Постанова ВП-ВС про адміністративну юрисдикцію спору щодо стягнення з державного казначейства за ст. 625 ЦК сум у зв'язку з несвоєчасним поверненням ПДВ

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/4590/19

Провадження № 12-189гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді -доповідача Бакуліної С. В.,

суддів Антонюк Н. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 7 серпня 2019 року (головуючий Дідиченко М. А., судді Мартюк А. І., Жук Г. А.) у справі № 910/4590/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до 1) Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, 2) Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві, про стягнення грошових коштів

У С Т А Н О В И Л А :

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві та Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві про стягнення грошових коштів у розмірі 635 233,56 грн, з яких: інфляційні втрати - 508 967,61 грн та 3 % річних - 126 265,95 грн.

2. На обґрунтування заявлених позовних вимог Товариство зазначило, що внаслідок прострочення відшкодування з Державного бюджету України суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1 572 401,00 грн на користь позивача відповідно до норм чинного законодавства України підлягають стягненню з Державного бюджету України інфляційні втрати та 3 % річних, які нараховані на суму заборгованості за період з 11 квітня 2016 року по 13 грудня 2018 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 5 червня 2019 року провадження у цій справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), дійшовши висновку про те, що справа не відноситься до юрисдикції господарських судів, а є справою суду адміністративної юрисдикції, оскільки спір у ній виник у зв`язку з відшкодуванням шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

4. Північний апеляційний господарський суд постановою від 7 серпня 2019 року скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 5 червня 2019 року, а справу передав на розгляд до Господарського суду міста Києва, зазначивши, що за своїм змістом та суттю правовідносини щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку з простроченням відшкодування суми ПДВ на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням суб`єктного складу сторін у цій справі, до якого не входять фізичні особи, носять характер приватноправових відносин, а тому цей спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог

5. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду

від 7 серпня 2019 року, Головне управління Державної фіскальної служби України у місті Києві (далі - ГУ ДФС) звернулося з касаційною скаргою (з урахуванням уточнень) до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати зазначене судове рішення повністю та закрити провадження у цій справі.

6. На обґрунтування касаційної скарги ГУ ДФС, зокрема, зазначило, що спір у цій справі не відноситься до юрисдикції господарського суду, а має вирішуватися

в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач оскаржує дії / бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Позиція інших учасників справи

7. У наданому до суду відзиві Товариство заперечує проти наведених у касаційній скарзі доводів та зазначає, що оскільки предметом спору у цій справі є вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, заявлених на підставі статті 625 ЦК України внаслідок неправомірної поведінки держаних органів щодо несвоєчасного повернення бюджетного відшкодування суми ПДВ, стягнутої рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2018 року у справі № 826/1962/16, то з огляду на суб`єктний склад сторін спору, такі вимоги повинні розглядатись у порядку господарського судочинства.

8. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Рух касаційної скарги

9. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою

від 10 жовтня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі та передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб`єктної та предметної юрисдикції.

10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 листопада 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів та аргументів учасників справи

11. Оскільки ГУ ДФС оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

12. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

13. Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

14. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

15. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

16. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

19. Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

20. Пунктом 200.7 статті 200 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

21. На підставі пункту 200.8 статті 200 ПК України до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.

22. Пунктом 200.10 статті 200 ПК України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

23. Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

24. Згідно з пунктом 200.13 статті 200 ПК України на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

25. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

26. На думку судів попередніх інстанцій, податкова декларація з ПДВ за вересень 2015 року була подана Товариством до податкового органу та отримана останнім

20 жовтня 2015 року, тобто в останній день граничного терміну подання / отримання такої декларації. Податковий орган повинен був відповідно до статті 200 ПК Українипровести до 19 листопада 2015 року камеральну перевірку заявлених у ній даних та до 24 листопада 2015 року - подати до органу Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) висновок із зазначенням суми ПДВ в розмірі 1 572 401,00 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету, а орган Казначейства - перерахувати такі кошти Товариству до 01 грудня 2015 року.

27. Однак податковим органом камеральну перевірку не проведено, висновку до органу Казначейства не надано, що призвело до виникнення з 02 грудня 2015 року бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ перед позивачем.

28. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва

від 27 червня 2018 року у справі № 826/1962/16, що набрало законної сили відповідно до ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року, бюджетна заборгованість з відшкодування ПДВ в розмірі 1 572 401,00 грн стягнута з Державного бюджету України на користь Товариства.

29. У зв`язку з цим, на думку позивача, внаслідок прострочення відшкодування з Державного бюджету України суми ПДВ в розмірі 1 572 401,00 грн на його користь відповідно до норм чинного законодавства України підлягають стягненню з Державного бюджету України інфляційні нарахування та 3 % річних, які нараховані на суму заборгованості за період з 11 квітня 2016 року по 13 грудня 2018 року, внаслідок чого й утворилась заборгованість за вказаним правочином.

30. Пунктом 14.1.18. ст. 14 ПК України, передбачено, що бюджетне відшкодування - це відшкодування від`ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника.

31. Відповідно пункту 1статті 1 ПК України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

32. Відповідно до статті 1 ЦК Україницивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

33. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

34. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

35. Відповідно до пункту 23 статті 200 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ зі змінами та доповненнями суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

36. У зв`язку із цим Товариство звернулося з позовом № 826/17030/18 про порушення строків відшкодування ПДВ у розмірі 1 572 401,00 грн за вересень

2015 року (декларація з ПДВ №9215171310) та одночасно просило стягнути з Державного бюджету України пеню в розмірі 879 443,88 грн за порушення строків відшкодування ПДВ з 02 грудня 2015 по 18 жовтня 2018 року.

37. Відповідно до пункту 8 частини першої ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

38. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

39. Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2018 року у справі № 826/1962/16, що набрало законної сили відповідно до ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року, бюджетна заборгованість з відшкодування ПДВ у розмірі 1 572 401,00 грн стягнута з Державного бюджету України на користь Товариства.

40. Тобто позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про прийняття судом одного з рішень про відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

41. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що звернення позивача до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення інфляційних нарахувань та суми 3% річних є видом відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. За змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому закономабо договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і неустойка. Зокрема, пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

42. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. При цьому у справі, що розглядається, заявлена була лише вимога про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, не поєднана з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України.

43. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

44. У справі, що розглядається, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною - вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. При вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів перед судом обов`язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.

45. Ураховуючи зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

46. Відповідно до статті 231 ГПК Українигосподарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

47. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

48. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення не передаючи справи на новий розгляд.

49. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції також має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

50. Перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції зі зміною його мотивування.

Висновки щодо розподілу судових витрат

51. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

52. Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинні бути зазначені: новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

53. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги ГУ ДФС та скасування рішення суду апеляційної інстанції, а такожзалишення в силі рішення суду першої інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 306, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 7 серпня 2019 року у справі № 910/4590/19 скасувати.

3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 5 червня 2019 року у справі № 910/4590/19 змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови, в решті зазначене судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

С. В. Бакуліна

Судді: Н. О. Антонюк

Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов

Н. П. Лященко

М. І. Гриців

О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима

Л. І. Рогач

В. І. Данішевська

О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна

О. С. Ткачук

О. С. Золотніков

В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко

О. Г. Яновська

В. С. Князєв

Джерело: ЄДРСР 89252068

[ANTIRAID]

Чергове рішення із серії "погода та вітер". Велика палата не відходячи від своїх попередніх висновків зробила повністю протилежний висновок.

Суд зазначив, що у справі, що розглядається, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною - вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. При вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів перед судом обов`язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.

Ураховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що цей спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Не дивлячись на те що спір з відшкодування ПДВ вже вирішено в адміністративному суді.