Постанова ВС-КАС щодо визнання незаконним та нечинним порядку визнання правочинів нікчемними на стадії ліквідації банку
By
ANTIRAID, in Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?
2 members have voted
-
Пользователи
-
Similar Content
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 826/332/15
Провадження № 11-751апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Національного банку України (далі - НБУ) в особі Головного управління НБУ по місту Києву та Київській області до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» Ожга Євгенія Вікторовича (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, Банк відповідно), Фонду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 березня 2015 року (суддя Амельохін В. В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року (судді Горбань Н. І., Земляна Г. В., Сорочко Є. О.),
УСТАНОВИЛА:
У січні 2015 року НБУ звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду в частині неперерахування коштів, отриманих від позичальників Банку, права вимоги за кредитами яких перебувають у заставі НБУ, для позачергового задоволення вимог останнього, а також зобов`язати уповноважену особу Фонду перерахувати кошти, обліковані на окремому аналітичному рахунку в Банку, на користь НБУ та в подальшому перераховувати такі кошти позивачу не пізніше ніж наступного робочого дня з дня їх отримання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, НБУ послався на те, що з огляду на початок із 16 квітня 2014 року здійснення процедури ліквідації Банку та призначення уповноваженої особи Фонду, вважається таким, що настав строк виконання грошових зобов`язань Банку за укладеним з НБУ договором стабілізаційного кредиту, який, серед іншого, було забезпечено договором застави прав вимоги за кредитами, наданими позичальникам Банку.
Кредиторські вимоги за договором стабілізаційного кредиту 8 травня 2014 року було заявлено позивачем до Банку та підтверджено останнім.
НБУ зазначив, що на виконання умов договору застави прав вимоги за кредитами в Банку, вимог Закону України «Про заставу» та Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна Банку та формування ліквідаційної маси кошти, отримані від позичальників Банку, права вимоги за кредитами яких перебувають у заставі позивача, та акумульовані Банком, мали бути перераховані НБУ.
Проте уповноваженою особою Фонду, незважаючи на неодноразові вимоги НБУ про позачергове задоволення вимог перерахувати йому акумульовані кошти позичальників Банку, цього протиправно не зроблено з безпідставним посиланням на те, що кредиторські вимоги НБУ віднесено до сьомої черги вимог кредиторів, а також на можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, заставна вартість якого є достатньою для покриття заборгованості Банку за стабілізаційним кредитом.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 6 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року, позов НБУ задовольнив.
У ході розгляду справи суди встановили таке.
28 грудня 2012 року НБУ та Банк уклали договір про надання стабілізаційного кредиту № 01 (далі - Кредитний договір).
За умовами Кредитного договору кредитор (НБУ) надає позичальнику (Банк) стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності в сумі 80 000 000 грн на строк з 3 січня 2013 року до 31 грудня 2014 року (включно).
28 грудня 2012 року НБУ та Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Пріорітет Україна» уклали іпотечний договір № 2624, за змістом якого він забезпечує вимоги НБУ, що випливають з договору про надання стабілізаційного кредиту від 28 грудня 2012 року № 01 та будь-яких додаткових договорів до нього, які укладені між сторонами та будуть укладені в майбутньому.
Згідно з пунктом 5 іпотечного договору на забезпечення виконання Банком зобов`язань за Кредитним договором ТОВ «Пріорітет Україна» надало в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме майновий комплекс (літ. «А», «В», «Г») загальною площею 3469,30 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Нова, 1. Відповідно до пункту 9 іпотечного договору загальна вартість предмета іпотеки складає 64 686 382,86 грн.
28 грудня 2012 року НБУ та Публічне акціонерне товариство «Сеніко» (далі - ПАТ «Сеніко») уклали іпотечний договір № 2625, за умовами якого він забезпечує вимоги НБУ, що випливають з Кредитного договору та будь-яких додаткових договорів до нього, що укладені між сторонами та будуть укладені в майбутньому. Згідно з пунктом 5 іпотечного договору на забезпечення виконання Банком зобов`язань за Кредитним договором ПАТ «Сеніко» надало в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме цілісний майновий комплекс - 22 цегляні будівлі (літ. «А», «Б», «В», «Г», «Д», «Е», «З», «К», «Л», «Ж», «М», «Н», «С», «Т», «Ф», «Ш», «О», «П», «Р», «Х», «Щ», «Ч») загальною площею 5765,90 кв. м. Сторони домовились, що загальна вартість предмета іпотеки складає 66 000 000 грн.
На забезпечення виконання зобов`язань Банку за укладеним із НБУ Кредитним договором між ними також укладено договір застави майнових прав від 12 квітня 2013 року № 01 (далі - Договір застави), предметом застави за яким є майнові права за договорами про надання кредиту, що укладені Банком з фізичними особами, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору.
Згідно з пунктом 3.4.7 Договору застави Банк у разі дострокового витребування погашення боржниками заборгованості за кредитними договорами (кредиту та процентів за користування ним) зобов`язаний наступного робочого дня з дати зарахування грошових коштів від боржника на рахунок Банку перерахувати отримані грошові кошти на користь НБУ як заставодержателя.
16 квітня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 29 про початок здійснення процедури ліквідації Банку та призначення уповноваженої особи Фонду з 17 години 30 хвилин 16 квітня 2014 року по 15 квітня 2015 року.
8 травня 2014 року НБУ звернувся до уповноваженої особи Фонду із заявою № 06-306/8107 про визнання його кредитором Банку, в якій повідомлено, що заборгованість останнього станом на 7 травня 2014 року за Кредитним договором становить 74 939 285, 22 грн, у зв`язку із чим позивач просив врахувати в реєстрі вимог кредиторів Банку вимоги НБУ на вказану суму.
Уповноваженою особою Фонду подано на затвердження, а виконавчою дирекцією Фонду затверджено результати інвентаризації майна та формування ліквідаційної маси.
НБУ неодноразово звертався до уповноваженої особи Фонду з вимогами щодо акумуляції та перерахування коштів, отриманих від позичальників Банку, майнові права за якими перебувають у заставі НБУ на забезпечення Кредитного договору, однак у відповідь відповідач лише підтверджував отримання Банком таких коштів, проте не здійснював їх перерахування з посиланням на те, що вимоги НБУ віднесено до сьомої черги вимог кредиторів і що інше заставне майно акціонерів повністю забезпечує погашення заборгованості за стабілізаційним кредитом.
Крім того, уповноважена особа Фонду як на підставу для неперерахування НБУ коштів, отриманих від позичальників Банку, для позачергового задоволення вимог НБУ посилалася на те, що останній вже звернувся до Господарського суду міста Києва з позовами до ПАТ «Сеніко» та ТОВ «Пріорітет Україна» про звернення стягнення на предмети іпотеки для задоволення вимог за Кредитним договором.
У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про протиправність неперерахування НБУ уповноваженою особою Фонду коштів, отриманих від позичальників Банку, права вимоги за кредитами яких перебувають у заставі НБУ, для позачергового задоволення вимог останнього.
Суди керувалися тим, що в силу вимог пункту 3 частини другої статті 46 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 4452-VI) з дня призначення уповноваженої особи Фонду, тобто з 16 квітня 2014 року, у Банку виник обов`язок у повному обсязі повернути НБУ кошти (та нараховані проценти за користування ними), отримані за Кредитним договором. При цьому частиною п`ятою статті 590 Цивільного кодексу України, як і частиною четвертою статті 20 Закону України «Про заставу» передбачено право НБУ як заставодержателя на власний розсуд обирати черговість та предмет, щодо якого здійснюється звернення стягнення, в тому числі звернути стягнення на всі речі (права) одночасно.
У свою чергу, Банк якзаставодавець при одержанні від своїх боржників у рахунок виконання зобов`язань грошових сум, які стали предметом застави, зобов`язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави (стаття 52 Закону України «Про заставу»).
Таким чином, на переконання судів попередніх інстанцій, з огляду на наведені вимоги законодавства, а також згідно з пунктом 2.21 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, уповноважена особа Банку після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна Банку та формування ліквідаційної маси була зобов`язана перераховувати НБУ кошти, що надійшли та надходили на погашення заборгованості за кредитами Банку, майнові права за якими знаходились у заставі НБУ відповідно до Договору застави.
Не погодившись із такими судовими рішеннями, уповноважена особа Фонду подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ці судові рішення, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову та закрити провадження у справі в частині позовних вимог до уповноваженої особи Фонду.
Касаційна скарга, серед іншого, обґрунтована неможливістю розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства та віднесення її до юрисдикції господарських судів, оскільки спірні правовідносини виникли з приводу стягнення з одного господарюючого суб`єкта на користь іншого коштів за кредитним договором, забезпеченим договором застави майнових прав.
Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не подали.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Як установлено матеріалами справи, НБУ звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на зобов`язання уповноваженої особи Фонду перерахувати на користь НБУ кошти для позачергового задоволення кредиторських вимог останнього за договором про надання стабілізаційного кредиту за рахунок заставлених Банком на забезпечення виконання цього договору майнових прав вимоги за кредитами у Банку.
Обґрунтовуючи подання цього позову до адміністративного суду, НБУ послався на публічно-правовий характер спірних правовідносин з огляду на особливий статус Фонду, який за Законом № 4452-VI є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
Зазначений Закон встановлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
На підставі частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема: вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 44 Закону № 4452-VI Фонд призначає уповноважену особу Фонду та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за винятком випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.
Статтею 46 Закону № 4452-VI передбачено, що уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов`язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду (частина перша).
З дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється; строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав (частина друга).
За частиною четвертою статті 46 Закону № 4452-VI протягом трьох днів з дня призначення уповноваженої особи Фонду керівники банку (або уповноважена особа, якщо в банку здійснювалася тимчасова адміністрація) забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку уповноваженій особі Фонду.
Статтею 48 зазначеного Закону передбачено, що уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження:
1) виконує повноваження органів управління банку;
2) приймає до свого відання майно (кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу та виконує функції з управління та реалізації майна банку;
3) складає не пізніше ніж через три дні з дня свого призначення перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду;
4) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів;
5) у встановленому законодавством порядку вживає заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб;
6) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю;
7) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх;
8) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, які підлягають обов`язковому зберіганню;
9) виконує повноваження, які визначені частиною другою статті 37 цього Закону;
10) здійснює відчуження активів і зобов`язань банку в разі, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, за змістом наведених правових норм, на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог юридичної особи до суб`єкта господарювання - Банку, що ліквідується) та виникли саме з Банком.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
Зазначене дає підстави стверджувати, що лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені НБУ вимоги випливають із зобов`язань Банку за укладеними між ними договорами.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у цій справі щодо права НБУ на позачергове задоволення його кредиторських вимог за договором про надання Банку стабілізаційного кредиту за рахунок заставлених останнім на забезпечення виконання цього договору майнових прав вимоги за кредитами у Банку та щодо обов`язку уповноваженої особи Фонду перерахувати на користь НБУ відповідні кошти не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Такий висновок відповідає висновку, висловленому раніше Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах № 826/7532/16 та № 811/568/16 відповідно.
Ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржувані в цій справі судові рішення ухвалено без дотримання правил предметної юрисдикції.
За нормами частини третьої статті 3 КАС у чинній редакції провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
На підставі частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Отже, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 березня 2015 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 рокупідлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
За змістом частини третьої статті 354 КАС у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
За правилами частини першої статті 239 КАС якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат на підставі частини шостої статті 139 КАС не здійснюється.
Керуючись статтями 238, 239, 341, 345, 349, 354, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» Ожга Євгенія Вікторовича задовольнити частково.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року скасувати, провадження у справі закрити.
3. Роз`яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
О. Б. Прокопенко
Судді:
Т. О. Анцупова
В. С. Князєв
С. В. Бакуліна
Л. М. Лобойко
Ю. Л. Власов
Н. П. Лященко
М. І. Гриців
Л. І. Рогач
Д. А. Гудима
О. С. Ткачук
Ж. М. Єленіна
В. Ю. Уркевич
О. С. Золотніков
О. Г. Яновська
О. Р. Кібенко
Джерело: ЄДРСР 90228192
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 804/4602/16
Провадження № 11-153апп20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Князєва В. С.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішення, податкової вимоги, зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Соборному районі міста Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року (суддя Царікова О. В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року (судді Білак С. В., Юрко І. В., Шальєва В. А.),
У С Т А Н О В И Л А :
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У липні 2014 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Саламандра» (далі - ПрАТ «СК «Саламандра», раніше - ПрАТ «СК «Дніпроінмед», ПрАТ «СК «Дім Страхування») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (у подальшому - Державна податкова інспекція у Соборному районі міста Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області; далі - ДПІ), у якому просило:
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 16 червня 2014 року № 1463-25;
- визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 17 червня 2014 року;
- визнати протиправними вимоги, що містяться в запиті ДПІ від 18 червня 2014 року № 21649/10/25-0;
- зобов`язати внести до інформаційних систем органів доходів і зборів дані про сплату позивачем авансового внеску з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 1 591 380,00 грн за платіжним дорученням від 01 квітня 2014 року № 239.
2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що передумов для винесення спірної вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу не було з огляду на своєчасність подання платіжного документа до банку для перерахування податку з розрахункового рахунку до державного бюджету. Тому відповідач зобов`язаний внести до інформаційних систем органів доходів і зборів відповідні дані про сплату позивачем податкового зобов`язання.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 30 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року, позов задовольнив.
4. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 червня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
5. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 04 жовтня 2016 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною та скасував податкову вимогу ДПІ від 16 червня 2014 року № 1463-25. Визнав протиправним та скасував рішення ДПІ про опис майна у податкову заставу від 17 червня 2014 року. Зобов`язав відповідача внести до інформаційних систем органів доходів і зборів дані про сплату ПрАТ «СК «Саламандра» авансового внеску з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 1 591 380 грн за платіжним дорученням від 01 квітня 2014 року № 239. В іншій частині позову відмовив.
6. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
7. Судові рішення мотивовано тим, що виконання платником зобов`язання по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов`язання пов`язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування сум податку за умови належного оформлення таких документів та наявності необхідної суми на розрахунковому рахунку платника, а тому неперерахування податку, збору не є наслідком винних дій платника податку, а отже, до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред`явлена вимога про сплату податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
8. У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
9. Скаржник зазначає, зокрема, що згідно з отриманою ним інформацією від банку, в якому обслуговується позивач, станом на час подачі ним платіжного доручення коштів, необхідних для його виконання, на розрахунковому рахунку платника не було. Відповідач уважає, що позивачем не вчинено необхідних дій по сплаті самостійно узгодженого податкового зобов`язання.
Позиція інших учасників справи
10. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
11. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження у цій справі.
12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) викладено в новій редакції.
13. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (у чинній редакції) визначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
14. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 09 квітня 2020 року призначив справу до розгляду.
15. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 квітня 2020 року справу за позовом ПрАТ «СК «Саламандра» до ДПІ про визнання протиправними та скасування рішення, податкової вимоги, зобов`язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС.
16. Таке рішення колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду мотивувала необхідністю відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2004 року № 8/140.
17. Верховний Суд України, розглянувши справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Шосткинський міськмолкомбінат» до Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсною податкової вимоги, дійшов висновків, що визначальним для спірних правовідносин є те, з чиєї вини не відбулося повне внесення податку, збору (обов`язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. Коли це не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред`явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
18. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що така позиція Верховного Суду України не враховує того, що в результаті неналежного виконання своїх обов`язків у договірних відносинах між клієнтом і банком одним із учасників негативні наслідки не повинні наставати для державного бюджету, тобто неперерахування податків з вини банку не може розцінюватись як автоматичне виконання обов`язків платником податків щодо сплати податку перед бюджетом.
19. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 лютого 2020 року прийняла та призначила цю справу до розгляду у порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
20. ПрАТ «СК «Саламандра» зареєстроване 18 листопада 1994 року Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради за № 12241200000002340 та знаходиться на податковому обліку у відповідача, місцезнаходження товариства: м. Дніпропетровськ, вул. Короленко, 21.
21. На підставі пункту 54.1 статті 54, абзацу четвертого пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (далі - ПК) в уточнюючій податковій декларації з податку на доходи (прибуток) страховика за 2013 рік позивач розрахував та, відповідно, узгодив суму щомісячного авансового внеску з податку на прибуток у розмірі 253 116,00 грн, що підлягає сплаті протягом дванадцяти місяців, починаючи з березня 2014 року.
22. Платіжним дорученням від 01 квітня 2014 року № 239 ПрАТ «СК «Саламандра» сплатило зі свого рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в ПАТ «АВТОКРАЗБАНК», на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі міста Дніпропетровська в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області № 31114163700005 суму авансового внеску з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 1 591 380,00 грн. Вказане платіжне доручення прийняте банком, що підтверджується його штампом.
23. Згідно з банківською випискою по особових рахунках ПАТ «АВТОКРАЗБАНК», сформованою 02 квітня 2014 року, станом на 01 квітня 2014 року на банківському рахунку позивача були наявні грошові кошти у сумі 1 592 000,00 грн.
24. Проте банківською установою платіжне доручення позивача від 01 квітня 2014 року № 239 не виконано.
25. Листом від 02 квітня 2014 року № 45/91-02 ПАТ «АВТОКРАЗБАНК» повідомило позивача щодо платіжного доручення з перерахування коштів до державного бюджету у розмірі 1 591 380,00 грн, зокрема, що для забезпечення технічної можливості повністю виконати зобов`язання банку з перерахування цієї суми ПАТ «АВТОКРАЗБАНК» просить розбити цей платіж на декілька більш дрібних, датованих однією датою, зробивши помітку «заміна на основі листа банку від 02 квітня 2014 року № 45/91-02», зі збереженням загальної суми до оплати.
26. Листом від 30 квітня 2014 року № 776 позивач повідомив ДПІ про невиконання банківською установою платіжного доручення від 01 квітня 2014 року № 239.
27. На це відповідач листом від 15 травня 2014 року № 16382/00/04-63-20-0215 повідомив, що кошти у сумі 1 591 380,00 грн згідно з платіжним дорученням від 01 квітня 2014 року № 239 на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі міста Дніпропетровська в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області не надходили.
28. Позивач звернувся із скаргою до Управління Національного банку України в Полтавській області щодо невиконання ПАТ «АВТОКРАЗБАНК» платіжного доручення від 01 квітня 2014 року № 239.
29. Листом від 23 травня 2014 року № 03-049/2251 Управління Національного банку України в Полтавській області повідомило позивача про те, що за результатам розгляду скарги були виявлені порушення банком вимог законодавства та нормативних документів Національного банку України, у зв`язку з чим посадові особи банку були притягнуті до адміністративної відповідальності, а до самого банку був застосований захід впливу, передбачений чинним законодавством.
30. У зв`язку з наявністю у позивача податкового боргу станом на 15 червня 2014 року відповідачем 16 червня 2014 року винесено на адресу ПрАТ «СК «Саламандра» податкову вимогу № 1463-25 щодо сплати за узгодженим грошовим зобов`язанням авансового внеску з податку на прибуток страхових організацій у розмірі 97 690,00 грн. Одночасно відповідач повідомив, що з 01 травня 2014 року на будь-яке майно позивача розповсюджується право податкової застави, а на суму податкового боргу нараховується пеня та штрафи; майно, що перебуває у власності позивача, підлягає опису у податкову заставу; також зобов`язано позивача надати інформацію про майно й документи, необхідні для опису у податкову заставу, та про суму дебіторської заборгованості станом на звітну дату з переліком дебіторів.
31. 17 червня 2014 року ДПІ прийнято рішення про опис майна позивача у податкову заставу.
32. 18 червня 2014 року ДПІ складено запит № 21649/10/25-0 керівнику ПрАТ «СК «Саламандра», яким у зв`язку з наявністю у позивача податкового боргу станом на 13 червня 2014 року у сумі 97 690,00 грн вимагається його погасити або надати інформацію: про власне майно та документи, необхідні для його опису у податкову заставу з наведенням детальної характеристики кожного предмета (вага, метраж, розмір, вид, колір, товарний знак, проба, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо), вартості (балансова на останню дату), його місцезнаходження; суму дебіторської заборгованості станом на звітну дату, перелік дебіторів (назва, код ЄДРПОУ, місце основної реєстрації та сума заборгованості).
33. У той же час ПрАТ «СК «Саламандра» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПАТ «АВТОКРАЗБАНК» з вимогою про зобов`язання виконати платіжне доручення від 01 квітня 2014 року № 239.
34. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року у справі № 904/3324/14 позовні вимоги ПрАТ «СК «Саламандра» задоволено: зобов`язано ПАТ «АВТОКРАЗБАНК» виконати платіжне доручення від 01 квітня 2014 року № 239 та здійснити перерахування авансового внеску з податку на прибуток за 2014 рік в розмірі 1 591 380,00 грн з поточного рахунку ПрАТ «СК «Саламандра» № НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_2 Управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі міста Дніпропетровська.
35. Про це судове рішення позивач повідомив ДПІ листом від 24 липня 2014 року № 1172.
36. При цьому позивач, не погоджуючись із податковою вимогою, рішенням про опис майна у податкову заставу та запитом про погашення заборгованості або про надання інформації щодо наявності та опису майна, звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування
37. Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) окрім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
38. Пунктом 57.1 статті 57 ПК визначено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.
39. Відповідно до пункту 129.6 статті 129 ПК за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
40. Так, статтею 22 Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що ініціювання переказу здійснюється, зокрема, за платіжним дорученням. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту.
41. Верховний Суд України, вирішуючи спір за аналогічних обставин, врегульованих релевантними нормами права, у постанові від 06 квітня 2004 року № 8/140 дійшов висновку, що у разі невиконання банком платіжного доручення на перерахування податку відповідальність не може наставати для платника. Визначальним при вирішенні спору за таких обставин про скасування податкової вимоги є те, з чиєї вини не відбулося повне внесення податку до бюджету або державного цільового фонду. Коли таке незарахування не є наслідком винних дій платника, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред`явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
42. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України, з огляду на таке.
Обґрунтування відступу від правової позиції Великою Палатою Верховного Суду та оцінка позовних вимог
43. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Chapman v. the United Kingdom», заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
44. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
45. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
46. З метою встановлення чіткого критерію застосування судами статті 129.6 статті 129 ПК Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2004 року № 8/140, зазначаючи таке.
47. Згідно з пунктами 36.1 та 36.5 статті 36 ПК податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
48. Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
49. Пунктом 14.1.175 статті 14 ПК передбачено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
50. Пунктом 14.1.153 статті 14 ПК визначено, що податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
51. Положеннями статті 59 ПК установлено, що в разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
52. З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що внаслідок невиконання податкового зобов`язання зі сплати самостійно визначеного авансового внеску з податку на прибуток у позивача утворилася податкова заборгованість.
53. За загальним правилом відповідальність за неналежне виконання податкового обов`язку несе платник.
54. Це визначено статтею 109 ПК, відповідно до якої податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
55. Статтею 111 ПК визначені види відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
56. Пунктом 126.1 статті 126 ПК визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.
57. Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
58. Таким чином, у ПК під відповідальністю за несвоєчасну сплату самостійно визначеного податкового зобов`язання розуміється застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
59. Разом з тим положення статті 129 ПК містять застереження щодо застосування до платника відповідальності за неналежне виконання податкового зобов`язання.
60. Як уже зазначалося пунктом 129.6 статті 129 ПК передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду.
61. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
62. Таким чином, платник звільнений від відповідальності у вигляді штрафу та/або пені за порушення строків або неповний обсяг перерахованого податкового зобов`язання у разі, якщо такі дії/або бездіяльність вчинені обслуговуючим його банком, оскільки вини та/або умислу у невчасній чи не в повному обсязі сплаті податкового зобов`язання у діях платника у цьому випадку немає.
63. Водночас відповідно до пункту 113.2 статті 113 ПК застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов`язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.
64. Із загальних положень статті 38 ПК також випливає, що належним виконанням податкового зобов`язання є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань.
65. Таким чином, звільнення платника від відповідальності за порушення строків погашення податкового зобов`язання не свідчить про звільнення від обов`язку виконати податкове зобов`язання.
66. Крім того, слід звернути увагу і на положення статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до яких переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
67. Наведена норма також свідчить про те, що належним виконанням податкового зобов`язання шляхом ініціювання платником переказу є надходження коштів від платника на відповідний казначейський рахунок.
68. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступає від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2004 року № 8/140, та зазначає про те, що у разі несвоєчасного або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов`язку сплатити в повному обсязі податкове зобов`язання.
69. З огляду на те, що оспорювана позивачем податкова вимога не є формою чи видом притягнення платника до відповідальності (не є за своєю суттю фінансовою санкцією у вигляді штрафу та/або пені), а свідчить про необхідність погашення суми податкового зобов`язання, відтак немає підстав і для її скасування, оскільки податкове зобов`язання на момент її винесення податковим органом належно виконане не було.
70. Крім того, саме у платника податків, а не у відповідного державного органу, існували договірні відносини із банком, цей банк в даному випадку надавав платнику податків відповідні банківські послуги, як контрагент по господарському договору про банківське обслуговування. Позивач був вільний у виборі відповідного контрагенту (банку) для здійснення зберігання та переказів його коштів, тому невиконання своїх обов`язків банком-контрагентом відноситься до комерційних ризиків позивача, і не може бути перекладено на державу.
71. Виходячи з викладеного, відсутні підстави і для задоволення решти позовних вимог.
72. Так, пунктом 14.1.155 статті 14 ПК визначено, що податкова застава - це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.
73. Відповідно до підпункту 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 ПК право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.
74. Пунктом 89.2 статті 89 ПК передбачено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
75. Таким чином, з огляду на несплату в установлений строк позивачем самостійно визначеної суми грошового зобов`язання та, відповідно, утворення податкової заборгованості податковим органом правомірно застосовано податкову заставу.
76. Відповідно до пункту 73.3 статті 73 ПК контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: зокрема, за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства.
77. Виходячи із загальних положень статті 126 ПК несплата узгодженої суми грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток є порушенням правил сплати (перерахування) податків, відтак - надає контролюючому органу встановлене статтею 73 ПК право на отримання інформації за письмовим запитом.
78. Крім того, відповідно до пункту 89.4 статті 89 ПК у разі якщо платник податків, зокрема, не подає документів, необхідних для опису майна у податкову заставу, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.
79. З огляду на те, що ДПІ правомірно прийнято рішення про опис майна у податкову заставу внаслідок порушення позивачем обов`язку зі сплати самостійно визначеної суми грошового зобов`язання, то контролюючий орган має право і на одержання інформації щодо майна позивача, яким така застава може бути забезпечена.
80. Окрім того, виходячи із наявності у позивача податкової заборгованості зі сплати самостійно визначеної суми грошового зобов`язання, у ДПІ немає підстав для внесення до інформаційних систем органів доходів і зборів даних про належне виконання позивачем податкового зобов`язання, а саме - сплату авансового внеску з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 1 591 380,00 грн за платіжним дорученням від 01 квітня 2014 року № 239.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
81. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність винесеної відповідачем податкової вимоги від 16 червня 2014 року № 1463-25 та про наявність підстав для задоволення решти позовних вимог.
82. Доводи скаржника щодо правомірності та законності своїх дій при винесенні податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
83. Відтак рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
84. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині.
85. За змістом частин першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Висновки щодо розподілу судових витрат
86. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
87. Новий розподіл судових витрат, виходячи зі змісту статті 139 КАС, відбувається у разі повного або часткового задоволення позовних вимог судом апеляційної або касаційної інстанції, однак, цією постановою Велика Палата Верховного Суду ухвалила відмовити у задоволенні позовних вимог, тому новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соборному районі міста Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області задовольнити.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року скасувати.
3. У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
В. С. Князєв
Судді:
Т. О. Анцупова
Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна
Н. П. Лященко
Ю. Л. Власов
О. Б. Прокопенко
М. І. Гриців
Л. І. Рогач
Д. А. Гудима
О. С. Ткачук
Ж. М. Єленіна
В. Ю. Уркевич
О. С. Золотніков
О. Г. Яновська
О. Р. Кібенко
Джерело: ЄДРСР 90228193
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
Іменем України
19 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 761/35141/17
Провадження № 14-474цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О.С.,
суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії по зміні черговості кредиторських вимог, за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2018 року, ухвалене суддею Осауловим А.А., та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, прийняту у складі суддів Приходька К.П., Таргоній Д.О., Ігнатченко Н.В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
1. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії по зміні черговості кредиторських вимог з 7 черги до 2 черги акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі -ПАТ «КБ «Надра»).
2. Позов мотивовано тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 компенсацію за роботу у вихідні дні в розмірі 2645 грн 88 коп., суму індексації компенсації за роботу в вихідні дні в розмірі 1 542 грн 54 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 338 672 грн 64 коп.
3. У зв`язку з ліквідацією ПАТ «КБ «Надра», позивач 08 липня 2015 року звернулась до уповноваженої особи Фонду із заявою про задоволення вимог на загальну суму 342 861 грн 06 коп. як кредитора, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (2 черга).
4. Листом Уповноваженої особи Фонду від 19 листопада 2015 року позивача повідомлено, що її визнано кредитором ПАТ КБ «Надра». Разом з тим належні від ПАТ КБ «Надра» грошові суми були включені до різних черг кредиторських вимог, зокрема кредиторські вимоги по виплаті компенсації за роботу у вихідні та неробочі дні та компенсації втрати частини заробітної плати внаслідок порушення строків її виплати було включено до 2 черги, а вимоги в частині компенсаційної виплати за порушення права на оплату праці (середній заробіток за час затримки розрахунку) у розмірі 338 672 грн 64 коп. - до 7 черги.
5. Позивач вважає такі дії відповідача щодо віднесення частини її кредиторських вимог до 7 черги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вимогам Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця», статті 124 Конституції України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо обов`язковості судових рішень, у зв`язку з чим просила задовольнити її позов.
Короткий зміст судових рішень
6. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2018 року, залишеним без зміни постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним включення уповноваженою особою Фонду кредиторських вимог ОСОБА_1 на суму 338 672 грн 64 коп. до ПАТ «КБ «Надра» до 7-ї черги у реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра». Зобов`язану уповноважену особу Фонду змінити черговість кредиторських вимог ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» на суму 338 672 грн 64 коп., стягнутих згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2015 року, до кредиторських вимог другої черги у реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра». Розподілено судові витрати.
7. Судові рішення мотивовані тим, що зобов`язання ПАТ «КБ «Надра» перед позивачем виникли до початку процедури ліквідації, рішенням суду на користь останньої стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку і ці вимоги згідно з пунктом 2 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» входять до другої черги кредиторських вимог як вимоги щодо виплати заробітної плати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. 14 грудня 2018 року уповноважена особа Фонду Стрюкова І.О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись при цьому на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку входить у структуру заробітної плати, тому помилково вважали, що вимоги позивача до банку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають зарахуванню до другої черги акцептованих вимог кредиторів банку.
Доводи інших учасників справи
9. 30 січня 2019 року надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення без змін.
10. 4 липня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми.
Рух справи в суді касаційної інстанції
11. Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з Шевченківського районного суду м. Києва.
12. 07 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
13. 02 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
14. 12 листопада 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про відвід суддів Ткачука О.С., Ситнік О.М., Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. на підставі пункту 5 частини першої статті 36 та статті 37 ЦПК України.
15. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду відмовлено.
Короткий виклад обставин справи
16. Судами встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 компенсацію за роботу у вихідні дні в розмірі 2645 грн 88 коп., суму індексації компенсації за роботу в вихідні дні в розмірі 1 542 грн 54 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 338 672 грн 64 коп.
17. У зв`язку з ліквідацією ПАТ «КБ «Надра», ОСОБА_1 08 липня 2015 року звернулась до Уповноваженої особи Фонду із заявою про задоволення вимог на загальну суму 342 861 грн 06 коп. як кредитора, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (2 черга).
18. Листом Уповноваженої особи Фонду від 19 листопада 2015 року позивача повідомлено, що її визнано кредитором ПАТ «КБ «Надра». Разом з тим належні від ПАТ «КБ «Надра» грошові суми були включені до різних черг кредиторських вимог, зокрема кредиторські вимоги по виплаті компенсації за роботу у вихідні та неробочі дні та компенсації втрати частини заробітної плати внаслідок порушення строків її виплати було включено до 2 черги, а вимоги в частині компенсаційної виплати за порушення права на оплату праці (середній заробіток за час затримки розрахунку) в розмірі 338 672 грн 64 коп. - до 7 черги.
19. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що середній заробіток за час затримки розрахунку входить до фонду заробітної плати, тому її вимоги в частині виплати цього заробітку мають бути включені до 2 черги
20. Позивач вважає такі дії відповідача щодо віднесення частини її кредиторських вимог до 7 черги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вимогам Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця», статті 124 Конституції України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо обов`язковості судових рішень, у зв`язку з чим просила задовольнити її позов.
Позиція Верховного Суду
21. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
22. Статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
23. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
24. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
25. Водночас відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні.
26. При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема компенсація працівникам втрат частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці».
27. До такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
28. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
29. Зважаючи на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що присуджений до стягнення за рішенням суду середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає задоволенню відповідно до пункту 7 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в сьому чергу.
30. Аналогічний висновок щодо черговості задоволення вимог кредитора до боржника, який перебуває у стадії ліквідації, про відшкодування сум, передбачених статтею 117 КЗпП України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступати від якої немає підстав.
31. Отже, уповноважена особа Фонду правомірно включила вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до сьомої черги вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра». Відтак, позов ОСОБА_1 Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
32. Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та безпідставно вважали, що вимоги позивача про стягнення сум, передбачених статтею 117 КЗпП України, підлягають включенню до другої черги вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра».
33. Ураховуючи викладене, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Щодо судових витрат
34. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
35. Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
36. Ураховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , судові витрати покладаються на неї.
Керуючись статтями 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА :
Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення у справі.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії по зміні черговості кредиторських вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової Ірини Олександрівни (ЄДРПОУ 20025456, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 15) сплачені ним суми судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 920 (одна тисяча дев`ятсот двадцять) гривень та касаційної скарги - у розмірі 2 560 (дві тисячі п`ятсот шістдесят) гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя -доповідач О.С. Ткачук
Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
Т .О. Анцупова В.С. Князєв
С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
В.В. Британчук Н.П. Лященко
Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
М.І. Гриців В.В. Пророк
В.І. Данішевська Л.І. Рогач
Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич
О.С. Золотніков О.Г. Яновська
Джерело: ЄДРСР 90021622
-
Завідома неправосудна Постанова ВП-ВС що обмежує право вкладника банку на визнання правочину дійснимBy ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 750/3917/17
Провадження № 14-24цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» (далі - АТ «Дельта банк», банк),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта банк» (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду відповідно),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу АТ «Дельта банк» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 червня 2017 року у складі судді Карапута Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року у складі колегії суддів Кузюри Л. В., Бечка Є. М., Лакізи Г. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Дельта банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - уповноважена особа Фонду, про захист прав споживача фінансових послуг та
ВСТАНОВИЛА:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати дійсним укладений 9 лютого 2015 року нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях; визнати за нею право на відшкодування заборгованості за цим вкладом у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду.
1.2. На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що 9 лютого 2015 року вона та АТ «Дельта банк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) у гривнях, відповідно до умов якого банк залучив як депозит суму у розмірі 200 000,00 грн на строк до 8 серпня 2015 року.
1.3. Листом АТ «Дельта банк» від 1 жовтня 2015 року повідомило ОСОБА_1 , що укладений ними договір є нікчемним у силу вимог статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року№ 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»(далі - Закон № 4452-VI).
1.4. Крім того, позивачка вказала, що її не повідомлено про включення до загального переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. При цьому жодних правових підстав для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників АТ «Дельта банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, немає. Також позивачка зауважила, що 2 вересня 2016 року вона особисто отримала нараховані на суму вкладу відсотки у розмірі 2 043,15 грн.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дійсним укладений 9 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 «Найкращий від Миколая» у гривнях. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
2.2. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що оскільки зарахування коштів на вкладний рахунок позивачки відбувалося відповідно до вимог закону та згідно з умовами укладеної сторонами угоди, то підстави для визнання правочину, укладеного з позивачкою, нікчемним відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI відсутні.
2.3. Також суди встановили, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Зобов`язано уповноважену особу Фонду Кадирова Владислава Володимировича подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом у АТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, укладеним АТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 , у межах гарантованої суми відшкодування.
2.4. З огляду на вказану постанову та керуючись частиною третьою статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), згідно з якою обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що позовні вимоги про визнання дійсним укладеного 9 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та АТ «Дельта банк» договору банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 «Найкращий від Миколая» у гривнях підлягають задоволенню.
2.5. Крім цього, суди вказали, що оскільки Фонд не залучений до участі у справі як відповідач, то не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання за позивачем права на відшкодування заборгованості за вкладом на підставі вказаного договору банківського вкладу (депозиту) у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду.
2.6. Разом з цим суди зауважили, що належним способом захисту прав позивача буде саме включення його до переліку вкладників АТ «Дельта банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а після цього - і до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, так як договір є дійсним.
3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
3.1. У вересні 2017 року ПАТ «Дельта банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, які просило скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
3.2. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав значення нормам Закону № 4452-VI, згідно з якими уповноваженій особі Фонду для визнання правочинів нікчемними не потрібно вчиняти будь-якої дії. Нікчемний правочин достатньо лише виявити, і цей правочин є нікчемним у силу прямої вказівки закону.
3.3. Суди проігнорували пояснення відповідача, що у зв`язку з укладенням спірних договорів банківського вкладу відкрито депозитні рахунки, кошти на які надійшли безготівковим внутрішньобанківським переводом шляхом так званого штучного «дроблення» великого депозиту іншого клієнта банку - ОСОБА_3 . Тобто фактичного переміщення «реальних» грошових коштів не відбулося.
3.4. Суди не надали правової оцінки тому факту, що кошти на рахунок позивача фактично вносилися третіми особами шляхом безготівкового перерахування, що є порушенням приписів нормативно-правових актів Національного банку України, а сама операція є незаконною і такою, що порушує не тільки приписи законодавства, а й суперечить договірним умовам.
3.5. Позивач ні на підставі закону, ні на підставі договору банківського вкладу не міг отримати на свій вкладний (депозитний) рахунок переказ з іншого вкладного (депозитного) рахунку, який йому не належить.
3.6. Суди не надали належної правової оцінки таким фактам:
- договір банківського вкладу позивачем і банком укладено з порушенням публічного порядку його укладення, а додаткова угода вказує про надання банком позивачу переваг перед іншими вкладниками, що в силу закону свідчить про його нікчемність;
- відкриття рахунків та «внесення» нових вкладів носить масовий характер, а зараховані на рахунки суми призводять до появи вкладів, розмір яких точно відповідає граничному розміру відшкодування, гарантованого державою;
- кошти на рахунок позивача не вносилися, а відбувся технічний перерозподіл загальних пасивів банку шляхом зменшення великого вкладу третьої особи до розмірів граничної суми відшкодування, і в результаті таких дій наноситься шкода правопорядку.
3.7. Таким чином, висновки судів першої й апеляційної інстанцій про дійсність договору банківського вкладу є необґрунтованими, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 37, 38 Закону № 4452-VI.
4. Позиція інших учасників справи
4.1. У запереченнях на касаційну скаргу представник позивачки посилався на те, що при вирішенні спору судами правильно застосовані норми матеріального права. На підставі належним чином оцінених доказів суди зробили висновки про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень.
5. Рух справи у суді касаційної інстанції
5.1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
5.2. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
5.3. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
5.4. У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
5.5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
5.6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
5.7. Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2019 року зазначену справу прийнято до розгляду, призначено розгляд справи Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
5.8. Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини четверту, п`яту статті 403 ЦПК України (у редакції, чинній на час передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду), відповідно до яких суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати; якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
5.9. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду керувалася тим, що є підстави відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, та є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
5.10. Мотивуючи ухвалу, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду зауважила, що у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц (провадження № 14-160цс18) за позовом про визнання договору банківського вкладу дійсним Велика Палата Верховного Суду із посиланням на частину другу статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначила, що сторона, яка прагне визнання правочину, як такого, що породжує конкретні правові наслідки, може заявити вимогу про визнання такого правочину (договору) дійсним.
5.11. Разом з тим, у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (провадження № 14-341цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що не підлягає розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільному, господарському чи адміністративному) спір про встановлення юридичного факту у спорі з відповідачем та Фондом щодо права на отримання гарантованого відшкодування банківського вкладу.
5.12. При цьому зазначила, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами.
5.13. Подібна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15 та від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, а також у багатьох інших.
5.14. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є необхідність відступлення від висновку щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц.
5.15. Адже, приймаючи постанови від 18 вересня 2018 року у справі № 638/17850/17, від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц.
5.16. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2020 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
6. Фактичні обставини справи
6.1. Суди встановили, що 9 лютого 2015 року позивачка та АТ «Дельта банк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 «Найкращий від Миколая», відповідно до умов якого банк залучив від ОСОБА_1 як вклад (депозит) суму у розмірі 200 000,00 грн на строк до 8 серпня 2015 року.
6.2. 9 лютого 2015 року ті самі сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 005-24504-090215, згідно з якою пункт 1.8 договору виклали в такій редакції: «зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору».
6.3. Кошти на відкритий банком вкладний рахунок позивачки № НОМЕР_1 внесено ОСОБА_3 безготівковим переказом 9 лютого 2015 року на підставі платіжного доручення № 45626953.
6.4. 2 березня 2015 року постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 2 березня 2015 року за № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк», згідно з яким з 3 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк» Кадирова В. В.
6.5. Рішеннями виконавчої дирекції Фонду № 71 від 8 квітня 2015 року та № 147 від 3 вересня 2015 року строк здійснення тимчасової адміністрації запроваджено на шість місяців та продовжено до 2 жовтня 2015 року включно.
6.6. 2 жовтня 2015 року постановою НБУ № 664 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта банк» з 5 жовтня 2015 року по 4 жовтня 2017 року включно.
6.7. Протоколом від 15 вересня 2015 року засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта банк» затверджено результати перевірки, якими виявлено правочини з вкладними операціями, що є нікчемними згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
6.8. 23 вересня 2015 року АТ «Дельта банк» надіслало ОСОБА_1 повідомлення про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215 на підставі статті 38 Закону № 4452-VI.
6.9. 2 вересня 2016 року позивачка отримала проценти за вкладом у розмірі 2043,15 грн.
6.10. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 у справі № 825/507/17. Зобов`язано уповноважену особу Фонду Кадирова В. В. подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, укладеним між АТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 , у межах гарантованої суми відшкодування. Підставою для звернення до суду з адміністративним позовом у цій справі слугувало встановлення відповідачем нікчемності договору банківського вкладу, невключення до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладами у банку за рахунок Фонду.
6.11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 17 липня 2019 року у справі № 825/507/17 касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Дельта банк» Кадирова В. В. залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року - без змін.
7. Мотиви з яких виходить Велика Палата Верховного Суду та застосоване нею законодавство.
Щодо обраного позивачем способу захисту
7.1. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
7.2.Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
7.3. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
7.4. Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у рішеннях від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
7.5. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.
7.6. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
7.7. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
7.8. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14 - 144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (№ 12-304гс18).
7.9. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом просила визнати дійсним укладений 9 лютого 2015 року між нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях, який відповідачем віднесено до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI; визнати за нею право на відшкодування заборгованості за цим вкладом у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду.
7.10. Законом № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою Фонду і фізичними особами.
7.11. Відповідно до статті 3 цього Закону Фондє установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.
7.12. Частина друга статті 26 Закону № 4452-VI передбачає, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
7.13. Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
7.14. Відповідно до частини першої статті 36 вказаного Закону Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
7.15. Згідно з частиною третьою статті 37 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноваженнях Фонду.
7.16. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.
7.17. За статтею 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
7.18. Водночас стаття 215 ЦК України визначає загальні засади недійсності правочину. Відповідно до частини другої цієї статті недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
7.19. Тож за результатами перевірки, здійсненої Фондом відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати нікчемність правочинів. Вони лише виявляють і фіксують у відповідному наказі ті правочини, які є нікчемними, виходячи з приписів закону.
7.20. Отже, відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, яке є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку, а відповідно до закону з моменту його укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
7.21. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 4 липня 2018 року у справі № 819/353/16 та від 5 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
7.22. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу прямих вимог статті 216 ЦК України, за змістом якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
7.23. Разом з тим, як вже зазначалося вище, у випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
7.24. Такий випадок передбачений, зокрема, частиною другою статті 220 ЦК України, за змістом якої суд може (за наявності певних умов) визнати дійсним договір, який є нікчемним у зв`язку з недодержанням сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення такого договору.
7.25. Також за абзацом другим частини другої статті 221 ЦК України на вимогу заінтересованої особи суд може визнати дійсним правочин, нікчемний за абзацом першим частини другої цієї статті, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.
7.26. З системного аналізу наведених норм вбачаються певні ознаки, що є спільними для випадків, коли законодавець передбачає визнання правочину дійсним за рішенням суду.
7.27. Так, у кожному з наведених випадків відповідний правочин є нікчемним у силу прямої вказівки закону на те і ці підстави існуючої нікчемності правочину, як і обставини, у зв`язку з якими вони склалися, визнаються та не оспорюються сторонами.
7.28. Сторони усвідомлюють, що правочин не спричинив та не спричинятиме в майбутньому будь-яких правових наслідків, крім наслідків його нікчемності, не спричиняє прав і обов`язків, які малися на меті внаслідок вчинення такого правочину.
7.29. Оскільки сторони усвідомлюють нікчемність правочину в силу припису закону, то метою звернення заінтересованої особи до суду є надання юридичної сили, легітимності такому нікчемному правочину шляхом прийняття про це судового рішення, що і зумовить настання відповідних прав та обов`язків у сторін правочину.
7.30. Повноваження суду щодо узаконення нікчемного правочину чітко та недвозначно передбачені цивільним законодавством.
7.31. Тож визнання нікчемного правочину дійсним на підставі рішення суду є можливе у випадках, прямо встановлених цивільним законодавством, тоді цивільні права і обов`язки виникають з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України), а без такого рішення суду не існували та не існуватимуть.
7.32. Натомість вимога про визнання правочину дійсним та наведені підстави позову у справі, що розглядається, наведеним вище ознакам не відповідають.
7.33. Навпаки, за змістом позовних вимог позивачка вважає, що укладений 9 лютого 2015 року нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу, віднесений Фондом до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, таким не є, підстави та обставини його нікчемності відсутні, з чим інша сторона не погоджується. Саме тому, а не в силу відсутності судового рішення про дійсність (узаконення) нікчемного правочину, порушене її право на відшкодування коштів за вкладом у неплатоспроможному банку за рахунок Фонду, а її не повідомлено про її включення до загального переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
7.34. Отже, заявлена у цій справі вимога про визнання правочину щодо укладення договору банківського вкладу дійсним за своєю природою є вимогою про встановлення юридичного факту у спорі щодо права на отримання гарантованого відшкодування. Позивачка у цьому провадженні просить суд установити та надати правову оцінку обставинам, які підлягають встановленню та оцінці судами в іншій справі у межах спору позивачки з Фондом про її право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду чи у межах спору позивачки з АТ «Дельта банк» щодо права на включення її вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
7.35. Що ж до вимоги про визнання за позивачкою права на відшкодування заборгованості за цим вкладом за рахунок коштів Фонду, то така вимога за своєю правовою природою стосується саме формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та затвердження такого реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, а отже є публічно-правовим спором і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами.
7.36. Відповідні правові позиції у подібних правовідносинах було висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 12 квітня 2018 року у справі №820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18 та від 4 вересня 2019 року у справі № 466/7405/16-ц.
7.37. Тож у разі, якщо позивачка вважає, що невключення її до загального реєстру вкладників, які мають право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за відсутності законних підстав відносити спірний правочин до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, порушує її майнові права вкладника банку, то позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду за захистом своїх прав в інший спосіб, з урахуванням статті 54 Закону № 4452-VI. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц (провадження № 14-160цс18).
7.38. І, як з`ясували самі ж суди попередніх інстанцій, позивачка вже скористалася наданою їй можливістю, а спір про її право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є вже вирішеним у межах справи № 825/507/17, у якій постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та зобов`язано уповноважену особу Фонду Кадирова В. В. подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, укладеним АТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 , у межах гарантованої суми відшкодування.
7.39. При цьому судам слід враховувати, що для порівняння юридичних спорів та висновку про вирішення спору судом важливі не тільки юридичні моменти (формальна різниця у заявлених позивачем вимогах), а фактичні підстави спору. Справа стосуватиметься вирішення певного питання, якщо в його основі є спір про ті ж самі факти (в даному випадку - чи має позивач право на гарантовану суму відшкодування в межах договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, чи ні). Інший підхід призводитиме до можливості всупереч принципу правової визначеності поставити у межах іншого судового провадження під сумнів та фактично переглянути рішення суду у вирішеному спорі поза встановленою процедурою перегляду.
7.40. Відтак суди першої й апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позовної вимоги щодо визнання дійсним договору банківського вкладу, який віднесено до нікчемних правочинів у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, як належного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах. Не врахували, що фактично йдеться не про надання судовим рішенням юридичної сили нікчемному правочину, а про встановлення юридичного факту для вирішення іншого спору - про визнання за позивачкою права на гарантоване державою відшкодування, яке за своєю суттю є публічно-правовим та не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
8. Щодо відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду
8.1. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц, де із посиланням на частину другу статті 215 ЦК України Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сторона, яка прагне визнання правочину, як такого, що породжує конкретні правові наслідки, може заявити вимогу про визнання такого правочину (договору) дійсним.
8.2. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц скасовано ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року про закриття провадження у цій справі як справи адміністративної юрисдикції, з підстав порушення норм процесуального права; справу направлено до апеляційного суду для продовження розгляду в порядку цивільного судочинства.
8.3. Також на сторінці 3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц зазначено таке:
«В абзаці другому частини другої статті 215 ЦК України закріплено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. У такому випадку якщо сторона прагне визнання правочину як такого, що породжує конкретні правові наслідки, вона може заявити вимоги про визнання такого правочину (договору) дійсним».
8.4. За змістом цієї постанови наведені у касаційній скарзі доводи, які стосуються суті позовних вимог, не розглядалися касаційним судом за відповідних підстав перегляду процесуального судового рішення із викладенням висновку про застосування норми права. Посилання на норму права, яка передбачає можливість визнання правочину дійсним у випадках, встановлених цим Кодексом, та на мету такого визнання - настання правових наслідків, зумовлених правочином, не суперечить змісту постанови у справі № 750/3917/17.
8.5. З огляду на викладене, підстав для відступу від указаного висновку Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
8.6. Водночас у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 за позовом фізичної особи до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, Фонду, Велика Палата Верховного Суду визначила, що вимога позивача до уповноваженої особи Фонду та Фонду про визнання правочину позивача з третьою особою у справі (юридичною особою) дійсним є фактично вимогою про встановлення юридичного факту у спорі з відповідачами щодо права на отримання гарантованого відшкодування, а тому не підлягає розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільному, господарському чи адміністративному).
8.7. У справі № 820/11591/15 розглядався адміністративний позов фізичної особи до Фонду, уповноваженої особи Фонду, треті особи: відділення банку, банк, про стягнення суми та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: зобов`язання уповноваженої особи Фонду внести позивача до списку вкладників за договорами банківського вкладу, укладеним з банком; стягнення з Фонду на користь позивача гарантованої суми відшкодування вкладу разом із нарахованими процентами за банківським вкладом.
8.8. У цій справі у постанові від 12 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання юрисдикційності спору, зробила висновок, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
8.9. Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 за позовом фізичної особи до Фонду, уповноваженої особи Фонду про визнання неправомірною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії. Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду скасувала оскаржувані судові рішення та направила справу на новий судовий розгляд. При цьому вважала, що суди попередніх інстанцій зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позову, не встановивши фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
8.10. З огляду на зміст указаних постанов у справах № 638/17850/17, № 820/11591/15 та № 826/1476/15 і наведений вище зміст постанови від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц, підстав для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові № 598/1470/15-ц, немає.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
9.3. Ураховуючи, що, спір у частині визнання дійсним договору банківського вкладу, який віднесено до недійсних у розумінні статті 38 Закону № 4452-VI не підлягає розгляду в судах взагалі, а позовні вимоги до банку в частині визнання за позивачкою права на відшкодування заборгованості за цим вкладом не відносяться до юрисдикції загальних судів, ухвалені у цій справі судові рішення слід скасувати, а провадження у справі - закрити.
10. Щодо розподілу судових витрат
10.1. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
10.2. Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
10.3. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 255, 409, 414-416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року у справі № 750/3917/17- скасувати.
Провадження у справі № 750/3917/17 закрити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв
Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов В. В. Пророк
М. І. Гриців Л. І. Рогач
Д. А. Гудима О. С.Ткачук
В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
Ж. М. Єленіна
Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Рогач Л. І.
Джерело: ЄДРСР 89822237
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
Іменем України
14 травня 2020 року
м. Київ
справа №826/14402/16
адміністративне провадження №К/9901/1840/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Гриценка В.В.
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 (суддя Катющенко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 (колегія у складі суддів Вівдиченко Т.Р., Файдюка В.В., Чаку Є.В.)
у справі №826/14402/16
за позовом ОСОБА_1
до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Ю.П.,
треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно - розрахунковий центр",
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
І . РУХ СПРАВИ
1. 15.09.2016 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича про нікчемність транзакцій, здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 на поточний рахунок № НОМЕР_1 , що належать ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунком № НОМЕР_1 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018, позов задоволено.
3. 14.01.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Відповідача на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 , в якій він просив скасувати вищевказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
4. Ухвалою від 11.02.2019 Верховний Суд відкрив касаційне провадження. Скаржник заявляв клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень, однак ухвалою від 11.02.2019 Верховний Суд відмови в його задоволенні. Позивач та Відповідач заявляли клопотання про розгляд справи за участі сторін, однак своєю ухвалою Верховний Суд відмовив в його задоволенні.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. 24.10.2014 між Позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський" (далі - Банк) укладено договір № 980-025-000000190 банківського рахунку, за умовами якого банк по ініціативі Клієнта відкриває Клієнту на його ім`я поточний рахунок НОМЕР_2 .
6. 14.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір №980-025-000203347 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
7. Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 75000,00 грн; строк користування коштами - не більше 273 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 12.12.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.
8. При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1 .
9. Додатковою угодою від 29.03.2016 до договору № 980-025-000203347 від 14.03.2016 сторони дійшли згоди та виклали підпункт 1 пункту 1.2 розділу 1 "Предмет договору" в редакції наступного змісту "Сума коштів: 78000,00 грн".
10. Згідно з квитанцією від 24.03.2016 та 29.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 78000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.
11. 21.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір №980-025-000207333 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
12. Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 9000,00 грн; строк користування коштами - не більше 91 дня; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 20.06.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 32,3 % річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.
13. При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1 .
14. Згідно з квитанцією від 21.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 9000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.
15. 05.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено Договір №980-025-000233275 "Суперкапітал" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
16. Відповідно до пункту 1.2 договору ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 50000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 271 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 31.01.2017; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" сплачує позивачу кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935, а проценти - на рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.
17. При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1 .
18. Згідно з платіжним дорученням від 05.05.2016 з рахунку позивача на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" перераховано кошти у сумі 50000,00 грн на виконання умов вказаного вище договору.
19. На підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 №14 "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 23.05.2016 №812 "Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора", яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23.05.2016 до 22.06.2016.
20. 13.06.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 991 "Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський", відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" з 23.06.2016 до 22.07.2016. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" призначено Ірклієнка Ю.П.
21. Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 124-рш від 12.07.2016 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1213 від 12.07.2016, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 по 12.07.2018 включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнку Ю.П. строком на два роки з 13.07.2016 року по 12.07.2018.
22. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з довідкою ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 № ЗГ3/236 про стан рахунку НОМЕР_2 , 19.05.2016 на поточний рахунок позивача НОМЕР_2 надійшли кошти від ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр":
23. -в розмірі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016";
24. -в розмірі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016";
25. -в розмірі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016";
26. -в розмірі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016".
27. Зазначеною довідкою також повідомлено позивача, що зараховані кошти на його поточний рахунок НОМЕР_2 з рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" НОМЕР_4 в сумі 179,02 грн, 9000,00 грн, 50000,00 грн та 78000,00 грн є нікчемним правочином в силу положень статті 215 Цивільного кодексу України та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". На момент проведення вищезазначеної транзакції ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" не мало в своєму розпорядженні достатньої кількості залишку коштів для проведення розрахунків за договорами № 980-025-000207333 від 21.03.2016, № 980-025-000233275 від 05.05.2016 та № 980-025-000203347 від 14.03.2016. Набуття товариством у розпорядження коштів ПАТ "Банк Михайлівський" здійснено на підставі нікчемних договорів в порушення вимог діючого законодавства України та всупереч прямої заборони Національного банку України на укладення такого роду договорів. Таким чином, на рахунок позивача було безпідставно та в порушення вимог діючого законодавства України зараховано кошти, що належать ПАТ "Банк Михайлівський". Право власності на такі кошти у позивача не виникає, а отже подальше здійснення позивачем будь-яких дій по розпорядженню коштами, що належать ПАТ "Банк Михайлівський", також є нікчемними. У відповідності до вимог статті 216 Цивільного кодексу України сума коштів 137179,02 грн має бути повернута ПАТ "Банк Михайлівський".
28. Крім того, повідомленням ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 №ЗГ3/236/1 про нікчемність правочину позивача проінформовано, що переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 в сумі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016"; в сумі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016" на рахунок НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , є нікчемними.
29. Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
ІІІ . ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
30. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у відповідача відсутні законні підстави для невключення позивача до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду в розумінні приписів закону, оскільки в розумінні статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позивач є вкладником Банку, а кошти, які надійшли для неї як вкладника за Договором банківського рахунку, в розумінні тієї ж статті, є вкладом, на який поширюються гарантії, передбачені статтею 26 цього Закону.
І V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
31. Відповідач у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення і відмовити у задоволенні позову з наступних підстав.
32. Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій була недостатньо досліджена правова природа Договору та вони дійшли хибного висновку про те, що позивач набув право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду у межах граничного розміру відшкодування, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 4452, оскільки кошти позивача були залучені фінансовою компанією, як позика з подальшим поверненням їх на рахунок позикодавця. 05.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено Договір №980-025-000233275 "Суперкапітал" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
33. 19.05.2016 з банківського рахунку ТОВ «Інвестиційно-Розрахунковий центр» позивачу було здійснено повернення коштів на його банківський рахунок. Оскільки саме залучені банком кошти прирівнюються до вкладу, то внаслідок залучення коштів фінансовою компанією на рахунок позивача, такий клієнт не може бути прирівняним до вкладника проблемного банку. За вказаних обставин дії уповноваженої особи по формуванню переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є правомірними, оскільки уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та нормативо-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (в тому числі договорів), що є нікчемними.
34. 28.02.2019 надійшов відзив від Позивача. Позивач у своєму відзиві покликається на необгрутованість доводів касаційної скарги та правомірність рішень судів першої та апеляційної інстанції, оскільки його безпідставно не було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Рішення відповідача про нікчемність переказу коштів (транзакції), здійснених ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у сумі 137179,02 грн на його рахунок є необґрунтованим та таким, що порушує його право на отримання гарантованої суми вкладу.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
35. Перевіряючи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні даного спору, Суд зазначає таке.
36. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
37. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема Законом № 4452-VI.
38. Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
39. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.
40. Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
41. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
42. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
43. Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
44. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
45. Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченою Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25 Закону № 4452-VI).
46. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.
47. Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
48. В свою чергу, відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
49. Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією.
50. Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України".
51. Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
52. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
53. Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
54. При цьому правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону № 4452-VI).
55. Закон № 4452-VI визначає порядок складання Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється.
56. Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком правочинів протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.
57. Наказом Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" від 01.06.2016 № 42/2 затверджено результати проведеної перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, викладені в Акті № 2 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, за яким встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунки 12160 фізичних осіб в сумі 1 298 015 973, 74 грн, у відповідності до положень пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
58. Згідно з витягом з Додатку 2 до Акта № 2 від 01.06.2016 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, до переліку фізичних осіб, на рахунки яких 19.05.2016 здійснено перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", включено позивача.
59. У частині третій статті 38 Закону № 4452-IV, якою врегульовано заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, визначено підстави, з яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.
60. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
61. За правилами частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
62. Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI містить перелік підстав, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.
63. При цьому, Законом України від 16.07.2015 №629-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" (далі - Закон №629-VIII), який набрав чинності 12.08.2015 частину третю статті 38 Закону № 4452-IV доповнено пунктом 9 згідно із яким правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у разі здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
64. Разом з цим, з метою забезпечення захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банків, вирішення питання щодо відшкодування їм коштів, а також для запобігання таким зловживанням у майбутньому 15.11.2016 за № 1736-VІІІ прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг" (далі - Закон № 1736-VІІІ), яким також внесені зміни до Закону № 4452-VI.
65. З пояснювальної записки до проекту Закону № 1736-VІІІ видно, що необхідність прийняття вказаного законопроекту виникла у зв`язку з набуттям розповсюдження схемою, за якою у приміщеннях банку фізичним особам пропонується укладати не договори банківського вкладу з банком, а договори позики з небанківськими фінансовими установами через повіреного, яким виступає банк. При цьому з метою введення в оману споживачів щодо дійсного предмета договору банк відкриває кожному клієнту банківський рахунок, з якого в подальшому кошти перераховуються на рахунки небанківських фінансових установ.
66. Як зазначено у пояснювальній записці, за даними Фонду, із використанням саме такої схеми було ошукано за посередництвом лише ПАТ "Банк "Михайлівський" 14 тисяч фізичних осіб на загальну суму, що перевищує 1,5 млрд гривень.
67. Крім того, зловживаючи низьким рівнем правової та фінансової культури фізичних осіб, особливо людей пенсійного віку (понад 45 відсотків фізичних осіб, постраждалих від схеми, реалізованої, зокрема, за участю ПАТ "Банк Михайлівський", є старшими 55 років), банком не надавалася таким особам чітка та однозначна інформація про те, що на кошти, залучені як позика до небанківської фінансової установи, не поширюються гарантії щодо їх відшкодування.
68. З метою захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банку, в тому числі і клієнтів ПАТ "Банк Михайлівський", та унеможливлення мультиплікації таких схем у майбутньому виникла необхідність внести зміни до законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" для врегулювання питань:
- поширення на зазначених осіб гарантій відшкодування коштів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- посилення відповідальності небанківських фінансових установ (у тому числі пов`язаних із банками), якими у зазначений вище спосіб були залучені, як позика, кошти від фізичних осіб;
- встановлення заборони фінансовим установам залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов`язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи;
- встановлення обов`язку банка при виконанні функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів від фізичних осіб попередньо ознайомлювати у письмовій формі таких фізичних осіб про непоширення на їх кошти, залучені на користь третіх осіб, гарантій, встановлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
69. 19.11.2016 набрали чинності положення пункту 15 Прикінцевих Положень Закону № 4452-VІ, внесені Законом №1736-VІІІ, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
70. Фонд зобов`язано ретельно вивчити документи щодо кожної фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу цим пунктом, і не пізніше 20 робочих днів з дня набрання чинності Законом № 1736-VІІІ розпочати за рахунок коштів Фонду у межах суми відшкодування, визначеної частиною першою статті 26 цього Закону, виплату відшкодування коштів фізичним особам, які набули право на таке відшкодування у зв`язку з їх прирівнянням до вкладників.
71. Тобто, з метою поширення гарантій Закону № 4452-VI до вкладу були прирівняні кошти фізичних осіб за чітко визначеними ознаками, які при цьому не є вкладом згідно із чинним законодавством. А саме, до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором, і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
72. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що правочин по наданню позивачем позики ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та операції по перерахуванню коштів позичальнику та повернення коштів з рахунку вказаного товариства на рахунок позивача були вчинені після віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних.
73. Поряд з цим, під час розгляду справ судами різних юрисдикцій, у рішеннях, які набрали законної сили та, зокрема, у справі № 826/20089/16, суди встановили, що 11.11.2014 між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено Договір доручення № 1, згідно з умовами якого ПАТ "Банк Михайлівський", в якості повіреного, мав здійснювати пошук, залучення та надання фізичним особам (далі - клієнти) консультацій про умови та можливість передачі останніми у позику грошових коштів на користь ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", як Довірителя, на умовах строковості та платності.
74. У відповідності до предмету Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" мав укладати договори, що передбачають отримання/залучення ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" грошових коштів у позику від фізичних осіб, за формою, передбаченою відповідним додатком до даного Договору доручення.
75. На виконання вищезазначеного Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" від імені ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладались з фізичними особами (Клієнтами) договори позики за встановленою формою, та залучались кошти на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - Договір позики).
76. Зміст вказаних фактичних обставин свідчить про те, що у межах спірних правовідносин ПАТ "Банк Михайлівський" виступав повіреним, хоча про це й не було зазначено у договорі між Позивачем та ТОВ "Інвестиційно-Розрахунковий центр".
77. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач був повідомлений банком під підпис про непоширення гарантій банку на кошти (залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк), станом на 19.05.2016 повернуті на рахунок позивача за договором позики з небанківською фінансовою установою.
78. Отже, у справі, яка розглядається, кошти позивача відповідають чітко визначеним критеріям, визначеним змінами, внесеними до Закону № 4452-VI Законом № 1736-VІІІ, а тому вони прирівнюються до вкладу, а позивач, відповідно - до вкладника.
79. Аналогічна позиція відображена у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 21.12.2019 у справі № 823/1674/18, і Суд не вбачає підстав для відступу від неї.
80. З урахуванням наведеного, Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про зобов`язання її включити дані про рахунок позивача до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фону.
81. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пунктів 2, 7- 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-IV судова палата відхиляє, оскільки зазначені положення Закону № 4452-IV до спірних відносин за участю ПАТ "Банк Михайлівський" не застосовуються з огляду на те, що ці відносини врегульовано спеціальним Законом № 1736-VIII.
82. Відповідно до частини першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
83. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
84. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
85. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про необхідність змінити рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині мотивів прийняття.
Керуючись ст. 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 у справі №826/14402/16 - змінити в частині мотивів задоволення позову, а в іншій частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб
Джерело: ЄДРСР 89217546
-
-
Темы
-
