 1 частини другої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      27. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції правильно вважав, що вказаний спір є таким, що підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому обґрунтовано закрив провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
      28. Безпідставно скасувавши законну й обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні норм процесуального права, у зв`язку із чим зробив неправильний висновок щодо розгляду спору у цій справі в порядку цивільного судочинства.
      29. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      30. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
      Щодо судових витрат
      31. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      32. Оскільки задовольняється касаційна скарга ОСОБА_1 , який звільнений від сплати судового збору (копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 т. 2, а. с. 4), то з ТОВ «Кангор Трейд» в доход держави необхідно стягнути судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 280 грн.
      Керуючись статтями 141, 400, 402, 403, 409, 413, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Постанову Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року скасувати, ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 18 лютого 2019 року залишити в силі.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кангор Трейд» (місцезнаходження: провулок Залізняка Максима, 18 Б, місто Шепетівка, Хмельницька область, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39906252) в доход держави судовий збір у розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривень.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      С .В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич
      Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська
      О.Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 88952216
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/12217/19
      Провадження № 12-24гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Кібенко О. Р.,
      суддів: Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»
      на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2019 року, постановлену суддею Карабань Я. А.,
      та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Мальченко А. О., Дідиченко М. А., Пономаренка Є. Ю.,
      у справі № 910/12217/19
      за позовом Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» в інтересах юридичної особи - Дочірнього підприємства «Чорноморнафтогазінвест» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»
      до директора Дочірнього підприємства «Чорноморнафтогазінвест» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_1 , повноваження якого припинені,
      про стягнення 235 752,05 грн збитків.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. У вересні 2019 року Акціонерне товариство «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі - АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз») в інтересах юридичної особи - Дочірнього підприємства «Чорноморнафтогазінвест» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі - ДП «Чорноморнафтогазінвест», ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» відповідно) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до директора ДП «Чорноморнафтогазінвест» ОСОБА_1, повноваження якого припинені, про стягнення 235 752,05 грн збитків, заподіяних юридичній особі діями її посадової особи.
      2. Позов мотивовано такими обставинами:
      1.1. ДП «Чорноморнафтогазінвест» було створене 18 листопада 2009 року рішенням загальних зборів АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз». На підставі наказу ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» № 255-к від 10 жовтня 2012 року ОСОБА_1 за сумісництвом був призначений на посаду директора ДП «Чорноморнафтогазінвест» з 01 жовтня 2012 року. З ним був укладений трудовий договір від 01 жовтня 2012 року.
      1.2. Відповідно до наказу ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» № 230-к від 15 вересня 2011 року ОСОБА_1 за основним місцем роботи займав посаду заступника начальника відділу зовнішніх зв`язків апарату управління, а на підставі наказу № 35-к від 08 вересня 2014 року ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_1 переведено з посади заступника начальника відділу зовнішніх зв`язків апарату управління на посаду радника голови правління відділу економіки та фінансів апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз».
      1.3. Протягом 2016-2018 років посадові обов`язки головного бухгалтера ДП «Чорноморнафтогазінвест» виконував ОСОБА_2 за сумісництвом, тоді як основним місцем його роботи була посада головного бухгалтера ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз».
      1.4. На підставі службового розслідування, проведеного відповідно до положень підпункту 9.6.1 Статуту ДП «Чорноморнафтогазінвест» у 2018 році, було встановлено факти незаконного нарахування та виплати заробітної плати за період 2016-2018 років: ОСОБА_1 в розмірі 134 415 грн та ОСОБА_2 в розмірі 101 337,05 грн, разом 235 752,02 грн.
      1.5. Відповідно до Статуту ДП «Чорноморнафтогазінвест» директор здійснює керівництво діяльністю підприємства, організовує його господарську діяльність, ведення обліку та звітності, забезпечує ведення обліку результатів роботи, визначає форму і систему оплати праці, режим роботи тощо.
      1.6. ДП «Чорноморнафтогазінвест» протягом 2016-2018 років статутної діяльності не здійснювало (через обставини непереборної сили - збройну агресію Російської Федерації), активів власних не мало, за весь період роботи директором було видано лише 18 наказів, більшість з яких не пов`язана з управлінням господарською діяльністю підприємства, а стосується питань роботи з персоналом.
      1.7. Відповідно до обліку робочого часу за основним місцем роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 2016 по 2018 рік установлено повний робочий день з 08:30 по 17:30 (40 годин на тиждень / 8 годин на день), тоді як у цей же період у табелі обліку використання робочого часу в ДП «Чорноморнафтогазінвест» ними внесено інформацію про виконання роботи за сумісництвом упродовж 4 годин кожного робочого дня. Порівняльний аналіз документів (табелів) з обліку робочого часу, що знаходяться у ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» та ДП «Чорноморнафтогазінвест», свідчать про те, що тривалість робочого часу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 становила 12 годин на день.
      1.8. На підставі положень статті 22, частини третьої статті 92, статті 1166 Цивільного кодексу України, статті 89 Господарського кодексу України ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» в інтересах ДП «Чорноморнафтогазінвест» просить стягнути з колишнього директора ДП «Чорноморнафтогазінвест» ОСОБА_1 збитки, завдані ним ДП «Чорноморнафтогазінвест» у розмірі 235 752,05 грн.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 13 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відмовив у відкритті провадження, оскільки позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Цією ж ухвалою роз`яснено позивачу про те, що спір віднесено до вирішення судами загальної юрисдикції.
      4. Судові рішення мотивовані тим, що цей спір відповідно до пункту 12 частини першої статті 20 цього Кодексу не належить вирішенню господарським судом, оскільки виник саме з трудових відносин сторін щодо їх оформлення, табелювання робочого часу, правильності та обґрунтованості нарахування заробітної плати посадовим особам ДП «Чорноморнафтогазінвест» за виконання ними трудових обов`язків на посадах за сумісництвом під час виконання ними ж своїх посадових обов?язків за основним місцем роботи.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      5. У січні 2020 року АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      6. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження, дійшли помилкового висновку, що спір виник із трудових відносин, і не застосували при визначенні юрисдикції спору норми пункту 12 частини першої статті 20 та частини першої статті 54 ГПК України, відповідно до яких господарські суди розглядають справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, також за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах. Так скаржник стверджує, що у цій справі встановлено такі обставини:
      6.1. АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» володіє 100% статутного капіталу ДП «Чорноморнафтогазінвест», що становить 1 667 200 грн.
      6.2. ОСОБА_1 є директором ДП «Чорноморнафтогазінвест» - посадовою особою органу управління ДП, повноваження якої припинені.
      6.3. АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» звернулося з позовом про стягнення збитків, завданих незаконним нарахуванням заробітної плати ОСОБА_1 як директором ДП «Чорноморнафтогазінвест».
      6.4. АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» звернулося до суду не від власного імені (як роботодавець ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), а від імені та в інтересах ДП «Чорноморнафтогазінвест» як власник цього підприємства, оскільки воно не має можливості звернутися самостійно через відсутність коштів, персоналу, арешт рахунків, що унеможливлює захист інтересів у суді, в тому числі сплату судового збору та здійснення витрат на правничу допомогу
      6.5. АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» не зверталося із жодними вимогами до ОСОБА_2 , який не є відповідачем у спорі.
      7. Скаржник також посилається на те, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували правовий висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 904/4669/18, а послалися на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у справі № 904/4654/18, яка не є релевантною до справи № 910/12217/19.
      8. У заяві від 9 квітня 2020 року скаржник просить повернути справу до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з посиланням на правову позицію, яка міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 638/15118/16-ц, якою вже вирішено юрисдикційний спір за подібних обставин.
      Доводи інших учасників справи
      9. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 березня 2020 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки предметом касаційного розгляду є питання визначення юрисдикції цього спору.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      11. У поданому до суду в порядку господарського судочинства позові АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», яке звернулось в інтересах ДП «Чорноморнафтогазінвест», просило стягнути з директора цього підприємства, повноваження якого припинені, 235 752,05 грн на відшкодування збитків, завданих ним як посадовою особою підприємства безпідставним нарахуванням та виплатою заробітної плати.
      12. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      13. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
      14. Так, у пункті 12 частини першої цієї статті передбачено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
      15. Відповідно до частини першої статті 54 ГПК України власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.
      16. АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» володіє 100 % статутного капіталу ДП, що становить 1 667 200 грн, тобто є єдиним учасником цього підприємства.
      17. Стаття 65 Господарського кодексу України передбачає, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
      18. ОСОБА_1 був директором ДП «Чорноморнафтогазінвест», призначеним наказом ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» № 255-к. З ОСОБА_1 відповідно до статті 65 Господарського кодексу України учасником (уповноваженим ним органом) був укладений трудовий договір від 01 жовтня 2012 року. Тобто ОСОБА_1 був керівником, посадовою особою ДП «Чорноморнафтогазінвест», повноваження якої на момент звернення до суду припинені.
      19. Таким чином, правовідносини, які виникли між ДП «Чорноморнафтогазінвест» та ОСОБА_1 щодо відшкодування збитків, завданих безпідставною виплатою заробітної плати, стосуються дій відповідача під час здійснення ним своїх повноважень саме як посадової особи - директора підприємства.
      20. Наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 трудових відносин з АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» (працюють за основним місцем роботи), а також трудових відносин з ДП «Чорноморнафтогазінвест» (працюють за сумісництвом) не впливає характер спірних відносин.
      21. Суди дійшли висновку про те, що спір виник із трудових відносин, посилаючись на те, що позивачем надано трудові договори, накази, табелі обліку робочого часу, оборотно-сальдові відомості нарахування заробітної плати та ін. Втім, суди не звернули уваги на те, що надані позивачем документи стосувалися двох різних юридичних осіб - АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» та ДП «Чорноморнафтогазінвест» і були надані як докази завданих ДП «Чорноморнафтогазінвест» збитків.
      22. АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» та ДП «Чорноморнафтогазінвест» є самостійними юридичними особами, хоча й пов`язані відносинами залежності. Заробітна плата, про незаконність нарахування та виплати якої стверджує позивач, виплачувалася за рахунок коштів ДП «Чорноморнафтогазінвест» (пункт 3.1 трудового договору від 01 жовтня 2012 року, том 1, а.с. 63 ), тому й збитки, які позивач (яким фактично є дочірнє підприємство) просить стягнути, могли бути завдані саме дочірньому підприємству, а не АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» (яке діє в інтересах позивача).
      23. Суди не звернули уваги на те, що АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», діючи в інтересах ДП «Чорноморнафтогазінвест» як його учасник, звертається до ОСОБА_1 як до керівника підприємства з вимогами про стягнення збитків, а не як роботодавець з позовом до працівника про стягнення безпідставно набутої заробітної плати.
      24. Пункт 1 частини першої статті 175 ГПК України підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
      25. Аналіз змісту та підстав позову, поданого ДП «Чорноморнафтогазінвест» (в особі АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз»), свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо завданих юридичній особі збитків діями її посадової особи, повноваження якої припинені.
      26. Подібний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 638/15118/16-ц, де було зазначено, що правовідносини, які виникли між ТОВ «Славія» та його генеральним директором, щодо відшкодування збитків, завданих неповерненням автомобіля, стосуються дій або бездіяльності відповідача під час здійснення ним своїх повноважень як посадової особи. Вказані правовідносини за своєю суттю є господарськими, хоч і виявлені після звільнення з посади генерального директора цього товариства, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Те, що у справі № 910/12217/19, яка розглядається Великою Палатою Верховного Суду,директор, крім трудових відносин з дочірнім підприємством, також мав трудові відносини з власником (засновником) цього підприємства, який звертається з позовом в інтересах цього підприємства до директора про стягнення збитків, не впливає на визначення юрисдикції спору. Такий спір є господарським і має розглядатися господарським судом відповідно до пункту 12 частини першої статті 20, частини першою статті 54 ГПК України.
      27. Велика Палата Верховного Суду також погоджується з аргументами скаржника щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанції про відсутність у скаржника права звертатися до суду в інтересах іншої особи з посиланням на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 904/4654/18. У цій справі компанія FOLIONA MANAGEMENT LIMITED, яка володіла часткою у розмірі 22,6022 % у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральний універсальний магазин» зверталася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральний універсальний магазин Дніпро» про скасування державної реєстрації права, витребовування майна, яке належить товариству, із чужого незаконного володіння. Звернення до суду в інтересах Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універсальний магазин» компанія FOLIONA MANAGEMENT LIMITED обґрунтовувала суттєвим порушенням майнових та корпоративних прав компанії. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні такої справи має значення наявність порушення прав саме особи, в інтересах якої поданий позов, а не особи, яка його подала. Суди встановили, що компанія FOLIONA MANAGEMENT LIMITED звернулася до суду з позовом за захистом прав та інтересів Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універсальний магазин» поза відносинами представництва, за відсутності доказів наявності таких відносин, що не узгоджується з вимогами процесуального законодавства. Таким чином, у справі № 904/4654/18 позивач звертався з позовом в інтересах товариства не до посадової особи цього товариства, а до третьої особи, позов був не про відшкодування збитків, а містив інші позовні вимоги. Як уже було зазначено вище, можливість подання відповідного позову власника (учасника, акціонера) юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків прямо передбачена пунктом 12 частини першої статті 20, частиною першою статті 54 ГПК України.
      28. Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції. Тому висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України є помилковими.
      ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
      Щодо суті касаційної скарги
      29. За змістом пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду
      30. Відповідно до частини шостої статті 310 цього ж Кодексу підставою для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      31. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» підлягає задоволенню, а судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи до місцевого господарського суду для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
      Щодо судового збору
      32. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про направлення справи на розгляд до місцевого господарського суду, то розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору.
      Висновок щодо застосування норми права
      33. Наявність трудових відносин між власником (учасником, акціонером) юридичної особи та посадовою особою цієї юридичної особи не впливає на визначення юрисдикції спорів за позовом власника (учасника, акціонера) до такої посадової особи щодо відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями або бездіяльністю посадової особи, поданим власником (учасником, акціонером) в інтересах юридичної особи. Такі спори підлягають розгляду господарськими судами відповідно до пункту 12 частини першої статті 20, частини першої статті 54 ГПК України.
      34. Згідно із частиною другою статті 54 ГПК України зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов`язки без згоди власника (учасника, акціонера), який подав позов. Посадова особа, до якої пред`явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі. Таким чином, власник (учасник, акціонер) юридичної особи є представником юридичної особи у такому спорі відповідно до норми закону (законне представництво) і для такого представництва йому не потрібні інші правові підстави (договір чи довіреність).
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Відмовити у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про повернення справи № 910/12217/19 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      2.Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» задовольнити.
      3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року у справі № 910/12217/19 скасувати.
      4. Справу № 910/12217/19 направити до господарського суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
      Судді: Т. О. Анцупова О. С. Золотніков
      С. В. Бакуліна В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима В. В. Пророк
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88815574