Постанова ВС-КАС щодо визнання незаконним та нечинним порядку визнання правочинів нікчемними на стадії ліквідації банку


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

26 травня 2020 року

Київ

справа №826/17586/16

адміністративне провадження №К/9901/48533/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерства юстиції України

про визнання незаконним та нечинним абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 від 26 травня 2016 року

за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Аблова Є.В. від 3 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кузьменка В. В., Василенка Я. М., Степанюка А. Г. від 5 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач, Фонд), третя особа: Міністерство юстиції України (далі - третя особа, МЮУ), в якій просить визнати незаконним та нечинним абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26 травня 2016 року № 826.

В обґрунтування позовних вимог, з посиланням на частину другу статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивач зазначив про те, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Відтак, вважає, що Фонд зобов`язаний здійснити перевірку правочинів (у тому числі договорів) протягом дії тимчасової адміністрації в банку. Натомість оспорюваний абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 від 26 травня 2016 року передбачає, що у разі необхідності проведення перевірки протягом процедури ліквідації банку така перевірка повинна бути завершена не пізніше шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку.

Отже, на думку позивача, відповідач в абзаці другому пункту 5 розділу ІІ Порядку передбачив можливість проведення Фондом перевірки правочинів, укладених банком, на предмет їх нікчемності протягом процедури ліквідації банку, що не відповідає вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або будь-якого іншого закону не дозволяють здійснювати процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, після дня початку процедури ліквідації банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що положення оскаржуваного абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 не суперечать положенням частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки відповідно до цієї статті на Фонд покладено зобов`язання забезпечити проведення перевірки правочинів на предмет їх нікчемності у період дії тимчасової адміністрації, але не провести таку перевірку. Тому, вважає, що зазначення в абзаці другому пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 того, що у разі необхідності перевірку правочинів на предмет нікчемності може бути здійснено у період ліквідації банку, не суперечить вищезазначеним нормам Закону. Скаржник зазначає також, що пунктом 1 частини четвертої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд повідомляє про нікчемні правочини, як протягом дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації банку.

Крім того, скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду України, що міститься у постанові від 9 серпня 2017 року у справі № 914/1318/16, відповідно до якої правочини неплатоспроможного банку є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду за умови, якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації. Вважає, що зазначена правова позиція додатково підтверджує відповідність абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 положенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи, у зв`язку з чим просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

25 травня 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов додатковий відзив на касаційну скаргу Фонду, в якому міститься посилання на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 жовтня 2019 року у справі № 826/17410/16, яка, на думку скаржника, підтверджує правильність висновків судів попередніх інстанцій про незаконність абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826. Зокрема, зазначає, що відповідно до цієї правової позиції абзацом 2 пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 розширено повноваження Фонду (його Уповноваженої особи) на проведення перевірки з метою виявлення нікчемних правочинів на період процедури ліквідації, що не відповідає нормам статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 23 квітня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 3 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в адміністративній справі № 826/17586/16, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 8 травня 2020 року призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 26 травня 2020 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивачем у Публічному акціонерному товаристві «ПІРЕУС БАНК МКБ» відкрито поточний рахунок, на обслуговування якого видано банківську картку № НОМЕР_1 .

У свою чергу, Публічне акціонерне товариство «ПІРЕУС БАНК МКБ» є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто кошти, розміщені у даному банку, у тому числі і на поточних рахунках гарантуються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

26 травня 2016 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 826 затверджено Порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року за № 863/28993 (далі - Порядок № 826).

Абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 передбачає, що у разі необхідності проведення перевірки протягом процедури ліквідації банку така перевірка повинна бути завершена не пізніше шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку. За рішенням виконавчої дирекції Фонду перевірку може бути продовжено, але не більше, ніж на шість місяців.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 жовтня 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Згідно частин першої-третьої статті 6 вказаного Закону, у межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Фонд видає нормативно-правові акти у формі інструкцій, положень, правил.

Пунктом 10 частини першої статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що виконавча дирекція Фонду приймає нормативно-правові акти Фонду.

Відповідно до частини третьої статті 38 вказаного Закону, порядок виявлення нікчемних правочинів порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Згідно частини першої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів та документації банку.

Частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що дії Фонду по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, мають бути вчинені виключно під час запровадження тимчасової адміністрації банку. Відповідно, суд доходить до висновку, що нормами чинного законодавства передбачено здійснення такої процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, тільки під час запровадження тимчасової адміністрації банку.

Абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 передбачає, що у разі необхідності проведення перевірки протягом процедури ліквідації банку така перевірка повинна бути завершена не пізніше шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку. За рішенням виконавчої дирекції Фонду перевірку може бути продовжено, але не більше, ніж на шість місяців.

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що абзацом 2 пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 розширено повноваження Фонду (його Уповноваженої особи) на проведення перевірки з метою виявлення нікчемних правочинів на період процедури ліквідації, що не відповідає нормам статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року у справі № 826/17410/16.

Стосовно доводів скаржника про те, що положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містять вимоги щодо забезпечення перевірки правочинів на предмет їх нікчемності протягом дії тимчасової адміністрації банку, а не їх перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначені повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення тимчасової адміністрації. Зокрема, пунктом 1 частини четвертої цієї статті встановлено, що Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 826 визначено, що протягом трьох робочих днів з дати запровадження Фондом тимчасової адміністрації Уповноважена особа Фонду розпочинає перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

Відповідно до пунктів 2 та 3 розділу ІІ Порядку № 826 Уповноважена особа Фонду забезпечує ефективний та ґрунтовний аналіз всіх документів, пов`язаних із вчиненням правочинів (укладенням договорів), а також проведення неупередженого дослідження наявних доказів, які мають підтвердити правомірність або неправомірність їх вчинення (укладення).

Уповноважена особа Фонду своїм розпорядчим документом створює комісію для здійснення перевірки документів, пов`язаних із вчиненням правочинів (укладенням договорів), метою якої є виявлення фактів нікчемності таких правочинів (укладених договорів), виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій зі сторони працівників банку або інших осіб стосовно банку (далі - Комісія).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що процедура забезпечення перевірки правочинів на предмет їх нікчемності включає, зокрема, такі дії, як утворення комісії для здійснення перевірки, проведення аналізу всіх документів, пов`язаних із вчиненням правочинів (укладенням договорів), які у сукупності складають власне перевірку правочинів. При цьому, як слідує зі змісту статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», такі дії мають бути здійсненні саме у період дії тимчасової адміністрації банку.

Крім того, повноваження Фонду (Уповноваженої особи Фонду) під час здійснення ліквідації банку визначені статтею 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в якій відсутні такі повноваження, як здійснення перевірки правочинів банку на предмет їх нікчемності. У цей період Уповноважена особа має право лише повідомляти осіб про нікчемність правочинів, однак проведення їх перевірки може здійснюватися у період дії тимчасової адміністрації.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на те, що положення статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачають право Фонду забезпечувати проведення перевірки правочинів під час дії тимчасової адміністрації, а не її проведення, оскільки такі доводи не відповідають положенням вказаного Закону.

Посилання на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 9 серпня 2017 року у справі № 914/1318/16, також є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки такі правові позиції стосуються повноважень Фонду щодо віднесення правочинів до числа нікчемних і не стосуються законності прийнятих Фондом нормативно-правових актів.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року у справі № 826/17410/16.

Відповідно до частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Частиною третьою цієї ж статті визначено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Згідно з положеннями частини дев`ятої статті 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Отже, перевірка законності цих актів полягає у з`ясуванні їх відповідності законам України. При цьому, підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про невідповідність абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26 травня 2016 року № 826, приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо такі рішення ухвалені без порушень норм матеріального і процесуального права.

Оскільки при ухваленні судового рішення судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права, суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy) серія A. 37, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands) серія A. 288, заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то у силу статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

С.М. Чиркін

Джерело: ЄДРСР 89433405

  • Thanks 1
Link to post
Share on other sites

Це рішення у справі за моїм позовом. Вдалося довести протиправність визначення правочинів нікчемними на стадії ліквідації банку і намагання посадових осіб ФГВФО привласнювати кошти вкладників банку. Наступним кроком ми проведемо аналіз дій уповноважених осіб ФГВФО на підставі незаконного акту й притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Верховний суд погодився з судами попередніх інстанцій, які задовольнили цей позов, та зазначив, що частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що дії Фонду по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, мають бути вчинені виключно під час запровадження тимчасової адміністрації банку. Відповідно, суд доходить до висновку, що нормами чинного законодавства передбачено здійснення такої процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, тільки під час запровадження тимчасової адміністрації банку.

 

  • Thanks 1
Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      16 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 911/3411/14
      Провадження № 12-39гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» (далі - ТОВ «Правнича консалтингова група», ТОВ відповідно) та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (далі - ДП «Укрспирт») на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року (головуючий Алданова С. О., судді Мартюк А. І., Зубець Л. П.) у справі № 911/3411/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), заміненого ухвалою Господарського суду Київської області від 17 березня 2015 року на ТОВ «Правнича консалтингова група», яке замінено постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року на ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» (далі - ТОВ «ФК «Геліос»), до ДП «Укрспирт» про стягнення боргу.
      1. Узагальнені обставини справи та зміст клопотання про заміну сторони
      1.1. У 2014 році ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ДП «Укрспирт» про стягнення заборгованості.
      1.2. На обґрунтування позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» зазначило про неналежне виконання ДП «Укрспирт» своїх зобов`язань за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1.
      1.3. Господарський суд Київської області рішенням від 30 вересня 2014 року позов задовольнив частково: стягнув з ДП «Укрспирт» на користь ПАТ «Дельта Банк» 54 156 500,00 грн заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 390 000,00 грн штрафу, а також 73 080,00 грн судового збору.
      1.4. Київський апеляційний господарський суд постановою від 19 листопада 2014 року рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року змінив у частині стягнення суми штрафу та виклав його резолютивну частину в такій редакції: «Позов ПАТ «Дельта Банк» задовольнити частково. Стягнути з ДП «Укрспирт» на користь ПАТ «Дельта Банк» 54 156 500,00 грн заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 162 469,50 грн штрафу та 73 080,00 грн судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині позову відмовити.».
      1.5. 25 листопада 2014 року Господарський суд Київської області на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року видав накази.
      1.6. Господарський суд Київської області ухвалою від 17 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» замінив позивача (стягувача) у цій справі - ПАТ «Дельта Банк» на його процесуального правонаступника -ТОВ «Правнича консалтингова група» на підставі: договору від 12 вересня 2014 року б/н про відступлення права вимоги, укладеного ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент», за яким останньому відступається право вимоги належного виконання зобов`язань ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 на загальну суму вимог у розмірі 58 129 854,99 грн; договору від 12 лютого 2015 року № 8/2-VP про відступлення права вимоги, укладеного ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» та ТОВ «Правнича консалтингова група», за яким перше товариство відступає другому право вимоги належного виконання зобов`язань ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 на загальну суму вимог у розмірі 53 741 706,99 грн.
      1.7. Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України постановою від 22 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» відкрив виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25 листопада 2014 року.
      1.8. 22 червня 2015 року виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25 листопада 2014 року, було закрито на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку з виконанням рішення суду) відповідно до постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 22 червня 2015 року.
      1.9. 26 грудня 2019 року ТОВ «ФК «Геліос» подало до Господарського суду Київської області заяву № 261219/8 про заміну сторони позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14, у якій просило:
      - замінити позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»;
      - замінити позивача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» у справі № 911/3411/14;
      - замінити стягувача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» за виконавчим документом, виданим на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року у справі № 911/3411/14.
      1.10. У поданій заяві ТОВ «ФК «Геліос» зазначило, що Київський апеляційний господарський суд постановою від 9 серпня 2018 року у справі № 910/4123/16, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року, визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року, укладений ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент». У зв`язку із цим первісний кредитор (ПАТ «Дельта Банк»), який вчинив правочин відступлення прав вимоги новому кредитору, що згодом визнаний недійсним, не міг обґрунтовувати процесуальну можливість переходу прав вимоги до нового кредитора з посиланням на недійсний правочин. Аналогічно - новий кредитор не міг відступити третій особі права, яких він не набув.
      1.11. Також заявник зазначив, що за результатами відкритих електронних торгів, що були оформлені протоколом від 14 серпня 2019 року № UKR-2019-03, ТОВ «ФК «Геліос» стало переможцем та уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26 вересня 2019 року (договір відступлення), згідно з додатком № 1 до якого останній відступив ТОВ «ФК «Геліос» право вимоги за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1.
      1.12. Враховуючи зазначені обставини, заявник стверджував, що єдиним законним кредитором і правонаступником ПАТ «Дельта Банк» у правовідносинах, які стосуються договору кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1, є ТОВ «ФК «Геліос», тому просив суд замінити у справі та за виконавчим документом позивача (стягувача) з ТОВ «Правнича консалтингова група» та ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос».
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд Київської області ухвалою від 21 січня 2020 року заяву ТОВ «ФК «Геліос» про заміну сторони позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 залишив без задоволення, зазначивши, що така заява є передчасною, адже на цей час єдиним повноважним позивачем (стягувачем) у справі є лише ТОВ «Правнича консалтингова група». Процесуальна заміна позивача (стягувача) у цій справі є неможливою за наявності ухвали від 17 березня 2015 року про заміну позивача (стягувача), яка є чинною. Відтак для задоволення заяви та заміни сторони позивача (стягувача) з ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос» господарському суду необхідно здійснити переоцінку обставин, які вже були досліджені при здійсненні правонаступництва за ухвалою від 17 березня 2015 року; переоцінка обставин, встановлених судовим рішенням, яке набуло законної сили, не належить до компетенції суду першої інстанції, за винятком випадків перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
      2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17 березня 2020 року ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року скасував; заяву ТОВ «ФК «Геліос» про заміну сторони позивача (стягувача) у цій справі задовольнив частково; замінив позивача (стягувача) - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»; у частині заміни позивача (стягувача) - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» відмовив. Апеляційний суд вказав на те, що ПАТ «Дельта Банк» вибув з правовідносин, у яких виник спір, шляхом укладення відповідного договору, водночас матеріалами справи підтверджено факт набуття ТОВ «ФК «Геліос» прав кредитора за кредитним договором від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 згідно з договором купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав, презумпція правомірності якого не спростована, а також вибуття сторони з матеріального правовідношення за наслідками недійсності договору відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року. Зазначив, що згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги, купівля-продаж права вимоги) є різновидом правонаступництва. При цьому заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу, незалежно від наслідків виконання рішення суду. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Така правова позиція викладена у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц.
      3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводів інших учасників справи
      3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року, ТОВ «Правнича консалтингова група» та ДП «Укрспирт» звернулися з касаційними скаргами до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у яких просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року.
      3.2. Касаційні скарги обґрунтовані тим, що апеляційний господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють правові наслідки недійсності правочину, та порушив норми процесуального права, що регулюють підстави процесуального правонаступництва, а також порядок заміни сторони у справі. Крім того, скаржники зазначають, що у цій справі завершені всі передбачені процесуальним законодавством стадії господарського процесу, а її учасники реалізували всі процесуальні права та виконали процесуальні обов`язки, передбачені процесуальним законодавством.
      3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Геліос» просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін. ТОВ «ФК «Геліос» зазначає, що ТОВ «Правнича консалтингова група» вибуло з правовідносин, що стосуються зобов`язань сторін за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1, оскільки правочин щодо відступлення права вимоги за вказаним договором був визнаний недійсним, а відтак не створив жодних правових наслідків для зазначеного товариства, натомість на місце останнього у спірних правовідносинах стало ТОВ «ФК «Геліос», яке придбало відповідне право вимоги в межах конкурентної процедури, передбаченої законом. Крім того, ТОВ «ФК «Геліос» указує, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з виконанням судового рішення.
      4. Надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 червня 2020 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважаючи за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц.
      4.2. Так, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що по своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних ухвал) за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник). Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. З огляду на викладене заміна сторони можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням.
      4.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив намір відступити від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13?ц, зазначивши, що виконання рішення суду та закриття у зв`язку із цим виконавчого провадження виключає можливість заміни сторони у справі та не відповідатиме принципу правової визначеності.
      4.4. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, справа № 911/3411/14 була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.
      5. Клопотання, що надійшли на розгляд Великої Палати Верховного Суду, та результати їх розгляду
      5.1. Від ТОВ «Правнича консалтингова група» надійшло клопотання, в якому товариство просить врахувати обставини розгляду Північним апеляційним господарським судом справи № 910/745/20 за позовом ДП «Укрспирт» до АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Геліос» про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу права вимоги та майнових прав від 26 вересня 2019 року № 1962/К в частині відступлення права вимоги за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/10, за наслідком укладання якого ТОВ «ФК «Геліос» обґрунтовує свою заяву про заміну сторони у цій справі, та зупинити провадження у справі № 911/3411/14 до завершення розгляду Північним апеляційним господарським судом справи № 910/745/20.
      5.2.Велика Палата Верховного Суду відзначає, що, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      5.3. З огляду на наведене у задоволенні клопотання про врахування нових обставин або зупинення провадження у справі до вирішення питання про визнання правочину недійсним слід відмовити, позаяк ці обставини не можуть бути враховані судом касаційної інстанції на цій стадії розгляду.
      5.4. Крім того, ТОВ «Правнича консалтингова група» просило здійснити розгляд клопотання та справи в цілому в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
      5.5. Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено, що перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
      5.6. За частиною шостою цієї ж статті з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
      5.7. Враховуючи те, що Верховний Суд відповідно до статті 306 ГПК України має обмежені процесуальні строки розгляду касаційної скарги, заявник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, яка прийнята внаслідок перегляду ухвали, яка не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, а також те, що у клопотанні відсутні доводи, що дають підстави для висновку про необхідність розгляду вказаної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, - у задоволенні клопотання також необхідно відмовити.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      Щодо заміни сторони виконавчого провадження
      6.1. Відповідно до частини першої статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
      6.2. У виконавчому провадженні заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі статті 334 ГПК України, а саме: у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.
      6.3. Положення про процесуальне правонаступництво та про заміну сторони виконавчого провадження, які наведені у Цивільному процесуальному кодексі України (статті 55 та 442 цього Кодексу відповідно) та застосовувалися Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц, не відрізняються за своїм змістом від приписів ГПК України і передбачають підстави та умови заміни особи у правовідносинах, у яких виник спір, та наслідки вибуття однієї із сторін виконавчого провадження.
      6.4. Також відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
      6.5. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження визначається як завершальна стадія судового провадження. Таке розуміння виконавчого провадження відповідає практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так у пункті 15 рішення ЄСПЛ у справі «Моргуненко проти України» від 6 вересня 2007 року (заява № 43382/02) вказується таке: «Суд зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження (див. «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Itali) (no. 1) [GC], no. 36813/97, п. 197). Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. «Естіма Джордж проти Португалії» (Estima Jorge v. Portugal), рішення від 21 квітня 1998 року, Report of Judgments and Decisions 1998-II, п. 35, та, з нових джерел, «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovakia), N 2132/02, пп. 24-27, 13 червня 2006 року).».
      6.6. Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.
      6.7. Пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
      6.8. Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини друга та третя статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).
      6.9. Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац другий частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»).
      6.10. Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
      6.11. Водночас після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як в межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду.
      6.12. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження у учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.
      6.13. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.
      6.14. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво.
      6.15. Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.
      6.16. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц про те, що заміна сторони правонаступником можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням.
      6.17. З аналізу наведеного можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Відтак заміна у разі вибуття сторони виконавчого провадження правонаступником (стаття 334 ГПК України) має відбуватись з одночасною заміною правонаступником відповідного учасника справи (стаття 52 ГПК України). Відповідний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 (пункт 73).
      6.18. У постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання заміни сторони виконавчого провадження, також зазначила про те, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу, з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України (пункти 74 та 75 зазначеної вище постанови).
      6.19. При розгляді заяви ТОВ «ФК «Геліос» суди попередніх інстанцій з`ясували, що виконавче провадження у цій справі закрито у зв`язку з його виконанням. В такому випадку особа, яка вважає себе правонаступником позивача/стягувача та бажає набути та реалізувати існуючі процесуальні права, притаманні позивачу/стягувачу (на оскарження судового рішення та/або постанови державного виконавця, подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), може заявити про заміну сторони у справі, ініціювавши відкриття відповідної стадії процесу. Саме після відкриття однієї зі стадій господарського процесу і можуть бути досліджені обставини та подані на їх обґрунтування докази щодо правонаступництва у спірних правовідносинах.
      6.20. Якщо після відкриття провадження за скаргою/заявою на судове рішення, поданою особою, яка вважає себе правонаступником позивача у спірних правовідносинах, буде встановлено, що така особа не набула прав та обов`язків правопопередника, суд своєю ухвалою закриває відповідне провадження на підставі визначеної процесуальним законодавством норми.
      6.21. У випадку коли ставиться питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні та скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, встановлення судом обставин відсутності переходу прав від правопопередника до правонаступника буде мати процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідної заяви.
      6.22.Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при вирішенні цього питання повинен дослідити по суті обставини правонаступництва та не може обмежитися встановленням формальних умов застосування відповідного припису.
      6.23. Стаття 52 ГПК України визначає певний перелік підстав для здійснення процесуального правонаступництва, а саме: у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.
      6.24. Як уже зазначалось, у заяві сторони (стягувача) ТОВ «ФК «Геліос» просило:
      - замінити позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»;
      - замінити позивача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» у справі № 911/3411/14;
      - замінити стягувача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» за виконавчим документом, виданим на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року у справі № 911/3411/14.
      6.25. Разом із тим, відповідно до змісту та наслідків процесуального правонаступництва, з моменту винесення Господарським судом Київської області ухвали від 17 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» про заміну позивача (стягувача) у цій справі - ПАТ «Дельта Банк» на його процесуального правонаступника - ТОВ «Правнича консалтингова група» ПАТ «Дельта Банк» не є стороною у цій справі та не наділене процесуальними правами та обов`язками, за якими може бути здійснено правонаступництво.
      6.26. Що стосується вимог ТОВ «ФК «Геліос» про процесуальне правонаступництво за ТОВ «Правнича консалтингова група» (заміну позивача (стягувача) у справі), то ТОВ «ФК «Геліос» не навело доводів, а суди не встановили обставин, які б свідчили про правонаступництво ТОВ «ФК «Геліос» у відповідних матеріальних правовідносинах за ТОВ «Правнича консалтингова група», а відтак товариство не може стати процесуальним правонаступником.
      6.27. Тому підстави для задоволення вимог про процесуальне правонаступництво, які ґрунтуються на приписах статей 52 та 334 ГПК України відсутні.
      6.28. Втім неможливість здійснення заміни учасника справи та сторони виконавчого провадження за межами відкритої стадії господарського процесу та у наведений ним спосіб не була врахована судом апеляційної інстанції.
      6.29. Виходячи з викладеного, постанову Північного апеляційного господарського суду слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області - змінити в її мотивувальній частині з підстав, викладених у цій постанові.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      7.2. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
      7.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року у справі № 911/3411/14 слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у цій справі слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      Щодо судових витрат
      7.4. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      7.5. У зв`язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та зміною ухвали місцевого господарського суду відповідно до приписів статті 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційних скарг на ТОВ «ФК «Геліос».
      Керуючись статтями 306, 308, 311, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» задовольнити частково.
      2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 рокуу справі № 911/3411/14 скасувати.
      3. Ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у справі № 911/3411/14 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      4. В іншій частині ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у справі № 911/3411/14 залишити без змін.
      5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9, код ЄДРПОУ 42322556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова
      група» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситецька, буд 18/2, офіс 17, код ЄДРПОУ 38103717) 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору за подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» касаційної скарги.
      6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9, код ЄДРПОУ 42322556) на користь Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 16, код ЄДРПОУ 37199618) 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору за подання Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» касаційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Т.О. Анцупова
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 96208264
    • By ANTIRAID
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 826/13307/16 Судді першої інстанції: Донець В.А.
      Костенко Д.А., Шрамко Ю.Т.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 лютого 2021 року м. Київ
      Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
      головуючого судді - Степанюка А.Г.,
      суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
      при секретарі - Закревській І.Л.,
      розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на проголошене о 12 годині 34 хвилині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року, повний текст якого складено 04 грудня 2020 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», про визнання протиправною бездіяльності, -
      ВСТАНОВИЛА:
      У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - Відповідач, НБ України), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - Третя особа, ПАТ «КБ «Хрещатик»), про визнання протиправною бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «КБ «Хрещатик».
      Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи рішенням суду у справі №826/15685/16, яке набрало законної сили, встановлено факт протиправної бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», а відтак повторне визнання протиправною бездіяльності Відповідача у справі №826/13307/16 не відновить порушене право ОСОБА_1 на повернення коштів. Крім того, суд підкреслив, що Позивач не належить до кола осіб, які вправі оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність Національного банку України.
      Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити його у мотивувальній частині з підстав, що суд необґрунтовано врахував обставини, встановлені у справі №826/15685/16, оскільки матеріалами справи підтверджується вчинення НБ України всіх необхідних дій, спрямованих на забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», у той час як ОСОБА_1 не належить до кола осіб, які вправі звертатися до суду із вказаним позовом.
      Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційні скарги та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.02.2021 року.
      У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. В обґрунтування своїх доводів наголошує на правильності висновків суду щодо суті спору, заснованих на рішенні у справі №826/15685/16. Крім того, підкреслює на помилковості позиції Апелянта щодо відсутності у ОСОБА_1 як вкладника ПАТ «КБ «Хрещатик» права на звернення до суду із вказаним позовом.
      У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційні скарги від інших учасників справи не надійшло.
      У судовому засіданні представник Відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю.
      Представники Позивача наполягали на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
      Третя особа, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибула.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
      Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 укладено ряд договорів банківського вкладу, а саме:
      - договір від 11.06.2015 року №45D-602915 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів, відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 кошти в сумі 1.000.000,00 грн. на термін з 11.06.2015 року по 10.07.2016 року (т. 1 а.с. 10-16);
      - договір від 14.08.2015 року №45D-616336 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті, відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 кошти в сумі 40.000,00 грн. на термін з 14.08.2015 року по 18.08.2016 року (т. 1 а.с. 17-23);
      - договір від 28.08.2015 року №45D-618093 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті зі щомісячною сплатою процентів (370 днів), відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 кошти в сумі 40.000,00 грн. на термін з 28.08.2015 року по 01.09.2016 року (т. 1 а.с. 24-30);
      - договір від 01.10.2015 року №45D-626003 банківського вкладу "Осінній оксамит" в національній валюті зі щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (13 місяців), відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_4 кошти в сумі 16.272,09 грн. на термін з 01.10.2015 року по 01.11.2016 року (т. 1 а.с. 31-41);
      - договір від 19.11.2015 року №45D-639993 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (13 місяців), відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_5 кошти в сумі 59.803,51 дол. США. на термін з 19.11.2015 року по 19.12.2016 року (т. 1 а.с. 42-49).
      Разом з тим, матеріали справи свідчать, що постановою Правління Національного банку України від 04.04.2016 року №231/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії проблемних» віднесено ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії проблемних строком до 180 днів, установлено для ПАТ «КБ «Хрещатик» обмеження в його діяльності, зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» надсилати до Департаменту банківського накладу повідомлення про стан виконання запланованих заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення ним своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства (т. 1 а.с. 120).
      05.04.2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» (т. 1 а.с. 111), на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.04.2016 року №463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05.04.2016 року до 04.05.2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05.04.2016 року до 04.05.2016 року включно.
      Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.04.2016 року №560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з 05.05.2016 року до 04.06.2016 року включно. Цим рішенням продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка І.І. з 05.05.2016 року до 04.06.2016 року включно.
      У подальшому, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 року №46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» (т. 1 а.с. 107) виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 року №913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно із цим рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з 06.06.2016 року по 05.06.2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «Хрещатик», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ОСОБА_2 .
      На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оприлюднено інформацію про те, що в зв`язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 03.06.2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку», Фонд з 09.06.2016 розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку.
      Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, Фондом гарантування вкладів фізичним осіб було здійснено виплату ОСОБА_1 кошти в сумі 200.000,00 грн. в межах гарантованої суми відшкодування за вкладами, а також включено Позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик».
      На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 24.05.2018 року №1452 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» строком на два роки з 06.06.2018 року до 05.06.2020 року включно.
      На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 67, 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 8 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», а також врахувавши висновки, викладені у рішенні суду у справі №826/15685/16, прийшов до висновку, що протиправна бездіяльність НБ України у межах заявлених позовних вимог вже була визнана іншим рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому рішення у цій справі не зумовить поновлення порушених прав ОСОБА_1 , яка до того ж не вправі оскаржувати бездіяльність НБ України в силу приписів ч. 1 ст. 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
      З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке.
      Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. ч. 1, 3 ст. 6, ч. ч. 2, 3 ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України, Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк України здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України, Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів.
      Згідно ст. 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки) зазначений Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
      Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.
      Із змісту статті 67 Закону про банки випливає, що Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.
      Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, однією з функцій Національного банку України є сприяння стабільності банківської системи для чого регулятор наділений повноваженнями здійснювати контроль за діяльністю банків, зокрема, для запобігання порушенню інтересів вкладників внаслідок неналежної діяльності банку.
      Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону про банки Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п`ять і більше разів та/або; значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів (пункт 1); банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п`ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк (пункт 2); системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму (пункт 3); банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п`ять і більше разів; щодекади - два і більше разів (пункт 4); обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України (пункт 4-1); банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (пункт 5); систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку у тому числі щодо операцій із пов`язаними з банком особами (пункт 6).
      У свою чергу, приписами ч. 6 ст. 75 Закону про банки передбачено, що проблемний банк у строк до 180 днів зобов`язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. Проблемний банк зобов`язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів. Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Національний банк України зобов`язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      Таким чином, банку надається до 180 днів для приведення своєї діяльності у відповідність з вимогами законодавства, протягом семи днів банк має повідомити Національний банк України про заходи, які вживатимуться для приведення діяльності у відповідність із вимогами законодавства, Національний банк України приймає рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      Відповідно до ст. 76 Закону про банки Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:
      1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;
      2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;
      3) невиконання банком протягом п`яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних;
      5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов`язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов`язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов`язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами;
      6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку.
      Із змісту листа Національного банку України «Про результати інспекційної перевірки» від 17.09.2014 року №42-011/52329/65, який адресовано ПАТ «КБ «Хрещатик» (т. 1 а.с. 146-229), вбачається, що за результатами здійснення НБ України планової інспекційної перевірки ПАТ «КБ «Хрещатик» за період діяльності з 01.03.2011 року по 01.05.2014 року було встановлено високий рівень кредитного та валютного ризиків, а також недостатній рівень внутрішнього контролю за окремими напрямками роботи.
      Результати інспектування ПАТ «КБ «Хрещатик» свідчать: (1) про високий рівень кредитного ризику, з огляду на: значну частку негативно класифікованих активів; наявність концентрації в кредитному портфелі; недостатню якість забезпечення; значного валютного ризику; незадовільної якості нарахованих доходів; (2) розмір регулятивного капіталу недостатній для дотримання економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до зобов`язань банку (Н3-1), нормативу Н7 та нормативу великих кредитних ризиків (Н8); (3) чистий операційний дохід має від`ємне значення, що свідчить про неефективність операційної діяльності банку.
      Також відповідно до результатів комплексного інспектування, яке проведено Національним банком України станом на 01.05.2014 року, за період діяльності ПАТ «КБ «Хрещатик» з 01.03.2011 року по 01.05.2014 року, встановлено загальну оцінку за рейтинговою системою CAMELS як « 4», в тому числі за компонентами: «Капітал» (C) - « 4»; «Активи» (A) - « 4»; «Менеджмент» (M) - « 4»; «Надходження» (E) - « 4»; «Ліквідність» (L) - « 3»; «Чутливість до ринкових ризиків» (S) - « 3».
      Рейтингова оцінка достатності капіталу « 4» свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що капітал неспроможний захистити банк від ризиків, пов`язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання, банк має високий рівень негативно класифікованих активів. Банк може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не зможуть вжити негайних заходів для виправлення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу « 4» потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для покращання якості активів і підвищення рівня достатності капіталу.
      Рейтингова оцінка якості активів « 4» свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не виправити. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів « 4» мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих «під контролем») за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, призводить до зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити негайних заходів щодо виправлення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для того, щоб забезпечити негайні заходи щодо виправлення недоліків з боку його керівництва.
      Рейтингова оцінка менеджменту « 4» свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов`язані з більшістю факторів. Потрібні рішучі дії служби банківського нагляду, що спрямуватимуться на те, щоб керівництво банку негайно вжило заходів щодо усунення проблем. Національний банк або спостережна рада банку повинні розглянути заходи щодо повного або часткового відсторонення голови, його заступників та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та/або його заступників від обійманих посад. Рейтингова оцінка менеджменту « 4» встановлюється в разі виявлення значних зловживань у практиці кредитування інсайдерів, інвестиційній діяльності, недотримання облікової та процентної політики, ігнорування вимог Національного банку, у тому числі з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо дії або бездіяльність керівництва завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він опинився під загрозою неплатоспроможності, та/або призвели до звинувачення банку в сприянні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
      Банк з рейтинговою оцінкою надходжень « 4» має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без негайних виправних заходів витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов керівництво банку має вжити негайних заходів для підвищення та оптимізації рівня доходів, посилення контролю за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунути керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов`язане зі збільшенням статутного капіталу).
      Рейтингова оцінка ліквідності « 3» свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов`язані з одним або кількома факторами. Підхід керівництва банку з рейтинговою оцінкою ліквідності « 3» до управління ліквідністю спрощений і це призводить до того, що в банку часто виникають проблеми з ліквідністю, а також простежується регулярна залежність від міжбанківських кредитів, крім того, в банку обмежені можливості щодо активних операцій - швидкого їх продажу, а щодо пасивних операцій - швидкого залучення нових джерел фінансування. Керівництво банку повинно негайно звернути належну увагу на негативні тенденції та вжити заходів щодо виправлення недоліків для того, щоб банк не втратив здатності виконувати свої поточні зобов`язання. Для цього потрібні відповідні дії служби банківського нагляду.
      Банк з рейтинговою оцінкою чутливості до ринкового ризику « 3» має неприйнятний рівень ринкового ризику, керівництво демонструє відсутність досвіду або знань і розуміння щодо визначення, вимірювання, здійснення моніторингу і контролю ринкових ризиків. Рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику « 3» означає, що примітивний підхід керівництва до управління ринковим ризиком призводить до частого перевищення лімітів (обмежень) та до отримання збитків за окремими операціями. Унаслідок відсутності досконалих (ефективних) процесів управління ринковим ризиком виникають негативні тенденції в операціях, що пов`язані з ринковим ризиком, а також сумніви щодо здатності керівництва негайно вирішити ці проблеми з метою запобігання впливу надмірного ринкового ризику на надходження або на економічну вартість капіталу. Тому потрібний посилений контроль з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку.
      Загалом, за системою оцінки CAMELS, комплексна рейтингова оцінка « 4» або « 5» свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду.
      Викладене, у свою чергу, свідчить про наявність ще у 2014 році встановлених за результатами інспектування достатньо вагомих фінансових проблем у ПАТ «КБ «Хрещатик», які потребували негайного вжиття НБ України заходів щодо їх усунення та виправлення недоліків у діяльності банку, стабілізації його фінансового стану.
      Водночас, як вірно підкреслено судом першої інстанції, питання визнання протиправною бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «КБ «Хрещатик» було предметом судового розгляду та обставини такої протиправної бездіяльності Відповідача встановлена у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі №826/15685/16 за позовом до Національного банку України, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.12.2017 року та ухвалою Верховного Суду від 27.02.2018 року про відмову у задоволенні заяви НБ України про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.12.2017 року.
      Всупереч доводів Апелянта, аналіз змісту указаних судових рішень свідчить, що під час розгляду справи №826/15685/16 судами надавалась оцінка діям/бездіяльності Національного банку України при здійсненні функції державного нагляду щодо ПАТ «КБ«Хрещатик».
      Так, в ухвалі від 07.12.2017 року у справі №826/15685/16 суд касаційної інстанції зазначив: «зважаючи на встановлені під час інспектування численні порушення, допущені ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», необхідність негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, беручи до уваги надання законом відповідачу широкого спектру інструментів (заходів) впливу (реагування), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Національним банком України було допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття протягом розумного строку адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» на підставі проведеного інспектування ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року та встановленої відповідачем рейтингової оцінки CAMELS. І що така бездіяльність не узгоджується із приписами статті 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та суперечить головній меті банківського регулювання і нагляду щодо безпеки та фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників і кредиторів.»
      У свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що позовні вимоги у цій справі повністю тотожні справі №826/15685/16.
      Положеннями статті 2 КАС України у редакції, чинній на момент звернення до суду із вказаним позовом, було встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      Згідно ст. 6 КАС України (у цій же редакції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
      Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.
      Аналогічні положення викладені і в чинній редакції КАС України.
      Тобто, одним з головних завдань адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, у справі, що є предметом апеляційного перегляду, ОСОБА_1 наголошує, що позов подано нею у зв`язку з неможливістю повернення належних останній грошових коштів, які перебували на відповідних депозитних рахунках у ПАТ «КБ «Хрещатик». І, на думку Позивача, задоволення зазначеного позову допоможе відновити його порушене право на володіння майном (коштами).
      Проте, Окружний адміністративний суд міста Києва обґрунтовано звернув увагу, що у справі №826/15685/16 суд визнав протиправною бездіяльність НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів всіх вкладників і кредиторів Публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик» (очевидно, у тому числі Позивача) щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках зазначеного банку.
      Відтак повторне визнання бездіяльності НБ України (навіть з посиланням на преюдиційне судове рішення) жодним чином не відновить порушене право Позивача на повернення коштів.
      Аналогічну позицію щодо тотожних правовідносин висловлено Верховним Судом у постанові від 02.10.2019 року у справі №826/9802/17. У зв`язку з чим посилання Апелянта на неможливість врахування при вирішенні цього спору обставин, встановлених у рішенні суду у справі №826/15685/16, є помилковим.
      З приводу посилання Відповідача в апеляційній скарзі на те, що Позивач не має права на звернення до суду із вказаним позовом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
      Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону про банки у редакції, яка була чинною станом на час розгляду і вирішення цієї справи судом першої інстанції, банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб.
      Отже, висновок суду першої інстанції, зроблений за існуючого станом на час прийняття рішення у справі правового регулювання, про неналежність Позивача до осіб, визначених ч. 1 ст. 79 Закону про банки, є обґрунтованим.
      Разом з тим, як вірно підкреслено ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, рішенням Конституційного Суду України від 24.06.2020 року №6-р(II)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення частини першої статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III зі змінами, а саме «які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України».
      Відтак, з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, а також Кодексу адміністративного судочинства України та за чинного правового регулювання Позивач, як вкладник ліквідованого ПАТ «КБ «Хрещатик», належить до кола осіб, які вправі оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність НБ України у розумінні чинних приписів ч. 1 ст. 79 Закону про банки.
      Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
      Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
      Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
      ПОСТАНОВИЛА:
      Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
      Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
      Головуючий суддя А.Г. Степанюк
      Судді Л.В. Губська
      О.В. Епель
      Повний текст постанови складено « 10» лютого 2021 року.
      Джерело: ЄДРСР 94769647
    • By ANTIRAID
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 826/26258/15
      УХВАЛА
      16 березня 2021 року м. Київ
      Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
      головуючого Василенка Я.М.,
      суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
      розглянувши в порядку письмового провадження заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про встановлення способу виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 у справі за адміністративній позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
      В С Т А Н О В И В:
      Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 у задоволенні позову відмовлено.
      Постановою Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017 апеляційну скаргу представника за довіреністю Масленнікової Тетяни Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 - задоволено частково; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2016 у адміністративній справі № 826/26258/15 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії скасовано; позовні вимоги ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено частково; визнано протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання договору № 009-22511-130215 від 13.02.2015 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро нікчемним; зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», внесеному на підставі Договору № 009-22511-130215 від 13.02.2015 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; у задоволенні решти позову відмовлено.
      Постановою Верховного Суд у складі Касаційного адміністративного суду від 10.04.2019 касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича задоволено частково; постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі № 826/26258/15 скасовано в частині визнання протиправним та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро № 009- 22511-130215 від 13.02.2015 нікчемним, а провадження у справі в цій частині закрито; в решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі № 826/26258/15 залишено без змін.
      Надалі до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про встановлення способу виконання судового рішення, а саме постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017.
      В вищевказаній заяві уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича просить:
      - надати роз`яснення для правомірного та коректного виконання рішення суду в даній справі, враховуючи права та інтереси правонаступника банківського вкладу (депозиту).
      У вищевказаній заяві уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича просить роз`яснити такі питання пов`язанні з виконанням рішення, а саме, чи правомірно виплачувати успадкований вклад частинами: за рахунок 3 черги (в межах загальної гарантованої суми правонаступника, як вкладника) та залишок коштів - за рахунок 4 черги, чи варто здійснити зворотне зарахування 43 248,13 грн. на депозит ОСОБА_1 та надати можливість ОСОБА_2 отримати вклад в повній мірі в розмірі 150 971,88 грн (еквівалент в гривні 5000.00 ЕІЖ), не враховуючи факту отримання коштів ОСОБА_2 за власними рахунками в розмірі 156 751,87 грн.
      Колегія суддів вважає, що вищевказана заява не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
      За правилами ч. 1 статті 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувана чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
      За ч. 3 статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
      Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що уповноваженим на розгляд питань щодо відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи`встановлення способу і порядку виконання судового рішення, є адміністративний суд першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист).
      Водночас, у межах даної справи № 826/26258/15 Шостий апеляційний адміністративний суд є адміністративним судом апеляційної інстанції, що свідчить про відсутність у нього повноважень на розгляд та вирішення заяви про встановлення способу виконання судового рішення.
      Однак, як вбачається з прохальної частини вищевказаної заяви уповноважена особи Фонду просить надати саме роз`яснення для правомірного та коректного виконання рішення суду в даній справі, враховуючи права та інтереси правонаступника банківського вкладу (депозиту).
      Таким чином, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
      Згідно з ч. 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали.
      Отже, роз`яснення судового рішення зумовлено його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання, тобто, роз`яснення судового рішення є за своєю суттю одним із способів усунення його недоліків, але без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом.
      Конкретного і вичерпного переліку критеріїв для визначення рішення незрозумілим правова норма не містить, а із змісту закону вбачається, що їх має навести особа, яка звертається із заявою про роз`яснення судового рішення.
      Вказана стаття КАС України передбачає можливість роз`яснення судом ухваленого ним рішення з метою усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню.
      Виходячи із системного тлумачення наведеної норми, роз`яснено може бути судове рішення, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини.
      Фактично роз`ясненням рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акта, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше. При цьому, суд, роз`яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тобто процесуальна процедура роз`яснення судового акта виключає можливість будь- яким чином змінювати зміст цього судового рішення, навіть у разі подальшого виявлення судом правових помилок, допущених під час його ухвалення.
      Водночас, колегія суддів звертає увагу, що механізм, визначений цією статтею, не може використовуватися, якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, не розуміє, наприклад, мотивації судового рішення чи не згодний з такою мотивацією. У разі незгоди з мотивацією судового рішення особи, які беруть участь у справі, можуть оскаржити це рішення до суду вищої інстанції, якщо таке право надане цим Кодексом.
      Крім того, колегія суддів зазначає, що висновки суду щодо способу, строків, порядку виконання рішення є факультативними елементами резолютивної частини рішення, а тому вони можуть виступити предметом роз`яснення лише у тому разі, коли суд закріпив їх у рішенні. Якщо ж висновки суду щодо способу виконання у постанові відсутні, то ухвала суду про їх роз`яснення фактично є додатковим рішенням і прямим порушенням статті 254 КАС України, що забороняє змінювати (в тому числі доповнювати) зміст такої постанови.
      На думку суду, наведені заявником обґрунтування жодним чином не свідчать про нечіткість, незрозумілість чи двозначність резолютивної частини постанови Київського апеляційного адміністративного суду, про роз`яснення якої наразі ставиться питання.
      Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що законодавцем чітко розмежовано порядок «роз`яснення судового рішення якщо таке є незрозумілим» (ст.254 КАС України) та «встановлення способу і порядку виконання судового рішення в разі наявності обставин, що ускладнюють його виконання» (ст.378 КАС України).
      Тобто, поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій 'державним виконавцем та іншими суб`єктами владних повноважень.
      Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 27.02.2019 (справа № 806/3265/17) про відмову у задоволенні заяви про роз`яснення постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
      Таким чином, проаналізувавши безпосередньо постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017, колегія прийшла до висновку, що вона не містить неточностей чи розбіжностей, що могли би стати перешкодою для його виконання, а недбале відношення сторін до своїх прав та обов`язків в адміністративному процесі не є підставою для роз`яснення рішення.
      Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 254 КАС України, для роз`яснення судового рішення.
      А тому відсутні підстави для задоволення вищевказаної заяви уповноваженої особи Фонду.
      Керуючись ст.ст. 254, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
      У Х В А Л И В:
      У задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про встановлення способу виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017 відмовити.
      Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Василенко Я.М.
      Судді: Кузьменко В.В.
      Шурко О.І.
      Джерело: ЄДРСР 95578930
    • By ANTIRAID
      СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
      03037, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25; тел. (факс): 249-79-28; e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua
      03113, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1; тел.: (044) 456-51-65, факс: 456-93-08
      _______________________________________________________________________________
      Справа № 760/5115/19
      Провадження №2/760/494/20
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      (заочне)
      І . Вступна частина
      16 грудня 2020 року в місті Києві
      Солом`янський районний суд м. Києва
      у складі головуючого судді Коробенка С.В.
      за участю секретаря Семененко А.Д.
      розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Авант-Банк», про стягнення грошових коштів.
      ІI. Описова частина
      В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг» (ТОВ «Стабіл Холдинг») заборгованість у розмірі 595 014, 44 доларів США та 142 230, 45 євро, мотивуючи свої вимоги наступним.
      27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» (далі - ПАТ «АВАНТ-БАНК») та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01976 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 595 014,44 доларів США (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору).
      27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01992 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 142 230,45 євро (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору).
      Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) віднесено ПАТ «Авант-Банк» до неплатоспроможних, після чого його банківська ліцензія була відкликана та розпочато процедуру ліквідації. Ліквідатором призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      Згідно із довідкою ПАТ «АВАНТ-БАНК» №26/01-84 від 28 січня 2016 року залишок коштів станом на 28 січня 2016 року становив: на поточному рахунку № НОМЕР_1 - 595 014 (П`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотирнадцять) доларів США 44 центи; на поточному рахунку № НОМЕР_2 - 142 230 (Сто сорок дві тисячі двісті тридцять) євро 45 євроцентів.
      Оскільки 100% акцій ПАТ «Авант-Банк» належить ТОВ «Стабіл Холдинг», і він як власник істотної участі не вжив жодних своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, позивач вирішила звернутись до суду з позовом саме до нього, з метою отримання належних їх на законних підставах коштів.
      На підставі вищевикладеного просила позов задовольнити.
      В судове засідання сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідно до вимог ст.128 ЦПК України.
      Разом з тим, 16 грудня 2020 року представник позивача направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій позов підтримала у повному обсязі та проти винесення заочного рішення не заперечувала.
      Третя особа - ПАТ «Авант-Банк» в судове засідання свого представника не направив, пояснень по-суті спору не надав. Про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.
      Зважаючи на викладене та враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для встановлення дійсних взаємовідносин між сторонами, суд визнав за можливе за згодою позивача ухвалити рішення у справі на підставі наявних доказів в порядку заочного провадження згідно ст. ст.280-283 ЦПК України за відсутності відповідача, який будучи належним чином повідомленим в судові засідання двічі не прибув.
      ІІІ . Мотивувальна частина
      Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
      Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст.264 ЦПК України).
      Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 цього Кодексу.
      Так, з представлених позивачем документів вбачається, що 27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01976 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 595 014,44 доларів США (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору).
      Строк розміщення вкладу - 7 днів (п. 1.1 Договору), тобто до 03 лютого 2016 року.
      27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01992 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 142 230,45 євро (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору).
      Строк розміщення вкладу - 7 днів (п. 1.1 Договору), тобто до 03 лютого 2016 року.
      Постановою Правління НБУ №44 від 29.01.2016 віднесено ПАТ «Авант-Банк» до категорії неплатоспроможних. На підставі цієї постанови Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 29.01.2016 №96 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Авант-Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Тимчасову адміністрацію було запроваджено на строк один місяць з 29.01.2016 по 28.02.2016 включно.
      25.02.2016 Правлінням НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ «Авант-Банк» та його ліквідацію, і видано відповідну постанову №109. На підставі цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26.02.2016 було прийнято рішення №262 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Авант-Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
      Згідно із довідкою ПАТ «АВАНТ-БАНК» №26/01-84 від 28 січня 2016 року залишок коштів станом на 28 січня 2016 року становив: на поточному рахунку № НОМЕР_1 - 595 014 (П`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотирнадцять) доларів США 44 центи; на поточному рахунку № НОМЕР_2 - 142 230 (Сто сорок дві тисячі двісті тридцять) євро 45 євроцентів.
      Так, у відповідності до положень ст.58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
      Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.
      Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
      Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
      Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
      Згідно зі ст.52 вищезазначеного Закону, для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
      Згідно зі ст.2 Закону, істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.
      Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи;
      контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.
      Крім того, ч.4 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
      Крім цього, для притягнення пов`язаної з банком особи до цивільно-правової відповідальності, передбаченої ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», необхідним є встановлення його вини у завданні збитків (неповернення депозитів у повному обсязі), тобто, причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) та негативними наслідками.
      Діями, що призвели до негативних наслідків у вигляді заподіяння збитків, є згідно зі ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності.
      Згідно офіційної відкритої інформації НБУ (а.с.40) Компанія ТОВ «Стабіл Холдинг» є акціонером ПАТ «Авант-Банк» і власником 100% акцій банку. Отже, дана юридична особа відповідно до визначених ст.ст.2,58 Закону термінів є власником істотної участі ПАТ «Авант-Банк».
      Відповідно до ч.1 ст.35 Закону банк та кожний власник істотної участі зобов`язані підтримувати норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку на рівні, встановленому НБУ. Відповідно до ч.4 ст.58 Закону власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
      29 січня 2016 року постановою НБУ №44 ПАТ «Авант-Банк» був віднесений до категорії неплатоспроможних. Відповідно до вказаної постанови у зв`язку з тим, що на початку грудня 2015 року Банк віднесено до категорії проблемних. Наприкінці року стан ліквідності ПАТ «Авант-Банк» значно погіршився. В той же час, почались надходження скарг від фізичних та юридичних осіб стосовно невиконання банком своїх зобов`язань. Враховуючи, що ПАТ «Авант-Банк» не виконував свої зобов`язання перед клієнтами і були встановлені факти не відображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних; порушення нормативів миттєвої ліквідності (Н4) та поточної ліквідності (Н5); недотримання порядку щоденного резервування коштів на кореспондентському рахунку в НБУ, а в акціонерів були відсутні чіткі плани щодо поповнення ліквідності банку та невиконання операцій клієнтів у встановлений законодавством строк, Національним банком було прийняте рішення щодо віднесення ПАТ «Авант-Банк» до категорії неплатоспроможних (а.с.43)
      Таким чином, діяльність банку не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ. Власником істотної участі усупереч вимогам ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не вжито своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку.
      Постановою правління НБУ №44 від 29.01.2016 установлено, що з вини власників істотної участі ПАТ «Авант-Банк» цей банк віднесено до категорії неплатоспроможних. За таких обставин наявні передбачені ч.5 ст.58 Закону підстави для відповідальності власників істотної участі банку за зобов`язаннями цього банку.
      За результатами перевірок встановлювались факти порушень Банком та його керівниками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, а також помилки й недоліки в роботі.
      За виявлені порушення, помилки й недоліки Національним банком України пропонувалось застосувати до Банку, відповідно до вимог статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адекватні заходи впливу.
      У відповідності до ст.71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.
      Власники істотної участі банку в силу положень ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мали вжити всіх заходів для дотримання банком встановлених нормативів щодо покращення ситуації з ризиковими операціями та збереження платоспроможності банку, однак, як вбачається із постанови Національного банку України №44 від 29.01.2016 року, власниками істотної участі не було вито належних заходів для приведення діяльності банку до норм чинного законодавства України.
      Згідно ч.1 ст.1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.
      Відповідно до ч.2 ст.1060 ЦК України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
      За ч.1 ст.1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
      Як передбачено ч.3 ст.1068 ЦК України, банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
      Грошові кошти згідно договору депозиту належать позивачеві на праві приватної власності.
      Згідно зі ст.317 ЦК України, змістом права власності є права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
      Як зазначено у ст.321 ЦК України, право власності є непорушним.
      Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
      Так, згідно ст.1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
      Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
      Цей же принцип закріплено і в ст.41 Конституції України.
      Європейський суд з прав людини у справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом.
      Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».
      ЄСПЛ у рішенні «Колишній Король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу Конвенції є те, що будь-яке втручання держаних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
      За змістом ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Власник істотної участі Банку, який є пов`язаною з банком особою відповідно до ст.52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», несе відповідальність за зобов`язаннями Банку, незважаючи на те, що договірні відносини виникли між банком та клієнтом, так як саме власник істотної участі відповідальний за вжиття своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, і саме він, а не клієнт банку, повинен нести будь-які негативні наслідки від визнання банку неплатоспроможним.
      В протилежному випадку позивач зазнає грубого порушення його права власності, що має наслідком позбавлення його власних грошових коштів, які були внесені до Банку.
      У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
      Згідно з ч.5 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції чинній на день, що діяла на момент порушення прав позивача), пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
      Відповідно до ч.6 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном.
      Відповідно до ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.
      Згідно з вимогами ч.1 ст.52 вищезазначеного Закону, пов`язаними із банком особами, зокрема є контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку та інші.
      За правилами ч.1 ст.35 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк та кожний власник істотної участі зобов`язані підтримувати норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку на рівні, встановленому НБУ.
      Частиною 4 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання не платоспроможності банку.
      Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.
      Згідно з інформацією, розміщеною на сайті НБУ, структура власності ПАТ «Авант-Банк виглядає таким чином, що єдиним опосередкованим власником істотної участі Банку є ТОВ «Стабіл Холдинг», якому належить 100% акцій Банку.
      Крім того, ТОВ «Стабіл Холдинг», будучи опосередкованим власником 100% акцій Банку, є контролером Банку та має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи.
      У відповідача перебували повноваження щодо визначення діяльності Банку, призначення осіб на управління Банком, затвердження відповідної звітності, отже виключно ТОВ «Стабіл Холдинг» міг своєю діяльністю впливати на становище Банку, що і було встановлено судом.
      Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження як під час розгляду справи.
      ІV. Резолютивна частина
      Керуючись статтями 317, 321, 387, 526, 530, 549, 1060, 1068, 1074 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:
      1. Позов задовольнити повністю.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг» на користь ОСОБА_1 , грошові кошти у сумі 595014,44 доларів США (п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотирнадцять доларів США 44 центи) та 142230, 45 євро (сто сорок дві тисячі двісті тридцять євро 45 євроцентів).
      2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг» на користь держави судовий збір в розмірі 9605 гривень.
      3.Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
      Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
      Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.
      4.Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;
      Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг», адреса: 03110, м. Київ, вул. Івана Клименка, 23; код ЄДРПОУ 34617526.
      Третя особа: Публічне акціонерне товариство "Авант-Банк", юридична адреса: м. Київ, вул. Івана Клименка, 23; фактична адреса: м. Київ, бул. Верховної Ради, 7; код ЄДРПОУ: 36406512.
      Суддя :
      Джерело: ЄДРСР 94028141
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 листопада 2020 року
      м . Київ
      Справа № 916/3146/17
      Провадження № 12-15гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Власова Ю. Л.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
      представників учасників справи:
      від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» - адвоката Возіяна А. А.,
      від Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» - адвоката Новікової Т. О.,
      від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» - адвоката Новікової Т. О.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року (суддя Гут С. Ф.) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року (у складі колегії: головуючий суддя Разюк Г. П., судді Будішевська Л. О., Таран С. В.)
      у справі № 916/3146/17
      за позовом Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» (процесуальний правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісагіс»)
      до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна»,
      треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Галіот», 2) ОСОБА_1 , 3) ОСОБА_2 , 4) ОСОБА_3 , 5) ОСОБА_4 , 6) ОСОБА_5 , 7) ОСОБА_6 , 8) ОСОБА_7 , 9) ОСОБА_8 , 10) ОСОБА_9 , 11) Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс», 12) ОСОБА_10 , 13) ОСОБА_11 , 14) ОСОБА_12 , 15) ОСОБА_13 ,
      про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів.
      Історія справИ
      1. Короткий зміст та підстави заявлених вимог
      1.1. 18 грудня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк», АТ «Імексбанк», позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (далі - ТОВ «Україна», відповідач) про:
      - застосування наслідків недійсності договору про зміни № 3, укладеного 24 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Україна» (далі - договір про зміни), повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ «Україна»;
      - застосування наслідків недійсності договору про розірвання іпотечного договору, укладеного 25 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Україна» (далі - договір про розірвання), повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ «Україна».
      1.2. Позов обґрунтовано тим, що зазначені правочини виявлено за наслідками перевірки правочинів на предмет нікчемності, яка проведена відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» від 02 березня 2015 року № 66-в. Підставою їх нікчемності визначено пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема вказано, що протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк безпідставно відмовився від власних майнових вимог до іпотекодавця за дійсним договором іпотеки, у той час як загальна заборгованість позичальника за кредитним договором, забезпеченим цією іпотекою, складала 145 017 751, 43 грн. З огляду на те, що недійсність (нікчемність) подібних правочинів встановлена законом, позивач вважає, що сторони мають бути повернуті у стан, який існував до укладання договору про зміни та договору про розірвання.
      2. Фактичні обставини справи, установлені судами
      2.1. 23 вересня 2013 року між ПАТ «Імексбанк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галіот» (далі - ТОВ «Галіот») (позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 76/13 (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до цього договору) кредитор зобов`язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання; надання кредиту мало здійснюватися окремими частинами або в повній сумі в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 140 580 000, 00 грн зі сплатою фіксованої процентної ставки - 18, 3 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 16 липня 2015 року (включно).
      2.2. 27 вересня 2013 року між ПАТ «Імексбанк» (іпотекодержатель) та ТОВ «Україна» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір з майновим поручителем (далі - іпотечний договір 1), предметом якого є забезпечення вимог іпотекодержателя за кредитним договором стосовно повернення отриманої позичальником суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо. Предметом іпотеки є нерухоме майно, визначене у пункті 1.3 цього договору (предмет іпотеки 1), заставна вартість якого (з урахуванням внесених до договору змін) була визначена сторонами у сумі 53 718 000, 00 грн.
      2.3. Рішенням кредитного комітету ПАТ «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року, оформленим протоколом № 92/3, крім іншого, вирішено вивести з-під застави банку іпотеку ТОВ «Україна» та прийняти в забезпечення іпотеку, предметом якої є нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець» (далі - ЦС «Чорноморець»).
      2.4. 24 грудня 2014 року було укладено договір про зміни, за умовами якого сторони дійшли згоди про припинення іпотеки за іпотечним договором 1 стосовно частини предмета іпотеки 1. У пункті 3 договору про зміни зазначено, що він є підставою для зняття заборони відчуження відповідного нерухомого майна.
      2.5. 25 грудня 2014 року укладено договір про розірвання, відповідно до пункту 1 якого ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Україна» за взаємною згодою та керуючись статтями 651-654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вирішили розірвати іпотечний договір 1 з наступними змінами до нього. Відповідно до пункту 2 цей договір є підставою для зняття заборони відчуження іншої частини предмета іпотеки 1.
      2.6. Також 25 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (іпотекодержатель) та Приватним акціонерним товариством «Футбольний клуб «Чорноморець» (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір з майновим поручителем (далі - іпотечний договір 2), який забезпечував, у тому числі, вимоги ПАТ «Імексбанк» за кредитним договором стосовно повернення отриманої ТОВ «Галіот» суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо. Предметом іпотеки є нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець» загальною площею 80 289 кв. м, основною площею 67 037, 5 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), 1/20 (далі - предмет іпотеки 2). Оціночна та заставна вартість зазначених будівель визначена в сумі 7 800 000 000, 00 грн.
      2.7. 26 січня 2015 року Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) прийнято постанову № 50 «Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» (зокрема, з 27 січня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Імексбанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації; призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» Северина Ю. П.).
      2.8. Наказом уповноваженої особи Фонду від 02 березня 2015 року № 66-в створено комісію для здійснення у строк до 20 березня 2015 року детальної перевірки правочинів (у тому числі договорів), укладених або розірваних АТ «Імексбанк» в період з 27 січня 2014 року по 27 січня 2015 року, які підпадають під критерії, зазначені у частині третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      2.9. На підставі постанови Правління НБУ від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Імексбанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» (розпочато процедуру ліквідації АТ «Імексбанк»; призначено уповноваженою особою Фонду на його ліквідацію Северина Ю. П. строком на 1 рік з 27 травня 2015 року до 26 травня 2016 року включно).
      2.10. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 19 жовтня 2015 року № 189 відкликано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» у Северина Ю. П.; призначено уповноваженою особою Фонду і делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» Гаджиєву С. О. з 20 жовтня 2015 року.
      2.11. 15 січня 2016 року уповноваженою особою Фонду Гаджиєвим С. О. на виконання приписів частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» направлено на адресу ТОВ «Україна» повідомлення про нікчемність правочинів, а саме договору про зміни та договору про розірвання.
      2.12. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 квітня 2016 року № 638 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Імексбанк» на два роки по 26 травня 2018 року включно; рішенням від 01 вересня 2016 року № 1697 відсторонено від виконання обов`язків уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк» Гаджиєва С. О., призначено уповноваженою особою Фонду і делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» Матвієнку А. А. з 05 вересня 2016 року.
      2.13. Рішенням Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 916/1387/15-г задоволено позов ПАТ «Імексбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто з ТОВ «Галіот» на користь банку заборгованість за кредитом у сумі 140 580 000, 00 грн, відсотки за користування кредитом у сумі 15 064 403, 66 грн, пеню у сумі 3 118 206, 43 грн. На виконання зазначеного рішення суду 06 листопада 2015 року видано наказ.
      2.14. 16 травня 2017 року ПАТ «Імексбанк» здійснило позасудове задоволення своїх кредиторських вимог шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки 2. З урахуванням цього ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року, наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року було визнано таким, що не підлягає виконанню. Суди дійшли висновку, що оскільки ПАТ «Імексбанк» у позасудовому порядку набуло право власності на предмет іпотеки 2, який за умовами іпотечного договору 2 забезпечував низку зобов`язань, у тому числі й зобов`язання ТОВ «Галіот» за кредитним договором, відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» зобов`язання ТОВ «Галіот» за кредитним договором є припиненими.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Судове рішення мотивовано тим, що: 1) позивачем не було виконано вимоги частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо перевірки правочинів, про нікчемність яких він стверджує; 2) позивачем не доведено факту здійснення державної реєстрації обтяжень майнових прав на підставі іпотечного договору 1, а тому суд не вважає цей договір вчиненим і не може застосувати наслідки недійсності правочину, який не набув чинності для його сторін; 3) зобов`язання ТОВ «Галіот» за кредитним договором не втратили свого забезпечення, оскільки первісне зобов`язання, що виникло на підставі іпотечного договору 1 та було припинено договором про зміни та договором про розірвання, замінено новим забезпеченням - іпотекою відповідно до іпотечного договору 2; 4) позивач здійснив позасудове задоволення своїх вимог шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки 2.
      3.2. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній частині. Суд апеляційної інстанції виходив з такого: 1) існують підстави для розгляду питання щодо нікчемності договору про зміни та договору про розірвання в силу закону, проте недоліки в оформленні позивачем порядку визнання правочинів нікчемними мають своїм наслідком необхідність встановлення факту недійсності спірних правочинів у судовому порядку; 2) матеріали справи не містять доказів звернення позивача до суду з позовними вимогами про недійсність спірних правочинів, тому вимоги про застосування наслідків недійсності спірних правочинів є передчасними; 3) предмет іпотеки 1 було відчужено на користь третіх осіб, при цьому в матеріалах справи відсутні докази реєстрації обтяжень цього нерухомого майна на момент укладення відповідних договорів купівлі-продажу та докази обізнаності третіх осіб про існування іпотечного договору 1; за таких обставин права та інтереси ПАТ «Імексбанк» можуть бути захищені не шляхом заявлення вимог про застосування наслідків недійсності правочину на підставі частини першої статті 216 ЦК України, а шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
      3.3. Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26 лютого 2019 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. Верховний Суд зазначив про необхідність перевірити та надати належну правову оцінку обставинам справи щодо наявності підстав вважати нікчемними договір про зміни та договір про розірвання в силу положення пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також ретельно перевірити обставини справи щодо державної реєстрації іпотеки відповідно до іпотечного договору 1, внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав щодо припинення державної реєстрації обтяжень прав на спірне нерухоме майно та щодо припинення державної реєстрації обтяжень іншого речового права.
      3.4. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
      3.5. Суд першої інстанції виходив з того, що: 1) відбулась заміна забезпечення з предмета іпотеки 1 на предмет іпотеки 2, а не відмова позивача від майнової вимоги; 2) позивач 16 травня 2017 року звернув стягнення на замінений предмет забезпечення у позасудовому порядку, визнавши за собою право власності на нього; 3) за результатом звернення стягнення на предмет іпотеки 2 зобов`язання за кредитним договором припинились в силу частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», а тому ПАТ «Імексбанк» звернулося до господарського суду за фактом відсутності його порушених прав, адже на момент звернення з позовними вимогами статусом кредитора останній вже не володів.
      3.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що незважаючи на нікчемність договору про зміни та договору про розірвання, наслідки їх нікчемності не можуть бути застосовані через відсутність зобов`язань, які забезпечувалися зазначеними договорами. Враховуючи, що у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся із цим позовом, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у його задоволенні.
      4. Короткий зміст касаційної скарги, рух справи у суді касаційної інстанції
      4.1. 17 грудня 2019 року ПАТ «Імексбанк» подало касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
      4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      4.3. Ухвалою від 25 лютого 2020 року Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      4.4. Ухвала обґрунтована необхідністю відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 643/18466/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16?ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19, щодо припинення зобов`язання боржника за кредитним договором у разі звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку в силу приписів частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19 жовтня 2016 року).
      4.5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 березня 2020 року прийняла справу та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням її учасників на 28 квітня 2020 року.
      4.6. 24 та 27 квітня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли клопотання ТОВ «Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» (далі - ТОВ «Бізнес Ренталс»), ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про розгляд справи за їх участю та відкладення розгляду справи через неможливість прибути в судове засідання у зв`язку із запровадженням на усій території України карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
      4.7. Керуючись пунктом 2 частини другої статі 202 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважала можливим задовольнити зазначені клопотання та відклала розгляд справи на 26 травня 2020 року.
      4.8. 22 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від адвоката Кобелєва Олексія Олександровича, який діє від імені ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , надійшло клопотання про відкладення судового засідання, оскільки він не має можливості прибути з міста Одеси до міста Києва у зв`язку з продовженням на усій території України строків введеного карантину до 22 червня 2020 року включно.
      4.9. Згідно із частинами першою - третьою статті 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
      4.10. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
      4.11. Враховуючи, що: явка зазначених третіх осіб визнана необов`язковою; третіми особами надані письмові пояснення по суті позовних вимог, які взяті до уваги судом; згідно з поясненнями позивача, 26 травня 2020 року є граничним днем ліквідації ПАТ «Імексбанк», - Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні клопотання адвоката Кобелєва О. О. про відкладення розгляду справи.
      4.12. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року здійснено заміну позивача ПАТ «Імексбанк» на його процесуального правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» (далі - ТОВ «Ісагіс»).
      ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      5. Доводи скаржника
      5.1. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, не застосували до спірних правовідносин пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у сукупності із частиною другою статті 215, частиною першою статті 216 та частиною першою статті 236 ЦК України, внаслідок чого дійшли помилкового висновку, що здійснивши у 2017 році позасудове звернення стягнення на будівлі ЦС «Чорноморець», ПАТ «Імексбанк» втратив право на звернення до суду із цим позовом, хоча підстави цих позовних вимог виникли раніше - ще у 2014 році.
      5.2. Скаржник наполягає на тому, що у спірних правовідносинах мала місце саме відмова ПАТ «Імексбанк» від своїх майнових вимог, а не заміна предмета забезпечення. Заміна предмета іпотеки має оформлюватися відповідним договором про внесення змін до іпотечного договору, натомість відбулося розірвання одного іпотечного договору та укладення іншого, з іншим іпотекодавцем та іншим предметом іпотеки, який був окремим забезпеченням грошових вимог ТОВ «Галіот».
      5.3. Також судами попередніх інстанцій неправильно застосовано приписи частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19 жовтня 2016 року). На переконання скаржника, задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку на підставі вказаної норми не передбачає автоматичного припинення основного зобов`язання, а лише вказує на недійсність вимог щодо його виконання в тій частині, яку погашено за рахунок предмета іпотеки. Тобто метою такого правового регулювання є захист інтересів іпотекодавця шляхом унеможливлення подвійного стягнення з нього заборгованості після позасудового врегулювання.
      5.4. ПАТ «Імексбанк» звертає увагу на те, що іпотечний договір 2 забезпечував виконання 41 кредитного договору, які були укладені з різними боржниками. Внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки 2 у позасудовому порядку погашено заборгованість лише 4 позичальників, до числа яких ТОВ «Галіот» не входить. Ці обставини встановлені постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року у справі № 918/539/17 та Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року у справі № 907/600/17 і повторному доказуванню не підлягають. Крім того, частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Однак апеляційним судом безпідставно залишено поза увагою звіт про оцінку майна, виготовлений незалежним суб`єктом оціночної діяльності, з якого вбачається, що вартість предмета іпотеки 2 складає лише 1 139 895 000, 00 грн.
      5.5. Натомість ухвала Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, якою задоволено заяву ТОВ «Галіот» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з припиненням його зобов`язань за кредитним договором, та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у цій справі, якою вказану ухвалу залишено без змін, не є рішеннями суду, ухваленими за результатом розгляду справи по суті, а тому не можуть встановлювати преюдиційних фактів, які би звільняли сторони від доказування в інших судових справах.
      5.6. Докази, надані відповідачем під час нового розгляду справи (а саме витяг з протоколу № 98.3 засідання наглядової ради AT «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року та заява свідка від 12 квітня 2019 року) і враховані судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень, не є допустимими і достатніми відповідно до вимог статей 77, 79 ГПК України. Крім того, відповідачем було порушено процесуальний строк для їх подання.
      5.7. У судовому засіданні процесуальний правонаступник скаржника - ТОВ «Ісагіс» підтримав касаційну скаргу в повному обсязі.
      6. Доводи інших учасників справи
      6.1. 14 січня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Україна» на касаційну скаргу ПАТ «Імексбанк», у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року - без змін.
      6.1.1. На переконання відповідача, звернення ПАТ «Імексбанк» стягнення на предмет іпотеки 2 та звернення до суду з позовом після настання цієї події є тими обставинами, які впливають на факт набуття/ненабуття договором про зміни та договором про розірвання статусу нікчемних та, відповідно, - наявності чи відсутності у ПАТ «Імексбанк» права звертатися до суду з позовом про застосування наслідків їх нікчемності. Отже, вказані обставини спростовують висновок про відмову банку від власної майнової вимоги у вигляді звернення стягнення на предмет забезпечення, оскільки внаслідок зміни предмета іпотеки банк таку майнову вимогу не втратив.
      6.1.2. Відповідно до статті 579 ЦК України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідач стверджує, що згода іпотекодержателя на заміну предмета забезпечення, яка виражена у протоколі № 92/3 засідання кредитного комітету ПАТ «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року та протоколі № 98.3 засідання наглядової ради ПАТ «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року, є належною формою згоди ПАТ «Імексбанк» щодо заміни предмета забезпечення.
      6.1.3. Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цієї статті (у редакції від 19 жовтня 2016 року) усі наступні вимоги є недійсними. В оскаржуваних судових рішеннях встановлено звернення ПАТ «Імексбанк» стягнення на єдиний замінений предмет іпотеки (нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець»), внаслідок чого припинилися зобов`язання за кредитним договором, тобто відсутня непогашена частина порушеного основного зобов`язання.
      6.1.4. Вказані позивачем постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року у справі № 918/539/17 та Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року у справі № 907/600/17 не можуть встановлювати преюдиційні для розгляду цієї справи факти, оскільки відповідач не був учасником тих справ. Зазначені судові рішення встановлюють обставини щодо задоволення за рахунок предмета іпотеки 2 грошових зобов`язань окремих боржників; вони прийняті на підставі наданих позивачем доказів, без врахування аргументів ТОВ «Україна», та не містять висновків стосовно неможливості погашення за рахунок предмета іпотеки 2 грошових зобов`язань інших боржників.
      6.2. 20 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли письмові пояснення третьої особи у справі ТОВ «Бізнес Ренталс» з проханням відступити від правової позиції Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 918/539/17.
      6.2.1. Заявник вважає, що поняття «відмова від власних майнових вимог» не може застосовуватися у разі, якщо банком-кредитором взамін певного предмета застави (іпотеки), який забезпечував виконання зобов`язань основного боржника за кредитним договором, прийнято в заставу (іпотеку) інше майно від іншого заставодавця (іпотекодавця) за заставною (іпотечною) вартістю не нижчою, ніж вартість попереднього предмета забезпечення.
      6.2.2. Зобов`язання ТОВ «Галіот» перед ПАТ «Імексбанк» за кредитним договором були безперервно забезпечені іпотекою нерухомого майна третіх осіб. Тому спірний правочин про розірвання іпотечного договору 1 не відповідає ознакам нікчемності, визначеним пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      6.3. 20 та 21 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли письмові пояснення третіх осіб у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 з проханням залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року - без змін.
      6.3.1. Зазначені треті особи пояснюють, що є добросовісними набувачами апартаментів за адресою: 67800, Одеська область, Овідіопольський район, Дальницька сільська рада, «Золотий Бугаз», масив 18, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу. Водночас у разі задоволення позову ПАТ «Імексбанк» до ТОВ «Україна» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину належне їм на праві власності майно буде обтяжено іпотекою за нібито існуючими боргами ТОВ «Галіот», до яких заявники не мають жодного відношення. Зазначене призведе до порушення їх права власності, що гарантовано статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
      6.3.2. Також треті особи зауважують, що в матеріалах справи наявне остаточне судове рішення (ухвала Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г), яким встановлено, що заборгованість за кредитним договором погашена в повному обсязі. Отже, іпотека, що забезпечувала такий кредитний договір (навіть якщо б вона існувала) припинилась внаслідок погашення основного зобов`язання. У свою чергу суд касаційної інстанції не може здійснювати переоцінку судових рішень, які набрали законної сили, та встановлених у них преюдиційних фактів.
      6.4. Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу та пояснень по суті справи не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      7. Щодо наявності порушених прав позивача
      7.1. Відмовляючи у позові, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях послались, у тому числі, на відсутність порушених прав позивача, який на момент звернення з позовними вимогами вже не мав статусу кредитора за кредитним договором.
      7.2. Зокрема, суди зазначили, що вважають преюдиційними обставини, встановлені ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у справі № 916/1387/15-г стосовно погашення основного зобов`язання за кредитним договором внаслідок звернення стягнення позивачем на нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець» у позасудовому порядку, оскільки наведені обставини встановлені у спорі між тими ж сторонами та з того ж предмету, що розглядається у межах цієї справи.
      7.3. Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      7.4. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що на момент звернення до суду з позовом права позивача порушені не були. Водночас є помилковим наведене вище мотивування цього висновку, зокрема, надання обставинам, встановленим ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, значення преюдиційних під час розгляду цієї справи.
      7.5. Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 916/1387/15-г, яке набрало законної сили 06 листопада 2015 року, задоволено позовні вимоги ПАТ «Імексбанк» до ТОВ «Галіот» про стягнення заборгованості у сумі 140 580 000, 00 грн, відсотків за користування кредитом у сумі 15 064 403, 66 грн, пені у сумі 3 118 206, 43 грн за кредитним договором, для забезпечення виконання якого, на момент ухвалення рішення суду та набрання ним чинності, був укладений договір іпотеки 2.
      7.6. На виконання зазначеного рішення суду було видано наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року у справі № 916/1387/15-г.
      7.7. У подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року, наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року у справі № 916/1387/15-г визнано таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з тим, що ПАТ «Імексбанк» застосував позасудове врегулювання за договором іпотеки 2 шляхом звернення у свою власність предмета іпотеки 2, внаслідок чого зобов`язання ТОВ «Галіот» за вказаним кредитним договором припинились.
      7.8. Зазначені ухвала і постанова про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, є судовими рішеннями, якими вирішено по суті спір між банком і позичальником.
      7.9. Тобто спочатку суди у справі № 916/1387/15-г встановили наявність невиконаного зобов`язання позичальника і стягнули існуючу заборгованість. Потім суди у цій же справі встановили, що після ухвалення рішення про стягнення спірне зобов`язання припинилось, а тому відповідна заборгованість відсутня, отже стягненню не підлягає.
      7.10. Таким чином, заявлені ПАТ «Імексбанк» у цій справі № 916/3146/17 вимоги про відновлення реєстрації іпотеки, яка забезпечувала основне зобов`язання, фактично є спробою ревізії судових рішень в іншій справі № 916/1387/15-г.
      7.11. Проте слід враховувати, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року остаточно вирішений спір між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Галіот» щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. Ці судові рішення не можуть бути переглянуті в даній справі.
      7.12. Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
      7.13. Оскільки спір щодо припинення основного зобов`язання вирішений в іншій справі № 916/1387/15-г, то і всі іпотеки, які забезпечували виконання цього основного зобов`язання, теж є припиненими. Отже, у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся до суду із цим позовом. Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову.
      7.14. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у цій справі не може розглядати питання про відступлення від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо припинення основного зобов`язання на підставі частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», оскільки такий розгляд буде виходити за межі даної справи.
      8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      8.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      8.2. Згідно з положеннями статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      8.3. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Імексбанк» про застосування наслідків недійсності правочину шляхом скасування державної реєстрації припинення іпотеки майна ТОВ «Україна», однак вважає необхідним змінити мотивувальні частини цих рішень.
      9. Щодо судових витрат
      9.1. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      9.2. Згідно із частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      9.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» задовольнити частково.
      2. Рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині ці судові рішення залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя
      -доповідач
      Ю. Л. Власов
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      О. Б. Прокопенко
      С. В. Бакуліна
      В. В. Пророк
      В. В. Британчук
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      В. М. Сімоненко
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      О. С. Золотніков
      Джерело: ЄДРСР 93217971