Постанова ВП-ВС стосовно способу захисту при переважному праві викупу і переведені прав покупця на орендаря

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

23 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 909/337/19

Провадження № 12-35гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді -доповідача Уркевича В. Ю.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Федорченка В. М.,

відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 909/337/19 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фізична особа - підприємець ОСОБА_4, про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу та визнання права власності на майно за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28 січня 2020 року (головуючий суддя Бонк Т. Б., судді Дубник О. П., Зварич О. В.) та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2019 року (суддя Стефанів Т. В.) та

УСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 08 квітня 2019 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5) звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4), про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу від 22 серпня 2017 року, укладеним ФОП ОСОБА_4 і ФОП ОСОБА_3, посвідченим приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Тихан О. М., зареєстрованим у реєстрі за № 702, щодо продажу частини павільйону АДРЕСА_1, та про визнання за ФОП ОСОБА_5 права власності на зазначене нерухоме майно.

2. На обґрунтування своїх позовних вимог ФОП ОСОБА_5 посилалася на положення частини другої статті 777 Цивільного кодексу України та зазначала про порушення продавцем - ФОП ОСОБА_4 її переважного права як орендаря відчуженого за договором купівлі-продажу від 22 серпня 2017 року приміщення на його придбання.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Суди встановили, що 01 січня 2013 року ФОП ОСОБА_4 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_5 (орендар) уклали договір оренди нежитлового приміщення (далі - договір оренди), за умовами пункту 1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення частини торгового павільйону АДРЕСА_1.

4. Орендна плата за об`єкт складає 300 грн на місяць. Орендар приймає та оплачує рахунки, надані представником орендодавця, до 1 числа поточного місяця (пункт 3.1 договору оренди).

5. Згідно з пунктом 7.1 договору оренди термін його дії складає 2 роки 5 місяців і закінчується 31 травня 2015 року. Якщо в місячний термін до закінчення строку договору жодна сторона не звернулась одна до одної про його розірвання, він автоматично продовжується на той же термін (пункт 7.2 договору оренди).

6. Пунктом 7.3 договору оренди визначено, що договір може бути розірваний на вимогу однієї зі сторін тільки після повного погашення заборгованості по ньому. Про припинення (розірвання) договору сторона-ініціатор зобов`язана повідомити іншу сторону за 2 місяці до розірвання.

7. 22 серпня 2017 року ФОП ОСОБА_4 (продавець) та ФОП ОСОБА_3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу, за умовами пункту 1 якого продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність торговий павільйон АДРЕСА_1. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Тихан О. М. та зареєстрований за № 702.

8. Як зазначено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 909/367/18, попереднім власником спірного приміщення (ОСОБА_4 ) і його новим власником (ОСОБА_3 ) не заперечувався той факт, що ФОП ОСОБА_5 користувалася спірним приміщенням як до його придбання ОСОБА_3 , так і після цього.

9. Суд касаційної інстанції погодився з висновком Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/367/18 про те, що договір оренди від 01 січня 2013 року пролонгований та наразі є чинним, оскільки доказів його розірвання, припинення чи визнання недійсним в судовому порядку не надано. Крім того, цей договір оренди не містить застереження щодо його припинення в разі відчуження орендодавцем об`єкта оренди, у зв`язку із чим до ФОП ОСОБА_3 як нового власника перейшли права та обов`язки орендодавця за цим договором.

10. Звертаючись до суду з позовом в цій справі, позивачка зазначила про порушення її переважного права на купівлю орендованого нежитлового приміщення частини торгового павільйону.

11. Правовою підставою позову позивачка вказала частину другу статті 777 Цивільного кодексу України, згідно з якою наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

12. 18 липня 2019 року до суду першої інстанції від ФОП ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву від 15 липня 2019 року (вх. № 12565/19), у якому останній просить застосувати позовну давність.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

13. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28 січня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

14. Судові рішення мотивовані тим, що ФОП ОСОБА_5 довела, що саме вона мала переважне право на купівлю орендованого приміщення, тому наявні всі підстави для переведення на неї прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу від 22 серпня 2017 року і визнання за нею права власності на нежитлове приміщення частини торгового павільйону, проте в позові відмовлено з підстав пропуску позовної давності для звернення до суду з цим позовом, про застосування якої заявлено відповідачем.

15. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на частину павільйону № 147 площею 7,7 кв. м, суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того факту, що орендоване приміщення є не складовою частиною торгового павільйону № 147, а окремим об`єктом з окремим комунікаційним забезпеченням. Отже, позивачка не довела належними та допустимими доказами, що це приміщення є окремою річчю.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

16. У березні 2020 року ФОП ОСОБА_5 подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2019 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28 січня 2020 року й прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Одночасно скаржниця подала клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 09 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_5, призначив справу до розгляду, надав учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу, витребував з Господарського суду Івано-Франківської області матеріали справи № 909/337/19.

18. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2020 року цю справу разом з касаційною скаргою ФОП ОСОБА_5 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

19. При цьому суд касаційної інстанції вказав, що ця справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Ця правова проблема зводиться до того, що чинним Цивільним кодексом України не встановлено позовної давності для звернення до суду з позовом про переведення на наймача прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу у разі порушення переважного права купівлі орендованого майна. Наявність виключної правової проблеми вбачається в можливості/неможливості застосування до таких спірних правовідносин положень частини четвертої статті 362 та пункту 3 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України як аналогії закону.

20. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року справу прийнято та призначено до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

21. У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_5 посилається на порушення судами попередніх інстанцій частини першої статті 261 Цивільного кодексу України та зазначає, що про зміну власника орендованого нею приміщення дізналася лише 18 травня 2018 року при зверненні ФОП ОСОБА_3 до суду з позовом про виселення її із займаного приміщення, а не 30 березня 2018 року - дати направлення їй повідомлення ФОП ОСОБА_3 про звільнення орендованого приміщення, як помилково вважають суди.

22. Скаржниця наголошує на безпідставності застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень статті 362 Цивільного кодексу України як аналогії закону та зазначає, що чинним законодавством не встановлено спеціальної позовної давності для захисту порушених прав, передбачених частиною другою статті 777 цього Кодексу, тому діє загальна позовна давність три роки.

Позиція ФОП ОСОБА_3

23. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що у пункті 16 мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 909/367/18 вказано, що 30 березня та 13 квітня 2018 року ФОП ОСОБА_3 звертався до ФОП ОСОБА_5 з попередженнями-вимогами, в яких повідомляв про придбання у власність торгового павільйону № 147 та вимагав звільнити займане приміщення у зв`язку з наміром використовувати це майно для власних потреб. Звідси Верховний Суд установив ту обставину, що 30 березня 2018 року відповідач повідомляв позивачку про придбання павільйону № 147, а тому позовна давність за вимогою, заявленою на підставі статті 362 Цивільного кодексу України, сплила 30 березня 2019 року.

24. Щодо позовної вимоги про визнання права власності ФОП ОСОБА_3 зазначає, що на час придбання відповідачем павільйону № 147 спірне приміщення було й залишається тимчасовою спорудою, а тому вважає, що визнавати право власності на тимчасову споруду немає підстав.

25. Крім того, відповідач зауважує, що він купив торговий павільйон площею 133,8 кв. м. Позивачка просить перевести права і обов`язки покупця за договором купівлі-продажу та визнати право власності на частину павільйону № 147 площею 7,7 кв. м (площа, яку позивачка орендувала), проте на сьогодні таке приміщення відсутнє, що підтверджується технічним паспортом, виготовленим станом на 02 листопада 2019 року.

26. ФОП ОСОБА_3 просив касаційну скаргу ФОП ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

27. У судовому засіданні відповідач підтримав заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, та просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

28. Інші учасники справи своєї позиції стосовно касаційної скарги ФОП ОСОБА_5 письмово не виклали.

Короткий зміст постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 909/367/18

29. У справі № 909/367/18, на судові рішення в якій посилаються суди попередніх інстанцій, ФОП ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом (з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог) до ФОП ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з незаконно займаного приміщення площею 7,7 кв. м, розташованого на першому поверсі одноповерхової будівлі за адресою: АДРЕСА_2, та стягнення 30 000,00 грн завданих збитків у вигляді упущеної вигоди.

30. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду при перегляді судових рішень у справі № 909/367/18 погодився з доводами скаржника щодо помилкового залишення поза увагою апеляційного суду питання ідентифікації як тимчасового торгового павільйону чи нерухомого майна об`єкта оренди та об`єкта, власником якого став ОСОБА_3 , що має істотне значення для вирішення цього спору.

31. Суд касаційної інстанції вказав, що позивачем набуто та 17 квітня 2018 року зареєстровано право власності на об`єкт оренди як на нежитлове приміщення (нерухоме майно) на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2017 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20 березня 2018 року у справі № 909/68/18, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 квітня 2018 року № 121364959, однак у подальшому зазначене судове рішення скасовано постановою Західного апеляційного господарського суду від 09 січня 2019 року з прийняттям нового рішення, яким було відмовлено в позові ФОП ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4 про визнання укладеною додаткової угоди від 26 вересня 2017 року до договору купівлі-продажу від 22 серпня 2017 року.

32. Зокрема, у постанові Західного апеляційного господарського суду від 09 січня 2019 року у справі № 909/68/18 зазначено, що 26 вересня 2017 року ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 підписали додаткову угоду про внесення змін до договору купівлі-продажу від 22 серпня 2017 року, якою змінено пункт 1 цього договору та викладено його в такій редакції: «Продавець передала у власність, а покупець прийняв у власність нерухоме майно: нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1». При цьому зазначена постанова мотивована тим, що прийняте у справі судове рішення місцевого господарського суду, яким змінено статус придбаного позивачем майна з рухомого на нерухоме, тобто фактично встановлено правовий зв`язок між майном, яке є предметом спору у справі, та належною скаржнику земельною ділянкою, безпосередньо впливає на обсяг прав та обов`язків і зачіпає інтереси Калуської міської ради як власника земельної ділянки, на якій це майно розташоване.

33. Суд касаційної інстанції зазначив, що наведене не виключає наявності підстав вважати передчасною обставину законного набуття ФОП ОСОБА_3 права власності на спірне приміщення з огляду на те, що у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 квітня 2018 року № 121364959 підставою виникнення права власності зазначено додаткову угоду від 26 вересня 2017 року до договору купівлі-продажу від 22 серпня 2017 року, яка нотаріально не посвідчена, та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20 березня 2018 року у справі № 909/68/18, яке скасоване за результатами його апеляційного перегляду.

34. Суди у справі № 909/367/18 також установили, що договір оренди від 01 січня 2013 року пролонгований та наразі є чинним, оскільки доказів його розірвання, припинення чи визнання недійсним у судовому порядку не надано. Як наслідок, суд апеляційної інстанції не спростував висновок місцевого господарського суду про перехід до позивача прав та обов`язків орендодавця за договором оренди від 01 січня 2013 року і відсутність обставин закінчення строку дії цього договору чи припинення з підстав, передбачених законом.

35. Крім того, суд касаційної інстанції у постанові від 12 березня 2019 року зазначив, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 30 000,00 грн завданих збитків у вигляді упущеної вигоди, суд першої інстанції правомірно виходив з відсутності передбачених статтею 22 Цивільного кодексу України та статтями 224, 225 Господарського кодексу України підстав для їх відшкодування, оскільки позивачем не доведено їх завдання внаслідок протиправної поведінки орендаря, тобто не доведено порушення прав позивача як нового власника об`єкта оренди, до якого перейшли всі права та обов`язки орендодавця за договором оренди від 01 січня 2013 року, який є продовженим на той самий строк (2 роки 5 місяців) та на тих же самих умовах.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу

36. Як уже вказувалося, ФОП ОСОБА_5.звернулася до суду з вимогою про переведення на неї прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу від 22 серпня 2017 року, укладеним ФОП ОСОБА_4 і ФОП ОСОБА_3, посвідченим приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Тихан О. М., зареєстрованим у реєстрі за № 702, щодо продажу частини павільйону АДРЕСА_1. При цьому позивачка вказує, що орендує зазначену частину павільйону на підставі договору оренди від 01 січня 2013 року, укладеного ФОП ОСОБА_4 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_5 (орендар).

37. Щодо обраного позивачкою способу захисту права на придбання орендованого майна Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

38. Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

39. Згідно зі статтею 773 Цивільного кодексу України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

40. Положеннями частини другої статті 777 Цивільного кодексу України закріплено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

41. Отже, вказані норми права надають відповідному суб`єкту (наймачу, орендарю) переважне право купити (придбати) річ, якою він користується на законних підставах - за договором найму (оренди), за умови належного виконання таким суб`єктом своїх обов`язків у тому разі, якщо така річ буде пропонуватися до продажу в період законного користування.

42. При цьому норми Цивільного кодексу України, передбачивши переважне право наймача (орендаря) на придбання використовуваного ним майна у випадку його відчуження, безпосередньо не вказують на спосіб захисту такого права у випадку його порушення.

43. Відповідно до частини першої статті 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

44. Можливість застосування аналогії закону передбачена в частині десятій статті 11 Господарського процесуального кодексу України, яка допускає в разі якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

45. Застосування закону за аналогією закону допускається, якщо: відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права; вирішити спір, що виник, неможливо, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією закону.

46. Частиною першою статті 362 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

47. Відповідно до частини четвертої статті 362 Цивільного кодексу України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

48. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позов про переведення прав та обов`язків, що відповідає такому способу захисту прав та інтересів, як зміна правовідношення (пункт 6 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України) або ж зміна господарських правовідносин (абзац одинадцятий частини другої статті 20 Господарського кодексу України), застосовується для захисту переважних прав третіх осіб щодо прав на майно, яким так чи інакше розпоряджається власник (частина четверта статті 362, абзац третій частини першої статті 822 Цивільного кодексу України, частина п`ята статті 7 Закону України «Про акціонерні товариства», частина п`ята статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» тощо). Такий позов найкраще відповідає змісту порушеного переважного права, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також найпростішим шляхом забезпечує відновлення та реалізацію відповідного переважного права.

49. Таким чином, якщо власником предмета найму (оренди) порушено передбачене частиною другою статті 777 Цивільного кодексу України переважне право наймача (орендаря) на придбання переданої у найм (оренду) речі, належним способом захисту відповідного переважного права наймача (орендаря) буде позов про переведення на останнього прав та обов`язків покупця відповідної речі.

50. Отже, до спірних правовідносин щодо захисту передбаченого частиною другою статті 777 Цивільного кодексу України переважного права наймача (орендаря) на придбання предмета найму (оренди) за аналогією закону підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 362 цього Кодексу, яка регулює подібні правовідносини, а саме визначає порядок захисту переважного права співвласника майна на придбання частки іншого співвласника при її відчуженні останнім.

51. Звідси для захисту переважного права наймача (орендаря), який належним чином виконує свої обов`язки відповідно до умов договору та закону, у разі продажу речі, переданої у найм (оренду), належним способом захисту є переведення на наймача (орендаря) прав та обов`язків покупця відповідної речі.

52. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

53. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу речі сама по собі не може вважатися ефективним способом захисту порушеного переважного права наймача (орендаря) на придбання такої речі. Адже в результаті задоволення такої вимоги право такої особи захищене не буде, що змусить наймача (орендаря) звертатися до власника з пропозицією відчуження речі на тих самих умовах, що були передбачені договором купівлі-продажу, який визнаний недійсним, а в разі незгоди власника - до суду із новим позовом.

54. Незважаючи на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо належного способу захисту переважного права позивачки на придбання орендованого ним майна, суди не звернули уваги на таке.

55. При розгляді цієї справи суди встановили, що 22 серпня 2017 року ФОП ОСОБА_4 продала ФОП ОСОБА_3 торговий павільйон № 147 з терасою загальною площею 133,8 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу.

56. Суди попередніх інстанцій також установили, що на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01 січня 2013 року ФОП ОСОБА_5 є орендарем частини павільйону № 147.

57. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що зазначеним договором оренди площі орендованої частини павільйону не визначено, відомостей щодо конфігурації орендованого приміщення та його технічних характеристик договір оренди також не містить.

58. При цьому, позивачка, звертаючись із цим позовом до суду, просила перевести на неї права і обов`язків покупця за договором купівлі-продажу від 22 серпня 2017 року щодо продажу частини павільйону № 147 площею 7,7 кв. м.

59. За змістом частини другої статті 777 Цивільного кодексу України переважне право наймача на придбання предмета найму (оренди) існує щодо тієї ж самої речі, яка передана йому в найм (оренду). Тобто предмет найму (оренди), що використовується особою на підставі відповідного договору найму (оренди), та предмет, який планується до продажу власником речі, мають бути ідентичними.

60. Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

61. Статтею 179 Цивільного кодексу України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

62. Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

63. Згідно із частиною другою статті 181 Цивільного кодексу України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

64. Звідси предмет договору оренди, укладеного 01 січня 2013 року ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 (частина торгового павільйону № 147), та предмет договору купівлі-продажу, укладеного 22 серпня 2017 року ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 (торговий павільйон № 147 з терасою загальною площею 133,8 кв. м), не є ідентичними.

65. За таких обставин правові підстави для задоволення позовних вимог про переведення на позивачку прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу від 22 серпня 2017 року відсутні, а висновки судів попередніх інстанцій про порушення переважного права ФОП ОСОБА_5 на купівлю речі, переданої їй у найм (оренду), є помилковими.

66. З приводу доводів скаржниці про перебіг позовної давності Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем у спорі до того відповідача, який заявляє про застосування позовної давності.

67. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про відмову в позові в частині переведення на позивачку прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу з підстав його необґрунтованості позовна давність застосуванню не підлягає.

68. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у частині переведення на позивачку прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу, однак виходили з інших мотивів, аніж викладені в цій постанові.

Щодо визнання права власності

69. Як уже вказувалося, ФОП ОСОБА_5 також просить визнати за нею право власності на частину павільйону № 147 площею 7,7 кв. м, що розташований за адресою:АДРЕСА_1.

70. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

71. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої цієї статті).

72. Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

73. За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

74. Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

75. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

76. Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

77. Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

78. Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

79. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

80. Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.

81. Спірні правовідносини у цій справі стосуються застосування приписів частини другої статті 777 Цивільного кодексу України щодо переважного права наймача на придбання орендованого ним майна у разі його продажу.

82. У цій справі позивачка, прагнучи захистити своє переважне право, звернулась до суду з двома вимогами: про переведення прав та обов`язків покупця та про визнання права власності на майно. Таким позовним вимогами відповідають два різні способи захисту: зміна правовідношення (пункт 6 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України) та визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 цього Кодексу).

83. При цьому позивачка, пред`являючи другу позовну вимогу, не захищає право власності, яке в неї вже виникло з відповідної підстави, а просить визнати за собою право власності, яке вона бажає набути.

84. Натомість відповідно до частини п`ятої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Однак цивільне законодавство не передбачає права орендаря звернутись до суду за визнанням права власності, яке він бажає набути в порядку захисту переважного права на придбання предмета оренди згідно із частиною другою статті 777 Цивільного кодексу України. Договір оренди частини спірного павільйону, укладений позивачкою та відповідачем, також не закріплює права орендаря звернутись до суду з позовом про визнання права власності.

85. Отже, позовні вимоги про визнання права власності на частину торгового павільйону № 147 площею 7,7 кв. м задоволенню не підлягають, оскільки ФОП ОСОБА_5 на момент звернення до суду права власності на спірну річ не набула.

86. Звідси висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання права власності є обґрунтованим, проте суд виходив з інших мотивів, аніж викладені в цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

87. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

88. Згідно з положеннями статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд змінює судове рішення, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

89. З огляду на викладене касаційна скарга ФОП ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - зміні в їх мотивувальних частинах з викладенням їх у редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

90. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

91. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

92. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальних частин судових рішень попередніх інстанцій із залишенням без змін їх резолютивних частин щодо відмови в задоволенні позовних вимог судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28 січня 2020 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2019 року у справі № 909/337/19 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині постанову Західного апеляційного господарського суду від 28 січня 2020 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2019 року у справі № 909/337/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

В. С. Князєв

Суддя
-доповідач

В
. Ю. Уркевич

Судді
:

Н. О. Антонюк

О
. С. Золотніков

Т. О. Анцупова

О
. Р. Кібенко

С. В. Бакуліна

Н
. П. Лященко

В. В. Британчук

О
. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов

В
. В. Пророк

М. І. Гриців

Л
. І. Рогач

Д. А. Гудима

О
. М. Ситнік

В. І. Данішевська

О
. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна

О
. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 90359317

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що за змістом частини другої статті 777 Цивільного кодексу України переважне право наймача на придбання предмета найму (оренди) існує щодо тієї ж самої речі, яка передана йому в найм (оренду). Тобто предмет найму (оренди), що використовується особою на підставі відповідного договору найму (оренди), та предмет, який планується до продажу власником речі, мають бути ідентичними.

Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Крім того, цивільне законодавство не передбачає права орендаря звернутись до суду за визнанням права власності, яке він бажає набути в порядку захисту переважного права на придбання предмета оренди згідно із частиною другою статті 777 Цивільного кодексу України. Договір оренди частини спірного павільйону, укладений позивачкою та відповідачем, також не закріплює права орендаря звернутись до суду з позовом про визнання права власності.

Отже, позовні вимоги про визнання права власності на частину торгового павільйону № 147 площею 7,7 кв. м задоволенню не підлягають, оскільки ФОП ОСОБА_5 на момент звернення до суду права власності на спірну річ не набула.