Постанова ВП-ВС про відступ від відступленої позиції щодо господарської юрисдикції спору стосовно ліквідації комунального медичного закладу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 260/91/19

Провадження № 11-1008апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Анцупової Т. О.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу № 11-1008апп19 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 до Тячівської районної ради Закарпатської області, третя особа - відділ охорони здоров`я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, про визнання протиправним та нечинним рішення

за касаційною скаргою ОСОБА_13 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 року (суддя Калинич Я. М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року (у складі колегії суддів Качмара В. Я., Курильця А. Р., Мікули О. І.),

УСТАНОВИЛА:

Історія справи

1. У січні 2019 року позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом, у якому просили визнати протиправним та нечинним рішення п`ятнадцятої сесії VII скликання Тячівської районної ради Закарпатської області від 29 листопада 2018 року № 511 «Про державну реєстрацію припинення Комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» шляхом ліквідації».

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначене рішення Тячівської районної ради прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а також за відсутності підстав для його прийняття, є недоцільним, оскільки передбачає скорочення лікувального закладу, який відноситься до існуючої мережі таких закладів.

Позивачі зауважують, що оскаржуваним рішенням Тячівської районної ради порушуються як їх трудові права як працівників ліквідованого закладу, так і гарантовані Конституцією України права громадян України - мешканців району на безоплатну медичну стоматологічну допомогу, оскільки іншого такого закладу на території Тячівського району немає.

Також позивачі вказують, що оскаржуване рішення прийнято з перевищенням повноважень, оскільки згідно з положеннями статті 43 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення; далі - Закон № 280/97-ВР) районна рада не наділена повноваженнями щодо прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію діючого медичного закладу. Крім того, наголошували, що це рішення прийняте за поданням голови Тячівської районної ради, який відповідно до підпункту 5.1.2 та пункту 9.1 Статуту Комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», затвердженого рішенням сесії Тячівської районної ради від 10 листопада 2017 року № 348 (далі - Статут), не є уповноваженим органом управління, а реорганізація або припинення (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення ліквідація) закладу здійснюється та затверджується рішенням засновника за поданням уповноваженого органу управління.

При прийнятті оскаржуваного рішення порушена процедура підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях Тячівської районної ради Закарпатської області.

3. Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалою від 25 січня 2019 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за вказаною позовною заявою на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки таку заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, та роз`яснив позивачам їх право на звернення до суду з позовною заявою в порядку цивільного судочинства.

4. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 24 квітня 2019 року змінив ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 року, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 року залишено без змін.

5. Не погодившись з такими судовими рішеннями,ОСОБА_13 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при визначенні підсудності спору, просить скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 3 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 вересня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України у зв`язку з тим, що ОСОБА_13 оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

8. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.

9. Сторони не скористались своїм процесуальним правом для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини, якими обґрунтовано судові рішення

10. Відповідно до пунктів 1.1 та 1.7 Статуту Комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» - це заклад комунальної форми власності, покликаний безпосередньо реалізувати конституційне право населення району на одержання кваліфікованої медичної стоматологічної допомоги і є неприбутковою організацією з правом створення відокремлених госпрозрахункових підрозділів. Згідно з пунктом 5.2 цього Статуту Тячівська районна рада Закарпатської області як засновник в порядку та межах, визначених чинним законодавством та цим Статутом, приймає рішення про: створення, припинення (злиття, приєднання, поділ, перетворення, ліквідація) діяльності закладу, створення ліквідаційної комісії.

11. 29 листопада 2018 року Тячівська районна рада Закарпатської області прийняла рішення № 511 «Про державну реєстрацію припинення Комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» шляхом ліквідації».

12. Відповідно до цього рішення рада вирішила припинити державну реєстрацію Комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» шляхом ліквідації. Відділу охорони здоров`я районної державної адміністрації доручено попередити працівників вказаного закладу про майбутнє вивільнення. Доручено відділу управління майном районної ради створити ліквідаційну комісію для проведення ліквідаційної процедури.

13. Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивачі звернулися до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

14. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі не є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

15. Такий висновок суду першої інстанції обґрунтовано тим, що при здійсненні повноважень щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, останні не є суб`єктами владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, а є рівноправними суб`єктами майнових відносин, дії яких спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися цим майном відповідно до закону.

16. Суд першої інстанції зауважив, що прийняття Тячівською районною радою рішення від 29 листопада 2018 року № 511, а саме про припинення комунального закладу, є етапом реалізації волі власника, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

17. Змінюючи ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 року, Восьмий апеляційний адміністративний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

18. Водночас апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

19. Апеляційний суд, обґрунтовуючи свою постанову, зауважив, що процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору. Однак з посиланням на пункт 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду; далі - ГПК України) зазначив, що цей спір є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог

20. У касаційній скарзі ОСОБА_13 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

21. Скаржниця зауважує, що суд першої інстанції при визначенні характеру спірних правовідносин упереджено розглядав лише ті доводи позивачів, які давали підстави дійти висновку про відсутність публічно-правового спору.

22. Водночас, пред`являючи саме до окружного адміністративного суду цей позов, позивачі виходили з його предмета та суб`єктного складу.

23. Скаржниця вважає, що на користь висновку про те, що цей спір є публічно-правовим, також свідчить публічний інтерес позивачів як членів територіальної громади, оскільки з прийняттям оскаржуваного рішення припиняється їх право на отримання безоплатної медичної допомоги.

24. Окремо скаржниця звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення помилково керувався правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15, оскільки ця справа не є подібною до справи, що розглядається.

Оцінка Великої Палати Верховного Суду

25. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

26. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

27. Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

28. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

29. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

30. За пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

31. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

32. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

33. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

34. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

35. За змістом статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

36. Суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

37. За статтею 59 ГК України припинення суб`єкта господарювання здійснюється відповідно до закону.

38. Також відповідно до статті 104 ЦК України (тут і далі - у редакції, станом на час прийняття спірного рішення) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації (крім установ, які не можуть бути перетвореними. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

39. Юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами (частина перша статті 110 ЦК України); дані про рішення щодо припинення юридичної особи належать до відомостей, які вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі відповідних заяв (пункт 27 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

40. За частиною четвертою статті 140 Конституції України органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

41. Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

42. Частиною третьою статті 16 Закону № 280/97-ВР встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

43. Згідно з пунктом 30 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого в процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання в концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності територіальної громади.

44. Таким чином, засновником та власником корпоративних прав підприємства комунальної форми власності є територіальна громада, інтереси якої представляє відповідна рада.

45. Відповідно до частин першої - третьої статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

46. Отже, до компетенції міської ради належить здійснення розпорядчих функцій та прийняття рішень, зокрема, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

47. Також за частиною другою статті 10 Закону № 280/97-ВР обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

48. Як установлено матеріалами справи, позивачі звернулися до суду з позовом про визнання протиправним та нечинним рішення п`ятнадцятої сесії VII скликання Тячівської районної ради від 29 листопада 2018 року № 511 «Про державну реєстрацію припинення Комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» шляхом ліквідації», прийнятим у відповідності статті 104 ЦК України

49. Як встановив суд апеляційної інстанції, згідно з пунктом 5.2 Статуту Тячівська районна рада як засновник в порядку та межах, визначених чинним законодавством та цим Статутом, приймає рішення про: створення, припинення (злиття, приєднання, поділ, перетворення, ліквідація) діяльності Закладу, створення ліквідаційної комісії.

50. Тож Велика Палата Верховного Суду вважає, що Тячівська районна рада у спірних правовідносинах діяла не як суб`єкт владних повноважень, а як засновник юридичної особи (Комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка»), а тому оспорюване рішення в цьому випадку не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України, а є рішенням власника корпоративних прав (засновника), комунальної установи, необхідним для здійснення відповідних реєстраційних дій щодо припинення діяльності Закладу.

51. Аналогічні висновки у подібних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 813/1232/18 за позовом про визнання протиправним і скасування рішення Сокальської районної ради Львівської області про створення комунальної установи. Визначаючи юрисдикцію спору у цій справі Велика Палата Верховного Суду, зазначила, зокрема, що районна рада, розпоряджаючись майном територіальної громади, реалізовувала організаційно-господарську діяльність, а тому оспорювані рішення в цьому випадку не є рішеннями суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України, а є рішеннями власника (засновника), якими такий власник (засновник) реалізує своє право на створення комунальної установи.

52. Також, у постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України.

53. Таким чином, оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень Тячівської районної ради та є розпорядчим документом щодо власності територіальної громади, який передбачає індивідуалізовані приписи щодо ліквідації конкретної юридичної особи, є необхідним для вчинення реєстраційних дій з ліквідації юридичної особи й після реалізації вичерпує свою дію.

54. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що в разі якщо здійснена державна реєстрація припинення юридичної особи, то відповідно до пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» належному способу захисту порушеного права чи інтересу відповідає позовна вимога про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи. Такі спори повинні розглядатись за правилами господарського судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15, від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17).

55. Отже, ураховуючи суть спору та суб`єктний склад спірних правовідносин у справі № 260/91/19, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що цей спір має вирішуватися судами за правилами ГПК України.

56. Поряд із цим у постановах від 12 лютого 2020 року у справах № 1340/5441/18 та № 813/1368/18 за подібних правовідносин Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що рішення обласної ради щодо припинення комунального закладу «Львівський обласний центр здоров`я» та комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний медичний інформаційно-аналітичний центр» шляхом приєднання до комунального закладу Львівської обласної ради прийняте на виконання від імені територіальної громади функції управління закладами охорони здоров`я, і таке рішення впливає не лише на права та інтереси позивачки як члена територіальної громади, а й на інтереси територіальної громади в цілому, тому позивачка скористалася своїм правом, визначеним статтею 59 Закону № 280/97-ВР, на його оскарження в порядку адміністративного судочинства.

57. Таким чином, існують розбіжності у висновках, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.

58. Слід зазначити про те, що необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду має виникати з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані.

59. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.

60. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

61. Дійсно, положеннями статті 14 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення), який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, передбачено, що органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров`я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

62. Водночас частиною четвертою статті 16 цього Закону визначено, що планування розвитку мережі державних і комунальних закладів охорони здоров`я, прийняття рішень про її оптимізацію, створення, реорганізацію, перепрофілювання державних і комунальних закладів охорони здоров`я здійснюються відповідно до закону органами, уповноваженими управляти об`єктами відповідно державної і комунальної власності.

63. Розмежування юрисдикції спорів про оскарження рішень ради як власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи про створення, реорганізацію чи припинення діяльності такої установи в залежності від характеру та сфери діяльності такої комунальної установи не ґрунтується на положеннях законодавства.

64. З огляду на викладене з метою забезпечення єдності судової практики щодо застосування норми права, ураховуючи, що висновки, викладені в постановах від 12 лютого 2020 року у справах № 1340/5441/18 та № 813/1368/18, містять розбіжності з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 813/1232/18 щодо юрисдикційної належності спорів про оскарження рішень ради як власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справах № 1340/5441/18 та № 813/1368/18, вказавши, що такі спори є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. За змістом частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

66. Відповідно до статті 351 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

67. Оскільки суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадженні у справі, помилково роз`яснив позивачу про віднесення розгляду цієї справи до цивільного судочинства, а апеляційний суд, вірно зазначивши в мотивувальній частині своєї постанови про те, що спір у цій справі повинен розглядатися за правилами господарського судочинства, водночас не виправив помилку в резолютивній частині ухвали суду першої інстанції щодо віднесення розгляду цієї справи до цивільного судочинства, то в цій частині судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні.

68. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій змінити у їх резолютивних частинах.

Висновки щодо розподілу судових витрат

69. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.

70. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду не змінює судових рішень по суті їх висновків про відмову у відкритті провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки такий позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, та не ухвалює нове рішення, - підстав для зміни розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 243, 341, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_13 залишити без задоволення.

2. Змінити резолютивну частину постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року, виклавши її в такій редакції:

«Апеляційну скаргу ОСОБА_13 задовольнити частково.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції даної постанови.

Виключити з резолютивної частини ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 року роз`яснення про розгляд цієї справи в порядку цивільного судочинства.

У решті ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 року залишити без змін.

Відповідно до частини шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції».

В іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року та ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 року у не зміненій частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Т. О. Анцупова

Судді:

Н. О. Антонюк

В. С. Князєв

С. В. Бакуліна

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов

О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців

В. В. Пророк

Д. А. Гудима

Л. І. Рогач

В. І. Данішевська

О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна

О. С. Ткачук

О. С. Золотніков

В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко

О. Г. Яновська

Відповідно до частини третьої статті 355 КАС України постанову оформила суддя Рогач Л. І.

Джерело: ЄДРСР 91855196

[ANTIRAID]

Після відпустки Велика палата перейшла на новий рівень і почала відступати від відступлених позицій.

Тож Велика Палата вважає, що Тячівська районна рада у спірних правовідносинах діяла не як суб`єкт владних повноважень, а як засновник юридичної особи (Комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка»), а тому оспорюване рішення в цьому випадку не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України, а є рішенням власника корпоративних прав (засновника), комунальної установи, необхідним для здійснення відповідних реєстраційних дій щодо припинення діяльності Закладу.

Суд також звертає увагу, що в разі якщо здійснена державна реєстрація припинення юридичної особи, то відповідно до пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» належному способу захисту порушеного права чи інтересу відповідає позовна вимога про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи. Такі спори повинні розглядатись за правилами господарського судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15, від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17).

З огляду на викладене з метою забезпечення єдності судової практики щодо застосування норми права, ураховуючи, що висновки, викладені в постановах від 12 лютого 2020 року у справах № 1340/5441/18 та № 813/1368/18, містять розбіжності з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 813/1232/18 щодо юрисдикційної належності спорів про оскарження рішень ради як власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справах № 1340/5441/18 та № 813/1368/18, вказавши, що такі спори є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.