Постанова ВС-КАС у зразковій справі щодо обов'язкового перерахунку з 19.02.2020 грошового утримання суддів у відставці відповідно до виплат суддям, що здійснюють судочинство
Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?
1 member has voted
-
Пользователи
-
Similar Content
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 520/1972/19
Провадження № 11-116заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
представників:
позивача - адвоката Чубко О. М.,
відповідача - Чіпко В. В.,
розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ОСОБА_1 , який діє через адвоката Чубко Оксану Миколаївну, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року (судді Мороз Л. Л., Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Рибачук А. І., Саприкіна І. В.), постановлене у зразковій справі № 520/1972/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в цій самій справі та
ВСТАНОВИЛА:
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (правонаступником якого є ГУ ПФУ), у якому просив визнати:
- дискримінаційними дії відповідача при розгляді звернення ОСОБА_1 щодо перерахунку пенсії;
- протиправною відмову відповідача перерахувати пенсію як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до частини третьої статті 59 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796?ХІІ);
- зобов`язати ГУ ПФУ здійснити з 01 жовтня 2017 року перерахунок пенсії по інвалідності відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за період з 01 жовтня 2017 року до моменту здійснення перерахунку.
2. Вимоги мотивує тим, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи як військовозобов`язаний під час проходження військових зборів, внаслідок чого частково втратив працездатність та став особою з інвалідністю. За цими ознаками належить до кола військовослужбовців і за рівнем соціального забезпечення має бути прирівняний до військовослужбовців дійсної строкової служби, для яких частина третя статті 59 Закону № 796-ХІІ передбачає право на отримання пенсії по інвалідності в п`ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року. Відтак стверджує, що має право на отримання саме такої пенсії.
3. Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 02 квітня 2019 року відкрив провадження в цій справі.
07 травня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло подання судді Харківського окружного адміністративного суду Білової О. В. про розгляд адміністративної справи № 520/1972/19 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії як зразкової.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 травня 2019 року витребував з Харківського окружного адміністративного суду матеріали типових справ, а ухвалою від 22 листопада 2019 року відкрив провадження у зразковій справі.
Цей же суд рішенням від 25 лютого 2020 року позов задовольнив частково. Визнав протиправно-бездіяльною відмову ГУ ПФУ перерахувати ОСОБА_1 пенсію як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ та зобов`язав ГУ ПФУ обчислити йому пенсію по інвалідності відповідно до наведених норм виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої цим же Законом на 01 січня відповідного року, починаючи з 26 квітня 2019 року.
Коли мотивував своє рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 з 01 жовтня 2017 року не мав права на перерахунок пенсії по інвалідності з підстав та в порядку, визначеному частиною третьою статті 59 Закону № 796-ХІІ. Хоча позивач і був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС як військовозобов`язаний, призваний на військові збори, і є особою з інвалідністю, яка відповідно до частини третьої статті 59 названого Закону як військовослужбовець може мати право на призначення на умовах і в порядку, визначених законодавством, пенсії по інвалідності, що обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, але за законом не належить до числа осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
25 квітня 2019 року за наслідками розгляду конституційних скарг ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України (далі - КСУ) (другий сенат) прийняв Рішення № 1?р(ІІ)/2019 (справа № 3-14/2019 (402/19, 1737/19); далі - Рішення КСУ), яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) словосполучення «дійсної строкової», яке міститься в положеннях частини третьої статті 59, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
Суд першої інстанції з посиланням на це Рішення КСУ визнав, що в держави виник обов`язок обчислити пенсії особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та є особами з інвалідністю (за бажанням цих осіб), відповідно до частини третьої статті 59 Зaкoну № 796-ХІІ у п`ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року.
Суд визнав, що військовослужбовці із числа військовозобов`язаних, призваних на військові збори, які були учасниками ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, але не під час проходження дійсної строкової військової служби, мають право на призначення пенсії по інвалідності на умовах і в порядку, визначених частиною третьою статті 59 Закону № 796-ХІІ у редакції Рішення КСУ з наступного дня від дати постановлення Рішення КСУ - 26 квітня 2019 року. Тому суд відмовив позивачу в задоволенні його вимоги про початок виплати пенсії названого виду пенсії із запропонованої останнім дати - 01 жовтня 2017 року, оскільки для цього не було законних підстав.
Суд визнав, що воля (бажання) позивача призначити йому пенсію по інвалідності на підставі положень частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ, яку він виразив шляхом подання відповідної заяви, хоча й подав її до постановлення Рішення КСУ, за формою та змістом була прийнятною для розгляду, реагування й ухвалення відповідного рішення залежно від законодавчих і фактичних для цього передумов.
4. ГУ ПФУ не погодилося із зазначеним рішенням суду і 20 березня 2020 року подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати й ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи ГУ ПФУ подібні тим, що висловлені у відзиві на позовну заяву, і зводяться до того, що позивач не є тією особою, на яку поширюється дія частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ, оскільки він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не під час проходження дійсної строкової військової служби, а під час військових зборів.
Позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), а не по інвалідності за Законом № 796-ХІІ. Із заявою встановленого зразка про переведення з одного виду пенсії на інший до органу ПФУ не звертався, тоді як частина третя статті 59 Закону № 796-ХІІ регулює порядок обчислення саме пенсії по інвалідності.
Зазначає і про те, що підстави для обчислення пенсій по інвалідності за частиною третьою статті 59 Закону № 796-ХІІ з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, військовозобов`язаним, призваним на військові збори, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження військової служби (військових зборів) і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, виникли лише з 26 квітня 2019 року, після прийняття Рішення цим Судом.
5. 24 березня 2020 року ОСОБА_1 , який діє через свого представника - адвоката Чубко О. М., подав апеляційну скаргу на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не розглянув та не прийняв рішення в частині вимог, які він заявив у позові до прийняття 25 квітня 2019 року Рішення КСУ, і тим самим порушив принцип верховенства права, норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Вважає, що суд на виконання приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вправі віддавати пріоритет нормам Основного Закону та міжнародного права у випадку, коли виявить закон чи інший правовий акт, що суперечить Конституції України.
На думку позивача, суд першої інстанції поверхово підійшов до розгляду справи, не надавши оцінки всім аргументам позову, не вирішив заявлені клопотання учасників справи, не зазначив стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Наголошує, що Верховний Суд вправі звернутись до ЄСПЛ із запитом про надання консультативних висновків з принципових питань, які стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї.
Зазначає про хибне тлумачення судом першої інстанції законодавчих норм та незастосування останнім практики ЄСПЛ, ігнорування рішення цього суду у справі «Беян проти Румунії», незастосування статей 2, 6, 13, 14 Конвенції, статті 1 Першого протоколу № 12 до Конвенції та статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
6. ОСОБА_6 як особа, інтересів якої стосується розгляд цієї справи, 30 березня 2020 року подав апеляційну скаргу, у якій доводить, щорішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій справі є таким, що основується на неправильному застосуванні норм матеріального, містить порушення норм процесуального права, є неповним, оскільки поза судовим розсудом залишилися нез`ясовані питання, які мають суттєве значення для вирішення справи.
Основним аргументом скарги є застосування невиправданої дискримінації, яка, на думку ОСОБА_6 , закладена в правовому регулюванні обчислення пенсії військовослужбовцям, інвалідність яких пов`язана з участю в ліквідації аварії на ЧАЕС, визначеному підзаконним нормативним актом. Скаржник вважає, що зміст законів № 796-ХІІ, 1058-IV, Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» та Бюджетного кодексу України свідчить, що до сфери повноважень Кабінету Міністрів України законодавець не відніс вирішення питань обчислення пенсії відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ у сумі п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати на 01 січня відповідного року, оскільки зазначеною нормою розмір пенсії чітко визначений, а право його визначення в іншому розмірі (зменшення) законодавець уряду не делегував.
Указує, що застосування відповідачем зазначеної в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зі змінами і доповненнями; далі - Порядок № 1210, Постанова № 1210 відповідно) формули обчислення пенсії призведе до зменшення її розміру порівняно з тим, якби обрахунок здійснювався відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ, що неминуче призведе до порушень статті 14 Конвенції, статті 1 Першого протоколу № 1 до Конвенції.
У додаткових поясненнях ОСОБА_6 просив урахувати при вирішенні цієї справи висновки КСУ, викладені в Рішенні від 07 квітня 2021 poкy у справі № 1?p(II)/2021 за конституційною скаргою громадянина України ОСОБА_2 та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».
7. За скаргами ГУ ПФУ та ОСОБА_6 . Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) 06 квітня 2020 року відкрила апеляційне провадження у цій справі.
За апеляційною скаргою ОСОБА_1 . Велика Палата ухвалою від 14 квітня 2020 року відкрила апеляційне провадження у цій самій справі.
Велика Палата ухвалою від 25 травня 2020 року призначила справу до розгляду в судовому засіданні на 08 липня 2020 року.
Під час вивчення матеріалів справи було з`ясовано, що адвокат Чубко О. М. в інтересах позивача ОСОБА_1 20 березня 2020 року подала заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просила вирішити клопотання, зазначене в позовній заяві, щодо звернення Верховного Суду до ЄСПЛ із запитом про надання консультативного висновку стосовно принципових питань, пов`язаних з тлумаченням або застосуванням прав і свобод, встановлених Конвенцією та Протоколами до неї, яка до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла 23 березня 2020 року.
Суд першої інстанції, перед тим як направити справу для перегляду в порядку апеляційного провадження, заяву представника позивача ОСОБА_1 від 20 березня 2020 року про винесення додаткового рішення не розглянув.
Ухвалою від 08 липня 2020 року Велика Палата направила цю справу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення за заявою адвоката Чубко О. М. від 20 березня 2020 року, поданою в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення такого рішення.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 вересня 2020 року відмовив у задоволенні цієї заяви адвоката Чубко О. М .
Адвокат Чубко О. М. в інтересах позивача ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 вересня 2020 року як незаконну та задовольнити клопотання позивача про звернення суду, який розглядає цей спір, до Пленуму Верховного Суду з поданням, у якому просити, щоб Пленум Верховного Суду звернувся до ЄСПЛ із запитом про надання консультативного висновку стосовно принципових питань, пов`язаних з тлумаченням або застосуванням прав і свобод, встановлених Конвенцією та Протоколами до неї в повному обсязі.
Велика Палата ухвалою від 06 жовтня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 вересня 2020 року, зазначивши, що апеляційний перегляд оскарженого судового рішення про відмову в ухваленні додаткового рішення належить здійснювати одночасно й разом з апеляційною скаргою ГУ ПФУ на рішення суду першої інстанції від 25 лютого 2020 року. Ухвалою від 21 жовтня 2020 року призначила її до розгляду.
8. Відносно рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви позивача ухвалити додаткове рішення в цій справі скаржник зазначив, що воно помилкове, позаяк ґрунтуються на хибному тлумаченні судом першої інстанції законодавчих норм та незастосуванні практики ЄСПЛ. Вважає, що суд по суті проігнорував рішення ЄСПЛ у справі «Беян проти Румунії», не застосував положення статей 2, 6, 13, 14 Конвенції, статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Переконує, що в цій справі суд першої інстанції перебрав на себе функції КСУ щодо офіційного тлумачення положень Конституції України та ЄСПЛ щодо надання згаданого консультативного висновку.
9. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись з апеляційними скаргами на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року, у яких просять залучити їх до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
У судовому засіданні 09 грудня 2020 року суд ухвалою залучив ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, оголосив перерву для належного повідомлення цих осіб про дату наступного судового засідання.
В апеляційних скаргах треті особи просять змінити рішення суду першої інстанції в частині права на виплату пенсії ОСОБА_1 не з 26 квітня 2019 року, а з 01 жовтня 2017 року, а також розглянути питання дискримінаційних дій пенсійних органів відносно всіх ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
10. У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ПФУ представник ОСОБА_1 - адвокат Чубко О. М. просила залишити скаргу без задоволення та постановити окрему ухвалу з метою реагування на невиконання посадовими і службовими особами органів державної влади рішень КСУ № 6-р/2019, № 1?р(ІІ)2019.
ГУ ПФУ у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити в її задоволенні, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
ГУ ПФУ у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить відмовити в її задоволенні.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Чубко О. М. заявила клопотання про звернення до Пленуму Верховного Суду з проханням звернутись до ЄСПЛ із запитом про надання консультативного висновку.
11. На судовому засіданні під час апеляційного перегляду справи представник позивача - адвокат Чубко О. М. підтримала доводи апеляційної скарги, покликалася на наведені в ній аргументи й просила їх задовольнити.
Наголошувала на необхідності застосування при вирішенні справи статті 7 КАС України, статей 16, 17, 92, 126, 129, 1512 Конституції України.
Цитуючи положення Рішення КСУ № 6-р/2018, пункту 1 частини першої статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», адвокат підсумувала, що інваліди Чорнобиля із числа осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, отриманих під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами, мають право на пенсію як інваліди війни і це додатково встановлено статтею 11 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2262-XII), за якою умови, норми і порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і цим Законом. Зазначила, що за положеннями статті 21 Закону № 2262-XII пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються в таких розмірах: а) особам з інвалідністю внаслідок війни І групи - 100 процентів, ІІ групи - 80 процентів, ІІІ групи - 60 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку).
Представник відповідача просив визнати обґрунтованими і підставовими доводи апеляційної скарги й задовольнити її. Водночас просив апеляційні скарги позивача та інших учасників справи залишити без задоволення.
12. Велика Палата дослідила наведені в апеляційних скаргах та відзивах на апеляційні скарги доводи, заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення й встановила таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в місті Харкові.
У період з 12 червня 1967 року до 19 червня 1969 року проходив дійсну строкову військову службу. Після демобілізації працював на різних підприємствах міста Харкова.
У період з 12 листопада 1987 року по 20 січня 1988 року як військовозобов`язаний був призваний на військові збори, у складі військової частини 73413 виконував обов`язки з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у тридцятикілометровій зоні.
За заявою позивача 20 вересня 1999 року йому призначено пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно статті 55 Закону № 796-ХІІ і на момент розгляду справи отримує пенсію за віком, яка обчислена за нормами Закону № 1058-IV.
Розмір пенсії за наявності індивідуальних чи масових підстав (зміни величин) неоднаково перераховувався.
Згідно з випискою з акта огляду МСЕК від 18 червня 2014 року (серія ААБ, № 681910) позивачу з 10 червня 2014 року безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності за загальним захворюванням.
За випискою з акта огляду МСЕК від 14 січня 2016 року (серія ААА, № 121357) позивачу з 26 листопада 2015 року безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, що також підтверджується витягом з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Північного регіону.
У зв`язку з наведеним позивачу 03 лютого 2016 року видано посвідчення (серія НОМЕР_1 ) як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), а також посвідчення (серія НОМЕР_2 ) як особі з інвалідністю ІІІ групи, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.
05 грудня 2018 року позивач звернувся до Київського об`єднаного управління ПФУ м. Харкова із заявою, у якій, зокрема, просив:
- надати заяву про перерахунок пенсії встановленого зразка;
- урахувати, що він отримує пенсію відповідно до норм Закону № 796-ХІІ;
- прийняти рішення щодо призначення і перерахунку пенсії;
- провести з 01 жовтня 2017 року перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ.
У цій заяві вказував, що він як особа з інвалідністю та військовослужбовець, який брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має право на пенсію по інвалідності виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, як це передбачено частиною третьою статті 59 Закону № 796-ХІІ. Зазначав, що документи для перерахунку пенсії є в матеріалах пенсійної справи.
Київське об`єднане управління ПФУ м. Харкова рішенням від 11 грудня 2018 року № 281 відмовило позивачу в перерахунку пенсії, тому що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не під час проходження дійсної строкової військової служби, а був призваний на військові збори, що свідчить про відсутність підстав для розрахунку основного розміру пенсії як військовослужбовцю строкової служби.
Вважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
13. Для розв`язання заявленого спору суд першої інстанції застосував, як і належить застосувати, нижченаведені конституційні й законодавчі положення.
За статтею 1 Основного Закону Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
У статті 6 Конституції України передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Держава зобов`язана забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України, долати наслідки Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, зберігати генофонд Українського народу (стаття 16 Основного Закону).
Згідно із частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За нормами статті 19 Основного Закону України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).
За частино першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
14. Пенсійні правовідносини є одним з видів суспільних відносин і особливою формою здійснення права на пенсію. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 85 у поєднанні з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, заходи регулювання праці та зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства.
Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, є Закон № 1058-IV.
Відповідно до статті 5 цього Закону він регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно із частиною другою статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом визначаються, зокрема, коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV види пенсійного забезпечення, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.
За пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з положеннями абзацу двадцять другого статті 1 Закону № 1058-IV як пенсії розуміють щомісячні регулярні пенсійні грошові виплати, які отримують фізичні особи (або члени сім`ї) від держави та спеціальних фондів після досягнення пенсійного віку, в разі інвалідності чи втрати годувальника.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 9 Закону № 1058-IV видами пенсійних виплат є пенсія за віком та пенсія по інвалідності.
Статтею 1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
За статтею 2 цього Закону визначені такі види трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку (стаття 6 Закону № 1788-XII).
Статтею 15 Закону № 1788-XII визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV встановлено, що, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
15. Закон № 796-XII спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних із цим проблем медичного і соціального характеру.
Статтею 9 цього Закону визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Відповідно до статті 10 Закону № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі, проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Згідно з приміткою до військовослужбовців за цим Законом належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Частиною першою статті 54 Закону № 796-XII встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-XII (у редакції до 01 жовтня 2017 року) особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням цих осіб з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.
16. Із зазначених правових норм та з урахуванням обставин цієї справи суд першої інстанції у цій частині слушно підсумував, що оскільки позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), та особою з інвалідністю ІІІ групи по захворюванню, що пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, то відповідно до статті 54 Закону № 796-XII він має право на пенсію по інвалідності.
Тут слід виокремити, що первинно дія частини третьої статті 59 Закону № 796-XII на момент звернення до пенсійного органу на позивача не поширювалась, оскільки він не відносився до категорії осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами.
Як було зазначено, за статтею 1 Закону № 796-XII цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до його преамбули цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Тобто за наведеними законодавчими положеннями та конституційними гарантіями держава має забезпечувати однаковий рівень соціального захисту всіх громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у тому числі учасників ліквідації її наслідків, що отримали ушкодження здоров`я.
17. З 01 жовтня 2017 року редакція частини статті 59 Закону № 796-XII була змінена Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII) та з того часу регулювала, що «особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року».
Законом № 2148-VIII розширено перелік категорій осіб, які мають право на отримання пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, а саме:
1) особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань;
2) особи, які брали участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби, а також змінена підстава обрахунку: замість «з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження» на «з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року».
Механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону № 796-XII, згідно з яким пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, врегульований Порядком № 1210.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 року № 851 були внесені зміни до Порядку № 1210, згідно з якими цей Порядок доповнювався пунктом 91 такого змісту: «За бажанням осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби та внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року».
18. І фізичні особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які подали до КСУ конституційні скарги, й позивач ОСОБА_1 , і особа, інтересів якої стосується розгляд цієї справи, ОСОБА_6 , і треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у цій справі стверджували, що нова редакція частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ є неконституційною й дискримінаційною в питанні рівного соціального захисту різних категорій військовослужбовців, які брали однакову участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС й незалежно від приналежності до різних категорій військовослужбовців зазнали однакового шкідливого впливу на своє здоров`я від наслідків аварії.
19. Як випливає з Рішення КСУ, цей Суд констатував, що запровадження Законом № 2148-VIII змінених умов та порядку обчислення пенсії по інвалідності для такої категорії осіб, як військовослужбовців дійсної строкової служби, передбачених частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII, призвели до дискримінації рівнів соціального захисту різних категорій військовослужбовців. Для усунення цієї дискримінації КСУ визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
У Рішенні КСУ наголошується на тому, що закріплений у Конституції України обов`язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус.
Вирішуючи порушені в конституційних скаргах питання, КСУ зазначив, що аналіз положень статей 16, 17 Конституції України дає підстави для висновку, що особи, які під час проходження військової служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту. За Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов`язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди.
КСУ наголосив, що держава може встановлювати певні відмінності щодо рівня соціального захисту вказаних категорій осіб, однак визначені законом відмінності не повинні: допускати жодних невиправданих винятків з конституційного принципу рівності, містити ознак дискримінації при реалізації зазначеними особами права на соціальний захист та порушувати сутність права на соціальний захист, а обґрунтування механізму нарахування соціальних виплат має відбуватись із урахуванням критеріїв пропорційності та справедливості.
КСУ дійшов висновку, що військовослужбовці строкової служби, пенсія яким призначається за частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII та обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, в окремих випадках мають вищий рівень соціального захисту, оскільки розмір їх соціального забезпечення є значно більшим, порівняно з іншими категоріями військовослужбовців (у тому числі військовозобов`язаних під час участі у військових зборах), які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків.
КСУ підкреслив також, що військовослужбовці, які постраждали під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при виконанні військового обов`язку, мають різний рівень соціального забезпечення. Такий підхід законодавця до визначення рівня соціального забезпечення вказаних категорій осіб не відповідає принципу справедливості та є порушенням конституційного принципу рівності.
Отож, на думку КСУ, законодавець не забезпечив певні категорії військовослужбовців, які виконують конституційно значущі функції щодо захисту Вітчизни, особливими умовами соціального захисту, обсяг яких має передбачати гідні умови їх життя й повне відшкодування заподіяної шкоди, чим порушив сутність конституційного права на соціальний захист, конституційні гарантії щодо безумовного забезпечення належного рівня їх соціального захисту.
Вказаним рішенням установлено, що словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення.
20. З урахуванням положень частини другої статті 152 Конституцій України, за якою закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в цій справі дійшов висновку, що чинними після 25 квітня 2019 року є положення частини третьої статті 59 Закону № 796-XII, згідно з якими особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року. Відтак суд правильно визнав, що фактично внаслідок негативного правотворення після Рішення КСУ положення частини третьої статті 59 Закону № 796-XII про умови та порядок обчислення пенсій по інвалідності, визначений положеннями цієї норми Закону, зазнали змін і стали поширювати свою дію не тільки на військовослужбовців дійсної строкової служби, але й військовослужбовців із числа військовозобов`язаних, призваних на військові збори.
Узагальнюючи викладене, варто погодитись із висновком суду першої інстанції, що особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження військової служби та мають інвалідність внаслідок цього, вправі очікувати на обчислення пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року згідно з частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII з 26 квітня 2019 року.
21. Серед вимог позивача була вимога зобов`язати відповідача обчислити і призначити пенсію по інвалідності на підставі частини третьої статті 59 Закону № 796-XII з 01 жовтня 2017 року. Ці вимоги ОСОБА_1 обґрунтував в основному тим, що його право на заявлені ним перерахунок і призначення пенсії по інвалідності випливає з положень статей 3, 8, 16 та інших Конституції України у поєднанні з конституційною доктриною (сталою судовою практикою КСУ, зокрема й з рішеннями цього Суду № 6-рп/2018, № 9-рп/2012), статей 2, 6, 13, 14 Конвенції, статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, судової практики ЄСПЛ, зокрема рішення цього Суду у справі «Беян проти Румунії», відповідно до яких для того, щоб запобігти дискримінаційному ставленню держави до рівнів соціального захисту різних категорій військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, суди повинні були надати пріоритет конституційним нормам, застосувати їх прямо й безпосередньо до спірних правовідносин, забезпечити право на рівний, однаковий соціальний захист військовослужбовців - ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС шляхом виплати пенсії по інвалідності з дати виникнення права на неї, незважаючи на відсутність закону, який би встановлював право на таку пенсію всім категоріям військовослужбовців.
Велика Палата, як і суд першої інстанції, жодним чином не ставлять і не можуть ставити під сумнів однакову шкідливу дію на здоров`я різної категорії військовослужбовців, які в межах тридцятикілометрової зони брали участь у ліквідації наслідків аварії, пережили більш-менш однакову травмувальну дію радіації на їхнє здоров`я, що, своєю чергою, вимагало (зобов`язувало) від держави надати таким особам рівні, недискримінаційні заходи соціального захисту. Про однакове ставлення держави до питань соціального захисту різних категорій військовослужбовців, які рівною мірою брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і перебували в одній і тій самій шкідливій для здоров`я обстановці, докладно обґрунтував КСУ у своєму Рішенні № 1-р (ІІ)/2019 від 25 квітня 2019 року.
Поряд із цим Велика Палата пам`ятає, що держава повинна забезпечувати рівне ставлення до різних категорій військовослужбовців, а отже, не може не зважати на засоби матеріального забезпечення (заробітну сплату, грошове забезпечення тощо), якими військовослужбовці володіли тоді, коли вони були задіяні для ліквідації наслідків аварії на атомній електростанції. Йдеться про те, що військовослужбовці із числа осіб офіцерського складу, прапорщиків, військовослужбовців надстрокової служби чи військовозобов`язаних, призваних на військові збори, інші перелічені в примітці до статті 10 Закону № 796-XII військовослужбовці, а також (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, мали різний, відмінний рівень (величини) для обчислення і призначення пенсії, зокрема й по інвалідності.
Річ у тім, що військовослужбовці дійсної строкової військової служби мали порівняно низький рівень матеріального забезпечення (доходу), тому, очевидно, держава для того, щоб виправити правове становище цих військовослужбовців відносно часу і ступеня участі в ліквідації аварії, визначила розмір, з якого має обчислюватися і призначатися їм пенсія, у вигляді п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Спочатку за первинною редакцією норми, яка регулювала порядок обчислення пенсій військовослужбовцям дійсної строкової служби (частина четверта статті 57 Закону № 796-XII), ця величина обраховувалася з мінімальної заробітної плати «в республіці». У редакції Закону України від 19 грудня 1991 року № 2001-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначалася з «мінімальної заробітної плати», а в редакції Закону України від 5 жовтня 2006 року № 231-V «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - з «мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження» (частина третя статті 59 Закону № 796-XIІ). Як згадувалося вище, Законом № 2148-VIII ця величина обраховується з «мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року».
КСУ у своєму Рішенні від 25 квітня 2019 року № 1-р (ІІ)/2019 констатував, що частина третя статті 59 Закону № 796-XIІ у редакції Закону № 2148-VIII призвела до дискримінаційного ставлення держави до окремих категорій військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, шляхом надання матеріально-фінансової переваги військовослужбовцям дійсної строкової військової служби, але водночас таким рішенням фактично понизила ступінь участі й обмежила право на соціальний захист інших категорій військовослужбовців, зокрема й військовозобов`язаних, призваних на військові збори.
Ситуацію, за якої військовослужбовці із числа військовозобов`язаних, призваних на військові збори, мають підпадати під законодавчі параметри права на призначення пенсії по інвалідності на підставі статті 59 Закону № 796-XIІ і повинні мати право на рівний, недискримінаційний соціальний захист в аспекті конституційних положень, передбачених статтею 92 Основного Закону України, можливо виправити (чи змінити) засобами здійснення соціальної політики держави, на використання яких за Конституцією України уповноважені парламент та уряд України шляхом прийняття законодавчих актів чи використання інших демократичних інструментів, спрямованих на забезпечення права іншої категорії військовослужбовців, крім військовослужбовців дійсної строкової військової служби. Відновити правове становище військовослужбовців, які опинилися, на їхній погляд, у менш соціально-захищеному стані, можливо й після виправлення ситуації рішенням КСУ, зокрема й тим, яке неодноразово цитувалося в цій справі вище.
Велика Палата вважає, що суд загальної юрисдикції не має повноважень визначати коло осіб, які за законом мають право на пенсію, чи розширювати це коло або поширювати певне право (право на пенсію) на осіб, які за законом не мають на нього права, оскільки захист порушеного права запропонованим останнім способом не може бути результатом (продуктом) діяльності судової влади. Застереженням цьому може бути хіба що ситуація, коли існуватиме таке порушення суті соціальних прав людини, за яких вона опиняється в стані, несумісному зі станом її людської гідності.
Суд при вирішенні спору застосовує норму, яка була чинною на момент виникнення відносин, тобто ту норму, що мала юридичну силу до прийняття рішення КСУ про її неконституційність. Суд може заповнити прогалину в регулюванні певних правовідносин, але в межах раніше встановленого, запровадженого, усталеного, унормованого порядку та умов (обчислення та призначення пенсії певного виду) шляхом пізнання положень цього порядку у світлі певних (нових) фактичних обставин, уяснення і розкриття прихованих раніше неявних, невловимих сенсів цього порядку в аспекті таких обставин, наповнення порядку новим значенням. Але при цьому суд не повинен під виглядом захисту прав і свобод людини заповнювати прогалини шляхом фактичного творення нових нормоположень, яке є прерогативою парламенту та/чи уряду України, якщо йому доручено забезпечення проведення соціальної політики. У сфері соціального захисту прав людини судова влада має гарантувати забезпечення державних послуг, на які певна категорія осіб (пенсіонери) мають право на підставі відповідних законодавчих норм.
Отож для задоволення вимог позивача про призначення і виплати пенсії з 01 жовтня 2017 року немає законодавчих підстав.
22. Доводи управління ПФУ про недотримання позивачем встановленого порядку звернення за переведенням з пенсії за віком на пенсію по інвалідності не можна визнати прийнятними та достатніми, оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду слушно відзначив у своєму рішенні, що з відповіді пенсійного органу від 11 грудня 2018 року на заяву позивача від 05 грудня 2018 року не вбачається, що підставою для відмови у призначенні пенсії по інвалідності є саме неналежна форма та зміст заяви позивача чи відсутність необхідних документів.
Суд, коли мотивував свою позицію в цьому сегменті спірних правовідносин, відзначив, що 05 грудня 2018 року позивач звернувся до Київського об`єднаного управління ПФУ м. Харкова із заявою, у якій, зокрема, вказував, що він як особа з інвалідністю та військовослужбовець, який брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має право на пенсію по інвалідності виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, на підставі частини третьої статті 59 Закону № 796-XII. Позивач просив провести перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, з 01 жовтня 2017 року.
Зміст названої заяви, на думку суду першої інстанції, безперечно свідчить про намір позивача отримувати пенсію по інвалідності та відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-XII, а те, що з 26 листопада 2015 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з огляду на захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які підтверджуються матеріалами справи, наглядно доводили бажання позивача отримувати таку пенсію.
З урахуванням мотивів звернення позивача до пенсійного органу суд у цій частині виправдано визнав, що позовні вимоги є обґрунтованими стосовно зобов`язання відповідача обчислити пенсію по інвалідності відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-XII виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, починаючи з 26 квітня 2019 року.
23. У відповідь на доводи відповідача стосовно неможливості перерахунку пенсії позивача по інвалідності, оскільки останній отримує пенсію за віком за нормами Закону № 1058-IV, а не по інвалідності за Законом № 796-XII, суд першої інстанції наголосив, що зміст заяви позивача від 05 грудня 2018 року свідчить про його намір обчислити пенсію відповідно до Закону № 796-XII, що своєю чергою зобов`язувало відповідача провести дії щодо переведення позивача на інший вид пенсії.
Велика Палата вважає, що доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ про незгоду з висновками суду в частині дотримання позивачем порядку переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок якої він просив, а також про подання ним заяви відповідного змісту та з дотриманням форми заяви, не є обґрунтованими і переконливими.
Пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
За частиною першою статті 10 цього Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Правління ПФУ постановою від 25 листопада 2005 року № 22-1 затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
За положеннями пункту 1.5 цього Порядку заява про переведення з одного виду пенсії на інший подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Відповідно до пункту 4.2 цього Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку).
За змістом наведених нормативних положень при призначенні, перерахунку чи переведенні на інший вид пенсії обов`язковим є особисте волевиявлення особи щодо вибору виду пенсійного забезпечення, підстави для виплати якого, наявність усіх необхідних документів перевіряє пенсійний орган та приймає відповідне рішення.
24. Як установив суд, позивач звернувся із заявою про перерахунок призначеної йому пенсії за частиною третьою статті 59 Закону № 796-ХІІ. Треба погодитись із висновком суду першої інстанції, що зміст заяви свідчив про бажання пенсіонера отримувати інший вид пенсії, який, на його думку, він і так отримував, хоча з матеріалів справи видно про отримання ним пенсії за віком відповідно до Закону № 1058?IV.
Пенсійний орган відмовив йому в такому перерахунку не з підстави неналежного оформлення відповідної заяви, а через відсутність законодавчих передумов для перерахунку у випадку призначення йому саме такого виду пенсії. Рішення про переведення позивача на інший вид пенсії пенсійний орган не приймав, відповіді в цій частині не надавав.
25. В апеляційній скарзі відповідач стверджує про недоцільністьобчислення пенсії позивачеві на підставі Закону № 796-XII, через те, що таке обчислення призведе до зменшення розміру пенсії. Вважає хибним посилання суду на пункт 4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, оскільки правило цієї норми не поширюється на пенсії, призначені відповідно до Закону № 796-XII. Такої позиції пенсійний орган притримувався й під час розгляду справи в суді першої інстанції.
З приводу таких доводів відповідача суд першої інстанції застосував положення пункту 4розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV і виснував, що якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія має виплачуватися в раніше встановленому розмірі.
Суд визнав також, що право позивача на обчислення пенсії згідно із частиною третьою статті 59 Зaкoну № 796-XII та право вимагати такого обчислення в суді встановлено законом, і воно не залежить від позиції відповідача щодо доцільності такого обчислення. Особа має право на перехід на інший вид пенсії і може ним скористатись, якщо, на її думку, це буде для неї бажаним.
До сказаного треба додати, що відповідно до пункту 47 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV (у редакції Закону № 2148-VІІІ) особам, пенсії/щомісячне довічне грошове утримання яким призначені відповідно до Законів України <�…> «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», <�…>, розмір яких з урахуванням перерахунку, передбаченого пунктом 43 цього розділу, розрахований за нормами цього Закону, буде більший, проводиться автоматичне, без їхнього звернення, переведення пенсії на умовах, передбачених цим Законом, за матеріалами пенсійних справ.
Згідно з пунктом 43 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 01 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.
Отже, за наведеними нормами передбачена можливість автоматичного переведення осіб, яким пенсія призначена, зокрема, за Законом № 796-ХІІ, на пенсію на загальних умовах за Законом № 1058-IV, у тому разі, якщо розмір пенсії, умовно розрахованої для цих осіб за Законом № 1058-IV із застосуванням пункту 43 розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону, виявиться більшим, ніж той, який ці особи фактично отримують за Законом № 796-ХІІ.
26. Як зазначено вище, стаття15 Закону № 1788-XII визначає, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Порядок перерахунку пенсій Законом № 796-XII не встановлений, водночас ознакам, передбаченим нормою статті 56 цього Закону, відповідає абзац другий частини першої статті 28 Закону № 1058-IV, зі змісту якого випливає, що за кожний повний рік страхового стажу понад установлений законом мінімальний трудовий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком, остання збільшується на 1 % визначеної законом її розрахункової величини.
Таким чином, особам, яким призначена пенсія на умовах, визначених положеннями Закону № 796-XII, перерахунок пенсії має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1 % заробітку за рік.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 07 липня 2015 року №21-727а15.
Отже, перерахунок пенсії позивача за нормами Закону № 1058-IV не призведе до зменшення її розміру, оскільки він має право залишитися на пенсії за віком чи отримувати пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком.
27. Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) постановою від 26 червня 2019 року № 543 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» вніс зміни до Порядку № 1210, якими передбачено, що за бажанням військовослужбовців, зокрема військовозобов`язаних, призваних на військові збори, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження військової служби (військових зборів) і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року.
Оскільки згідно з поясненнями представника позивача, норми вказаної постанови стосовно позивача не виконуються, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, зобов`язуючи відповідача обчислити пенсію позивача з 26 квітня 2019 року, кінцева дата перерахунку пенсії не встановлюється.
У зв`язку з викладеними Велика Палата не може погодися з доводами відповідача про неправильне застосування норм матеріального права в цій частині спірних правовідносин.
28. Тут слід додати, що згідно із частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 1210 цей Порядок визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону № 796-XII (далі - пенсії). Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.
Цей нормативно-правовий акт визначає лише механізм обчислень та виплат пенсій особам, право на які встановлено статтями 54, 57, 59 Закону № 796-XII.
За положеннями частини першої статті 49 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» КМУ на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Постанова уряду, прийнята на виконання закону України, конкретизує та деталізує його, підпорядкована закону, скасовується і перестає діяти в разі її суперечності або невідповідності закону, є обов`язковою до виконання.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена в положеннях Конституції України.
Згідно із частиною третьою статті 113 Конституції України КМУ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Основного Закону України).
Оскільки пункт 91 Порядку № 1210 прийнятий на реалізацію норми частини третьої статті 59 Закону № 796-XII, повністю повторює її зміст, він має бути застосований до осіб, на яких поширюється дія частини третьої статті 59 вказаного Закону.
Отож позивач має право на перерахунок пенсії відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ та 91 Порядку № 1210, тому що за цими правовими нормами передбачені частиною третьою статті 59 Закону №796-ХІІ пенсії обчислюються саме з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, але не встановлюються в розмірі шляхом множення розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на відповідний період часу, на визначену в законі кратність, і без застосування механізму обчислення цих пенсій, визначеного пунктом 91 Порядку № 1210.
При цьому Закони № 796-XII та № 2262-XII не містять положень про те, що пенсія по інвалідності розраховується саме в п`ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, водночас передбачають проведення розрахунку пенсії в порядку, передбаченому КМУ, за формулою, у якій однією зі складових є п`ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року.
КСУ в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно із частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
У Рішенні № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року КСУ зазначив, що надання Верховною Радою України права КМУ встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, КМУ регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження КМУ щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, у тому числі, щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. КМУ регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Отже, КСУ визнав конституційним регулювання КМУ розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Нормативно-правові акти, які видані КМУ в межах своїх повноважень, підлягають обов`язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.
Як випливає з Рішення КСУ, цей суд констатував, що запровадження Законом № 2148-VIII змінених умов та порядку обчислення пенсії по інвалідності для такої категорії осіб, як військовослужбовці дійсної строкової служби, передбачених частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII, призвели до дискримінації рівнів соціального захисту різних категорій військовослужбовців. Для усунення цієї дискримінації КСУ визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
У Рішенні КСУ наголошується на тому, що закріплений у Конституції України обов`язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус.
Вирішуючи порушені в конституційних скаргах питання, КСУ зазначив, що аналіз положень статей 16, 17 Конституції України дає підстави для висновку, що особи, які під час проходження військової служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту. За Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов`язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди.
КСУ наголосив, що держава може встановлювати певні відмінності щодо рівня соціального захисту вказаних категорій осіб, однак визначені законом відмінності не повинні: допускати жодних невиправданих винятків з конституційного принципу рівності, містити ознак дискримінації при реалізації зазначеними особами права на соціальний захист та порушувати сутність права на соціальний захист, а обґрунтування механізму нарахування соціальних виплат має відбуватись з урахуванням критеріїв пропорційності та справедливості.
КСУ дійшов висновку, що військовослужбовці строкової служби, пенсія яким призначається за частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII та обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, в окремих випадках мають вищий рівень соціального захисту, оскільки розмір їх соціального забезпечення є значно більшим, порівняно з іншими категоріями військовослужбовців (у тому числі військовозобов`язаних під час участі у військових зборах), які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків.
КСУ підкреслив також, що військовослужбовці, які постраждали під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при виконанні військового обов`язку, мають різний рівень соціального забезпечення. Такий підхід законодавця до визначення рівня соціального забезпечення вказаних категорій осіб не відповідає принципу справедливості та є порушенням конституційного принципу рівності.
Отож, на думку КСУ, законодавець не забезпечив певні категорії військовослужбовців, які виконують конституційно значущі функції щодо захисту Вітчизни, особливими умовами соціального захисту, обсяг яких має передбачати гідні умови їх життя й повне відшкодування заподіяної шкоди, чим порушив сутність конституційного права на соціальний захист, конституційні гарантії щодо безумовного забезпечення належного рівня їх соціального захисту.
Вказаним Рішенням КСУ встановлено, що словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, - визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення.
29. Стосовно вимоги представника позивача - адвокат Чубко О. М. нарахувати та виплатити йому пенсію в порядку та розмірі, визначених законами № 796-XII та № 2262-XII, слід зазначити, що відповідно до пункту «г» частини першої статті 3 Закону № 2262-XII умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, встановлені цим Законом для військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей, поширюються також (якщо не передбачено інше), зокрема, на військовозобов`язаних, призваних на навчальні, спеціальні або перевірочні збори, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків у період проходження цих зборів, та членів їх сімей.
За статтею 6 Закону № 1788-XII особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку
Статтею 15 Закону № 1788-XII визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Пунктом 13 розділу XV«Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
З наведеного слід підсумувати, що законодавче регулювання пенсійного забезпечення передбачає обрання пенсіонером одного виду пенсії за його вибором, тому запропонований позивачем варіант одночасного застосування умов, норм і порядку пенсійного забезпечення, що визначені законами № 796-XII та № 2262-XII, не базується на законі.
30. Відповідаючи на доводи апеляційної скарги представника позивача - адвоката Чубко О. М. про незаконність ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 вересня 2020 року про відмову в задоволенні клопотання про звернення до Пленуму Верховного Суду з проханням звернутись до ЄСПЛ із запитом про надання консультативного висновку стосовно принципових питань, пов`язаних з тлумаченням або застосуванням прав і свобод, встановлених Конвенцією та протоколами до неї, Велика Палата виходить з того, що відповідно до статті 1 Протоколу № 16 до Конвенції, який Верховна Рада України ратифікувала Законом від 5 жовтня 2017 року № 2156-VIII, вищі судові установи Високої Договірної Сторони, як визначено відповідно до статті 10, можуть звертатися до Суду щодо надання консультативних висновків з принципових питань, які стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї.
Тим часом у цій справі представник позивача не навів аргументів щодо необхідності тлумачень норм Конвенції або протоколів до неї в контексті спірних правовідносин. Суд першої інстанції вирішив, що в рамках конкретних обставин цього спору немає потреби звертатися за консультативними висновками до міжнародної судової установи, оскільки не виявив для цього причин.
Велика Палата вважає, що мотивація судового рішення за наслідками розгляду заявленого клопотання не викликає застережень, достатніх для його скасування й ухвалення рішення про задоволення заявленого клопотання.
31. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно встановив критерії, за якими справу, яка розглядається, було віднесено до типових справ.
32. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
33. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Велика Палата не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241-243, 290, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА :
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ОСОБА_1 , який діє через адвоката - Чубко Оксану Миколаївну, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року та ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Князєв
Суддя -доповідач М. І. Гриців
Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
В . В. Британчук К. М. Пільков
І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко
Ж. М. Єленіна В. В. Пророк
О. С. Золотніков Л. І. Рогач
Л. Й. Катеринчук В. М. Сімоненко
Г. Р. Крет І. В. Ткач
Джерело: ЄДРСР 97104083
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 560/2120/20
Провадження № 11-337заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді -доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження зразкову справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - ГУ ПФУ в Хмельницькій області, ПФУ відповідно) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Хмельницькій області на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (судді Єзеров А. А., Коваленко Н. В., Кравчук В. М., Мороз Л. Л., Чиркін С. М.),
УСТАНОВИЛА:
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 12 березня 2020 року № 12 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за вислугу років;
- зобов`язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити з 10 березня 2020 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII; у редакції, чинній на час призначення пенсії) у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати, зазначеної у довідці Прокуратури Хмельницької області від 5 березня 2020 року № 18-174 вих.-20, без обмеження її максимального розміру.
3 травня 2020 року до Верховного Суду надійшли копії матеріалів адміністративної справи № 560/2120/20 разом із поданням судді Хмельницького окружного адміністративного суду Гнап Д. Д. про розгляд цієї справи Верховним Судом як зразкової та копіями матеріалів типових справ.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 травня 2020 року за результатами розгляду подання судді Хмельницького окружного адміністративного суду Гнап Д. Д. про розгляд цієї справи Верховним Судом як зразкової справи відкрив провадження у зразковій адміністративній справі № 560/2120/20 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
1 червня 2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про зміну підстав та уточнення позову, за змістом якої позивач змінив позовні вимоги та просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 12 березня 2020 року № 12 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за вислугу років;
- зобов`язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити з 13 грудня 2019 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до вимог частини двадцятої статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) в розмірі 90 відсотків від усіх складових заробітку, зазначених у довідці Прокуратури Хмельницької області від 5 березня 2020 року № 18-174 вих.-20, без обмеження її максимального розміру з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 14 вересня 2020 року позов задовольнив частково:
- визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 12 березня 2020 року № 12 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за вислугу років;
- зобов`язав ГУ ПФУ в Хмельницькій області з 13 грудня 2019 року здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII на підставі довідки Прокуратури Хмельницької області від 5 березня 2020 року № 18-174 вих.-20 з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Задовольняючи частково позов, суд дійшов висновку, що особи, яким пенсії призначені відповідно до Закону № 1789-ХІІ або Закону № 1697-VII, мають право на перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури (зокрема, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657); такі пенсії перераховуються з 13 грудня 2019 року.
Вимоги щодо відсотку заробітної плати, з якого відбувається перерахунок пенсії, та вимоги щодо здійснення перерахунку пенсій без обмеження їх граничного розміру задоволенню не підлягають як передчасні (заявлені на майбутнє).
Не погодившись із таким рішенням, ГУ ПФУ в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, у якій зазначає, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню як таке, що постановлене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Так, відповідач вважає, що в оскаржуваному рішенні Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, відхиляючи доводи ГУ ПФУ в Хмельницькій області стосовно того, що після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 13 грудня 2019 року у справі № 7-р(ІІ)/2019 (далі - Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2019) підставою для проведення перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури, є підвищення заробітної плати відповідних категорій працівників після 13 грудня 2019 року, - дійшов помилкового висновку щодо застосування до спірних відносин постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівникам прокуратури» (далі - Постанова № 657).
Зазначає, що Постанова № 657 не є належним нормативно-правовим актом для визначення заробітної плати працівників прокуратури, систему якої оновлено з 25 вересня 2019 року, а відтак не є підставою для перерахунку пенсії з 13 грудня 2019 року.
ГУ ПФУ в Хмельницькій області наводить доводи про те, що висновок Верховного Суду в оскаржуваному рішенні щодо застосування до спірних правовідносин Постанови № 657 зроблений без урахування зміни з 25 вересня 2019 року системи прокуратури, наявності колізії однопредметних нормативно-правових актів та без урахування того, що редакція частини двадцятоїстатті 86 Закону № 1697-VІІ до ухвалення Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2019 не набрала чинності та не застосовувалася.
Просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін та наводить доводи про те, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду не порушено норми матеріального і процесуального права та що скаржники не спростували докази та аргументи позову.
Як установив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 10 вересня 2010 року є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії), у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати.
17 березня 2015 року позивач звільнився з органів прокуратури та станом на день подання позову не працював.
У березні 2020 Прокуратурою Хмельницької області позивачу видано довідку від 5 березня 2020 року № 18-174 вих.-20 про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії. Довідка видана на підставі Постанови № 657.
10 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, до якої, серед іншого, додав зазначену довідку. Як на підставу для перерахунку пенсії позивач послався на Рішення КСУ № 7-(ІІ)/2019.
Рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 12 березня 2020 року № 12 позивачу відмовлено у задоволенні заяви про перерахунок пенсії з мотивів відсутності нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури.
Вважаючи зазначене рішення відповідача незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішенняв межах апеляційної скарги й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
На час призначення ОСОБА_1 пенсії (10 вересня 2010 року) особливості пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури визначалися статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (до 15 липня 2015 року).
Відповідно до частини першої цієї статті Закону № 1789-ХІІ прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Згідно із частиною дванадцятою вказаної статті Закону № 1789-ХІІ обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина сімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ).
До статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ вносилися зміни Законом України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), унаслідок яких наведена вище частина сімнадцята статті 50-1 Закону 1789-ХІІ з 1 жовтня 2011 року стала вісімнадцятою, - тобто відбулась зміна порядкового номеру частини статті, що регламентувала порядок та підстави перерахунку пенсії, проте її текст залишився незмінним.
14 жовтня 2014 року ухвалено Закон № 1697-VІІ.
У первинній редакції частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VІІ мала такий текст: «Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
Отже, первинна редакція частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VІІ та частина сімнадцята (з 1 жовтня 2011 року - вісімнадцята) статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ містили аналогічні за змістом положення щодо підстав та порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених працівникам прокуратури.
Розділ XII «Прикінцеві положення» Закону № 1697-VІІ щодо набрання ним чинності (в розрізі конкретних статей закону) неодноразово змінювався, переважна більшість статей (у тому числі й стаття 86) цього Закону набрали чинності з 15 липня 2015 року. Водночас з 15 липня 2015 року втратив чинність Закон № 1789-XII (крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів).
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (діяла до 15 липня 2015 року) та частину двадцяту статті 86 Закону № 1697-VІІ (набрала чинності 15 липня 2015 року) викладено у новій редакції, відповідно до якої умови на порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Прийняття зазначеного Закону, як убачається із пояснювальної записки до його законопроєкту, було обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей держави дії положень окремих законів України, створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики.
Таким чином, починаючи з 1 січня 2015 року в Україні жоден закон не визначав ані умов (підстав), ані порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених на підставі Закону України «Про прокуратуру».
Законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 1 січня 2015 року делегував Кабінету Міністрів України.
Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, Кабінет Міністрів України впродовж 2015-2019 років не визначив умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
Така бездіяльність Кабінету Міністрів України призвела до численних судових спорів між пенсіонерами, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та ПФУ.
13 грудня 2019 року Конституційний Суд України за результатами розгляду справи за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII ухвалив Рішення № 7-р(II)/2019, яким:
- визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України;
- положення частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
До того ж Конституційний Суд України установив такий порядок виконання цього Рішення:
- частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції:
«20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Зазначене Рішення КСУ стало підставою для звернення пенсіонерів, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру», за отриманням актуальних довідок про заробітну плату та згодом до органів ПФУ із заявами про перерахунок пенсії.
Проте пенсійний орган відмовляє заявникам у задоволенні заяв про перерахунок пенсії з мотивів відсутності нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури.
Тобто фактично пенсійний орган погоджується з наявністю у заявників права на перерахунок пенсії, проте зазначає про відсутність нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами відповідача про те, що Постанова № 657 не є належним нормативно-правовим актом для визначення заробітної плати працівників прокуратури, систему якої оновлено з 25 вересня 2019 року, а відтак не є підставою для перерахунку пенсії з 13 грудня 2019 року.
Так, пенсійний орган, відмовляючи в перерахунку пенсії прокурорам, серед іншого, посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів», за змістом пункту 7 якої зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених цією постановою, не є підставою для перерахунку пенсій, що призначені згідно із Законом України «Про прокуратуру».
Натомість заявники просять здійснити перерахунок їхніх пенсії з урахуванням норм Постанови № 657, яка не містить жодних обмежень.
Доводи ГУ ПФУ в Хмельницькій області про те, що після набрання чинності Рішенням КСУ № 7-р(ІІ)/2019, тобто після 13 грудня 2019 року, нормативно-правового акта про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури не ухвалено, а тому немає підстав для перерахунку пенсії, є помилковими та не доводять правомірності його дій, оскільки чинна з 13 грудня 2019 року норма частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII визначає умовою перерахунку пенсії за вислугу років підвищення заробітної плати прокурорським працівникам. Адже грошове забезпечення працівників прокуратури істотно збільшилося ще в жовтні 2017 року, а теперішній розмір пенсії позивача останній раз перераховувався ще у 2015 році.
Протягом усього періоду дії норми статті 86 Закону № 1697-VІІ, яка визначала, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, позивач мав право на перерахунок пенсії, проте був позбавлений можливості таке право реалізувати з огляду на бездіяльність Кабінету Міністрів України.
Така бездіяльність уряду була предметом розгляду в судах.
Верховний Суд в постанові від 24 квітня 2019 року (справа № 826/8546/18) звернув увагу, що Кабінет Міністрів України протягом тривалого часу ухиляється від прийняття рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, необхідність прийняття яких Законом № 1697-VІІ покладено саме на уряд.
Суди у зазначеній справі визнали протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо неприйняття порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, як це передбачено частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VІІ, та зобов`язали Кабінет Міністрів України протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили вжити заходів та ухвалити рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
Проте рішення суду Кабінетом Міністрів України виконано не було.
Відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури зумовило неможливість проведення органами ПФУ перерахунку зазначених пенсій, у тому числі й пенсії позивача.
Реалізація його права була забезпечена саме Рішенням КСУ № 7-р(ІІ)/2019.
Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що твердження відповідача про те, що для реалізації пенсіонерам права на перерахунок пенсії, визначеного статтею 86 Закону № 1697-VІІ (у редакції, чинній з 13 грудня 2019 року), обов`язковою умовою є прийняття урядом нової постанови про підвищення заробітної плати працівникам прокуратури, є хибним з огляду на те, що на момент прийняття Конституційним Судом України зазначеного Рішення вже існувала суттєва різниця в оплаті праці чинних працівників прокуратури та розмірі заробітних плат, з яких розраховані пенсії прокурорських пенсіонерів. Така нерівність має усуватись ПФУ шляхом беззастережного (відносно дати ухвалення рішення про збільшення заробітку діючих працівників прокуратури) задоволення заяв пенсіонерів про перерахунок пенсії, поданих після 13 грудня 2019 року
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Постанова № 657 є чинною, а тому немає підстав для її незастосування. Таке рішення уряду є рішенням про «підвищення заробітної плати працівників прокуратури».
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на перерахунок пенсії відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII на підставі довідки Прокуратури Хмельницької області від 5 березня 2020 року № 18-174 вих. 20.
Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо здійснення перерахунку пенсії позивача з 13 грудня 2019 року з огляду на таке.
Первинна редакція частини двадцятої статті 86 Закону № 1697 до 13 грудня 2019 року (дата ухвалення Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2019) не набирала чинності та не застосовувалася, оскільки Законом № 76-VIII цю первинну редакцію з 1 січня 2015 року було викладено в новій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України», - тобто ці зміни було внесені в текст статті 86 Закону № 1697-VІІ ще до дати набрання нею чинності (15 липня 2015 року).
Тому частина двадцята статті 86 Закону № 1697 (в первинній редакції, якою визначено умови та порядок перерахунку пенсії за вислугу років працівникам прокуратури) на підставі Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2019 набрала чинності 13 грудня 2019 року та підлягає застосуванню починаючи з цієї дати. Отже, після тривалої перерви (1 січня 2015 року - 12 грудня 2019 року) в Україні з`явилася/набрала чинності норма закону, що визначає умови та порядок перерахунку пенсії за вислугу років, призначеної на підставі Закону України «Про прокуратуру».
Вирішуючи питання щодо порядку перерахунку пенсії за вислугу років колишнього працівника прокуратури, суд враховує, що:
- перерахунок пенсії проводиться за заявою особи, до якої додаються необхідні документи на підтвердження умов, що зумовлюють перерахунок пенсії;
- відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII, як вже зазначено вище, набрала чинності з 13 грудня 2019 року, а відтак Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з 13 грудня 2019 року. При цьому позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії 10 березня 2020 року, тобто просив виплатити йому різницю в пенсії за минулий час менш як за 12 місяців.
Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та підтримує висновок про те, що з 13 грудня 2019 року особи, яким пенсії призначені відповідно до Закону № 1789-ХІІ або Закону № 1697-VII, мають право на перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівників прокуратури (зокрема, на підставі Постанови № 657); такі пенсії перераховуються з 13 грудня 2019 року.
Відповідно до частини десятої статті 290 КАС у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є: вимога зобов`язати відповідача перерахувати пенсію відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ або статті 86 Закону №1697-VII; звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України за перерахунком пенсії після 13 грудня 2019 року .
Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивачем є особа, яка отримує пенсію, призначену відповідно до Закону № 1789-ХІІ або Закону № 1697-VII; б) предметом спору є перерахунок пенсії відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону №1697-VII після ухвалення Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2019.
На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, можуть впливати істотні розбіжності у фабулах справ.
Крім того, суд вважає недоречними посилання скаржника на те, що бюджетні асигнування з Державного бюджету України після винесення Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2019 ПФУ не збільшувалися, виплата пенсій, зокрема призначених відповідно до Закону України «Про прокуратуру», здійснюється з урахуванням пунктів 20, 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України в межах бюджетних призначень, оскільки вимога позивача ґрунтується на чітких законодавчих положеннях. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що державні органи не можуть посилатись на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (зокрема, рішення у справах «Бурдов проти Росії», «Сук проти України»).
Велика Палата Верховного Суду, переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Хмельницькій області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Міркування і твердження скаржника в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно із частиною першою статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 290, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
О. Б. Прокопенко
Судді:
Т. О. Анцупова
В. С. Князєв
В. В. Британчук
Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов
Л. М. Лобойко
І. В. Григор`єва
К. М. Пільков
М. І. Гриців
В. В. Пророк
Д. А. Гудима
Л. І. Рогач
В. І. Данішевська
О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна
В. М. Сімоненко
О. С. Золотніков
І. В. Ткач
Л. Й. Катеринчук
С. П. Штелик
Джерело: ЄДРСР 95177444
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20)
Провадження № 11-349заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Центр) та заяву Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області (далі - Управління) про приєднання до апеляційної скарги Центру на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року (судді Тацій Л. В., Шарапа В. М., Єзеров А. А., Стеценко С. Г., Чиркін С. М.) у зразковій справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20) за позовом ОСОБА_1 до Центру та Управління про визнання бездіяльності протиправною й зобов`язання вчинити певні дії та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Центру та Управління, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити йому вказану допомогу з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
2. На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що він перебуває на обліку в Управлінні як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, а тому відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Проте на порушення вимог цього Закону 07 квітня 2020 року відповідачі виплатили вказану допомогу у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Постанова № 112), на підставі пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (далі - БК України). Водночас у 2020 році після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 позивач набув право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі, передбаченому статтею 13 Закону № 3551-XII. Однак Центр та Управління на звернення ОСОБА_1 протиправно відмовили в нарахуванні та виплаті недоплаченої суми допомоги.
Рух позовної заяви та короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
3. Суддя Полтавського окружного адміністративного суду ухвалою від 03 червня 2020 року відкрив провадження в цій справі.
4. 15 червня 2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в порядку статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшло подання судді Полтавського окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом цієї типової справи як зразкової.
5. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17 червня 2020 року відкрив провадження у зразковій адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Центру та Управління про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
6. Рішенням від 29 вересня 2020 року, ухваленим за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду позов ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність Центру щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; зобов`язав Центр нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.
7. Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції з огляду на принцип верховенства права, визначений статтею 6 КАС України, висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, діяла та мала застосовуватися частина п`ята статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 367-XIV), а саме: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
8. Суд першої інстанції зазначив, що з 27 лютого 2020 року розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році підлягає нарахуванню та виплаті органом, уповноваженим здійснювати виплату такої допомоги (управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат), у розмірі, визначеному статтею 13 Закону № 3551-XII у вказаній вище редакції.
9. Суд також указав на те, що в цій справі безпосередню виплату допомоги ОСОБА_1 як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи в сумі 3640 грн здійснив 07 квітня 2020 року Центр, що підтверджується відповідною довідкою про отримання допомоги, а відтак саме цей відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо виплати позивачу разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII.
10. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової грошової допомоги до 5 травня (управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат), щодо нарахування та виплати такої допомоги у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону № 3551-XII.
11. Суд першої інстанції у своєму рішенні вказав такі обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
1) позивач має статус особи з інвалідністю внаслідок війни та має право на пільги, встановлені статтею 13 Закону № 3551-XII;
2) відповідачем є орган, уповноважений здійснювати виплату разової грошової допомоги до 5 травня (управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат);
3) предметом спору є розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році.
12. Суд також зазначив, що обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, є подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
13. Не погодившись із таким судовим рішенням, Центр подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд першої інстанції: неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права; зробив висновки, що не відповідають матеріалам справи; неправильно встановив обставини, що мають значення для справи.
14. На думку відповідача, суд першої інстанції на порушення норм процесуального права не залучив до участі у справі Кабінет Міністрів України та Міністерство соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики) як належних відповідачів, Міністерство фінансів України як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Міністерство у справах ветеранів України як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, хоча оскаржуване рішення безпосередньо впливає на їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Центр вважає, що він є неналежним відповідачем та не має відповідати за пред`явленим до нього позовом, тому суд за результатами розгляду справи мав відмовити в задоволенні позову до неналежного відповідача та прийняти рішення по суті заявлених позовних вимог до належного відповідача.
15. Відповідач указує на те, що суд першої інстанції при задоволенні вимог позивача щодо виплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком не врахував норми, передбачені бюджетним законодавством та Постановою № 112, що є чинною на теперішній час, чим неправильно застосував норми матеріального права. Крім цього, згідно зі статтею 28 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) мінімальний розмір пенсії за віком установлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, лише за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу. Водночас частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-ІV передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, установлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із цим Законом, а відтак не може застосовуватися при визначенні розмірів соціальних виплат, зокрема щорічної разової грошової допомоги до 5 травня. Отже, враховуючи те, що Кабінету Міністрів України делеговані повноваження встановлювати розміри, зокрема, вказаної допомоги, у Центру немає правових підстав та фінансової спроможності для виплати грошової компенсації в розмірах, які не визначені Постановою № 112.
16. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги
17. До Великої Палати Верховного Суду надійшла заява Управління про приєднання до апеляційної скарги Центру, у якій заявник підтримує вимоги апеляційної скарги відповідача.
18. На час розгляду справи позивач відзиву на апеляційну скаргу не надіслав.
Рух апеляційної скарги
19. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 листопада 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Центру на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року, а ухвалою від 24 листопада 2020 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 3 частини першої статті 311 КАС України.
20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09 грудня 2020 року прийняла до провадження заяву Управління про приєднання до апеляційної скарги Центру на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції
21. ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії І, інвалідом ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а. с. 9, т. 1).
22. Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 17 травня 2011 року № 880 позивач отримав захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а. с. 7, т. 1).
23. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні як отримувач щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
24. 07 квітня 2020 року Центр виплатив позивачу вказану допомогу в розмірі 3640 грн (а. с. 153, т. 1).
25. 16 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Управління із заявою про нарахування і виплату недоплаченої суми разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році, встановленої статтею 13 Закону № 3551-XII в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком (а. с. 13, т. 1).
26. Управління листом від 21 квітня 2020 року № 03-63/2040 повідомило позивачу, що йому як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи виплачена разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році у розмірі, встановленому Постановою № 112. Крім цього, Управління зазначило, що воно не є головним розпорядником коштів і не має реєстраційного рахунку, з якого проводиться перерахунок коштів на рахунки одержувачів компенсаційних виплат, а списки на виплату разової грошової допомоги отримує від Центру (а. с. 12, т. 1).
27. Центр листом від 18 травня 2020 року на звернення ОСОБА_1 повідомив, що відповідно до статті 13 Закону № 3551-XII щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога урозмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. У 2020 році розмір допомоги визначений Постановою № 112 і для осіб з інвалідністю ІІ групи становить 3640 грн. Відтак Центр зазначив, що виплату щорічної разової грошової допомоги у 2020 році проведено згідно з чинним законодавством (а. с. 6, т. 1).
28. Вважаючи протиправноюбездіяльність Центру та Управління щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
29. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Згідно із частиною другою статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
31. Пунктом 3 статті 116 Конституції України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
32. Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.
33. Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон № 3551-XII.
34. 01 січня 1999 року набрав чинності Закон № 367-ХІV, яким статтю 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
35. Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону № 3551-XIIвикладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
36. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.
37. Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
38. Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 3551-XII фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
39. Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються БК України.
40. Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
41. Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
42. При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
43. Таким чином, на час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
44. Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові № 112 установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи здійснюється у розмірі 3640 грн (підпункт 1 пункту 1), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п`ятою статті 13 цього Закону.
45. Отже, на час виплати ОСОБА_1 у квітні 2020 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII і Постанова № 112.
46. Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2020 році слід застосовувати не Постанову № 112, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
47. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV.
48. Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
49. Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
50. Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
51. Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
52. Закон № 1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком.
53. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
54. Таким чином, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону № 1058-ІV, а відтак доводи скаржника про неможливість застосування вказаної норми є безпідставними.
55. Відповідно до частини першої статті 17-1 Закону № 3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
56. Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім`ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.
57. Підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення визначено, що Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII.
58. Відповідно до пункту 1, підпунктів 3.1 та 3.2 пункту 3 Положення про Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, затвердженого розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 17 жовтня 2016 року № 460 (http://www.adm-pl.gov.ua/sites/default/files/460-2016.pdf), Центр є державною установою і підпорядковується Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації. До головних завдань Центру належать, зокрема: забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту та обслуговування населення, надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави; підготовка документів на виплату всіх видів соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого та рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам, виплат громадянам, які постраждали наслідок Чорнобильської катастрофи, інших грошових виплат.
59. Згідно з підпунктом 4.9 пункту 4 вказаного Положення Центр відповідно до покладених на нього завдань проводить перерахунки розмірів грошової допомоги (в тому числі у зв`язку з індексацією), забезпечує своєчасну підготовку бухгалтерської та статистичної звітності з використанням уніфікованих програмних засобів.
60. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги.
61. При цьому суд першої інстанції, урахувавши, що Центр визначений відповідальним органом, який зобов`язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати допомоги, правильно відхилив доводи Центру, викладені у відзиві на позов, про те, що виплата щорічної разової грошової допомоги ним проводилась у 2020 році відповідно до Паспорта бюджетної програми, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 17 березня 2020 року № 216, яким визначені чіткі розміри щорічної разової грошової допомоги відповідно до Постанови № 112, тому Центр не є розпорядником бюджетних коштів, а належним органом, який може нести відповідальність у цьому випадку, є Мінсоцполітики. Оскільки у квітні 2020 року разова грошова допомога до 5 травня була виплачена позивачу Центром та соціальні виплати особам з інвалідністю внаслідок війни на рівні Полтавської області централізовано проводяться Центром, то саме останній є належним відповідачем у справі.
62. Згідно із частинами першою та другою статті 6 КАСУкраїни суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
63. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
64. За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
65. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду визнає необґрунтованими посилання Центру на те, що виплата допомоги до 5 травня на виконання рішень суду потребуватиме значного додаткового фінансування з державного бюджету (лише в Полтавській області - 294 млн грн для виплати 39,2 тис. ветеранів війни) як на підставу відмови в задоволенні позову, оскільки гарантовані закономвиплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
66. Відмова Центру в перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному Законом № 3551-XII, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).
67. Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
68. Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
69. Решта доводів і міркувань Центру та Управління, викладених в апеляційній скарзі та заяві про приєднання до апеляційної скарги, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
70. Згідно із частиною третьою статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду в цій зразковій справі мають враховуватися судами при ухваленні рішення в типовій справі, яка відповідає ознакам та обставинам, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
71. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
72. На підставі статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
73. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено внаслідок повного з`ясування обставин справи, що мають значення для її вирішення, з дотриманням норм процесуального права та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу Центру та заяву Управління про приєднання до апеляційної скарги Центру без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року - без змін.
Керуючись статтями 290, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації та заяву Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про приєднання до апеляційної скарги Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.
2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: Т. О. Анцупова К. М. Пільков
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов В. В. Пророк
І. В. Григор`єва Л. І. Рогач
В. І. Данішевська О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко
Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач
В. С. Князєв С. П. Штелик
Л. М. Лобойко
Джерело: ЄДРСР 94377739
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2020 року
м . Київ
Справа № 200/9195/19-а
Провадження № 11-120заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року (у складі колегії суддів Мартинюк Н. М., Дашутіна І. В., Єресько Л. О., Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.) у зразковій справі № 200/9195/19-а за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИЛА :
Рух справи
1. У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - ТУ ДСА України в Донецькій області) щодо нарахування та виплати судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_2 за період з 04 грудня 2018 року по 30 червня 2019 року суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу - 15 прожиткових мінімумів;
- зобов`язати ТУ ДСА України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_2 на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 виходячи з 15 мінімальних заробітних плат з урахуванням раніше виплаченої суми.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VII). Згідно із цим Рішенням указане положення належить застосовувати в його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
Позивачка вважає, що відповідно до зазначеного Рішення Конституційного Суду України кожен суддя, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, починаючи з 04 грудня 2018 року мав право на отримання суддівської винагороди на основі посадового окладу в розмірі 15 мінімальних заробітних плат. Разом з тим відповідач нараховує суддівську винагороду на підставі розміру прожиткового мінімуму, керуючись Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII). ОСОБА_2 вважає такі дії ТУ ДСА України в Донецькій області дискримінаційними, оскільки і судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і судді, які його не пройшли з незалежних від них причин, однаково здійснюють правосуддя та володіють однаковим обсягом прав та обов`язків судді, отримуючи водночас різні розміри суддівської винагороди.
Окремо позивачка звертає увагу на те, що положення Закону № 1774-VIII не відповідають принципам правової визначеності та «якості закону».
3. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року відкрито провадження в цій справі.
4. 06 серпня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в порядку статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшло подання судді Донецького окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом цієї типової справи як зразкової.
5. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2019 року відкрито провадження у зразковій адміністративній справі № 200/9195/19-а.
6. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову.
7. Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали апеляційні скарги з тих підстав, що оскаржуване рішення прийняте Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. В апеляційних скаргах скаржники просять скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Право на апеляційне оскарження рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року скаржники пояснюють тим, що цим рішенням суд вирішив питання про їхні права й обов`язки. Скаржники зауважують, що вони є суддями, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, на розгляді у судах перебувають їхні справи з аналогічних правовідносин, а рішенням від 11 березня 2020 року, постановленим у зразковій справі, Верховний Суд установив порядок застосування норм щодо виплати суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання.
8. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02 квітня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року.
9. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року.
10. Ухвалами Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року.
11. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 04 травня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року.
12. 25 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від ТУ ДСА України в Донецькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , у якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року - без змін.
13. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року.
14. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 червня 2020 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
15.Станом на час розгляду справи від ТУ ДСА України в Донецькій області до Великої Палати Верховного Суду надійшов лише відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , відзиви на інші апеляційні скарги не надходили.
Висновки судів попередніх інстанцій
Щодо ознак типових справ
16. Проаналізувавши матеріали типових справ, які були долучені до подання судді Донецького окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом цієї типової справи як зразкової, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду встановив, що типовими ознаками, які властиві зазначеним справам та зразковій справі, є:
1) позивачами є судді, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання з метою визначення їх здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді;
2) відповідачами є територіальні управління ДСА України;
3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (виплата суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, суддівської винагороди відповідно до пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI в його первинній редакції, пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774-VIII, із застосуванням прожиткового мінімуму як розрахункової величини для обчислення посадового окладу судді після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018);
4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (визнати протиправними дії відповідачів щодо нарахування й виплати суддям суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу - 15 прожиткових мінімумів та зобов`язати здійснити нарахування й виплату такої винагороди виходячи з 15 мінімальних заробітних плат з 04 грудня 2018 року до 30 червня 2019 року. Деякі позивачі додатково заявили вимоги про нарахування і виплату суддівської винагороди з додаванням надбавки за вислугу років у відповідних розмірах від посадового окладу).
Щодо вирішення справи по суті позовних вимог
17. Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, нараховуючи і виплачуючи ОСОБА_2 суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року в період з грудня 2018 року до червня 2019 року включно, ТУ ДСА України в Донецькій області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України. Водночас порушень принципів недискримінації, пропорційності, «якості закону» та правової визначеності Верховний Суд не встановив.
18. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зауважив, що на час існування спірних правовідносин (з грудня 2018 року до червня 2019 року включно) пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому ТУ ДСА України в Донецькій області правомірно керувалося його положеннями. Натомість з огляду на викладене відповідач не мав правових підстав керуватися нормами законів України про Державний бюджет України на 2018, 2019 роки і застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину.
19. Надаючи правову оцінку доводам позивачки щодо розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, у тому числі з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у Рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зауважив, що цим Рішенням Конституційного Суду України не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при обчисленні посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому Рішенні, не впливають на конституційність норм Закону № 1774-VIII, зокрема пункту 3 його розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення.
20. При цьому, за висновками суду першої інстанції, встановлені чинним на час існування спірних правовідносин законодавством відмінності у визначенні розміру суддівської винагороди тих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і тих, які його не проходили, не можна вважати дискримінаційними, оскільки ці відмінності були обумовлені легітимною й істотною метою, відповідали конституційним положенням, були об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. Недосконалість здійснення процедури кваліфікаційного оцінювання щодо його оперативності (швидкості) не може автоматично означати його дискримінаційний характер як такого.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційних скаргах вимог (викладений у порядку надходження скарг до Великої Палати Верховного Суду)
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 .
21. В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що відповідно до частини другої статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
22. ОСОБА_1 наголошує, що Законом № 2453-VI прямо встановлена безпосередня залежність розміру суддівської винагороди від мінімальної заробітної плати, а тому вона має братися за основу розрахунку посадового окладу судді.
23.Натомість пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII при визначенні розміру такого окладу зобов`язує брати за основу обчислення «розрахункову величину», що породжує правову колізію та, відповідно, неможливість використання цього припису.
24.Враховуючи викладене, скаржник вважає, що суддівська винагорода має визначатися за первинною редакцією Закону № 2453-VI на підставі прямих норм Конституції України, оскільки установлення менш сприятливих умов надання гарантій матеріального та соціального забезпечення суддям на підставі вимог пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII за своїм значенням у системі правового регулювання практично означає зниження рівня незалежності суддів, що є недопустимим у силу положень частини третьої статті 22, частин першої, другої, сьомої статті 126 Конституції України та підтверджено практикою Конституційного Суду України.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3
25. ОСОБА_3 в апеляційній скарзі звертає увагу на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що з прийняттям Закону № 1774-VIII змін зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина, оскільки, як вважає скаржниця, саме мінімальна заробітна плата є складовою формули визначення розміру посадового окладу і, як наслідок, суддівської винагороди.
26. На переконання скаржниці, також помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, на яке посилалася позивачка, обґрунтовуючи свої вимоги, не вирішувалося питання щодо розрахункової величини, яку належить застосовувати при обчисленні посадового окладу суддів.
27.Окремо Комшелюк Т. О. звертає увагу й на те, що Закон № 1774-VIII не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки цим Законом жодні відповідні зміни до Закону № 2453-VI не вносилися. Закон № 1774-VIII не є ані спеціальним законом відносно «профільного закону», ані таким, що вносить до нього зміни, ані таким, що визначає порядок застосування останнього.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 .
28. ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення залишив поза увагою, що запровадження нової розрахункової величини для суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів.
29.Також скаржниця наголошує, що аналіз положень Закону № 1774-VIII свідчить про те, що цей Закон не є спеціальним законом з питань судоустрою та статусу суддів, а тому не може застосовуватися до спірних правовідносин.
30. З огляду на зазначене ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції, надаючи перевагу Закону № 1774-VIII в обчисленні винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, беручи до уваги змінений підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати, наводячи приклади для розрахунку розміру плати для надання адміністративних послуг у колективних договорах та угодах усіх рівнів, не врахував приписів частини першої статті 133 Закону № 2453-VI про те, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативними актами.
31.Окремо скаржниця звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, допущені під час розгляду цієї справи.
32. Зокрема, ОСОБА_2 наголошує, що на порушення вимог статей 211, 246 КАС України в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції немає посилання на те, що ухвалою суду від 25 вересня 2019 року у справі було оголошено перерву у зв`язку з необхідністю звернення до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді для підготовки наукового висновку. У подальшому ця перерва була продовжена ухвалами суду від 04 грудня 2019 року та від 22 січня 2020 року до 11 березня 2020 року у зв`язку з ненадходженням до суду наукових висновків від більшості фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді.
Водночас в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції відсутні посилання як на те, що було зроблено відповідні запити для отримання висновків фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді, так і на мотиви взяття чи невзяття цих висновків судом до уваги.
33. Також ОСОБА_2 зазначає, що на порушення вимог частини другої статті 193 КАС України розгляд цієї справи в суді першої інстанції тривав близько 7 місяців.
Доводи апеляційних скарг ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
34.Скаржники у своїх апеляційних скаргах (усі три скарги є ідентичними за формою та змістом) зазначають, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до невідповідності висновків, викладених у цьому рішенні, обставинам справи. Зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року містить помилковий висновок про те, що Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, на яке посилалася позивачка, не вирішувалося питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при обчисленні посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому Рішенні, не впливають на конституційність Закону № 1774-VIII, зокрема пункту 3 його розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення».
35.Скаржники наголошують, що і Конституція України, і чинне спеціальне законодавство, що регулює правовідносини щодо обчислення та виплати суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, містять імперативний припис щодо вичерпного переліку джерел, які мають регулювати ці відносини. Закон № 1774-VIII не є законом про судоустрій, він не може регулювати відносини щодо визначення та розрахунку розміру суддівської винагороди.
36. З огляду на це скаржники зауважують, що застосування до спірних правовідносин положень пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII є порушенням їх гарантованого Конституцією та законами України права на належне матеріальне забезпечення, розмір якого прямо визначений Законом № 2453-VI.
37. Скаржники наголошують, що очікуваний розмір суддівської винагороди, гарантований державою в первинній редакції Закону № 2453-VI, є правомірним «законним» очікуванням у розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року
38. Окремо скаржники зазначають, що, відмовляючи позивачці в задоволенні позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду порушив її право на розгляд справи справедливим судом у дусі змагальності з дотриманням права на ефективний юридичний захист. Зазначене скаржники пояснюють тим, що в оскаржуваному судовому рішенні відсутні посилання на науково-консультативні висновки фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді, які витребовував суд.
Позиція відповідача щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 .
39. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 відповідач просить відмовити в її задоволенні. Зазначає, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат, а Конституційний Суд України не приймав рішень про визнання вказаного Закону таким, що не відповідає Конституції України в частині застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини для визначення посадових окладів.
40. Також ТУ ДСА в Донецькій області звертає увагу на те, що оскільки положення Закону № 1774-VIII є чинними, то ані в законах України про Державний бюджет України на 2018, 2019 роки, ані у відповідних кошторисах не передбачено призначень для обчислення суддівської винагороди на підставі розміру мінімальної заробітної плати.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції
41. Указом Президента України від 31 липня 2012 року № 461/2012 «Про призначення суддів» ОСОБА_2 призначено строком на 5 років на посаду судді Будьоннівського районного суду міста Донецька.
42. Указом Президента України від 14 лютого 2015 року № 83/2015 «Про переведення суддів» позивачку в межах п`ятирічного строку переведено на роботу на посаду судді до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.
43. Наказом голови Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2015 року ОСОБА_2 призначено на посаду судді цього суду за переведенням з Будьоннівського районного суду міста Донецька, зараховано до штату суду й установлено надбавку за вислугу років у розмірі 15 % посадового окладу (стаж роботи - 2 роки 6 місяців 23 дні).
44. Наказом голови Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 серпня 2017 року № 04-к/г ОСОБА_2 з 27 серпня 2017 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 % посадового окладу (стаж роботи - 5 років).
45. Наказом голови цього ж суду від 07 листопада 2018 року № 06-к/г ОСОБА_2 установлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 % посадового окладу починаючи з 05 серпня 2018 року (стаж роботи - 8 років 11 місяців 8 днів).
46. Суддівська винагорода позивачці в грудні 2018 року виплачувалась із розрахунку посадового окладу в розмірі 26 430 грн (тобто 15 х 1762 грн), а із січня до червня 2019 року включно - у розмірі 28 815 грн (15 х 1921 грн), тобто виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2018, 2019 років відповідно.
47. Не погодившись із таким розрахунком посадового окладу, а відтак і з розміром надбавки за вислугу років, що обчислюється у відсотковому відношенні від розміру посадового окладу, ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування
48. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
49. Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
50. Частинами другою та третьою статті 129 Закону № 2453-VI визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
51. Законом України від 19 грудня 2013 року № 716-VII «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено положення абзацу п`ятого частини третьої статті 129 Закону № 2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат).
52. Законом № 192-VIІІ було викладено в новій редакції Закон № 2453-VI, частиною третьою статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
53. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIII, частинами першою та другою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
54. Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат - судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат - судді Верховного Суду.
55. Водночас Законом № 1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, частину третю статті 135 Закону № 1402-VIIІ було викладено в такій редакції: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року».
56. Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3200 грн.
57. Статтями 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1762 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3723 грн.
58. Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування») було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом № 1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, № 18-20, сторінка 132 з наступними змінами).
59. Пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, № 18-20, сторінка 132 з наступними змінами).
60. Згідно із частиною першою статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
61. Як уже зазначалося вище, частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIІІ було визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
62. 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року.
63. Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
64. Згідно з пунктом 9 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
65. 04 грудня 2018 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 11-р/2018, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, якими було передбачено, що розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 10 мінімальних заробітних плат. Конституційний Суд України зауважив, що це положення належить застосовувати в його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду, рішення якого переглядається
66. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені в апеляційних скаргах й у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення з таких мотивів.
67. У цій справі спірним є питання правильності розрахунку ТУ ДСА України в Донецькій області суддівської винагороди позивачки, проведеного після набрання законної сили Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018. На думку позивачки, винагорода судді повинна розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, а не виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
68. Водночас, як свідчить зміст зазначеного Рішення Конституційного Суду України, визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного Закону щодо розміру посадового окладу, унаслідок яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. У зв`язку із цим у Рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.
69. Тож унаслідок прийняття Конституційним Судом України Рішення від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим Рішенням законної сили, оскільки величина посадового окладу змінилася з 10 на 15 мінімальних заробітних плат.
70. Однак, як уже зазначалося, 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року та установив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
71. Законом № 1402-VIIІ у редакції Закону № 1774-VIII (який був чинний та не визнаний неконституційним на момент виникнення спірних правовідносин) визначено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
72. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
73. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів.
74. Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
75. З прийняттям Закону № 1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.
76. Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року.
77. Положеннями частини першої статті 8 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
78. За наведеного правового регулювання спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону України «Про оплату праці», прийнято Закон № 1774-VIIІ, яким установлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме шляхом застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати.
79. Перехід на нову розрахункову величину - неоподатковуваний мінімум доходів громадян замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом № 2453-VI. На момент набрання чинності Законом № 1774-VIIІ суддівська винагорода на підставі положень Закону № 1402-VIII ще не виплачувалася. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує відсутність негативного впливу на рівень матеріального забезпечення суддів, який є складовою їхньої незалежності, від зміни розрахункової величини у цій ситуації.
80. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зміна розрахункової величини, яка використовується для визначення розміру суддівської винагороди, яка б призвела до фактичного зменшення винагороди, що вже реально виплачується суддям у грошовому виразі, є недопустимою, оскільки безпосередньо впливає на гарантії незалежності суддів.
81. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскільки Закон № 1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від Законів № 2453-VI та № 1402-VIII, і фактично такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі.
82. Надаючи оцінку доводам скаржників про те, що обмеження розміру суддівської винагороди суперечить принципу незалежності суддів, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
83. Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
84. Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, упродовж 2018-2019 років суддівська винагорода позивачки обчислювалась виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня відповідного календарного року. З прийняттям Закону № 1774-VIII та змінами підходу обчислення виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, у грошовому виразі розмір суддівської винагороди позивачки не зменшився (станом на 01 січня 2016 року він дорівнював 20 670 грн, а з 01 січня 2017 року 24 000 грн).
85.Оскільки розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом № 1774-VIII у грошовому виразі не зменшився, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушення гарантії позивачки щодо розміру її матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін.
86. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що до 01 січня 2017 року закони № 2453-VI та № 1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді в мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок про те, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.
87. Досліджуючи мету прийняття Закону № 1774-VIII, слід наголосити, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, у тому числі і заробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір заробітної плати зріс удвічі.
88. Унаслідок уведених Законом № 1774-VIII змін була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій.
89. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги доводи позивачки про те, що з набранням законної сили Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 посадовий оклад судді повинен розраховуватися на основі мінімальної заробітної плати, натомість погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування в такому випадку як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
90. Застосовуючи розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, у грошовому вимірі оклад суддів першої інстанції складає:
Дата
оклад суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання (на основі прожиткового мінімуму)
оклад суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання (на основі прожиткового мінімуму)
з 01 січня 2017 року
24 000 грн
24 000 грн
з 01 січня 2018 року
26 430 грн
35 240 грн
з 01 січня 2019 року
28 815 грн
48 025 грн
91. При цьому застосування іншого підходу, а саме обчислення розміру посадового окладу суддів першої інстанції, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, на основі мінімальної заробітної плати призвело б до ситуації, що його розмір значно перевищував би розмір посадового окладу суддів, які таке оцінювання пройшли.
Дата
оклад суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання (на основі мінімальної заробітної плати)
оклад суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання (на основі прожиткового мінімуму)
з 01 січня 2017 року
48 000 грн
24 000 грн
з 01 січня 2018 року
55 845 грн
35 240 грн
з 01 січня 2019 року
62 595 грн
48 025 грн
Такі умови оплати праці із застосуванням різних розрахункових величин до обчислення посадових окладів суддів були б явно непропорційними та не відповідали б меті кваліфікаційного оцінювання суддів.
92.Окрім того, на час існування спірних правовідносин пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому відповідач правомірно керувався його положеннями.
93. Разом з тим позивачка зазначає, що ані Законом № 1774-VIII, ані іншими законами не скасовано і не внесено змін до норм спеціальних законів, зокрема частини другої статті 135, пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ, частини першої статті 133 Закону № 2453-VI, а також статті 8 законів України про Державний бюджет України на 2017 і 2018 роки.
94. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на раніше сформовані правові позиції Верховного Суду як суду касаційної інстанції щодо практики застосування наведених законодавчих норм при визначенні суддівської винагороди (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 804/2622/17, від 09 серпня 2019 року у справі № 826/9404/17, від 04 березня 2020 року у справі № 809/1684/17), а відтак відхиляє такі доводи позивачки.
95. Водночас порушень принципів недискримінації, пропорційності, правової визначеності та «якості закону» Велика Палата Верховного Суду не встановила. Зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум стосується не лише суддів, а поширюється на широку сферу суспільних відносин.
96. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що, нараховуючи і виплачуючи ОСОБА_2 суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року в період з грудня 2018 року до червня 2019 року включно, ТУ ДСА України в Донецькій області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
97. Велика Палата Верховного Суду відхиляє твердження ОСОБА_2 про те, що диференціація у визначенні розміру суддівської винагороди залежно від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання має дискримінаційний характер з огляду на таке.
98. Із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом № 1402-VIIІ для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні.
99. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв`язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією.
100. Водночас Законом № 1402-VIIІ у зв`язку із запровадженням підвищених вимог до суддів було підвищено рівень їх соціальних гарантій, зокрема збільшено розмір суддівської винагороди. При цьому необхідною умовою для отримання суддівської винагороди в підвищеному розмірі була необхідність проходження суддею кваліфікаційного оцінювання.
101.Суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, незалежно від причин його непроходження, суддівська винагорода виплачувалася в порядку та розмірах, які діяли до набрання чинності Законом № 1402-VIIІ.
102. Тобто право на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом № 1402-VIIІ, мають судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді.
103. Водночас перебування судді в процесі кваліфікаційного оцінювання (у випадку його незавершення) не наділяє останнього правом на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом № 1402-VIIІ, оскільки ще не свідчить про успішне проходження ним кваліфікаційного оцінювання.
104. Отже, відмінності у визначенні розміру суддівської винагороди тих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і тих, які його не проходили, не можна вважати дискримінаційними, оскільки ці відмінності були обумовлені легітимною й істотною метою, відповідали конституційним положенням, були об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими.
105. Щодо посилання скаржників в апеляційних скаргах на порушення Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду норм процесуального права під час розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
106. Так, за нормами КАС України недотримання судом під час розгляду справи встановлених статтею 193 цього Кодексу строків її розгляду за умови, якщо суд по суті правильно вирішив справу, не може бути наслідком для скасування оскаржуваного рішення.
107. Водночас відсутність в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції посилання на окремі процесуальні дії, вчиненні судом, не можуть свідчити про неповноту судового рішення (врахування всіх обставин справи), оскільки відповідні процесуальні ухвали щодо оголошення перерви у зв`язку з необхідністю звернення до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку наявні в матеріалах справи.
108. Також Велика Палата Верховного Суду вважає недоречними зауваження скаржників щодо відсутності в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції мотивів прийняття чи неприйняття висновків фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді, оскільки такі висновки мають консультативний характер з певних правових питань і КАС України не встановлює обов`язків суду щодо врахування таких висновків або ж наведення в судовому рішенні мотивів їх відхилення.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг
109. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
110.Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
111. Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Висновки щодо розподілу судових витрат
112.Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
113.Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241-243, 290, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА :
1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без задоволення.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя -доповідач Т. О. Анцупова
Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
С. В. Бакуліна В. С. Князєв
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов В. В. Пророк
М. І. Гриців Л. І. Рогач
Д. А. Гудима В. М. Сімоненко
В. І. Данішевська О. С. Ткачук
Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
О. С. Золотніков О. Г. Яновська
Джерело: ЄДРСР 93302481
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 0640/3835/18 (Пз/9901/52/18)
Провадження № 11-1369заі18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року (судді Кравчук В. М., Анцупова Т. О., Бучик А. Ю., Гімон М. М., Стародуб О. П.) у зразковій справі № 0640/3835/18 (Пз/9901/52/18) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (правонаступник Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - УПФУ в Житомирській області)), третя особа - Пенсійний фонд України (далі - ПФУ), про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до УПФУ в Житомирській області, у якому просив:
- визнати протиправними дії заступника начальника УПФУ в Житомирській області Стоцької О. М. щодо надання на звернення позивача відповіді від 19 червня 2018 року № Ш-307 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та виплаті його з 01 червня 2018 року без обмеження граничним розміром;
- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплачувати позивачу як судді Апеляційного суду Житомирської області у відставці щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90 відсотків від суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання відповідно до довідки Апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2018 року № 3-297/03/129/2018 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 104 тис. 622 грн 80 коп. з урахуванням раніше виплачених коштів, починаючи з 01 червня 2018 року.
2. На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) стосується лише діючих суддів та кандидатів на посаду судді, які в майбутньому набудуть статусу судді у відставці. Вимоги Закону № 1402-VIII не поширюються на суддів, які вийшли у відставку та набули право на щомісячне довічне грошове утримання до набрання чинності цим Законом, зокрема на позивача, оскільки із серпня 2015 року він перебуває на обліку в УПФУ в Житомирській області.
3. На думку ОСОБА_1 , відповідач вийшов за межі пунктів 22 і 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, зазначивши в листі про те, що судді у відставці, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, розмір щомісячного довічного грошового утримання буде визначатися виходячи із суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI).
4. Крім цього, позивач зауважив, що частиною сьомою статті 48 Закону № 1402-VIII установлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Рух позовної заяви та короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
5. Суддя Житомирського окружного адміністративного суду ухвалою від 25 липня 2018 року відкрив провадження в цій справі.
6. 11 вересня 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в порядку статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшло подання судді Житомирського окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом цієї типової справи як зразкової.
7. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 вересня 2018 року відкрив провадження у зразковій адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до УПФУ в Житомирській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.
8. Рішенням від 01 листопада 2018 року, ухваленим за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1
9. Свої висновки про безпідставність позовних вимог суд мотивував тим, що посада судді, який вийшов у відставку до 30 вересня 2016 року, не є «відповідною», рівнозначною посаді судді того самого суду, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, підтвердив здатність здійснювати судочинство та продовжує працювати в цьому суді. Для застосування частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII з метою перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які пішли у відставку до набрання чинності цим Законом, тобто до 30 вересня 2016 року, «відповідною» є посада судді, який працює в тому самому суді до проходження кваліфікаційного оцінювання та згідно з пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI (стаття 133).
10. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що це рішення суду є зразковим для типових справ, у яких предметом спору є перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку до 30 червня 2016 року та не проходив кваліфікаційне оцінювання.
11. Суд першої інстанції у своєму рішенні вказав такі обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
1) позивач є суддею у відставці;
2) позивач не проходив кваліфікаційне оцінювання;
3) рішення про відставку позивача прийнято уповноваженим органом до 30 вересня 2016 року;
4) відповідач - територіальний орган ПФУ;
5) предметом спору є перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та Закону № 1402-VIII.
12. Суд також зазначив, що обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, є наступна зміна Закону № 1402-VIII, зокрема частини третьої статті 142 цього Закону.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
13. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам та до неправильного вирішення справи.
14. На думку позивача, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушив вимоги чинного законодавства та дійшов помилкових висновків про те, що гарантії його матеріального та соціального захисту можуть бути суттєво знижені й обмежені, не дивлячись на те, що такі обмеження суперечать статтям 22, 126, 130 Конституції України. Судом не дотримано міжнародних стандартів у сфері судоустрою та статусу суддів, принципу незалежності судової влади як головної умови забезпечення верховенства права та основоположної гарантії справедливого судового розгляду, допущено приниження високого статусу судді у відставці, порушено принцип недискримінації в оплаті щомісячного довічного грошового утримання, що є недопустимим та призвело до порушення права позивача на перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання, а також усіх суддів, які вийшли у відставку до 30 вересня 2016 року та не проходили кваліфікаційне оцінювання.
15. ОСОБА_1 вважає надуманим висновок суду першої інстанції про те, що посада судді, який вийшов у відставку до 30 вересня 2016 року, не є відповідною, рівнозначною посаді судді того самого суду, який пройшов кваліфікаційне оцінювання і продовжує працювати, а є відповідною посаді судді, який працює в тому ж суді до проходження кваліфікаційного оцінювання, оскільки такий висновок суперечить чинному законодавству України, яке встановлює право судді у відставці на підставі частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII отримувати щомісячне довічне грошове утримання у відсотковому розмірі суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, і право на підставі частини четвертої цієї ж статті Закону № 1402-VIII на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Ці норми не встановлюють будь-яких інших умов для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
16. На думку позивача, встановлені пунктом 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIIвинятки щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, передбаченому частиною третьою статті 142 вказаного Закону, стосуються виключно суддів, які йдуть у відставку після 30 вересня 2016 року. Разом з тим обмеження щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, передбаченому частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VIII, суддям, які на час набрання чинності вказаним Законом перебували у відставці, не встановлені. До того ж оскільки Закон № 1402-VIIIпокращує становище працюючого судді, а від суддівської винагороди працюючого судді залежить і розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, то покращується і становище останнього. Тому Закон № 1402-VIII має зворотну дію у часі та може застосовуватись до суддів, які вийшли у відставку до 30 вересня 2016 року.
17. ОСОБА_1 також зазначає, щооскільки суддівська винагорода судді, який працює на відповідній посаді, з якої він вийшов у відставку, збільшилася з 01 травня 2018 року, то відповідно до вимог частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII вінмає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання із цієї дати з розрахунку 90 відсотків від суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді Апеляційного суду Житомирської області, визначеної на підставі довідки Апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2018 року, без обмеження граничним (максимальним) розміром з урахуванням раніше виплачених коштів, до змін суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
18. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю.
Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги
19. УПФУ у Житомирській області у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її вимог і зазначає, що з огляду на пункти 22 і 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді у відставці, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, розмір щомісячного довічного грошового утримання визначається виходячи із суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. Відтак підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням суддівської винагороди судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, відповідно до довідки Апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2018 року немає.
20. У відповіді на відзив відповідача ОСОБА_1 виклав свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення. Так, скаржник, зокрема, вказує на те, що працюючі судді Апеляційного суду Житомирської області пройшли кваліфікаційне оцінювання і з 01 травня 2018 року отримують суддівську винагороду відповідно до положень підпункту 2 пункту 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, що підтверджується довідкою цього суду від 13 червня 2018 року. До того ж чинним законодавством про судоустрій не передбачено ні права, ні обов`язку для судді у відставці на проходження кваліфікаційного оцінювання.
21. У додаткових поясненнях представник відповідача та третьої особи зазначає, що ані позовна заява, ані апеляційна скарга, крім формального посилання на порушення принципу недискримінації, не містить жодних критеріїв чи характеристик, які б дозволили оцінити обґрунтованість, достатність чи помилковість доводів позивача щодо наявності стосовно до нього дискримінації. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон № 5207-VI) не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, зокрема, особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб. Диференціація як щодо визначення розміру суддівської винагороди, так і щодо розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в залежності від успішного проходження цим суддею кваліфікаційного оцінювання (конкурсу) та наявність трьох років стажу після нього, встановлена законом. Отже, кваліфікаційне оцінювання є особливою вимогою в розумінні статті 6 Закону № 5207-VI та не може вважатись дискримінацією. Жодному судді у відставці, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, перерахунок щомісячного довічного грошового утримання виходячи з розміру суддівської винагороди, встановленої Законом № 1402-VIII, не проводився. До того ж проведення такого перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці поставить цих суддів у нерівні умови із суддями, що підуть у відставку на умовах пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII та отримають суддівську винагороду в розмірі, визначеному відповідно до Закону № 2453-VI.
Рух апеляційної скарги
22. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 листопада 2018 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 15 січня 2019 року призначила справу до розгляду в судовому засіданні.
23. Учасники справи, будучи належним чином повідомлені судом про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання 13 травня 2020 року не з`явилися. ОСОБА_1 подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
24. За правилами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
25. За таких обставин на підставі пункту 2 частини першої статті 345 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції
26. ОСОБА_1 з лютого 1975 року працював на посаді судді, останнє його місце роботи - Апеляційний суд Житомирської області. Позивач має загальний стаж роботи понад 45 років, у тому числі стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить 35 років 24 дні.
27. Постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року № 636-VIII «Про звільнення суддів»ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Житомирської області у зв`язку з поданням заяви про відставкувідповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України.
28. З 05 серпня 2015 року позивач перебуває на обліку в УПФУ в Житомирській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання як суддя у відставці.
29. 14 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до УПФУ в Житомирській області із заявою про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, до якої долучив довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці від 13 червня 2018 року № 3-297/03-23/129/2018, видану Апеляційним судом Житомирської області, згідно з якою станом на 01 травня 2018 року суддівська винагорода працюючого на відповідній посаді судді Апеляційного суду Житомирської області, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, складає 104 тис. 622 грн 80 коп.
30. УПФУ в Житомирській області листом від 19 червня 2018 року № Ш-307 відмовило позивачу в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у зв`язку з тим, що він не проходив кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності займаній посаді та не працював на посаді судді три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання, як це передбачено в пунктах 22 і 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
31. Вважаючи такі дії УПФУ в Житомирській області протиправними, позивач оскаржив їх до суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
32. Щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає в гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
33. Умови забезпечення судді щомісячним довічним грошовим утриманням або пенсією за його вибором на час виходу позивача у відставку (16 липня 2015 року) визначалися статтею 141 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) зі змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII).
34. Згідно із частиною третьою та абзацом шостим частини п`ятої статті 141 Закону № 2453-VІ (в указаній вище редакції) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами ПФУ за рахунок коштів Державного бюджету України.
35. 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII), яким, зокрема, абзац шостий частини п`ятої статті 141 Закону № 2453-VІ після речення першого доповнено новим реченням, згідно з яким тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 тис. 740 грн.
36. Конституційний Суд України Рішенням від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 визнав неконституційними низку положень статті 141 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII зі змінами, внесеними законами № 213-VIII і № 911-VIII, у тому числі й частину третю та положення першого, другого речень абзацу шостого частини п`ятої цієї статті Закону № 2453-VІ.
37. При цьому Конституційний Суд України у пункті 4 Рішення від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 визначив порядок виконання цього рішення, зокрема:
- частина третя статті 141 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону № 2453-VI до внесення змін Законом № 213-VIII, тобто в редакції Закону № 192-VIII, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання»;
- перше, друге речення абзацу шостого частини п`ятої статті 141 Закону № 2453-VI у редакціях Закону № 213-VIII, Закону України № 911-VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п`ятої статті 141 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, а саме: «Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку».
38. Відповідно до частин другої - четвертої статті 133 Закону № 2453-VІ суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом:
1) судді апеляційного суду - 1,1;
2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2;
3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.
39. Отже, посадовий оклад є однією зі складових суддівської винагороди.
40. При цьому 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), за змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.
41. 22 липня 2018 року набрав чинності Закон України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» (далі - Закон № 2415-VIII), яким абзац другий пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII було викладено в новій редакції, відповідно до якої до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
42. Таким чином, за загальним правилом дії норм права в часі, у зв`язку з набранням чинності Законом № 1774-VIII, яким заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 133 Закону № 2453-VІ щодо обчислення суддівської винагороди у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягали.
43. До того ж у зв`язку з набранням чинності Законом № 2415-VIII, яким установлено розрахункову величину для визначення, зокрема, посадових окладів, що в майбутньому може змінюватися, виникла підстава для перерахунку розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці.
44. 30 вересня 2016 року набрали чинності закони № 1401-VIII та 1402-VIII.
45. Прийняття Закону № 1401-VIII, як убачається з пояснювальної записки до законопроекту, має сприяти реалізації повномасштабної судової реформи та оновленню суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань і згідно з європейськими стандартами, відновленню довіри громадян до судової гілки влади, а також забезпеченню належного функціонування прокуратури, адвокатури та системи виконання судових рішень.
46. З пояснювальної записки до проекту Закону № 1402-VIII убачається, що його прийняття було обумовлено імплементацією оновлених конституційних засад правосуддя на законодавчому рівні для забезпечення незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, посилення відповідальності судової влади перед суспільством, оптимізацією системи судоустрою, а також запровадженням нових засад формування та належних механізмів кадрового оновлення суддівського корпусу. При цьому законодавець мав на меті запровадити кваліфікаційне оцінювання суддів, яке проводитиметься за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності. Цим законопроектом також закріплено можливість кар`єрного просування судді та отримання підвищеного посадового окладу виключно за результатами кваліфікаційного оцінювання. Водночас непроходження кваліфікаційного оцінювання може бути підставою для звільнення судді у встановлених законом випадках.
47. Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1402-VIII зазначено, що його прийняття сприятиме відновленню довіри громадян до судової системи, оновленню суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань, посиленню авторитету судової гілки влади та удосконаленню роботи системи судоустрою та її органів. Очищення судової системи від осіб, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, а також створення шляхів для наповнення суддівського корпусу найбільш професійними правниками сприятиме суттєвому підвищенню якості правосуддя.
48. За частинами третьою та п`ятою статті 142 Закону № 1402-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами ПФУ за рахунок коштів Державного бюджету України.
49. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII).
50. Частинами другою та третьою статті 135 Закону № 1402-VIII установлено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
51. Водночас відповідно до пункту 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ.
52. До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ (пункт 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).
53. Згідно з пунктом 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить:
з 01 січня 2017 року:
а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;
в ) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;
2) з 01 січня 2018 року:
а) для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;
б ) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;
3) з 01 січня 2019 року:
а) для судді місцевого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;
б ) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;
4) з 01 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;
б ) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
54. Пунктом 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII установлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VІ. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
55. Таким чином, положеннями пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII було запроваджено різні підходи до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку після 30 вересня 2016 року, залежно від проходження чи непроходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу, а також роботи на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
56. Вирішуючи справу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду правильно зазначив, що спірні правовідносини виникли не щодо визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який виходить у відставку, а щодо перерахунку розміру раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Оскільки позивач вийшов у відставку 16 липня 2015 року, тобто до 30 вересня 2016 року, положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII на нього не поширюються. Ці правовідносини на час виникнення спору і на теперішній час регулюються частиною четвертою статті 142 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. У контексті спору ключовим є правове питання: чи є «відповідною» для перерахування щомісячного довічного грошового утримання позивача посада судді Апеляційного суду Житомирської області, який пройшов кваліфікаційне оцінювання?
57. Всупереч доводам скаржника, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов правильних висновків про те, що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці залежить від розміру суддівської винагороди працюючого судді, а виплата збільшеного розміру суддівської винагороди відповідно до Закону № 1402-VIII залежить від проходження та результату кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу. Якщо проходження і результат кваліфікаційного оцінювання має значення для визначення розміру суддівської винагороди працюючих суддів, а також для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який йде у відставку через три роки після оцінювання, то ця ж сама обставина повинна братися до уваги і під час перерахунку цього ж виду утримання для суддів, які вийшли у відставку раніше, тобто до 30 вересня 2016 року. Інше застосування положень частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII призвело б до того, що судді, які вийшли у відставку до 30 вересня 2016 року і жодного дня не працювали в умовах, коли конституційні вимоги до судді суттєво підвищилися, отримували б грошове утримання в більшому розмірі, ніж судді, які підтвердили відповідність цим вимогам (пройшли кваліфікаційне оцінювання) і відпрацювали в таких умовах щонайменше три роки. Відтак посада судді, який вийшов у відставку до 30 вересня 2016 року, не є «відповідною», рівнозначною посаді судді того самого суду, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, підтвердив здатність здійснювати судочинство і продовжує працювати в цьому суді. Для застосування частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII з метою перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які пішли у відставку до набрання чинності цим Законом, тобто до 30 вересня 2016 року, «відповідною» є посада судді, який працює в тому самому суді до проходження кваліфікаційного оцінювання, та згідно з пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI (стаття 133).
58. Водночас позивач стверджує про необґрунтованість таких висновків, посилаючись на те, що встановлені пунктом 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII винятки щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання в розмірі, передбаченому частиною третьою статті 142 вказаного Закону, стосуються виключно суддів, які йдуть у відставку після 30 вересня 2016 року. Разом з тим обмеження щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання в розмірі, передбаченому частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VIII, суддям, які на час набрання чинності вказаним Законом перебували у відставці, не встановлені. Оскільки Закон № 1402-VIII покращує становище працюючого судді, а від суддівської винагороди працюючого судді залежить і розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, то покращується і становище останнього. Тому Закон № 1402-VIII має зворотну дію в часі та може застосовуватись до суддів, які вийшли у відставку до 30 вересня 2016 року.
59. До того ж у додаткових поясненнях позивачзазначає, що на підставі підпункту 16 пункту 1 розділу І Закону України від 16 жовтня 2019 року№ 193-IX«Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі - Закон № 193-IX) виключено пункти 22 і 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, тобто усунуто дискримінацію в оплаті праці суддів у залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання, а в його позові також йдеться про дискримінацію в оплаті праці суддів та розміру щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці в залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання та наявності трирічного стажу роботи після цього. Крім цього, у Конституційному Суді України перебуває на розгляді подання щодо конституційності, зокрема, пунктів 22-25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
60. Велика Палата Верховного Суду із цього приводу зазначає таке.
61. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
62. Підпунктом 16 (який набрав чинності з 01 січня 2020 року) пункту 1 розділу I Закону № 193-IX пункти 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» із Закону № 1402-VIII виключені.
63. 18 лютого 2020 рокуКонституційний Суд України Рішенням № 2-р/2020 визнав неконституційними положення пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII. При цьому Конституційний Суд України у пункті 3 резолютивної частини Рішення зазначив, що положення Закону № 1402-VIII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
64. Отже, на час звернення ОСОБА_1 до УПФУ в Житомирській області із заявою про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та відмови відповідача у вказаному перерахунку (червень 2018 року), а також розгляду цієї зразкової справи в суді першої інстанції положення пунктів 22, 23 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII були чинними, а тому правильно застосовані судом першої інстанції при вирішенні справи по суті.
65. Виключення пунктів 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII на підставі Закону № 193-IX та визнання положень пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII такими, що не відповідають Конституції України згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, є обставинами, які впливають на інше застосування норм матеріального права, ніж у цій зразковій справі, після набрання чинності Законом № 193-IX та постановлення вказаного Рішення Конституційним Судом України. Проте ці обставини не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та результат розгляду цієї зразкової справи по суті.
66. Відповідно до частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
67. За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів»; пункти 48-49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України», заява № 10441/06).
68. Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).
69. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 5207-VIпрямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
70. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що на час виникнення спірних правовідносин чинним законодавством були по-різному визначені вимоги для отримання суддівської винагороди суддями, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом № 1402-VIII, та суддями, які ще не пройшли кваліфікаційне оцінювання, а тому такі вимоги можуть вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою щодо відмови в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку до 30 вересня 2016 року та звернувся до територіального органу ПФУ за відповідним перерахунком до 01 січня 2020 року - дати набрання чинності підпунктом 16 пункту 1 розділу I Закону № 193-IX, яким були виключені пункти 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
71. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відповідач діяв відповідно до законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, а саме законів № 1402-VIII і № 2453-VІ.
72. Ураховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є обґрунтованим.
73. При цьому суд першої інстанції правильно відхилив доводи позивача щодо звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді та порушення частини сьомої статті 48 Закону № 1402-VIII, урахувавши, що із часу виходу у відставку розмір щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 як судді у відставці періодично перераховувався і на час розгляду справи складав 31 398,84 грн, що становить 90% розміру суддівської винагороди суддів, які працюють в Апеляційному суді Житомирської області і не пройшли кваліфікаційне оцінювання.
74. Такий розмір утримання був співмірним з рівнем суддівської винагороди, яку позивач отримував до відставки, та відповідав приписам пункту 6.4 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, відповідно до якого статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку з посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді.
75. Як правильно зазначив суд першої інстанції, судді, які виходили у відставку до 30 вересня 2016 року, не розраховували і не могли розраховувати на поширення на них нового розміру довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки не працювали за «новими правилами», не отримували суддівську винагороду в розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII. Водночас рівень довічного грошового утримання, який вони отримують за «старими» правилами, не є меншим ніж той, який був їм забезпечений до цього, та відповідає попередньому рівню оплати їх праці.
76. Решта доводів та міркувань скаржника, викладених в апеляційній скарзі та доповненнях до неї, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
77. Згідно із частиною третьою статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду в цій зразковій справі мають враховуватися судами при ухваленні рішення в типовій справі, яка відповідає ознакам та обставинам, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
78. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
79. На підставі статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
80. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено внаслідок повного з`ясування обставин справи, що мають значення для її вирішення, з дотриманням норм процесуального права та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року - без змін.
Керуючись статтями 290, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко
Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
С. В. Бакуліна В. С. Князєв
В. В. Британчук Л. М. Лобойко
Ю. Л. Власов Н. П. Лященко
М. І. Гриців В. В. Пророк
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
В. І. Данішевська О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
Джерело: ЄДРСР 90458918
-
-
Темы
-
Recommended Posts
Join the conversation
You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.